ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ПАРАМЕТРИ РЕЛЯТИВНИХ ДІЄСЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Краткое описание

Вінницький державний педагогічний університет
імені Михайла Коцюбинського

На правах рукопису

САВЧУК Тетяна Василівна

УДК 811.161.2’367.625

ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ПАРАМЕТРИ
РЕЛЯТИВНИХ ДІЄСЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
ІВАНИЦЬКА Ніна Лаврентіївна

Вінниця 2006

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ .......................................................................... 4
ВСТУП ........................................................................................................................... 5
РОЗДІЛ 1
ЛІНГВАЛЬНА ПРИРОДА ДІЄСЛІВ РЕЛЯТИВНОЇ СЕМАНТИКИ ......... 14
1.1. Обов’язкова сполучуваність як інтегральний параметр
релятивних дієслів ...................................................................................................... 14
1.2. Методика виділення дієслів релятивної семантики ......................................... 22
1.3. Диференціація релятивних дієслів за специфікою реалізації
семантики .................................................................................................................... 31
Висновки до розділу 1 ................................................................................................ 39
РОЗДІЛ 2
СЕМАНТИЧНІ ПАРАМЕТРИ РЕЛЯТИВНИХ ДІЄСЛІВ ............................... 41
2.1 Семантична специфіка релятивних дієслів української мови ......................... 41
2.2. Лексико-семантичні групи релятивних дієслів ................................................ 50
2.2.1. Лексико-семантична група релятивних дієслів фізичного
впливу на об’єкт ........................................................................................ 50
2.2.2. Лексико-семантична група релятивних дієслів психоемоційного
впливу на об’єкт ........................................................................................ 52
2.2.3. Лексико-семантична група релятивних дієслів
інтелектуальної діяльності ....................................................................... 55
2.2.4. Лексико-семантична група релятивних дієслів переміщення .............. 56
2.2.5. Лексико-семантична група релятивних дієслів розташування ............ 61
2.2.6. Лексико-семантична група релятивних дієслів буття ........................... 69
2.2.7. Лексико-семантична група релятивних дієслів мовлення .................... 73
2.2.8. Лексико-семантична група релятивних дієслів спонукання ................ 76
2.2.9. Лексико-семантична група релятивних дієслів руху ............................ 77
2.2.10. Лексико-семантична група релятивних дієслів забезпечення ............ 83
2.2.11. Лексико-семантична група релятивних дієслів давання ..................... 84
2.2.12. Лексико-семантична група релятивних дієслів взаємної дії .............. 86
2.2.13. Лексико-семантична група релятивних дієслів сприяння .................. 88
2.2.14. Лексико-семантична група релятивних дієслів чуттєвого
сприймання .............................................................................................. 90
2.2.15. Лексико-семантична група релятивних дієслів перетворення ........... 92
2.2.16. Лексико-семантична група релятивних дієслів поведінки ................. 93
Висновки до розділу 2 ................................................................................................ 94
РОЗДІЛ 3
ФУНКЦІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА РЕЛЯТИВНИХ ДІЄСЛІВ
У ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНІЙ СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ ......................... 97
3.1. Функціональні параметри релятивних дієслів української мови .................... 97
3.2. Релятивні дієслова у двокомпонентних семантичних єдностях
з одним обов’язковим придієслівним компонентом ...................................... 114
3.2.1. Релятивні дієслова у двокомпонентних семантичних єдностях
з одним обов’язковим придієслівним компонентом
об’єктного значення ................................................................................ 114
3.2.2. Релятивні дієслова у двокомпонентних семантичних єдностях
з одним обов’язковим придієслівним компонентом
обставинного значення .......................................................................... 127
3.3. Релятивні дієслова у трикомпонентних семантичних єдностях
із двома обов’язковими придієслівними компонентами ............................... 137
3.3.1. Релятивні дієслова у трикомпонентних семантичних єдностях
із двома обов’язковими придієслівним компонентами
об’єктного значення ................................................................................ 147
3.3.2. Релятивні дієслова у трикомпонентних семантичних єдностях
з двома обов’язковими придієслівним компонентами об’єктного
та обставинного значення ...................................................................... 162
Висновки до розділу 3 .............................................................................................. 168
ВИСНОВКИ............................................................................................................... 171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................................. 175

ВСТУП

У сучасному мовознавстві виразною є тенденція до багатоаспектного дослідження лексичних одиниць щодо виявлення складного механізму взаємодії їхніх різнорівневих властивостей. Це спричинило поглиблене вивчення семантичних, формально-граматичних та функціональних особливостей слова в його проекції на денотат. Цілком закономірно, що в ракурсі таких досліджень особливо виділилося дієслово з його надзвичайно складною категорійною системою, багатою семантикою та функціональною першорядністю в структуруванні речення.
В аспекті дослідження різнорівневої природи повнозначних слів, зокрема дієслів, мовознавці почали виділяти групу дієслів, називаючи їх як „релятивні” (В.Шмілауер, Н.Л.Іваницька, А.П.Загнітко), „відносні”, „несамостійні” (Л.В.Щерба, В.В.Виноградов), „синсемантичні” (А.Марті, О.В.Гулига, Н.Я.Дзюбишина, М.І.Степаненко), „дієслова відкритої семантики” (Р.М.Гайсина, Г.О.Золотова), „семантично ненасичені” (Е.Гуссерль, У.Юнг), „несамодостатні” (М.В.Мірченко), „незамкнені” (М.Брінкман), „інтенційні” (Я.Оравець, М.П.Володченков), „дієслова неповної предикації” (В.Г.Гак).
Україністика має вагомі напрацювання у дослідженні дієслівної лексики (О.О.Потебня, О.С.Мельничук, В.М.Русанівський, Й.Ф.Андерш, І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, А.П.Грищенко, Н.Л.Іваницька, С.Я.Єрмоленко, Д.Х.Баранник, Н.В.Гуйванюк, А.П.Загнітко, С.О.Соколова, Т.Є.Масицька, О.А.Стишов, Т.П.Усатенко та ін.). Складну природу дієслова досліджували в інших мовах (Ю.Д.Апресян, Ф.С.Бацевич, Л.М.Васильєв, Г.О.Золотова, Е.В.Кузнєцова, В.П.Малащенко, І.І.Мєщанінов, М.М.Прокопович, О.М.Соколов, Л.Д.Чеснокова, Н.Ю.Шведова, Х.Брінкман, Е.Гуссерль, Л.Теньєр, В.Юнг та ін.).
У центрі уваги українських дослідників перебуває поглиблене вивчення формально-граматичних, семантичних та функціональних особливостей дієслова. Морфеміка українського дієслова, його граматичні категорії були об’єктом вивчення В.М.Русанівського [169]. Українське дієслово із властивими йому семантико-граматичними ознаками дослідив і описав І.Р.Вихованець [37; 38; 41]. Дієслівні категорії в синтагматиці та парадигматиці докладно розглянув А.П.Загнітко [76]. Останнім часом велику увагу приділяють вивченню семантико-синтаксичних властивостей дієслів, взаємозв’язку їхньої морфемної будови із властивими їм категоріями, тісно пов’язаними з валентнісними та сполучувальними ознаками дієслів [88; 129; 148; 190 та ін.]. Проте багато проблем лексичної та граматичної природи українського дієслова залишаються дискусійними.
Утвердження трьохвимірного підходу до структури речення в україністиці (І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, А.П.Грищенко, Н.Л.Іваницька, А.П.Загнітко, С.Я.Єрмоленко, М.В.Мірченко, К.Ф.Шульжук та ін.) поглибило теорію диференціації дієслів за ступенем їхнього семантичного наповнення. Вивчення сполучувальних властивостей дієслів спричинило поділ їх на абсолютивні та релятивні дієслова [90, с. 30-33; 78, с. 168]. Така диференціація дієслів базується на їхній семантичній самодостатності / несамодостатності називати поняття й у такий спосіб відтворювати мовне членування дійсності [90, с.6].
Абсолютивні дієслова української мови дослідила Н.Б.Іваницька [88; 89]. В основі розмежування абсолютивних / релятивних дієслів лежить необов’язкова / обов’язкова сполучуваність повнозначних слів, що базується на слабких / сильних синтаксичних зв’язках у підрядних словосполученнях, утворених такими дієсловами.
Проблему виділення релятивних дієслів розв’язуємо на основі теорії обов’язкової сполучуваності, що забезпечує цілісне осмислення функціонально-семантичної природи таких слів. Учені пов’язують розв’язання цього питання з виявленням обов’язкових сполучувальних потенцій дієслів у синтагматичному ланцюгу словоформ. Між значенням релятивного дієслова і його сполучуваністю, яка інтерпретується як формальний вияв змісту слова, існує двобічна залежність. Семантика релятивного дієслова зумовлює його сполучувальні потенції, а сполучуваність є транспонентом значення релятивного дієслова.
Теорія обов’язкових синтаксичних зв’язків у структурі словосполучення і речення бере свій початок у працях із синтаксису Ф.І.Буслаєва, О.О.Потебні, Д.М.Овсянико-Куликовського, О.М.Пєшковського, О.О.Шахматова. Розвиток учення про сильний тип підрядного зв’язку (В.А.Адмоні, Ю.Д.Апресян, В.В.Бабайцева, Л.С.Бархударов, В.А.Бєлошапкова, Л.А.Булаховський, А.П.Грищенко, С.І.Дорошенко, П.С.Дудик, Г.О.Золотова, Л.О.Кадомцева, І.К.Кучеренко, М.Ф.Кобилянська, О.С.Мельничук, І.І.Мєщанінов, М.Я.Плющ, І.П.Распопов, М.В.Русанівський, І.І.Слинько, Л.Д.Чеснокова, Н.Ю.Шведова, Д.М.Шмельов, К.Ф.Шульжук та ін.) став основою теорії обов’язкової сполучуваності. Обов’язкова сполучуваність передбачає наявність конкретизатора семантичної недостатності дієслова, експлікованого залежним словом в утворених такими словами семантичних єдностях. Недостатнє семантичне наповнення релятивних дієслів послаблює їхню номінативну спроможність відтворювати окремий фрагмент об’єктивної дійсності. Покладена в основу дисертаційного дослідження теорія обов’язкової сполучуваності дозволяє виявити семантичну специфіку релятивних дієслів, з’ясувати особливості реалізації їхньої семантики і встановити умови, які забезпечують їхнє функціонування у формально-граматичній структурі речення.
Виявлення семантичних та функціональних параметрів релятивних дієслів, які в сукупності становлять лінгвальну сутність цього класу дієслівної лексики, здійснюємо на основі з’ясування взаємозв’язку лексичних і синтаксичних одиниць, які об’єднані в лексико-семантичні класи слів і виконують конструктивну роль в утворенні компонентів формально-граматичної структури речення.
Дослідження семантики релятивних дієслів базуємо на теоретичних засадах вивчення семантики дієслова [80; 88; 129; 132; 143; 148; 158; 161; 164; 190; 202].
Важливим аспектом дослідження релятивних дієслів української мови є вивчення їхніх функцій у реченні, де вони най­повніше виявляють свою семантичну, граматичну та комунікативну сут­ність [3; 5; 6; 7; 21; 30; 42; 54; 63; 69; 90; 98; 116; 123; 138; 209; 236]. Семантичні властивості релятивних дієслів передбачають необхідність уживання залежних слів при них і впливають тим самим на структуру речення. Релятивні дієслова утворюють із обов’язково залежними словами семантичні єдності, складові якої при транспонуванні у реченнєву структуру зберігають самодостатність в утворенні окремого компонента формально-граматичної структури речення: Мова є засіб не виражати готову думку, а створювати її (О.Потебня); Заслуговує всілякої підтримки критика правдива, творча, конструктивна („Віче”); Вік прожити не ниву пройти гомінку (А.Малишко); Зберегти б оцю мить! (Г.Овсієнко).
Функціональні параметри релятивних дієслів розглядаємо у взаємозв’язках цих одиниць із залежними словами, специфіка семантики і функцій яких безпосередньо залежать від релятивності дієслівної семантики.
Функціональну природу релятивних дієслів з’ясовуємо у формально-граматичному аспекті на основі синтаксичних зв’язків між словами в семантичних єдностях, утворених релятивними дієсловами та прогнозованими ними обов’язковими придієслівними компонентами, що передбачає визначення функціональних спроможностей релятивних дієслів різних ЛСГ та окремих лексем у прогнозуванні залежних позицій для заповнення їх обов’язковими придієслівними компонентами у формально-граматичній структурі речення та з’ясування ролі таких дієслів у прогнозуванні сильних позицій для заміщення їх підрядними реченнями.
Актуальність дослідження. Наукові засади класифікації слів за їхніми дистрибутивними параметрами в україністиці досить активно розвивають І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, А.П.Грищенко, М.Я.Плющ, Н.Л.Іваницька, Д.Х.Баранник, А.П.Загнітко, М.В.Мірченко, С.О.Соколова, М.І.Степаненко та ін. Вагомий внесок у розв’язання цієї проблеми зробили русисти Г.О.Золотова, Е.В.Кузнєцова, Т.П.Ломтєв, В.П.Малащенко, М.М.Прокопович, О.С.Скоблікова, Л.Д.Чеснокова, Н.Ю.Шведова та ін. Урахування кращих традицій (Л.В.Щерба, І.І.Мєщанінов, В.М.Русанівський та ін.) та найновіших здобутків вітчизняного й зарубіжного мовознавства уможливлює поглиблене вивчення дієслова. Попри значні досягнення у багатоаспектному вивченні дієслівної лексики, проблематика дослідження специфіки дієслівних лексем у їхній проекції на денотат є невичерпною.
Дієслова релятивної семантики становлять особливу групу дієслівної лексики, що характеризується специфічними сполучувальними, лексико-семантичними та функціональними ознаками. Тому проблема визначення лінгвістичного статусу таких дієслів, аналіз їхніх семантичних параметрів та специфіки функціонування у реченнях з обов’язковими придієслівними компонентами, є актуальними в сучасному мовознавстві.
Незважаючи на високу продуктивність у мовленні, семантичну та функціональну своєрідність, релятивні дієслова як лексико-граматична група дієслівної лексики не були об’єктом спеціального вивчення в українській мові. З огляду на це, дослідження релятивних дієслів у ракурсі виявлення їхньої лінгвальної природи, встановлення семантичних та функціональних параметрів є актуальним.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведене в рамках реалізації наукової програми „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” та пов’язане з науково-дослідною темою „Абсолютивно-релятивні параметри повнозначних слів української мови і структура речення” (0103U003238), яку опрацьовують у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського, де виконана дисертація. У широкому плані робота ґрунтується на принципах категорійної граматики української мови, теоретичні засади якої досліджують в Інституті української мови НАН України.
Мета роботи полягає в теоретичному витлумаченні функціонально-семантичної природи релятивних дієслів як окремої групи дієслівної лексики сучасної української мови.
Досягнення цієї мети передбачало розв’язання таких завдань:
1) з’ясувати лінгвальну природу релятивних дієслів;
2) обґрунтувати доцільність виокремлення групи дієслів релятивної семантики та встановити критерії виділення релятивних дієслів української мови;
3) здійснити диференціацію релятивних дієслів за специфікою реалізації семантики та ступенем їхньої обов’язкової сполучуваності;
4) виділити й охарактеризувати лексико-семантичні групи релятивних дієслів за сукупністю семантичних ознак і сполучувальних характеристик у структурі семантичних єдностей;
5) виявити обов’язкові придієслівні компоненти релятивних дієслів та дослідити їхню специфіку;
6) розкрити функціональну специфіку релятивних дієслів у двокомпонентних та трикомпонентних семантичних єдностях;
7) показати здатність релятивних дієслів впливати на формально-граматичну структуру речення в плані розмежування обов’язкових / факультативних придієслівних компонентів.
Об’єктом дослідження є лексико-граматична група релятивних дієслів сучасної української мови.
Предметом дослідження є лінгвальна природа релятивних дієслів, їхня семантика та функції у формально-граматичній структурі речення.
Методика дослідження має комплексний характер, суть якого полягає у використанні різних методів і прийомів, зумовлених метою і завданнями роботи. Основними у дисертації стали о п и с о в и й і с т р у к т у р н о - с е м а н т и ч н и й методи, які ми використали у вивченні та описі лінгвальної природи релятивних дієслів (визначенні їхніх сполучувальних характеристик, виявленні різновиду дієслівної семантики, встановленні своєрідності прогнозування релятивними дієсловами обов’язкових залежних позицій у формально-граматичній структурі речення). Для розмежування обов’язкових / факультативних придієслівних компонентів, встановлення ієрархії приєднання двох придієслівних компонентів застосовано експериментальний прийом е л і м і н у в а н н я. Використано також метод м о д е л ю в а н н я для вичленування типових структур семантичних єдностей, утворених релятивними дієсловами, та виявлення специфіки лексико-граматичного наповнення залежних позицій у них, а також прийоми т р а н с ф о р м а ц і й н о ї обробки матеріалу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації уперше в українському мовознавстві окреслено коло релятивних дієслів, проаналізовано їхню семантику, виявлено чинники, які впливають на систему прогнозування такими дієсловами обов’язкових позицій у формально-граматичній структурі речення.
Теоретичне значення дослідження полягає у комплексному описі релятивних дієслів, у результаті якого з’ясовано функціонально-семантичні параметри цих мовних одиниць, що є подальшим кроком у розробці таких проблем синтаксису, як співвідношення формально-граматичної і семантико-граматичної структури мовних одиниць і категорій. Висновки й узагальнення виконаного дослідження збагачують новими ідеями теоретичну лексикологію і граматику, формують наукові засади для комплексного вивчення релятивних властивостей слів інших частин мови.
Практична цінність одержаних результатів. Теоретичні узагальнення, висновки, методика аналізу і сам фактичний матеріал можуть бути використані у практиці укладання словників, для написання навчальних підручників і посібників з української мови як рідної, так й іноземної, для створення нових спецкурсів і спецсемінарів із лексикології та синтаксису сучасної української мови. Окремі положення дослідження знайдуть застосування при написанні курсових і дипломних робіт, магістерських досліджень, а також у науково-дослідній роботі студентів.
Особистий внесок здобувача. Ідея виокремлення релятивних дієслів зі складу дієслівних лексем української мови належить професору Н.Л.Іваницькій [90, с. 30-33]. У дисертації вперше в українському мовознавстві комплексно досліджено такі дієслова, з’ясовано їхню лінгвальну природу, розкрито механізм відмежування релятивних дієслів від абсолютивних та інформативно недостатніх, диференційовано релятивні дієслова за специфікою реалізації семантики та ступенем їхньої обов’язкової сполучуваності, проаналізовано їхні лексико-семантичні групи та функціональну специфіку в структуруванні семантичних єдностей. Усі результати дослідження функціонально-семантичних параметрів релятивних дієслів є наслідком самостійних спостережень та узагальнень дисертанта. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.
Джерелом фактичного матеріалу став одинадцятитомний „Словник української мови” (К.: Наукова думка, 1970-1980), з якого методом суцільної вибірки за спеціально випрацюваною методикою дібрано 5500 релятивних дієслів. Для дослідження використано близько 4000 речень із релятивними дієсловами з текстів різних функціональних стилів сучасної української мови.
Апробація роботи. Основні теоретичні положення дисертаційної роботи і результати дослідження апробовані на Міжнародній науково-практичній конференції „Мова. Культура. Бізнес” (Київ, 28 березня 2003р.), Міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми сучасної лексикології і граматики слов’янських мов” (Вінниця, 5-6 листопада 2003р.), VІ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, 27-28 березня 2003 р.), VІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, 12-13 травня 2005р.), Всеукраїнській науковій конференції „Михайло Коцюбинський митець, педагог і громадянин” (Вінниця, 16-17 вересня 2004р.), міжвузівській науковій конференції „Творчість Олександра Довженка в контексті світової культури” (Київ, 18 листопада 2004р.), на звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (Вінниця, 2003, 2004, 2005, 2006).
Публікації. Зміст роботи висвітлено у 12 публікаціях, з яких 4 наукові статті, надруковані у виданнях, затверджених ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (238 позицій) та переліку умовних скорочень. Повний обсяг роботи 194 сторінки. Основний текст дисертації охоплює 173 сторінки. Дисертація ілюстрована 4-ма рисунками. Обсяг, що займають ілюстрації, 1 сторінка.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Лінгвальна сутність релятивних дієслів полягає в неспроможності їх внутрішніми можливостями (власним фонемним складом) номінувати процесуальний денотат, що виявляється в їхній сполучуваності з обов’язково залежними словоформами як своєрідними мовними одиницями, що засвідчують облігаторний взаємозв’язок процесуального та в основному предметного денотатів. За сукупністю основних характеристик денотативною природою, семантичною структурою, нездатністю власним фонемним складом виконувати номінативну функцію називати окремий процесуальний денотат, функціональною своєрідністю релятивні дієслова утворюють окрему лексико-граматичну групу слів у системі сучасної української дієслівної лексики. Найголовнішою ознакою таких дієслів є їхня незавершеність семантики, що робить неможливим реалізацію значення безвідносно до інших слів у словосполученні та реченні. Недостатність семантики релятивних дієслів об’єктивована в їхній обов’язковій сполучуваності із залежними словами, які компенсують, доповнюють і завершують зміст релятивного дієслова. З’ясування семантичних властивостей релятивних дієслів з позицій теорії обов’язкової сполучуваності уможливлює осмислення особливостей адекватного відображення релятивними дієсловами реалій об’єктивної дійсності та її мовленнєвого відтворення.
У системі дієслівної лексики релятивні дієслова домінують вони складають ¾ усього загалу дієслів сучасної української літературної мови.
Лексико-граматичну групу релятивних дієслів української мови утворюють слова з різним ступенем релятивності їхньої семантики. Релятивні дієслова являють собою ієрархічно організовану систему, яка складається з центру, напівпериферії та периферії. „Найбільш релятивними” (центральними) вважаємо дієслова з семантичною і граматичною заданістю заповнення залежних позицій. Напівпериферійними в системі релятивних дієслів є слова з семантичною заданістю заповнення придієслівних позицій. На периферії класу релятивних дієслів перебувають дієслівні лексеми відносно релятивної семантики, що функціонують за відповідних семантико-синтаксичних умов як релятивні або як абсолютивні.
Відмінності у денотативній природі релятивних дієслів зумовили розподіл досліджуваних лексем на 16 лексико-семантичних груп: фізичного впливу на об’єкт, психоемоційного впливу на об’єкт, інтелектуальної діяльності, переміщення, розташування, буття, мовлення, спонукання, руху, забезпечення, давання, взаємної дії, сприяння, чуттєвого сприймання, перетворення, поведінки. Кожна лексико-семантична група релятивних дієслів має специфіку щодо лексичного наповнення, особливостей семної структури та участі у формально-граматичній структурі речення. Найбільш чисельними є релятивні дієслова таких лексико-семантичних груп: фізичного впливу на об’єкт, психоемоційного впливу на об’єкт, інтелектуальної діяльності, переміщення об’єкта у просторі. Ускладнена конкретизація значеннєвого плану релятивних дієслів нашаруваннями додаткових семантичних характеристик спричиняє семантичні розгалуження, а отже, й варіантність релятивних дієслів у межах лексико-семантичних груп. Ця властивість характеризує релятивні дієслова лексико-семантичних груп: спонукання, переміщення об’єкта у простоті, розташування, мовлення, взаємної дії, фізичного впливу на об’єкт.
Релятивні дієслова у формально-граматичній структурі речення зберігають функціональну самодостатність у вираженні окремого формально-граматичного компонента, незважаючи на номінативну неповноцінність, яку компенсують обов’язково залежні від них слова. Увиразнює специфіку функціонування релятивних дієслів у формально-граматичній структурі речення їхня здатність відкривати позиції для обов’язкових придієслівних компонентів.
Утворений на основі обов’язкової сполучуваності змістовий комплекс релятивного дієслова й одного або двох обов’язкових придієслівних компонентів, що відображає взаємозв’язок певних реалій позамовної дійсності, називаємо семантичною єдністю.
Семантика та морфемна структура релятивних дієслів певним чином регулюють систему обов’язкових придієслівних компонентів. Серед релятивних дієслів виділяємо лексеми, які реалізують свій семантичний потенціал у обов’язковій сполучуваності з одним обов’язковим придієслівним компонентом об’єктного обставинного або синкретичного об’єктно-обставинного значення, та дієслова, що потребують обов’язково двох придієслівних компонентів об’єктного значення, об’єктного і синкретичного об’єктно-обставинного значення, об’єктного й обставинного значення, об’єктного і синкретичного об’єктно-атрибутивного значення, обставинного значення.
Серед двокомпонентних семантичних єдностей поширені конструкції з семантичною і граматичною передбачуваністю обов’язкових придієслівних компонентів, у яких реалізуються об’єктні міжкомпонентні відношення. Домінують конструкції із семантичною і граматичною передбачуваністю обов’язкових придієслівних компонентів із залежними іменниками у формі знахідного відмінка чи функціонально еквівалентного йому родового відмінка, які конкретизують зміст релятивних дієслів зі значенням фізичного впливу на об’єкт, психоемоційного впливу на об’єкт, чуттєвого сприймання, інтелектуальної діяльності. Менш уживаними є обов’язкові придієслівні компоненти у формі іменників у давальному та орудному відмінках при релятивних дієсловах зі значенням сприяння, наповнення, сприяння переміщенню об’єкта. Лише поодинокі дієслівні лексеми компенсують релятивність семантики у поєднанні з іменниками в місцевому відмінку. Двокомпонентні семантичні єдності релятивних дієслів із обов’язковими придієслівними компонентами обставинного типу менш продуктивні у загальній системі семантичних єдностей релятивних дієслів. Найбільш частотними у таких двокомпонентних семантичних єдностях виступають релятивні дієслова з обов’язковою обставинною детермінацією місця, менш поширені релятивні лексеми з обставинною детермінацією міри, а обов’язкові придієслівні компоненти з обставинним значенням способу дії та мети є мало вживаними.
У системі трикомпонентних семантичних єдностей два обов’язкові придієслівні компоненти об’єктного значення найчастіше компенсують семантичну недостатність релятивних дієслів ЛСГ давання, мовлення, перетворення, забезпечення, взаємної дії, зрідка дієслів із підгруп ЛСГ психоемоційного впливу на об’єкт, фізичного впливу на об’єкт. У багатьох трикомпонентних семантичних єдностях спостерігаємо синкретичні об’єктно-обставинні відношення між релятивним дієсловом та другим обов’язковим придієслівним компонентом, які часом зміщені на користь то одного, то іншого типу. Такими є семантичні єдності з релятивними дієсловами зі значенням переміщення, розташування об’єкта у просторі. Релятивні дієслова з семантикою вираження певного стосунку до об’єкта формують трикомпонентні семантичні єдності з першим обов’язковим придієслівним компонентом об’єктного значення і другим обов’язковим придієслівним компонентом обставинного значення способу дії. Два обов’язкові придієслівні компоненти обставинного значення у трикомпонентних семантичних єдностях поодинокі в українській мові і вживані при релятивних дієсловах із семантикою перебування десь протягом певного часу.
Виокремлення класу дієслів релятивної семантики підтвердило гіпотезу про те, що таким дієсловам притаманні, крім основної, специфічні семантичні та функціональні особливості, які сприяють поглибленню теорії категоріальних виявів українського дієслова. Цілісна система різнопланових досліджень релятивних дієслів, як і методика їх виокремлення, можуть бути використані для дослідження інших лексико-граматичних розрядів релятивних слів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адмони В.Г. Структура и объем предложения и словосочетания в индоевропейских языках. Л.: Наука, 1981. 296с.
2. Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского язика. М.: Высшая школа, 1990. 161 с.
3. Андерш Й.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. К.: Наук. думка, 1987. 192 с.
4. Апресян Ю.Д. Экспериментальное исследование семантики русского глагола. М.: Наука, 1967. 252с.
5. Арват Н.М. Синтаксис простого предложения в современном русском языке. Ніжин: Редакційно-видавничий відділ НДПУ ім. М.Гоголя, 2002. 174 с.
6. Арібжанова І.М. Структура простого речення (формально-граматичний аспект): Навч. посібник. К.: ВПЦ „Київський ун-т”, 2001. 128с.
7. Арполенко Г.П., Забєліна В.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1982. 132 с.
8. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383с.
9. Арутюнова Н.Д., Ширяев К.Н. Русское предложение. Бытийный тип: Структура и значение. М.: Русский язык, 1983. 198 с.
10. Ахманова О.С. Современные синтаксические теории. М.: Едиториал УРСС, 2003. 165с.
11. Бабайцева В.В. Система членов предложения в современном русском языке. М.: Просвещение, 1988. 160 с.
12. Бабич Б.В. Інтерпретаційна модель формально-синтаксичних структур української мови: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні. К., 2000. 15 с.
13. Баган М.П. Семантико-синтаксичні параметри безособового вживання особових дієслів у сучасній українській мові: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. К., 1999. 219 с.
14. Бадалбейли Р.Ш. Глагольно-инфинитивные словосочетания в современном русском языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / Тбил. ГУ. Тбилиси, 1978. 19 с.
15. Баранник Д.Х. Два рівні структури речення // Мовознавство. 1993. №6. С. 13-20.
16. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львів: Світ, 1997. 392 с.
17. Безпояско О.К. Інфінітив у функції другорядних членів речення // Укр. мова і літер. в школі. 1984. №3. С.51-54.
18. Белова К.Ю. Абсолютное употребление переходных глаголов в современном русском языке: Дис. канд. филол. наук: 10.02.01. Л., 1982. 157 с.
19. Белоконенко Л.А. Синтагматические классы глаголов движения в современном русском языке: Дис. канд. филол. наук: 10.02.02. Кривой Рог, 1996. 165 с.
20. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447с.
21. Берляева Т.П. Грамматическая структура и семантика предложений с инфинитивом и предикативом: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.01/ МГПИ. М., 1982. 17с.
22. Боброва Г.А. Некоторые случаи безобъектного употребления переходных глаголов // Вопросы структуры и функционирования русского языка. Томск, 1979. С.44-57.
23. Быстрова Л.В., Капатрук Н.Д., Левицкий В.В. К вопросу о принципах и методах выделения лексико-семантических групп слов //Научн. докл. высш. школы. Филол. науки. 1980. №6. С.75-78.
24. Білик Л.С. Дієслівні словосполучення у східностепових говірках Донеччини: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 /Дніпропетровський нац. ун-т. Дніпропетровськ, 2003. 20 с.
25. Богдан М.М. Значення і синтаксичні функції родового придієслівного відмінка //УМЛШ. 1970. №6. С.15-21.
26. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1977. 204с.
27. Бондарко А.В., Буланин Л.Л. Русский глагол. - Л.: Просвещение, 1967. 192с.
28. Брицын В.М. Синтаксис и семантика инфинитива в современном русском языке. К.: Наук. думка, 1990. 320с.
29. Бурлакова В.В. Основы структуры словосочетания в современном английском языке. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1975. 128 с.
30. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка. М.: Высшая шк., 1991. 432 с.
31. Васильев Л.М. Семантические классы глаголов чувства, мысли и речи // Очерки по семантике русского глагола. Уфа, 1971. Вып.43. С.38-311.
32. Васильев Л.М. Семантика русского глагола. М.: Высшая школа, 1981. 184 с.
33. Васильев Л.М. Принципы семантической идентификации глагольной лексики // Семантические классы русских глаголов. Свердловск, 1982. С.11-14.
34. Василькова Т.П. Семантические сдвиги (нейтрализации) в пределах лексемы со значением движения: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / Воронежский ун-т. Воронеж, 1980. 26 с.
35. Величко А.В. Простое предложение. Опыт семантического описания. М.: Изд-во МГУ, 1986. 119 с.
36. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М.: Высшая школа, 1986. 640с.
37. Вихованець І.Р. Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українській літературній мові. К.: Наук. думка, 1971. 120с.
38. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. К.: Наук. думка, 1980. 286с.
39. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наук. думка, 1987. 232с.
40. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 255с.
41. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 222с.
42. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. К.: Либідь, 1993. 368с.
43. Вихованець І.Р. Концепція „Граматичного словника української мови (прийменники)” // Українська мова. 2004. №3. С.30-36.
44. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Радянська шк., 1982. 209 с.
45. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 217 с.
46. Вихованець І.Р. Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови. К.: Унів. вид-во „Пульсари”, 2004. 400с.
47. Вінтонів М.О. Типологія форм присудка в сучасній українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01/ Дніпропетровський держ. ун-т. Дніпропетровськ, 1997. 23 с.
48. Вовченко Г.И. Деривация словосочетаний с опорными глаголами с префиксом до- в современном украинском литературном языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.02. Ужгород, 1985. 23 с.
49. Войцехівська В.Г. Варіантне керування дієслів //Культура слова. Вип.21. К., 1981. С.41-45.
50. Володченков М.П. Интенционные свойства глаголов внутреннего эмоционального состояния в современном русском языке (в сопоставлении с украинским): Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01; 10.02.02/ Киевск. гос. пед. ин-т. К., 1984. 23 с.
51. Вопросы глагольной семантики: Сб. научных трудов /Ред. Е.Сидоренко. Симферополь: Симферопольский гос. пед. ун-т, 1993. 90с.
52. Гайсина Р.М. Лексико-семантическое поле глаголов отношения в современном русском языке. Саратов: Изд-во Саратовск. ун-та, 1981. 195 с.
53. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360с.
54. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наук. думка, 1991. 192с.
55. Городенська К.Г. Аспектологічні характеристики дієслів руху, переміщення //Актуальні проблеми граматики: Зб. наук. праць. Кіровоград, 1997. Вип. 2. С. 116-119.
56. Городенська К.Г. Дериваційна природа давального адресатної посесивності // Лінгвістичні студії. Донецьк: ДонНУ, 1999. Вип. 5. С.19-22.
57. Грамматика современного русского литературного языка /Под. ред. Н.Ю.Шведовой. М.: Наука, 1970. 767с.
58. Грицик Н.І. Семантико-стилістична характеристика дієслів зі значенням прибуття //Мовознавство. 1980. №4. С.82-86.
59. Грищенко А.П. Внутрішня синтаксична організація простого речення // Синтаксис словосполучення і простого речення (Синтаксичні категорії і зв'язки). К., 1975. С. 14-16.
60. Гуйванюк Н.Б. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. Чернівці: Рута, 1999. 336 с.
61. Гулига Е.В. Автосемантия и синсемантия как признаки смысловой структуры слова // Научн. докл. высш. шк. Филолог. науки. 1967. №2. С.62-72.
62. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 397 с.
63. Гумовская В.В. Семантико-синтаксическая структура предложений с глаго­лами мысли в современном украинском языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. К., 1989. 22с.
64. Даниленко А.В. Дієслово як комунікативний центр у синтаксичній будові української мови: Проблема типологічного конструкта // Зб. Харківського історико-філолог. товариства. Харків, 1993. С.131-138.
65. Дзюбишина Н.Я. Роль автосемантичних і синсемантичних дієслів у реченні // Організація тексту (Граматика і стилістика). К.: Наук. думка, 1979. С.5-13.
66. Дорофеева Т.М. Обязательная синтаксическая сочетаемость глагола в современном русском языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.02 /Ун-т дружбы народов им. Патриса Лумумбы. М., 1974. 26 с.
67. Драгомирецкий П.Н. Интенциально-валентная структура глаголов состояния (на материале укр., немец. и англ. языков ): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.19 / КГУ им. Т.Г.Шевченко. К., 1991. 16 с.
68. Дубровская Л.А. К вопросу взаимодействия лексико-грамматических свойств глагола и структурно-синтаксической организации предложения // Семантические классы русских глаголов. Свердловск, 1982. С.71-76.
69. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення: Просте речення. Еквіваленти речення. К.: Наук. думка, 1973. 226 с.
70. Дудик П.С. Словосполучення в українській літературній мові. К., 1998. 132с.
71. Дятчук В.В., Пустовіт Л.О. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови. К.: Наукова думка, 1983. 156 с.
72. Дяченко Л.Н. Структурно-семантическая организация глагольных словосочетаний с объектными отношениями и их функционирование в современных русских и украинских научных текстах: Дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01, 10.02.02 /Черкасск. пед. ин-т. Черкассы, 1994. 219 с.
73. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982. 210 с.
74. Жданова О.П. Лексико-семантические особенности группы глаголов поведения: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / Воронеж. пед. ин-т. Воронеж, 1983. 23 с.
75. Забродченко В.П. О синтагматической обусловленности семантики обстоятельного инфинитива // Проблемы лексической и категориальной семантики. Симферополь, 1982. С.90-96.
76. Загнітко А.П. Дієслівні категорії в синтагматиці і парадигматиці. К.: НМК ВО, 1990. 132с.
77. Загнітко А.П. Позиційна модель речення і валентність дієслова // Мовознавство. 1994. №2-3. С.48-56.
78. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Морфологія. Донецьк: ДонДУ, 1996. 437с.
79. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. Донецьк: ДонДУ, 2001. 662с.
80. Заханевич В.М. Дієслова пересування і переміщення //УМЛШ. 1980. №6. С.60-63.
81. Змудяк Г.А. Роль логико-семантической валентности в организации структуры предложения (на материале группы глаголов независимого направ­ленного движения): Автореф. дис. ... канд. филол. наук. Минск, 1980. 21 с.
82. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М.: Наука, 1973. 351с.
83. Золотова Г.А. Синтаксический словарь: Репертуар элементарных единиц русского синтаксиса. М.: Наука. 1988. 440 с.
84. Зотова Т.Я. Сочетаемость русских глаголов преобразующего физического воздействия на объект (На материале языка научной литературы): Автореф. дис. ... канд. филол. наук. М., 1979. 21 с.
85. Ибрагимова В.Л. Семантика русского глагола: Лексика движения: Учеб. пособие / Башкирский ун-т им. 40-летия Октября. Уфа, 1988. 77с.
86. Иванова Л.П. Структурно-функциональный анализ простого предложения. К.: Вища школа, 1991. 168с.
87. Іваненко З.І. Система прийменникових конструкцій адвербіального значення. К.; О.: Вища школа, 1981. 143 с.
88. Іваницька Н.Б. Функціонально-семантичні параметри абсолютивних дієслів української мови: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Вінницьк. держ. пед. ун-т. Вінниця, 1999. 198с.
89. Іваницька Н.Б. Функціонально-семантична класифікація абсолютивних дієслів в українській та англійській мовах: Монографія. К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2004. 194 с.
90. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові. К.: Вища школа, 1986. 167с.
91. Іваницька Н.Л. Вплив сполучуваності повнозначних слів на утворення компонентів синтаксичної структури речення // Мовознавство. 2001. №3. С. 97-104.
92. Іваницька Н.Л. Теоретичний синтаксис української мови. Частина перша. Вінниця: Вінницький державний педагогічний університет імені М.Коцюбинського, 2002. 169с.
93. Іваницька Н.Л. Експериментальний прийом елімінування в практиці лексико-граматичного аналізу //Наукові записки Вінницького держ. пед. ун-ту ім. М.Коцюбинського. Серія: Філологія: Зб. наук. пр. Вінниця: Вінницький держ. пед. ун-т, 2003. Вип. 5. С. 46-51.
94. Іваницька Н.Л., Коваль Л.М. Контекстуальна зумовленість дистрибутивних параметрів повнозначного слова // Граматика слова і граматика мови: Зб. наук. праць. Донецьк, ДонНУ, 2005. С.42-56.
95. Кадомцева Л.О. Українська мова: Синтаксис простого речення. К.: Вища школа, 1986. 188с.
96. Казимирова І.А. Семантична структура і парадигматичні відношення дієслівно-інфінітивних словосполучень у сучасній російській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01/ НАН України. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. К., 1993. 17с.
97. Каптур Г.А. Семантико-синтаксическая характеристика предложений с глаголами негативного поведения в современном русском языке: Дис. канд. филол. наук: 10.02.02. К., 1989. 251 с.
98. Каранська М.У. Синтасис сучасної української літературної мови: Навч. посібник. К.: НМК ВО, 1992. 400 с.
99. Караулов Ю.Н. Лингвистическое конструирование и тезариус литературного языка. М.: Наука, 1981. 367 с.
100. Качала Я. Субстанциальные и несубстанциальные характеристики глагола // Грамматическое описание славянских языков. М.: Наука, 1974. С.38-47.