ГЕНЕЗИС ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ
ЛЮДИНИ ,,УКРАЇНА”

На правах рукопису

МІРОШНИЧЕНКО МАРІЯ ІВАНІВНА

УДК 340.1 (477)

ГЕНЕЗИС ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ:
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
юридичних наук

Науковий консультант
Мурашин Олександр Геннадійович,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України

Київ – 2012

ЗМІСТ

стор.
ВСТУП………………………………………..…………………………………….4
РОЗДІЛ 1. СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ НАУКОВОГО РОЗРОБЛЕННЯ ПРОБЛЕМИ ГЕНЕЗИСУ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В ЮРИДИЧНИХ ДЖЕРЕЛАХ……………………………………………………...22
1.1. Основні концептуальні напрями теоретико-правового дослідження
генезису правової системи України ……………………………...............................22
1.2. Традиційні підходи та інноваційні тенденції в методології генезису
правової системи України………………………………………………………… 60
Висновки до розділу 1………………………………………………………..80
РОЗДІЛ 2. НАУКОВИЙ НАПРЯМ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ, ГІПОТЕЗА І КАТЕГОРІЇ ГЕНЕЗИСУ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ………………………………………………………………………….84
2.1. Наукові підстави та методика обгрунтування гіпотези генезису
правової системи України …………………………………………………….........84
2.2. Проблема первинного детермінантного фактора в методології
теоретичного пізнання неперервного процесу еволюції та розвитку правових
систем…………………………………………………………………………………106
Висновки до розділу 2..………………………………………………………. 138
РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГЕНЕЗИСУ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ………………………………………………………………………...143
3.1. Правова система України в генезисній структурі правових
систем: поняття і основні ознаки ………………………………………………….143
3.2. Генезис правової системи України: поняття, критерії структурування,
етапи, особливості…………………………………………………………………167
3.3. Набуття правовою системою інтегративних властивостей у процесі
становлення та розвитку її конкретно-історичних форм……………………….......197
Висновки до розділу 3…….....……………………………………………...230
РОЗДІЛ 4. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ГЕНЕЗИСУ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ……………………………………………………………………………235
4.1. Методологія генезису правової системи України в рамках інтеграції
наукового знання …………………………………………………………………….235
4.2. Особливості системно-інформаційного підходу у дослідженні
становлення та розвитку правової системи України..……………………………….257
4.3. Історичне і логічне в генезисі правової системи України….……………..285
Висновки до розділу 4 .………………………………………………………..309
РОЗДІЛ 5. РОЗВИТОК ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ У СУЧАСНОМУ СВІТІ…....313
5.1. Сучасні підходи до критеріїв типології національних правових систем...313
5.2. Дискусійні питання типологійної ідентифікації сучасної правової
системи України та перспектив її розвитку в умовах політико - правової
глобалізації……………………………………………………………………………346
Висновки до розділу 5………………………………………………………373
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………377
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………………386

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена теоретичним і практичним значенням широкого кола проблемних питань, пов’язаних із формуванням правової системи України, визначенням факторів і критеріїв її ефективності на сучасному етапі трансформації українського суспільства, особливостей та перспектив розвитку в умовах глобалізації.
Насамперед нагальною є потреба в науково обґрунтованій загальній концепції реформування правової системи як цілісного соціально-правового, нормативно-регулятивного комплексу, в рамках якого складаються оптимальні умови для забезпечення потреби суспільства в соціально справедливому правовому порядку.
У цьому зв’язку зростає роль теоретико-методологічних досліджень, які дають можливість на цілісній понятійній і методологічній основі поєднати досягнення вітчизняної й зарубіжної наукової думки у вивченні національних правових систем, урахувати положення і висновки юридичної науки, підтверджені вітчизняною та світовою соціально-правовою практикою, і вийти на якісно новий рівень системних узагальнень, здатних визначати ефективні напрями наукового аналізу та формувати основу вибору стратегій наукового пізнання.
У вирішенні цього завдання серйозних результатів з належним ступенем наукової новизни можна досягти за умови врахування всіх суттєвих ознак, які дозволяють виокремити правову систему як об’єкт пізнання і описати її, використовуючи таку методологічну базу, котра здатна забезпечити комплексність і повноту аналізу в предметному, функціональному та генетичному (історичному) вимірах, що відповідає принципу системності в науковому пізнанні.
Вітчизняна юридична наука має значний досвід наукового пізнання правової системи України традиційно в предметному і функціональному вимірах, що дозволяє сформувати гранично абстрактне поняття правової системи, наповнити його формально-юридичними і соціологічними характеристиками. На основі цього поняття засобами системного аналізу розробляються раціонально виважені моделі, що описують структуру, взаємодію правової системи з суспільством і різними його підсистемами, демонструють ефективність її функціонування, відкритість правовим системам та юридичним інститутам інших країн.
Проблема полягає в тому, що формально-юридичні та соціологічні характеристики – індиферентні до національних особливостей, отже, далеко не всі показники, які характеризують правову систему України щодо конкретності, унікальності, специфічності, історико-правових і етнокультурних особливостей розвитку, можна отримати в зазначеній площині. Ці показники формуються в процесі генезису, аналіз якого є ключовим у контексті генетичного (історичного) аспекту дослідження, і вимагають доктринальної аргументації на власне теоретичному рівні наукового пізнання. Його результати (з огляду на одне із основних завдань загальної теорії держави і права, яке полягає в обґрунтуванні та виведенні властивостей держави і права з історичної дійсності) повинні знаходити відображення в дефініціях, термінологічних, методологічних чи історичних характеристиках правової системи України як ефективного інструменту формування громадянського суспільства, що й підтверджує актуальність теми дисертації.
Із поглибленням процесів глобалізації виникають нові проблеми, пов’язані з виявленням і характеристикою факторів, що визначають специфіку та подальший розвиток правової системи України, збереженням її самобутності, індивідуальних особливостей на правовій карті світу. Практичне вирішення цих питань актуалізує доцільність нових наукових досліджень у рамках інноваційних методологічних підходів для прийняття продуманих, виважених і обґрунтованих рішень, що стосуються модифікації правових явищ і процесів, досягнення правової стабільності у внутрішньодержавних і міжнародних відносинах.
Проблеми, які є важливими з погляду визначення основних теоретико-методологічних підходів до вивчення генезису правової системи України в контексті її становлення, розвитку та функціонування аналізуються в працях українських учених В. Бабкіна, С. Гусарєва, В. Журавського, А. Зайця, О. Зайчука, М. Кельмана, А. Козловського, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, О. Копиленка, О. Костенка, М. Костицького, Ю. Лободи, Л. Луць, С. Максимова, О. Мироненка, О. Мурашина, Ю. Оборотова, Н. Оніщенко, В. Опришка, М. Орзіха, Н. Пархоменко, О. Петришина, Л. Петрової, В. Погорілка, П. Рабіновича, Ю. Римаренка, В. Селіванова, В. Сіренка, О. Скакун, О. Скрипнюка, С. Стеценка, В. Тація, О. Тихомирова, Є. Тихонової, Є. Харитонова, М. Хаустової, В. Цвєткова, М. Цвіка, В. Шаповала, О. Шевченка, Ю. Шемчушенка, О. Ющика та ін.
Різні аспекти становлення та розвитку правової системи досліджуються в працях зарубіжних науковців, зокрема, С. Алексєєва, М. Анкеля, Ф. Аумана, В. Бабаєва, З. Байніязової, В. Батлера, Г. Бермана, М. Васильєва, О. Венгерова, В. Гаврилова, Е. Глассона, М. Глендона, П. Глена, М. Гордона, В. Графського, Р. Давіда, К. Жоффре-Спінозі, Ж. Карбоньє, В. Карташова, Д. Керімова, В. Кудрявцева, Т. Кухарук, Х. Кьотца, В. Лапаєвої, О. Лукашевої, Р. Лукіча, Н. Лумана, О. Малька, М. Матузова, М. Марченка, В. Миронова, Н. Неновські, В. Нерсесянца, Кр. Осакве, С. Полєніної, А. Полякова, В. Синюкова, В. Сирих, В. Сорокіна, Дж. Тернера, Ю. Тихомирова, Ю. Тихонравова, А. Уотсона, Л. Фрідмена, К. Цвайгерта, А. Черненка, В. Чефранова, В. Чурсіна, Л. Явіча та ін.
Високо оцінюючи роль і значення для розвитку теорії та методології правової системи наукового доробку українських і зарубіжних учених, слід визнати, що дослідження, зокрема українських науковців, проводяться переважно в межах традиційних підходів [1, c.3]. Проблема впровадження інноваційних напрямів у методологію пізнання розроблена не повною мірою, фрагментарно. Актуальним залишається цілісний аналіз логіки й історії становлення та розвитку правової системи. І досі панує юридична парадигма протиставлення пройдених і сучасного етапів у генезисі національної правової системи України та концепція провідної ролі держави в її виникненні і формуванні. Відсутні комплексні теоретичні узагальнення генезису правової системи України як об’єктивного, неперервного і спадкоємного процесу з урахуванням дискретності в розвитку української державності. Не менш актуальними є питання розмежування понять ,,правова система” і ,,юридична система”, а, отже, розуміння цілісності правової системи як об’єкта наукового пізнання; сутності, змісту поняття правової системи України, методологічного забезпечення теоретичної проблеми закономірностей її становлення та розвитку. Зазначені прогалини в теорії та методології генезису правової системи стали головним мотивом вибору теми дослідження.
В основі дисертації лежить провідна ідея синтезу наукових досягнень у теорії та методології правової системи і проекції на предмет пізнання сучасних системно-інформаційних уявлень про виникнення, усталеність і перетворення всіх типів природних і соціальних систем (починаючи з конкретного елементарного начала, ,,атома”) нові організаційні форми яких зароджуються і виношуються в надрах еволюційних попередників. Ідею реалізовано в рамках соціокультурної парадигми пізнання права і правових явищ та самовизначення юридичної науки як національної.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана з урахуванням положень Державної національної програми ,,Освіта” (,,Україна ХХ1 століття”), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1993 р. № 896; вимог наказу Міністерства освіти і науки України, Національної академії наук України ,,Про затвердження основних напрямів та найважливіших проблем фундаментальних досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук на 2009-2013 рр.” від 26 листопада 2009 р. № 1066/609 ( п. 4.4.2.2.); в рамках ,,Програми пріоритетних напрямів розвитку української правової науки на 2010-2015 рр.”, затвердженої постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14-10; тематики наукових досліджень кафедри теорії та історії держави і права Інституту права і суспільних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини ,,Україна”: ,,Еволюція теоретичних уявлень людства про державу та право” (№ 0111U003651). Тема дисертації затверджена Вченою радою Відкритого міжнародного університету розвитку людини ,,Україна” 27 квітня 2007 року (протокол № 2).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є поглиблене розроблення змістової частини теорії правових систем, що полягає в узагальненні та обґрунтуванні теоретичних і методологічних засад комплексного наукового аналізу загальних закономірностей і особливостей генезису правової системи України з урахуванням конкретно-історичних умов еволюції українського суспільства, права, державності; її типологійної ідентифікації з іншими правовими системами та умов збереження самобутності в процесі політико-правової глобалізації.
Мета дослідження зумовила розв’язання таких задач:
– визначити загальні наукові підходи до удосконалення теоретичних і методологічних основ дослідження становлення та розвитку правової системи України як об’єктивного, неперервного і спадкоємного процесу в конкретно-історичних формах та сформулювати головний стратегічний напрям такого дослідження;
– обґрунтувати наукові підстави для висунення гіпотези генезису правової системи України, яка деталізує положення про право як ядро і нормативну основу правової системи та пояснює причинно-наслідковий зв'язок між еволюцією та розвитком права і правової системи, розглянутих у цілісно-понятійному і функціональному аспектах;
– визначити первинний, детермінантний фактор в методології теоретичного пізнання генезису правової системи для конкретизації її сутнісних властивостей і конкретно-історичних форм зовнішнього емпіричного прояву;
– дати поглиблену інтерпретацію поняття правової системи України, що розкриває і конкретизує об’єктивність її існування та унікальність в генезисній структурі правових систем;
– запропонувати ефективний критерій структурування, етапи, чинники загальних і особливих рис генезису правової системи України в контексті світової історії правового розвитку людства;
– узагальнити способи набуття правовою системою інтегративних властивостей у процесі її виникнення, становлення та розвитку;
– обґрунтувати напрям удосконалення сучасної методології комплексного аналізу генезису правової системи України в умовах інтеграції наукового знання;
– визначити в рамках методу загальної теорії права міру узгодженості системно-інформаційного підходу з традиційними в юридичній науці підходами до проблематики еволюції та розвитку правової системи;
– розкрити особливості системно-інформаційного дослідження генезису правової системи України з урахуванням універсальних характеристик логічного й історичного в праві;
– проаналізувати сучасні підходи до критеріїв типології правових систем та обґрунтувати авторську концепцію типів сучасних національних правових систем;
– установити причину концептуальних суперечностей у розв’язанні проблеми типологійної ідентифікації сучасної правової системи України та запропонувати авторський варіант її вирішення.
Об’єкт дослідження – генезис національних правових систем у просторово-синхронному і процесуально-діахронному вимірах.
Предмет дослідження – теоретичні та методологічні засади генезису правової системи України .
Методи дослідження. Обґрунтованість теоретичних положень, рекомендацій щодо подальшого наукового розроблення теми, достовірність результатів дослідження забезпечено використанням сукупності філософських, загальнонаукових, спеціальних наукових методів юридичної та неюридичних наук, які традиційно використовуються у правознавстві. Філософсько-світоглядну основу пізнання становлять ключові положення діалектики, герменевтики, а також системоцентрична й антропоцентрична наукові парадигми. Процес пізнання здійснювався з погляду принципів історизму, об’єктивності, різнобічності, взаємодоповнюваності та обґрунтованості, що створило надійну методологічну основу для поглибленого багатоаспектного аналізу предмета дослідження з урахуванням інноваційних досягнень, отриманих в інших галузях наукових знань.
На основі положень діалектики досліджено неперервність генезису правової системи, яка перебуває у взаємодії з іншими соціальними системами, розвивається, зазнає якісних змін відповідно до загальних тенденцій розвитку суспільства та державно-правової сфери його життєдіяльності; здійснено всебічний аналіз діалектичної сутності відношення історичного і логічного в системно – інформаційному дослідженні генезису правової системи (підрозділи 3.3, 4.1, 4.2 тощо). Використання положень герменевтики зумовлене насамперед необхідністю адекватного розуміння та інтерпретації текстів монографічних видань, наукових статей, історичних і правових пам’яток, що в результаті дало можливість узагальнити сучасні уявлення про виникнення, формування, особливості історичного розвитку правової системи України, про її взаємозв’язок із суспільством і державою, визначити стан та перспективи наукового опрацювання проблеми (підрозділи 1.1, 1.2).
Широко застосовувалися загальнонаукові підходи і методи. Поєднання методів індукції та дедукції, використання методу сходження від абстрактного до конкретного сприяло визначенню об’єкта і предмета дослідження на основі всебічного аналізу наукових досягнень у вивченні феномену правової системи. В рамках системного підходу із застосуванням методу експлікації здійснено концептуалізацію поняття цілісності правової системи як основи теоретичного дослідження генезису правової системи України (підрозділ 2.2); семантичний метод застосовано для з’ясування змісту багатозначних словосполучень ,,правова система”, ,,правова тотальність”, ,,ментально-генетичний фактор”, ,,правова ментальність”, ,,правовий стиль”, ,,інформаційний спадок”, ,,інформаційна традиція”, ,,інформаційний зв’язок” тощо (підрозділи 2.2, 4.3, 5.2 тощо); проблемно-хронологічний метод використано для здійснення історіографічного аналізу літератури (підрозділи 1.1, 1.2); метод гіпотези дозволив порушити проблему вихідного начала генезису правової системи і висловити припущення щодо часу виникнення власне правової системи України (підрозділи 2.1, 2.2, 4.2); структурно-функціональний метод використано в частині аналізу функціонального зв’язку між рівнями правової системи (підрозділи 2.2, 4.1). Логіко-історичний метод сприяв наповненню логічної моделі правової системи історичним змістом (підрозділ 4.3). Історико-порівняльний метод використано при аналізі інформаційного механізму спадкоємності правової системи, етапів її генезису (підрозділи 3.2, 3.3, 4.2, 4.3 тощо). Системно-генетичний метод забезпечив усебічне вивчення генетичних засад правової системи з урахуванням її структури на всіх трьох рівнях системної методології та визначення первинного детермінантного фактора генезису (підрозділи 2.2, 3.2, 3.3 тощо). На основі соціокультурного підходу вирішувалося питання про доцільність і наукову коректність дослідження генезису правової системи України в етноментальному вимірі (підрозділи 1.1, 2.1, 3.3, 5.2 тощо). Застосування системно-інформаційного підходу дало змогу визначити базові категорії, вихідні принципи пізнання генезису правової системи з урахуванням системно-інформаційних уявлень про найбільш суттєві властивості системної організації, в рамках якої інформація виступає загальним організаційним фактором (підрозділи 4.1, 4.2, 5.1, 5.2 тощо). На основі поєднання методу типології з аксіологічним методом здійснено експлікацію понять ,,правова система України”, ,,правовий стиль”, визначено методологічну роль загальних і локальних правових традицій у формуванні правового стилю як критерію типології правових систем, обґрунтовано авторську концепцію типів сучасних правових систем та вірогідний шлях теоретичного розв’язання проблеми типологійної ідентифікації сучасної правової системи України в умовах правових трансформацій у сучасному світі (підрозділи 3.1, 4.1, 5.1, 5.2 тощо).
Серед спеціальних наукових методів юридичної науки провідним визначено юридичний метод. Він лежить в основі обґрунтування гіпотези та визначення операційного для нашого дослідження системно-інформаційного поняття права (підрозділи 2.2, 3.3 тощо). Історико-правовий метод сприяв науковому пошуку підстав загальних та особливих рис генезису правової системи України в контексті світової історії правового розвитку людства (підрозділ 3.2 тощо), порівняльно-правовий – забезпечив вивчення подібних та відмітних ознак при порівнянні національних правових систем у межах проблеми типологійної ідентифікації правової системи України (підрозділи 5.1, 5.2 тощо).
Серед спеціальних методів неюридичних наук, які використовує юридична наука, застосовано загальнологічний метод моделювання, завдяки якому створено теоретичну модель етапів генезису правової системи України і набуття нею інтегративних властивостей у процесі становлення та розвитку (підрозділи 2.1, 3.2, 3.3).
У цілому в рамках проблеми інтеграції наукового знання було використано й інші загальнонаукові та конкретно наукові методи, пізнавальні можливості яких адекватні природі досліджуваного об’єкта (підрозділ 4.1).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням теоретико-методологічних засад генезису правової системи України в рамках самовизначення вітчизняної юридичної науки як національної. В роботі актуалізовано споріднені з темою дисертації наукові проблеми, нагальність вирішення яких зумовлена запитами соціальної практики, обґрунтовано ряд концептуальних положень, гіпотез, узагальнень та висновків, які відповідають критерію наукової новизни і сприятимуть змістовому розробленню наукової стратегії дослідження правової системи України в межах системно - інформаційних уявлень про найбільш суттєві властивості системної організації правової дійсності.
Уперше:
– встановлено, що реальні показники ефективного дослідження становлення та розвитку правової системи України як об’єктивного, неперервного і спадкоємного процесу в конкретно-історичних формах складаються в рамках соціокультурної парадигми пізнання права і правових явищ на міждисциплінарному рівні, на основі принципів гуманізації й інтеграції наукового знання, методологічного плюралізму та теоретичного розуміння інформації як загального організаційного фактору у становленні й розвитку всіх типів соціальних систем. Основний стратегічний напрям такого дослідження полягає у відновленні багато в чому втраченої традиції історико-теоретичного пізнання в рамках самовизначення юридичної науки як національної;
– висунуто і обґрунтовано гіпотезу про існування причинно-наслідкового зв'язку між еволюцією та розвитком права і правової системи у цілісно-понятійному і функціональному аспектах. Гіпотеза виводиться із наукових положень про право як ядро правової системи і системне утворення та про наявність спадкоємних інформаційних зв’язків між новоутвореними та початковими формами складних соціальних систем;
– визначено, що первинним і детермінантним фактором в методології теоретичного пізнання генезису правової системи є онтологічна властивість цілісності. Уже на самому початку зародження правова система структурно складається з основних функціональних рівнів – владно-організаційного і соціального, які у взаємозв’язку і взаємообумовленості виражають, відповідно, позитивне начало в правовій системі, яке функціонально співвідноситься із публічною владою і природно-правове начало, яке співвідноситься із природно-соціальними основами людського буття;
– дано авторську інтерпретацію поняття правової системи України як підсистеми суспільства, що є цілісним соціально-правовим, нормативно-регулятивним комплексом з відповідними соціально - юридичними механізмами правового впливу і правового регулювання, функціонує в чітко визначених територіально-державних (або політико-географічних) межах України, інтегрує найсуттєвіші риси українського права;
– доведено, що найбільш ефективним критерієм структурування генезису правової системи України є неперервність етапів, кожен із яких формує нову якість системи, виявляє генетичну спадкоємність ступенів еволюції, нелінійність і багатовекторність розвитку, послідовність історичних форм у часі. Виокремлення етапів генезису доцільно співвідносити як із глобальними періодами історії людства (до і після початку цивілізації, вододілом між якими є ,,неолітична революція”), так і з процесом інституціалізації владно-правових структур (в епоху потестарності і державно-правової організації суспільства);
– визначено, що інтегративних властивостей у процесі виникнення, становлення та розвитку правова система набуває завдяки кооперації в основному трьох автономних у гносеологічному аспекті своїх компонентів: права, правових відносин і правової свідомості (з урахуванням історичних форм їх еволюції) котрі, перебуваючи в органічному зв’язку, забезпечують ефективність правового впливу та правового регулювання як соціальної функції правової системи;
– обґрунтовано, що вдосконалення сучасної методології теоретичного аналізу генезису правової системи України має здійснюватися в рамках соціокультурної парадигми пізнання правових явищ та на основі концептуальної бази системно-інформаційного підходу, що дозволяє органічно поєднувати історико-правовий і теоретико-концептуальний аспекти вивчення генезису правової системи у просторово - синхронному й процесуально-діахронному вимірах та в широкому соціокультурному контексті правових традицій;
– визначено, що в межах методу загальної теорії права системно-інформаційний
підхід по суті не суперечить традиційно вживаним методам, а доповнює їх у частині тлумачення інформаційної природи правової системи та механізму неперервного зв’язку між етапами її генезису;
– уточнено, що особливості системно-інформаційного дослідження генезису правової системи України з урахуванням універсальних характеристик логічного і історичного в праві полягають у розриві ,,замкнутого кола” формальних юридичних понять і конструкцій, які часто нехтують положенням, що у структурі розвиненої ,,зрілої” національної правової системи, яка є продуктом і результатом свого виникнення, становлення і розвитку, обов’язково присутня цінна інформація про історичні передумови та особливості її зародження, акумульовані в правовій традиції;
– обґрунтовано авторську концепцію типів сучасних національних правових систем, створену на основі застосування пріоритетного критерію ,,правовий стиль” та уточнювального ,,ступінь реалізації природних прав людини”. Концепція скорегована на юридичний механізм реального забезпечення прав і свобод особистості: догматично орієнтований (нормативно - законодавчий), людиновимірний (нормативно - судовий) і змішаний (з домінуванням релігійних чи міфологізованих уявлень про світ). Сутність цих типів правових систем визначається роллю права в суспільстві, місцем людини в правовій системі та особливістю правових (юридичних) гарантій реалізації прав і свобод людини;
– установлено, що головна причина концептуальних суперечностей щодо проблеми типологійної ідентифікації сучасної правової системи України пов’язана з домінуванням ідеологічних концептів, які позиціонуються з євразійською чи західноєвропейською (євроатлантичною) геополітичними доктринами. Вирішуючи проблему, слід виходити з того, що українська правова система є типологійно незавершеною; подальше її вивчення доцільно здійснювати в контексті юридичної доктрини об’єктивного існування національних правових систем у рамках світового правового простору, який необхідно розглядати як комплекс правових традицій;
удосконалено:
– тезу, що в генезисному вимірі правова система України як така, що реально існує в часі, підпадає під поняття національної правової системи, котре не тотожне поняттю ,,національна юридична система”;
– у рамках методики генетичних зв’язків уявлення про неперервність еволюції і розвитку правової системи України в умовах дискретного розвитку української державності; на цій основі виокремлено три етапи генезису правової системи – початковий (примітивний), проміжний і сучасний, у межах яких правова система еволюціонує, відповідно, у конкретно-історичних формах архаїчної, звичаєво-правової і сучасної інтегрованої національної правової системи, та встановлено, що зв'язок між етапами є інформаційним;
– підходи до розуміння специфіки системно-інформаційного дослідження генезису правової системи України, яка полягає у відображенні цього процесу в логіці понять, але крізь призму ментально-історичної його характеристики, що дозволяє перейти на якісно новий рівень аналізу механізму спадкоємного закріплення і передачі соціально значущої інформації, важливої для формування й розвитку сучасної правової системи України на основі ідеї укоріненості цього процесу в соціокультурному просторі;
– уявлення про чинники, які сприяли виникненню та розвиткові загальних і особливих рис генезису правової системи України в контексті світової історії правового розвитку: для загальних рис таким чинником є закономірність відповідності правових явищ і процесів фактичним суспільним відносинам, а для особливих – положення про правову ментальність і правову свідомість як найбільш стійкі компоненти національної правової системи;
– поняття правового стилю як критерію типології правових систем, котрий слід розуміти як систему органічно поєднаних історичних, соціокультурних, духовно - психологічних і формально-юридичних чинників, що безпосередньо впливають на формування загальних і особливих рис національних правових систем, породжують системне уявлення про стабільність і закономірність прояву цих рис в умовах їх (правових систем) трансформацій та є суттю вираження правової традиції;
– наукові уявлення, що сучасна теоретична модель правової системи має органічно синтезувати найкраще із широко представлених на практиці доктрин національного монізму, міжнародного монізму, євромонізму, комплексно зорієнтованих на високу правосвідомість, раціональність, чіткість позитивного закону, а також гнучкість і конкретність судового прецеденту. В основі зазначеної моделі має лежати ідея не прискореного формування національної правової системи як фактора регулювання правових процесів, засобу забезпечення демократизації суспільства в умовах незалежності України (це ідеологічна сторона аналізу), а її трансформації в напрямку досягнення максимальної ефективності, котра має визначатися на основі соціально-антропологічних критеріїв;
отримали подальший розвиток положення щодо:
– характеристики цілісності правової системи, в основу якої покладені ознаки, властивості та особливості функціонування й розвитку соціальних систем антропосоціокультурного типу, що дало підставу для авторської інтерпретації правової системи як реально зафіксованої в часі, багаторівневої, субстанційної, функціонально-генетичної правової цілісності, що виявляє себе в циклічно-динамічних процесах неперервного розвитку й функціонування, має властивості, ознаки й особливості складних систем антропосоціокультурного типу, заснована на доктринальному консенсусі соціального й організаційного рівнів, діалектика яких демонструє глибинну внутрішню суперечність між природно-правовим і державно-правовим її началами;
– сутнісної характеристики правової системи України на основі соціокультурних ознак, котрі визначають її як правову форму буття українського суспільства в етноментальній інтерпретації; як відображення загального рівня його правового розвитку від потестарних форм існування до цивілізаційних включно; як духовний вимір діяльності, що включає в себе важливі в житті людини мову, духовні цінності, ментальні символи культури; як специфічну систему норм, принципів (у загальносоціальному і юридичному аспектах) – істотного компонента культури , які виражають значущі для суспільства і держави форми взаємодії людей, набуваючи завдяки юридичному (позитивному) праву офіційного статусу і загальнообов’язковості; як сума суспільних досягнень у правовому розвиткові, вираженого в принципах загальносоціального і юридичного права; як цілісну
багаторівневу і багатофункціональну інформаційну систему, здатну до саморозвитку
та самоорганізації; як різновид соціально-правової пам’яті;
– актуальності дослідження зв’язків правової системи України з іншими правовими системами в рамках юридичної доктрини об’єктивного розвитку національних правових систем, що, з одного боку, забезпечує адекватне осмислення унікальності її існування й розвитку в системі міжнародних правових зв’язків, а з другого – дозволяє робити висновок щодо відсутності об’єктивних підстав для ,,претензій” будь-якої з правових систем на роль універсального регулятора суспільних відносин у межах світового соціального простору;
– ідеї зародження правової системи в рамках соціального регулювання первіснообщинного ладу і про відсутність історико-теоретичних підстав для абсолютизації положення про зародження та еволюцію правової системи конкретного суспільства у зв’язку з конкретною національною державою;
– поглибленого розроблення поняття ,,трансформація правової системи” в діалектичному зв’язку з поняттям ,,системна трансформація суспільства”, що забезпечує, з одного боку, змістовий аналіз співвідношення нормативно - інституційних перетворень (трансформація соціоетнічних процесів, структур, інституцій, зафіксованих у термінах правових норм) і макросоціальних змін (у зв’язку з процесами глобалізації та інтеграції права), а з другого – сприяє інтегральній характеристиці правових трансформацій у сучасному світі;
– методологічної ролі локальних і загальних правових традицій у формуванні правового стилю як критерію типології правової системи, що виражається в їхній здатності підтримувати плюралізм неповторних рис правового розвитку, інтегрувати як звичаєві зразки ставлення до цінностей у праві, так і набуті в процесі утвердження закономірної тенденції зростання самоцінності кожної людини, чітко демонструвати готовність суспільства до прийняття колективістської чи індивідуалістичної моделі правового порядку;
– зміщення акцентів у розумінні панівної ролі юридично-технічних та ідеологічних критеріїв у вирішенні проблеми типологійної ідентифікації сучасної правової системи України на користь складного юридичного критерію ,, правовий
стиль”, який дозволяє вирішувати проблему з урахуванням духовно - культурних
детермінант права та сприяє активізації наукових досліджень у розробленні нових об’єктивних критеріїв із наступною їх класифікацією на основні та уточнювальні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення, висновки, пропозиції і рекомендації сприятимуть удосконаленню теоретико-методологічних засад наукового пізнання, подальшому розробленню концепції реформування правової системи України, та можуть використовуватися:
– в науково-дослідній роботі – для активізації наукових студій закономірностей становлення і розвитку правової системи України, експлікації категорій і понять ,,правова система”, ,,національна правова система”, ,,національна юридична система”, ,,правова система України”, ,,генезис правової системи України” тощо; визначення перспективних напрямів у розв’язанні проблем, пов’язаних із розробленням адекватної потребам українського суспільства теоретичної моделі правової системи України та наукової концепції державної політики, її реформування й розвитку;
– у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з історії держави і права, порівняльного правознавства, загальної теорії держави і права, а також у викладанні навчальних дисциплін ,,Історія держави і права України”, ,,Теорія держави і права”, ,, Актуальні проблеми теорії держави і права ”, ,,Сучасні правові системи світу” тощо;
– у правотворчій роботі – як методологічний орієнтир у дотриманні правила досягнення смислової однозначності понять, юридичного стилю мислення, що є обов’язковою умовою правотворчої діяльності.
Ідеї і відображені в дисертації наукові результати були запропоновані для упровадження в практику. Частину з них упроваджено окремими вишами України та Управлінням юридичного забезпечення МВС України, що підтверджується актами впровадження (№ 138 від 4.03.2008; № 110 від 21.04.2008; № 12/6–1030 від 7.05.2008; № 62, від 24.10.2011; № 135-м, від 18.09.2012; № 192-Л, від 24.09.2012); частину прийнято

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються основні результати дослідження, отримані при вирішенні загальної наукової проблеми, яка полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад комплексного наукового аналізу загальних закономірностей, тенденцій та особливостей генезису правової системи України, її трансформації, типологійної ідентифікації та збереження самобутності в умовах правових трансформацій у сучасному світі. Визначено перспективи подальшого дослідження. Висунуто низку гіпотез, які можуть бути покладені в основу розробки окремих наукових напрямів в теорії правових систем у цілому і поглибленої розробки проблематики генезису правової системи України, зокрема. Наведено наукові підстави їх обґрунтування і перевірки.
1. Визначено, що реальні показники ефективного дослідження становлення та розвитку правової системи України як об’єктивного неперервного і спадкоємного процесу в конкретно-історичних формах складаються в рамках соціокультурної парадигми пізнання права і правових явищ на міждисциплінарному рівні, на основі принципів гуманізації й інтеграції наукового знання, методологічного плюралізму та теоретико-інформаційних уявлень про інформацію як загальний організаційний фактор у становленні та розвиткові усіх типів соціальних систем. Основний стратегічний напрям такого дослідження полягає у відновленні багато в чому втраченої традиції історико-теоретичного пізнання в рамках самовизначення юридичної науки як національної;
Залишається недостатньо розробленою і багато в чому дискусійною загальна концепція реконструкції генезису правової системи України, тобто визначення точки відліку її передісторії, історії виникнення як національної, етапів розвитку, змісту кожного з етапів, їх співвідношення, що важливо для розуміння її функцій, структури, основних ознак і властивостей.
2. З урахуванням вимог повноти дослідження на основі принципу доповнюваності розроблено нову методику теоретичного аналізу генезису правової системи на засадах системної категорії ,,цілісність”, яка є базовою в системному підході і в теорії цілісних функціональних систем. Її підґрунтям є принцип цілісності, який може і повинен використовуватися на всіх етапах пізнавальної діяльності, починаючи від вибору об’єкта дослідження, постановки завдання і закінчуючи інтерпретацією отриманих даних та ,,вписуванням” їх у загальну систему науки.
Адаптація фундаментальних положень концепції цілісності до аналізу правової системи дозволила:
а) ідентифікувати правову систему як об’єкт пізнання з ознаками і властивостями складної системи антропосоціокультурного типу;
б) концептуалізувати правову систему як таку, що задовольняє основним вимогам самого поняття функціональної системи;
в) взяти за основу дослідження одне із основних положень теорії функціональних систем, що системотвірним фактором, який відіграє вирішальну роль у формуванні системи і водночас є невід’ємним вирішальним компонентом, що детермінує впорядковану взаємодію всіх інших компонентів системи, справляє центральний організаційний уплив на всі етапи її формування і подальшої реорганізації, є конкретний результат функціонування ( у нашому випадку мова йде про правовий порядок);
г) довести, що результату свого функціонування правова система досягає завдяки узгодженій дії механізмів організації і самоорганізації, що забезпечує однорідність соціальних інтересів і громадянської згоди з приводу конкретної моделі державно-правового розвитку;
д) з’ясувати, що повне уявлення про правову систему як об’єкт пізнання складається при умові її комплексного дослідження на предметному, функціональному і генетичному рівнях із використанням відповідних методів наукового аналізу;
е) усвідомити, що теоретичний аналіз генезису правової системи України і всі основні поняття цього аналізу співвідносяться з поняттям процесу. Процес це – зміна, динаміка об’єкта пізнання (правової системи) в часі.
3. На основі характеристик цілісності представлено авторську версію інтерпретації поняття правової системи як такої, що реально існує в часі, є багаторівневою, субстанційною, функціонально-генетичною правовою цілісністю, котра виявляє себе в циклічно-динамічних процесах неперервного розвитку й функціонування, має властивості, ознаки й особливості складних систем антропосоціокультурного типу, заснована на доктринальному консенсусі соціального й організаційного рівнів, діалектика яких демонструє глибинну внутрішню суперечність між природно-правовим і державно-правовим її началами.
Визначено методологічне значення цього поняття як базового в теоретичному аналізі генезису правової системи України:
– воно орієнтує на аналіз зв’язків між рівнями і компонентами правової системи не в категоріях залежності чи інструментального забезпечення, а на принципах кооперації і в такий спосіб забезпечує доктринальний консенсус між організаційним і соціальним її рівнями, отже, може бути корисним у подальшому розвиткові теорії правової системи в частині подолання наявної в літературі псевдодихотомічної суперечності правової системи як об’єкта дослідження, що виражається в дуалізмі понять ,,правова” і ,,юридична” система та відмовитись від термінів ,,широке” та ,,вузьке” її розуміння;
– вказує, що складність правової системи є не причиною, а продуктом її цілісності, джерело якої перебуває не в середині системи, а в сукупності зв’язків із зовнішнім середовищем;
– дає можливість сформувати компактний термінологічний ряд для опису неперервного процесу генезису в просторово-синхронному і процесуально-діахронному зрізах. Діалектика синхронії та діахронії відображає зв’язки функціонування і генезису, які в онтологічному вимірі не можуть бути відокремленими; демонструє історичну спадкоємність між етапами, стадіями, фазами генезису правової системи.
4. Поглиблено сутнісну та змістову характеристику правової системи України як цілісного правового утворення, що стало можливим завдяки виокремленню соціокультурних (сутнісних) її ознак на рівні з юридичними (спеціальними) і соціальними (загальними).
За соціокультурними (сутнісними)ознаками правова система кваліфікується як
правова форма буття конкретного суспільства в етноментальній інтерпретації; як відображення загального рівня правового розвитку суспільства від потестарних форм його існування до цивілізаційних включно; як духовний вимір діяльності, специфіка якої, на відміну від фізичної чи біологічної дії, включає в себе важливі в житті людини мову та інші духовні цінності, ментальні символи культури; як специфічну систему норм, принципів ( і в соціальному, і в юридичному аспектах) – істотного компонента культури , які виражають значущі для суспільства і держави форми взаємодії людей, набуваючи завдяки юридичному ( позитивному ) праву офіційного статусу і загальнообов’язковості; як сума суспільних досягнень у правовому розвитку, вираженого в принципах соціального і юридичного права; як цілісна багаторівнева і багатофункціональна інформаційна система, здатна до саморозвитку і самоорганізації; як різновид соціально-правової пам’яті.
5. На підставі проведеного аналізу характеристик правової системи України за соціальними, юридичними і соціокультурними ознаками дано авторську інтерпретацію поняття правової системи України в контексті генезисної структури правових систем як підсистеми суспільства, що є цілісним соціально-правовим, нормативно-регулятивним комплексом з відповідними соціально - юридичними межами правового впливу на соціум та правового регулювання ним, функціонує в чітко визначених територіально - державних (або політико - географічних) межах України, інтегрує найсуттєвіші риси українського права, а генезис правової системи є суттю вираження еволюції українського суспільства в рамках західної моделі соціокультурної регуляції з індивідуалістичними і приватновласницькими пріоритетами розвитку;
Уточнено, що в генезисному вимірі правова система України як реально існуюча в часі підпадає під поняття ,,національна правова система”, яке відображає відповідний рівень генезисної структури правових систем. Воно не ототожнюється з поняттям ,,національна юридична система”, оскільки в його структурі і змісті відображено не тільки сукупність юридичних засобів, які охоплює поняття правового регулювання, а й сукупність правових явищ конкретного суспільства, що їх охоплює поняття правового впливу, механізм функціонування якого кореспондується із
функціонуванням права як духовного феномену.
Визнано за доцільне на теоретичному рівні вести мову не про окремо взяту юридичну систему, а про владно-організаційний рівень, що у функціональному відношенні органічно поєднаний із соціальним рівнем цілісної національної правової системи. Ці два рівні мають властивості автономних утворень і у функціональному відношенні виражають, відповідно, державно - вольове і загальносоціальне начала в правовій системі.
6. У розробленій авторській версії структурування генезису правової системи України визначено, що:
– найбільш ефективним критерієм структурування є неперервність етапів, через які проходить процес набуття правовою системою нової якості, відображається генетична спадкоємність ступенів еволюції, нелінійність і багатовекторність розвитку, послідовність історичних форм у часі;
– виокремлення етапів генезису доцільно співвідносити як із глобальними періодами історії людства (до і після початку цивілізації, вододілом між якими є ,,неолітична революція”), так і з процесом інституціалізації владно-правових структур ( в епоху потестарності і державно-правової організації суспільства);
– власне процес структурування важливо узгоджувати із стадіями розвитку права та історичними і політико-правовими формами еволюції суспільства.
Виокремлено три основні етапи генезису: примітивний (початковий), проміжний і сучасний. Установлено, що зв'язок між цими етапами має інформаційний характер, а правова система еволюціонує у формах архаїчної, звичаєво-правової і сучасної інтегрованої національної правової системи.
З’ясовано підстави виокремлення загального і особливого в генезисі правової системи України в контексті правового розвитку людства.
Загальне кореспондується із закономірністю відповідності правових явищ і процесів фактичним суспільним відносинам, а особливе –з положенням про правову ментальність і правову свідомість як найбільш стійкі компоненти національної правової системи.
7. З’ясовано,що інтегративних властивостей у процесі виникнення,становлення
та розвитку правова система набуває через стан кооперації в основному трьох автономних у гносеологічному аспекті компонентів: права, правових відносин і правової свідомості (з урахуванням історичних форм їхньої еволюції) котрі, перебуваючи в органічному зв’язку, забезпечують ефективність правового впливу та правового регулювання як соціальної функції правової системи;
8. Обґрунтовано, що удосконалення сучасної методології теоретичного аналізу генезису правової системи України має здійснюватися в рамках соціокультурної парадигми пізнання правових явищ та на основі концептуальної бази системно-інформаційного підходу, що дозволяє органічно поєднувати історико-правовий і теоретико-концептуальний аспекти вивчення генезису правової системи в просторово - синхронному й процесуально - діахронному вимірах та в широкому соціокультурному контексті правових традицій;
9. Послідовно вибудовано методологічну основу дослідження загальних і особливих рис генезису з урахуванням співвіднесення методології загальної теорії держави і права з предметною сферою соціології права і культурології, основним завданням яких є, відповідно, дослідження формування і розвитку правових відносин у контексті генезису і функціонування правової системи та аналіз національних правових культур і правових систем; дослідження механізмів співвідношення загальнолюдських і правових цінностей у рамках національної правової системи.
10. Уперше здійснено теоретичне узагальнення і по-новому вирішено наукову проблему адаптації загальнонаукового системно-інформаційного підходу в методологію загальної теорії держави і права; застосовано його концептуальну основу для вирішення теоретичних аспектів генезису правової системи України. Застосовуючи методи порівняння і зіставлення, розкрито евристичний потенціал такого підходу порівняно з традиційними догматично-нормованими елементно-структурним і структурно-функціональним підходами.
Доведено, що в методологічному аспекті системно-інформаційний підхід, з одного боку, не суперечить традиційно вживаним методам, а доповнює їх у частині пояснення інформаційної природи правової системи та механізму неперервного зв’язку між етапами її генезису, а з другого – дозволяє, певною мірою, встановити баланс між формально-догматичними підходами до теоретичних питань становлення та розвитку правової системи і до культурологічних варіантів їх вирішення на основі принципу інформаційної взаємодії генезису і функцій.
Цей підхід створює об’єктивні підстави для:
а) розширення предметних рамок пізнання генезису правової системи України завдяки зверненню до проблеми причин її утворення і генетичного досвіду попередніх трансформацій із часу зародження;
б) формування наукової думки, що сучасна правова система України є продуктом неперервного еволюційного розвитку, починаючи від появи права і через усю сукупність проміжних форм – своїх еволюційних попередників,
в) усвідомлення, що завдяки інформаційній взаємодії як сторони еволюційного процесу генетичні зв’язки на кожному відтинку часу, в кожному ,,синхронному” зрізі правової системи продовжують упливати на зв’язки функціонування і, більше того, визначають характер і будову останніх;
г) розуміння, що в процесі генезису правова система успадковує не структуру, елементи, функції, а цінну інформацію про них, котра інтегрується правовою традицією і актуалізується в регулятивному, правотворчому, правоутворювальному і правореалізаційному процесах.
11. Розкрито особливість аналізу відношення логічного та історичного в праві в рамках системно-інформаційного дослідження генезису правової системи, яке полягає в пізнанні механізму спадкоємного закріплення і передачі соціально значимої інформації, важливої для формування і розвитку сучасної правової системи України.
12. Установлено, що головною причиною концептуальних суперечностей у вирішенні проблеми типологійної ідентифікації сучасної правової системи України є перевага ідеологічних концептів, які позиціонуються із євразійською чи західноєвропейською (євроатлантичною) геополітичними доктринами, над теоретико-методологічними аргументами щодо об’єктивного існування на міжнародній арені різних національних правових систем.
Сучасну правову систему України необхідно розглядати як перехідну до нової історичної форми.
Вихідною в розпрацюванні концепції сучасної правової системи України має бути не ідея прискореного її формування, як фактора регулювання правових процесів, засобу забезпечення демократизації суспільства в умовах незалежності України, а ідея її трансформації в напрямку досягнення максимуму ефективності. Правова система є підсистемою суспільства, отже доцільно поняття ,,трансформація національної правової системи” розробляти в діалектичному зв’язку з поняттям ,,системна трансформація суспільства”.
13. В умовах світової та європейської інтеграції вирішення методологічної проблеми типологійної ідентифікації правової системи України можливе на основі своєрідного синтезу пріоритетних і уточнювальних об’єктивних критеріїв, що забезпечує значну варіативність конкретних підходів.
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми критеріїв типології правової системи України, що виражається в обґрунтуванні авторської концепції типів сучасних національних правових систем на основі критеріїв: пріоритетного ,,правовий стиль” і уточнювального ,,ступінь реалізації природних прав людини”. Концепція скорегована на юридичний механізм реального забезпечення прав і свобод людини.
14. Визначено стратегію подальшого наукового аналізу проблематики генезису правової системи України, яка полягає в необхідності:
– проведення комплексного історіографічного дослідження з належним рівнем системних теоретичних і методологічних узагальнень, що прискорить розроблення сучасної концепції становлення та розвитку правової системи України, вільної від суб’єктивістських нашарувань, парадигм і фальсифікацій тоталітарного минулого;
– розширення рамок історико - теоретичних досліджень у напрямку всебічного вивчення фундаментального досвіду епохи тривалої еволюції та розвитку звичаєво- правових систем на додержавних і ранньодержавних стадіях еволюції суспільства та обґрунтування цього досвіду на високому рівні системних теоретичних узагальнень у рамках інноваційних досягнень сучасної гуманітарної науки, зокрема теорії автопойезису і історичної синергетики. Результати дослідження можуть стати основою поглибленого вивчення об’єктивних тенденцій становлення та розвитку правової системи України;
– поглибленого аналізу питання закономірностей генезису правової системи України в контексті дискусійної проблематики загальних і особливих закономірностей держави і права як предметної сфери загальної теорії держави і права;
– розроблення проблематики генезису правової системи України в ментальному вимірі;
– створення в рамках системно-інформаційного підходу концептуальної моделі правової системи України перехідного періоду, адекватної потребам українського суспільства в сучасних умовах розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вступ до теорії правових систем: [монографія] / О.В.Зайчук, В.С. Журавський, Н.М. Оніщенко [та ін.]; за заг. ред.О.В.Зайчука, Н.М.Оніщенко / НАН України, Ін- т держави і права ім.В.М.Корецького – К.: Юридична думка, 2006. – с.431
2. Логинова Т.Е Классификация правовых систем современности / Т.Е.Логинова // Юридическая наука в современном мире: фундаментальные и прикладные проблемы [Текст]: Сб. науч. тр. юридического ф-та. – Пермь: Пермьский гос. ун - т – 2000. – Ч.1. – С.35 – 43.
3. Правова система України: теорія і практика [Текст]: тези доп. і наук. повід. наук. - практ. конф., 7 – 8 жовт. 1993 р. / [Президія Верховної Ради України, АН України, Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького АН України та ін.]; відп. ред.. Ю.С.Шемчушенко, В.Ф.Погорілко; уклад. М.І.Малишко, В.М.Стретович. – К.: Ін -т держави і права ім. В.М.Корецького, 1993. – 552 с.
4. Проблеми методології сучасного правознавства [Текст]: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 9 – 10 жовт. 1996 р. – К.:Акад. правових наук України,1996.- 120 с.
5.Рекомендації міжнар. наук. – практ. конф. [ ,,Проблеми методології сучасного правознавства”], [9 – 10 жовт.1996 р.] // Вісн. Акад. правових наук України. – 1997. – №1(8). – С.150 – 154.
6. Методологічні проблеми правової науки [Текст]: матеріали міжнар. наук. конф., 13 – 14 груд. 2002 р. / [ упоряд. М. І. Панов, Ю. М Грошевий]. – Х.: Право – 2003. – 427 с.
7. Актуальні питання реформування правової системи України [Текст]: зб.наук. ст. за матеріалами 1V Міжнар. наук.-практ. конф.,1 – 2 черв. 2007 р. / [уклад. Т. Д. Климчук, І. М. Якушев].– Луцьк: РВВ ,, Вежа ” Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007.– Т.1. – 506 с.
8. Актуальні питання реформування правової системи України [Текст]: зб. наук. ст. за матеріалами V Міжнар. наук. - практ. конф., 30 – 31 трав. 2008 р. / [уклад.
Т. Д.Климчук]. – Луцьк: Волинська обл. друкарня, 2008. – 618 с.
9. Актуальні питання реформування правової системи України [Текст]: зб.наук.
ст. за матеріалами VII Міжнар. наук.-практ. конф., 4 – 5 черв. 2010 р. / уклад. Н.І Вознюк, Т.Д.Климчук, Ю.П.Крисюк [та ін.] – Луцьк: Волин. обл. друкарня, 2010. – 716 с.
10. Правова система України: проблеми і тенденції розвитку [Текст] : матеріали наук. - практ. конф., 3 черв. 2010 / Нац. акад. правових наук України [та ін.]; редкол.: Ю.П.Битяк [та ін.]. – Х.: НДІ держ. буд. та місц. самовр., 2010. – 171 с.
11. Сучасні проблеми правової системи України [Текст]: зб. матеріалів ІІ Міжнар. наук. - практич. конф., 28 жовт. 2010 р./ Київ. ун- т права НАН України; редкол.: Ю.С. Шемшученко, Ю.Л. Бошицький, О.В. Чернецька [та ін.]. – К.: Європ. ун-т, 2010. – Вип. 2. – 347с.
12. Сучасні проблеми правової системи України: зб. матеріалів III Міжнар. наук-практ. конф., 24 лист. 2011 р./ МОНмолодьспорту України, Київ. ун-т права НАН України; редкол.: Ю.С.Шемшученко, Ю.Л.Бошицький, О.В.Чернецька [та ін.]. – К.: ун-т права НАН України, 2011. – Вип. 3 – 413 с.
13. Актуальні питання реформування правової системи України: зб. наук. ст. за матеріалами VIII Міжнар. наук.-практ. конф., Луцьк, 17 – 19 черв. 2011 р. / [уклад. З. В. Журавська, Т. Д. Климчук, Н. М. Коритнюк, С. С. Савич] – Луцьк: Волинська обл. друкарня, 2011. – 376 с.
14. Національні та міжнародні стандарти сучасного державотворення: тенденції та преспективи розвитку: матеріали I Міжнар. наук. конф., 24 лют. 2011 р. / МОНмолодьспорту України, Нац. авіац. ун-т, юрид. ін-т; редкол.: М.С.Кулик, В.П.Харченко, І.М.Сопілко [та ін.]. – Ніжин: ПП Лисенко М.М., 2011. – 460 с.
15. Становлення держави та права в умовах глобалізації: теоретичний та прикладний аспект: матеріали II Міжнар. науков. конф., 24 лют. 2012 р./ МОНмолодьспорту України, Нац. авіац. ун-т, юрид. ін- т; Ін-т законодавства Верх. Ради України [та ін.]; редкол.: М.С.Кулик, В.П.Харченко, І.М.Сопілко, Р.А.Калюжний [ та ін.]. – К.: Ніжин: ПП Лисенко М.М.,2012. – 452 с.
16. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток [Текст] / В.С.Журавський, О.В.Зайчук, О.Л.Копиленко, Н.М.Оніщенко [та ін.]; за заг. ред.
В.С.Журавського. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 296 с.
17. Введение в украинское право [Текст] / под общ. ред. С.В. Кивалова, Ю.Н.Оборотова. – [2-е изд., пер. и доп.]. – Одеса: Юридична література, 2009. – 768 с.
18. Порівняльне правознавство (правові системи світу): [монографія] / Ю.С. Шемшученко, О.Л.Копиленко; О.В. Зайчук [та ін.]; за ред. О.В.Зайчука, Н.М.Оніщенко / Ін-т законодавства Верх. Ради України, Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К.: Парлам. вид-во, 2008. – 488 с.
19. Юридична енциклопедія: у 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) [та ін.]. – К.: Українська енциклопедія – Т.5 (П-С) – 2003. – 733 с.
20. Сучасна правова енциклопедія / О.В.Зайчук, О.Л.Копиленко, Н.М.Оніщенко [та ін.]; за заг ред. О.В.Зайчука – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 384 с.
21. Антологія української юридичної думки: у 10 т. / [ред. Ю.С.Шемшученко]. – К.: Юридична книга, 2002 – 2005. – К.: Юридична книга, 2002. – Т.1.: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права / Упоряд. В. Д.Бабкін, І.Б.Усенко, Н.М.Пархоменко [та ін.]; відп. ред. В.Д.Бабкін, І.Б.Усенко / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 568 с.
22. Антологія української юридичної думки: у 10 т. / [ред.. Ю.С.Шемшученко]. – К.: Юридична книга, 2002 – 2005. – К.: Юридична книга, 2002. –Т. 2: Історія держави і права України: Руська Правда / [Упоряд. І. Б. Усенко, Т.І. Бондарчук, І. В.Музика, І. К. Омельченко]; відп. ред. І.Б.Усенко / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 460 с.
23. Антологія української юридичної думки: у 10 т. / [Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України]; за заг. ред. Ю.С.Шемшученка. – К.: Юридична книга, 2002 – 2005. – К.: Юридична книга, 2005. – Т. 10: Юридична наука незалежної України / [Упоряд. В.Ф. Погорілко, І.Б.Усенко, Н.М.Пархоменко]; відп. ред. Ю.С.Шемшученко, В.Ф.Погорілко / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 943 с.
24. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького; редкол. Ю.І. Римаренка (відп. ред.) [та ін.]. – К.: Довіра: Ґенеза, 1996. – 942 с.
25. Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. / [голов. редкол. видавництва В. Я. Тацій ]; Акад. правових наук України. – Х.: Право, 2008 – Т.1: Методологічні та історико – теоретичні проблеми формування і розвитку правової системи України / В. Я.Тацій, М. В. Цвік, О. В. Петришин, В. Д. Гончаренко [та ін. ]; за заг. ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. – 728 с.
26. Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. / [голов. редкол. видавництва В. Я. Тацій ]; Акад. правових наук України. – Х.: Право, 2008. – Т.2: Конституційні засади правової системи України і проблеми її вдосконалення / Битяк Ю.П (голов. ред.), Кучерявенко М.П., Воронова Л.К., Тимченко І.А. [та ін.]; за заг. ред. Ю.П.Битяка. – 575 с.
27. Правова система України: стан та перспективи //Право України. – 2012 – №1 – 2 – С.8 – 570.
28. Бірюков Р. М. Національна правова система в умовах глобалізації (основні напрямки трансформації) [Текст]: дис. канд. юрид. наук: 12.00.01. ,, Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень ” / Руслан Миколайович Бірюков – Одеса, 2011. – 205 с.
29. Васянович О.А. Правовий звичай як форма права в сучасних правових системах [Текст]: дис. канд. юрид. наук: 12.00.01. ,,Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень” / Ольга Анатоліївна Васянович. -К.,2010. – 214 с.
30. Вовраженцева К.П. Правові системи України та Республіки Бєларусь: сучасні процеси правового розвитку [Текст]: дис. канд. юрид. наук: 12.00.01. ,, Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень ” / Ксенія Петрівна Вовраженцева. – К., 2008. – 212 с.
31. Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічний та теоретичний аспекти [Текст]: дис. докт. юрид. наук:12.00.01. ,, Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / Станіслав Дмитрович Гусарєв. – К., 2007. – 422 с.
32. Гусарєва О.С. Юстиція як складова правових систем сучасних країн світу та України [Текст]: дис. канд. юрид. наук.: 12.00.01. ,,Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень”/ Олена Станіславівна Гусарєва.- К., 2010.- 234 с.
33. Демічева В.В. Правова свідомість як елемент правової системи в умовах
демократичного розвитку України [Текст]: дис. канд. юрид. наук: 12.00.01. ,,Теорія та історія держави і права;історія політичних і правових учень”/ Вікторія Володимирівна Демічева. – К., 2007 – 192 с.
34. Кагадій М.І. Юридична практика в правовій системі України [Текст]: дис. канд. юрид. наук: 12.00.01. ,, Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень ” / Микола Іванович Кагадій. – К., 2005. – 190 с.
35. Колодій А.М. Конституція і розвиток принципів права України (методологічні питання) [Текст]: дис. докт. юрид. наук: 12.00.01. ,, Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень”/Анатолій Миколайович Колодій. – К.,1998. – 391 с.
36. Ленгер Я.І. Реформування правової системи як засіб підвищення її ефективності[Текст] : дис. канд. юрид. наук: 12.00.01. ,, Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень ” / Яна Іванівна Ленгер. – Ужгород, 2007. – 215 с.
37. Луць Л.А. Європейські міждержавні правові системи: загальнотеоретична характеристика [Текст]: дис. докт. юрид. наук: 12.00.01. ,, Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень ”/ Людмила Андріївна Луць. – К., 2005. – 448 с.
38. Максимов С.І. Правова реальність як предмет філософського осмислення [Текст]: автореф. дис. докт. юрид. наук: 12.00.12. ,, Філософія права ” / Сергій Іванович Максимов. – Х., 2002. – 40 с.
39. Мурашин О.Г. Акти прямого народовладдя у правовій системі [Текст]: автореф. дис. докт. юрид. наук: 12.00.01. ,, Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень ” / Олександр Геннадійович Мурашин. – К., 2001. – 34 с.
40. Оніщенко Н.М. Теоретико-методологічні засади формування та розвитку правової системи [Текст]: дис. докт. юрид. наук:12.00.01. ,, Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень ”/ Наталія Миколаївна Оніщенко. – К., 2002. – 378 с.
41. Оборотов Ю.М. Традиції та новації в правовому розвитку: загальнотеоретичні аспекти [Текст]: автореф. дис. докт. юрид. наук: 12.00.01. ,, Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень ” / Юрій Миколайович Оборотов. – Одеса, 2003. – 38 с.
42. Тихомиров О.Д. Юридична компаративістика: філософсько-методологічні засади [Текст]: дис. докт. юрид.наук: 12.00.01. ,, Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень”/ Олександр Дионисович Тихомиров. –К., 2006. – 461 с.
43. Хаустова М.Г Національна правова система за умов розбудови правової демократичної державності в Україні [Текст]: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.01. ,, Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень ” / Марина Геннадіївна Хаустова. – Х., 2005. – 21.с.
44. Шевчук О.М. Засоби державного примусу у правовій системі України [Текст]: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.01. ,, Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень ” / Олег Миколайович Шевчук. – Х., 2003. – 20 с.
45. Шкляр Т.О. Правова та економічна системи суспільства: загальнотеоретичні аспекти взаємовпливу [Текст]: дис. канд. юрид. наук: 12.00.01. ,, Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень ”/Тетяна Олександрівна Шкляр. – К., 2007. – 191 с.
46. Лукашева Е.А. Право. Мораль. Личность / Е.А.Лукашева. – М.: Наука, 1986. – 264 с.
47. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание / Н.И.Козюбра. – К.: Наукова думка. – 1979. – 206 с.
48. Тихомиров Ю.А. Правовая система развитого социализма / Ю.А.Тихомиров // Сов. гос. и право. – 1979. – № 7. – С.31 – 40.
49. Алексеев С.С. Право и правовая система / С.С.Алексеев // Правоведение. – 1980. – №1. – С. 27 – 34.
50. Кудрявцев В.Н. Правовая система и укрепление социалистического общества / В.Н.Кудрявцев // Коммунист. – 1981. – №9. – С.69 – 79.
51. Матузов Н.И. Правовая система развитого социализма / Н.И.Матузов //Сов. гос. и право – 1983. – №1. – С.18 – 26.
52. Тиунова Л.Б. О понятии правовой системи /Л.Б.Тиунова // Правоведение. –
1985 – №1. – С. 23 – 30.
53. Матузов Н.И. Правовая система и личность / Н.И.Матузов. – Саратов: Сарат. ун-т, 1987. – 294 с.
54. Правовая система социализма: в 2 кн. / Редкол.: В.Н.Кудрявцев [и др] / Ин-т гос. и права АН СССР. – М.: Юридическая литература, 1987.– Кн.1: Понятие, структура, социальные связи / А.М Васильєв., В.Н., Кудрявцев, В.П. Казимирчук [и др.]; отв. ред. А.М. Васильев. – 1986. – 367 с.
55. Правовая система социализма: в 2 кн. / Редкол.: В.Н.Кудрявцев [и др] / Ин-т гос. и права АН СССР. – М.: Юридическая литература, 1987. – Кн. 2: Функционирование и развитие / C.В. Боботов, А.М. Васильев, О.А. Гаврилов, Л.Н. Завадская [и др.]; отв. ред. В.П. Казимирчук, В.Н. Кудрявцев. – 1987. – 327 с.
56. Венгеров А.Б. Право, мораль, человек: советская правовая система в действии / А.Б. Венгеров – М.: Прогресс, 1987. – 229 с.
57. Денисов Д.А., Спиридонов Л.И. Абстрактное и конкретное в советском правоведении / Д.А. Денисов, Л.И.Спиридонов. – Л.:Наука, 1987 – 205 с.
58. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре - Спинози. – М.: Междун. отношения, 1999. – 400 с.
59. Glasson E. Le marriage civit et le divorce dans les principaux paes de l’Europe ttude de legistation compare precede d’un apercu sur les origins du droit civil moderne / E. Glasson. – Paris: G.Pedone-lauriel, 1879. – 273 p.
60. Luhmann N . Die Gesellschaft der Gesellschaft / N. Luhmann – Frankfurt am Main, 1977. – 1150 s. – 5 кн.: [рус. пер.: Луман Н. Общество как социальная система; пер. с нем. А. Антоновского ] / Н.Луман. – М.: Логос 2004. – Ч.1. – 232 c
61. Luhmann N. Soziale Systeme. Grundriss einer allgemeinen Theorie / N. Luhmann – Frankfurt am Main, 1984. – 674 s.; [рус. пер.: Луман Н. Социальные системы. Очерк общей теории ; пер. с нем. К.Тимофеева ] / Н.Луман. – М.: Логос, 2007. – 644 с.
62. Витрук Н.В. Советское государственно - правовое строительство и проблемы юридической кибернетики / Н.В.Витрук //Кибернетика и право. – М.: Радио, 1984. – С.8– 24.
63. Рассолов М. М. Проблемы управления и информации в области права / М. М. Рассолов. – М.: Юридическая литература, 1991. – 224 с.
64. Общая теория государства и права: [акад. курс: 2 т.]; под ред. М. Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1998. – Т.2: Теория права. – 620 с.
65. Скакун О.Ф. Теория государства и права: [учеб.] / О.Ф.Скакун. – Харьков:
КОНСУМ. – 2000. – 704 с.
66. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: [навч. посіб.]: / П.М.Рабінович. – [вид. 9-те, зі змін.] – Львів: Край, 2007. – 192 с.
67. Федорченко А.А. Правовая система общества: понятие, структура и свойства / А.А.Федорченко// Гос. власть и местн. самоуправление. – 2003. – №3. – С.4 – 11.
68. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: [монографія] / Н.М.Оніщенко. – К.: Ін-т держави і права ім В.М.Корецького, 2002. – 352 с.
69. Анохін П.К. Принципиальные вопросы общей теории функциональных систем / П.К.Анохин //Принципы системной организации функций. – М.: Наука, 1973. – С.5 – 61.
70. Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти: [монографія] / С.Д.Гусарєв. – К.: Знання, 2005. – 376 с.
71. Колодій А.М. Принципи права України: [монографія] / А.М.Колодій. – К.: Юрінком Інтер, 1988. – 205 с.
72. Шемшученко Ю.С. Теоретичні та практичні проблеми розвитку правової системи України / Ю.С.Шемшученко // [Вибране]. – К.: Юридична наука, 2005- 592 c.
73. Поляков А.В. Постклассическое правоведение и идея коммуникации / А.В.Поляков // Правоведение, 2006. – №2. – С.26 – 43.
74. Поляков А.В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода: [курс лекц.] / А.В.Поляков. – СПб.: Изд. Дом СПб. гос. ун-та, 2004. – 864 с.
75. Плотинский Ю.М. Модели социальных процессов / Ю.М. Плотинский – [2-е изд., пер. и доп.]. – М.: Логос, 2001. – 296 с.
76. Посконина О.В.Никлас Луман о политической и юридической подсистемах
общества: [монография ] / О.В.Посконина. – Ижевск: Удмуртский ун-т, 1997. – 122 с.
77. Van de Kerchove M. Legal System Between Order and Disorder / M. Van de Kerchove, F. Ost. – Oxford: Blackwell, 1994. – 325 p.
78. Порівняльне правознавство: [підруч.] / [В.Д.Ткаченко, С.П.Погрібняк, Д.В.Лук’янов]; за заг. ред. В.Д.Ткаченко. – Х.: Право, 2003. – 274 с.
79. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения / С.С.Алексеев. – М.: НОРМА, 2001 – 752 с.
80 Поляков А.В., Тимошина Е.В. Общая теория права:[ учеб. ] / А.В.Поляков, Е.В.Тимошина – СПб.: Изд. Дом СПб. гос. ун-та, 2005. – 472 с.
81. Честнов И.Л. Принцип диалога в современной теории права (проблемы правопонимания): автореф. дис. докт. юрид. наук: 12.00.01. ,, Теория и история права и государства; история правовых учений / Илья Львович Честнов – СПб., 2002. – 35 с.
82. Алексеев C.С. Советское право как система: методологические принципы исследования / С.С.Алексеев // Сов. гос. и право. – 1974. – №7. – С.11 – 18.
83. Луць Л. До питання про генезис поняття правової системи суспільства / Л.Луць, Н. Оніщенко // Актуальні проблеми державотворення в Україні: матеріали четвертої міжвуз. наук.- практ. конф., 25 квіт. 2001 р. – Рівне: Рівненська філія Київ. ун-ту права, 2001. – С.32 – 38.
84. Проблемы общей теории государства и права: [учеб. для высш. учеб. зав.]; под ред. В.С.Нерсесянца. – М.: НОРМА, 2006. – 832 с.
85. Алексеев С.С. Право. Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования / С.С.Алексеев. – М.: СТАТУТ, 1999 – 712 с.
86. Луць Л. Структура правової системи суспільства: загальнотеоретичні аспекти / Л.Луць // Право України. – 2002, – №9. – С.7 – 10.
87. Нерсесянц В.С. Право и закон: из истории правовых учений / В.С.Нерсесянц. – М.: Наука, 1983. – 366 с.
88. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: [учеб. для юрид. вуз. и фак. ] / В.С.Нерсесянц. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1999. – 552 с.
89. Нерсесянц В.С. Философия права: либертарно-юридическая концепция / В.С.Нрсесянц // Вопр. философии. – 2002. – №3. – С.3 – 15.
90. Явич Л.С. Сущность права: Социально-философское понимание генезиса,
развития и функционирования юридической формы общественных отношений / Л.С.Явич.–Л.:ЛГУ,1985. – 207 с
91 Карбонье Ж. Юридическая социология; [ пер. с фр., вступ. ст. В.А.Туманова ] / Ж.Карбонье. – М.: Прогресс, 1986. – 351 с.
92. Мальцев В.А. Правовая система Российской Федерации / В.А.Мальцев / собр. науч. тр. науч. – практ. конф. [,, Государственность и право Республики в составе Российской Федерации”].– Нальчик, Ростов –на –Дону, 1996. – С.4 – 9.
93. Мальцев В.А. Право как нормативно – деятельностная система / В.А.Мальцев // Журн. рос. права. – 2002. – №4. – С.94 – 103.
94. Тихомиров Ю.А. Публичное право: [учеб. для юрид. фак и вуз.] / Ю.А.Тихомиров. – М.: БЕК, 1995. – 485 с.
95. Тихомиров Ю.А. Правовая сфера общества и правовая система / Ю.А. Тихомиров // Журн. рос. права – 1998 – №4. – С.4 – 11.
96. Цвайгерт К., Кётц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: в 2 т.; [пер. с нем. Ю.М Юмашева] / К.Цвайгерт, Х.Кётц. – М.: Междун. отношения., 1998. – Т.1: Основы. – 480 с.
97. Федорченко А.А. Принципы правовой системы России (Теоретический аспект): дис. канд. юрид. наук [Текст] : 12.00.01. ,, Теория и история права и государства; история правовых учений” / Алексей Александрович Федорченко – М., 2003. – 176 с.
98. Гальперина П.Л. Понятие правовой системы в контексте теории аутопойезиса / П.Л. Гальперина // Правоведение. – 2005. – №6. – С.160 – 179.
99. Мірошниченко М.І. Категоріальній статус поняття ,,правова система” та його пізнавальний і методологічний потенціал у дослідженні генезису правової системи України [Текст] / М.І.Мірошниченко // Держава і право: зб. наук. пр.: Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корець