Глібко Олена Василівна Правові засади розгля­ду судами справ про адміністративні правопорушення

Краткое описание

Глібко Олена Василівна : «Правові засади розгля­ду судами справ про адміністративні правопорушення» (12.00.07 - адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право). Спецрада Д 64.086.01 у Націо­нальному юридичному університеті імені Ярослава Мудро­го МОН України

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ГЛІБКО ОЛЕНА ВАСИЛІВНА
УДК 342.951 (477)
ДИСЕРТАЦІЯ ПРАВОВІ ЗАСА ДИ РОЗГЛЯДУ СУДАМИ СПРАВ ПРО А ДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право;
інформаційне право»
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
О. В. Глібко
Науковий керівник - Писаренко Надія Борисівна, кандидат юридичних наук, доцент
Харків - 2018

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. РОЗГЛЯД СУДАМИ СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СТАН ПРАВОВОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ 11
1.1. Питання розгляду судами справ про адміністративні правопорушення у дослідженнях вітчизняних науковців (огляд робіт з 2000 р. по теперішній час) 11
1.2. Справи про адміністративні правопорушення, які розглядають суди, та критерії їх віднесення до судової юрисдикції 22
1.3. Розгляд судами справ про адміністративні правопорушення як стадія адміністративно-деліктного провадження: структура й стан правового врегулювання 47
1.4. Принципи розгляду судами справ про адміністративні правопорушення, їх види та проблемні питання нормативного закріплення 73
Висновки до Розділу 1 101
РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ ТА НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ НОРМ ПРАВА, ЩО РЕГЛАМЕНТУЮТЬ РОЗГЛЯД СУДАМИ СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ 107
2.1. Основні проблеми, що виникають впродовж розгляду судами справ про адміністративні правопорушення з причин недосконалості норм права 107
2.2. Напрямки удосконалення норм права, які регламентують розгляд судами справ про адміністративні правопорушення 126
Висновки до Розділу 2 147
ВИСНОВКИ 152
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 158
ДОДАТКИ 181
ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. Задеклароване на офіційному рівні прагнення нашої держави забезпечити своїм громадянам доступ до справедливого суду нерозривно пов’язане із необхідністю імплементації у національні процесуальні закони міжнародних стандартів судочинства. Отже, проблеми, з якими стикаються суди, розглядаючи справи про адміністративні правопорушення, потребують вироблення оновленого підходу стосовно їх розв’язання, який має бути заснований на здобутках правової доктрини та позитивного досвіду зарубіжних країн. Зазначене набуває ще більшої актуальності у зв’язку з тим, що останнім часом в Україні виразно простежуються тенденції щодо зростання кількості справ про притягнення до адміністративної відповідальності, які потребують судового вирішення, а також щодо урізноманітнення змісту правових відносин, в яких допускаються адміністративні правопорушення, віднесені до судової юрисдикції.
Серйозною перепоною здійснення судами розгляду справ про адміністративні правопорушення із дотриманням всіх гарантій справедливого суду, закріплених у ратифікованій Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., є вельми обмежена дія принципу змагальності, обумовлена недосконалістю чинного адміністративно-деліктного законодавства. За умов відсутності серед учасників означеного провадження суб’єкта, на якого б законом покладався обов’язок доказування винуватості особи, що притягається до адміністративної відповідальності, ця особа, по суті, має сама протистояти суду. При такому устрої провадження суд вимушено зосереджує дві функції - обвинувачення і розгляду справи, що не відповідає сучасним уявленням про справедливе правосуддя і, до того ж, спотворює прямо відтворену у конституційних нормах ідею презумпції невинуватості особи, відносно якої вирішується питання про відповідальність.
Окремим аспектам діяльності суду як суб’єкта адміністративно- деліктної юрисдикції, а також дослідженню судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, присвячено наукові праці таких вчених, як Л. Анохіна, В. Авер’янов, О. Банчук, Д. Бахрах, С. Бенковськовський, Ю. Битяк, В. Богуцький, І. Бойко, С. Гнатюк, І. Голосніченко, В. Горшенєв, Е. Демський, О. Зима, В. Зуй, А. Кишинський, Т. Коломоєць, В. Колпаков,
A. Комзюк, С. Короєд, М. Ктіторов, О. Кузьменко, Д. Лук’янець,
B. Мартиновський, О. Миколенко, Н. Писаренко, В. Скавронік, О. Собовий, Г. Супрун, С. Ширіна, Н. Янюк та ін. Але, зважаючи на тенденцію постійного розширення меж юрисдикції суду щодо розгляду справ про адміністративні делікти та відсутності відчутного прогресу у вирішенні значної кількості теоретичних і практичних проблем в означеній царині, ця проблематика не втрачає своєї актуальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі адміністративного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого відповідно до Комплексної цільової програми № 0111U0009666 «Конституційно- правові проблеми забезпечення верховенства права у функціонуванні механізму публічної влади в Україні». Тему дисертації затверджено рішенням вченої ради Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого протокол №5 від 26.12.2014 р.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні правових засад розгляду судами справ про адміністративні правопорушення, встановленні стану правового врегулювання такого розгляду, а також в окресленні напрямків та шляхів удосконалення нормативних приписів, що його регламентують, задля приведення їх змісту у відповідність до європейських стандартів захисту прав, свобод та інтересів особи, відносно якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Зазначена мета обумовила постановку та вирішення таких завдань:
- визначити стан дослідження вітчизняними науковцями розгляду судами справ про адміністративні правопорушення з тим, щоб встановити напрямки його подальшого поглиблення;
- окреслити коло справ про адміністративні правопорушення, що розглядають суди, та встановити критерії їх віднесення до судової юрисдикції;
- охарактеризувати розгляд судами справ про адміністративні правопорушення як стадію адміністративно-деліктного провадження та виявити прогалини у правовому регулюванні відносин, що виникають на цій стадії;
- виокремити принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення, охарактеризувати їх та виявити, в чому полягають проблеми відображення названих принципів в нормах, що регламентують досліджувані відносини;
- визначити основні проблеми, що виникають впродовж судового розгляду справ про адміністративні правопорушення з причин недосконалості норм права, які діють у розглядуваній царині;
- надати пропозиції щодо удосконалення норм, які регламентують розгляд судами справ про адміністративні правопорушення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із розглядом судами справ про адміністративні правопорушення.
Предметом дослідження є правові засади розгляду судами справ про адміністративні правопорушення.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, використання яких обумовлено метою дослідження. Для її досягнення використовувалися як загальнонаукові (діалектичний, системно-структурний, логіко-семантичний, статистичний, аналізу та синтезу, моделювання і прогнозування), так і спеціальні (порівняльно-правовий, історико-правовий, формально-правовий) методи наукового пізнання.
Зокрема, за допомогою методу аналізу та синтезу виведено критерії віднесення справ про адміністративні правопорушення до юрисдикції суду (розд. 1, п. 1.2). Використання системно-структурного методу дозволило на належному науковому рівні вивчити внутрішню будову провадження у справі про адміністративне правопорушення, виокремивши і дослідивши його елементи та зв’язок між ними (розд. 1, п. 1.3). Застосування логіко- семантичного методу дозволило встановити зміст поняття стадії провадження у справі про адміністративне правопорушення та сформулювати його дефініцію (розд. 1, п. 1.3). Аналіз принципів провадження в справах про адміністративні правопорушення, виокремлення їх видів та встановлення проблем нормативного закріплення здійснено шляхом поєднання діалектичного та формально-юридичного методів (розд. 1, п. 1.4). Статистичний метод був одним із основних інструментів виявлення проблем, що виникають у зв’язку із застосуванням судами норм права, які регламентують порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення (розд. 2, п. 2.1). За допомоги історико-правового та порівняльно-правового методів опрацьовано зарубіжний досвід щодо регулювання питань, пов’язаних з притягненням до відповідальності, яка у національній правовій системі іменується адміністративною (розд. 2, п. 2.2). Метод моделювання і прогнозування покладено в основу визначення шляхів та перспектив удосконалення правових засад судового розгляду справ про адміністративні правопорушення (розд. 2, п. 2.2).
Нормативну основу дослідження становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП), інші закони та підзаконні нормативно-правові акти, положення яких спрямовано на регулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку з розглядом судами справ про адміністративні правопорушення.
Емпіричний фундамент роботи сформували рішення Європейського суду з прав людини та матеріали практики розгляду справ про адміністративні правопорушення національними місцевими загальними й апеляційними судами.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що представлена робота є одним із перших у вітчизняній юридичній науці дослідженням, у якому окреслено теоретичні та практичні проблеми регулювання відносин, що виникають у зв’язку із розглядом судами справ про адміністративні правопорушення, та означено шляхи їх вирішення. За результатами здійсненого дослідження в роботі сформульовано низку положень і висновків, що місять наукову новизну та виносяться на захист, а саме:
уперше:
- принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення представлено трьома групами: а) принципи, закріплені й належним чином описані в нормах КУпАП (приміром, відкритості розгляду справи про адміністративне правопорушення); б) принципи, які текстуально чи змістовно відображені у приписах КУпАП, але не характеризуються високим ступенем нормативної вираженості (приміром, рівності учасників провадження перед законом і судом та їх змагальності щодо надання доказів і доведення їх переконливості); в) принципи, гарантовані іншими, у тому числі міжнародними нормативно-правовими актами, однак ані текстуально, ані змістовно не закріплені в тексті КУпАП (приміром, презумпції невинуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності);
- обґрунтовано необхідність прямого закріплення в тексті КУпАП принципів рівності учасників провадження перед законом і судом, їх змагальності та презумпції невинуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, й запропоновано зміни та доповнення до Кодексу, що забезпечать їх належне відображення в конкретних його приписах;
- доведено, що з метою забезпечення дії принципів рівності і змагальності у провадженні в справах про адміністративні правопорушення необхідно на законодавчому рівні визнати у якості учасника провадження представника органу, уповноваженого на збирання доказів винуватості особи, яка притягається до відповідальності, закріпити за ним коло прав та обов’язків, що характеризуватимуть його правове положення, у тому числі, у процесі судового розгляду справи;
удосконалено:
- наукові підходи до виокремлення критеріїв віднесення справ про адміністративні правопорушення до юрисдикції суду. У якості таких критеріїв визначено: а) ступінь суворості адміністративного покарання,
б) наявність спеціальних ознак суб’єкта адміністративної відповідальності та
в) характер вчиненого правопорушення;
- доктринальні положення відносно прийнятності для застосування у провадженні в справах про адміністративні правопорушення процесуальних гарантій, які Європейських суд з прав людини виокремлює у своїх рішеннях у контексті захисту права на справедливий суд;
- положення про необхідність чіткого нормативного розмежування стадій провадження в справах про адміністративні правопорушення задля зваженого розподілу функції з його ведення між уповноваженими на те суб’єктами, уникнення порушень логіко-функціональної послідовності розвитку цього провадження та запобігання тим самим порушенню прав осіб, які беруть у ньому участь;
- положення щодо стадій адміністративно-деліктного провадження. Такими стадіями є: а) порушення справи про адміністративне
правопорушення; б) розгляд справи і прийняття по ній постанови;
в) оскарження та перегляд постанови; г) виконання постанови про
застосування заходу адміністративної відповідальності;
набули подальшого розвитку:
- пропозиції щодо включення до Кодексу України про адміністративні правопорушення за прикладом інших процесуальних законів інформації про підстави, порядок вирішення і правові наслідки відводу (самовідводу) органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення;
- обґрунтування доцільності закріплення в Кодексі України про адміністративні правопорушення поняття розумного строку розгляду справ про адміністративні правопорушення та критеріїв його визначення, які б відображували специфіку таких справ;
- висновок, що наслідком одержання неналежно оформлених матеріалів справи про адміністративне правопорушення має бути ухвалення судом постанови про закриття справи.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використаними у: науково-дослідній сфері - для подальшої розробки наукових підходів щодо: природи правопорушень, справи про які належить розглядати судам за правилами Кодексу України про адміністративні правопорушення; критеріїв віднесення справ про адміністративні правопорушення до юрисдикції суду; системи принципів адміністративно - деліктного провадження; правотворчості - для надання пропозицій щодо удосконалення процесуальних норм, які регламентують порядок розгляду судами справ про адміністративні правопорушення; правозастосовній діяльності - для удосконалення практики судового розгляду і вирішення справ про адміністративні правопорушення; навчальному процесі - при підготовці підручників і навчальних посібників з дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративна відповідальність», «Судовий розгляд справ про адміністративні правопорушення», а також у процесі викладання цих дисциплін.
Апробація результатів дослідження. Положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри адміністративного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та доповідалися на таких наукових та науково-практичних конференціях: «Сучасна адміністративно - правова доктрина захисту прав людини» (м. Харків, 2015 р.); «Чотирнадцяті осінні юридичні читання» (Хмельницький, 2015 р.); «Нові завдання та напрямки розвитку юридичної науки у XXI столітті» (Одеса, 2016 р.); «Актуальні проблеми дослідження юридичної науки в сучасному світі» (Тернопіль, 2016 р.); «Розвиток сучасного права в умовах глобальної нестабільності» (Одеса, 2016 р.); «Науковий потенціал та перспективи розвитку юридичної науки» (Запоріжжя, 2017 р.); «Децентралізація в Україні: теорія та практика конституційної, адміністративної і муніципальної реформи» (Одеса, 2017 р.); «Особливості нормотворчих процесів в умовах адаптації законодавства України до вимог Європейського Союзу» (Херсон, 2017 р.); «Юридична наука: виклики і сьогодення» (Одеса, 2017 р.).
Окремі висновки та результати дисертаційного дослідження впроваджено у практичну діяльність Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з розгляду справ про адміністративні правопорушення, що засвідчено актом від 28 листопада 2018 р. (Додаток В).
Структура та обсяг дисертації обумовлені метою, завданнями та предметом дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 192 сторінки, з яких основного тексту - 157 сторінок, список використаних джерел (209 назв) - на 23 сторінках і 3 додатки - на 12 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі проведено теоретичне узагальнення та вирішено наукове завдання, яке полягає у визначенні правових засад розгляду судами справ про адміністративні правопорушення, встановленні стану правового врегулювання такого розгляду, а також в окресленні напрямків та шляхів удосконалення нормативних приписів, що його регламентують, задля приведення їх змісту у відповідність до європейських стандартів захисту прав, свобод та інтересів особи, відносно якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд положень і висновків. Основні з них такі:
1. Встановлено, що впродовж останніх двох десятиліть проблеми правової регламентації розгляду справ про адміністративні правопорушення залишаються у фокусі вітчизняних наукових досліджень. Висловлюючи різні пропозиції відносно характеру відповідних проблем та шляхів їх розв’язання, правники демонструють єдність в тому, що порядок розгляду судами даних справ має ґрунтуватися на принципах, які відповідають європейським стандартам відправлення правосуддя.
2. Доведено, що критеріями віднесення справ про адміністративні правопорушення до юрисдикції суду є ступінь суворості адміністративного покарання, наявність спеціальних ознак суб’єкта адміністративної відповідальності і характер вчиненого правопорушення. Стосовно першого з наведених критеріїв, зазначено, що у судовому порядку приймаються рішення про накладення найсуворіших серед закріпленних у Кодексі України про адміністративні правопорушення адміністративних сятгнень. У результаті розгляду означеного критерію акцентовано увагу на обгрунтованості правової позиції Конституційного Суду України, відповідно до якої більшість із заходів адміністративної відповідальності, застосовуваних судом, за ступенем суворості є співмірними з передбаченими
Кримінальним кодексом України покараннями і суттєво обмежують конституційні права особи. Враховуючи це, суд повинен забезпечити належний рівень реалізації процесуальних прав особи, особливо, її права на захист від обвинувачень та права на отримання правової допомоги.
3. При розкритті такого критерію визначення меж адміністративно- деліктної юрисдикції суду, як наявність спеціальних ознак суб’єкта адміністративної відповідальності, підкріплено позицію, що у судовому порядку повинні вирішуватися усі справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, незалежно від характеру та ступеня суспільної шкідливості порушення. Зроблено висновок, що такий підхід до визначення юрисдикції справ про притягнення до адміністративної відповідальності неповнолітніх спрямований на реалізацію максимального обсягу гарантій прав цих осіб під час адміністративно-деліктного провадження, що може бути забезпечена тільки судом.
4. Відзначено, що при визначенні характеру адміністративного делікта слід звертати увагу на його об’єкт, тобто ті суспільні відносини, на які здійснюється протиправне посягання. Юрисдикція суду поширюється на всі охоронювані адміністративно-деліктним законодавством сфери суспільних відносин, однак тільки за судами закріплено обов’язок щодо розгляду і вирішення справ про правопорушення, пов’язані з корупцією, та військові правопорушення, склади яких зафіксовано в Кодексі України про адмінстративні правопрушення.
5. Через недосконалість юридичної техніки, використаної при формулюванні положень Кодексу України про адміністративні правопорушення, у ньому майже не зустрічається безпосереднє текстуальне закріплення принципів провадження. Отже, принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення представлено трьома групами:
а) принципи, закріплені й належним чином описані в нормах КУпАП (приміром, відкритості розгляду справи про адміністративне правопорушення); б) принципи, які тексутально чи змістовно відображені у приписах КУпАП, але не характеризуються високим ступенем нормативної вираженості (приміром, рівності учасників провадження перед законом і судом та їх змагальності щодо надання доказів і доведення їх переконливості); в) принципи, гарантовані іншими, у тому числі міжнародними нормативно-правовоми актами, однак ані текстуально, ані змістовно не закріплені в тексті КУпАП (приміром, презумпції невинуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності). Доведено необхідність прямого закріплення в тексті Кодексу України про адміністративні правопорушення принципів рівності учасників провадження перед законом і судом, їх змагальності та презумпції невинуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
6. Встановлено, що однією з перепон для здійснення національними судами розгляду справ про адміністративні правопорушення із дотриманням всіх гарантій справедливого суду, визначених у ратифікованій Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., є вельми обмежена дія принципу змагальності, обумовлена недосконалістю чинного адміністративно-деліктного законодавства. Відзначено, що за умов відсутності серед учасників розглядуваного провадження суб’єкта, на якого б законом покладався обов’язок доказування винуватості особи, що притягається до адміністративної відповідальності, ця особа, по суті, має сама протистояти суду. При такому устрої провадження суд вимушено зосереджує дві функції - обвинувачення і розгляду справи, що не відповідає сучасним уявленням про справедливе правосуддя. З метою виправлення описаної ситуації запропоновано доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення нормами, якими визнати у якості особи, яка бере участь у провадженні, представника органу, уповноваженого на збирання доказів у справі про адміністративне правопорушення, й закріпити за ним коло прав та обов’язків, що характеризуватимуть його правове положення, у тому числі, у процесі судового розгляду справи.
7. З огляду на те, що для будь-якої правозастосовної діяльності притаманні власні просторово-часові межі, які обумовлені специфікою виконуваного в результаті її здійснення завдання, запропоновано під стадією провадження у справі про адміністративне правопорушення розуміти відносно відокремлену, динамічну частину такого провадження, що відображає його просторово-часові аспекти та характеризується конкретним завданням, встановленим законом колом учасників, власною структурою, логіко-функціональною послідовністю здійснення конкретних дій, результати яких фіксуються у відповідному процесуальному акті.
8. Обґрунтовано висновок про найбільшу переконливість аргументів тих науковців, які розглядають структуру провадження у справах про адміністративні правопорушення як чотирьохстадійну: 1) порушення справи про адміністративне правопорушення; 2) розгляд справи і прийняття по ній постанови; 3) оскарження та перегляд постанови; 4) виконання постанови про застосування заходу адміністративної відповідальності.
9. У результаті аналізу норм Кодексу України про адміністративні правопрушення виявлено, що ними не регламентується порядок визначення складу суду, який має вирішити конкретну справу про притягнення до адміністративної відповідальності. Крім цього, ані в КУпАП, ані у Митному кодексі України, на відміну від інших процесуальних законів, не вміщено інформації про обставини, які унеможливлюють розгляд справи конкретним суддею, а також не передбачено можливості відводу (самовідводу) судді. З огляду на це, підкреслено, що залишення законодавцем поза своєю уваги такої важливої проблеми ставить під загрозу дотримання Україною вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., зокрема такої, як безсторонність суду. Відзначено, що безсторонність є необхідною умовою належного виконання суддею своїх обов’язків, і вона повинна знаходити свій прояв не лише у змісті рішення, але й у ході судового процесу, що передує його винесенню. Доведено, що будь-який суддя, стосовно безсторонності якого є обґрунтований сумнів, повинен брати
самовідвід або бути відведений.
10. З’ясовано, що під час підготовки справ про адміністративні правопорушення до розгляду судами нерідко виявляються випадки неналежного оформлення протоколів. Кодекс України про адміністративні правопорушення не встановлює, як має діяти суд у цих ситуаціях, тому практика їх розв’язання є різною. Зроблено висновок про те, що змістові недоліки протоколу, порушення процедури його складення, недотримання права особи на захист під час документування факту правопорушення, відсутність допустимих та належних доказів у справі повинні визнаватися судами підставами для закриття справи, а не для направлення матеріалів про адміністративне правопорушення на дооформлення.
11. Закріплення в Кодексі України про адміністративні правопорушення надто стислих строків для розгляду судами відповідних справ часто призводить до позбавлення особи, яка притягається до відповідальності, можливості скористатися такими закріпленими за нею процесуальними правами, як правом на ознайомлення з матеріалами справи та правом користуватися послугами адвоката. Враховуючи зазначене, запропоновано закріпити в тексті Кодексу поняття розумного строку розгляду справ про адміністративні правопорушення та критерії його визначення, які б відображували специфіку таких справ.
12. Піддано критиці наполегливо демонстровані останнім часом намагання переглянути підхід до визначення юридичної природи правопорушень, які на законодавчому рівні та у вітчизняній правовій доктрині традиційно класифікуються як адміністративні. З цього приводу проаналізовано положення Концепції реформування кримінальної юстиції, якими пропонується виключити з переліку адміністративних правопорушень ті, справи, які сьогодні розглядають суди, і визнати їх кримінально-правовий характер.
13. Доведено важливість системного удосконалення чинного адміністративно-деліктного законодавства. Виходячи з результатів дослідження деліктного законодавства деяких європейських держав та процесу його формування, відзначено, що внесенню до нього суттєвих змін завжди передувало тривале, широке, прозоре обговорення із залученням авторитетних науковців і практиків. Запропоновано запозичити цей підхід до удосконалення правового регулювання питань розгляду судами справ про адміністративні правопорушення, а не штучно переносити закордонний досвід на національний грунт.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Анохіна Л. С. Суб’єкти адміністративної юрисдикції в Україні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Харків, 2001. 19 с.
2. Скавронік В. М. Адміністративно-юрисдикційна діяльність суду:
автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Одеса, 2002. 20 с.
3. Федоров І. О. Кодифікація адміністративно-деліктного
законодавства України: монографія. Запоріжжя: ТОВ «ВПО «Запоріжжя», 2006. 144 с.
4. Ктіторов М. О. Принципи провадження в справах про
адміністративні правопорушення та забезпечення їх реалізації в діяльності ОВС: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Ірпінь, 2009. 20 с.
5. Беньковський С. Ю. Правові засади та принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Ірпінь, 2009. 19 с.
6. Собовий О. М. Правовий статус судді в адміністративно- деліктному провадженні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2010. 19 с.
7. Ширіна С. А. Судовий розгляд справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із безпекою дорожнього руху: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Запоріжжя, 2012. 20 с.
8. Коломоєць Т. О., Ширіна С. А. Судовий розгляд справ про адміністративні правопорушення, пов’язані з безпекою дорожнього руху: монографія. Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2012. 290 с.
9. Кишинський А. В. Процесуальні засади перегляду постанов по справах про адміністративні правопорушення : автореф. дис. .канд. юрид. наук. Київ, 2012. 19 с.
10. Гнатюк С. С. Провадження в справах про адміністративні проступки: проблемні питання структури: монографія. Львів: ЛьвДУВС, 2012. 156 с.