Гречан Алла Павлівна. Методологічні основи розвитку легкої промисловості на інноваційних засадах

Краткое описание

Гречан Алла Павлівна. Методологічні основи розвитку легкої промисловості на інноваційних засадах : дис... д-ра екон. наук: 08.07.01 / НАН України; Інститут економіки промисловості. - Донецьк, 2006

Гречан А.П. Методологічні основи розвитку легкої промисловості на інноваційних засадах. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.07.01 Економіка промисловості. Інститут економіки промисловості НАН України, Донецьк, 2006.
У дисертації запропоновано нову цілісну концепцію розвитку легкої промисловості на основі формування дієвих механізмів державного управління інноваційним розвитком економіки та активізації інноваційної діяльності її підприємств.
Визначено теоретико-методологічні основи інноваційного розвитку галузі як одного з рівнів економіки промисловості, особливості сучасного стану легкої промисловості. Обґрунтовано напрями формування необхідних умов для її розвитку на макроекономічному рівні.
Узагальнено моделі національних інноваційних систем та запропоновано їх адаптацію до умов України. Виділено особливості інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку, запропоновано класифікацію джерел інвестування інновацій.
Розроблено методику оцінки інноваційного потенціалу і зовнішніх можливостей підприємств легкої промисловості з використанням комп’ютерної програми для активізації їх інноваційної діяльності.

Дисертаційна робота спрямована на розв’язання важливої економічної проблеми визначення методологічних основ розвитку легкої промисловості на інноваційних засадах. Вона узагальнює та розвиває науково-методологічні, методичні та практичні питання розвитку галузі шляхом формування цілісної національної інноваційної системи та активізації інноваційної діяльності її підприємств.
Виконане дослідження дозволяє зробити такі висновки.
1. Рушійною силою, що спроможна забезпечити економічну незалежність України, є лише інновації та інноваційний шлях розвитку. Пріоритети економічного розвитку країни необхідно будувати не на основі факторів виробництва і інвестицій, а розвитку на основі підвищення активності інноваційної діяльності кожної галузі. Фактори виробництва та інвестиції повинні стати засобами реалізації науково обґрунтованої моделі інноваційного розвитку країни, а не їх метою.
2. Для забезпечення розвитку окремої галузі на інноваційних засадах потребує подальшого дослідження сама категорія інновація” і закономірності інноваційного розвитку. Узагальнення існуючих підходів дозволило виділити вимоги, яким повинні відповідати інновації, та запропонувати таке трактування цієї категорії: інновація є кінцевим результатом інноваційної діяльності, виступає у вигляді нового або удосконаленого продукту, що реалізується на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, який використовується у практичній діяльності з метою досягнення економічного, соціального, екологічного, науково-технічного ефекту.
3. Розвиток економіки України на інноваційних засадах у цілому можливий лише за умови проведення структурних змін як на макрорівні (національному), так і на рівні окремих галузей, регіонів та підприємств. Це вимагає створення відповідних умов для прогресивного розвитку галузей економіки структурної трансформації всього промислового виробництва. Сучасна галузева структура, рівень потенціалу промислових підприємств, параметри їх зовнішньоекономічної діяльності не відповідають критеріям інноваційного зростання.
4. Аналіз стану легкої промисловості здійснено з позицій системного підходу за такими напрямами: сутність і складність галузі; зв’язок галузі із зовнішнім середовищем; властивості, які характеризують параметри розвитку галузі з урахуванням інноваційної складової. Інноваційний розвиток легкої промисловості можна охарактеризувати як несистемний, некомплексний та ситуаційний. Підтримка з боку держави здійснювалася під окремі регіони, програми, підприємства. Активізація інноваційної діяльності торкнулася окремих підприємств з історично високим рівнем організаційно-технічного потенціалу, динамічним менеджментом, який впроваджував інноваційні технології (технічні, управлінські, технологічні, ринкові). Інноваційний шлях розвитку переважної більшості підприємств легкої промисловості пов’язаний на сучасному етапі зі значними труднощами, серед основних з них є високий рівень ризику та викликані цим складнощі з пошуком джерел фінансування, особливо при загальному дефіциті фінансових ресурсів. Тому розвиток легкої промисловості можливий за умов вирішення завдань формування інституціональної, організаційної, технологічної структур, здатних об’єднати всі необхідні складові загального процесу зростання нового технологічного укладу, створити умови для підвищення ефективності економіки України.
5. Перехід до інноваційної економіки неможливий без цілісної національної інноваційної системи. Авторське формулювання її сутності: національна інноваційна системаце цілісна система, яка забезпечує ефективну діяльність державних органів управління, підприємницьких структур, науково-освітніх закладів, громадських організацій, суб’єктів інноваційного провайдингу і механізмів їх взаємодії на національному, галузевому і регіональному рівнях, з питань створення, зберігання і розповсюдження національних або глобальних нових знань, їх втілення у нові технології (у тому числі організаційно-управлінські), продукти, послуги, які споживаються на національних і глобальних ринках.
6. Україна має риси як адміністративної, так і ринкової системи. Тому проблема оптимального співвідношення ринкових і державних механізмів при побудові інноваційно орієнтованої економіки є актуальною для України на сучасному етапі. Проведений аналіз досвіду розвинених країн дозволив зробити висновок, що для України більш прийнятним є такий вид моделі національної інноваційної системи, який характеризується домінуванням державних механізмів і інституціональних факторів через недостатній розвиток ринкових інституцій і ринкової інфраструктури. Це підтверджується тенденціями в українській економіці.
7. Основні протиріччя в сфері інноваційного розвитку знаходяться у площині достатньо розвинутого інноваційного потенціалу і невідповідних йому структури економіки та дієвих механізмів стимулювання інноваційного розвитку. У той же час основна причина розбалансованості цієї системи знаходиться на інституціональному рівні. Партнерство служить важливою формою організації кооперативних процесів між недержавними та державним секторами, де чітко визначені форми спільного інвестування і відповідний розподіл отриманого результату. Слід зазначити, що в українському законодавстві відсутні посилання на інститут партнерства, або кооперативної угоди між державою, наукою і бізнесом. Це вимагає подальшого поглибленого дослідження та розробки відповідних законопроектів.
8. Розвиток галузі та її підприємств на інноваційних засадах потребує необхідних інвестиційних ресурсів. Забезпеченість ними залежить від стану інвестиційного клімату в державі та можливостей залучення джерел інвестування. Запропоновано класифікацію джерел інвестування інновацій на внутрішні, зовнішні (позикові, залучені) і комбіновані джерела. Це має принципове значення для суб’єктів господарювання у зв’язку з тим, що визначає порядок користування інвестиціями, які здійснюються на поворотній основі (позикові та частково комбіновані джерела) або на безповоротній основі (власні, залучені, частково комбіновані джерела), що дозволяє суб’єктам господарювання ефективно розробляти фінансову складову інноваційної стратегії.
Вибір джерел інвестування інновацій у легкій промисловості пропонується здійснювати комплексно. Головним завданням управління інвестиційним забезпеченням інновацій є інтеграція всіх складових з метою їх оптимізації. Формування інвестиційних ресурсів із багатьох можливих джерел є важливим фактором успіху інвестиційної політики кожного підприємства. Це дозволяє не тільки концентрувати фінансові ресурси необхідних розмірів, але і суттєво зменшувати загальні ризики інвестування кожного із можливих джерел. Проведений аналіз показав, що в Україні недостатньо використаний потенціал як внутрішніх, так і зовнішніх джерел інвестування інноваційної діяльності підприємств через їх недостатнє законодавче забезпечення.
9. Сучасний розвиток легкої промисловості визначається інноваційною активністю її підприємств, яка залежить від рівня інноваційного потенціалу та зовнішніх можливостей його реалізації. У дисертації обґрунтований інноваційний потенціал як економічна категорія та пропонується виділити певні вимоги, яким він повинен відповідати: необхідність вміщувати основні складові ресурси загального (конкурентного) потенціалу підприємства (матеріальні, нематеріальні, фінансові); характеризуватися особливістю взаємодії складових потенціалу і сприяти здатності всієї системи створювати додаткову вартість; бути націленим на ринковий попит, який сприяє формуванню ринкового потенціалу підприємства. За авторським формулюванням інноваційний потенціал характеризується синергійною сукупністю ресурсів (матеріальних, нематеріальних і фінансових), які під впливом ринкового попиту спроможні забезпечувати прибутковість капіталу та сприяти інноваційному розвитку підприємства.
10. Для здійснення інноваційної діяльності необхідна наявність високого інноваційного потенціалу підприємства, який характеризується сукупністю різних ресурсів,спроможністю менеджменту досягати високих результатів при реалізації інноваційного потенціалу за допомогою розвинених зовнішніх компетенцій підприємства для забезпечення суттєвих конкурентних переваг.
З урахуванням існуючих підходів запропоновано методологічні положення і методику інтегральної оцінки інноваційного потенціалу підприємств легкої промисловості та їх зовнішніх компетенцій. Особливість методики полягає в універсальному її характері, який дозволяє оцінювати інноваційний потенціал для визначення рівня конкурентоспроможності підприємства і для розробки інноваційної стратегії його розвитку на ринку товарів широкого вжитку.
11. Автоматизована система з оцінки інноваційного потенціалу підприємств легкої промисловості дає можливість оцінити збалансованість окремих складових інноваційного потенціалу і оперативно виявити окремі його елементи, які вказують на дефіцит інноваційних ресурсів і суттєво порушують баланс інноваційного потенціалу підприємства з метою прийняття ефективних управлінських рішень. Методика пройшла практичну апробацію на підприємствах швейної галузі. Виконані розрахунки інтегральної оцінки інноваційного потенціалу і його зовнішніх компетенцій дозволили запропонувати кожному підприємству специфічні зони інноваційного розвитку.
Розроблена автоматизована система має універсальний характер і за незначними доповненнями (які відбивають специфічні показники оцінки інноваційного потенціалу галузей) може використовуватися підприємствами різних галузей.