Гук-Лешневська Зоряна Орестівна. Діагностичне значення показників метаболізму ліпідів і білків у пацієнтів з хронічними ураженнями печінки та щитоподібної залози

Краткое описание

Гук-Лешневська Зоряна Орестівна. Діагностичне значення показників метаболізму ліпідів і білків у пацієнтів з хронічними ураженнями печінки та щитоподібної залози: дис... канд. мед. наук: 14.01.02 / Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика. - К., 2005

Гук-Лешневська З.О. Діагностичне значення показників метаболізму ліпідів і білків у пацієнтів з хронічними ураженнями печінки та щитоподібної залози. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 внутрішні хвороби Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, Київ, 2005.
В результаті проведених досліджень виділено критерії надуживання алкоголю (гіперХС, гіперТГ, ІР > 1, супутній хронічний панкреатит) та інфікування вірусами гепатитів (гіпоХС, низький рівень ХС-ЛНГ і ТГ, гіпергаммаглобулінемія, дуже низький ІР) пацієнтів із ознаками ураження печінки та ЩЗ.
Доведено необхідність обстеження хворого з тироїдитом на предмет ураження печінки. Автоімунний тироїдит є позапечінковим проявом ХВГ С.
Мінімальні клінічні ознаки ураження печінки у 90 % обстежених асоціюються з морфологічними змінами. Підвищений рівень ХС-ЛВГ спостерігався у хворих без ознак фіброзу.
Прогностично несприятливі для перебігу уражень печінки різної етіології - гіпоХС, низький рівень ХС-ЛВГ та альбуміну.

1. Традиційне клініко-лабораторне обстеження дає можливість диференціювати ХВГ, АХП та ХНАГ. Для ХВГ характерними є позапечінкові вияви інфікування, в тому числі АІТ. Біохімічними маркерами ХВГ можна вважати гіпоХС, низький рівень ХС-ЛНГ і ТГ, гіпергаммаглобулінемію, дуже низький ІР. Ознаками надуживання алкоголю у хворих на ХВГ можуть бути супутній хронічний панкреатит, вищий рівень ХС і ТГ, ІР>1. У 73% хворих на ХВГ з гіпоХС діагностується віремія. Зміни коефіцієнта Т3/Т4для хворих на ХВГ не характерні.
2. Супутня патологія (хронічний панкреатит, кардіоміопатія, цукровий діабет ІІ типу) частіше зустрічаються у хворих на АХП. Вищий рівень ХС, ТГ, вищий ІР ознаки надуживання алкоголю в цій групі хворих. У частини хворих на АХП є зменшений коефіцієнт Т3/Т4(< 6); у тих, хто має вищий ІР виявлено більші Т3і Т4, але у межах норми. Частина хворих на АХП (47%) мають гіпоХС, низький рівень альбуміну, вищий вміст гаммаглобулінів та ІР до 1, що може вказувати на недіагностовану скринінговими методами HCV чи HBV-інфекцію.
Хворі з ХНАГ в анамнезі мають вживання гепатотоксичних ліків, професійні шкідливості; у клініці в одних можна виявити симптоми АХП, в інших клінічні ознаки вірусного ураження при відсутності серологічних маркерів вірусних гепатитів В і С.
3. Ушкодження ЩЗ може бути обумовлене хронічною HCV- чи HBV-інфекцією. Серед пацієнтів, які лікувалися з приводу АІТ у 44% спостерігалася гепатомегалія, у 20% були позитивні маркери хронічної HCV-інфекції з помірними ознаками порушення функції печінки при відсутності тиротоксикозу. Серед хворих на ХВГ підвищені титри antiTG та antiTPO зустрічалися в 42% хворих і поєднувались з відносним лімфоцитозом. Величина титру антитироїдних антитіл була в прямому істотному кореляційному зв’язку з гаммаглобулінами, Т4, ТТГ і оберненому з ХС-ЛВГ, -ЛП, ПІ. У пацієнтів з невірусними ХЗП і підвищеними антитироїдними антитілами не спостерігався лімфоцитоз, вище названі зв’язки були відсутні.
Пацієнти з ХВГ і позитивними антитілами до ЩЗ мали гіпоХС і нижчий рівень ТГ, ніж хворі на невірусні гепатити. У хворих на ХВГ не було суттєвих відхилень у кількості Т4, Т3і ТТГ в крові і коефіцієнту Т3/Т4. Частина пацієнтів з АХП і ХНАГ мали істотно нижчий Т3/Т4, ніж пацієнти з ХВГ.
4. Мінімальні клінічні ознаки ураження печінки у 18 з 20 обстежених асоціюються з макро- та мікровезикулярною інфільтрацією гепатоцитів, поодинокими їх некрозами, фокальною інфільтрацією портальних трактів, гіпертрофією клітин Купфера, ознаками фіброзу, ВЧДЗ. Неалкогольний стеатогепатит супроводжувався гіпоХС, ІР до 1, алкогольний ІР понад 1. Більшому ступеню жирової дистрофії відповідав вищий рівень ХС і ТГ крові. У хворих з гіпоХС був важчий ступінь ВЧДЗ. Підвищений рівень ХС-ЛВГ спостерігався у більшості хворих без гістологічних ознак фіброзу.
5. Незалежно від чинника, який спричинив ураження печінки, клінічно стан хворих з гіпоХС був важчий, ніж з гіперХС. Вміст ХС був у прямому корелятивному зв’язку з альбуміном (r = 0,276), гемоглобіном (r = 0,387) та оберненому з гаммаглобулінами (r = - 0,416), СРП (r = - 0,540). Низький вміст ХС-ЛВГ супроводжував анемію, виражений інтоксикаційний і цитолітичний синдроми, гіпоальбумінемію, гіпергаммаглобулінемію, вищі титри антитироїдних антитіл. ХС-ЛВГ був в прямому істотному корелятивному зв’язку з альбуміном (r = 0,407), гемоглобіном (r = 0,376) та оберненому з гаммаглобулінами (r = - 0,513).
6. Альбумінсинтезуюча функція печінки порушена у хворих всіх груп: гіпоальбумінемія виявлена у 53-65% пацієнтів. Альбумін знаходиться в прямому корелятивному зв’язку з ХС-ЛВГ (r = 0,407, р<0,05), протромбіновим індексом (r = 0,289, р<0,05), гемоглобіном (r = 0,454, р<0,05), Т3(r = 0,446, р<0,05) та зворотному з гаммаглобулінами (r = - 0,656, р<0,05), ШОЕ (r = - 0,398, р<0,05), ТТГ (r = - 0,242, р<0,05). Гіпоальбумінемія супроводжується анемією, вираженим запальним та цитолітичним синдромами, гіпергаммаглобулінемією і зустрічається частіше у пацієнтів з гіпоХС.