Харченко Леонід Аполлонович. Діагностика та інтенсивна терапія біліарного сепсису

Краткое описание

Харченко Леонід Аполлонович. Діагностика та інтенсивна терапія біліарного сепсису : Дис... канд. наук: 14.01.02 2002

Харченко Л.А. Діагностика та інтенсивна терапія біліарного сепису. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністью 14.01.30- анестезіологія та інтенсивна терапія.- Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика Київ, 2002.
Дисертація присв’ячена розробці методів диференціальної діагностики хворих на лихоманки нез’ясованого генезу (ЛНГ), зокрема на ангіохоліт і холангіт ускладнені сепсисом, та раціональних методів лікування. Було встановлено що 23,4% хворих, які поступили в клініку з діагнозом ЛНГ, мали вогнище в біліарній системі. В постановці діагнозу ключовими були дуоденальне зондування з отриманням всіх порцій жовчі, визначення збудників запалення та їх чутливість до фармакотропних антибіотиків.
Було розроблено новий спосіб диференціальної діагностики запальних процесів біліарної системи. Лікування проводилось чутливими фармакотропними для біліарної системи антибіотиками в своїй більшості за способом лікування, захищеним відповідним патентном, який був розроблений в клініці. При недосягненні ефекту лікування після першого курсу антибіотикотерапії провадились повторні обстеження з дуоденальним зондуванням, визначенням збудників та їх чутливості.
Показано, що використовуючи таку методику обстеження та лікування хворих на біліарний сепсис тільки при першому курсі лікування у 54,1% випадків було отримано терапевтичний успіх. Для досягнення повного терапевтичного успіху проводились повторні курси лікування.

На сучасному етапі розвитку медицини такого терміну, як «лихоманка нез’ясованого генезу», не повинно бути. Кожний хворий з лихоманкою і невиразною або стертою клінічною симптоматикою мусить бути підданий ретельному дослідженню для з’ясування причин лихоманки. Після виключення можливих неінфекційних причин лихоманки необхідно вжити усіх заходів для виявлення локалізації інфекції в організмі та ідентифікації її збудника. Оскільки нами встановлено, що збудник інфекції часто знаходиться в жовчовивідних шляхах (23,4%), одним з найбільш важливих діагностичних заходів є дуоденальне зондування з подальшим бактеріологічним дослідженням жовчі і вивченням чутливості висіяної мікрофлори до антибіотиків.
Для точного визначення етіології первинного вогнища інфекції в жовчовивідних шляхах пропонується проводити осмометрію кожної порції жовчі. Антибактеріальну терапію хворих на ангіохоліт і холангіт, ускладнених сепсисом, слід проводити лише з урахуванням чутливості виявленої мікрофлори до антибіотиків, при чому необхідно надавать перевагу антибіотикам з більш низькими величинами мінімальних пригноблюючих концентрацій (МПК). Слід враховувати особливості фармакодинаміки і фармакокінетики препарату, що призначається, і можливість індивідуальної його непереносимості.
При виявленні у жовчі двох або більше збудників одночасно слід призначати антибіотики, чутливість до яких виявленої мікрофлори повністью перекривалася б, що забезпечувало очікуваний терапевтичний ефект. При лікуванні септичних ангіохолітів в більшій мірі показано ентеральне застосування антибіотиків в порівнянні з парентеральним.
Повторні курси антибактеріальної терапії для досягнення повного терапевтичного ефекту слід проводити після контрольних дуоденальних зондувань з бактеріологічним дослідженням жовчі.
Важливим в лікуванні хворих на ангіохоліт і холангіт, ускладнених сепсисом,є врахування імунологічного статусу хворих і при необхідності відповідна його коррекція.