ХОРДОФОНИ РАННІХ КОЧІВНИКІВ ЄВРАЗІЇ ( VI ст. до н. е – ІV ст. н. е.)

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ
імені М.В. Лисенка

Олійник Ольга Григорівна

УДК 78.481. К 21

ХОРДОФОНИ РАННІХ КОЧІВНИКІВ ЄВРАЗІЇ
( VI ст. до н. е ІV ст. н. е.)

Спеціальність 17.00.03 музичне мистецтво

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник:
кандидат мистецтвознавства, доцент
Зінків Ірина Ярославівна,
Львівська національна музична академія імені
М.В.Лисенка
професор кафедри теорії музики

Львів 2008

ЗМІСТ
ВСТУП ................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. Історико-культурний огляд: уведення в проблематику 12
РОЗДІЛ 2. Археологічні скіфо-сарматські арфи........................... 24
2.1. Алтайські арфи VІ Vст. до н.е. ................................... 24
2.1.1. Пазирикська та башадарська арфи: стан дослідження... 24
2.1.2. Аналіз існуючих реконструкцій...................................... 27
2.1.3. Реконструкція пазирикської арфи: морфологія, синхронні та
діахронні аналоги............................................................. 35
2.1.4. Семантична інтерпретація форми арфи, її роль в ідеології
та міфо-релігійних уявленнях алтайських скіфів........... 45
2.2. Сарматська арфа кінця І початку ІІст. н.е................... 60
2.2.1. ............ Умови знахідки, органологічний аналіз, проблема
реконструкції.................................................................... 60
2.2.2. Інтерпретація морфології та семантика декору 63
2.2.3........... Семантика та морфологія скіфо-сарматських арф у
контексті однотипного інструментарію Сходу (ІІІ ІІст.
до н.е. VІІ VІІІст. н.е.).............................................. 79
РОЗДІЛ 3. Скіфські ліроподібні хордофони.................................. 94
3.1. Скіфський ліроподібний хордофон з сахнівської пластини-
діадеми ІVст. до н.е........................................................ 94
3.1.1. Достовірність знахідки, проблеми типології та морфології 94
3.1.2. «Скіфський пентахорд» Ю.Полідевка: проблема типології......101
3.1.3. Музичний інструмент і музикант у структурі композиції ..........107
3.2. Ліроподібний інструмент з фрески склепу у Неаполі Скіфському (Іст. н.е.)...... ............................................................ 131
3.3. Ліроподібні інструменти народів Середньої Азії і Кавказу: проблеми етнічної належності..................................................................... ........................143
3.3.1. Ліроподібні інструменти на парфійських ритонах ......................143
3.3.2. Ліроподібні хордофони на монетах скіфо-сакських царів ..........148
3.3.3. Скіфські ліроподібні хордофони з території Кавказу ................151
ВИСНОВКИ .........................................................................................................163
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................................................. 171
ДОДАТКИ.............................................................................................................. 203

ВСТУП

Актуальність дослідження. В історії світової музичної культури однією з найменш досліджених проблем є музично-інструментальна культура ранніх іраномовних кочівників скіфів, саків, массагетів, сарматів, аланів та інших племен, які у І тис. до н.е. заселяли Великий Євразійський степ від Монголії на Сході до р.Дунай на Заході. Ця унікальна кочова цивілізація відіграла помітну роль у давній «музичній» історії багатьох регіонів Євразії і, зокрема, України. Її спадщина була сприйнята не лише кочівниками більш пізньої доби, але й осілими племенами та народами Європи та Азії, які упродовж століть мали з ними тривалі історико-культурні контакти. Тисячолітня епоха панування кочових племен скіфів і сарматів на теренах сучасної України не минула без сліду для осілих мешканців порубіжжя українського Лісостепу і Степу. Ще на початку ХХ століття один із засновників музичної археології М.Фіндейзен закликав звернути увагу на невідомий науці період музичної історії музично-інструментальну культуру скіфів Північного Причорномор’я, уважаючи, що далеке минуле попередників слов’ян на Руси не пройшло без сліду для життя їх нащадків” [292,с.6 ]. Майже через сімдесят років після закликів М.Фіндейзена інший відомий німецький інструментознавець В.Бахман, констатував факт малодослідженності, фрагментарності та нерозробленності проблеми музично-інструментальної культури ранніх кочівників [326,с.114 ].Причини доволі тривалого ігнорування істориками музики та інструментознавцями ХХ століття цієї проблематики криються у трьох важливих обставинах: 1) малочисельності археологічних викопних інструментів; 2) обмеженості писемних джерел давніх авторів про музичний інструментарій кочівників і 3) специфіці образотворчого мистецтва кочівників, яке не знало традиції втілення людини та реальних предметів. Відомо, що органічні матеріали (дерево та шкіра), з яких виготовлялись струнні інструменти, рідко коли витримують випробовування часом. До того ж грабіжницькі руйнування курганів у пошуках золота ( як у давнину сучасниками, так і шукачами скарбів ХVII-ХХ століть) не сприяли збереженню музичного інструментарію, який міг знаходитися у похованнях. Обмеженість і фрагментарність давньогрецьких та латинських писемних джерел про музичний інструментарій кочівників пов’язана передусім з особливостями їх ізольованого кочового способу життя, що ускладнювало отримання будь-якої інформації. Специфіка образотворчого мистецтва кочівників полягає в тому, що за допомогою мови символів втілювались певні ідеологічні поняття та міфо-епічні тексти”, які були зрозумілими кочовому суспільству і не потребували антропоморфних (людських) та предметних (включаючи музичні інструменти) втілень. Ця характерна особливість образотворчого мистецтва є притаманною всім давнім індо-іранцям. Тому все, що нам відомо про кочівників зовнішність, одяг, антропоморфні сюжетні композиції, а також музичні інструменти є свідченнями іншокультурних образотворчих традицій давньогрецької, передньо- та середньоазійської. У свою чергу зображені музичні інструменти ( в силу апріорно існуючої думки щодо диких варварів-кочівників”) дослідники уважали інструментами іншоетнічних розвинених цивілізацій - давньогрецької та східної, довільно уведеними до сюжетів скіфських” композицій. Ця апріорна думка, наприклад, дала підставу М.Фіндейзену, який сам закликав до вивчення музичної культури скіфів, сумніватись в існуванні у них музичних інструментів типу лір та кіфар. Ще дотепер ці хордофони визначаються як грецька ліра” або грецька кіфара”. До часу сенсаційних знахідок арф у скіфських курганах на Алтаї у 1940-50-х роках, пріоритетні засади виникнення цього типу хордофонів та їх традиційного розповсюдження надавались дослідниками виключно осередкам розвинених цивілізацій Сходу ( Шумер, Вавілон, Ассірія, Єгипет та ін.). Можливо, саме тому археологу Т.Віганду навіть не спало на думку, що знайдений ним у Південній Україні предмет дивної форми” міг бути музичним інструментом сарматською арфою. Археологічні знахідки скіфських і сарматських арф, їх конструктивна досконалість, розвиток і збереження в інструментарії упродовж майже 800 років ( VI-Vст.до н.е. I-IІ ст.н.е.) є беззаперечним фактом, який доводить існування високорозвинених музично-інструментальних традицій іраномовних кочових племен Євразії. Нагромаджені за останнє століття «музичні» археологічні та іконографічні матеріали з різних регіонів Євразії (Північне Причорномор’я, Кавказ, Південний Сибір, Середня Азія) ще не ставали предметом узагальнюючого, окремого дослідження в музичній науці, зокрема, такій її ділянці, як історичне інструментознавство (палеоорганологія). У сучасній «музичній» археології публікації із зазначеної проблематики є вкрай малочисельними і торкаються здебільшого окремих археологічних знахідок скіфо-сарматських музичних інструментів та їх зображень, мають переважно вузькорегіональний характер і розглядаються здебільшого поза контекстом матеріальної й духовної культури. Ці знахідки ще не аналізувались з позицій загальних етнокультурних (а отже й музично-інструментальних) явищ, що характеризують територіально віддалені регіони кочової культури Євроазійського континенту. Для комплексного вирішення цієї проблематики необхідно об’єднати спільні зусилля не лише істориків, археологів, мистецтвознавців, які досліджують скіфо-сако-сарматську проблематику, але й інструментознавців, майстрів музичних інструментів та виконавців, а також залучити для дослідження широкий спектр даних інших наук релігієзнавства, порівняльної міфології, етнографії, історичної етнографії, фольклористики, етногеографії, лінгвістики, семіотики , семантології та інш.
Зазначене вище однозначно вказує на актуальність проблематики роботи, яка ще не ставала об’єктом окремого узагальнюючого дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Обрана тема дисертаційної роботи відображає окремий напрямок наукових досліджень кафедри теорії музики ЛНМА ім.М.В.Лисенка, під керівництвом якої здійснювалась її розробка у 2005 2007 роках, відповідає темі №2 «Музична археологія: теорія і історія» перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності Львівської національної музичної академії ім.М.В.Лисенка на 2002 07р.р.
Метою дослідження є реконструкція невідомого у сучасній музично-інструментальній науці пласта музично-інструментальної культури ранніх (іраномовних) кочовиків Євразії, зокрема, такої її ділянки, як струнно-щипковий інструментарій ( арфи та ліроподібні інструменти) на основі його комплексного вивчення, а також виокремлення самого скіфо-сако-сарматського музично-інструментального пласта у контактних зонах проживання ранніх кочівників Євразії з осілими цивілізаціями Великої степової смуги від Північного Причорномор’я, Кавказу до Середньої Азії.
Відповідно до цього у дисертації ставляться наступні завдання:
1. Запропонувати власну методологію та методику комплексного дослідження давніх (археологічних, викопних) та іконографічних (тих, що збереглись у зображеннях) струнно-щипкових хордофонів у контексті матеріальної і духовної культури ранніх кочівників Євразії, а також у загальному контексті давньої індо-іранської культурно-історичної єдності.
2. Встановити генезу кутових арф з горизонтальним резонатором з єдиного давньоіранського прототипу.
3. Показати історичну еволюцію цих інструментів, їх локально-етнічні та конструктивні відмінності у широких хронологічних межах (VІст. до н.е. VІІст. н.е.).
4. Виокремити скіфо-сако-сарматський ліроподібний інструментарій з однотипного інструментарію інших етнічних інструментальних традицій у контактних зонах довготривалих взаємозв’язків кочівників з осілими племенами та народами.
5. Здійснити морфологічний та семантичний аналіз скіфо-сако-сарматських хордофонів, показати єдність конструктивних традицій (арф та ліроподібних).
6. Виявити вплив єдиних давньоіранських міфо-релігійних уявлень на форму та декор хордофонів.
7. Встановити ідеологічну функцію хордофонів у скіфо-сако-сарматському середовищі.
8. Довести зв’язок декору ліроподібних хордофонів із загальноіранською інвеститурною символікою (за іконографічними матеріалами).
9. Виявити збереження реліктів, «архаїзмів» скіфо-сарматських хордофонів ( арф) у національно-етнічних різновидах традиційного інструментарію сучасних народів Кавказу та Західного Сибіру.
Об’єктом дослідження стала музично-інструментальна культура ранніх іраномовних кочовиків Євразії скіфів, саків і сарматів, а його предметом -струнно-щипковий інструментарій скіфо-сарматського світу, зокрема, кутові арфи з горизонтальним резонатором та ліроподібні хордофони, що вивчаються у порівнянні з аналогічним інструментарієм Давнього Сходу та Античного світу.
Наукова новизна полягає у самій постановці проблеми комплексного дослідження музично-інструментальної культури ранніх іраномовних кочівників Євразії , окресленні основних аспектів її всестороннього вивчення, а також у встановленні вихідних інваріантних типів струнно-щипкових хордофонів цих етносів на основі вивчення їх духовної культури. Запропоноване дослідження розвиває новий напрям сучасної музичної науки, який зароджується на стикові багатьох наук, передусім, історичного інструментознавства (палеоорганології) та археології. Цей напрям можна визначити як «музична археологія».
Основними науковими методами, застосованими у дисертації, є: історичний (діахронний), порівняльно-типологічний (синхронний), органологічний при вивченні будови музичних інструментів, комплексний (семіотичний та семантичний) при аналізі ролі і функцій інструментів в системі ідеології та міфо-релігійних уявлень скіфо-сако-сарматського світу.
Теоретичну та джерелознавчу базу дослідження склали:
à праці вітчизняних та зарубіжних істориків та археологів (К.Акішев [9], В.Абаєв [6], М.Артамонов [23], В.Бабєнчиков [27], В.Блаватский [44; 45], Т.Висотська [62; 63], Б.Гафуров [67], Б.Граков [74; 75; 76], Е.Грантовський [77; 78], Е.Герцфельд [341], Р.Гіршман [338], М.Грязнов [81; 83], В.Драчук [88; 89], Ю.Зайцев [103], М.Дьяконов [91; 92; 93], В.Ковалевська [125], М.Колледж [127], Г.Кошеленко [129; 131], Є.Крупнов [133; 134], В.Кубарєв [135], О.Кузьміна [139], Б.Літвінський [150], А.Мартинов [162], В.Массон [165; 166], Е.Мінз [354], В.Мурзин [189], К.Мьоілі [352], О.Переводчікова [212], Н.Полосьмак [220], О.Попова [223; 224; 225], Г.Пугаченкова [165; 166], М.Ростовцев [224; 246; 247], С.Руденко [248; 249; 250; 251; 252], Р.Садоков [257; 258; 260], О.Симоненко [262; 263], К.Смірнов [266], Е.Соломонік [270], В.Струве [276], Л.Толстова [281], П.Шульц [317; 318] та інш.);
à свідчення давніх авторів (Арістотель [145], Арріан [145], Амміан Марцелін [145], Валерій Флак [145], Геродіан [356], Геродот [68], Квінт Курцій Руф [145], Ксенофонт [144], Лукіан [145], Страбон [275], Юлій Полідевк [70], Помпей Трог [145], Помпоній Мела [145] та інш.);
à давні священні книги (Рігведа [242], Авеста [36; 51], Біблія [42]);
à давній епос (Нарти” [194],” Шах-Наме” [293]);
à дослідження з релігієзнавства (В.Абаєв [46], К.Акішев[11], М.Артамонов [22], С.Бессонова [37; 38; 40], М.Бойс [47 ], Г.Бонград-Левін [49 ], Г.Віденгрен [369 ], Е.Грантовський [49], Ж.Дюмезіль [95], І.Кривельов [143], Б.Літвінський [150,151], Х.Ломмель [351], Д.Раєвський [230; 240; 241], Г.Снєсарьов [267], Л.Штенберг [315], Р.Цанер [371]);
à дослідження з міфології та епосу (В.Абаєв [2; 5], П.Грінцер [79], М.Грязнов [82], Ж.Дюмезіль [94; 96], Л.Єльницький [97; 98], В.Жирмунський [102], А.Золотарьов [106], Х.Корогли [128], А.Крістінсен [339], Л.Лелеков [147], Є.Мелетинський [171; 172; 173; 174; 175], В.Пропп [230], О.Фрейденберг [295; 296], Д.Фрезер [298], М.Шахнович [311]);
à дослідження з фольклору (А.Байбурін [30], Г.Левінсон [30], Р.Кінжалов [123], Б.Путілов [231], В.Пропп [229]);
à дослідження з етнографії (Є.Алєксєєва [13], В.Анучін [20], М.Артамонов [20], В.Богораз [46], Ю.Бромлей [54], Е.Кагаров [116], Б.Калоєв [117; 118], В.Міллєр [180; 182], Є.Новік [197], Г.Потанін [226], З.Гаглойті [65]);
à органологічні праці ( О.Андерсон [325], В.Бахман [34; 326], І.Бентович [35], Г.Благодатов [57], М.Вегнер [368], К.Вертков [57], Т.Визго [59], Ф.Галпін [337], Є.Герцман [71; 72], Е.Горнбостель [305], К.Закс [ 305; 358; 359; 360; 361; 362 ], Ф.Кароматов [346], Б.Лавергрен [348; 349; 350], І.Мацієвський [168; 169], І.Мачак [170], В.Мешкєріс [176; 177; 178; 179], Л.Піксен [355], Р.Садоков [257; 258; 260], Х.Фармер [334;335], Г.Хікман [343; 344], Г.Цингель [372] , Е.Штокман [316], О.Язовицька [57] та інш.);
à музично - історичні праці (Є.Браудо [53], Е.Герцман [71], Р.Грубер [80], М.Фіндейзен [292], Ф.Фетіс [336] та інш.);
à мистецтвознавчі праці (Ф.Аккерман [324], Ш.Аміранашвілі [14], М.Артамонов [23], М.Грязнов [81], В.Луконін [153; 154], Б.Маршак [163], К.Тревер [286; 287] та інш.);
à дослідження з семіотики та семантики (К.Акішев [10], В.Алексєєв [12], Є.Антонова [19], О.Байбурін [29], Н.Велецька [56], В.Іванов, В.Топоров [108; 109], Л.Лелеков [146; 149], А.Мартинов [161], В.Миц [191], Ю.Мотов [187], С.Неклюдов [196], О.Переводчикова [212], Н.Полосьмак, О.Шумакова [221], О.Попова [224; 225], Д.Раєвський [232; 233; 234; 236; 237; 238; 239; 240]);
à лінгвістичні джерела (В.Абаєв [1; 3], Т.Гамкрелідзе, В.Іванов [66], Л.Герценберг [69], Г.Гумбах [345], Л.Згуста [373], Г.Налбандян [192], В.Петров [216], В.Топоров [283; 284] Ф.Юсті [370] та інш.);
à дослідження з етногеографії (В.Абаєв [6], О.Мандельштам [157] та інш.);
à дослідження з етногенезу (Ю.Бромлей [54], Ю.Гаглойті [65], Т.Гурієв [85], З.Соколова [269], В.Мурзін [190], Л.Толстова [281; 282]);
à дослідження з нумізматики (В.Анохін [15; 16], П.Каришковський [120]).
Методологічною основою дослідження стали праці К.Закса про давні музичні інструменти [358; 359; 362], праці Р.Садокова з музичної археології [257; 258; 260] та праці сучасних органологів І.Мачака [170], І.Мацієвського [168; 169], Е.Штокмана [316].
Методологія комплексного вивчення давнього інструменту передбачає його інтерпретацію як єдиної системи, коли інструмент - його форма, функція та символіка утворюють нерозривну єдність.
Практичне значення. Запропонований у дисертації комплексний підхід до вивчення музично-інструментальної культури ранніх кочівників Євразії стає своєрідною матрицею для досліджень подібного типу, які можна застосовувати при реконструкції музично-інструментальних культур давніх світових цивілізацій.
Основні положення дисертації можуть використовуватись у лекціях з історії світової музичної культури, історії музичної культури України, інструментознавства, у вузівському навчальному курсі «Історія арфового виконавства». Вони можуть бути корисними і для студентів історичних факультетів ВНЗ України та зарубіжних країн і читатись у курсі «Музична археологія». Запровадження цього курсу було б доцільним як на історичних факультетах університетів, так і в музичних закладах України ІІІ ІV рівня акредитації для студентів історико-теоретичних факультетів, які цікавляться давнім періодом української історії в контексті світової музичної культури.
Апробація результатів дослідження. Дисертація неодноразово обговорювалась на засіданнях кафедри теорії музики ЛНМА ім.М.В.Лисенка. Її основні положення отримали всебічну апробацію у власній педагогічній діяльності авторки (зокрема, у курсі «Історія арфового виконавства»), на українських та міжнародних конференціях Третій міжнародній інструментознавчій конференції «Благодатівські читання» (С.­Петербург, 3 6 липня 1997р.), 37­й Міжнародній конференції ICTM (Нітра, Словаччина. 25 червня 1 липня 1997р.), Четвертій міжнародній інструментознавчій конференції «Благодатівські читання» (С.­Петербург, 4 7 грудня 2000р.), Інструментознавчо-фольклористичній конференції, присвяченій 60­річчю з дня народження акад. І.В.Мацієвського (Львів, 2 лютого 2002р.), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська художня культура: історія і сучасність» (Київ, 27 листопада 2003р.), П’ятій міжнародній інструментознавчій конференції «Благодатівські читання» (С.­Петербург, 6 10 грудня 2004р.), Другій міжнародній науковій конференції «Археологія Заходу України» (Львів, 19 21 травня 2005р.).
Структура дисертації: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (374 найменування) та ілюстративного додатку, який включає іконографічні та археологічні зображення інструментів, а також власні схеми їх реконструкції №№ 1 75).
Обсяг основного тексту дисертації складає 170 сторінок, список використаних джерел 32 сторінки, ілюстративних додатків 43 сторінки. Загальний обсяг дисертації 245 сторінок.

Публікації: Результати дослідження висвітлюються у восьми одноосібних наукових статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК’ами України та Росії ( див. список літератури).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У процесі реконструкції давньої музично-інструментальної культури ранніх кочівників Євразії я прийшла до наступних груп висновків методологічного (теоретичного), органологічного, семантичного та методичного характеру.
1. Давні музичні інструменти необхідно вивчати в контексті матеріальної і духовної культури народу, якому вони належать.
2. Давній музичний інструмент як артефакт матеріальної і духовної культури передбачає його дослідження з позицій органології, джерелознавства, притаманної даному етносу знаково-символічної системи, ідеології, міфології та епосу, а також закладеної в ньому семантики, яка виражається у формі та декоруванні інструментів.
3. Вивчення даного музичного інструмента з цих позицій дає можливість реконструювати ті явища і окремі ланки культурно-історичного процесу давніх цивілізацій, які на іншому матеріалі поки що не знаходять пояснень.
Вивчення хордофонів ранніх кочівників Євразії привело до двох основних груп висновків органологічного та семантичного характеру.
Скіфо-сарматські арфи: органологія.
1. Визначено давньоіранську генезу скіфо-сарматських арф з горизонтальним резонатором;
2. встановлено конструктивні відмінності та спільні риси, властиві ассірійським, еламським та скіфо-сарматським інструментам;
3. вперше зроблено висновок про єдиний давній вихідний прототип, з якого розвивались передньоазійські та скіфо-сарматські арфи незалежно одна від одної;
4. виявлено конструктивні архаїзми загальноіранського вихідного прототипу на скіфських арфах (башадарська, пазирикська)
5. реконструйовано первісну форму фіксатора нижніх кінців струн, який не зберігся:
а) визначено оптимальний кут натягу струн (16° 18°), зручного для способу звуковидобування довгим плектром, аналогічного для східних однотипних арф (Ассірія, Елам);
б) обґрунтовано логічність П-подібної форми фіксатора струн;
6. виявлено безперервність існування традицій побутування давньоіранських кутових арф з горизонтальним резонатором від скіфо-сарматського часу до доби пізніх Сасанідів (Іран, VІІст.);
7. визначено верхню хронологічну межу побутування давньоіранських кутових арф з горизонтальним резонатором доарабським періодом в історії Ірану та Середньої Азії (VІІ ст.);
8. визначено локальні конструктивні особливості скіфської (Пазирик, Алтай) та сарматської (Ольвія, Україна) арф;
9. встановлено незмінність, сталість конструктивної традиції з’єднання та фіксації струнотримача з корпусом інструментів у сарматській (І ІІст.) та іранській (VІІст.) арфах.
Вивчення форми і декору скіфо-сарматських арф дало можливість зробити узагальнення семантичного характеру:
1. У процесі дослідження визначено семантику форми скіфо-сарматських арф та їх зв’язок з міфологічним образом першопредка всіх каст скіфів Таргітая (на відміну від семантики ліроподібних хордофонів, що є символом міфо-епічного першого царя і предка виключно скіфських царів Колаксая молодшого сина Таргітая.
2. Через особливості морфології, що не впливають на звуко-акустичні критерії інструмента, визначено зв’язок форми та декору хордофонів з концепцією Світового дерева.
3. Семантична інтерпретація форми пазирикської арфи допомогла однозначно визначити власника інструмента та його соціальний статус (вождь).
4. Виявлено, що елементи конструкції і декору сарматської арфи належать до двох категорій інформації міфо-релігійного та соціально-структурного змісту. До міфо-релігійної належить: форма корпусу, особлива конструкція опори струнотримача та декор верхньої частини струнотримача (орел), до соціально-структурної фігурка ведмедя та тамги.
5. Інтерпретація окремого елементу декору сарматської арфи (фігурка ведмедя) та системи розміщення на ньому знаків-тамг дозволили (за відсутністю інших історичних даних) визначити військово- та соціально-структурний поділ великого різноплемінного об’єднання на чолі з сарматським племенем аланів. Визначено високий соціальний статус власників там (особи , наближені до царської династії), уміщених на фігурці ведмедя.
6. Виявлено тотожність знаку-тамги родові, нащадок якого (Інінфемей) згодом став царем Боспору Кіммерійського і використав цей знак як власну іменну царську тамгу. Виявлений факт дозволив розширити невідомі історичні факти про родовід одного з боспорських царів сарматського походження.
7. Виявлено єдність семантики форми і декору кутової арфи з горизонтальним резонатором у кочових та осілих народів давнього іраномовного світу упродовж більш ніж тисячолітньої історії (VІст. до н.е. VІІст. н.е.).
Органологічні та семантичні висновки, здійснені щодо вивчення скіфо-сарматських арф екстраполюються на ліроподібні хордофони ранніх кочівників Євразії.
Органологічні висновки відносно скіфо-сако-сарматських лір концентруються навколо основних положень:
1. Доведено достовірність сахнівського ліроподібного інструмента:
а) виявлено і обґрунтовано характерні відмінності сахнівського інструмента і грецьких лір та кіфар, які полягають у різних конструктивних традиціях з’єднання бічних стояків з поперечкою-струнотримачем;
б) встановлено зв’язок скіфського хордофона з однотипним східним інструментарієм Передньої, Середньої Азії та Ірану;
в) вперше обґрунтовано, що П­подібний спосіб з’єднання стояків з поперечкою є стабільною конструктивною ознакою усіх східних лір, незалежно від форми корпусу та розмірів.
2. Виявлено характерні особливості, притаманні скіфським лірам: видовжена форма корпусу, плаский резонатор, короткі бічні стояки, П­подібний спосіб з’єднання поперечки-струнотримача з бічними стояками, наявність зооморфних прикрас на її кінцях; зооморфний абрис форми корпуса, що нагадує барана; наявність архаїчного кулеподібного виступу у нижній частині корпусу для кріплення нижніх кінців струн, а також кількість струн (п’ять) та спосіб звуковидобування (плектром).
3. Визначено архаїчний спосіб кріплення нижніх кінців струн на сахнівському інструменті (пучком, з якого формується петля, накинута на нижній виступ корпусу), його відмінність від грецького способу кріплення (на поперечній планці, окремо кожна струна).
4. На основі аналізу тексту Ю.Полідевка (Поллукса) про «скіфський пентахорд» однозначно визначено тип хордофону як ліроподібного п’ятиструнного інструмента (на відміну від семиструнних грецьких лір та кіфар).
5. Здійснено вичленування скіфо-сакських ліроподібних хордофонів кочової традиції зі східного ліроподібного інструментарію з ритонів Парфії (ІІст. до н.е.).
6. Встановлено тип хордофона та етнічну (скіфську) належність інструмента з казбегського скарбу (Кавказ, Північна Осетія).
7. Досліджено етимологію назви «фандир» та її зв’язок зі скіфо-сармато-аланськими п’ятиструнними хордофонами
8. Встановлено верхню межу існування ліроподібних хордофонів скіфського типу у сармато-аланському світі, яка сягає ранньохристиянського періоду історії аланів (VІІІ ХІІст.). Проміжною ланкою, яка підтверджує існування сармато-аланських інструментів є зображення ліроподібного хордофону ІVст. н.е. з України (Запорізька обл.).
Вивчення семантики форми та декору скіфо-сарматських ліроподібних інструментів дозволяє констатувати наступне:
1. Семантика морфології та прикрас інструмента з сахнівської пластини допомогла встановити вагомість фігури музиканта та спростувати тезу про довільне уведення її до сюжету композиції.
2. Зв’язок ліроподібного хордофона з образом міфологічного царя Колаксая допоміг реконструювати первісну структуру композиції через перепланування її ритму (2+2+3+2+2.), визначити важливість мотиву музиканта з інструментом, який не знаходив пояснення в існуючих інтерпретаціях змісту пластини.
3. Здійснена інтерпретація структури композиції допомогла визначити семантику окремого мотиву (музикант з музичним інструментом) як наративного втілення міфологічного першого царя (музикант) і символу богоданості влади (ліра у значенні Фарна-барана).
4. Реконструкція мотиву музиканта на сахнівській пластині послужила основою інтерпретації змісту сюжету фрески склепу №9 Неаполя Скіфського, як втілення іншими знаково-символічними засобами генеалогічної легенди про богообранність Колаксая.
5. Семантична інтерпретація форми і декору сахнівського інструмента допомогла простежити зв’язок з кочовим світом окремого різновиду лір, уміщених на ритонах Парфії, а також визначити єдність символіки сахнівського хордофона з лірами, уміщеними на монетах царів Парфії, Малої Скіфії та Боспору.
6. Через розкриття семантики скіфо-сако-сарматських ліроподібних хордофонів вдалось реконструювати окремий культовий ритуал на честь першого міфологічного царя та ідеологічну функцію інструмента як важливого ідейно-прокламаційного символу обґрунтування права на царський трон.
За допомогою семантики обрядових скіфо-сако-сарматських хордофонів обґрунтовано сакральність числа «п’ять» для вибору кількості струн, що символізували індо-іранську ідею захищеності соціокосмосу і були пов’язані з концепцією Світового дерева.
Здійснена реконструкція хордофонів ранніх кочівників Євразії на матеріалі арф та ліроподібних хордофонів дає можливість «виходу» на дві групи спостережень теоретичного і практичного характеру.
Теоретична частина спостережень концентрується навколо самої постановки проблеми реконструкції інструментів Стародавнього Світу не лише як замкненої у власному колі питань проблематики, але дозволяє з нових позицій поглянути на особливу роль і значення кочової музично-інструментальної традиції у формуванні та розвитку історично більш пізніх традицій багатьох народів Європи та Азії. Здійснене у роботі вичленування самого скіфо-сако-сарматського «музичного» шару із музично-інструментальних культур осілих цивілізацій Стародавнього Світу (Ассірія, Вавілон, Греція, Рим) є першою спробою вияву самостійно існуючого етнічно-характерного струнного інструментарію на території Євразії. За морфологічними, звуко-акустичними та декоративними особливостями цей інструментарій виявив високий рівень художньо-естетичних традицій, який не поступається за мистецько-музичним та ідеологічним рівнем інструментарію високорозвинених культур осілих цивілізацій Стародавнього Світу. Традиції цього інструментарію частково збереглись у народному інструментарії як прямих нащадків скіфів, сарматів, аланів осетинів, а також в традиційному інструментарії народів, предки яких мали довготривалі культурні контакти та потужний скіфо-сарматський культурний вплив (обські угри), так і у середньовічному європейському інструментарії (ліроподібні гусла у східних і західних слов’ян, особливий тип давньогерманських лір), визначення генези яких (давньогерманські та англо-саксонські ліри) К.Закс вважав нез’ясованим.
Запропонована методика реконструкції давніх інструментів може бути використана при відновленні (реконструкції) інших струнних інструментів (археологічних знахідок), як інструментознавцями, так і археологами при вивченні археологічного інструментарію будь-якої цивілізації Давнього Сходу. Вона може бути адресована також фольклористам, що вивчають народний інструментарій будь-якого етносу світу, в якому збереглись у реліктовому вигляді зв’язки з архаїчним інструментарієм автохтонної традиції.
Викристалізована у дисертації методологія дослідження давніх хордофонів є універсальним інструментом проведення подібного типу досліджень і передбачає комплексний підхід до музичного інструмента як спільного артефакту матеріальної, так і духовної культури етносу чи історичного народу, що його створив. Комплексність підходу до вивчення давнього інструменту полягає у всебічності використання різноманітних джерел з різних галузей знань археології, історії, музичної історії, органології, давніх писемних джерел, лінгвістики, етнографії, фольклористики, етногенезу, семіотики і семантики. Ці джерела дозволили виявити як існування самого інструмента, ареалу його побутування, зв’язок з комплексом матеріальної і духовної культури (релігією, міфологією, обрядом), так і семантику форми і декору, ступінь їх взаємозв’язку (і взаємовпливу) з іншими культурами, встановити міру взаємодії кочової інструментальної традиції з осілими цивілізаціями Стародавнього Світу, а також виявити субстратні компоненти кочової інструментальної традиції в народному інструментарії тих сучасних народів Євразії, які історично (а частково і генетично) стали спадкоємцями цієї традиції.
Отже, реконструкція хордофонів ранніх кочівників Євразії, а через них потужного пласту їх обрядово-інструментальної культури збагачує наші уявлення про музичну культуру Стародавнього Світу, ставить її в один ряд з високорозвиненими цивілізаціями Давнього і Античного світу Ассірією, Вавілонією, Персією, Грецією, Римом. Спадщина цієї культури стала генетичним підґрунтям для інструментарію доби Середньовіччя як азійського, так і європейського континентів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абаев В.И.Осетинский язык и фольклор. М.; Л.: Изд. АН СССР, 1949. Т.1. 604с.
2. Абаев В.И.Проблемы нартского эпоса. // Нартский эпос. Орджоникидзе: Северо-Осетинское книжное изд-во, 1957. С.34 36.
3. Абаев В.И.Историко-этимологический словарь осетинского языка. М.; Л.: Изд. АН СССР, 1958. Т.1. 655с.; Т.2. М.: Наука, 1973. 448с.; Т.3. Л.: Наука, 1978. 358с.
4. Абаев В.И.Культ семи богов у скифов // Древний мир. М.: Изд-во восточной литературы, 1962. С.445 450.
5. Абаев В.И.Скифо-европейские изоглосы: На стыке Востока и Запада. М.: Наука, 1965. 168с.
6. Абаев В.И. К вопросу о прародине и древнейших миграциях индоиранских народов // Древний Восток и античный мир. М.: Изд-во Московского университета, 1972. С.26 37.
7. Абаев В.И. Скифо-сарматские наречия // Основы иранского языкознания. Древнеиранские языки. М.: Наука, 1979. С.272 365.
8. Агбунов М.В. Путешествие в загадочную Скифию. М.: Наука, 1989. 190с.
9. Акишев К.А. Саки азиатские и скифы европейские (общее и особенное в культуре) // Археологические исследования в Казахстане. Алма-Ата: Наука Казахской ССР, 1973. С.43 58.
10. Акишев К.А. Семантика и функции искусства «звериного стиля» саков Семиречья // Тезисы докладов конференции «Ранние кочевники Средней Азии и Казахстана». Л.: ИМК, 1975. С.16 18.
11. Акишев К.А. Искусство и мифология саков. Алма-Ата: Изд. Наука Казахской ССР, 1984. 175с.
12. Алексеев В.П. К вопросу о семантике сложных царских знаков Боспора // Советская археология. 1991. №2. С.65 70.
13. Алексеева Е.П. Этнические связи сарматов и ранних племен с местным населением Северо-Западного Кавказа (IIIв. до н.э. IVв. н.э). Черкесск: Ставропольское кн. изд-во Карачаево-Черкесское отдел., 1976. 166с.
14. Амиранашвили Ш.Я. История грузинского искусства. М.: Искусство, 1963. 463с.
15. Анохин В.А. Монетное дело Боспора. К.: Наукова думка, 1986. 180с.
16. Анохин В.А. Монеты античных народов Северо-Западного Причерноморья. К.: Наукова думка, 1989. 127с.
17. Античная музыкальная эстетика / Вступительный очерк и собрание текстов А.Ф.Лосева. М.: Гос. муз. изд., 1960. 303с.
18. Античные государства Северного Причерноморья. Археология СССР. М.: Наука, 1984. 390с. (Табл. LXXVI)
19. Антонова Е.В. Орнаменты на сосудах и «знаки» на статуэтках анаусской культуры (к проблеме значения) // Средняя Азия в древности и средневековье. М.: Наука, 1981. С.10 15.
20. Анучин В.И. Очерк шаманства у енисейских остяков // Сборник музея антропологии и этнографии при Императорской Академии наук. СПб: Изд-во Императ. академии наук, 1914. Т.II. Вып. 2. С.23 35.
21. Артамонов М.И. Этнография Скифии // Ученые записки Ленинградского университета. 1949. №85. С.129 171.
22. Артамонов М.И. Антропоморфные божества в религии скифов // Археологический сборник Гос. Эрмитажа. Л.: Изд. гос. Эрм., 1961. Вып.2. С.57 87.
23. Артамонов М.И. Сокровища саков. Памятники древнего искусства. М.: Искусство, 1973. 278с.
24. Археологическая летопись Южной России. Киев, 1901. С.209 215.
25. Археологія УРСР. Скіфо-сарматська та антична археологія. К.: Наукова думка, 1971. Т.2. 502с.
26. Археологія України: Курс лекцій: Навч. посібник / За ред. Л.Л.Залізняка. К.: Либідь, 2005. 504с.
27. Бабенчиков В.П. Некрополь Неаполя Скифского // История и археология древнего Крыма. К.: Изд. АН УССР, 1957. С.94 141.
28. Бадмаева Г.Ю. Музыкальный инструмент в калмыцкой культуре. //Этнографическое обозрение. М., 2000. №4. С.59 67.
29. Байбурин А.К. Семиотический статус вещей и мифология // Материальная культура и мифология. М.: Наука, 1981. С.220 229.
30. Байбурин А.К., Левинсон Г.А. К проблеме «У этнографических истоков фольклорных сюжетов и образов» // Фольклор и этнография. У этнографических истоков фольклорных сюжетов и образов. Л.: Наука, 1984. С.229 245.
31. Балакин Ю.В., Яшин В.Б. Представления об огне у иранцев и манси // Мировозрения народов Западной Сибири по археологическим и этнографическим данным: Тезисы докладов Томск: Изд-во Томского университета, 1985. С.25 27.
32. Барсегян Э.А. Сакральные функции инструментального музицирования в ранних культах армянского нагорья // Конференция «Проблемы генезиса и специфики ранних форм музыкальной культуры». Тезисы докладов Ереван, 1986. С.12 13.
33. Басилов В.Н. «Скифская арфа»: древнейший смычковый инструмент? // Советская этнография. 1991. №4. С.140 154.
34. Бахман В. Среднеазиатские источники о родине смычковых инструментов // Музыка народов Азии и Африки. М.: Сов. композитор, 1973. С.343 373.
35. Бентович И.Б. Музыкальные инструменты древнего Согда (по данным росписей Пянджикента) // Краткие сообщения института археологии АН СССР. М. 1976. Вып.147. С.55 62.
36. Бертельс Е.Э. История персидско-таджикской литературы. М.: Изд-во восточной литературы, 1960. 556с.
37. Бессонова С.С. Деякі релігійні аспекти скіфської ідеології // Археологія. К., 1980. Вип.34. С.3 17.
38. Бессонова С.С. Религиозные представления скифов. К.: Наукова думка, 1983. 138с.
39. Бессонова С.С. Скифские погребальные комплексы как источник для реконструкции идеологических представлений // Обряды и верования древнего населения Украины. К.: Наукова думка, 1990. С.17 40.
40. Бессонова С.С. Религия скифов. Николаев: Изд-во «Возможности киммерии», 1997. 24с.
41. Бессонова С.С., Раєвський Д.С. Золота пластина із Сахнівки // Археологія. К.,1977. №21. С.39 50.
42. Біблія. Ukrainian Bible 63DC. United Bible Societes. 1991.- 1340 с.
43. Блаватский В.Д. Античная археология Северного Причерноморья. М.: Изд. АН СССР, 1961. 239с.
44. Блаватский В.Д. Пантикапей. Очерки истории столицы Боспора. М.: Наука, 1964. 213с.
45. Блаватский В.Д. Античная археология и история. М.: Наука, 1985. 279с.
46. Богораз В.Г. К психологии шаманства у народов Северо-Восточной Азии. Этнографическое обозрение. 1910. №1. С.33 45.
47. Бойс М. Зороастрийцы. Верования и обычаи. СПб: Центр «Петербургское востоковедение», 1994. 288с.

48. Бокщанин А.Г. К вопросу о времени и обстоятельствах возникновения греко-бактрийского и парфянского государств // Древний мир. М.: Изд-во восточной литературы, 1962. С.468 474.
49. Бонград-Левин Г.М., Грантовский Э.А. От Скифии до Индии: Древние арии: мифы и история. М.: Мысль, 1983. 140с.
50. Бонград-Левин Г.М., Кошеленко Г.А. От Индии до Скифии. Вестник древней истории. 2004, №2. С.58 69.
51. Брагинский И.С. Из истории таджикской народной поэзии. М.: Изд. АН СССР, 1956. 496с.
52. Брашинский И.Б. Афины и Северное Причерноморье в VI IIвв. до н.э. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 175с.
53. Браудо Е.М. Всеобщая история музыки. Петроград: Госиздат, 1922. Т.1. 206с.
54. Бромлей Ю.В. Этнос и этнография. М.: Наука, 1973. 283с.
55. Васильева Н. Опыт реконструкции музыкальных инструментов по изображениям на предметах восточной торевтики VIII IХ веков // Вопросы инструментоведения: Статьи и материалы. СПб: Изд. РИИИ, 2004. Вып.5, ч.2. С.135 141.
56. Велецкая Н.Н. Языческие символы славянских архаических ритуалов. М.: Наука, 1978. 214с.
57. Вертков К., Благодатов Г., Язовицкая Э. Атлас музыкальных инструментов народов СССР. 2­е изд. М.: Музыка, 1975. 399с.
58. Виноградов В.Б., Дударев С.Л. К этнокультурной интерпретации некоторых материалов VIIв до н.э. из Предкавказья // Археологический сборник госуд. Эрмитажа. Л.: Искусство, 1983. Вып.23. С.49 54.
59. Вызго Т.С. Музыкальные инструменты Средней Азии. Исторические очерки. М.: Музыка, 1980. 190с.
60. Вызго-Иванова И. К проблеме генезиса и исторических взаимодействий музыкальных культур народов Евразии // Исторические взаимосвязи музыкальных культур: Сборник научных трудов. СПб: Изд-во С-Пет. гос. консерв. им. Н.А.Р-Корсакова, 1992. С.42 57.
61. Высотская Т.Н. Культы и обряды поздних Скифов // Вестник древней истории. 1976. №3. С.51 73.
62. Высотская Т.Н. Неаполь столица государства поздних скифов. К.: Наукова думка, 1979. 206с.
63. Высотская Т.Н. Скифские городища. 2­е изд. доп. Симферополь: Таврия, 1989. 96с.
64. Гаглойти Ю.С. Аланы и вопрос этногенеза осетин. Тбилиси: Мецниереба, 1966. 165с.
65. Гаглойти З.Д. Очерки по этнографии осетин. Тбилиси: Мецниерба, 1974. 160с.
66. Гамкрелидзе Т.В., Иванов Вяч. Вс. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Тбилиси: Изд-во Тбилис. ун-та, 1984. 1328с.
67. Гафуров Б.Г. Таджики. Древнейшая, древняя и средневековая история. М.: Наука, 1972. 658с.
68. Геродот. История: В 9­ти книгах / Пер. и прим. Г.А.Стратановского. Л.: Наука, 1972. 600с.
69. Герценберг Л.Г. Морфологическая структура слова в древних индоиранских языках. Л.: Наука, 1971. 274с.
70. Герцман Е.В. Инструментальный каталог Поллукса // Из истории инструментальной музыкальной культуры: Сб. науч. трудов. Л.: Изд-во ЛГИТМиК им Н.К.Черкасова, 1988. С.7 30.
71. Герцман Е.В. Музыка древней Греции и Рима. СПб: Изд-во «Алетейя», 1995. 334с.
72. Герцман Е.В. Древнегреческая органика (По письменным памятникам). Материалы к энциклопедии музыкальных инструментов народов мира. СПб: Изд. РНИИ, 1998. Вып.I. С.16 35.
73. Гнездилов А. Скифская арфа: от реконструкции к созданию нового концертного инструмента // Вопросы инструментоведения. Сборник рефератов. СПб: Изд-во РНИИ, 2000. Вып.4. С.95 96.
74. Граков Б. Скіфи. К.: Вид-во АН УРСР, 1947. 94с.
75. Граков Б.Н. Скифский Геракл // Краткие сообщения института истории материальной культуры. М., Л., 1950. Вып. 34. С.7 18.
76. Граков Б.Н. Скифы. М.: Изд-во Моск. университета, 1971. 168с.
77. Грантовский Э.А. Индоиранские касты у скифов // ХХV международный конгресс востоковедов. М.: Изд-во восточной литературы, 1960. 22с.
78. Грантовский Э.А. Ранняя история иранских племен Передней Азии. М.: Наука, 1970. 395с.
79. Гринцер П.А. Эпос древнего мира // Типология и взаимосвязь литератур. М.: Наука, 1971. С.155 204.
80. Грубер Р.И. История музыкальной культуры. М.;Л.: ГМИ, 1941. Т.1, ч.1. 593с.
81. Грязнов М.П. Древнее искусство Алтая. Л.: Изд. Гос. Эрмитажа, 1958. 150с.
82. Грязнов М.П. Древнейшие памятники героического эпоса народов Сибири // Археологический сборник государственного Эрмитажа. Л., 1961. Вып.3. С.7 31.
83. Грязнов М.П. Алтай и приалтайская степь // Степная полоса Алтайской части СССР в скифо-сарматское время. М.: Наука, 1992. С.161 177.
84. Гуревич Л.Л. Авестийская «Вара» // Бактрия Тохаристан на древнем и средневековом Востоке. М.: Изд-во восточной литературы, 1983. С.31 32.
85. Гуриев Т.А. Наследие скифов и алан. Владикавказ: Изд-во «Ир», 1994. 173с.
86. Давня історія України / Навчальний посібник: У 2 кн. / Толочко П.П. (керівн. авт. колект.), Козак Д.Н., Крижицький С.Д. та ін. К.: Либідь, 1994. Кн.1. 240с.
87. Дворниченко В.В., Федоров-Давыдов Г.А. Памятники сарматской аристократии // Сокровища сарматских вождей и древние города Поволжья. М.: Наука, 1989. С.5 13.
88. Драчук В.С. Написи на камені. К.: Наукова думка, 1971. 145с.
89. Драчук В.С. Системы знаков Северного Причерноморья. Тамгообразные знаки северопонтийской периферии античного мира первых веков нашей эры. К.: Наукова думка, 1975. 175с.
90. Дудко Д. Скифский религиозный праздник в отечественной и зарубежной историографии // Советская этнография. 1998. №2. С.57 66.
91. Дьяконов И.М, Ассиро-вавилонские источники по истории Урарту // Вестник древней истории. 1951. №2. С.257 356; №3. С.20