ХУДОЖНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ АКАДЕМІЧНОГО БАЯННОГО ВИКОНАВСТВА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ ст.

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

КУЖЕЛЕВ ДМИТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 787 (477.8) (09)

ХУДОЖНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ АКАДЕМІЧНОГО
БАЯННОГО ВИКОНАВСТВА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ ст.

спеціальність 17.00.01 теорія та історія культури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
доктор педагогічних наук,
професор Олексюк Ольга Миколаївна

Київ 2002

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. АКАДЕМІЧНЕ БАЯННЕ ВИКОНАВСТВО ЯК
ОБ’ЄКТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ 12

РОЗДІЛ 2. АКАДЕМІЧНЕ БАЯННЕ ВИКОНАВСТВО
50-х-60-х рр. ХХ ст.
2.1. Академічне баянне виконавство в контексті музичної
культури України та Росії 34
2.2. Перекладення творів класичної музики як чинник
розвитку академічного баянного виконавства 50-60-х рр. ХХ ст. 50
2.3. Оригінальна музика для баяна в академічному виконавстві
50-60-х рр. ХХ ст. 69

РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК ВИКОНАВСЬКОГО МИСТЕЦТВА БАЯНІСТІВ 70-90-х рр. ХХ ст.
3.1. Детермінованість академічного баянного виконавства
музично-культурними процесами 70-90-х рр. ХХ ст. 86
3.2. Провідні художньо-стильові тенденції сучасного
баянного виконавства 112
3.3. Новаційні аспекти інтерпретації сучасної музики для баяна 144
ВИСНОВКИ 159
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 164
ДОДАТКИ 182

В С Т У П

У 20-30-х роках ХХ століття в музичному житті України та інших країн Європи дістала поширення нова різновидність виконавського мистецтва виконавство на баяні (акордеоні)[1]. Визнані здобутки концертуючих українських баяністів та надзвичайне розповсюдження інструмента робить баянне виконавство невід’ємною складовою музичної культури України. Цьому сприяла також творчість відомих українських композиторів В.Зубицького, К.М’яскова, В.Рунчака, В.Підгорного, В.Бібіка, І.Шамо, В.Власова та ін. Їх музика для баяна налічує чимало визнаних творів, що збагатили мистецькі надбання України.
Сьогодні музика для баяна соло та баяна в ансамблі з класичними інструментами стала також частиною ширшого простору сучасної камерно-інструментальної культури. Це красномовно підтверджують твори відомих композиторів С.Губайдуліної, Е.Денісова, Г.Банщикова, С.Біринського, В.Золотарьова, Л.Пригожина, А.Кусякова, А.Репнікова; серед західноєвропейських композиторів Г.Бреме, Б.Мартіну, Т.Лундквіста, В.Трояна, І.Фельда, Ю.Хатріка, О.Шмідта, В.Якобі та ін. Їх творчість для баяна (акордеона) задовольняє вишукані академічні смаки, вона формує високий рівень сприйняття слухача.
Поряд з оригінальною музикою значне місце в репертуарі баяністів посідають також перекладення фортепіанних, органних, клавесинних та інших творів. Завдяки розмаїттю виражального спектру інструмента й майстерності виконавців стало можливим художньо переконливе озвучення” баяністами багатьох шедеврів класичної та сучасної музики. Широке розповсюдження інструмента при цьому виявляє його здатність бути ефективним знаряддям суспільно важливих просвітницької та виховної функції.
Незважаючи на стрімкий поступ академічного баянного виконавства, багато його творчих набутків потребує свого переосмислення, з огляду на зміни культурно-історичного контексту, зростання естетичних запитів та нових проблем мистецького життя. Культурологічна ситуація сьогодення, з її прискореним темпом перемін, спонукає по-новому глянути на баянне виконавство, з точки зору розвитку його художніх тенденцій, творчого потенціалу та відповідності вимогам часу.
Отже, актуальність дослідження зумовлена необхідністю всебічного вивчення баянного виконавства, як феномена сучасної музичної культури України. Актуальність дослідження баянного виконавства зумовлена, крім того, вкрай недостатньою кількістю узагальнюючих праць, які б виявляли його сутнісні художні ознаки. Незважаючи на значну кількість високопрофесійних музикантів, що провадять успішну концертну діяльність, мистецькі здобутки баяністів досі не отримали належного осмислення і визнання. Суспільний резонанс від виступів баяністів відчутно поступається відгукам на адресу піаністів чи скрипалів, які значно чисельніше представлені на філармонічній естраді. Подібну ситуацію пояснюють здебільшого упередженими поглядами на баянне виконавство, що асоціюється з маргінальним розгалуженням європейського інструменталізму, як не зовсім академічне”. Наслідком цього є відчутний брак ціннісних позицій та об’єктивних суджень щодо творчості баяністів.
Скептичне ставлення до концертного баяна нерідко провокують очевидні прорахунки музикантів у доборі перекладень та їх інтерпретаторському вирішенні (особливо на ранніх стадіях академізації баянного виконавства). Контроверсійні прочитання класичних шедеврів при цьому сприяли уявленню про баян, природною сферою якого є лише народно-побутове та аматорське середовище. Своє несприйняття баянних виконань перекладень деякі музикознавці аргументують неминучими художніми втратами при озвученні класичних творів на невідповідних” їм народних інструментах. Так вважають М.Корчинський [101], В.Петров [155], В.Фомін. Останній, зокрема, наголошує на художній меншовартості перекладень музичної класики для народних інструментів: Назвемо велику, однак, надзвичайно строкату групу різних аранжувань, створених часто для популяризації творів, задоволення запитів широкої аудиторії (наприклад, перекладення творів класичного репертуару для баяна, гітари або навіть оркестру народних інструментів). Їх якість, у порівнянні з оригіналом, вельми програє, що є одною з причин ігнорування їх музикознавцями” [181, 126-127].
Проблеми сучасного баяна виникають також внаслідок недостатньої уваги до нього з боку провідних композиторів, які традиційно надають перевагу класичним інструментам. Самобутня виразність баянного голосу, таким чином, лишається поза полем зору більшості композиторів, що відчутно обмежує мистецький рейтинг інструмента. На думку відомого баянного педагога М.Давидова, творчий доробок композиторів для баяна, як і взагалі для народних інструментів, вкрай недостатній” [181, 112].
Широке суспільне функціонування баянного виконавства та його проблеми свідчать про актуальність цього мистецтва для наукових розвідок. Актуальність видається тим більшою, що творчість баяністів досі не отримала теоретичного обґрунтування як самостійний художньо-виконавський феномен. Видані наукові праці присвячені головним чином історії баяна, оригінальній музиці для нього, питанням баянної методики та перекладення інструментальних творів. Виконавська ж сфера баяністів лишається малодослідженою. Про неї дізнаємося зі статей, рецензій, відгуків інформативного характеру, які зазвичай позбавлені дослідницької глибини та узагальнень.
Дисертаційне дослідження проводилося в рамках державної комплексної програми Міністерства культури і мистецтв України Концептуальні напрямки діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури” (Постанова Кабінету Міністрів України від 26.02.97р. №657), згідно з планами наукових робіт кафедри народних інструментів Львівської державної музичної академії ім.М.Лисенка щодо виховання виконавців на народних інструментах (протокол №5 від 22 грудня 1999 р.)
Об’єктом дослідження є академічне баянне виконавство другої половиниХХ ст. у світлі загальномистецьких та культурологічних процесів в Україні, Росії та інших країнах.
Предметом дослідження є художні тенденції розвитку академічного баянного виконавства означеного періоду.
Актуальність перелічених проблем академічного баянного виконавства зумовлюють мету дослідження. Вона полягає в теоретичному обгрунтуванні й узагальненні художніх тенденцій баянного виконавства у контексті розвитку музичної культури другої половини ХХ ст. Дослідницька мета дисертації зумовлює необхідність вирішення наступних завдань:
- проаналізувати стан дослідження проблеми в сучасному музикознавстві;
- виявити особливості виконавської творчості баяністів 50-60-х рр.ХХ ст. у плані її наближення до практики класичного інструменталізму;
- висвітлити мистецькі й культурологічні аспекти баянного виконавства 70-90 х рр. ХХ ст.
- визначити провідні художні тенденції розвитку академічного баянного виконавства .
- охарактеризувати особливості впливу сучасної оригінальної музики для баяна на еволюцію баянного виконавства.
Розв’язання цих завдань сприятиме усвідомленню баянного виконавства як галузі сучасного камерно-академічного інструменталізму та залученню композиторів до створення суто баянного репертуару. Ця гіпотеза обґрунтовується творчим характером засвоєння баяністами мистецтва інтерпретації, а також художніми вартостями оригінального репертуару для баяна.
Джерельною базою роботи виступають аудіозаписи баянних виконань. Вони служать своєрідним звуковим документом, матеріалом для конкретно аналітичних спостережень. Подібна дослідницька основа забезпечує можливості всебічного обґрунтування виконавської творчості шляхом зіставлень баянних інтерпретацій одного і того ж твору. Це дозволяє істотно зменшити чинник суб'єктивної оцінки. Нові ресурси порівняльного аналізу і виходу за межі лише емпіричних вражень знаходимо відтепер у матеріальних джерелах” звукозапису та можливостях кількаразово прослухати конкретні виконання. Документальність дослідницької бази водночас не виключає безпосередніх вражень автора від гри баяністів на естраді, що доповнює нашу інформацію про їх мистецтво.
До матеріалів дослідження не належить ансамблеве (або в супроводі оркестру) виконавство баяністів, оскільки колективна форма музикування ,з її вимогами синхронізованого інтонування, так чи інакше обмежує можливості індивідуальної творчості.
Методи дослідження зумовлені комплексним характером обґрунтування баянного виконавства, в якому використано аналіз і синтез, зіставлення і узагальнення добутих даних, історичний метод.
Багатоаспектне обгрунтування баянного виконавства зумовлює, зокрема, використання системного підходу. Він дозволяє відстежити мистецький феномен баянного виконавства у його звязку з ширшим контекстом художніх та естетичних явищ, виявити їх вплив на баянне виконавство як представника сучасної музичної культури.
В аналізі художніх тенденцій баянного виконавства використано метод порівняння різних інтерпретацій одного і того ж твору (або близьких за жанром та стилем творів). Порівняльний метод широко апробований в дослідженнях виконавського мистецтва, з огляду на об’єктивну основу багатоваріантності музичних інтерпретацій. (Праці О.Алексєєва, Н.Кашкадамової, С.Назайкінського, Д.Рабіновича). Зіставлення різних варіантів прочитання твору своєрідно загострює якість неповторності інтонування, а в разі виявлення тотожніх рис кількох інтерпретацій, сприяє з’ясуванню типових прикмет виконавської творчості.
В теоретичній розробці виконавської творчості методологічно принциповим є розуміння виконавства як мистецтва, що знаходиться в діалектичній єдності з композиторським твором, реальне існування якого можливе лише за умов його виконавського озвучення. Висвітлення баянного виконавського мистецтва визначає важливу роль концепції варіантності інтерпретацій композиторського твору, зумовлених творчим характером виконавської реконструкції нотного запису. При ‘розкодуванні’ нотного тексту й виявленні звукових структур, що за ним стоять, виконавець щоразу робить вибір з низки можливих прочитань, іншими словами, інтерпретує цей текст” [111,161]. Аналіз виконавських варіантів (особливо очевидних при співставленні різних виконавських версій одного і того ж твору) при цьому стає важливим чинником обґрунтування засад творчості баяністів та її стильових розгалужень.
Стрімке зростання виконавського професіоналізму баяністів та сприйняття ними художньої системи класичного інструменталізму потребує уточнення понять академічного мистецтва” та професіоналізму”. З ними асоціюється мистецький поступ баяністів, стимульований взірцевою нормативністю традиційно європейської інструментальної культури. Поняття академізму” зокрема, використовується для визначення будь-якої канонізації, перетворення на непорушну норму ідеалів і принципів мистецтва минулого” [177, 101]. В дисертації терміни академізм,” академічний” акцентують властивість відповідності баянної творчості нормам камерно-інструментального виконавства. Поняттям академізму” при цьому відмежовуємо концертний баян від народно-побутової та аматорської традиції виконавства, донедавна визначальної для нього.
Істотним для методики аналізу академічного баянного виконавства є з’ясування поняття професіоналізму”. У загальноприйнятому розумінні професіоналізм” ототожнюється з високим рівнем мистецької досконалості майстерності. Як зауважує О.Кононова, цей термін означає досконале володіння вміннями та навичками, властивими спільноті фахівців, що керуються певними критеріями якості” [99, 188-189]. В музикознавчому тлумаченні поняття професіоналізму”, зазвичай, виходить за межі ремісничого вміння й включає критерій творчості музиканта-виконавця. Адже справжня художня творчість передбачає високу майстерність опанування матеріалом, тобто фактор вмілості митця. Ознаки професіоналізму таким чином розглядаються як вагомий аргумент доведення творчого потенціалу баянного виконавства.
Історичний ракурс обгрунтування підсумків аналізу зумовлює звернення до історико-культурних методів дослідження, що дозволяє чіткіше виявити послідовний характер формування художніх тенденцій баянного виконавства. Упродовж досліджуваного періоду його типові явища розглянуті крізь призму культурологічних спостережень соціальної функції музичної творчості, що дозволяє вийти за межі формально-стилістичного аналізу. Зумовленість музичних інтерпретацій мистецьким контекстом епохи розкрита у працях О.Алексєєва [8].С.Гуренка [56], О.Котляревської [102]., А.Малінковської [129], Т.Чередниченко [195],
Розгляд баянного виконавства у підсистемі мистецтво суспільство скеровує увагу на здійснення ним суспільно зумовлених естетичної, пізнавально-просвітницької, рекреаційно-дозвільної функцій, як культуротворчих чинників мистецтва інтерпретації. У складі всього мистецтва виконавство таким чином сприяє розвитку духовного потенціалу людини... виконує місію самоусвідомлення культури, виступає в ролі саморегулятора художнього процесу” [57, 211]. Мистецтво інтерпретації баяністів (як і будь-яке інше виконавство) при цьому виступає продуктом мислительної культури і водночас як феномен, що формує тіло” культури.
Наукова новизна дослідження визначається багатоаспектним аналізом академічного баянного виконавства. При цьому вперше:
- проаналізовано стан висвітлення виконавського мистецтва баяністів в сучасному музикознавстві другої половини ХХ ст.;
- обгрунтовано і узагальнено характерні художньо-стильові тенденції баянного виконавства 50-60 х рр. ХХ ст.;
- досліджено вплив культурологічних процесів даного періоду на розвиток баянного виконавства;
- розглянуто новаторські тенденції баянного виконавства у сучасній оригінальній музиці;
- введено в науковий обіг теорії баянного виконавства аудіозвуковий фонд провідних баяністів досліджуваного періоду.
Практичне значення дослідження полягає в узагальненні виконавського досвіду провідних баяністів як підстави впливу їх надбань на формування професійної майстерності молодих музикантів. Результати дисертаційного дослідження, крім того, можуть стати основою для подальших наукових розвідок щодо творчих закономірностей баянного мистецтва та його ролі в музичній культурі України. Аналітичні підсумки дослідження надаються також для підготовки спеціальних узагальнюючих робіт з історії народно-інструментального виконавства, складання підручників та програм з даного курсу. Практична ужитковість дисертаційної роботи особливо актуальна з огляду на відсутність будь-яких підручників з історії або теорії виконавського мистецтва баяністів.
Апробація дослідження здійснювалась у доповідях на Міжнародній науково-практичній конференції ІІ Фестивалю акордеонної музики Польща (Катовіце, 1990 р.); на Всеукраїнській науково-практичній конференції Актуальні напрямки відродження та розвитку народно-інструментального мистецтва” (Київ, 1995 р.); на Всеукраїнській науково-практичній конференції Актуальні напрямки розвитку академічного народно-інструментального мистецтва” (Київ, 1998 р.); на науковій конференції до 60-ліття заснування Львівського державного музичного училища ім.С.Людкевича (Львів, 2000 р.); на науковій конференції Мистецтво молодих 2001” (Львів, 2001 р.). Результати дослідження знайшли відображення також у шести публікаціях автора.

[1] Клавішний варіант інструмента відомий як акордеон. Саме так його називають в Західній Європі, незалежно від клавішної чи кнопкової системи правої клавіатури.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Багатоаспектне висвітлення баянного виконавства виявляє інтенсивний характер його розвитку в напрямі академічного мистецтва та плідне функціонування в музичній культурі другої половини ХХ ст. Особливий шлях концертного баяна полягав у домінуючій ролі саме виконавства, яке активно використало художній досвід класичної музичної традиції (її репертуар, специфічну інтонаційно-виконавську систему, засади мистецтва інтерпретації) і стимулювала композиторську творчість у даному жанрі.
Дослідженням обґрунтовано два основні етапи розвитку баянного виконавства. Для першого з них (50-60-ті роки) характерні такі тенденції:
1) поширення репродукційно-стилізаторської тенденції баяністів, зумовленої адаптаційними процесами засвоєння мистецького досвіду класичного інструменталізму;
2) прагнення до підкресленої нормативності історично достовірного” відтворення класичного оригіналу і дещо обмежений діапазон творчої самобутності виконань;
3) початки індивідуалізації художньо-виконавської системи, опертої на традиційні ідеали баянного музикування (наспівний характер звуковедення, захоплююча віртуозність) в оригінальній музиці 50-60-х років;
4) універсалізація репертуарних інтересів (репертуарна всеїдність” баяністів).
Нові ознаки баянного виконавства окреслилися в 70-90-і роки. Специфіка творчої ситуації цього періоду, яскраво оздобленої новаторськими тенденціями митців, зумовила поворот баяністів від традиціоналізму до оригінально самобутніх форм самовияву. В контексті загальних процесів художньої творчості останніх десятиріч позначились характерні тенденції баянного виконавства.
На відміну від дещо академізованих інтерпретацій 50-60-х рр. у виконаннях сучасних музикантів спостерігається мобілізація особистісних чинників, зростання ролі творчої фантазії, динамічності, виконання, самобутні ініціативи потрактування інструментальної виразності баяна. В широкій ретроспективі еволюції баянного виконавства саме зростання ролі індивідуальних чинників творчості стверджувало пріоритет виключності суб’єкта концертного виконавства як атрибутивної якості академічного мистецтва. Особистісний фактор” при цьому виступав своєрідним каталізатором академізації баянного виконавства.
В руслі загальної активізації творчих чинників мистецтва баяністів позначилася кристалізація їх стильових тенденцій (переважно за "класико-романтичним" принципом стилістичного розмежування); зміцнення мистецьких аргументів традиційного віртуозного напряму баяністів; ознаки осучаснення їх інтонаційно-виконавського комплексу в новітній оригінальній літературі як вияв еволюційних процесів виконавського мислення.
Дослідження баянного виконавства виявляє також характерні його репертуарні тенденції. Викликані загальними процесами репертуарної спеціалізації сучасного мистецтва інтерпретації жанрово-стильові уподобання баяністів засвідчують їх віддалення від колишньої репертуарної нерозбірливості в доборі музичного матеріалу та жорсткішу його селекцію. Зміцнення позицій баяна в академічному мистецтві зумовлює, зокрема, наступні репертуарні тенденції:
- зростання лідерства сучасної оригінальної музики для баяна;
- домінування в баянному репертуарі модерних творів віддзеркалювало нагальну потребу баяністів у потужному аргументі сучасності свого мистецтва, вільного від традиціоналізму та прагматичної наслідувальності попередніх років.
- збереження інтересу до перекладень органної та клавесинної музики як такої, що тембрально наближена до звукообразної природи баяна. Це значною мірою забезпечувало звичну смислову адекватність її сприйняття;
- обмеження жанру обробок народних мелодій у програмах баяністів внаслідок зростанням суспільного інтересу до автентичного фольклору та збільшенням ролі оригінальних творів у їх репертуарі;
- збільшення частки естрадно-джазової музики в баянному репертуарі, як реакція на зростання естетичних потреб у розважально-компенсаторній функції мистецтва і посилення впливу масової культури на сучасне академічне виконавство.
Перспективним з точки зору відповідності духовним запитам українського суспільства стало істотне поповнення баянного репертуару оригінальними творами українських композиторів В більшості з них, завдяки зв’язкам з українською музикою (в характері образності, мовному колориті), баян виступає носієм національно-музичних ідеалів. Виконання творів українських композиторів при цьому сприяло поглибленню національно визначених прикмет баянного мистецтва України.
Аналіз художніх тенденцій баянного виконавства засвідчує їх тісний зв'язок з особливостями його становища в музичній культурі досліджуваного періоду. Простеження культуротворчих процесів 50-60-х рр. виявляє, зокрема, високий ступінь соціалізації баянного виконавства, зумовленої пріоритетною на той час просвітницькою функцією мистецтва й важливою роллю у її здійсненні народних інструменталістів”. Ефективність цієї функції значною мірою забезпечувало виконання баяністами широкого кола перекладень класичної музики та обробок народних мелодій на близькому масовій аудиторії популярному інструменті. Фактор психологічної довіри до інструмента забезпечував зазвичай високу оцінку баянних виконань широким слухачем.
У 70-90 рр., внаслідок поглиблення творчих засад баянного виконавства та широкого використання оригінальної музики значно зміцнюється його естетична функція як провідна в академічному мистецтві. З віддаленням від репродукційно-наслідувальних засад творчості попереднього періоду ці чинники сприяли піднесенню мистецтва інтерпретації баяністів до рівня актуальних явищ музичної культури. Саме плідні тенденції індивідуалізації баянної творчості дистанціювали її від епігонських ознак периферійних художніх осередків, стимулюючи піднесення мистецького рейтингу баянного виконавства.
Дослідженням встановлено, що особливості суспільно-культурного стану сучасного баянного виконавства визначаються домінуючим функціонуванням інструмента у сфері академічного мистецтва, з його контекстом тенденцій. Серед них, - інтенсивне засвоєння нових художніх форм і водночас зацікавлення мистецькою спадщиною минулого; прагнення до інтелектуально вишуканих моделей творчості і пошуки шляхів спрощеного спілкування з широким слухачем”; активне взаємопроникнення різних систем художнього мислення, творчих напрямків. Сприйняття баянним виконавством зазначеного контексту підтверджує його органічну інтеграцію до високих сфер камерно-академічного мистецтва.
Аналіз баянного виконавства виявляє водночас ознаки своєрідності його творчої системи, позначеної оригінальністю художньо-виконавських ідей музикантів. Важливим чинником характерної ідентичності баянного виконавства стала сучасна композиторська творчість, в якій сфокусовано перспективне поглиблення індивідуальної баянної семантики і формується нова звукова естетика баянного інструменталізму. В мистецтві баяністів намітилося плідне оновлення їх інтонаційно-виконавського комплексу на базі специфічної інструментальної лексики модерних творів, що загострює відчуття цінності особливого”.
Зростання творчого потенціалу баянного виконавства не виключають проблем його мистецького буття, які зауважуємо в інших музичних сферах. У зв'язку з поширенням нових для художньої культури видів мистецтв телебачення, естради, кінематографу спостерігається експансія нових форм культурної діяльності. Традиційні ж моделі спілкування з мистецтвом (відвідування філармонічних концертів, театрів тощо) поступово втрачають пріоритетні позиції. Це спричинило відносну девальвацію концертної форми виконавства, звуження слухацького інтересу практично до меж найвизначніших подій філармонічного життя, натиск розважальної поп-індустрії, що тіснить академічне мистецтво, нестійкість ієрархії естетичних оцінок. З огляду на цей комплекс проблем сьогоднішні здобутки баянного виконавства можуть виявитися недостатніми для його подальшої життєздатності. Тому так актуалізуються нинішні пошуки модернізації мистецьких моделей у виконавстві та композиторській творчості, здатних оновити художні можливості баянно-інструментального жанру.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков О.М. Баянист Юрий Казаков // Советская музыка. 1958. №1. С.119.
2. Акимов Ю. Исполнение как форма существования музыкального произведения. // Баян и баянисты. Вып.3. М.: Сов. композитор, 1977. С.147-172.
3. Алексеев А.Д. История фортепианного искусства. Ч.2. М.: Музыка, 1988. 415с.
4. Алексеев А.Д. Клавирное искусство. М.-Л.: Музгиз, 1952. 245с.
5. Алексеев А.Д. Музыкант-исполнитель и его время. К новым рубежам науки о музыкально-исполнительском искусстве // Современные проблемы музыкально-исполнительского искусства. М.: Сов. композитор, 1985. С.10-30.
6. Алексеев А.Д. О воспитании историзма художественного мышления музыканта-исполнителя в условиях творческого обучения // Актуальные проблемы музыкального образования. К.: Музична Україна, 1986. С.87-92.
7. Алексеев А.Д. О проблеме стильного исполнения // О музыкальном исполнительстве. М.: Музгиз, 1954. С.159-170.
8. Алексеев А. Творчество музыкантаисполнителя. М.: Музыка, 1991. 104с.
9. Алексеев И.Д. Методика преподавания игры на баяне. М.: Музгиз, 1961. 156с.
10.Асафьев Б.В. Два течения две оценки // Из прошлого советской музыкальной культуры. М.: Сов. композитор, 1976. С.256-262.
11.Асафьев Б.В. Задачи и методы современной музыкальной критики // Критика и музыкознание. Вып.3. Л.: Музыка, 1987. С.219-232.
12.Асафьев Б.В. Музыкальная форма как процесс. Л.: Музыка, 1971. C.375.
13.Асафьев Б.В. Русская народная песня и ее место в школьном воспитании и образовании // Избранные статьи о музыкальном просвещении и образовании. Л.: Музыка, 1973. С.95-111.
14.Афанасьев Ю.Л. Социально-культурные механизмы художественной деятельности: Автореф. дис... д-ра филос. наук.: 09.00.04 / АН Украины, Ин-т философии. Киев.: , 1991. 32 с.
15.Афанасьев Ю.Л. Социо-культурный потенциал художественной деятельности. Львов: Свит. Изд-во Львов. Ун-та , 1990. 60 с.
16.Баренбойм Л.А. Музыкальная педагогика и исполнительство. Л.: Музыка, 1974. 336 с.
17.Басурманов А.П. Сольный концерт баяниста // Музыкальная жизнь. 1964. №12. С. 5.
18.Басурманов А.П. Справочник баяниста. М.: Сов. композитор, 1987. 424с.
19.Басурманов А.П. Эдуард Митченко // Музыкальная жизнь. 1977. №11. С.20.
20.Бесклубенко С.Д. Грани творческого метода. К.: Мистецтво, 1986. 197с.
21.Беляев А. Настоящее и будущее народных инструментов // Советская музыка. 1973. №2. С. 94-96.
22.Беляков В. Юрий Вострелов // Портреты баянистов. М.: Издательство РАМ им.Гнесиных, 2001. С.200-220.
23.Бендерский Л. Страницы истории исполнительства на народных инструментах. Свердловск: СреднеУральское книжное издательство, 1983. 45с.
24.Благодатов Г.И. Русская гармоника. Л.: Гос. муз. издат., 1960. 180с.
25.Бодина Е. Некоторые эстетикометодологические принципы анализа исполнительского искусства // Українське музикознавство. Вип.10 К.: Музична Україна, 1975. С.138-151.
26.Бонаков В. Инструмент не виноват // Советская культура. 1964. 13 серпня.
27.Браудо И.А. Об органной и клавесинной музыке. Л.: Музыка, 1976. 152с.
28.Британов Г. Русские народные инструменты в отечественной музыкальной культуре. Автореферат дис... канд. искусств: 17.00.02 Л., 1979.
29.Булыго К. Проблемные ситуации в обучении баяниста // Баян и баянисты. Вып.6. М.: Сов. композитор, 1984. С. 69-86.
30.Быстряков М., Хорошайлова Л. Баянист Иван Паницкий. Саратов, 1976. 104с.
31.Бычков В. Творчество Н.Я. Николай Чайкин. М.: Сов. композитор, 1987. 96с.
32.Вайдман П., Имханицкий М. Баянист художник // Советская музыка. 1979. №3. С.66-73.
33.Вартанов А.С. СМК и проблемы культуры масс // Массовые виды искусства и современная художественная культура. М.: Искусство, 1986. С.205-243.
34.Васильев С. Советские исполнители за границей // Советская музыка. 1948, №5. 96-97с.
35.Васюрина А. Соціально-естетичний аналіз масової культури: Дис... канд. мист.: 17.00.01. К., 1996. 183 с.
36.Вертков К. Русские народные музыкальные инструменты. Л.: Музыка, 1975. 280с.
37.Власов В. О творческой деятельности И.Я. // Баян и баянисты. Вып.6. М.: Сов. композитор, 1984. С.3-26.
38.Гаккель Л.Е. Делать спасительное дело. // Советская музыка. 1988. №1. С.61-66.
39.Гаккель Л.Е. Миражи исполнительства // Музыкальная академия. 1998. №3-4. С.222-226.
40.Гаккель Л.Е. О новой исполнительской личности // Советская музыка. 1984, №4. С.63-68.
41.Гандзбург Г. Три поколения композиторов-романтиков в их отношении к синтетическим жанрам. // Музыкальная академия. 2001. №3. С.135-141.
42.Галушко Н., Кужелев Д. Олег Шаров // Портреты баянистов. М.: Издательство РАМ им.Гнесиных, 2001. С.181-199.
43.Гегель Г. Эстетика. Том 2. М., 1971.
44.Гинзбург Л. Современное музыкальное исполнительство: проблемы и средства. // Музыкальное исполнительство. Вып.11. М.: Музыка, 1983. С.68-100.
45.Гольберг М. Діалог. Розуміння. Інтерпретація // Діалог культур: Україна в світовому контексті. Мистецтво й освіта. Вип.3. Львів: Каменяр, 1998. С.358-369.
46.Голубовская О. О музыкальном исполнительстве. М.: Музыка, 1985. 142с.
47.Гончаренко В. Гончаренко Н. Володимир Бесфамільнов. К.: Музика, 1984. 46с.
48.Горбунов О. Малый зал консерватории // Советская музыка. 1966. №8. С.98.
49.Гордійчук М.М. Деякі аспекти дальшого розвитку музичної культури УРСР. // Художня й традиційнопобутоваа культура народу. К.:Наукова думка, 1983. С.60-77.
50.Горковенко А.А. Музыкальный язык фольклора как основа профессиональной культуры // Актуальные проблемы современной фольклористики. Л.: Музыка, 1980. С.65-82.
51.Горностаева В. Я не тороплюсь с выводами... // Музыкальная академия. 1999. №1. С.3-5.
52.Григорьев Л., Платек Я. Современные пианисты. М.: Сов. композитор, 1990. 463с.
53.Грица С.Й. Народный профессионализм // Мистецтво та етнос. К.: Наукова думка, 1991. С.5-35.
54.Грум-Гржимайло Т.Н. Братья Контские и полемика о музыкально-исполнительских стилях // Вопросы музыкальноисполнительского искусства. Вып.4. М.: Музыка, 1967. С.22-45.
55.Гуменюк Л. Лауреат п'яти гран-прі // Музика. 1996. №1. С.13.
56.Гуренко Е.Г. Исполнительское искусство: методологические проблемы. Новосибирск: Наука, 1985. 88с.
57.Гуренко Е.Г. Проблемы художественной интерпретации. Новосибирск: Наука, 1982.
58.Давыдов Н.А. Баян Украины // Проблеми розвитку народноінструментального мистецтва в Україні. К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 1998. С.116-123.
59.Давыдов Н.А. Методика переложений инструментальных произведений для баяна. М.: Музыка, 1982. 173с.
60.Давидов М.А. Народно-інструментальна культура України (здобутки та проблеми) // Українське музикознавство. Київ.: Музична Україна, 1998.
61.Давидов М.А. На шляху самоствердження // Проблеми розвитку інструментального мистецтва в Україні. К.: Вид-во ім. О.Теліги, 1998. С. 82-86.
62.Давыдов Н.А. Об украинской школе баянного исполнительства (краткая информация для журнала Ульриха Шмюллинга) // Проблеми розвитку народноінструментального мистецтва в Україні. К.: Вид-во ім. О.Теліги, 1998. С.123-129.
63.Давидов М.А. Проблеми розвитку народноінструментального мистецтва в Україні: Зб. наук. пр. К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 1998. 207с.
64.Давидов М.А. Тенденції розвитку народноінструментального мистецтва // Музика. 1981. №5. С.13-19.
65.Давидов М.А. Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста. К.: Музична Україна, 1997. 240с.
66.Дадамян Г., Дуков Е., Зуев С. Художественная жизнь и культурный процесс в 60-70-х годах // Искусство в художественной жизни социалистического общества. М.: Наука, 1992. С.42-58.
67.Драганчук В. Музика і реципієнт: всезагальність діалогу // Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта: Зб. наук. пр. Львів: Каменяр, 2001. Вип.6. С.21-29.
68.Егоров Б.М. Павел Александрович Гвоздев // Народник. Вып. 3. М.: Музыка, 1995. С.11-18.
69.Житкевич А. Майстерність та покликання // Музика. 1971. №5. С.25.
70.Завьялов В.Р. Пути формирования баянного исполнительства и педагогики в условиях развитых инструментальных культур: Дис... канд. искусств: 17.00.02. М., 1981. 154с.
71.Задерацкий В.П. О некоторых новых стилевых тенденциях и композиторском творчестве 6070х годов // Музыкальная культура УССР. М.: Музыка, 1970. С.416-450.
72.Зубицкий В.Д. Народ выстрадал свободу // Музыкальная академия. 1992. №2. С.45.
73.Зубицький В.Д. На тернистому шляху // Музика. 1992. №2. С.11.
74.Іванов Є.О. Академічне баянно-акордеонне мистецтво на Україні: Дис канд. мист.: 17.00.02 . К., 1995. 277с.
75.Іванов Є.О. Акордеонно-баянне мистетцво України // Музичне виконавство. Науковий вісник НМАУ ім.П.І.Чайковського. К., 1999. Вип.1. С.37.
76.Іванов Є.О. Деякі тенденції розвитку репертуару баяністів України у 7090х роках ХХ століття // Проблеми виконавської інтерпретації інструментальних творів українських композиторів. Суми, 1997. С.46-54.
77.Иванов Н. Концерт баяниста // Музыкальная жизнь. 1958. №1.
78.Игонин В. Некоторые особенности интерпретации произведений И.С.Баха на баяне. // Методика обучения игре на народных инструментах. Л.: Музыка, 1975. С.19-34.
79.Ільченко О.О. Народне оркестрове виконавство: аматорство і проблеми художності. К.: КДІК, 1994. 115с.
80.Имханицкий М.И. Баян и баянисты // Музыкальная академия. 1992. №3. С.123-135.
81.Имханицкий М.И. О сущности русских народных инструментов и закономерностях их эволюции // Проблемы педагогики и исполнительства на народных инструментах. Труды ГМПИ им.Гнесиных. Вып.95. М., 1987. С.6-40.
82.Имханицкий М.И. Полвека с баяном // Советская музыка. 1990. №2. С.59-61.
83.Имханицкий М.И. Творчество А.Репникова для баяна // Баян и баянисты. Вып.7. М.: Сов. композитор, 1987. С.39-77.
84.Имханицкий М.И. Юрий Казаков // Портреты баянистов. М.: Издательство РАМ им.Гнесиных, 2001. С.88-113.
85.Имханицкий М.И. Юрий Казаков грани мастерства // Музыкальная жизнь. 1983. №9. С.23.
86.Имханицкий М.И. Фридрих Липс // Портреты баянистов. М.: Издательство РАМ им.Гнесиных, 2001. С.221-253.
87.Каган М. Морфология искусства. Л.: Искусство, 1972. 440с.
88.Казаков Ю.И. В защиту баяна // Советская музыка. 1962. №12. С.79-81.
89.Казаков Ю.И. Настоящее и будущее народных инструментов // Советская музыка. 1973. №2. С.90-94.
90.Казаков Ю., Петров В. Диалог о баяне // Советская музыка. 1988. №1. С.66-69.
91.Кананов П.Х. Зарубежная литература о музыке: Реферативный указатель. М.: Сов. композитор, 1972. 604с.
92.Кандинский А.А. О взаимодействии композиторского и исполнительского творчества С.Рахманинова. Дис... канд. искусств: 17.00.02. М., 1980. 201с.
93.Катрич А.Т. Індивідуальний стиль музиканта виконавця (теоретичні та естетичні аспекти): Автореф. дис канд. мист.: 17.00.03 / НМАУ ім.П.І.Чайковського. К., 2000. 17с.
94.Катунян М., Екимовский В. Поставангард глазами композиторов // Музыкальная академия. 1998. №3-4. С.119-125.
95.Коган Г.М. Парадоксы об исполнительстве // О музыке. М.: Сов. композитор, 1974. С.344-365.
96.Козаренко О.В. Українська національна музична мова: генеза та сучасні тенденції розвитку: Автореф. дис д-ра. мист.: 17.00.03 / НМАУ ім.П.І.Чайковського. К., 2001. 35с.
97.Кокорева Л. Михаил Плетнев играет Скарлатти. // Музыкальная академия. 1999. №1. С.120-122.
98.Кондаков И.В. К теории пограничных процессов в культуре: Сб. науч. тр. Динамика культуры: Теоретико-методологические аспекты. М, 1989. С.25-42.
99.Кононова О.В. До питання становлення професійної освіти у Харкові XVIIIXX ст. // Музична Харківщина: Зб. наук. пр. Харків: Харківський ін-т мистецтв ім.І.Котляревського. 1992. С.175-190.
100. Корнієнко Н. Масова й елітарна культура в інтер'єрі постмодернізму // Українська художня культура. К.: Либідь, 1996. 353с.
101. Корчинський М. Мистецтво, але яке? // Музика. 1980. №6. С.21-22.
102. Котляревская О.І. Вариативный потенциал музыкальнго произведения: культурологический аспект интерпретировання. Дис... канд. искусств: 17.00.03. К., 1996. 196 с.
103. Котляревський А. Сміливий пошук веде до перемоги // Культура і життя. 1977. 5 травня.
104. Кочнев Ю. Музыкальное произведение и интерпретация // Советская музыка. 1969. №12. С.56-63.
105. Крауклис Г. Программная музыка и некоторые аспекты исполнительства // Музыкальное исполнительство. Вып.11. М.: Музыка, 1983. С.34-67.
106. Круглов В. Новая жизнь народных инструментов // Музыкальная академия. 2000. №1. С.130-133.
107. Крупин А., Друсенцев Ю. Александр Скляров // Портреты баянистов. М.: Издательство РАМ им.Гнесиных, 2001. С.270-298.
108. Кулова Е. Черты современности в исполнительском творчестве Л.Н.Оборина // Музыкальное исполнительство и современность. Вып.1. М.: Музыка, 1988. С.271-301.
109. Курковский Г.В. Вопросы фортепианного исполнительства. К.: Музична Україна, 1983. 138с.
110. Корыхалова Н.П. Звукозапись и проблемы музыкального исполнительства // Музыкальное исполнительство. Вып.8. М.: Музыка, 1973. С.102-137.
111. Корыхалова Н.П. Интерпретация музыки. Л.: Музыка, 1979. 207с.
112. Лачинов А. Талантливый баянист // Советская музыка. 1952. №4. С. 94
113. Либерман Е.Я. Творческая работа баяниста с авторским текстом. М.: Музыка, 1988. 236с.
114. Липс Ф.Р. Искусство игры на баяне. М.: Музыка, 1985. 158с.
115. Липс Ф.Р. Какая песня без баяна? // Советская музыка. 1988. №9. С.53
116. Липс Ф.Р. К вопросу об исполнении современной музыки на баяне // Вопросы профессионального воспитания баяниста. Труды ГМПИ им.Гнесиных. М., 1980. Вып.48. С. 49-58.
117. Липс Ф.Р. О переложениях и транскрипциях // Баян и баянисты. Вып.3. М.: Сов. композитор, 1977. С.86-108.
118. Липс Ф.Р. Отмечаем 50-летия: Российская академия музыки им.Гнесиных... // Музыкальная академия. 1995. №3. С.110-118.
119. Липс Ф.Р. Поговорим о баяне // Музыкальная жизнь. 1976. №13. С.20-21.
120. Липс Ф.Р. Слушая баянистов // Музыкальная жизнь. 1985. №8. С.17.
121. Липс Ф.Р. Творчество Владислава Золотарева // Баян и баянисты. Вып.6. М.: Сов. композитор, 1984. С.27-68.
122. Лубенников А. Первый концерт на баяне // Музыкальная жизнь. 1968. №5. С. 22.
123. Луначарский А.В. В мире музыки. М.: Сов. композитор, 1958. 547с.
124. Лысенко Н. Замечательный ансамбль // Советская музыка. 1966. №9. С.154.
125. Майкапар А.С. Исполнение клавирных произведений Баха на клавесине // Вопросы музыкального исполнительства и педагогики. Труды ГМПИ им. Гнесиных. Вып.24. М., 1976. С.94-124.
126. Максимов Е. Ансамбли и оркестры гармоник. М.: Сов. композитор, 1977. 75с.
127. Максимов Е. Российские музыкантысамородки. М.: Сов. композитор, 1977. 200с.
128. Малинковская А. Проблемы исполнительского интонирования советской фортепианной музыки последних десятилетий // Современные проблемы советского музыкальноисполнительского искусства. М.: Сов. композитор, 1985. С.116-151.
129. Малинковская А. Вопросы исполнительского интонирования в работах Б.В.Асафьева // Музыкальное исполнительство. Вып.11. М.: Музыка,1983. С.3-33.
130. Мартинсен К.А. Индивидуальная фортепианная техника на основе звукотворящей воли. М.: Музыка, 1966. 220с.
131. Мастера советской пианистической школы. М.: Музгиз, 1961. 237с.
132. Махлина С. Эпоха и метод в художественной культуре // Культура как целостное явление: Сб. науч. тр. Л., 1983. С.88-101.
133. Мациевский И.В. Народный музыкальный инструмент и методология его исследования // Актуальные проблемы современной фольклористики: Сб. науч. тр. Л.: Музыка, 1980. С.143-170.
134. Медушевский В.В. Музыкальное произведение и его культурногенетическая основа. К.: Музична Україна, 1988. С.5-18.
135. Медушевский В.В. Музыкальный стиль как семиотический объект // Советская музыка. 1979. №3.
136. Мильштейн Я.И. Вопросы теории и истории исполнительства. М.: Сов. композитор, 1983. 262с.
137. Мильштейн Я.И. Хорошо темперированный клавир Баха. М.: Музыка, 1957. 392с.
138. Мирек А.М. Баян в Зале имени Чайковского // Музыкальная жизнь. 1969. №2. С.5.
139. Мирек А.М. и звучит гармоника. М.: Сов. композитор, 1979. 176с.
140. Мирек А.М. Из истории аккордеона и баяна. М.: Музыка, 1967. 195с.
141. Мирек А.М. Гармоника. М.: Интерфакс, 1994. 534с.
142. Мирошниченко С. Композиторський професіоналізм як категорія музикознавства // Українське музикознавство. К.: Музична Україна, 19 . Вип.16. С.17-31.