ІННОВАЦІЙНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ІНСТИТУТУ ОСВІТИ ЯК ФАКТОР ОПТИМІЗАЦІЇ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ( СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

На правах рукопису

Маркіян Світлана Володимирівна

УДК 316.37:316.61

ІННОВАЦІЙНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ІНСТИТУТУ ОСВІТИ ЯК ФАКТОР ОПТИМІЗАЦІЇ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ( СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)
22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
соціологічних наук

Науковий керівник
Андрущенко Аліса Іллівна,
кандидат філософських наук,
доцент

Харків 2007

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1 Теоретико методологічний підхід до аналізу проблеми
формування творчої особистості в системі освіти
1.1. Система освіти як соціальний інститут: сутність,
структура, функції.........................................................................................................10
1.2. Інноваційні механізми освітніх трансформацій.........................................31
1.3. Глобалізація освітнього простору, її сутність, напрямки і
соціальні наслідки.........................................................................................................52
1.4. Особистість в системі освіти як об’єкт
соціологічного аналізу........................................................................................73
РОЗДІЛ 2 Об’єктивні та суб’єктивні фактори, що детермінують
формування творчої особистості в системі освіти України
2.1. Вплив соціокультурних факторів на впровадження інноваційних змін в системі освіти та формування творчого потенціалу особистості........100
2.2. Суб’єктивні детермінанти інноваційних змін в системі освіти як фактор формування творчої активності особистості....................................125
2.3. Оптимізація управління інноваційними змінами в інституті освіти як фактор активізації формування творчої особистості..........................154
ВИСНОВКИ....................................................................................................173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................178
ДОДАТКИ.......................................................................................................191

Вступ
Стратегія оновлення українського суспільства відповідно вимогам часу в умовах глобалізації соціально економічного простору, переходу до постіндустріального типу соціуму, де головним ресурсом є знання, актуалізує необхідність вивчення змісту, напрямків, характеру інноваційних змін інституту освіти. Масштабність, глибина перетворень у ньому ставить нові завдання перед соціальними суб’єктами. А саме: вимагає розвинутого евристичного мислення, здібностей до творчості, спроможності до креативно теоретичних наробок, вмінь та навичок їх практичної реалізації. Отже духовне виробництво у суспільстві знань, формування інтелектуального потенціалу особистості висувається на перший план, що передбачає подолання стереотипних уявлень про другорядну роль цієї інституції у суспільному розвитку.
Ця сфера привертає увагу суспільствознавців різного напрямку філософів, соціологів, політологів, культурологів, психологів. Проте сьогодні немає цілісного системного уявлення про сутність трансформаційних змін освітньої системи, прогнозування ризиків, що його супроводжують, відсутній аналітичний матеріал не тільки позитивних аспектів оновлення, але, що є на нашу думку головним, негативних соціальних наслідків перетворень, механізмів їх подолання.
На нашу думку, наукова значущість досліджень системи освіти знижується декількома факторами. По перше, недостатньою розробленістю теоретико методологічних підходів соціологічного аналізу проблеми. Як правило, дослідження здійснюються в межах соціологічних парадигм, які не завжди дозволяють вивчити соціальні процеси, в основі яких лежать нові тенденції, які ще не виявилися як усталені закономірності, але саме вони визначають спрямованість, зміст інноваційних змін. Тобто розробки, пошук нових парадигмальних підходів до вивчення цього соціального феномену є актуальним.
По друге, різнобарвність методик і методів дослідження відіграє подвійну роль. З одного боку йде накопичення емпіричного матеріалу, а з іншого виникає неможливість їх узагальнення та порівняльного аналізу, що ускладнює вивчення динаміки змін в освітньому просторі.
По-третє, інститут освіти як багаторівнева система, цілісний соціальний організм, який включає в себе дошкільну та шкільну підготовку, навчання в спеціальних середніх закладах, вузівську та післядипломну підготовку, ще не став предметом глибокого наукового осмислення. Найчастіше, кожна із складових підструктур виступає самостійним об’єктом наукового аналізу. В той же час не можливо досягти поставлених цілей оновлення, відродження українського суспільства без узгодженої, гармонійної інноваційної перебудови усіх складових інституту освіти.
В той же час не можливо досягти поставлених цілей оновлення, відродження українського суспільства без узгодженої, гармонійної інноваційної перебудови усіх складових інституту освіти. Кінцевий результат реформування не зможе піднятися вище найбільш слабкого ланцюга цієї системи, тобто відставання будь якої складової цілісного соціального організму буде перешкоджати, уповільнювати досягнення мети, тим більш такої складної як формування інтелектуального потенціалу нації, її спроможності відповідати викликам часу.
На нашу думку, така постановка проблеми є актуальною і виправданою. А наліз статистичної та соціологічної інформації, що торкається різних аспектів освіти, приводить до висновку, що реальна проблема полягає у протиріччі між потребою суспільства у такій системі освіти, яка б на кожному із рівнів виконувала усю сукупність загальних і специфічних функцій, забезпечувала формування творчих здібностей людини у відповідності з її віковими, психологічними та іншими особливостями, готувала її до переходу при бажанні на вищу освітню сходинку, і відсутністю механізмів її побудови.
Як дослідницьку проблему ми визначили протиріччя між потребами школярів в такому рівні підготовки, який би при бажанні дозволяв бути конкурентоспроможним при вступі до вищого навчального закладу і забезпечував підготовленість до навчання у вузі, швидку адаптацію до його вимог, скорочення періоду професійної соціалізації тощо, і відсутністю таких можливостей у сьогоденні.
Дефіцит теоретичних, методичних та прикладних розробок проблеми надає дисертаційному дослідженню актуальності та злободенності. Соціологічний аналіз впливу інноваційних змін на формування інтелектуального потенціалу особистості, її творчих здібностей надає можливість оптимізації процесу реформування системи освіти на всіх її рівнях, відпрацювання технологій управління впровадженням інновацій як фактору реформування інституту освіти з метою формування світогляду соціальних акторів, творчого оволодіння системою знань, вміння їх набуття протягом усього життя, що відповідає вимогам часу.
Наукова розробленість проблеми.
Слід віддати належне тому, що як освіта, так і інновація самі по собі давно і успішно виступають предметом соціологічних досліджень. Зокрема, різні аспекти дослідження проблем освіти як соціального інституту у взаємодії з іншими соціальними інституціями суспільства розглядали в своїх роботах вітчизняні і зарубіжні дослідники Ж. Аллак, Р. Акофф, Ю.С. Борцов, І.М. Гавриленко, Б.С. Гершунський, Е. Дюркгейм, Е.Д. Днєпров, Ю.З. Колєсніков, Ф. Кумбс, В.Т. Лісовський, М.Н. Руткевич, Б. Саймон, О.Л. Скідін, Н. Смелзер, М.Х. Тітма, В.Н. Турченко, В.Н. Шубкін, О.О. Якуба та ін.
Цілеспрямовано проаналізовані питання соціології освіти, її предметність, зміст і структура в роботах Г.Е.Зборовського, Ф.Г.Зіятдінової, В.Я.Нечаєва, В.Г. Осипова, Ф.Р.Філіппова, Ф.Е.Шереги і ін. Значний інтерес представляють роботи українських і російських науковців В.Г.Буданова, О.В.Долженко, В.П.Зінченко, М.Ліпман, В.М.Розіна, А.А. Сбруєвої, В. Лутай і інших авторів.
Те ж саме можна сказати і про інноваційну проблематику, яка представлена широким спектром розгляду проблем в роботах Л.О. Бєлової, І.В. Бестужева-Лади, Д.Р. Вахітова, С.Ю. Глазьєва, Л.І. Даниленко, В.С. Дудченко, Ю.А. Карпової, В.І. Кондратьєва, Н. Кочубей, Н.І. Лапіна, В.Я. Ляудіс, А.І. Пригожина, Б. Твісс, А.В. Фурмана Г.С. Цехмістрової, В.А. Янчука і інших. Тут знаходять віддзеркалення різні точки зору на визначення інновації і значущість інноваційного процесу, аналізуються суперечності в алгоритмізації інноваційної дії, розглядаються проблеми життєвого циклу інновації і її соціальної дифузії тощо. Аналізуються різні сторони взаємодії інновації з технологічною змінною організаційної структури. Дослідники торкаються не тільки проблем підготовки і попиту на фахівців з вищою освітою, але й розкривають соціально-психологічні аспекти проблеми, характер соціальних змін і типи інноваційної поведінки і т.п.
Особливий інтерес представляють роботи, виконані в рамках соціологічного підходу. Саме вони дозволяють вийти на дослідження закономірностей інноваційних процесів в освіті, їх залежності від загально соціологічних законів розвитку суспільства і особистості, зрозуміти механізми взаємодії об'єктивних і суб'єктивних чинників інновацій в освіті. Серед досліджень такого роду слід відмітити монографію Ю.А.Карпової Вступ до соціології інноватики”, монографію О. І. Навроцького „Вища школа України в умовах трансформації суспільства”.
Механізм розвитку освіти шляхом втілення інновацій в освітньому просторі виступає як спосіб оновлення останньої. Соціальний розвиток суспільства є наслідком реалізації інтелектуального потенціалу, творчості соціальних суб’єктів і відповідної організаційної та управлінської діяльності, що забезпечує інноваційні зміни певного напрямку в інституті освіти як цілісному соціальному організмі.
В зв’язку з тим, що проблема носить глобальний характер і в межах дисертаційного дослідження не можна охопити усі аспекти, ми зосередили увагу на вивченні взаємозв’язку рівнів шкільної підготовки і вузівських вимог, ступеню їх відповідності, що детермінують розвиток творчої особистості.
Об’єкт дослідження. Виходячи з актуальності й ступеню розробленості проблеми, об’єктом дослідження було обрано інститут освіти як цілісний соціальний організм в умовах інноваційних змін.
Предметом дослідження виступає вплив трансформаційних перетворень в інституті освіти на процес формування творчої особистості, напрямків оптимізації управління цим процесом.
Метою дослідження є визначення механізму впливу інноваційних трансформацій інституту освіти на формування творчої особистості, напрямків оптимізації управління цим процесом.
Досягнення цієї мети передбачало вирішення наступних задач:
- уточнити теоретичні підходи соціологічного аналізу проблеми формування творчої особистості в системі освіти;
- визначити інноваційні механізми освітніх трансформацій ;
- з’ясувати напрямки впливу та соціальні наслідки глобалізації освітнього простору;
- визначити об’єктивні та суб’єктивні детермінанти формування творчої особистості в системі освіти;
- виділити критерії виміру творчої активності суб’єктів освітньої діяльності;
- провести типологічний аналіз творчої активності суб’єктів освітньої діяльності;
- запропонувати соціальну технологію оптимізації управління інноваційними змінами в інституті освіти;
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у застосуванні соціологічного підходу до вивчення реального стану інституту освіти як цілісної соціальної системи у сучасній Україні, змісту і напрямків її реформування, оптимізації механізмів розвитку творчої особистості на всіх етапах навчання і виховання. На підставі проведеного дослідження розкрито вплив інноваційних змін (соціального, культурного і виховного характеру) у середній та вищій школах в умовах глобалізаційного впливу, посилення ролі освітніх інституцій у соціальній практиці як чинника становлення суспільства знань.
Розробка і реалізація авторської концепції дозволила отримати низку важливих результатів, а саме:
- отримала подальшого розвитку концепція розгляду інноваційних трансформацій інституту освіти як фактору формування творчої особистості;
- вперше доведено, що внаслідок інноваційних трансформацій (глобалізації, інформатизації, гуманізації, гуманітаризації, комп’ютеризації та ін.) відносини в системі освіти перетворюються з суб’єкт об’єктних на суб’єкт - суб’єктні;
- уточнено сутність, зміст, характер та спрямованість інноваційних механізмів освітніх трансформацій;
- вперше виділені критерії виміру творчої активності суб’єктів освітньої діяльності;
- вперше проведена типологізація за рівнем творчої активності суб’єктів освітньої діяльності в умовах інноваційних змін цієї інституції;
- вперше запропонований механізм використання соціальних технологій соціального замовлення, соціального діалогу та соціального аудиту в управлінні змінами в інституті освіти;
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів визначається актуальністю теми дослідження, ступенем її опрацьованості та новизною.
У дисертаційному дослідженні отримані результати, що мають теоретичне і практичне значення для оптимізації формування творчої особистості в умовах впровадження інновацій, впливу глобалізації освітнього простору, зокрема, включення у Болонський процес. Соціологічний аналіз соціокультурних детермінант дозволив розробити та запропонувати механізми формування позитивного ставлення та підтримки інноваційних змін з боку суб’єктів освітнього простору та громадськості, суспільства в цілому.
Результати дослідження можуть бути використані при розробці нових навчальних та спеціальних курсів з проблем інноваційних змін в освітньому просторі, а також при читанні дисциплін „Соціологія особистості”, „Соціологія освіти”, „Соціологія інноватики”, Соціологія управління”, „Соціологія молоді” тощо.
Апробація результатів дисертації. Основні результати та висновки дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях „Харківські соціологічні читання (1998 р., м. Харків), Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (1999р., м. Донецьк), «Сучасні проблеми гуманізації та гуманітаризації управління” (2000р., м. Харків), Сучасні проблеми науки та освіти” (2001р., м. Харків), „Сучасні проблеми управління” (2001 р., м. Київ), Розвиток демократії та демократична освіта в Україні” (2002 р. , м. Одеса), „Современные проблемы науки и образования” (2003 р., м. Харків), „Сучасні проблеми гуманізації та гуманітаризації управління” (2005 р., м. Харків), „Сучасні проблеми управління» (2005р., м. Київ), «Ідентичність у сучасному вимірі» ( 2006 р., м. Донецьк).
Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження викладено у 17 публікаціях, у тому числі 4 наукових статтях у збірниках наукових праць, що входять до затвердженого ВАК України переліку фахових видань у галузі соціології.

Список литературы

Висновки

Трансформація духовних засад сьогодні є суттєвою передумовою національного відродження українського суспільства, всіх його сфер життєдіяльності, успішної інтеграції у європейський простір. Перехід до нового постіндустріального суспільства, де головним ресурсом є знання, вимагає наявності у соціальних суб’єктів високого рівня інтелектуального потенціалу, евристичного мислення, творчої активності. Одним із основних факторів формування творчої особистості виступає інститут освіти, що вимагає подолання стереотипних уявлень про другорядну роль цієї інституції у суспільному розвитку.
Оновлення інституту освіти шляхом втілення інноваційних змін передбачає реалізацію інтелектуального потенціалу, творчої активності соціальних суб’єктів і відповідної організаційної та управлінської діяльності.
Результатом осмислення проблеми є оновлення соціологічної концепції інституту освіти, вивчення останнього як складної багаторівневої системи, аналіз розбіжностей підготовки шкільного та вузівського рівнів, обґрунтування необхідності гармонізації інноваційних змін на всіх рівнях цієї інституції.
Соціологічний підхід до аналізу системи освіти як соціальної інституції дозволив розглянути останній як складну багаторівневу систему, що виконує соціально значущі функції. Інноваційні зміни цього інституту торкаються цільових настанов, змісту, форм, методів, напрямків освітньої діяльності, що вимагає координації останніх на всіх рівнях освітньої підготовки.
В умовах глибинних трансформацій соціально-економічних засад суспільства актуалізується потреба не тільки в передачі культурних і соціальних цінностей минулого покоління, але й розвитку уявлення про нові вимоги часу, що актуалізує потребу у оновленні системи цінностей, норм, поведінкових стереотипів, що є однією з провідних функцій освітньої інституції. В цих умовах виникає потреба в реформуванні нової концепції самої освітньої інституції.
Освіта, виступаючи одним із соціальних механізмів інноваційного розвитку суспільства, впливає на формування потреб, інтересів соціальних суб’єктів і суспільства в цілому, певної системи цінностей тощо. В той же час освіта виступає як сфера реалізації і самореалізації особистості. Причому загальна освіта закладає основи можливості подальшої освіти, формуючи інтелектуальний, творчий потенціал особистості.
В умовах глобалізації посилюється вплив соціокультурних факторів на ефективність сприйняття і реалізації інноваційних змін в інституті освіти. Внаслідок протиречних тенденцій трансформаційних процесів на різних рівнях освітньої інституції, відмічається розбіжність, відсутність єдиної спрямованості інновацій, що відбивається як на розробці та реалізації її інноваційної моделі, так і на сприйнятті її громадськістю та освітянською когортою.
Зміна стратегічних цілей освіти, а саме переорієнтація на формування та розвиток інтелектуального потенціалу, творчих здібностей особистості в загальноосвітній та вузівській підготовці, передбачає перехід від інформаційних форм навчання до інтерактивних засобів, оновлення як змісту, так і методів навчального процесу. Тобто, головна задача освітніх установ полягає у формуванні орієнтації на набуття знань протягом усього життя, відпрацювання вмінь та навичок не тільки самостійного оволодіння системою знання, але й його творчого прирощення. Це передбачає гармонізацію інноваційних змін на всіх рівнях системи освіти.
В роботі викривається суперечливість інноваційних процесів, нерівномірність, різновекторність їх спрямованості на різних рівнях системи освіти. При чому вони проявляються як конфлікт, суперечності між 1) новим змістом, цілями освіти і старими формами, методами її здійснення; 2) між новими формами і методиками і старим змістом; 3) між інноваційними механізмами і технологіями і звичними соціокультурними традиціями, нормами, менталітетом, що породжує не сприйняття громадською думкою нововведень.
Автор аргументує необхідність, при аналізі впливу глобалізації на освітню та наукову сфери, враховувати особливості пострадянських суспільств. Справа в тому, що глобалізаційні процеси регулюються не тільки міжнародними угодами, наприклад, Болонською декларацією, спрямованою на створення єдиного освітнього простору в Європі. Суттєвий вплив на них справляють як загальні, так і специфічні закономірності функціонування перехідних суспільств, їх протирічний розвиток, що супроводжується кризовими явищами у всіх сферах життєдіяльності, зокрема, у сфері освіти як соціальній інституції.
Викриваючи суперечливий характер впливу глобалізаційних процесів на трансформацію пострадянських країн, дисертант виокремлює як позитивні, так і негативні соціальні наслідки, пропонує напрямки їх попередження та усунення в системі освіти.
На думку автора, глобалізацію можна розглядати як соціальний механізм інтеграції країн у світову спільноту.
Автор вважає, що аналіз трансформаційних змін системи освіти свідчать про необхідність гармонізації фундаментальної та емпіричної підготовки, поглиблення гуманізації, гуманітаризації освіти, переорієнтації її на особистісну модель. Зменшення фінансування інституту освіти привело до зниження рівня фундаментальної підготовки, що відбивається на якості реалізації професійних функцій, не сприяє розвитку творчого потенціалу особистості, знижує якість підготовки у системі середньої і вищої освіти в цілому.
В дисертації доведена необхідність формування у суб’єктів освітньої діяльності настанов на підтримку інновацій та їх впровадження, формування ініціативних груп, інноваційного ядра в шкільних та вузівських установах, які б виступали провідниками позитивних інноваційних змін в системі освіти. До їх складу повинні входити як представники професорсько-викладацького та вчительського персоналу, так і студентської молоді і школярів, що буде сприяти підтриманню цих змін. Дослідження свідчить про необхідність глибокого масштабного вивчення системи освіти, аналізу як негативних, так і позитивних наслідків інноваційних змін з метою розробки технологій їх попередження та усунення тих, що вже мають місце.
Проведений розгляд інституту освіти як єдиного соціального організму, що охоплює різні рівні підготовки творчої особистості, а саме: школу, вуз, післядипломну освіту, показав, що необхідно гармонізувати інноваційні зміни на всіх рівнях освітньої інституції.
Узагальнення і систематизація чинників кризових явищ в інституті освіти, проведені нами, свідчать, що найбільшою мірою вони обумовлені непоміркованістю посткомуністичних трансформацій, необґрунтованим запозиченням інновацій, підміною інтеграції до європейського освітнього простору пасивною адаптацією без урахування минулих досягнень соціокультурних особливостей та національного менталітету.
Уточнено сутність, зміст, характер та спрямованість інноваційних механізмів освітніх трансформацій, виявлено та проаналізовано інновації апелятивного характеру, які набули поширення як у стратегії оновлення української вищої школи, так і у спробах її практичного втілення, що знижують її ефективність. Визначено, що наслідки дисфункціональних інновацій негативно впливають як на розвиток середньої, так і вищої шкіл, що гальмує формування творчої особистості, її інтелектуального потенціалу.
Неготовність інституту освіти до масштабного впровадження інноваційних змін в межах вимог Болонської декларації призводить до того, що останні не сприймаються науково-освітньою громадою та суспільством в цілому як позитивні, не вважаються адекватними сучасним можливостям як шкільного, так і вузівського рівня підготовки.
Результатом теоретичного аналізу є виділення критеріїв виміру творчої активності особистості, проведення типологічного аналізу творчої активності суб’єктів освітньої діяльності. Виділено наступні критерії творчої активності - 1) спрямованість на інновації, нововведення як особистісну потребу, цінність; 2) характер і рівень прийняття інновацій, їх інтеріоризацію, визначення їх значущості для суспільства, певних соціальних груп; 3) характер і рівень реалізації інновацій в практичній діяльності та типологічні групи за рівнем творчої активності -1)найвищий рівень; 2) середній рівень 3) низький рівень (а- з індиферентним ставленням до інновацій; б- консервативно настроєні).
З метою оптимізації управління процесом інноваційних змін в освітньому просторі запропоновано використання інноваційних механізмів - соціального діалогу, який дозволить забезпечити взаємодію усіх зацікавлених суб’єктів держави, представників освітніх установ (шкіл, вузів тощо), бізнес-структур, громадськості і спільними зусиллями усунути або попередити наявні протиріччя та розбіжності, підвищити якість підготовки учнів та студентів, формування особистості, яка б відповідала вимогам часу; соціального замовлення на випускників вузів, що сприятиме використанню спеціалістів за профілем підготовки та соціального аудиту - інноваційного управлінського механізму діагностики, супроводу та контролю за впровадженням освітніх інновацій, експертизи ефективності їх впливу на навчальний процес, формування творчої особистості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова Н.К. Воспитание творческой личности как важная цель современного образования// Первые культурологические чтения.- М., 1997.- С.64-65
2. Акулич Н.Н. Глобализация и образование// Вестн.библ.ассамблеи Евразии.- 2006.-№4. с.25-34.
3. Аллак Ж. Взгляд в будущее: приоритеты образования. -М., 1993.- 356 с.
4. Ангеловски К. Учителя и инновации. - М., 1991- 234 с.
5. Андрющенко А.І., Дубровський І. Система соціального партнерства як інститут регулювання трудових відносин в Україні. Х.: Вид-во „Реал”, 2004- 175 с.
6. Анисимов К. Слагаемые инновационного потенциала. //Директор школы. - 2000. - №3.- С.24-26
7. Анохина Г.М. Личностно адаптированная система обучения.// Педагогика.- 2003.- № 7.-С.66-71
8. Арлет Енс X . Инновации и творчество // Проблемы теории и практики и управления.-1991.- №3. - С.77
9. Арсеенко А.Г. Глобализация: социальные изменения и последствия в преддверии XXI века // Социология: теория, методы, маркетинг. 1999.-№1.- С.42-56
10.Арсенко А.Г. Глобальные аспекты и перспективы социального развития в преддверии XXI века // Социальная политика в условиях экономических и политических реформ украинского общества: Приложение к журналу «Персонал». 2000. -№1.- С.35-38
11.Астафьев Я.У., Шубкин В.Н. Социология образования в СССР и России //Социология в России / Под ред. В.А. Ядова.- М., 2003.
12.Астахова В І. Гуманістичний підхід головний принцип освітньої реформи в Україні // Пробл.освіти. К., 1998.- №12.-С.3-14
13.Астахова В.И. Истоки кризиса системы образования в Украине: взгляд в минувшее во имя будущего // Ученые записки: Сб.науч. тр./ ХГИ «НУА».- Х, 1995.-Вып.1- С.16-24
14.Астахова В.И. О развитии приватного высшего образования на Украине // Социол. исслед.-1996.-№ 6.-С. 97-101.
15.Астахова В.И. Особенности воспитательной работы в приватных вузах Украины // Нові форми виховної роботи у вищих закладах освіти України: пошуки, проблеми, завдання: Прогр. та матеріали Всеукр. наук.-практ. конф /М-во освіти України; ХГЇ «НУА».-Х„ 1997.-С. 25-39.
16.Астахова В.И. Приватные вузы как экспериментальный полигон украинской систе­мы образования // Инновационность в образовательной деятельности: методология, методика, практика / М-во образования Украины; ХГИ "НУА".-Х., 1997.- С. 36-47,-Деп. в НИИ ВО 17.07.1997, N 106-97.
17.Астахова В.И. Противоречия и конфликты в системе воспитания студенчества на этапе кардинального обновления высшей школы Украины // Конфлікти і культура: різноманіття їх проявів: Матеріали наук.-практ. конф. / Харк. держ. пед. ун-т;-Х., 1997 .-С. 126-130.
18.Астахова В.І. Гуманістичний підхід - головний принцип освітньої реформи в Укра­їні // Пробл. освіти.-К., 1998.- N 12.- С. 3-14.
19.Бакиров В.С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора.- X.: Ви-дшк., 1988. -198с.
20.Бакиров В.С. Ценностное сознание личности и механизм его формирования // Вестник. Харьк. ун-та.- X., 1985. - № 271 - С. 3-9.
21.Бауман З. Глобализация: последствия для человека и общества.-М., 2004.-180с.
22.Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. М., 1999.- 185 с.
23.Белорус О.Г. Глобальные трансформации и стратегии развития.-К.,2000.- 422с.
24.Берега В.В. Суспільство в період транзиції: український контекст.-ДонДАУ, 2001. 170с.
25.Бержанір А. Які цінності у ціні? //Віче.- 1998.- № 10.-С.134-140.
26.Бестужев-Лада И.В. К школе XXI века.- М.: Высш.шк., 1988.- 214 с.
27.Бестужев-Лада И.В. Прогнозное обоснование социальных нововведений.- М., 1993. 287 с.
28.Богданов С. Наши нововведения. // Директор школы. - 2001. -№5. С.12-16
29.Бондаревская Е.В. Личностно-ориентированное образование: опыт разработки парадигмы. - Ростов-на-Дону, 1997. -158 с.
30.Бондаренко А.Л. Установки и жизненные ценности молодежи // Молодежная поли­тика: опыт, проблемы, перспективы: Материалы междунар. науч.-практ. конф. -К., 1999
31.Вебер М. Основные понятия стратификации // Социс.-1994.-№3.-С.147-156
32.Винер Н. Кибернетика или управление и связь в животном и машине/ Пер.с англ.-М., 1988.- 139 с.
33.Волков Ю.Г. Новые парадигмы общества и человека. Инно­вационные подходы в науке. Теоретические и методологи­ческие проблемы социогуманитарного познания. - Ростов-на-Дону, 2002- 214 с.
34.Выготский Л. Исторический смысл психологического кризиса: Методологическое исследование // Собр. соч. в 6-ти т. Т.I. - М., 1982.- C. 291-436.
35.Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну. К., 2001- 258 с.
36.Гадамер Х.-Г. Истина и метод.- М., 1988.- С. 51-54
37.Гальчинський А. Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи-К., „Либідь”.-2006.-307 с.
38.Гендин A . M . Образование в постсоциалистическом обществе: специфика развития и перспективы выхода из кризиса // Образование в Сибири.- Томск, 1995. - №2. С.29-33
39.Герасимов Г.И. Управление инновациями и инновационное управление // Инновационная школа.- 1995.- № 1. С.45-53
40.Геращенков, И. Приоритетные направления модернизации образования требуют финансового обеспечения // Народное образование: рос. обществ.-пед. журн. - 2005. - № 10. - C. 82-88.
41.Гершунский Б.С. Философия образования для XXI века (В поисках практикоориентированных концепций).- М.: Совершенство, 1998.- 608 с. Головаха Е.И. Социологическая публицистика. К., 2001
42.Грабовський С. Самовизначення людини як проблема сучасної доби //Сучасність.-В98.-К9.-С. 50-65.
43.Громов И.А., Мацкевич А.Ю., Семёнов В.А. Западная теоретическая социология.-СПб: Ольга, 2001 -286 с.
44.Громыко Ю.В. Проектирование и программирование развития образования.- М., 1996.
45.Гуманистические функции образования и особенности их реализации в кризисном обществе / М-во образования Украины; ХГИ "НУА".- X., 1996.- - Деп. в НИИВО 19.09.96 г.,- №129-96.- 415 с.
46.Гэлбрайт Дж. Новое индустриальное общество.- М.,1996. - 187 с.
47.Давыдов, Ю. Болонский процесс. Миф или реальность? // Высшее образование в России: науч.-пед. журн. М-ва образования и науки Рос. Федерации. - 2005. - № 10. - C. 3-11.
48.Державна національна програма „Освіта” (Україна XXI століття).- К.,1994
49.Дмитриенко В.П., Люрья Н.А. Образование как социальный институт: тенденции и перспективы развития.- Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1999.-184 с.
50.Днепров Э.Д. Школьная реформа между «вчера» и «зав­тра».-М., 2000.- 234 с.
51.Добреньков В.И., Нечаев В.Я. Общество и образование.- М., 2003.- С.226-228
52.Добрынина В.И., Добрынин В.В., Кухтевич Т.Н., Туманян О.В. Общество - высшая школа - молодёжь.-М.: НИИВО, 2000.-186 с.
53.Долженко О.В., Розин В.М. Судьба образования и человека в истории и на пороге XXIвека//Соврем, высш. шк.-1989.-№ 3.-С.16-23.
54.Домбинская М.Г. Духовная деятельность в сфере образования как процесс станов­ления духовной культуры личности // Образование в Сибири.- Томск, 2001.- № 1.-С. 190-191.
55.Дридзе Т.М. Социальная коммуникация в управлении с обратной связью//Слциологические исследования.-1998.-№10.-С.
56.Дудченко B . C . Основы инновационной методологии. - М., 1996. 345 с.
57.Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. М.: Наука, 1991.- 574 с.
58.Дюркгейм Э. Социология. -М.: Канон, 1995. -349 с.
59. Дьюи Дж. Школа и общество.- М., 1925.- 45 с.
60.Заславская Т.И., Рывкина Р.В. Социология экономической жизни: Очерки теории.- Новосибирск: Наука, 1991.- 448 с.
61.Збірник законодавчих та нормативних актів про освіту.-К.:Міносвіти України,1994.-Вип.1.
62.Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. М., 1986.- 204 с.
63.Зимин А.И. Социология образования: вопросы остаются // Социол. исслед.- 1994.-№3.-С. 67-69.
64.Зиятдинова Ф.Г. социальные проблемы образования. М., 1999. 280с.
65.Инновационное движение в российском школьном образовании /Под ред. Днепрова Э.. Каспржака А.. Пинского А.- М., 1997. 276 с.
66.Инновационное обучение: стратегия и практика /Под ред. ЛяудисВ.Я. М., 1994.
67.Ионин Л.Г. Основания социокультурного анализа.- М., 1995. 179 с.
68.Каменська Т.Г. Професійне самовизначення випускників вузів в умовах становления ринку праці в Україні. Автореф. дис. канд.соціолог. наук: 22.00.06.- X., 1998.- 16с.
69.Карпова Ю.А. Введение в социологию инноватики СПб, 2002.- 190 с.
70.Карпова Ю.А. Инновации, интеллект, образование. - М., 1998. 256 с.
71.Карпухин О.И. Самооценка молодежи как индикатор ее социокультурной идентификации //Социс.- 1998.- № 12.- С.89-94.
72.Каспржак А.Г., Левит М.В. Базисный учебный план и образование в епоху перемен. - М., 1994. - с.79
73.Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество, культура. - М., 2000.- 167 с.
74.Кларин M.B. Инновации в мировой педагогике. Рига, 2000. - с.82-85.
75.Кларин М.В. Личностная ориентация в непрерывном обра­зовании. //Педагогика. -1996.- №2.- с. 14.
76.Клименко Г.І. Про зміни в системі ціннісних орієнтацій студентської молоді в умовах перебудови системи вищої освіти в Україні // Соціологічний вимір вищої освіти України.- К., 1993.- С.94-104
77.Ковалёва Л.И. Кризис системы образования // Социологические исследования.- 1994.- №3.- С. 47-49
78.Козлова Н.Н., Смирнова Н.М. Кризы классических методологий и современная познавательная ситуация // Социологические исследования. 2005. №11. С. 12-23.
79.Кон И.С. Социология личности. М.:Политиздат, 1967. 388 с.
80.Конт О. Курс положительной философии // Западно-европейская социология XIX века.- М., 1996.- 257 с.
81.Косалс А.Я. Социальный механизм инновационных процессов.- Новосибирск, 1999.- 265 с.
82.Кпарин MB. Инновации в мировой педагогике. Рига. 2000. с.82-85.
83.Крылова Н.Б. Культурология образования.- М.: Народное образование, 2000.- 272 с.
84.Кумбс Ф.Г. Кризис образования в современном мире : Системный анализ.- М.: Прогресс, 1970. 264 с.
85.Лапин Н.И. Системно-деятельностная концепция исследования нововведений // Диалектика и системный анализ. -М..- 1986.- С.78-86
86.Леднев B.C. Содержание образования: сущность, структура, перспективы. - М., 2001.- 198 с.
87.Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность.- М., 1975.- 177 с.
88.Лукашевич М.П. Соціалізація: Виховні механізми і технології: навч.-метод. посібник / Інститут змісту і методів навчання. К., 1998. 112 с.
89.Лутай В.С. Філософія сучасної освіти.- К.: Центр „Магістр- S”,1996.- С.256
90.Ляудис В.Я. Наука и инновации.- М., 1995.-С.38-47
91.Маркс К., Єнгельс Ф. Избранніе произведения. В 3-х т. Т.1.- М., 1983.- 514 с.
92.Мартен Д. Соціологя глобалізації.-К., „КМ Академія”,2005.-275 с.
93.Маслоу А. Самоактуализация. // Психология личности.Тезисы.- М.: Высшая школа., 1982- c
94.Мертон Р.С. Социальная теория и социальная структура // Социол. исслед. 1992. - №2. с.118-124
95.Мєщанінов В.В. Вплив процесів глобалізації на розвиток системи освіти// Наук. Праці Нац. Ун-ту „Києво-Могилянська академія”.-2001.-Вип.1.-с.123-131
96.Мид М. Культура и мир детства.- М.: Наука, 1988.- с. 45-48
97.Минюшев Ф.И. Социология культуры: Учебное пособие для вузов.- М.:Академ.Проект, 2004.-С.54
98.Митрофанов С. Плюсы и минусы «Болонского процесса» // Русский журнал.- 2003.-7 апреля
99.Н.І.Черниш, Шемировский В.Г. Социология личности. Теория и опыт исследований .- К., 1999- с.211
100. Навроцький О.І. Вища школа України в умовах трансформації суспільства.- Х. „Фолио”-2006.
101. Наин А.Я. Педагогические инновации и научный экспери­мент.//Педагогика. - 1996. - №5. С.27-33
102. Національна доктрина розвитку освіти// Освіта.-2002.-№26.-С.3
103. Нечаев В.Я. Социология образования. М: Изд-во МГУ, 2002.- 200 с.
104. Ніколаєнко С. Вища освіта джерело соціально-економічного і культурного розвитку суспільства.-К.:Знання, 2005.- 319 с.
105. Особливості процесу професійного та соціального самовизначення молоді в умо­вах трансформації суспільної системи в Україні // Проміжний звіт про науково - дос­лідну роботу.-X. ХДУ, Архів ЛКСД; 1997,-68 с.
106. Оссовський В.Л. Престиж професії. К.:Політвидав України, 2000.- 101 с.
107. Парамонова С.П. Типы морального сознания молодежи / Социол.исслед. -1999.- №10. С.69-78
108. Парсонс Т. Общий обзор // Американская социология. - М.: Прогресс, 2002. - С. 360-378.
109. Парсонс Т. Система координат действия и общая теория систем действия: культура, личность и место социальных систем // Американская социологическая мысль. М., 1996. С. 448-464.
110. Парсонс Т. Система современных обществ.- М., 1997.- 329 с.
111. Перспективы развития системы непрерывного образования. /Под ред. Гершунского Б.С. - М., 1990. 267 с.
112. Петров Ю.П. Социально-нравственный потенциал образования.- Свердловск: Изд-во Урал, ун-та, 2000.- с.213
113. Пиаже Ж. Избранные психологические труды: Пер. с фр. п англ. М.: Междунар. Пед.акад., 1994. 680 с.
114. Підаєв А. Болонський процес в Європі. Що таке і чи потрібен він Україні?// Новий колегіум.-2004.-№2.-с.33-36.
115. Піщуліна О.М. Зміни орієнтації поведінки особистості в умовах трансформації ку­льтури: Автореф. дис. ... канд. соціол. наук / арк. держ. ун-т.-Х., 2002-19 с.
116. Плигин А.А. Личностно ориентированное образование: история и практика.- М. «КСП+»,2003. -С. 432
117. Позінкевич Р.О. Культура і творче формування особистості - Луцьк, 1993.
118. Поляков С.Д. В поисках педагогической инноватики. -М., 2003. 183 с.
119. Поляков С.Д. Инновации в жизни школы. В ст. «Воспита­тельная система школы: проблемы управления. //Библиотека журнала «Директор школы». - 2000. -Вып. №6. С. 67-71
120. Попова О.В. Становлення і розвиток інноваційних педагогічних ідей в Україні у XX ст./ Харківський держ.педагогічний унів-т ім.Г.С. Сковороди.-Харків: „ОВС”, 2001.-С.256
121. Р.Сокурянская Л.Г., Омельченко В.В. Актуальные проблемы формирования специа­листа в вузе в условиях разнообразия образовательных форм: "Харьковские социо­логические чтения - 95"; X., 1995, - С. 127-131.
122. Резванов С.В. Образовательная культура: генезис, статус, перспектива. В кн.: Мировоззрение: философия соци­альной культуры.- Ростов-на-Дону. 2006.- С. 179.
123. Ритцер Дж. Современные социологические теории. - СПб, 2002.-499 с.
124. Розин В. Инновационное педагогическое творчество // Alma Mater .- 1997. - №3.- С.5.
125. Ручка А.О. Особливості сучасної культурної глобалізації// Проблеми розвитку соціологічної теорії. Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства: Наукові доповіді і повідомлення II Всеукраїнської соціологічної конференції.-С.353-358
126. Сасин П.П. Социальный заказ на инновационную деятельность личности // Творчество как онтологическая проблема. - Пермь, 1992. С.
127. Сахань О.М. Студентські інтереси та їx роль в становленні соціальної зрілості майбутніх спеціалістів. Автореф. дис. канд. соціолог. наук: 22.00.06.- X., 1995.- 22 с.
128. Свинина Н.Г. Жизненный опыт учащихся в контексте личностно ориентированного образования. // Педагогика.-2001.- № 7.- С. 43-48
129. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. - М., 1998.- 159 с.
130. Сериков В.В. Личностно-ориентированное образование //Педагог