Інституціоналізація безперервної освіти в Україні: факторна обумовленість

Краткое описание

ХАРКіВСьКИЙ ГУМАНіТАРНиЙ УНіВЕРСИТЕТ
«НАРОДНА УКРАїНСьКА АКАДЕМіЯ»

На правах рукопису

Топчій Тетяна Василівна

УДК 316.74 [37.046:37.014](477)

Інституціоналізація безперервної освіти
в Україні: факторна обумовленість

Спеціальність 22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Науковий керівник
Астахова В. І., доктор історичних наук, професор

Харків-2006

Зміст

ВСТУП

312

1. Теоретико-методологічні засади соціологічного аналізу безперервної освіти ....................................................................................

13-90

1.1. Соціокультурні детермінанти та сутність нової освітньої парадигми: глобальний і регіональний контекст ..................................

13-30

1.2. Соціологічний дискурс безперервної освіти: західний та вітчизняний варіанти ..................................................................................

31-56

1.3. Індивідуальний і суспільний вимір освіти протягом усього життя: методологічні обґрунтування ........................................................

57-88

Висновки до першого розділу ...................................................................

89-90

2. Стан, проблеми та перспективи інституціоналізації безперервної освіти в Україні ...........................................................................................

91-154

2.1. Державна освітня політика як фактор інституціоналізації безперервної освіти .....................................................................................

92-107

2.2. Феномени інституціоналізації безперервної освіти в глобальному та вітчизняному освітньому просторі ................................

108-140

2.2.1. Впровадження ідеї освіти протягом усього життя в освітні практики: закордонний та український досвід ........................................

108-120

2.2.2. Навчально-науковий комплекс як інституціональна форма безперервної освіти .....................................................................................

120-140

2.3. Соціологічний супровід освіти протягом усього життя як фактор її інституціоналізації ......................................................................

141-152

Висновки до другого розділу .....................................................................

153-154

ВИСНОВКИ .............................................................................................

155-160

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ .........................................

161-186

ВСТУП

Процес реформування освітніх систем, становлення нової освітньої парадигми набуває все більшого поширення як на пострадянському просторі, так і в глобальному контексті. Важливість чіткого визначення ціннісних орієнтирів освіти і її довгострокового прогнозування добре усвідомлюється європейською освітянською спільнотою, невід’ємною складовою якої є працівники освіти України. Підтвердженням цього є Сорбонська декларація 1998 р. і Болонська декларація 1999 р., матеріали Берлінського саміту 2003 р., Концепція модернізації російської освіти на період до 2010 року, а також українські програмні документи: Закон України Про освіту”, Закон України Про вищу освіту”, Національна доктрина розвитку освіти, державна програма Учитель” та ін. [41; 66; 149; 153; 161; 172; 174].
Сьогоднішня система освіти вимагає докорінного перегляду більшості традиційних освітніх практик, що не відповідають викликам часу, які обумовлені стрімкими змінами у всіх сферах життєдіяльності людства. Зміст освіти, де головною була ідея про пізнання світу і його підпорядкованість причинним зв’язкам, що відкриваються людині в знаннях, придатних для вирішення завдань у стандартних ситуаціях, усе більше суперечить умовам динамічності, нестабільності та багатовекторності розвитку світу. Пошук нових освітніх моделей, орієнтованих на творчість, діяльнісне знання і високі моральні принципи, стає найактуальнішим завданням сучасної науки і практики. Відпрацювання таких моделей вимагає створення принципово нової освітньої парадигми, в основі якої лежить принцип безперервності освіти, створення умов і можливостей для самовдосконалення людини протягом усього життя.
Звідси нагальна потреба в розробці широкого кола питань, пов’язаних із процесами становлення та розвитку безперервної освіти в різних регіонах світу, в тому числі, в Україні, яка має за мету входження до європейського освітнього простору на підставі реалізації принципів Болонської декларації, що була підписана нашою країною в травні 2005 року.
Міжнародні зв’язки України у галузі освіти і науки здійснюються у декількох напрямках: реалізуються проекти за програмою Європейського Союзу ТЕМПУС, збільшується кількість іноземних студентів (сьогодні у ВНЗ України навчаються близько 27 тисяч іноземних громадян, які представляють більше, ніж 110 країн світу) [166, с. 5], створюються умови для проведення педагогічного експерименту щодо впровадження кредитно-модульної системи і входження нашої країни до Болонського процесу.
Розширення міжнародного співробітництва у сфері освіти сприяє підвищенню авторитету української держави на міжнародній арені. Приєднання України до Болонського процесу відкрило нові перспективи контактів всіх суб’єктів освітнього процесу з навчальними закладами найрозвинутіших країн Європи. Саме тому освітня політика стає сьогодні стратегічним напрямком діяльності нашої держави.
Державна освітня політика окреслює значущі для сучасної України пріоритети, враховує ті стандарти і нормативи, що відповідають загальноєвропейській практиці. Закони України Про загальну середню освіту”, Про вищу освіту” та інші нормативно-правові документи затверджують нові державні стандарти, що стосуються загальної середньої та професійної освіти з урахуванням європейських і світових тенденцій розвитку освітньої сфери [41, 83; 153, 174].
Підсумовуючи результати розвитку освіти у 2004/05 навчальному році та визнаючи завдання на 2005/06 навчальний рік, Міністерство освіти і науки України визначило необхідність підвищення якості освіти в Україні, важливість забезпечення рівного доступу до отримання якісної освіти для всіх громадян країни. Серед найбільш проблемних питань освітньої сфери, що вимагають невідкладного рішення, називалися невідповідність окремих напрямків підготовки спеціалістів світовим стандартам і перш за все невідповідність світовим тенденціям розвитку освіти. В нормативних документах МОН України підкреслюється явне відставання вітчизняної освіти у впровадженні інноваційних форм організації навчального процесу і використанні нових технологій навчання [166, с. 5].
Розроблена і прийнята 1993 року Державна національна програма Освіта” (Україна: ХХІ століття”) була безпосередньо спрямована на реформування вітчизняної освітньої системи, виходячи з національних потреб і наявної соціально-економічної ситуації, і визначала стратегію й основні напрямки розвитку освіти у ХХІ сторіччі. Пріоритетними напрямками державної політики в плані реформування освіти були названі: підвищення якості освіти, оновлення змісту і форм організації навчально-виховного процесу, розширення україномовного освітнього простору, впровадження різноманітних освітніх інновацій, нових інформаційних технологій, створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, розширення ринку освітніх послуг, а також розвиток системи безперервної освіти і навчання протягом життя [153, с. 6-7]. На жаль, ці ідеї були тільки декларовані програмою, в ній не були визначені механізми реалізації сформульованих завдань, оптимальні шляхи реформування освітнього простору в Україні. Значно конкретнішою стала Національна доктрина розвитку освіти, прийнята 2002 року, яка серед пріоритетів державної політики в галузі освіти називала інтеграцію української освіти до міжнародного освітнього простору перш за все шляхом становлення безперервної освіти. [149]
Інституціоналізація безперервної освіти, яка покликана забезпечити умови для самовдосконалення особистості протягом усього життя, стає сьогодні однією зі стрижневих проблем розвитку освітніх систем і потребує кардинальної зміни освітньої політики, зокрема, модернізації всіх ланок освіти.
Аналізуючи ситуацію, що склалася в сучасному світі, можна стверджувати, що безперервна освіта є унікальним механізмом виживання окремої людини і людства в цілому в умовах інформаційного суспільства. Незнаний до цього часу темп зростання та поновлення інформації створює для людини принципово нові умови життя, вимагаючи постійного самовдосконалення і поновлення власних знань. Тому безперервна освіта стає нагальною об’єктивною необхідністю, а її реалізація розглядається як панацея, здатна вивести людство з кризи.
Інституціоналізація безперервної освіти в Україні залежить від глибокого наукового, в тому числі, соціологічного обґрунтування її структури, змісту, форм, механізмів та факторів розвитку. Проте сьогодні, на жаль, практично не існує більш-менш серйозних теоретичних розробок з цих питань. Усе це зумовлює актуальність вивчення факторної обумовленості процесу інституціоналізації безперервної освіти як головної ідеї нової освітньої парадигми, специфіки цього процесу в Україні.
Реформа освіти в Україні здійснюється у двох напрямках, в основі яких лежать різні концептуальні підходи. З одного боку Національна доктрина розвитку освіти, що відстоює національні інтереси, з іншого принципи Болонської декларації, засновані на цінностях європейської культури, зокрема, на принципах полісуб’єктності, багатоваріантності, гнучкості, відкритості, толерантності, поваги до прав людини, незалежно від її етнічної, культурної, релігійної, мовної приналежності. На з’ясування того, наскільки узгоджуються та як реалізуються на практиці дані концепції в умовах України, в тому числі, спрямована наша дисертаційна робота.
Об’єктом даного дисертаційного дослідження є система безперервної освіти в Україні.
Предметом дослідження є соціокультурні фактори інституціоналізації безперервної освіти.
Мета роботи полягає у визначенні основних тенденцій, чинників та особливостей процесу інституціоналізації безперервної освіти, виявленні значення цього процесу для успішної реалізації освітніх реформ, що здійснюються в Україні в контексті нової освітньої парадигми.
Досягнення мети обумовило необхідність вирішення таких завдань:
- здійснити аналіз соціокультурних передумов формування та сутності нової освітньої парадигми;
- визначити ключові теоретико-методологічні підходи до вивчення процесу інституціоналізації безперервної освіти у її суспільному та індивідуальному вимірі;
- проагналізувати евристичний потенціал існуючих підходів до концептуалізації безперервної освіти в сучасному соціологічному дискурсі;
- дослідити факторну обумовленість процесу інституціоналізації безперервної освіти в її індивідуальному та суспільному вимірах;
- розкрити значення та роль державної освітньої політики як головного чинника інституціоналізації безперервної освіти в Україні;
- здійснити експертну оцінку закордонного та вітчизняного досвіду інституціоналізації безперервної освіти;
- проаналізувати діяльність навчально-наукових комплексів як інституціональної форми безперервної освіти;
- визначити роль соціологічних досліджень у процесі інституціоналізації безперервної освіти в Україні:
- на підставі узагальнення першого досвіду становлення безперервної освіти в Україні сформулювати практичні рекомендації щодо створення нових освітніх модулів, які надають можливість для навчання протягом життя.
Теоретико-методологічну основу даного дослідження склали роботи класиків соціології Е. Дюркгейма, М. Вебера, Т. Парсонса, Р. Мертона, інших видатних представників світової соціологічної думки [3, 4, 39, 7476].
Розробляючи власну концепцію безперервної освіти, у контексті її індивідуального виміру ми виходили з методологічних засад веберівської розуміючої соціології, зокрема, його теорії соціальної дії, розглядаючи освіту протягом усього життя як цінніснораціональну або цілераціональну дію.
Суспільний вимір безперервної освіти здійснено нами на основі структурно-функціонального аналізу перш за все на підставі концептів інституціоналізму та функціоналізму, що дозволило проаналізувати основні фактори інституціоналізації освіти протягом усього життя та її функції у сучасному суспільстві. Велике значення для теоретичного обґрунтування нашої дисертації мають роботи Л. Альтюссера, Д. Белла, І. Бестужева-Лади, О. Тоффлера, П. Бурд’є, Ф. Зіятдінової, Л. Рубіної, М. Руткевича, Дж. Д’юї, Ч. Міллса, А. Печчеї, Ф. Шереги та інших дослідників ХХ століття [3, 26, 3031, 7173, 8889, 165, 180, 182183, 197, 227, 228, 248].
Ідея безперервної освіти як нового сприйняття освітнього процесу в умовах суспільства, що навчається, була висловлена і зафіксована в документах ЮНЕСКО у 60-70-ті рр. минулого сторіччя [46, 49, 6264, 186, 229230]. Значний внесок у розвиток теоретичних засад цієї ідеї зробили П. Ленгранд, Ж. Жерар, А. Турен, Ф. Янушкевич, П. Даве, Ж. Делор, Б. Саймон та інші [47, 56, 69, 150, 235, 252].
Важливу роль у розробці нашої власної концепції безперервної освіти відіграли дослідження російських соціологів Ф. Р. Філіппова, В. І. Добренькова, В. Я. Нечаєва, І. Савицького, В. Горбунова, Ю. Шмаріона та інші [68, 1015, 2223, 45, 5051, 91, 100, 108, 115116, 144145, 147, 151, 158, 167168, 189190, 199202, 240241].
Серед українських учених, які зробили вагомий внесок у концептуалізацію освіти, в тому числі освіти протягом усього життя, повинні бути названі В. Андрущенко, В. Астахова, В. Бакіров, І. Зязюн, Н. Ничкало, Л. Герасіна, Г Клімова, В. Лозовой, М. Лукашевич, К. Михайльова, О. Навроцький, Є. Подольська, О. Сидоренко, Л. Сокурянська, Ю. Чернецький, О. Якуба.
Проте у роботах цих авторів, на жаль, не приділяється достатньої уваги таким аспектам цієї проблеми, як фактори інституціоналізації безперервної освіти в умовах трансформації суспільства, наступність змісту навчання, механізмів координації навчально-виховної діяльності на різних рівнях освіти, формування когнітивних потреб та освітніх цінностей особистості, її здатності до самоосвіти та самовдосконалення протягом життя.
Теоретичне значення даної роботи полягає у концептуалізації процесу інституціоналізації безперервної освіти. Розроблена автором концепція робить певний внесок у теоретичний арсенал соціології освіти; вона може бути застосована у подальших наукових, у тому числі, соціологічних дослідженнях проблем освіти протягом усього життя.
Дисертаційне дослідження виконане в межах комплексної наукової теми Харківського гуманітарного університету Народна українська академія” Формування інтелектуального потенціалу нації на межі століть: економічні, політичні, соціокультурні аспекти” (державний реєстраційний номер №0199U004470) та на підставі виконання довгострокового перспективного плану науково-дослідної роботи ХГУ „НУА” на 2001-2010 р.р., затвердженого МОН України 12.10.1999 р.
Наукова новизна дослідження полягає у вирішенні важливої наукової задачі соціології освіти розроблено концепцію інституціоналізації безперервної освіти у транзитному суспільстві, а саме:
- поглиблене теоретичне обґрунтування нової освітньої парадигми, яку автор визначає як соціокультурну парадигму; розкрито її переваги у порівнянні з гуманітарною та політехнічною парадигмами; сформульовано аргументований висновок про те, що головною ідеєю соціокультурної парадигми є ідея безперервної освіти;
- вперше у вітчизняній соціологічній думці розроблено концепцію факторної обумовленості інституціоналізації безперервної освіти в її індивідуальному та суспільному вимірі; доведено, що на особистісному рівні безперервна освіта обумовлюється сталими або ситуативними когнітивними потребами та ціннісним сприйняттям освіти як термінальної або інструментальної цінності; виявлено, що у суспільному вимірі головним фактором інституціоналізації освіти протягом усього життя є розгалужена освітня інфраструктура, зокрема такі її елементи, як периферійні структури, метаструктури та сервісні освітні структури; обґрунтовано значення державної освітньої політики як чинника інституціоналізації безперервної освіти;
- уточнено поняття "безперервна освіта", під яким автор розуміє процес постійного забезпечення освітніх потреб особистості, що досягається через функціонування розвиненої системи стаціонарних навчальних форм, самоосвіти та освітньої інфраструктури;
- вперше введено до наукового обігу поняття "когнітивна соціалізація", яке визначається як процес інтеріоризації індивідом когнітивних цінностей та ціннісних орієнтацій, формування сталої потреби в освіті, головними суб'єктами якої є сім'я, інститут освіти та освітня інфраструктура;
- вперше на підставі узагальнення досвіду становлення безперервної освіти в Україні доведено, що найбільш ефективною інституціональною формою освіти протягом усього життя є навчально-наукові комплекси;
- обґрунтовано, що важливим фактором інституціоналізації безперервної освіти є її соціологічний супровід, тобто систематичний науковий аналіз цього процесу, спрямований на забезпечення всіх суб'єктів освіти інформацією, необхідною для його корегування.
Емпірична база дослідження. У дисертації використані результати соціологічних досліджень із проблем становлення безперервної освіти в Україні, проведених за участю автора Лабораторією проблем вищої школи ХГУ НУА” протягом 2000-2004 років у межах проекту Life long education і фактори її становлення в сучасному суспільстві”. Це дослідження, здійснені серед учнів СЕПШ НУА та ліцею Професіонал” (за репрезентативною вибіркою опитано 188 учнів цих навчальних закладів); серед учителів цих навчальних закладів (опитано 78 респондентів); серед студентів ХГУ НУА” та НТУ ХПІ” (за репрезентативною вибіркою опитано 486 студентів); серед перших випускників ХГУ НУА” (опитано 57 респондентів); а також серед експертів з питань освіти (глибинні інтерв’ю здійснені з 22 ректорами та проректорами вищих навчальних закладів Харкова державної та недержавної форми власності). Крім того, автор звертається до матеріалів емпіричних досліджень з проблем освіти, здійснених кафедрою соціології та соціологічною лабораторією Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, перш за все до результатів дослідження Вища школа як суб’єкт соціокультурної трансформації” (дослідження проведено протягом 20022004 рр. серед студентів українських та білоруських вищих навчальних закладів; за репрезентативною вибіркою опитано 2218 українських та 980 білоруських студентів).
Практична значущість роботи пов’язана з можливостями використання головних концептуальних положень дисертації в реформуванні системи вітчизняної освіти, зокрема діяльності навчальних закладів усіх рівнів та освітньої інфраструктури.
Крім того, одержані автором результати можуть бути застосовані при викладанні таких дисциплін, як: Соціологія освіти”, Соціологія виховання”, Соціологія молоді”, Соціологія особистості” тощо.
Висновки та пропозиції автора щодо розвитку безперервної освіти вже сьогодні знаходять своє впровадження в діяльності Харківського гуманітарного університету Народна українська академія”, що є експериментальним майданчиком Міністерства освіти і науки України з відпрацювання принципово нового освітнього модуля безперервної освіти, а також в освітні практики ряду інших ВНЗ Харківського вузівського центру.
Апробація отриманих результатів. Основні положення і висновки дисертації були викладені у доповідях і повідомленнях більш ніж на 10 наукових конференціях, в тому числі: на міжнародній науково-практичній конференції Управління сучасним вищим навчальним закладом” (Харків, НУА, жовтень 2002 р.); міжнародній науково-практичній конференції Становлення системи безперервної освіти в регіоні: проблеми організації та управління” (Дніпропетровськ, січень 2003 р.); Всеукраїнській соціологічній конференції Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства” (Київ, квітень 2003 р.); IX і X Міжнародних наукових конференціях Харківські соціологічні читання” (листопад 2003 р. та листопад 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції Становлення професійної кар’єри жінок: історико-філософський, соціологічний і психологічний аспекти” (Харків, лютий 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції Виховання в контексті соціальної адаптації студентства” (Харків, листопад 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції Управління великими соціальними системами та гуманітарно-технічна еліта” (Харків, травень 2003 р.), Міжнародній науково-практичній конференції Методологія і методика виховної роботи в умовах безперервної освіти” (Харків, лютий 2005 р.) та інші.
Крім того, результати дослідження обговорювалися на міжкафедральних методологічних семінарах і на засіданнях кафедри соціології Харківського гуманітарного університету Народна українська академія”.
Структура роботи. Дисертація містить у собі вступ, два розділи, сім підрозділів, висновки, список використаної літератури (усього 260 джерел).

Результати дослідження відбиті також у 10 публікаціях, п’ять з яких у наукових фахових виданнях України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження факторної обумовленості інституціоналізації безперервної освіти в Україні довело, що ідея освіти протягом усього життя як стратегічний напрямок розвитку глобального та вітчизняного освітнього простору є центральною ідеєю нової освітньої парадигми, яка визначається як соціокультурна парадигма.
Формування нової освітньої парадигми пов’язане з глибинними соціальними перетвореннями перш за все в економічно розвинених країнах. Ці перетворення викликані трьома процесами стрімким розвитком інформаційних технологій, глобалізацією світової економіки й індивідуалізацією суспільної свідомості.
Зміна стратегічних цілей освіти, артикульованих у новій освітній парадигмі, у першу чергу, спрямована на становлення безперервної освіти як принципу розвитку освітніх систем у ХХІ столітті. Освіта для всіх протягом усього життя в цілому означає переосмислення і трансформацію всіх аспектів навчання і виховання, всіх елементів освітньої системи, починаючи від методологічних принципів і закінчуючи конкретними методиками. Нова парадигма освіти веде до значних функціональних змін, де ключовим виступає поняття компетенція/компетентність” як інтегральний соціально-індивідуально-поведінковий феномен результату освіти.
На зламі століть змінюється освітня парадигма і в Україні. Актуальність її пов’язана з процесом підготовки людини до життя і праці у світі, який постійно ускладнюється, де важливим стає не стільки передача інформації, скільки навчання способам її отримання та використання.
Безперервна освіта виступає як загальний принцип розвитку освітніх систем, але її ідейне й організаційне втілення потребує певних методологічних підходів і реалізації тактичних завдань, які ґрунтуються на принципах загальності освіти, безперервності, наступності, фундаментальної підготовки кадрів широкого профілю, єдності навчання й виховання, інтенсифікації накопиченого знання через гнучкість і самоадаптацію змісту освіти, випереджального розвитку та інноваційності. Що стосується принципів саме безперервної освіти, то вони конкретизуються у багатоступінчатості її системи, наступності освітніх програм, інтеграції і маневреності.
У ході дисертаційного дослідження було виявлено, що тенденція розвитку освіти в глобальному масштабі визначена тим символічним контекстом, що пов’язаний з життєвим успіхом людини, можливостями її самореалізації, становищем людини в суспільстві, її визнанням. Тому реформування освіти припускає поряд із розширенням доступу до освіти організацію комплексу заходів із забезпечення якості освітніх послуг.
В освітніх програмах найбільш розвинених країн безперервна освіта стала принципом зміни стратегії вищої школи. Створено Мережу безперервної освіти європейських університетів. Для ВНЗ практична реалізація ідеї безперервної освіти забезпечує масштаб діяльності з надання освітніх послуг, удосконалення форм і методів організації освіти дорослих.
Розвиток системи безперервної освіти пов’язують не лише з університетами, але й з приватними навчальними центрами, різними асоціаціями, окремими програмами з навчання дорослих. Створюється єдина освітня система з різними рівнями і циклами навчання: від загального середнього до професійного і вищого.
Практичний досвід упровадження безперервної освіти в закордонній практиці отримав своє відображення в концепціях так званого кооперативного навчання, сендвіч-курсів” та ін. Паралельно у ВНЗ західних країн функціонують і форми заочного навчання, причому не тільки вищого, а й початкового і середнього. Великого поширення набувають різні форми дистанційного навчання.
У контексті трансформації освіти у світовому масштабі визначається і стратегічна лінія розвитку системи освіти України. Спостерігається прагнення привести зміст практичної підготовки у вітчизняних вищих навчальних закладах відповідно до потреб економіки. Розробляться нові кроки для того, щоб зробити освіту більш мобільною, забезпечити її належний якісний рівень і створити нормативно-правову базу безперервної освіти, в тому числі освіти дорослих, тобто у вітчизняному освітньому просторі актуалізується процес інституціоналізації освіти протягом усього життя.
Проте здійснене нами дослідження довело, що, попри значну увагу до проблем становлення безперервної освіти як з боку науковців, так і з боку освітян, бракує глибоких теоретичних розробок щодо сутності та факторної обумовленості інституціоналізації безперервної освіти.
Саме це обумовило звертання автора цієї дисертації до розробки власної концепції безперервної освіти. Здійснюючи це завдання, ми виходили з того, що освіта протягом усього життя має два виміри індивідуальний і суспільний.
Концептуалізуючи індивідуальну складову безперервної освіти, ми дійшли висновку, що найбільш плідним методологічним підґрунтям для її виміру є теорія соціальної дії М. Вебера. Виходячи з цієї теорії, ми визначили безперервну освіту як ціле та/або цінніснораціональну дію людини, яка обумовлюється сталими та/або ситуативними когнітивними потребами, а також термінальними та/або інструментальними освітніми цінностями.
Індивідуальний вимір безперервної освіти передбачає також спрямованість і здатність людини до постійного оновлення та поповнення знань, до самоосвіти. Отже, ми дійшли висновку, що найважливішим фактором інституціоналізації безперервної освіти, з точки зору її індивідуального виміру, є інтеріоризація освіти протягом усього життя як однієї з пріоритетних цінностей особистості.
Останнє можливе за умов успішної когнітивної соціалізації особистості, яку ми виділяємо як важливу складову цілісного соціалізаційного процесу, що продовжується протягом усього життя людини.
Методологічною основою для концептуалізації суспільного виміру освіти ми обрали теоретичні конструкти структурно-функціонального аналізу, зокрема концепти таких класиків світової соціології, як: Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, Р. Мертон та ін. Це надало нам можливість як виділити головні функції освіти протягом усього життя, так і проаналізувати факторну обумовленість становлення безперервної освіти в Україні як соціального інституту. Щодо останнього, то у дисертації доведено, що найбільш значущим чинником інституціоналізації безперервної освіти є розвиток її інфраструктури, зокрема таких її складових, як: периферійні структури, метаструктури та сервісні освітні структури.
Серед інфраструктурних складових безперервної освіти особлива увага в дисертації приділена такому елементу освітньої метаструктури, як держава, зокрема державна освітня політика. Акцент на державній освітній політиці ми пояснюємо тим, що за умов недостатньої розвинутості в Україні інституцій громадянського суспільства саме держава повинна опікуватися проблемами становлення та розвитку безперервної освіти у вітчизняному освітньому просторі.
Наша увага до політики держави у сфері освіти обумовлена також тим, що ця політика є показником рівня розвитку суспільства в цілому, іміджу держави у світовій спільності. Вона дає можливість нашій країні бути рівноправним учасником у прийнятті міжнародних рішень і відстоювати інтереси народу України. Адже не випадково освіта розглядається як стратегічний ресурс нації.
Проведене нами дослідження довело, що державна політика щодо безперервної освіти здійснюється з урахуванням світових тенденцій розвитку освіти протягом життя і можливостей її реалізації в нинішніх соціально-економічних умовах України.
Проте аналіз основних документальних джерел, що артикулюють політику нашої держави в освітній сфері, свідчить про те, що, попри глибоке розуміння необхідності вирішення завдань становлення та розвитку безперервної освіти в Україні, вони (закони, постанови, накази владних структур щодо освіти) не визначають механізмів упровадження ідеї освіти протягом усього життя у вітчизняний освітній простір, що суттєво гальмує процес інституціоналізації безперервної освіти в Україні.
Але, незважаючи на це, деякі вітчизняні навчальні заклади, як показало наше дослідження, здійснюють самостійний пошук інституціональних форм безперервної освіти. Серед цих форм, як свідчить досвід Харківського регіону, чи не найефективнішою є така освітня структура, як навчально-науковий комплекс.
Як свідчить наше дослідження, найбільш цікавий досвід роботи такого комплексу накопичено у Народній українській академії.
За час існування цього навчального закладу там була здійснена значна робота з упорядкування, організації та забезпечення діяльності всіх рівнів освіти від дошкільної до післядипломної. Функціонування навчально-наукового комплексу НУА результат надзвичайно напруженої експериментальної науково-дослідницької і науково-методичної роботи з інтеграції, взаємодії та узгодження питань становлення принципово нової освітньої установи, діяльність якої спрямована на реалізацію ідеї безперервної професійної освіти. Здійснений нами докладний аналіз усіх структурних елементів навчально-наукового комплексу НУА довів, що його діяльність є важливим кроком інституціоналізації безперервної освіти в Україні.
Засновуючись на досвіді Народної української академії, ми також дійшли висновку, що одним із визначальних чинників процесу інституціоналізації освіти протягом усього життя є соціологічний супровід цього процесу. Соціологічні дослідження, які здійснюються, в тому числі за нашої участі, фахівцями НУА, дозволяють оперативно корегувати діяльність навчально-наукового комплексу у бік її відповідності принципам безперервності освіти, тобто впливати на об’єктивні чинники становлення системи освіти протягом усього життя (перш за все її стаціонарних форм). Проте головне у соціологічному забезпеченні інституціоналізації такої освіти полягає, на наш погляд, у можливості отримання інформації щодо розвитку когнітивних потреб та освітніх цінностей сучасної особистості, тобто щодо суб’єктивної обумовленості цього процесу.
Важливість такої інформації важко переоцінити. Адже, на нашу думку, когнітивні потреби та освітні цінності людини, її психологічна готовність і підготовленість до постійного, систематичного отримання нових знань є чи не найголовнішим фактором інституціоналізації безперервної освіти у вітчизняному освітньому просторі.

Отже, здійснене нами дисертаційне дослідження довело, що процес інституціоналізації безперервної освіти в Україні детермінується як суб’єктивними, так і об’єктивними чинниками. Серед перших головним фактором є формування сталих когнітивних потреб та освітніх цінностей особистості, що досягається завдяки її когнітивній соціалізації. Серед об’єктивних факторів інституціоналізації освіти протягом усього життя найважливішими є такі, як: модернізація стаціонарних форм навчання, їх реформування у напрямку реалізації завдань безперервної освіти, зокрема, створення навчально-наукових комплексів як інституціональних форм такої освіти, розвиток інфраструктури безперервної освіти, зокрема, таких її елементів, як периферійні, метаструктури та сервісні освітні структури; спрямування державної освітньої політики на забезпечення безперервності освіти; науковий, зокрема, соціологічний супровід освіти протягом усього життя як засіб зворотного зв’язку між усіма учасниками освітнього процесу.

СПИСОК використаної ЛіТЕРАТУРи

1. Актуальные проблемы образования: Сб. науч. тр. / Научн. ред. Д.Л.Константиновский, Т.А.Чередниченко. М.: Реглант, 2003. 232с.
2. АлексєєвЮ.М. Україна: освіта і держава (19871997). К.: Експрес-об’ява, 1998. 110 с.
3. Американская социологическая мысль: Р.Мертон, Дж.Мид, Т.Парсонс, А.Шюц: [Тексты: Пер. с англ.] / Междунар. ун-т бизнеса и упр.; Сост. А.И.Кравченко, Под общ. ред. В.И.Добренькова. М., 1996. 557с.
4. Американская социология: Перспективы. Проблемы. Методы / Ред. и вступ. ст. Г.В.Осипова; Сокр. пер. с англ. В.В.Воронина, Е.В.Зиньковского. М., 1972. 540 с. (Для науч. б-к).
5. АнанишевВ.М., СергейчикС.И., ДенисоваТ.Н. Актуальные проблемы и опыт гражданской социализации учащейся молодежи в условиях рыночной экономики // Инновации в образовании. 2002. № 2. С. 4261.
6. АндрущенкоВ.П. Вища освіта України на шляху радикальних змін // Вища освіта України: реалії, тенденції, перспективи розвитку. К., 1996. С.67.
7. АндрущенкоВ. П. Модернізація вищої освіти України в контексті Болонського процесу // Освіта 2004. 1219 трав. (№ 23). С. 45.
8. АндрущенкоВ.П. Політика і практика реалізації безперервної освіти в Україні // Нові технології навчання: Наук.-метод. зб. 2003. Спец. вип.: Матеріали науково-методичної конференції «Проблеми безперервної освіти в сучасних умовах соціально-економічного розвитку України», Івано-Франківськ, 1415 листоп. 2002 р. С. 1316.
9. АнищенкоВ. Открытое профессиональное обучение // Новий Колегіум. 2000. № 6. С. 3233.
10.АстаховаВ.И. Высшая школа Украины: Материалы в помощь лектору в связи с принятием Закона Украинской ССР «Об образовании» / Харьк. обл. орг. о-ва «Знание». Х., 1991. 50 с.
11.АстаховаВ.И. Становление новой образовательной парадигмы на рубеже веков // Вчені зап. Харк. гуманіт. ун-ту «Нар. укр. акад.». 2004. Т. 10. С. 925.
12.АстаховаВ.И. Формирование творческой личности основа современной парадигмы образования // Вчені зап. Харк. гуманіт. ін-ту «Нар. укр. акад.». 2001. Т. 7. С. 4551.
13.АстаховаВ.І. Державні і недержавні вузи в системі освіти // Економіка і упр. 1999. № 3. С. 8487.
14.АстаховаВ.І. З досвіду становлення інноваційного модуля безперервної освіти (перші пiдсумки експерименту) // Вчені зап. Харк. гуманіт. ун-ту «Нар. укр. акад.». 2003. Т. 9. С. 722.
15.АстаховаВ.І. Неперервна освiта: пiдсумки першого десятирiччя // Неперервна професiйна освiта: теорiя i практика: Зб. наук. пр. / М-во освiти i науки України, Акад. пед. наук України. Iн-т педагогiки i психологiї проф. освiти. К., 2001. Ч. 1. С. 9499.
16.АстаховаЕ.В. Из опыта становления системы непрерывного образования в Харьковском регионе: Докл. на конф. «Актуал. проблемы непрерыв. образования» (Харьк. нац. ун-т им.В.Н.Каразина) // Новий Колегiум. 2003. № 2. С. 38.
17.АстаховаЕ.В. Социально-экономические функции высшего образования: тенденции и проблемы // Новий колегіум. 2000. № 5. С.712.
18.АстаховаЕ.В. Социальные функции высшего образования: эволюционные процессы на рубеже веков // Вчені зап. Харк. гуманіт. ін-ту «Нар. укр. акад.». 2000. Т. 6. С. 726.
19.АстаховаЕ.В. Трансформация социальных функций высшего образования в современных условиях: Учеб. бр. по социологии образования для магистров, аспирантов, преподавателей высш. шк. / Харьк. гуманитар. ин-т «Нар. укр. акад.». Х., 1999. 75 с.
20.АстаховаК.В. Кадровий потенцiал вищої школи в умовах переходу до неперервної освiти // Неперервна професiйна освiта: теорiя i практика: Зб. наук. пр. / М-во освiти i науки України, Акад. пед. наук України. Iн-т педагогiки i психологiї проф. освiти. К., 2001. Ч. 1. С. 147153.
21.Баженов А. А. Поступок и коммуникация как фундамент социализации. Иркутск: Изд-во Иркут. гос. техн. ун-та, 1995. 7 с.
22.Бакіров В. С. Інноваційне поле розвитку вищої освіти // Новий колегіум. 2001. № 1/2 С. 1819.
23.БакіровВ.С. Університети в пошуках нової стратегії // Universitates = Университеты. Наука и просвещение. 2003. № 1. С. 47.
24.БахаревН., ГордеевА. Колледж и вуз: опыт интеграции // Высш. образование в России. 1999. № 1. С. 6970.
25.БезлепкинВ.В., ВласовВ.В., МисеюкР.Е. Дополнительное профессиональное образование: вчера, сегодня, завтра // Высш. образование в России. 1994. № 1. С. 134142.
26.БеллД. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального прогнозирования / Пер. с англ. под ред. В.Л.Иноземцева. М.: Academia, 1999. 783с.
27.БеловаЛ.А. Непрерывное образование: от дошкольника до специалиста: Участие в науч.-пед. эксперименте Харьк. гуманитар. ин-та «Нар. укр. акад.»: [Беседа с начальником отд. высш. образования Харьк. облгосадминистрации Л. А. Беловой / Записал А. Клецов] // Время. 1998. 3 февр. (№ 14).
28.Бєлова Л. О. Виховна система ВНЗ: питання теорiї та практики / Нар. укр. акад. Х.: Вид-во НУА, 2004. 263 с.
29.БергерП., ЛукманТ. Социальное конструирование реальності / [Пер. Е.Руткевич]. М.: Медиум, 1995. 213 с.
30.Бестужев-ЛадаИ.В. Маяк для системы образования / Подгот. Я.Быстрицкая // Упр. шк: Прил. к газ. «Первое сент.». 1998. Сент. (№ 34) С. 1112.
31.Бестужев-ЛадаИ.В. Народное образование: экспертное мнение // Социол. исслед. 1998. № 10. С. 128135.
32.БірюковаМ.В. Регіональні особливості системи неперервної освіти // Неперервна професійна освіта: теорія і практика: 3б. наук. пр. / М-во освіти і науки України, Акад. пед. наук України. Ін-т педагогіки і психології проф. освіти. К., 2001. Ч. 1. С. 169173.
33.БогомоловА. Сверхзадача образования. Концептуальные подходы к реформированию высшей школы в Украине // Персонал. 1998. № 4. С. 7781.
34.БоклагБ. В Европе рабочие и специалисты возвращаются в учебные аудитории // Социология образования: Дайджест рос. и зарубеж. прессы. 2000. № 3. С. 611.
35.БолотинИ.С., КозловаО.Н. Социология и образование // Социол. исслед. 1997. № 3. С. 93104.
36.БордовскаяН.В., РеанА.А. Педагогика: Учеб. для вузов. СПб.: Питер, 2000. 304 с.
37.БулдаковС.К. Философско-методологические основы государственной политики в сфере качества образования // Право и образование. 2004. № 2. С. 97102.
38.ВалиеваС.Ф. Роль семьи в процессе социализации ребенка // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 18, Социология и политология. 1997. № 3. С. 121125.
39.ВеберМ. Избранные произведения: Пер. с нем. / Сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова. М.: Прогресс, 1990. 805 с. (Социол. мысль Запада).
40.ВиктороваЛ.Г. Инновационные процессы в образовании // Инновации в образовании. 2002. № 2. С. 410.
41.Вища освiта в Українi: Нормат.-прав. регулювання / М-во юстицiї України, М-во освiти i науки України; За заг. ред. А.П.Зайця, В.С.Журавського. К.: Форум, 2003. 1020с.
42.ВойтовичС.А. Социология образования // Социологический справочник / Под общ. ред. В. И. Воловича; Сост.: В. И. Тарасенко и др. К., 1990. С.285.
43.ВоронковС.Г., ИваненковС.П., КусжановаА.Ж. Социализация молодежи: проблемы и перспективы. Оренбург, 1993. 206 с.
44.Воспитательный потенциал семьи и социализация детей // Педагогика. 1999. № 4. С. 2739.
45.Воспитательный процесс в высшей школе: его эффективность: Социол. аспект / ЯкубаЕ.А., АрбенинаВ.Л., АндрущенкоА.И. и др. К.: Вища шк., 1988. 275 с.
46.Всемирный доклад по образованию, 2000. Право на образование: на пути к образованию для всех в течение всей жизни: Рус. версия / М-во образования России. М.: Изд-во ЮНЕСКО: Магистр-Пресс, 2000. 192с.
47.Высшая школа как фактор изменения социальной структуры развитого социалистического общества / АН СССР. Ин-т социол. исслед.; Отв. ред. М. Н. Рудкевич, Ф. Р. Филиппов. М.: Наука, 1978. 272 с.
48.ВялыхВ.А., СтрелецЮ.Ш. Гуманитаризация образовательной системы: сущность и пути реализации // Теоретические и методические аспекты гуманитаризации образования. Оренбург: ОИУУ, 1995. С. 4649.
49.ГенсецкийЯ., ЯнушкевичФ. Польские проблемы в сфере образования: перспективы, варианты и обоснования реформы // Соврем. высш. шк. 1990. № 1. С. 323.
50.ГерасинаЛ.Н. Современная высшая школа в условиях реформирования образования / Укр. юрид. акад. X., 1993. 152 с.
51.ГерасінаЛ.М., ЯтченкоА.Д. Вища школа: реформування в демократичному суспільстві: Навч. посіб. / Нац. юрид. акад. України iм. Ярослава Мудрого, Iн-т педагогiки та психологiї проф. освiти. X.: Акта, 1998. 276 с.
52.ГерчиковаВ.В. Современное высшее образование: функции, реализации, перспективы / Под ред. В.З.Когана; Новосиб. электротехн. ин-т связи им.Н.Д.Псурцева. Томск: Изд-во Томс. ун-та, 1988. 163с.
53.ГершунскийБ.С. Философия образования для ХХI века (в поисках практико-ориентированных образовательных концепций) / Рос. Акад. образования. Ин-т теории образования и педагогики. М.: Совершенство, 1998. 605 с.
54.ГершунскийБ.C. Философия образования: научный статус и задачи // Совет. педагогика. 1991. №4. С.69.
55.ГнездиловаЮ. Модернизация высшего образования уже началась // Высш. образование сегодня. 2002. № 2. С. 47.
56.ГорбуновВ. На основе гуманизации // Высш. образование в России. 2003. № 1. С. 8084.
57.ГригорьевС.И., МатвееваН.А. Неклассическая теория образования начала XXI века / Алтайс. гос. ун-т, Барнаул. гос. пед. ун-т, Рос. акад. образования и др. Барнаул: Изд-во АРНЦ СО РАН, 2000. 159с. (Социология и соц. антропология; Соц. образование для России XXI века).
58.ГромовИ.А., МацкевичА.Ю., СеменовВ.А. Теория «социального действия» // ГромовИ.А., МацкевичА.Ю., СеменовВ.А. Западная теоретическая социология. СПб., 1996. С.100139.
59.ГуревичР.С., ЦвіликС.Д. Принцип наступності у навчанні в контексті неперервної професійної освіти // Неперервна професiйна освiта: теорiя i практика: Зб. наук. пр. / М-во освiти i науки України, Акад. пед. наук України. Iн-т педагогiки i психологiї проф. освiти. К., 2001. Ч. 1. С. 124130.
60.ГусинскийЭ.Н., ТурчаниноваЮ.И. Введение в философию образования: Для студ. пед. спец. М.: Логос, 2000. 224 с.
61.ДаваеваВ.Э. Опыт работы в учебно-производственном комплексе «Детский сад школа вуз» // Нач. шк. 1999. № 11. С. 6163.
62.ДелорЖ. Образование: необходимая утопия // Педагогика. 1998. №5. С.316.
63.ДелорЖ. Образование: сокрытое сокровище. UNESCO, 1996. 53с.
64.ДелорЖ. Освiта справжнiй скарб: [Питання освiти з точки зору ЮНЕСКО] // Шлях освiти. 1997. №4. C.25.
65.ДемидовФ.Д., БогатыреваТ.Г. Социализация личности и современные проблемы гуманитарного образования // Философские проблемы образования. М., 1996. С. 186192.
66.Державна програма «Вчитель»: Затв. постановою Каб. Мiнiстрiв України вiд 28.03.2002р. №379 // Iнформ. зб. М-ва освiти i науки України. 2002. №10. С.432.
67.Дикова-ФаворскаяЕ.М. Основные аспекты формирования личности в негосударственном вузе // Нові форми виховної роботи у вищих закладах освіти України: пошуки, проблеми, завдання: Прогр. та матеріали Всеукр. наук.-практ конф. (2228 верес. 1997 р., Євпаторія) / Асоц. приват. вузів, Харк. гуманіт. ін-т «Нар. укр. акад.». X., 1997. С. 6872.
68.ДмитренкоВ.А., ЛюрьяН.А. Образование как социальный институт (Тенденции и перспективы развития). Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. 184 с.
69.ДобреньковВ.И., НечаевВ.Я. Общество и образование. М.: ИНФРАМ, 2003. 380с.
70.Дополнительное образование: идеи и решения / В.Сенашенко, И.Чистова, В.Кузнецова, Л.Казарин // Высш. образование в России. 2000. № 5. С. 1325.
71.ДьюиД. Демократия и образование: Пер. с англ. М.: Педагогика-пресс, 2000. 382с. (Педагогика: классич. тр.).
72.ДьюиД. Школа и общество / Пер.с англ. Г.А.Лучинского. М.: Работник просвещения, 1925. 174с.
73.ДьюїД. Моральнi принципи в освiтi / Пер. з англ. М.Олiйник; Львiв. нац. ун-т iм.I.Франка. Центр. гуманiт. дослiдж. Л.: Лiтопис: Освіта, 2001. 30с.
74.ДюркгеймЭ. О разделении общественного труда. Метод социологии: Пер. с фр. М.: Канон+(Реабилитация), 1996. 430 с.: портр. (История социологии в памятниках).
75.ДюркгеймЭ. Социология: Ее предмет, метод, предназначение / Пер. А.Б.Гофман. М.: Канон, 1995. 352 с.
76.ДюркгеймЭ. Социология образования / Рос. Акад. образования, Центр социологии образования; Под ред. В. С. Собкина, В. Я. Нечаева; Пер. с фр. Т. Г. Астаховой. М.: Интор, 1996. 78 с.
77.Европейские университеты на рынке непрерывного образования // Новий колегіум. 2001. № 1/2. С. 5960. Реф. на ст.: BollagB. In Europe, workers and professionals bead back to the claccrom // The chronicle of higher education. N.Y., 1999. Vol.46, №2. P.A87A88.
78.Еляков А. Современное информационное общество // Высш. образование в России. 2001. № 4. С. 7785.
79.ЕрковичС., СуворовС. Целостная система многоступенчатого образования // Высш. образование в России. 2003. № 3. С. 3543.
80.ЖуковскийИ., ЖуковскаяА. Образовательное партнерство: поиск новых путей: [Непрерыв. образование] // Учитель. 2002. № 1. С. 5254.
81.ЖуравськийВ.С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні. К.: Ін Юре, 2003. 416 с.
82.ЖураковскийВ. Университетские комплексы: цели и задачи: [Непрерыв. образование] // Alma mater (Вестн. высш. шк.). 2002. № 1. С. 58.
83.Законодавство України про загальну середню освiту / [Голов. ред. В.С.Ковальський]. К.: ЮРiнком Iнтер, 1999. 448с. (Бюл. законодавства i юрид. практики України; №9).
84.ЗапесоцкийА. Какого человека должна сформировать сегодня система образования? / Подгот. В. Иванов // Высш. образование в России. 2003. №3. C.4560.
85.ЗборовскийГ.Е. Образование: от ХХ к ХХІ веку. Екатерин