ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО ПРОСТОРУ МІСТА: СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Запорізький інститут державного та муніципального управління”

На правах рукопису

БЄЛОУСОВ Вадим Геннадійович

УДК 316.334.56

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО ПРОСТОРУ МІСТА:
СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність
22.00.04 Спеціальні та галузеві соціології

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник
Огаренко Віктор Миколайович,
кандидат історичних наук,
професор

Запоріжжя
2005

ЗМІСТ

Вступ ..

3

Розділ 1. Методологічні засади вивчення
інституціоналізації соціального простору міста ..

12

1.1.

Стан вивчення проблем соціології міста в Україні та Росії...

12

1.2.

Місто як соціальний інститут: визначення понять і
методологічні засади дослідження..............

19

1.3.

Соціально-політичний контекст інституціоналізації
соціального простору............

36

1.4.

Місце територіальної громади у соціальному просторі міста...

44

Розділ 2. Соціокультурні аспекти становлення суб’єктності
територіальної громади міста

59

2.1.

Роль повсякденності у міській інституціоналізації

59

2.2.

Міська соціалізація: сутність та якості .

73

2.3.

Ментальність жителів великого міста

84

2.4.

Феномен міського відчуження.

98

Розділ 3. Механізми інституціоналізації нових соціальних відносин .

116

3.1.

Статут міста як засіб інституціоналізації соціального
простору ................

116

3.2.

Інституціоналізація соціального партнерства
в місті ..............

125

3.3.

Корупція як соціальний механізм .......

141

3.4.

Інформатизація як механізм інституціоналізації соціального
простору міста ..............

151

Висновки

163

Список використаних джерел

174

ВСТУП
Актуальність теми. Для сучасної України характерні процеси модернізації та системної трансформації суспільства. Важливою умовою набуття стабільності суспільством є інституціоналізація нових соціальних реальностей.
Проблеми інституціоналізації цікавлять фахівців різних суспільствознавчих дисциплін, зокрема юристів та економістів. Активно досліджують процеси інституціоналізації і соціологи. Одним із напрямків дослідження є соціокультурні аспекти інституціоналізації, тобто вплив на закріплення нових соціальних відносин, цінностей, норм, ментальності, соціально-психологічних якостей членів суспільства, громадської думки тощо. Цим аспектам інституціоналізації приділяється недостатньо уваги, а без їх урахування процес інституціоналізації у всій своїй повноті та завершеності відбуватись не зможе і буде незрозумілим.
Одним із напрямів соціальної трансформації є зміни в соціальному просторі регіонального, місцевого рівня. Ці зміни є складовою цілісного трансформаційного процесу в суспільстві, проте мають і свої особливості, які необхідно досліджувати та враховувати. Трансформація спонукає до змін старих стереотипів поведінки і мислення та дає можливість сформуватися новим підходам до вирішення соціально-економічних і духовних проблем суспільства.
Важливою рисою сучасного українського суспільства є поступова регіоналізація економіки й політики. Регіоналізація є аспектом більш універсального явища, відповідно до якого сучасне суспільство характеризується постійно зростаючою диференціацією автономних сфер соціальних практик. Регіони шукають і усвідомлюють свій інтерес і свої можливості в соціально-економічному розвитку. Регіоналізація дає змогу враховувати місцеву специфіку та краще задовольняти регіональні потреби. Регіон бере на себе відповідальність у вирішенні насущних соціально-економічних проблем. Центр готовий перекласти відповідальність на регіональну управлінську й політичну еліту, щоб мати можливість зберегти свій стратегічний політичний капітал.
Однак разом з відповідальністю регіональні структури управління та самоврядування повинні взяти на себе і конкретні функції регулювання соціально-економічного життя регіону. Підвищення значущості рішень, прийнятих на регіональному рівні, потребує інформаційного, наукового забезпечення, що давало б змогу кваліфіковано й усвідомлено приймати рішення. Якщо раніше експертна аналітична робота проводилася в основному в центрі, то на сьогодні вона має здійснюватися місцевими фахівцями, для того щоб підготовлювати для регіональних структур необхідну базу для прийняття рішень. Це також є призначенням соціології міста.
Об’єктом урбаністичних соціологічних досліджень виступає місто як соціальний простір. Ядром соціальної організації міста, його соціального простору виступає міська громада. Вона повинна мати не тільки юридичний статус, як формальний носій влади у місті, а й набути реального соціального змісту завдяки інституціоналізації процесу формування чітких норм поведінки та відносин, призначених упорядкувати життєдіяльність громади та забезпечити відтворення її головних компонентів.
Процеси інституціоналізації міських громад у сучасній Україні тільки починають розгортатися, тому важливо вивчати їх закономірності для своєчасного врахування в управлінській діяльності.
Соціокультурними аспектами інституціоналізації громади є стан ментальності, її характеристики, міська соціалізація, яка має забезпечити становлення свідомого та відповідального городянина, а також соціокультурна диференціація міського населення. Вивчення цих аспектів важливе завдання, яке вирішується в дисертаційному дослідженні.
У цій роботі ми вважаємо за доцільне звернутися до вивчення соціокультурних аспектів інституціоналізації соціального простору міста.
Проблема дослідження полягає у встановленні причин невідповідності між формально-юридичним статусом міської громади та її реальним станом, тобто відсутністю реальної суб’єктності міської громади. Ми прагнемо з’ясувати, чому за наявності всіх формальних інституцій не відбулася бажана трансформація населення міста” у міську самоврядну громаду, що самоорганізується базовий соціальний інститут у суспільствах західного типу. Чому, незважаючи на заданий вектор трансформації, інституціоналізація не дала своїм результатом встановлення бажаних соціальних інститутів західного типу інституту приватної власності, ринку, фірми, самокерованих асоціацій громадян, що самоорганізуються, незалежного суду тощо, а призвела до появи сурогатних моделей цих інститутів. Ми припускаємо і в процесі дослідження збираємося це довести, що особливості процесу інституціоналізації були визначені соціокультурними характеристиками нашого соціуму, тією інституціональною матрицею, що йому притаманна.
Ступінь наукової розробленості. Дисертаційна робота належить до такої галузі соціологічного знання, як соціологія міста. Проблемам соціології міста приділяли увагу класики соціології М. Вебер, Е. Дюркгейм, Г. Зіммель, Ф. Тьоніс та ін.
Велика група вчених Чиказької школи соціології міста, до складу якої входили Р. Парка, Л. Вірта, Е. Берджеса, Р. Маккензі та інші, багато зробила для розвитку цієї галузі соціологічного знання.
Популярною була соціологія міста в радянський період. Праці Н. Аітова, Л. Когана, О. Шкаратана, О. Яніцького ставили завданням вивчення соціальних аспектів функціонування міста для цілей соціального управління, соціального планування.
На сьогодні проблеми соціології міста активно досліджують Л. Зеленов, В. Вагін, Л. Бляхер, О. Генісаретський, О. Алексєєв, Ж. Тощенко, В. Глазичев та ін.
Останніми роками актуальними є питання соціальних технологій в управлінні містом та в самоврядуванні. Російські соціологи В. Патрушев, В. Іванов та інші підготували ряд публікацій з цієї проблематики, їх метою є сприяння вдосконаленню муніципального управління та соціального розвитку міст.
В Україні проводять дослідження в галузі соціології міста В.Городяненко, І. Евдокимова, А. Яковенко, С. Катаєв, А. Ячний, О. Семашко, А. Демі-чева, М. Шульга, С. Яковлева, Ю. Яковенко, Н. Ходько, Ю. Сурмін таін.
Незважаючи на активізацію досліджень з цієї проблеми останніми роками, залишається ще багато проблем, що потребують вивчення.
Зокрема, питання дослідження ментальної складової міської громади, урбаністичної свідомості у прив'язці до конкретного міста, міського патріотизму, міської ідентифікації, механізмів інституціоналізації нових соціальних відносин та явищ тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної теми Соціальні аспекти трансформації українського суспільства” (№ 0102V 006853 державної реєстрації), яку розробляє кафедра соціології та соціальної роботи Гуманітарного університету ЗІДМУ”. Автор брав безпосередню участь у розробці підрозділу ”Соціокультурні фактори інституціоналізації нових соціальних явищ та відносин у місті”.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні соціокультурних умов та факторів інституціоналізації соціального простору міста в умовах сучасної України.
Для досягнення цієї мети слід вирішити такі завдання:
1. Залучити методологічні концепції сучасних соціологічних шкіл для вивчення особливостей інституціоналізації соціального простору міста в Україні.
2. Концептуалізувати поняття місто як соціальний інститут”, соціальний простір”, міська громада”, соціально-територіальна спільнота”.
3. Визначити сутність міської соціалізації в умовах сучасної України.
4. Дослідити риси ментальності мешканців міста та соціокультурні особливості городян ( на прикладі м. Запоріжжя).
5. Обґрунтувати значення Статуту міста для інституціоналізації міської громади.
6. Розглянути умови розвитку соціального партнерства в регіоні як важливого інструменту інституціоналізації соціальних відносин у місті.
7. Проаналізувати стадії та закономірності інформатизації міста в контексті становлення інформаційного суспільства в Україні.
Об'єкт дисертаційного дослідження соціальний простір міста.
Предмет дисертаційного дослідження соціокультурні аспекти інституціоналізації соціального простору міста.
Методологічні засади та методи дослідження.
Методологія дослідження базується на соціокультурному та інституціональному підходах. Соціокультурний підхід полягає в розгляді суспільства як єдності культури й соціальності. Під культурою в даному випадку розуміються ідеї, цінності, норми, зразки, а під соціальністю сукупність відносин соціальних суб’єктів. В рамках цього підходу соціальне розглядається через призму культури. Центральним поняттям соціокультурного підходу є менталітет як сукупність уявлень людей, що дають змогу описати своєрідність бачення ними навколишнього світу і пояснити специфіку їх реагування на нього. Акцент робиться на тому, як сприймають люди існуючі в місті основні інститути і який рівень їх рефлексії на сутнісні характеристики основних інститутів: громади, соціального партнерства, міськради тощо. Інституціональний підхід, у свою чергу, звертає увагу на рівень упорядкованості соціальних відносин, на легітимацію існуючих інституцій, на закономірності функціонування інститутів.
Використовуються також ідеї функціонального та феноменологічного підходів, теорія мережного суспільства. Особлива увага приділяється повсякденності як фактору, що зумовлює інституалізацію через ментальність та побутове сприйняття інститутів, з яких складається соціальний простір міста. Соціокультурна зумовленість інституціональної трансформації задає глибинний антропологічний вимір соціальним перетворенням.
Концепція соціального конструювання реальності застосовується у дослідженні процесів міської соціалізації та ідентифікації.
Соціально-технологічна концепція в соціології використовується для вивчення засобів інституалізації соціального простору міста.
Методами дослідження є аналіз та синтез, критичний і міждисциплінарний підхід до досліджуваної проблеми, логічний і системний аналіз проблем, метод ідеального типізування, залучені також методи соціологічного дослідження.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять соціологічні дослідження, які були проведені в м. Запоріжжя у 2003 та 2004 роках. У 2003 р. було опитано 700 городян, а під час дослідження 2004 р. 800. Вибірка репрезентативна для дорослого населення міста. Вибірка комбінована, багаторівнева: на першому рівні районована, на другому рівні квотна за статтю та віком відповідно до структури генеральної сукупності, на третьому рівні випадкова. Опитування проводилось за місцем проживання.
Наукова новизна отриманих результатів. У дисертаційній роботі вирішене наукове завдання вивчення соціокультурних аспектів інституціоналізації у великому промисловому місті. Наукова новизна одержаних результатів полягає в подальшому розвитку уявлень щодо інституціональної трансформації в регіоні та одержанні висновків щодо закономірностей формування міської громади.
1. Вдосконалено аргументацію щодо необхідності розглядати місто як соціальний інститут, проаналізовано його основні функції та умови подальшого розвитку, які полягають в інституціоналізації міської громади як соціальної цілісності мешканців міста (с.18-35, 43-58).
2. З сучасних методологічних позицій розглянуто фактори та механізми інституціоналізації соціального простору міста, здійснено аналіз її соціально-політичного контексту, який полягає в інституалізації відносин власності, перерозподілі символічного та політичного капіталів, у змінах ментальності громадян та еліти (с.35-43).
3. Вперше теоретично обґрунтовано значення повсякденності в міській інституціоналізації, яке полягає в розгляданні міста як первинного локусу життєвого світу, у якому здійснюються повсякденні практики та типізації. Узагальнене значення соціального простору міста, що задає порядок типізації, конституює правила і норми соціальних відносин, забезпечує наповнення життя реальним змістом (с.58-72).
4. Удосконалено трактування та здійснено емпіричне дослідження такого фактора інституціоналізації міста, як міська ідентифікація, що формується завдяки відповідній міській соціалізації, метою якої є становлення повноцінного члена міської громади, що засвоїв норми міського життя та відтворює цінності громади (с.72-83).
5. Емпіричного підтвердження набули такі риси ментальності городян, як амбівалентність та суперечливість ставлення до міста, поєднання любові до міста і низької участі у міському самоврядуванні, ідентифікації з містом та байдужості до оточуючих, недовіри до міських інститутів влади та відносної довіри до конкретних осіб, які представляють цю владу (с.83-98).
6. Вперше проаналізовано на теоретичному та емпіричному рівнях феномен міського відчуження, який полягає у відсутності ідентифікації з містом, емоційно негативному ставленні до нього, у різкій недовірі до міської влади, у небажанні брати участь у міському житті тощо. Проаналізовано такі типи відчуженості, як культурний, маргінальний та ситуативний (с.98-115).
7. Подальшого розвитку набули теоретична розробка й узагальнення досвіду таких технологій та механізмів інституціоналізації соціального простору міста, як Статут міста, соціальне партнерство, інформатизація міста (с.115-140, 150-162).
Практичне значення результатів. Подані в роботі матеріали та сформульовані положення, висновки і рекомендації можуть бути використані для подальшої розробки соціологічної теорії, орієнтованої на осмислення нових явищ і процесів, що відбуваються в суспільстві в цілому та в регіонах зокрема у міру поглиблення процесів інституціональної трансформації, а також для розробки навчальних посібників і матеріалів з дисциплін галузевої соціології, пов'язаних із соціологією міста, місцевого самоврядування, муніципального менеджменту.
Аналіз соціокультурних аспектів інституціоналізації соціального простору міста також може слугувати для вдосконалення розвитку місцевого самоврядування.
Результати теоретичного й емпіричного дослідження слугують компонентом комплексного вивчення умов регулювання соціальних відносин і вдосконалення внутрішньої політики регіону та міста. Використання цих результатів дасть змогу здійснювати управління містом з урахуванням соціальних і культурних аспектів, досліджуваних у цій роботі.
Апробація результатів.
Міжнародна науково-практична конференція Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (Запоріжжя, 2002 р.)
Республіканська науково-практична конференція Соціальні проблеми та аспекти управління” (Запоріжжя, 2003 р.)
Республіканська науково-практична конференція Соціологія соціальної сфери та соціальна робота” (Запоріжжя, 2004 р.)
Міжнародна соціологічна конференція Проблеми розвитку соціологічної теорії. Соціальні процеси в Україні” (Київ, 2004р.)
Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в 5 публікаціях у соціологічних виданнях.
Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.
Повний обсяг роботи 186 сторінок, список використаних джерел (179 найменувань) 12 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дослідженні соціального простру міста були застосовані сучасні методологічні школи та концепції для розуміння різних сторін життєдіяльності місцевої громади. Так, концепція мережного суспільства Е.Кастельса врахована у дослідженні питань інформатизації міста. Феноменологічні концепції використані для вивчення значення повсякденності в інституціоналізації соціального простору міста. Концепція соціального конструювання реальності застосована у дослідженні процесів міської соціалізації та ідентифікації. Положення сучасної школи інституціональної економіки використані для з’ясування соціально-економічних умов інституалізації нових соціальних відносин у місті. Соціально-технологічна концепція застосована для вивчення механізмів інституалізації соціального простору міста.
Стрижневими у цьому досліджені були соціокультурний та інституціональний підходи.
З погляду соціології, місто це специфічний соціальний простір, головним компонентом якого є територіальна громада.
Місто розглядається як складний соціальний інститут, що відповідає всім його визначенням. Як соціальному інституту йому притаманні власні функції, соціальні ролі, норми, цінності, закони, своя соціальна інфраструктура, тобто все те, що зазвичай характеризує соціальний інститут.
Складність міста як соціального інституту полягає в тому, що він сам складається з низки інститутів, що забезпечують його повноцінне функціонування.
Місто має певну соціальну організацію і набір ролей. Провідна роль належить городянину. Більшість жителів ідентифікує себе з цією роллю. Ядром соціальної організації міста є територіальна громада. Однак цей інститут є таким, що не має повноти інституалізації. У городян низька ідентифікація себе як членів територіальної громади. У цій особливості міської ідентифікації закладена слабкість існуючого закону України Про місцеве самоврядування в Україні”. Відповідно до Закону, саме громаді належить роль основного носія місцевого самоврядування. Через відсутність ідентифікації з громадою більшості жителів громада не в змозі реально бути носієм влади. Це зумовлює незакінченість інституціоналізації соціального простору міста. Еволюція міста як соціального інституту спрямована на зміцнення громади як носія місцевого самоврядування. Однак реально це може здійснитися у нових умовах, які може надати розвиток демократії та нове постіндустріальне інформаційне суспільство.
Реальним носієм влади є місцеві органи влади, насамперед мер. Саме він має найбільшу суб'єктивну легітимність, тобто визнається городянами як носій влади. Міська рада і міськвиконком мають низьку суб'єктивну легітимність, тобто неповноту інституціоналізації. Еволюція цих інститутів полягає в зміцненні демократичних начал у здійсненні міської влади, розвитку соціального партнерства, упорядкуванні соціальних відносин міста, наданні більшої відкритості владі, інформатизації міста, зміні ментальності городян.
Призначення міста сконцентрувати й об'єднати населення на відносно невеликому просторі для більш ефективної життєдіяльності: економічної, культурної, політичної. Місто має весь набір функцій стандартного соціального інституту: завдяки реалізації регулятивної функції у ньому регламентується різноманітна діяльність із споживання життєвих благ. Функція відтворення забезпечує відтворення зразків урбаністичного способу життя, міського соціокультурного середовища, типу особистості корінного городянина. Інтегруюча функція забезпечує поєднання співгромадян для спільної діяльності й обміну продуктами діяльності, для забезпечення безпеки і волі. Комунікативна функція забезпечує комунікацію між членами громади, створюючи для цього відповідні засоби.
Провідної специфічною функцією сучасного міста є забезпечення потреби в спільному, безпечному, комфортному проживанні, де в концентрованому вигляді існують основні умови життєдіяльності: різноманітна робота, освіта, комфортабельне житло, комунікації, культура, відпочинок, соціальні взаємозв'язки, задоволення споживчих запитів.
Соціальний простір міста це сукупність соціальних організацій, соціальних інститутів, соціальних відносин і взаємозв'язків. Соціальний простір міста це простір соціальної життєдіяльності городян як членів територіальної громади.
Інституціоналізація соціального простору міста це процес упорядкування соціальних взаємозв'язків і відносин, надання їм стабільного вигляду й укорінення у свідомості та поведінці жителів завдяки засвоєнню норм життєдіяльності городян як членів територіальної громади, створення відповідних організаційних структур та їх легітимації.
Своєрідність політичної ситуацій в Україні на сьогодні полягає в тому, що політична еліта не має необхідної кількості символічного капіталу. З усіх видів капіталів, що розподілені і функціонують у соціальному просторі країни, найбільш значущим є бюрократичний капітал. Контроль за позицією, що володіє найбільшим обсягом цього капіталу, є основним змістом і метою політичних практик суспільства. Дослідження засвідчило значний дефіцит довіри городян до місцевої влади, тобто дефіцит символічного капіталу. Це змушує чиновництво спиратися перш за все на бюрократичні важелі влади. Пострадянські країни становлять собою такі світи соціальних відносин, що не містять у самих собі принцип свого відтворення і можуть існувати лише ціною утворення, що триває, на відміну від західного суспільства, де об'єктивація матеріально-символічних благ у формі інститутів гарантує їх стійкість і можливість нагромадження. Для їх збереження агентам не доводиться постійно відтворювати їх з нуля. Загальні соціально-політичні умови інституціоналізації соціального простору міста полягають у соціальній та інституціональній трансформації в країні. Інституціоналізація нових соціальних відносин у місті відбувається на тлі загальносоціальних трансформацій у країні. Інституціоналізація нових соціальних відносин це тривалий процес, термін якого залежить від економічної та політичної ситуації в країні, темпів зміни ментальності громадян та еліти. Рівень інституціоналізації найбільш значущих відносин, а саме відносин власності, ще не є високим.
Територіальна спільнота поєднує людей, незважаючи на соціальні і класові розбіжності всередині міського населення, тому що городяни мають спільні інтереси, цінності, мають загальні символи свого міста, об'єднані спільністю місця проживання. Значущість загальної «малої батьківщини» має емоційні і ментальні аспекти. Наведені аргументи доводять, що міська громада не є повною фікцією, а має й реальне наповнення.
У дисертаційній роботі виконане наукове завдання, завдяки чому досліджена соціокультурна специфіка інституціональної трансформації на регіональному рівні, яка полягає у своєрідній ментальності городян, процесах міської соціалізації, ідентифікації, наявності елементів міського відчуження таін.
У місті на локальному рівні в модифікованому вигляді здійснюються процеси інституціональної трансформації суспільства. На міському рівні виявляється подвійна інституціоналізація. Сутність її полягає в тому, що в інституціональному просторі міста діють і старі, і нові інститути, які забезпечують відносну стабільність життєдіяльності городян.
Існуючі положення Закону про місцеве самоврядування” про територіальну громаду як суб'єкт влади не відображають реальності.
В ідеалі міська громада це колективістська цілісність громадян мешканців міста, тобто це громадянський колектив.
Але міська спільнота в наш час є громадою лише формально. Міське співтовариство позбавлене чіткої суб’єктності, тому що воно аморфне за структурою. Громада це напівфіктивний соціальний об’єкт. Це слабко інтегроване співтовариство з невиразними соціальними зв’язками, вкрай неоднорідне в соціально-культурному і соціальному плані, з низькою ідентифікацією з ним городян, з владою, яка має низьку соціально-психологічну легітимність. Типовим є низький рівень довіри городян до власної влади.
Але деякі риси громади притаманні міській спільноті. Актуальним є зміцнення факторів, що об'єднують городян у громаду. Це формування компонентів та умов суспільної злагоди в місті, становлення спільної корпоративної культури, запропонування спільної мети перспективи розвитку міста. Реалізація цих завдань зможе в повному обсязі забезпечити інституалізацію соціального простору міської громади. На цей час можна зробити висновок, що громада ще не достатньої мірою відповідає вимогам до повноцінного суб’єкта влади та власності. Вона ще не може розглядатися як така, що за своїми соціокультурними властивостями може виконувати функції, притаманні демократичним спільнотам.
У дисертаційній роботі поєднуються загальні теоретичні положення та висновки з аналізом конкретного стану самосвідомості громадян конкретного міста, а саме Запоріжжя. Рівень прояву проаналізованих тенденцій, що відображають інституціоналізацію соціального простру міста, можуть певною мірою варіюватися для різних міст України. Але принципові положення є загальнозначущими.
З феноменологічних позицій місто розглядається як локус життєвого світу. З цього погляду місто виступає як носій якостей суспільства. Суспільство делегує місту свою соціальність. Тут важливий певний масштаб соціального простору, щоб репрезентувати соціальність. Місто це така соціальна цілісність, яка може бути достатньою для представництва соціуму.
Людина, яка бажає бути корисною суспільству, може бути досить корисною місту. Місто це середовище, у якому здійснюється соціальна дія і проходить життя. Місто це соціальне тло, простір, що освоюється людиною в процесі проходження нею своїх життєвих циклів. Місто надає можливість і необхідні ресурси для реалізації біографії людини.
У місті здійснюються повсякденні практики, специфічні для цього регіону. Місто це область повсякденних типізацій, що дають змогу розуміти те, що щодня відбувається в повсякденному житті городянина. Місто це ґрунт для змісту і цілей життя городян.
Місто це резервуар культурних і соціальних капіталів, яким користуються жителі в міру своєї причетності до міського життя, до прийняття рішень з міських проблем.
Місто є джерелом упорядкування соціального життя.
Місто може бути розглянуте як мережа. Це сукупність об'єктів, відносини між якими переплітаються, утворюючи соціальні мережі. Місто виступає як сукупність стійких зв'язків між жителями, між регіональними інститутами. Ідентичність людини визначається позиціюванням у мережах цих відносин.
Важливою функцією міста є забезпечення умов для соціалізації. Діалектика громадянськості полягає в тому, що без міської громадянськості не може бути міцною і повноцінною загальна громадянськість. І навпаки, міська громадянськість не може сформуватись без міцного підґрунтя загальної громадянськості.
Але можна говорити також про специфічну міську соціалізацію. Місто постає як середовище, конкретний соціальний простір, у якому особистісний контроль знаходить реальні орієнтири та підтримку. Знайомі з дитинства культурні артефакти міста полегшують формування самоідентифікації, що забезпечує позбавлення страху перед оточенням. У процесі соціалізації городянин з дитинства засвоює комплекс ролей, що притаманні мешканцю великого міста, що забезпечує входження його в соціальне середовище громади. Кожен мешканець міста є носієм міської культури тією мірою, якою він соціалізується в міській спільноті. Індикатором успішності міської соціалізації є сформована міська ідентичність, усвідомлення себе як члена міської громади.
Специфіка міської соціалізації полягає в тому, що низький її рівень не обов'язково свідчить про загальну низку соціалізованість. Через культурну відчуженість частина городян орієнтує свої соціальні інтенції на соцієтальний рівень, нехтуючи місцевим рівнем соціальності. У свідомості частки городян поняття патріота міста та члена громади розрізняються. Можна бути патріотом, але не почувати себе членом громади. Однією з причин є не тільки аморфність міського співтовариства, але й різниця в ментальності городян. Як засвідчують дослідження та й випливає з теорії, для традиціоналістського шару ментальності належність до громади більш притаманна, а для модерної свідомості общиноподібні форми спільноти є небажаними. Це пояснює суперечність, яка особливо притаманна молоді: поряд з високим рівнем ідентифікації з містом дуже низький рівень сприйняття себе як члена громади, тобто ідентифікації з громадою.
Граничним вираженням слабої міської ідентифікації є міське відчуження.
Міське відчуження означає відокремлення жителя міста в соціальному просторі міста. Найчастіше міське відчуження є суб'єктивним, тому що реально людина не може відокремитися від свого соціального оточення. Це дистанціювання від соціально-територіального співтовариства, відмова від ідентифікації з містом. Міське відчуження виявляється в слабкій ідентифікації з містом, в емоційно негативному ставленні до нього, у різкій недовірі до міської влади, у небажанні брати участь у міському житті, у бажанні виїхати з міста, у відсутності гордощів за своє місто тощо.
Відчужені упереджено ставляться до оцінювання різних міських проблем і подій. При цьому, найчастіше і не бажаючи одержати більше інформації про міські справи. Усі проблеми, пов’язані з життєдіяльністю міста, оцінюються носіями міського відчуження негативно.
Міське відчуження представлене трьома основними причинами-факторами, трьома соціальними, соціокультурними типами особистостей.
Перший можна охарактеризувати як культурну відчуженість, коли соціалізація прив'язана до вищого, соцієтального рівня, у класичному вигляді через культуру, літературу. Сюди ж належать ідентифікація з віртуальним соціумом в інформаційному світі. У цьому випадку місто сприймається як незначущий об'єкт ідентифікації. Людина ніби живе проблемами більш високого рівня.
Другий тип представлений десоціалізованою особистістю. Це безробітні, маргінали чи близькі до цього типу індивіди.
Третій тип ситуативний. Люди, які за особистими причинами, життєвими обставинами мали негативний досвід вирішення своїх проблем на рівні міської влади.
Діючи в логіці егоїстичного індивідуалізму, носії міського відчуження послаблюють базу для інституціоналізації громади як колективістського співтовариства жителів міста.
Важливим фактором інституціоналізації міста є міська ідентифікація. Вона багато в чому формується завдяки відповідній міській соціалізації. Соціалізація охоплює процес становлення мешканця як суб’єкта міських відносин і міської діяльності, насамперед шляхом оволодіння особою відповідними знаннями, цінностями, нормами, орієнтаціями, зразками міської поведінки. Внаслідок міської соціалізації формується міська свідомість, певний рівень міської культури. Процеси міської соціалізації забезпечують становлення міської громадськості, тобто почуття відповідальності за місто, причетності до його долі, формування активної громадянської позиції у вирішенні міських проблем.
Відчуженість є результатом недоліків у міській соціалізації.
Життя в місті формує відповідну міську ментальність. На неї накладаються специфічні риси суспільного життя сучасної України. Згідно з дослідженням, рисами міської ментальності є любов до свого міста, яка супроводжується негативними його оцінками. Мешканці міста відчувають невпорядкованість міського життя, недовіру до міської влади. Городянам притаманна специфічна байдужість, що не є результатом моральної незрілості, а викликана перенасиченістю соціальних зв’язків. У місті існує соціокультурна диференціація між городянами із традиціоналістською та модерною свідомістю.
Інституціоналізація соціального простору міста відбувається завдяки певним управлінським зусиллям із застосуванням різних технологій та засобів упорядкування міського життя.
Одним з інструментів упорядкування владних і соціальних відносин у місті є Статут міста. Він враховує місцеві особливості і дає змогу легітимувати неформальні відносини, які скоалися між різними міськими інституціями. Статут міста сприяє становленню демократії і міської ідентифікації. Ефективність Статуту багато в чому залежить від його власної легітимності. Від розуміння необхідності, від визнання його джерелом міського права, від розуміння його ролі і спільного зобов'язання визнавати його становище.
Під процеси інституціоналізації підпадає не тільки офіційна сфера відносин, а й неофіційна, неформальна. Специфікою інституціоналізації цієї сфери є вироблення сталих неофіційних норм відносин і засобів вирішення питань та укореніння цих норм у свідомості громадян. Найбільш вагомою частиною неформальних відносин між громадою і владою є корупція. Деякий час вона залишиться як зло, яке неможливо викорінити через універсальність його поширення. Але можна констатувати певну функціональність корупції та інших нелегітимних компонентів влади у вирішенні певного кола питань.
Важливим компонентом соціального простору міста є сукупність соціальних організацій, підприємств та установ міста. Механізмом упорядкування відносин у трудових асоціаціях в ринкових умовах є соціальне партнерство. У процесі формування інституту соціального партнерства регулюються відносини між трьома сторонами: владою, власниками і найманими робітниками. Діалектика соціальних відносин у цьому випадку являє собою сполучення елементів згоди, взаємної вигоди і різних, більше того, протилежних інтересів.
Вадами соціального партнерства є реальна нерівність владних можливостей сторін, що ускладнює реалізацію угод; відсутність механізму залучення альтернативних профспілок до процесу укладання угод в рамках партнерства та недосконалість засобів формування складу сторін, що розробляють та затверджують конкретні домовленості.
Метою подальшої еволюції інституціоналізації соціального партнерства має бути досягнення адекватної відповідності між іманентною природою громадської згоди і конкретними формами реалізації соціального партнерства.
Перспективним засобом інституціональної трансформації в місті є інформатизація міста. Цей механізм стає можливим завдяки становленню інформаційного суспільства. Високий рівень інформатизації міста це справа майбутнього, але вже сьогодні формуються засади інформатизації всіх сторін життя. Конкретні технології інституціоналізації інформаційної сфери міста передбачають створення комплексу програм та інших компонентів Електронного міста”, формування певних організаційних структур, уніфікація документів та ін. Важливим є формування у свідомості городян потреби та навички використання засобів сучасної комунікативної та комп’ютерної техніки для участі у вирішенні міських питань.
Відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні” суб'єктом влади в місті є громада, вона ж є і суб'єктом муніципальної власності. Проблема полягає в тому, що громада як колективний власник не має чіткої суб’єктності. Це одна з причин, чому вона є суб'єктом владних і правових відносин лише формально юридично, а не фактично. На феноменологічному рівні городяни не ідентифікують себе з громадою. Розмита, нечітка суб’єктність не дає змогу фактично реалізувати право громади на власність та владу. Важливим фактором формування суб’єктності є повсякденність, міська соціалізація, формування самосвідомості городянина як члена громадянського колективу, відповідна зміна ментальності, подолання міського відчуження.
Інституціоналізація нових соціальних відносин виступає як важливе завдання і підсумок соціальної трансформації. Зміна інститутів та їх легітимація багато в чому залежать від зміни бачення соціального світу. Тому проблеми зміни ментальності та інших соціокультурних компонентів відіграють значну роль в інституціоналізації нових відносин у місті.
Упорядкування соціального простору міста відбувається на тлі соціально-економічної стабілізації в країні, що забезпечує підґрунтя інституціональної трансформації на всіх рівнях соціуму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АндрущенкоВ., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. К.: Генеза,1993.
2. АнуринВ.Ф. Динамическая соціологія: Учебное пособие М.: Академический проект, 2003. 560 с.
3. АрсенкоА. Социопространственный мир личности в условиях глобализации мирового сообщества //Социология: теория, методы, маркетинг. 2002. №2. С.11.
4. АтаянА. Информационная культура личности в условиях информатизации общества // http://www.viu-online.ru/science/publ/bulletin7/page9.html
5. АфанасьєвМ.Н. Клиентелизм и российская государственность. М.,1997.
6. БауманЗ. Мыслить социологически: Учебное пособие. М., 1996. С.73
7. БауманЗ. Рассказанные жизни и прожитые истории // Со­циологические исследования. 2004. № 1.
8. БалабановаН., Жуков В., Пилипенко В. Социальный диалог. Социальное партнерство. Социальное государство / Под ред. В.Е.Пилипенко. К.: Академия труда и социальных отношений Федерации профсоюзов Украины, 2002. 189с.
9. БелоусовВ.Г. Политический процесс в Украине в контексте социологической теории П.Бурдье // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики: Міжвузівский збірник наукових праць. КиївЗапоріжжяОдеса: Вид-во ГУ ЗІДМУ”. 2004. Вип.22. С. 23-30
10. БелоусовВ.Г. Институализация социального пространства региона.// Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики: Міжвузівский збірник наукових праць. КиївЗапоріжжяОдеса: Вид-во ГУ ЗІДМУ”. 2004. Вип.23. С.19-24.
11. БелоусовВ.Г. Коррупция как экономический и социальный институт в Украине. // Грани. 2003. №3. С.114-117.
12. БелоусовВ.Г. Особенности формирования лидерства в современном украинском обществе // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики: Міжвузівский збірник наукових праць. КиївЗапоріжжяОдеса: Вид-во ГУ ЗІДМУ”. 2003. Вип.20. С. 7-14
13. Бєлоусов В.Г Повсякденність як механізм міської інституціоналізації // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол.ред. В.П. Бех. К.: Вид-во НПУ ім.М.П. Драгоманова, 2004. Вип.. 38. С. 223-330.
14. Белик А.А. Культурология: Антропологические теории культур. М.:РГГУ, 1999.
15. Бергер Питер, Лукман Томас. Социальное конструирование реальности. М.: Медиум”, 1995. 320 с.
16. Бикбов А. Социальное пространство как физическое // Отечественные записки. 2002. №6.
17. Біленчук П.Д. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право): Навчальний посібник. К.: Атіка, 2000. 304 с.
18. Бовоне Л. Новые культурные посредники: научное исследование как исходный пункт кросс-культурного обмена // Социальное знание: формации и интерпретации: / Материалы междунар. научной конф. Казань: Изд-во «Форт-Диалог», 1996. Ч 2. С. 31.
19. Болгов В.И Социологический анализ новых форм социокультурной жизни. // Со­циологические исследования. 2003. № 2. С. 28.
20. Бурега В.В. Социально адекватный менеджмент. Донецк. 2002.
21. Бурдье П. Социальное пространство и символическая власть // Бурдье П. Начала: Пер. с франц. Н.А. Шматко. М.: Socio-Logos, 1994. С. 187.
22. Бурдье П. Социология политики. М.: Socio-Logos, 1993.
23. Бурдье П. Практический смысл // http://bourdieu.narod.ru.
24. Быстрова А.С., Сильверстрос М.В. Феномен коррупции: некоторые исследовательские подходы//Журнал социологии и социальной антропологии. 2000. Т. ІІІ. Вып. 1.
25. Великий тлумачний словник сучасної української мови. К., Ірпінь, 2002 1440 с.
26. Вардомацкий А.П. Зрушення в ціннісному вимірі? // Со­циологические исследования. 1993. № 4. С. 46.
27. Вебер М. Избранное. Образ общества.: Пер. с нем. М.: Юрист, 1994. 704с.
28. Вебер М. Наука как призвание и профессия // Избранные произведения: Пер с нем. М.: Прогресс, 1990. С.728730.
29. Вебер М. Основные понятия стратификации // Со­циологические исследования. 1994. № 5.
30. Вертинская О.И. Информационное неравенство как социологическая проблема // Информационное общество. 2001. № 4. С. 4549.
31. Винарик Л.С., ЩедринА.Н. Информационная культура / НАН Украины, Институт экономики промышленности Донецк, 1999. 144 с.
32. Вишневский А.Г. Серп и рубль: Консервативная модернизация в СССР. М.: ОГИ, 1998. 432 с.; http://demoscope.ru/weekly/knigi/s&r/vishn4.pdf
33. Веблен Т. Теория праздного класса. М.,1984.
34. Воловодова Е., Касперович А. О социокультурной специфике субъектности территориальной общины: организационный аспект // Социология: теория, методы, маркетинг. 2004. №1 С.103.
35. Воронков В. За пределами публичного пространства (рефлексия социолога)// Неформальная экономика. Россия и мир / Под ред. Т.Шанина. М. 1999.
36. Глазычев В.Л. Представление о городе и технологии управления средовым развитием // Школа муниципального служащего 1-13 ноября 1998 г.: Сборник учебных материалов. Серия: Библиотека муниципального служащего. 1999. Вып.14.
37. Глазычев В. Слободизация страны гардарики // Иное. Хрестоматия нового российского самосознания. М., 1995.
38. Гутнов А., Глазычев В. Мир архитектуры. Лицо города. М.: Молодая гвардія, 1990.
39. Головаха Е., Панина Н. Постсоветская деинституализация и становление новых социальных институтов в украинском обществе. // Социология: теория, методы, маркетинг. 2001. №4 С.5.
40. Головко Б. Программа курса «Информационная социология» // Социология: теория, методы, маркетинг. 2003. №4 С.152.
41. Городяненко В.Г. Теории среднего уровня: место в структуре социологического знания и тенденции развития (историографический анализ на материале стран СНГ) // Социология: теория, методы, маркетинг. 2001. №4 С.187.
42. Городяненко В.Г. Соціологія міста: історіографічний аналіз знання // Соціологія міста: наукові проблеми та соціальні технології; Збірник наукових праць. Дніпропетровськ: ДНУ, 2001. С.612.
43. Говорунов А.В. Человек в ситуации виртуальной реальності// Информационное общество. 2001. № 1. С. 2224.
44. Глотов М.Б. Социальный институт: определение, структура, классификация // Со­циологические исследования. 2003. № 10. С. 13-20.
45. Давидов А.А., Чуриков А.Н. Измерение идентичности социальных систем // Со­циологические исследования. 1996. № 11. С. 85-87.
46. Донченко О.А. Соцієтальні проблеми суспільства //Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики: Міжвузівский збірник наукових праць. КиївЗапоріжжяОдеса: Вид-во ГУ ЗІДМУ”, 2002. Вип.13. С.38.
47. Добреньков В.И., Кравченко А.И. Социология: в 3 т. М.: ИНФРА-М, 2000. Т.3: Социальные институты и процессы. 520 с.

48. Демичева А.В. Образ большого города в сознании современной молодежи: к постановке проблемы // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції. Житомир, 2003. С. 148-150.
49. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. М., 1991. 405c.
50. Дискин И.С., Азраамов Е.М. Адаптация населения и элит (институциональные предпосылки) // Общественные науки и современность. 1997. № 1. С. 27.
51. Ерасов В.Н. Социальная культурология. М., 1996.
52. Жуков В., Скуратівський В. Соціальне партнерство в Україні: Навч.посіб. К.: Вид-во УАДУ, 2001. 200 с.
53. Закон України Про Національну програму інформатизації” від 04.02.98 р. №75/98-ВР.
54. Закон України Про місцеве самоврядування в Україні” (Відомості Верховної Ради (ВВР). 1997. №24. Ст.170) Із змінами, внесеними згідно ізЗаконом № 163-XIV (163-14) від 06.10.98р. (ВВР. 1998. №48. Ст.292).
55. Задорожний Г.В., Коврига О.В., Смоловик В.В. Соціальне партнерство реальний шлях до відкритого суспільства. Х.: ХІБМ, 2000. 192 с.
56. Заславская Т.И. О социальных факторах расхождения формально-правовых норм и реальных практик // Куда идет Россия? Формальные институты и реальные практики. М., 2002. С.111 121.
57. Иванов В.Н. Социальные технологии в современном мире. М.: Славянский диалог, 1996. 335 с.
58. Ионин Л.Г. Основания социокультурного анализа: Учебн.пособие. М.: Рос.гос.гуманит.ун-т, 1996.
59. Иващенко О. Новый институционализм в экономической социологии: теоретические основания исследовательских возможностей //Социология: теория, методы, маркетинг. 2003. №1. С.60-70.
60. Капитонов Э.А. Социология XX века. История и технология. Ростов-н/Д., 1996. 509 с.
61. Катаев С.Л. Консервативные и модернизационные компоненты социокультурной трансформации // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2000. №1. С.76-82.
62. Катаев С.Л. Модернизация о