ІНТЕРАКЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ УЧНІВ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ

Краткое описание

Інститут соціології Національної академії наук України

На правах рукопису

Чередник Галина Юріївна

УДК 316.6:373.5

ІНТЕРАКЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ
УЧНІВ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ

22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
соціологічних наук

Науковий керівник:
Суїменко Євген Іванович,
доктор філософських наук, професор

Київ 2007

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1 Соціалізація як процес соціального становлення особистості у взаємодії з оточуючими 10
1.1 Концептуальні засади соціалізаційного процесу. 10
1.2 Феноменологія соціалізації 18
1.3 Детермінуючий вплив інтеракцій на процес соціального становлення особистості 50
1.4 Проблеми первинної соціалізації в сучасному українському суспільстві 73
Висновки до 1 розділу .. 80
Розділ 2 Агенти та інтеракції в процесі соціалізації учнів середньої школи . 83
2.1 Методика й техніка дослідження .. 83
2.2 Роль та значення суб’єктів взаємодії в соціалізаційному процесі . 91
2.3 Особисте ставлення школярів до агентів впливових дій в інтеракційному процесі . 116
2.4 Засоби впливу на школярів з боку різних представників їх соціального оточення .. 137
Висновки до 2 розділу ... 154
Висновки . 157
Додаток А. Анкета учня . 163
Додаток Б. Статистичні дані Міністерства освіти і науки України .. 168
Список використаних джерел 170

ВСТУП

Актуальність теми. Важливе завдання становлення молодої особистості покладено, в першу чергу, на такі інститути суспільства, як сім’я та освіта. Саме вони мають виконувати соціальне замовлення держави формувати нових членів суспільства, соціалізувати їх до нових умов життя.
Проте в системі освіти відбувся розрив між навчанням і вихованням, як провідним механізмом соціалізації: зростає число навчально-освітніх закладів, метою яких є тільки навчання від дитячого садочка до школи. Внаслідок цього виховання виявляється відданим на відкуп асоціальним структурам (серед яких і релігійні секти тоталітарного характеру); маніпулятивним засобам масової інформації. Інститут сім’ї також переживає кризу: зростає кількість розлучень, збільшується темп життя родини й викривляється характер стосунків між різними поколіннями в сім’ї і, як наслідок, остання намагається перекласти свої функції на інші інститути.
Тому, на думку фахівців, зараз існує серйозний дефіцит позитивного впливу на дітей і підлітків усіх інститутів соціалізації сім’ї, освітніх установ, масмедіа. Дітям не вистачає любові, довіри, поваги з боку дорослих.
Формуючий вплив інституцій суспільства на молоде покоління може відбуватися тільки за умов його постійної взаємодії з контрагентами впливових дій, що робить останню важливим чинником соціалізаційного процесу. Інтенсивні інтеракції молодого покоління з основними агентами соціалізації виступають як механізм оволодіння соціальним досвідом; характер спілкування впливає на творчу активність дітей, їх моральний розвиток, на формування емоційного світу.
Але для того, щоб соціалізація була успішною, а взаємодія ефективною, необхідно усвідомлювати ті процеси, які відбуваються під час останньої, знати й свідомо використовувати впливові дії, які можуть привести до бажаного результату. Так, в процесі соціалізуючих інтеракцій діють як прямі, так і опосередковані механізми, за допомогою яких агенти інтеракцій впливають на підростаюче покоління з метою його акультурації й вироблення навиків просоціальної поведінки.
Наукова проблема полягає в тому, що проблему ефективності соціалізації й взаємодії неможливо зрозуміти без дослідження інтеракційних механізмів, але на цей час у науці немає чіткої систематизації впливових дій, як і дефініції інтеракційного механізму, зокрема. Крім того, слід зазначити, що сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується актуалізацією з’ясування основних детермінант і закономірностей соціалізуючого впливу на кожному з вікових періодів розвитку індивіда. Адже ті економічні, політичні, соціально-психологічні та інші перетворення, які відбуваються на сьогодні в Україні неможливі без зміни моделі взаємодії агентів соціалізації.
До питань соціалізації звертались в різні часи З.Фрейд, Е.Еріксон, Ж.Піаже, К.Роджерс, А.Маслоу, А.Бандура, У.Бронфенбреннер, Дж.Дьюї, В.Кукартц, Е.Дюркгейм, Т.Шибутані, Л.С.Виготський, А.Б.Залкінд, Б.Г.Ананьєв, М.В.Дьомін, Н.П.Дубінін, О.М.Леонтьєв, А.Ф.Поліс, К.А.Абульханова-Славська, І.С.Кон, які в рамках різних соціально-психологічних концепцій розглядали сутність і зміст соціалізаційного процесу, формулювали й уточнювали поняттєво-категоріальний апарат. В той же час проблемам міжособистісної взаємодії як механізму опанування соціальним досвідом приділялось значно менше уваги. Одними з перших підкреслили роль взаємодії в процесі соціалізації Дж.Г.Мід, Ч.Кулі, Б.Блум, Е.Гоффман. Питання взаємодії розглядались в працях Т.Парсонса, Р.Мертона, Г.Тарда, У.Джеймса, К.Хорні, Г.Блумера, Е.Фромма, М.Куна, А.Шюца, А.Тоффлера, Ю.Хабермаса. Значний вклад в розгляд проблеми взаємодії вніс П.Сорокін. Слід звернути також увагу на роботи Г.М.Андрєєвої, Б.А.Ананьєва, В.М.М’ясищева, М.І.Шевандріна, які розглядали позиції основних агентів в процесі взаємодії.
Серед сучасних українських соціологів до проблем соціалізації, впливових дій в її процесі звертались Л.О.Аза, І.О.Мартинюк, Н.І.Соболєва. Питання взаємодії й взаєморозуміння крім того розглядались Е.І.Головахою, Н.В.Паніною.
Аналіз наукового стану окресленої проблеми показав, що зазначені вище підходи зосереджуються, в основному, на значеннєвій стороні взаємодії в процесі соціалізації, коли звертається увага лише на окремі, провідні інтеракційні механізми способи впливових дій. Відсутні систематизовані знання про те, як саме інтеракційні механізми спрямовують соціалізацію у конструктивному, суспільно значимому напряму: як, якою мірою «спрацьовують» ті чи інші механізми, яку вони роль відіграють, як виявляється їх специфіка і в якому обсязі виступає той чи інший механізм.
Слід також зауважити, що учні не є домінуючим об’єктом уваги соціологічних досліджень (з багатьох причин, серед яких чільне місце посідає проблема фінансового забезпечення подібних досліджень). Але отримати такі факти було б цікаво ще й тому, що учнівська молодь є досить численною людською спільнотою.
Актуальність і недостатня розробленість зумовили вибір здобувачем теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота не пов’язана з науковими планами, програмами, темами.
Мета й завдання дослідження. Головною метою дослідження є визначення специфіки дії інтеракційних механізмів соціалізації в середовищі учнів середньої школи України, їх значущості, характеру впливу на шкільну молодь.
Для досягнення мети дисертації треба було розв’язати такі завдання:
- дослідити, які провідні інтеракційні механізми використовуються кожним з агентів;
- рангувати соціалізуючі функції тих чи інших соціальних агентів за їх впливовим значенням;
- здійснити аналіз впливових дій агентів соціалізації на учнівську молодь за їх характерними ознаками;
- дослідити вплив соціально-демографічних, соціально-статусних та соціально-психологічних чинників на процес взаємодії учнівської молоді з агентами соціалізації;
- з’ясувати залежність впливових дій агентів взаємодії на учнівську молодь від матеріального стану родини та соціокультурного статусу батьків (рівня освіченості);
- здійснити порівняльний аналіз ставлення учнівської молоді до різних за віком агентів впливових дій і, відповідно, ставлення до них тих чи інших агентів;
- дослідити вікову динаміку вияву самостійності учнів школи в опануванні соціальним досвідом;
- дослідити взаємовплив характеру стосунків учнівської молоді з агентами взаємодії на авторитет та значущість останніх.
Об’єкт дослідження - учні 9-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України.
Предмет дослідження - взаємодія учнів середньої школи з агентами соціалізуючого впливу.
Методи дослідження. Для здійснення теоретичних завдань дослідження застосовувались загальнонаукові методи, а саме: метод аналізу для ознайомлення із станом наукової проблеми та виділення складових елементів інтеракційного механізму і метод синтезу для формулювання дефініції інтеракційний механізм, метод порівняння для співставлення поглядів представників різних наукових течій на провідні інтеракційні механізми, що використовуються в процесі соціалізації, методи класифікації та типологізації для систематизації опосередкованих впливових дій, метод системного аналізу для виділення структурних елементів взаємодії в процесі соціалізації й встановлення їх зв’язків та взаємозалежностей. Основним емпіричним методом, який було використано для збору первинної соціологічної інформації, є опитування.
Емпіричну базу роботи становить соціологічне дослідження інтеракційних механізмів соціалізації учнівської молоді, проведене в лютому-березні 2006 р. за безпосередньої участі здобувача. У вибіркову сукупність увійшли 12 учбових закладів Київської, Дніпропетровської, Вінницької й Полтавської областей (n = 1053). Була використана багатоступенева районована вибірка типових гнізд (9-11 класів загальноосвітніх шкіл). Вибірка розраховувалась за трьома ознаками: 1) тип регіону: індустріальний, аграрний, змішаний; 2) поселенський тип школи: школи обласного центру; школи міста чи СМТ обласного підпорядкування; сільські школи; 3) академічний рівень школи: школи високого рівня, школи середнього рівня, школи низького рівня (головним пріоритетом рівня школи ми вважали середньовиважену успішність учнів старших класів). Помилка вибірки за кожною з цих ознак варіювалась в межах 1,7% - 2,7%.
Інформаційну базу дослідження становлять нормативні акти України та статистичні дані урядових організацій, результати соціологічних досліджень.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що здобувачем було проаналізовано специфіку дії інтеракційних механізмів соціалізації в середовищі учнів середньої школи. В межах авторського аналізу були отримані результати, що містять в собі необхідні елементи наукової новизни і виносяться на захист:
- подається авторське визначення поняття інтеракційного механізму, в якому поєднано дефініції соціальної взаємодії та соціального механізму з врахуванням специфіки вияву цього соціального феномену в соціалізаційному процесі, що обумовлено відсутністю даного визначення в науковій літературі;
- розроблено структурну модель інтеракційного механізму соціалізуючого впливу у двох його аспектах суб’єктно-рольовому та змістовно-інформаційному; при цьому з’ясовано, що у суб’єктно-рольовому аспекті сутність інтеракційного механізму полягає, по-перше, у взаємодії двох головних контрагентів агента-вихователя, який є представником певного суспільного інституту, та агента-вихованця і, по-друге, у наявності безпосередніх впливових дій (учитель-учень, батьки-учень, однокласники-учень тощо) та опосередкованих впливових дій (вчитель-однокласники-учень, вчитель-батьки-учень, батьки-вчитель-учень, батьки-друзі-учень тощо); у змістовно-інформаційному аспекті інтеракційний механізм є сукупністю таких впливових дій, які містять в собі соціальну ідентифікацію, соціальну презентацію, соціальну орієнтацію, навіювання, фасилітацію та інгибіцію;
- запропоновано типологію опосередкованих інтеракційних впливів за технологічною, характерологічною та морально-ціннісною ознаками; за технологічною ознакою розрізняється одномоментний, ситуативний, систематичний, масований вплив, за характерологічною - формальний, неформальний, компетентнісний, переадресований, авторитарний, маніпулятивний, інтимний, за морально-ціннісною - позитивний, негативний, етичний, неетичний;
- здійснено ранжування соціалізуючих функцій агентів впливових дій за інтенсивністю їх вияву, завдяки чому не тільки підтверджено погляди науковців, що визначну роль у виконанні практично всіх функцій (за виключенням комунікативно-гедоністичної) відіграє родина, і в першу чергу мати й батько, але й з’ясовано, що інші агенти взаємодії є найбільш впливовими у виконанні лише окремих функцій: для вчителів це інформаційно-освітня, стимулююча і прагматична функції, для друзів комунікативно-гедоністична і організаційно-регулююча, для дорослих знайомих, однокласників, інших людей комунікативно-гедоністична;
- визначено, що основними позиціями, які займає учнівська молодь у взаємодії з особовими агентами, є її негативне ставлення до окремих агентів; байдужість по відношенню до більшості вчителів і однокласників; непослідовність ставлення, характерна для стосунків з батьками, рідними братами і сестрами та іноді з вчителями; позитивне ставлення до друзів і переважної більшості дорослих знайомих, при чому в оцінці школярами ставлення контрагентів до себе виявлено, що чим менш значущими є агенти взаємодії для учнів, тим менш адекватно і більш критично вони оцінюють таке ставлення;
- з’ясовано, що до найбільш ефективних способів впливових дій відносяться інтеракційні механізми соціальної презентації, фасилітації й переконання, а наймеш дієвою є соціальна ідентифікація, при цьому виявлено, що агенти впливових дій використовують провідні інтеракційні механізми.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що проведене дослідження дозволяє визначити ефективні механізми впливових дій у соціалізаційному процесі; результати його можуть бути використані для аналізу сучасних соціокультурних умов соціалізації учнівської молоді, розробки принципів ефективної взаємодії з урахуванням специфіки прояву інтеракційних механізмів.
Основні положення даного дослідження можуть бути також залучені для розробки вузівських курсів соціології, соціології особистості, соціології освіти, а також в рамках просвітницької роботи з батьками і педагогами.
Особистий внесок здобувача. Усі статті написані автором особисто. Дисертаційне дослідження виконано самостійно.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації докладались автором на науково-прогностичній конференції «Людина проект світу і смислу: життєтворчі орієнтири для освіти ХХІ століття» (Київ, 2004), науково-практичній конференції «Громадянське суспільство та проблеми становлення особистості» (Кривий Ріг, 2006), V Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів «(Пост)сучасність і наука: соціологія в пошуках себе і суспільства» (Харків, 2007), ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Молодіжна політика: проблеми і перспективи» (Дрогобич, 2007).
Публікації. Основні положення дисертаційної роботи висвітлено у трьох статтях у провідних наукових фахових виданнях, матеріалах виступу та двох тезах доповідей на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В ході проведеного дослідження нами було встановлено, що в процесі соціального становлення юної особистості важливим чинником виступає взаємодія особи, що соціалізується, з основними агентами, які є представниками суспільних інститутів: батьками, рідними, вчителями, друзями, однокласниками, дорослими знайомими, а також специфічними агентами інституту ЗМК, серед представників якого є герої фільмів, ведучі телепередач, зірки” тощо. При цьому слід зазначити, що жоден представник молодого покоління в процесі соціалізації не залишається поза суспільним та соціально-груповим впливом. Але ефективність впливових дій основних агентів є різною в залежності від того, наскільки значущою особою виглядає агент взаємодії для представника молодого покоління. Так, до найбільш значущих і впливових агентів слід віднести друзів і батьків. Серед чинників, які обумовлюють значущість даних агентів, слід назвати близькість і приязність стосунків (що особливо стосується друзів, яких молоде покоління може обирати за власним бажанням і, відповідно, самостійно регулювати взаємодію з ними). При цьому суттєвим є вміння контрагентів ефективно обирати зміст (тематику) і способи взаємодії. Слід зазначити також, що до взаємодії з батьками і друзями більш відкритими є дівчата, ніж хлопці.
Коло агентів, з якими взаємодіють школярі, значною мірою залежить від різних поселенських типів школи, від поселенського довкілля. В сільських школах учнівська молодь взаємодіє з батьками, вчителями, рідними, частково з однокласниками. В міських і обласних школах агентами взаємодії учнівської молоді частіше починають виступати друзі, дорослі знайомі, інші агенти (кохані люди, брати та сестри тощо). Такий розподіл відбувається по-перше, завдяки тому, що урбанізація у містах, тим більше великих, вивільняє час молоді від допомоги батькам у веденні підсобного господарства, побутових клопотах. По-друге, тому, що в сільських поселеннях більш обмеженим є соціокультурне середовище.
Слід зазначити, що у кожного з особових агентів в процесі взаємодії з учнівською молоддю домінує певна соціалізуюча функція, а саме: вплив батьків, родини є найбільш істотним у виконанні інформаційно-освітньої, організаційно-регулюючої, регуляційно-контролюючої та прагматичної функцій соціалізації; інформаційно-освітня, стимулююча та прагматична функції є пріоритетом вчителів; для друзів пріоритетними є комунікативно-гедоністична та організаційно-регулююча функції; для дорослих знайомих, однокласників, інших агентів пріоритетною є комунікативно-гедоністична функція соціалізації.
Домінуючий розподіл функцій, швидше за все, детермінується такими чинниками: для виконання інформаційно-освітньої, стимулюючої і прагматичної функцій соціалізації суттєвим чинником є вік і авторитет агентів взаємодії, внаслідок чого зростає значення агентів старшого покоління, які, швидше за все, є більш переконливими для учнівської молоді; для організаційно-регулюючої функції суттєвою є неформальність стосунків, а для комунікативно-гедоністичної рівень навчальних досягнень, розвитку учнів, як показник комунікативної культури й впевненості.
В процесі взаємодії соціалізуючі функції інститутів суспільства та їх агентів є взаємозамінними. Якщо певні контрагенти не можуть ефективно виконувати свою роль в соціалізації підростаючого покоління, їх функції переходять до інших: наприклад, функції родини можуть виконувати освітні заклади або родичі, функції освіти можуть виконувати друзі або дорослі знайомі тощо. Проте, не можна однозначно сказати, наскільки ефективним і правомірним є штучне перекладання соціалізуючих функцій одних інститутів суспільства, зокрема родини, на інших освітні заклади, ЗМІ, неінститулізовані угрупування або навпаки. Більш того, можна стверджувати, що намагання деяких інституцій штучно підміняти функції одне одного є не тільки не ефективним, але й недоцільним, так само, як і обмеження соціального досвіду молодого покоління (особливо в умовах гіперпротекції батьків) зменшує можливості в соціалізації учнівської молоді.
Суттєвим чинником, що впливає на ефективність соціалізуючого впливу в інтеракціях, є особисте ставлення агентів одне до одного. Причому найчастіше по відношенню до своїх контрагентів учні займають переважно приязну позицію. Проте вони не завжди можуть об’єктивно оцінити ставлення контрагентів взаємодії до себе: ставлення до себе тих контрагентів, з ким вони взаємодіють за власним бажанням і вибором (дорослі знайомі, друзі), учні оцінюють позитивніше, ніж, навіть, власне ставлення до контрагентів, в той час, як ставлення до себе тих контрагентів, взаємодія з якими є обов’язковою і, навіть, вимушеною, учні оцінюють більш критично і негативно, ніж своє ставлення до них.
Серед факторів, що негативно впливають на ставлення учнів до агентів взаємодії, провідними є неповага, непорозуміння, невміння спілкуватись, нерівність позицій в спілкуванні. Тому можна припустити, що ознайомлення як учнів, так і контрагентів взаємодії з інтеракційними механізмами, способами їх застосування сприятиме встановленню приязних стосунків і стимулюватиме процес соціалізуючої взаємодії тим більше, що в умовах перехідного суспільства ускладнюються механізми взаємодії учнівської молоді з усіма інститутами суспільства.
Серед чинників, які впливають на характер стосунків агентів взаємодії, найістотнішим можна вважати рівень навчальних досягнень учнівської молоді: чим цей рівень вище, тим більш позитивно учні ставляться до батьків, вчителів, однокласників, одночасно зі зменшенням цього рівня збільшується позитивне ставлення до суб’єктів вулиці. Тому можна стверджувати, що високий рівень навчальних досягнень як показник впевненості й самореалізації учнівської молоді сприяє встановленню й підтриманню ефективної взаємодії.
Говорячи про вибір агентами взаємодії способів впливових дій, слід зазначити, що кожним з них використовуються провідні інтеракційні механізми, що є більш ефективними, порівняно з іншими способами. У впливових діях батьків найбільш ефективними є способи соціальної презентації, для вчителів способи фасилітації, для друзів способи соціальної орієнтації, для однокласників і героїв фільмів способи соціальної ідентифікації.
Таким чином, в процесі проведення дослідження була підтверджена гіпотеза про те, що у взаємодії з кожним з агентів існують провідні (домінуючі) інтеракційні механізми, а також гіпотеза про те, що особисте ставлення до агентів впливових дій, що складається в процесі інтеракцій, може стимулювати, або, навпаки, гальмувати процес соціалізації. Підтвердилась також гіпотеза про те, що інтеракційний механізм соціальної презентації є більш дієвим порівняно з іншими способами впливових дій. Стосовно механізму соціальної фасилітації ця гіпотеза підтвердилась лише частково і була спростована стосовно механізму соціальної ідентифікації (способи наслідування, копіювання). Тому можна говорити про те, що в процесі соціалізації сучасної української молоді відбувається перерозподіл провідних інтеракційних механізмів, з’являється нова модель взаємодії старших школярів з агентами соціалізації, до якої не можуть бути застосовані запропоновані класиками соціології підходи щодо провідної ролі інтеракційного механізму ідентифікації та орієнтації.
В ході дослідження нами було виявлено, що на впливові дії в процесі соціалізації впливають чинники, які, за умови їх врахування, можуть стимулювати процес взаємодії:
- значущість агентів впливових дій, їх авторитет;
- позиції агентів взаємодії стосовно одне одного, що виражається в ставленні, яке має бути дуже позитивним або добрим;
- соціокультурний рівень суб’єктів взаємодії й оточуючого середовища взагалі (наприклад, в залежності від типу поселення).
Оскільки люба соціальна структура добирає собі індивідів, яких потребує для свого функціонування, виключаючи тим чи іншим способом тих, хто їй не підходить, то через механізми соціалізації суспільство формує тих членів, яких потребує. Тому ми можемо зробити висновок, що основні інститути соціалізації та їх конкретні агенти виконують соціальний запит суспільства. Тому створення й введення в дію певних соціальних програм з підвищення рівня психологічної культури агентів інтеракцій, навчання їх конкретним способам комунікації, взаємодії, на нашу думку, сприяло б більш ефективній соціалізації учнівської молоді. Зокрема, такими програмами мало б стати введення уроків психології у інваріантну складову програми загальноосвітніх навчальних закладів, проведення соціально-психологічних тренінгів з різними соціальними групами: педагогами, батьками, суб’єктами вулиці.
З огляду на вищесказане, можна зазначити, що контрагенти взаємодії учнівської молоді з числа найближчого оточення, виступають як представники суспільних інститутів. Найбільш значущим в процесі соціалізації виступає інститут сім’ї. При цьому слід зазначити, що в умовах системної кризи, руйнування минулої інфраструктури виробництва та культури, соціокультурна роль родини в соціалізуючому процесі має зростати. Хоча сім’я й зазнає труднощів у виконанні своїх соціокультурних функцій, проте об’єктивно вона залишається провідним інститутом у формуванні та розвитку соціально значущих цінностей і установок особистості, в соціалізації та вихованні підростаючого покоління. Тому можна вважати, що систематична просвітницька робота серед батьків („школи батьків”, тренінги усвідомленого батьківства, починаючи ще до моменту народження дитини), навчання їх способам взаємодії з дітьми сприятимуть процесу соціалізації підростаючого покоління.
Попри те, що інститутові освіти відводиться значна роль в процесі соціалізації молодого покоління, його можливості обмежені, як внаслідок вузького кола соціалізуючих функцій, так і внаслідок неефективності взаємодії його агентів з учнівською молоддю. Тому можна говорити, що цей суспільний інститут відходить на другий план і його представникам слід орієнтуватись на виконання інформаційно-освітньої та стимулюючої функцій. На підставі отриманих результатів можна припустити, що найбільш доцільними способами впливових дій вчителя щодо учнівської молоді буде прямий заохочувальний вплив самого вчителя та опосередкований вплив через колектив однокласників шляхом створення колективної думки. Доречним є також підсилення впливових дій представників інституту освіти за допомогою спеціальних технічних прийомів, які забезпечать збільшення необхідного емоційного навантаження й наближення до характеру соціалізації, притаманного інституту сім’ї. Це завдання також потребує спеціально організованої роботи з педагогами.
Можна стверджувати, що в процесі соціалізації інститут мас-медіа не відіграє значної ролі, залишаючи за собою функцію інформування. Його вплив на підростаюче покоління полягає, швидше, в прагненні деякої частини учнівської молоді бути схожою на певних представників ЗМІ (героїв кіно, телеведучих, зірок” тощо). Проте зразки соціального поводження, ідеали, які пропонуються цим інститутом, повинні мати просоціальну спрямованість. В зв’язку з цим необхідне законодавче врегулювання системи контролю за змістом продукції ЗМІ, критеріїв для встановлення вікових обмежень на певні види продукції.
Треба також зазначити, що лише спільні зусилля всіх зазначених інститутів та їх агентів, які беруть участь в процесі соціалізації учнівської молоді, допоможуть молодому поколінню здійснити свою соціальну біографію навчитися мистецтву жити в суспільстві. Тому результат соціалізації значною мірою залежить від сукупного, інтегрального впливу агентів різних суспільних інститутів на юну особистість.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аза Л.А. Воспитание как философско-социологическая проблема. — К.: Наукова думка, 1993. — 124 с.
2. Американская социологическая мысль: Тексты / Под ред. В.И.Добренькова. — М.: Изд-во МГУ, 1994. — 496 с.
3. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. Избр. психол. труды. В 2-х т. — Т.1. — М.: Наука, 1980. — 252 с.
4. Андреева Г.М. Актуальные проблемы социальной психологии. - М.: Просвещение, 1995. — 146 с.
5. Андреева Г.М. Психология социального познания. — М.: Академия, 2000. — 422 с.
6. Андреева Г.М. Социальная психология. — М.: Аспект-пресс, 1997. — 326 с.
7. Бевз Г.М., Тарусова Л.І. Показники нормативного, здорового розвитку та соціалізації особистості як орієнтири формування соціальної політики на захист дитинства // Український соціум. — 2005. — № 5-6. — С. 112-125.
8. Бергер П. Общество в человеке // Социологический журнал. — 1995. — № 2.— С. 163-167.
9. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. — М.: Медиум, 1995. — 323 с.
10. Бернс Р. Развитие Я-Концепции и воспитание. — М.: Прогресс, 1986. — 424 с.
11. Бестужев Лада И.В. К школе ХХІ века: Размышления социолога. — М.: Педагогика, 1998. — 112 с.
12. Блумер Г. Общество как символическая интеракция // Современная зарубежная социальная психология: Тексты. — М.: Наука, 1984. — С. 173-181.
13. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. — М.: Просвещение, 1968. — 278 с.
14. Букатов В.М., Ганькина М.В. Режиссура школьного общения. — К.: Изд. дом «Шкіл. світ»: Изд. Л.Галицына, 2005. — 128 с.
15. Булахова C. На шляху до взаємодії. Родина як соціальна група. — Г.: Психолог. — 2003. — № 12 (60). — С.13-15.
16. Выготский Л.С. Педология подростка. — М.: Педагогика, 1998. — 164 с.
17. Гаврилюк О.О. Соціальне становлення і розвиток особистості громадянина в системі освіти // Громадянське суспільство та проблеми становлення особистості: Наукові доповіді та повідомлення Міжн. наук.-практ. конференції. — Вип. І / Редкол.: А.С.Лобанова (наук. ред.) та ін. — Кривий Ріг: Видавничий дім, 2006. — С.30-34.
18. Гаттальская Г.В., Крыленко А.В. В школу с радостью. — Ростов-на-Дону: Амалфея, 2001. — 248 с.
19. Гиппенрейтер Ю.Б. Общаться с ребенком. Как? — М.: ЧеРо, 2002. — 264 с.
20. Голованова Н.Ф. Социализация и воспитание ребенка. — СПб.: Речь, 2004. — 272 с.
21. Голованова Н.Ф. Социализация младшего школьника как педагогическая проблема. СПб.: Специальная литература, 1997. — 248 с.
22. Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. — К.: Наукова думка, 1992. — 236 с.
23. Головин С.Ю. Словарь практического психолога. — М.: Сфера, 1998. — 628 с.
24. Голод С.И., Клещин А.А. Состояние и перспективы развития семьи. Теоретико-типологический анализ. Эмпирическое обоснование. — СПб.: Филиал ИС РосАН, 1994. — 264 с.
25. Гордієнко К.С. Аналіз поняття соціальної культури особистості // Український соціум. — № 5-6. — 2005. — С.38-46.
26. Гофман Э. Представление себя другим // Современная зарубежная социальная психология: Тексты. — М.: Наука, 1984. — С. 190.
27. Гуменюк О. Концепція самості у феноменологічній теорії К.Роджерса. — Г.: Психолог. — 2005. — № 17. — С. 3-7.
28. Джонсон Алан Г.. Тлумачний словник з соціології: Перекл. з англ. За наук. ред. В.Ісаїва, А.Хоронжого. — Львів: Видав. центр Львівського національного університету ім. І.Франка, 2003. — 372 с.
29. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения. — М.: Прогресс, 1987. — С.74-75.
30. Дусавицкий А.К. Психология личности в социальном измерении // Практична психологія та соціальна робота. — 2003. — № 2-3. — С.1-3.
31. Дюркгейм Э. Социология и теория познания // Хрестоматия по истории психологии / Под ред. П.Я.Гальперина, А.Н.Ждан. — М.: Наука, 1980. — 486 с.
32. Дьюи Дж. Демократия и образование: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 2000. — 184 с.
33. Життєві плани випускників середніх шкіл та їх реалізація: Наук.-метод. посібник / За заг. ред. В.В.Олійника, Л.Даниленко. — К.: Міленіум, 2003. — 204 с.
34. Злобіна О.Г. Категорія «особистість» у системі понять соціальної теорії // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2000. — № 2. — С. 69-77.
35. Злобіна О.Г., Тихонович В.О. Особистість сьогодні: адаптація до суспільної нестабільності. — К.: Наукова думка, 1996. — 100с.
36. Зубкова І.Ю. Я-Образ для мене та інших // Практична психологія та соціальна робота. — 1999. — № 3-4. — С. 6-11.
37. Ионова О.Б., Нечаєв В.Я. Социокультурные функции образования // Социально-политический журнал. — 1994. — № 11-12. — С. 164-170.
38. Касьянов В.В., Нечипоренко В.Н., Самыгин С.И. Социология / Под ред. Касьянова В.В. — Ростов-на-Дону: Изд. центр „МарТ”, 2000. — 512с.
39. Коломинский Я.Л. Человек среди людей. 2-е изд., доп. — М.: Просвещение, 1973. — С. 39-40.
40. Колпакова М. Отцы и дети: от диалога к единству // Воспитание школьников. — 2001. — № 5. — С.9.
41. Комаров М.С. Введение в социологию. — М.: Наука, 1994. — 286 с.
42. Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя. — М.: Просвещение, 1989. — 320 с.
43. Кон И.С. В поисках себя: личность и ее самосознание. — М.: Прогресс, 1984. — 342 с.
44. Кон И.С. Открытие «Я». — М.: Политиздат, 1978. — 368 с.
45. Кон И.С. Ребенок и общество. — М.: Прогресс, 1988. — 276 с.
46. Кон И.С. Социализация и воспитание молодежи // Новое педагогическое мышление / Под ред. А.В.Петровского. — М.: Прогресс, 1989. — С.191-205.
47. Кон И.С. Социология личности. — М.: Наука, 1967. — 286 с.
48. Кононко О.Л. Дитина перехідної доби // Дитина у кризовому соціумі: як її розуміти і виховувати / Упор. Л.Шелестова. — К.: Ред. загальнопед. газ., 2004. — С.4-7.
49. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (у дошкільному дитинстві): Навч. посібник для вищ. навч. закл. — К.: Освіта, 1998. — 424с.
50. Кордунова Н.О. Рівень взаєморозуміння вчителя та учня // Практична психологія та соціальна робота. — 2000. — № 3. — С. 12-15.
51. Котова И.Б., Шиянов Е.Н. Социализация и воспитание. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. — 264 с.
52. Кравченко А.И. Общая социология. — М.: Юнити Дана, 2001. — 479 с.
53. Красновський В.М. Гуманізація шкільної освіти: проблеми та суперечності // Практична психологія та соціальна робота. — 1999. — № 4. — С. 22-26.
54. Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н. Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития человека. — М.: ТЦ «Сфера», 2004. — 404 с.
55. Кули Ч. Природа человека и общественный порядок // Американская социологическая мысль: Тексты / Под ред. В.И.Добренькова. — М.: Изд-во МГУ, 1994. — С.138-251.
56. Кэмпбэлл Р. Воспитание в общении: Пер. с англ. — СПб.: Речь, 2002. — 287 с.
57. Лаже О.В. Тенденції розвитку інституту сім’ї в Україні // Громадянське суспільство та проблеми становлення особистості: Наукові доповіді та повідомлення Міжнар. наук.-практ. конференції. — Вип. І / Редкол.: А.С.Лобанова (наук. ред..) та ін. — Кривий Ріг: Видавничий дім, 2006. — С.81-83.
58. Лутай В. Основне питання сучасної філософії і реформування освіти // Освіта і управління. Науково-освітній і суспільно-управлінський часопис. — т.2. — 1998. — №3. — С. 7-19.
59. Людина і світ: Підручник / Л.В.Губерський, В.Г.Кремень та ін.—2-е вид., випр. і доп. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. 349 с.
60. Майерс Д. Социальная психология. — СПб: Питер, 1997. — С.75 - 79.
61. Макеєва Л., Ліхачова О. Життєвий шлях особистості. — Г.: Психолог. — №18 (114). — 2004. — С. 2-6.
62. Мартинюк І.О., Соболєва Н.І. Люди і ролі. — К.: Україна, 1993. — 180 с.
63. Маслоу А. Самоактуализация // Психология личности: Тексты / Под ред. Ю.Б.Гиппенрейтер, А.А.Пузырея. — М.: Просвещение, 1982. — 426 с.
64. Мид Дж. Азия // Американская социологическая мысль: Тексты /Под ред. В.И.Добренькова. — М.: Изд-во МГУ, 1994. — С.228-232.
65. Мир детства. Подросток / Под ред. Хрипковой А.С. - М.: Педагогика, 1982. — 367 с.
66. Мистецтво життєтворчості особистості: Наук.-метод. посібник: У 2 ч. / Ред.рада: В.М.Доній (голова), Г.М.Несен, Л.В.Сохань, І.Т.Єрмаков та ін. — К.: ІЗМН, 1997. — Ч.2: Життєтворчий потенціал нової школи. — 842 с.
67. Морально-етичні імперативи та розважально-рекреаційна сфера в сучасному українському суспільстві / Алексєєва А.В., Бондар Т.В., Галустян Ю.М., Нельга Т.О., Новицька В.П., Цимбалюк Н.М., Яременко О.О. — К.: Держ. ін.-т проблем сім’ї та молоді, 2005. — С. 46-76.
68. Мудрик А.В. Социализация человека. — М.: Академия, 2006. — 328 с.
69. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для студентов вузов. — 4-е изд. — М.: Академия, 1999. — С. 248-366.
70. Назаренко Г. Пізнання дитиною власного «Я». — Г.: Психолог. — 2004. — № 43. — С. 16-18.
71. Національна доктрина розвитку освіти «Україна у ХХІ столітті» // www.mon.gov.ua.
72. Общая психология / Под ред. Петровского А.В. М.: Просвещение,1981. — 328 с.
73. Овчарова Р.В. Технологии практического психолога образования. — М.: ТЦ «Сфера», 2000. — 448 с.
74. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія особистості і спілкування. — К.: Академвидав, 2005. — 446 с.
75. Осорина М.В. Секретный мир детей в пространстве мира взрослых. — СПб.: Речь, 1999. — 396 с.
76. Панина Н.В. Технология социологического исследования. Курс лекций: Уч. пособие. — К.: Редакционно-издательский отдел Института социологии НАН Украины, 1998. — 487 с.
77. Парсонс Т. О структуре социального действия. — М.: Академический проект, 2002. — 880 с.
78. Парсонс Т. Функциональная теория изменения // Американская социологическая мысль: Тексты / Под ред. В.И.Добренькова. — М.: Изд-во МГУ, 1994. — С. 461-467.
79. Пилипенко В.Є., Вишняк О.І., Куценко О.Д. та ін. Спеціальні та галузеві соціології: Навч. посіб. — К.: Каравела, 2003. — С.169-177.
80. Проблеми бездоглядності та безпритульності дітей в Україні: тематична Державна доповідь про становлення дітей в Україні за підсумками 2003 р. — К.: Держ. ін.-т проблем сім’ї та молоді, 2004. — С. 48-78.
81. Провоженко М.А. Сутність та особливості процесу соціальної адаптації // Громадянське суспільство та проблеми становлення особистості. — Кривий Ріг: Видавничий дім, 2006. — С. 91-93.
82. Психология. Учебник / Под ред. А.А.Крылова. — М.: Проспект, 1999. — С. 241-281.
83. Реан А.А. Социализация личности // Психология личности в трудах отечественных психологов: Хрестоматия. — СПб.: Питер, 2000. — 648 с.
84. Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология. — СПб.: Питер, 2000. — 428 с.
85. Ритцер Дж. Современные социологические теории. 5-е изд. — СПб.: Питер, 2002. — С. 238-317.
86. Свеженцева Ю. Что такое партнерство и как его измерять: концептуальные и операциональные аспекты социального феномена // Социология: теория, методы, маркетинг. — 2006. — № 2. — С.133-148.
87. Сім’я в умовах становлення незалежної України (1991-2003 рр.): Державна доповідь про становище сімей в Україні за підсумками 2003 р. — К.: Держ. ін.-т проблем сім’ї та молоді, 2004. — С. 137-148.
88. Сіроштан С. Соціальний та емоційний розвиток малят. — Г.: Психолог. — 2005. — № 12. — С.3-5.
89. Скиннер Б. Технология поведения // Американская социологическая мысль: Тексты / Под ред. В.И.Добренькова. — М.: Изд-во МГУ, 1994. — С.42-50.
90. Совместная деятельность: методология, теория, практика. — М.: Прогресс, 1988. — 232 с.
91. Сорокин П. Социальная и культурная динамика. — СПб.: Питер, 2000. — 245 с.
92. Социальная психология / Под редакцией Петровского А.В. — М.: Просвещение, 1987. — 486 с.
93. Социальная психология личности в вопросах и ответах: Учебн. пособие / под ред. В.А.Лабунской. — М.: Гардарики, 1999. — 327 с.
94. Социология / Под ред. А.Н.Елсукова. 2-е изд., исправ. — Минск: ТетраСистемс, 2000. — 544с.
95. Социология: Хрестоматия / Сост. Ю.Г.Волков, И.В.Мостовая. — М.: Гардарики, 2003. — 496 с.
96. Социология: Энциклопедия / Сост. А.А.Грицанов, В.Л.Абушенко, Г.М.Евелькин, Г.Н.Соколова, О.В.Терещенко. — Мн.: Книжный Дом, 2003. — 1312 с.
97. Соціальна експертиза в Україні: методологія, методика, досвід впровадження / За ред. Ю.І.Саєнка. — К.: Ін-т соціології НАНУ, 2000. — 194 с.
98. Соціологія / За ред. Городяненка В.Г. — К.: Академія, 1999. — 427 с.
99. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Під заг. ред. В.І.Воловича. — К.: Укр. Центр духовн. культури, 1998. — 736 с.
100. Статистичні дані Міністерства освіти і науки України станом на 2006-2007 н.р. // www.mon.gov.ua.
101. Субботский Е.В. Ребенок открывает мир. — М.: Просвещение, 1991. — 247 с.
102. Тарабасова Л.Г. Освіта починається з дошкілля. — Г.: Джерело.— 1999. — № 11-12. — С.3.
103. Темина С.Ю. Воспитание развивающейся личности: истоки, искания, функционально-ролевые позиции. — М.: Академия, 2001. — 287 с.
104. Тимошенко А.Л. Соціальна реклама в Україні: аналіз впливу на формування позитивно спрямованої поведінки молоді // Український соціум. — 2006. — № 2. — С.69-76.
105. Титаренко В.Я. Семья и формирование личности. — М.: Мысль, 1987. — 356 с.
106. Ткачева Р.В. Коррекция и развитие межличностных взаимоотношений в системе «ребенок» - «сверстники» - «взрослые» // Практична психологія та соціальна робота. — 2003. — № 6. — С. 52 60.
107. Трифонов Е. В. Психофизиология профессиональной деятельности. Словарь. — СПб.: Речь, 1996. — 456 с.
108. Учащаяся молодежь: социальные проблемы самоуправления / Под ред. Е.И.Суименко. — К.: Наукова думка, 1992. — 325 с.
109. Фельдштейн Д.И. Формирование личности ребенка. — М.: Наука, 1972. — 436 с.
110. Фернхем А., Хейвен П. Личность и социальное поведение: Пер с нем. — СПб.: Питер, 2001. — 632 с.
111. Формування здорового способу життя молоді: стан, проблеми та перспективи: Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінетові Міністрів України про становище молоді в Україні (за підсумками 2002 р.). — К.: Держ. ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003. — 320 с.
112. Фрейд З. Психология бессознательного: Сборник произведений. — М.: Просвещение,