ІРМОЛОЙ ГАВРИЛА ГОЛОВНІ – УНІКАЛЬНА ПАМ’ЯТКА УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКОВНО-СПІВАЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ XVII–XVIII СТ.

Краткое описание

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ
ТА ЕТНОЛОГІЇ ім. М. Т. РИЛЬСЬКОГО АН УКРАЇНИ

На правах рукопису

Терещенко-Кайдан Лілія Володимирівна

УДК 783(477)”16 17”(043.3)

ІРМОЛОЙ ГАВРИЛА ГОЛОВНІ УНІКАЛЬНА ПАМ’ЯТКА УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКОВНО-СПІВАЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ XVIIXVIII СТ.

17.00.03 Музичне мистецтво

Д И С Е Р Т А Ц І Я

На здобування вченого ступеня кандидату
мистецтвознавства

Науковий керівник
Кандидат мистецтвознавства,
професор
Юрченко Мстислав Сергійович

Київ 2009

ЗМІСТ

Список скорочень--------------------------------------------------------------------3
Вступ------------------------------------------------------------------------------------4
Розділ 1: Історія створення Ірмолоя Гаврила Головні
1.1. Ірмолой Гаврила Головні в дослідженнях науковців.-----------------10
1.2. Традиції українського церковного співу в нотолінійних ірмолоях XVIIXVIII ст.-----------------------------------------------------------------22
1.3. Джерела до біографії Гаврила Головні.----------------------------------43
1.4. Ірмолой Г. Головні в контексті становлення нотодрукування в Російській імперії.---------------------------------------------------------------------56
Розділ 2: Музично-теоретичний аналіз Ірмолоя Гаврила Головні
2.1 Структура Ірмолоя Г. Головні.--------------------------------------------------78
2.2 Система наспівів в Ірмолої Г. Головні.--------------------------------------101
2.3 Придворний наспів в Ірмолої Г. Головні.-----------------------------------126
2.4 Відображення загальної тенденції спрощення церковного співу в
Ірмолої Г. Головні.--------------------------------------------------------------------143
Висновки--------------------------------------------------------------------------------155
Список джерел-------------------------------------------------------------------------166
Нотні приклади------------------------------------------------------------------------204

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

ДА.л. зібрання Духовної академії Лєбєдєва (НБУВ)
ДА.п. зібрання Духовної академії Петрова (НБУВ)
ДІМ Державний історичний музей (Москва)
ДА.Поч. зібрання Духовної академії Почаївські (НБУВ)
ДАКККіМ Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв (Київ)
ІМФЕ Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України (Київ)
Кир. Кирилічні зібрання рідкісної книги (НБУВ)
КПл.п. зібрання Києво-Печерської лаври за Петровим (НБУВ)
ЛНБ Львівська наукова бібліотека (Львів)
НБУВ Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського (Київ)
НАН України Національна академія наук України
РДБ Російська державна бібліотека (Москва)
РНБ Російська національна бібліотека (Санкт-Петербург)
Соф. Софіївські зібрання (НБУВ)
СПб. Санкт-Петербург
РМО Російська музична спілка (Росийское музыкальное общество)
ТЛДП Товариство любителів давньої писемності
ЦГАДА Центральний державний архів давніх актів (Центральный государственный архив древних актов) (Москва)
ЦДА України Центральний державний архів України (Київ)

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Церковний спів становить одну з важливих сторінок української музичної культури. Видатною, яскравою галуззю церковного співу є монодія[1]. Переживши з кінця XVI ст. часи формування в окремий, самобутній шар української церковно-співацької культури, що відобразилось у його виокремленні як цілісної співацької традиції українського церковного співу, впродовж XVIIXVIII ст. монодійний спів став важливим фактором для формування церковно-співацької культури.
Монодійному українському церковному співові присвячено значну кількість наукових праць. Але існує потреба в дослідженні функціонування церковного співу на виконавському рівні. Це пов’язано з посиленням уваги сучасної науки й виконавства до відродження, збереження та виконання монодійного співу як традиційного для України. Основними носіями репертуару українського монодійного співу вітчизняною та закордонною наукою вважаються українські нотолінійні ірмолої. Українські співи, що містяться в них, потребують більш ретельного дослідження, що може пояснити багато нез’ясованих питань стосовно музичного наповнення піснеспівів, взаємовпливу церковно-співацьких традицій, літургічних змін щодо репертуару, тенденції розвитку церковно-співацької системи, способів виконання монодійного співу тощо. У фондах Інституту рукопису НБУВ збереглась унікальна пам’ятка Ірмолой Гаврила Головні. Даний рукопис потребує спеціального дослідження, оскільки його репертуар віддзеркалює традиції українського церковного співу XVIIXVIII ст.
При виборі назви теми даного дослідження рукопис названо ірмолой”, що відповідає українському походженню та репертуарному наповненню кодексу. За авторськими вказівками ж Гаврила Головні його названо ірмолог”. Але це одна з поширених форм слова в російській практиці, коли в назві чи у прізвищі змінюється закінчення слова, наприклад, ірмолой ірмолог, Головня Головнін тощо. Наявність у рукописі української традиції не дає можливості називати книгу й ірмологіон” за грецьким зразком. Тому нами обрано дефініцію ірмолой”.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Робота відповідає спеціальності 17.00.03 музичне мистецтво. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради ІМФЕ, протокол № 8 від 08.07.2007 р. Робота виконувалася у рамках тем ІМФЕ: Актуальні проблеми історії та теорії української музики”, розділ: Джерелознавство в українській музичній культурі 20062008 р”. та Напрями і тенденції розвитку української музичної культури”, розділ Джерелознавство в українській музичній культурі”.
Мета дисертації полягає у відновленні та збереженні церковно-співацького репертуару ірмолойної практики України XVII XVIII ст.
Для досягнення мети вирішуються завдання:
проаналізувати структуру й внутрішнє наповнення музичного матеріалу Ірмолоя Головні;
встановити типологічні особливості українських ірмолоїв та виявити індивідуальні риси Ірмолоя Головні;
на матеріалі Ірмолоя Головні дослідити особливості системи наспівів;
виявити еволюційні процеси церковного співу, що тривали у XVIII ст. на території Російської імперії.
Об’єктом дослідження є український церковний монодійний спів XVIIXVIII ст.
Предметом дослідження є Ірмолой Г. Головні як унікальна пам’ятка української церковно-співацької культури XVIIXVIII ст.
Методологічною основою дослідження є сукупність методів: джерелознавчий, порівняльний, текстологічний, музично-теоретичний. Ці методи застосовано для аналізу текстового й музичного матеріалу самого Ірмолою Г.Головні та інших рукописних та друкованих нотолінійних джерел.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період XVIIXVIII ст.
Територіальний обсяг охоплює українські землі, що свого часу входили до складу Московської Русі та Російської імперії (Лівобережна Україна) та що були складовою частиною Речі Посполитої (Галичина, Правобережна Україна).
Джерельною базою дисертації є 213 рукописних нотолінійних ірмолоїв кінця XVIXVIII ст. з фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України (м. Київ), Інституту літератури НАН України (м. Київ), Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України (м. Львів), Російської державної бібліотеки (м. Москва); друковані нотолінійні ірмолої XVIII ст. з фондів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України (м. Київ); Російської державної бібліотеки (м. Москва). Також у роботі розглядаються Синодальні видання 1772 р. та сучасні нотні видання й богослужбові (не нотні) книги XVIIXX ст.
Стан розробленості теми. Основні напрями досліджень монодійного церковно-співацького мистецтва сформувалися в Україні, Росії та українській діаспорі на базі теоретичних і практичних надбань XIXXX ст., що мали на меті як дослідження українських рукописних нотолінійних ірмолоїв, так і збереження українського церковно-співацького репертуару XVIIXVIII ст.
Наукові дослідження у сфері церковно-співацької практики зосереджуються у таких основних напрямах: історичний розвиток церковного співу в Україні; роль українських співаків за межами країни, особливо в Російській імперії; питання, що стосуються досліджень українських нотолінійних ірмолоїв, їх практичного застосування та репертуару. Ірмолої розглядаються як складова частина чого????? (гімнографія у Ю. Ясиновського), як історична й художня пам’ятка (В. Фріс, Я. Запаско), з точки зору мелодичної будови, наспівів, текстів тощо (Г. Алєксєєва, Г. Васильченко-Михно, Л. Корній, О. Шевчук,), в проекції дії основних богослужбових законів (Б. Асаф’єв, І. Сахаров), стосовно репертуару (І. Гарднер).
Наукова новизна роботи полягає в тому, що у вітчизняному музикознавстві вперше досліджується український нотолінійний Ірмолой Гаврила Головні як унікальний взірець традицій українського церковного співу XVIII ст. На основі дослідження вперше було представлено належність Ірмолоя Головні до типових українських ірмолоїв XVIIXVIII ст., показано конкретні впливи української церковної традиції на розвиток церковного співу на території Російської імперії з кінця XVIII ст. Ірмолой Головні є одним з яскравих представників окремої групи книг українсько-російського типу. У науковий обіг уведено ієрархічно-функціональне структурування, за яким Ірмолой Головні належить до соборного типу рукописів. Вперше виявлено наявність у нотному ірмолої репертуару двох традицій церковного співу: 1) спів XVIIXVIII ст., що сформувався в Україні внаслідок балкано-слов’янських впливів; 2) спів, що звучав у Придворній співацькій капелі, і який, як виявилося, було дійсно покладено в основу сучасного обиходного церковного співу. Також вперше досліджувався вплив на формування придворного наспіву української традиції церковного співу і в зв’язку з цим звернулася увага на наявність еволюційного спрощення репертуару церковного співу в межах Російської імперії другої половини XVIII ст.
У процесі роботи було розв’язано ряд питань:
уведено в науковий обіг новий музичний матеріал, пов’язаний з ірмолойною практикою України;
встановлено та уточнено належність Ірмолоя Головні (за структурою) до типових українських нотолінійних ірмолоїв;
запропоновано жанрову класифікацію музичного репертуару Ірмолоя Головні;
окреслено стан системи наспівів та церковно-співацьких традицій в Ірмолої Головні;
досліджено мовні особливості стосовно української вимови певних зразків словесного тексту Ірмолоя Головні, знайдених під час дослідження рукопису;
виявлено певні тенденції еволюційних процесів, що тривали протягом XVIII ст. в українському церковному співі.
Практичне значення. Дисертаційне дослідження здійснене в період з 1999 по 2009 рр. Матеріали дисертацї використовуються в навчальних планах та планах науково-дослідницької роботи ДАКККіМ, зокрема в дисциплінах Історія української музики”, Українська хорова література”, Музична текстологія”; в спеціальних церковних дисциплінах: Історія музики християнських церков”, Церковний спів”, Український знаменний спів”, Літургіка”, Уставознавство”, Церковне читання”, а також в інших загальних й спеціалізованих музикознавчих і культурологічних курсах. Репертуар Ірмолоя Головні становить значну наукову цінність. Крім цього в ньому присутній практичний матеріал для богослужбової та концертної хорової практики. Дослідження Ірмолоя Г. Головні дає можливість підготувати цю рукописну пам’ятку до друку.
Апробація роботи. Основні ідеї та положення роботи було викладено на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях: Всеукраїнська науково-практична конференція Максим Березовський та його час” (Київ, 2005); Всеукраїнська науково-практична конференція Духовна культура як домінанта українського життєтворення” (Київ, 2005); Міжнародна науково-практична конференція Греція і слов’янський світ: національна своєрідність і взаємовплив культур” (Київ, 2006); Всеукраїнська науково-практична конференція Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій” (Київ, 2006); друга Міжнародна науково-практична конференція Греція і слов’янський світ: національна своєрідність і взаємовплив культур” (Київ, 2008); Всеукраїнська науково-практична конференція Україна від самостійності до соборності” (Київ, 2008); Міжнародна наукова конференція Церковний спів: проблеми джерелознавства, текстології, виконавської інтерпретації” (Київ, 2008); Всеукраїнська науково-практична конференція Видатні постаті науки, культури і освіти України” (Київ, 2008), Міжнародна науково-практична конференція Максим Березовський, традиції й новаторство” (Глухів, 2008).
Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 6 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається з вступу, двох розділів (у першому чотири підрозділи, в другому також чотири підрозділи), висновків, списку джерел та нотних прикладів.
Обсяг роботи становить 224 сторінки. Основний текст 165 сторінок. Список джерел 425 найменувань (38 сторінок), нотні приклади 21 сторінка.

[1] Під терміном монодія в даній роботі розуміємо одноголосий хоровий унісонний спів без супроводу.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Робота над даним дисертаційним дослідженням підтвердила положення про те, що Ірмолой Гаврила Головні дійсно є цінною пам’яткою церковно-співацької культури XVII-XVIII ст., в якій сфокусовано саме українську співацьку традицію означеного періоду. Але поглиблене вивчення рукопису виявило непомічені раніше явища, які значно розширили наукове поле дослідження, поставивши перед нами нові питання, які, в свою чергу, вивели нас на цікаві моменти нової наукової проблематики. Так, в даному рукописі, як виявилося, існують і не характерні для українських нотолінійних ірмолоїв явища, які стосуються введення до богослужбової практики Російської імперії спрощеного співу та залучення новостворених наспівів, наприклад, придворного наспіву”.
Для досягнення мети даного дисертаційного дослідження, що полягає у відродженні церковно-співацького репертуару ірмолойної практики України XVII-XVIII ст., перед нами було поставлено ряд завдань, що стосуються: аналізу структури і внутрішньої будови музичного матеріалу Ірмолоя Головні; встановлення типологічних особливостей українських ірмолоїв; дослідження особливостей системи наспівів саме на матеріалі Ірмолоя Головні. Пізніше, коли відповідь на поставленні завдання була надана і належність Ірмолоя Головні до типових українських нотолінійних ірмолоїв доведена, виникла потреба у виявленні індивідуальних рис Ірмолоя Головні. Дослідивши і довівши зміни у бік спрощення певного репертуару, занотованого у Ірмолої, побачивши зміни у структуруванні рукопису перед нами повстало нове завдання дослідження еволюційних процесів церковного співу, що тривали у XVIII ст. на території Російської імперії. За висновками, зробленими нами з приводу останнього завдання стало зрозуміло, що Ірмолой Головні дійсно є пам’яткою українського церковного співу, в котрій міститься репертуар двох традицій: українського церковного співу XVII-XVIII ст. та українського церковного співу XVIII ст., що виконувався в Росії у вигляді придворного наспіву”. Усе це дає право стверджувати, що Ірмолой Гаврила Головні є унікальною пам’яткою, феноменальність якої полягає у збереженні саме української церковно-співацької культури.
Під час аналізу структури Ірмолоя Головні стало зрозуміло, що це типовий український нотолінійний ірмолой з складною структурою. Спираючись на типологію структурування ірмолоїв запропоновану Ю. Ясиновським з`ясовано, що розділи Ірмолоя Головні відповідають трьом структурним типам: гласовому, календарно-мінейному та грецькому, а не тільки гласовому, як зазначає Ю. Ясиновський. Крім того, при уважному перегляді рукопису добре видно, що Ірмолой умовно поділений на дві частини. Це не типова риса структурування для українського нотолінійного ірмолоя. Тим більше, що словесні тексти у певній частині піснеспівів продубльовано повністю, змінюється лише музичне наповнення цих піснеспівів. Ми висловлюємо припущення, що такого структурування упорядник дотримувався задля більш чіткого представлення різних традицій церковного співу.
За нашим структуруванням за типологічними ознаками ірмолоїв ми пропонуємо їх умовно поділити ще й за ієрархічнио-функціональними типами на архієрейські, соборні, монастирські та прихідські. Звідси випливає, що за наявним в рукописі репертуаром і зовнішнім оздобленням Ірмолой Головні належить до рукопису соборного” типу і крім практичного пристосування відповідає всім вимогам навчальної книги церковного співу. Зважаючи на те, що Головня був уставщиком, займався педагогічною практикою в Глухові, та є автором навчального посібника, тож не дивно, що при упорядкуванні Ірмолоя він дотримувався і навчального напрямку формування рукопису.
Крім практичного та педагогічного наповнення Ірмолой Головні цінний ще й рідкісним богословсько-літургічним репертуаром. Наприклад, в книзі занотовано повний канон Неділі Ваій або певні вірші на Алілуя у Страсну суботу, що не виконуються у сучасній богослужбовій практиці. Дякуючи цьому ми маємо можливість познайомитися з особливостями богослужбової практики першої половини XVIII ст. Наявність рідкісних зразків репертуару, вилученого на сьогодні з ужитку сучасної богослужбової практики, мають привернути увагу до цієї пам’ятки й представників літургійної науки.
Унікальність Ірмолою Головні підтверджується ще й тим, що рукопис містить дві традиції церковно-співацького репертуару: типовий для нотолінійних ірмолоїв XVIIXVIII ст. і не типовий богослужбовий репертуар XVIII ст. Принаймні сім розділів Ірмолоя розташовано за структурою, притаманною типовим українським нотолінійним ірмолоям. Це свідчить про те, що, укладаючи ірмолої, упорядники спирались на встановлені часом традиції українського структурування ірмолоїв. Інші чотири розділи мають не характерну для українських ірмолоїв структуру. Ці розділи запозичені з інших україно-російських традицій. Мабуть це спричинено тим, що для суто російських традицій структурування за грецьким структурним типом також не є характерним. Такі традиції структурування нотних книг зародилися в Придворній співацькій капелі, і на той час вважались новаторством.
За типологічними особливостями українські нотолінійні ірмолої найпоказовіші збірники, в яких збережено кращі зразки практичного репертуару церковного співу України кінця XVI-XVIII ст. Вони дійшли до нас у численних версіях у вигляді рукописної книги, в якій, поруч з яскравим церковно-співацьким репертуаром, синтезуються різні творчі досягнення того часу. Це й орнаментика, й елементи декоративно-прикладного мистецтва, й іконопис-мініатюра, творча робота переписувачів, тощо. Крім того ірмолой це історичний і філологічний документ, що потребує системного дослідження. Особливо нас цікавить їх музичне наповнення, практичний репертуар, який несе в собі традиції церковного співу України XVII-XVIII ст.
Типовість належності Ірмолоя Головні до українських ірмолоїв встановлена не лише за суто структурними показниками а й за наявним в книзі репертуаром. Спочатку наше дослідження торкалось зовнішніх, не музичних елементів українського ірмолоя (Ірмолоя Головні). Це характеристики літургічно-словесних текстів, де виявлені ознаки, що вказують на наявність української традиції в словесних текстах піснеспівів Ірмолоя Головні. А потім досліджувався безпосередньо церковно-співацький репертуар. З’ясовано, що в ірмолої Головні містяться кращі зразки українського репертуару XVIIXVIII ст.
Крім того типовість підтверджується порівняльними характеристиками Ірмолою Головні з рукописними ірмолоями XVII-XVIII ст., Львівськими друкованими ірмолоями 1700 та 1709 р., Почаївським 1756 р., Синодальними 1772 р., Київським та Московським (не нотним) ірмолоями тощо. Лише таке широке порівняння дає правдиву картину того, що Ірмолой Головні дійсно є українським типовим нотолінійним ірмолоєм.
Такий висновок підвів наше дослідження до музично-теоретичного аналізу наявного в рукописі репертуару. А через те, що ми досліджували церковно-співацький репертуар, то й дослідження проводилося в рамках церковно-богослужбових законів та основних систем церковного співу. Звідси випливає, що є можливість дослідження дії основного музично-богослужбового закону - системи осьмогласся та принципу багатонаспівності системи наспівів у пристосуванні їх до практичного виконавства.
Закон осьмогласся є основним богослужбовим законом, дія котрого розповсюджується і на Ірмолой Головні. В книзі збережено традиції саме українського осьмогласся, яке суттєво відрізняється від сучасної осьмогласної системи і потребує більшої наукової розробки. Наявність українського гласового репертуару XVIII ст. робить Ірмолой Головні унікальною історичною пам’яткою українського церковного співу.
Не менш важливим ніж осьмогласся, компонентом музично-теоретичного аналізу Ірмолоя Головні є принцип багатонаспівності система наспівів, що є характерною ознакою для українського церковного співу. В Ірмолої ця система показана за допомогою київського[1] й болгарського наспівів та допоміжних наспівів, наприклад, російського грецького” наспіву або буденного й простого як спрощених форм київського та болгарського наспівів.
З проведеного аналізу щодо внутрішньої будови наспівів ми дійшли висновку, що способи розспівування богослужбового репертуару різноманітні й здійснюються за системою наспівів: київським за допомогою мозаїчного” поєднання мелодичних формул та їх варіювання за вимогами літературного тексту, та за допомогою псалмодії-речитації; "російським грецьким” за силабічним способом розспівування; болгарським через поєднання мелодичних формул та опорних складів літературного тексту і акцентованих допоміжних нот. Також в Ірмолої Г. Головні виявлено допоміжні наспіви: буденний” і простий” як варіанти київського наспіву та простий вид грецького наспіву. В Ірмолої мають місце й авторські наспіви, що створені українцями в Росії: герасимовський” генералбасом архімандритом Герасимом Завадовським та жуковський” Жуковим.
Наспіви є основним музичним елементом, що формує національні традиції українського церковного співу. Тому вивчення системи наспівів дає можливість спостерігати за історичними процесами церковного співу, загальнокультурним та національним розвитком українського народу, художньою майстерністю упорядників, професійним рівнем виконавців тощо. Завдяки наявності в Ірмолої надзвичайно цінного репертуару, пов’язаного з системою наспівів, для нас з’явилася можливість для порівняльної характеристики внутрішньої будови наспівів між собою саме на матеріалі однієї книги.
Під час роботи весь репертуар рукопису було розподілено за наспівами. Крім авторських вказівок Головні та загальноприйнятих в науці норм щодо належності до наспівів певного репертуару, нами виявлений, наприклад, піснеспів Тебе одєющагося”, що належить до болгарського наспіву. За висновком, що стосуються належності піснеспіву Тебе одєющагося” до болгарського наспіву та зробленими порівняльними характеристиками з подібним піснеспівом з розшифровок Л. П. Корній та М. Д. Успенського, цей піснеспів скоріше за все належить до репертуару Придворної співацької капели і, відповідно, має розбіжності як з типовою українською традицією так і з північною традицією. Але головне те, що стихира Тебе одєющагося” дійсно належить до болгарського наспіву. Це видно з двох показників: 1) з порівняльних характеристик з однойменними піснеспівами з інших джерел (розшифровки Л. П. Корній та М. Д. Успенського, де є вказівки на болгарський наспів); 2) за тотожністю Музичного тексту піснеспіву Тебе одеющагося” з іншими піснеспівами болгарського наспіву, що містяться в Ірмолої Головні (напр. Прийдіте ублажим Іосіфа”).
За допомогою розглянутих в Ірмолої Головні прикладів наспівів ми можемо виділити три основні гілки розвитку церковного співу в Україні XVI-XVIII ст., а саме: 1) наспіви греко-балканського східнослов’янського походження; 2) допоміжні напівуставні наспіви, що породжені основними типами системи багатонаспівності; 3) авторські наспіви, що створені українськими співаками Придворної співацької капели в Росії. Отже, наспіви Ірмолоя Головні формують цілісну систему наспівів українського церковного співу, яку можна вважати взірцем церковно-співацької практики.
Ірмолой Г. Головні мав бути покладений в основу церковно-співацького репертуару Російської імперії як перше нотне видання. Цей факт також підтверджує вибірковість та унікальність наявного в книзі репертуару.
Затвердивши унікальність цієї книги та визначивши наявність типового ірмолойного наповнення з яскраво вираженим репертуаром і традицією українського церковного співу можна було припинити подальші дослідження, але нашу увагу привернула друга частина рукопису. Виявилося, що в Ірмолої Головні простежуються процеси, котрі стосуються еволюції церковного співу у бік спрощення. Це явище в церковно-співацькій практиці Російської імперії спостерігалося впродовж всього XVIII ст. Гаврило Головня акцентує увагу на постійному співставленні розділів при структуруванні, на різних гласових системах, наспівах, подає авторські вказівки на спрощені наспіви. Головня звертає увагу на відмінності, що відрізняють його Ірмолой від загального комплексу типових українських ірмолоїв. Виявляється, що в Ірмолої Головні містяться й нетипові зразки піснеспівів, які змальовують тенденцію спрощення церковного співу впродовж XVIII ст.
Наявний в рукописі репертуар поєднує український типовий ірмолой з майбутнім спрощеним ірмолоєм”. Крім того, в ірмолої представлено дві традиції українського співу: 1) спів XVIXVIII ст., що сформований в Україні за допомогою балкано-слов’янських впливів; 2) спів, що звучав у Придворній співацькій капелі, який було покладено в основу тогочасного обіходного церковного співу, і який, в свою чергу, став основою сучасного обіходу.
Виходячи з хронології написання (складання) ірмолоїв тенденція спрощення співацького репертуару з’являється саме у 60-х рр. XVIII ст., після появи в богослужбовій практиці Ірмолоя Головні (в його рукописному вигляді). В той час в українських нотолінійних ірмолоях відразу починають простежуватися зміни структури цілого співацького комплексу. Під впливом введення у XVIII ст. нових традицій церковного співу в Російській імперії у вигляді, наприклад, придворного наспіву” або авторських наспівів, в українських ірмолоях міняється практичний репертуар, з’являються нові наспіви, що створені українськими співаками в Росії. Вище зазначені ознаки є важливими елементами загальної тенденції спрощення церковного співу.
Під час роботи з рукописом нас зацікавило поєднання двох співацьких традицій і введення нового співу православної церкви, що мало місце в Російській імперії в кінці XVII на початку XVIII ст. Мова йде про реформу, що була пов’язана з спрощенням церковного співу і появою придворного наспіву” як основного варіанту кліросного співу.
Аналіз показує що придворний наспів” може бути носієм інтонацій українського церковного співу. Про це писав і І Гарднер, вважаючи, що в основі придворного наспіву” лежать наспіви південно-руські: київський та грецький” [87, с. 18]. Це припущення підкріплюється ще тією обставиною, що при дослідженні наспівів Ірмолоя Головні нами було помічене цікаве явище, котре стосується спільних інтонацій у київському, грецькому та придворному” наспівах. Ми вважали доцільним за допомогою матеріалу Ірмолоя Головні та рукописних і друкованих джерел придворного наспіву” з’ясувати: спільність і відмінність інтонацій придворного наспіву” з українським церковним співом, наявність елементів придворного наспіву” в Ірмолої Гаврила Головні, впливи придворного наспіву” на сучасний церковний спів.
За допомогою музичного матеріалу Ірмолоя Головні та зразків придворного наспіву” вдалося встановити, що: 1) придворний наспів” має схожі музичні інтонації з російським грецьким” наспівом. З цього можна зробити припущення, що придворний наспів” може бути прихований за назвою грецький наспів” в різних співацьких книгах; 2) придворний наспів” це спрощений наспів, який має спільні риси з київським наспівом, а саме: псалмодіювання, повтори словесного тексту, пунктирний ритм, тощо. Придворний наспів” увібрав суто зовнішні риси київського наспіву. Мелодична ж лінія в придворному наспіві” спрощена на стільки, що спільних інтонацій з київським наспівом майже не залишилось. Також і в придворному”, і в київському наспівах спостерігаємо багаторазові повтори словесного тексту, в них схожа структура варіювання слів, але мелодична лінія спільних інтонацій майже не має; 3) спостерігаються спільні інтонації у придворному” та болгарському наспівах. У деяких піснеспівах придворного наспіву” мелодична лінія рухається приблизно так, як у співах болгарського наспіву, тільки у спрощеному вигляді. А стихира Прийдіте ублажим Іосіфа” взагалі є спрощеним варіантом піснеспіву болгарського наспіву і цілком відповідає характеристиці придворного наспіву”. Отже, в основу придворного наспіву” покладено систему багатонаспівності, що сформована з наспівів балкано-слов’янського походження (київський, грецький, болгарський), тобто український церковний спів. Щодо Ірмолоя Головні, то продубльований розділ канонів свят грецького наспіву із тотожнім словесним текстом але іншою мелодією є яскравим свідченням наявності в цій книзі придворного наспіву”. Це означає, що унікальність підтверджується ще й тим, що крім українського церковного співу Ірмолой Головні представляє ще одну співацьку традицію, котра покладена в основу й сучасного церковного співу традицію оформлення богослужінь за допомогою спрощеного придворного наспіву”.
З історичного дослідження нашої роботи випливає, що з початком уніфікації церковного співу Російської імперії, до чого був причетний Ірмолой Головні, та з введенням до богослужбової практики спочатку пространних” синодальних видань 1772 р., а потім спрощених обіходів, наприклад 1777 р., тривав складний процес щодо зміни основного церковно-співацького репертуару. Існувала суперечка між Придворною співацькою капелою та Синодальним хором за основний” спів Російської імперії. Ми дійшли висновку, що Головня заздалегідь передбачав усі ці процеси і пропонував ще у 1752 р. видати друком книгу, в якій представлені обидва варіанти церковного співу: старий український”, що міг одночасно зі знаменним озвучувати богослужбове коло, та новий придворний”, який покладено в основу сучасного Обіходу. Але через те, що в Ірмолої занотовано переважно український спів, книга залишилась в стані рукопису. Проте вона уціліла, дійшовши до нашого часу.
Подаючи у 1752 р. до розгляду вищій духовній владі упорядкований ним Ірмолой з пропозицією видати його друком з метою уніфікації церковного співу Російської імперії, Гаврило Головня тим самим створив прецедент, котрий призвів до прискорення та початку нотного друку в Російській імперії. Проблема необхідності уніфікації церковного співу в Росії була зафіксована ще у 15501555 р., але саме з появою Ірмолоя Головні процес нотодрукування не тільки прискорився але й здійснився у 1772 р. виданням Синодальних видань нотних збірників.
Отже, унікальність Ірмолою Головні підтверджується багатьма аспектами: це унікальна книга церковно-практичного репертуару; це навчальний збірник церковно-співацької практики; це рукопис, що містить надзвичайно цінний літургічний репертуар; це Ірмолой, що є носієм двох традицій церковного співу. українського співу XVIXVIII ст. та україно-російського співу у вигляді придворного наспіву” XVIII ст.; це книга двох епох: епохи розквіту українських типових нотолінійних ірмолоїв XVIXVIII ст. та кінця епохи просвітництва з її складними естетичними й стильовими процесами. Крім того Ірмолой Головні це історична пам’ятка, що дала певний поштовх до початку нотодрукування в Російській імперії. Цим Ірмолой Гаврила Головні цінний для нас як феномен, в якому віддзеркалюється розвиток церковного співу цілого історичного періоду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

А) Друковані книги

1. Абрамович Д. Несколько слов о рукописях и старопечатных собраниях Волынской епархии / Дмитрий Абрамович // Христианское чтение. СПб., 1903. С. 108116.
2. Абрамович Д. И. Описание рукописей Санкт-Петербургской Духовной академии. Софийская библиотека / Дм. Абрамович. СПб., 1905. 42 с.
3. Азбука знаменного пения старца Александра Мезенца. Казань : Изд-во С. Смоленского, 1888. 123 с.
4. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. СПб., 1862. Т. 3, № 9. С. 1617.
5. Алексеева Г. В. Древнерусское певческое искусство. Музыкальная организация знаменного распева / Г. В. Алексеева. Владивосток : Изд-во Дальневост. ун-та, 1983. 170 с.
6. Алексеев Э. Е. Раннефольклорное интонирование. Звуковысотный аспект / Э. Е. Алексеев. М. : Сов. композитор, 1986. 239 с.
7. Алексеева Г. В. Проблемы адаптации византийского пения на Руси
/ Г. Алексеева. Владивосток, 1996. 125 с.
8. Алексий. Описание древних рукописных книг, хранящихся в библиотеке Загоровского монастыря Волынской епархии / Архиерей Алексий // Труды XV архиерейского съезда в Новгороде. Новгород, 1916. Т. 2. С. 503507.
9. Аллеманов Д. В. Курс истории церковного пения / Д. Аллеманов. М., 1912. 103 с.
10. Аллеманов Д. В. Современное нотописание греческой церкви / Д. Аллеманов, А. Зверев. М., 1907. 129 с.
11. Алеппский П. Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в первой половине XVII в., описанное его сыном архидияконом Павлом Алеппским / Павело Алеппский. М., 1896. 203 с.
12. Антонович М. Дещо про українську церковну монодію та про назви знаменний і київський розспіви // Наукова збірка Українського Вільного університету: зб. на пошану проф., д-ра В. Яніва / Мирослав Антонович. Мюнхен, 1985. Т. 10. С. 147170.
13. Антонович М. Кошиць О. А. композитор, хоровий музикант і диригент / Мирослав Антонович. Вінніпег, 1975. 135 с.
14. Антонович М. Musica sacra: зб. ст. з історії укр. церковної музики
/ ред., упоряд. Ю. Ясиновський. Львів, 1997. 259 с.
15. Антонович М. Українська церковна музика й органи / Мирослав Антонович // Християнський глас. 1956. № 5258.
16. Апанович Е. И. Вкладные, владельческие, дарственные записки и приписки переписчиков XVII XVIII вв. на рукописных книгах ЦНБ УССР / Е. И. Апанович // История книги и издательского дела. Л., 1977. С. 48.
17. Апанович Е. И. Записки по рукописным книгам ЦНБ УССР / Апанович Е. И. // Проблемы рукописной и печатной книги. М., 1976. С. 7086.
18. Апанович Е. И. Исторические заметки на старопечатных и рукописных книгах / Апанович Е. И. // История АН СССР. М., 1979. С. 151161.
19. Арбатский Ю. И. Этюды по истории русской музыки / Юрий Арбатский. Нью-Йорк, 1956. 412 с.
20. Арнольд Ю. К. Гармонизация древнерусского церковного пения по эллинской и византийской теории и акустическому анализу / Ю. Арнольд. М., 1986. 411 с.
21. Артамонов Г. О хомовом пении / Г. Артамонов // Труды Киевской Духовной Академии. 1876. Январь. С. 182188.
22. Артамонова Ю. В. Песнопения-модели в древнерусском певческом искусстве XI XVIII веков : автореф. дис. ... канд. искусствовед.
/ Артамонова Юлия Владимировна. М., 1996. 20 с.
23. Артамонова Ю. В. Проблемы изучения русского пения по моделям : терминология и репертуар / Ю. Артамонова // Музыкальная культура православного мира. Традиции, теория, практика. М., 1994. С. 142150.
24. Артамонова Ю.В. Традиции пения на подобен”: прошлое и настоящее / Ю. Артамонова // Музыкальная академия. 1996. № 1. С. 181184.
25. Археографический сборник документов, относящихся к истории Северо-Западной Руси. Вильно, 1870. Т. 9 : Ирмологи. 575 c.
26. Архив Юго-Западной России. К., 1904. Т. 912, ч. 1 : Ирмологи. 611 c.
27. Асафьев Б. В. Музыкальная форма как процесс / Борис Асафьев. Л. : Музыка, 1971. 368 с.
28. Бажаньскій П. Исторія руского церковного пенія / Порфірій Бажаньскій. Львів, 1890. 86 с.
29. Балакирев М. А. Воспоминания и письма / Милий Балакирев. Л., 1962. 187 с.
30. Барвінський В. А. Бібліотека-музей Народного Дому у Львові 18491919 / Василь Барвінський. Львів, 1920. 115 с.
31. Барвинок В. И. Время происхождения праздничных величаний и избранных псалмов в чине всенощного бдения / Вл. Барвинок. К., 1910. 35 с.
32. Баренбаум И. Е. Книжный Петербург / Иосиф Баренбаум. М. : Книга, 1980. С. 16.
33. Бахтин М. М. Эстетика славянского творчества / М. Бахтин. М. : Искусство, 1986. 445 с.
34. Бегунов Ю. К. З архівів Києва : огляд маловідомих видань східно-слов’янських рукописів / Ю. Бегунов // Рад. літературознавство. 1976. № 6. С. 7784.
35. Безсонов П. А. Знаменательные годы и знаменитейшие представители последних двух веков в истории русского церковного пения / П. А. Безсонов // Православное обозрение. 1872. № 1. С. 121158 ; № 2. С. 283322.
36. Безсонов П. А. Судьба нотных певческих книг / П. А. Безсонов // Православное обозрение. 1864. Т. 14. майиюнь. С. 3245.
37. Безуглова И. Ф. Достойно есть” опекаловского распева / И. Безуглова // Труды отдела древнерусской литературы. Л., 1981. Т. 36 : Взаимодействие древнерусской литературы и изобразительного искусства. С. 306310.
38. Безуглова И. Ф. Каноническое и индивидуальное в творчестве распевщиков опекаловского распева / И. Безуглова. Л., 1982. 279 c.
39. Беленьская Т.И. Опись церковно-богослужебных книг, принадлежащих комитету для историко-статистического описания Подольской епархии. / Т. И. Беленьская. Каменец-Подольский, 1876. 159 с.
40. Белоненко А. С. Из истории русской музыкальной текстологии / А. С. Белоненко // Проблемы русской музыкальной текстологии (по памятникам русской хоровой литературы XII XVIII вв.). Л., 1985. С. 173194.
41. Белоненко А. С. История отечественной мысли о древнерусском певческом искусстве / А. С. Белоненко. Л., 1982. 234 с.
42. Беляев В. М. Древнерусская музыкальная письменность / В. М. Беляев. М., 1962. 178 с.
43. Беляев В. М. Практический курс древней русской скорописи рукописей XIXVIII вв. со снимками устава и полуустава, азбуки / Виктор Беляев. М., 1907. 82 с.
44. Бенч-Шокало О. Український хоровий спів / Ольга Бенч-Шокало. К. : Укр. світ, 2002. 439 с.
45. Березин В. Описание рукописей Почаевской Лавры, хранящихся в музее п