Історичні зміни в морфемній будові слів сучасної української мови (перерозподіл та ускладнення)

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені В.Н.КАРАЗІНА

На правах рукопису

ПЛАХОНІНА
ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК811.161.2'373.611112

ІСТОРИЧНІ ЗМІНИ В МОРФЕМНІЙ БУДОВІ СЛІВ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
(ПЕРЕРОЗПОДІЛ ТА УСКЛАДНЕННЯ)

10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук,
професор МУРОМЦЕВІ.В.

Харків 2005

ЗМІСТ

ВСТУП ....................................................................................................................... 4
РОЗДІЛ1.ІСТОРІЯ ПИТАННЯ. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДИНАМІКИ МОРФЕМНОЇ БУДОВИ СЛОВА ....................................... 12
1.1.Підґрунтя вчення про історичні зміни в морфемній будові слова
у працях східнослов’янських мовознавців попередників учених
Казанського лінгвістичого гуртка .......................................................... 15
1.2.Зародження та розвиток вчення про історичні зміни в морфемній
будові слова у представників Казанського лінгвістичного гуртка
й інших учених другої половини ХІХ початку ХХст. ............................. 22
1.3.Теорія історичних змін у морфемній структурі слова
в працях східнослов’янських мовознавців ХХст. ....................................... 35
Висновки до розділу1 . 47
РОЗДІЛ2.УСКЛАДНЕННЯ ОСНОВ СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ ВСУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ ................................................ 51
2.1.Співвідношення понять «подільність» і «похідність» у структурі терміна «ускладнення» .............................................................. 53
2.2.Членованість основ слів іншомовного походження: критерії;
ступені подільності. Характер ускладнення основ запозичень:
ускладнення повне й неповне (тяжіння до ускладнення) ........ 69
2.3.Причини ускладнення основ слів іншомовного походження
в українській мові ............................................................................................ 83
2.3.1.Перебіг і наслідки ускладнення основ слів іншомовного
походження внаслідок їхньої асиміляції до афіксальних або кореневих
морфем української мови ........................................................................................ 87
2.3.2.Перебіг і наслідки ускладнення основ слів іншомовного
походження внаслідок запозичення спільнокореневих та одноструктурних слів
і встановлення між ними семантико-словотвірних зв’язків ............................ 98
Висновки до розділу2 ... 129
РОЗДІЛ3.ПРОЦЕС ПЕРЕРОЗПОДІЛУ ОСНОВ СЛІВ ТА ЙОГО ВИЯВ УМОРФЕМНІЙ БУДОВІ ЗАПОЗИЧЕНЬ .......................................................... 133
3.1.Сутність процесу перерозподілу основ .................................................... 134
3.2.Причини перерозподілу основ слів ........................................................... 140
3.3.Межі перерозподілу, його типи й наслідки ..................... 150
3.4.Специфіка творення гібридних суфіксів, виділюваних у словах
з іншомовними основами .............. 162
Висновки до розділу3 ... 180
ВИСНОВКИ ........................................................................................................... 183
СПИСОКВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ ............................................................. 193

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку морфеміки й словотвору значну увагу вчені приділяють питанням історичної дериватології, зокрема питанню історичних змін у морфемній будові слова. У лінгвістичній літературі визначено три основні процеси історичних змін у співвідношенні між морфемами основи: утрата словом подільного характеру основи (опрощення), переміщення морфемної межі в слові за збереження його основою подільного характеру (перерозподіл), поява подільності в слові з раніше неподільною основою (ускладнення). Ця дисертація присвячена дослідженню процесів перерозподілу й ускладнення основ слів в українській мові.
Процеси перерозподілу й ускладнення основ відіграють важливу роль у словотвірній системі української мови. Вони є одним із основних джерел збагачення українського морфемікону новими словотвірними одиницями власне українськими та іншомовними. Перерозподіл також є однією з умов упорядкування словотвірного інвентарю української мови зумовлює зникнення непродуктивних словотвірних одиниць та виникнення на їхній основі нових, більш продуктивних: «<> Нині службовий морфемікон активно розширюється за рахунок складних, ускладнених і інтерфігованих суфіксів і префіксів, що виникли внаслідок перерозкладу структури твірних основ, на базі яких формуються нові словотвірні моделі і нові правила сполучуваності морфем» [62, с.73].
Кожен із цих процесів має власну сферу дії. Зокрема, для питомої лексики характерною є тенденція до втрати подільного характеру основи, до стирання меж між морфемами основи. Тому в основі питомого слова основними змінами є перерозподіл та опрощення. Іншомовна ж лексика, яка входить до лексичного складу мови-рецептора в нерозчленованому вигляді, виявляє тенденцію до набуття подільного характеру основи, що зумовлено намаганням осмислити запозичене слово, його структуру. Саме цей шар української лексики яскраво демонструє такі процеси змін структури, як опрощення, ускладнення та перерозподіл, що виявляється на різних етапах освоєння іншомовної одиниці. При цьому процеси ускладнення й перерозподілу виявляються взаємопов’язаними у випадку освоєння іншомовних суфіксальних одиниць. Дослідження процесів перерозподілу й ускладнення основ допоможе з’ясувати історичний характер морфемного складу питомих й іншомовних слів в українській мові і, відповідно, морфемного складу української мови.
Незважаючи на те, що дослідження питання історичної змінюваності морфемної будови слова має свою історію (див. праці представників Казанського лінгвістичного гуртка, І.Т.Яценка, І.І.Ковалика, І.В.Муромцева, В.Т.Горбачука, Н.Ф.Клименко, В.О.Горпинича, О.О.Тараненка, О.М.Гвоздєва, М.М.Шанського, З.А.Потіхи, О.А.Земської, Г.П.Циганенко, Н.О.Янко-Триницької, О.Ю.Ольшанського, Л.М.Шакуна та ін.), багато питань, пов’язаних із явищами перерозподілу й ускладнення основ слів як питомих, так і запозичених, є дискусійними й потребують детального розгляду.
Процес перерозподілу основ у мовознавстві, і українському також, розробляється в основному в теоретичному плані (І.І.Ковалик, І.Т.Яценко, І.В.Муромцев, В.Т.Горбачук, Н.Ф.Клименко, В.О.Горпинич, О.О.Тараненко; М.М.Шанський, О.А.Земська, З.А.Потіха; Л.М.Шакун), хоча є розвідки й конкретного характеру, в яких основна увага приділяється суфіксальним одиницям як результату перерозподілу основ (в україністиці Т.М.Возний, І.І.Кунець, А.П.Грищенко, О.Ф.Пінчук; в русистиці М.М.Шанський, С.Г.Талишкіна, В.П.Токар, С.М.Глускіна, О.П.Єрмакова, Г.С.Зенков, Л.Ф.Плотникова, П.С.Сигалов), меншою мірою префіксів (в україністиці О.В.Царук; у русистиці М.В.Черепанов).
Процес ускладнення основ досліджується переважно в теоретичному аспекті (І.Т.Яценко, І.В.Муромцев, В.Т.Горбачук, В.О.Горпинич, О.О.Тараненко; М.М.Шанський, З.А.Потіха; Л.М.Шакун). Праць, у яких би це явище досліджувалося на конкретному лексичному матеріалі, в українському мовознавстві немає (в російському С.І.Ожегов, В.Г.Костомаров, О.А.Земська, Є.В.Красильников, Л.Г.Кульчицька).
Розробку питання історичної змінюваності будови слова мовознавці-історики традиційно пов’язують із діяльністю німецьких молодограматиків та представників Казанського лінгвістичного гуртка, хоча воно почало привертати увагу вчених уже в першій половині ХІХст. (маємо зауваження із цього питання у роботах Г.П.Павського, І.І.Срезневського, О.О.Потебні). Суперечливими є погляди лінгвістів на природу так званих похідних, вторинних афіксів, які тлумачаться або як перерозкладені одиниці, або як опрощені, а отже, і на сутність процесів перерозподілу й опрощення.
Більшість науковців визнає основними процесами трансформації морфемної будови запозичуваної лексики на різних етапах запозичення такі, як опрощення (етап входження) та ускладнення (етап освоєння). Але погляди лінгвістів на природу деяких змін в основах запозичень є суперечливими. Неоднозначно аналізують мовознавці умови розкладання суфікса на дві суфіксальні одиниці або основи запозиченого слова на основу (корінь) та флексію або як ускладнення, або як перерозподіл, що спричинює нечітке розмежування виявів перерозподілу та ускладнення. Утворення так званих гібридних суфіксів у складі слів із запозиченими основами вчені тлумачать як наслідок перерозподілу основ запозичень. По-різному (або як дію «народної етимології», або як дію аналогії) розглядають науковці приклади розкладання основ запозичених слів під впливом продуктивних словотвірних типів мови-рецептора.
Актуальність досліджуваної теми зумовлена необхідністю уточнити деякі теоретичні аспекти процесів ускладнення й перерозподілу основ; дослідити процес ускладнення основ іншомовних слів в українській мові його причини, наслідки, характер набутої основою запозичення подільності, зв’язок подільного характеру основи та похідного характеру слова в процесі морфемної трансформації слова; визначити зв’язок процесів перерозподілу й ускладнення в разі творення гібридних афіксів. Актуальність дисертації визначається також відсутністю у вітчизняному мовознавстві монографічних робіт, присвячених процесам перерозподілу та ускладнення основ слів української мови, зокрема іншомовних.
Дослідження процесів ускладнення й перерозподілу основ запозичених слів в українській мові має неабияке значення для розвитку дериватології взагалі та української зокрема, оскільки допоможе з’ясувати зміни, які відбуваються в основах запозичень та питомих слів української мови, зробити висновки щодо особливостей розвитку українського морфемікону, зв’язку змін у будові слова зі змінами в лексичній системі мови та семантиці слова. Це допоможе визначити залежність між членуванням слова та його словотвірним значенням, а також характером значущих частин слова.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі української мови Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна й пов’язана з науковою темою кафедри «Аналіз системи рівнів української мови ХVІІ-ХХІстоліть».
Метою роботи є з’ясування вузлових питань, пов’язаних із явищами ускладнення й перерозподілу основ слів в українській мові, зокрема ускладнення в основах запозичень, а також суміжних питань творення гібридних афіксів у складі слів із запозиченими основами.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
уточнити теоретичні положення, що стосуються процесів перерозподілу й ускладнення основ слів на підставі аналізу наукових розвідок з даного питання;
виявити одиниці іншомовного походження, основи яких зазнали чи зазнають ускладнення морфемної будови;
на основі аналізу іншомовних одиниць із трансформованим через ускладнення морфемним складом з’ясувати співвідношення подільного й похідного характеру основ таких одиниць; на цій основі зробити висновок про сутність процесу ускладнення основ;
шляхом аналізу запозичень, основи яких виявляють неоднаковий ступінь подільності, установити характер їхнього ускладнення (повне та неповне);
визначити причини, які зумовлюють ускладнення основ запозичень, їхні наслідки для морфемікону української мови;
виявити суфіксальні утворення із запозиченими основами, у яких відбувається формування гібридних суфіксів;
з’ясувати типи змін та причини, що зумовлюють творення афіксів такого типу.
Об’єкт дослідження переважно слова іншомовного походження, основи яких зазнали чи зазнають трансформації морфемної будови. Вибір об’єкта дослідження (іншомовна лексика) зумовлнеий тим, що процеси перерозподілу й ускладнення є взаємопов’язаними в сфері іншомовної лексики (хоча, як ми вже зазначали, перерозподіл виявляється переважно в основах питомих слів мови, ускладнення в основах запозичених слів), що дозволяє комплексно розглянути вияви цих процесів.
У лінгвістичній літературі традиційною є класифікація лексичних запозичень за ступенем їхньої адаптації в мові-рецепторі. При цьому вирізняються такі види, як: 1)запозичена лексика й інтернаціональні терміни; 2) іншомовні вкраплення (варваризми); 3) екзотична лексика [114, с.43-50]. Серед першої групи запозичень прийнято розрізняти слова засвоєні повністю (фонетично й граматично) адаптовані до системи мови-рецептора: дріт, пальто, лиман; із морфологічними субститутами: авієтка, бутси, пікірувати, рентабельний, шорти, телебачення, і власне запозичення слова, у яких процес фонетичного й граматичного пристосування ще не завершився: бюро, джентельмен, бухгалтер. Об’єктом нашого дослідження обираємо іншомовні слова запозичення й інтернаціональні терміни, а також екзотизми «слова для позначення екзотичних, незвичайних реалій, для яких у мові немає назв: кімоно, чалма, сакля» [226, с.198], оскільки саме ці групи запозичень яскраво засвідчують трансформацію морфемної структури в процесі їхнього освоєння (ускладнення основ, утворення гібридних афіксів). Принагідно зауважимо, що ми не погоджуємося з думкою Л.П.Крисіна про те, що екзотизми «в системі мови, яка їх уживає, морфологічно неподільні» [114, с.46]. Це підтверджується, зокрема, такими прикладами, як амбасада амбасадор, мушкет мушкетер тощо, які в процесі їхнього освоєння українською мовою набули подільності.
Джерельною базою дослідження слугували тлумачні, орфографічні, іншомовні словники сучасної української мови, в яких засвідчено склад іншомовної лексики в сучасній українській мові, починаючи з ХІХст. (час особливо інтенсивного засвоєння українською мовою іншомовної лексики у зв’язку з формуванням наукового, науково-популярного, публіцистичного та розвитком ділового стилів мовлення) і до наших днів, а також історичні та етимологічні словники української мови, у яких зафіксована іншомовна лексика в складі староукраїнської мови, починаючи з ХІVст. До аналізу також залучалися морфемні словники сучасної української мови, в яких подано морфемний склад запозичень.
Такий добір джерел дозволив прослідкувати історію змін у морфемній будові запозичень, починаючи з ХІVст. До аналізу залучено близько 2000одиниць.
Предмет дослідження процеси ускладнення й перерозподілу основ слів.
Методи дослідження. Теоретико-методологічну базу дисертації становлять праці зарубіжних та вітчизняних учених, присвячені висвітленню теоретичних проблем питання історичної змінюваності структури слова, зокрема процесів перерозподілу й ускладнення (Г.Пауля, Г.П.Павського, І.І.Срезневського, О.О.Потебні, І.О.Бодуена де Куртене, М.В.Крушевського, В.О.Богородицького, А.С.Будиловича, І.І.Ковалика, І.Т.Яценка, Т.М.Возного, І.В.Муромцева, О.О.Тараненка, Н.Ф.Клименко, В.О.Горпинича, М.М.Шанського, З.А.Потіхи, О.А.Земської, Л.М.Шакуна та ін.), а також питання практичного морфемного членування слів питомих та запозичених (праці І.Т.Яценка, Л.М.Полюги, Є.А.Карпіловської, Г.О.Винокура, О.І.Смирницького, Г.П.Циганенко, Н.О.Янко-Триницької, М.М.Шанського, З.А.Потіхи, Л.П.Крисіна, Л.О.Шкатової та ін.). Використано такі методи дослідження, як метод лінгвістичного опису з елементами синхронічно-зіставного й дистрибутивного та порівняльно-історичний метод, за допомогою яких визначалася морфемна будова слів української мови з погляду синхронії та діахронії, а також зміни, які відбулися в будові слів у процесі історичного розвитку української мови.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в роботі:
уперше проведено системний аналіз виявів процесу ускладнення основ іншомовних слів, засвоєних українською мовою з ХІVст. і до наших днів;
уперше звернено увагу на ускладнення не лише як процес засвоєння іншомовного афіксального матеріалу й афіксоїдів, але і виділення коренів у складі іншомовних етимологічних композитів, а також асемантичних елементів структури слова;
уперше запропоновано розмежування типів ускладнення й перерозподілу залежно від характеру подільності основи (ускладнення повне і неповне, чи тяжіння до ускладнення; перерозподіл повний і неповний, чи тяжіння до перерозподілу);
уперше розглянуто внесок попередників і сучасників представників Казанського лінгвістичного гуртка учених-славістів (зокрема Г.П.Павського, О.О.Потебні) у розробку питання історичних змін у морфемній будові слова;
уточнено погляд на сутність, причини ускладнення й перерозподілу, на природу інтерфіксальних елементів у складі слів з іншомовними основами;
здійснено системний опис виявів ускладнення у сфері запозиченої лексики.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення й висновки дисертації сприятимуть подальшому поглибленому вивченню деяких теоретичних питань історичних змін морфемної будови слова та морфемного аналізу слів (наприклад, питання про інтерфікси), а також можуть бути використані для подальшої практичної розробки теорії історичних змін на іншому мовному матеріалі, зокрема спроба аналізу змін у префіксальних утвореннях допоможе проводити аналогічні дослідження і в межах інших словотвірних типів різних частин мови. Результати роботи можуть стати в нагоді для підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, лекційних курсів, спецкурсів із питань історичних змін у морфемній структурі слова, проведення практичних, семінарських занять із цієї тематики у вищих навчальних закладах під час викладання української та російської мов. Здійснені спостереження можуть бути використані в практичній лексикографічній роботі для уточнення членованості основ питомих та іншомовних слів під час укладання та перевидання морфемних словників української мови.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, науково-методичному семінарі кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Основні положення й результати роботи викладено в доповідях на конференціях: Міжнародна наукова конференція «Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету і філологічного факультету» (Харків, 5-7жовтня 2004р.); «Потебнянські читання. До 170-річчя від дня народження Олександра Опанасовича Потебні» (Харків, 11-12жовтня2005р.).
Публікації. Результати дослідження відображені в 5-ти статтях, опублікованих у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Серед основних процесів історичної трансформації морфемної будови слів в українській мові розрізняються такі, як опрощення, перерозподіл та ускладнення, які відіграють важливу роль у розвитку словотвірної системи української мови. Зокрема, завдяки опрощенню основ в українській мові з’являються нові кореневі морфеми й зникають непродуктивні та нерегулярні афікси; перерозподіл зумовлює формування похідних, вторинних афіксів і твірних основ нової структури, а на їхній основі виникнення нових словотвірних моделей та типів; ускладнення сприяє засвоєнню українською мовою іншомовних морфемних ресурсів.
Кожен із зазначених процесів має власну сферу дії: для питомої української лексики характерними є процеси опрощення й перерозподілу, в основі яких лежать явища стирання меж між морфемами основи різного ступеня охоплення основи або повністю основи з перетворенням її на корінь, або лише двох сусідніх морфем зі збереженням подільності в основі.
Таким чином, на шкалі «подільність неподільність» питомо українські слова виявляють тенденцію до переміщення від подільності до неподільності.
Для іншомовних слів, які в процесі їхнього запозичення змінюють не лише фонетичний склад, граматичні властивості та семантику, але й морфемну структуру, на різних етапах їхньої асиміляції виявляються різні процеси змін у співвідношеннях між морфемами.
На етапі входження в українську мову більшість іншомовних слів опиняється в словотвірній ізоляції, що зумовлюється особливостями процесу запозичення: мова-рецептор запозичає переважно поодинокі утворення, поза семантико-словотвірними зв’язками зі спільнокореневими для них словами. Унаслідок цього іншомовні слова на ґрунті мови-рецептора деетимологізуються й опрощуються із мотивованих і подільних у мові-джерелі одиниць перетворюються в немотивовані та неподільні, тобто корені.
У процесі освоєння спостерігається актуалізація морфемної будови запозичень із кореневих слів вони перетворюються в слова з подільною основою: починають вичленовувати зі свого складу, крім кореня, афікси чи афіксоїди або навіть актуалізують свою складну структуру (вичленовують корені), відбувається ускладнення їхніх основ. Завдяки цьому іншомовне слово отримує можливість уступити в етап укорінення: включитися в словотвірну систему мови-рецептора, набути статусу не лише твірного, але (за певних умов) і похідного, а словотвірна система мови-рецептора поповнити свій склад іншомовним словотвірним інвентарем. На базі запозичених афіксів шляхом перерозподілу можуть формуватися специфічні словотвірні ресурси, що становлять злиття іншомовної та питомо української словотвірної морфеми.
Таким чином, для основ запозичених слів типовими на морфемному рівні виявляються такі історичні процеси трансформації їхньої морфемної структури: опрощення (етап входження), ускладнення й перерозподіл (етап освоєння й укорінення).
У процесі виконання завдань роботи передбачалося вивчення виявів процесів ускладнення й перерозподілу в основах слів іншомовного походження в українській мові, зокрема уточнення сутності цих процесів, з’ясування причин, видів та наслідків ускладнення, а також зв’язку ускладнення й перерозподілу в разі творення гібридних суфіксів.
Як свідчить досліджуваний матеріал, процес ускладнення один із видів історичних змін у морфемній будові слова, який полягає в перетворенні раніше неподільного слова на подільне характерним є саме для основ іншомовних слів; для питомих українських слів він не є типовим.
Сутність цього процесу полягає в пересуненні основи запозичення на шкалі «неподільність подільність» з її початкового в кінцевий пункт. Стосовно перетворення непохідного запозиченого слова в похідне в процесі його освоєння аналіз слів іншомовного походження в українській мові з точки зору набуття ними подільності основи й похідного статусу засвідчив, що зміна статусу запозичення з непохідного на похідне не є обов’язковим виявом процесу ускладнення (із 299 проаналізованих одиниць лише 157, крім подільності, набули і похідного характеру).
Похідного характеру завжди набувають запозичення, розкладання основ яких відбулося під упливом асиміляції до суфіксальних морфем української мови й зумовило появу слів «уламків» колишніх неподільних основ, що зумовило зворотне словотворення й перетворення ускладнених одиниць на похідні, а «уламків» на їхні твірні. Щодо іншомовних слів, основи яких ускладнюються шляхом установлення семантико-словотвірних кореляцій зі спільнокореневими для них запозиченнями, то для набуття ними статусу похідного необхідним є факт наявності в системі української мови такого запозичення, яке усвідомлюється щодо них як твірне. При цьому для словотвірних пар з іншомовними компонентами характерними є такі типи мотиваційних відношень:
похідним із двох запозичень є структурно й семантично складніше; подільності шляхом ускладнення набуває основа похідного, часом і твірного;
за структурної рівнозначності похідним є складніше за значенням або стилістично забарвлене; подільності набувають основи і похідного, і твірного;
за семантичної та структурної рівнозначності статус похідного й твірного в словотвірній парі з іншомовними компонентами визначається на основі типових мотиваційних відношень питомих слів української мови; подільності набувають основи і похідного, і твірного.
Ми зафіксували приклади, коли шляхом ускладнення подільності набуває лише основа твірного (при цьому ми не заперечуємо можливість виділення в їхньому складі нульових суфіксів).
Значна група іншомовної лексики внаслідок ускладнення набуває лише подільності основи. Це характерно для слів, для яких в українській мові неможливо визначити їхні твірні, зокрема це запозичення, які перебувають у відношеннях словотвірного паралелізму.
На шкалі «неподільність подільність» представлено різні ступені подільності основи запозичених слів, що залежить від характеру усвідомлення їхнього кореня або за зіставлення їх зі спільнокореневими одиницями (корінь повторюваний), або з одноструктурними (корінь унікальний). Ми ступінь подільності основ запозичень пов’язали з характером їхнього ускладнення.
Повністю ускладненими запропоновано вважати такі основи іншомовних слів, які вичленовують повторюваний корінь і регулярний чи унікальний афікс (для простих слів), а також корінь, який в українській мові функціонує як самостійне слово, та унікальну частину або два осмислювані через посередництво з іншими словами компоненти (для етимологічних композитів). Неповне ускладнення виявляється в основах, які вичленовують унікальний корінь і регулярний афікс (повторюваний в інших словах із регулярним коренем) або тяжіють до виділення одного з компонентів структури через осмислення його в словах із повною подільністю. Повне ускладнення в таких запозиченнях відбудеться за умови набуття їхнім коренем чи обома компонентами регулярного характеру.
Ми зробили висновок, що для української мови характерними є як повне, так і неповне ускладнення (220 та 85 одиниць відповідно із 305проаналізованих).
Серед причин ускладнення основними в мовознавстві визнаються вплив аналогії, дія «народної етимології», запозичення спільнокореневих слів і встановлення семантико-словотвірних кореляцій. Ми запропонували об’єднати перші дві й розглядати їх як ускладнення в результаті асиміляції основ запозичень (їхніх початкових або фінальних звукових сегментів) до відповідних (кореневих або афіксальних) морфем української мови. Це дозволило зосередити увагу на виявах такого ускладнення. Підґрунтя асиміляції наявність в українській мові слів, що містять словотвірні чи словозмінні морфеми, які за звуковим складом чи значенням збігаються з початковими чи фінальними звуковими сегментами основ запозичуваних слів. Ця подібність зумовлює вплив морфемної та граматичної структури питомих українських лексем на будову запозичуваних і виділення в останніх морфем на зразок українських.
Найпоширенішим видом ускладнення цього типу ми визначили асиміляцію до флексій української мови (430 одиниць із 475 проаналізованих), а саме: парадигми іменників (форм називного однини жіночого роду першої відміни -а, називного однини середнього роду другої відміни ‑о, називного множини -и); субстантивованих прикметників на -ий, наслідком чого є розкладання основ запозичуваних слів на основу і флексію, що зумовлене їхньою граматичною адаптацією і сприяє їй. При цьому виділення флексії -а спостерігається як серед основ, в яких цей елемент був етимологічною флексією (запозичення з латини, грецької, італійської, іспанської, португальської, слов’янських мов), так і основ, в яких він етимологічно становить частину кореня (запозичення з романо-германських, східних та азіатських мов). Цей тип трансформації структури запозичення ми тлумачимо як ускладнення, а не перерозподіл, оскільки відбувається розкладання основи на основу та закінчення, а не переміщення меж між основою і нульовим закінченням.
Характерним також є ускладнення прислівників іншомовного походження з кінцевим о, е внаслідок асиміляції до суфіксів прислівників української мови (39 одиниць), що відбувається завдяки осмисленню семантики запозичених прислівників (спосіб дії). Причому вирізняється ускладнення лише суто асимілятивне й зумовлене асиміляцією та встановленням семантико-словотвірних кореляцій. Наслідком цього виду ускладнення є виділення в складі основ запозичень суфіксальних морфем прислівників, чому сприяє осмислення їх як назв ознак дії.
Ускладнення внаслідок асиміляції фінальних звукових сегментів запозичень до іменникових суфіксальних та кореневих морфем української мови спостерігається обмежено (16 одиниць). Її основа звукова та семантична подібність (іноді тотожність) відповідних (початкових чи фінальних) сегментів основи запозичень до морфем (кореневих чи суфіксальних) української мови. У першому випадку спостерігаємо повне ускладнення, оскільки відбувається виділення початкового звукового сегмента запозичення як кореня. У другому виділення в складі запозичень фінальних звукових сегментів, які за звуками збігаються з продуктивними українськими суфіксами; тут ускладнення є повним, якщо корінь в українській мові є наслідком зворотного словотворення, та неповним (корінь унікальний). Результатом цих видів асиміляційного ускладнення є виділення в складі запозичень етимологічних морфем (або частин етимологічних морфем), що сприяє осмисленню іншомовних лексем, а також поява у випадку зворотного словотворення коренів, які становлять «уламки» етимологічно неподільних основ.
Другою причиною ускладнення основ в українській мові є запозичення спільнокореневих й одноструктурних іншомовних слів і встановлення між ними семантико-словотвірних кореляцій, що зумовлює осмислення та розкладання основ запозичених слів (у тому числі й зі словотвірно освоєними іншомовними словами). Ми з’ясували, що саме завдяки ускладненню цього типу відбувається не лише засвоєння українською мовою іншомовних афіксів та афіксоїдів, але й виділення кореневих морфем у складі етимологічних композитів. На відміну від синхронічного погляду на складні слова та їхні компоненти, ми запропонували розглядати такі утворення як етимологічні композити, які на ґрунті української мови шляхом ускладнення починають виділяти корені (якщо ці компоненти функціонують в українській мові як самостійні слова) або афіксоїди (якщо в українській мові у вигляді самостійного слова вони не існують). Результатом ускладнення внаслідок запозичень ми визначили виділення в складі деяких із них асемантичних елементів структури слова інтерфіксів.
На основі аналізу конкретного мовного матеріалу ми прослідкували історію виділення зі складу основ запозичених слів деяких суфіксів, інтерфіксів, префіксів, коренів та афіксоїдів (усього проаналізовано 604 одиниці).
Осмислення морфемної структури етимологічних композитів (проаналізовано 173 лексеми, появу подільності виявлено в 164 лексемах) активно виявилося в українській мові вже в староукраїнський період (зважаючи на дані словників з ХІVст.; пам’яток набагато раніше). Цьому сприяла наявність в українській мові спільнокореневих запозичень простої структури, а також етимологічних композитів із осмислюваними компонентами. При цьому на осмислення морфемної структури таких запозичень мала вплив уживаність одного з компонентів у різних мовних стилях. Завдяки ускладненню етимологічних композитів українська мова засвоювала (згідно із фіксацією в словниках з ХІVст.) афіксоїди інтернаціонального характеру, а з ХІХст. відбувалося розкладання основ слів, запозичених здебільшого з європейських мов.
Виділення префіксів зі складу основ є менш поширеним (65одиниць із 604проаналізованих). Для української мови засвоєння іншомовних префіксів шляхом ускладнення основ запозичень починається з кінця ХVІст. Головною умовою цього є наявність в системі української мови спільнокореневих запозичень без препозитивного нарощення.
Найхарактернішим для української мови виявом ускладнення внаслідок запозичення спільнокореневих й одноструктурних іншомовних слів є виділення суфіксальних морфем (345одиниць із 604 проаналізованих), яке розпочалося вже в староукраїнський період (згідно з фіксацією в словниках з ХІVст.). Завдяки йому українська мова засвоїла значну кількість суфіксів як інтернаціонального характеру (латинського, грецького походження), так і з інших мов (здебільшого європейських). Такі морфеми виділяються зі складу іменників, прикметників, прислівників, дієслів та вигуків. Серед запозичених іменникових суфіксів ми розглянули виділення регулярних та унікальних морфем. Спостерігаємо також засвоєння українською мовою шляхом ускладнення специфічних суфіксів іменників на голосний. Умовами ускладнення запозичень та виділення з їхнього складу суфіксів є запозичення не лише їхніх спільнокореневих, але й одноструктурних іншомовних слів і встановлення між ними семантико-словотвірних кореляцій.
Спостерігаємо виділення зі складу основ іншомовних іменників асемантичних елементів інтерфіксів (23 одиниці), що є виявом ускладнення їхніх основ на фоні спільнокореневих запозичень, а також співвідносних одиниць, що містять цей елемент та інший афікс.
Освоєння суфіксів іншомовних прикметників та дієслів, а іноді іменників, що виділялися зі складу основ шляхом ускладнення, має свою специфіку. У ході освоєння українською мовою таких одиниць відбувалася субституція іншомовних суфіксів цих лексико-семантичних груп лексики питомо українськими суфіксами з тотожним іншомовній службовій морфемі значенням. При цьому спостерігалося злиття іншомовного афікса та українського суфікса-субститута, що зумовлювало утворення гібридних афіксів. Ми з’ясували, що такі одиниці є результатом взаємодії процесів ускладнення й перерозподілу основ запозичень. Для цього ми уточнили теоретичні положення, що стосуються питання перерозподілу основ.
За перерозподілу основ історичного процесу переміщення меж між морфемами слова за збереження його основою подільного характеру в межах слова (подеколи двох слів прийменника й іменника) відбуваються два явища: частина звукової матерії однієї морфеми поглинається іншою, при цьому кількість морфем слова не змінюється; дві сусідні морфеми зливаються в одну похідну (вторинну), що зумовлює зменшення кількості морфем слова як мінімум на одну.
Основною причиною перерозподілу в сучасній українській мові є рекореляція зміна співвіднесеності похідного та твірного слів як наслідок заміни безпосередньо твірного слова його попередником тобто твірним твірного. До рекореляції приводять випадки подвійної мотивації (вивідність похідної одиниці одночасно від двох слів, що може усуватися черезступеневим словотворенням), вихід із уживання чи архаїзація твірної одиниці за збереження в словниковому складі мови інших споріднених утворень, розходження значень похідного й твірного (зумовлюється втратою твірною одиницею семеми, якою мотивувалася похідна одиниця, чи семантичним нарощенням афікса). Інші причини перерозподілу опрощення основи твірного слова, вплив аналогії, фонетичні зміни не є головними для цього процесу.
Основним виявом процесу перерозподілу основ в українській мові є формування похідних (вторинних) афіксів морфем, що етимологічно є сполуками двох афіксів, а синхронічно структурно й семантично неподільними одиницями. Похідний афікс ми пропонуємо вважати результатом повного, морфемного перерозподілу. У разі, коли афіксальна послідовність тяжіє до ціліснооформленості, тобто перетворення на похідний афікс, спостерігається неповний, словотвірний перерозподіл. Йому сприяють аналогія (семантична) між афіксальною послідовністю та похідним афіксом, а також випадки подвійної мотивації; за неповного перерозподілу відбувається формування похідних формантів.
Гібридний афікс відрізняється від похідного своєю природою є результатом взаємодії ускладнення й перерозподілу основ іншомовних слів: шляхом ускладнення зі складу іншомовної основи вичленовується асемантема етимологічно іншомовний суфікс, яка шляхом повного, морфемного перерозподілу зливається із субститутом (українською морфемою), у результаті чого й утворюється гібридний афікс. Похідний же афікс є виявом процесів десемантизації, декореляції та перерозподілу основ питомих слів, становить злиття власне українських суфіксів.
Гібридний афікс, що становить злиття іншомовного афікса й українського суфікса-субститута, має всі ознаки похідного афікса, утвореного злиттям двох питомих морфем. Цільнооформленню гібридного афікса на морфемному рівні сприяє відсутність в українській мові співвідносних запозичень, у складі яких ця асемантема поєднувалася би з іншими суфіксами, або відсутність мотиваційних стосунків із ними. Якщо така умова не задовольняється, асемантема набуває самостійності в структурі запозичення. Таку асемантему пропонуємо називати інтерфіксом. Інтерфікс разом із наступним суфіксом може утворювати гібридний формант на словотвірному рівні шляхом неповного, словотвірного перерозподілу, який на рівні морфем є сполукою двох різнофункціональних одиниць.
У ході аналізу ми з’ясували, що творення гібридних суфіксів характерне для прикметників та іменників із субституцією іншомовного афікса (137 одиниць із 289 проаналізованих). У складі дієслів з іншомовними основами такі асемантеми функціонують як інтерфікси, що на рівні словотвору формують гібридні форманти.
Відповідні явища спостерігаємо й у разі творення похідних формантів, що становлять сполуку інтерфікса іншомовного елемента та іншомовної морфеми.
Одержані під час дослідження результати та висновки можуть бути застосовані для аналізу історичних змін в основах питомих слів української мови.
Проблеми подальшого дослідження:
1)аналіз виявів процесу морфемного перерозподілу в основах питомих слів української мови, зокрема утворення похідних префіксів та суфіксів;
2)дослідження умов, які сприяють формуванню похідних формантів в основах питомих слів української мови;
3)вивчення взаємозв’язку різних типів змін у морфемній будові питомої української лексики;
4)з’ясування впливу культурних та соціальних факторів на відчуття морфемного складу слова.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.АвиловаН.С. К вопросу о словообразовательных типах русского глагола // Русский язык в школе. 1955. №2. С.15‑18.
2.АгаповаГ.В. К проблеме становления сложных суффиксов (на материале суффиксов -ьникъ, -(е)никъ в древнеруском языке) // Проблемы развития языка: Межвуз. науч. сб. Вып.1. Саратов: Изд‑во ун‑та, 1977. С.97‑106.
3.АкуленкоВ.В. Вопросы интернационализации словарного состава языка. Х.: Изд‑во Харьков. ун‑та, 1972. 216с.
4.АмироваТ.А., ОльховиковБ.А., РождественскийЮ.В. Очерки по истории лингвистики. М.: Наука, 1975. 559с.
5.АнастасиевА.И. Морфологический анализ слова // Филологические записки. 1884. Вып.1. С.85‑96.
6.АнастасиевА.И. Морфологический анализ слова // Филологические записки. 1885. Вып.4‑5. С.14‑34.
7.АнастасиевА.И. Морфологический анализ слова // Филологические записки. 1887. Вып.3‑4. С.35‑66.
8.АппельК. Несколько слов о новейшем психологическом направлении языкознания // Русский филологический вестник. 1881. Т.6. №3. С.93‑142.
9.АппельК. Рец. на кн.: Gvara Miejskiej Gorki і Okolicy. Studyjum dyalektologiczne Jana Leciejewskiego. Krakуw 1881 // Филологические записки. 1881. Вып.4‑5. С.16‑27.
10.АшитокН.І. Виникнення внутрішньої форми слова як один із способів адаптації іншомовної лексики // Проблеми граматики і лексикології української мови: Зб. наук. праць. К.: НПУ ім.М.П.Драгоманова, 2001. С.205‑210.
11.БалалыкинаЭ.А., НиколаевГ.А. Русское словообразование. Казань: Изд‑во ун‑та, 1985. 184с.
12.БаскоН.В. К истории формирования существительных на ‑аж в русском языке // Русский язык в школе. 1984. №4. С.93‑97.
13.БезпояскоО.К., ГороденськаК.Г. Морфеміка української мови. К.: Наук. думка, 1987. 211с.
14.БенвенистЭ. Индоевропейское именное словообразование / Пер.с фр. М.: Изд‑во ин.лит., 1955. 260с.
15.БерезинФ.М. История русского языкознания. М.: Высш. шк., 1979. 223с.
16.БерезинФ.М. Очерки по истории языкознания в России. Конец ХІХ начало ХХв. М.: Наука, 1968. 310с.
17.БерезинФ.М. Н.В.Крушевский и его роль в истории мирового языкознания // Русский язык в школе. 2001. №5. С.93‑97.
18.БогородицкийВ.А. Изучение малограмотных написаний // Филологические записки. 1881. Вып.3. С.1‑32.
19.Богородицкий В.А. Курс грамматики русского языка. Глава IV. Введение в этимологию // Русский филологический вестник. 1885. Т.13. №2. С.284‑314.
20.БогородицкийВ.А. Лекции по общему языковедению. Казань: Типо-лит. Император. ун‑та, 1913. 246с.
21.БогородицкийВ.А. Лингвистические заметки. О морфологической абсорбции // Русский филологический вестник. 1881. Т.6. №3. С.58‑92.
22.Богородицкий В.А. Об основных факторах морфологического развития языка // Русский филологический вестник. 1895. Т.33. С.219‑251.
23.БогородицкийВ.А. Общий курс русской граматики. Изд-е 5‑е, перераб. М.-Л.: Соцэкгиз, 1935. 356с.
24.БогородицкийВ.А. Очерки по языковедению и русскому языку. Изд. 4‑е, перераб. М.: Учпедгиз, 1939. 221с.
25.БогородицкийВ.А. Этюд по психологии речи // Русский филологический вестник. 1882. Т.8. С.134‑145.
26.Бодуэн де КуртенэИ.А. Избранные труды по общему языкознанию: В 2т. Т.1. М.: Изд‑во АН СССР, 1963. 384с.
27.Бодуэн де КуртенэИ.А. Избранные труды по общему языкознанию: В 2т. Т.2. М.: Изд‑во АН СССР, 1963. 391с.
28.Бодуэн де КуртенэИ.А. Лингвистические заметки и афоризмы. По поводу новейших лингвистических трудов В.А.Богородицкого // Журнал Министерства народного просвещения. 1903. Май. С.1-37.
29.Бодуэн де КуртенэИ.А. О так называемой «эвфонической вставке» согласного н в славянских языках // Филологические записки. 1887. Т.ХVI. Вып.I. С.1‑37.
30.Бодуэн де КуртенэИ.А. Подробная программа лекций в 1876‑1877 учебном году. Казань-Варшава: Э.Венде и К, 1878. 95с.
31.Бодуэн де КуртенэИ.А. Рец. на кн.: Исследование языка церковно-славянского перевода ХІІІ слов Григория Богослова по рукописи Императорской Публичной библиотеки ХІвека. А.Будиловича. Спб. 1871 // Журнал Министерства народного просвещения. 1872. Ноябрь. С.166‑189.
32.Бодуэн де КуртенэИ.А. Рец. на кн.: Handbuch der altbulgarischen (altkirchenslawischen) Sprache von A.Leskien // Журнал Министерства народного просвещения. 1876. Ноябрь. С.152‑164.
33.БудиловичА. Анализ составных частей славянского слова, с морфологической точки зрения. К.: Тип. В.И.Давиденко, 1877. 107с.
34.БудиловичА. Начертание церковнославянской грамматики, применительно к общей теории русского и других родственных языков. Варшава: Тип. К.Ковалевского, 1883. 349с.
35.БулаховскийЛ.А. Деэтимологизация в русском языке // Вибрані праці: В5т. Т.3. К.: Наук. думка, 1978. С.345‑441.
36.БулаховскийЛ.А. Типы деэтимологизации в русском языке // Вопросы славянского языкознания. Кн.3. Львов-Харьков, 1953. С.5‑29.
37.БуличС. Богородицкий Василий Алексеевич // ВенгеровС.А. Критико-биографический словарь русских писателей и ученых. Т.4. Спб.: Тип. М.М.Стасюлевича и И.А.Ефрона, 1895. С.167‑170.
38.БуличС. Бодуэн де Куртенэ Иван Александрович // ВенгеровС.А. Критико-биографический словарь русских писателей и ученых. Т.5. Спб.: Тип. М.М.Стасюлевича, 1897. С.18‑50.
39.БуличС. Крушевский Николай Вячеславович // ВенгеровС.А. Критико-биографический словарь русских писателей и ученых. Т.5. Спб.: Тип. М.М.Стасюлевича, 1897. С.346‑350.
40.БуслаевФ.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 623с.
41.БыковаЛ.А. Современный русский литературный язык. Морфемика и словообразование. Х.: Вища шк., 1974. 95с.
42.ВиноградовВ.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. М.: Учпедгиз, 1947. 782с.
43.ВиноградовВ.В. Словообразование в его отношении к грамматике и лексикологии (на материале русского и родственных языков) // Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. С.166‑220.
44.ВинокурГ.О. Заметки по русскому словообразованию // Избранные работы по русскому языку. М.: Учпедгиз, 1959. С.419‑443.
45.ВознийТ.М. Словотвір дієслів в українській мові у порівнянні з російською та білоруською. Львів: Вища шк., 1981. 188с.
46.ВостоковА. Русская грамматика, по начертанию его же сокращенной грамматики полнее изложенная. СПб.: Тип. Император. Российской Академии, 1831. 408с.
47.Галкина-ФедорукЕ.М., ГоршковаК.В., ШанскийН.М. Современный русский язык: Лексикология. Фонетика. Морфология. М.: Учпедгиз, 1957. 408с.
48.ГвоздевА.Н. Словообразование в русском языке // Русский язык и литература в школе: Сб. ст. Куйбышев: Куйбышев. изд‑во, 1940. С.45‑59.
49.ГвоздевА.Н. Современный русский литературный язык: В 2‑хч. Ч.1: Фонетика и морфология. М.: Учпедгиз, 1958. 406с.
50.ГейгерР.М. Проблемы анализа словообразовательной структуры и семантики в синхронии и диахронии. Омск: Изд‑во ун‑та, 1986. 80с.
51.ГимпелевичВ.С. О членимости заимствованных слов в русском языке // Развитие современного русского языка. 1972. Словообразование. Членимость слова. М.: Наука, 1975. С.192‑198.
52.ГлускинаС.М. О процессе переразложения в некоторых глаголах с суффиксом ‑ну- // Ученые записки Ленинград. гос. пед. ин-та. 1963. Т.248. С.369‑375.
53.ГлущенкоВ.А., ПугачА.С. О.Е.Ольшанский. Ученые Казанской лингвистической школы об исторических изменениях морфемного строения слова // Русский язык в школе. 1993. №5. С.89‑90.
54.ГолевН.Д. Введение в теорию и практику морфемно-словообразовательного анализа. Барнаул: Изд‑во АГУ, 1980. 124с.
55.ГоловацкийЯ. Грамматика русского языка. Львов: Ин‑т Ставропигиянского, 1849. 224с.
56.ГоловацкийЯ. Розправа о языце южнорусском и его наречіях. Львов, 1849. 56с.
57.ГоловинВ.Г. Очерки по русской морфемике и словообразованию. Воронеж: Изд‑во ун‑та, 1990. 158с.
58.ГоловинВ.Г. Словообразовательный анализ и морфемное членение в русском языке // Труды Самарканд. ун‑та. 1971. Вып.205. С.201‑231.
59.ГорбачукВ.Т. Основні поняття і терміни морфеміки. Слов’янськ: СДПІ, 1982. 39с.
60.ГорнунгБ.В. Изменение морфологической структуры слова // Вопросы методики сравнительно-исторического изучения индоевропейских языков. М.: Изд‑во АН СССР, 1956. С.159‑209.
61.ГорпиничВ.О. Будова слова і словотвір. К.: Рад. шк., 1977. 118с.
62.ГорпиничВ.О. Сучасна українська літературна мова: Морфеміка. Словотвір. Морфонологія. К.: Вища шк., 1999. 207с.
63.ГригорьевВ.П. Так называемые интернациональные сложные слова в современном русском языке // Вопросы языкознания. 1959. №1. С.65‑78.
64.ГрищенкоА.П. Морфемна структура прикметника української мови (суфіксальний словотвір) // Морфологічна будова сучасної української мови. К.: Наук. думка, 1975. С.96‑140.
65.ГрузбергА.А. О морфемном составе и членении слова в русском языке ХVIвека // Ученые записки Перм. гос. ун‑та. 1972. №243. С.134‑147.
66.ГрязноваВ.М. К вопросу о членимости слова // Вопросы грамматики и лексики русского языка: Сб. тр. М.: МГПУ, 1973. С.254‑274.
67.ГужваФ.К. Современный русский литературный язык (Словообразование. Морфология). К.: Рад. шк., 1976. 224с.
68.ГужваФ.К. Фонетика, лексика, словообразование русского языка: Пособ. для учителя. К.: Рад. шк., 1985. 255с.
69.ДеревицкаяТ.Г. К вопросу о деэтимологизации и изменении морфологической структуры слова // Ученые записки Ленинград. пед. ин‑та. 1970. Т.460. С.194‑203.
70.ДідківськаЛ.П., РоднінаЛ.О. Словотвір, синонімія, стилістика. К.: Наук. думка, 1982. 168с.
71.ДобродомовИ.Г. Антон Семенович Будилович (1846‑1908) // Русский язык в школе. 1996. №