ІСТОРІЯ ЛІКУВАЛЬНОЇ СПРАВИ ТВАРИН КИЇВЩИНИ (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

СТЕГНЕЙ Микола Михайлович

УДК 619 (091) (477.41)

ІСТОРІЯ ЛІКУВАЛЬНОЇ СПРАВИ ТВАРИН КИЇВЩИНИ (КІНЕЦЬ ХІХ ПОЧАТОК ХХ СТ.)

16.00.12 історія ветеринарії

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата ветеринарних наук

Науковий керівник Рудик Станіслав Костянтинович, заслужений працівник народної освіти України, доктор ветеринарних наук, професор

Київ 2006

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ.............................................................. 3
ПОПЕРДНЄ СЛОВО ...........................................................................................4
ВСТУП ....................................................................................................................5
РОЗДІЛ 1 ЕПІЗООТИЧНА СИТУАЦІЯ КИЇВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ (КІНЕЦЬ ХІХ ПОЧАТОК ХХ СТ.) ТА КОШТОРИС, ЩО ВИДІЛЯВСЯ ДЛЯ ВЕТЕРИНАРНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ
1.1. Епізоотична ситуація Київської губернії (кінець ХІХ початок ХХ ст.)...........................................................................................................................10
1.1.1. Ветеринарна бактеріологія і її роль у боротьбі з епізоотіями тварин у Київській губернії............................................................33
1.1.2. Страхування тварин як спосіб підняття свідомості населення у боротьбі з епізоотіями.....................................................................41
1.2 . Кошторис для ветеринарної служби..................................................43
РОЗДІЛ 2 ВЕТЕРИНАРНА СЛУЖБА КИЇВЩИНИ
2.1. Структура ветеринарної служби Київщини......................................60
2.2. Ветеринарно-санітарна діяльність.....................................................87
2.3. Ветеринарне діловодство і звітність................................................116
РОЗДІЛ 3 ВЕТЕРИНАРНА СЛУЖБА КИЇВЩИНИ У ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ..121
РОЗДІЛ 4 ТОВАРИСТВА КИЇВЩИНИ ТА ЇХ РОЛЬ У СТАНОВЛЕННІ ВЕТЕРИНАРІЇ
4.1. Роль різних осередків Київщини кінця ХІХ початку ХХ століття у становленні ветеринарії...................................................................................131
4.2. Передумови створення ветеринарного інституту у Києві......................................................................................................................149
ВИСНОВКИ.......................................................................................................164
ПРОПОЗИЦІЇ ФАХІВЦЯМ............................................................................167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................168

· ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

o ВРХ велика рогата худоба;
Губпрофосвіта губернська профспілкова освіта;
Губвиконком губернський виконавчий комітет;
ДРХ дрібна рогата худоба;
ЗСФРР Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка;
КНУП Київський народний університет-політехнікум;
КПІ Київський політехнічний інститут;
МВС Міністерство внутрішніх справ;
Наркомзем народний комісаріат земельних управ.
УРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка;

ПОПЕРЕДНЄ СЛОВО

В адміністративно-територіальному відношенні Київщина називалася губернією з 1782 р. Починаючи з 1846 р. губернія поділялася на 12 повітів: Бердичівський, Васильківський, Звенигородський, Канівський, Київський, Липовецький, Радомишльський, Сквирський, Таращанський, Уманський, Черкаський, Чигиринський.
На початку 1923 р. у Київську губернію входило 14 повітів.
У березні 1923 р. проведена адміністративна реформа в Україні: волості замінені районами, повіти округами. Після реформи до складу Київської губернії входило 7 округів: Білоцерківський, Бердичівський, Київський, Малинський, Уманський, Черкаський, Шевченківський (з центром м. Корсунь). В свою чергу округи були розділені на 111 районів.
У червні 1925 р. губернії на Україні ліквідовано. Округи Київської губернії Малинський і Шевченківський також ліквідовано. Залишилося 5 округів, які складалися з 99 районів.
У 1930 р. постановою ВУЦИК і СНК УРСР від 25 вересня ліквідовано округи, а 58 районів і окремі міста, в т. ч. м. Київ і м. Бердичів підпорядковувалися центру у м. Харкові.
Київська область утворена 27.02.1932 р. У Київську область входило ще 2 округи (Коростенський і Новоград-Волинський) з 12 районами.
У 1934 р. столицею УРСР стало м. Київ.

ВСТУП

Ветеринарна медицина невід’ємна частина сільськогосподарської науки, яка в свою чергу є не замінимою ланкою народногосподарського комплексу та системи неперервної освіти у країні. Головним завданням ветеринарної медицини в нових ринкових умовах є підготовка кваліфікованих, конкурентноздатних ветеринарних фахівців з високим рівнем професійних знань, умінь і навичок, які відповідають вимогам науково-технічного прогресу; виховання соціально-активних членів суспільства; формування у майбутніх фахівців наукового світогляду, творчого мислення, високих людських якостей, національної свідомості. ХІХ ст. недаремно назвали століттям науки, століттям природознавства”: математика, механіка, хімія, біологія, геологія отримали міцну наукову платформу і потужний імпульс для свого подальшого розвитку. Без вивчення історії ветеринарної медицини не можна сформулювати чітку концепцію розвитку ветеринарії у країні, не можуть бути осмислені процеси розвитку одного з найважливіших секторів економіки аграрного, джерела підвищення сільськогосподарської праці, актуальні питання розвитку форм і методів професійної підготовки працівників галузі.
§ Актуальність теми. Сьогодні, коли відкриваються нові сторінки історії України, особливої уваги заслуговує історія медицини й ветеринарії, які з часу зародження лікувальної справи розвивалися спільно. Завдання, що стояли перед медициною і ветеринарією, були різними, але мета була одна зберегти здоров’я людини і тварини. Саме тому історію ветеринарної медицини та медицини взагалі слід розглядати разом і в контексті із загальною історією розвитку людства (Вербицький П.І., Достоєвський П.П., Рудик С.К., 2003).
§ Наддніпрянський край, древня Київська земля завжди були центром історичних подій та культурного життя українського народу. На землях Київщини набула особливого розвитку праукраїнська культура, яка дала поштовх для розвитку Київської Русі. Древній Київ був не лише адміністративним, але і навчальним центром з медицини та ветеринарії (Києво-Могилянська академія, цехи ковалів та цирюльників).
§ Впродовж століть можна прослідкувати розвиток лікувальної справи на теренах Київщини. Особливої уваги заслуговує лікувальна справа Київщини кінця ХІХ початку ХХ ст., коли відбувся перехід від однієї системи правління до іншої, що особливо важливо нині (Рудик С.К., Бісюк І.Ю., 2000).
§ Ветеринарна служба Київської губернії кінця ХІХ початку ХХ ст. була нечисленна. Навіть у 1913 р. в губернії працювали 61 лікар і 77 фельдшерів, які обслуговували 447813 коней, 596354 голів великої рогатої худоби та 581165 свиней. Губернія була особливо небезпечна з ряду захворювань (сап коней, сибірка, сказ, короста всіх видів тварин, мит коней, туберкульоз, бешиха свиней, чума свиней, ящур великої рогатої худоби).
§ Ще складніша ситуація була після першої світової війни та революції 1917 року, коли поголів’я тварин різко зменшилося під час військових дій. Крім того, великої шкоди завдали заразні хвороби, які особливо поширювалися з інших країн. Хаос громадянської війни спричинив поширення інфекційних хвороб і особливо чуми ВРХ (Теличенько Е.В., 1916; Лук’янов А., 1918; Мартин К.Г., 1926).
§ У такій складній ситуації в Україні працювало всього 540 земських і міських лікарів та 94 державних інспекторів, помічників інспекторів та пунктових лікарів. Така невелика група фахівців ветеринарної медицини зуміла не лише припинити поширення інфекційних хвороб, але й розкрити нові шляхи відтворення поголів’я тварин, методи їх лікування, забезпечити населені пункти ветеринарними фахівцями середньої ланки.
Отже, вивчення становлення ветеринарної справи Київщини кінця ХІХ початку ХХ ст. є актуальним. Прикладом виконання своїх професійних обов’язків для сучасних ветеринарних фахівців у перші роки існування незалежної України, коли економічна, політична і епізоотична ситуації були надзвичайно складними.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у межах наукової теми №110/92 пр. Вивчення історії ветеринарної медицини України” (номер державної реєстрації 0102U006410), яка виконувалася протягом 1996-2000 рр. та 2001-2005 років.
Мета роботи: провести грунтовний аналіз передумов становлення та розвитку ветеринарії Київщини кінця ХІХ початку ХХ ст., з’ясувати причини заснування ветеринарних товариств і простежити особливості їх діяльності; показати роль товариств у піднесенні ветеринарії та зародженні вищої ветеринарної освіти на Київщині.
Завдання дослідження:
виявити джерела і проаналізувати характер поширення епізоотій та основні заходи боротьби з ними у Київській губернії;
з’ясувати особливості фінансування ветеринарії Київщини;
визначити соціально-економічні чинники, що сприяли становленню і розвитку ветеринарії;
проаналізувати специфіку діяльності ветеринарних фахівців у даному регіоні у різні періоди державної належності;
дослідити і показати роль товариств ветеринарних лікарів у створенні теоретичних і практичних засад ветеринарії;
простежити становлення і розвиток вищої ветеринарної освіти на Київщині.
Об’єкт дослідження. Ветеринарія Київського губернського та 12 повітових земств, вища ветеринарна освіта на Київщині кінця ХІХ початку ХХ ст.
Предмет дослідження. Закономірності становлення ветеринарії, поширення епізоотій і шляхи боротьби з ними, ветеринарно-санітарний стан, ветеринарні товариства, вища ветеринарна освіта на прикладі Київщини кінця ХІХ початку ХХ ст.
Методологія та методи дослідження. Основою методологічного дослідження є фундаментальні підвалини наукового аналізу принцип історизму та системності.
При проведенні досліджень використано наступні методи: хронологічний для визначення основних закономірностей розвитку ветеринарії на Київщині у кінці ХІХ початку ХХ ст.; системний для аналізу поширення інфекційних захворювань та методів боротьби з ними, ветеринарно-санітарного стану скотобоєнь, ринків та лабораторій і становлення вищої ветеринарної освіти; порівняльно-історичний для аналізу закономірностей розвитку ветеринарії Київщини до і після Жовтневої революції 1917 року; аналітичний для виявлення взаємозвязків між основними подіями, що спонукало розвиток ветеринарії; статистичний для обробки цифрових даних, стосовно відсотку захворюваності і загибелі тварин внаслідок епізоотій, кількості ветеринарних установ і фахівців.
Хронологічні межі дослідження окреслені періодом з 1882 до 1930 років. Нижня межа обумовлена періодом становлення губернської ветеринарної служби, верхня межа становлення сформованої ветеринарної служби Київщини.
Наукова новизна одержаних результатів. Уперше проведено комплексне та системне дослідження історії ветеринарної науки України, де розглянуті питання, що пов’язані з формуванням мережі і діяльності ветеринарних установ Київщини кінця ХІХ початку ХХ ст. Виявлено, вивчено, проаналізовано і введено у науковий обіг архівні матеріали, які раніше не використовувалися і не публікувалися у дослідженнях. Глибше розкрито роль ветеринарних товариств Київщини у створенні теоретичних і практичних засад ветеринарної медицини. Детально досліджено динаміку кадрової, фінансової та матеріальної забезпеченості ветеринарної медицини Київщини у зазначений період. Доведено, що формування мережі ветеринарних установ на Київщині зумовлювала складна епізоотична ситуація.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання при розробці відповідних спецкурсів для студентів ветеринарної медицини; при складанні навчальних і методичних посібників; при читанні лекцій з історії ветеринарної медицини, написанні монографій. Матеріали дисертації дозволяють осягнути та оцінити виробничий досвід попередніх поколінь і з’ясувати ефективність ветеринарних заходів на Київщині. Отримані результати дозволяють скласти нове поглиблене уявлення щодо розвитку ветеринарії Київщини кінця ХІХ початку ХХ ст. та врахувати деякі надбання у сучасних умовах.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є повністю самостійною працею автора, який реалізував початкову ідею наукового керівника.
Апробація результатів досліджень. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були висвітлені у доповідях VІІ наукової конференції молодих вчених Історія освіти, науки і культури в етапах, напрямках, школах, іменах” (Київ, 20-21 травня 1996); міжнародній науково-практичній конференції Сучасні проблеми ветеринарної медицини та технологій продуктів тваринництва” (Львів, 9-10 жовтня 1997), та наукових конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів НАУ (Київ 2004, 2005).
Публікації. За матеріалами досліджень представлених у дисертації опубліковано 7 наукових праць, серед яких 4 у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Розвиток лікувальної справи тварин Київщини кінця ХІХ початку ХХ ст. зумовлюється соціально-економічним станом губернії, який не сприяв значному фінансуванню ветеринарії. Із 12 повітів губернії особливо виділявся Київський, де інтенсивного розвитку набула боєнська справа та ветеринарна бактеріологія, яка на початку ХХ ст. становила самостійну структурну одиницю у Губернській управі. Ветеринарно-санітарна діяльність ветеринарних фахівців охоплювала не лише діяльність скотобоєнь, а й утилізаційного заводу Гольберта, кровосушильного заводу Макомаського, салотопні при Київських міських скотобойнях. Ветеринарно-санітарний нагляд за молоком, молочними продуктами і молочними фермами зумовлювався значним поширенням туберкульозу серед населення. Вперше у 1886 році у м. Києві вводиться посада міського ветеринарного лікаря у складі Санітарної комісії. Значною мірою на розбудову ветеринарії Київщини впливали товариства (Київський відділ Російського товариства захисту тварин, Південно-Західне та Українське товариство ветеринарних лікарів), які сприяли практичному і науковому піднесенню ветеринарії.
2. Лікувальна справа тварин Київщини кінця ХІХ початку ХХ ст. зосередилася на боротьбі із значно поширеними епізоотіями тварин. На території Київщини реєструвалося більше тридцяти інфекційних захворювань тварин, які проявлялися постійно. Для боротьби з хворобами Губернською управою видавалися обов’язкові постанови, що мали характер місцевого закону для жителів Київської губернії.
3. Ветеринарна бактеріологія, дослідження з якої проводило Товариство боротьби із заразними хворобами, у 1899 р. виділилася у окрему структурну одиницю губернії і мала свою статтю фінансування.
4. З метою заохочення населення для успішної боротьби з епізоотіями проводилося добровільне страхування тварин (кінець ХІХ ст.), а з 1924 р. у всіх містах губернії введено обов’язкове страхування тварин. У сільській місцевості залишалося податкове страхування.
5. Складна епізоотична ситуація сприяла тому, що губернська управа відкривала нові посади ветеринарних лікарів і фельдшерів за рахунок губернських і повітових земств. На початку ХХ ст. відкрито ветеринарно-лікарські і ветеринарно-фельдшерські амбулаторії, що значно поліпшило ветеринарне обслуговування тваринництва.
6. Ветеринарно-санітарний стан у Київській губернії погіршувався діяльністю скотобоєнь, які у повітах були приватні. Лише у м. Києві діяли громадські скотобойні, на які приводили худобу із Київської, Подільської, Полтавської, Волинської, Чернігівської, Херсонської і Катеринославської губерній. Крім міських скотобоєнь, на ветеринарно-санітарний стан у місті негативно впливали утилізаційний завод, скотомогильники та кровосушильний завод.
7. Значне місце у розвитку ветеринарії Київщини належало сільськогосподарським виставкам і базарам, на яких представляли нові розробки з ветеринарії.
8. При організації ветеринарної служби Київщини у період становлення Української Народної Республіки було чітко регламентовано ветеринарну діяльність, де законодавчим органом виступала ветеринарна рада, а виконавчим ветеринарний департамент.
9. Розширенню ветеринарної діяльності на Київщині сприяли товариства, які засновувалися і діяли на прикладі відповідних товариств Росії. Особливе значення мав Київський відділ Російського товариства захисту тварин, який у 1904 році відкрив першу амбулаторну лікарню. Науковому піднесенню ветеринарії Київщини сприяло Південно-Західне товариство ветеринарних лікарів.
10. На основі аналізу архівних фондів і матеріалів періодичної преси досліджуваного періоду виявлено недостатню кількість спеціальних наукових ветеринарних установ і наукові питання з ветеринарії часто вирішували боєнські ветеринарні лікарі м. Києва та ветеринари, що були на службі при Губернській управі.
11. Українське товариство ветеринарних лікарів піклувалося про підготовку ветеринарних фахівців на Київщині. Завдяки товариству відкрився ветеринарний факультет при Київському політехнічному інституті, який згодом відокремився у ветеринарно-зоотехнічний інститут.

ПРОПОЗИЦІЇ ФАХІВЦЯМ

Матеріал дисертаційної роботи може бути рекомендований для використання:
1. У навчальному процесі для підготовки лекційних матеріалів і використання їх при розробці відповідних спецкурсів для студентів ветеринарної медицини всіх рівнів підготовки та біологічних факультетів вищих навчальних закладів.
1. При написанні навчальних і методичних посібників, монографій, що дасть змогу для поглибленого розуміння розвитку лікувальної справи і врахувати деякі надбання у сучасних умовах.
3. Фахівцям практичної ветеринарії, які можуть використати досвід попередників для роботи в нинішніх умовах виробництва (кошти, організація товариства, досвід страхування тварин, відкриття курсів тощо).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Слесаревский М.П. К вопросу о развитии молочного скотоводства в Юго-Западном крае // Вестник общественной ветеринари. 1895. №12. С.431-434.
2. Ветеринарный съезд в Киеве // Вестник общественной ветеринарии. 1900. №5. С. 259-263.
3. Василевский П. Положение ветеринарного дела в Киевской губернии // Вестник общественной ветеринарии. 1896. №4. С. 137-139.
4. Ветеринарная часть // Обзор Киевской губернии за 1898. Киев. 1899. С. 113-120.
5. Киевское общество для борьбы с заразными болезнями // Вестник общественной ветеринарии. 1899. №11. С. 504.
6. Протоколы совещания ветеринарно-санитарных врачей Киевской губернии с 22 по 24 июня 1913 г. Заседание 22 июня // Ветеринарная хроника Киевской губернии. 1913. №6-7. С. 486-489.
7. Третье совещание земских ветеринарных врачей Киевской губернии // Ветеринарный врач. 1900. №4. С. 52-53.
8. Рудик С.К. З історії лікування тварин в Україні // К., 1996. 52 с.
9. Ветеринарная часть // Памятная книжка Киевской губернии на 1909 г. с приложением адрес-календаря губернии. 1909. С. 200-202.
10. Отчет о ветеринарно-санитарном состоянии Киевской губернии за 1910 г. // Ветеринарный врач. 1911. №39. С. 624.
11. Из Бердичевского уезда (корреспонденция киевлянина) // Киевлянин 1881 г. № 175. С. 3 / Державний архів Київської області. Ф. №2. Оп. 17. Д. №271. С. 3.
12. Маевский С. Значение ветеринари для сельского хозяйства // Вестник общественной ветеринарии. 1903. №.4. С. 151-154.
13. Томилин И. Опыты производства малеиновых инъекций в Киевской губернии // Вестник общественной ветеринарии. 1894. С. 389-397.
14. Руденко А. Санитарное состояние лошадей русской армии в 1898 г. (по отчету главного военно-медицинского управления) // Вестник общественной ветеринарии. 1900. № 22. С. 1038-1039.
15. Извлечение из краткого отчета о военных лошадях европейских и кавказкого военных округов и закаспийской области за октябрь 1898 г. // Вестник общественной ветеринарии. 1899. №6. С. 282.
16. Отчет о ветеринарно-санитарном состоянии Киевской губернии за 1908 г. // Ветеринарный врач. 1910. №26. С. 415-416.
17. Хороманский К.М. К вопросу о борьбе с сапом // Ветеринарная хроника Киевской губернии. 1914. №4. С. 315.
18. Ветеринарно-санитарный надзор в Киеве // Вестник общественной ветеринарии. 1899. №1. С. 624.
19. Заседание Киевской санитарной комиссии // Вестник общественной ветеринарии. 1899. №15. С. 659.
20. Циркуляр Киевского губернатора от 19.03.1913 г. за №918, на имя городских и земских управ, ветеринарных врачей и членов полиции Киевской губернии // Ветеринарная хроника Киевской губернии. 1913. №3. С. 104.
21. Отчет ветеринарного отделения Министерства внутренних дел за 1885 г // Архив ветеринарных наук. 1890. С. 1-39.
22. Ветеринарно-санитарный надзор в Киеве // Вестник общественной ветеринарии. 1899. №14. С. 624.
23. Отчет ветеринарного отделения Министерства внутренних дел за 1895 г // Вестник общественной ветеринарии. 1903. №9. С. 412.
24. Мурзаев Б. Отчет о деятельности Общества для борьбы с заразными болезнями в г. Киеве за 1901 г. // Вестник общественной ветеринарии. 1903. №9. С.113.
25. Памятная книжка Киевской губернии за 1909 г. с приложением адрес-календаря губернии // К., 1909. С. 200-202.
26. Протокол засідання комісії у справі боротьби зі сказом собак від 19. VІІ. 1927 р. Державний архів м. Києва. Ф. р-1. Оп. 1. Од. збер. 637. Арк. 4.
27. Протокол засідання Бюро Комунальної секції Міськради №20 від 18.Х.1927 р. Державний архів м. Києва. Ф. р-1. Оп. 1. Од. збер. 638. Арк. 9-10.
28. О согласовании городских обязательных постановлений о мерах против эпизоотий с таковыми же земскими // Ветеринарная хроника Киевской губернии. 1913. №1. С. 81-83.
29. Общая характеристика ветеринарно-санитарного состояния Киевской губернии за январь 1913 г. // Ветеринарная хроника Киевской губернии. 1914. №1. С. 3.
30. Общая характеристика ветеринарно-санитарного состояния Киевской губернии за январь 1914 г. // Ветеринарная хроника Киевской губернии. 1914. №1. С. 5-6.
31. Протокол ветеринарного совещания при Уманской Уездной Земской Управе 2 декабря 1913 г. // Ветеринарная хроника Киевской губернии. 1914. №1. С. 54-56.
32. Полозов А.В. О взаимоотношениях городов и земств в области ветеринарно-санитарных мероприятий // Ветеринарная хроника Киевской губернии. 1914. №3. С. 303-309.
33. Издание новых обязательных постановлений о мерах предупреждения и прекращения заразных болезней на домашних животных в Киевской губернии // Ветеринарная хроника Киевской губернии. 1915. №11-12. С. 895.
34. К принятию г. Киевом земских обязательных постановлений // Ветеринарная хроника Киевской губернии. 1916. №3-5. С. 4.
35. Письмо от Киевского городского головы 16 ноября 1907 г. № 2674 на имя Киевского губернатора // Ветеринарная хроника Киевской губернии. 1916. №3-5. С. 4-6.
36. Общая характеристика ветеринарно-санитарного состояния Киевской губернии за январь 1916 // Ветеринарная хроника Киевской губернии. 1916. №1. С. 3-4.
37. Ветеринарное отделение при Киевском бактериологическом институте // Вестник общественной ветеринарии. 1899. №14. С. 623.
38. Деятельность Киевского общества для борьбы с заразными болезнями в 1902 г. // Вестник общественной ветеринарии. 1903. №15. С. 701.
39. Корреспонденция // Вестник общественной ветеринарии. 1901. №3. С. 130-131.
40. Киевские бактериологические курсы для ветеринарных врачей. Внутренняя хроника // Вестник общественной ветеринарии. 1903. №11. С. 501-502.
41. Отчет окружной ветеринарно-бактериологической лаборатории Юго-Западного края за 1908 г. // Ветеринарный врач. 1909. №44. С. 707-708.
42. Письмо Окружной ветеринарно-бактериологической лаборатории Юго-Западного края в ветеринарное отделение Киевского Губернского Правления №722 от 12 мая 1917 г. Державний архів Київської області. Ф. 1. Оп. 337. Ед. хр. 162. Арк. 104.
43. Рапорт Ветеринарно-бактериологической лаборатории Юго-Западного края в ветеринарное отделение Киевского Губернського Правления №60 от 6.02.1916 г. Державний архів Київської області. Ф. 1. Оп. 337. Од. Сх. №120. Арк. 93-95.
44. Уведомление в Киевское Губернское Правление от 5. ХІІ.1915г. №73016. Державний архів Київської області. Ф. 1. Оп. 337. Од. Сх. 120. Арк. 3.
45. Киевский календарь на 1885 г. К., 1884. 202 с.
46. По отделу страхования животных №68/4276 от 3 декабря 1923 года // Циркулярные распоряжения Киевской конторы Государственного страхования. №5. С. 1-2.
47. По отделу страхования животных №2233/38 от 6 ноября 1924 г. // Обіжні розпорядження Київської контори Державного страхування. 1924. С. 31-38.
48. По відділу страхування с/г худоби Ч. 8429/159 // Обіжні розпорядження Київської контори Державного страхування. 1925. Ч. 78. С. 3.
49. По відділу страхування с/г худоби Ч. 5316/100 // Обіжні розпорядження Київської контори Державного страхування. 1925. Ч. 69. С. 2-3.
50. По отделу страхования с/х животных №6450/121 // Обіжні розпорядження Київської контори Державного страхування. 1925. Ч. 73. С. 3-4.
51. Рудик С.К. Історія становлення ветеринарної служби в Україні // К.: Видавництво Бронт” 1995. 31 с.
52. Правительственные распоряжения. Циркуляр за Министра Внутренних Дел г. Товарища Министра от 19 января 1899 г. за № 52, гг. губернаторам и начальникам областей // 1899. №4. С. 184.
53. Киевские скотобойни // Вестник общественной ветеринарии. 1892. №23. С. 376.
54. Об усилении ветеринарного надзора в губерниях северо- и юго-западного края об утверждении штата сего надзора // Архив ветеринарных наук. 1894. №8. С. 57-58.
55. О снабжении земских ветеринарных амбулаторий Киевского уезда дезинфекционными средствами и другими предметами приобретенными за счет губернского земства. Державний архів Київської області. Ф. 1239. Оп. 31. Д. 219. 64 с.
56. О снабжении Обуховского ветеринарного участка медикаментами, перевязочными материалами и аптечными принадлежностями. Державний архів Київської області. Ф. 1239. Оп. 31. Д. 215. 25 с.
57. Журнал №699 от 16.11.1911 г. по заведыванию городским скотоотделением. Державний архів м. Києва . Ф. 163. Оп. 53. Ед. хр. 303. Арк. 4.
58. О снабжении ветеринарных участков Киевского уезда медикаментами, перевязочными материалами и аптечными принадлежностями за 1916 г. Державний архів Київської області. Ф. 1239. Оп. 31. Д. 214. 8 с.
59. О выписке инструментов для ветеринарных амбулаторий. Державний архів Київської області. Ф. 1239. Оп. 31. Д. 82. 40 с.
60. Киевское губернское земское собрание первой очередной сессии 1911 года // Ветеринарный врач. 1911. №52. С. 827-828.
61. Дело о ветеринарной деятельности в губернии за 1912-1913 гг. Державний архів Київської області. Ф. 1240. Оп. 3. Спр. 72. 208 с.
62. К вопросу о списке инструментов и медикаментов приобретаемых за счет губернского земства // Ветеринарная хроника Киевской губернии. 1913. №2. С. 77-80.
63. Обращение в отдел народного здравия №777 от 30.11. 1910 г. Державний архів Київської області. Ф. 163. Оп. 40. Ед. Хр. 55. Арк. 167.
64. Ветеринарно-санитарное состояние Киевской губернии в 1910 году // Вестник общественной ветеринарии. 1911. №19. С. 1013-1016.
65. Ветеринарно-бактериологическая лаборатория Министерства внутренних дел в Киеве // Ветеринарный фельдшер. 1901. С. 70.
66. Протокол заседания Ветеринарного Совета при Уманском Уездном Земском Управлении состоявшегося 7.12.1912 г. // Ветеринарная хроника Киевской губернии. К., 1913. №4. С. 31-37.
67. Уведомление в Казанскую Городскую Управу от 7.09.1899 г. №25431. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 53. Ед. хр. 60. Арк. 146.
68. Проект сметы расходов на ветеринарно-санитарный пункт по осмотру привозного мяса на Соломенке (1913). Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 57. Д. 44. Арк. 3-4.
69. Уведомление в Житомирскую Городскую Управу №67/675 от 11.01.1906 г. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 53. Ед. хр. 200. Арк. 1-2.
70. Ветеринарна нарада при Звенигородській Повітовій Управі // Вісник ветеринарної медицини. 1918. Ч. 6. С. 28-29.
71. Василевский П. Положение ветеринарного дела в Киевской губернии // Вестник общественной ветеринарии. 1896. №4. С. 137-139.
72. Отчет Киевского ветеринарного врача за 1893 г. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 11. Ед. хр. 5. Арк. 28-31.
73. Настоящая инструкция для городского ветеринарного врача утверждена Городской Управой к исполнению 15 мая 1897 года. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 42. Ед. Хр. 19. Арк. 65-67.
74. Ведомость о ветеринарных врачах стоящих на службе в Киевской Городской Общественной Управе. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 53. Ед. хр. 60. Арк. 39.
75. Телеграмма №21. Ветеринарному врачу Кобылянскому (1916). Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 40. Ед. хр. 9. Арк. 78.
76. Ветеринарно-санитарный надзор в Киеве // Вестник общественной ветеринарии. 1899. №11. С. 624.
77. Евсеенко С.С. Сто лет назад и теперь // Вестник общественной ветеринарии. 1913. №6. С. 271-286.
78. Циркуляр за министра внутренних дел г. товарища министра от 1 мая 1899г. за № 341 губернаторам и начальникам областей // Вестник общественной ветеринарии. 1899. №311. С. 514.
79. Інструкція губернським ветеринарам. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 42. Справа 22. Арк.58-63 .
80. Временный список железнодорожных станций нагрузки, выгрузки и поения гуртового скота // Архив ветеринарных наук. 1894. №8. С.64-78.
81. Письмо Господину Киевскому городскому голове. Державний архів Київської області. Ф.1. Оп.271. Д.№394. Арк. 6-10.
82. О ветеринарных амбулаториях в Киевской губернии // Вестник общественной ветеринарии. 1900. №9. С. 487.
83. Братчиков И. Несколько слов о ветеринарном образовании // Вестник общественной ветеринарии. 1894. №21. С. 654-658.
84. Отчет Киевского губернатора за 1900 г. Державний архів Київської області. Ф. 2. Оп. 217. Д. №158. Арк. 8-55.
85. К ветеринарно-санитарной реорганизации в Киевской губернии // Вестник общественной ветеринарии. 1904. №21. С. 1115.
86. О расширении деятельности ветеринарно-бактериологической лаборатории в Киеве // Вестник общественной ветеринарии. 1910. № 11. С. 853-858.
87. Киевская Окружная ветеринарно-бактериологическая лаборатория Юго-Западного края // Вестник общественной ветеринарии. 1911. № 23. С. 1206-1207.
88. Письмо Российского Общества покровительства животным Киевскому Городскому голове № 228 от 22.05. 1902г. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 7. Д. 1837. Арк. 1-2.
89. Отношение Киевского отдела Росийского Общества покровительства животным № 470 от 24.06.1899 г. в Киевскую Городскую Думу. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 7. Ед. хр. 1546. Арк. 1-2.
90. Отношение Киевского отдела Российского Общества покровительства животным № 557 от 18.08.1899 г. в Киевскую Городскую Думу. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 7. Ед. хр. 1546. Арк. 4.
91. Протокол №29 Земельной комиссии в заседании 7 июля 1902 г. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 7. Д. 1637. Апк. 31.
92. Протоколы Киевской Городской Думы (1902). Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 8. Ед. хр. 61. Арк. 242-243.
93. Письмо Киевского городского ветеринарного врача М.П. Слесаревского в Городское общественное управление №279 от 18.07.1892 г. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 41. Ед. хр. 3926. Арк. 6-7.
94. Письмо Киевского отдела Росийского Общества покровительства животным от 27 мая 1904 г. № 96 в Киевскую Городскую Думу. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 7. Д. 1637. Арк. 43-44.
95. У Правление Киевского Кредитного Общества от 1.12.1906 г. № 1113. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 7. Д. 1637. Арк. 75.
96. Памятная книжка Киевской губернии на 1908 г. с приложением адрес-календаря губернии // К., 1908. С. 187-188.
97. Отчет о ветеринарно-санитарном состоянии Киевской губернии за 1908 г. // Ветеринарный врач. 1910. №26. С. 415-416.
98. Рудик С.К., Бісюк І.Ю. Історія ветеринарної медицини Київщини // К., 2000. С. 139-180.
99. Извещение в Отделение Народного здравия Киевской Городской Управы от 17.05.1916г. № 1818. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 11. Ед. хр. 5. Арк. 2.
100. Письмо Киевскому Губернскому Ветеринарному Инспектору №197 от 10.11.1916 г. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 11. Ед. хр. 5. Арк. 18.
101. Письмо Киевского общества Защита животных” №368 в Киевскую Городскую Управу от 9 ноября 1916 г. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 11. Ед.хр. 5 Арк. 23-24.
102. Становище ветеринарії на Звенигородському повіті (Київщина) // Вісник ветеринарної медицини. 1918. - Ч.6. С. 29-30.
103. Исторический очерк // Вестник общественной ветеринарии. 1910. № 2. С. 51-53.
104. Дуброва С.П. Киевские городские скотобойни // Вестник общественной ветеринарии. 1911. № 5. С. 815-818.
105. Стопакевич К. Пятилетие (1887-1894г.) Киевских общественных боен в ветеринарно-санитарном отношении // Вестник общественной ветеринарии. 1894. № 11. С. 332-336.
106. Стопакевич К. Киевские общественные бойни в ветеринарно-санитарном отношении // Киевлянин. 1894. № 80,81. C.412-415.
107. Томилин И. Киевские центральные городские скотобойни // Вестник общественной ветеринарии. 1892. № 20. С. 313-314.
108. Новый Киевский инцидент // Вестник общественной ветеринарии. - 1894. № 11. С. 322-324.
109. Уведомление в Таганрогскую Городскую Управу от 17.06.1906 №1324. Дуржавний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 53. Д. 200. Арк. 9.
110. Уведомление в Томбовскую Городскую Управу от 5 апреля 1902 г. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 53. ЕД. хр. 112. Арк. 30.
111. Уведомление Господину Киевскому Городскому Голове от 5 апреля 1902 г. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 53. Ед. хр. 112. Арк. 117-118.
112. Дуброва С.П. Киевские городские скотобойни // Вестник общественной ветеринарии. 1911. № 18. С. 966-969.
113. Томилин И. Киевские центральные городские скотобойни // Вестник общественной ветеринарии. 1892. № 21. С. 338-339.
114. Очаг заразы // Киевлянин. 1898. №183. С. 3.
115. Рапорт г. Киевскому Полицмейстеру. Державний архів Київської обл. Ф.1. Оп. 271. Д. 394. Арк. 2-4.
116. Киевские скотобойни // Вестник общественной ветеринарии. 1892. № 23. С. 376.
117. Королев В.К. К вопросу о снабжении молоком населения г. Киева // Ветеринарная хроника Киевской губернии. 1914. №2. С. 128-162.
118. Новый Киевский инцидент // Вестник общественной ветеринарии. 1894. № 11. С. 321-324.
119. Письмо в Киевскую Городскую Управу. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 53. Ед. хр. 59. Арк. 1-2.
120. Киевские скотобойни // Вестник общественной ветеринарии. 1899. № 14. С. 624-325.
121. Королев В.К. К вопросу о постановке ветеринарного дела в городах Киевской губернии // Ветеринарная хроника Киевской губернии. 1914. №3. С. 296-303.
122. Бердичевское уездное земство. Исторический очерк по ветеринар