КАБОВ АРКАДІЙ ВІКТОРОВИЧ ЛІНГВОПРАГМАТИКА КАТЕГОРІЇ ГІПОТЕТИЧНОСТІ У ФРАНЦУЗЬКІЙ ТА ІСПАНСЬКІЙ МОВАХ

Краткое описание

У вступі обгрунтовується вибір теми дослідження, актуальність проблеми,
визначаються мета і завдання дослідження, його предмет і об’єкт, описуються
методи, розкриваються наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи,
формулюються основні положення, що виносяться на захист, наводяться відомості
про апробацію роботи, публікації, структуру дисертації.
У першому розділі ‒ "Теоретичні основи дослідження суб’єктивних
способів французької та іспанської мов XIX-XX століть" ‒ обгрунтовується
термін ''суб’єктивний спосіб'' на позначення ''subjonctif''/''subjuntivo'' у французькій
та іспанській мовах, представляється теоретична основа дослідження, здійснюється
критичний аналіз наукової літератури, розглядається розвиток теоретичної думки
щодо семантики суб’єктивних способів французької й іспанської мов XIX–XX
століть через появу нових підходів до їх дослідження – антропоцентричного,
семантичного, аргументативного, поліфонічного.
З огляду на відсутність в українській термінології прямого відповідника
французькому та іспанському термінам ''subjonctif''/ ''subjuntivo'' та у світлі
використання поліфонічної теорії Марії Луїзи Донер, у пропонованій дисертації
використовується термін ''суб’єктивний спосіб''.
Щодо семантики, то граматисти надавали суб’єктивному способу наступні
значення: припущення, сумнів, бажання, воля, заборона, наказ, можливість,
гіпотетичність, невпевненість, ірреальність, допуст тощо. Вчені намагалися зробити
певне значення домінуючим, першочерговим або навпаки другорядним,
підпорядкованим.
Дослідження суб’єктивного способу французької мови присутні в граматиках,
що побачили світ наприкінці XV століття (П. де ля Раме (P. de la Ramée), Р. та А.
Ет’єн (R.Estienne, H.Estienne), тоді як праця іспанського граматиста А. де Небріхи
(A. de Nebrija) ''Grammatica Antonii Nebrissensis'' з’явилася в 1492 році і стала
першою романською граматикою у тогочасній Європі.
Протягом XIX–XX століть з’явилася низка цікавих праць, присвячених
суб’єктивному способу. Вчені здебільшого використовували семантичний критерій
(Л. де Мата і Араухо (L. de Mata y Araujo),Ф. Лакуева (F. Lacueva), Д. Н. Ерранц і
Кірóс (D. N. Herranz y Quirós), Г. де Саласар (G. de Salazar), Ф.Комелерáн
(F.Commelerán), Р. Ленц (R.Lenz), Ф. де Колінас (F. de Colinas). Принагідно
застосовувалися синтактико-семантичні критерії (Г. А. де Крістобаль і Харамільйо
(G. A. de Cristóbal y Jaramillo), Г. Ермосілья (G. Hermosilla), А.Бельо (A.Bello),
А.Е.Уренья (A.H.Ureña), А.Ллорач (Ллорак) (A.Llorach), Нарис нової граматики
іспанської мови (Esbozo de una nueva gramática española (RAE)).
У своїх гіпотезах суб’єктивних способів французькі та іспанські вчені
XIX‒ XX століть відзначали їх складну семантичну природу, надавали їм базових і
другорядних значень та смислів, пов’язували зі значенням дієслова в дійсному
способі та в оточуючих синтаксичних одиницях, використовували семантичний та
синтактико-семантичний критерій для визначення їх значення та ролі в реченні та
врешті дійшли висновку, що суб’єктивний спосіб не має семантичної автономії, а
7
його застосування залежить від лексичного оточення та наявності різних
синтаксичних зворотів та конструкцій. Наприкінці XX століття поширення набула
поліфонічна теорія М.Л.Донер, яка використовувалася для пояснення його
семантики.
У другому розділі ‒ ''Теоретико-методологічна основа дослідження'' ‒
розглядається методологія дослідження об’єкта та предмета, методи, які були
використані з метою досягнення мети та завдань дисертації, висвітлено їх втілення в
дослідженнях французьких та іспанських мовознавців XIX‒ XX століть.
Вибір об’єкта дослідження дисертації зумовлено необхідністю поглибленого
аналізу семантико-прагматичного застосування суб’єктивного та кондиціонального
способів у французькій та іспанській мовах, визначення їх семантичних та
функціональних особливостей у різножанрових художніх дискурсах, у прислів’ях,
приказках, максимах, законодавчих текстах, а також доцільністю мотивувати
розширення їх функціональної парадигми.
Поетапна методологія дослідження предмету дисертації передбачає
використання методу лінгвістичного спостереження, дескриптивного методу та
зіставного аналізу з метою висвітлення особливостей функціонування суб’єктивного
та кондиціонального способів у різних синтаксичних контекстах та дискурсах
французької й іспанської мов; структурно-функціонального методу, за допомогою
якого виявляється залежність використання суб’єктивних способів від суб’єктивних
інтенцій мовця, а також методу суцільної вибірки, які дають змогу з’ясувати
причини згортання підтипів суб’єктивних способів в різних контекстах комунікації
обох мов.
За допомогою дескриптивного методу, методу лінгвістичного спостереження
структурно-функціонального методу описано та проаналізовано еволюцію
суб’єктивного способу з погляду французької та іспанської теоретичної думки
XIX‒ XX століть. Зазначені методи втілювалися в дослідженнях Ж. і Р. Ле Бідуа (G.
et R. Le Bidois), Ж. Муанє (G.Moignet), Ф.Брюно (F.Brunot) і Ш. Брюно (C.Bruneau),
Л.Фуле (L.Foulet), Т.Калепкі (T. Kalepky), К.Тогебю (K. Togeby), М.Гроса (M.Gross),
Н. де Аренаса (N. de Arenas), Х. Сехадора (J.Cejador), В.Рігау (V. Rigau), А.Кортеса
(A.Cortés), Х.Гая (G. Gaya). Послуговуючись вищезазначеними методами, в
дисертації розглянуто фонетичну, морфологічну та семантичну еволюцію
найпоширеніших форм суб’єктивних способів французької й іспанської мов у
IX‒ XVIII століттях, проаналізовано та порівняно розвиток семантики, морфології
теперішньої, минулої недоконаної, давноминулої, майбутньої форм суб’єктивного
способу, показано їх лінгвопрагматику в різножанровому художньому дискурсі.
За допомогою поліфонічної теорії Марії Луїзи Донер та методу суцільної
вибірки, досліджено лінгвопрагматику суб’єктивних способів і наведено приклади
їх функціонування та кількісні показники у різножанровому художньому дискурсі та
законодавчих документах, приказках, прислів’ях, максимах.