Канаєва Марія Олександрівна. Формування інноваційної інфраструктури в Україні

Краткое описание

Канаєва Марія Олександрівна. Формування інноваційної інфраструктури в Україні. : Дис... канд. наук: 08.02.02 2007

Канаєва М.О. Формування інноваційної інфраструктури в Україні. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.02. економіка та управління науково-технічним прогресом. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.
У дисертаційній роботі досліджено теоретичні основи та прикладні аспекти формування інноваційної інфраструктури в Україні. Розглянуто сутність інноваційної інфраструктури та її елементів, розроблено їх класифікацію. Узагальнено досвід функціонування інформаційної, фінансової та організаційної складових інноваційної інфраструктури в розвинених країнах з метою його використання в Україні. Проаналізовано особливості становлення вітчизняних елементів інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності.
Розглянуто механізм формування інноваційної інфраструктури. Досліджено організаційні особливості створення приватних інноваційних центрів та розроблено метод оцінки ефективності їх діяльності на основі експертних оцінок. Обґрунтовано пропозиції щодо реалізації еволюційного шляху формування інноваційної інфраструктури в Україні.

У дисертаційній роботі теоретично обґрунтовано процеси формування інноваційної інфраструктури, досліджено сутність та особливості її складових, які узагальнено у вигляді комплексної класифікації, що дозволило розробити адекватний вітчизняним умовам механізм їх організації. Проведене дослідження дало змогу обґрунтувати наступні висновки та пропозиції:

Розкрито сутність інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності, яка проявляється в її цілі та функціях: забезпеченні та координації безперебійного багаторівневого функціонування взаємозв’язків і суб’єктів інноваційної сфери з метою збільшення ефективності та зменшення тривалості інноваційного процесу за рахунок зменшення трансакціних витрат його суб’єктів та ступеня ризику їх діяльності. Інноваційна інфраструктура є підсистемою ринкової інфраструктури та спеціалізується на наданні лише тих послуг, що споживаються у процесі створення інновацій, що передбачає отримання комерційного ефекту від впровадження результату науково-технічної діяльності.
Узагальнено трансакційний підхід до визначення сутності інноваційної інфраструктури, здійснено класифікацію трансакційних витрат в інноваційній сфері та виявлено можливі шляхи їх зниження. Запропоновано класифікацію інноваційних посередників на основі їх спеціалізації, в якій виділено інноваційних посередників з інформаційною, фінансовою, матеріально-технічною спеціалізацією та спеціалізацією на людському капіталі. Відповідно до цього з метою поєднання цільового та функціонального аспектів їх діяльності виділено відповідні ним види економічної діяльності за КВЕД (секція J - фінансове посередництво; секція К управління підприємствами, підбір забезпечення персоналом, діяльність, пов’язана з банками даних; секція G торгівля, перепродаж (продаж без перероблення) будь-яких товарів і надання послуг, пов'язаних з торгівлею товарами), реалізація яких дозволяє знизити рівень трансакційних витрат суб’єктів інноваційної діяльності. Результат функціонування елементів інноваційної інфраструктури узагальнено терміном „послуга інноваційної інфраструктури”, що визначено як діяльність щодо організаційно-технічного, фінансово-кредитного, інформаційно-консультаційного і кадрового забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності у процесі реалізації ними інноваційних проектів.
Розроблено узагальнену класифікацію складових та елементів інноваційної інфраструктури. Основною класифікаційною ознакою визначено вид послуг елементів інноваційної інфраструктури, на основі чого виділено інфраструктурні елементи, що спеціалізуються на безпосередньому забезпеченні функціонування інноваційних фірм, посередницькі структури та інфраструктурні елементи, що створюють або зберігають специфічні ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності, а також надають певні послуги щодо результату науково-технічної діяльності (патентування, ліцензування, експертиза). Виділено ознаки характеру послуг, рівня прибутковості, позиції відносно об’єкту своєї діяльності, місця в інноваційному процесі, виду економічної діяльності, форми організації, форми власності, рівня спеціалізації та рівня взаємозв’язку з іншими елементами інноваційної інфраструктури.
Сутність механізму формування інноваційної інфраструктури визначено як систему суб’єктів та відносин між ними, а також сукупність теоретичних положень, законів, закономірностей, факторів, принципів та методів її організації та функціонування, метою якої є створення у наявних умовах ефективної соціально-економічної системи, що забезпечує, регулює та оптимізує функціонування елементів інноваційної сфери у процесі реалізації ними інноваційних проектів. Виділено організаційний, економічний, правовий, соціальний, психологічний, політичний аспекти побудови механізму формування інноваційної інфраструктури та визначено його організаційно-управлінські, координаційні, розподільчі, аналітично-оціночні та мотиваційні функції.
Серед складових інноваційної інфраструктури пріоритетною визначено інформаційну, до якої віднесено установи, підприємства та організації, що мають безпосереднє відношення до забезпечення діяльності фірм, що створюють інновації, а також ті, що є посередниками між зазначеними фірмами та їх контрагентами, якими, у свою чергу, можуть виступати установи науково-технічної інфраструктури. Серед основних факторів, що стримують діяльність інноваційних центів в Україні, визначено відсутність професійної управлінської підтримки, недоведеність науково-технічних розробок до стадії їх комерційної реалізації, складність маркетингового аналізу впровадження розробки, нестачу ризикового капіталу та недосконалість законодавства в інноваційній сфері.
Проаналізовано особливості фінансової складової забезпечення інноваційного діяльності, яка обслуговує і регулює фінансові потоки інноваційної сфери, що приймають специфічну форму венчурного капіталу. Виявлено особливості функціонування вітчизняних венчурних фондів та основні перепони, викликані недоліками економічної системи, що уповільнюють формування індустрії венчурного капіталу в Україні, а саме: невідповідність організаційної структури закордонних венчурних фондів вітчизняній корпоративній системі, нерозвиненість фондового ринку, недосконалість системи державної підтримки інноваційної діяльності, вітчизняний менталітет тощо. Головними факторами, які впливають на вибір об’єктів інвестування венчурних фондів в Україні, визначено очікування зростання в перспективних з точки зору внутрішнього попиту видах економічної діяльності та високий недиверсифікований ризик.
Комплексне інфраструктурне забезпечення в інноваційній сфері існує у формі технопаркових структур: інноваційних бізнес-інкубаторів, технопарків та технополісів. Проаналізовано діяльність існуючих на сьогодні вітчизняних технопаркових утворень. Серед основних причин, що роблять її неефективними, визначено відсутність законодавчого регулювання та контролю за проведенням ефективної незалежної експертизи, відсутність фінансування, а також постійні зміни у економічній політиці та пріоритетах соціально-економічного розвитку країни.
Сутність механізму формування інноваційної інфраструктури в Україні розкрито на основі його життєвого циклу - періоду часу від появи ідеї щодо необхідності його побудови до певного моменту, коли він припиняє виконувати свої функції. Запропоновано введення умовного моменту припинення дії механізму формування системи, зокрема інноваційної інфраструктури, що визначатиметься часом, коли вже сформовані та можуть починати функціонування всі основні елементі та підсистеми, необхідні для її функціонування з запланованою ефективністю. Формування вітчизняної інноваційної інфраструктури має відбуватися еволюційним шляхом з елементами революційного, що переважно повинні проявлятися через стимулювання інноваційних процесів з боку держави.

Базовим елементом механізму формування інноваційної інфраструктури в Україні визначено приватні інноваційні центри як активних посередників між суб’єктами інноваційної сфери, здатних формувати зв’язки між ними. Головною передумовою ефективної діяльності інноваційного центру визначено його доступ до джерел фінансування. Сформульовано методичні підходи до оцінки ефективності діяльності інноваційних центрів. Розроблено комплексний метод оцінки загальної ефективності інноваційного центру на основі проведення експертних оцінок його впливу на внутрішнє та зовнішнє середовище, який дозволить врахувати не лише кількісні, але й якісні критерії діяльності центру.
Досліджено особливості реалізації еволюційного шляху формування елементів інноваційної інфраструктури в Україні, що полягає у поступовому виникненні її елементів. Організація інноваційної інфраструктури повинна охоплювати, з одного боку, вирішення комплексу функціональних проблем, а з іншого системне формування організаційної та економічної складових його функціональних підсистем організаційної, інформаційної та фінансової, а також вирішення питань визначення і реалізації функцій держави, масштабів її регулювання.