Карагозлю Юміт. Управління ризиками місцевих бюджетів

Краткое описание

Карагозлю Юміт. Управління ризиками місцевих бюджетів.- Дис. канд. екон. наук: 08.00.08, ПВНЗ "Європ. ун-т". - Київ, 2014.- 181 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ПВНЗ «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Карагозлю Юміт
УДК [336.14:352]:005.342(477)

УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ
дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Спеціальність 08.00.08 – гроші, фінанси і кредит

Київ –2014

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ 11
1.1. Бюджетний ризик як об’єкт управління 11
1.2. Методичні засади оцінки ризиків місцевих бюджетів 37
1.3. Теоретичні засади управління бюджетним ризиками 50
Висновки до розділу 1 63
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА РИЗИКІВ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ В СИСТЕМІ БЮДЖЕТНОГО РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ 67
2.1. Тенденції формування ризикового середовища бюджетної сфери на місцевому рівні 67
2.2. Комплексний підхід до кількісної оцінки ризиків
місцевого бюджету 88
2.3. Використання аналізу фінансової стійкості в управлінні ризиками місцевих бюджетів 111
2.4. Оцінка ризику міжбюджетних відносин 119
Висновки до розділу 2 133
РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ 140
3.1. Впровадження ризикоорієнтованого управління місцевими бюджетами на основі системного аналізу бюджетного ризику 140
3.2. Модель ризикоорієнтованого управління місцевими
бюджетами 161
Висновки до розділу 3 184
ВИСНОВКИ 188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 194
Додатки 215

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне дослідження і сформульовано практичні рекомендації щодо вирішення актуальних питань формуванням та удосконаленням системи управління ризиками місцевих бюджетів. Це дозволило зробити наступні висновки.
1. Доведено, що у визначенні поняття «бюджетний ризик» слід дотримуватись принципу, згідно з яким тлумачення даного явища має по своїй суті бути прийнятним для будь-якого суб’єкта господарювання: і підприємства, і держави, і органів місцевого самоврядування. З цією метою дано уточнене визначення бюджетного ризику: бюджетний ризик – це різновид фінансового ризику, притаманний певному суб’єкту на усіх стадіях бюджетного процесу, результатом реалізації якого є втрати при формуванні, розподілі та використанні централізованих фондів грошових ресурсів. Під ризиком місцевого бюджету слід розуміти різновид фінансового ризику, що виникає у сфері місцевих фінансів на усіх стадіях бюджетного процесу, результатом реалізації якого є відхилення фактичних результатів виконання місцевого бюджету від планових показників, що характеризується невідповідністю завданням і цілям бюджетної політики або об’єктивним потребам економіки адміністративно-територіальної одиниці зокрема та держави загалом. З точки зору виконання завдань управління, ризик місцевого бюджету доцільно розглядати у розрізі наступних складових: ризик дохідної частини бюджету; ризик видаткової частини бюджету; ризик дефіциту бюджету; ризик міжбюджетних відносин.
2. Встановлено, що сучасна наука та практика ризик-менеджменту володіє достатнім методичним апаратом оцінки ризиків, який передбачає використання кількісних та якісних методів оцінки, які необхідно поєднувати. В процесі аналізу бюджетного ризику доцільно також враховувати рівень фінансової стійкості бюджету. Для використання в процесі бюджетного ризик-менеджменту всі показники фінансової стійкості слід групувати за видами ризиків місцевих бюджетів: 1) для оцінки ризиків дохідної частини бюджету доцільно використовувати: коефіцієнт бюджетної самостійності, коефіцієнт чистої фінансової незалежності коефіцієнт чистої податкової незалежності, коефіцієнт стабільності дохідної частини бюджету, коефіцієнт податкової самостійності, коефіцієнт бюджетної результативності
; 2) для оцінки ризиків видаткової частини бюджету: коефіцієнт автономії,
коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт бюджетної забезпеченості населення, коефіцієнт покриття видатків податковими надходженнями, показник втручання державної влади у сферу діяльності місцевих органів влади, коефіцієнт забезпечення спецфонду; 3) для оцінки ризиків виконання бюджету: коефіцієнт загального покриття витрат, коефіцієнт власної (чистої) податкової стійкості, коефіцієнт власної фінансової стійкості, коефіцієнт поточної фінансової стійкості, коефіцієнт сукупної фінансової стійкості; 4)

для оцінки ризиків міжбюджетних відносин: коефіцієнт дотаційної залежності, коефіцієнт стійкості бюджету, коефіцієнт незалежності від фінансової допомоги, коефіцієнт загальної фінансової залежності, коефіцієнт якості фінансової допомоги.
3. Враховуючи запропоновані у дисертаційному дослідженні складові ризику місцевих бюджетів як об’єкта управління запропоновано систему заходів щодо управління ризиками місцевих бюджетів розглядати у розрізі окремих складових бюджетного ризику (ризик дохідної частини бюджету; ризик видаткової частини бюджету; ризик дефіциту бюджету; ризик міжбюджетних відносин).
4. Доведено, що ризикове середовище бюджетної сфери формується під впливом низки чинників зовнішнього та внутрішнього характеру, що визначають ключові характеристики формування дохідної та видаткової частин бюджету. Факторами-стимуляторами формування ризикового середовища місцевих бюджетів стали:
- зменшення обсягів надходжень від податку на доходи фізичних осіб у 2009 р.;
- зменшення обсягів надходжень від місцевих податків і зборів у 2009 р
.;
- зменшення обсягів надходжень від єдиного податку у 2009 р. та в кінці
2011 р.;
- тенденція до зниження обсягу інших податкових надходжень.
1. Запропоновано комплексну оцінку ризиковості місцевих бюджетів проводити у трьох аспектах: визначення ризику планування бюджетних показників (коефіцієнт ризику планування, Rпл); оцінка ризику виконання бюджетних показників (коефіцієнт ризику виконання, Rвик); врахування впливу ризикоутворюючих факторів (коефіцієнт впливу ризикоутворюючих факторів, Rф). Використання розробленої методики дало можливість встановити найбільш проблемні аспекти бюджетів міст-обласних центрів України, зокрема:
- встановлено, що найбільш ризиковими з точки зору виконання запланованих показників є: 1) власні надходження бюджетних установ: 10 із 24 міст-обласних центрів за даним показником потрапляють в зону катастрофічного ризику (коефіцієнт ризиковості планування перевищує 25%
), інших 10 – в критичну зону ризику (10-25%) і лише 4 міста залишаються у безризиковій зоні (коефіцієнт менший 10%); 2) надходження від плати за землю: в зону критичного ризику потрапили 10 із 24 міст-обласних центрів ( Івано-Франківськ, Кіровоград, Луганськ, Львів, Одеса, Рівне, Ужгород, Хмельницький);
- встановлено, що переважаюча більшість бюджетів міст-обласних центрів знаходяться в зоні допустимого ризику (бюджети 14 із 24 міст, що складає 58,3% загальної сукупності досліджуваних об’єктів); бюджети 7 міст (29,2%) характеризуються критичним ризиком, а такі міста як Львів, Одеса і Харків попадають в зону катастрофічного бюджетного ризику.

- окреслено найбільш проблемні аспекти кожного із бюджетів, зокрема:
1) у більшості міст (Запоріжжя, Луганськ, Одеса, Полтава, Сімферополь, Суми, Тернопіль, Ужгород, Харків, Чернівці, Чернігів) показник ризиковості формувався в основному за рахунок двох коефіцієнтів, що мали практично рівнозначний вплив: коефіцієнт планування витрат та коефіцієнт планування доходів. Отже, управління ризиками в таких містах має зосереджуватись власне на такій стадії бюджетного процесу як планування;
2) для м. Львів визначальним є ризик планування витрат, саме його максимально слід враховувати при управлінні місцевим бюджетом цього міста;
3) для м. Донецьк найбільш вагому роль у формуванні інтегрального показника ризиковості відіграв коефіцієнт ризику виконання, відповідно, саме ця стадія бюджетного процесу має бути під посиленою увагою ризик- менеджменту;
4) на показник ризиковості бюджету м. Вінниця найбільше за всі міста має вплив показник інституційних ризикоутворюючих факторів. Хоча цей показник і не має визначального впливу на загальний результат, але його найбільша частка серед аналогічних показників інших міст вказує на необхідність приділити особливу увагу інституційним факторам, які брались до уваги при аналізі ризиків бюджету міста.
2. Виявлений прямий зв’язок між коефіцієнтом бюджетної самостійності та коефіцієнтом планування доходів дає підстави стверджувати
, що бюджети із стійкою дохідною базою характеризуються високим рівнем ризиковості, а тому коефіцієнт бюджетної самостійності як індикатор фінансової автономії дохідної бази бюджету доцільно використовувати для прогнозування та моделювання різних варіантів формування структури дохідної частини місцевого бюджету. Обернена взаємозалежність між показниками бюджетного покриття та ризику виконання бюджету, яка в більшості випадків стосується бюджетів міст із високим ступенем ризику виконання, свідчить про доцільність застосування коефіцієнта бюджетного покриття в якості аналітичного інструменту в процесі прийняття управлінських рішень щодо мінімізації ризику виконання місцевого бюджету
, адже заходи щодо підвищення фінансової стійкості, зокрема коефіцієнта
бюджетного покриття сприятимуть зниженню ризику виконання бюджету.
3. Запропоновано методику визначення ціни ризику міжбюджетних відносин, яка відображає вартісну оцінку потенційних втрат бюджетів від недостатнього врахування рівня їх депресивності. Як показали проведені за розроблено методикою дослідження, у 6 із 11 депресивних міст у 2012р. був реалізований ризик міжбюджетних відносин, який проявився у недоотриманні певних сум дотацій вирівнювання. Найбільших втрат від реалізації цього ризику понесли: Тернопіль (60676,5 тис. грн. у 2012 р. та 86472,4 тис. грн. у 2013 р.), Херсон (9642,3 тис. грн. у 2011 р., 45845,3 тис. грн. у 2012 р. та 83356,6 тис. грн. у 2013 р.) та Кіровоград (13727,7 тис. грн. у

2011 р., 48907,4 тис. грн. у 2012 р.). Це міста, які за результатами розрахунку інтегрального показника ризиковості бюджету перебувають в зоні допустимого бюджетного ризику. Тому можна стверджувати, що недосконалість міжбюджетних відносин підвищує рівень ризиковості тих бюджетів, які за показниками планування та виконання характеризуються невисоким рівнем ризику.
4. Запропоновано алгоритм системного прогнозування бюджету з врахуванням ризиків який передбачає три послідовних етапи: побудову потенціальної функції; розрахунок кореляційної матриці; побудову перехідної матриці. Заропонована методика апробована на реальних даних бюджету м. Львів. Як показали проведені розрахунки, найменші відхилення прогнозних значень коефіцієнта виконання, і, відповідно, обсягу виконання планових статей спостерігаються в дохідній частині: за надходженнями з податку з доходів фізичних осіб (0,39% у 2011 р. та 19,1% у 2012 р.), а також за надходженнями від місцевих податків та зборів (1,7% у 2011 р. та 2,85% у 2012 р.). Перевагою даної моделі прогнозування бюджетних ризиків є те, що вона дозволяє здійснювати багатовимірне прогнозування одночасно всіх показників, що описують об'єкт дослідження. При цьому зберігається ефект емерджентності, тобто ефект взаємовпливу і взаємозумовленості показників. Це є істотною перевагою перед прогнозуванням на основі трендових моделей
, які передбачають штучний поділ системи показників на окремі складові, що
, відповідно, порушує ефект емерджентності
5. Запропонована концептуальна модель ризикоорієнтованого управління місцевими бюджетами, яка передбачає управління ризиками місцевих бюджетів на двох рівнях – на макро- та мезорівні. Обґрунтовано, що основною передумовою впровадження моделі ризикоорієнтованого управління місцевими бюджетами є децентралізація бюджетної системи та забезпечення самостійності місцевих бюджетів, основними напрямами досягнення яких є: розширення дохідної бази шляхом збільшення частки загальнонаціональних податків у місцевих доходах; розширення можливостей впливу місцевих органів влади на процес фінансування видатків. Як основу нормативно-правового забезпечення ризикоорієнтованого управління місцевими бюджетами запропоновано розробити Концепцію ризикоорієнтованого управління місцевими бюджетами, в якій слід визначити всі концептуальні засади ризикоорієнтованого управління. Використання ризикоорієнтованого підходу в бюджетному ризик-менеджменті створює можливості для ефективного управління бюджетними ресурсами на місцевому рівні, що є обов’язковою передумовою соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць.