Карбан Аліна Анатоліївна Динаміка епічної традиції в народній прозі про голодомор 1932 - 1933 рр.

Краткое описание

Карбан Аліна Анатоліївна, провідний редактор сектору інформаційного забезпечення офіційного сайту відділу ін­формаційно-комунікативної роботи Центру комунікацій Ки­ївського національного університету імені Тараса Шевченка: «Динаміка епічної традиції в народній прозі про голодомор 1932 - 1933 рр.» (10.01.07 - фольклористика). Спецрада Д
у Київському національному університеті імені Та­раса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСТИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

КАРБАН АЛІНА АНАТОЛІЇВНА
На правах рукопису
ДИНАМІКА ЕПІЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В НАРОДНІЙ ПРОЗІ ПРО
ГОЛОДОМОР 1932-1933 РР.
10.01.07 – фольклористика
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор,
Копаниця Любов Миколаївна
Київ – 2017
2
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ІСТОРОГРАФІЧНИЙ І МЕТОДОЛОГІЧНИЙ
АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФОЛЬКЛОРУ ПРО ГОЛОДОМОР 1932-
1933 РР.
1.1. Фольклор Великого голоду: збирання і дослідження..……..…...9
1.2. Усний наратив про голодомор 1932–1933 рр. Методологічні
засади………………………………………………………………………..…..24
1.3. Народні оповідання про голодомор 1932–1933 рр. у
генологічному контексті……………………………………………………….32
РОЗДІЛ 2. УСНІ НАРОДНІ ОПОВІДАННЯ ПРО ВЕЛИКИЙ
ГОЛОД: МОРФОЛОГІЯ І СЮЖЕТИКА
2.1. Кореляція категорій «памʼять» і «традиція» в усних наративах про
суспільні та політичні катаклізми……………………………………………53
2.2. Авторська суб’єктність як функціональна особливість
голодоморного фольклору………………………………………………..….62
2.3. Механізми трансмісії законів фольклорної епічної традиції в
«авторському» тексті…………………………………………….…………....91
2.4. Формування усної оповіді: комунікативний аспект…………….98
РОЗДІЛ 3. ТЕКСТОСФЕРА УСНИХ НАРАТИВІВ ПРО
ГОЛОДОМОР 1932-1933 РР.
3.1. Образно-символічна парадигма свідчень очевидців……………108
3.2. Концептосфера народної прози про голодомор 1932–
1933 рр. ..............................................................................................................129
3.3. Часові рівні та просторові координати художнього світу
фольклорних наративів про голодомор 1932–1933 рр………………...…..145
ВИСНОВКИ…………………………………………………………...155
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..158
ДОДАТКИ………………………………………………………….......176
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження зумовлена, насамперед, важливою
проблемою вітчизняної фольклористики, зорієнтованої на аналіз
відображеної в усній народній творчості соціально-політичної і
національно-культурної екзистенції українців у період великих історичних
катастроф ХХ століття, у тому числі в усному наративі про голодомор
1932–1933 рр. як унікальному, складному аналітичному комплексі, що
демонструє зміни і трансформаційні процеси в динаміці й тяглості
фольклорної оповідної традиції. Особливий акцент ставиться саме на
народному оповіданні як фольклорному жанрі, що піддається оновленню й
актуалізації не лише на тематичному, а й на композиційному рівнях.
На сучасному етапі, коли українці вибороли свою незалежність, і в
соціокультурному сприйняті, і в науковій рецепції теми голоду в усній
словесності спостерігається поступовий відхід від ідеологічного тиску,
згодом – від застарілих методологічних аксіом. У зв’язку з помітним
накопиченням зафіксованої наративної бази, українська наука про фольклор
подолала «інерцію небачення» (Р. Кирчів) текстів документальної творчості
– оповідань і переказів у формі меморатів, фабулатів – і долучила їх до
свого силового поля. Дослідники почали активно працювати над розробкою
програм-запитальників для збирання свідчень про голод 1932–1933 рр.
(В. Борисенко), висвітлювати проблему систематизації прозових зразків
(Н. Ярмоленко) та їхньої делімітації для подальшого вивчення насамперед
фольклористами (Р. Кирчів), опрацьовувати поетику і проблему художньої
трансформації історичної правди (Т. Конончук), образну систему
(О. Кузьменко), невербальний складник, роль традиції, мовні засоби цих
оповідей (В. Сокіл) тощо. І навіть попри значну кількість досліджень,
присвячених темі голодомору у фольклорі України, є аспекти, які
потребують особливої уваги й детального аналізу. У першу чергу це
4
стосується функції злиття авторського «я» – індивідуального досвіду – і
«пам’яті жанру» (М. Бахтін), досвіду колективної ментальності у
вербальному тексті в інтерсуб’єктивній формі, що впливає на хід
конструювання смислового локусу «спільного пережитого» (О. Гінда), і,
зокрема, – осмисленню істотних закономірностей фольклорної системи, але
вже з позицій жанрової специфіки новотворів, ідеологічно маркованих
прозових текстів оповідного характеру: як естетичний феномен –
символічна картина світу, концептосфера, смислові «коди», часовопросторова й образно-символічна системи творів – і як прагматичний
феномен, що актуалізує важливі соціальні, когнітивні та ідеологічні функції
у створенні й трансмісії усних текстів про значимі суспільні процеси і
явища. Це і визначає актуальність студії та її наукову необхідність.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано згідно з науковими програмами і плановою темою
кафедри фольклористики Інститут філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка «Мови та літератури народів світу:
взаємодія та самобутність» (державний реєстраційний №11БФ044-01;
науковий керівник – доктор філологічних наук, професор Григорій
Семенюк).
Основна мета дисертації полягає в тому, щоб дослідити усні
оповідання про Великий голод на території України у 1932–1933 рр. як
фольклорну наративну систему на семантичному і прагматичному рівнях.
Цілість цієї системи виявляється через генетичні, типологічні, естетичні
звʼязки з загальнофольклорною традицією.
Для досягнення зазначеної мети передбачено виконання низки
завдань:
- проаналізувати теоретичні студії із дослідження історіографії усної
народної прози про голодомор 1932–1933 рр. й окреслити методологію
дослідження;
5
- розглянути особливості побутування і поширення усних наративів
про Великий голод і визначити їхнє місце в сучасному фольклорному
процесі;
- охарактеризувати основні ознаки жанру оповідання,
простеживши механізми збереження фольклорних формотворчих моделей
та структурних особливостей в усних творах про голодомор;
- з’ясувати роль комунікативного аспекту – взаємодії оповідача та
слухача – у творені прозових фольклорних зразків про трагічний досвід;
- проаналізувати загальний образ автора-виконавця усних
народних оповідань про голодомор 1932–1933 рр. та дослідити способи і
форми авторської присутності в наративах;
- запропонувати класифікацію фольклорних текстів оповідного
типу за ґендерним, віковим, тематичним принципами і проаналізувати
значення епізоду в композиції новотворів;
- висвітлити символічний аспект художньо-образної парадигми
народних спогадів про геноцид;
- розкрити особливості хронотопу в усних оповіданнях про
голодомор 1932–1933 рр, виділивши основні часові рівні і просторові
координати художнього світу фольклорних наративів;
- дослідити ключові концепти, символічні коди і простежити
світоглядні та екзистенційні мотиви прозових текстів народної творчості
про голодомор 1932–1933 рр.
Об’єктом дослідження є масив усної народної прози про 1932–1933
рр. тих регіонів України, що були охоплені голодом, а саме: Полтавська,
Київська, Чернігівська, Сумська, Дніпропетровська, Луганська, Вінницька,
Кіровоградська, Житомирська, Миколаївська, Одеська, Донецька області. У
дисертації аналізується текстовий матеріал, записаний авторкою
здебільшого у Миргородському і Гадяцькому районі Полтавської області,
оповіді, що увійшли до Книг пам’яті (15 томів), збірників (упорядники –
6
В. Борисенко, Л. Коваленко, В. Маняк, С. Мишанич, О. Мицик та ін.) і
спогади, що знаходяться в онлайн-архіві усної історії української культури
1920-1930 рр., оцифрованому і викладеному у 2013 році у вільний доступ у
мережу Інтернет відділом усної історії Центру дослідження української
спадщини (Oral History Program at the Prairie Centre for the Study of Ukrainian
Heritage (St. Thomas More College, U of Saskatchewan).
Предметом дослідження є релевантні особливості прозового
голодоморного фольклору, що формують комплексну модель жанрового
явища: авторська суб’єктність і свідомість, комунікативна перспектива,
часово-просторовий феномен, прийоми трагізму й психологізму,
текстосфера творів про події голодомору.
Теоретико-методологічну основу дисертації становлять дослідження
з проблематики теорії й історії фольклористики, етнографії, етнології,
культурної антропології, соціології, новітньої історії, герменевтики,
мовознавства, літературознавства представників української та зарубіжної
наукової думки ХІХ – початку ХХІ ст., зокрема культурних студій таких
учених: С. Адоньева, Р. Барт, М. Бахтін, О. Бріцина, Ґ.-Ґ. Гадамер, В.
Гнатюк, І. Головаха, А. Дандис, О. Івановська, Р. Кирчів, Ф. Колесса, Р.
Конквест, Т. Коночук, О. Кузьменко, О. Лабащук, Д. Лихачов, Ю. Лотман,
Дж. Мейс, С. Мишанич, Е. Померанцева, Б. Путілов, П. Рікер, Д. Симонідес,
В. Сокіл, І. Франко, Л. Халюк, Н. Чистов та ін.
Методологічною основою дослідження є комплексний підхід до
вивчення проблеми фольклору про голодомор 1932–1933 рр, що обумовлено
актуальними тенденціями в сучасній фольклористиці. При аналізі
наративної бази голодоморного фольклору застосовувалися такі методи
дослідження: історико-хронологічний; зіставлення (для аналізу, синтезу й
узагальнення наукових точок зору); описовий із прийомами наскрізного
виписування та систематизації фольклорних зразків; текстологічний
(використаний у процесі диференціації текстів, інтерпретації та ілюстрації
7
фольклорного матеріалу), а також типологічний, контекстуальний,
структурний, семіотичний, функціональний.
Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українській
фольклористиці здійснюється широке дослідження фольклорних наративів
присвячених трагічному періоду голодомору 1932–1933 рр. У дисертації
було схарактеризовано масив новітньої народної прози про спільно
пережиті події як частину загальної української усної оповідної традиції.
Вперше увагу звернено на особливі риси унітарного оповідача – автора і
свідка, визначено функцію його автобіографії як прототексту у творенні
усного оповіді, а також охарактеризовано гендерні, вікові, тематичні,
сюжетні, локальні особливості текстів про голодомор, їхні основні жанрові
та формотворчі особливості, простежено роль пам’яті (колективної та
індивідуальної) у субʼєктивному відтворенні інформації як комунікативний
витвір.
Цілісне дослідження фольклорних наративів про голодомор 1932–
1933 рр., увиразнює загальну панораму новітньої української народної
творчості як важливої складової етнічного культурного процесу і є одним із
найважливіших каналів трансляції ідеологічних норм та суспільних
цінностей як для людини, так і для соціуму.
Практичне значення роботи. Матеріали дисертації можуть бути
використані в майбутніх дослідженнях різних аспектів «фольклору
катастроф», у викладанні курсів із фольклористики, етнології й культурної
антропології, соціології, етнопедагогіки на філологічних факультетах
університетів та педуніверситетів, підготовці навчальних посібників,
хрестоматій, методичних програм для фольклористів, культурних
антропологів, етнологів та істориків.
Апробація роботи. Основні положення й результати дослідження
обговорено на засіданнях кафедри фольклористики Інституту філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також
8
оприлюднено на всеукраїнських і міжнародних наукових конференціях:
Сьомих міжнародних наукових фольклористичних читаннях, присвячених
професору Лідії Дунаєвській (Київ, 2013), конференції «Етнознакові функції
культури: мова, література, фольклор» (Київ, 2013); Всеукраїнському
науково-практичному семінарі «Мова і культура як форми людського буття
і свідомості нації» (Київ, 2014); Всеукраїнських наукових читаннях за участі
молодих учених «Дух нового часу у дзеркалі слова і тексту» (Київ, 2015),
Міжнародній науково-практичній конференції «Перспективи розвитку
філологічних наук» (Харків, 2015); Міжнародній науково-практичній
конференції «Дослідження різних напрямів філологічних наук»
(Одеса, 2015); науково-практичній конференції «Восьмі всеукраїнські
наукові фольклористичні читання, присвячені професору Лідії Дунаєвській»
(Київ, 2015).
Публікації. Основні положення й результати дисертації викладено в 7
статтях, 6 із яких було надруковано в наукових фахових виданнях України;
1 – в іноземному фаховому виданні.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох
розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, що містить 176
стандартних позицій та 1 позицію архівних джерел. Загальний обсяг
дисертації – 200 сторінок, із них 157 сторінок – основного тексту.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Пропонована дисертація є першим у сучасній фольклористиці
широким дослідженням усних наративів про голодомор 1932–1933 рр..
Масив зафіксованих народних оповідань демонструє їхню
багатоконтекстуальну природу, адже вони постали і сформувалися на
історичній, соціально-політичній, фольклорній і культурній основах.
Інтердисциплінарність аналізованого феномена зумовила залучення до його
вивчення різних методів і підходів, які сприяли всебічному розумінню
динаміки оповідної традиції, витвореної на сучасному етапі й об’єднаної
спільно пережитою трагічною темою.
Відповідно до засновків дисертаційної роботи було сформовано
історіографічну парадигму дослідження, що допомогла виокремити різні
періоди та аспекти у вивченні усної документальної прози про голодомор
1932–1933 рр., а також дійти висновків стосовно потреби адекватного
підходу до всебічного вивчення специфіки новотвору – його самобутності,
генелогічних ознак, формальних і структурних моделей, композиційної
цілості тощо.
Сучасна фольклористика уже відійшла від потрактування народної
творчості винятково як «знімка дійсності» і поглянула на неї як на результат
цілком свідомої, індивідуальної і колективно-авторської, рефлексивної
творчої діяльності, а це, у свою чергу, дало змогу розширити наукові обрії і
джерельну базу дослідження. Саме тому для експертизи усних наративів
про Великий голод важливо було здійснити ревізію поняттєвого поля
«народного оповідання» задля ефективнішого осмислення жанрових
нюансів, композиційних ланок, форм і факторів, що забезпечують його
трансмісію й «живучість» на теперішньому етапі. Запропоновано введення
до наукового обігу формулювання «історична реалізація жанру народного
оповідання».
156
У рамках аналізу динаміки оповідної традиції в усних наративах про
голодомор 1932–1933 рр. особливе місце було відведено авторській
суб’єктності як функціональній особливості творів, а також двом
онтологічним категоріям фольклору, завдяки яким, власне, і творяться
культурні артефакти, – «пам’яті» (індивідуальній, історичній) і «традиції»
як способу акумуляції, «оформлення», репрезентації і передачі інформації
від покоління до покоління. У перспективі такого висновку роль наратора
по відношенню до усних оповідей, перестає бути у позиції просто творця.
Натомість він постає як творець-очевидець подій голодомору, що
відповідним чином позначається на текстосфері, внутрішній психоемоційній обстановці і зовнішній реабілітаційній функції творів – способу
подолання травми через слово. А саме оповідання виявляється не сумою
довільно накопичених фактів, а сферою вербальних і паравербальних дій,
підпорядкованих певним зразкам фольклорної комунікації, а також жанром
ситуативним за своєю природою і напряму залежним від слухача.
Аналіз загальної структури усних оповідань, з’ясування механізмів і
способів схематичного представлення у реальному часі тодішньої дійсності
оприявнив «загальні місця» оповідань про голод – епізоди і мотиви, що
мають високу частотність повторювання і таким чином набувають сталих
рис фольклоризації, утворюючи стереотипізовані й клішовані формули, що
сприяють їхньому подальшому відтворенню та побутуванню в традиційній
культурі. Розгляд цього аспекту завершує опрацювання морфології
наративів.
Текстосферу народної прози про голод витворюють: уведені
оповідачами найпоширеніші зорові образи, що передають не лише яскраву
реалію – побачене, а й наповнюються символічним змістом (глибинним і
контекстуальним), і вмонтовані у тканину творів концепти («голод»,
«страх», «смерть») як певні чуттєві феномени з характерною
антропоморфізацією, що у сукупності становлять концептосферу усього
157
голодоморного фольклору й умішують майже всі різновиди оповідних
елементів (образів, словосполучень, мотивів, тем) в часових і просторових
межах їхньої повторюваності. Часові рівні та просторові координати в
наративах про голодомор 1932–1933 рр. загалом мають структуруючу
функцію і формотворчий характер. Категорія часу розкривається та
втілюється в автентичних текстах у синтезі трьох темпоральних рівнів:
історичному, суб’єктивному та сюжетному, а феномен простору виконує
сюжетне і жанрове завдання. За загальним просторовим планом оповідань
(Україна, хата, поле, колгосп, в’язниця, дитячий будинок, чужина, село,
місто, Москва, Радянський Союз) стоїть не тільки правдивість
індивідуальної памʼяті автора, а спільне бачення світу та історичний досвід.
Тож, аналізована документальна проза про голодомор 1932–1933 рр. є
яскравим і самобутнім прикладом фольклорної новотворчості, що синтезує
у собі авторську позицію, суб’єктивне психологічне, соціологічне і творче
осмислення спільно пережитого горя та колективний досвід переповідання,
що реалізується на композиційному, структуротворчому, образносимволічному і контекстуальному рівнях, і, таким чином, виступає
невід’ємною частиною всезагальної української оповідної традиції –
унікальним артефактом, що потребує подальших наукових студій.