Катрушин Богдан Миколайович. Науково-методичні основи реформування відносин власності в Україні

Краткое описание

Катрушин Богдан Миколайович. Науково-методичні основи реформування відносин власності в Україні: Дис... канд. екон. наук: 08.02.03 / Науково-дослідний економічний ін-т Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України. - К., 2002. - 164 арк. - Бібліогр.: арк. 154-162

КАТРУШИН Б. М. Науково-методичні основи реформування відносин власності в Україні
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 Організація управління, планування і регулювання економікою - Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Київ, 2002.
Робота присвячена розробці механізму державного регулювання реформування відносин власності. Цей процес розглядається в широкому змісті цього поняття, тобто не лише тільки якзміна власника державного майна, скорочення втручання держави в економіку, але й як процес вдосконалення режимів функціонування і підпорядкування державних підприємств у відповідності з вимогами ефективного їх управління і функціонування.
В дисертації уточнені поняття державне підприємство”, державний сектор”, ”стратегічно важливі підприємства”, націоналізація”.Розроблені методичні рекомендації щодо обгрунтування доцільності зміни в межах державного сектору підпорядкування об'єктів права державної та комунальної власності на основі бізнес-плану (фінансово-економічного обгрунтування) з урахуванням особливостей цих об’єктів, а також перспектив їх розвитку.
Розглянуті питання подальшого розвитку орендних відносин стосовно доцільності запровадження цієї організаційно-правової форми господарювання щодо об’єктів державної власності, що не підлягає приватизації.

Дисертаційна робота спрямована на розв’язання важливої економічної проблеми розробки механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності. Вона узагальнює і розвиває науково-методичні питання реформування відносин власності та містить пропозиції стосовно вдосконалення їх державного регулювання.
Виконане дослідження дозволяє зробити наступні висновки.
1. Реформування відносин власності необхідно розглядати в широкому змісті цього поняття, тобто не лише тільки якзміна власника державного майна, скорочення втручання держави в економіку, але й як процес формування оптимального розміру і структури державного сектора, зокрема вдосконалення режимів діяльності і підпорядкування державних підприємств у відповідності з вимогами їх ефективного функціонування та управління ними. Надання пріоритету та прискорення процесів приватизації, розглядання її як панацеї від усіх негараздів в економіці та зменшення уваги до структури та функцій державного сектора, привели до втрати його керованості та загострення кризових явищ в економіці.
2. Уточнення економічного змісту процесуреформування відносин власності дозволяє більш грунтовно підходити до розробки механізму державного регулювання цим важливим напрямком економічної політики. Цьому повинно сприяти коригування концептуальних положень, визначення економічного, організаційного, правового та інформаційного забезпечення, а також реалізація комплексу заходів, спрямованих на поліпшення формування і підвищення ефективності функціонування державних та недержавних секторів економіки та раціонального їх співвідношення.
3. Методичне забезпечення регулювання процесу реформування відносин власності повинно враховувати необхідність створення сприятливих умов для ефективного функціонування підприємств, їх інвестиційно-інноваційного розвитку. Важливим фактором, що не сприяє дієвості ринкових перетворень, є відсутність взаємоузгодженості процесів реформування відносин власності з промисловою політикою (зокрема, стратегією ринкової адаптації і розвитком окремих галузей економіки), а також недостатня обгрунтованість реформування державного сектора, що негативно впливає на ефективність як останнього, так і економіки країни в цілому.
4. Підвищення дієвості державного регулювання процесів ринкової трансформації може бути забезпечено за рахунок впровадження розроблених підходів до визначення поняття стратегічно важливі підприємства” з позицій їх якісної оцінки на основі запропонованих критеріїв, зокрема частки на ринку, кількості зайнятих, розміру основних засобів, надходжень до бюджету та інших чинників. Це дозволить чітко визначити перелік стратегічно важливих підприємств та запровадити стосовно них відповідні механізми державного регулювання (зокрема, інвестиційну підтримку, націоналізацію тощо).
5. На сучасному етапі здійснення процесів реформування відносин власності необхідним є вирішення питань сприяння ефективному функціонуванню приватизованих підприємств та їх адаптації до ринкового середовища; посилення уваги до оптимізації розміру державного сектора як з позицій визначення підприємств, заснованих виключно на державній власності, так і формування організаційних структур холдингового типу та відкритих акціонерних товариств, де держава здійснює підприємницькі функції поряд з недержавними суб’єктами господарювання; посилення вимоги до управління і ефективності функціонування об’єктів державної форми власності.
6. Необхідно скоригувати механізм приватизації, посиливши увагу як до присутності держави як акціонера та засобу корпоративного контролю, так і до ролі трудового колективу, а також аутсайдерів (перш за все таких інституціональних інвесторів, як інвестиційні, страхові та пенсійні компанії, банки). Слід законодавчо визначити нижню межу коштів (на рівні не менше 30-35%), отриманих від приватизації, для спрямування на цілі інвестиційно-інноваційного розвитку, перш за все стратегічно важливих підприємств.
7. Важливими аспектами державного регулювання є чітке визначення поняття державне підприємство”, а також оптимізація структури державного сектора економіки та підвищення рівня його управління. Запропоновані методичні рекомендації щодо обгрунтування доцільності зміни в межах державного сектора підпорядкування об’єктів права державної та комунальної власності побудовані на розробці бізнес-плану (фінансово-економічного обгрунтування) з урахуванням особливостей об’єктів та перспектив їх розвитку.
8. Підвищення ефективності функціонування державних підприємств, що не підлягають приватизації, може бути забезпечене при їх оренді. При цьому доцільним є включення в договір оренди відповідних пунктів, котрі з врахуванням статусу об'єкта регламентують особливості відносин між державою і орендарем, а також запобігають можливостям прояву колективного егоїзму за рахунок відповідного контролю окремих сторін фінансово-господарської діяльності об'єкта.
9. Для забезпечення оптимального розміру державного сектору слід запровадити механізм націоналізації. Її необхідно розглядати як примусове виняткове оплатне відчуження об’єктів права приватної власності на користь держави (територіальної громади) з мотивів суспільної необхідності на умовах, визначених законодавством. Об’єктами націоналізація повинні бути як правило стратегічно важливі підприємства, підприємства-монополісти, що діють на загальнодержавних ринках продукції (товарів, робіт), а також підприємства, що мають регіональне значення.