КОМУНІКАТИВНІ ДЕВІАЦІЇ В УМОВАХ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОГО БІЛІНГВІЗМУ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису

РУДА Олена Григорівна

УДК 811.161.2:81’271.1

КОМУНІКАТИВНІ ДЕВІАЦІЇ В УМОВАХ
УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОГО БІЛІНГВІЗМУ

10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Ставицька Леся Олексіївна,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2007

ЗМІСТ

ВСТУП

с. 5

РОЗДІЛ 1. Комунікативна невдача: її природа і причини виникнення

с. 16

1.1. Людське порозуміння як предмет наукового дослідження

с. 18

1.2. Умови й параметри вдалої комунікації

с. 24

1.3. Поняття комунікативної невдачі

с. 30

Висновки до розділу 1

с. 41

РОЗДІЛ 2. Особливості комунікації в умовах українсько-російського білінгвізму

с. 43

2.1. Явище білінгвізму

с. 45

2.2. Мовна ситуація в Україні. Явище суржику

с. 52

2.3. Мовна особистість білінгва

с. 59

2.3.1. «Вища» компетенція білінгва. Її роль в успішності комунікації

с. 61

2.3.2. Мовні настанови двомовця в Україні: перемикання кодів

с. 66

Висновки до розділу 2

с. 76

РОЗДІЛ 3. Комунікативні девіації: аспект українсько-російської двомовності

с. 78

3.1. Комунікативні девіації, пов’язані з мовною компетенцією

с. 80

3.1.1. КД, зумовлені нерозумінням комунікантами української лексики, яка морфологічно відрізняється від російської

с. 81

3.1.2. КД, спричинені граматичними помилками

с. 84

3.1.3. КД, спричинені помилками перекладу

с. 88

3.1.4. КД, зумовлені неоднозначністю семантичних реляцій, лексичних сигніфікативних значень, словоформ і конструкцій

с. 92

3.1.5. КД, спричинені інтерференційними явищами в мовленні російськомовних під впливом української мови

с. 101

3.1.6. КД, спричинені змішуванням різномовних елементів у мовленні носія суржику

с. 102

3.2. Комунікативні девіації, пов’язані з комунікативною компетенцією

с. 108

3.2.1. КД, пов’язані з порушенням умов виходу/входу” комунікації

с. 109

3.2.2. КД, спричинені порушенням правил комунікативного кодексу

с. 111

3.2.2.а Недотримання постулатів кооперативного спілкування

с. 111

3.2.2.б Недотримання постулатів етикетності

с. 114

3.2.3. КД, пов’язані з невідповідністю смислу висловлення реальному стану справ та ситуації спілкування

с. 116

КД, спричинені неврахуванням соціально-психологічних складових комунікації

с. 118

3.2.4.а Неправильна ідентифікація співрозмовника

с. 118

3.2.4.б Неврахування рівня обізнаності та ерудиції співрозмовника

с. 122

3.2.4.в Неврахування відмінностей в ідіолексиконах, зумовлених освітніми та віковими чинниками

с. 123

3.2.4.г Неврахування соціальних та ситуативних ролей

с. 125

3.2.5 КД, зумовлені розбіжністю невербальних засобів спілкування

с. 127

3.3. Комунікативні девіації лінгвокогнітивного характеру (пов’язані з культурною компетенцією)

с. 129

3.3.1. Національно й культурно зумовлені мисленнєві структури: їхня роль у процесах породження і сприймання мовлення

с. 130

3.3.2. КД, пов’язані зі специфічним референтним віднесенням лексем комунікантами

с. 136

3.3.3. КД, викликані різною інтерпретацією національно-культурних феноменів

с. 140

3.3.3.а «Енциклопедичні» КД

с. 141

3.3.3.б «Етикетні» КД

с. 146

3.3.3.в «Стереотипні» КД

с. 150

3.3.3.г «Ідеологічні» КД

с. 154

3.3.4. Міжкультурна комунікація в жанрі анекдоту

с. 157

Висновки до розділу 3

с. 163

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

с. 168

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

с. 176

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

с. 197

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ СЛОВНИКІВ

с. 199

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку лінгвістики опанування наукового простору антропологічно спрямованими дослідженнями (у межах соціології, соціальної психології, етнографії, культурної антропології, аналізу дискурсу тощо) дає підстави констатувати, що основні вис­новки цих наук (і значною мірою використову­вані в них методи) базуються на аналізі мовної поведінки людини. У фокусі уваги опинилися індивідуальні характеристики людини як мовця, і акцент на них окреслив аспект вивчення центральної лінгвістичної проблеми людини в мові. Найновіші концепції, що базуються на залученні до лінгвістичного опису даних психології, культурології, соціології, філософії і низки інших антропоорієнтованих дисциплін, змінили точку зору на традиційний мовознавчий підхід до вивчення мовленнєвої діяльності людини. Вже не викликає сумнівів теза, що основна функція мови полягає не так в передачі інформації і здійсненні референції до незалежної від неї реальності, як в орієнтації особистості у її власній пізнавальній сфері, тобто мова стала розглядатися як система поведінки. Можливо, сучасний світ і актуальне існування в ньому homo sapiens визначили найістотніший аспект для пізнання людиною своєї сутності, яка полягає у спілкуванні з подібними собі. Так, філософія минулого століття значною мірою розвивалася у річищі проблеми влади мови, яка була конкретизована як проблема влади з боку мови і проблема влади за допомогою мови. Багато філософів дійшли висновку, що влада мови поширюється настільки, що в певному сенсі мова творить реальність. Одна з тез сучасної філософії мови звучить так: cказати — значить у певному смислі створити. Відтак, загальна концепція пропонованого дослідження випливає із осмислення факту «омовлення» світу, при якому експансія мовних проблем і конфліктів стає його характерною оз­накою. Ця теза нами подається як загальнонаукова проблема, яка потре­бує, зокрема, й лінгвістичного дослідження.
Загальне підґрунтя роботи становлять лінгвософські, соціо- та психолінгвістичні теорії, у межах яких виділимо такі основні постулати:
1) феномен мови комплексно експлікує сутність людини. Визначені мовою концепти етнічної ідентичності формують національний модус світобачення (Л.С. Виготський, О.Ф. Лосєв, О.О. Потебня тощо). Завдяки мові відбувається певна національно забарвлена сегментація дійсності (В. фон Гумбольдт, О.О. Потебня, Ф. Боас, Е. Сепір тощо);
2) кожна людина формує свій власний індивідуальний когнітивний простір, є членом різних спільнот (професійних, вікових, релігійних, ґендерних тощо), поділяючи їхні цінності й настанови. Водночас кожен індивід входить до певної лінгвокультурної спільноти і, відповідно, є носієм елементів когнітивного і культурного простору (Дж.Лакоф, Б. Уорф, А.Вежбицька, Д.Б. Гудков);
3) мовна поведінка людини безпосередньо залежить від її етнічної приналежності, статі, віку, професії, освіти, належності до тієї чи іншої лінгвокультури, від соціальної орієнтації, психо-фізіологічних особливостей (О.А. Земська, О.О. Леонтьєв, А. Вежбицька, М.В. Ляпон). Сутність мовної поведінки особистості великою мірою визначається ступенем узгодженості її дискурсивної поведінки з діями партнера по комунікації (С.А. Сухіх, В.В.Зеленська, Г.І. Богін).
Нам видається, що проблема неоднозначного розуміння Слова споконвічна, як і воно саме. Існування у мовах лексичних одиниць девіація, відхилення, виключення, іррегулярність, аномалія, асиметрія дозволяє зробити висновок про те, що носії мов у процесі пізнання світу звернули увагу на протиставлення одних об’єктів і явищ іншим.
Так, вивчення збоїв у комунікації, з’ясування причин виникнення проблем у спілкуванні мають давню традицію у філософських і суміжних дослідженнях: теорії найменувань у рамках східних теорій мови, античних риториках, теорії значення у семіотиці, психології, естетиці, вченні про мовну норму, теорії мовленнєвих актів, теорії аргументації і низці інших. Сьогоднішнє зацікавлення вивченням невдалого спілкування викликане актуалізацією функціональних і прагматичних аспектів спілкування; можливістю практичної оптимізації міжлюдської взаємодії шляхом акцентуації «слабких місць» в міжособистісному спілкуванні.
У рамках мовної девіатології як напряму когнітології вивчають як заплановані відхилення від норми (авторська неологія, мовна гра), так і незаплановані адресантом обмовки, описки тощо. Мовленнєві помилки у іншій мові складають предмет міжмовної девіатології. Збої у спілкуванні, до яких призводять або можуть призвести девіації (від піздньолат. deviatio відхилення) різного роду (як мовна гра, так і помилки), дають матеріал для вивчення не лише причин, а й наслідків девіативного спілкування.
Порозуміння свідчить про успіх комунікації. Що стосується явища нерозуміння, то воно концептуалізується як комунікативна девіація чи аномалія. Вивчення комунікативних девіацій (комунікативних невдач) як недосягнення в комунікації порозуміння в широкому сенсі між її учасниками ґрунтується на аналізі девіативності усіх складових комунікації.
Деякі аспекти девіативності висвітлені у дослідженнях В.Д. Дєвкіна [56], Ю.Д.Апресяна [6], В.В. Виноградова, Т.В. Булигіної, А.Д. Шмельова [236], О.В.Падучевої [152].
Комунікативні невдачі (далі КН) у процесі спілкування становлять предмет дослідження в роботах Н.Д. Арутюнової [7; 9], Ю.А. Сорокіна тощо. Класифікація КН, зумовлених природою мови та прагматичними факторами, на матеріалі української мови була розроблена Ф.С. Бацевичем [16], на матеріалі російської мови О.А. Земською [79], О.П. Єрмаковою (КН в усному розмовному мовленні) [66], О.В. Кукушкіною (мовленнєві невдачі у писемній мові) [112], А.Р. Габідулліною (КН у педагогічному дискурсі) [41], С.Г.Ільєнком [84], Б.Ю. Городецьким [47], С.І. Виноградовим (КН у монокультурній комунікації), Н.І. Формановською [229], Г.Г. Почепцовим (уміжкультурній комунікації) [164] та ін., на матеріалі англійської мови Л.Л.Славовою [198].
Вивчення мовленнєвих помилок і комунікативних девіацій (далі КД) одна з базових проблем прикладної лінгвістики у тій частині, яка описує мову як навчальний предмет для іноземців. Останнім часом активізувалися дослідження КН й у зв’язку з проблемою створення штучного інтелекту, вирішення якої передбачає перехід від теоретичного і експериментального вивчення мовних девіацій до створення програмних засобів виявлення і подолання КН у ході діалогу (мається на увазі спілкування людини з машиною). Фактично всі роботи з зіставлення алгоритмів і програм для аналізу і синтезу тексту спрямовані на попередження, виявлення і подолання КН. УСША 67 університетів, що ведуть роботу у галузі комп’ютерної лінгвістики, включають до своїх дослідницьких програм проблему КН [48,с.49]. Зокрема, також у російському Санкт-Петербурзькому держуніверситеті пропонується спецкурс «Комунікативні невдачі у діалозі «дорослий дитина», присвячений вивченню комунікативних навичок на ранніх стадіях онтогенезу мовлення [див. 265].
Вивчення девіативної комунікації в будь-якому разі зводиться до аналізу діалогової взаємодії: а)між комунікантами у вузькому смислі; 2)між культурами у широкому. Саме в діалозі виявляється рівень мовної і комунікативної компетенції кожного конкретного індивіда, а також реально втілюються комунікативні норми мовлення. Діалог орієнтований на конкретний комунікативний результат, а досягнення порозуміння ідеал діалогової взаємодії.
Вивчення мовної поведінки особистості спрямоване на аналіз соціокультурних характеристик комунікації, а також різних моделей, як-от: усталені етикетні форми, мовні стереотипи, символічні системи тощо. Специфічні реакції, система традиційних образів, тобто специфічні денотації це ті чинники, які зумовлюють відмінності в організації процесу спілкування, характерні для певного мовного колективу. Адже, як показують теоретичні та експериментальні дані комунікативної лінгвістики, непорозуміння між комунікантами може виникнути й за умов блискучого володіння мовою спілкування.
Актуальність вивчення КД полягає у прикладному характері відповідної проблематики, зокрема досліджень психічного та мисленнєвого механізмів непорозумінь в актах комунікації. Лінгвістичне дослідження девіацій становить неабиякий інтерес для лінгвістики, адже їхня сутність виявляється на фоні таких центральних понять мови і комунікації, як правило”, норма”, закономірність”, стандарт”, конвенція”. Дослідження випадків КД у білінгвальному аспекті в різнотипних ситуаціях спілкування в умовах українсько-російського білінгвізму дає матеріал для з’ясування особливостей контактування різних «мовних світів» та передумов виникнення мовного і, якщо йти далі, міжособистісного конфліктів між комунікантами на українських теренах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація здійснена в межах планових наукових тем відділу соціолінгвістики Інституту української мови НАН України «Соціолінгвістичні аспекти вивчення української мови» та «Українська мовна особистість: комунікативні, етноментальні, соціопсихологічні аспекти». Тему затверджено вченою радою Інституту української мови НАН України (протокол № 2 від 27 лютого 2002 року).
Метою роботи є загальний огляд комунікативного поля в умовах українсько-російського білінгвізму; аналіз ситуацій спілкування між носіями двох мов російськомовними і українськомовними індивідами, а також білінгвами мовцями, які використовують дві мови поперемінно або змішують їхні елементи у своєму мовленні (суржикомовними); дослідження мовних та позамовних «зон ризику» для успішності комунікації; створення типології КД (КН), зумовлених «зіткненням» в акті спілкування «свідомостей, що говорять» (за М.М. Бахтіним). Значний інтерес для нас становить з’ясування того, яким чином недостатній рівень знання мови та комунікативних категорій, а також відмінності культурного досвіду зумовлюють виникнення непорозуміння між співрозмовниками носіями різних мов або між індивідами представниками різних лінгвокультурних спільнот.
Саме під час аналізу «негативного матеріалу» найяскравіше виявляють себе ситуації спілкування мовних особистостей, що належать до різних мовно-культурних спільнот.
Для глибшого вивчення питання КД у білінгвальному аспекті ми ставимо завдання проаналізувати та типологізувати такий матеріал дослідження:
- діалоги носіїв української та російської мов, а також суржикомовних індивідів на українських теренах;
- зразки комунікації у творах художньої літератури та кінематографу;
- жарти, анекдоти, побудовані на використанні різних типів КН;
- фольклорні джерела;
- слогани політичного і рекламного дискурсів;
- матеріали преси;
- окремі спостереження за мовною поведінкою комунікантів та паралінгвістичними складовими акту комунікації. Сукупна вибірка становить близько 120 ситуацій непорозуміння. Ядром аналізованих комунікативних подій є переважно спонтанні усні діалоги, репліки, монологи.
Зазначмо, що ми не будемо проводити чіткої межі між поняттями «мовленнєва помилка» і «мовна гра», оскільки «при усій очевидності і логічності такого протиставлення у сучасній мовній ситуації не завжди легко розмежувати помилку й гру [202, с. 231]». Мовна гра будується за принципом свідомого використання відмінних від норми явищ. У мовленні це помилки, обмовки, іншомовні незрозумілі слова, акцент чи дефекти мовлення. Крім того, оказіоналізми як один із розповсюджених прийомів мовної гри традиційно розглядаються як аномальні явища у мові, відхилення від норм.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких окремих завдань:
1) розглянути умови і параметри вдалої комунікації із залученням лінгвософських і лінгвістичних теорій;
2) визначити сутність явища КД; проаналізувати класифікації непорозумінь, визначити джерела і наслідки КН;
3) систематизувати з урахуванням мовної ситуації в Україні особливостей побутування української мови у суспільстві, соціофункціонального статусу суржику «зони ризику» для досягнення порозуміння у різнотипних ситуаціях спілкування;
4) визначити мовні і комунікативні настанови білінгва, розглянути вплив мовної компетенції і соціопсихологічних особливостей на розгортання взаємодії у двомовному суспільстві;
5) простежити, яким чином соціально-економічні та культурні аспекти взаємодії представників української та російської мовно-культурних спільнот відбиваються в різних мовленнєвих жанрах, особливо в жанрі анекдоту, який акцентує етнічні відмінності і часто побудований на ситуації недостатнього або неправильного розуміння.
З огляду на окреслену проблематику вимагають всебічного розгляду не тільки соціальні аспекти побутування української та російської мов, а й комплекс психологічних проблем, пов’язаних з компетенцією і мовною поведінкою білінгвів, дослідженням факторів, що впливають на вибір мови в білінгвальному соціумі, проблем індивідуальної мовної стійкості.
Для випрацювання типології КН при розгляді усних та писемних дискурсів необхідно враховувати ситуативні ролі комунікантів представників різних етнолінгвокультурних спільнот: російськомовних етнічних росіян українськомовних етнічних українців; російськомовних українців українськомовних українців; суржикомовних носіїв літературної української мови; суржикомовних російськомовних. Комуніканти водночас є етнофорами носіями відповідної культури, культурних смислів і цінностей, соціокультурних норм, менталітету. Отже, КД стають предметом вивчення й у рамках міжкультурної комунікації як окремої учбової дисципліни [151, с. 15].
Окремої уваги заслуговує феномен змішаного мовлення, відомого під назвою суржик. Нагальним є визначення його місця в системі усно-розмовних форм побутування мови, з’ясування його соціальної бази і соціофункціонального статусу. Кваліфікація цього явища дасть змогу дослідити мовну і комунікативну поведінку суржикомовця, його настанови у різних ситуаціях спілкування, а також вагу мовної компетенції та соціопсихологічних факторів для успішності комунікації.
Одним із завдань при дослідженні мовної поведінки особистості («людини у мові» у найширшому розумінні) є аналіз індивідуальної картини світу мовної особистості як складника загальної картини національної лінгвоментальності. Проблема української лінгвоментальності тільки набуває наукового осмислення у сер

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Реальне спілкування, яке зазнає корекції за допомогою психічних, соціальних, ментальних та інших чинників, не завжди буває ефективним і часто супроводжується різноманітними комунікативними девіаціями (комунікативними невдачами). Аналіз живого усного мовлення, а також комунікативних ситуацій, як вони представлені у творах художньої літератури, публіцистиці, кінематографі, усно-народній творчості, рекламних текстах, засвідчив системне порушення протікання комунікації, збої або провали, коли інтенції мовців у межах мовленнєвого акту не реалізуються або реалізуються з ускладненнями.
Найважливішими причинами виникнення КД в комунікації є деформація практично всіх складових комунікативного акту: психологічних, когнітивних та інших параметрів мовців, контексту і ситуації спілкування, каналів комунікації, засобів мовного коду. Девіативне породження мовлення часто є «зоною ризику» для його адекватного розуміння з боку адресата. На різних рівнях розуміння КН може виникнути через нездатність реципієнта робити морфологічний, синтаксичний аналіз, встановлювати семантичні зв’язки і розпізнавати полісемію, зв’язувати висловлення з референтом, розпізнавати істинність і модальні значення висловлень, визначати комунікативні цілі співрозмовника, виявляти пресупозиції, комунікативну організацію смислу, проаналізувати багатофакторну прагматичну інформацію тощо.
2. Особливості мовного буття в Україні визначають долучення до мовного аспекту девіативності породження/сприйняття мовленнєвих утворень факторів когнітивного і соціально-психологічного характеру. Тобто комунікативні збої та провали можуть бути спричиненими власне не/недорозуміннями, невірною інтерпретацією тощо, а також небажанням розуміти (комунікативні наміри, тактики, контекст, конситуацію, значення окремих слів і словосполучень тощо), що є соціально-психологічною настановою.
Власне мовними перешкодами на шляху до адекватного порозуміння слід вважати ті випадки, коли комуніканти провокують неадекватне трактуванням мовного знаку. Лінгвопрагматичний ракурс передбачає введення в коло досліджень людського фактору. До «провокаційних» факторів прагматичного поля можна віднести: відмінності тезаурусів адресанта і адресата, відмінності їхньої асоціативно-вербальної сітки, вербальних та невербальних засобів комунікації, комунікативних стратегій та стереотипів.
У міжкультурній (білінгвальній) комунікації можуть виникати КН через відмінності у кодах, наборах прецедентних текстів, характері стратегій, культурно зумовлених сценаріїв. Детальний аналіз КН у міжкультурній комунікації вимагає врахування глибинних етнопсихологічних, психокультурних, можна сказати, екзистенційних чинників, які не завжди визначаються мовою спілкування.
КН виникають на рівні пресупозиції. Якщо припустити, що мікропресупозицію формує мовна і частково комунікативна компетенція мовця, то виникнення макропресупозиції неможливе без входження у світ іншої культури, тобто без набуття культурної компетенції. У міжкультурному спілкуванні відбувається зіткнення не лише мовних систем, а й комунікативно-прагматичних, лінгвоетнічних, ідеолого-конотативних та інших уявлень, етнічних концептосфер як способів інтеріоризації світу і внутрішнього рефлексійного досвіду народів. Концептосфери можуть мати свою специфіку навіть для близьких один одному етносів.
3. Беручи за основу розмежування «вищої» компетенції білінгва, розподіляємо КД в умовах українсько-російської двомовності на: а)пов’язані з мовною компетенцією; б)пов’язані з комунікативною компетенцією; в)пов’язані з культурною компетенцією. Віднесення КН до того чи іншого типу можна вважати умовним, адже в комунікації спостерігаємо лише відносну автономність суто мовних та прагматичних складових. Класифікаційні ознаки кожної описаної нами ситуації невдалої комунікації перехрещуються і накладаються. Зокрема, в межах типу «КД, пов’язані з мовною компетенцією» виокремлюємо КН, зумовлені: a)нерозумінням комунікантами української лексики, яка морфологічно відрізняється від російської; б)граматичними помилками; в)помилками перекладу; г)неоднозначністю семантичних реляцій, лексичних сигніфікативних значень, словоформ і конструкцій; д)інтерференційними явищами у мовленні російськомовних під впливом української мови; е)змішуванням різномовних елементів у мовленні суржикомовного. КН, пов’язані з комунікативною компетенцією, розподіляємо на спричинені: а)порушенням умов «виходу/входу» комунікації; б)порушенням правил комунікативного кодексу (недотриманням постулатів кооперативного спілкування, етикетності); в)невідповідністю смислу висловлення реальному стану справ та ситуації спілкування; г) неврахуванням соціально-психологічних складових комунікації (неправильна ідентифікація співрозмовника, неврахування рівня обізнаності та ерудиції співрозмовника, відмінності в ідіолексиконах, зумовлених освітніми, віковими, статевими чинниками, неврахування соціальних та ситуативних ролей); д) розбіжністю невербальних засобів спілкування. З-поміж КД лінгвокогнітивного характеру в умовах українсько-російського білінгвізму фіксуємо комунікативні збої та провали, пов’язані з: а)специфічним референтним віднесенням лексем; б)різною інтерпретацією національно-культурних феноменів (зокрема «енциклопедичні», «етикетні», «стереотипні», «ідеологічні» КД).
4. Українсько-російський білінгвізм, який визначає мовну ситуацію України сьогодення, виявляє ознаки диглосії. Українська мова залишається мовою неповного етнічного поширення і поступається російській не тільки за показником демографічної потужності, а й за показником комунікативної потужності, який визначає повнота сфер використання мов. За умов українсько-російської двомовності, що мала субординативний характер, деяким мовцям не довелося оволодіти належно літературними формами обох мов і, відповідно, уникнути у своєму мовленні помилок, які засвідчують процес інтерференції на усіх мовних рівнях. В результаті виформовуються мішані форми мовлення, наприклад, суржик. Суржик часто пов’язують із низькою мовною і комунікативною компетенцією мовців, які, однак, рідною мовою вважають українську.
Ареал поширення суржику дає підстави говорити про перехідні особливості мовлення осіб, які у намаганнях пристосуватися до російськомовного середовища «калічать» свою рідну мову. У ситуації спілкування, наприклад, носія літературної української мови з суржикомовним саме ці мовленнєві помилки стають нерідко причиною виникнення КН. Хоча у багатьох випадках девіативний фактор слугує лише соціальним маркером (наприклад, статусу, освіченості, так званої «більшої культурності»), і комунікація не продовжується або має небажане завершення не через неподолання інтерференційних явищ в мовленні суржикомовного, а з причин суто психологічних, які визначають міжособистісну взаємодію в соціумі. Питання про суржикову лінгвоментальність як спосіб концептуального членування світу кожною окремою особистістю потребує подальшого, більш глибокого вивчення.
5. У нинішній Україні мовне буття особистості частіше не випливає із її етнічної самоідентифікації. Етнофорам не притаманна усталена мовна поведінка (принаймні у виборі мови спілкування). Це стосується тією чи іншою мірою як українців, так і українських громадян інших національностей. Але, незважаючи на повсякчасне перемикання кодів, пов’язане, як правило, із стереотипним ставленням носіїв до кожної з мов (її «престижністю», статусом), українську спільноту відносимо до соціокультурно гомогенних.
Основний мотив переходу в процесі комунікації українськомовного на російську це бажання досягти практичних і стратегічних цілей комунікації, уникнути конфлікту, здаватися іншим, ніж він є насправді. Стійкість відносно української мови у більшості комунікативних ситуацій пов’язана з громадянською позицією свідомим прагненням захистити своє мовне, культурне середовище від сторонніх впливів. Подібна настанова білінгва досить поширене явище в Україні, і, як показали наші спостереження за ситуаціями спілкування, оцінюється індивідами або як мовна стійкість (з позитивною конотацією), або як мовна нетолерантність (оцінка конфліктогенної мовної поведінки).
6. Аналіз КН, пов’язаних з мовною компетенцією, показав, що незнання комунікантом певних слів, виразів, або їх сплутування, є «зоною ризику» при сприйнятті українського мовлення як російськомовними українцями, так і українськомовними. «Білі плями» у знанні лексичного, фразеологічного, синонімічного, діалектного фондів зумовлюють, з одного боку, девіативність породжуваного мовлення, яке реципієнт декодує з ускладненнями, з іншого неможливість правильного розуміння через низьку мовну компетенцію адресата. У міжмовній взаємодії непорозуміння може бути викликане незнанням різноманітних «екзотичних» мовних засобів, норм словотворення, що пов’язано з помилковим «відчитуванням» і витлумачуванням внутрішньої форми слова. Зазвичай двомовні особи з неоднаковою компетенція в обох мовах припускаються помилок у виборі лексеми з пари міжмовних омонімів і паронімів, структурного калькування будови лексичних одиниць. Неправильна актуалізація мовної одиниці деформує смисл повідомлення в цілому і створює труднощі в адекватному розумінні комунікативного смислу. Часом мовні девіації, в цілому не блокуючи смисл повідомлення (у багатьох випадках або не помічаються адресатом, або є «комунікативним шумом», коли інтенції і конситуація зрозумілі, незважаючи на вербальне вираження), слугують «зачіпкою» для повного переосмислення змісту через активний вплив прагматичних, екстралінгвальних, чинників, які «зміцнюються» мовними девіаціями.
Ситуації спілкування за участі суржикомовного пов’язані із використанням неусталеної суміші елементів російської і української мов. І хоча девіативний чинник може спричинити нерозуміння деформованого мовлення, наш аналіз КН показав, що справжні причини збоїв комунікації лежать у площині соціально-психологічних взаємин людей. У російському мовленні двомовних часто спостерігаються інтерференційні явища, які можуть ускладнити розуміння.
Наші спостереження за ситуаціями спілкування засвідчили, що низький рівень мовної компетенції реципієнта визначає або повний провал комунікації через неможливість сприйняття деформованого мовного засобу, або ж успішність через неуважність до мовної матерії. Висока мовна компетенція, в ідеалі, передбачає зняття перепонів на шляху до розуміння смислу завдяки внутрішньомовній рефлексії.
7. Комунікативні тактики мовців, які визначають комунікативну компетенцію, пов’язані із психологічними настановами щодо мови спілкування, співрозмовника і ситуації, а отже КН, пов’язані із комунікативною компетенцію, спричинені найчастіше помилковістю адресації, порушенням прагматичних елементів інтеракції, стратегій спілкування. Взагалі, додумування, відшукування неіснуючих імплікатур найризиковіші з точки зору порозуміння. Проаналізовані ситуації невдалої комунікації дають підстави стверджувати, що збої і провали найчастіше викликані тим, що учасники спілкування не враховують рівень обізнаності співрозмовника, соціальні та ситуативні ролі, зокрема комунікативні стратегії, усталені в українському лінгвокультурному просторі. Непорозуміння, форсовані емоціями різного роду, призводять до збою комунікації та конфліктів.
8. Культурні феномени зберігаються у пам’яті людини, фіксуються у мові і мовній свідомості, виявляються у мовній і комунікативній поведінці особистості і реалізуються у дискурсі, зумовлюючи його національно-культурну специфіку. Найчастіше цей культурний вміст не усвідомлюється і не рефлектується самими представниками тієї чи іншої лінгвокультурної спільноти. Когнітивна база актуалізується у процесі комунікації як макропресупозиція і зумовлює її успішність.
Відмінності етнічних свідомостей можуть бути детермінованими не мовою, а соціокультурними умовами. Останні зберігаються незалежно від того, яку мову індивіди використовують у щоденному спілкуванні. Оскільки більша частина представників української лінгвокультурної спільноти, як українськомовних, так і російськомовних, представляють колись єдиний радянський континуум із його прецедентними феноменами, оформленими, як правило, російською мовою, можемо говорити про спільність когнітивної бази усього пострадянського народу. Водночас слід наголосити на унікальності соціально-культурного досвіду спільноти, яка населяє територію нашої держави, що, відповідно, знаходить відображення у вербальній та невербальній поведінці індивідів. Отже, факт володіння фоновими знаннями, прецедентними феноменами, які окреслюють національно-культурне поле, дозволяє віднести мовну особистість до української лінгвокультурної спільноти незалежно від мови, яку вона використовує у щоденному спілкуванні.
Причини КД лінгвокультурного характеру (пов’язані з культурною компетенцією) в ситуаціях спілкування на українському ґрунті слід шукати у відмінностях сенсоутворювального і моделюючого потенціалів мов, що контактують у свідомості білінгва, різною інтерпретацією національно-культурних феноменів комунікантами. Виділені нами підтипи КД лінгвокогнітивного характеру «енциклопедичні», «етичні» та «стереотипні» КД базуються на нетотожності розуміння культурних феноменів, таких як знання, концепти, уявлення, стереотипи, які містить свідомість індивідівпредставників української та російської лінгвокультурних спільнот, незалежно від мови спілкування.
Зіставний аналіз безеквівалентної лексики обох мов, етноунікальних слів-символів, стереотипних образів, кліше і штампів свідомості, а також національно детермінованих комунікативних стратегій, дозволив намітити «зони напруги» у міжкультурній комунікації.
9. Мовна некомпетентність комунікантів у різних мовленнєвих ситуаціях лише в окремих випадках стає причиною КН; найчастіше до мовного аспекту долучаються фактори когнітивного і соціально-психологічного характеру. Збій у комунікації може трапитися через власне не/недорозуміння, неправильну інтерпретацію тощо, а також всупереч розумінню (інтенцій, значення слів, комунікативного смислу тощо). Найчастотнішими непорозуміннями в різнотипних ситуаціях спілкування в умовах українсько-російського білінгвізму є такі, що викликані не незнанням системи мови або неправильним її використанням, а неволодінням системою культурних феноменів.
10. Питання подолання КН у міжособистісному спілкуванні лежить у площині соціально-психологічної взаємодії і потребує залучення розробок таких дисциплін, як практична психологія, соціологія, конфліктологія. Оптимізація комунікації, на нашу думку, можлива за умови уваги до ідіолекту кожною особистістю вдосконалення знання кожної з мов, дотримання постулатів кооперативного спілкування, підвищення власного рівня розвитку. Шлях неконфліктності пролягає через комунікативну емпатію, настанову на взаєморозуміння, саморефлексії мовців, а також відмову від етноцентризму у міжкультурній комунікації.
11. Сусідські стосунки українців і росіян породили багатий фонд анекдотів, які віддзеркалюють різні аспекти міжнаціональної взаємодії і на противагу концепції єдиного радянського народу та акцентують етнічні особливості. Аналіз анекдотів, сюжет яких побудований на не(недо)порозумінні, дозволяє виявити зони, в яких ймовірне виникнення КН, і визначити шляхи подолання труднощів та корекції помилок.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Мовленнєва комунікація: Підручник. К.: Центр навчальної літератури, 2004. 472 с.
2. Аврорин В.А. Проблемы изучения функциональной стороны языка (Квопросу о предмете социолингвистики). Л.: Наука, 1975. 275 с.
3. Ажнюк Б.М. Етнозахисна функція мови як наукова проблема (Від Потебні до сучасності) // О.О. Потебня й актуальні проблеми мови та культури: Зб.наук. праць. К.: Вид. Дім Дмитра Бурого, 2004. С. 5058.
4. Ажнюк Б.М. Мовна єдність нації: діаспора й Україна. К., 1999. 312 c.
5. Актуальні проблеми менталінгвістики: Науковий збірник. К.: Брама, 1999. 312 с.
6. Апресян Ю.Д. Языковые аномалии: типы и функции // Res Philologica. М., 1990. С. 5071.
7. Арутюнова Н.Д. Аномалии и язык (к проблеме языковой «картины мира») // Вопросы языкознания. 1987. №6. С. 3-19.
8. Арутюнова Н.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия., 1990. С. 136137.
9. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Язв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1981. Т. 40. С. 356367.
10. Атаян Э.Р. Коммуникация и раскрытие потенций языкового сознания. Ереван.: Изд.-во Ерев.ун.-та, 1981. 60 с.
11. Ахунзянов Э.М. Двуязычие и лексико-семантическая интерференция. Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1975. 189 с.
12. Баландіна Н.Ф. Функціонально-прагматичний і лінгвоментальний аналіз чеських прагматичних кліше. Автореф. на зд. наук. ст. докт. філол. наук. К., 2003. 39 с.
13. Бардина Н.В. Языковая гармонизация сознания. Одесса: Астропринт, 1997. 272 с.
14. Бахтин М.М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках. Опыт философского анализа // Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.: Художественная литература, 1986. С. 472501.
15. Бацевич Ф.С. Лінгвістична генологія: проблеми і перспективи. Львів: ПАІС, 2005. 264 с.
16. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної девіатології. Львів: ЛНУ ім.І.Франка, 2000. 236 с.
17. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. К.: Видавничий центр Академія”, 2004. 344 с.
18. Белл Роджер Т. Социолингвистика: цели, методы и проблемы. М.: Международные отношения, 1980. 320 c.
19. Берн Эрик. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. Мн.: Современный литератор, 2004. 448 с.
20. Берестнев Г.И. Самосознание личности в аспекте языка // Вопросы языкознания. 2002. №1. С. 6086.
21. Бертагаев Т.А. Билингвизм и его разновидности в системе употребления // Проблемы двуязычия и многоязычия / Отв. ред. П.А. Азимов, Ю.Д. Дешериев, Ф.П. Филин. М.: Наука, 1972. С. 8288.
22. Біланюк Л. Картина мовного світогляду в Україні // Мовознавство, 2000. №45. С. 4451.
23. Блакар Р.М. Язык как инструмент социальной власти // Язык и моделирование социального взаимодействия / Ред. В.В. Петрова. М., 1987. С. 8791.
24. Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. К.: Рідна мова, 1998. 475 с.
25. Бодуэн де Куртенэ И.А. Проблемы языкового родства // Избранные труды по общему языкознанию. В 2-х томах. Т. 1. М.: АН СССР, 1963. С. 342352.
26. Болинджер Д. Истина проблема лингвистическая // Язык и моделирование социального взаимодействия / Ред. В.В. Петрова. М.: Прогресс, 1987. С. 2343.
27. Бондалетов В.Д. Социальная лингвистика. М.: Просвещение, 1987. 159с.
28. Борисенко Н.А. Лексико-семантическая интерференция в русской речи на Украине (лингвистический и социолингвистический аспекты). К., 1990. 15 с.
29. Брудный А.А. Другому как понять тебя? М.: Знание, 1990. 64 с.
30. Брутян Г.А. Гипотеза Сепира-Уорфа. Ереван: Луйс, 1968. 68 с.
31. Будагов Р.О. Человек и его язык. М.: Изд.-во МГУ, 1974. 262 с.
32. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Аномалии в тексте: проблемы интерпретации // Логический анализ языка: Противоречивость и аномальность текста / АН СССР. Ин-т языкознания; Редкол.: Н.Д. Арутюнова (отв. ред.) и др. М.: Наука, 1990. С. 94106.
33. Бурда Т.М. Мовна поведінка особистості в умовах українсько-російського білінгвізму (молодіжне середовище м. Києва): Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2002. 22 с.
34. Вайнрайх У. Языковые контакты: состояние и проблемы исследования. Пер. с англ. К.: Вища школа, 1979. 262 с.
35. Вахтин Н.Б., Головко Е.В. Социолингвистика и социология языка: Учебное пособие. СПб.: ИЦ «Гуманитарная Академия», 2004. 336 с.
36. Вдовиченко Н.В. Експериментальне вивчення концепту «сором» у свідомості українців і росіян // Мова. Науково-теоретичний часопис з мовознавства. Одеса: Астропринт, 2004. №9. Проблеми прикладної лінгвістики. С. 4550.
37. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. М.: Русские словари, 1996. 410 с.
38. Верещагин Е.М. Психологическая и методическая характеристика двуязычия (билингвизма). М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. 159 с.
39. Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий: варианты речевого поведения. М., 1993. 134 с.
40. Волошинов В.Н. Марксизм и философия языка: Основные проблемы социологического метода в науке о языке // Вопросы философии. 1993. №1.
41. Габидуллина А.Р. Коммуникативные неудачи в педагогическом общении // Восточноукраинский лингвистический сборник: Выпуск девятый. Сборник научных трудов. Донецк: Донеччина, 2004. 549 с. С. 2327.
42. Гавранек Б. К проблематике смешения языков // Новое в лингвистике. М.: Прогресс, 1972. Вып. 6: Языковые контакты. С. 94111.
43. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: основы философской герменевтики. М.: Прогресс, 1988. 704 c.
44. Герд А.С. Введение в этнолингвистику: Курс лекций и хрестоматия. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. 488 с.
45. Горелов И.Н. О гипотезах раздельности” и совместности” в описаниях языковых компетенций билингва // Психологические и лингвистические аспекты языковых контактов: Сб. науч. трудов. Калинин: КГУ, 1984. С.1320.
46. Горелов И.Н., Седов К.Ф. Основы психолингвистики. Учебное пособие. М., 1998. 256 с.
47. Городецкий Б.Ю. К типологии коммуникативных неудач / Городецкий Б.Ю., Кобозева И.М., Сабурова И.Г. // Диалоговое взаимодействие и представление знаний. Новосибирск: Наука, 1985. С. 6478.
48. Городецкий Б.Ю. От лингвистики языка к лингвистике общения // Язык и социальное познание. М., 1990. С. 3956.
49. Горошко Е.И. Специфика ассоциативного сознания некоторых групп русскоязычного населения Украины // Языковое сознание: формирование и функционирование. М.: Ин-т языкознания РАН, 1998. С. 186200.
50. Грабовська Ірина. Сучасні українці у дзеркалі чужих та власних стереотипів // Сучасність, 2004. № 9. С. 138-147.
51. Грехем Скотт Джини. Конфликты. Пути их преодоления. К.: Внешторгиздат, 1991. 192 с.
52. Гридина Т.А. Языковая игра: стереотип и творчество. Екатеринбург: Урал ГПИ, 1996. 215 с.
53. Гудков Д.Б. Теория и практика межкультурной коммуникации. М.: ИТДГК Гнозис”, 2003. 288 с.
54. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 379 с.
55. Данилюк Н.О. Культурологічна лексика в сучасній українській мові та її лексикографічне опрацювання // Наукові записки. Том 34. Філологічні науки. К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. С. 36.
56. Девкин В.Д. Очерки по лексикографии. М.: Прометей, 2000. 395 с.
57. Двуязычие и взаимовлияние языков. Межвуз. сб. науч. трудов. Чебоксары, 1990. 108 с.
58. Дзюба Іван. Інтернаціоналізм чи русифікація? К.: Видавничий дім «KM Aкадемія», 1998. 276 с.
59. Дейк Т.А., ван. Язык. Познание, Коммуникация / Пер. с англ.: Сб. работ / Сост. В.В.Петров; Под ред. В.И.Герасимова. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
60. Демьянков В.З. Недопонимание как нарушение социальных предписаний // Язык и социальное познание. М., 1990. С. 5664.
61. Дешериев Ю.Д. Социальная лингвистика: к основам общей теории. М.: Наука, 1977. 382 с.
62. Дешериев Ю.Д., Протченко И.Ф. Основные аспекты исследования двуязычия и многоязычия // Проблемы двуязычия и многоязычия. М.: Наука, 1972. С. 2642.
63. Дымарский М.Я. Где находится порог языкового конфликта? // Аспекты речевой конфликтологии: Сб. ст. СПб., 1996. С. 1222.
64. Дяченко Л.М. Функціонально-семантична характеристика безеквівалентної та фонової лексики сучасної української літературної мови: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1997. 18 с.
65. Єрмоленко Світлана. Національна свідомість і виховання української мовної особистості // Нариси з української словесності (Стилістика та культура мови). К., 1999. С. 353358.
66. Ермакова О.Н. К построению типологии коммуникативных неудач (на материале естественного русского диалога) / О.Н. Ермакова, Е.А. Земская // Русский язык и его функционирование: Коммуникативно-прагматический аспект: Сб. ст. М.: Наука, 1993. - С. 90-157.
67. Жинкин Н.И. Психологические особенности спонтанной речи // Иностранные языки в школе. М.: Просвещение, 1965. № 4. С. 211.
68. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. М.: Наука, 1982. 159 с.
69. Жлуктенко Ю.О. Мовні контакти (Проблеми інтерлінгвістики). К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1966. 135 с.
70. Завьялова М.В. Исследование речевых механизмов при билингвизме (на материале ассоциативного эксперимента с литовско-русскими билингвами) // Вопросы языкознания. 2001.