КОМУНІКАТИВНО-КОГНІТИВНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЕРБАЛЬНОЇ ІНТЕРАКЦІЇ ЗІ СТОРОННІМ РЕЦИПІЄНТОМ (на матеріалі англійської мови)

Краткое описание

ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ЛЕСІ УКРАЇНКИ

На правах рукопису

ВОРОНЦОВА Наталія Георгіївна

УДК 811.111’42

КОМУНІКАТИВНО-КОГНІТИВНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЕРБАЛЬНОЇ ІНТЕРАКЦІЇ ЗІ СТОРОННІМ РЕЦИПІЄНТОМ
(на матеріалі англійської мови)

Спеціальність 10.02.04 германські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
БУЛАТЕЦЬКА Людмила Іванівна
кандидат філологічних наук,
професор

Луцьк 2005

ЗМІСТ
ВСТУП5
РОЗДІЛ 1. Комунікативна модель вербальної інтеракції зі стороннім реципієнтом.......................................................................................................................16
1.1. Антропокомпонентні особливості комунікативної інтеракції зі стороннім реципієнтом........................................................................................................16
1.2. Комунікативна позиція стороннього реципієнта............................................25
1.2.1. Сторонній реципієнт як пасивний компонент комунікативної інтеракції.......................................................................................................31
1.2.2. Сторонній реципієнт як активний компонент комунікативної інтеракції. ........................................................................................................................50
1.3. Функціональні типи стороннього реципієнта вербальної інтеракції........... 57
1.4. Комунікативний статус стороннього реципієнта............................................75
1.5. Комунікативна інтеракція зі стороннім реципієнтом як різновид поліактантної мовленнєвої структури............................. ...............................78
1.6. Динаміка комунікативної взаємодії зі стороннім реципієнтом................... 84
1.6.1. Лінгвальні засоби регулювання дистанції між інтерактантами...............89
1.6.2. Позалінгвальні засоби регулювання дистанції між інтерактантами........94
1.6.3. Ступінь інформованості стороннього реципієнта...................................102
1.6.4. Ступінь комунікативної активності інтерактантів..................................107
Висновки до першого розділу ...............................................................................111

РОЗДІЛ 2. Рецептивно-інтерпретаційна стратегія стороннього реципієнта.......................................................................................................................117
2.1. Стратегічно-тактичні комунікативні відносини між активними реагентами та стороннім реципієнтом .................................................................................. 117
2.2. Інтерпретація предмету думки активних реагентів інтеракції стороннім реципієнтом...........................................................................................................121
2.2.1. Фаза входження у інтерактивний простір взаємодії...............................126
2.2.2. Фаза адаптації до контексту інтеракції....................................................132
2.2.3. Фаза формування та верифікації гіпотез..................................................136
Висновки до другого розділу..................................................................................149

РОЗДІЛ 3. Реактивно-комунікативна стратегія стороннього реципієнта ...........................................................................................................................................153
3.1. Реалізація реактивно-комунікативної стратегії стороннього реципієнта..154
3.2. Реактивно-комунікативні позиції стороннього реципієнта........................164
3.2.1. Сторонній реципієнт як інтерактант з невербалізованими формами комунікативного реагування ..........................................................................164
3.2.2. Реактивна роль стороннього реципієнта як езотеричного інтерактанта..................................................................................................169
3.3. Реактивно-комунікативні функції стороннього реципієнта........................175
3.3.1. Контактовстановлююча функція...............................................................176
3.3.2. Контакторозмикаюча функція...................................................................184
3.4. Механізми комунікативного підключення стороннього реципієнта у інтеракцію..............................................................................................................188
3.4.1. Механізм комунікативної інтеграції .......................................................189
3.4.2. Механізм комунікативної інтерференції................................................. 195
Висновки до третього розділу................................................................................206

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ..............................................210
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...218
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ....238

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

СР сторонній реципієнт
АР активний реагент
ПДМ предмет думки мовця
ПДАР предмет думки активного реагента
ІПДі інтегрований предмет думки інтерактантів
КС комунікативний статус

ВСТУП
Лінгвістичні дослідження останніх десятиріч характеризуються зміною наукової парадигми в мовознавстві: на перший план вийшли когнітивні та комунікативні дослідження, які розкривають базові відносини між мовою та людиною, зосереджуються на проблемах взаємовідносин суб’єктів спілкування та засобів їх ідентифікації у мовленнєвій взаємодії. Як зазначає О.Селіванова [109, 7], однією з найважливіших проблем сучасної лінгвістики є дослідження комунікативної взаємодії індивідів, орієнтоване на їх діалогічне взаєморозуміння у співвідношенні з параметрами мови, середовища і культури. Розмаїття суб’єктів спілкування та складність взаємовідношень між ними, варіативність ситуацій мовленнєвої інтеракції та специфіка етикетних норм, на яких базується мовленнєва комунікація, роблять її вивчення однією із найскладніших проблем.
Лінгвістичні теорії, пов’язані з дослідженням комунікативних аспектів мовного спілкування та розробкою комунікативно-діяльних підходів до аналізу мови, тривалий час були зосереджені на вивченні стандартної мовленнєвої взаємодії (термін Г.Кларка [160, 206], тобто комунікативної структури, обов’язковими актантами якої є лише один мовець (продуцент висловлювання) і один слухач (реципієнт висловлювання). Автори цих теорій (Дж.Остін [143], П.Грайс, [189; 190], Дж.Серль [219; 220] досліджували особливості інтерсуб’єктної мовленнєвої взаємодії між двома комунікантами (мовцем та адресатом); насамперед те, яким чином висловлювання конструюється мовцем (його продуцентом), базуючись винятково на спрямованості цього висловлювання лише на єдиного реципієнта-адресата. Стандартна мовленнєва взаємодія лежить в основі багатьох сучасних досліджень мовної комунікації [26; 2; 44; 88; 79; 100; 102; 137; 116; 127; 57; 99; 138; 139; 217; 218 і т. ін.]. Інтерес сучасних лінгвістів перш за все зосереджений на проблемі дослідження фактору адресата [5; 129; 27; 24; 99], що зумовлено відносно невеликим обсягом комунікативно-релевантних знань антропоцентричного характеру стосовно фігури адресата, відмінної від фігури комуніканта-мовця. Проте, на шляху до розуміння сутності мовної комунікації, прагнення сягнути глибин таїни спілкування та з’ясування природи функціонування мови у повсякденній практиці її використання, дослідження мовленнєвої взаємодії між двома комунікантами не відображає у всій повноті реальних умов, в яких відбувається спілкування. Репертуар комунікативних ролей учасників спілкування виявляється набагато ширшим і різноманітнішим ніж роль мовця та адресата. Чим глибше ми вивчаємо природу комунікативного акту, тим більш очевидним постає схематизм якобсонівської схеми комунікативного акту, не розробленість в ній комунікативних нюансів і деталей виділених ним компонентів комунікативного акту [102, 37-38]. Існуючі сьогодні моделі комунікації потребують уточнення і деталізації комунікативної природи її складових, насамперед комунікативної природи позицій реципієнта, які різняться своєю комунікативною перспективою та баченням ситуації. Як зауважує Д. Франк, „суттєвою є не одна перспектива, а стільки перспектив, скільки є комунікантів” [122, с. 367]. Спілкування адресанта та адресата розглядається як найпростіший варіант мовленнєвої взаємодії і одна з можливих ліній дослідження. В реальній дійсності антропокомпонентний простір комунікативного акту не обмежується лише адресантом та адресатом, а включає й стороннього слухача. Мовна комунікація розглядає комунікативну діяльність як симбіоз мовленнєвих дій мовця, слухача та спостерігача [20, 28-29] і, таким чином, визнає наявність третього антропокомпонента стороннього реципієнта як релевантного суб’єкта спілкування. Отже, комунікативна діяльність являє собою систему відносин між: першою особою, що створює висловлювання, другою особою на кого воно спрямоване і третьою особою, яка не бере участі у вербальному інтеракті, однак, є присутньою. Таким чином прагматичні теорії використання мови поступово визнають той факт, що мовець конструює своє висловлювання не тільки з розрахунку на безпосереднього адресата (Г.Кларк називає такий підхід default attitude hypothesis” гіпотеза відсутності відношення” [162, 269], а також беручи до уваги всіх можливих, тобто потенційних реципієнтів даної інформації (в тому числі і стороннього реципієнта). Звідси витікає необхідність нового підходу до розуміння процесу спілкування в межах комунікативної взаємодії, розширюючи рамки антропоцентричного простору вербальної інтеракції, а саме, враховуючи не лише стандартних актантів вербальної комунікації (мовця та слухача), але й фактор стороннього реципієнта як суб’єкта спілкування з нестандартною комунікативною позицією.
Проблема створення моделі комунікативної інтеракції зі стороннім реципієнтом та визначення особливостей його комунікативної поведінки поки що не отримала адекватної лінгвістичної інтерпретації. Проте, питання стороннього учасника вербальної взаємодії частково піднімалось у працях Г. Кларка [160], Г.Кларка та Т.Карлсона [161] Г. Брауна та Г. Юла [153], в яких вказано на доцільність розмежування ролей в позиції реципієнта вербальної інтеракції на безпосередніх адресатів та всіх потенційних сторонніх слухачів, а також виділено певні функціональні типи сторонніх учасників комунікативної взаємодії. А. В. Кравченко [81] підходить до проблеми спостерігача з позиції прояву його на різних ділянках мовної системи, не виходячи на рівень функціональної сфери комунікативних процесів. Про фактор стороннього учасника інтеракту згадується також у статтях Н.Д. Арутюнової [5] та О.П. Воробйової [27; 29], в яких комунікативна роль спостерігача розглядається в контексті категорії адресатності. Розгляд проблеми стороннього слухача носив переважно периферійний для цілей цих робіт характер і саме поняття вводилось до аналізу не стільки для дослідження комунікативної сутності самого стороннього актанта, скільки для з’ясування інших явищ, наприклад, розбіжностей мовленнєвої поведінки за ознаками квантифікацій ([126, 202-208)], ілокуції (Kuroda, 1980)[103.., 27]. Проблемам комунікативної типології адресата та інтерактивної ролі слухача в актах мовленнєвого спілкування присвячені окремі праці Г.Почепцова [102; 103] в яких вказано на доцільність та актуальність дослідження різних комунікативних ролей реципієнтів висловлювання як комунікативно релевантних даних та намічені певні перспективи такого напрямку дослідження. Однак, жодна з вказаних робіт не надає повного та ґрунтовного аналізу інтерактивно-прагматичних та когнітивних аспектів актомовленнєвої поведінки стороннього реципієнта як суб’єкта комунікативного процесу.
Оскільки в багатьох ситуаціях спілкування роль стороннього учасника- реципієнта є комунікативно суттєвою, розробка моделі комунікативної поведінки стороннього реципієнта у акті вербальної взаємодії є не менш актуальною ніж створення комунікативних моделей мовця та слухача-адресата. Комунікативна сутність стороннього реципієнта досить неоднорідна і потребує ґрунтовного лінгво-прагматичного та когнітивного дослідження.
Актуальність даної дисертаційної роботи обумовлена спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень на розвиток теорії комунікації із врахуванням різноманітності комунікативних реалій стосовно учасників комунікативного процесу та особливостей їх вербальної взаємодії в контексті цих реалій, а також тенденцією сучасної лінгвістики приділяти особливу увагу антропоцентричному та інтерактивному принципам спілкування.
Актуальним є встановлення сутності та визначення статусу стороннього реципієнта як суб’єкта комунікативного процесу. Актуальність роботи обумовлена також перспективністю підходу до процесу комунікації з позиції врахування фактору сторонніх учасників-спостерігачів, як свідченням динамічності та варіативності комунікативних реалій, а також відсутністю робіт дослідницького характеру за даною темою.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано відповідно до плану наукових досліджень кафедри англійської філології Волинського державного університету імені Лесі Українки за комплексною науковою темою ”Семантичні, соціолінгвістичні та прагматичні особливості мовних одиниць” (протокол № 9 від 29.05.1998 року; № державної реєстрації 0197U004982).
Об’єктом дослідження виступає прагматичний різновид комунікативної інтеракції між адресантом та адресатом, яка відбувається в умовах присутності третьої особи стороннього реципієнта як учасника комунікації з нестандартною комунікативною позицією реципієнта-спостерігача.
Предметом аналізу дисертаційної роботи виступають комунікативно-когнітивні властивості вербальної інтеракції зі стороннім реципієнтом як учасником спілкування з особливими комунікативними стратегіями.
Робоча гіпотеза, що висувається в дисертації полягає в тому, що вербальна інтеракція зі стороннім реципієнтом є однією із типових ситуацій спілкування, яка характеризується розширеним антропокомпонентним складом учасників, один з яких сторонній реципієнт не є рівноположеним стосовно свого комунікативного статусу у контурі комунікативної події з регулярними учасниками інтеракції (мовцем та адресатом), проте, незважаючи на свою нестандартну комунікативну позицію є релевантним суб’єктом комунікативного процесу, що здатен проявляти себе у цьому процесі в низці комунікативних функцій, а також виступати детермінантом комунікативної поведінки активних реагентів інтеракції.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше представлена модель комунікативної інтеракції з присутнім стороннім реципієнтом, описані складові цієї моделі та встановлені функціональні та стратегічні особливості поведінки комунікативних партнерів в рамках зазначеної моделі інтеракції.
Теоретична значимість дисертації полягає у тому, що проведене дослідження є внеском у розвиток теорії комунікації, а саме, у ньому запропонована розширена модель комунікативної інтеракції з урахуванням фактору присутності стороннього реципієнта та представлений прагмалінгвістичний та комунікативно- когнітивний опис даної моделі комунікації, що сприяє створенню диференційованого, отже й адекватного уявлення про комунікативну дійсність та усний дискурс як складне лінгвістичне явище.
Практична цінність роботи полягає у можливості використання її основних теоретичних положень і висновків в навчальному процесі на факультетах іноземних мов педагогічних інститутів та університетів в курсі теоретичної граматики англійської мови при вивченні розділу „Комунікативний синтаксис”; у спецкурсах „Основи теорії мовної комунікації”, „Актуальні питання когнітивної лінгвістики”, „Основи теорії дискурсу”; при написанні курсових, дипломних та магістерських робіт з англійської філології, при проведенні практичних занять по розвитку у студентів навичок мовленнєвої взаємодії.
Особистий вклад дисертантки полягає у тому, що здійснений в роботі комунікативно-когнітивний аналіз вербальної інтеракції зі стороннім реципієнтом та аналіз комунікативної поведінки учасників спілкування в контексті зазначеної інтеракції збагачує сферу комунікативно-прагматичних і когнітивних досліджень та доповнює традиційну схему комунікативної інтеракції, розширюючи її антропологічний склад комунікативно релевантною фігурою стороннього реципієнта. Представлена в дисертації концептуальна модель інтерпретації предмету думки мовця з позиції спостерігача є внеском у подальше дослідження такого комунікативно-когнітивного феномену як предмет думки мовця, який в умовах зазначеної моделі спілкування набуває статусу інтегрованого предмету думки інтерактантів.
Метою роботи є дослідження комунікативної інтеракції зі стороннім реципієнтом, вивчення інтерактивної поведінки стороннього реципієнта через визначення особливостей його комунікативного статусу та встановлення парадигми способів його взаємодії з активними реагентами вербального обміну (адресантом та адресатом) з метою реалізації ним інтерактивних комунікативних стратегій.
Поставлена мета вимагає вирішення наступних задач:
1. Визначити антропокомпонентні особливості вербальної інтеракції зі стороннім реципієнтом та встановити засоби ідентифікації стороннього реципієнта в англомовному дискурсі.
2. Розробити функціонально-прагматичну класифікацію учасників комунікативного процесу, що знаходяться в позиції сторонніх реципієнтів, стосовно понять інтерактивного простору та топікального поля вербальної взаємодії.
3. Розкрити комунікативну сутність позиції стороннього реципієнта як пасивного та як активного компонента комунікативного процесу, а також його детермінуючу роль у комунікативній поведінці активних реагентів.
4. Описати механізм взаємодії комунікативних партнерів інтеракції в умовах включення до її антропологічного складу стороннього реципієнта.
5. Встановити парадигму комунікативних стратегій стороннього реципієнта та тактик їх реалізації в усному англомовному дискурсі.
6. Розглянути механізми зміни позиції стороннього реципієнта в напрямку підвищення його комунікативного статусу до ролі активного реагента інтеракції.
7. Виявити концептуальну специфіку моделі інтерпретації стороннім реципієнтом предмету думки активних реагентів із зазначенням комунікативно-когнітивних операцій здійснення ним процесу інтерпретації.
Вирішення перерахованих завдань було спрямоване на підтвердження положень, що виносяться на захист:
1. Cитуації комунікативних реалій є відображенням комунікативної моделі спілкування, що являє собою симбіоз комунікативних позицій мовця, слухача та спостерігача і, таким чином, підтверджує наявність третього антропокомпонента цієї моделі стороннього реципієнта.
2. Для здійснення функціональної диференціації учасників інтеракції в позиції стороннього реципієнта визначальними є поняття інтерактивного простору та топікального поля вербальної взаємодії, згідно яких виділяються функціональні типи стороннього реципієнта вербальної інтеракції.
3. Специфіка комунікативно-когнітивної перспективи стороннього реципієнта виявляється у нестандартності його позиції спостерігача, що дає йому змогу отримати повідомлення мовця, спрямоване на адресата, та виступити у ролі інтерпретатора предмету думок активних реагентів комунікації.
4. Присутність стороннього реципієнта у інтерактивному просторі взаємодії виступає фактором регулювання комунікативної поведінки активних реагентів інтеракції, що виявляється у застосуванні ними паралінгвальних, лінгвальних та прагмалінгвальних самообмежень при моделюванні своїх висловлювань.
5. Поведінка стороннього реципієнта будується на основі чітко визначених ним інтерактивно-комунікативних та когнітивних стратегій: рецептивно-інтрпретаційної та реактивно-комунікативної. Рецептивно-інтерпретаційна стратегія є інгерентною сутністю стороннього реципієнта як учасника-спостерігача, формування якої відбувається на довербальному рівні інтерактивної взаємодії, та представлена сегментом вербальної інтеракції між активними реагентами. Реактивно-комунікативна стратегія експлікується на комунікативно-дійовому рівні та засвідчує спеціалізацію стороннього реципієнта на інтеграцію з активними реагентами, на конфронтацію з активними реагентами, а також комунікативне невтручання (самоусунення).
6. Модель комунікативної взаємодії зі стороннім реципієнтом характеризується високим ступенем динамічності з нефіксованими рольовими позиціями актантів у тріаді Адресант Адресат Сторонній реципієнт (СР) з можливим перерозподілом ролей у тріаді.
7. Нестандартність комунікативної перспективи стороннього реципієнта як спостерігача зумовлює когнітивно-функціональні відмінності його інтерпретаційної стратегії та тактик її реалізації. Процес інтерпретації предмету думки активних реагентів інтеракції стороннім реципієнтом відбувається за ускладненою схемою. Фактором, що ускладнює синтагматику інтерпретаційних операцій, які здійснюються стороннім реципієнтом, є те, що дана синтагматика має двовекторну направленість, на відміну від одновекторної синтагматики інтерпретації предмету думки мовця (ПДМ) адресатом, оскільки в ході сприйняття інформації спілкування СР повинен встановити предмет думки (ПД) обох активних реагентів ПДАР1 та ПДАР2, які, виступаючи як взаємоузгодженні комунікативно-концептуальні сутності, в процесі комунікативного контакту взаємодоповнюються, інтегруючись у сукупний комунікативно-когнітивний продукт ІПДі (інтегрований предмет думки інтерактантів).
Матеріалом дослідження слугувала класична та сучасна англомовна проза у вигляді цільних у змістовому відношенні фрагментів комунікативних інтеракцій (корпус дослідження складає 675 фрагментів), в антропокопонентній структурі яких присутня особа комуніканта-спостерігача. Ілюстративний корпус дослідження отриманий методом суцільної вибірки із творів сучасної та класичної художньої прози (загальним об’ємом близько 7 тис. сторінок); у якості джерела ілюстративного матеріалу використано також художні твори англомовної електронної бібліотеки Treasures of World Literature [Deluxe Edition, CD-ROM]. Підставою для вибору нами художніх творів у якості матеріалу дослідження є думка про те, що літературний твір здатен служити багатим джерелом для аналізу комунікативних реалій, оскільки до складу завдань письменників належить правдиве зображення розмовного дискурсу персонажів. Автор художнього твору прагне сконструювати семантично зрозумілий і точний текст, ранжувати персонажі та події і висловити типове, тобто представити своєрідну модель людської взаємодії [66, 175].
В методологічну основу дослідження покладено концепції розуміння мовної комунікації Т.А. ван Дейка, Г.Кларка, Г.Почепцова, а також наукові концепції стратегій інтерпретації предмету думки мовця Л.Булатецької, Р. ван Вельде, В.Дем’янкова, В.Кінча.
Для вирішення поставлених конкретних завдань у роботі було використано наступні методи структурної, функціональної, когнітивної та прагматичної лінгвістики, конструктивні засади якої визначаються комунікативно-філософською спрямованістю:
- гіпотетико-дедуктивний метод, який передбачає добір фактичного матеріалу, побудову гіпотези й перевірку її істинності;
- метод дискурсивного аналізу, елементи конверсаційного аналізу, необхідність використання яких випливає з детального аналізу не лише лінгвальних, але й позалінгвальних чинників комунікативної інтеракції, що виступають детермінантами комунікативної поведінки учасників комунікації;
- описово-аналітичний метод та елементи функціонального та актомовленнєвого аналізу, за допомогою якого встановлювався ілокутивний статус висловлювань як активних реагентів, так і стороннього реципієнта.
У дослідженні застосовуються елементи статистичного аналізу (для представлення кількісного співвідношення різних функціональних ролей стороннього реципієнта та інтродукторів його мовленнєвих ходів), а також такі операції аналізу як класифікація та порівняння.
Апробація результатів дисертації здійснювалась на засіданнях кафедри англійської філології Волинського державного університету в 1997 2000 р.р. та 2003 2005 р.р., на науково-прак

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Вербальна взаємодія адресанта та адресата є лише однією з інтерактивних схем, діючих в комунікативному процесі. Комунікативні реалії засвідчують те, що у більшості типових ситуацій модель спілкування являє собою симбіоз комунікативних позицій мовця, слухача та спостерігача і, таким чином, не заперечує наявність третього антропокомпонента цієї моделі стороннього слухача (реципієнта) як окремого суб’єкта комунікації, релевантного до особливостей здійснення спілкування. Отже, в результаті проведеного дослідження була підтверджена гіпотеза про те, що в комунікативній дійсності антропологічний простір комунікативної інтеракції не обмежується лише мовцем (адресантом) та слухачем (адресатом), а включає також і третю особу стороннього реципієнта, який, хоча і не бере прямої участі у вербальній інтеракції, однак, є присутнім при взаємодії першої та другої осіб. Специфічність комунікативного статусу стороннього реципієнта виявляється у нестандартності його комунікативної позиції спостерігача, що дає йому змогу отримати повідомлення мовця, спрямоване на адресата, та виступити у ролі інтерпретатора змісту цього повідомлення, отже виступити у ролі актанта-інтерпретатора предмету думок активних реагентів комунікації. Спроба розглянути модель вербальної комунікативної взаємодії з урахуванням саме фактору присутності стороннього реципієнта з точки зору його комунікативного прояву у процесі спілкування між активними реагентами та здійснення впливу на цей процес зумовлено відносно невеликим обсягом комунікативно-релевантних знань антропоцентричного характеру стосовно фігури стороннього реципієнта як відмінної від фігури комуніканта-мовця та комуніканта-адресата та пов’язано із прагненням пояснити механізми комунікативної взаємодії між учасниками комунікації з різною комунікативною перспективою, а також прагненням глибше пізнати сутність мовної комунікації та бажанням більш повного відображення реальних умов вербального спілкування та з’ясування природи функціонування мови у повсякденній практиці її використання.
Отже, у даному дисертаційному дослідженні представлена комунікативна модель прагматичного різновиду вербальної інтеракції з розширеною антропокомпонентною структурою, в якій передбачена присутність у інтерактивному просторі комунікативної взаємодії не лише стандартних учасників комунікації (активних реагентів), але й фігури стороннього реципієнта як релевантного суб’єкта спілкування з нестандартною комунікативною позицією.
Вербальна інтеракція зі стороннім реципієнтом характеризується виникненням в рамках зазначеної взаємодії інтерсуб’єктних поліадичних відносин, які реалізуються на двох інтерактивних рівнях комунікативних відносин: відносин між активними реагентами (І-ий рівень відносин), які взаємодіють у експліцитному режимі інтеракції, та відносин між активними реагентами та стороннім реципієнтом (ІІ-ий рівень відносин), які взаємодіють у імпліцитному режимі інтеракції. Дворівневий експліцитно-імпліцитний режим інтеракції спричиняє дворівневе розшарування ілокутивного змісту висловлювань активних реагентів: ілокуцію І-го рівня та ілокуцію ІІ-го рівня; остання є засобом здійснення активними реагентами комунікативного впливу на стороннього реципієнта.
В роботі визначені структурні, семантичні та структурно-семантичні засоби ідентифікації стороннього реципієнта у художньому дискурсі, представлені функціонально-комунікативні особливості даної взаємодії, розкрито комунікативну сутність позиції стороннього реципієнта у двох форматах: як пасивного та як активного антропоконстітуента вербальної інтеракції, здатного виступати у функції об’єкта комунікативного впливу з боку активних реагентів, а також у функції суб’єкта здійснення такого впливу на активних реагентів, виступаючи фактором регулювання комунікативної поведінки останніх, що проявляється у паралінгвальних, лінгвальних та прагмалінгвальних самообмеженнях при моделюванні активними реагентами їх комунікативних ходів. Неоднорідність комунікативної позиції стороннього реципієнта підтверджена диференціацією різних функціонально-комунікативних типів сторонніх реципієнтів, що ґрунтується на розмежуванні понять інтерактивного простору та топікального поля вербальної інтеракції. Представлені складові динаміки комунікативної взаємодії із присутнім стороннім реципієнтом, до яких відносяться лінгвальні та позалінгвальні засоби регулювання комунікативної дистанції між інтерактантами, а також ступінь інформованості стороннього реципієнта та ступінь комунікативної активності інтерактантів, що функціонують як засоби перерозподілу рольових позицій у антропологічному просторі „Адресант Адресат Сторонній реципієнт”. Процес зміни комунікативних ролей супроводжується зміною комунікативного статусу стороннього реципієнта: від статусу спостерігача до комунікативно вищого статусу активного реагента інтеракції.
Представлена в дисертації функціональна парадигма способів взаємодії між активними реагентами комунікації та стороннім реципієнтом ґрунтується на реалізації кожним із учасників спілкування окремих стратегічних ліній, які визначаються їх комунікативними потребами та інтенціями. У своєму ставленні до стороннього реципієнта активні реагенти проявляють себе як носії стратегії врахування фактору присутності стороннього реципієнта, стратегії комунікативної конфронтації та стратегії комунікативної інтеграції з ним.
Створення моделі комунікативної поведінки стороннього реципієнта в роботі здійснюється в рамках розгляду двох комунікативно-релевантних стратегічних ліній, які стимулюють його комунікативну діяльність та обумовлені специфікою комунікативної позиції стороннього реципієнта як комуніканта-спостерігача.
СР виступає носієм двох стратегічних ліній: рецептивно-інтерпретаційної та реактивно-комунікативної.
Рецептивно-інтерпретаційна стратегічна лінія є інгерентною властивістю комунікативної поведінки стороннього реципієнта як суб’єкта комунікації, комунікативна сутність якого, перш за все, полягає у рецепції вербального контакту між активними реагентами та її інтерпретаційній обробці. Рецептивно-інтерпретаційна стратегія являє собою конструктивний комунікативно-когнітивний процес, спрямований на створення у концептуальному світі спостерігача ментальної моделі дискурсу, за розгортанням якого він спостерігає.
У роботі розроблена концептуальна модель інтерпретації стороннім реципієнтом предмета думки активних реагентів інтеракції з урахуванням специфіки комунікативної перспективи стороннього реципієнта. А саме, доведено, що бачення ситуації не з точки зору її актанта, а з позиції спостерігача виступає фактором, що ускладнює синтагматику інтерпретаційних операцій стороннього реципієнта, оскільки СР, в ході рецепції інтеракції активних реагентів, встановлює предмет думки обох активних реагентів ПДАР1 та ПДАР2. Предмети думок активних реагентів виступають як взаємоузгодженні комунікативно-концептуальні сутності, які, оскільки активні реагенти взаємодіють в рамках спільного інтерактивного простору та спільного топікального поля інтеракції, в процесі комунікативного контакту інтегрують у сукупний комунікативно-когнітивний продукт ІПДі (інтегрований предмет думки інтерактантів).
Процес інтерпретації ІПДі відбувається за схемою одноваріантної чи поліваріантної гіпотетичної інтерпретації, оскільки передбачає висунення стороннім реципієнтом гіпотези (чи варіантів гіпотез) стосовно ІПДі. В ході одноваріантної гіпотетичної інтерпретації СР здійснює смислове прогнозування ІПДі, висуваючи лише одну гіпотезу стосовно ІПДі, яка, в результаті верифікації, відповідно до отриманого в процесі рецепції комунікативної взаємодії мовленнєвого матеріалу, формує результативний варіант інтерпретованого ІПДі. Здійснення поліваріантної гіпотетичної інтерпретації полягає у поступовому розширенні, а потім звуженні (дезактивації) поточного набору гіпотез стороннього реципієнта відносно ІПДі. Серед всіх виділених гіпотез відхиляються (дезактивуються) ті, які в конкретних обставинах, в рамках даного комунікативного контексту є найменш ймовірними, решта гіпотетичних інтерпретацій інтегрують у результативну інтерпретацію, яка й складає продукт інтерпретації ІПДі. Інтерпретація стороннім реципієнтом ІПДі представлена як комунікативно-когнітивна діяльність, що інтегрує у собі три взаємоузгоджених фази, які можуть актуалізовуватись як у лінійній послідовності, так і паралельно:
1. фаза входження у інтерактивний простір;
2. фаза адаптації до контексту;
3. фаза формування та верифікації гіпотез стосовно ІПДі.
Кожна з фаз представлена набором комунікативно-когнітивних операцій, які розглядаються як тактики здійснення рецептивно-інтерпретаційної стратегії. Серед даних операцій-тактик виділяються наступні: аудіо-(відео) сприйняття інтеракції, концентрація уваги, пошук анафоричних та катафоричних інференцій, висунення, верифікація та дезактивація гіпотез з опорою на дані когнітивно-інформаційного простору стороннього реципієнта, а також присутні у мовленнєвому матеріалі інтеракції комунікативно-когнітивні маркери топікального поля, які водночас виступають комунікативно-когнітивними операторами ІПДі. До них відносяться дейктичні елементи, повтори лексичних елементів, семантичні репрезентативи топікального поля, просодичні, кінесичні та проксемні ознаки комунікативної поведінки активних реагентів, які сигналізують про виконання активними реагентами мовленнєво-розумових актів.
Особлива увага зосереджена на реактивно-комунікативній стратегічній лінії стороннього реципієнта, оскільки його рецептивні стратегії формуються на довербальному рівні інтерактивної взаємодії та є інтродуктивним етапом для здійснення стороннім реципієнтом стратегії реактивно-комунікативного характеру. В рамках реактивної стратегічної лінії нами виділені наступні стратегії: стратегія інтеграції з активними реагентами, стратегія конфронтації з активними реагентами та стратегія комунікативного невтручання у вербальну взаємодію між активними реагентами, що засвідчують спеціалізацію стороннього реципієнта на комунікативне співробітництво, комунікативне неспівробітництво та самоусунення. Тактиками здійснення даної стратегії є мовленнєві ходи стороннього реципієнта, а також невербальні комунікативні реакції.
За допомогою дискурсивного аналізу встановлена парадигма способів комунікативної взаємодії стороннього реципієнта з активними реагентами вербальної інтеракції в контексті реалізації ним реактивно-комунікативної стратегії. Комунікативна сутність стороннього реципієнта в рамках реалізації даної стратегії екстеорізується у поліфункціональності його комунікативного прояву. СР здатен виконувати у ході вербальної інтеракції контактовстановлюючу та контакторозмикаючу функції. Як реалізатор контактовстановлюючої функції СР виступає у наступних функціональних типах інтерактивних ролей: ролі „арбітра”, ролі „консіліатора”, ролі „просителя на підтримку іншого”, ролі захисника, ролі порадника, ролі контрадиктора, та у ролі виконавця етикетної функції, забезпечуючи ведення активними реагентами розмови в межах існуючих мовленнєво-етикетних норм. Як реалізатор контакторозмикаючої функції СР за допомогою Мх-переривання зупиняє вербальний контакт між мовцем та адресатом, виступаючи у ролі розмикача контакту.
Комунікативна неоднорідність стороннього реципієнта підкреслюється також його здатністю виступати у комунікативному контурі події в таких комунікативно-інтерактивних модифікаціях як актант з невербалізованими формами комунікативного контакту (коли його реактивно-комунікативна роль представлена паралінгвальним компонентом), а також як езотеричний (прихований) комунікант, реактивна роль якого проявляється в контексті дистанційного мовленнєвого контакту, представленого розмовою по телефону.
Реалізація стороннім реципієнтом реактивно-комунікативної стратегії засвідчує комунікативну динамічність позиції стороннього реципієнта, оскільки комунікативне реагування супроводжується його функціональною трансформацією, тобто зміною комунікативного статусу в напрямку СР АР. Цей процес полягає у підключенні стороннього реципієнта до вербальної інтеракції. Дослідження особливостей здійснення стороннім реципієнтом підключення до комунікативної події дозволило виділити дві групи комунікативних механізмів, що забезпечують здійснення стороннім реципієнтом комунікативного реагування:
1) механізм комунікативної інтеграції (залучення) стороннього реципієнта у вербальну інтеракцію;
2) механізм комунікативної інтерференції (втручання) стороннього реципієнта у вербальну інтеракцію.
Дані механізми диференціюються в залежності від того, хто виступає ініціатором комунікативного реагування стороннього реципієнта. У першому випадку комунікативне реагування відбувається з ініціативи активного реагента, у другому з ініціативи стороннього реципієнта з метою саморепрезентації та реалізації реактивної комунікативної стратегії.
Механізм комунікативної інтеграції актуалізується через вербальні та паравербальні сигнали. Виходячи з того, що комунікативна інтеграція стороннього реципієнта ініціюється активними реагентами, вона кваліфікується нами як прояв активними реагентами комунікативної стратегії інтеграції зі стороннім реципієнтом. Відповідно, механізми цієї інтеграції розглядаються також як тактика здійснення активними реагентами комунікативної стратегії інтеграції зі стороннім реципієнтом. При інтеграції стороннього реципієнта у інтеракцію інтродуктивною ланкою зайняття стороннім реципієнтом ролі мовця є позиція адресата.
Механізм комунікативної інтерференції актуалізується через експліцитно-вербальні прийоми (за допомогою метакомунікативних фраз взяття слова) та експліцитно-невербальні прийоми, представлені засобами кінесики, проксемії та емоційними засобами (напр. усмішка, сміх). Експліцитно-невербальні прийоми як правило передують вербальному втручанню, проте, якщо СР не має комунікативної інтенції підвищити свій комунікативний статус до статусу мовця, його експліцитно-невербальні прийоми інтерференції не переходять у вербальні. Як підтвердили кількісні підрахунки, лише у 42% випадків відбувається переростання невербального реагування стороннього реципієнта у мовленнєву реакцію. Даний факт, на нашу думку, пояснюється несхвальною соціальною установкою на акт втручання у розмову особи, яка не входить до складу співрозмовників та визнанням соціально-етикетної неправомірності такої комунікативної дії.
Проведений у даному дисертаційному дослідженні функціональний та комунікативно-когнітивний аналіз вербальної інтеракції зі стороннім реципієнтом та дослідження особливостей комунікативної поведінки суб’єкта комунікації зі статусом стороннього реципієнта не є вичерпним. Комунікативна сутність стороннього реципієнта, будучи неоднорідною, потребує подальшого ґрунтовного лінгво-прагматичного та когнітивного дослідження. Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють намітити перспективи подальшого вивчення комунікативної фігури стороннього реципієнта в ракурсі його прояву в контексті різноманітних комунікативних соціоетнічних та психолого-етичних особливостей. Науковий інтерес являє більш глибинне дослідження соціопсихологічного та етичного змісту самого феномена підслуховування та його прояву у інтерсуб’єктному комунікативному просторі. Це може послужити темою подальшого вивчення, що розвиватиме основні положення даної роботи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Авдеенко Т.Е. Коммуникативно-функциональные и структурно-семантические особенности высказываний в условиях ретрансляционного общения: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 К., 1994. 16 c.
2. Алимурадов А.Р Семантико-композиционное строение современного английского диалога как коммуникативной формы текста: Дис... канд. филол. наук: 10.02.04. Пятигорск, 1981. 201 с.
3. Алферов А.В. К теории зикречевого взаимодействия: Речевые единицы язиыка. // Вестник МГУ. Сер.19. Лингвистика и межкультурная коммуникация 2001. № 4. С. 192-200.
4. Арутюнова Н.Д. Стратегия и тактика речевого поведения // Прагматические аспекты изучения предложения и текста. К., 1983. С. 4-11.
5. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Изв. АН СССР. Серия литературы и языка. 1981. Т.40. №4. С. 356-377.
6. Белова А.Д. Комунікативні стратегії і тактики: проблеми систематики // Мовні і концептуальні картини світу. Вип.10. К. 2004. С.11-16.
7. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. К.: Киевск. ун-т им. Т.Шевченко, 1997. 310 с.
8. Берн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих отношений; Люди, которые играют в игры: Психология человеческой судьбы: Пер. с англ. «Прамеб», Минск, 1992. 384 с.
9. Бирвиш М. Насколько линейно упорядоченной является языковая обработка? // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 23. Когнитивные аспекты языка. М.: Прогресс. 1988. С. 93-153.
10. Бондар Р.В. Емотивний компонент висловлювання як засіб психологічної характеристики мовця // Мовні і концептуальні картини світу: Збірник наукових праць К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2003. С. 210-215.
11. Большой энциклопедический словарь. Языкознание / под ред. В.Н.Ярцевой. М.: Большая Российская энциклопедия. 2000. 682 с.
12. Богданов В.В. Речевое общение. Прагматические и семантические аспекты. Л.: Ленинградский ун-т, 1990. 88 с.
13. Богданов В.В. Функции вербальных и невербальных компонентов в речевом общении // Языковое общение: Единицы и регулятивы: Межвуз. сборн. научн. тр. / Калининск. ун-т. Редкол.: И.П.Сусов (отв. ред.) Калинин. 1987.
138 с.
14. Борисова И.Н. Дискурсивные стратегии в разговорном диалоге. Русская разговорная речь как явление городской культуры. Екатеринбург. 1996.
С. 21- 48.
15. Булатецька Л.І. Інтерпретація предмета думки мовця та умови її комунікативної синтагматики // Науковий Вісник ВДУ. Романо-германська філологія. № 5 . 1997. С. 8-10.
16. Булатецька Л.І. Теорія і теоретизація у лінгвістиці. Підручник. <<Нова книга>>. Вінниця, 2004. 175 с.
17. Булатецкая Л.И. Топикальность и её реализация в тексте (на материале современного английского языка): Дис. канд. филол. наук: 10.02.04. К., 1985. 202 с.
18. Бунь О.А. Проблеми інтерпретації постмодерністського тексту в контексті мультикультуралізму // Мовні і концептуальні картини світу: Збірник наукових праць К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2003.
С. 116-119.
19. Быстрицкий Е.К. Понимание и практическое сознание // Загадка человеческого понимания (над чем работают, о чём спорят философы). М.: Политиздат, 1991. С. 25-38.
20. Васильев Л.Г. Некоторые аспекты языковой деятельности // Прагматические и семантические аспекты синтаксиса. Сб. научн. тр. Калининск. гос. ун-т., 1985. С.28-35.
21. Васильев Л.Г. Понимание и научные парадигмы // Языковое общение: Единицы и регулятивы: Межвуз. сб. научн. тр. / Калинин. ун-т. Редкол.: И.П.Сусов (отв. ред.). Калинин. 1987. 138 с.
22. Верещагин Е.М. Коммуникативные тактики как поле взаимодействия языка и культуры // Русский язык и современность. Проблемы и перспективы развития русистики. Ч. 1. М. 1991. С. 32-43.
23. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. В поисках новых путей развития лингво-страноведения: концепция речеповеденческих тактик. М. 1999. C. 11-13.
24. Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий: Варианты речевого поведения. М.: Наука. 1993. 171 с.
25. Витгенштейн Л. Философские работы: Пер. с нем. М.: Гнозис, 1994. Т. 1. 612 с.
26. Власова Т.М. Функционально-семантические типы реплик в диалоге пьес среднеанглийского периода: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 Л., 1980. 20 с.
27. Воробьёва О.П. К вопросу о таксономии адресата художественного текста // Текст и его категориальные признаки: Сб. науч. тр. Киев: Изд-во КГПИИЯ, 1989. С. 39-46.
28. Воробьёва О.П. Семантическое пространство художественного текста: интерпретация мира или мир интерпретаций? // Категоризация мира: пространство и время: Мат. науч. конф. / Моск. гос. ун-т. им. М.В.Ломоносова. М.: Диалог МГУ, 1997. С. 39-40.
29. Воробьёва О.П. Текстовые категории и фактор адресата. К.: Вища школа, 1993. 200 c.
30. Воронцова Н.Г. Інтерактивні особливості комунікативного прояву реципієнта аутсайдера у процесі конверсаційного обміну // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. 2004. №3. С. 76-82.
31. Воронцова Н.Г. Комунікативна структура зі слухачем-аутсайдером як різновид полілогу // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. 2000. №2. С. 187-191.
32. Воронцова Н.Г. Проблема стороннього слухача та його роль у процесі комунікативної взаємодії // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. 1999. № 3. С. 54-56.
33. Воронцова Н.Г. Реципиент-аутсайдер вербального взаимодействия в коммуникативно-прагматическом аспекте // Теорія та практика державного управління. Актуальні питання навчання іншомовної комунікації у вищих навчальних закладах (матеріали науково-практичної конференції). Харків, 2003. С. 17-20.
34. Воронцова Н.Г. Сторонній реципієнт вербальної інтеракції в контексті комунікативної стратегії конфронтації // Наук. часопис <<Філологічні студії>> . №4. 2004, Луцьк. С. 58-64.
35. Воронцова Н.Г. Функціональні аспекти актомовленнєвої поведінки слухача аутсайдера у складі деяких прагматичних модифікацій комунікативних структур // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. 2001. №13. С. 155-160.
36. Воронцова Н.Г. Функціональна парадигма комунікативних стратегій реципієнта аутсайдера // Мовні та концептуальні картини світу / Науковий збірник КНУ ім.Тараса Шевченка. Філологія. 2004. С.67-76.
37. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М: Наука, 1981. 138 с.
38. Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации. М.: Наука, 1980. 104 с.
39. Городецкий Б.Ю. Компьютерная лингвистика: моделирование языкового общения // НЗЛ. М. 1989. Вып.24. С. 5-29.
40. Гришина О.Н. Уровни коммуникации и информационная структура высказывания // Ком