Конєва Наталія Валеріївна. Правовий закон: теоретико-методологічна характеристика

Краткое описание

Конєва Наталія Валеріївна. Правовий закон: теоретико-методологічна характеристика.- Дис. канд. юрид. наук: 12.00.01, Відкр. міжнар. ун-т розв. людини "Україна". - К., 2014.- 219 с.

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

На правах рукопису

КОНЄВА НАТАЛІЯ ВАЛЕРІЇВНА

УДК 340.13

ПРАВОВИЙ ЗАКОН: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА
ХАРАКТЕРИСТИКА

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
Гіда Євген Олександрович,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2013

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПІЗНАННЯ ПРАВОВОГО ЗАКОНУ 13
1.1. Стан наукової розробки досліджуваної проблеми у вітчизняних і зарубіжних наукових джерелах
13
1.2. Методологічні засади пізнання правового закону 34
Висновки по розділу 1 54
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДИ ПРАВОВОГО ЗАКОНУ
59
2.1. Поняття та ознаки правового закону 59
2.2. Критерії правового характеру закону 85
2.3. Класифікація правових законів 108
Висновки по розділу 2 125
РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЇ ПРАВОВОГО ЗАКОНУ В УКРАЇНІ
129
3.1. Механізм розробки правового закону в Україні 129
3.2. Механізм реалізації правового закону в Україні 144
3.3. Механізм контролю за змістом правових законів 162
Висновки по розділу 3 183
ВИСНОВКИ 187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 191
ДОДАТКИ 215

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВРУ
ККУ
КМУ
КСУ
ЦКУ –
–
–
–
– Верховна Рада України
Кримінальний кодекс України
Кабінет Міністрів України
Конституційний Суд України
Цивільний кодекс України

ВСТУП

Актуальність теми. Об’єктивне джерело розмежування сутності права та закону необхідно шукати в суперечностях між формою і змістом суспільного життя, що пов’язані з історичним соціальним рухом, розвитком людини. Пошук справедливого права, політики, влади та закону відбуваються протягом усього історичного розвитку людства.
Право не слід ні протиставляти закону, ні ототожнювати з ним. Це різні правові реальності. Сучасна юриспруденція розуміє право як універсальне соціальне явище, що існує на різних рівнях соціального, включаючи інтерсоціальні та екстрасоціальні правові порядки. По суті, право має розглядатись не як результат правотворчої діяльності держави, а тим більше її знаряддя, а як соціальний феномен.
Водночас із цим, норми права не можуть існувати без їх вираження в законі чи інших санкціонованих державою формах. Право повинно мати зовнішню форму виразу, основною з яких є закон.
Відтак, формування категорії «правовий закон» відбувається на тому рівні розвитку правового пізнання та юридичної практики, що характеризується усвідомленням необхідності встановлення відповідності закону об’єктивним вимогам права. Розмежування права та закону має великий гуманістичний сенс, оскільки за такого підходу право розглядається як критерій якості закону, з’ясування того, наскільки останній закріплює права та свободи людини, її інтереси та потреби.
Виявлення неправового характеру закону має велике практичне значення. Правовий закон формується на основі гуманістичного за своїм змістом і сутністю права. Вітчизняне правознавство визнає необхідність існування закону, правового за своїм змістом і сутністю, в основі якого повинні лежати ті ж цінності, що й в основі права.
За предметно-змістовим критерієм можна виокремити декілька напрямів опрацювання проблематики правового закону. Серед них ключовим вектором виступає вивчення природи правового закону, зокрема його сутності, ознак, критеріїв правового характеру, різновидів, конституційних основ тощо.
Вагомий внесок у дослідження природи правового закону зробили як українські вчені: С. І. Алаіс, І. В. Воронова, А. В. Грищенко, Г. І. Дудка, Є. П. Єграфова, А. А. Козловський, М. І. Козюбра, О. Ф. Скакун, так і російські: І. М. Колкарьова, Р. З. Лівшиц, В. С. Нерсесянц, А. В. Петровська, В. А. Сапун, В. М. Шафіров.
Дослідженню правового закону в контексті: 1) правової (та соціальної) держави присвятили свої наукові праці такі правники: В. М. Бочаров, І. О. Воронов, Я. В. Гайворонська, Р. Ф. Гринюк, А. П. Заєць, В. В. Ладиченко, Н. В. Пронюк, О. В. Ралько, Т. М. Самусенко, В. М. Селіванов, А. Н. Соколов, О. В. Скрипнюк, В. В. Сухонос; 2) законності: Є. О. Гіда, О. В. Зайчук, Г. Ю. Зубко, А. В. Нікітін, В. В. Самохвалов, В. В. Сухонос; 3) верховенства права: М. В. Цвік.
Свою зацікавленість цією проблемою висловлюють представники як західної: Г. Абадинський, А. Кауфманн, Р. Познер, так і пострадянської юридичної науки: А. Бодак, В. Плавич та інші.
На превеликий жаль, сучасний рівень розробки проблематики правового закону не відповідає потребам юридичної теорії та практики, оскільки, вітчизняній науці бракує теоретичних розробок критеріїв визначення правового характеру закону, класифікації правових законів, не виявлено особливостей механізму розробки правового закону в Україні, не визначено змістовні елементи механізму його реалізації, відсутній аналіз специфіки механізму контролю за змістом правових законів у державі.
Зазначені обставини в цілому свідчать про актуальність цієї проблеми. Вони й зумовили вибір теми дослідження як з метою теоретико-методологічної характеристики правового закону, так і для визначення подальших шляхів розвитку цього напряму юридичних наукових досліджень в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 р.; Програми інтеграції України до ЄС, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2000 р.; Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011–2015 роки, що затверджені постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14, а також щорічних планів науково-дослідних робіт Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» на 2011–2012 роки. Тема дисертації розглянута координаційним бюро відділення теорії та історії держави і права Національної академії правових наук України та включена до Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (реєстр. № 132, 2012 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретико-методологічна характеристика правового закону.
Мета дослідження зумовила визначення та розв’язання таких задач:
 проаналізувати стан наукової розробки досліджуваної проблеми у вітчизняних і зарубіжних наукових джерелах;
 обґрунтувати методологічні засади пізнання правового закону;
 визначити поняттєво-категоріальний апарат дослідження, сформулювати авторські дефініції та дати їх тлумачення;
 розкрити критерії правового характеру закону;
 здійснити класифікацію правових законів;
 виявити та охарактеризувати особливості механізму розробки правового закону в Україні;
 окреслити змістовні елементи механізму реалізації правового закону в Україні;
 дослідити специфіку механізму контролю за змістом правових законів в Україні.
Об’єктом дослідження є нормативно-правовий акт як форма права.
Предметом дослідження є теоретико-методологічна характеристика правового закону.
Методи дослідження. Достовірність та обґрунтованість теоретичних положень, висновків і практичних рекомендацій за результатами дослідження забезпечено використанням філософських, загальнонаукових, конкретно-наукових і спеціальних методів пізнання та методологічних підходів.
Використання системного підходу передбачає розгляд правового закону як багатоаспектного явища, що складається з елементів, зв’язки між якими утворюють відносно незмінну структуру та забезпечують його цілісність. При цьому правовий закон знаходиться в безперервному русі, розвитку, володіє певною автономією щодо системи правового законодавства в цілому, яка слугує для цього об’єкта родовою системою. Антропологічний підхід сприяє людиноцентричному осмисленню основ права, що дозволяє з’ясувати сутність антропологічного принципу, основою якого є оцінка кожного нормативного акта з точки зору людського виміру. Використання феноменологічного підходу під час дослідження правового закону дозволяє уявити його у вигляді правового феномена, який у поєднанні з моральними принципами і цінностями, правовою спадщиною, принципами гуманізму зумовлює децентралізацію права, зближення природного та позитивного права, сприяє відкритості правової системи. Аксіологічний підхід у методології опрацювання сутності правового закону – це загальна стратегія дослідження, що визначає розгляд правового закону крізь призму його відповідності певним цінностям, що можуть забезпечуватися правовим законом і бути його основою.
Історичний метод дозволив дослідити правові думки представників основних історико-культурних періодів, у межах яких можна виокремити певний тип розуміння сенсу ідеї правового закону (підрозділ 1.1). Для визначення предмета дослідження, вдосконалення поняттєво-категоріального апарату та змістової інтерпретації правового закону і механізмів забезпечення його дії використано формально-юридичний метод (підрозділи 2.1, 3.1, 3.2, 3.3). Порівняльно-правовий метод сприяв зіставленню різних підходів до розуміння та визначення ознак правового закону (підрозділ 1.1). Методи аналізу та синтезу використовувались під час розробки пропозицій щодо визначення критеріїв правового характеру закону (підрозділ 2.2). Герменевтичний метод використовувався при тлумаченні змісту конкретних норм міжнародних, європейських, національних нормативних актів (підрозділи 2.3, 3.1, 3.2, 3.3). Вибір методів і методологічних підходів дослідження зумовлений необхідністю вивчення різних аспектів правового закону.
Нормативна база дослідження охоплює близько 170 нормативних актів України, інших країн Європи, міжнародних документів та історичних пам’яток.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням, яке спрямоване на узагальнення і впорядкування системи наукових знань щодо змісту правового закону та орієнтоване на вирішення теоретичних і практичних наукових проблем його розробки та реалізації в Україні.
Наукова новизна представленої дисертації полягає у таких висновках, положеннях і рекомендаціях:
вперше:
 висвітлено ґенезу становлення ідеї правового закону, її зумовленість домінуючою суспільною ідеологією, станом правового розвитку, особливостями правової політики суспільства у той чи інший період розвитку людства;
 запропоновано авторську інтерпретацію категорії «антиправовий закон», під яким пропонується розуміти нормативний акт, у якому в якості основної цінності виступають вузько класові, групові інтереси чи цінності, що не встановлює взаємну відповідальність держави та особи, не відповідає основним правам і свободам людини та громадянина, визнаній у суспільстві мірі свободи, рівності та справедливості;
 класифіковано правові закони – 1) за характером юридичних норм, що містяться у правових законах; 2) за основними сферами суспільного життя, колом і характером відносин; 3) за юридичною силою; 4) за суб’єктом прийняття правових законів; 5) за важливістю реалізації правового закону для суспільства.
 обґрунтовано, що загальна методика оцінки якості правового закону складається з чотирьох критеріїв: 1) ступінь закріплення у змісті закону прав, свобод, законних інтересів та юридичних обов’язків на основі оптимального поєднання правових заборон і правових дозволів, правових заохочень і правових покарань, правових стимулів і правових обмежень; 2) ступінь відповідності змісту закону загальнолюдським цінностям; 3) ступінь широти відображення у змісті закону принципів права; 4) ступінь адекватності відображення у змісті закону правової дійсності;
удосконалено:
 інтерпретацію категорії «правовий закон», під яким пропонується розуміти нормативно-правовий акт, що встановлений органом законодавчої влади або народом шляхом референдуму відповідно до визначеної демократичної процедури, що відповідає визнаній у суспільстві мірі свободи, рівності та справедливості, визнає цінність людини, її невідчужуваних прав і свобод і містить норми, що регулюють найбільш важливі суспільні відносини;
 систему критеріїв визначення правового характеру закону, до яких віднесено: врахування в ньому інтересів усіх верств населення або, принаймні, більшості; рівень реалізації закону; визнання його положень суспільством; рівень загальної і правової культури розробників проекту закону; наукову оцінку проекту закону;
дістало подальший розвиток:
 уявлення про ознаки правового закону, які слід ділити на формальні (є формою (способом) зовнішнього вираження, існування права; регулює найбільш важливі суспільні відносини; володіє вищою юридичною силою; приймається органом законодавчої влади або народом шляхом референдуму відповідно до належним чином визначеної демократичної процедури; набуває форми письмового акта-документа з відповідними реквізитами) та змістовні (беззастережне визнання найвищої цінності людської особи, її невідчужуваних прав і свобод; відповідність визнаній у суспільстві мірі свободи, рівності та справедливості; вираз волі та інтересів більшості або всього населення країни; забезпечення компромісу між інтересами і потребами особи та держави);
 наукові підходи шодо виокремлення елементів механізму розробки правових законів, що поділяються на дві групи, відповідно до яких виокремлено дві основні стадії;
 система знань щодо елементів механізму реалізації правового закону, які було поділено на п’ять основних блоків.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації за результатами дисертаційного дослідження використовуються та можуть бути використані у таких сферах:
 у нормотворчій діяльності – при підготовці проектів нормативно-правових актів і визначенні їх відповідності критеріям правового закону;
 у навчальному процесі – при розробці методичних і навчальних матеріалів з курсів «Теорія держави та права», «Актуальні проблеми теорії держави та права», проведенні занять зі студентами (акт впровадження в діяльність Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” від 4 вересня 2013 р.). Крім того, окремі положення можуть використовуватись для підготовки та проведення занять з таких дисциплін, як: «Філософія права», «Актуальні проблеми конституційного права» тощо;
 у науково-дослідній роботі – під час проведення загальнотеоретичних і галузевих досліджень з питань удосконалення національного законодавства (акт впровадження в діяльність Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” від 12 вересня 2013 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дослідження апробовані автором під час його обговорення на засіданнях кафедри теорії та історії держави та права Інституту права та суспільних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», а також були оприлюднені на міжнародних наукових (науково-практичних) конференціях: «Право. Державне управління. Європейська інтеграція» (м. Ужгород, 26 листоп. 2003 р.); «Юридична наука : політичні, економічні та соціальні витоки сьогодення» (м. Київ, 29–30 жовт. 2010 р.); «Правова система України у світлі сучасних активних реформаційних процесів» (м. Київ, 15–16 груд. 2012 р.); «Актуальні питання розвитку та взаємодії публічного та приватного права» (м. Запоріжжя, 22–23 груд. 2012 р.); «Сучасні наукові дослідження представників юридичної науки» (м. Дніпропетровськ, 24 лют. 2013 р.); «Перспективы развития науки в стране» (м. Горловка, 21–22 берез. 2013 р.); «Актуальні питання розвитку та взаємодії публічного та приватного права» (м. Львів, 22–23 берез. 2013 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Правові реформи в Україні» (м. Київ, 6 жовт. 2011 р.); науково-практичній конференції «Державна політика розвитку цивільної авіації ХХІ століття: економічні і стратегічні можливості України» (м. Київ, 19–20 лют. 2009 р.); міжвузівській науково-теоретичній конференції «Права людини та механізм їх забезпечення в Україні» (м. Київ, 4 груд. 2009 р.) та опубліковані у збірниках матеріалів цих конференцій.
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено у 17 опублікованих наукових працях, з яких п’ять статей у наукових фахових виданнях України з юридичних наук, одна стаття у фахових виданнях зарубіжних країн, одна стаття в інших виданнях та десяти тезах виступів на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні було здійснено теоретико-методологічну характеристику правового закону. Проведене дослідження дало можливість сформулювати пропозиції та рекомендації для їх впровадження у діяльність законотворчого органу. Нарівні з тими положеннями, що відображені в науковій новизні та основному змісті автореферату, вагомими науковими результатами роботи є також такі висновки.
1. Під правовим законом слід розуміти нормативно-правовий акт, який встановлений органом законодавчої влади або народом шляхом референдуму відповідно до визначеної демократичної процедури, що відповідає визнаній у суспільстві мірі свободи, рівності та справедливості, визнає цінність людини, її невідчужуваних прав і свобод та містить норми, які регулюють найбільш важливі суспільні відносини. Антиправовий закон – це нормативний акт, у якому в якості основної цінності виступають вузько класові, групові інтереси чи цінності, що не встановлює взаємну відповідальність держави та особи, не відповідає основним правам і свободам людини та громадянина, визнаній у суспільстві мірі свободи, рівності та справедливості.
2. Правовому закону притаманні формальні та змістові ознаки. Так, до формальних ознак правового закону слід віднести те, що він є формою (способом) зовнішнього вираження, існування права; містить норми, які регулюють найбільш важливі суспільні відносини; володіє вищою юридичною силою; приймається органом законодавчої влади або народом шляхом референдуму відповідно до належним чином визначеної демократичної процедури; набуває форми письмового акта-документа з відповідними реквізитами. До змістових ознак правового закону автор відносить: беззастережне визнання найвищої цінності людської особи, її невідчужуваних прав і свобод; відповідність визнаній у суспільстві мірі свободи, рівності та справедливості; вираз волі та інтересів більшості або всього населення країни; забезпечення компромісу між інтересами і потребами особи та держави.
3. Серед критеріїв для визначення правового характеру закону наводяться та обґрунтовуються такі як: справедливість; правова природа речей; загальна воля (воля та інтереси всього суспільства, народу чи нації); правовий ідеал; природне право; невід’ємні, невідчужувані (природні) права та свободи людини; легітимність влади; принципи права тощо. Додатковими критеріями для визначення правового характеру закону виступають загальнолюдські цінності: гуманізм, справедливість, свобода, рівність, особиста недоторканість тощо. Серед критеріїв визначення правового характеру закону автор виділяє: врахування в ньому інтересів усіх верств населення або, принаймні, більшості; рівень реалізації закону; визнання його положень суспільством; рівень загальної і правової культури розробників проекту закону; наукову оцінку проекту закону та ін.
4. Автором наводиться класифікація різновидів правових законів: 1) за характером юридичних норм, що містяться у правових законах: а) матеріальні; б) процесуальні; 2) за основними сферами суспільного життя, колом і характером відносин, що регулюються правовими законами: а) конституційні правові закони; б) кримінальні правові закони; в) адміністративні правові закони; г) цивільні правові закони; ґ) сімейні правові закони; д) трудові правові закони; е) екологічні правові закони тощо; 3) за юридичною силою: а) конституція; б) конституційні правові закони; в) звичайні (поточні) правові закони; г) правові закони, якими затверджуються інші нормативно-правові акти; ґ) надзвичайні правові закони; 4) за суб’єктом прийняття правових законів: а) правовий закон, прийнятий органом законодавчої влади; б) правовий закон, прийнятий шляхом всенародного голосування (референдуму); 5) за важливістю для суспільства: а) першочергові; б) поточні.
5. Процес розробки правового закону складається з двох частин. Перша – містить організаційні питання, що не пов’язані з юридично значущими діями (підготовка проекту правового закону, його обговорення у державному органі, установі, громадській організації або трудовому колективі тощо). Друга – об’єднує питання, що мають правовий характер. Відправною точкою є подання проекту правового закону в законодавчий орган, що обговорює, приймає та публікує правовий закон. Розробка й ухвалення правового закону потребують надання йому інструментально-правових і техніко-юридичних властивостей та правової легальності. Відповідно до двох частин у процесі розробки правового закону автор виділяє дві основні стадії. Перша – передбачає виникнення потреби у розробці проекту правового закону. Всі дії на цій стадії мають підготовчий характер і не тягнуть за собою правових наслідків. Друга стадія забезпечує офіційне закріплення державної волі у нормах права, що отримують формальний прояв у вигляді правового закону.
6. Механізм реалізації правового закону – це система інституціональних, нормативних, процедурно-організаційних і контрольних елементів, що сприяє втіленню у життя положень закону. Механізм реалізації правового закону складається з п’яти основних блоків: перший блок – центральний – забезпечує реалізацію принципу – людина як вища цінність; другий блок – це загальнолюдські принципи: гуманізм, справедливість, рівність, свобода, особиста недоторканість та інші; третій блок – соціальні інститути та форми права, через які загальнолюдські цінності та принципи права отримують безпосереднє обґрунтування, закріплення і втілення у життя; четвертий блок – процедурно-організаційний – організаційно та процесуально впорядковує суспільні відносини, створює найбільш сприятливі умови для реалізації громадянами прав і свобод, зміцнення законності, забезпечення особистої безпеки особи тощо; п’ятий блок – контрольний – розрахований на забезпечення постійного спостереження за ходом виконання правового закону в цілому та положень його окремих статей.
7. Втілення цілей правового закону в реальність означає послідовну реалізацію їх приписів і досягнення бажаних результатів у будь-якій сфері життєдіяльності соціуму. До стадій реалізації правового закону автор відносить: інформування; засвоєння; знання правового закону; реалізацію положень; контроль; використання правозахисних процедур; оцінку ефективності; вироблення заходів із вдосконалення дії правового закону.
8. Загальна методика оцінки якості правового закону складається з чотирьох критеріїв: 1) ступінь закріплення у змісті закону прав, свобод, законних інтересів і юридичних обов’язків на основі оптимального поєднання правових заборон і правових дозволів, правових заохочень і правових покарань, правових стимулів і правових обмежень; 2) ступінь відповідності змісту закону загальнолюдським цінностям; 3) ступінь широти відображення у змісті закону принципів права; 4) ступінь адекватності відображення у змісті закону правової дійсності.
9. Рівень досконалості правового закону, його ефективність визначаються, передусім, повнотою внутрішнього змісту, а також збалансованістю у забезпеченні прав і свобод людини та громадянина. Йому притаманні такі загальні властивості, як: соціальна зумовленість правового закону, наукова обґрунтованість, його спланованість і прогнозованість, легітимність, системність, висока техніко-юридична якість, дієвий механізм реалізації.