КОНЦЕПТИ ПРАВДА / НЕПРАВДА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ : СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. І.І.МЕЧНИКОВА

МАМИЧ МИРОСЛАВА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 811.161.2’371

КОНЦЕПТИ ПРАВДА / НЕПРАВДА В УКРАЇНСЬКІЙ
ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ :
СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук, доцент Ковалевська Тетяна Юріївна

Одеса 2002

Зм і с т

Перелік умовних скорочень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

Розділ 1. Теоретико-практичні засади вивчення абстрактної лексики в українському мовознавстві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13
1.1. Явище абстрактності в мові. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13
1.2. Абстракти як компоненти лексичної системи мови . . . . . . . . . . . . 20
1.2.1. Поняття абстрактно-семантичного поля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21
1.2.2. Словотвірні моделі абстрактних іменників . . . . . . . . . . . . . . . . . 25
1.2.3. Синонімія та антонімія абстрактних слів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26
1.3. Напрямки досліджень абстрактів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29
1.4. Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42

Розділ 2.Лексикографічна інтерпретація АСП правда / неправда. . . . . 44
2.1. Компоненти АСП правда неправда в історичних словниках . . . 46
2.2. «Словник української мови»: структурно-семантичні зв’язки компонентів АСП правда ­ - неправда .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .54
2.3. «Словник синонімів української мови»: склад синонімічних рядів та стилістичні регістри їхніх компонентів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .71
2.4. «Словник антонімів»: протиставні відношення абстрактів правда неправда . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .75
2.5. Енциклопедичні та перекладні словники: функціонально-стильове розшарування абстрактів правда - неправда . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .76
2.6. Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .80

Розділ 3. Жанрово-стильові функції компонентів АСП правда неправда. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .82
3.1. Художньо-стильова парадигма абстрактів правда - неправда . . . .83
3.1.1. Художньо-стильва парадигма абстракту правда та його синонімів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 83
3.1.1.1. Стилістичне вживання абстракту правда . . . . . . . . . . . . . . . . . . 84
3.1.1.2. Функції абстракту істина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .98
3.1.1.3. Функціонально-семантичні властивості абстракту справедливість. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .101
3.1.1.4. Функції абстрактів дійсність, реальність, справжність . . . .103
3.1.1.5. Функції абстракту щирість . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107
3.1.2. Художньо-стильова парадигма абстракту неправда та його синонімів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .109
3.1.2.1. Стилістичне освоєння абстракту неправда . . . . . . . . . . . . . . . .109
3.1.2.2. Функції абстрактів-синонімів брехня, лжа, ложа . . . . . . . . . .113
3.1.2.3. Функції компонентів СГ обман . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .117
3.1.2.4. Функції компонентів СГ омана . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .123
3.1.2.5. Функції компонентів СГ лицемірство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 135
3.1.2.6. Функції компонентів СГ шахрайство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .139
3.1.3. Функції абстракту несправедливість . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .142
3.1.3.1. Функції абстракту кривда . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .143
3.2. Публіцистично-стильова парадигма абстрактів правданеправда147
3.2.1. Правова парадигма абстрактів правда неправда . . . . . . . . . . .161
3.3. Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .171

Додаток А. Структура семантики абстрактів правда та неправда у СУМі та ССУМі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 181

Додаток Б. Покажчик аналізованих абстрактів . . . . . . . . . . . . . . . . . .186
Список використаної літератури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .192 Перелік умовних скорочень джерел
КК Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. К., 2001.
ЛС Літературознавчий словник-довідник / Гром’як Р.Т. та ін. К.: Академія, 1997. 752 с.
РУСНТ Російсько-український словник наукової термінології: Суспільні науки / Й.Ф.Андерш, С.А.Воробйова, М.В.Кравченко та ін. К.: Наукова думка, 1994. 600 с.
СА Полюга Г.М. Словник антонімів. К.: Радянська школа, 1987. 173 с.
Сл. Гр. Словарь української мови / Упорядник Б.Грінченко. К.: Довіра, 1997. Т.1-4.
ССУМ Словник синонімів української мови / Бурячок А.А., Гнатюк Г.М. та ін. К.: Наукова думка, 1999. Т. 1-2.
СУМ Словник української мови: В 11т. К.: Наукова думка, 1970-1980.
УРС Українсько-російський словник: В 6 т. / Гол. ред. І.М.Кириченко. К.: Вид-во АН УРСР, 1953.
ФС Філософський словник / За ред. В.І.Шинкарука. К.: Українська Радянська енциклопедія, 1973. 600 с.
ЮЕ Юридична екциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шелешученко (відп. ред.) та ін. К.: Українська енциклопедія, 1998. Т. 1.: А-Г. 672 с.

В С Т У П
Інваріантний та функціональний підходи значною мірою скеровують напрями сучасних мовознавчих досліджень, оскільки дають можливість розглянути лінгвістичні феномени в різних аспектах. Невипадково різного роду взаємодію мовних елементів інтерпретують як «опозицію», «варіантність», «парадигматику», «синтагматику», «поле». Разом з тим сформувалися галузі мовознавства, де наголошено на актуальності власне функціонального підходу до аналізу лінгвістичних фактів: функціональна лексикологія (Ф.Бацевич, Т.Космеда), функціональна семасіологія (А.Неленько, О.Тараненко), функціональна граматика (О.Бондар, І.Вихованець, К.Городенська, А.Загнітко). Отже, з одного боку відбувається опис статичних властивостей мови, її сутнісних ознак, а з іншого її контекстуальних варіантних проекцій. Найпоширенішим у мовознавстві є функціонально-семантичний аспект дослідження вербальних явищ, що репрезентує їх як класифіковану структуру зі специфічними закономірностями сполучення з іншими словесними знаками, реалізованими у певних ситуаціях. Це зумовлює, зокрема, розвиток «польового» підходу в українській лексикології та семантиці (А.Бурячок, О.Кардащук, Л.Лисиченко, В.Матвєєв, Т.Радзієвська, М.Скаб, Г.Яворська), граматиці (О.Бондар, О.Виноградова, Л.Глобина, І.Данильчук, Н.Мединська, М.Цегельська), стилістиці (М.Братусь, В.Буда, Т.Ковальова, Т.Коць, Ж.Марфіна, Н.Мех, Л.Мялковська, Л.Савченко). Дослідники оперують найчастіше поняттями семантичного, лексико-семантичного та функціонально-семантичного поля, де характер поля визначає тип взаємодії його елементів, якісний склад компонентів у ньому.
За останнє десятиріччя зросла кількість досліджень концептосфери, коли фактично одне (чи два) слова-синоніми, слова-опозиції стають об’єктом когнітивного аналізу (Н.Арутюнова, Г.Буткова, А.Вежбицька, Т.Космеда, Є.Кубрякова, А.Малявін, С.Мартинек, Т.Радзієвська, Ю.Степанов,). У таких працях слово або лексико-семантичний варіант вивчають з позицій реалізації значення у мові, породження способів його репрезентації в тексті та особливостей відповідних логіко-семантичних зв’язків.
Під концептом розуміють слово, поняття, що концентровано виражає ментальні особливості людини в тій чи іншій культурі, передає сукупність людського знання про світ, його оцінку, супроводжувальні асоціації тощо. Концепт є носієм значення, що об’єднує ті чи інші слова, синонімізує їх унаслідок чого утворюються концептуалізовані сфери у вигляді полів, рядів, тематичних груп. Концепт передає у мовних формах суму соціального та особистого досвіду і визначає, маркує найактуальніші сегменти ментального простору носіїв мови.
У коло концептуального аналізу входять переважно поняття, реалізовані в абстрактних лексемах із високим ступенем узагальнення та відзначені характерною семантичною мультиплікативністю щодо позначення реалій у межах утворюваних полів. Власне, абстракти найбільш здатні утворювати польові структури (Г.Щур, А.Вежбицька), і «мови суттєво різняться ступенем ретельності розроблення цих полів» [29, 200].
Донедавна абстрактні назви лише спорадично зустрічалися в наукових студіях з історії мови (В.Німчук, І.Чепіга, М.Жовтобрюх, В.Винницький, О.Муромцева та ін.) та морфеміки (Л.Гумецька, В.Ґрещук, І.Ковалик, Л.Третевич та ін.). Найдослідженішим у цьому аспекті є період старої української літературної мови (ХІV ХVІІ ст.) з детальним аналізом словотворення, лексико-семантичної класифікації та функціонально-стилістичного використання абстрактів (Л.Полюга).
З позицій синхронно-діахронного аналізу вивчала українські абстрактні іменники в загальновживаній і термінологічній лексиці О.Микитюк [210].
Розвиток когнітивної лінгвістики на базі семантики спричинив і появу нового напряму в описових лексикографічних дослідженнях «лексикографічної універсології» (В.Дубичинський), в межах якої здійснено спробу репрезентувати концентричність центральних понять культури. Зв’язність, інваріантна структурованість лексико-семантичної бази мови пояснюється через розкриття внутрішньої форми слова, доведеної через встановлення логіко-семантичних ланцюжків слів, які мають спільний поняттєвий зміст.
Отже, сучасні напрями функціонально-семантичних досліджень, польового структурування семантичних корелятів, вивчення «лексикографічних портретів» концептосфери, представленої універсальними константами та національно-специфічними феноменами, і зумовлюють актуальність обраної теми дисертаційного дослідження. Відзначимо й відсутність в україністиці спеціальних робіт, присвячених структурно-семантичним зв’язкам між поняттями в межах поля, зокрема абстрактно-семантичного поля (АСП) з двопарадигматичною протиставною структурою, яким є АСП правда / неправда.
Семантика абстрактів опозиції правда / неправда пов’язана із соціально-етичною сферою, співвідносна із сферою духовної культури. До цього поняття звертаються в різних сферах функціонування мови (побут, релігія, художня й філософська творчість, громадсько-політична діяльність), де розкриваються її концептуальні властивості, соціальна конотованість.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Робота відповідає науковій темі кафедри української мови Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова Актуальні питання лексичної та граматичної систем української мови”, номер державної реєстрації 0101001415.
Метою дослідження є аналіз внутрішньосемантичних та валентних властивостей опозиції правда / неправда у структурі абстрактно-семантичного поля, синоніміко-антонімічних відношень між його актуальними членами та їхнім функціонально-стилістичним наповненням, тобто парадигматичної й синтагматичної специфіки АСП, у межах якого репрезентовано інваріантне підґрунтя та потенції концептуальної динаміки в семантиці відповідних складників.
Досягнення зазначеної мети дослідження передбачає розв’язання таких завдань:
а) ідентифікувати склад абстрактних лексем, пов’язаних із ключовими поняттями правда неправда, за лексикографічними джерелами;
б) з’ясувати типи структурно-семантичних зв’язків між виокремленими абстрактами;
в) репрезентувати парадигматичну взаємодію абстрактів правда неправда як елементів абстрактно-семантичного поля;
г) простежити історичні зміни у складі аналізованих парадигм;
ґ) визначити стилістичний статус абстрактів аналізованого АСП;
д) виявити та описати основні жанрово-стильові функції компонентів АСП правда неправда.
Джерельною базою дослідження слугували дані академічних словників української мови (перелік за списком), матеріали лексичної картотеки Інституту української мови НАН України (цитати з газет, журналів, публіцистичних статей О.Гончара, О.Довженка, П.Загребельного, В.Коротича, Б.Олійника, М.Слабошпицького, В.Шевчука). Загальна кількість проаналізованих абстрактів становить 145 одиниць, мікроконтексти їхніх уживань близько 1000 одиниць.
Об’єктом дисертаційного дослідження є лексикалізовані сегменти концептосфери, представлені в українській мові номенами-абстрактами, об’єднаними у відповідне семантичне поле (АСП).
Предметом дослідження є АСП правда / неправда, аналіз якого здійснено з дескриптивно-мовних та функціональних позицій.
У роботі використано методи описового, компонентного, концептуального та функціонально-стилістичного аналізу. Допоміжним є кількісний метод. Застосування компонентного аналізу дає змогу визначити характер синонімічних гнізд та їхні елементарні семантичні ознаки, доцентрові та відцентрові спільні семи парадигм правда неправда, родо-видову ієрархію абстрактних іменників. Функціонально-стилістичний підхід дає змогу проаналізувати реальні варіанти сполучуваності основних понять АСП правда / неправда, що відповідно поглибило об’єктивність структурно-семантичних узагальнень та уявлень про зміни ключових понять у контекстуальних умовах. До того ж, зазначені методи аналізу допомогли деталізувати та певним чином аргументувати актуальні для сучасного мовознавства уявлення про польову будову лексико-семантичної системи.
За допомогою методу концептуального аналізу виявлено: а) суб’єктивну (ідіостильову) та об’єктивну (загальну, словникову) інформацію семантичного наповнення АСП правда / неправда в межах національно-мовного контексту; б) основні дефінітивні семи аналізованих абстрактних назв, зокрема синоніми-поняття до словникової дефініції слова чи його лексико-семантичного варіанта.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше: а) здійснено комплексне дослідження компонентів опозиції правда / неправда з семасіологічних та функціонально-ономасіологічних позицій; б) уведено в науковий обіг поняття абстрактно-семантичного поля; в)деталізовано інваріантну та варіативні ознаки його складників тощо.
Теоретичне значення праці полягає в подальшому розвитку теорії польового моделювання лексико-семантичної системи мови, лексикографічної інтерпретації слів з абстрактним значенням, у розширенні відомостей про структурно-семантичні властивості абстрактів та прийоми конструювання синоніміко-стилістичних відношень за лексикографічними джерелами з урахуванням дефінітивних сем.
Результати дослідження можуть знайти практичне застосування у вузівських курсах із семантики, когнітивної лінгвістики, лексикології та стилістики, а також можуть використовуватись у креативних методиках структурно-семантичного та когнітивного аналізу. Дисертаційним матеріалом можуть послуговуватися лексикографи, зокрема для створення ідеографічних словників. Результати дослідження можуть бути використані й у вузівській практиці при читанні відповідних спецкурсів.
Апробацію результатів дослідження здійснено на щорічних наукових конференціях, що проводяться на філологічному факультеті Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова (ОНУ), а також на засіданнях кафедри української мови ОНУ та Одеської національної юридичної академії. Результати дослідження обговорювалися й на науково-теоретичних конференціях і семінарах професорсько-викладацького складу ОНУ (2000 2002 рр.), на Міжнародному симпозіумі україністів Ukrajinistika na prahu noveho stoleti a tisicileti: problemy jazyka, literatury a kultury” (Olomouc, 2001), Міжнародній науковій конференції Рідна мова запорука безсмертя нації” (Одеса, 1998), Всеукраїнській науково-практичній конференції Актуальні проблеми прав і свобод людини в Україні” (Київ, 2000).
Основні положення і результати роботи викладено в шести публікаціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (145 позицій) та двох додатків « Структура семантики абстрактів правда неправда у СУМі та ССУМі», «Покажчик аналізованих абстрактів». Повний обсяг дисертаційного дослідження сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Абстрактні назви як компоненти лексичної системи об’єднані в мікросистему з відповідною градацією значеннєвих відтінків та міри вияву абстрактності: іменники аналізованого поля мають середній ступінь узагальненості.
Абстрактні іменники утворюють у мові семантичні поля на основі спільності денотативних та граматичних властивостей.
Абстрактно-семантичне поле (АСП) тлумачиться в дослідженні як поняттєва система абстрактів, об’єднаних структурно-семантичними та функціонально-стилістичними відношеннями. Слова АСП можуть бути представлені одним чи кількома лексико-семантичними варіантами, які, у свою чергу, або інтегруються за спільним значенням, або протиставляються іншим словам чи їхнім лексико-семантичним варіантам.
Структура АСП являє собою єдність центру та периферії. Навколо центральних слів-абстрактів групуються семантично узгоджені з ними периферійні слова, які пов’язані з семантичними компонентами центральних слів АСП. Центральне слово утворює в межах аналізованого АСП свою лексико-семантичну парадигму з широкою семантичною сполучуваністю стилістично нейтральних слів. Концепти правда / неправда формують АСП з абстрактами правда, істина, справедливість, правдивість / неправда, несправедливість, обман. На периферію потрапляють слова з вузьким значенням, стилістично позначені, які мають обмежену семантичну сполучуваність.
У центрі АСП можуть утворюватися антонімічні пари, що формують двопарадигматичну семантичну структуру АСП.
2. Основними семантичними характеристиками абстрактів є:
а) моживість утворювати синоніміко-антонімічні блоки, компонентна усталеність яких є явищем історично мінливим; б) групування в синонімічні гнізда, де немає послідовності збільшення або зменшення ступеня ознаки: периферійні синоніми щодо домінанти мають різні семантичні вектори залежно від функцій та відтінків; в) потенційна актуальність для кількох семантичних гнізд через мультиплікативний характер абстракту-полісема.
Абстрактність усвідомлюється як певна форма пізнання дійсності за допомогою мови, як підсумок пізнання явища, оформленого в концепті, де останній конкретизується в національно маркованих словах чи лексико-семантичних варіантах.
3. Зовнішньою, формалізованою ознакою абстрагованої семантики є характерна суфіксація відіменникових, віддієслівних та відприкметникових основ. Зокрема, абстракти АСП правда неправда на -ість це словотвірні похідні від прикметників. Здебільшого це нові утворення полісеми (двадцять дев’ять іменників). Однозначні відприкметникові абстракти це семантичні еквіваленти до одного зі значень мотивуючої лексеми (п’ять) або однозначні похідні (п’ять).
4. Вивчення складу компонентів АСП, пов’язаних із концептами правда / неправда в синхронно-діахронному аспекті їхніх семантичних кореляцій, характеру утворюваних синонімічних рядів і гнізд, стилістичних відношень між лексико-семантичними варіантами неможливе без урахування їхньої лексикографічної інтерпретації, створення своєрідного лексикографічного портрета.
Історичні словники засвідчують, що формування парадигм концептів правда та неправда відбувалося шляхом появи власне українських найменувань, розширення дериваційних можливостей мови, активного запозичення з інших слов’янських мов, усвідомлення стилістичних потенцій реєстрових слів, їхньої відповідності національномовній специфіці, розвитку полісемантичності й лексико-семантичної варіантності.
Системність АСП правда / неправда у «Словнику української мови» репрезентована не лише як синонімізація й антонімізація, а й з урахуванням характеру еквівалентів описових тлумачень. Як наслідок фіксуємо не лише збільшення обсягу синонімічних гнізд, але й можливість утворювати циклічні кола між семантично рівнозначними одиницями: правда ® істина дійсність істина; істинність правильність правдивість ¬ правда; істинність дійсність, реальність, істина ¬ правда; обґрунтованість аргументованість, переконливість, слушність істинність, правильність, справедливість обґрунтованість; несправедливість недійсність (незаконність, нереальність) неправильність (помилковість, хибність) несправедливість та ін. Циклічність побудови частини синонімічних відношень спричинена не центральними лексемами АСП, а їхніми найближчими лексико-семантичними еквівалентами.
Основними семами парадигм аналізованого АСП є ‘справедливість’, ‘правильність’, ‘дійсність’, ‘реальність’, ‘вигаданість’, ‘недійсність’, ‘уявність’, ‘хибність’, ‘шахрайство’, ‘обман’, ‘несправедливість’. Отже, семантика концептів правда / неправда пов’язана із соціально-етичною сферою, співвідносна зі сферою духовної культури, є ситуативно залежною, укоріненою через ціннісні категорії справедливість і правильність.
Абстракти неправда, обман, омана, ілюзія, фантазія, фальш, крутійство об’єднують по кілька синонімічних гнізд, є семантичними конекторами.
Аналіз функціонування синонімів як засобу диференціації багатозначних слів засвідчує, що їх використовують і як додатковий, і як самостійний засоби розкриття та розмежування окремих значень полісемічних лексем. Крім того, є можливою їхня експлікація для простеження структурно-семантичних відношень між словами.
Кількісне співвідношення складників парадигм концептів правда / неправда за СУМом двадцять три та сто дев’ятнадцять відповідно разом із експлікованими синонімами тлумачень.
За «Словником синонімів української мови» встановлено додаткові компоненти парадигми правда неправда, виділено домінанти СР, їхні синоніми-зв’язки, уточнено склад АСП сто сорок дві лексеми, приблизно половину яких становлять стилістично марковані компоненти.
Практика ССУМа доводить, що в СР абстрактних іменників немає висхідної чи спадної градацій, а наявний ступеневий розвиток синонімів за функціонально-стилістичними та семантичнми ознаками.
За тлумачним словником і словником синонімів виявлено незбіг кількісних показників, зумовлений різним призначенням лексикографічних джерел. Крім того, простежено значну перевагу компонентів зі знаком «».
Матеріали «Словника антонімів» Л.Полюги не відображають усіх протиставних відношень АСП правда / неправда.
За даними літературознавчої, філософської та юридичної енциклопедій виявлено один із типів накладання значень слова одне на одне подвійну належність, коли головним значенням слова є загальновживане, а термінізація є вторинною. Це стосується абстрактів правда, справедливість, істина, дійсність, реальність, афера, шахрайство, які зберігають усталену семантичну поняттєвість. Іменники небилиця, байка, комедія, фантазія, фантасмагорія в термінному (літературо- та мистецькознавчому) значенні переходять у клас конкретних назв.
Фактично термінізовані лексико-семантичні варіанти утворюють у межах АСП окрему мікросистему термінну парадигму.
Загалом лексикографічні картини взаємодії синоніміко-антонімічного блоку АСП правда / неправда не збігаються в СУМі, ССУМі та СА. Експліковані синоніми тлумачення значно збільшують склад аналізованого АСП. Одним з найбільш віддалених від домінанти АСП неправда є СГ примара, нецентральні лексико-семантичні варіанти полісемів.
5. Будь-яка польова структура являє собою не стале утворення, а динамічну систему, в якій об’єднані денотативні й конотативні властивості мовних знаків, що виокремлюються при використанні комплексу семасіологічного й функціонально-ономасіологічного підходів. Тоді семантичне поле, й АСП зокрема, є структурою парадигматично-синтагматичного типу, семантична й стилістична валентність складників якого вимагає жанрово-функціонального підходу. Відповідно репрезентовані образно-виражальні властивості абстрактних іменників.
Залежно від типу образності та пов’язаної з нею експресії виокремлено дві парадигми художню та публіцистичну.
Найхарактернішими образотворчими якостями абстрактів у художніх текстах є утворення епітетних словосполучень, генітивних та дієслівних метафор, здатність до ампліфікування, персоніфікації та ретіфікації (оречевлення) абстрактних імен у тих чи інших асоціативних зв’язках.
У роботі підкреслено, що два останні типи метафоричності зумовлені впливом мови фольклору на літературну художню практику.
Найбільш активно наведені художні форми вживаються у творах О.Гончара, М.Коцюбинського, П. Мирного, М.Рильського, М.Стельмаха, Л. Українки, І.Франка, Т.Шевченка.
Виявилася продуктивною модель контекстного використання «абстракт + прикметник», де реалізовані семи ‘абсолютність’, ‘тривалість’, ‘реальність’, ‘об’єктивність’, ‘істинність’, ‘природність’, ‘відвертість’ ключового слова правда та значення ‘нещирість’ у парадигмі неправда.
Низький ступінь епітетизації мають лексеми дійсність, реальність, мицемірство, несправедливість, шахрайство, справжність. Фактично відсутня позитивна епітетика концепту неправда (свята) та його синонімів (солодка кривда, рятівна брехня тощо).
Художній мові властиве використання антропо-, публіцистично та соціально маркованих епітетів-прикметників.
Поширеним засобом є актуалізація номінативних потенцій аналізованих абстрактів, що поєднуються у два-, три- або чотирикомпонентні СР. Їхніми членами є синоніми аналізованого АСП (найчастіше - властивого їм лексико-синонімічного гнізда) або контекстуальні відповідники.
Завжди соціально вмотивованими є мікроконтекстні зіставлення, зіткнення концептів АСП правда неправда та інших лексем на позначення ціннісних категорій суспільної свідомості.
Широку гаму семантичних відтінків продукує поєднання за моделлю «абстракт + іменник» генітивне метафоричне утворення.
Образотворчі властивості моделі «абстракт + дієслово» актуалізують семи ‘пошук’, ‘говоріння’, ‘пізнання’, ‘боротьба’, ‘руйнування’, ‘перенесення’, ‘прихильне ставлення’, ‘оволодівання чим н.’, ‘переживання’.
Ті чи інші функціональні контекстні моделі спричиняються до численних асоціативних зв’язків стрижневих компонентів художніх парадигм за кількістю, впливовістю, кольором, предметним співвіднесенням типу правда закон; вогонь, світло, промінь; розум, слово, просвіта; дрібна монета; неправда кат, ярмо; обман щось круглої форми тощо.
Для абстракту неправда характерне й уживання в прикладкових конструкціях із приєднаним словом матка, мста, сила, сонце, воля.
Зафіксоване обмеження у вживанні лексем лжа, олжа як книжних маркерів історичного минулого.
Публіцистична парадигма охоплює функції абстрактів справедливість / несправедливість, об’єктивність, ілюзії, махінації, обґрунтованість, істинність, щирість, хибність, правдивість. У книжних мовних формулах концептуалізується їхній соціальний, філософський та науково-публіцистичний зміст. Обмежена кількість компонентів парадигми зумовлена неоднаковими інфомативно-узагальнювальними властивостями аналізованих астрактних лексем, їхньою здатністю входити в стилістичні фігури градації, персоніфікації та гіперболізації в оцінці суспільних явищ, понять морально-етичної сфери.
У зв’язку зі змінами екстралінгвальних чинників жанрової трансформації мови публіцистики значно зменшилося кількісне використання складників парадигми правда, модифікувався склад їхніх сполук, нівелювалася піднесено-публіцистична експресія оцінок. Натомість посилилася відповідна інформативна функція.
У правовій парадигмі АСП правда неправда виявляються, з одного боку, публіцистично-ораторські переконувальні синтагматичні властивості компонентів аналізованого поля, а з іншого термінізація правової лексики. У цій парадигмі найбільш актуальною є взаємодія вербальних та невербальних засобів доведення істинності тих чи інших фактів, доказовості, тому найпоширенішим типом валентності складників АСП є дієслівна. Залучення різних засобів красномовства (метафоричних образів, асоціацій, порівнянь) до тексту промови залежить від рівня ерудиції правника і не є узагальненою властивістю представлених абстрактів-напівтермінів.

Список використаних джерел

Аветян З.Г. Природа лингвистического знака. Ереван, Минск, 1968. 223 с.
Андерш Й.Ф. До питання про чесько-українські мовні зв’язки найдавнішої доби. У кн.: Слово і труд. К.: Наук. думка, 1976. С. 59-66.
Апресян Ю.Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367 с.
Арбатский Д.И. О достаточности семантических определений // Вопросы языкознания. 1976. № 6. С. 29-35.
Арутюнова Н.Д. Истина: фон и коннотации. В кн.: Логический анализ языка. Культурные концепты. М.: Наука, 1991. С. 21-30.
Арутюнова Н.Д. Коммуникативная функция и значение слова // Науч. докл. высш. шк. Сер.: Филол. науки. 1973. № 3. С. 42-54.
Арутюнова Н.Д. К проблеме функциональных типов лексического значения // Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. С.156-249.
Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов.Энциклопедия, 1966. 608 с.
Бабич Е.Н. Рефлексия в диалоге и проблема истинности и ложности высказывания // Вісник Харківського державного університету. ­ 1996. №386. С. 6-9.
Багмут І. А. Оповідання. К.: Держлітвидав, 1959. 115 с.
Багряний І.П. Людина біжить над прірвою: Роман. К.: Рад. письменник, 1992. 318 с.
Багряний І.П. Сад Гетьманський. К.: Наук. Думка, 2001. 545 с.
Бажан М. Твори: в 4-х т. К.: Дніпро, 1981.
Бажан М. Вибране: Вірші та поеми. К.: Рад. письменник, 1987. 206 с.
Балаж Я. Систематизация и лексикализация (к теоретическим вопросам лексикологии и лексикографии) // Лексикология и лексикография. М.: Наука, 1972. С. 23-47.
Баранник Д.Х. Образна семантика і газетний текст. Метафора у газеті. У кн.: Про культуру мови: Матер. респуб. наук. конф. з питань культури мови. К.: Наук. думка, 1964. С. 155-166.
Баранник Д.Х. Характерні риси усного монологічного мовлення. У кн.: Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення. К.: Наук. думка, 1965. С. 190-213.
Барвінок Ганна. Оповідання з народних уст. К.: Б.м.в., 1902. 187с.
Барка Василь. Жовтий князь. К.: Дніпро, 1991. 264 с.
Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львів: Світ. 391 с.
Бацевич Ф.С. Процес неологізації та динаміка структури семантичного поля // Мовознавство. 1980. № 3. С. 54-59.
Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови: Нариси із словозміни та словотвору. Ужгород: Закарп. обл. вид-во, 1960. 416 с.
Бедзик Ю.Д. Вибрані твори: Блакить; Довге повернення: Романи. К.: Дніпро, 1984. 576 с.
Бердник О.П. Вогнесміх: Роман-феєрія. К.: Рад. письменник, 1988. 541 с.
Бичко В.В. Відкриття: Поезії. К.: Рад. письменник, 1982. 126 с.
Білецький-Носенко П.П. Словник української мови. К.: Наук. думка, 1966. 422 с.
Білодід І.К. Контакти української мови з іншими слов’янськими і уніфікація її усної літературної форми. К.: Наук. думка, 1968. 34 с.
Боєва Е.В. Пономаренко Т.В. Семантичне поле якості в англійській, російській та українській мовах // Тези всеукраїнської наукової конференції Функціональна семантика слов’янських і германських мов”. Житомир, 1995. С.11-12.
Болинджер Д. Истина проблема лингвистическая // Язык и моделирование социального взаимодействия. М.: Прогресс, 1987. С. 23-43.
Брагина А.А. Синонимические отошения в лексике и словарная статья // Современная русская лексикография, 1980. Л.: Наука, 1981.
С. 54-61.
Братунь Г. Батьківський заповіт: Поезії. К.: Рад. письменник, 1981. 124 с.
Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. К.: Рад. шк., 1955. 248 с.
Буртовий С. Поезія. У кн.: Початки: Антологія молодої поезії. / Упоряд.: А.Бондар та ін. К.: Смолоскип, 1998. С. 25-28.
Бурячок А.А. Про формування спільного фонду соціально-політичної лексики східнослов’янських мов: Назви відносин між державами. К.: Наук. думка, 1983. 248 с.
Буткова Г. Семантична структура опозиції радість сум, радість мука і їм синонімічних // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Донецьк: ДонДУ, 1996. Вип. 5. С. 239-242.
Вайнрих Х. Лингвистика лжи. В кн.: Язык и моделирование социального взаимодействия. М.: Прогресс, 1987. С. 44-87.
Васильченко С.В. Неслухняний глечик: Оповідання, повість. К.: Веселка, 1991. 221 с.
Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков / А.Д.Шмелев (пер. с англ.). М.: Языки русской культуры, 1999. 780 с.
Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание / М.А.Кронгауз (отв. ред. и сост.). М.: Русские словари, 1996. 411 с.
Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови / Пилинський М.М., Дзюбишина-Мельник Н.Я та ін. К.: Наук. думка, 1990. 216 с.
Винниченко В.К. Краса і сила: Повісті та оповідання. К.: Дніпро, 1989. 752 с.
Виноградов В.В. Лексикология и лексикография: Избранные труды. М.: Наука, 1977. 312 с.
Виноградов В.В. Нариси з історії літературної мови ХVІІХІХ ст. У кн.: Тимошенко П.Д. Хрестоматія матеріалів з історії української літературної мови. К.: Рад. школа, 1959. Ч. 1. 360 с.
Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Вопросы языкознания. 1953. № 5. С. 3-29.
Виноградов В.В. Поняття внутренних законов развития языка // Вопросы языкознания. 1952. № 2. ­ С. 3-43.
Вирган І.О. Твори. К.: Дніпро, 1983. 414 с.
Вільде Ірина. Сестри Річинські. У кн.: Твори: В 5 т. К.: Дріпро, 1986. Т. 1. 640 с.
Вінграновський М.С. Любове, ні! Не прощавай!: Вибр. лірика. К.: Рад. письменник, 1996. 148 с.
Вінграновський М.С. Кінь на вечірній зорі: Повісті. К.: Веселака, 1987. 195 с.
Вовчок Марко. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1974. 526 с.
Волацкая З.М. Некоторые наблюдения над структурой толкования мотивированных слов (на материале словарных стетей в «Словаре польского языка» под ред. В.Дорошевского) // Советское славяноведение. 1976. № 6. С. 77-86.
Волошин І.І. Кришталеві вогні. Оповідання, нариси. К.: Дніпро, 1974. 204 с.
Вороний М.К. Поезії. К.: Наук. думка, 1996. 698 с.
Воскресенко С. Гумор і сатира. К.: Дніпро, 1984. 229 с.
Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов / За ред. О.С.Мельничука. К.: Наук. думка, 1966. 596 с.
Галкина-Федорук Е.М. Об экспрессивности и эмоциональности в языке // Сборник статей по языкознанию. М.: Наука, 1958. 103-124 с.
Гамкрелидзе Т.В., Елизаренкова Т.Я, Иванов В.В. Лингвистичес-кая теория Р.О. Якобсона в работах советских лингвистов // Roman Jakobson. Echoes of his scholarchip. Lisse, 1977. С. 91-121.
Гірник М. Назавжди солдат. К.: Рад. письменник, 1983. 117 с.
Глібов Л. Байки. Поезії. К.: Дніпро, 1991. 268 с.
Голованівський С.О. Крапля крові. К.: Рад. письменник, 1945. 96 с.
Головко А. Твори: В 2-х т. К.: Наук. думка, 1986. Т. 2. 447 с.
Гончар О.Т. Бригантина: Повість. К.: Веселка, 1992. 222 с.
Гончар О.Т. Перекоп. К.: Укр. центр духов. культури, 1997. 497с.
Гончар О.Т. Собор: Роман. К.: Веселка, 1993. 285 с.
Гончар О.Т. Твори: В 7 т. К.: Дніпро, 1987. Т. 3: Земля гуде; Микита Братусь. 557 с.
Гончар О.Т. Твори: В 7 т. К.: Дріпро, 1987. Т. 4: Людина і зброя; Циклон. 588 с.
Гончар О.Т. Твоя зоря: Роман. К.: Веселка, 1993. 382 с.
Гончар О.Т. Тронка. К.: Дніпро, 1984. 394 с.
Гончаренко І. Вибране: Поезії. К.: Дніпро, 1988. 414 с.
Гордієнко К. Твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1969. Т. 1. 695 с.
Горкуша О. Коло вікна. К.: Смолоскип, 1995. 102 с.
Горобець В.Й. Розвиток термінології права в українській літературній мові ХІV ХVІІІ ст. // Мовознавство. 1984. № 3. С. 57-65.
Грабовський П.А. Поезії. К.: Дніпро, 1989. 427 с.
Ґрещук В.В. Історичний розвиток словотвірної структури українських іменників на -ість (-ость) // Мовознавство. 1981. № 3. С. 60-66.
Ґрещук В.В. Історія словотвору українських абстрактних іменників на -ість у порівнянні з російськими // Дослідження з граматики і граматичної стилістики української мови. Дніпропетровськ, 1980. С. 73-79.
Ґрещук В.В. Історія словотвору українських підприкметникових іменників та -ство, -она, -изна в порівнянні з російськими // Вісник Львів. ун-ту. Сер.: Філол. 1979. Вип. 11. С. 71-77.
Ґрещук В.В. Про історію словотворення українських іменників на -ість (-ость), мотивованих прикметниками з суфіксом -н- // Українське мовознавство: Респ. міжвідом. зб. 1977. Вип. 5. С. 62-67.
Ґрещук В.В. Словообразовательная и лексико-семантическая структура украинских адъективов на -сть, -ство, -та, -ина, -изна: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1979. 24 с.
Ґрещук В.В. Спільнокореневі іменники на -ість, -ота, -ина, -изна в сучасній українській мові // Мовознавство. 1977. № 2. С. 27-32.
Грицютенко І.Є. Функція абстрактних іменників у романі П.Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» // Наукові записки Львівського педагогічного інституту. 1946. Вип. 1. С. 11-40.
Грінченко Б. Твори: В 2 т. К.: Наук. думка, 1990. Т. 2. 541 с.
Грушевський М.С. Предок. К.: Веселка, 1990. 247 с.
Гулак-Артемовський П. Поетичні твори. К.: Наук. думка, 1984. 606 с.
Гумецька Л.Л. Нариси словотворчої системи української актової мови ХІV ХV ст. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. 298 с.
Гумецька Л.Л. Способи адаптації запозиченої лексики в староукраїнській мові // Мовознавство. 1976. № 4. С. 71-73.
Гумецкая Л.Л. Общие и специфические особенности формирова-ния украинского языка // Славянские литературные языки в донациональный период: Тез. док. М., 1969. С. 8.
Гуреїв О. Друзі не зраджують. К.: Дніпро, 1983. 420 с.
Гуцало Є. Передчуття радості. К.: Дніпро, 1971. 205 с.
Даниленко В.П. Русская терминология: Опыт лингв. описания. М.: Наука, 1977. 245 с.
Дімарів А. В тіні Сталіна: Повісті. К.: Дніпро, 1990. 174 с.
Дмитерко Л.Д. Твори: В 4-х т. К.: Дніпро, 1982. Т. 1: Поезії. 487 с.
Добровольський С.П. Очаківський розшир. К.: Рад. письменник, 1965. 429 с.
Довженко О.П. Зачарована Десна; Україна в огні; Щоденник. К.: Веселка, 1995. 573 с.
Довженко О.П. Повість полум’яних літ. К.: Молодь, 1984. 368с.
Довженко О.П. Твори: В 5-и т. К.: Дніпро, 1983. Т. 3: Кіноповість; Драматичні твори. 362 с.
Донченко О. Золота медаль: Твори. К.: Рад. шк., 1983. 464 с.
Дорошко П.О. Вибрані твори: У 2-х томах. К.: Дніпро, 1991. Т.2: Повісті. 1991. 588 с.