Коновалюк Валерій Ілліч. Державне регулювання монополій видобувної промисловості

Краткое описание

Коновалюк Валерій Ілліч. Державне регулювання монополій видобувної промисловості: дис... д- ра екон. наук: 08.07.01 / НАН України; Інститут економіки промисловості. - Донецьк, 2004

Коновалюк В.І. Державне регулювання монополій видобувної промисловості. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.07.01 Економіка промисловості. Інститут економіки промисловості НАН України, Донецьк, 2004.
У дисертаційній роботі обґрунтовано нову цілісну наукову концепцію державного регулювання діяльності монополій видобувної промисловості в період ринкових трансформацій. Розроблено класифікацію підприємств з виділенням дрібного, малого, середнього та великого бізнесу, монополій, у тому числі природних, залежно від рівня ринків і відношення до соціальної інфраструктури. Обґрунтовано принципи ціноутворення в монополіях (на прикладі енергетики), оподаткування (з використанням рентних відносин) і механізми їх реалізації. Визначено склад трансакційних витрат в умовах перехідної економіки. Доведено, що співвідношення трансформаційних, трансакційних витрат і динаміка останніх є важливим показником, який визначає зростання монополій. Розкрито регулюючу роль держави, проаналізовано форми та методи державного регулювання діяльності монополій ПЕК, природних монополій, обґрунтовано методи їх удосконалення. З метою виходу на міжнародні ринки запропоновано більш повно використовувати об’єднання та мережеві структури, побудовані на поєднанні гірничовидобувних підприємств з переробними та з тими, що випускають технологічно завершену продукцію (шахта збагачувальна фабрика коксохімзавод металургійне підприємство підприємство машинобудування (виробництво труб, дроту, металоємного устаткування). Обґрунтовано принципи передачі державою в експлуатацію родовищ корисних копалин підприємствам різних форм власності. Виконані розробки реалізовано на підприємствах ПЕК, у законодавчих документах, нормативних документах галузевого та регіонального рівнів.

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне обґрунтування і дано вирішення актуальної науково-прикладної проблеми взаємовідносин держави і монопольних структур (підприємств, об’єднань, корпорацій, мереж), які, з одного боку, є формою співробітництва рівноправних суб’єктів ринкових відносин (перш за все в питаннях міжнародної конкуренції та задоволення потреб внутрішнього ринку) з іншого регулювання державою дій монополій на внутрішньому ринку.
Основні висновки зводяться до такого.
1. Конкуренція і монополізм являють собою діалектичну єдність протилежностей, перехід яких одна в одну різняться. Так, конкуренція автоматично за ринковими законами веде до монополізму. Для переходу ж від монополізму до конкуренції потребуються зусилля відносно зовнішньої для ринку сили держави.
2. Світова економіка базується на великих підприємствах, компаніях, які зміцніли в конкурентній боротьбі на регіональних, національних, міжнародних ринках. Сутність державного регулювання монополій полягає в тому, що їх діяльність в інтересах суспільства підлягає антимонопольному обмеженню і, навпаки, у підтримці на рівні міжнародної конкуренції.
3. Економічна міць держави здебільш визначається станом її енергетичного забезпечення, яке базується на галузях промисловості: вугільній, електроенергетичній, нафтогазовій. В енергозабезпеченні України значну роль відіграє вугільна промисловість, що зумовлено наявними ресурсами та історичним шляхом розвитку теплоенергетики країни.
4. Сучасні монополії і монопольні об’єднання створюються з різних причин і ставлять за мету як зниження витрат (трансформаційних і трансакційних) на виробництво та реалізацію одиниці продукції (товару), так і на більш ефективне отримання максимального прибутку. Специфікою державних (національних) компаній ПЕК є те, що вони намагаються залишити у себе прибуток, природну ренту, які виникають в результаті експлуатації загальнодержавних родовищ корисних копалин.
5. Монополії, природні монополії запропоновано класифікувати залежно від видів ринків (світові, національні, регіональні, місцеві), обсягу охоплення ринків різного рівня та відношення їх до створення і підтримки соціальної інфраструктури.
Для монополій, які діють на світових ринках, містоутворюючих монополій більш ефективним є пільгове оподаткування, що компенсує додаткові витрати підприємств на ці цілі.
6. Критерієм ефективності монополій ПЕК, природних монополій видобувної промисловості є: відповідність показників їх діяльності до показників світових ТНК; співвідношення трансформаційних і трансакційних витрат; динаміка трансакційних витрат у цілому по підприємству і на одиницю виробів.
7. Особливе місце у статті доходів монополій ПЕК, природних монополій займає рента. В умовах діючого господарського механізму вона найчастіше залишається у власності структур, які володіють гірничовидобувними підприємствами (реально розпоряджаються фінансами). У роботі запропоновано частину ренти направляти до державного і місцевих бюджетів, а частину на особистий рахунок кожного громадянина. Якщо монопольне підприємство є містоутворюючим, то витрати на створення і підтримку інфраструктури міст потрібно враховувати при розподілі ренти.
8. В умовах реформування суспільства й економіки значно зростає рівень політичної ренти, під якою розуміються витрати на лобіювання інтересів окремих груп суспільства, що значно відрізняються від загальнодержавних і суспільних інтересів, а іноді протидіють їм. Політична рента погіршує фінансове становище підприємств, відволікає їх фінансові ресурси на невиробничі цілі, створює базу зростання „тіньового” сектору економіки і корупції. Одним із показників наявності політичної ренти є зростання трансакційних витрат.
9. З метою формування потужних вітчизняних корпорацій державне регулювання має створювати умови, які б спонукали підприємства дрібного і малого бізнесу, малі й середні підприємства до підпорядкування своєї діяльності інтересам великих підприємств з виробництва максимально завершеної технологічно продукції.
10. Державне регулювання відносно монополій видобувної промисловості здійснюється засобами, основними з яких є: державне замовлення, податкові пільги (зниження податків і відрахувань до бюджету), безвідсоткове кредитування, прямі дотації з бюджету, списання заборгованості, закупівлі за неринковими цінами.
11. Передачу в експлуатацію родовищ корисних копалин підприємствам недержавної форми власності доцільно здійснювати шляхом строкової оренди, концесії. При цьому документально мають бути відображені головні положення з питань раціонального використання родовища, його збереження для подальшої експлуатації, умови виплати ренти, система контролю.
12. Адаптація підприємств гірничовидобувного комплексу стає більш ефективною в умовах формування мережевих структур. У цьому випадку вибудовується виробничий ланцюжок: гірничовидобувне підприємство (вугільна шахта) збагачувальна фабрика електростанція; гірничовидобувне підприємство збагачувальна фабрика косохімзавод металургійний завод підприємство з використання та обробки металу (машинобудівне, трубне, дротяне). Формою об’єднання можуть бути як формальні структури, так і добровільні об’єднання підприємств різних форм власності.
13. В умовах ПЕК України віднесення будь-якої структури до монополії, природної монополії правомірне, якщо вона:
є повноправним власником реалізованої продукції або послуг;
має можливість нарощування або регулювання масштабів виробництва й, відповідно, витрати і ціни на одиницю продукції;
проводить за своєю ініціативою оновлення капіталу й виробничого апарату за рахунок внутрішніх і залучених інвестицій;
піддаватися регулюючому впливу з боку держави та керуючих галузевих органів, маючи „прозору” систему господарсько-фінансової діяльності.
14. На діяльність підприємства негативно впливає не стільки розмір податків, скільки складність їх нарахування, чисельність, нестабільність, протиріччя чинного законодавства у системі оподаткування. Податкові служби ще не стали партнерами платників податків у реалізації їх обов’язків по сплаті податків. Тому законодавство з оподаткування потребує подальшого вдосконалення.
15. Обґрунтовано механізм оподаткування підприємств видобувних галузей промисловості за використання надр, а саме:
на стадії прийняття рішення про доцільність розробки родовища корисних копалин через ліцензійні сплати та бонуси;
на початку експлуатації шляхом сплати ренти залежно від якості видобутих ресурсів, природних і виробничих умов експлуатації родовищ за ставками у відсотках до вартості виробленої продукції (роялті);
після отримання прибутку податком на додатковий доход від видобутку корисних копалин.