Конституційне право на правову допомогу в Україні актуальні питання законодавчого регулювання

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім.В.М.КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

ШРАМКО Юлія Теодорівна
УДК342.723

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО НА ПРАВОВУ ДОПОМОГУ В УКРАЇНІ:
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗАКОНОДАВЧОГО
РЕГУЛЮВАННЯ

Спеціальність 12.00.02 конституційне право; муніципальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
ЮЩИК Олексій Іванович,
доктор юридичних наук, професор

Київ 2016

ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ1. Правова допомога: поняття, зміст, види і форми

1.1Правова допомога як умова реалізації прав і свобод людини..

11

1.2Юридичний зміст поняття правової допомоги..

36

1.3Види і форми правової допомоги

60

Висновки до Розділу1

74

РОЗДІЛ2. Законодавче забезпечення права на правову допомогу в Україні

2.1Конституційно-правове визначення права на правову допомогу.

77

2.2Загальна характеристика законодавчого забезпечення права на правову допомогу в Україні...

89

2.3Законодавство про безоплатну правову допомогу.

106

Висновки до Розділу2

127

РОЗДІЛ3. Питання удосконалення законодавчого регулювання правової допомоги в Україні в контексті міжнародних стандартів

3.1Міжнародно-правові стандарти правової допомоги..

130

3.2Реалізація Закону України «Про безоплатну правову допомогу» важлива складова реформування системи правової допомоги в Україні..

143

3.3Напрями вдосконалення законодавства України про правову допомогу..

156

Висновки до Розділу3

173

ВИСНОВКИ...

177

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..

181

ВСТУП

Актуальність теми. Правова допомога є дієвим засобом забезпечення прав і свобод людини. Особливого значення інститут правової допомоги набуває в умовах, коли відбуваються суттєві зміни в суспільних відносинах у процесі реформування суспільства та держави. Це значення ще більше зростає в суспільстві без стійких правових традицій, коли відсутній належний рівень правової освіти населення, існує безсистемне і неякісне законодавство, а органи влади і посадові особи не завжди дотримуються у своїй діяльності принципу законності. Неефективне реформування правоохоронної системи, судової влади ще більше загострює проблеми забезпечення прав людини. При цьому організація системи правової допомоги, яка могла б певним чином зменшити гостроту вказаних проблем, не відповідає необхідним вимогам і залишається малодієвою.
Саме в таких умовах знаходиться сучасна правова система України, в якій закріплення і гарантування права на правову допомогу стає дуже важливим для забезпечення реалізації найважливіших конституційних прав людини.
В Україні здійснено ряд досліджень з проблематики правової допомоги, однак вони стосуються лише деяких її аспектів. Зокрема, йдеться про міжнародні договори України про правову допомогу в цивільних справах і внутрішнє законодавство (Г.В.Галущенко, 2001р.), про реалізацію права на правову допомогу на досудових стадіях кримінального процесу (Т.В.Омельченко, 2004р.), про організацію безкоштовної правової допомоги в Україні (Є.Ю.Бова, 2009р.), кримінальну відповідальність за порушення права особи на правову допомогу (В.В.Сміх, 2011р.), тощо. Вказані дослідження орієнтувалися на чинне на той час законодавство, яке на сьогодні істотно змінилося. Одна з праць стосується загальнотеоретичного дослідження поняття та видів правової допомоги в Україні (В.С.Личко, 2013р.). Однак питання конституційно-правового визначення права на правову допомогу, розуміння природи і змісту цього права, його місця в системі прав людини і гарантій цих прав у вітчизняній науці досі залишаються дискусійними та потребують подальшого наукового дослідження.
Важливість теоретичного вивчення проблем організації правової допомоги також зумовлена потребами реформування адвокатури в Україні, розвитку кримінально-процесуального законодавства і судово-правової реформи, виконання зобов’язань України щодо створення відповідно до стандартів Ради Європи професійного самоврядного інституту адвокатури, розвитку та посилення гарантій адвокатської діяльності. Усі ці питання потребують насамперед належного законодавчого регулювання, а останнє має спиратися на відповідне наукове забезпечення.
Окремі питання, що стосуються права громадян на одержання правової допомоги, досліджувалися, зокрема, у наукових працях С.П.Добрянського, В.О.Котюка, П.М.Рабіновича, О.Ф.Скакун та ін., однак у цих працях право на правову допомогу розглядається загальним чином, у комплексі з іншими правами і свободами людини і громадянина, воно не становило предмета спеціального дослідження.
При виконанні даної роботи використано праці теоретиків права, вчених-конституціоналістів та вчених-юристів інших галузей права, зокрема, таких як С.С.Алексєєв, М.В.Баглай, О.Г.Бережнов, О.І.Бугаренко, В.А.Васильєва, М.В.Вітрук, Г.А.Гаджиєв, Р.Ф.Гринюк, О.С.Іоффе, Н.І.Карпачова, С.Ф.Кечек’ян, О.Ю.Кривоносова, О.А.Лукашова, О.Г.Лук’янова, В.О.Лучин, М.М.Марченко, М.І.Матузов, Н.А.Мяловицька, П.О.Недбайло, В.С.Нерсесянц, Н.М.Оніщенко, В.Ф.Опришко, В.Ф.Погорілко, С.В.Прилуцький, В.М.Протасов, Р.В.Пушкіна, П.М.Рабінович, В.Ф.Сіренко, О.Ф.Скакун, О.В.Скрипнюк, П.Б.Стецюк М.О.Теплюк, Ю.О.Тихомиров, Ю.В.Тихонравов, Ю.М.Тодика, Ю.С.Шемшученко, О.І.Ющик, Л.С.Явич та ін.
Опрацювання наукових праць вказаних та інших авторів переконує в тому, що існує потреба у комплексному науковому дослідженні інституту правової допомоги, його юридичної природи і місця в системі прав і свобод людини, яке сприятиме ефективному забезпеченню й реалізації найважливіших конституційних прав людини.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає тематиці пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України.
Дисертація виконана в межах планових наукових тем відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України: «Теоретичні проблеми розвитку конституційного законодавства України на сучасному етапі» (номер державної реєстрації 0112U007118). Основні положення дисертаційного дослідження відповідають завданням здійснення в Україні державно-правової реформи.
Мета і задачі дослідження. Здійснене дослідження має за мету конституційно-правове визначення юридичного змісту правової допомоги і права на правову допомогу, з’ясування проблем його законодавчого регулювання і вироблення відповідних наукових рекомендацій стосовно його вдосконалення.
Визначена мета дослідження зумовила наступні задачі:
окреслити місце і роль інституту правової допомоги в конституційному праві в контексті реалізації прав і свобод людини і громадянина;
визначити юридичний зміст поняття правової допомоги;
здійснити класифікацію видів і форм правової допомоги;
з’ясувати місце права на правову допомогу в системі прав людини та сформулювати його наукову дефініцію;
проаналізувати стан законодавчого регулювання правової допомоги в Україні та визначити потреби його вдосконалення;
охарактеризувати міжнародно-правові стандарти правової допомоги і порівняти з ними законодавче забезпечення правової допомоги в Україні;
з’ясувати проблемні питання Закону України «Про безоплатну правову допомогу» в аспекті реформування системи правової допомоги в Україні;
визначити напрями вдосконалення законодавства про правову допомогу в Україні та сформулювати відповідні пропозиції.
Об’єктом дослідження є сфера суспільних відносин щодо надання правової допомоги фізичним особам в Україні.
Предмет дослідження становлять конституційне право людини на правову допомогу та актуальні питання його законодавчого регулювання в Україні.
Методи дослідження. Методологічна база обрана виходячи з предмета та задач дослідження. У дисертаційному дослідженні використано філософсько-світоглядні, загальнонаукові та спеціально-наукові методи наукового пізнання. Філософською основою є діалектичний метод, за допомогою якого визначено загальний підхід до розкриття понять правової допомоги і права на правову допомогу, досліджено юридичний зміст і форми правової допомоги.
Такі загальнонаукові методи як формально-логічний, методи аналізу та синтезу використано при визначенні родового поняття правової допомоги та поділу його на види. Застосування системно-структурного методу дало змогу з’ясувати місце права на правову допомогу в системі прав і свобод людини і громадянина, структурну будову змісту цього права, а також розкрити структуру змісту видів і форм правової допомоги. Метод прогностичний було використано при формулюванні рекомендацій до вдосконалення законодавчого регулювання правової допомоги.
З числа спеціально-наукових методів при дослідженні предмета роботи використано насамперед юридико-догматичний метод з метою аналізу норм чинного законодавства України про правову допомогу та правового статусу суб’єктів правовідносин з надання правової допомоги, аналізу і тлумачення правових позицій Конституційного Суду України з даної проблеми, тощо. Порівняльно-правовий метод дозволив розглянути предмет дослідження під кутом зору порівняння законодавства і практики України з законодавством інших держав і практики Європейського Союзу. Семантичний метод дав змогу з’ясувати термінологічне значення низки термінів, зокрема термінів «допомога», «послуга» тощо.
Використання названих методів і підходів дало змогу виконати задачі дисертаційного дослідження і досягти його мети.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичній науці здійснено комплексне дослідження законодавчого регулювання інституту правової допомоги та законодавчого забезпечення конституційного права на правову допомогу як одного з ключових прав людини.
Наукову новизну відображають наступні теоретичні узагальнення, висновки і пропозиції, що отримані в результаті дослідження:
вперше:
визначено юридичний зміст правової допомоги як умови реалізації людиною її правового статусу в рамках участі в правовому процесі;
сформульовано авторську дефініцію поняття правової допомоги як гарантованого державою кваліфікованого сприяння суб’єктами, визначеними законом, людині у здійсненні нею правомірних процесуальних дій (актів), необхідних для набуття, зміни або припинення прав чи обов’язків;
запропоновано класифікацію видів правової допомоги, якими є публічно-правова (суспільна) і приватноправова (приватна) допомога, що реалізуються відповідно у публічно-правовому та приватноправовому процесі;
визначено основні форми правової допомоги в залежності від трьох загальних способів здійснення правової допомоги: представницька (представництво особи в правовому процесі), документальна (підготовка документів, необхідних для забезпечення участі в правовому процесі особи, яка потребує правової допомоги), консультативна (надання особі, яка потребує правової допомоги, інформації правового характеру консультування для забезпечення її участі у правовому процесі);
удосконалено:
поняття гарантій прав людини, а саме: гарантіями є не будь-які умови існування та реалізації прав людини і громадянина, а лише ті умови, що їх визначила держава для забезпечення конкретної реалізації юридичного статусу особи, реального здійснення її суб’єктивного права та обов’язку;
поняття права на правову допомогу, зокрема, у зв’язку з діями чи актами, які сприяють особі у реалізації прав чи обов’язків як елементів її правового статусу;
критерії видового поділу правової допомоги, що зумовлені її поняттям, зокрема, такі як мета надання правової допомоги, суб’єкт надання правової допомоги, спосіб її отримання людиною, рівень державного гарантування правової допомоги, рівень якості надання правової допомоги, інші ознаки (наявність у людини громадянства, часовий показник надання допомоги тощо);
термінологічні визначення таких понять як: «юридичні послуги», «адміністративні послуги»;
набули подальшого розвитку:
положення щодо визначення правового статусу особистості та механізму його реалізації, який (правовий статус) виступає як засіб забезпечення реалізації інтересів людини через механізм правового регулювання суспільних відносин; визначення гарантій прав людини в аспекті складових зазначеного механізму;
аналіз стану законодавчого забезпечення права на правову допомогу в Україні та визначення його проблемних аспектів;
пропозиції стосовно вдосконалення законодавства з питань правової допомоги, зокрема про прийняття загального закону про правову допомогу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційній роботі положення, висновки та пропозиції є внеском у розвиток конституційно-правової науки, які поглиблюють розуміння інституту правової допомоги в правовому регулюванні суспільних відносин та права на правову допомогу в системі конституційних прав і свобод людини. Отримані науково обґрунтовані результати можуть бути використані:
у науково-дослідній роботі для подальших досліджень проблематики прав людини та їх гарантій, проблем інституту правової допомоги;
у законотворчій роботі для наукового забезпечення конституційного, законодавчого і підзаконного регулювання суспільних відносин щодо надання правової допомоги;
у правозастосовній діяльності органів державної влади, насамперед судів, діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування в частині забезпечення і гарантування прав і свобод людини і громадянина;
у навчальному процесі при підготовці підручників, навчальних і навчально-методичних посібників та викладанні конституційного права, інших юридичних дисциплін і спецкурсів з проблем забезпечення і захисту прав і свобод людини;
у юридичній практиці для підвищення рівня правосвідомості й правової культури громадян при реалізації ними права на правову допомогу.
Особистий внесок здобувача полягає в тому, що дисертаційне дослідження виконано самостійно, а всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на базі здійснених авторських досліджень. Усі наукові праці, в яких відображено зміст дисертації, написані без співавторів.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано у відділі конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, на засіданні якого обговорювалися основні положення роботи.
Матеріали дослідження також апробовано на: Міжнародній науковій конференції «Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності» (м.Київ, 26жовтня 2007р.; тези опубліковано); Міжнародному науковому симпозіумі «Дні порівняльного правознавства», (м.Київ, 0811квітня 2009р.; тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції «Права людини в Україні в сучасних умовах: пошук нових механізмів утвердження та забезпечення» (м.Київ, 10грудня 2014р.; тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина» (м.Запоріжжя, 26червня 2015р.; тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м.Дніпропетровськ, 0304липня 2015р.; тези опубліковано).
Публікації. Основні положення дисертації відображено у 13 наукових публікаціях, з яких 5 опубліковано у наукових фахових виданнях, 2 публікації розміщено у наукових виданнях, що внесені до міжнародної наукометричної бази даних, та 5 опубліковано у виступах на наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (187найменувань). Загальний обсяг дисертації складає 200сторінок, з них основний текст 181сторінка.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У Висновках дисертації сформульовано теоретичні узагальнення й нове розв’язання наукового завдання щодо визначення юридичного змісту правової допомоги і права на правову допомогу та вдосконалення законодавчого регулювання інституту правової допомоги в Україні.
Головними науковими і практичними результатами дисертаційного дослідження є такі узагальнення, висновки та пропозиції:
1.У юридичній науці та конституційній практиці правова допомога розглядається в контексті права людини, а конституційні положення про правову допомогу містяться в розділі, присвяченому правам та свободам людини і громадянина. Водночас реальне уявлення про права і свободи не можна одержати, не розглядаючи їх у складі правового статусу особистості.
2.Проблема визначення правового статусу особистості, його змісту і структури в науці є дискусійною. Правовий статус особистості загалом уявляється як юридичний засіб забезпечення реалізації потреб та інтересів людини через механізм правового регулювання суспільних відносин, в якому важливе місце відводиться забезпеченню реалізації прав і свобод людини та його ключовому елементу гарантіям прав людини.
3.Гарантіями є не будь-які умови існування та реалізації прав людини і громадянина, а лише ті умови, що їх визначила держава для забезпечення конкретної реалізації юридичного статусу особи, реального здійснення її суб’єктивного права. Поняття правової допомоги і права на правову допомогу слід пов’язувати з тими діями чи актами, які сприяють особі, як суб’єкту права чи обов’язку, реалізувати їх у рамках її участі у правовому процесі: правова допомога це гарантоване державою кваліфіковане сприяння людині визначеними законом суб’єктами у здійсненні нею правомірних процесуальних дій (актів), необхідних для набуття, зміни або припинення суб’єктивних прав чи обов’язків.
4.Критеріями видового поділу правової допомоги можуть бути мета або суб’єкт надання правової допомоги, спосіб її отримання людиною, рівень якості надання правової допомоги тощо. Основними видами правової допомоги є публічно-правова допомога та приватноправова допомога. В основних видах виражається її цільове призначення для реалізації правового статусу людини у публічно-правовому або приватноправовому процесі.
5.Основні форми правової допомоги визначаються за способами її надання (здійснення представництва особи в правовому процесі; підготовка документів, необхідних для забезпечення участі в правовому процесі особи; надання особі, що потребує правової допомоги, інформації правового характеру (консультування) для забезпечення її участі у правовому процесі) відповідно як представницька, документальна та консультативна. Адвокатура не є формою надання правової допомоги, це суспільний інститут, функцією якого є надання професійної правової допомоги, поряд з правовою допомогою непрофесійних суб’єктів, наприклад, параюристів.
6.Право на правову допомогу є особливим правом, що забезпечує кожній людині відповідні можливості в реалізації свого правового статусу у правовому процесі (в широкому його розумінні). За своєю природою право на правову допомогу це конституційне право людини на отримання гарантованого державою кваліфікованого правового сприяння, у тому числі безоплатного, в реалізації нею, як учасником правового процесу, свого юридичного статусу.
7.Законодавче регулювання права на правову допомогу в Україні не ґрунтується на єдиній концепції. Зміст статті59 Конституції України є недостатнім конституційним визначенням системи правової допомоги для законодавчого регулювання конституційного права на правову допомогу. Відсутній базовий закон, в якому були б визначені основні параметри правового регулювання вказаної сфери суспільних відносин і який нормативно встановив би загальне поняття правової допомоги, її види, форми тощо. Натомість, положення, що регулюють відносини з надання громадянам правової допомоги, містяться в багатьох різноманітних актах чинного законодавства, а це створює умови для численних колізій законодавства.
8.В Україні найбільш детально законодавчо врегульовані відносини з надання безоплатної правової допомоги. Разом з тим, базовий закон про безоплатну правову допомогу містить неточності і логічні суперечності, система правової допомоги є недосить продумана, зокрема, що стосується визначення правової допомоги, поділу її на первинну і вторинну тощо, що викликає необхідність вносити численні зміни до нього та інших законів. У літературі також немає чіткого критерію класифікації на первинну і вторинну правову допомогу, їх поверхово розрізняють за видами послуг з надання допомоги. Автором зроблено висновок, що первинна і вторинна правова допомога визначаються як позапроцесуальна («загальна») і процесуальна («спеціальна») правова допомога.
9.Законодавство України про правову допомогу має враховувати міжнародний досвід та міжнародні стандарти правової допомоги. Найбільш принциповим є положення, що підозрюваним, обвинуваченим і підсудним надається безоплатна юридична допомога, якщо це доцільно в інтересах правосуддя і якщо у цих осіб відсутні кошти на оплату послуг захисника. Великого значення у системі міжнародних стандартів надається якості правової допомоги, методам її оцінювання та забезпечення.
10.Кількісні та якісні параметри правової допомоги значною мірою залежать від обраної країною моделі надання послуг. Виділяють три основні моделі надання правової допомоги: модель штатних юристів (Public Defenders), модель із залученням приватно-практикуючих юристів (judicare) та змішана модель. Для надання малозабезпеченим громадянам правової допомоги кращим варіантом вважають змішану модель, проте і ця модель не позбавлена недоліків.
11.Незадовільний стан реалізації законодавства про правову допомогу і низький рівень забезпечення конституційних прав громадян актуалізують проблему вдосконалення чинного законодавства про правову допомогу і практики його реалізації. Вдосконалення інституту правової допомоги в сучасних умовах стає важливим фактором підвищення ефективності правового механізму в цілому, тому правильне визначення і реалізація заходів до удосконалення цього інституту є важливим завданням практики і юридичної науки.
12.При обранні напрямів та заходів вдосконалення системи правової допомоги, окрім міжнародного досвіду, слід враховувати стан законності в державі, визначати належне фінансове забезпечення функціонування системи безоплатної допомоги і т.ін., від чого суттєво залежить, якою мірою держава здатна сприяти у реалізації правового статусу людини в правовому процесі. Самої реформи системи безоплатної допомоги для належного забезпечення доступу до правосуддя в Україні недостатньо, змін потребують також інші інститути: судова система, прокуратура, поліція, адвокатура, кримінальний процес тощо. Тому потрібно визначити загальну концепцію усієї системи правової допомоги та механізм її поетапної реалізації. Удосконалення системи правової допомоги в Україні має здійснюватися у комплексі з іншими реформами, в рамках загальної державно-правової реформи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / [автор-упоряд. В.П.Тимощук]. К.: Факт, 2003. 496с.
2. АлексеевС.С. Восхождение к праву. Поиски и решения / АлексеевС.С. М.: Изд-во «НОРМА», 2001. 752с.
3. АлексеевС.С. Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования / АлексеевС.С. М.: Изд-во «Статут», 1999. 712с.
4. БаглайМ.В. Конституционное право Российской Федерации / БаглайМ.В. М.: Издательская группа «НОРМА-ИНФРА-М», 1999. 378с.
5. База данных «Законодательство стран СНГ» [Електронний ресурс]. Режим доступу:
http: // base.spinform.ru /show_doc.fwx?regnom=2213&page=1.
6. База данных «Законодательство стран СНГ» [Електронний ресурс]. Режим доступу:
http://www. base. spinform.ru/show_doc.fwx?regnom=2950.
7. База данных «Законодательство стран СНГ» [Електронний ресурс]. Режим доступу:
http://www.base.spinform.ru/show_doc.fwx?regnom=4524&oidn=_13I0KPKDD#_13I0KPKDD.
8. БарановА.М. Словарь основных уголовно-процессуальных понятий и терминов [Електронний ресурс] / А.М.Баранов, П.Г.Марфицин // Правовые технологии. Режим доступу:
http://www.lawtech.ru/pub/buppdic.htm.
9. БережновА.Г. Права личности: некоторые вопросы теории / БережновА.Г. М.: Изд-во МГУ, 1991. 142с.
10. БоваЄ.Ю. Організація безоплатної правової допомоги в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 «Судоустрій; прокуратура та адвокатура» / Є.Ю.Бова. К., 2009. 19с.
11. БоваЄ.Ю. Організація безоплатної правової допомоги в Україні: дис. канд. юрид. наук: 12.00.10 / Бова Євген Юрійович. К., 2009. 215с.
12. БоваЄ.Ю. Стратегії реформування законодавства України у сфері організації безоплатної правової допомоги [Електронний ресурс] / Є.Ю.Бова // Часопис Академії адвокатури України: Електронне наукове фахове видання. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/e-journals/Chaau/2008-1/08beybpd.pdf.
13. Большая Советская энциклопедия: в 65т. + т. СССР. / [под ред. О.Ю.Шмидта]. М.: ОГИЗ РСФСР, 19261947.
Т.46. 1940. 816с.
14. Большой юридический словарь / [под ред. А.Я.Сухарева, В.Е.Крутских]. М.: ИНФРА-М, 2001. 704с.
15. БугаренкоА.И. Теория, правовые аспекты и практика оказания гражданам бесплатной юридической помощи адвокатами: дис. канд. юрид. наук: 12.00.11 / БугаренкоА.И. М., 2010. 192с.
16. ВасильєваВ.А. Цивільно-правове регулювання діяльності з надання посередницьких послуг: [монографія] / ВасильєваВ.А. Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ Прикарпатський нац. ун-т ім.В.Стефаника, 2006. 346с.
17. Великий енциклопедичний юридичний словник / [за ред. Ю.С.Шемшученка]. К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. 992с.
18. Висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради України на проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо визначення статусу юридичних клінік як суб’єктів надання безоплатної первинної та вторинної правової допомоги) від 25листопада 2011р. №9502 [Електронний ресурс]. Режим доступу:
http: //w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=41880.
19. Висновок Конституційного Суду у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідностіпроекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (статей 84, 85, 89, 92, 93, 94, 106, 147, 150, 151 та пункту 6 розділу XV Конституції України)» вимогам статей 157 і 158 Конституції України(справа про внесення змін достатей 84, 85 та інших Конституції України) // Вісник Конституційного Суду України. 2001. №2. С.413.
20. ВитрукН.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе / ВитрукН.В. М.: Изд-во «Наука», 1979. 230с.
21. ВолинкаК.Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / К.Г.Волинка. К., 2000. 16с.
22. Всеобщая декларация прав человека // АбдулаевМ.И. Права человека и закон. Историко-теоретические аспекты. СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. 322 с.
23. ГалайА.О. Основні навчальні компоненти юридичної клінічної освіти: шляхи впровадження клінічного спецкурсу та практики студентів у навчальний процес вищих навчальних закладів в Україні: [навч. посібник] / ГалайА.О. К.: КНТ, 2009. 96с.
24. ГороваО.Б. Конституційні громадянські права людини в Україні і їх забезпечення міліцією (роль міжнародно-правових норм в цьому процесі): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / О.Б.Горова. К., 2000. 17с.
25. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. 1992. №6. Ст.56.
26. ГринюкР.Ф. Ідея правової держави: теоретико-правова модель і практична реалізація / ГринюкР.Ф. К.: Концерн «Видавничий Дім Ін Юре”», 2004. 388с.
27. Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод // Збірка договорів Ради Європи: Українська версія / [пер. та ред. Є.М. Вишневський]. К.: Парламентське вид-во, 2000. С.2763.
28. Забезпечення раннього доступу до правової допомоги [Електронний ресурс]. Режим доступу:
http://ulaf.org.ua/wp-content/uploads/2013/12/BPD_poradddnyk1.pdf.
29. Закон Республики Молдова «О юридической помощи, гарантируемой государством» // Monitorul Oficial. 2007. №.157160. Ст.614.
30. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» // Відомості Верховної Ради України. 2013. №27. Ст.282.
31. Закон України «Про адвокатуру» (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України. 1993. №9б Ст.62.
32. Закон України «Про безоплатну правову допомогу» // Відомості Верховної Ради України. 2011. №51. Ст.577.
33. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» // Відомості Верховної Ради України. 2012. №16. Ст.146.
34. Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» // Відомості Верховної Ради України. 2012. №29. Ст.343.
35. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» // Відомості Верховної Ради України. 2011. №9. Ст.58.
36. Закон України «Про міліцію» // Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. №4. Ст.20.
37. Закон України «Про міліцію» // Відомості Верховної Ради України. 2005. №10. Ст.187.
38. Закон України «Про міліцію» // Відомості Верховної Ради України. 2009. №1011. Ст.137.
39. Закон України «Про національну поліцію» // Відомості Верховної Ради України. 2015. №4041. Ст.379.
40. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» // Відомості Верховної Ради України. 1997. №24. Ст.170.
41. Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» // Відомості Верховної Ради України. 1995. №6. Ст.35.
42. Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» // Відомості Верховної Ради України. 2007. №15. Ст.194.
43. Закон України «Про прокуратуру» // Офіційний вісник України. 2014. №87. Ст.2471.
44. ИоффеО.С. Обязательственное право / ИоффеО.С. М.: Изд-во «Юридическая литература», 1975. 880с.
45. КарпачоваН.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / КарпачоваН.І. К., 2001. 378с.
46. КарпачоваН.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / КарпачоваН.І. К.: Омбудсман України, 2004. 527с.
47. КарповВ.Н. Административно-правовой статус личности и формы его реализации / В.Н.Карпов // Закон и право. 2003. №3. С.4244.
48. КашковскийВ.С. Юридическая помощь как правовая категория и социально-правовое явление: вопросы теории и практики: дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / КашковскийВ.С. Тамбов, 2009. 187с.
49. КерефовИ.Р. Бесплатная юридическая помощь: опыт зарубежных стран / И.Р.Керефов // Вестник Владимирского юридического института. 2012. №2(23). С.217220.
50. КіккасМ.В. Юридичні клініки як складова системи установ безоплатної правової допомоги / М.В.Кіккас // Юридичні клініки в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку: матеріали Всеукр. круглого столу з представниками юридичних клінік України, 28жовтня 2011р., м.Одеса / за заг. ред. С.В.Ківалова. Одеса: Фенікс, 2011. 176 с.
51. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. 2005. №3537. Ст.446.
52. Конституции государств Центральной и Восточной Европы / [отв. ред. Н.В.Варламова]. М.: МОНФ, 1997. 578с.
53. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 19972001: у 2 кн. / [відп. ред. П.Б.Євграфов]. К.: Юрінком Інтер, Кн.2. 2001. 504с.
54. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 20012002: у 3 кн. / відп. ред. П.Б.Євграфов. К.: Юрінком Інтер, Кн.3. 2002. 384с.
55. Конституция Республики Беларусь // Ведомости Национального собрания Республики Беларусь. 1994. №9. Ст.144.
56. Конституция Республики Казахстан // Ведомости Парламента Республики Казахстан. 1996. №4. Ст.217.
57. Конституция Кыргызской Республики // ЭРКИН-ТОО: газета. 1998. №169170.
58. Конституция Кыргызской Республики // ЭРКИН-ТОО: газета. 2010. №60.
59. Конституция Республики Молдова // Monitorul Oficial. 1994. №1. Ст.324.
60. Конституция Российской Федерации // Российская газета. 1993. 25декабря. №237.
61. Конституция Туркменистана // Ведомости Меджлиса Туркменистана. 1992. №5. Ст.30.
62. КотляревськаГ.М. Конституційне право громадян на звернення до органів влади в Україні (питання теорії та практики): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня. канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / Г.М.Котляревська. К., 2011. 20с.
63. КотляревськаГ.М. Конституційне право громадян на звернення до органів влади в Україні (питання теорії та практики): [монографія] / КотляревськаГ.М. К.: Парламентське вид-во, 2012. 168с.
64. КотюкВ.О. Теорія права: Курс лекцій: [навч. посібник для юрид. фак. вузів] / КотюкВ.О. К.: Вентурі, 1996. 208с.
65. КрасновК.В. Конституционное право на квалифицированную юридическую помощь и его обеспечение в Российской Федерации: дис.. ... канд. юрид. наук: 12.00.02, 12.00.11 / КрасновК.В. Пенза, 2003. 179с.
66. КривоносоваО.Ю. Конституционное право на бесплатную юридическую помощь в Российской Федерации: дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 / КривоносоваО.Ю. М., 2007. 228с.
67. Кримінальний процесуальний кодекс України // Офіційний вісник України. 2012. №37. Ст.1370.
68. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. 2013. №910, №1112, №13. Ст.88.
69. КрюковТ. Безоплатно й безвідповідально? Правову допомогу надаватимуть студенти старших курсів юридичних вузів під наглядом кураторів [Електронний ресурс] / Т.Крюков. Режим доступу:
http://zib.com.ua/ua/pda/10778.html.
70. КушніренкоО.Г. Права і свободи людини та громадянина: [навч. посібник] / О.Г.Кушніренко, Т.М.Слінько. Харків: Факт, 2001. 440с.
71. ЛобастовГ.В. Логика: [учебник] / ЛобастовГ.В. [2-е изд., доп.]. М.: РГИИС, НИИ школьных технологий, 2009. 208с.
72. ЛукьяноваЕ.Г. Теория процессуального права / ЛукьяноваЕ.Г. [2-е изд., перераб.]. М.: Норма, 2004. 240с.
73. МамоновК. Споры вокруг статуса адвокатуры продолжаются / К.Мамонов // Русский адвокат. 1999. №1. С.1523.
74. МарченкоМ.Н. О понятии «общее право» / М.Н.Марченко // Правоведение. 1999. №4. С.251263.
75. МатузовН.И. Возможность и действительность в правовой сфере / Н.И.Матузов // Правоведение. 2000. №3. С.1630.
76. Международный пакт о гражданских и политических правах от 16декабря 1966г. // Международное публичное право: сб. документов: в 2 т. М.: Изд. Группа НОРМА-ИНФРА-М, Т.1. 1996. С.470.
77. МордовецА.С. Социально-юридический механизм обеспечения прав человека и гражданина / МордовецА.С. Саратов: Изд-во Сарат. ВШ МВД РФ, 1996. 286с.
78. МяловицькаН.А. Правова культура як складова праворозуміння / Н.А.Мяловицька // Альманах права. 2011. Вип.2. С.59-61.
79. Наказ Міністерства освіти та науки України «Про затвердження Типового положення про юридичну клініку вищого навчального закладу України» від 03серпня 2006р. // Офіційний вісник України. 2006. №32. Ст.680.
80. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги» від 02липня 2012р. №967/5 // Офіційний вісник України. 2012. №50. Ст.2002.
81. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку ведення Головними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі локальних реєстрів Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом, та Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору» від 24квітня 2012р. №636/5 // Офіційний вісник України. 2012. №34. Ст.1273.
82. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку роботи громадської приймальні з надання безоплатної первинної правової допомоги» від 21вересня 2011р. №3047/5 // Офіційний вісник України. 2011. №75. Ст.2819.
83. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку та критеріїв залучення органами місцевого самоврядування юридичних осіб приватного права до надання безоплатної первинної правової допомоги» від 15червня 2012р. №891/5 // Офіційний вісник України. 2012. №48. Ст.1914.
84. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження стандартів якості надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі» від 25лютого 2014р. №386/5 // Офіційний вісник України. 2014. №20. Ст.648.
85. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Типового положення про установу з надання безоплатної первинної правової допомоги» від 28березня 2012р. №483/5 // Офіційний вісник України. 2012. №26. Ст.1000.
86. Наказ Міністерства юстиції України «Про утворення центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги» від 02липня 2012р. №968/5 // Офіційний вісник України. 2012. №49. Ст.&n