КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ
УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

СКРИПНЮК ВАЛЕНТИНА МИКОЛАЇВНА

УДК: 342.5(477)

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ
СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
академік НАПрН України,
доктор юридичних наук, професор,
Медведчук Віктор Володимирович

Острог – 2011
З М І С Т

ВСТУП………………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ КОНСТИ- ТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО АНАЛІЗУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ…………21
1.1. Теоретична і методологічна база конституційно-правових
досліджень державної влади……………………………………………. 21
1.2. Конституційно-правові засади демократичного розвитку
системи державної влади…………………………………………… ….. .71
1.3. Конституційно-правові проблеми забезпечення політичної
участі у функціонуванні демократії……………………………………...90
Висновки до Розділу 1………………………………………………. …..105

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ ЯК ПРЕДМЕТ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ………………………………………………………......109
2.1. Конституційні гарантії демократизму державної влади в
Україні………...…………………………………………………………..109
2.2. Конституційні принципи і моделі організації та функціонування
демократичної системи державної влади……………………………….188
2.3. Конституційні основи взаємодії політики та управління
у розвиткові системи державної влади……………………………........ 223
Висновки до Розділу 2……………………………………………………251

РОЗДІЛ 3. КОНСТИТУЦІЙНИЙ РОВИТОК ЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ В КОНТЕКСТІ УТВЕРДЖЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ …………………………………………………………………….257
3.1. Конституційні основи функціонування парламенту в умовах
демократії……………………………………………………………….... 257
3.2. Розвиток парламентаризму і ґенеза виборчої системи України…..272
3.3. Конституційні гарантії участі політичних партій у формуванні
та функціонуванні законодавчої влади в Україні………………………290
Висновки до Розділу 3…………………………………………………...304

РОЗДІЛ 4. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ……………………………………….308
4.1. Конституційно-правове забезпечення організації і функціонування
виконавчої влади в Україні……………………………………………..308
4.2. Конституційні механізми забезпечення формування
ефективного і відповідального уряду…………………………………...341
4.3. Інститут державних секретарів як засіб збереження
управлінського досвіду………………………………………………….354
Висновки до Розділу 4…………………………………………………....366

РОЗДІЛ 5. РОЛЬ СУДОВИХ І ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ В ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ
ВЛАДИ………………………………………………………………………370
5.1. Конституційне забезпечення розвитку органів судової влади
України як правової і демократичної держави………………………… 370
5.2. Правоохоронна і контрольна діяльність у демократизації
системи державної влади України………………………………………..383
5.3. Конституційний контроль в правовому механізмі гарантування
основ державного ладу……………………………………………… ……402
Висновки до Розділу 5…………………………………………………..417

ВИСНОВКИ…………………………………………………………... ……422

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………432

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Розвиток сучасної науки конституційного права порушує ряд складних питань теоретичного і практичного характеру, що пов’язані як з процесами конституційно-правового регулювання найважливіших суспільних відносин, так і з розробленням основи для функціонування і розвитку тих інститутів конституційного права, які покликані забезпечити стабільний поступ України як правової, соціальної і демократичної держави. У цьому контексті важливим предметом конституційно-правих досліджень стають процеси взаємодії окремих елементів державної влади, її гілок та органів.
Сьогодні ці питання набувають не лише особливої теоретичної значущості, але й мають всі ознаки актуальності як у суто науково-юридичному, так і в практичному вимірі реалізації державотворчих і правотворчих процесів. Наголошуючи на актуальності дослідження конституційно-правових основ розвитку системи державної влади в Україні у світлі забезпечення конституційно встановлених орієнтирів державотворення і правотворення, слід звернути увагу на декілька важливих моментів. По-перше, як засвідчують сучасні фахові дослідження у галузі конституційного права, а також, теорії держави і права, реалізація всіх без виключення принципів демократичної, правової і соціальної держави пов’язана з тим, яким саме чином забезпечується функціонування системи органів державної влади, адже їх метою повинен бути не пошук правових прогалин, які б відкрили простір для прийняття свавільних рішень, а створення належних правових, політичних, економічних, соціальних, інформаційних умов для гармонійного розвитку суспільства, забезпечення прав, свобод і законних інтересів кожного громадянина. У цьому сенсі норми чинної Конституції України, які визнають людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку вищою соціальною цінністю стосуються не того чи іншого окремо взятого органу державної влади, а держави в цілому, чи конкретніше – всіх органів державної влади, які мають діяти і функціонувати як цілісна система, з метою реалізації тих завдань і цілей, які чітко закріплюються на конституційному рівні. По-друге, досвід конституційно-правового розвитку України останніх років переконливо довів, що саме протистояння, неузгодженість та штучно створена конфліктність в системі органів державної влади створюють чи не найбільш небезпечну загрозу для становлення України як конституційної держави, для утвердження традиції конституціоналізму. При цьому проблеми конституційно-правового розвитку України вказують на те, що процеси конституювання системи державної влади тісно пов’язані не лише з удосконаленням роботи вищих органів державної влади, які представляють основні гілки державної влади, але й з налагодженням системи ефективної взаємодії між ними та між різними гілками влади. Зважаючи на це, актуальним завданням сучасної науки конституційного права є дослідження правових основ організації і функціонування органів державної влади в контексті забезпечення комплексності та системності функціонування державної влади в цілому. Вивчаючи правові джерела і форми функціонування державної влади можна вказати на цілий ряд проблем, з які постають у сучасній конституційно-правовій практиці, коли йдеться про характер взаємодії інститутів, що репрезентують різні гілки влади. Зазначені проблеми мають не лише суто національно-правовий, але й універсальний характер, що дає підстави досліджувати ті проблеми, з якими нині стикається в своєму розвиткові система державної влади України в більш широкій перспективі конституційно-правової компаративістики.
Водночас, досліджуючи феномен державної влади з погляду науки конституційного права, необхідно зробити декілька уточнень. Насамперед це стосується того, що у пропонованому дослідженні ми свідомо намагалися уникати питань, які пов’язані з політологічними аспектами вивчення державної влади і стосуються розв’язання таких проблем як ґенеза державної влади в системі суспільних публічних відносин, джерела державної влади, специфіка взаємодії держави з іншими інститутами сучасного суспільства, роль держави у політичній системі суспільства тощо. Не применшуючи ролі і значення всіх зазначених проблем, у праці увага зосереджувалася винятково на питаннях, які не тільки входять до предмету науки конституційного права, але й складають однин з найбільш актуальних і важливих напрямів сучасних конституційно-правових досліджень. Також слід наголосити, що вживаючи поняття «система державної влади» і характеризуючи окремі гілки державної влади ми прагнули відобразити саме ті аспекти, які визначають державну владу як систему, тобто як таку структуровану сукупність конституційно врегульованих й унормованих зв’язків і відносин, які уможливлюють цілеспрямовану й упорядковану взаємодію складових елементів цієї системи з метою реалізації основних функцій держави і збереження її конституційних характеристик як демократичної, правової і соціальної. У цьому сенсі цілком слушним у методологічному плані видається підхід, який грунтується на тому, що у дослідженні державної влади наголос має бути зроблено саме на таких ознаках як координованість та співвіднесення дій органів державної влади. З огляду на це, в процесі дослідження конституційно-правових проблем організації і функціонування окремих органів державної влади (парламент, уряд, суди тощо) було прагнення висвітлити саме ті проблеми конституційно-правового характеру, які наразі ускладнюють розвиток державної влади в Україні як цілісної системи ефективної взаємодії. Особливої ролі ці питання набувають у контексті ситуації, коли, як переконливо засвідчила практика розвитку системи державної влади протягом останніх п’яти років (період з 2005 по 2010 роки), спостерігалися негативні наслідки незбалансованості конституційних повноважень, конституційної компетенції і конституційної відповідальності вищих органів державної влади. Тому, наголошуючи на перспективах конституційно-правового розвитку сучасної України, слід зосередити увагу насамперед на питанні подолання тих неузгодженостей і дисбалансів, які довели свою шкідливість і деструктивність по відношенню і до держави в цілому, і до суспільства.
Уникаючи оцінок поточної політичної ситуації, а також процесів які відбувались в системі державної влади напередодні президентських виборів 2010 року і одразу ж після їх завершення, необхідно визнати, що в цілому на початок 2010 року система державної влади України знаходилась у критичному стані, коли рівень її ефективності був близький до нульової позначки, що пояснювалось низькою взаємодією окремих органів державної влади між собою. Фактична неможливість консервації такої ситуації, яка загрожує руйнацією державності стимулює активізацію конституційно-правових наукових досліджень, які б сприяли розробці нової моделі організації і функціонування системи державної влади в Україні. Розв’язання цієї проблеми сьогодні тісно повязується зі створенням Конституційної Асамблеї та розробкою нею змін до чинної Конституції України.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах плану наукової роботи кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія». Тема роботи безпосередньо відповідає Пріоритетним напрямкам розвитку правової науки на 2005 – 2010 рр. у галузі конституційного права Національної академії правових наук та темі «Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції України» (№ 0196u012890).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний конституційно-правовий аналіз основ, тенденцій та специфіки розвитку системи державної влади в Україні, розробка цілісної конституційно-правової моделі її удосконалення, з’ясування головних проблем в її організації і функціонуванні й обґрунтування шляхів їх розв’язання.
Для досягнення зазначеної мети в дисертації поставлено такі завдання:
– визначити сутність і змістовні характеристики державної влади як предмета конституційно-правових досліджень;
– охарактеризувати основні теоретико-методологічні підходи до вивчення системи державної влади у науці конституційного права;
– дослідити конституційно-правові основи конституювання та розвитку демократичної системи державної влади, а також конституційні гарантії демократизму державної влади в Україні;
– здійснити комплексний аналіз конституційних принципів і моделей організації та функціонування демократичної системи державної влади;
– з’ясувати та визначити специфіку конституційного регулювання взаємодії політичної та адміністративної складової у розвиткові системи державної влади;
– надати змістовну характеристику конституційних основ функціонування парламентів в умовах демократії, визначити головні тенденції утвердження парламентаризму в Україні на сучасному етапі;
– виявити специфіку взаємозв’язку та взаємовпливу процесів трансформації типу виборчої системи та розвитку парламентаризму в Україні;
– запропонувати теоретичну модель системи конституційних гарантій ефективної участі політичних партій у формуванні та функціонуванні законодавчої влади в Україні;
– з’ясувати та критично проаналізувати конституційно-правові основи забезпечення організації та діяльності системи виконавчої влади в Україні;
– дослідити конституційні механізми забезпечення процесів формування і функціонування відповідального уряду в Україні, запропонувати засоби їх удосконалення;
– сформулювати пропозиції щодо удосконалення конституційно-правового регулювання взаємодії адміністративного та політичного аспектів у функціонуванні органів виконавчої влади;
– визначити стан і перспективи конституційно-правового забезпечення розвитку органів судової влади у контексті запровадження судової реформи;
– обґрунтувати роль органів правоохоронної і контрольної діяльності у конституційному процесі демократизації системи державної влади в Україні
Об’єктом дослідження є процес формування, розвитку і функціонування системи державної влади в Україні, а також пов’язані з ним суспільні відносини.
Предметом дослідження є особливості, закономірності та тенденції конституційно-правового розвитку системи державної влади в Україні.
Методи дослідження. Методологію дисертаційного дослідження складає комплекс взаємопов’язаних загальнонаукових і спеціальних наукових методів, які надали можливість розкрити зміст та природу конституційно-правового розвитку системи державної влади в Україні, продемонструвати різні рівні зв’язків цієї системи, виділити її основні елементи, окреслити конституційну динаміку їх розвитку, спрогнозувати подальші тенденції трансформації системи органів державної влади в Україні у світлі реалізації ідеалів демократичної, правової і соціальної держави.
Серед загальнонаукових методів дослідження особливу роль відігравав системний метод, який дозволив встановити характер взаємодії органів державної влади в Україні та її основні правові параметри. Спираючись на вихідне положення про цілісність структурної і функціональної організації державної влади, в дисертації обґрунтовується підхід щодо необхідності врахування всіх факторів (як позитивних, так і негативних) взаємодії органів державної влади, для формування ефективної системи регулювання суспільних відносин, охорони суспільних цінностей та практичної реалізації найважливіших завдань державного розвитку. Застосування системного методу передбачало обов’язкове звернення і до таких більш вузьких щодо сфери свого використання методів як структурного і функціонального аналізу. Завдяки ним було визначено основні елементи системи державної влади і встановлено їх функції, що дало підстави стверджувати, що принцип системності реалізується не лише на організаційному, але й на функціональному рівні. Серед використаних загальнонаукових методів дослідження також необхідно назвати: метод компаративного аналізу, який дозволив порівняти тенденції та специфіку правового забезпечення розвитку системи державної влади України та інших сучасних держав (як на «пострадянському», так і на загальноєвропейському просторі); ретроспективно-історичний метод, завдяки якому було досліджено ґенезу конституційного забезпечення розвитку системи державної влади в Україні протягом 1991 – 2011 рр., обґрунтовано поступовий і послідовний характер цього процесу, який зумовлювався загальними суспільними трансформаціями; діалектичний метод, дав змогу встановити спільне і відмінне у функціонуванні різних елементів системи державної влади, продемонструвати взаємодію різних функцій і завдань в процесі реалізації державної політики, виявити внутрішні суперечності в організації системи державної влади; метод прогнозування, за допомогою якого було розроблено і обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення чинного конституційного законодавства в частині забезпечення розвиту системи державної влади, а також визначено загальні тенденції і перспективи розвитку зазначеної системи; статистично-соціологічний метод, дозволив виділити конкретні соціальні детермінанти конституційно-правових змін в системі державної влади, визначити основні показники ефективності функціонування конкретних органів державної влади, виявити специфіку соціального сприйняття та суспільної оцінки трансформацій в системі органів державної влади. Серед спеціальних методів автором було застосовано методи факторного аналізу правових явищ, формально-логічний метод, метод тлумачення юридичних норм, герменевтичний метод. Для одержання достовірних наукових результатів використовувались каузальні, телеологічні, функціональні способи тлумачення фактів, подій та процесів, пов’язаних з конституційно-правовим забезпеченням розвитку системи державної влади.
Теоретичними джерелами представленого дослідження стали роботи вітчизняних і зарубіжних юристів, що працюють в галузі конституційного права, адміністративного права, теорії держави і права, а також теорії державного управління, в яких через призму аналізу і розв’язання конкретних проблем у сфері організації та функціонування органів державної влади надається аналіз тих чи інших процесів розвитку системи державної влади в цілому. Серед вітчизняних юристів це були у першу чергу роботи таких авторів як: В.Авер’янова, К.Бабенка, Ю.Барабаша, Ю.Битяка, Ф.Бурчака, А.Георгіци, А.Гетьмана, Р.Гринюка, Ю.Грошевого, П.Євграфова, В.Колісника, М.Козюбри, А.Комзюка, Л.Кривенко, Є.Кубка, В.Ладиченка, В.Лемака, О.Майданник, В.Медведчука, Н.Мироненко, В.Опришка, М.Панова, О.Петришина, В.Погорілка, О.Пушкіної, П.Рабіновича, О.Святоцького, В.Селіванова, В.Сіренка, О.Скрипнюка, В.Тація, М.Теплюка, М.Тесленка, В.Тихого, О.Тодики, Ю.Тодики, В.Федоренка, В.Цвєткова, В.Шаповала, С.Шевчука, Ю.Шемшученка, О.Ющика. Саме вони і склали основу теоретичної, методологічної і джерельної бази дослідження.
Нормативну базу роботи становлять Конституція України акти чинного законодавства України, нормативно-правові акти органів державної влади, окремі конституційні акти новітньої конституційної історії України, а також проекти конституційного забезпечення організації системи державної влади в Україні початку ХХ століття, проекти конституції України, що розроблялись протягом 1993 – 1996 років, матеріали роботи Венеціанської комісії (що мали безпосереднє відношення до України). Аналізуючи поточні тенденції розвитку національного конституційного законодавства дисертант звертався до окремих проектів законів та інших нормативно-правових актів, що проходять обговорення в парламенті або подані до розгляду у Верховну Раду України. З огляду на те, що у своєму конституційно-правовому розвиткові Україна орієнтується на практику і моделі організації і функціонування системи державної влади, які вже було апробовано у розвинених демократичних державах світу, в дисертації залучається матеріал порівняльного конституційного права, що дозволило надати більш повну і широку наукову картину того, в який спосіб здійснюється конституційно-правове регулювання розвитку системи державної влади у розвинених країнах сучасної Європи, у США, а також у державах-учасницях СНД.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням монографічного характеру, в якому обґрунтована цілісна концепція конституційного розвитку системи державної влади в Україні кінця 90-х років ХХ – початку ХХІ століття, заснована на врахуванні конституційного досвіду державотворення і правотворення останнього десятиліття, аналізі тактичних і стратегічних завдань конституційно-правового забезпечення розвитку системи державної влади в Україні, визначенні основних тенденцій та перспектив розвитку цієї системи у світлі подальшого удосконалення Конституції України і завершення конституційно-правової реформи.
Конкретними результатами запропонованої дисертації, що містять наукову новизну, слід визнати такі:
Уперше:
– запропоновано визначення системи державної влади як структурованої сукупності конституційно врегульованих й унормованих зв’язків і відносин, які забезпечують цілеспрямовану й упорядковану взаємодію складових елементів цієї системи з метою реалізації основних функцій держави і збереження її конституційних характеристик як демократичної, правової і соціальної;
– доведено, що серед різних типів демократичної організації державної влади, все більше дослідників схиляються до виокремлення такої специфічної форми, як «сильна демократія», яка дає змогу зняти багато проблем, що традиційно поставали перед іншими формами демократії; розбудова конституційно-правової моделі сильної демократії передбачає створення, з одного боку, відповідної системи організації державної влади, а з другого – активне формування правової і законодавчої основи для функціонування основних інститутів, які притаманні цій моделі;
– доведено, що забезпечення політичної участі в Україні постає одночасно і як основа, і як вихідна умова успішності демократичного розвитку, формування системи державної влади демократичного типу. Головною проблемою забезпечення політичної участі громадян на нинішньому етапі розвитку системи державної влади України є відсутність гарантування вимоги «ефективності» цієї участі. Це означає, що в Україні не сформована така система, яка б гарантувала громадянам реальну можливість постійно впливати на органи державної влади, ставити на політичний порядок денний актуальні питання розвитку держави і суспільства. У результаті деформація політичної участі уповільнює процес демократичного розвитку системи державної влади України і негативно впливає на поведінку громадян, стимулюючи таке небезпечне для демократії явище, як політична апатія;
– наведені підтвердження необхідності побудови в Україні конституційної моделі взаємодії не лише трьох класичних гілок державної влади, а й таких органів державної влади, як Президент України та державних органів, що визначаються як елементи контрольно-наглядової влади. Під час конституційно-правового розроблення зазначеної моделі як окремі органи державної влади, так і функції зазначених органів повинні тлумачитись наукою конституційного права насамперед як способи забезпечення реалізації основних цілей державної влади, що визначено Конституцією України;
– обґрунтовано, що в умовах перехідного періоду і становлення демократичної системи державної влади в Україні щодо діяльності всіх гілок державної влади необхідно наявність чітких критеріїв визначення того, коли той чи інший орган державної влади приймає політичні рішення, а коли йдеться про суто управлінські рішення, які є частиною будь-якої діяльності в частині реалізації державно-управлінських повноважень;
– розкрито специфіку зв’язку між утвердженням парламентаризму та демократичним розвитком системи державної влади в Україні, яка полягає у тому, що парламентаризм і демократія мають спільну мету, якою є забезпечення політичної участі, народного правління, народного представництва та максимальної свободи. У результаті чого, саме через інститут представництва, коли народ обирає спеціальних представників (депутатів), які організуються в уповноважений орган державної влади – парламент, що здійснює управління державними справами шляхом видання законів, стає можливою реалізація основних цілей демократичної держави;
– доведено, що вади конституційно-правового регулювання організації і функціонування органів виконавчої влади в Україні спричинили внутрішню дестабілізацію в країні, що призводить до виникнення соціально-політичних конфліктів, які загрожують всій системі державної влади. Тому проблеми розвитку та удосконалення системи виконавчої влади виходять за межі адміністративно-правових досліджень і стають предметом фундаментальних досліджень науки конституційного права.
Удосконалено:
– положення, що чітка конституційно-правова характеристика інститутів державної влади дає змогу прояснити структуру кожної окремо взятої з її гілок та встановити типові взаємозв’язки, які утворюються між ними, що робить більш зрозумілими загальні механізми взаємовпливу різних гілок державної влади;
– аргументацію положення, що у контексті сучасних вітчизняних державотворчих процесів особливої уваги з боку конституційного права потребують питання поєднання вимог централізації й децентралізації в діяльності органів державної влади, системності, задіянні принципів контролю, професіоналізму, гласності, диференціації функцій і повноважень;
– визначення змісту конституційного принципу поділу влади, як одного з головних принципів організації та функціонування системи державної влади в Україні, суть якого становить реалізація двох основоположних завдань, що стоять перед сучасними демократичними державами: забезпечення ефективного функціонування органів державної влади і формування механізмів, що унеможливлюють монополізацію влади і гарантують її від будь-яких деформацій;
– аргументацію того, що процес реформування виборчої системи в Україні має вплив на всю гаму конституційно-правових проблем у частині розвитку не лише законодавчої влади, а й системи державної влади в Україні в цілому в частині становлення і розвитку партійної системи, політичної структуризації суспільства, демократизації державної влади, збалансування політичної системи;
– обґрунтування необхідності збалансованої взаємодії виконавчої і законодавчої гілок державної влади у конституційному становленні системи державної влади в Україні, оскільки руйнація законодавчої влади призводить до відмови від ідеї правової державності, де панує закон і забезпечене верховенство права, тоді як некерованість системою виконавчої влади, її невпорядкованість унеможливлюють функціонування єдиної вертикалі державного управління та забезпечення державної політики у найважливіших сферах конституційно-правового регулювання суспільних відносин;
– аргументацію, що функція охорони права та підтримання правопорядку є однією з обов’язкових умов існування будь-якої сучасної правової держави. Система правоохоронних органів є необхідним елементом становлення й розвитку демократичної правової держави, основними елементами якої в Україні є: органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби та інші органи, що в процесі своєї діяльності реалізують правозастосовні або правоохоронні функції.
Дістали подальшого розвитку ідеї та положення:
– про те, що серед основоположних конституційних принципів, які лежать в основі демократичної системи державної влади, вирішальну роль відіграє принцип народного суверенітету, оскільки відповідно до свого визначення, демократія є формою забезпечення народного суверенітету за допомогою конституювання специфічної системи органів державної влади та їх взаємодії між собою, що дозволяє громадянам ефективно артикулювати свої інтереси, реалізовувати і захищати їх, а також втілювати свою волю в практичні дії через форми безпосередньої демократії та інші форми народовладдя;
– про те, що важливою конституційно-правовою складовою принципу поділу влади є не тільки гарантування незалежності й самостійності окремих гілок державної влади, а й забезпечення взаємодії між ними. У цьому плані слід акцентувати на двох моментах: 1) необхідний такий розподіл повноважень, коли утворюється цілісний механізм стримувань і противаг для запобігання зловживанню владою; 2) співпраця між гілками влади з метою досягнення максимальної ефективності в управлінні суспільством;
– про те, що конституційне забезпечення процесу взаємодії органів державної влади у межах загальної системи державної влади в Україні є необхідною умовою досягнення Українською державою цілей свого існування;
– про те, що підвищення ефективності законодавчої діяльності, створення оптимальної структури парламенту, чітке визначення порядку його роботи, встановлення механізмів його взаємодії з іншими інститутами державної влади є одним із найважливіших чинників як всього процесу державотворення в Україні, так і безпосередньо розбудови сучасної демократичної системи державної влади;
– про конституційно-правову необхідність створення механізмів взаємної відповідальності між виконавчою та законодавчою гілками державної влади, які б включали у себе три складові елементи: внутрішня відповідальність органів виконавчої влади, внутрішня відповідальність парламенту, взаємна відповідальність уряду і парламенту;
– про те, що удосконалення конституційно-правового забезпечення діяльності органів державної влади, що виконують контрольні функції, включає у себе два основні напрями: а) прийняття єдиного законодавчого акта, який би охоплював усі ланки діяльності держави щодо здійснення контрольних повноважень, визначав принципи і цілі державного контролю, б) подальше удосконалення законодавства в частині визначення сфери компетенції, прав та обов’язків кожного конкретного органу державного контролю у загальній системі державної влади;
– про те, що здійснення судовою владою функцій правосуддя є об’єктивною суспільною потребою, ігнорування якої може спричинити як відхід системи державної влади від демократичних ідеалів, так і її повільну руйнацію та втрату нею своєї легітимності.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження спрямовані на подальший розвиток науки конституційного права, поглиблення знань про конституційно-правові аспекти розвитку системи державної влади в Україні, функціонування і трансформацію цієї системи. Одержані результати можуть бути враховані при подальшому розвитку конституційного процесу в частині оптимізації системи і функцій органів державної влади в Україні. Водночас, сформульовані в дисертації висновки, положення та пропозиції можуть бути використані за наступними конкретними напрямками:
– у науково-дослідному процесі – для нових досліджень конституційно-правових аспектів розвитку системи державної влади в Україні, для формування цілісної наукової концепції правового реформування системи державної влади, а також для подальшого пізнання юридичної природи основних інститутів системи державної влади та специфіки їх взаємозв’язків;
– у навчальному процесі – для підготовки відповідних розділів підручників і навчальних посібників з конституційного права України, у викладанні курсів вітчизняного і зарубіжного конституційного права, у розробці навчальних програм з цих курсів, складання планів лекційних і семінарських занять, підготовки навчально-методичних рекомендацій і навчально-методичних комплексів, в процесі самостійної підготовки студентів всіх форм навчання, для роботи аспірантів і докторантів;
– у правотворчій діяльності – як теоретико-методологічна основа для подальшого удосконалення системи чинного конституційного законодавства України в частині регулювання організації і функціонування системи державної влади, для розробки конкретних законодавчих актів щодо оптимізації системи органів державної влади в Україні, запровадження нових механізмів їх взаємодії з метою втілення фундаментальних принципів демократичної, правової і соціальної держави;
– у правозастосовній діяльності – для оптимізації форм і методів діяльності основних елементів та інститутів загальної системи державної влади з метою якнайповнішої реалізації ними своїх функцій і завдань, а також забезпечення поступовості та постійності еволюціонування системи державної влади в Україні в цілому;
– у правовиховній діяльності – для підвищення рівня правової культури і правових знань громадян, посадових і службових осіб органів державної влади, становлення нового типу демократичної правової ідеології, яка визнає незаперечну цінність права у регулюванні публічних відносин, утвердження цінностей та ідеалів демократичної і правової держави, набуття об’єктивного розуміння сутності та основних тенденцій в частині розвитку системи державної влади в Україні на сучасному етапі.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки роботи доповідались на міжнародних, республіканських і регіональних наукових і науково-практичних конференціях, семінарах, «круглих столах»: «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Острог, 2001 – 2008 рр.), «Конституція України – основа модернізації держави і суспільства» (м. Харків, 2001 р.), «Трансформація політики в право: різні традиції та досвіди» (м. Київ – Харків, 2005 р.), «Теоретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України» (м. Харків, 2006 р.), «Конституція України: проблеми удосконалення» (м. Київ, 2007 р.), «Криза українського парламентаризму: загроза чи реальність?» (м. Київ, 2007 р.), «Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності» (м. Київ, 2007 р.), «Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні» (м. Хмельницький, 2008 р.), «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (м. Київ, 2008 р.), «Законодавче забезпечення економічної політики держави і юридична освіта» (м. Донецьк, 2009 р.), «Реформування конституційного ладу в Україні. Представницький мандат народного депутата України» (м. Київ, 2009 р.), «Верховенство права і демократія» (м. Острог, 2009 р.), «Конституційно-правові проблеми розвитку сучасної Української держави» (м. Острог, 2010 р), «Сучасний конституціоналізм: проблеми, тенденції та перспективи» (м. Острог, 2010 р.). Результати дисертаційного дослідження доповідались автором під час планових звітів на засіданнях кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія», а також у ході роботи методологічних і теоретичних семінарів, що проводились для викладачів, докторантів та аспірантів цієї кафедри. Результати дисертаційної роботи доповідались у 2009 – 2011 роках під час проведення щорічного «круглого столу» кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету «Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні». Окремі теоретичні положення дисертаційної роботи використовувались автором в процесі викладання навчального курсу «Конституційне право України» та спецкурсу «Європейське порівняльне конституційне право», які читались студентам правничого факультету Національного університету «Острозька Академія».
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, що були сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли відображення у наукових працях: 1 одноосібній монографії, 3 колективних монографіях, 30 статтях у фахових наукових виданнях, 13 тезах доповідей на наукових і науково-практичних конференціях, «круглих столах», методологічних семінарах.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підбиваючи загальний підсумок проведеному дисертаційному дослідженню, слід перш за все визначити ступінь повноти реалізації тих цілей, що ставились на самому початку. У цьому сенсі варто наголосити, що представлений нами аналіз системи державної влади, а також основних конституційно-правових проблем її розвитку в Україні полягав не стільки у зверненні до тих чи інших питань організації та функціонування тієї чи іншої гілки державної влади України, або тих інших конкретних органів, скільки у визначенні та характеристиці тих конституційно-правових інститутів і механізмів, які дають змогу системі державної влади ефективно забезпечувати реалізацію функцій сучасної Української держави як демократичної, правової й соціальної держави, а також зберігати цілісність державної влади, сприяти її консолідації та демократичному розвитку. У суто теоретичному плані дослідження системи державної влади містило дві основні структурні частини: 1) аналіз загальних методологічних підходів до вивчення державної влади, характеристика поняття «демократична система державної влади» та виявлення її основних ознак, конституційно-правових принципів і характеристик, і 2) безпосереднє дослідження конституційно-правових основ організації та функціонування системи державної влади в Україні крізь призму вивчення окремих гілок державної влади та реалізації ними базових функцій сучасної демократичної, правової та соціальної держави. Реалізації першої групи завдань було присвячено перший і другий розділи дисертації, в яких було послідовно досліджено теоретико-методологічні проблеми аналізу державної влади, охарактеризовано специфіку тлумачення поняття системи державної влади у світлі конституційно-правового інституціонального аналізу, виявлено фундаментальні властивості демократичної системи організації та функціонування системи державної влади, а також обґрунтовано роль конституційно-правового забезпечення політичної участі як умови розвитку демократичної системи державної влади. У свою чергу, це дало надійні теоретико-методологічні підстави для безпосереднього аналізу правового закріплення демократичних основ системи державної влади у конституційному праві України, виявлення місця та властивостей державної влади в конституційній моделі взаємодії політики та управління, а також визначення способів розв’язання проблеми конституційно-правового забезпечення реалізації принципу поділу державної влади у контексті вимоги щодо збереження цілісності й єдності системи державної влади в Україні. Що ж до іншої групи завдань, то їх розв’язанню було присвячено третій, четвертий та п’ятий розділи дисертації. У них було послідовно досліджено конституційно-правові проблеми організації та функціонування законодавчої, виконавчої й судової гілок державної влади, а також правоохоронних і контрольних органів державної влади. Таким чином, всі сформульовані на початку нашого дослідження конституційно-правові проблеми демократичного розвитку системи державної влади у сучасній Україні були послідовно розглянуті й розв’язані у відповідних розділах дисертації.
Водночас узагальнення опрацьованого під час проведеної роботи матеріалу дає змогу сформулювати ряд загальних висновків, які підсумовують дослідження і відображають отримані нами результати.
1. Разом із розвитком науки конституційного права як однієї з провідних галузей правових досліджень, державна влада, а також конституційно-правове регулювання її організації та функціонування логічно постали в центрі досліджень цієї науки. Незважаючи на те, що в кожній окремій країні суб’єктами — носіями повноважень державної влади можуть виступати різні органи державної влади, ми маємо всі підстави, щоб виділити певні загальні риси, що відокремлюють органи законодавчої гілки влади від органів виконавчої та судової влади як на функціональному, так і на інституційному рівні. З огляду на це, чітка конституційно-правова характеристика інститутів державної влади дає змогу не лише прояснити структуру кожної окремо взятої з її гілок, а й встановити ті типові взаємозв’язки, які утворюються між ними, що, зрештою, робить більш зрозумілими загальні механізми взаємовпливу різних гілок державної влади.
2. Закріпивши у ст. 1 Конституції України те, що Україна є демократичною державою, було зроблено лише перший крок у напрямку до розбудови демократичної системи державної влади, оскільки подальша реалізація державотворчих процесів передбачає не лише апеляцію до загального поняття демократії, а й визначення тієї конкретної моделі демократії, отримання якої ми прагнемо. Серед різних типів демократичної організації державної влади: авторитарна, юридична, плюралістична, унітарна демократія останнім часом все більше дослідників схиляються до виокремлення такої специфічної форми, як «сильна демократія», яка дає змогу зняти багато проблем, що традиційно поставали перед іншими формами демократії. Розбудова конституційно-правової моделі сильної демократії передбачає створення, з одного боку, відповідної системи організації державної влади, а з другого — активне формування правової і законодавчої основи для функціонування основних інститутів, які притаманні цій моделі. При цьому сильна демократична система державної влади передбачає активну політичну участь громадян у процесі державного управління. Наразі забезпечення політичної участі в Україні постає одночасно і як основа, і як вихідна умова успішності демократичного транзиту, формування системи державної влади демократичного типу. Головною проблемою забезпечення політичної участі громадян на нинішньому етапі розвитку системи державної влади України є відсутність гарантування вимоги «ефективності» цієї участі. Це означає, що в Україні досі не сформована така система, яка б гарантувала громадянам реальну можливість постійно впливати на органи державної влади, ставити на політичний порядок денний актуальні питання розвитку держави і суспільства. У результаті деформація політичної участі не лише уповільнює процес демократичного розвитку системи державної влади України, а й негативно впливає на поведінку громадян, стимулюючи таке небезпечне для демократії явище, як політична апатія.
3. Аналіз застосованого у сучасній науці конституційного права поняття демократичної системи державної влади дає змогу вказати на факт наявності визначальних конституційно-правових принципів, які характеризують організацію та діяльність системи демократичної державної влади за умов запровадження в практику державного і суспільно-політичного життя концепції правової держави. Слід наголосити, що ці конституційно-правові принципи є справедливими як для окремих гілок державної влади, так і для системи державної влади в цілому, що дозволяє зняти елемент протиставлення між окремими функціями реалізації державної влади. Серед основоположних конституційних принципів, які лежать в основі демократичної системи державної влади, вирішальну роль відіграє принцип народного суверенітету, адже відповідно до свого визначення, демократія є формою забезпечення народного суверенітету за допомогою конституювання специфічної системи органів державної влади та їх взаємодії між собою, що дозволяє громадянам ефективно артикулювати свої інтереси, реалізовувати і захищати їх, а також втілювати свою волю в практичні дії через форми безпосередньої демократії та інші форми народовладдя. Таким чином, невизнання або неналежне забезпечення державою принципу народного суверенітету є свідченням того, що державна влада не має насправді демократичного характеру. Водночас у контексті сучасних українських державотворчих процесів особливої уваги потребують питання поєднання вимог централізації й децентралізації в діяльності органів державної влади, системності, задіянні принципів контролю, професіоналізму, гласності, диференціації функцій і повноважень.
4. Зміст принципу поділу державної влади як одного з головних принципів організації та функціонування системи державної влади в Україні становить реалізація двох основоположних завдань, що стоять перед сучасними демократичними державами. З одного боку, — це забезпечення ефективного функціонування органів державної влади, а з другого — формування механізмів, що унеможливлюють монополізацію влади і гарантують її від будь-яких деформацій. Водночас важливою конституційно-правовою складовою принципу поділу влади є не тільки гарантування незалежності й самостійності окремих гілок державної влади, а й забезпечення взаємодії між ними. У цьому плані варто акцентувати на двох моментах: 1) необхідний такий розподіл повноважень, коли утворюється цілісний механізм стримувань і противаг для запобігання зловживання владою; 2) необхідна співпраця між владами з метою досягнення максимальної ефективності в управлінні суспільством.
5. Конституційно-правові проблеми налагодження взаємодії між основними органами в системі державної влади України зумовлюються не теоретичними вадами теорії поділу влади, а тим, як саме вона реалізована і забезпечена в Україні. Тому наразі необхідно акцентувати увагу насамперед на проблемах ефективності побудови системи державної влади в Україні та на вирішенні питань ефективності взаємодії органів державної влади під час вирішення найважливіших питань суспільного і державного розвитку України. Це означає насамперед побудову моделі взаємодії не лише трьох класичних гілок державної влади, а й таких органів державної влади, як Президент України та діючих в Україні державних органів, які окреслюються як елементи контрольно-наглядової влади. Під час конституційно-правового розроблення зазначеної моделі як окремі органи державної влади, так і функції зазначених органів повинні тлумачитись наукою конституційного права насамперед як способи забезпечення реалізації основних цілей державної влади, що визначено Конституцією України. У результаті процес взаємодії органів державної влади у межах загальної системи державної влади в Україні постає необхідною умовою досягнення Українською державою цілей свого існування.
6. Специфічною властивістю функціонування і розвитку будь-якої системи державної влади є поєднання у ній політичного та управлінського аспектів. Це пов’язано не стільки з питаннями розподілу елементів державної влади на політичні та управлінські, скільки з виділенням політичного та управлінського аспектів в діяльності кожної з гілок державної влади. В умовах конституційно-правового розвитку сучасної України ця проблема є особливо актуальною щодо законодавчої та виконавчої гілок державної влади. Водночас в умовах перехідного періоду і становлення демократичної системи державної влади в Україні щодо діяльності всіх гілок державної влади необхідно постійно усвідомлювати, коли той чи інший орган державної влади повинен приймати політичні рішення, а коли йдеться про суто управлінські рішення, які є частиною будь-якої діяльності в частині реалізації державно-управлінських повноважень. Таким чином, проблема взаємодії цих двох аспектів у діяльності органів державної влади виявляється одним із ключових моментів у забезпеченні формування і розвитку майже всієї системи державної влади України.
7. Саме реалізація та синтез законодавчої та представницької функцій конституюють специфіку положення та статусу парламенту в системі державної влади. При цьому специфіка зв’язку між утвердженням парламентаризму та демократичним розвитком системи державної влади в Україні полягає у тому, що як такі парламентаризм і демократія мають спільну мету, якою є забезпечення політичної участі, народного правління, народного представництва та максимальної свободи. У результаті чого, саме через інститут представництва, коли народ обирає спеціальних представників (депутатів), які організуються в уповноважений орган державної влади — парламент, який здійснює управління державними справами шляхом видання законів, стає можливою реалізація основних цілей демократичної держави. Таким чином, підвищення ефективності законодавчої діяльності, створення оптимальної структури парламенту, чітке визначення порядку його роботи, встановлення механізмів його взаємодії з іншими інститутами державної влади є одним із найважливіших чинників як всього процесу державотворення в Україні, так і безпосередньо розбудови сучасної демократичної системи державної влади.
8. Основним шляхом до створення стабільного парламенту є збереження пропорційної системи виборів за умови удосконалення механізмів формування виборчих списків, коли в Україні виникнуть як впливові політичні партії, так і усталені партійні альянси, які будуть змушені виконувати свої виборчі програми. У цьому аспекті процес реформування виборчої системи в Україні має вплив на всю гаму конституційно-правових проблем у частині розвитку не лише законодавчої влади, а й системи державної влади в Україні в цілому. Маються на увазі такі питання: становлення і розвиток партійної системи, політична структуризація суспільства, демократизація державної влади, збалансування політичної системи тощо. Тому невизначеність і невиваженість конституційно-правових реформ у цьому напрямі фактично ставить під загрозу демократичне майбутнє Української держави, адже перехід сучасних українських політичних партій до нового етапу їхнього розвитку поставив державну владу перед цілком об’єктивною необхідністю не просто рахуватися з цією силою, а сприймати політичні партії як складову частину самої системи державної влади, елементом її організації та фактором її функціонування.
9. Процес формування правової державності й демократії в Україні своєю невід’ємною складовою має розвиток як окремих інститутів виконавчої влади, так і системи органів виконавчої влади в цілому для того, щоб зазначена гілка державної влади могла не лише ефективно співпрацювати з іншими елементами системи державної влади України, а й здійснювати покладені на неї завдання виконання законів, забезпечення правопорядку, сприяння реалізації забезпеченню та неухильному дотриманню конституційно встановлених прав і свобод людини і громадянина. Слабкість виконавчої влади завжди має своїм наслідком внутрішню дестабілізацію в країні, що, зрештою, також призводить до виникнення численних соціально-політичних конфліктів, які загрожуватимуть всій системі державної влади. З огляду на це, проблеми розвитку та удосконалення системи виконавчої влади виходять за межі суто адміністративно-правових досліджень і стають предметом пильної уваги науки конституційного права, теорії держави і права та інших юридичних наук.
10. Необхідним конституційно-правовим шляхом розвитку системи державної влади в Україні є створення механізмів взаємної відповідальності між виконавчою та законодавчою гілками державної влади, розробка таких конституційно-правових інститутів і механізмів, які б задовільнили інтереси гілок влади та забезпечили досягнення соціально значимих цілей. Таку відповідальність має нести як виконавча влада, так і законодавча, що дає змогу виділити в ній три аспекти: внутрішня відповідальність органів виконавчої влади, внутрішня відповідальність парламенту, взаємна відповідальність уряду і парламенту. Водночас слід наголосити, що жодна з зазначених гілок влади не може нормально функціонувати без іншої, оскільки руйнація законодавчої влади призводить до відмови від ідеї правової державності, тобто держави, де панує закон і забезпечено верховенство права, тоді як некерованість системою виконавчої влади, її невпорядкованість унеможливлюють функціонування єдиної вертикалі державного управління та забезпечення державної політики у найважливіших сферах конституційно-правового регулювання суспільних відносин.
11. Відповідно до чинного законодавства України єдиним суб’єктом здійснення судової влади в Україні є суд, наділений притаманними лише йому конституційно-правовими повноваженнями впливати на поведінку людей, юридичних осіб, соціальні процеси, а також стримувати зіткнення двох інших гілок влади в межах чинного законодавства, здійснювати конституційний нагляд, конституційний контроль за ними, а також забезпечувати підтримання режиму конституційної законності. Таким чином, являючи собою самостійну гілку державної влади, яка утворюється системою спеціальних державних органів (судів), що мають передбачені законом владні повноваження, спрямовані на встановлення істини, відновлення справедливості, арбітражу в питаннях права, вирішення правових спорів та покарання винних, рішення яких є обов’язковими для виконання всіма тими, кого вони стосуються, судова влада посідає важливе місце в системі державної влади і виконує притаманні лише їй функції в частині здійснення правосуддя (включаючи й конституційне правосуддя), а також у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина.
12. Виконання правоохоронних і контрольних функцій є невід’ємною частиною діяльності цілого ряду органів у системі державної влади. Оскільки функція охорони права та підтримання правопорядку є однією з обов’язкових умов існування будь-якої сучасної правової держави, система правоохоронних органів є необхідним елементом становлення й розвитку демократичної правової держави. Основними елементами цієї системи виступають: органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби та інші органи, що в процесі своєї діяльності реалізують правозастосовні або правоохоронні функції. Водночас в Україні сформовано дієву систему органів державної влади, які, діючи у сфері державного управління, виконують специфічні функції контролю. Саме за допомогою контролю система державної влади отримує інформацію про результати своєї діяльності, а також про ті помилки та зміни ситуації, що можуть призвести до невиконання поставлених чи отримання зовсім інших результатів. Тому, визначаючи подальші шляхи удосконалення правового забезпечення діяльності органів державної влади, що виконують контрольні функції, слід виокремити два основні напрями, якими є: а) прийняття єдиного законодавчого акта, який би охоплював усі ланки діяльності держави щодо здійснення контрольних повноважень, визначав принципи і цілі державного контролю, та б) подальше удосконалення законодавства в частині визначення сфери компетенції, прав та обов’язків кожного конкретного органу державного контролю у загальній системі державної влади.
Утім, завершуючи наше дослідження, хотілося б звернути увагу на те, що система державної влади України постає як у суто практичному плані, так і як предмет дослідження науки конституційного права, як динамічне явище, що розвивається відповідно до суспільних потреб, під впливом громадянського суспільства, різноманітних політичних, економічних, соціальних, культурно-національних та інших факторів, а також до внутрішньої логіки організації та функціонування публічної влади. У цьому сенсі, на наше глибоке переконання, наука конституційного права повинна постійно реагувати на ці зміни, робити їх предметом науково-теоретичного осмислення, передбачати і прогнозувати ті процеси, які відбуваються в системі державної влади, пропонувати шляхи розв’язання складних проблем, які виникають на різних рівнях організації та функціонування Української держави як щодо тих чи інших гілок державної влади, так і стосовно системи державної влади України в цілому. Це означає, що процеси організації та функціонування системи державної влади в Україні й надалі залишатимуться предметом конституційно-правових досліджень, що засвідчує водночас як актуальність, так і перспективність подальших наукових досліджень у цьому напрямі. Водночас необхідно зазначити, що саме наука конституційного права здатна виступити гарантом якості, ефективності та обґрунтованості тих реформ, яких нині потребує система державної влади України. Свого часу про це писав В. Селіванов, коли наголошував на винятковій ролі науки конституційного права і юридичної науки в цілому як «надійного дороговказу» та «інтелектуального засобу теоретичного забезпечення процесів державотворення і юридичного нормотворення», у розв’язанні актуальних проблем держави і права в Україні1. Тому, завершуючи наше дослідження, ми сподіваємося на те, що продовження фахової наукової роботи вітчизняних вчених у цьому напрямі реально наближуватиме до кожного громадянина реалізацію проголошених у Конституції України цілей щодо побудови України як суверенної, незалежної, демократичної, правової й соціальної держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аблязов Д.Е. Принцип верховенства Конституції і позитивне законодавство / Д. Е. Аблязов // Юридична Україна. — 2006. — № 5(41). — С. 28–35.
2. Аблязов Д.Е. Проблеми функціонального обґрунтування принципу верховенства конституції в правовій теорії/ Д.Е. Аблязов // Держава і право : Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. — Вип. 32. — С. 154–164.
3. Августин Блаженный. О граде Божием // Творения : в 4 т. / Августин Блаженный. — СПб. : Изд-во УЦИММ Пресс, 1998. — Т. 4. — 590 с.
4. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України : доктринальні аспекти реформування / В.Б. Авер’янов // Право України. — 1998. — № 8. — С. 8–13.
5. Авер’янов В.Б. Виконавча влада в Україні та її правове регулювання / В.Б. Авер’янов // Вісник Академії правових наук України. — 2003. — № 2 (33) — 3 (34). — С. 238–253.
6. Авер’янов В.Б. «Державне управління» і «виконавча влада» у правових дослідженнях / В.Б. Авер’янов // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2004. — № 5(31). — С. 24–34.
7. Авер’янов В.Б. Питання методології сучасної адміністративно-правової доктрини України / В.Б. Авер’янов // Право України. — 2005. — № 1. — С. 26–29.
8. Авер’янов В.Б. Реформування українського адміністративного права : черговий етап / В.Б. Авер’янов // Право України. — 2000. — № 7. — С. 6–8.
9. Авер’янов В.Б. Уряд у механізмі поділу влади : недосконалість вітчизняної конституційної моделі / В.Б. Авер’янов // Право України. — 2005. — № 4. — С. 10–16.
10. Авер’янов В.Б. Утвердження принципу верховенства права у новій доктрині українського адміністративного права / В.Б. Авер’янов // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2006. — № 11(61). — С. 57–70.
11. Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф. Виконавча влада і державний контроль / В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1999. — 48 с.
12. Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф., Нагребельний В.П., Коваленко В.Л. Проблеми реформування державного управління та адміністративного права / В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, В.П. Нагребельний, В.Л. Коваленко // Правова держава : Зб. наук. пр. Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. — К. : Ін Юре, 1999. — Вип. 10. — С. 47–71.
13. Авер’янов В.Б., Дерець В.А., Ославський М.І., Писаренко Г.М., Пухтецька А.А. Державне управління : європейські стандарти, досвід та адміністративне право / В.Б. Авер’янов, В.А. Дерець, М.І. Ославський, Г.М. Писаренко, А.А. Пухтецька. — К. : Юстиніан, 2007. — 288 с.
14. Автономов А.С. Правовая онтология политики. К построению системы категорий / А.С. Автономов. — М. : Инфограф, 1999. — 384 с.
15. Агабеков Б. Г. Жан Боден — основоположник концепции государственного суверенитета / Б.Г. Агабеков. — М. : ИНИОН АНСССР, 1990. — 62 с.
16. Адміністративне право України / за ред. Ю.П. Битяка. — Х. : Право, 2001. — 528 с.
17. Адміністративне право України. Академічний курс : підруч. : у 2 т. / гол. ред. кол. В.Б. Авер’янов. — К. : Юрид. думка, 2004. — Т. 1. — 584 с.
18. Алексеев Н.Н. Очерки по общей теории государства. Основные предпосылки и гипотезы государственной науки / Н.Н. Алексеев. — М. : Зерцало, 2008. — 216 с.
19. Алескеров Ф., Ортешук П. Выборы. Голосование. Партии / Ф. Алескеров, П. Ортешук. — М. : Academia, 1995. — 208 с.
20. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации / А.П. Алехин, А.А. Кармолицкий, Ю.М. Козлов. — М. : Зерцало ; ТЕИС, 1996. — 640 с.
21. Амплеева А.А. Эволюция партийного государства в ФРГ на рубеже столетий / А.А. Амплеева // Актуальные проблемы Европы. Объединенная Германия : десять лет. — М. : РАН ИНИОН, 2001. — № 1. — С. 90–111.
22. Андресюк Б.П. Місцеве самоврядування в сучасній Україні : проблеми і перспективи / Б.П. Андресюк. — К. : Стилос, 1997. — 223 с.
23. Андрийко О.Ф. Контроль в демократическом государстве : проблемы и тенденции / О.Ф. Андрийко. — К. : Наук. думка, 1994. — 116 с.
24. Андрійко О.Ф. Державний контроль : теорія і практика / О.Ф. Андрійко. — К. : Наук. думка, 1999. — 23 с.
25. Апарова Т.В. Суды и судебный процесс Великобритании : Англия, Уэльс, Шотландия / Т.В. Апарова. — М. : Триада, Лтд., 1996. — 157 с.
26. Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран / К. В. Арановский. — М. : ИНФРА-М; ИД «ФОРУМ», 2000. — 488 с.
27. Арендт Х. Джерела тоталітаризму / Х.Арендт. — К. : Дух і літера, 2002. — 539 с.
28. Арзаканян А.Ц. Парламент и исполнительная власть в период Четвертой и Пятой республик / А.Ц. Арзаканян // Из истории европейского парламентаризма : Франция. — М. : ИВИ РАН, 1999. — С. 122–129.
29. Аристотель. Политика / Аристотель // Сочинения в 4 т. — М. : Мысль, 1983. — Т. 4. — С. 375–644.
30. Арон Р. Тоталитаризм и демократия / Р. Арон. — М. : Текст, 1993. — 303 с.
31. Атаманчук Г.В. Государственное управление : проблемы методологии правового исследования / Г.В. Атаманчук. — М. : Юрид. лит., 1975. — 239 с.
32. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления / Г.В. Атаманчук. — М. : Юрид. лит., 1997. — 400 с.
33. Бабенко К. А. Адміністративна реформа як невід’ємна складова процесу реалізації Конституції України / К. А. Бабенко // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2008. — № 1(75). — С. 41–51.
34. Бабенко К.А. Конституційне закріплення демократичних основ організації державної влади (теорія і практика реалізації) / К.А. Бабенко // Часопис Київського університету права : Український науково-теоретичний часопис. — К. : Київський університет права НАН України; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. — Вип. 4. — С. 68–74.
35. Бабенко К.А. Конституційні гарантії демократизму політичного режиму в Україні / К.А. Бабенко // Юридична Україна. — 2007. — № 5. — С. 21–26.
36. Бабенко К.А. Конституційні засади розвитку і регулювання політико-правових відносин в Україні : моногр. / К.А. Бабенко. — К. : Ін Юре, 2008. — 480 с.
37. Бабенко К.А. Конституційні підвалини генезису парламентаризму в Україні в контексті запровадження політичної реформи / К.А. Бабенко // Юридична Україна. — 2007. — № 4. — С. 38–44.
38. Бабенко К.А. Проблеми взаємодії гілок державної влади в політико-правовій традиції класичного американського конституціоналізму / К.А. Бабенко // Держава і право : Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. — Вип. 18. — С. 133–139.
39. Бабенко К.А. Проблеми конституційно-правового регулювання процесу взаємодії вищих органів виконавчої і законодавчої влади / К.А. Бабенко // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2007. — № 11(73). — С. 5–14.
40. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации / М. В. Баглай. — М. : М-Норма-Инфра, 1997. — 760 с.
41. Баглай М.В., Туманов В.А. Малая энциклопедия конституционного права / М.В. Баглай. — М. : БЕК, 1998. — 519 с.
42. Баймуратов М.О., Григор’єв В.А. Муніципальна влада : актуальні проблеми становлення й розвитку в Україні / М.О. Баймуратов, В.А. Григор’єв. — О. : Юрид. літ., 2003. — 192 с.
43. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень : проблеми теорії, методології, практики / В.Д. Бакуменко. — К. : Вид-во УАДУ, 2000. — 328 с.
44. Бандурка О.М., Греченко В.А. Влада в Україні. На зламі другого і третього тисячоліть / О.М. Бандурка, В.А. Греченко. — Х. : Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. — 304 с.
45. Бандурка О.М., Древаль Ю.Д. Парламентаризм в Україні : становлення і розвиток / О.М. Бандурка, Ю.Д. Древаль. — Х. : Ун-т внутр. справ, 1999. — 288 с.
46. Барабаш Ю.Г. Державно-правовий конфлікт як об’єкт конституційно-правових досліджень / Ю.Г. Барабаш // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2008. — № 10. — С. 5–13.
47. Барабаш Ю.Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права / Ю.Г. Барабаш. — Х. : Право, 2008. — 220 с.
48. Барабаш Ю.Г. Державно-правові конфлікти : поняття, сутність, ключові ознаки / Ю.Г. Барабаш // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — 2008. — Вип. 47. — С. 67–75.
49. Барабаш Ю.Г. Дострокові вибори як засіб врегулювання державно-правових конфліктів / Ю.Г. Барабаш // Право України. — 2007. — № 11. — С. 126–130.
50. Барабаш Ю.Г. Конфліктологічний підхід в конституційно-правовому регулюванні державно-владних відносин / Ю.Г. Барабаш // Юридична Україна. — 2008. — № 7. — С. 21–27.
51. Барабаш Ю.Г. Попередження і врегулювання державно-правових конфліктів : теоретико-методологічні засади / Ю.Г. Барабаш // Проблеми законності : Республіканський міжвідомчий наук. зб. / відп. ред. В.Я. Тацій. — Х. : Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого, 2008. — Вип. 97. — С. 40–49.
52. Барабаш Ю.Г. Правові засади функціонування парламентської коаліції : проблеми теорії та практики / Ю.Г. Барабаш // Вісник Академії правових наук України. — 2006. — № 2(45). — С. 51–60.
53. Барабаш Ю.Г. Про використання терміна «конфлікт» в конституційному законодавстві / Ю.Г. Барабаш // Вісник Академії правових наук України. — 2008. — № 1(52). — С. 79–88.
54. Барабаш Ю.Г. Про співвідношення категорії «державно-правовий конфлікт» із іншими суміжними категоріями / Ю.Г. Барабаш // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2008. — № 5. — С. 7–13.
55. Барабаш Ю.Г. Роль Верховної Ради України у розв’язанні державно-правових конфліктів на сучасному етапі державотворення / Ю. Г. Барабаш // Вісник Академії правових наук України. — 2005. — № 1(40). — С. 55–64.
56. Батанов О.В. Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні / О.В. Батанов. — К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2003. — 511 с.
57. Батанов О.В. Муніципальна влада — самостійний вид публічної влади в Україні : поняття, ознаки, тенденції становлення / О.В. Батанов // Правова держава : Щоріч. зб. наук. пр. Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — К., 2004. — Вип. 15. — С. 109–120.
58. Батанов О.В. Функції муніципальної влади: поняття та класифікація / О.В. Батанов // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2006. — № 11(61). — С. 17–30.
59. Батанов О.В. Що є місцеве самоврядування з точки зору права? / О.В. Батанов // Правова держава : Щоріч. зб. наук. пр. Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — К., 2007. — Вип. 18. — С. 171–184.
60. Батанов О.В., Кампо В.М. Муніципальне право зарубіжних країн : навч. посіб. у 2-х ч. / за заг. ред. П.Ф. Мартиненка. — Частина перша. — К. : Знання України, 2006. — 148 с.
61. Батиев Л.В. Политические и правовые учения XVII века / Л. В. Батиев. — СПб. : Юридический центр Пресс, 2006. — 348 с.
62. Батова С.А., Боботов С.В., Ведерников Н.Т. Судебная система России / С.А. Батова, С.В. Боботов, Н.Т. Ведерников. — М. : Дело, 2000. — 336 с.
63. Бахрах Д.Н. Административное право в России / Д.Н. Бахрах. — М. : Норма-Инфра-М, 2000. — 640 с.
64. Бевзенко В.М. Адміністративні суди України : навч. посіб. / В.М. Бевзенко. — К. : Алерта ; КНТ, 2006. — 271 с.
65. Белкин А.А., Гумерова Л.Ш. Понятие и особенности правового статуса органов государственного управления / А.А. Белкин, Л.Ш. Гумерова // Государственное управление и право : история и современность. — Л. : Ленинградский ун-т, 1984. — С. 3–16.
66. Беркович Е.Ф. Прокурорский надзор за исполнением законов / Е.Ф. Беркович. — М. : Экспертное боро-М, 1998. — 192 с.
67. Бисага Ю.М., Рогач О.Я., Бачинська А.В. Муніципальне право України : навч. посіб. / Ю.М. Бисага, О.Я. Рогач, А.В. Бачинська. — Ужгород : Ліра, 2008. — 440 с.
68. Бистрик Г.М. Контрольно-наглядова діяльність як форма правової діяльності органів державної влади / Г.М. Бистрик // Держава і право : Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. — Вип. 46. — С. 115–123.
69. Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні. Муніципальне право : навч. посіб. для вищ. навч. закл. / П.Д. Біленчук, В.В. Кравченко, М.В. Підмогильний. — К. : Атіка, 2001. — 304 с.
70. Бобровник С.В., Богініч О.Л. Система законодавства України : актуальні проблеми та перспективи розвитку / С.В. Бобровник, О.Л. Богініч. — К. : Наук. думка, 1994. — 123 с.
71. Большой юридический словарь / под общ. ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина. — М. : ИНФРА-М, 1999. — 790 с.
72. Борденюк В. Механізм (апарат) державного управління як система органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування / В.Борденюк // Право України. — 2005. — № 6. — С. 16–21.
73. Бориславський Л. Загальні засади конституційного ладу : принципи народовладдя та форми його здійснення / Л.Бориславський // Вісник Львівського університету. Серія Юридична. — 2002. — Вип. 37. — С. 207–212.
74. Брецко Ф.Ф. Основи держави і права / Ф.Ф. Брецко. — Ужгород : Закарпаття, 1995. — 414 с.
75. Брецко Ф.Ф., Дрік А.Л., Майор Л.П. Незалежна Україна : хроніка державотворчого процесу (1991–2009) / Ф.Ф. Брецко, А.Л. Дрік, Л.П. Майор. — Ужгород : Гранда, 2009. — 264 с.
76. Бринцев В. Доктринальне тлумачення норм права у конституційному судочинстві / В. Бринцев // Вісник Академії правових наук України. — 2008. — № 4(55). — С. 80–90.
77. Брэбан Г. Французское административное право / Г.Брэбан. — М. : Прогресс, 1988. — 488 с.
78. Бэкон Ф. О достоинстве и приумножении наук / Ф.Бэкон // Собр. соч. в 2 т. — М. : Мысль, 1971. — Т. 1. — С. 85–545.
79. Бэкон Ф. Опыты и наставления нравственные и политические / Ф.Бэкон // Соч. в 2 т. — М. : Мысль, 1972. — Т. 2. — С. 347–485.
80. Вавженчук С.Я. «Виконавча влада — Президент України» : конституційно-правові аспекти структурної взаємодії / С.Я. Вавженчук // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. — Вип. 30. — С. 246–255.
81. Вавженчук С.Я. Правові проблеми забезпечення прозорості функціонування системи виконавчої влади у процесі її модернізації / С.Я. Вавженчук // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2006. — № 11(61). — С. 134–144.
82. Вавженчук С.Я. Праволюдинні основи реформування системи органів виконавчої влади / С.Я. Вавженчук // Актуальні проблеми політики : Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. — О. : Фенікс. — 2005. — № 27. — С. 87–97.
83. Вавженчук С.Я. Реформування виконавчої влади в світлі процесу трансформації політики в право / С.Я. Вавженчук // Трансформація політики в право : різні традиції та досвід. Матеріали міжнар. наук. конф. (Київ — Харків, 9–12 листопада 2005 р.). — Х. : Право, 2006. — С. 267–269.
84. Валадес Д. Контроль над властью / Д. Валадес. — М. : Идея-Пресс, 2006. — 248 с.
85. Василенко И. Административно-государственное управление : опыт Франции / И.Василенко // Проблемы теории и практики управления. — 1997. — № 1. — С. 75–79.
86. Василенко И. Институт государственной службы в Великобритании / И. Василенко // Проблемы теории и практики управления. — 1997. — № 6. — С. 34–37.
87. Василенко И. ФРГ : Государственная служба как сфера управления / И. Василенко // Проблемы теории и практики управления. — 1996. — № 1. — С. 58–62.
88. Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні / С.Василюк // Право України. — 2002. — № 5. — С. 8–11.
89. Васович В. Переход к демократии в посткоммунистических странах (парадоксы перехода демократизацыии) / В.Васович // Вестник Московского университета. Серия 18 : Социология и политология. — 1998. — № 2. — С. 19–48.
90. Веймер Д.Л., Вайнінґ Е.Р. Аналіз політики : Концепції і практика / Д.Л. Веймер, Е. Р. Вайнінґ. — К. : Основи, 2000. — 654 с.
91. Веніславський Ф. Забезпечення стабільності конституційного ладу як передумова становлення правової держави в Україні / Ф.Веніславський // Вісник Академії правових наук України. — 2008. — № 3(54). — С. 109–115.
92. Вернідубов І. Функції прокуратури на перехідний період / І.Вернідубов // Право України. — 1998. — № 2. — С. 5–9.
93. Виборче законодавство України : місце та роль політичних партій : Матеріали круглого столу (Київ, 13 листопада 2000 р.). — К., 2000. — 63 с.
94. Витрук Н.В. Конституционное правосудие / Н.В. Витрук. — М. : Юнити, 1998. — 383 с.
95. Витрук Н.В. Общая теория правового положения личности / Н.В. Витрук. — М. : Норма, 2008. — 448 с.
96. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні : теоретичні і практичні аспекти / К. Волинка // Право України. — 2000. — № 11. — С. 30–34.
97. Вольтер. Философские письма // Философские сочинения / Вольтер. — М. : Наука, 1988. — 752 с.
98. Ворсінов Г.Т. Прокуратура у механізмі державної влади України / Г.Т. Ворсінов // Правова держава. — К., 1996. — Вип. 7. — С. 60–72.
99. Вступ до теорії правових систем / за заг. ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. — К. : Юрид. думка, 2006. — 432 с.
100. Выдрин И.В., Кокотов А.Н. Муниципальное право России / И. В. Выдрин, А. Н. Кокотов. — М. : Норма-Инфра-М, 1999.