КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ УСТАНОВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

МАКСАКОВА Руслана Миколаївна

УДК 342.1; 342.3

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ
УСТАНОВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право;
муніципальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант –
ЮЩИК Олексій Іванович,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП ........................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. Установча влада як вид публічної влади
1.1 Теорія установчої влади: розвиток і проблемні питання .................... 16
1.2 Теоретико-методологічні основи визначення поняття установчої влади ...............................................................................................................
75
Висновки до Розділу 1 .................................................................................. 106

РОЗДІЛ 2. Поняття, види і форми реалізації установчої влади
2.1 Поняття та специфічні ознаки установчої влади ................................. 108
2.2 Види і форми реалізації установчої влади ............................................ 136
Висновки до Розділу 2 .................................................................................. 160

РОЗДІЛ 3. Конституційні основи становлення та організації установчої влади в Україні
3.1 Конституювання установчої влади в Україні 1917–1990 рр. .............. 166
3.2 Концептуальні підходи до визначення установчої влади в конституційному процесі України 1990–1996 рр. ......................................
191
3.3 Визначення установчої влади в чинній Конституції України ............ 219
Висновки до Розділу 3 .................................................................................. 261

РОЗДІЛ 4. Реалізація установчої влади в Україні: сучасний стан та перспективи вдосконалення
4.1 Проблеми і перспективи вдосконалення процесу реалізації установчої влади через форми безпосередньої демократії .......................
265
4.2 Реалізація установчої влади в діяльності органів публічної влади .... 311
4.3 Удосконалення порядку реалізації установчої влади в сучасному конституційному процесі України ..............................................................
335
Висновки до Розділу 4 .................................................................................. 365

ВИСНОВКИ ................................................................................................. 368

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................. 375

ДОДАТКИ ..................................................................................................... 438

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасні теорії демократії, в основу яких покладено ідею народного суверенітету, визначають першим і головним його проявом установчу владу народу. Теорія влади народу (народовладдя) в науці конституційного права України переживає період становлення, і хоча цій проблемі присвячено чимало наукових праць, у яких зазвичай зосереджується увага на дослідженні форм реалізації влади народу, поза увагою залишаються визначення поняття, змісту, ознак, суб’єктів, правових основ та форм реалізації установчої влади як такої.
Актуальність теми даного дослідження зумовлена передусім тією ситуацією, що склалася в системі владних відносин сучасної України. Зокрема, Конституційний Суд України ще у Рішенні від 03 жовтня 1997 р. визначив, що «Конституція України за своєю юридичною природою є актом установчої влади, яка належить народу та по відношенню до так званих встановлених влад є первинною»; а між тим юридична наука й досі не має чіткого методологічного підходу до визначення поняття установчої влади. Навіть сучасна вітчизняна енциклопедична юридична література не пропонує визначення терміна «установча влада».
У статті 5 Конституції України зазначено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, і що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Проте державотворча практика дає підстави для сумнівів щодо реальності цього положення. Проблемою є відсутність належної конкретизації вказаного положення, передусім, щодо співвідношення прямого здійснення установчої влади народом і представницького її здійснення парламентом України. Актуальність вирішення даної проблеми особливо зростає зважаючи на початок роботи Конституційної Асамблеї над проектом оновленої редакції Конституції України, враховуючи юридичну недосконалість конституційних процедур та неоднозначну роль органу конституційної юрисдикції України в конституційному процесі.
Практика здійснення конституційного процесу, внесення змін до чинної Конституції України впродовж останнього десятиліття залишає як і раніше актуальним питання реальної та визначальної участі народу в цьому процесі. На дану обставину звертав увагу Президент України у щорічному посланні до Верховної Ради України у 2011 році. І справа не лише в низькій активності самих громадян, а насамперед у відсутності реальних механізмів їх залучення до такої участі, в існуванні суперечливого законодавства про референдум, у низькому рівні політичної і правової культури населення.
Не випадково тому проблеми установчої влади набувають все більш помітного значення у наукових колах та стали предметом ряду публікацій, у яких наголошується на недоліках функціонування інституту публічної влади в Україні, проблемах реалізації народовладдя, безвідповідальності влади перед народом. Життєво важливе питання впровадження в національну політичну систему ефективного механізму громадянського контролю за діяльністю органів публічної влади та реалізації відповідальності держави перед народом зумовлює потребу в поглиблених дослiдженнях феномена установчої влади.
Актуальними для юридичної науки залишаються питання історичних і теоретичних передумов виокремлення установчої влади як особливої влади в суспільстві і державі, змісту, форм і способів реалізації цієї влади, проблеми співвідношення установчої та законодавчої влади, насамперед, у контексті конституційного процесу.
Класична теорія установчої влади не дає задовільної відповіді на ці питання, обмежуючи зміст її поняття аспектом конституційного процесу. Відтак, заснована на ідеях теорії установчої влади практика ухвалення писаних конституцій стала звичною для держав, а зміст теорії установчої влади трансформувався зрештою в її вузьке розуміння влади, що приймає конституцію держави. Переважно на теоретичних засадах класичної теорії установчої влади ґрунтується й суперечлива в даному питанні практика вирішення Конституційним Судом України справ, пов’язаних із проблемою здійснення установчої влади в Україні.
Усе викладене переконує в незаперечній науковій актуальності обраної теми дисертаційної роботи.
Дане дослідження ґрунтується на теоретичних працях визначних представників філософської думки минулого: Ю. Гачека, Г. Гегеля, Т. Гобса, Г. Гроція, І. Канта, Ф. Лассаля, Дж. Локка, А. Лоуелля, В. Леніна, К. Маркса, Ш.-Л. Монтеск’є, Е. Понтовича, Л. Прево-Парадоля, Ж.-Ж. Руссо, Е. Сьєйєса, Ф. Енгельса; філософсько-правових, історико-правових, політологічних і юридичних працях, а також працях у галузі теорії управління С. Авак’яна, А. Анікевича, П. Астафічева, В. Афанасьєва, М. Байтіна, Л. Гініятулліної, В. Горшеньова, Л. Григоряна, М. Єленіна, Ж.-П. Жакке, Л. Каска, О. Кутафіна, А. Кіма, Й. Левіна, Я. Магазинера, Ю. Тихомирова, Т. Хабрієвої, В. Халіпова, В. Чиркіна, Б. Чичеріна, Ф. Шамхалова, А. Шайо, О. Шишкіної, К. Шмітта, Г.-П. Шнайдера, А. Югова, Б. Ебзєєва та інших.
У роботі над темою дослідження були також значною мірою використані теоретичні праці відомих вчених-правознавців України: М. О. Баймуратова, Ю. Г. Барабаша, О. В. Батанова, В. Д. Гапотія, В. Б. Ковальчука, А. М. Колодія, Л. Т. Кривенко, А. Р. Крусян, О. О. Майданника, О. М. Мироненка, О. Г. Мурашина, В. Ф. Опришка, М. П. Орзіха, М. І. Палієнка, В. Ф. Погорілка, В. І. Семчика, В. Ф. Сіренка, О. Ф. Скакун, О. В. Скрипнюка, М. І. Ставнійчук, В. Я. Тація, М. О. Теплюка, Є. А. Тихонової, Ю. М. Тодики, В. Л. Федоренка, О. Ф. Фрицького, В. В. Цвєткова, М. В. Цвіка, В. М. Шаповала, Ю. С. Шемшученка, Л. М. Шипілова, Л. П. Юзькова, О. І. Ющика та інших. У представлених ними працях досліджувалися різні аспекти установчої влади, в тому числі конституційно-правові, проте не можна стверджувати, що теоретичні та практичні питання, які стосуються організації й реалізації установчої влади в сучасних умовах, зокрема, України, висвітлені достатньою мірою.
Наукове дослідження конституційно-правових проблем установчої влади в Україні є актуальним завданням сучасної науки конституційного права, успішне вирішення якого сприятиме подальшому розвитку демократичної правової держави в Україні.
Наведеним вище зумовлений вибір теми дослідження та визначення його мети, наукова новизна і практичне значення даної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах планових досліджень, які проводяться відділом конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Проблеми теорії конституційного права України» (номер державної реєстрації RK 0110U002174).
Мета і задачі дослідження. Основною метою дослідження є з’ясування сутності та змісту установчої влади з урахуванням сучасних досягнень філософсько-правової думки, теоретико-правової науки, новітніх результатів теорії управління та науки конституційного права, а також виявлення проблем в організації й реалізації установчої влади в Україні, і на цій основі розробка методологічних підходів і рекомендацій щодо їх вирішення.
Для досягнення вказаної мети були поставлені такі задачі:
охарактеризувати становлення та розвиток теорії установчої влади, позначити проблемні питання вказаної теорії;
сформувати теоретико-методологічні підходи до визначення поняття установчої влади;
з’ясувати сутність і зміст установчої влади, визначити її специфічні ознаки та поняття;
дати класифікацію видiв установчої влади;
визначити та розкрити форми реалізації установчої влади;
охарактеризувати процес конституювання установчої влади в Україні в період 1917–1990 рр.;
висвітлити концептуальні підходи до визначення установчої влади в конституційному процесі України 1990–1996 рр.;
з’ясувати особливості конституювання установчої влади в Основному Законі України;
запропонувати напрями вдосконалення порядку реалізації установчої влади в Україні через форми безпосередньої демократії та в діяльності органів публічної влади;
виявити актуальні проблеми реалізації установчої влади в сучасному конституційному процесі України та запропонувати шляхи їх вирішення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в процесі організації та здійснення публічної влади в Україні.
Предметом дослідження є поняття та конституційно-правові аспекти установчої влади, проблеми її становлення й реалізації в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу роботи становить сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових принципів i підходів та спеціально-наукових методів пізнання правових явищ, використання яких дало змогу отримати науково обґрунтовані результати.
Філософсько-світоглядною основою дослідження феномена установчої влади, його основоположним методом обрано матеріалістичну діалектику, як об’єктивно необхідну логіку руху пізнання, що дає змогу розглядати досліджуване явище в його розвитку, обумовленому матеріальними умовами суспільного життя. Завдяки даному методу розкривається сутність такого складного суспільного явища, яким є установча влада, а також особливості виявлення її сутності в конкретно-історичних умовах сучасної України; виявляються специфічні ознаки, види й форми реалізації установчої влади. Дисертаційне дослідження здійснювалося виходячи з принципів історизму, всебічності, об’єктивності та обґрунтованості, що сприяло отриманню різноаспектних характеристик установчої влади, використанню знань, отриманих в інших галузях наукового знання.
Методологічну базу дослідження становлять також ряд загальнонаукових та спеціально-наукових методів, серед яких: формально-логічний метод, як загальний метод наукового пізнання явищ природи і суспільства, який використано для аналiзу влади як явища природи і суспільства; історичний метод використано автором при дослідженні історичних передумов формування теорії установчої влади та її становлення в історичній перспективі, а також при дослідженні передумов становлення і конституювання установчої влади в незалежній Україні; порівняльно-правовий метод дав змогу дослідити загальні риси та специфіку виявлення загальної сутності установчої влади в різних державно-правових системах, в тому числі в Україні; метод системно-структурного аналізу використано при дослідженні установчої влади як виду публічної влади, що дало змогу не лише окреслити її місце у політико-правовій реальності, а й проаналізувати всі її основні складові як атрибута управління суспільством, та виробити методологічні підходи щодо реформування існуючої в Україні установчої влади; юридико-логічний (догматичний, формально-юридичний) метод застосовано насамперед в процесі аналізу нормативно-правової бази дослідження, конституційно-правових джерел чинного законодавства України, правових актів Конституційного Суду України тощо; метод семантичного аналізу використано для з’ясування значення термінів «влада», «публічна влада», «установчий» та інших.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичній науці здійснено спеціальне дослідження феномена установчої влади в конституційно-правовому аспекті, сформульоване її загальне поняття, визначено зміст, види і форми реалізації установчої влади, досліджено становлення й розвиток установчої влади в Україні та проблеми її реалізації і вдосконалення на сучасному етапі.
Наукову новизну даної дисертаційної роботи становлять, зокрема, такі основні наукові положення і висновки:
вперше:
на основі аналізу класичної теорії установчої влади зроблено висновок про недостатність розуміння установчої влади, що обмежується лише прийняттям конституції держави, а також висновок про наявність суперечностей у даній теорії та необхідність нових методологічних підходів до формування поняття установчої влади;
виокремлено проблемні питання у сучасних підходах до вивчення установчої влади, якими є: розуміння природи цієї влади; розмежування понять установчої та законодавчої влади, форм реалізації однієї та іншої; визначення дійсного суб’єкта установчої влади, насамперед, в аспекті поняття демократії; поняття суверенності установчої влади;
визначено методологічний підхід, згідно з яким поняття установчої влади формується як видове поняття стосовно родового поняття «публічна влада», а відтак установча влада розглядається як вид публічної влади;
доведено, що запровадження, установлення, узаконення, утвердження певного суспільного стану або порядку речей, правового порядку в суспільстві є вихідним моментом у реалізації публічної влади, і що установча влада знаходить вияв через утворення чи припинення інститутів суспільства та основних правил (норм) функціонування і взаємодії цих інститутів;
охарактеризовано специфічні ознаки установчої влади як організаційної складової установчо-законодавчої, організаційно-правової форми здійснення публічної влади та з’ясовано, що установча влада, на відміну від інших видів публічної влади (законодавчої, виконавчої, судової тощо) реалізується як на правовій, так і на неправовій основі, і що вона має легітимізуватися та неодмінно набути юридичного оформлення;
запропоновано авторське поняття установчої влади як відношення панування-підкорення, через яке політично домінуючий суспільний суб’єкт як суверен запроваджує (установлює) на території держави або її частині певні публічно-владні інститути та основні норми їх функціонування (установлює фактичну конституцію), а також забезпечує їх легітимацію, узаконюючи суспільний порядок, в якому він заінтересований, шляхом ухвалення або зміни юридичних актів (юридичної конституції), що виступають як організаційні і конституційно-правові передумови функціонування публічної влади;
визначено зміст і форму установчої влади: змістовно вона є публічною владою, яка установлює та утверджує фактичну конституцію, тобто систему здійснення та організації влади, що задовольняє потреби домінуючих політичних сил у суспільстві; формально установча влада зводиться до узаконення, тобто надання загальнообов’язкової сили встановленим нею конституційним інститутам як за допомогою правових механізмів перетворення фактичної конституції на юридичну, так і за допомогою позаправових механізмів на початковій стадії її реалізації, з наступним наданням цим перетворенням правової форми;
з’ясовано зміст і специфіку неправового способу здійснення установчої влади;
запропоновано критерій поділу установчої влади на її окремі види, яким є спосіб здійснення установчої влади. Здійснено авторське визначення видів установчої влади: 1) революційна установча влада, 2) реформаційна установча влада, 3) функціональна установча влада. Доведено, що види установчої влади відрізняються між собою специфікою суб’єкта, способами і формами, в яких здійснюється влада, а також характером і формою актів установчої влади;
обґрунтовано співвідношення форм здійснення установчої влади з формами здійснення безпосередньої демократії; наголошено, що установча влада здійснюється лише через ті форми безпосередньої демократії, які завершуються прийняттям імперативного акта; з’ясовано, що на відміну від тих форм безпосередньої демократії, які здійснюються лише відповідно до Конституції та законів, форми установчої влади можуть бути як визначеними або не забороненими Конституцією і законами, так і взагалі ними не визначеними або навіть забороненими;
запропонована авторська класифікація форм реалізації установчої влади, зокрема, їх поділ на дві групи: 1) за суб’єктом установчої влади та 2) за правовою врегульованістю цих форм;
охарактеризовано передумови та етапи становлення і реалізації установчої влади в Україні до набуття нею незалежності;
з’ясовано особливості виявлення сутності установчої влади в умовах незалежної України;
виявлено форми реалізації установчої влади в сучасній Україні через: 1) участь у загальнонаціональних і місцевих виборах, 2) участь у референдумах, 3) реалізацію установчих повноважень органами влади, сформованими шляхом загальнонаціональних і місцевих виборів, 4) референдну ініціативу щодо проведення всеукраїнського референдуму, загальні збори громадян, місцеві ініціативи та інші форми народовладдя, 5) участь у конституційному процесі; визначено проблемні питання реалізації установчої влади у вказаних формах;
запропоновано методологічні підходи до реформування установчої влади в Україні;
удосконалено:
поняття публічної влади в контексті її співвідношення з установчою, законодавчою та іншими видами влади;
методологію пізнання феномена публічної влади та формування теорії установчої влади і вироблення її наукового поняття, що відбиває об’єктивну істину, має рухатися від вихідного уявлення про установчу владу через осягнення її сутності до виявлення вказаної сутності в конкретно-історичних умовах сучасної України;
концептуальні положення теорії установчої влади;
уявлення про коло суб’єктів установчої влади, суб’єктів здійснення установчої влади на правовій основі та не на правовій основі, а також суб’єктів прямої й представницької (похідної) установчої влади;
дістали подальшого розвитку:
розуміння способiв здійснення публічної влади як установчої влади, переходу від фактичної до юридичної конституції;
поняття та класифікація форм реалізації установчої влади;
уявлення про зміст інститутів виборів i референдуму в аспекті здійснення установчої влади;
характеристика концептуальних підходів до визначення установчої влади в конституційному процесі України 1990–1996 рр.;
формулювання концептуальних основ установчої влади, на яких будується чинна Конституція України;
пропозиції стосовно вдосконалення Конституції України в частині визначення організації та реалізації установчої влади, положень про зміст установчих повноважень Верховної Ради України, Президента України та органів місцевого самоврядування.
Практичне значення одержаних результатів визначається їх актуальністю, новизною та сформульованими загальнотеоретичними і прикладними висновками.
Сформульовані в дисертації висновки, положення, пропозиції можуть бути використані:
у науково-дослідній роботі – для уточнення теоретико-методологічних засад установчої влади та подальшого пізнання феномена установчої влади i форм її реалізації, а також для розвитку відповідних наукових досліджень у галузі конституційного права, з проблем теорії держави і права та теорії управління;
у правотворчій діяльності – як теоретичний матеріал для вдосконалення конституційно-правової регламентації установчої влади в Україні;
у правозастосовній діяльності – для вдосконалення процесу реалізації установчої влади через форми безпосередньої демократії, діяльність органів публічної влади та сучасний конституційний процес України, а також для здійснення правової реформи та розвитку демократичної організації влади в Україні;
у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників i навчальних посібників з конституційного i муніципального права України; викладанні відповідних навчальних дисциплін; у науково-дослідній роботі студентів, магістрів, аспірантів.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України як пошукова науково-дослідна робота; її результати були предметом обговорення відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького.
Теоретичні висновки та основні положення дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: «Право і лінгвістика» (м. Сімферополь–Ялта, 13–16 вересня 2004 р.; тези опублiковано), «Дні науки» (м. Запоріжжя, 28–29 жовтня 2004 р.; тези опублiковано), «Дні науки» (м. Запоріжжя, 27–28 жовтня 2005 р.; тези опублiковано), «Дні науки» (м. Запоріжжя, 05–06 жовтня 2006 р.; тези опублiковано), «Запорізькі правові читання» (м. Запоріжжя, 18–19 травня 2006 р.; тези опубліковано), «Дні науки» (м. Запоріжжя, 11–12 жовтня 2007 р.; тези опублiковано), «Від громадянського суспільства до правової держави» (м. Харків, 24 квітня 2008 р.; тези опубліковано), «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (м. Київ, 07 квітня 2008 р.; тези опубліковано), «Запорізькі правові читання» (м. Запоріжжя, 15–16 травня 2008 р.; тези опублiковано), «Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування» (м. Київ, 10 квітня 2009 р.; тези опубліковано), «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 05–06 червня 2009 р.; тези опубліковано), «Поняття, терміни і категорії історико-правової науки» (м. Миколаїв, 23–26 квітня 2009 р.; тези опубліковано), «Треті конституційні читання» присвячена пам’яті академіка права Ю.М. Тодики (м. Харків, 28–29 травня 2010 р.; тези опублiковано), «Актуальні питання публічного права» (м. Запоріжжя, 19–20 травня 2011 р.; тези опубліковано), «Актуальні питання публічного права» (м. Запоріжжя, 11 листопада 2011 р.; тези опублiковано), «Історико–правова реальність у глобальному і регіональному вимірах» (м. Євпаторія, 20–23 вересня 2012 р.; тези опублiковано), «Актуальні питання публічного права» (м. Запоріжжя, 3 жовтня 2012 р.; тези опублiковано), «Правові основи розвитку сучасних політичних систем: досвід України та Республіки Білорусь» (м. Київ, 22 листопада 2012 р.; тези опубліковано), «Гуманитарные науки и модернизация правовой системы государства: российский и зарубежный опыт» (м. Новосибирск, 14 декабря 2012 р.; тези опубліковано); Всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Влада і суспільство: проблеми взаємодії» (м. Запоріжжя, 18–19 листопада 2005 р.; тези опублiковано); «Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні» (м. Запоріжжя, 30 травня 2008 р.; тези опубліковано), «Концепція правової держави у світлі Декларації про державний суверенітет і Конституції України» (м. Київ, 21 червня 2010 р.; тези опубліковано), «Правові реформи в Україні» (м. Київ, 06 жовтня 2011 р.; тези опубліковано), «Державотворення та правотворення в період реформ: питання теорії та практики» (м. Київ, 19–20 квітня 2012 р.; тези опубліковано); методологічному семінарi: «Проблеми організації державної влади в Україні в контексті політико–правової реформи» (м. Київ, 2 квiтня 2008 р.; тези опублiковано); засіданнях круглого столу: «Наука конституційного права України: сучасний стан та напрямки розвитку» (м. Харків, 19 листопада 2009 р.; тези опубліковано); «Актуальні проблеми сучасного адмiнiстративного права» (м. Запоріжжя, 22 березня 2013 р.; тези опублiковано); Міжнародному науковому семінарі «Законодавчий процес і процедура в парламенті України: проблеми якості і вдосконалення в контексті європейського досвіду» (м. Київ, 22 вересня 2010 р.; тези опубліковано).
Результати дослідження були використані в процесі нормопроектної та експертно-правової роботи Центром нормопроектного забезпечення діяльності Президента України Національного інституту стратегічних досліджень, Центральної виборчої комісії, Управлінням з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Запорізької обласної державної адміністрації, Комісії з питань конституційного ладу та порядку прийняття і введення в дію змін до Конституції України Конституційної Асамблеї, у навчальному процесі в Інституті права імені Володимира Сташиса Класичного приватного університету, Кіровоградського інституту розвитку людини, Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акти впровадження додаються).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дослідження відображено в 67 наукових працях: в індивідуальній монографії, розділі в колективній монографії, 20 статтях у наукових фахових виданнях України з юридичних наук, 5 статтях у наукових виданнях інших держав з юридичних наук, 12 публікаціях, що додатково висвітлюють результати дисертаційного дослідження 28 тезах наукових доповідей та повідомлень на наукових і науково-практичних конференціях, круглих столах i методологічних семінарах.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації узагальнено попередньо напрацьовані знання й уявлення про об'єкт і предмет дослідження та запропоновано нові теоретико-методологічні підходи щодо вирішення наукової проблеми, зміст якої полягав у тому, щоб з’ясувати сутнiсть та зміст установчої влади з урахуванням сучасних досягнень філософсько-правової думки, теоретико-правової науки, новітніх результатів теорії управління та науки конституційного права, а також виявити проблеми в організації й реалізації установчої влади в Україні, і на цій основі розробити методологічнi підходи і рекомендації щодо їх вирішення.
Висновки за результатами дослідження полягають у наступному.
1. Процес становлення і розвитку теорії установчої влади виявився суперечливим і неоднозначним, внаслідок чого ця теорія досі не отримала міцного фундаменту, залишається непослідовною і непереконливою. Проблемними питаннями вказаної теорії позначено: 1) розуміння під термінами «установча влада», «влада народу», або «народовладдя» одного предмета; 2) нез’ясованість природи установчої влади, як суспільного феномена; 3) невизначеність дійсних суб’єктів установчої влади; 4) обмежене уявлення про зміст і форми установчої влади; 5) змішування понять установчої та законодавчої влади; 6) нез’ясованість меж суверенності установчої влади.
2. Теоретико-методологічною основою визначення поняття установчої влади мають бути підходи, що базуються на істинному пізнанні теорії установчої влади та виробленні її наукового поняття через виявлення об’єктивної істини. Цей процес має рухатися від вихідного уявлення про установчу владу через осягнення її сутності до виявлення цієї сутності в конкретно-історичних умовах, зокрема, умовах сучасної України.
3. Влада є складним, багатоаспектним явищем, що виявляється в різних організаційних формах і способах її здійснення, знаходить свій прояв у розмаїтті відносин, визначень тощо. Критичний аналіз існуючих уявлень про владу вказує на те, що спільним для них є погляд на владу як на спосіб панування однієї сили над іншою (влада природи над людиною, влада людини над природою, влада людини над людиною). Влада у суспільстві є способом підкорення поведінки людини або силам природи, або іншим людям. У першому випадку має місце природна влада, у другому – влада соціальна, суспільна.
4. Суспільний владний вплив на поведінку людей відбувається у двох формах: 1) стихійної влади, що діє незалежно від суспільного усвідомлення, та 2) свідомої влади, яку визначають встановлені суспільством закони і яка реалізується за допомогою різних способів керуючого впливу. Остання виступає як публічна влада, і саме з її поняттям пов’язується поняття установчої влади.
5. Публічна влада виступає як суспільне відношення панування-підкорення, що реалізується в процесі соціального управління. Вихідним моментом здійснення публічної влади є установлення, тобто запровадження, узаконення чи утвердження певного суспільного стану або порядку речей, правового порядку в суспільстві. З цим вихідним моментом пов’язаний зміст поняття установчої влади, яка виявляється в процесі утворення інститутів суспільства та визначення основних правил (норм) функціонування і взаємодії цих інститутів.
6. Установча влада здійснюється як на правовій основі діючої в державі конституції, так і на неправовій (позаправовій) основі, тобто у силовий спосіб через революції, перевороти, збройну боротьбу тощо. Силове здійснення установчої влади спрямовується найчастіше на створення нового типу суспільства, нової держави тощо, завоювання й утримання політичної влади на інших засадах управління, реалізацію принципів, запроваджуваних тією політичною силою, яка здійснила революцію, переворот, завоювання влади, і узаконення цих принципів. При цьому необхідною умовою стає легітимація актів такої установчої влади та її юридичне конституювання.
7. Правова основа не завжди є передумовою здійснення установчої влади, однак вона завжди є необхідною умовою її тривалого стійкого існування як виду публічної влади. У цьому полягає специфіка установчої влади, оскільки для публічної влади взагалі її здійснення у правовій формі є суттєвою ознакою. Усі інші види публічної влади (законодавча, виконавча, судова тощо) від самого початку передбачають їх здійснення виключно на правовій основі.
8. Оскільки установча влада відбиває організаційний аспект установчо-законодавчої організаційно-правової форми здійснення публічної влади, становить її змістовну складову, що обов’язково має бути легітимізована й набути юридичного оформлення, остільки зміна співвідношення політичних сил у суспільстві призводить до зміни змістовного аспекту публічної влади, а з ним – до іншого її конституювання. Відтак, установча влада визначається у функціональному аспекті, як відносини панування – підкорення, в яких владарюючі суб’єкти запроваджують, установлюють, утверджують і узаконюють певні суспільні інститути, основні правила (норми) функціонування і взаємодії цих інститутів. Таке розуміння відрізняється від розуміння терміна «установча влада» у значенні суб’єкта, що здійснює цей вид публічної влади («влада народу», «нації» тощо). Як функціональна цілісність, установча влада лише походить від народу, проте не є суб’єктом.
9. Суб’єктами здійснення установчої влади на правовій основі в сучасних державах виступають народ, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, установчі інституції та інші суб’єкти, визначені конституцією. Суб’єктами установчої влади, що здійснюється не на правовій основі, можуть бути як існуючі органи чи структури державної влади (наприклад, армія), чи окремі посадові особи держави, так і тимчасовий уряд, революційний комітет, окремі політичні партії, громадські рухи, озброєні групи повстанців і навіть інші держави.
10. Традиційне уявлення про установчу владу як владу, що належить виключно народові та зводиться до прийняття або зміни конституції, лише частково розкриває її дійсне поняття і потребує перегляду. Адже актами установчої влади, якими запроваджується новий порядок у суспільстві, не завжди є конституція або закон про внесення змін до неї, ними можуть бути універсали, декларації, маніфести, декрети тощо тих суб’єктів, які реалізують установчу владу не на правовій основі. Проте з установленням та утворенням нових і припиненням старих конституційно-правових інститутів здійснення установчої влади в процесі соціального управління не завершується, доки не відбудеться процес їх легітимації та узаконення (легалізації).
11. Установча влада з точки зору її змісту є владою, яка установлює та утверджує фактичну конституцію, тобто систему здійснення та організації влади, що задовольняє потребам домінуючих політичних сил у суспільстві. Установча влада з точки зору її форми полягає в узаконенні, тобто наданні загальнообов’язкової сили встановленим конституційним інститутам як за допомогою правових механізмів перетворення фактичної конституції на юридичну, так і за допомогою позаправових механізмів (на початковій стадії її реалізації) з поступовим наданням цим перетворенням правової форми, що відбувається через процес легітимації, надаючи встановленим перетворенням завершеної правової форми.
12. Виходячи з отриманих визначень установчої влади, її загальне поняття формулюється наступним чином: установча влада – це відношення панування-підкорення, через яке політично домінуючий суспільний суб’єкт як суверен запроваджує (установлює) на території держави або її частині певні публічно-владні інститути та основні норми їх функціонування (установлює фактичну конституцію), а також забезпечує їх легітимацію, узаконюючи суспільний порядок, у якому він заінтересований, шляхом ухвалення або зміни юридичних актів (юридичної конституції), що становлять організаційні та конституційно-правові передумови функціонування публічної влади.
13. Сучасна наука визначає в якості видів установчої влади первинну та похідну від неї, утворену та організаційно підпорядковану первинній установчій владі. З цього випливає, що існує установча влада суверенна і установча влада, обмежена в суверенітеті іншою установчою владою. За такого поділу установчої влади на первинну і похідну «розмивається» межа між установчою владою та установленими владами (законодавчою, виконавчою, судовою), що є похідними від установчої влади.
14. Визначальним критерієм поділу установчої влади на її окремі види є спосіб здійснення установчої влади, за яким вона поділяється на три види: 1) революційна установча влада, 2) реформаційна установча влада, 3) функціональна установча влада. Кожний з цих видів реалізації установчої влади відрізняється від інших специфікою суб’єкта, способами і формами, в яких здійснюється влада, а також формою і характером актів цієї влади.
15. Форми реалізації установчої влади визначаються як способи впливу на поведінку людей через запровадження, установлення, узаконення чи утвердження певного суспільного стану речей, правового порядку в суспільстві які своїм наслідком мають прийняття імперативного акта. Їх можна класифікувати на види: 1) за суб’єктом установчої влади – прямі форми реалізації установчої влади та представницькі (похідні) форми реалізації установчої влади; 2) за правовою врегульованістю – визначені конституцією (конституційні), визначені законом (законодавчі) і фактичні.
17. Процес конституційного закріплення установчої влади в Україні був складовою частиною розвитку світового конституціоналізму і відбувався у загальному процесі становлення української державності. Конституювання установчої влади в Україні з середніх віків аж до 20-х років ХХ ст. завжди вирішальним чином визначалося закономірностями економічного розвитку на її територіях і характером економічних зв’язків цих територій між собою та з економічними суб’єктами інших держав. Сутнісні зрушення в суспільно-політичному житті на територіях сучасної України, які прийнято позначати терміном «українська революція», що мали місце в Україні в період 1917–1920 рр., стали вирішальним кроком у напрямі до формування суверенної української державності та визначили підходи до конституювання установчої влади України. Особливості змісту установчої влади радянського періоду досить чітко виявилися у Конституціях УСРР 1919 р., 1929 р., Конституціях УРСР 1937 р., 1978 р.
18. Концептуальні підходи до визначення змісту сучасної установчої влади були закладені в конституційному процесі України 1990–1996 рр. Прийняття Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 р. «Декларації про державний суверенітет України» вважається відправною точкою формування нормативно-правової моделі конституційного устрою сучасної України та реорганізації установчої влади. Нові зміни в системі здійснення установчої влади запровадила Верховна Рада УРСР, прийнявши 03 липня 1991 р. Закон УРСР «Про всеукраїнський та місцеві референдуми». Якісні перетворення установчої влади запроваджені Постановою Верховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 р., що стала найважливішим актом для утвердження суверенітету та реалізації установчої влади на території сучасної України.
19. Концептуальні засади установчої влади в Декларації про державний суверенітет України зазнали у процесі розробки нової Конституції України істотних змін, зокрема, з укладенням 08 червня 1995 р. Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.
20. Новою Конституцією України від 28 червня 1996 р. визначено якісно новий зміст ряду інститутів влади в Україні та закладено правові основи сучасної установчої влади суверенної України. Концептуальні основи установчої влади, закріплені в Конституції, передбачають здійснення установчої влади в різних формах: форми безпосередньої демократії; реалізація органами державної влади та органами місцевого самоврядування установчих повноважень; конституційний процес.
21. Найбільш реальною формою здійснення в Україні установчої влади народом є участь громадян у загальнонаціональних та місцевих виборах. Інститут виборів у системі здійснення установчої влади має особливе значення. За допомогою виборів народ визначає суб’єктний склад органів первинного народного представництва – Верховної Ради України та особу Президента України, які в процесі своєї діяльності реалізують установчу владу народу у формі їх установчих повноважень.
Виборні органи влади України створюються як результат здійснення установчої влади народу – всі вони, відповідно, отримують установчі повноваження (повноваження щодо призначення або припинення повноважень посадових осіб, призначення або створення органів влади), які мають реалізовувати в своїй діяльності від імені та в інтересах Українського народу або його частини (певної територіальної громади).
Менш реальними формами реалізації установчої влади є участь громадян у всеукраїнському та місцевих референдумах і в конституційному процесі, через відсутність у народу реального механізму здійснювати його право визначати й змінювати конституційний лад в Україні.
22. Актуальним питанням реалізації установчої влади через форму референдуму залишаються законодавче визначення предмета референдуму, вирішення якого, на думку автора, має базуватися на тому, що закріплені в Конституції права і свободи людини і громадянина не є вичерпними. Відтак, народ своїми вольовими рішеннями має право контролювати недопущення узурпації державної влади та припинити повноваження органів влади в разі неналежної реалізації влади народу. В реалізації установчої влади через форми безпосередньої демократії в Україні дальшого розвитку потребують такі правові форми, як референдна ініціатива щодо проведення всеукраїнського референдуму, загальні збори громадян, збори виборців, збори (конференції) об’єднань громадян чи їхніх місцевих осередків, місцеві ініціативи, громадські слухання, відкликання депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.
23. В умовах сучасної України актуального значення набуває реалізація установчої влади народом у конституційному процесі, особливо зважаючи на діяльність такої нової для конституційної практики інституції, як нещодавно створена Конституційна Асамблея з підготовки змін до чинної Конституції України. Діяльність зазначеної інституції та її результати стануть наочним показником того, наскільки Український народ є дійсним суб’єктом установчої влади, і наскільки Україна рухається шляхом демократичної та правової держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авакьян С. А. Конституционное право России : [учеб. курс] : в 2 т. / Авакьян С. А. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Юристъ, 2005–2005. –
Т. 1. – 2005. – 719 с.
2. Азовкин И. А. Демократический характер государственной власти в СССР и механизм ее осуществления / И. А. Азовкин // Советское государство и право. – 1968. – № 9. – С. 11–16.
3. Акуленко В. І. Декларація про державний суверенітет України 1990 / В. І. Акуленко // Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 2: Д–Й. – 1999. – 744 с.
4. Андреева Г. Н. Основы конституционного права Болгарии / Г. Н. Андреева // Конституционное (государственное) право зарубежных стран : учебник : в 4 т. – М. : Изд-во БЕК, 1996–2001. –
Т. 3 / [отв. ред. Б. А. Страшун]. – 1998. – 764 с.
5. Андреева И. А. Основы конституционного права Польши / И. А. Андреева // Конституционное (государственное) право зарубежных стран : учебник : в 4 т. – М. : Изд-во БЕК, 1996–2001. –
Т. 3 / [отв. ред. Б. А. Страшун]. – 1998. – 764 с.
6. Андреева И. Н. Локк / И. Н. Андреева // Новейший философский словарь / [гл. ред. А. А. Грицанов]. – [3-е изд., исправ.]. – Минск : Книжный Дом, 2003. – С. 566. – (Мир энциклопедий).
7. Астафичев П. А. Народное представительство в современной России: проблемы теории и правового регулирования : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.02 / Астафичев П. А. – М. : Поволжская академия государственной службы им. П.А. Столыпина. – 498 с.
8. Афанасьев В. Г. Общество: системность, познание и управление / Афанасьев В. Г. – М. : Политиздат, 1981. – 432 c.
9. Бабкин В. Д. Народ и власть. Опыт системного исследования воззрений М. Е. Салтыкова-Щедрина : [науч. издание] / В. Д. Бабкин, В. Н. Селиванов. – К. : Манускрипт, 1996. – 448 с.
10. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации : [учебник для юрид. вузов и ф-тов] / Баглай М. В. – М. : ИНФРА-М, 1998. – 752 с.
11. Баграмян А. Ю. Проблема государственного суверенитета в условиях современных интеграционных процессов (на материалах Республики Армения) : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. полит. наук : спец. 23.00.02 «Политические институты и процессы» / А. Ю. Баграмян. – Ереван, 2009. – 18 с.
12. Баймуратов М. А. Муниципальная власть: актуальные проблемы становления и развития в Украине : [монография] / М. А. Баймуратов, В. А. Григорьев. – Одесса : Юрид. літ., 2003. – 248 с.
13. Байтин М. И. Государство и политическая власть / Байтин М. И. – Саратов : СГУ, 1972. – 239 с.
14. Бальцій Ю. Ю. Правовий статус міського голови в Україні : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Бальцій Ю. Ю. – Одеса, 2006. – 210 с.
15. Барабаш Ю. Установча влада українського народу як конституційний феномен / Ю. Барабаш // Право України. – 2009. – № 11. – С. 73–79.
16. Барабаш Ю. Г. Державно-правові конфлікти на сучасному етапі державотворення: конституційно-правовий аспект : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.02 / Барабаш Юрій Григорович. – Харків, 2009. – 415 с.
17. Барабаш Ю. Г. Дихотомiя правової, демократичної та соцiальної державностi – тонка грань українського конституцiоналiзму / Ю. Г. Барабаш // Право України. – 2010. – № 7. – С. 24–31.
18. Барабаш Ю. Г. Парламентський контроль в Україні: проблеми теорії та практики : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Ю. Г. Барабаш. – Харків, 2004. – 17 с.
19. Батанов О. В. Загальні збори громадян за місцем проживання / О. В. Батанов, В. Д. Полтавець, Т. Д. Щербань // Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні : монографія / [за ред. В. В. Кравченка, М. О. Баймуратова, О. В. Батанова]. – К. : Атіка, 2007. – 864 с.
20. Батанов О. В. Конституцiйно-правовий статус територiальних громад в Українi : [монографiя] / О. В. Батанов ; [за заг. ред. В. Ф. Погорiлка]. – К. : Концерн «Видавничий Дiм «Iн Юре», 2003. – 512 с.
21. Батанов О. В. Місцеві референдуми та інші форми безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні / О. В. Батанов // Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики / [за заг. ред. В. Ф. Погорілка]. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 356 с.
22. Батанов О. В. Муніципальна влада в Україні: конституційно-правові проблеми організації та функціонування : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / Олександр Васильович Батанов. – К., 2011. – 39 с.
23. Батанов О. В. Муніципальна влада в Україні: проблеми теорії та практики : [монографія] / О. В. Батанов ; [відп. ред. М. О. Баймуратов]. – К. : Вид-во «Юридична думка», 2010. – 656 с.
24. Батанов О. В. Функції територіальних громад як суб’єктів місцевого самоврядування в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / О. В. Батанов. – К., 2000. – 20 с.
25. Бєлов Д. М. Внесення змiн до Конституції України: еволюцiя сучасного конституцiоналiзму / Д. М. Бєлов // Порівняльно-аналітичне право. – 2013. – № 2. – С. 78–81.
26. Бисага Ю. М. Модифiкацiя Конституції: теоретичнi аспекти / Ю. М. Бисага, А. Ю. Нечипорук // Порівняльно-аналітичне право. – 2013. – № 1. – С. 54–61.
27. Бистрик Г. М. Установча дiяльнiсть у системi правових форм дiяльностi держави: проблеми теорії / Г. М. Бистрик // Юридична Україна. – 2010. – № 1. – С. 23–29.
28. Болл Т. Демократичний ідеал: історія становлення / Т. Болл, Р. Деґґер // Демократія: Антологія / [упоряд. О. Проценко]. – К. : Смолоскип, 2005. – С. 3–24.
29. Боржо Ш. Учреждение и пересмотр конституцій / Ш. Боржо. – М. : Сабашниковы, 1905. – Вып. 1. – 112 с.
30. Бредихин А. Л. Суверенитет как политико-правовой феномен : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / А. Л. Бредихин. – Белгород, 2011. – 25 с.
31. Бриксов В. В. Федеральные конституционные законы как объект судебного контроля / В. В. Бриксов // Академический юридический журнал. – 2001. – № 3 (5). – С. 13–19.
32. Буздуган Я. М. Роль громадського контролю в управлінні соціально-економічним розвитком суспільства / Я. М. Буздуган // Віче. – 2012. – № 7. – С. 14–16.
33. Буханевич А. І. Публічний контроль за діяльністю органів державної влади: теоретико-методологічний аналіз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. упр. : 25.00.01 «Теорія та історія державного управління» / А. І. Буханевич. – К., 2011. – 20 с.
34. Бушанський В. Декларація і Конституція / В. Бушанський // Віче. – 2010. – № 13 (274). – С. 15–17.
35. Василевич Г. А. Народ и представительная власть / Г. А. Василевич // Правовi основи розвитку сучасних полiтичних систем: досвiд України та Республiки Бiлорусь : матерiали Мiжнар. наук. конф., 22 листопада 2012 р., м. Київ / за заг. ред. О. В. Скрипнюка. – К. : Iн-т держави i права iм. В. М. Корецького НАН України, 2013. – С. 30–39.
36. Васьковська О. В. Конституційне право на мирні збори та механізм його реалізації в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / О. В. Васьковська. – К., 2007. – 21 с.
37. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. i голов. ред. В. Т. Бусел]. – К.; Iрпiнь : ВТФ «Перун», 2002. – 1440 с.
38. Верстюк В. Ф. Українська Центральна Рада : [навч. посібник] / Верстюк В. Ф. – К. : Заповіт, 1997. – 344 с.
39. Висновок Європейської Комісії за демократію через право (Венеціанська комісія) № 593/2010 щодо Проекту Виборчого кодексу Верховної Ради України (Страсбург, 20 грудня 2010 р.) : Прийнятий Радою демократичних виборів на 35 засіданні (Венеція, 16 грудня 2010 р.) та Венеціанською Комісією на 85 Пленарному засіданні (Венеція, 17–18 грудня 2010 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_a39.
40. Висновок Конституційного Суду України № 2-в/2000 від 11 липня 2000 р. у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України «Про зміни до Конституції України за результатами всеукраїнського референдуму 16.04.2000 року» : Поданий народними депутатами України, вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до Конституції України за ініціативою народних депутатів України) // Офіційний вісник України. – 2000. – № 28. – Ст. 1169.
41. Висновок щодо дотримання вимог конституційної процедури під час внесення змін до Конституції України 1996 року шляхом ухвалення Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 р. № 2222-ІV та щодо відповідності його положень загальним засадам Конституції України 1996 року і європейським стандартам : Ухвалений на третьому пленарному засіданні Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права 27 грудня 2005 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.minjust.gov.ua/0/6933.
42. Виступ Президента на першому засіданні Конституційної Асамблеї 20 червня 2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.president.gov.ua/news/24550.html.
43. Водолазький В. А. Формування зв’язків з громадськістю в органах місцевого самоврядування України: соціологічний аналіз моделей : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. соціол. наук : 22.00.03 «Соціальні структури та соціальні відносини» / В. А. Водолазький. – К., 2003. – 16 с.
44. Галимова А. Ш. Учение о суверенитете в трудах ученых-юристов «школы естественного права» и политических мыслителей XVII–XVIII вв. : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; истрия учений о праве и государстве» / А. Ш. Галимова. – М., 2011. – 28 с.
45. Галус О. О. Форми безпосереднього народовладдя в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / О. О. Галус. – К., 2012. – 21 с.
46. Галус О. О. Форми безпосереднього народовладдя в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Галус Олена Олександрівна. – К., 2012. – 223 с.
47. Гамова С. Союз непризнанных государств [Електонний ресурс] / С. Гамова // Сегодня. – 2000. – № 263. – 24 ноября. – Режим доступу :
http://seven–days.ru/w3s.nsf/Archive/2000_263_polit_text_gamova1.html.
48. Ганжа Н. В. Критичний аналіз концептуальних положень законопроектів про референдуми в Україні / Н. В. Ганжа // Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. : у 2 ч. (м. Запоріжжя, 24 квітня 2009 р.). – Запоріжжя : Юрид. ін-т ДДУВС, 2009. – Ч. І. – С. 42–44.
49. Гапотій В. Д. Теоретичні та практичні аспекти суверенітету народу, нації, держави : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / В. Д. Гапотій. – Харків, 2005. – 18 с.
50. Гапотій В. Д. Теоретичні і практичні аспекти суверенітету народу, нації та держави : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Гапотій В. Д. – Харків, 2005. – 200 с.
51. Гачек Ю. Право современной демократии / Ю. Гачек // Общее государственное право на основе сравнительного правоведения / [под ред. и с предисл. М. А. Рейснер ; пер. М. Я. Лазерсона]. – Рига : Наука и Жизнь, 1913. – Ч. 2. – 607 с.
52. Георгіца А. З. Конституційне право зарубіжних країн / Георгіца А. З. – Чернівці : Рута, 2001. – 431 с.
53. Гиниятуллина Л. Н. Учредительный юридический процесс в представительном органе муниципального образования : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Гиниятуллина Лилия Накиповна. – Казань, 2006. – 204 с.
54. Гоббс Т. Левиафан или материя, форма и власть государства церковного и гражданского / Т. Гоббс ; [предисл. и ред. А. Ческиса]. – М. : Соцэкгиз, «Образцовая» тип., 1936. – 503 с.
55. Горбатенко В. П. Безпосередня демократія / В. П. Горбатенко // Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 1: А–Г. – 1998. – С. 214.
56. Горбатенко В. П. Суверен / В. П. Горбатенко // Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 5: П–С. – 2003. – С. 684.
57. Горных А. А. Власть / А. А. Горных // Новейший философский словарь / [гл. ред. А. А. Грицанов]. – [3-е изд., исправ.] – Минск : Книжный Дом, 2003. – 1280 с. – (Мир энциклопедий).
58. Горшенев В. М. О разновидностях юридического процесса / В. М. Горшенев // Актуальные проблемы юридического процесса в общенародном государстве : межвузовский тематический сборник / [под ред. В. М. Горшенева]. – Ярославль : Ярославский гос. ун-т, 1979. – Вып. 1. – С. 4–5.
59. Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе / Горшенев В. М. – М. : Юрид. лит., 1972. – 258 с.
60. Государственное право Германии : в 2 т. / [сокр. пер. с нем. 7-томного изд. ; отв. ред. Б. Н. Топорнин]. – М. : ИГиПАН, 1994–1994. –
Т. 2. – 1994. – 319 с.
61. Государственное управление: основы теории и организации / [под ред. В. А. Козбаненко]. – М. : Статус, 2000. – 312 с.
62. Граждан В. Учредительная власть: нужна ли она? / В. Граждан // Власть. – 2002. – № 5. – С. 45–47.
63. Графский В. Г. История политических и правовых учений. ХХ в. / Графский В. Г. – М. : Наука, 1995. – 347 с.
64. Грачев Н. И. Государсвенное устройство и суверенитет в современном мире: вопросы теории и практики : автореф. дис. на соискание учен. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / Н. И. Грачев. – М., 2009. – 43 с.
65. Григорьев В. А. Эволюция местного самоуправления. Отечественная и зарубежная практика : [монография] / Григорьев В. А. – К. : Истина, 2005. – 424 с.
66. Григорян Л. А. Народовластие в СССР / Григорян Л. А. – М. : Юрид. лит., 1972. – 295 с.
67. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права / Г. Гроций. – М. : Ладомир, 1994. – 868 с.
68. Гусарєв С. Д. Теорія права і держави : навч. посібник / Гусарєв С. Д., Олійник А. Ю., Слюсаренко О. Л. – К. : Правова єдність, 2008. – 720 с.
69. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка : в 4 т. / Владимир Иванович Даль. – М. : Рус. яз. – Медиа, 2005–2005. –
Т. 1: А–З. – 2005. – 699 с.
70. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка : в 4 т. / Владимир Иванович Даль. – М. : Рус. яз. – Медиа, 2005–2005. –
Т. 4: Р–У. – 2005. – 683 с.
71. Декларация о независимости Приднестровской Молдавской Республики : Прийнята Верховным Советом Приднестровской Молдавской Республики 25 августа 1991 г. [Електонний ресурс] // Официальный сайт МИД Приднестровья. – Режим доступу :
http://mfa–pmr.org/index.php?newsid=230.
72. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
73. Дерев’янко С. Обмеження предмета всеукраїнського референдуму: проблеми правового регулювання / С. Дерев’янко // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2008. – № 3 (13). – С. 96–102.
74. Документ Копенгагенского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ (Копенгаген, 29 июня 1990 г.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_082/page.
75. Дробуш І. В. Функції органів місцевого самоврядування в Україні : [монографія] / Дробуш І. В. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – 244 с.
76. Еленин Н. В. Учредительное собрание: политико–правовая природа : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Еленин Н. В. – М., 1998. – 189 с.
77. Енгибарян Р. В. Конституционное развитие в современном мире. Основные тенденции / Енгибарян О. В. – М. : Норма, 2007. – 496 с.
78. Ераклинцева Е. В. Суверенитет и демократия как конституционные ценности современной России : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право; муниципальное право» / Е. В. Ераклинцева. – Челябинск, 2010. – 26 с.
79. Єзеров А. Конституцiйний конфлiкт як феномен та процесс в Українi : [монографiя] / А. Єзеров. – Одеса : Юрид. лiт., 2008. – 240 с.
80. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты : [учеб. пособние] / Ж.-П. Жакке ; [пер. с франц. ; вступ. ст. В. В. Маклакова]. – М. : Юристъ, 2002. – 365 c.
81. Жаровська І. М. Інститут народної ініціативи – шлях формування відкритої влади Електронний ресурс] / І. М. Жаровська. – Режим доступу :
http://radnuk.info/statti/545–upravl/14943–2011–01–21–02–58–39.html.
82. Жуков Д. Войны на руинах СССР [Електонний ресурс] / Д. Жуков // Эксмо, Яуза. – 2010. – 256 с. – Режим доступу :
http://www.e-reading.biz/chapter.php/1015433/1/Zhukov_-_Voyny_na_ruinah_SSSR.html.
83. Журавльова Г. С. Конституційні засади становлення та розвитку парламентаризму в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Г. С. Журавльова. – Харків, 1999. – 19 с.
84. Журавський В. С. Теоретичні та організаційно-правові проблеми становлення і розвитку українського парламентаризму : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень», 12.00.02 «Конституційне право» / В. С. Журавський. – Одеса, 2001. – 39 с.
85. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе (Хельсинки, 01 августа 1975 г.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_055/page.
86. Законопроект «Про громадський контроль за використанням та охороною земель» № 9656 : зареєстровано 28 грудня 2011 р. : внесений народними депутатами України А. С. Матвієнком i Г. Є. Смітюхом [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.zakonoproekt.org.ua/viewhtm.aspx?hn=Proekt_Zakonu_28_12_2011.
87. Законопроект «Про громадський контроль» № 6246 від 11 жовтня 2004 р. : внесений народними депутатами України А. В. Раханським і І. Ф. Шаровим [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?id=&pf3516=6246&skl=5.
88. Законопроект «Про громадський контроль» № 6358 від 13 липня 2001 р. : внесений народним депутатом України С. О. Кириченком [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=9659.
89. Заруба В. М. Історія держави і права України [Електронний ресурс] / Віктор Миколайович Заруба. – Режим доступу :
http://histua.com/knigi/istoriya–derzhavi–i–prava–ukraini–zaruba/konstituciya–usrr–1919–r.
90. Здобуття незалежності України 1991. Історія проголошення, документи, свідчення : у 2 т. / [редкол.: О. Барабаш (голова) та ін.] – Житомир : Рута, 2011–2011. –
Т. 1. – 2011. – 752 с.
91. Зелена книга української конституцiйної реформи : матерiали для громадського обговорення / [за заг. ред. I. Колiушка, Ю. Кириченко]. – К. : Лiкей, 2007. – 32 с. – (ШПА при НАУКМА, ЦППР, УНЦПД, КВУ).
92. Зяблюк М. П. Суверенітет / М. П. Зяблюк // Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 5: П–С. – 2003. – С. 684.
93. Иванец Г. И. Конституционное право России : энциклопедический словарь / Иванец Г. И., Калинский И. В., Червонюк В. И. ; под общ. ред. В. И. Червонюка. – М. : Юрид. лит., 2002. – 432 с.
94. Иванов В. К критике современной теории государства / В. Иванов. – М. : Территория будущего, 2008. – 160 с.
95. Иеринг Р. Цель в праве / Р. Иеринг. – СПб., 1881. – 412 с.
96. Исполнительная власть, судебная власть и учредительная власть во Франции / [Ж.-Б. Оби, Оливье Бо и др.]. – М. : Фр. Орг. Техн. Сотрудничества, 1996. – 118 с.
97. Итоговый документ Венской встречи государств – участников Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе (Вена, 15 января 1989 г.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_081.
98. Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием [Електронний ресурс] / С. Кара-Мурза. – 2000. – Режим доступу :
http://svitk.ru/004_book_book/2b/558_kara-murza-manipulyaciya_coznaniem.php
99. Кара-Мурза С. Г. На пороге «оранжевой» революции [Електронний ресурс] / С. Г. Кара-Мурза, С. А. Телегин, А. А. Александров, М. А. Мурашкин. – Режим доступу :
http://www.kara–murza.ru/books/export/Chapter008.htm.
100. Кара-Мурза С. Г. Экспорт революций: Ющенко, Саакашвили [Електронний ресурс] / С. Г. Кара-Мурза, С. А. Телегин, А. А. Александров, М. А. Мурашкин. – 2005. – Режим доступу :
http://www.kara–murza.ru/books/export/Chapter001.htm.
101. Каск Л. И. О признаках государства / Л. И. Каск // Правоведение. – 1963. – № 1. – С. 26–37.
102. Кейзеров Н. М. Власть и авторитет. Критика буржуазных теорий / Кейзеров Н. М. – М. : Юрид. лит., 1973. – 264 c.
103. Кельзен Г. Чисте Правознавство : З дод.: Проблеми справедливості / Ганс Кельзен ; [пер. з нім. О. Мокровольського]. – К. : Юніверс, 2004. – 496 с.
104. Керимов Д. А. Методология права: Предмет, функции, проблемы философии права / Керимов Д. А. – [5-е изд.] – М. : Изд-во СГУ, 2008. – 521 с.
105. Ким А. И. Государственная власть и народное представительство в СССР (государственно-правовое исследование) / Ким А. И. – Томск : Изд-во Томского ун-та, 1975. – 216 с.
106. Ключковський Ю. Б. Деякi проблеми конституцiйного регулювання виборiв / Ю. Б. Ключковський // Право України. – 2012. – № 8. – С. 86–92.
107. Ковальчук В. Взаємодія громадянського суспільства та державної влади / В. Ковальчук // Право України. – 2009. – № 6. – С. 90–99.
108. Ковальчук В. Всенародний референдум як одна з форм легітимації державної влади: зарубіжний та вітчизняний досвід / В. Ковальчук // Право України. – 2009. – № 12. – С. 151–160.
109. Ковальчук В. Конституція як основа легітимності публічної влади в правовій демократичній державі / В. Ковальчук // Право України. – 2010. – № 7. – С. 59–69.
110. Ковальчук В. Легітимність державної влади та право на громадянську непокору: конституційно-правовий аспект [Електронний ресурс] / В. Ковальчук. – Режим доступу :
http://naub.oa.edu.ua/2012/lehitymnist-derzhavnoji-vlady-ta-pravo-na-hromadyansku-nepokoru-konstytutsijno-pravovyj-aspekt/.
111. Ковальчук В. Проблема конституційності та легальності публічної влади в умовах формування правової, демократичної держави: вітчизняний досвід / В. Ковальчук // Право України. – 2008. – № 6. – С. 35–40.
112. Ковальчук В. Б. До легітимації державної влади через демократичнi вибори: досвiд вiтчизняного конституцiоналiзму [Електронний ресурс] / В. Б. Ковальчук. – Режим доступу :
http://naub.oa.edu.ua/2010/do-lehitymatsiji-derzhavnoji-vlady-cherez-demokratychni-vybory-dosvid-vitchyznyanoho-konstytutsionalizmu/.
113. Козлов В. І. Колективні політичні права і свободи громадян України: конституційно-правовий аналіз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / В. І. Козлов. – Харків, 2009. – 18 с.
114. Колиушко И. Конституционная ассамблея – путь к новой Конституции Украины / И. Колиушко, Ю. Кириченко // Зеркало недели. – 2008. – № 5 (684). – С. 3–4.
115. Колодiй А. Методологiчнi проблеми оновлення Конституції України [Електронний ресурс] / А. Колодій. – Режим доступу :
http:// constituanta.blogspot.com/2012/12/blog-post_20.html.
116. Колодiй А. М. Громадянське суспiльство та правова держава: проблеми i шляхи розбудови / А. М. Колодiй // Право України. – 2010. – № 7. – С. 12–16.
117. Колодiй А. М. Конституцiйний процес т