Копанчук Володимир Олександрович. Кримінально-правова охорона життя осіб у зв'язку з виконанням спеціальних повноважень (ст. 348, 379, 400 КК України)

Краткое описание

Копанчук Володимир Олександрович. Назва дисертаційної роботи: "Кримінально-правова охорона життя осіб у зв'язку з виконанням спеціальних повноважень (ст. 348, 379, 400 КК України)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

КОПАНЧУК Володимир Олександрович

УДК 343.6(477):343.3(477)

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ЖИТТЯ ОСІБ
У ЗВ'ЯЗКУ З ВИКОНАННЯМ СПЕЦІАЛЬНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ
(СТ.СТ. 348, 379, 400 КК УКРАЇНИ)

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, доцент
Дзюба Володимир Трохимович

Київ – 2015
ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………….….4
ВСТУП……………………………………………………………………….…...5
РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ ЮРИДИЧНОЇ КОНСТРУКЦІЇ «КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНОСТІ ОСІБ У ЗВ’ЯЗКУ З ВИКОНАННЯМ СПЕЦІАЛЬНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ З ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВОПОРЯДКУ .………....… 16
1.1. Кримінально-правова охорона життя осіб, які виконують державно-публічні функції: історико-правова характеристика ……………..…………17
1.2. Досвід зарубіжних держав щодо регламентації кримінально-правової відповідальності за посягання на життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень з забезпечення правопорядку ……………………41
1.3. Характеристика правового статусу, функцій та діяльності осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень, як узагальнюючої ознаки злочинів, передбачених ст.ст. 348, 379, 400 КК України …………………...…………..53
Висновки до розділу 1………………………………………………………..…80
РОЗДІЛ 2. НАУКОВЕ ТА НОРМАТИВНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ КОНСТРУКЦІЇ «КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНОСТІ ОСІБ У ЗВ’ЯЗКУ З ВИКОНАННЯМ СПЕЦІАЛЬНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ» (СТ.СТ. 348, 379, 400 КК УКРАЇНИ)……………….............................................................83
2.1. Аналіз кримінально-правової конструкції «кримінально-правова охорона життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень» з урахуванням об’єктивних ознак їх юридичних складів …..………………………………...84
2.2. Суб’єктивні ознаки кримінально-правової конструкції «посягання на життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень та їх близьких родичів» (ст.ст. 348, 379, 400 КК України)…………............................…….123
Висновки до розділу 2…………………………………………………..……..151

РОЗДІЛ 3. СПЕЦІАЛЬНІ ПИТАННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ТА ПОКАРАННЯ ЗА ПОСЯГАННЯ НА ЖИТТЯ ОСІБ У ЗВ’ЯЗКУ З ВИКОНАННЯМ СПЕЦІАЛЬНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ (СТ.СТ. 348, 379, 400 КК УКРАЇНИ)..……………………………………...…………………...156
3.1. Визначення критеріїв кваліфікації злочинів, які посягають на життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень (ст.ст. 348, 379, 400 КК України) за сукупністю з іншими злочинами ……………………….……....157
3.2. Питання відмежування злочинів, які посягають на життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень (ст.ст. 348, 379, 400 КК України) від суміжних посягань ……………………………………..……………………..168
3.3. Деякі питання визначення виду та розміру покарань за посягання на життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень (ст.ст. 348, 379, 400 КК України)………………………………………………………………..176
Висновки до розділу 3………………………………………………………....191
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...197
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….…….201
ДОДАТКИ…………………………………………………………………......238

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВРУ – Верховна Рада України
ВВР – Відомості Верховної Ради України
ВВСУ – Вісник Верховного Суду України
ВКСУ – Вісник Конституційного Суду України
ЗУ – Закони України
КМУ – Кабінет Міністрів України
КСУ – Конституційний Суд України
КК – Кримінальний кодекс України
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс України
КАС – Кодекс адміністративного судочинства України
КВК – Кримінально-виконавчий кодекс України
КпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
МВС – Міністерство внутрішніх справ України
Мін’юст – Міністерство юстиції України
МК – Митний кодекс України
МОЗ – Міністерство охорони здоров’я України
ОВУ – Офіційний вісник України
ПВСУ – Пленум Верховного Суду України
ЦК – Цивільний кодекс України
ЦПК – Цивільно-процесуальний кодекс України
СБУ – Служба безпеки України
СК – Сімейний кодекс України

ВСТУП

Актуальність теми. Європейський вибір України поставив перед суспільством завдання реальної побудови правової держави. Така держава за принципами демократії створює відповідні органи та інституції, головним завданням яких є забезпечення правової охорони, насамперед, людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, які визнані в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.ст. 3, 27 Конституції України). Відповідно до Конституції будь-яка особа зобов'язана неухильно додержуватись вимог законодавства: не посягати на права, свободи та законні інтереси громадян, представників влади, посадових і службових осіб, представників громадських організацій, що є основою створення правового порядку в Україні (ч. 1 ст. 19 Конституції України). Забезпечення правопорядку залежить від діяльності державних органів та інститутів громадянського суспільства. До таких законодавством України віднесені органи зі здійснення правоохоронної, правозахисної та правозастосовної діяльності: суд, прокуратуру, міліцію, адвокатуру, інші правоохоронні та правозастосовні органи, представники яких виконують спеціальні публічні повноваження та взяті під охорону кримінальним законодавством, зокрема ст.ст. 348, 379, 400 Кримінального кодексу України (далі – ККУ).
На сучасному етапі державотворення характерною ознакою досліджуваних злочинів є їх висока суспільна небезпечність. Практика застосування цих кримінально-правових норм (за даними Генеральної прокуратури України за 2012 -2015 роки повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ст. 348 (16 осіб), ст. 379 (1), ст. 400 (0) та п. 8 ч. 2 ст. 115 (8 осіб) та результати досліджень українських науковців свідчать про недосконалість їх конструкцій, колізійність з іншими нормами ККУ (ст.ст. 115, 112, 404, 443 тощо), наявну невідповідність санкцій ст.ст. 348, 379, 400 КК України характеру і ступеню тяжкості цих кримінальних правопорушень та засвідчують, що в органів досудового розслідування виникають проблеми при кваліфікації зазначених злочинів через суперечливий термін «посягання», який не узгоджується зі стадіями вчинення умисного вбивства та веде до можливості уникнення відповідальності або її безпідставного пом’якшення.
Проведене дослідження підтверджує необхідність розроблення нової уніфікованої юридичної конструкції з урахуванням об’єктивних та суб’єктивних ознак складу злочину – посягання на життя і діяльність осіб у зв’язку з забезпеченням правопорядку.
Вирішенню питань кримінально-правової охорони життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень із забезпечення правопорядку приділили увагу українські вчені: П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, П.С. Берзін, В.І. Борисов, В.О. Глушков, В.К. Грищук, Н.О. Гуторова, І.І. Давидович, І.М. Даньшин, В.Т. Дзюба, В.М. Дрьомін, О.О. Дудоров, В.П. Ємельянов, О.М. Костенко, М.І. Мельник, А.А. Музика, В.О. Навроцький, В.І. Осадчий, М.І. Панов, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, В.І. Тютюгін, М.І. Хавронюк, Є.В. Фесенко, С.Д. Шапченко, Н.М. Ярмиш, С.С. Яценко та інші, а також іноземні науковці – С.В. Бородін, М.І. Вєтров, В.О. Владимиров, О.С. Горелик, М.П. Журавльов, М.І. Загородников, Л.В. Лобанова, А.В. Наумов, Е.Ф. Побегайло, Г.Ф. Поленов, І.М. Тяжкова, Т.Г. Шавгулідзе та інші.
Варто відзначити, що у 2006 році В.І. Осадчий захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему «Проблеми кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності». Частково цю проблему досліджували на рівні кандидатських дисертацій В.Т. Дзюба (1985), В.В. Кудрявцев (2006), І.І. Давидович (2007), А.М. Долгополов (2008), С.В. Антонов (2010), Д.Ю. Гуренко (2011), В.О. Чайка (2012), Л.В. Трушківська (2013), В.В. Мульченко (2014), І.М. Чуб (2014), О.В. Мандро (2014). Проблему умисного вбивства досліджували В.В. Мамчур (2002), М.П. Короленко (2002), Н.А. Дідківська (2005), С.Д. Бережний (2009) та інші.
Зазначені праці мають наукову значимість, але були присвячені переважно окремим важливим аспектам цієї проблематики, а тому не стали предметом комплексного дослідження уніфіковації кримінально-правової охорони життя і діяльності осіб з забезпечення правопорядку, що і обумовило вибір теми та основні напрями дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Проблема боротьби із злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти», що затверджений на засіданні кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол №3 від 15 жовтня 2010 року) та науково-дослідної роботи юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 11БФ042-01(державний реєстраційний номер 0111U008337) на тему «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти».
Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 9 від 23 червня 2003 року).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертації полягає у здійсненні комплексного наукового дослідження кримінально-правових норм (ст.ст. 348, 379, 400 КК України) та виробленні на цій основі науково обґрунтованих рекомендацій щодо удосконалення механізму кримінально-правової охорони життя осіб, які виконують спеціальні повноваження з забезпечення правопорядку.
Для досягнення мети дослідження визначені такі основні задачі:
- здійснити історико-правове дослідження регламентації кримінальної відповідальності за посягання на життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень особами, які виконували поліцейські функції, адвокатські та прокурорські повноваження, судочинство, з урахуванням окремих правових джерел (пам’яток), які діяли на теренах України;
- виявити особливості регламентації кримінальної відповідальності за посягання на життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень з забезпечення правопорядку за законодавством окремих зарубіжних держав;
- визначити значимі для кримінально-правової охорони характеристики правового статусу та функцій осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень державних органів та громадських інституцій;
- дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки юридичних конструкцій: «посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця чи їх близьких родичів» (ст. 348); «посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів» (ст. 379); «посягання на життя захисника чи представника особи або їх близьких родичів» (ст. 400) КК України;
- дати системну кримінально-правову характеристику спеціальних потерпілих (жертв) та на підставі отриманих результатів дослідження сформулювати юридичну модель кримінально-правової охорони осіб, які виконують спеціальні повноваження з забезпечення правопорядку;
- проаналізувати спеціальні питання кваліфікації юридичних складів посягання на життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень з забезпечення правопорядку та покарання за ці діяння, з урахуванням сучасних кримінально-правових факторів призначення покарання в контексті міжнародних стандартів з охорони життя і діяльності таких осіб;
- сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення механізму кримінально-правової охорони життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень з забезпечення правопорядку і запропонувати до ст. 63 додати частину 3 та доповнити ст. 115 КК України особливо кваліфікуючою нормою (ознакою).
Об'єктом дослідження є особливості функціонування механізму кримінально-правової відповідальності за посягання на життя осіб, які виконують спеціальні публічні повноваження у сфері забезпечення правопорядку.
Предметом дослідження є кримінально-правова охорона життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень (ст.ст. 348, 379, 400 КК України).
Методи дослідження обрані відповідно до теми дослідження з урахуванням мети, задач, об'єкта і предмета дослідження та обумовлені системою загальнонаукових і спеціально-наукових методів пізнання об’єктивної дійсності. Під час дослідження застосовувалися такі наукові методи: діалектичний – метод наукового пізнання подій, що реально існують та є основою для використання інших методів; історико-правовий та логіко-історичний (підрозділ 1.1), що дозволив проаналізувати розвиток кримінально-правових норм про відповідальність за посягання на життя осіб, які виконують спеціальні повноваження, що діяли на теренах України у різні історичні періоди, та визначити їх охоронну ефективність; порівняльно–правовий (підрозділ 1.2) – для аналізу нормативної регламентації кримінальної відповідальності за посягання на життя осіб, які виконують спеціальні повноваження із забезпечення правопорядку, за кримінальним законодавством деяких зарубіжних держав з метою запозичення позитивного досвіду; формально-логічний, системно-структурний та функціональний (підрозділ 1.3) – для дослідження кола осіб, які виконують спеціальні повноваження із забезпечення правопорядку, та змісту цих повноважень; формально-юридичний, логічний, системно-структурний тастатистичний методи (розділи 2, 3) – для визначення юридичних ознак окремих структурних елементів юридичної конструкції «посягання на життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень», передбачених ст.ст. 348, 379, 400 КК України у порівнянні із злочинами, передбаченими ст.ст. 112, 115, 404, 443 КК України; метод моделювання та узагальнення використовувався при розробці пропозицій змін та доповнень до норм кримінального законодавства України з метою уніфікації, визначення специфічних кримінально-правових ознак такої норми та її місця в системі Особливої частини КК України, при формулюванні уніфікованого складу злочину, відповідальність за який слід передбачити у ч. 3 ст. 115 КК України з посиленням відповідальності та збільшенням розміру покарання.
Науково-теоретичну основу дослідження становлять праці українських та зарубіжних учених з загальної теорії права, конституційного, кримінального, міжнародного публічного, кримінального процесуального права та кримінології, пам’ятки кримінального права України, довідково-енциклопедичні джерела.
Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, міжнародно-правові акти, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України, Кримінальний кодекс України 2001 р., Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 р., регулятивні закони України, відомчі нормативно-правові акти, кримінальне законодавства окремих зарубіжних держав. У роботі також використані правові позиції Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Емпіричну базу дослідження становлять опубліковані статистичні дані за ст.ст. 348, 379, 400 КК України та ст. 115 КК України за 2008 - 2014 роки. Досліджені матеріали 94 кримінальних справ та 17 кримінальних проваджень, що розглянуті судами України, зокрема Хмельницької області; проаналізовані 23 матеріали про відмову у порушенні кримінальної справи та 14 закритих кримінальних проваджень; опрацьовані статистичні дані Державної судової адміністрації України та ДІТ МВС України; проведене анкетування 84 працівників МВС України, 93 працівників прокуратури та 45 суддів.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена тим, що робота є першим, з урахуванням змін у кримінальному та спеціальному базовому законодавстві, комплексним і системним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348); судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379); захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400), та спрямована на більш ефективну охорону життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень з забезпечення правопорядку.
За результатами проведеного дослідження сформульовано низку положень, висновків, пропозицій, що мають ознаки новизни і винесені на захист:
уперше:
- сформульовано кримінально-правову модель юридичної конструкції – посягання на життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень з забезпечення правопорядку, яку характеризують: безпосередній об’єкт – життя і законна діяльність спеціальних потерпілих (жертв), які виконують (виконували) функції із здійснення правоохоронної, правозахисної та правозастосовної діяльності; механізм кримінально-правового посягання, який характеризується насильницьким способом його вчинення; соціальним зв’язком між посяганням на життя таких осіб та їх законною діяльністю; умисним характером посягання за наявності мотивів, цілей та мети щодо припинення або зміни законної діяльності цих осіб, а також з помсти за таку діяльність;
- визначено механізм посягання на життя і законну діяльність потерпілих (жертв) та запропоновано визнати таке посягання видом особливо тяжкого умисного вбивства з притаманними об’єктивними та суб’єктивними ознаками, специфічними мотивами, цілями і метою, що сприятиме зменшенню спеціальних норм;
- запропоновано посилити відповідальність за вбивство осіб у зв’язку з виконанням спеціальних публічних повноважень з забезпечення правопорядку – додавши до ст. 115 КК України частину третю у редакції: «Умисне вбивство особи, яка виконує спеціальні публічні повноваження з забезпечення правопорядку» та доповнити ст. 115 КК приміткою: «1. Особами, які виконують спеціальні публічні повноваження, є особи, які постійно, тимчасово або за спеціальними повноваженнями відповідно до вимог Конституції України, чинного законодавства та положень конвенційних норм і міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України, публічно здійснюють функції представника влади чи правоохоронної інституції». Передбачити у санкції ч. 3 ст. 115 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до двадцяти років або довічного позбавлення волі та доповнивнити статтю 63 КК України частиною третьою у такій редакції: «Позбавлення волі встановлюється на строк від дванадцяти до двадцяти років за вчинення особливо тяжкого вбивства, передбаченого частиною третьою статті 115 цього Кодексу»;
удосконалено:
- визначення правого статусу осіб, які виконують спеціальні публічні повноваження з забезпечення правопорядку, з урахуванням чинного законодавства зарубіжних держав;
- зміст насильницького способу посягання на життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень з забезпечення правопорядку як домінуючої обов'язкової юридичної ознаки такого посягання;
- висновок про умисну форму вини суб’єкта посягання на життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень з забезпечення правопорядку, що обумовлена усвідомленням такою особою характеру діяльності потерпілого (жертви);
набуло подальшого розвитку:
- періодизація історичного процесу розвитку законодавства, спрямованого на охорону та захист представників органів, які здійснювали охорону правопорядку в Київській Русі (ІХ – ХІІ ст.ст.); у період відносної самостійної державності (ХІІ – XІV ст.ст.); кримінальне законодавство, що діяло у період Запорізької Січі (середина XVI – перша половина XVIІ ст.ст.) та за часів Української козацької держави (1649 – 1783 рр.); період дії законодавства на українських теренах у складі Російської та Австро-Угорської імперій (кінець XVIІІ – початок ХХ ст.ст.); період відродження української державності на початку ХХ ст. (1917 – 1920 рр.) з урахуванням принципу уніфікації кримінального законодавства; радянської доби (1917 – 1991 рр.), сучасної Держави Україна (з 1991 – по т.ч.), що характеризується розширеною диференціацією кримінально-правових норм;
- положення про доцільність заміни поняття «посягання» на термін «вбивство», який за сукупністю об'єктивних і суб'єктивних ознак визначає таке діяння як особливо тяжке вбивство.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації висновки, пропозиції та рекомендації щодо удосконалення та уніфікації норм кримінального законодавства, спрямованих на забезпечення охорони життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень із забезпечення правопорядку, та покращення практики їх застосування можуть бути використані:
- у законотворчості – для подальшого вдосконалення кримінально - правової протидії злочинам за посягання на життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних повноважень з забезпечення правопорядку (лист Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя від 24 квітня 2014 року № 16);
- у практичній діяльності судів та правоохоронних органів – при застосуванні кримінального законодавства (акт впровадження Управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України від 22 квітня 2014 року № 1);
- у науково-дослідницьких цілях – для подальшого розроблення на підставі одержаних результатів пропозицій щодо нормативно-правового забезпечення кримінально-правової охорони життя людини;
- у навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін «Кримінальне право України», «Актуальні проблеми кримінального права України», «Проблеми кримінально-правової кваліфікації», при підготовці та підвищенні кваліфікації практичних працівників, при підготовці науково-практичних коментарів кримінального законодавства, підручників, монографій, навчальних та навчально-методичних матеріалів до цих дисциплін (акт впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в наукову та навчальну діяльність юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 22 квітня 2014 року)
Особистий внесок здобувача. Положення дисертації, які складають її наукову новизну, в частині удосконалення визначення правового статусу осіб, які виконують спеціальні публічні повноваження з забезпечення правопорядку, розроблені автором особисто. У науковій статті «Проблеми визначення правового статусу осіб, які здійснюють спеціальні публічні повноваження», опублікованій у співавторстві з В.Т. Дзюбою, здобувачем особисто проаналізовано функції державних органів та установ, які складають систему органів із забезпечення правопорядку, шляхом розкриття правого статусу, компетенції та повноважень цих органів. Визначено необхідність удосконалення кримінально-правової охорони цих осіб. Власні теоретичні розробки здобувача у науковій статті, опублікованій у співавторстві, становлять 75%. Наукові ідеї та розробки співавтора опублікованої праці у дисертації не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, обговорена на її засіданнях, схвалена і рекомендована до захисту. Основні положення, висновки та рекомендації дисертації доповідалися та оприлюднені у виді виступів і доповідей на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях (див. п.п. 8-13 списку опублікованих праць за темою дисертації – сторінки 17 - 18 автореферату).
Окремі формулювання та пропозиції, викладені у дисертації, автор використав при розслідуванні злочинів та виконанні функцій з підтримання державного обвинувачення при розгляді кримінальних проваджень у суді.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації відображені у тринадцяти наукових публікаціях, п’ять з яких опубліковані у наукових фахових виданнях України, одна стаття - у зарубіжному виданні та одна стаття - в іншому науковому виданні України, а також у шести тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена предметом, метою і задачами дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 244 сторінки, з яких основний текст – 200 сторінок, список використаних джерел – 37 сторінок (407 найменувань) та 5 додатків – 7 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено комплексне наукове дослідження кримінально-правової охорони життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних публічних повноважень із забезпечення правопорядку у контексті ст.ст. 348, 379, 400 КК України. Дисертант сформулював низку положень, висновків, пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність та практики його застосування, що свідчить про досягнення мети та задач дослідження. Основними науковими і практичними результатами є такі положення та висновки:
1. Кримінально-правова охорона життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних публічних повноважень із забезпечення правопорядку не відповідає правовідносинам, які склалися у сучасному українському суспільстві, та обумовлені необхідністю приведення українського законодавства до європейських стандартів. Невідповідний рівень кримінально-правової охорони найвищих соціальних цінностей завдає суттєвої шкоди основам державної влади, законності та стабільності правопорядку, особливо в частині охорони соціальних цінностей, на які спрямовані посягання, передбачені ст.ст. 348, 379, 400 КК України.
2. Запропонована періодизація історичного процесу розвитку досліджуваного законодавства: утворення і діяльність органів, які здійснювали охорону правопорядку в Київській Русі (ІХ – ХІІ ст.ст.); період відносної самостійної державності (ХІІ – XІV ст.ст.); кримінальне законодавство, що діяло в період Запорізької Січі (середина XVI – перша половина XVIІ ст.ст.) та за часів Української козацької держави (1649 – 1783 рр.); період дії законодавства на українських теренах у складі Російської та Австро-Угорської імперій (кінець XVIІІ – початок ХХ ст.ст.); період відродження української державності на початку ХХ ст. (1917 – 1920 рр.); законодавство радянської доби (1917 – 1991 рр.); кримінальне законодавство сучасної Держави Україна (1991 – по т.ч.).
3. Зроблено висновок про наявність у зарубіжному кримінальному законодавстві різних положень щодо встановлення відповідальності за злочинні посягання на життя і діяльність осіб, які виконують спеціальні публічні повноваження.
Аналіз кримінального законодавства пострадянських та постсоціалістичних зарубіжних держав свідчить про диференційований характер кримінальної відповідальності за вчинення посягання на життя і діяльність осіб, які виконують спеціальні публічні повноваження. Критеріями такої диференціації є виконання цими особами визначеної законом діяльності, обумовленої їх правовим статусом та покладеними на них повноваженнями; специфікою виконуваних функцій; належними їм цінностями (життя і здоров'я, честь і гідність, власність та ін.).
Кримінальне законодавство переважної більшості європейських держав не містить спеціальних норм з охорони життя і діяльності осіб, які виконують публічні повноваження із забезпечення правопорядку. Такі кримінальні правопорушення розглядаються як кваліфіковане вбивство, що є правильним та сприяє більш ефективній охороні цих осіб.
4. Встановлено, що поняття «працівник правоохоронного органу», «суб’єкт правоохоронної діяльності», «представник влади», а також «суддя», «адвокат» (захисник, представник) та їх співвідношення потребують свого удосконалення, оскільки на цих осіб покладені спеціальні публічні повноваження щодо забезпечення охорони прав, свобод та охоронюваних законом інтересів громадян, суспільства, держави. Запропоновано імплементувати в національне законодавство норми, передбачені у «Декларації про поліцію» (1979 р.), «Європейському кодексі поліцейської етики» (2001р.) з одночасним переглядом норм Законів України «Про міліцію», «Про прокуратуру», інших законів, що регламентують правоохоронну та правозахисну діяльність, з метою закріплення на законодавчому рівні кола осіб та їх правового статусу щодо здійсння функцій із забезпечення правопорядку.
5. Зроблено висновок, що використання кримінально-правових понять «об’єкт кримінально-правової охорони», «об’єкт кримінально-правового впливу», «об’єкт злочину», «об’єкт суспільно небезпечного діяння» не дає можливості чітко визначити соціальні цінності, які взяті під охорону у ст.ст. 348, 379, 400 КК України, якими є життя як найвища соціальна цінність (ст.ст. 3, 27 Конституції України) потерпілих (жертв), які виконують спеціальні публічні повноваження з забезпечення правопорядку. Ці посягання також заподіюють реальну та об’єктивну шкоду публічним інтересам держави в частині забезпечення правопорядку. Сукупність наведених складових покладено в основу визначення об’єктів кримінально-правової охорони, об'єктів кримінально-правового посягання та безпосередніх об'єктів досліджуваних злочинів.
6. Дисертант на підставі дослідження ознак об’єктивної і суб'єктивної сторін, суб'єкта злочинів, передбачених ст.ст. 348, 379, 400 КК України, з урахуванням їх сутнісних ознак, запропонував нову типову юридичну конструкцію «посягання на життя і діяльність осіб, які виконують спеціальні публічні повноваження з забезпечення правопорядку». Елементами такої конструкції є: безпосередній об'єкт, який характеризують специфічні юридичні ознаки виконуваних потерпілими (жертвами) функцій зі здійснення правоохоронної, правозахисної та правозастосовчої діяльності (діяльності з забезпечення правопорядку); характер посягання зазвичай полягає в активних діях суб'єктів цих злочинів з обранням небезпечного насильницького способу їх вчинення (що не виключає вчинення посягання шляхом бездіяльності), реалізується у посяганні на життя і законну діяльність потерпілих (жертв); соціальний зв'язок між посяганням на життя цих осіб та їх законною діяльністю; умисний характер кримінально-правового посягання суб’єкта, якому до вчинення кримінального правопорушення виповнилося 14 років. Уточнення основних понять та термінологічних зворотів у їх взаємозвязку і співвідношення спрямовано на удосконалення норм чинного КК України, практики його застосування, розробки проектів нових кримінально-правових норм.
7. Запропоновано сформулювати типову юридичну конструкцію посягання на життя осіб у зв’язку з виконанням спеціальних публічних повноважень із забезпечення правопорядку з метою уникнення зайвої диференціації кримінально-правових норм та визнати такі посягання особливо тяжким видом умисного вбивства з притаманними індивідуальними об’єктивними та суб’єктивними ознаками, специфічними мотивами, цілями та метою.
8. З метою уніфікації кримінального законодавства, запропоновано встановити відповідальність за посягання на життя і діяльність осіб у зв’язку з виконанням спеціальних публічних повноваженнь із забезпечення правопорядку частиною 3 ст. 115 КК України у такій редакції: «Умисне вбивство особи у зв'язку з виконанням цією особою спеціальних публічних повноважень із забезпечення правопорядку1», та доповнити ст. 115 КК України приміткою в такій редакції: «1. Особами, які виконують спеціальні публічні повноваження, є особи, які постійно, тимчасово або за спеціальними повноваженнями відповідно до вимог Конституції України, чинного законодавства та положень конвенційних норм і міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України, публічно здійснюють функції представника влади чи правоохоронної інституції». З метою усунення наявних вад та невідповідності розміру санкцій ст.ст. 348, 379, 400 КК України характеру і ступеню тяжкості вчиненого посягання на життя і діяльність вказаних осіб, передбачити санкцією частини 3 ст. 115 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до двадцяти років або довічного позбавлення волі. Доповнити частиною 3 статтю 63 КК України в такій редакції: «3. Позбавлення волі встановлюється на строк від дванадцяти до двадцяти років за вчинення особливо тяжкого вбивства, передбаченого частиною 3 статті 115 цього Кодексу».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеев Г.Н. Организационное руководство судами. Учеб. пособие. [Текст] / Г.Н. Агеев. – М., 1978. – 51 с.
2. Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. доктора юридичних наук, професора С.Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007. - Кн.1 – 940 с.
3. Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. доктора юридичних наук, професора С.Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007. –Кн.2 – 316 с.
4. Адвокатура в рішеннях українських судів: Бібліотека адвоката / За заг. ред. С.Ф. Сафулька. [Текст] – К.: Видавничій Дім «Ін Юре», 2008. – 240 с.
5. Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики: Матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 95-річчю з дня народження професора М.В. Салтєвского (м. Одеса, 2 листопада 2012 року). [Текст] – Одеса: Фенікс, 2012. – 525 с.
6. Александров А.Н. Оскорбление судьи, присяжного засідателя или иного лица, участвующего в отправлении правосудия, либо участника судебного разбирательства: уголовно-правовые и криминологические аспекты: монография. [Текст] / А.Н. Александров. – М.: Юрлитинформ, 2013. – 208 с.
7. Андрушко П.П. Злочини в сфері господарської діяльності. Коментар до ст.ст. 205, 234, 235 КК України // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. №1/2002. – С. 42-68.
8. Андрушко П.П. Об'єкти кримінально-правової кваліфікації: поняття, види / Вісник Академії адвокатури України. – К.: Вид. центр Академії адвокатури України, 2010. – Число 1 (17) – С. 150-157.
9. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. Навч. посібник. / П.П. Андрушко, А.А. Стрижевська. – К.: «Юрисконсульт», 2006. – 342 с.
10. Антипов В.І. Щодо основних принципів визначення видів та розміру покарань за Кримінальним кодексом України. // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення / Матеріали міжнародної науково-практичної конференції.- м. Харків. 2002. – Київ-Харків: Юрінком Інтер, 2002. – С. 83 – 89.
11. Антонов С.В. Кримінальна відповідальність за посягання на діяльність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок (ст.ст. 350, 352 КК України) / Автореф. дисс… канд. юрид.наук / С.В. Антонов– К., 2010.–20 с.
12. Архів Апеляційного суду Черкаської області. Справа № 1-7/09 за 2009 рік.
13. Архів Апеляційного суду Хмельницької області. Справа №1-8/2006 за 2006 рік