КОРЕФЕРЕНТНІСТЬ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ТЕКСТОТВОРЕННІ

Краткое описание

Прикарпатський університет імені Василя Стефаника

На правах рукопису

Куриляк Леся Павлівна

УДК 811.161. 2’371

КОРЕФЕРЕНТНІСТЬ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ТЕКСТОТВОРЕННІ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор
Голянич Марія Іванівна

Івано-Франківськ 2004

Зміст

Перелік умовних скорочень

3-4

Вступ

5-12

Розділ І. Кореферентність універсальна текстотвірна кате­го­­рія

1.1. Різноаспектні інтерпретації проблеми кореферентності

13-27

1.2. Кореферентні одиниці репрезентатори об’єкта інформаційно-комунікатив­ного простору тексту

28-48

1.3. Види репрезентації об’єктів

49-77

1.3.1. Представлення об’єктів у науковому тексті

49-55

1.3.2. Представлення об’єктів в епістолярії

56-59

1.3.3. Представлення об’єктів у друкованих текстах ЗМІ

60-64

1.3. 4. Представлення об’єктів у художніх текстах

65-77

1.4. Кореферентні пари як один із різновидів референційно тотожних співвіднесень номінативних одиниць

78-88

Розділ ІІ. Кореферентні одиниці у художньому тексті

2.1. Пресупозиційний компонент значення як кваліфікативна ознака референційно тотожних номінацій художнього тексту

89-104

2.2. Дескрипції у кореферентних співвідношеннях номінативних текстових одиниць

105-127

2.3. Кореферентний ряд інформаційний центр художнього тексту

128-152

2.4. Внутрішня форма кореферентів у вираженні імпліцитного змісту художнього тексту

153-168

Висновки

169-176

Список джерел

177-180

Список використаної літератури

181-201

Перелік умовних скорочень
А. Г. Алла Горська
А. Л. Аркадій Любченко
Ар. - г. Аргумент-газета
А. Ш. Андрій Шептицький
Бл.- з. Т. і ц. газета Бліц-захід. Товари і ціни”
В. В. Володимир Винниченко
В. в. газета Вечірні вісті”
В. з. газета Високий замок”
В. Стеф. Василь Стефаник
В.С. Василь Стус
В. М. Вацлав Морачевський
В. Міяк. Володимир Міяковський
дет. детальніше
Дз. т. газета Дзеркало тижня”
див. дивись
Д.Н. Дмитро Нитченко
додат. додатки
Ек. газета Експрес”
Є. Б. Євген Баран
Є. М. Євген Маланюк
Є. С. Євген Сверстюк
Зах. к. газета Західний кур’єр”
З. Г. -Б. Зіна Геник-Березовська
З. таб. зош. зап. 2” В.С. З таборового зошита записка 2”
Василя Стуса
І. Б. Іван Багряний
І. Дз. Іван Дзюба
І. І. Іван Іов
І. С. Іван Світличний
із л. із листів
К. С. Кирило Студинський
К. Кр. журнал Кур’єр Кривбасу”
КП кореферентна пара
КР кореферентний ряд
Л. Б. Лев Бачинський
л. - лист
Л. У. газета Літературна Україна”
Львів. г. Львівська газета”
М. З. Микола Зеров
М. Коц. Михайлина Коцюбинська
М. Х. Микола Хвильовий
Мов. журнал Мовознавство”
О. З. Опанас Заливаха
О. К. Ольга Кобилянська
ПІК журнал Політика і культура”
П.Т. Павло Тичина
пор. порівняймо
Пост. газета Поступ”
Св. газета Свобода”
СІЧ журнал Слово і час”
С. К. Степан Крижанівський
С. П. Соломія Павличко
Укр. мол. газета Україна молода”

Вступ
У сучасній лінгвістиці коре­фе­рент­­ність як інтерпарадигмально-мово­знавча ка­те­го­рія залишається важливим об’єктом наукових досліджень.
Проблема кореферентності започатковує свою генезу від філо­софсько-логічних аргументацій явища тотожності знаків, а згодом і ви­словлювань. З позиції логічних інтерпретацій вперше референційна тотожність інформаційно не­іден­тичних висловлень а = b як різних способів репре­зен­тації денотата визна­чена Г.Фреге. Наступні аргументації явища тотожності пода­ють Дж.Серль, С.Кріпке, У.Куайн та інші, кваліфікуючи співвіднесення між рефе­рентом та йо­го по­зна­­чуваними у лінгвістичному ракурсі.
Перші мовознавчні праці, що стосувалися референційно тотож­них спів­віднесень одиниць, розкриваючи відношення між номінативними оди­ни­цями, яким притаманний певний смисл (Г.Фреге), акцентували на спо­собах пред­­­­став­­лення рефе­рента (У.Куайн), тому проблему корефе­рент­ності дослід­ники трак­­­ту­вали тільки в межах теорії референції, зокрема вербальної репре­зен­тації ре­ференційно то­тож­них мовних оди­ни­ць.
Теоретичні основи кореферентності закладено насамперед у зару­біж­ній лінгвістиці у зв’язку з активним розвитком теорії референції, зокрема у пра­цях П.Адамця, І.Беллерт, Д.Вайса, А.Веж­биць­кої, К.Доннелана, Л.Лін­ського, Б.Рассела, П.Стросона та ін., в яких назване питання розкрито у ракурсі спів­від­несень об’єктів дійсності з їх реп­ре­зен­тативними мов­ни­ми за­со­бами.
Вперше кореферентність як самостійна лінгвістична категорія була пред­метом ґрунтовного аналізу у дослідженнях Б.Палека та Ж.Фоконьє, в яких з’я­со­­вана її семантико-синтаксична сутність (Ж.Фоконьє), проаналі­зо­вано види семантичних та формальних відношень між номінативними оди­ни­ця­ми в тексті (Б.Палек).
Семантико-синтаксичний, функціональний та комунікативно-праг­ма­­тич­ний підходи в інтерпретації кореферентності запропонували русисти (Н.Арутюнова, Т.Булигіна, В.Гак, М.­Ні­кітін, Т.Ніколаєва, О.Па­­­дучева, М.Се­лезньов та ін.), які, зважа­ючи на досяг­нення зарубіжного мовознавства, погли- б­или лінгвіс­тич­ну сутність названої категорії: корефе­рент­ність ви­зна­чено як один із засобів зв’язності тексту (О.Падучева), з’ясо­вано пи­тання текстових кореферентів (М.Нікітін), розглянуто коре­фе­­рент­ні співвідношення на при­кладі повторення іменних та дієслівних оди­ниць у ме­жах речення, тексту (В.Гак). Детальніший аналіз кореферентості на рівні дво- і три­ком­понент­них моделей перейменування назв об’єктів здійснено у до­с­­лід­­женнях О.Фатєєвої, ана­форичні та кореферентні спів­­віднесення у мові бу­ли предметом спеціаль­ного розгляду у працях О.Че­хова.
Багатство інтерпретацій кореферентності спричинює її неодно­значне трактування: у вузь­­­­кому розумінні це відно­шен­ня між компо­нен­та­ми вис­лов­лення (пе­ре­важно іменниковими), які позначають той самий не­мов­­­­ний об’єкт чи ситу­ацію, тобто мають спільний рефе­рент (Ж.Фоконьє, О.Бо­гус­лав­ська, І.Мурав­­йова); у шир­шому ракурсі це від­­но­шен­ня між різними засобами мо­ви лексичними і гра­­ма­тичними, серед яких виді­ля­ють речення іденти­фікації, дейк­сис, предикати (Н.Ару­тю­нова, В.Гак, О.Па­­­дучева), різ­ного типу синтак­сичні конструкції (Н.Гуй­ва­нюк).
На сучасному етапі мовознавчих досліджень кореферентність ква­ліфі­­ку­­­ю­ть як: перехресне ототожнення крос-ідентифікацію (О.Чорна); аль­тер­нативно-пояснювальні відношення у мові (Є.Пономаренко); принцип, який забезпечує замі­щення початкової номінації наступною (Н.Голубєва); анафо­ричний ланцюг (О.Пархоменко, Л.Рубанова); один із засобів утворення когезії та забез­­печення структурної організації тексту (О.Островський); гене­тичну од­но­­рід­­ність повторних номінацій (В.Чекригіна).
Останнім часом питання кореферентності стало об’єктом аналізу у ког­ні­то­­логічному аспекті, зокрема розкрито когнітивно-орієнтаційні мо­делі ре­ференції (С.Толдова), розглянуто випадки кореферентності квантора та осо­бового займенника (К. Казенін), проаналізовано ментальні / знакові про­­­це­си в комунікації з позиції кореферентності рефлективних предикатів (І. Кім).
Однак проблема кореферентності у лінгвістиці ще не знай­шла на­леж­­ного висвітлення, оскільки вона характеризується неоднознач­ні­стю інтерпре­тацій, інтерпарадигмальністю, різно­аспек­тністю, що необх­ід­но врахо­ву­вати при її категоризації і що передбачає ґрунтовний розгляд її виявів крізь призму кіль­кох галузей мовознавчої науки. Цим і пояснюється актуаль­ність дисер­та­ційного дослідження.
В україністиці ко­ре­ферентність залишається мало­дослід­же­ною проблемою. Безпосереднім предметом розгляду став тільки окремий (син­­так­­сичний) її ас­пект, зокрема у монографії Н.Гуй­­ва­нюк Фор­мально-семан­тичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць” (1999 р.). Іден­тичні та варіа­тивні замін­ни­ки початкової номінації об’єкта на рівні коре­ферент­них пар у межах тек­сту частково висвітлені у статтях І.Калініченко, повторні одиниці прокваліфіковані як альтернативні номінації того ж самого поняття у працях О.Пономаренка.
Таким чином, актуальність теми дисертаційної роботи полягає в не­об­­­­хід­ності комплексного дослідження кореферентних співвіднесень номі­на­тивних одиниць тексту, що сприятиме розв’язанню актуальної проблеми Ко­ре­­ферентність та процеси текстотворення”, яка ще не була предметом спе­ці­аль­ного розгляду.
З’ясування тексто­твірного харак­теру названої інтерпара­дигма­льної ка­те­­го­рії передбачає цілісне, різно­ас­пектне вис­віт­­лення ко­ре­фе­рентних тек­сто­вих оди­ниць у номі­на­тив­­но­му, структурному і функціональному ракур­сах. Враху­вання тек­сто­­­твірного потенціалу референційно то­тож­них оди­ниць (утво­ре­них ними корефе­рентних пар і рядів) у забезпеченні струк­тур­­­но-се­ман­тичної організації різно­тип­них текстів, на нашу думку, дасть мож­ливість:
1) здій­снити їх гли­бин­ний лінгвіс­т­ич­ний аналіз;
2) ін­тер­­пре­тувати інфор­мацій­но-ко­му­ніка­тивну напов­неність тек­стів за семан­тикою спів­вка­зів­них номінацій коре­фе­рент­них рядів;
3) визна­чити та кваліфі­ку­вати сти­льо­­ву, жанрову, тема­тич­ну специ­фіку різ­них текстів за особ­­ли­віс­тю репре­­зен­то­­ваних об’єктів у ко­ре­фе­рент­них парах і ря­дах, а от­же, охарактери­зу­вати і реля­тив­ні озна­ки інформаційно-комуніка­тивного простору тексту, і певною мірою ін­ди­відуальний стиль пись­мен­­ника.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисерта­цій­не дослідження пов’язане з науковою проблематикою кафедри української мови При­карпатського університету імені Василя Стефаника, а також відпо­відає на­прям­ко­ві загальнотеоретичних досліджень з питань функціонування україн­ської мови в рамках реалізації державної наукової програми Законо­мір­ності розвитку мов і практика мовної діяльності”.
Метою дисертаційної роботи є аналіз характеру, функцій номі­на­­­тив­них кореферентних одиниць, утворених ними кореферентних пар і рядів у сучас­но­му українському текстотворенні.
Досягнення поставленої мети вимагало вирішення таких зав­дань:
1) розглянути різноаспектні інтерпретації категорії коре­фе­рентності;
2) проаналізувати номінативні одиниці тексту як систему рефе­ренційно тотож­них одиниць, що характеризуються омосе­мічністю, різно­­­струк­тур­ністю та ін­­фор­маційною нееквіва­лентністю, з’ясувати їх функ­­ціо­­наль­но-сти­ліс­тичне навантаження;
3) виділити у різних типах тексту види представлених об’єктів, моделі їх вираження, висвітлити способи фрагментарної репрезентації об’єк­тів і референ­ційних ситу­а­цій у кореферентних па­рах;
4) дослідити пресупозиційний компонент значення як квалі­фікативну ознаку співвказівних текстових одиниць, розкрити топіко- та обра­зотвір­ні функції дескрипцій;
5) здій­снити кваліфікацію повторних номінацій об’єкта дійсності як коре­фе­рентних ря­дів того самого референта, виявити роль коре­фе­рент­­ного ряду у представленні інфор­маційного цен­тру тексту;
6) про­сте­жити вплив внутрішньої форми співвказівних номінацій на форму­вання імпліцитного змісту тексту.
Об’єкт дослідження сучасні україн­ські тексти різних стилів і жанрів, у яких важливим смисло- і тексто­твір­ним засо­­бом висту­па­ють кореферентні одиниці.
Предмет аналізу номінативні кореферентні одиниці, утворені ними кореферентні пари і ряди репрезентатори об’єктів ре­аль­ної та худож­ньо ін­терпретованої дійсності (картотека налічує понад 11 000 ре­фе­ренційно тотожних номінацій, зокрема 520 кореферентних пар та 1880 коре­фе­рент­них рядів).
Матеріалом дослідження обрано художні, на­у­­ко­ві, епістолярні та дру­­­ковані тексти засобів масової інформації (ЗМІ), що характеризуються стильо­вою, жанровою, тема­­тич­ною неод­но­рідністю, для яких кореферентність одна із стриж­невих ознак їх струк­тур­но-семантичної організації, визна­чаль­­ний тек­сто­­твірний чинник.
В ас­пек­ті корефе­рентних співвіднесень номіна­тивних оди­ниць нами розгля­далися:
1) тек­сти ста­тей із журналів Мовознавство” та Слово і час” (2001 2002 рр.), на матеріалі яких виявлено 355 кореферентних пар і рядів, що становлять 14,8 % від загальної кількості рефере­н­цій­но тотож­них спів­від­несень;
2) листи І.Багря­но­го, В.Винниченка, А.Горської, О.Заливахи, М.Ко­цю­­бин­ської, О.Ольжича, С.Пав­личко, І.Світличного, В.Стефа­ника, К.Студинського, В.Стуса, М.Хви­льо­вого та ін., у яких виділено 230 коре­ферентних пар і рядів 9,6 %;
3) друковані тексти ЗМІ газетні, журнальні статті, інтерв’ю, рецензії (Ар­гумент-газета”, Бліц-захід. Товари і ціни”, Вечірні вісті”, Від і до”, Високий замок”, Дзеркало тижня”, Західний кур’єр”, Експрес”, Кур’­єр Крив­­басу”, Літера­турна Україна”, Львівська газета”, ПІК”, Поступ”, Свобода”, Украї­на молода” 2000 2003 рр.), у яких встанов­лено 365 коре­фе­рентних пар і рядів 15,21 % .
Однак текстотвірний характер кореферентності найповніше виявля­ється у художньому тексті, який характеризується образністю, асоціатив­ністю, поліструк­тур­ністю, часто латентністю зв’язків між концептами, пред­ставленими в ньому. У художньому тексті закодована інди­відуально-автор­ська мовна кар­тина світу, яка неодно­значно, різноас­пектно репрезентує об’єк­ти художньої дійсності у вигляді полі­компонентних кореферентних рядів. У дисертаційній ро­боті на матеріалі названого типу текстів досліджено 1450 корефе­рентних пар і ря­дів, які становлять 60,42 % від загальної кількості коре­фе­рент­них спів­від­не­сень номіна­тивних одиниць.
Розкриття конденсаційно-репрезентативних можливостей корефе­рент­них рядів, виявлення їх ролі у вираженні інформаційного центру художнього тексту, представ­ленні його змістового наповнення вимагало детального обґрун­тування струк­тури, типо­логії на­званих рядів, висвітлення їх функціонально-стилістичного навантаження. У та­кому ас­пекті проана­лізовано твори В.Барки, Л.Кос­­тен­­ко, І.Франка, У.Сам­чука, В.Стефаника, М.Хви­льового, В.Шев­чука та ін., які характе­ризуються неодно­рідністю ху­дож­ніх стилів, родовими і жанро­вими від­мін­но­стями, представляють різні часові про­міжки процесу україн­ського тексто­творення.
У дисертаційній роботі здійснювався також аналіз кореферентних пар і рядів на матеріалі декількох текстів од­ного митця, що дозволило арґу­менто­ваніше розкрити тексто­твірні функції кореферентів, охаракте­ри­зувати окре­мі риси інди­відуаль­ного ав­торського сти­лю.
Методи дослідження. Специфіка та характер дисер­тацій­ної роботи зумо­вили використання описового мето­­ду, який доповнювався порівняльним і статистичним, а також прийомами кон­тек­­­стного аналізу.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першою спробою в укра­їн­ському мовознавстві розкрити текстотвірні особливості категорії ко­ре­­фе­рент­ності через аналіз референційно тотожних номіна­тивних одиниць, які формують кореферентні пари і ряди, визна­чити ти­пові об’єкти ре­презентації та мо­делі їх представлення в інформаційно-комунікативному просторі худож­ньо­го, наукового, епісто­ляр­ного та дру­ко­ва­них текстів ЗМІ. У науковий обіг уве­­­дено вели­кий фак­тич­ний матеріал (2400 коре­фе­рентних пар і рядів), який засвід­чує то­пі­ко-, образо- та текстотвірні функції ко­ре­фе­рентних одиниць, маніфестує їх різ­но­типні ре­фе­рен­ційні властивості.
Теоретичне значення наукової роботи виявляється у поглиб­ленні знань про співвіднесення референційно тотожних номінативних одиниць тексту, у висвітленні специфіки творення ними кореферентних пар і рядів, з’я­су­ванні рефе­рен­ційних властивостей кореферентів у ме­жах різно­типних текстів. Ре­зуль­­та­ти дослідження мати­муть засто­­су­вання в подальших роз­роб­ках із про­блем лінгвостиліс­тики, сема­сіології, лек­си­кології.
Практична цінність дисертації. Уза­галь­­­нення про­ве­­деного дослід­ження і фактичний матеріал можуть бути ви­користані при написанні праць із стилістики, загального мовознавства, лінгвіс­тич­ного аналізу тексту, лексико­логії, сема­сіології, при підготовленні відповідних спе­цкурсів і спецсемінарів. Систе­ма­ти­зований матеріал дослід­ження у вигляді кореферентних пар і рядів мо­жна засто­совувати у процесі вив­чення інди­ві­дуаль­ного стилю письмен­ни­ка, у нау­ко­­во-пошуковій роботі здо­бу­ва­чів.
Апробація роботи. Результати дослідження були обго­во­рені на засідан­нях кафедри української мови Прикарпатського універ­ситету імені Василя Стефаника в 2000-2003 рр. Основні теоретичні положення, а також прак­тичні результати були апробовані на міжнародних, все­ук­раїн­ських нау­ко­вих кон­­фе­рен­ціях: Се­мантика мови і тексту” (Івано-Фран­ківськ, 2000, 2003), Ретро­спекція і перспективи української оно­мас­ти­ки” (Кі­ро­­воград, 2001), Іван Франко: пись­мен­ник, дослідник лі­те­ратури, куль­­тури” (Київ, 2001), Твор­чість Ю.Янов­ського в контексті літературного процесу ХХ сто­ліття” (Київ, 2002), Актуальні проб­ле­ми українського сло­во­тво­ру” (Івано-Фран­ківськ, 2002); на звітних науко­вих конфе­рен­ціях викладачів та спів­ро­бітників Прикар­пат­ського університету імені Василя Стефа­ника (2000-2004 рр.).
Публікації. Основні аспекти досліджуваної проблеми висвіт­лено у 8 публікаціях, з них 5 у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК Ук­ра­їни (усі статті одно­осіб­ні).
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, переліку джерел, списку використаної літератури, що містить 224 позиції, додатків (199 сторінок) та переліку умовних ско­рочень. Обсяг дисертації 201 сторінка, з них основного тексту 176 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Отримані результати дослідження дають під­стави ква­­ліфі­кувати корефе­рент­ність як важливу текстову категорію, що забез­печує йо­го рефе­рен­цій­ність, коге­­­рент­­­ність, тематичну неперервність та інфор­маційну завер­ше­ність, впли­­ває, завдяки здатності номінативних оди­ниць тексту до реферування різно­ма­­нітних об’­єк­­­тів, на його структурування.
На основі комплексного, різноаспектного аналізу рефе­рен­ційно тотожних одиниць, кореферентних пар і рядів у різно­тип­них текстах можна зро­би­ти такі висновки та уза­галь­нення.
1. Як інтерпарадигмальна текстотвірна категорія, яка забезпечує вер­бальну різноаспектну репрезентацію об’єктів, представляє концептуальну кар­­тину світу шляхом фрагментації її окремих компонентів, корефе­рент­ність є уні­вер­­салією, що виявляється у тексті при будь-якій пов­торній репрезентації рефе­рента. Тек­стотвірна сутність кореферентності розкривається у різно­типних текстах на рівні рефе­рен­цій­но то­­тож­­­­­них спів­­­від­несень номіна­тив­них оди­ниць, що мо­жуть репре­зен­тувати як оди­нич­ні / неодиничні, індивідуальні / загаль­ні, реальні / ірреальні рефе­рен­ти, так і склад­ні денота­ти (комуні­ка­тив­­ні си­туа­ції). У межах тексту кореферентні спів­відне­сення номіна­тив­них оди­ни­ць фор­мують структурно-семантичну і референ­цій­ну зв’я­з­ність його ком­по­нен­тів. Ана­­­­фо­­ричні, дей­кти­чні одини­ці виступають одним із за­собів коду­вання відно­шень корефе­рен­тності при співвіднесеності з іншими оди­ни­цями кореферентного ряду.
2. Результати дослідження свідчать, що різнотипні номінативні одиниці, які пред­­ставляють спільний рефе­рент, забезпечуючи його всебічну характе­рис­ти­ку, найдоцільніше категоризувати як кореферентні засоби ре­­п­резен­татори об’­єк­тів реальної чи художньо інтер­пре­тованої дій­сності, серед яких типовими є: а) власні назви семан­тично марко­ваний у межах тексту засіб іденти­фіка­ційно-квалі­фіка­тивного пред­ставлення інди­віду­ального референта; б) номіна­ції перей­ме­ну­­вання об’єкта як смислозначущі, асо­ціа­тивно промо­вис­ті, ква­лі­­фіка­тивні одиниці, що ре­презентують кількавимірну інтер­претацію бут­тє­во­сті інди­віду­­аль­ного ре­фе­­­рен­та; в) функ­ціо­нально де­се­ман­тизовані влас­ні імена спе­­ци­фічний спосіб представлення об’єкта, при якому індивідуальний семан­тич­ний код десеман­ти­­зо­­­ваного номена допов­ню­ється новими контек­сту­ально акту­а­лізо­ваними, аксіо­ло­гічно маркованими смис­­лами; г) дескрипції (описові кон­стру­кції той, хто”, такий, що”, І/ІГ, що”, І/ІГ, які”), які функці­ону­ють у ролі уні­кальних, оди­нично маркованих репре­зентантів об’єк­та; г) зай­менникові номі­нації економний” чи оцінно мар­ко­ваний” засіб коре­ферен­тного пред­став­лення, що реалізується в усіх ана­лі­зо­ваних типах тексту; вира­жаючи процес ста­нов­лення рефе­ренційних ознак, спеціальними репре­зентантами об’єктів висту­пають питальні номі­на­тивні одиниці, до складу яких вхо­дять відповідні зай­мен­ники; д) синтак­сичні конструк­ції, що представляють склад­ні дено­тати (комунікативні ситуації), се­ред яких нами ви­ділено аксіологічно мар­ковані апелятивні коре­ферентні кон­струкції особ­ливий засіб репре­зен­тації адре­са­та в епісто­лярних текстах та спів­вка­зівні оди­ниці номінатори фор­маль­ної я-репре­зентації” адре­санта; е) загально­номіна­тивні одиниці різного функціо­наль­ного призначення та се­ман­­тичного наповнення.
3. У дисертаційному дослідженні виявлено такі типові об’єкти репре­зентації:
а) у науковому тексті пред­мет роз­гля­ду наукової ста­тті. У межах названого об’єкта репрезентації виділяємо його окремі різновиди певне мистець­ке явище, літературний твір, особа, відома у літературознавчому чи мовознавчому світі, наукова дефініція, які є осно­вою розгортання змістового простору наукового тексту. Референційно то­тожні одиниці утво­рюють триком­по­нент­ні моделі (П н →У н → Д н), чотири- семикомпонентні (П н →У н →Д н→ І р) та полікомпонентні ряди (найбільший ряд налічує 61 одиницю П н →У н (Д н) → П п→ Р н→ І р); авторське дослідження монографічна праця, художній твір типовий об’єкт репрезентації у текстах рецензій, який реферу­ється кореферентними парами (П н → Д н (К н), три­ком­понентними мо­де­лями (П н →У н (Д н) →К н), чотири- шести­компо­нентними рядами (П н → У н (Д н) →К н→ І р).
По­ши­­реним способом фраг­мен­тарної референції у науковому тексті виступають кореферентні пари. Нами виявлено 68 пар, що становлять 19,5 % від загальної кількості коре­фе­рентних співвіднесень номінативних одиниць у ме­жах науко­вого тексту. Спів­вказівні номінування вико­­ну­ють функ­­ції уточ­не­н­ня, до­пов­нення, різноас­пек­тної квалі­фікації;
б) в епістолярії адресат листу­­ван­ня, представлений з позиції одного чи кіль­кох адресантів, моделі репрезентації реалізовані у полікомпонентних рядах, до складу яких найчастіше входять аксіологічно марковані одиниці (П н (К н) →К н, П н (К н) →К н- П п); я-ре­пре­зентатор”, у ролі якого функці­о­нує адресант епістолярного тексту, подаючи свою характеристику; модель представлення задається дейктичною номінацією, реалізується у три­ком­­­понен­т­них конструкціях (П н (Д в) →У н (Д н) → К н), у полі­ком­по­нентних рядах (П н (Д в) →У н → Д н→ К н→І р); фор­мальна я-репре­зентація” адресанта, передбачена структурною організацією епісто­ляр­ного тек­сту; ти­по­вою моделлю представлення є полікомпонентні ряди (П н → Д н → І р). Корефе­рент­­­­ність в епістолярії впливає на структурування тексту, підсилює його мо­даль­­­ну то­наль­ність. Текстотвірними оди­ницями ви­­­сту­­­па­ють апеля­тив­­ні корефе­рен­т­ні кон­­­­­струкції, які, закла­даючи початкову ре­ференцію адре­сата, проектують комунікативне розгортання тексту, та спів­вка­зівні но­мі­нації як засіб фор­мальної я-ре­пре­­­­зен­тації” адресанта, що сигна­лі­зу­ють про лі­ній­ну, ін­фор­­ма­ційну завер­ше­ність епі­сто­лярного тексту, відзнача­ють­ся мак­си­­маль­но пози­­тивною аксіо­ло­­­­гіч­­ною марко­ваністю;
в) у друкованих текстах ЗМІ особа (індивідуальний референт), ві­до­ма у соціумі; особа (індивідуальний референт), локально включена у газетний дискурс; сукупність істот (неодиничний референт) типовий об’єкт репре­зентації у коротких статтях-повідомленнях; предмет, подія, яви­ще.
Моделі представлення реалізуються у кореферентних парах (П н →У н (К н), П н → У н (Д н)), у три­ком­понентних конструкціях (П н →У н (К н) →Д н (К н), П н →У н (Д н) →К н) і полікомпонентних рядах (П н →У н (Д н) → К н→ Р н→ І р). Процес репрезентації відзна­ча­ється ситуа­тив­ністю, а коре­фе­рентні одиниці, реферуючи відо­мий у соціумі чи локально включений у текст об’єкт, ак­цен­тують на його іден­ти­фіка­ційно-кваліфі­ка­тив­них ознаках, часто пред­став­­ля­ють рефе­рент із по­зи­­ції по­­дій, що відбулися не­що­давно;
г) у художніх текстах одиничні референти (лірич­ний суб’єкт, голов­ний пер­сонаж, дійова особа, я-наратор”, я-репре­зентатор”); неодиничні референ­ти ситуа­тивний об’єкт нарації, фрагмент­тарний образ, предмет дискутування; складні денотати (комуні­катив­ні ситуації). Моделі пред­ставлення під­твер­джу­ють неод­но­рід­ність інформаційно-комунікативного наповнення художніх текстів, підкрес­люють залеж­ність про­цесу референції від вибраного способу маніфестації об’єктів, родо-видо­вої специфіки тексту, ін­диві­дуального стилю автора.
У поетичному тексті нами виявлено 6 моделей представлення ключово­го­­ образу, серед яких типовими є полікомпонентні ряди (у поемах Л.Костенко, Д.Павличка, В.Сосюри, М.Бажана, Б.-І.Антонича; найбільший ряд налічує 44 одиниці, зокрема у романі Л.Костенко Берестечко”); чотири- дев’яти­ком­понентні ряди у менших жанрових текстах; триком­понен­тні мо­­делі та коре­ферентні пари при фрагментарних репрезен­таціях об’єктів. Представлення об’єктів у поетичному тексті реалізується дейктичними словами (П н (Д в) →У н → Д н→ К н→Р н →І р; П н (Д в) →У н → Д н→ К н→Р н →П п → І р.), які виступають у ролі початкових номінувань поетичних образів у кореферентних рядах, функціо­ну­ють як самостійний засіб я-репре­зен­тації” ліричного суб’єкта.
Прозовий і драматургійний тексти відзначаються здатністю до забез­печення різноаспектної поліадресантної, кваліфікативної, імплі­цит­ної рефе­ренції об’єк­тів. Найтиповішими моделями представлення ви­сту­пають поліком­понентні ряди, утворені різною кількістю співвказівних одиниць: у романах, повістях, оповіданнях В.Домонтовича (54), В.Шев­­чука (38), М. Вінгра­нов.­ського (34), С.Про­цюка (28), Д.Гуменної (27), О.За­бужко (26), В.Даниленка (24), Т.Осьмачки (20); у дра­ма­тургійних тек­стах І.Кочерги (23), О.Ірванця (12), О.Коломійця (11).
Полікомпонентні ря­ди мають таку фор­мально ви­ражену струк­­туру: П н →У н → Д н→ К н→Р н→ П п→ Л п → Ø →І р; П н →У н → Д н→ К н→Р н→І р; П н →У н → Д н→ К н→Р н→ П п→ І р. Трикомпонентні ряди та кореферентні пари забезпечують фрагментарне пред­став­лення нео­ди­ничних референтів, складних денотатів, співвказівні одиниці яких утво­рюють такі моделі: П н →У н (Д н) → К н; П н (Д в) →У н → К н; П н →У н → Д н; П н →У н (Ір) → К н; П н →У н ( Д н); П н → Д н; П н →У н (Д н), (І р), (К н).
4. Результати дослідження дають підстави стверджувати, що співвід­не­сен­ня коре­фе­рен­тів у межах кореферентних пар демонструють фраг­­мен­тар­ний спо­сіб ре­п­ре­­зен­та­ції об’­­­­­­є­­к­­­тів, комунікативних ситуацій (вияв­ле­но 520 при­кладів коре­ферентних пар, що стано­влять 21,7 % від загальної кількості ко­рефе­­рентних співв­іднесень номіна­тив­них оди­ниць; серед них 55 випадків дво­ком­понентних ко­ре­ферент­них кон­струкцій, які представ­ляють складні дено­тати). З-поміж корефе­рентних кон­струк­цій ви­ді­ляються фор­мально-семан­тичні спів­віднесення синтаксичних оди­ниць, при яких наступне вислов­лення від­різ­няється від попереднього пре­ди­кативним скла­дом, пояс­нює, уточ­нює або роз­ши­рює референційні влас­тивості комунікативної ситуації. Спів­від­несення ре­фе­­ренційно тотожних номі­націй у корефе­рент­них парах фор­му­ють­ чотири типи ре­фе­рен­ції об’­єк­тів: перей­ме­нувально-кваліфі­кативну, пояс­нювально-уто­ч­ню­валь­ну, іден­ти­фі­­ка­цій­но-ква­ліфі­ка­тив­ну та іден­ти­фі­­ка­ційно-квалі­фі­ка­­­тив­­но-вка­зів­ну .
5. Кон­тексту­аль­но інтегрувальним засобом референційно то­тожних номі­націй висту­пає пресупо­зиційний ком­по­нент зна­чення (пре­су­­по­зи­ційна сема), спіль­ний для по­чаткової репре­зен­тації об’єкта та його замінників у тек­сті, що ба­зу­єть­ся на по­тенційній, актуа­лізо­ваній ознаці ре­фе­рента. Пресу­по­зиції, об’єднуючи у межах тексту чи його сегмен­тів кореферентні одиниці, визна­ча­ють семан­­тичне наповнення вка­­­­­­­­­­­зівних номі­націй, сприяють правиль­ному деко­ду­ван­­ню референційно тотожних елементів без попередньої вказівки на об’єкт або при його імплі­­цитному вираженні, перед­бачають, про­ектують чи й обме­жу­ють вибір наступ­ного співвказівного най­менування; забез­печуючи ефек­тив­ність кому­ні­ка­тив­­них ак­тів, спрямовуючи їх семантичне роз­гор­тання.
6. Дескрипції, виступаючи типовими одиницями при референ­ційно тотож­них співвід­несен­нях у кореферентних парах і рядах, вико­нують функції то­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­пі­ко- і образотворення, сприяють адекват­ній рецеп­ції комуні­кан­тами рефе­рованих об’єк­тів, вказують на їх референційну відне­се­ність, ви­ді­ля­ючи домі­нант­ні іден­­­ти­фіка­цій­но-кваліфі­катив­ні ознаки.
Важливими топіко- і образотвірними власти­востями у тек­сті відзна­чаються кон­­струк­­ції описового ха­рак­те­­ру той, хто”, такий, що”, цей, що”, І/ІГ, які”, І/ІГ, що”, І/ІГ, котрі”, що по-різному впливають на фор­мування художніх образів, тек­сто­вих концептів: вира­жають кон­цеп­ту­аль­не представлення референта, ви­сту­­па­ють як ситуативні, змінні, так і реле­вант­ні, фреймово закріплені реп­резентації об’­єктів, незалежні від будь-яких контекстуальних оточень.
Залежно від виз­на­чення / невизначення референ­цій­ної віднесеності, ситу­атив­ного / постійного ви­ділення референтної оз­наки описові конструкції поділя­ються на чоти­ри типи пред­став­лень об’єктів ху­дожньо інтерпретованої дійсності: а) визначені описові конструкції із пос­тійним виділенням ре­ферен­тної ознаки той драб, що воза міг підняти” (В.Шевчук), той Антін, що тягнув зуби по шустці” (В.Сте­фаник);
б) визна­че­ні описові конструкції із ситуативним ви­ділен­ням ре­фе­рентної озна­ки той, прозваний” (В.Барка), цей старий, що згадує себе” (Л.Кос­тенко), цей Петро, що стояв навколішки на бережку” (М.Він­гра­нов­ський);
в) невизначені описові конструкції із пос­тійним виді­лен­­ням референт­ної ознаки ­ті, що в житті похилились тра­вою” (Є.Плужник), стар­­ші жінки, що вже їм смерть нестрашна” (В.Барка);
г) невизначені описові конструкції із ситуативним ви­ді­­лен­­ням референ­тної ознаки те, що ми сприй­няли спочатку за мотузку” (І.Качу­ров­ський), те, що вона вгледіла” (О.За­бужко).
Конструкції описового характеру, репрезентуючи індиві­ду­аль­­ний рефе­рент, його унікальні, асоціативно-образні, ре­ле­вантні оз­наки об’єкта, функці­ону­ють як важливий ідентифікаційний за­сіб: При­­й­­шли червоні, в дев’ятсот двад­ця­то­му, і сходку скликали: го­лосують, щоб багатих забрати геть, хто за це? Уже то­ді наш Лук’ян, та ви знаєте його Лук’ян? той, що за”? Він самий! Перший підняв за” аж дві руки і з того часу однаково голосує” (В.Барка, Жов­тий князь”).
7. На основі матеріалу дисертаційного дослідження виділено 1880 коре­фе­рентних рядів. Спостереження над референційно тотожними спів­­від­несен­нями номі­нативних одиниць дають підстави стверджувати, що коре­фе­­рент­ний ряд у худож­ньому тек­сті, як і в будь-якому іншому, форму­єть­ся за до­по­мо­гою ко­ре­ферент­­них номінацій і функціонує в ньо­му як інфор­маційний центр, ха­рак­теризується контекстуальною заданістю.­ Він від­різ­няється від ін­ших типів семантичних відношень між мовними оди­ницями, ос­кіль­ки до його складу можуть входити різноструктурні, омосемічні та інфор­ма­ційно неекві­ва­лентні типи номінувань, об’єднані референційною тотож­­ніс­тю.
Ключо­вим елемен­том кореферен­т­но­го ряду зде­більшого ви­ступає інди­ві­дуально-автор­ська номі­на­тив­на одиниця, що у тексті ак­туалізує ту час­ти­ну де­но­­­та­тив­но­го значення, за якою воно від­­різ­ня­єть­ся від інших спів­вказівних оди­ниць, кваліфікує об’­є­к­т за новою асоціативно-об­раз­ною оз­накою; спря­мо­вує нап­рям рефе­рен­­ційної від­не­се­ності, висту­пає у ролі тек­сто­­­вого кон­цеп­ту, конденсовано ре­пре­зентуючи зміст тексту. Аналіз кореферентних рядів у худож­ніх текстах У.Самчука, М.Хвильового, В.Шевчука, І.Франка, Л.Костенко та ін. підтвер­джує їх тексто­твірний характер: у забезпеченні інформаційної неперервності тексту, конден­сації його змістового наповнення, у вираженні йо­го модаль­­ної то­наль­ності, в реалі­за­ції онімного простору тексту за індиві­дуально-автор­ськими антро­по­нім­ни­ми репре­зен­таціями об’єктів.
8. Ідентифікаційно-кваліфікативне представлення об’єктів знач­ною мірою забез­печується зав­дяки актуа­лізації в тексті внутрішньоформних значень ре­фе­ренційно тотож­них номінацій, які й закладають різноаспектність, неод­но­знач­ність їх рецеп­ції, виражають імпліцитний спосіб кваліфікації об’єкта. При іден­тифі­каційно-кваліфікативній репрезентації об’єкта дій­сності актуа­лі­­­­­зо­­вані внут­ріш­ньо­формні значення кореферентів передають оцінну ін­фор­мацію, спри­­­я­ють доповненню, від­нов­­ленню чи семантичній транс­фор­мації рефе­рен­ційних ознак. Внутрішньо­формна концептуальна ознака рефе­ренційно тотож­них но­мі­націй як релевантне пред­став­лення образу є за­со­­бом коге­рент­ного зв’язку в бага­то­рів­не­вій систе­мі контактів між мовними одиницями, висту­пає важливим дже­релом творення у тексті імплі­цит­ної інформації.
Здійснений аналіз кореферентних пар і кореферентних рядів як типових моделей вербальних репре­зентацій об’єктів реальної та художньо ін­тер­­пре­то­ваної дійсності засвідчує уні­вер­сальний текстотвірний характер кате­горії коре­ферентності.

Список джерел
1. Андріяшик Р.В. Додому нема вороття. Люди зі страху: Романи. К.:Дніпро, 1983. 535 с.
2. Антонич Б.-І. Поезія. К.: Рад. письменник, 1989. 454 с.
3. Багряний І. Листування. У двох томах. Том перший (1946 1963). К.: Смолоскип, 2002. 706 с.
4. Багряний І. Листування. У двох томах. Том другий (1946 1963). К.: Смолоскип, 2002. 556 с.
5. Багряний І. Сад Гетсиманський. К.: Наук. думка, 2001. 548 с.
6. Бажан М. Карби. Вірші. К.: Рад. письменник, 1978. 87 с.
7. Баран Є. З любов’ю Іван Іов. Листи Івана Іова до Євгена Барана // Кур’єр Кривбасу №160. С.128-132.
8. Барка В.Поезія. Повість Жовтий князь”. К.: Наук. думка, 1999. 304 с.
9. Вінграновський М.С. Любове, ні! не прощавай!: Вибрана лірика. К.: Укр. письменник, 1996. 149 с.
10. Вінграновський М.С. Северин Наливайко: Роман: Для ст. шк. віку. К.: Ве­селка, 1996. 366 с.
11. Горська А. Червона тінь калини: Листи, спогади, статті. К.: Спалах ЛТД, 1996 240 с.
12. Гуменна Д. Діти Чумацького Шляху: Роман: У 4-х кн. К.: Укр. центр ду­хов­ної культури, 1998. 576с.
13. Гуцало Є.П. Твори в п’яти томах. Т.1. Оповідання, новели. К.: Дніпро, 1996. 454 с.
14. Домонтович В. Доктор Серафікус. Без грунту: Романи. К.: Критика, 1999. 381 с.
15. Дрозд В.Г. Вибрані твори: У 2 т. К.: Рад. письменник, 1989. Т.1.: Опові­дан­ня. Романи. 462 с.
16. Жиленко І.В. Вибране: Поезії. К.: Дніпро, 1990. 334 с.
17. Забужко О. Сестро, сестро: Повісті та оповідання. К.: Факт, 2003. 240 с.
18. Загребельний П.А. Я, Богдан: Роман. К.: Укр. центр духов. культури, 1994. 336 с.
19. Ірванець О. П’ять п’єс. Проза. К.: Смолоскип, 2002. 120 с.
20. Іваничук Р.І. Благослови, душе моя, Господа - Львів: Просвіта, 1993. 270 с.
21. Калинець І.М. Казки зі Львова. Львів: В-во СПОЛОМ”, 1999. 224 с.
22. Качуровський І. Дім над кручею. Мюнхен: Дніпровська хвиля, 1966. 267 с.
23. Коломієць О.Ф. П’єси. К.: Мистецтво, 1990. 287 с.
24. Косинка Г. Заквітчаний сон: Оповідання, спогади про Григорія Косинку. К.: Веселка, 1991. 287 с.
25. Костенко Л.В.Вибране. К.: Дніпро, 1989. 559 с.
26. Костенко Л.В. Берестечко: Історичний роман. К.: Укр. письменник, 1999. 157 с.
27. Коцюбинська М. Зафіксоване і нетлінне”. Роздуми про епістолярну творчість. К.: Дух і Літера Харківська правозахисна група, 2001. 300 с.
28. Кочерга І. А. Ярослав Мудрий; Свіччине весілля: Драматичні поеми. К.: Дніпро, 1987. 326 с.
29. Лист Є.Маланюка до В.Міяковського // Бере­зіль. 2002. №7-8. С.187-191.
30. Листи Дмитра Нитченка // Березіль. 2002. №9-10. С.174-179.
31. Мельничук Т. Чага. Коломия: ВІК, 1997. 175 с.
32. Мушкетик Ю.М. Селена: Повісті та оповідання. К.: Рад. письменник, 1989. 364 с.
33. Неопубліковані листи П.Г.Тичини // Березіль. 2001. №3-4. С.180-187.
34. Ольжич. О. Незнаному Воякові. К.: Фундація імені О.Ольжича, 1994. 432 с.
35. Осьмачка Т. Старший боярин: Повісті. М.: Червона калина, 1998. 560 с.
36. Павличко Д. Ностальгія: Поезії. К.: Основи, 1998. 222 с.
37. Павличко С. Листи з Києва. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2000. 160 с.
38. Підмогильний. В.П. Оповідання. Повість. Романи. К.: Наук. думка, 1991 с.
39. Плужник Є.П. Поезії. К.: Рад. письменник, 1988. 415 с.
40. Попович Н.М. Портрет долі: Вірші. Надвірна, 1995. 84 с.
41. Процюк С. Інфекція. Львів: ЛА ПІРАМІДА”, 2002. 196 с.
42. Самчук У.О. Марія. Хроніка одного життя: Роман. К.: Рад. письменник, 1991. 190 с.
43. Симоненко В.А. Народ мій завжди буде: Вірші та казки. К.: Веселка, 1990. 159 с.
44. Скунць П.М. Спитай себе: Поезії. Ужгород: Карпати, 1992. 205 с.
45. Сосюра В.М. Мазепа. Поема. Лірика. К.: Дніпро, 2001. 221 с.
46. Срібні воли: Казки гір і підгір’я в записах Степана Пушика. К.: Веселка, 1995. 398 с.
47. Стефаник В.С. Моє слово: Новели, оповід., автобіогр. та критичн. Мате­ріали, витяги з листів. К.: Веселка, 2000. 319 с.
48. Стус В. Листи до сина. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001. 192 с.
49. Тебешевська О.С. На березі долі: Вірші. Івано-Франківськ: Вид-во Нова зоря”, 1997. 59 с.
50. Теліга О. О краю мій. Твори. Документи. Біографічний нарис. К.: Вид-во іме­ні Олени Теліги, 1999. 495 с.
51. Тичина П.Г. Сонячні кларнети. К.: Дніпро, 1990 с.
52. Тютюнник Г.М. Вибрані твори: Оповідання. Повісті. К.: Дніпро, 1981 с.
53. У півстолітніх змаганнях. Вибрані листи до Кирила Студинського (1891 1941). К.: Наук. думка, 1993. 768 с.
54. У чеканні театру. Антологія молодої драматургії. К.: Смолоскип, 1998. 360 с.
55. Хвильовий М.П. Синій листопад: Повісті. Оповідання. Новели. К.: Мо­лодь,1993. 416 с.
56. Хвильовий М.Г. Сині етюди. Новели, оповідання, етюди. К.: Рад. письмен­ник, 1989 432 с.
57. Хвильовий М.Г. Твори у двох томах. Т.2. К.: Дніпро, 1990. 925 с.