КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ШАХРАЙСТВО: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ШУЛЯК ЮЛІЯ ЛЕОНІДІВНА

УДК 343.537+340.5

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ШАХРАЙСТВО:
ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
Савченко Андрій Володимирович,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2011

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШАХРАЙСТВО 13
1.1. Теоретико-методологічні передумови здійснення порівняльно-правового дослідження кримінальної відповідальності за шахрайство 13
1.2. Історичний розвиток кримінальної відповідальності за шахрайство 31
Висновки до розділу 1 51
РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШАХРАЙСТВО В УКРАЇНІ ТА ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВАХ 55
2.1. Об’єкт шахрайства 55
2.2. Об’єктивна сторона шахрайства 81
2.3. Суб’єкт шахрайства 114
2.4. Суб’єктивна сторона шахрайства 124
Висновки до розділу 2 135
РОЗДІЛ 3 СПЕЦІАЛЬНІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШАХРАЙСТВО В УКРАЇНІ ТА ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВАХ 144
3.1. Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки шахрайства 144
3.2. Покарання за шахрайство 168
Висновки до розділу 3 188
ВИСНОВКИ 195
ДОДАТКИ 203
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 238

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
абз. – абзац
гл. – глава
грн. – гривня
див. – дивись
дол. – долар
ЕОМ – електронно-обчислювальна машина
ЄС – Європейський Союз
ін. – інше
КК – Кримінальний кодекс
КНР – Китайська Народна Республіка
КНУВС – Київський національний університет внутрішніх справ
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
МВС – Міністерство внутрішніх справ
млн – мільйон
млрд – мільярд
н.м.д.г. – неоподатковуваний мінімум доходів громадян
ОВС – органи внутрішніх справ
п. – пункт
ППВС – постанова Пленуму Верховного Суду
ППВСУ – постанова Пленуму Верховного Суду України
р. – рік
РЄ – Рада Європи
РНК – Рада Народних Комісарів
розд. – розділ
рр. – роки
РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
РФ – Російська Федерація
СНД – Співдружність Незалежних Держав
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
ст. – стаття (століття)
США – Сполучені штати Америки
т.ін. – таке інше
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
ФККП – Федеральний кримінальний кодекс та правила
ФРН – Федеративна республіка Німеччина
ЦВК – Центральний Виконавчий Комітет
ЦК – Цивільний кодекс
ч. – частина
$ – долари США
§ – параграф (стаття)
ВСТУП

Актуальність теми. Із стародавніх часів й до сьогодні власність була та залишається ключовим економіко-правовим чинником, без якого неможливе існування будь-якого суспільства. Охорона власності є одним з основних пріоритетів кожної цивілізованої держави. Про це зазначає і Конституція України, наголошуючи, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, що усі суб’єкти права власності рівні перед законом (ст. 13), що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, що це право є непорушним (ст. 41). У свою чергу й Кримінальний кодекс (КК) України встановлює відповідальність за злочини проти власності, що сприяє зміцненню економічних підвалин суспільства та покращенню добробуту населення.
За сучасних умов злочинні посягання на власність дуже часто виявляються у ненасильницьких, структурованих і складних махінаціях та схемах, коли застосовується обман чи зловживання довірою, що передусім характерно для шахрайства (ст. 190 КК України). За даними Міністерства внутрішніх справ (МВС) України кількість зареєстрованих шахрайств постійно зростає (зокрема, це очевидно з огляду на останні п’ять років: у 2006 р. їх було 21303, у 2007 р. – 21487, у 2008 р. – 20353, у 2009 р. – 23219, а динаміка зростання цих злочинів у першому півріччі 2010 р. склала 31,6 %, порівняно з аналогічним періодом 2009 р.) (див. додаток А). Серед корисливих злочинів проти власності, поєднаних з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб, шахрайство це найбільш вчинюване посягання після крадіжки та грабежу. Поширені випадки, коли злочинці будують гігантські шахрайські “піраміди”, ошукуючи тисячі й тисячі українських громадян (зокрема, прикладами є кримінальні справи щодо діяльності компаній “Еліта-Центр” або “King’s Capital”). Через постійне вдосконалення кримінальним світом шахрайських прийомів (як за рахунок використання передових технологій, так і методик психологічного впливу на людей), виникнення нових видів шахрайств, зміцнення міжнародних зв’язків шахраїв та створення ними транснаціональних злочинних угруповань, державі надзвичайно важко протидіяти численним проявам шахрайства. Особливу загрозу для суспільства становить шахрайство в умовах світової економічної кризи, коли суспільні відносини власності є найбільш уразливими та нестабільними (зокрема, зараз особливо поширені випадки шахрайства щодо незаконного відшкодування податку на додану вартість, у сфері страхування, розподілу земельних ресурсів, будівництва та капіталовкладення). Внаслідок цього Українській державі та її громадянам завдаються колосальні матеріальні збитки.
Незважаючи на встановлення кримінальної відповідальності за шахрайство, дію ст. 190 КК України не можна визнати ефективною (зокрема, це підтверджують 82,5 % опитаних працівників органів внутрішніх справ (ОВС) (див. додаток Д). Вказана норма має окремі конструктивні недоліки, через що її застосування на практиці подекуди викликає труднощі (наприклад, коли шахрайство маскується під порушення звичайних цивільно-правових угод, коли обман чи зловживання довірою прикриваються ризиками підприємницької діяльності, коли наявні складні махінації та схеми, коли шахрайськими способами вчиняються інші злочини, зокрема, контрабанда або ухилення від сплати податків), а покарання не справляє необхідного попереджувального впливу (зокрема, через його м’якість, порівняно з покаранням за інші корисливі посягання на власність, а також через відсутність відповідних додаткових покарань за цей злочин). При цьому одним з ключових чинників такої негативної ситуації є невідповідне врахування українським законодавцем зарубіжного досвіду нормотворчості та правозастосування щодо кримінальної відповідальності за шахрайство, відсутність у вітчизняній кримінально-правовій науці комплексного порівняльно-правового дослідження з цього приводу.
І хоча ґрунтовні теоретичні розробки у галузі кримінального права щодо злочинів проти власності, зокрема й шахрайства та способів його вчинення (обману чи зловживання довірою), здійснювала ціла низка вчених-правників (наприклад, Д.С. Азаров, В.М. Антонов, Ю.В. Баулін, І.Г. Богатирьов, Г.М. Борзенков, В.І. Борисов, Д.В. Верещагін, П.А. Воробей, Л.Д. Гаухман, В.К. Грищук, Н.О. Гуторова, О.М. Джужа, О.О. Дудоров, В.П. Ємельянов, М.Д. Ковбенко, О.Г. Колб, Л.М. Кривоченко, П.М. Коваленко, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, Г.А. Кригер, О.В. Кришевич, В.М. Кудрявцев, В.Д. Ларичев, О.В. Лисодєд, В.М. Литовченко, С.Я. Лихова, Ю.І. Ляпунов, Ю.Ю. Малишева, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, П.П. Михайленко, В.Р. Мойсик, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Б.С. Нікіфоров, В.І. Осадчий, М.І. Панов, К.Л. Попов, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, В.О. Туляков, Є.В. Фесенко, П.Л. Фріс, С.С. Чернявський, В.І. Шакун та ін.), однак питання зарубіжного досвіду щодо кримінальної відповідальності за шахрайство в їх працях не розглядалися взагалі або розглядалися фрагментарно.
За останні роки кримінально-правова характеристика шахрайства та його способів була розкрита у межах кандидатських дисертацій О.В. Смаглюка “Шахрайство за кримінальним кодексом України 2001 року” (Київ, 2003 р.), Г.М. Анісімова “Зловживання довірою як спосіб вчинення злочину: поняття та кримінально-правове значення” (Харків, 2003 р.), Н.О. Антонюк “Кримінальна відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою” (Львів, 2006 р.), А.В. Микитчика “Кримінологічні засади запобігання шахрайству з нерухомістю” (Київ, 2008 р.) та інших вчених, проте порівняльно-правовий напрям у цих дослідженнях був викладений вузько. З позиції порівняльного кримінального права відповідальність за шахрайство в Україні та за кордоном безпосередньо розроблялася у кандидатській дисертації Мохаммеда А М Байдусі (досвід Єгипту та Йорданії, 2007 р.), а також в межах окремих положень докторських дисертацій М.І. Хавронюка (європейський досвід, 2007 р.) та А.В. Савченка (американський досвід, 2007 р.). Отже, очевидно, що ретельного розгляду питань кримінальної відповідальності за шахрайство в контексті їх комплексного порівняльно-правового пізнання, з урахуванням особливостей різних правових сімей, поки що здійснено не було. Саме перелічені вище обставини вплинули на актуальність вибору теми цього дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується га положеннях: Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 р., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 р. № 1911-р; Основних напрямів наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ (КНУВС) на 2008–2010 рр. (п. 3.3.4); Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 рр. (п. 136 додатку 6, п. 9 додатку 9). Тема затверджена Вченою радою КНУВС 29.12.2009 р. (протокол № 21) та схвалена Національною академією правових наук України (п. 995, 2010 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна порівняльно-правова розробка кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні та іноземних державах, а також формулювання на цій основі відповідних пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення та реформування кримінально-правової охорони власності в Україні.
Завдання дослідження випливають з його мети та включають у себе:
– обґрунтування теоретико-методологічних передумов здійснення дослідження кримінальної відповідальності за шахрайство у порівняльно-правовому аспекті;
– з’ясування особливостей кримінального законодавства, теорії кримінального права та правозастосовної практики у державах різних правових сімей щодо відповідальності за шахрайство;
– встановлення специфіки генезису кримінальної відповідальності за цей злочини в Україні та іноземних державах;
– здійснення кримінально-правової характеристики об’єктивних і суб’єктивних ознак шахрайства в Україні та іноземних державах, а також кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак цього злочину;
– визначення видів і меж покарання за шахрайство в Україні та іноземних державах;
– проведення власних емпіричних досліджень і вивчення матеріалів судової практики, узагальнення та аналіз їх результатів;
– розроблення пропозицій щодо удосконалення національного кримінального законодавства про відповідальність за шахрайство з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини з приводу кримінально-правової охорони власності.
Предмет дослідження – кримінальна відповідальність за шахрайство: порівняльно-правове дослідження.
Методи дослідження. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження застосовувалися різні загальнонаукові та спеціально-наукові методи, зокрема: порівняльно-правовий – використовувався при виявленні схожого та відмінного, загального та особливого, позитивного та негативного у кримінальному законодавстві України та тридцяти іноземних держав, в їх правозастосовній практиці та положеннях доктрини щодо відповідальності за шахрайство (розділи 1–3); історико-правовий – дозволив розкрити генезис кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні та іноземних державах (підрозділ 1.2.); діалектичний – забезпечив дослідження кримінально-правових положень про відповідальність за шахрайство в їх єдності та взаємозв’язку, посприяв формулюванню висновків і пропозицій за темою дослідження (розділ 1–3); логіко-граматичний – застосовувався при з’ясуванні змісту та сутності низки ключових кримінально-правових понять і термінів, а також їх тлумаченні (розділи 1–3); системно-структурний – дозволив зрозуміти особливості конструювання складу шахрайства та проаналізувати його конкретні елементи й ознаки, з’ясувавши їх роль і значення (підрозділ 1.1, розділи 2 і 3); соціологічний – забезпечив проведення анкетування працівників правоохоронних органів та аналіз його результатів, а також вивченню матеріалів судової та слідчої практики (розділи 1–3); статистичний – застосовувався при встановленні статистичних даних про кількість учинених шахрайств та інших злочинів проти власності, відповідних кількісних та якісних показників корисливої злочинності (підрозділ 1.1, розділи 2 і 3); моделювання – вплинув на формулювання проектів змін і доповнень до чинного КК України та пропозицій щодо удосконалення правозастосовної практики (висновки до розділів і загальні висновки).
Емпіричною базою дисертаційного дослідження є: а) статистичні та аналітичні дані МВС України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України й інших органів щодо виявлення, розкриття та розгляду справ про шахрайства (див. додаток А); б) дані вибіркового вивчення 220 кримінальних справ за ст. 190 КК України, розслідуваних органами досудового слідства та розглянутих судами України у період 2005–2010 рр. (див. додаток Б); в) 30 рішень Європейського суду з прав людини, 44 касаційні ухвали Судової колегії з кримінальних справ Верховного Суду РФ та 36 рішень Верховного Суду США та американських федеральних судів у кримінальних справах про шахрайство (див. додаток В); г) результати анкетування 360 працівників ОВС з м. Києва та 18 областей України (див. додаток Д).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, де здійснена комплексна та системна розробка кримінальної відповідальності за шахрайство з позиції порівняльно-правового пізнання. Конкретний внесок дисертанта в наукову розробку зазначених положень полягає в обґрунтуванні пропозицій та рекомендацій, що містять елементи наукової новизни та мають теоретичне й практичне значення для кримінально-правової охорони власності від шахрайських посягань, зокрема:
вперше:
– проведено всебічне порівняльно-правове дослідження кримінального законодавства України та іноземних держав про відповідальність за шахрайство, яке ґрунтується на теоретичних положеннях кримінального права та результатах вивчення правозастосовної практики, на підставі чого виявлено загальні та особливі риси відповідних кримінально-правових норм, а також враховано позитивний зарубіжний досвід у теоретичному та прикладному аспектах;
– встановлено, що у більшості іноземних держав шахрайство являє собою цілісний кримінально-правовий інститут, який охоплює не тільки майнове шахрайство, а й шахрайство фінансове, податкове, комп’ютерне, телемаркетингове (тобто з використанням телефону, телеграфу, радіо, телевізора), через це шахрайськими способами вчиняється чимало інших злочинів, що посягають на різні об’єкти кримінально-правової охорони (а не тільки на власність);
– обґрунтовано виділяти чотири послідовних періоди генезису кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні (від ІХ ст. й дотепер) та ретельно досліджено їх зміст, поряд з цим з’ясовано, що таке діяння: заборонялося усіма світовими релігіями; завжди мало економічне підґрунтя; спочатку пов’язувалося як з майновим обманом, так і з неправдивим доносом, фальшивомонетництвом, підробкою, чаклунством, азартними іграми;
– наголошено, що хоча основним способом шахрайства у кримінальному законодавстві іноземних держав переважно є обман, однак, як свідчить досвід країн СНД, поки що немає вагомих підстав для відмови у КК України від традиційного альтернативного способу вчинення цього злочину – зловживання довірою, тим більше що такий крок диктуватиме серйозне корегування інших статей, де також зазначено про цю конструкцію (зокрема, ст.ст. 173 та 192);
– доведено, з огляду на вивчений зарубіжний досвід та матеріали правозастосовної практики, що особливо кваліфікуючими ознаками шахрайства у ч. 3 ст. 190 КК України слід визнати вчинення цього злочину “службовою особою з використанням свого службового становища” та “шляхом використання шкідливих програмних чи технічних засобів”;
– запропоновано в авторському варіанті редакцію ст. 190 “Шахрайство” КК України та окремих положень постанови Пленуму Верховного Суду України (ППВСУ) “Про судову практику у справах про злочини проти власності” від 06.11.2009 р. № 10;

удосконалено:
– наукові позиції щодо необхідності відмови від конструкції “завдання значної шкоди потерпілому” через заміну її конструкцією “у значних розмірах”, оскільки це відповідатиме конституційній рівності усіх форм власності, та передбачення її в якості особливо кваліфікуючої ознаки шахрайства в ч. 3 ст. 190 КК України;
– підходи щодо збалансування меж мінімальних і максимальних санкцій у виді позбавлення волі за шахрайство, встановлення більш суворого покарання за цей злочин в його основному складі та запровадження додаткових покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років (для службових осіб) та конфіскації шкідливих програмних чи технічних засобів (якщо вони використовуються при вчиненні шахрайства);
дістали подальшого розвитку:
– теоретико-методологічні засади дослідження кримінальної відповідальності за шахрайство у порівняльно-правовому аспекті та наукова дискусія про типи правових сімей, що забезпечують системність компаративних наукових розробок;
– конкретизація родового та безпосереднього об’єктів шахрайства, а також аргументація того, що предметом шахрайства не може виступати право на майно, яке має охоплюватися матеріальною категорією “майно”;
– положення про суб’єктивні ознаки шахрайства, що належить до найбільш “інтелектуальних” злочинів проти власності, та вчиняється з прямим умислом, корисливим мотивом і метою заволодіти чужим майном.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в ньому висновки та пропозиції використовуються у: правотворчості – при вдосконаленні національного кримінального законодавства щодо відповідальності за злочини проти власності (довідка Інституту законодавства Верховної Ради України від 20.05.2010 р. № 22/236-1-4); правозастосовній діяльності – при застосуванні методик розслідування шахрайства та при здійсненні правильної кваліфікації цього злочину (акт Головного слідчого управління МВС України від 23.04.2010 р. № 19/2–1); навчальному процесі – при викладанні та вивченні навчальних дисциплін “Особлива частина кримінального права України”, “Теорія кваліфікації злочинів”, “Порівняльне кримінальне право”, “Кримінологія та профілактика злочинів”, “Методика кримінологічного аналізу злочинності” (акт КНУВС від 21.05.2010 р.).
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були оприлюднені на: науково-теоретичній конференції “Проблеми кримінально-правових наук: історія, сучасність, міжнародний досвід (пам’яті професора П.П. Михайленка)” (Київ, 2009 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції “Особливості розвитку правової держави в умовах активізації євроінтеграційних процесів: проблеми теорії і практики” (Київ, 2010 р.); круглому столі “Актуальні проблеми оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ” (Київ, 2010 р.); міжнародній науково-теоретичній конференції “Міжнародне співробітництво ОВС у боротьбі з транснаціональною злочинністю” (Київ, 2010 р.); ІІІ всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Філософські, методологічні й психологічні проблеми права” (Київ, 2010 р.); міжнародній науково-практичній інтернет-конференції “Верховенство права у процесі державотворення” (Тернопіль, 2010 р.); міжнародній науково-практичній інтернет-конференції “Наукові дослідження та їх практичне застосування. Сучасний стан і шляхи розвитку ‘2010” (Одеса, 2010 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковано у десяти наукових працях, з них три статті у наукових фахових виданнях України, та сім – тези виступів на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Здійснена нами комплексна та системна розробка питань кримінальної відповідальності за шахрайство з позиції порівняльно-правового пізнання дозволяє сформулювати в якості загальних висновків теоретичні положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та правозастосовної практики, зокрема:
1. У теоретичному плані передумовами порівняльно-правового дослідження кримінальної відповідальності за шахрайство мають виступати як наявність всебічного уявлення про стан і сутність наукових розробок про кримінальну відповідальність за шахрайство, так і визначення основних напрямків порівняльно-правового дослідження, які б дозволили послідовно, змістовно та гармонійно викласти основні результати наукових розробок. У методологічному плані такі передумови пов’язані з виваженим вибором відповідних методів наукового пізнання, провідним з яких є метод порівняльного правознавства. При здійсненні порівняльно-правових досліджень обґрунтовано орієнтуватися на чотирьох типи правових сімей: романо-германську (континентальну); загального права (англо-американську); мусульманську; далекосхідну). У більшості іноземних держав шахрайство становить собою цілісний кримінально-правовий інститут, який охоплює як “майнове”, так й інші види шахрайства – фінансове, податкове, комп’ютерне, телемаркетингове тощо, через це шахрайськими способами вчиняється чимало інших злочинів, котрі посягають на різні об’єкти кримінально-правової охорони (а не тільки на власність). Специфіка поглядів на кримінальну відповідальність за шахрайство у різних правових сім’ях зумовлена: релігійними традиціями; місцем шахрайства у системі класифікації злочинів; ступенем законодавчої регламентації відповідальності за цей злочин; характером впливу доктрини та судової практики; особливостями теоретичних розробок щодо складу злочину, його елементів, ознак тощо.
2. Поняття “шахрайство” не завжди існувало як у національному, так і в іноземному кримінальному законодавстві, що було зумовлено розвитком самої мови, особливостями економічних відносин та специфікою тих нормативних конструкцій, якими законодавець у різні історичні часи наділяв аналізоване поняття. Обґрунтовано виділяти такі умовні періоди розвитку кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні: 1) період формування кримінальної відповідальності за шахрайство та ототожнення його з “воровством”, “татьбою” й “крадіжкою” (ІХ – перша половина ХVI ст.); 2) період нормативного закріплення та удосконалення кримінальної відповідальності за шахрайство (друга половина ХVI ст. – 1922 р.); 3) радянський період ідеологізації кримінальної відповідальності за шахрайство (1922 – 2001 рр.); 4) сучасний період кримінальної відповідальності за шахрайство (2001 р. і дотепер). Ретельно досліджено зміст кожного з таких періодів. Встановлено, що у зарубіжних країнах шахрайські дії заборонялися усіма світовими релігіями та завжди мали економічне підґрунтя, однак спочатку пов’язувалися як з майновим обманом, так і з неправдивим доносом, фальшивомонетництвом, підробкою, чаклунством, азартними іграми (Закони Хаммурапі, Закони Ману, Закони ХІІ таблиць тощо). Вперше найбільш повне витлумачення поняття шахрайства, яке відповідало категорії “стеліонат”, було зроблено у римському праві, що стало наслідком розвитку іпотечних відносин. Надалі шахрайство визнавалося, зокрема: злочином, що зашкоджує “праву на істину” (Німеччина); місдимінором, що виник з крадіжки (Англія); виманюванням чи спробою виманювання чужого майна через обманні хитрощі (Франція). Основним способом вчинення шахрайства вважався обман.
3. Родовим об’єктом шахрайства (ст. 190 КК України) слід визнати охоронювані кримінальним законом суспільні відносини власності, що складаються з приводу майна та юридично виражені у: по-перше, праві володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном (праві власності), яким наділений власник; по-друге, обов’язку інших осіб (невласників) сприймати вказане право як належне, не перешкоджаючи його реалізації. Безпосередній об’єкт шахрайства – це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини будь-якої форми власності, яким завдається шкода у конкретному випадку. Додатковим факультативним безпосереднім об’єктом шахрайства можуть виступати охоронювані кримінальним законом суспільні відносини у сфері використання ЕОМ (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку. Попри те, що законодавець і правозастосовна практика визнають предметом шахрайства майно та право на майно, обґрунтовано, що останнє має охоплюватися категорією “майно” (зокрема, про це свідчить досвід країн ЄС та окремих країн СНД, наприклад, Республіки Молдова). Акцентовано увагу на дослідженні потерпілого від шахрайства, якому належить провідна роль при вчиненні цього злочину (встановлено, що психологічна шкода від вчинення цього злочину є більшою, ніж, приміром, від вчинення крадіжки).
У кримінальному законодавстві іноземних держав шахрайство передусім розглядається серед групи злочинів проти власності чи суміжних з ними груп (зокрема, КК РФ, КК Франції, КК Австрії, КК Данії, КК Польщі) або серед групи злочинів, де в назві фігурує вказівка на термін “шахрайство” (зокрема, Зведення законів США, КК ФРН, КК Республіки Корея). Предметом шахрайства виступає передусім чуже майно, а подекуди й право на майно (зокрема, у КК РФ чи КК Республіки Білорусь). Потерпілий від шахрайства може виступати такою ознакою об’єкта шахрайства, за якої кримінальна відповідальність: взагалі не настає, якщо не буде вказівки на нього (зокрема, КК Ірану); є більш суворою, оскільки йдеться про кваліфікуючі ознаки (зокрема, КК Франції, КК ФРН, КК Японії).
4. З об’єктивної сторони шахрайство (ст. 190 КК України) характеризується такими обов’язковими ознаками: 1) суспільно небезпечним діянням – заволодінням чужим майном або придбанням права на чуже майно; 2) суспільно небезпечними наслідками – переходом майна із законного володіння чи розпорядження однієї особи до незаконного володіння чи розпорядження іншої особи; 3) причиновим зв’язком між суспільно небезпечними наслідками та суспільно небезпечним діянням; 4) способами вчинення злочину – обманом або зловживанням довірою. Сутність шахрайства полягає у тому, що внаслідок відповідних обманних дій потерпілий добровільно передає майно або право на майно винній особі, що і відрізняє шахрайство від викрадення майна та суміжних злочинів проти власності. З огляду на положення про об’єкт шахрайства критично оцінено конструкцію “придбання права на майно” та запропоновано відмовитися від неї через те, що придбати щось нематеріальне неможливо. Зазначено, що шахрайство, враховуючи його комплексність, не можна віднести у кримінальному праві до “викрадення”/“розкрадання”, тоді як в адміністративному праві воно все ж таки є викраденням (ст. 51 КУпАП). Вважаємо, що законодавцю та науковцям варто конкретизувати та уніфікувати статус шахрайства, остаточно визначившись, до чого саме воно належить, при цьому в авторському варіанті наведено визначення понять “обман” та “зловживання довірою”, що здатні посприяти більш досконалому розумінню змісту шахрайства. Також, виходячи з традиційності термінологічного вживання та досвіду країн СНД, обґрунтовано залишити зловживання довірою в якості способу шахрайства.
У кримінальному законодавстві іноземних держав, порівняно з КК України, шахрайство з об’єктивної сторони характеризується не тільки різними формами, а й способами (а не тільки через обман або зловживання довірою). Разом з тим, найпоширенішим способом вчинення шахрайства залишається обман, який може бути взагалі єдиним способом вчинення цього злочину (зокрема, як у КК Республіки Молдова) або окремим, відмінним від шахрайства діянням (зокрема, як у КК Іспанії, КК Голландії, КК Республіки Сан-Марино). Щодо зловживання довірою, то на цей спосіб шахрайства зазвичай іноземний законодавець не вказує, а подекуди шахрайство взагалі відмежовується від зловживання довірою (зокрема, у КК Франції, КК ФРН, КК Австрії, КК Туреччини, КК Японії). Проте більшість КК країн СНД асоціює шахрайство не із “заволодінням” чужого майна, а з його “розкраданням”, визнаючи способом вчинення цього злочину зловживання довірою (поряд з обманом).
5. Суб’єктом шахрайства (ст. 190 КК України) є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. З’ясовано, що підвищену суспільну небезпеку та поширеність мають випадки вчинення шахрайства службовою особою, яка використовує своє службове становище, на підставі чого запропоновано законодавчо виокремити цю обставину у ч. 3 ст. 190 КК України. Також зроблено висновок, що шахрайство є найбільш “інтелектуальним” злочином проти власності. За кордоном суб’єктом шахрайства можуть виступати не тільки загальні суб’єкти (як у КК України), а й спеціальні суб’єкти (зокрема, посадові особи та прирівняні до них службовці) та юридичні особи (організації). Щодо віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за шахрайство, то він може бути різним (зокрема, з 7, 14, 16, 17 років), залежно від законодавства конкретної держави. Поряд з цим уважаємо перспективним визнати суб’єктами кримінальної відповідальності за шахрайство юридичних осіб (про це, зокрема, свідчить позитивний досвід КК Франції, КК Йорданії, ФККП США, Закону Англії про шахрайство 2006 р., КК КНР).
6. Суб’єктивна сторона шахрайства (ст. 190 КК України) включає прямий умисел, корисливий мотив і мету заволодіти чужим майном або придбати право на нього. Виділено низку об’єктивних фактів, що свідчитимуть про наявність прямого умислу при шахрайстві та розкрито специфіку мотиву та мети цього злочину. У кримінальному законодавстві іноземних держав ознаки суб’єктивної сторони шахрайства переважно не зазначені взагалі. Подекуди законодавці можуть вказувати лише на її окремі ознаки, зокрема на умисел (намір), мету чи мотив. Поряд з цим зарубіжні КК вказують і на інші конструкції умислу (зокрема, “завідомо”, “свідомо”, “зловмисно”). Проте вважаємо неприпустимим існування практики визнання шахрайства необережним злочином (зокрема, у КК ФРН, КК Швеції, КК Австралії). Мета шахрайства може полягати в отриманні незаконних доходів, прибутку, вигоди, збагаченні, наживі тощо.
7. Кваліфікуючими ознаками шахрайства є вчинення його: повторно, за попередньою змовою групою осіб або із завданням значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 190 КК України); особливо кваліфікуючими – у великих розмірах або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190 КК України), в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 4 ст. 190 КК України). Вважаємо, що при шахрайстві ознака “завдання значної шкоди потерпілому” має такий саме зміст, як і при вчиненні крадіжки та грабежу, а тому її не слід відносити до кваліфікуючих ознак, замість особливо кваліфікуючих. Крім цього, місце конструкції складу шахрайства, “вчиненого у великих розмірах”, не у ч. 3 ст. 190 КК України, а у ч. 4 ст. 190 КК України (відповідно про вчинення шахрайства “в особливо великих розмірах або організованою групою” має бути зазначено у ч. 5 ст. 190 КК України, яку варто додатково виділити). Вважаємо недосконалою саму конструкцію “завдання значної шкоди потерпілому”, яку слід замінити іншою – “у значних розмірах”. Щодо вчинення шахрайства шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, то переконані, що існування такої особливо кваліфікуючої ознаки цього злочину є цілком виправданим. При цьому нами наведено додаткові аргументи щодо змісту та специфіки цієї ознаки.
Порівняно з КК України, кримінальне законодавство іноземних держав зазначає про більш широкий, детальний і конструктивний перелік кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак складу шахрайства. Поряд з цими складами шахрайства КК зарубіжних країн вказує на його привілейовані склади (зокрема, КК Австрії, КК Польщі, КК Республіки Болгарія, КК Литовської Республіки, КК Австралії, КК Японії), однак, за нашим переконанням, цей досвід не можна вважати позитивним. Специфікою кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак шахрайства є те, що вони можуть: по-перше, визначатися в межах норми, де міститься основний склад злочину; по-друге, бути поміщені до інших норм; по-третє, не зазначатися взагалі (зокрема, у КК Польщі чи у КК Японії). Подекуди іноземний законодавець досить обґрунтовано підходить до формулювання низки кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак, зокрема, вказуючи на “значний розмір” при вчиненні шахрайства, використання відповідних шкідливих програмних чи технічних засобів, вчинення цього злочину службовими особами, які використовують під час вчинення шахрайства своє становище.
8. Покарання за шахрайство у ст. 190 КК України є таким: 1) за ч. 1 – штраф до п’ятдесяти н.м.д.г. або громадські роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; 2) за ч. 2 – штраф від п’ятдесяти до ста н.м.д.г. або виправні роботи на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років; 3) за ч. 3 – позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; 4) за ч. 4 – позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна. Отже, відповідно до ступеня суспільної небезпечності, законодавець відносить шахрайство до злочину невеликої тяжкості (ч. 1 ст. 190 КК України), злочину середньої тяжкості (ч. 2 ст. 190 КК України), тяжкого злочину (ч. 3 ст. 190 КК України) та особливо тяжкого злочину (ч. 4 ст. 190 КК України). На наш погляд, варто: а) у санкції ч. 1 ст. 190 КК України підвищити розміри штрафу та встановити покарання у виді позбавлення волі у тих межах, що характерні принаймні для основного складу крадіжки; б) у санкції ч. 2 ст. 190 КК України виключити вказівку на штраф; в) у санкціях частин 3 та 4 ст. 190 КК України скорегувати в бік зменшення розрив між нижньою і верхньою межами покарання у виді позбавлення волі; г) правозастосовній практиці більш виважено підходити до незастосування такого додаткового покарання, як конфіскація майна за вчинення шахрайства.
Сутність покарання за вчинення шахрайства у кожній окремій зарубіжній країні залежить від різноманітних чинників: типу правової сім’ї, до якої вона належить; ставлення суспільства до різних форм прояву кримінально-правової репресії; віросповідання та культурних традицій; мети, системи та видів покарання; наявності вагомих підстав для звільнення від застосування покарання тощо. Специфіка покарання за шахрайство у кримінальному законодавстві іноземних держав полягає в тому, що: 1) воно може поширюватися на фізичних та юридичних осіб; 2) поряд з основним покаранням зазвичай встановлюється додаткове покарання, однак подекуди воно може визначатися абстрактно (зокрема, конструкцією “карається більш суворо” у КК Франції); 3) поряд з покаранням (чи замість нього) застосовуються відповідні кримінально-правові заходи виправлення та безпеки; 4) визначаються спеціальні умови звільнення від відповідальності та покарання за шахрайство (зокрема, якщо воно вчинено щодо членів сім’ї та інших близьких родичів); 5) кваліфіковані (особливо кваліфіковані) склади шахрайства караються більш суворо, ніж основні, а привілейовані – менш суворо, ніж основні склади цього злочину. Уважаємо прийнятною практику встановлення заохочувальних норм за вчинення злочинів проти власності, зокрема й шахрайства, про що, зокрема, свідчить досвід КК ФРН і КК Республіки Сан-Марино. З огляду на запропоновані нами нові особливо кваліфікуючі ознаки шахрайства, варто запровадити такі додаткові покарання за цей злочин: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років (для службових осіб); 2) конфіскацію відповідних шкідливих програмних чи технічних засобів, які є власністю винної особи (якщо вони використовувалися при вчиненні злочину). Пропонуємо встановити у КК України й норми про заходи виправлення та безпеки. Уважаємо доцільною практику розгорнутого опублікування у фахових та інших друкованих виданнях, на офіційних інтернет-сайтах матеріалів судової практики про шахрайство.
9. Щодо перспектив вдосконалення кримінальної відповідальності за шахрайство, то нами обґрунтовані та сформульовані пропозиції щодо внесення змін і доповнень до КК України та у функціонування правозастосовної практики. Зокрема, пропонується: а) викласти ст. 190 КК України у новій редакції; б) викласти п. 2 примітки до ст. 185 КК України у новій редакції; в) примітку до ст. 188-1 КК України виключити; г) у ст.ст. 185, 186, 188-1, 189 та 190 КК України вказівку на завдання значної шкоди потерпілому замінити вказівкою на вчинення відповідного злочину у значних розмірах; д) внести відповідні зміни та доповнення до п.п. 17, 18, 19 ППВСУ “Про судову практику у справах про злочини проти власності” від 06.11.2009 р. № 10 (див. додатки Е та Ж) (зокрема, про необхідність таких змін зазначає 95,3 % з усіх опитаних респондентів).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаров Д. С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Азаров Денис Сергійович. – К., 2003. – 246 с.
2. Азаров Д. С. Основні прогалини в законодавстві про кримінальну відповідальність за “компютерні” злочини / Д. С. Азаров // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Прогалини у кримінальному законодавстві : міжнар. симпозіум, 12–13 вересня 2008 р. : тези і реферати доповідей, тексти повідомлень. – Львів, 2008. – С. 12–18.
3. Айков Д. Компьютерные преступления. Руководство по борьбе с компьютерными преступлениями / Айков Д., Сейгер К., Фонсторх У. – М. : Мир, 1999. – 351 с.
4. Алихаджиева И. С. Уголовное право: история и современность. Вопросы Общей части : [учеб. пособие] / Алихаджиева И. С., Даурова Т. Г., Лиценбергер О. А. – Саратов, 2001. – 195 с.
5. Альменшауй Абід Алхамід. Кримінальна відповідальність за шахрайство за кримінальним законодавством Єгипту / Альменшауй Абід Алхамід. – Альскандрія : “Дар Аль Фекер Альджамай”, 1998. – 125 с.
6. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у I півріччі 2010 р. (за даними судової статистики) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до даних :
http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/DB726E471C0C7D96C22577CB0043223F?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=DB726E471C0C7D96C22577CB0043223F&Count=500&.
7. Анісімов Г. М. Зловживання довірою як спосіб вчинення злочину: поняття і кримінально-правове значення : дис… кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Анісімов Герман Миколайович. – Х., 2003. – 233 с.
8. Антонюк Н. О. Кримінальна відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою : дис… кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Антонюк Наталія Олегівна. – Л., 2006. – 219 с.
9. Антонюк Н. О. Кримінальна відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою : [монографія] / Н. О. Антонюк. – Львів : ПАІС, 2008. – 216 с.
10. Ахметшин Х. М. Современное уголовное право КНР / Ахметшин Х. М., Ахметшин Н. Х., Петухов А. А. – М. : ИД “Муравей”, 2000. – 430 с.
11. Бажанов М. И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины / Бажанов М. И. – Х. : Право, 2000. – 128 с.
12. Бакрадзе А. А. Квалифицирующие и особо квалифицирующие признаки мошенничества / А. А. Бакрадзе // Российский следователь. – 2009. – № 2. – С. 5–8.
13. Бакрадзе А. А. Отличие мошенничества от причинения имущественного ущерба путем обмана или злоупотребления доверием / А. А. Бакрадзе // Российский следователь. – 2009. – № 1. – С. 14–17.
14. Бакрадзе А. А. Преступления против собственности, совершаемые путем обмана или злоупотребления доверием по законодательству некоторых стран СНГ / А. А. Бакрадзе // Российский следователь. – 2008. – № 16. – С. 35–37.
15. Бантишев О. Ф. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Загальна частина / О. Ф. Бантишев, С. А. Кузьмін. – К. : ПАЛИВОДА А. В., 2010. – 336 с.
16. Безверхов А. Некоторые вопросы квалификации мошенничества / А. Безверхов // Уголовное право. – 2008. – № 2. – С. 4–9.
17. Безверхов А. Развитие понятия мошенничества в отечественном праве / А. Безверхов // Уголовное право. – 2001. – № 4. – С. 9–12.
18. Белогриц-Котляревский Л. С. Особые виды воровства-кражи по русскому праву / Белогриц-Котляревский Л. С. – Киев : Унив. тип. (И. И. Завадского), 1883. – 231 с.
19. Беляк О. С. Ответственность за мошенничество по уголовному праву России : дис… кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Беляк Ольга Сергеевна. – М., 2006. – 153 с.
20. Бехруз Х. Вступ до порівняльного правознавства : навч. посібник / Х. Бехруз. – Одеса : Юридична література, 2002. – 328 с.
21. Богатирьов І. Г. Окремі питання кримінально-правової протидії шахрайству / І. Г. Богатирьов // Влада. Людина. Закон : міжнародний науковий журнал. – Запоріжжя, 2010. – 2010. – № 12. – С. 14–18.
22. Бойцов А. И. Преступления против собственности / Бойцов А. И. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. – 775 с.
23. Борзенков Г. Н. Ответственность за мошенничество (вопросы квалификации) / Борзенков Г. Н. – М. : Юридическая литература, 1971. – 168 с.
24. Борзенков Г. Н. Ответственность за мошенничество по советскому уголовному праву : автореф. дис. на соискание научн. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология ; исправительно-трудовое право” / Г. Н. Борзенков. – М., 1966. – 14 с.
25. Борзенков Г. Разграничение обмана и злоупотребления доверием // Г. Борзенков // Уголовное право. – 2008. – № 5. – С. 4–7.
26. Бостан Л. М. Історія держави і права зарубіжних країн : [навч. посіб.] / Л. М. Бостан, С. К. Бостан. – К. : Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с.
27. Бочкарев С. А. Понятие собственности в уголовном праве / С. А. Бочкарев // Государство и право. – 2009. – № 7. – С. 106 –112.
28. Брайнин Я. М. Некоторые вопросы учения о составе преступления в советском уголовном праве / Я. М. Брайнин // Юридический сборник Киевского государственного университета. – 1950. – № 4. – С. 58–59.
29. Бурдін В. Проблеми визначення кримінально-значимої періодизації віку особи / В. Бурдін // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2002. – Вип. 37. – С. 417–423.
30. Бутузов В. М. Документування злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку при проведенні дослідчої перевірки : [наук.-практ. посібник] / В. М. Бутузов, В. Д. Гавловський, Л. П. Скалозуб та ін. / За заг. ред. Л. П. Скалозуба, І. В. Бондаренко. – К., 2010. – 245 с.
31. Вавин А. В. Институт мошенничества в Европейском Союзе в свете Лиссабонского договора / А. В. Вавин // Журнал “Российское право в Интернете”. – Номер 2009 (01) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журналу :
http://www.rpi.msal.ru/prints/200901vavin.html.
32. Вазір Абід Альазім. Кримінальне право: Особлива частина / Вазір Абід Альазім. – Каїр, 1983. – 783 с. (араб. мовою).
33. Ведерникова О. Н. Современные уголовно-правовые сисиемы: типы, модели, характеристика / О. Н. Ведерникова // Государство и право. – 2004. – № 1. – С. 68–76.
34. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь : ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
35. Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина : [навч. посіб.] / Вереша Р. В. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 960 с.
36. Верещагин Д. В. Уголовно-правовые и криминологические аспекты борьбы с мошенничеством : дис… кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Верещагин Денис Вячеславович. – М., 2000. – 168 с.
37. Взаимодействие международного и сравнительного уголовного права : [учеб. пособ.] / Научн. ред. проф. Н. Ф. Кузнецова; отв. ред. проф. В. С. Комиссаров. – М. : Издательский Дом “Городец”, 2009. – 288 с.
38. Винокуров В. Н. Объект преступления: теория, законодательство, практика : [монография] / Винокуров В. Н. – М. : Изд-во “Юрлитинформ”, 2010. – 224 с.
39. Владимиров В. А. Квалификация повторных преступлений против личной собственности граждан / В. А. Владимиров В. А. // Труды ВШ МООП РСФСР. – Вып. 12. – М., 1965. – С. 122–123.
40. Владимиров В. А. Квалификация похищений личного имущества / Владимиров В. А. – М. : Юридит. лит., 1974. – 196 с.
41. Владимиров В. А. Ответственность за корыстные посягательства на социалистическую собственность / В. А. Владимиров, Ю. И. Ляпунов. – М. : Юрид. лит., 1986. – 224 с.
42. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права / Владимирский-Буданов М. Ф. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1995. – 640 с.
43. Волженкин Б. В. Мошенничество / Волженкин Б. В. – СПб. : СПб. юрид. ин-т Ген. прокуратуры, 1998. – 36 с.
44. Волков Б. С. Мотивы преступлений (Уголовно-правовое и социально-психологическое исследование) / Волков Б. С. – Казань : Изд-во Казан. у-та, 1982. – 152 с.
45. Волков Б. С. Проблема воли и уголовная ответственность / Волков Б. С. – Казань, 1965. – 152 с.
46. Волобуев А. Ф. Хищения с использованием небанковских финансовых учреждений / А. Ф. Волобуев [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :
http://www.univd.edu.ua/_projects/ezloch_kor/docs/stat/volobuev4.doc.
47. Воробей П. А. Завдання і дія кримінального закону / Воробей П. А., Коржанський М. Й., Щупаковський В. М. – К., 1997. – 156 с.
48. Ворошилин Е. В. Ответственность за мошеннические посягательства на личную собственность граждан по советскому уголовному праву : автореф. дис. на соискание научн. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология ; исправительно-трудовое право” / Е. В. Ворошилин – М., 1976. – 23 с.
49. Ворошилин Е. В. Предмет преступления при мошенничестве / Е. В. Ворошилин // Социалистическая законность. – 1976. – № 9. – С. 60.
50. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні (проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства) : [монографія] / Гавриш С. Б. – К., 2002. – 636 с.
51. Гаухман Л. Д. Ответственность за преступления против собственности / Л. Д. Гаухман, С. В. Максимов. – 2-е изд., испр. – М. : АО “ЦентрИнфоР”, 2001. – 310 с.
52. Глиняний В. П. Історія держави і права зарубіжних країн : [навч. посіб.] / Глиняний В. П. – 5-те вид., перероб. і допов. – К. : Істина, 2005. – 768 с.
53. Глистин В. К. Проблема уголовно-правовой охраны общественних отношений / Глистин В. К. – Л. : Изд-во Ленинградского ун-та, 1979. – 127 с.
54. Горбачова І. М. Заходи безпеки в кримінальному праві (порівняльно-правовий аналіз) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія ; кримінально-виконавче право” / І. М. Горбачова. – Одеса, 2008. – 20 с.
55. Горобец К. В. Мошенничество по уголовному праву России и Франции : дис… кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Горобец Кирилл Владимирович. – М., 2009. – 194 с.
56. Григорьева Л. В. Уголовная ответственность за мошенничество в условиях становления новых экономических отношений : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Григорьева Людмила Викторовна. – Саратов, 1996. – 197 c.
57. Григорьева Л. В. Уголовная ответственность за мошенничество / Л. В. Григорьева. – Саратов : СГАП, 1999. – 116 с.
58. Гришко О. М. Віктимологічна характеристика осіб похилого віку як жертв корисливих злочинів / О. М. Гришко // Часопис Київського університету права. – 2009. – № 2. – С. 250–255.
59. Гуров А. И. Мошенничество и его пофилактика / Гуров А. И. – М. : Знание, 1983. – 64 с.
60. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози : Пер. с фр. В. А. Туманова. – М. : Междунар. отношения, 1999. – 400 с.
61. Дагель П. С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П. С. Дагель, Д. П. Котов. – Воронеж, 1974. – 244 с.
62. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка / Даль В. И. – В 4-х т. – Т. 2. – М. : Терра, 1995. – 784 с.
63. Джужа О. М. Проблеми потерпілого від злочину (кримінологічний та психологічний аспекти) : [навч. посіб.] / Джужа О. М., Моісеєв Є. М. – К., 1994. – 176 с.
64. Діденко В. П. Історія кримінального права України : [монографія] / Діденко В. П. – К., ВБ “Аванпост-Прим”, 2009. – 164 с.
65. Дмитрієв А. І. Порівняльне правознавство : [навч. посіб.] / А. І. Дмитрієв, А. О. Шепель ; відп. редактор В. Н. Денисов. – К. : Юстініан, 2003. – 184 с.
66. Дудоров О. О. Проблеми кримінально-правово охорони системи оподаткування України : дис… доктора юрид. наук : 12.00.08 / Дудоров Олександр Олексійович. – К., 2007. – 528 с.
67. Дячук В. Про поняття “викрадення” у кримінальному праві / В. Дячук // Механізм правового регулювання у правохоронній та правозастосовній діяльності в умовах формування громадянського суспільства (Осінні юридичні читання) : тези доп. та повідом. – Львів, 2006. – С. 59–62.
68. Евангулов Г. Г. Уголовное уложение. Текст закона с очерком основных положений и существенных отличий его от действующего законодательства и с алфавитным предметным указателем / Евангулов Г. Г. – СПб. : Типография акционерного общества “Слово”, 1903. – 398 с.
69. Емельянов В. П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке / В. П. Емельянов // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 7–11.
70. Європейска конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (ратифікована Україною 17 липня 1997 року) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до конвенції :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_004.
71. Жижиленко А. А. Имущественные преступления / Жижиленко А. А. – Л. : Наука и школа, 1925. – 226 с.
72. Журавлев М. Актуальные вопросы судебной практики по уголовным делам о мошенничестве / М. Журавлев, Е. Журавлева // Уголовное право. – 2008. – № 3. – С. 36–43.
73. Завидов Б. Д. Обычное мошенничество и мошенничество в сфере високих технологий : [практ. пособ.] / Завидов Б. Д. – М. : “Издательство ПРИОР”, 2002. – 32 с.
74. Загородников Н. И. Объект преступления и проблема совершенствования уголовного законодательства / Н. И. Загородников // Актуальные проблемы уголовного права. – М., 1988. – С. 23–30.
75. Закон об исламских уголовных наказаниях Исламской Республики Иран / науч. ред. А. И. Ахани ; предисл. зам. Председ. Гос. Думы РФ Ю. Н. Волкова ; Перевод с персид. М. С. Пелевина. – СПб. : Изд-во Р. Асланова “Юридический центр Пресс”, 2008. – 343 с.
76. Закони Ману [Електронний ресурс]. – Режим доступу до тексту :
http://www.philosophy.ru/library/asiatica/indica/samhita/manu/rus.html.
77. Законодательство США: экономические преступления [Електронний ресурс]. – Режим доступу до тексту :
http: //www. russianny. com/ NewDesign /New York /2006 /11/1//index_newyork.asp?ACTION=NEWYORK&ARTNUM=1158091982.
78. Законы вавилонского царя Хаммурапи [Електронний ресурс]. – Режим доступу до тексту :
http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/hammurap.htm.
79. Законы ХІІ таблиц (Приводятся по “Хрестоматии по истории древнего Рима”, изданной под редакцией проф. С. Л. Утченко, 1962 г.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до тексту :
http://ancientrome.ru/gosudar/12.html.
80. Заповіді Божі [Електронний ресурс]. – Режим доступу до тексту :
http://velikden.ks.ua/zakon/zapovidi/zapovidi.html.
81. Зателепин О. К вопросу о понятии объекта преступления в уголовном праве / О. Зателепин // Уголовное право. – 2003. – № 1. – С. 29–31.
82. Захарченко П. П. Історія держави і права України : [підручник] / Захарченко П. П. – К. : Атіка, 2004. – 368 с.
83. Зелинский А. Ф. Криминальная психология. Научно-практическое издание / Зелинський А. Ф. – К. : Юринком Интер, 1999. – 240 с.
84. Зінченко І. О. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання : [монографія] / І. О. Зінченко, В. І. Тютюгін / За заг. ред. проф. Тютюгіна В. І. – Харків : “Фінн”, 2008. – 336 с.
85. Зыков Д. Понятие компьютерного мошенничества / Д. Зыков [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :
http://www.crime-research.org/library/Concept.htm.
86. Игнатова М. А. Уголовное право Италии: основные институты : автореф. дис. на соискание научн. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право” / М. А. Игнатова. – М., 2002. – 24 с.
87. Каменський Д. В. Кримінальна відповідальність за податкові злочини за федеральним законодавством США : дис… кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Каменський Дмитро Васильович. – К., 2010. – 233 с.
88. Карчевський М. В. Злочини у сфері використання комп’ютерної техніки : навч. посіб. / Карчевський М. В. – К. : Атіка, 2010. – 168 с.
89. Качурин Д. В. Уголовная ответственность за обман и злоупотребление доверием (мошенничество) в отношении предприятий, организаций и коммерческих структур с различными формами собственности в период рыночных отношений : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Качурин Дмитрий Владимирович. – М., 1996. – 178 c.
90. Кісілюк Е. М. Кримінальне законодавство в період українського державотворення (1917–1921 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія ; кримінально-виконавче право” / Е. М. Кісілюк. – К., 2003. – 20 с.
91. Клепицкий И. А. Собственность и имущество в уголовном праве / И. А. Клепицкий // Государство и право. – 1997. – № 5. – С. 74–83.
92. Ковбенко Н. Д. Криминологическая характеристика и уголовно-правовые меры противодействия мошенничеству : дис… кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Ковбенко Николай Дмитриевич. – СПб., 2004. – 156 с.
93. Кодекс України про адміністративні правопорушення (станом на 1 листопада 2010 року) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до кодексу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=2&nreg=80731-10.
94. Кодекс України про кримінальні проступки : проект. – Х., 2008. – 61 с.
95. Козочкин И. Д. Современное состояние и проблемы уголовного права США : автореф. дис. на соискание научн. степени докт. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология ; уголовно-исполнительное право” / И. Д. Козочкин. – М., 2008. – 40 с.
96. Козюк М. Н. Сравнительное правоведение и юридический анализ: методологические проблемы / М. Н. Козюк // Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку : зб. наук. статей / За ред. Ю. С. Шемшученка, О. В. Кресіна; упор. О. В. Кресін, О. М. Редькіна, за участі К. О. Черніченка. – К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, Київський університет права НАН України, 2006. – С. 107–114.
97. Конвенція про кіберзлочинність від 23 листопада 2001 року (ратифікована Україною із застереженнями і заявами від 7 вересня 2005 року) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до конвенції :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_575.
98. Конституція України від 28 червня 1996 року (текст Конституції України відповідає тексту, що існував до внесення змін Законом “Про внесення змін до Конституції України” № 2222-IV від 8 грудня 2004 року) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до закону :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0.
99. Коняхин В. П. Теоретические основы построения Общей части Российского уголовного права : [монография] / Коняхин В. П. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. – 348 с.
100. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів : [навч. посіб.] / М. Й. Коржанський. – Видання 3-тє, доп. і пероб. – К. : Атіка, 2007. – 592 с.
101. Коржанський М. Й. Нариси уголовного права / Коржанський М. Й. – К. : Генеза, 1999. – 208 с.
102. Коржанський М. Й. Об’єкт і предмет злочину : [монографія] / Коржанський М. Й. – Д. : Юрид. акад. Мін-ва внутр. справ; Ліра ЛТД, 2005. – 252 с.
103. Коржанский Н. И. Квалификация преступлений против личности и собственности / Коржанский Н. И. – Волгоград, 1984. – 60 с.
104. Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно правовой охраны / Н. И. Коржанский. – М., 1980. – 248 с.
105. Костенко О. М. Культура і закон – у протидії злу : [монографія]. – К. : Атіка, 2008. – 352 с.
106. Костишин В. До питання вдосконалення норми про шахрайство / В. Костишин // Науковий блог НаУ “Острозька академія” [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :
http://naub.org.ua/?p=1265.
107. Костишин В. Особливості об’єкта і предмета злочину шахрайство / В. Костишин [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :
http://naub.org.ua/?p=1276.
108. Коталейчук С. П. Теорія держави та права : навчальний посібник для підготовки до державних іспитів / С. П. Коталейчук. – К. : КНТ, 2009. – 320 с.
109. Кочои С. М. Ответственность за корыстные преступления против собственности / Кочои С. М. – 2-е изд., доп. и перераб. – М., 2000. – 288 с.
110. Кравченко О. В. Психологічні особливості шахрайства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук. : спец. 19.00.06 “Юридична психологія” / О. В. Кравченко. – Х., 2005. – 21 с.
111. Крашенинникова Н. История государства и права зарубежных стран / Н. Крашенинникова, О. Жидкова [Електронний ресурс]. – Режим доступу до тексту :
http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/istrp/index.php.
112. Кривошеин П. К. Преступление. Историческое исследование / Кривошеин П. К. – К. : Украинская академия внутренних дел, 1993. – 72 с.
113. Кригер Г. А. Борьба с хищениями социалистического имущества / Кригер Г. А. – М. : Юрид. лит, 1965. – 328 с.
114. Кригер Г. А. Квалификация хищений социалистического имущества / Кригер Г. А. – Изд. 2-е, испр. и доп. – М. : “Юрид. лит.”, 1974. – 336 с.
115. Кримінальна справа № 1-28/2007 // Архів Снятинського районного суду Івано-Франківської області.
116. Кримінальна справа № 1-п-43/2007 // Архів Смілянського Охтирського міськрайонного суду Черкаської області.
117. Кримінальна справа № 1-58/2007 // Арх