КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ, ЯКІ ВЧИНЮЮТЬСЯ СЛУЖБОВИМИ ОСОБАМИ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ ТА ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Краткое описание

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Воронцов Андрій Володимирович

УДК 343.36:343

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ
ПРАВОСУДДЯ, ЯКІ ВЧИНЮЮТЬСЯ СЛУЖБОВИМИ
ОСОБАМИ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ ТА ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, профе-сор, заслужений юрист України
Глушков Валерій Олександрович

Одеса – 2011

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРО-ЧЕНЬ.......................................................................4

ВСТУП.............................................................................................................................6

РОЗДІЛ 1. Генезис законодавства та кримінально-правова характеристика суспільної небезпеки злочинів проти правосуддя, які вчинюються службовими особами органів дізнання та до-судового слідств..........15
1.1. Історико-правовий аналіз генезису законодавства про злочини, які вчинюються службовими особами у сфері правосуддя.................................15
1.2. Кримінально-правова характеристика суспільної небезпеки злочинів проти правосуддя, які вчинюються службовими особами органів діз-нання та досудового слідст-ва.....................................................................25
Висновки до розділу 1.................................................................................40
РОЗДІЛ 2. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинів проти правосуддя, які вчинюються службовими особами органів дізнання та досудового слідст-ва........................................................................................................43
2.1. Ознаки об’єкта злочинів проти правосуддя, які вчинюються службовими особами органів дізнання та досудового слідст-ва..............................43
2.2. Ознаки об’єктивної сторони злочинів проти правосуддя, які вчинюються службовими особами органів дізнання та досудового слідства.........63
2.3. Ознаки суб’єкта злочинів, які вчинюються службовими особами орга-нів дізнання та досудового слідст-ва..........................................................95
2.4. Ознаки суб’єктивної сторони злочинів проти правосуддя, які вчиню-ються службовими особами органів дізнання та досудового слідст-ва..................................................................................................................118
Висновки до розділу 2...............................................................................136
РОЗДІЛ 3. Спеціальні питання кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя, які вчинюються службовими особами органів дізнання та досудового слідст-ва:..........................................................140
3.1. Кваліфікуючі ознаки та відмежування злочинів проти правосуддя, які вчинюються службовими особами органів дізнання та досудового слідства від суміжних скла-дів….....................................................................140
3.2. Покарання за злочини проти правосуддя, які вчинюються службовими особами органів дізнання та досудового слідства за національним кри-мінальним законодавством і законодавством окремих кра-їн...............176
Висновки до розділу 3...............................................................................187

ВИСНОВКИ................................................................................................................194

ДОДАТ-КИ...................................................................................................................201

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................245

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
абз. – абзац
ВР – Верховна Рада
ВР АРК – Верховної Ради Автономної Республіки Крим
гл. – глава
гл.гл. – глави
ГСУ – Головне слідче Управління
ГУМВС Укр. – Головне Управління Міністерства внутрішніх спав України
ДСК – для службового користування
ЄС – Європейський Союз
ЗМІ – засоби масової інформації
ЗС – Збройні Сили України
ЗЧ КК – Загальна частина Кримінального кодексу
ІТТ – ізолятор тимчасового тримання
ОЧ КК – Особлива частина Кримінального кодексу
КК – Кримінальний кодекс
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
м. – місто
МВС – Міністерство внутрішніх спав
МОЗ – Міністерство охорони здоров’я
ООН – Організація Об’єднаних Націй
ПВСУ – Пленум Верховного Суду України
п. – пункт
п.п. – підпункти
р. – рік
рр. – роки
розд. – розділ
РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
РФ – Російська Федерація
СВ – слідче відділення.
СБУ – Служба безпека України
СІЗО – слідчий ізолятор.
СНД – Співдружність Незалежних Держав
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
ст. – стаття
ст. ст. – статті
СУ – Слідче Управління
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
ч. – частина

ВСТУП
Актуальність теми. Становлення України як правової та демократичної держави, сповідання високих ідеалів справедливості і верховенства права, інтег-рація до європейської спільноти вимагають кардинальних підходів щодо забезпечення захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина в процесі здійснення правосуддя. Незважаючи на високі вимоги, які висуваються національним законодавством до діяльності правоохоронних органів взагалі та окремих їх структур, ситуація у сфері забезпечення кримінального судочинства, має негативні тенденції. Керівництво держави, зокрема МВС України, вкрай стурбоване станом законності в органах внутрішніх справ. Законодавчі, організаційні, профілактичні та практичні заходи, які спрямовані на запобігання злочинним проявам та іншим надзвичайним подіям серед особового складу, залишаються малоефективними, а реагування щодо порушників – невиправдано м’якими.
За Кримінальним кодексом України (далі – КК) першою групою злочинів проти правосуддя є: завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою (ст. 371 КК України); притягнення завідомо невинного до криміналь-ної відповідальності (ст. 372 КК України); примушування давати показання (ст. 373 КК України), як спеціальних видів зловживання службовим становищем чи перевищення влади. Ці злочини, як правило, органічно поєднані між собою й ма-ють розглядатися в комплексі.
Згідно зі статистичною звітністю Державної судової адміністрації України, Генеральної прокуратури України та Департаменту інформаційних технологій МВС України з 2001 по 2010 рік порушено лише 32 кримінальні справи за ст. ст. 371 – 373 КК України. Однак дані МВС України свідчать про чисельні пору-шення законності у процесі провадження дізнання і досудового слідства в кримінальних справах: недотримання та порушення кримінально-процесуального законодавства, тортури у процесі допитів, тобто культивується хибний підхід до показників щодо розкриття злочинів та досягнення результативності в роботі будь-якими, навіть протизаконними, шляхами і методами тощо. Латентність зазначених злочинів зумовлена такими чинниками: потерпілі не завжди інформують державні і правоохоронні органи про безпідставні затримання, арешти, тримання під вартою, здійснення незаконних приводів, примушування давати показання, у зв’язку зі зневірою у справедливість і законність; ускладненість і тяганина розгляду таких заяв, а іноді й відсутність можливості довести свою непричетність до інкримінованого особі злочину.
Шкода, яка завдається такими діяннями, полягає не лише в порушенні законних прав і свобод людини та громадянина, а й у тому, що такі факти підривають авторитет державної влади взагалі, органів внутрішніх справ, прокуратури, суду, органів та установ з питань виконання покарань зокрема.
Боротьба з такими злочинами, які вчинюються службовими особами на початковій стадії кримінального судочинства, є важливою складовою утвердження верховенства права в Україні.
Проблемні питання кримінальної відповідальності за злочини проти право-суддя досліджували, зокрема: Ю. В. Александров, П. П. Андрушко, М. І. Ануфрієв, М. І. Бажанов, О. М. Бандурка, Ю. В. Баулін, А. М. Бойко, І. Ю. Бунєв, І. О. Бушуєв, І. С. Власов, Б. С. Воронцов, І. А. Дришлюк, В. О. Глушков, М. Н. Голоднюк, Н. О. Гуторова, Т. М. Добровольський, О. М. Джужа, В. Ф. Кириченко, В. В. Кончаковська, Т. В. Кондратова, М. Й. Коржанський, О. М. Костенко, В. В. Кудрявцев, Я. М. Кульберг, Ю. І. Кулєшов, В. Т. Маляренко, П. С. Матишевський, М. І. Мельник, П. П. Михайленко, В. О. Меркулова, Г. О. Омельченко, В. О. Навроцький, В. І. Осадчий, М. І. Панов, О. І. Плужнік, Ш. С. Рашковська, М. В. Сийплокі, В. В. Сташис, Є. Л. Стрельцов, С. А. Тарарухін, В. Я. Тацій, С. І. Тихенький, В. І. Тютюгін, І. М. Тяжков, І. С. Уласов, М. І. Хавронюк, Д. О. Хан-Магомедов, Є. В. Фесенко, О. А. Чуванов, М. Д. Шаргородський, С. С. Яценко та інші.
Наукові праці цих учених є вагомим внеском у науку кримінального права, для практики кваліфікації, запобігання окремим видам злочинів проти правосуддя та створюють значне наукове підґрунтя для подальших досліджень. Разом із тим, багато проблемних питань правильної кваліфікації у процесі здійснення правосуддя залишаються дискусійними й вирішуються суперечливо. Це зумовлено, зокрема, і тим, що комплексного дослідження злочинів проти правосуддя, які вчинюються службовими особами органів дізнання та досудового слідства, у національній кримінально-правовій доктрині ще не проводилось. Це одна з причин, яка пояснює відсутність поширеної слідчої та судової практики застосування кримінального законодавства в цій сфері. Про важливість тлумачення кримінально-правових норм та дослідження вказаної проблематики свідчить і необхідність подальшого вдосконалення чинного законодавства, обґрунтованої і чіткої кваліфікації та запобігання злочинам, які вчинюються службовими особами органів дізнання та досудового слідства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках плану науково-дослідної роботи Одеського державного університету внутрішніх справ за темою: “Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави” № РК 0103U002568 (IV кв. 2003 р. – IV кв. 2008 р.), наказу МВС України від 05.07.2004 № 755 “Про затвердження “Пріоритетні напрями наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС на період 2004 – 2009 років” (п. 6 – захист прав, свобод та законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності; п. 10 – нормативно-правове забезпечення захисту прав і свобод людини у діяльності органів внутрішніх справ; п. 11 – нормативно-правове регулювання захисту суб’єктів кримінального процесу).
Обраний напрям дослідження ґрунтується і на основних положеннях (п. 11) Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007 – 2009 роки (за-тверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1767 (змі-нами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 р. № 980).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є проведення юридичного аналізу кримінальної відповідальності за завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою; притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності; примушування давати показання, та розроблення на його основі рекомендацій з удосконалення чинного законодавства і підвищення ефективності правозастосування.
Досягнення поставленої мети зумовило постановку таких взаємопов’язаних завдань:
розглянути генезис інституту злочинів проти правосуддя, які вчиняються службовими особами органів дізнання та досудового слідства;
дослідити ступінь суспільної небезпеки злочинів проти правосуддя, які вчи-нюються службовими особами органів дізнання та досудового слідства (ст. ст. 371 – 373 КК України), і обґрунтувати їх підвищений ступінь суспільної небезпеки;
провести юридичний аналіз складів злочинів, зокрема:
дослідити родовий та безпосередній об’єкти злочинів проти правосуддя, пе-редбачених ст. ст. 371 – 373 КК України,
проаналізувати й розкрити зміст ознак об’єктивної сторони злочинів та ви-значити момент їх закінчення,
з’ясувати ознаки, які характеризують суб’єкт і суб’єктивну сторону цих зло-чинів,
охарактеризувати кваліфікуючі ознаки цих злочинів;
установити відповідні ознаки досліджених злочинів, які відрізняють їх від суміжних складів злочинів;
провести порівняльно-правовий аналіз завідомо незаконного затримання, приводу, арешту або тримання під вартою, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, примушування давати показання щодо відповіда-льності та покарання за чинним Кримінальним кодексом України та за законодавством окремих зарубіжних країн;
визначити межі кримінальної відповідальності досліджених злочинів;
сформулювати науково обґрунтовані рекомендації удосконалення чинного національного законодавства, зокрема КК України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини (цінності, блага), які виника-ють у зв’язку з охороною прав і свобод людини та громадянина у сфері криміна-льної юстиції.
Предмет дослідження є кримінальна відповідальність за вчинення злочинів: завідомо незаконного затримання, приводу, арешту або тримання під вартою (ст. 371 КК України), притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідаль-ності (ст. 372 КК України), примушування давати показання (ст. 373 КК України) щодо злочинів, які розслідуються службовими особами органів дізнання та досудового слідства.
Методи дослідження. У роботі використано як загальнонаукові, так і конк-ретно-соціологічні методи пізнання, зокрема:
діалектичний метод пізнання (п. 1.2 та 2.1) соціально-правових явищ, згідно з яким досліджувані явища вивчаються в єдності їх фактичної суті та юридичної форми, дозволило розглянути норми про відповідальність за вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 371 – 373 КК України, як злочинів проти правосуддя;
історико-правовим методом (п. 1.1) проведено дослідження етапів розвитку законодавства про відповідальність за завідомо незаконне затримання, привід, арешт або тримання під вартою, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, примушування давати показання;
формально-логічний метод (п. 1.2) надав можливість дослідити юридичні поняття, зміст та сутність завідомо незаконного затримання, приводу, арешту або тримання під вартою, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, примушування давати показання;
догматичний метод (п. 1.2, 2.1. – 2.4) дозволив провести юридичний аналіз кримінально-правових норм чинного КК України, що сприяло виявленню недоліків та допомогло сформулювати пропозиції щодо його подальшого вдосконалення;
порівняльно-правовий метод (п. 3.1 та 3.2) використовувався у порівнянні вітчизняних кримінально-правових норм, які регламентують відповідальність за ці злочини з відповідними нормами законодавства окремих зарубіжних країн;
конкретно-соціологічний метод (п. 1.2 та 2.3) дозволив отримати уявлення про рівень, стан, структуру, характер, динаміку, географію та топографію злочинності в Україні, а також основні напрями запобігання;
статистичний метод (п. 1.2, 2.2 – 2.4) застосовувався при аналізі даних щодо кількості і поширеності зазначених явищ.
Застосування вказаних методів визначається системним підходом, який надав можливість дослідити проблеми у поєднанні їх соціального змісту та юридичної форми, здійснити юридичний аналіз елементів складів злочинів, передбачених ст. ст. 371 – 373 КК України.
Науково-теоретичну основу дисертації становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі філософії, теорії держави і права, кримінального права і процесу, криміналістики, кримінології, психології, психіатрії, судової ме-дицини тощо.
Правову основу дисертаційного дослідження складають положення міжнаро-дно-правових актів, Конституції України, чинних національних нормативно-правових актів, зокрема КК України, законодавство окремих пострадянських країн СНД (Азербайджану, Киргизстану, Російської Федерації, Таджикистану, Узбекистану), а також зарубіжних країн (Австралії, Аргентини, Болгарії, Голландії, Данії, Іспанії, Литви, Сан-Марино, Німеччини, Франції, Японії).
Емпіричну основу дисертаційного дослідження склали: статистична звітність Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Дер-жавної судової адміністрації України протягом 2001 – 2010 рр.; результати анке-тування 370 практичних працівників підрозділів дізнання та досудового слідства (органів внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури тощо) у м. Києві, м. Одесі, Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавсь-кій, Херсонській, Чернігівській, Черкаській областях; матеріали 22 найбільш ха-рактерних із точки зору правозастосування кримінальних справ, за якими пред’явлено обвинувачення 16-ти службовим особам органів дізнання та досудового слідства у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 371 – 373 КК України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі сформульовано низку концептуальних положень щодо кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя, учинені службовими особами ор-ганів дізнання та досудового слідства. Найбільш значущими з них є такі:
уперше:
доведено, що злочини проти правосуддя, які вчинюються службовими осо-бами органів дізнання та досудового слідства, передбачені ст. ст. 371 – 373 КК України, становлять підвищений ступень суспільної небезпеки, заподіюючи при цьому тяжку або особливо тяжку шкоду суспільним відносинам (цінностям, бла-гам) та підривають авторитет органів державної влади, органів внутрішніх справ, прокуратури, суду, органів і установ виконання покарань України;
обґрунтовано, що родовий об’єкт злочинів проти правосуддя – це встановлений порядок діяльності, який забезпечує нормальне функціонування органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду, органів і установ виконання покарань та реалізації конституційних принципів їх діяльності. Безпосередній об’єкт досліджених злочинів – це встановлений порядок діяльності, який забезпечує захист прав і законних інтересів людини і громадянина, якими вони наділені як учасники чи суб’єкти кримінального судочинства;
доведено наявність законодавчого врегулювання кримінальної відповідаль-ності за вчинення злочинів проти правосуддя в більшості правових систем світу. Відмічено різні підходи щодо формулювання складів відповідних злочинів, сис-тематизації норм, якими вони регламентовані, та розмежування з іншими склада-ми злочинів;
запропоновано на законодавчому рівні розширити кваліфікуючі ознаки та види кримінального покарання досліджених злочинів;
удосконалено:
поняття родового об’єкта злочинів за ст. ст. 371 – 373 КК України;
систему злочинів, що містяться в розділі XVIII “Злочини проти правосуддя” Особливої частини КК України;
відмежування злочинів, передбачених ст. ст. 371 – 373 КК України, від сумі-жних складів злочинів спеціального перевищення влади або зловживання нею;
сформульовано:
пропозиції щодо редакцій ст. ст. 371 – 373 КК України;
набули подальшого розвитку:
історія формування інституту злочинів проти правосуддя, які вчинюються службовими особами органів дізнання та досудового слідства;
наукове тлумачення категорій “правосуддя”, “службова особа”, “посадова особа” й “насильство”;
класифікація суб’єктів злочинів за їх соціальним та службовим становищем у ст. ст. 371 – 373 КК України;
загальнотеоретичні проблеми кримінально-правової характеристики суб’єктивної сторони злочинів, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 371, ст. 372 та ч. 1 ст. 373 КК України.
Викладене дозволить вдосконалити, розширити перелік видів кваліфікуючих ознак, сприятиме спрощенню та недопущенню помилок у процесі кваліфікації досліджених злочинів.
Дисертаційна робота виконана на стику наук: кримінального права України, кримінології, кримінально-процесуального права України та криміналістики.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення сформульовані автором, мають науково-теоретичне, практичне й виховне значення у:
законотворчій діяльності – результати дослідження можуть бути використані при розробленні нормативно-правових актів та в подальшому вдосконаленні кримінального законодавства України;
правозастосовній діяльності – результати дослідження можуть бути використані в слідчій практиці в процесі розслідування кримінальних справ за злочини проти правосуддя, які вчинюються службовими особами органів дізнання та досудового слідства, а також у судовій практиці;
навчальному процесі – результати дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін “Кримінальне право”, Кримінологія” та окремих спецкурсів;
правовиховній сфері – результати дослідження сприятимуть підвищенню рівня правової культури та правової свідомості працівників правоохоронних органів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки та прак-тичні рекомендації дисертації доповідались та обговорювались на засіданнях ка-федри кримінального права та кримінології Одеського державного університету внутрішніх справ та оприлюднювалися на: Міжнародній науково-практичній конференції “Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (м. Одеса, 9 листопада 2001 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства” (м. Львів, 4 – 5 квітня 2003 р.); ІІ звітній конференція професорсько-викладацького складу ОЮІ ХНУВС (м. Одеса, 22 – 23 квітня 2005 р.); V звітній конференції науково-педагогічного складу ОДУВС (м. Одеса, 16 травня 2008 р.); Регіональній науково-практичній конференції “Дотримання прав та свобод людини і громадянина: сучасний стан, проблеми та шляхи вирішення” (м. Одеса, 24 грудня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави” (м. Одеса, 10 квітня 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Організаційно-правові засади боротьби з правопорушеннями на транспорті” (м. Одеса, 9 – 10 жовтня 2009 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави” (м. Одеса, 23 квітня 2010 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження містяться у 17 наукових працях, 9 з них, включені до переліку наукових фахових видань, затвер-джених ВАК України, та 8 в інших публікаціях (доповіді на міжнародних, регіо-нальних та вузівських конференцій).
Структура дисертації зумовлена предметом дослідження, метою і завдан-нями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують шість під-розділів, висновків, 8 додатків (43 сторінки) та списку використаної літератури (278 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 269 сторінок, її основний зміст – 195 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У роботі подається нове вирішення наукового завдання, сутність якого полягало у здійсненні юридичного аналізу кримінальної відповідальності за завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою; притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності; примушування давати показання та розроблення на її основі рекомендацій удосконалення чинного законодавства і підвищення ефективності правозастосування. Найбільш вагомими висновками дисертації є такі.
1. Генезис норм про відповідальність за завідомо незаконне затримання, привід, арешт або тримання під вартою, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, примушування давати показання у національному законодавстві відбувалося у контексті розвитку норм, які передбачають відповідальність за вчинення злочинів проти правосуддя.
2. Підвищений ступінь суспільної небезпеки досліджених злочинів криється у площині заподіяння або погрози заподіяння шкоди суспільним відносинам (цінностям, благам). Відповідно, ступінь суспільної небезпеки злочинів у процесі здійснення правосуддя – це їх об’єктивна властивість, і являє собою протидію нормальному функціонуванню органів правосуддя та окремих службових осіб, порушуючи при цьому права і свободи людини і громадянина. Ця властивість є складовою підвищеної суспільної небезпеки досліджених злочинів.
3. Родовий об’єкт всіх злочинів, які розміщені у розділі XVIII КК України “Злочини проти правосуддя” не має спільності і єдності. Ураховуючи поняття цього об’єкта досліджених злочинів проти правосуддя, обґрунтовано підстави для поділу розділу ХVІІІ ОЧ КК України на підрозділи: ХVІІІ-І “Злочини проти нормальної діяльності органів судової влади та судового процесу”, до якого внести ст. ст. 371 – 376, 382 – 397 КК України, та ХVІІІ-ІІ “Злочини проти діяльності інших суб’єктів у сфері сприяння та реалізації завдань правосуддя”, до якого внести ст. ст. 377 – 381, 398 – 400 КК України.
Родовий об’єкт злочинів проти правосуддя – це встановлений порядок діяльності, який забезпечує нормальне функціонування органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду, органів і установ виконання покарань та реалізації конституційних принципів їх діяльності. Безпосередній об’єкт досліджених злочинів – це встановлений порядок діяльності, який забезпечує захист прав і законних інтересів людини і громадянина, якими вони наділені як учасники чи суб’єкти кримінального судочинства. Додатковим безпосереднім факультативним об’єктом є: у ч. 3 ст. 371 КК України – життя, здоров’я, честь, гідність, майнові та інші особисті інтереси; у ч. 2 ст. 372 КК України – встановлений порядок діяльності державного органу та окремих його представників щодо підготовки, складання та використання офіційних документів; ч. 2. ст. 373 КК України – здоров’я, свобода, честь і гідність особи.
4. Об’єктивна сторона злочинів, передбачених ст. ст. 371 – 373 КК України, характеризується їх учиненням шляхом активних, свідомих і вольових дій з по-рушенням положень Конституції України, КПК України та іншого чинного зако-нодавства.
Злочини є закінченими з моменту вчинення дій, пов’язаних із: завідомо незаконним (безпідставним) затриманням, приводом, арештом, триманням під вартою; винесенням уповноваженою на те особою постанови про притягнення завідомо невинної особи як обвинуваченого, а не з моменту пред’явлення обвинувачення, тобто коли постанова про притягнення як обвинуваченого пред’явлена особі для ознайомлення, або обранням запобіжного заходу щодо цієї особи, або була скасована ця постанова прокурором, або була особа, засуджена за злочин, у вчиненні якого вона обвинувачувалася; примушуванням особи давати показання у процесі допиту. Ці дії суттєво обмежують її права і свободу, як учасника чи суб’єкта кримінального судочинства, заподіюють істотну (а в окремих випадках – тяжку або особливо тяжку) шкоду суспільним відносинам або ставлять під погрозу заподіяння такої шкоди.
За ознаками об’єктивної сторони злочину основні склади досліджених зло-чинів є формальні, а кваліфіковані (ч. 3 ст. 371 та ч. 2 ст. 373 КК України) є мате-ріальні, оскільки вчинення указаних в диспозиції дій заподіює відповідну шкоду суспільним відносинам (цінностям, благам).
5. Суб’єкт злочинів, передбачений ст. ст. 371 – 373 КК України, – спеціаль-ний. Ним може бути лише службова (посадова) особа, яка провадить дізнання та досудове слідство: дізнавач, слідчий, а в окремих випадках – начальник слідчого відділу (як співучасник) або прокурор у разі вчинення злочину за ст. 372 КК України. Співучасником злочину може бути загальний суб’єкт – особа, яка сприяє вчиненню цих злочинів і не містять ознак спеціального суб’єкта. При цьому дії такого співучасника підлягають кваліфікації за статтею, яка передбачає відповідальність виконавця злочину.
6. Суб’єктивна сторона досліджених злочинів характеризуються лише наяв-ністю прямого умислу. “Завідомість” у ст. ст. 371 та 372 КК України як елемент суб’єктивної сторони і характеризує високий ступінь усвідомлення свого діяння.
Наявність же змішаної (подвійної) форми вини у цих злочинах не виключа-ється і пояснюється тим, що психічне ставлення винної особи до використання службових (посадових) повноважень та обов’язків є умисним, а до настання сус-пільно небезпечних наслідків є необережним (у ч. 3 ст. 371 КК або ч. 2 ст. 373 КК за певних обставин дій суб’єкта). Однак наявність змішаної форми вини в досліджених злочинах, передбачених ч. 3 ст. 371 та ч. 2 ст. 373 КК України, не виключається. У разі врахування пропозицій науковців щодо вдосконалення ст. 372 КК України (передбачення в диспозиції статті заподіяння тяжких наслідків), психічне ставлення до настання таких наслідків може полягати як в умисній, так і необережній формі вини, тобто наявність змішаної форми вини теж не слід виключати і в цьому злочині.
7. Кваліфікуючими ознаками об’єктивної сторони досліджених злочинів є:
а) тяжкі наслідки, корисливий мотив та інші особисті інтереси завідомо неза-конного затримання, приводу, арешту або тримання під вартою, передбаченого ч. 3 ст. 371 КК України, мають чітко виражений і встановлений характер. Відповідно, суспільно небезпечні наслідки впливають на їх ступінь, а мотив і мета – на кримінальну відповідальність винного і мають велике значення щодо вирішення питання про визначення обґрунтованого і справедливого виду і міри покарання.
Необхідність урахування в диспозиції статті настання особливо тяжких нас-лідків викликано низкою негативних тенденцій, які простежуються сьогодні в підрозділах правоохоронних органів, та дозволить розширити настання й інших негативних наслідків злочину, які на практиці не враховуються (розірвання конт-рактів, банкрутство, настання фінансової неспроможності тощо – вважати тяжкими, а заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого, доведення до самогубства, заподіяння смерті тощо – як особливо тяжкі наслідки). Відповідно, додаткова кваліфікація за сукупністю злочинів є недоцільною;
б) ч. 2 ст. 372 КК України містить посилання на притягання завідомо невин-ного до кримінальної відповідальності з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину і спричиняє для винного більш сувору відповідальність у частині кримінально-правових, кримінально-процесуальних та кримінально-виконавчих наслідків. Науково обґрунтованим є визначення, що фальсифікація доказів у кримінальній справі може вчинюватися різноманітними способами.
У чинному КК України суспільно небезпечні наслідки та ступінь їх тяжкості, мотиви та інші особисті інтереси в разі необґрунтованого притягнення особи до кримінальної відповідальності є факультативними ознаками і не впливають на кваліфікацію злочину, що є необґрунтованим і недоцільним. Урахування зазначеного надасть можливість максимально спростити процес правильної кваліфікації;
в) ч. 2 ст. 373 КК України містить такі ознаки, як насильство та знущання.
У чинному КК України термін “погроза” входить як до змісту поняття насильства (психічного), так і до поняття “знущання над особою”. Однак пог-роза може тривати довше, ніж протизаконне фізичне насильство. Тому невиправданою є позиція законодавства в процесі допиту неврахування погрози застосування насильства або знущання над особою.
Урахування такої кваліфікуючої ознаки (“погроза застосування таких дій”) у диспозиції ч. 2 ст. 373 КК України остаточно підкреслює суспільну небезпеку злочину, що є одним із критеріїв оцінки вчиненого в цілому та нормативного вті-лення принципів верховенства права в механізмі кримінально-правового регулю-вання та чіткого тлумачення закону.
8. Досліджені злочини проти правосуддя є суміжними злочинам проти життя і здоров’я особи, проти власності, у сфері службової діяльності тощо і являють собою спеціальні види зловживання чи перевищення влади або службового становища і розрізняються насамперед за родовим об’єктом злочинів. Розмежування суміжних складів злочинів зумовлено чітким установленням спеціальних ознак, які мають наявність або відсутність залежно від характеру діяння та його спрямованості.
9. Проведений юридичний аналіз санкцій кримінально-правових норм за вчинення цих злочинів не відзначається суворістю покарання у співвідношенні щодо кримінальної відповідальності та покарання аналізованих злочинів криміна-льного законодавства окремих країн СНД: Азербайджану, Киргизстану. Вод-ночас, більш м’які санкції кримінальної відповідальності спостерігаються за КК Таджикистану. В окремих санкціях відповідних норм кримінального законодавства країн СНД (Азербайджану, Киргизстану, Таджикистану) виділено й додаткові види покарання (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю). Обґрунтовано, що вказаний вид покарання слід передбачити не тільки в санкції ст. 372, і й у ст. 373 КК України, а також підвищити межі цього виду покарання у ч. 3 ст. 371 КК України.
Визначено питання регламентації та тенденцій розвитку відповідальності за кримінальним законодавством зарубіжних країн (Австралії, Аргентини, Болгарії, Голландії, Данії, Іспанії, Сан-Марино, Франції, Японії) щодо досліджених злочи-нів, зокрема, з однієї сторони – передбачення спеціальних норм у КК Данії й Франції. З іншої сторони (КК – Аргентини, Австралії, Болгарії, Голландії, Іспанії, Литви, Сан-Марино) – відсутність спеціальних норм або подібної кримінально-правової охорони здійснення правосуддя які б установлювали відповідальність за вчинення цих злочинів (наприклад КК Литви містить главу XXXIV: “Злочини та кримінальні проступки проти правосуддя” (ст. ст. 231 – 248). На нашу думку, вчинюючи подібні або схожі діяння, відповідна особа підлягає кримінальній відповідальності за зловживання або перевищення влади.
10. Підсумовуючи викладене, вважаємо за необхідне надати такі пропозиції:
1) поділити розділ ХVІІІ “Злочини проти правосуддя” ОЧ КК України на підрозділи: ХVІІІ-І “Злочини проти нормальної діяльності органів судової влади та судового процесу”, до якого внести ст. ст. 371 – 376, 382 – 397 КК України; ХVІІІ-ІІ “Злочини проти діяльності інших суб’єктів у сфері сприяння та реалізації завдань правосуддя”, до якого внести ст. ст. 377 – 381, 398 – 400 КК України;
2) частину 3 ст. 371 КК України викласти у такій редакції:
Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони заподіяли тяжкі або особливо тяжкі наслідки чи були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, –
караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років;
3) ураховуючи попередні дослідження науковців щодо вдосконалення ст. 372 КК України, вважаємо за потрібне деталізувати та уточнити запропонований ними текст редакції цієї статті і викласти у такій редакції:
Стаття 372. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності
Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те законом особою, –
карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Те саме діяння, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією, –
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавлен-ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до чотирьох років.
Дії, передбачені частиною першою або другою, що заподіяли тяжкі або особливо тяжкі наслідки, а також учинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, –
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років з конфіскацією майна;
4) частину 2 ст. 373 КК України, викласти у такій редакції:
Ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або знущанням над особою, чи з погрозою застосування таких дій за відсутності ознак катування, –
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбав-ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

I. Нормативний матеріал
1. Конституція України [ Електронний ресурс ] : закон України від 28. 06. 1996 р. № 254к/96-ВР із змін., внес. згідно із Законами України : за станом на 25. 06. 2008 р. – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрана.
2. Концепція реформування кримінальної юстиції в Україні [ Текст ] : указ Президента України від 18. 04. 2008 р. № 311/2008. – К., 2008.
3. Кримінальний кодекс України [ Електронний ресурс ] : закон України від 05. 04. 2001 р. № 2341-III із змін., внес. згідно із Законами України та Рішеннями Конституційного Суду : за станом на 10. 09. 2009 р. № v020p710-09. – Елект-рон. дан. (1 файл). – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з ек-рана.
4. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах [ Текст ] / відп. ред. В. Т. Маляренко. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 800 с.
5. Кримінально-процесуальний кодекс України [ Електронний ресурс ] : закон України від 28. 12. 1960 р. № 1001-05 із змін., внес. згідно із Законами Украї-ни : за станом на 07. 05. 2008 р. – Електрон. дан. (3 файли). – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрана.
6. Про оголошення вироків судів стосовно колишніх працівників міліції [ Текст ] : наказ МВС України від 06. 08. 2009 р. № 339. – К., 2009. – ДСК.
7. Про оголошення рішень судів щодо притягнення до кримінальної відповіда-льності колишніх працівників міліції [ Текст ] : наказ МВС України від 07. 10. 2010 р. № 483. – К., 2010. – ДСК.
8. Про стан дисципліни та законності серед особового складу органів внутріш-ніх справ України за 12 місяців 2007 року [ Текст ] : доповідна записка Депа-ртаменту кадрового забезпечення МВС України від 18. 02. 2008 р. № 5528. – К., 2008. – ДСК.
9. Про стан дисципліни й законності в діяльності органів та підрозділів внутрі-шніх справ та заходи щодо його покращення [ Текст ] : наказ МВС України від 26. 03. 2010 р. № 90. – К., 2010. – ДСК.
10. Про боротьбу з корупцією [ Електронний ресурс ] : закон України від 05. 10. 1995 р. № 356/95-ВР із змін., внес. згідно із Законом України від 11. 03. 2007 р. № 424-16. – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрана.
11. Про міліцію [ Електронний ресурс ] : закон України від 20. 12. 1990 р. № 565-ХІІ в редакції Закону України від 04. 06. 2008 р. № 309-17. – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрана.
12. Про попереднє ув’язнення [ Електронний ресурс ] : закон України від 30. 06. 1993 р. № 3352-ХІІ в редакції Закону України від 11. 06. 2009 р. № 1254-17. – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрана.
13. Про попередження насильства в сім’ї [ Електронний ресурс ] : закон України від 15. 11. 2001 р. № 2789-ІІІ змін. і доп., внес. згідно із Законами України : за станом на 25.09.2008 р. № 599-VI. – Електрон. дан. ( 1 файл ). – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua . – Назва з екрана.
14. Про судоустрій України [ Електронний ресурс ] : закон України від 07. 02. 2002 р. № 3018-ІІІ із змін., внес. згідно із Законами України та Рішеннями Конституційного Суду : за станом на 22. 05. 2008 р. – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрана.
15. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах [ Текст ] : [ 3-е вид., змін. і доп. ]. – К. : Скіф, 2008. – 504 с. (Кодекси і закони України).
16. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах [ Текст ] / [упоряд. В. В. Рожнова, А. С. Сизоненко, Л. Д. Удалова]. – К. : ПАЛИВОДА А. В., 2010. – 456 с.
17. Уголовный кодекс Австралии, 1995 г. [ Текст ] / науч. ред. и предисл. канд. И. Д. Козочкина, Е. Н. Трикоз ; пер. с англ. Е. Н. Трикоз. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. – 388 с.
18. Уголовный кодекс Азербайджанской республики [ Текст ] / науч. ред., пре-дисл. И. М. Рахимова ; пер. с азерб. Б. Э. Аббасова. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 325 с.
19. Уголовный кодекс Аргентины [ Текст ] / вступ. ст. Ю. А. Голика. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. – 240 с.
20. Уголовный кодекс Болгарии [ Текст ] / под ред. Антуанета Тодорова. – Со-фия : ВИА, 2002. – 168 с.
21. Уголовный кодекс Голландии [ Текст ] / науч. ред. Б. В. Волженкин ; пер. с анг. И. В. Мироновой. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2000. – 253 с.
22. Уголовный кодекс Дании [ Текст ] / науч. ред. и предисл. С. С. Беляева ; пер. с дат. и англ. С. С. Беляева, А. Н. Речевой, Н. Е. Крыловой. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2001. – 230 с.
23. Уголовный кодекс Испании [ Текст ] / под ред. и с предисл. Н. Ф. Кузнецо-вой, Ф. М. Решетникова. – М. : ЗЕРЦАЛО, 1998. – 218 с.
24. Уголовный кодекс Кыргызской Республики [ Текст ] / предисл. А. П. Стука-нова, П. Ю. Константинова – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. – 352 с.
25. Уголовный кодекс Литовской республики [ Текст ] / науч. ред. В. Павило-нис ; предисл. Н. И. Мацнева ; вступ. ст. В. Павилониса, А. Абрамавичуса, А. Дракшене ; пер. с лат. В. П. Казанскене. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 470 с.
26. Уголовный кодекс Республики Сан-Марино [ Текст ] / науч. ред., вступ. ст. С. В. Максимовна ; пер. с итал. В. Г. Максимовна. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. – 253 с.
27. Уголовный кодекс Республики Таджикистан [ Текст ] / предисл. А. В. Фёдо-рова. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2001. – 410 с.
28. Уголовный кодекс Республики Узбекистан : с изменю и дополн. на 15 июля 2001 г. [ Текст ] / вступ. стат. М. Х. Рустамбаева, А. С. Якубова, З. Х. Гулямова. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2001. – 338 с.
29. Уголовный кодекс Франции [ Текст ] / науч. ред. : Л. В. Головко, Н. Е. Кры-лова. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. – 650 с.
30. Уголовный кодекс Федеративной Республики Германии [ Текст ] / [науч. ред. и вступ. статья док. юрид. наук, проф. Д. А. Шестакова] ; предисл. доктора права П.-Г. Йошека ; перев. с немецкого Н. С. Рачковой. – СПб. : Юридический центр пресса, 2003. – 524 с.
31. Уголовный кодекс Японии [ Текст ] / науч. ред. и предисл. А. И. Коробеева. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. – 226 с.

II. Спеціальна література
32. Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию [ Текст ] / Г. С. Абра-мова. – Екатеринбург : Деловая книга ; М. : АКАДЕМИЯ, 1995. – 224 с.
33. Авдеев М. И. Курс судебной медицины [ Текст ] / М. И. Авдеев. – М. : Био-медгиз, 1959. – 486 с.
34. Авдеев М. Определение степени тяжести телесных повреждений [ Текст ] / М. Авдеев // Соц. законность. – 1975. – № 7. – С. 54 – 59.
35. Аксанюк М. Генпрокуратура умыла руки [ Електронний ресурс ] Михаил Ак-санюк // Зеркало недели. – № 2 (530). 22-28 января 2005. – Режим доступу : http//www.zn.ua/1000/1050/48983/.
36. Алексеев С. С. Государство и право [ Текст ] : уч. курс. / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1993. – 143 с.
37. Андреева Л. А., Рогачевский Л. А. Расследование убийств и тяжких телес-ных повреждений, совершенных в состоянии сильного душевного волнения (вопросы квалификации и доказывания) [ Текст ] / Л. А. Андреева, Л. А. Рогачевский. – Л. : Изд-во Ленинградского ун-та, 1988. – 210 с.
38. Антонян Ю. М. Кримінальна патопсихологія [ Текст ] / Ю. М. Антонян, В. В. Гульден. – М. : Наука, 1991. – 248 с.
39. Бабурин В. В. Профессиональный риск и ответственность работников правоохранительных органов за посягательства на интересы правосудия [ Текст ] / В. В. Бабурин // Преступление против правосудия : уголовно-правовые и уголовно-процессуальные аспекты. – Омск, 1996. – С. 15 – 19.
40. Бажанов М. И. Уголовно-правовая охрана советского правосудия [ Текст ] / М. И. Бажанов. – Xарьков : Харьк. юрид. ин-т., 1986. – 43 с.
41. Беляев Н. А. Цели наказания и средства их достижения [ Текст ] / Н. А. Беля-ев. – Л. : ЛГУ, 1963. – 248 с.
42. Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте [ Текст ] : психологическое исследование / Л. И. Божович. – М. : Просвещение, 1968. – 464 с.
43. Бородин С. В. Преступления против жизни [ Текст ] / С. В. Бородин. – М. : Юристъ, 1999. – 356 с. – (Библиотека следователя).
44. Бунева И. Ю. Уголовная ответственность за принуждение к даче показаний [ Текст ] : дис. …канд. юрид. наук : спец. 12. 00. 08 / И. Ю. Бунева. – Красно-ярск, 2000. – 181 с.
45. Бурчак Ф. Г. Квалификация преступлений [ Текст ] / Ф. Г. Бурчак. – 2 изд., доп. – К. : Политиздат, 1985. – 120 с.
46. Великий тлумачний словник сучасної української мови [ Текст ] / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. : Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
47. Викторов Б. А. Цель и мотив в тяжких преступлениях [ Текст ] / Б. А. Викто-ров. – М. : Госюриздат, 1963. – 83 с.
48. Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 27 листопада 2006 року // Архів Рівненського міського суду Рівненської області. – Кримінальна справа № 5-2161. 2007 р.
49. Вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 квітня 2006 року // Архів Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області. – Кримінальна справа № 11–43. 2006 р.
50. Вирок Кіровського районного суду м. Кіровоград від 27 березня 2008 р. // Архів Кіровського районного суду м. Кіровоград. – Кримінальна справа № 1–4/2008.
51. Владимиров Л. Е. Учение об уголовных доказательствах [ Текст ] / Л. Е. Владимиров. – СПб. : [ Б. и. ], 1910. – 392 с.
52. Власов И. С. Ответственность за преступления против правосудия [ Текст ] / И. С. Власов, И. М. Тяжкова. – М. : Юрид. лит., 1962. – 62 с.
53. Волженкин Б. В. К вопросу о понятии должностного лица как субъекта должностных преступлений [ Текст ] / Б. В. Волженкин // Сов. государство и право. – 1991. – № 11. – С. 73 – 81.
54. Воробей П. А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину [ Текст ] / П. А. Воробей. – К. : НАВСУ, 1997. – 184 с.
55. Воронцов Б. С. Роль науки уголовного права в правоохранительной деятельности ОВД [ Текст ] : лекция / Б. С. Воронцов. – Ташкент : Акад. МВД СССР, 1989. – 42 с.
56. Воронцов А. В. Об’єктивні ознаки затримання, приводу або арешту як злочинів проти правосуддя, що вчинюються посадовими особами органів дізнання та досудового слідства [ Текст ] / А. В. Воронцов // Вісник ОІВС. – 2001. – Вип. № 4. – С. 134 – 138.
57. Воронцов А. В. Спеціальні питання кримінальної відповідальності за злочи-ни проти правосуддя, що вчинюються службовими особами органів діз-нання та досудового слідства [ Текст ] / А. В. Воронцов // Південноукраїнський правничий часопис. – 2008. – Вип. № 1. С. – 28 – 32.
58. Воронцов А. В. Актуальні питання щодо визначення родового об’єкта злочинів проти правосуддя [ Текст ] / А. В. Воронцов // Південноукраїнський правничий часопис. – 2008. – Вип. № 4. С. – 43 – 45.
59. Воронцов А. В. Актуальні питання визначення форм вини злочинів, передба-чених статтями 371 – 373 КК України [ Текст ] / А. В. Воронцов // Південноук-раїнський правничий часопис. – 2009. – Вип. № 3. – С. 182 – 184.
60. Воскобитова Л. А. Сущностные характеристики судебной власти [ Текст ] монография / Л. А. Воскобитова. – Ставрополь : Ставропольсервисшкола, 2003. – 160 с.
61. Гальперин И. М. Наказание : социальные функции, практика применения [ Текст ] / И. М. Гальперин. – М. : Юрид. лит., 1983. – 205 с.
62. Гальперин И. М. Социальная справедливость и наказание [ Текст ] / И. М. Гальперин, А. Р. Ратинов // Советское государство и право. – 1986. – № 10. – С. 71 – 79.
63. Гальперин И. М. Социальные изменения и содержание наказания [ Текст ] / И. М. Гальперин // Планирование мер борьбы с преступностью. – М., 1982. – С. 94 – 99.
64. Гамезо Н. В. Атлас по психологии [ Текст ] : информац.-метод. материалы к курсу “Общая психология”: учеб. пособ. для студ. пед. ин-тов / Н. В. Гаме-зо, И. А. Домашенко. – М. : Просвещение, 1986. – 272 с.
65. Гельфер М. А. Некоторые вопросы общего учения об объекте преступления в советском уголовном праве [ Текст ] / М. А. Гельфер // Ученые записки ВИЮН. – 1959. – Вып. 7. – С. 39.
66. Голоднюк М. Н. Вопросы развития законодательства о преступлениях про-тив правосудия [ Текст ] / М. Н. Голоднюк // Вестник МГУ. – 1996. – № 6. – С. 16 – 25. – (Серия 11 : Право).
67. Голунский С. А. Основные понятия учения о суде и правосудии [ Текст ] / С. А. Голунский // Труды Высш. юрид. акад. – 1943. – Вып. 3. – С. 10.
68. Голяков И. П. Правосудие социалистического государства [ Текст ] / И. П. Голяков. – М. : Юриздат, 1950. – 34 с.
69. Гомиен Д. Путеводитель по Европейской Конвенции по защите прав челове-ка [ Текст ] / Д. Гомиен. – Страсбург : Совет Европы, 1994. – 136 с.
70. Горелик А. С. Преступления против правосудия [ Текст ] / А. С. Горелик. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. – 460 с.
71. Грозовський І. М. Судовий устрій нової Січі (1734-1775 рр.) [ Текст ] / І. М. Грозовський // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління. – 1997. – Вип. 3. – С. 27.
72. Гуторова Н. А. Уголовное право Украины [ Текст ] : Особенная часть : кон-спект лекций / Н. А. Гуторова. – Харьков : Одессей, 2003. – 320 с.
73. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка [ Текст ] : в 4-х т. Т. 4 / В. И. Даль. – М. : Рус. яз., 1991. – 683 с.
74. Дворянсков И. В. Уголовно-правовая охрана отправления правосудия (исто-рико-правовое исследование) [ Текст ] / И. В. Дворянсков, А. И. Друзин, А. И. Чуваев ; отв. ред. И. А. Исаев. – М. : Воениздат, 2002. – 150 с.
75. Денисова Т. А. Запобігання злочинам як одна з пріоритетних функцій кримі-нального покарання [ Текст ] / Т. А. Денисова // Право України. – 2009. – № 7. – С. 66 – 72.
76. Державна програма боротьби з злочинністю [ Текст ] // Урядовий кур’єр. – 1993. – № 17.
77. Добровольская Т. Н. Понятие советского социалистического правосудия [ Текст ] / Т. Н. Добровольская // Ученые записки ВИЮН. – 1963. – Вып. 16. – С. 144.
78. Драгоманов М. П. Про українських козаків, татар та турків [ Текст ] / М. П. Драгоманов // Вибране / М. П. Драгоманов. – К. : Либідь, 1991. – 685 с.
79. Дришлюк И. А. История развития законодательства об ответственности за преступления против правосудия (УК УССР 1922 и 1927 годов) [ Текст ] / И. А. Дришлюк // Актуальні проблеми політики. – 2003. – Вип. 16. – С. 444 – 453.
80. Дроздов А. В. Человек и общественные отношения [ Текст ] / А. В. Дроздов. – Л. : ЛГУ, 1966. – 132 с.
81. Дурманов Н. Д. Понятие преступления [ Текст ] / Н. Д. Дурманов. – М. : АН СССР, 1948. – 311 с.
82. Європейські пенітенціарні правила [ Електронний ресурс ] : міжнарод. доку-мент № 994_032 від 12. 02. 1987. – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрана.
83. Еженедельник советской юстиции [ Текст ]. – 1928. – № 9. – С. 258.
84. Елизаров П. С. Преступления против правосудия [ Текст ] / П. С. Елизаров. – К. : ВШ МООП УССР, 1965. – 45 с.
85. Еникеев З. Критерии законности арестов [ Текст ] / З. Еникеев // Соц. закон-ность. – 1987. – № 3. – С. 18 – 19.
86. Жеребкин В. Е. Логическая структура состава преступления [ Текст ] / В. Е. Жеребкин. – Харьков : ХГУ, 1974. – 28 с.
87. Загородников Н. И. Преступление против жизни [ Текст ] / Н. И. Загородни-ков. – М. : Госюриздат, 1961. – 213 с.
88. Закалюк А. Г. Прогнозирование и предупреждение индивидуального поведения [ Текст ] / А. Г. Закалюк. – М. : Юрид. лит., 1986. – 192 с.
89. Занюк С. Психология мотивации [ Текст ] / С. Занюк. – К. : Эльга-Н : Ника-Центр, 2001. – 352 с.
90. Здравомыслов Б. В. Должностные преступления : понятия и квалификация [ Текст ] / Б. В. Здравомыслов. – М. : Юрид. лит., 1975. – 168 с.
91. Зелінський А.Ф., Коржанський М. Й. Корислива злочинна діяльність [ Текст ] / А. Ф. Зелінський, М. Й. Коржанський. – К. : Генеза, 1998. – 144 с.
92. Зейкан Я. П. Перешкоди правосуддю, або Хто попереджений – той озброє-ний [ Текст ] : практич. посіб. / Я. П. Зейкан. – К. : КНТ, 2009. – 256 с.
93. Злочинність в Україні : основні показники стану та структури злочинності за 2001 – 2005 роки [ Текст ] : стат. зб. – К. : ВПЦ МВС України, 2006. – 201 с.
94. Игошев К. Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения [ Текст ] / К. Е. Игошев. – Горький : Горьк. высш. шк. МВД СССР, 1974. – 168 с.
95. Ігнатов О. М. Насильницькі злочини, що вчинюються працівниками органів внутрішніх справ України: кримінологічна характеристика, детермінація та попередження [ Текст ] : монографія / О. М. Ігнатов. – Х. : ТОВ «Вид-во «Формат Плюс», 2008. – 296 с.
96. Інформація Генеральної прокуратури України про стан законності в державі у 2007 році [ Текст ] // Вісник прокуратури. – 2008. – № 2. – С. 12 – 15.
97. Історія держави і права України [ Текст ] : підручник для юрид. вузів і фак. : у 2 ч. / за ред. А. Й. Рогожина. – К. : Ін Юре, 1996. – Ч. 1. – 368 с.
98. Історія держави і права України [ Текст ] : підручник : у 2 т. / за ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина. – К. : Ін Юре, 2000. – Т. 1. – 578 с.
99. Історія держави і права України [ Текст ] : хрестоматія для студ. юрид. вузів і фак. / за ред. О. О. Шевченко. – К. : Вентурі, 1996. – 224 с.
100. История отечественного государства и права [ Текст ] : учебник / под ред. О. И. Чистякова. – М. : БЕК, 1998. – 339 с.
101. История государства и права России [ Текст ] : учебник / под ред. Ю. П. Ти-това. – М. : Проспект, 2000. – 544 с.
102. Карпец И. И. Наказание : социально-правовые и криминологические пробле-мы [ Текст ] / И. И. Карпец. – М. : Юрид. лит., 1973. – 228 с.
103. Карпов Н. С. Криминалистическое изучение преступной деятельности, средств и методов борьбы с ней (данные эмпирических исследований) [ Текст ] / Н. С. Карпов. – К. : НАВД Украины, 2004. – 314 с.
104. Квасневська Н. Кримінальне законодавство України про злочини проти пра-восуддя : історичні аспекти формування [ Текст ] / Н. Квасневська // Вісник прокуратури. – 2009. – № 4. – С. 116 – 123.
105. Кваша О. О. Поняття злочинів проти правосуддя [ Текст ] / О. О. Кваша // Правова держава. – Вип. 16. – 2005. – С. 381.
106. Кваша О. О. Кримінально-правова охорона незалежності суду від протиправного впливу на осіб, які беруть участь у відправленні правосуддя [ Текст ] / О. О. Кваша // Кримінальне право України. – 2006. – № 6. – С. 17.
107. Кириченко В. Ф. Виды должностных преступлений по советскому уголовному праву [ Текст ] / В. Ф. Кириленко. – М. : АН СССР, 1959. – 184 с.
108. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України [ Текст ] : підручник / Є. Г. Коваленко, В. Т. Маляренко. – 2-е вид., перероб. і доп. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 712 с.
109. Ковалёв В. И. Мотивы поведения и деятельности [ Текст ] / В. И. Ковалёв. – М. : Наука, 1988. – 192 с.
110. Кодекс поведения должностных лиц по поддержанию правопорядка [ Елек-тронний ресурс ]. – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу : http://artshamardin.narod.ru/files/students/mainacts/11.doc. – Назва з екрана.
111. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации [ Текст ] / под ред. В. И. Радченко, А. С. Михлина. – М. : Спарк, 2000. – 862 с.
112. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации [ Текст ] / Под ред. А. И. Бойко. – Ростов-на-Дону : Изд-во «Феникс», 1996. – 734 с.
113. Комментарий к уголовному кодексу Российской Федерации. [ Текст ] / А. В. Арендаренко, Н. Н. Афанасьев, В. Е. Батюков и др. – М. : «Проспект», 1997. – 760 с.
114. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации [ Текст ] / под ред. Ю. И. Скуратова, В. М. Лебедева. – М. : Юрайт-М, 1999. – 630 с.
115. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации [ Текст ] / под общ. ред. Ю. И. Скуратова, В. М. Лебедева. – 3-е изд., изм. и доп. – М. : НОРМА : ИНФРА-М, 2001. – 896 с.
116. Концепція судово-правової реформи в Україні [ Текст ] // Законодавство України, що регулює діяльність судів та визначає статус суддів судів Украї-ни. – К., 1994. – С. 18.
117. Конопельський В.Я., Ткаліч В.Є. Збірник міжнародних нормативно-правових актів щодо захисту прав і свобод громадян у сфері правосуддя [ Текст ] / В. Я. Конопельський, В. Є. Ткаліч. – Одеса : НДРВВ, 2003. – 310 с.
118. Кондрашова Т. В. Проблемы уголовной ответственности за преступления против жизни, здоровья, половой свободы и половой неприкосновенности [ Текст ] / Т. В. Кондрашова. – Екатеринбург : 2000. – 248 с.
119. Коржанский Н. И. Понятие должностного лица [ Текст ] / Н. И. Коржанский // Сов. юстиция. – 1970. – № 21. – С. 10 – 11.
120. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів [ Текст ] : навч. посіб. / М. Й. Кор-жанський. – вид. 3-тє, доп. та перероб. – К. : Атіка, 2007. – 592 с.
121. Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны [ Текст ] / Н. И. Коржанский. – М. : Акад. МВД СССР, 1980. – 248 с.
122. Коржанський М. Й. Кримінальне право [ Текст ] : Загальна частина / М. Й. Коржанський. – К. : Юрінком, 1997. – 432 с.
123. Костенко О. Поняття об’єкта злочину : дискусію варто продовжити [ Текст ] / О. Костенко, А. Ландіна-Виговська // Право України. – 2008. – № 4. – С. 101 – 105.
124. Красиков А. Н. Ответственность за убийство по российскому уголовному праву [ Текст ] / А. Н. Красиков. – Саратов : Изд. Саратовского ун-та, 1999. – 135 с.
125. Кригер Г. А. Об ошибочности освещения ряда вопросов в вузовском учебнике по Общей части советского уголовного права [ Текст ] / Г. А. Кригер // Вестник Моск. ун-та. – 1954. – № 1. – (Сер. 11 : Право).
126. Кримінальне право України [ Текст ] : тези лекцій і практичні завдання для курсантів Київського училища міліції МВС України / [Н. В. Чернишова, М. В. Володько, М. А. Хазін] ; [за ред. В. М. Бовсуновського]. – К. : Наук. думка, 1995. – 454 с.
127. Кримінальне право України : Загальна частина [ Текст ] : підручник для студ. юрид. вузів і фак. / [Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Беньківський та ін.] ; [за ред. П. С. Матишевського]. – К. : Юрінком-Інтер, 1997. – 512 с.
128. Кримінальне право України : Загальна частина [ Текст ] : підручник для юрид. вузів і фак. / [М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борісов та ін.] ; [за ред. М. І. Бажанова, В. В.Сташиса, В. Я. Тація]. – Харків : Право, 1997. – 368 с.
129. Кримінальне право України : Загальна частина [ Текст ] : підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / [М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борісов та ін.] ; [за ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація]. – Київ ; Харків : Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416 с.
130. Кримінальне право України : Загальна частина [ Текст ] : підручник / [Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін.] ; відп. ред. Я. Ю. Кондратьев. – К. : Правові джерела, 2002 – 432 с.
131. Кримінальне право України : Загальна частина [ Текст ] : підручник / [Ю. В. Баулін, В. І. Борісов, В. І. Тютюгін та ін.]. ; [за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Та-ція]. – 4-те вид., переробл. і допов. – Х. : Право, 2010 – 456 с.
132. Кримінальне право України : Особлива частина [ Текст ] : підручник / за ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К. : Юрінком Інтер ; Харків : Право, 2002. – 496 с.
133. Кримінальне право України. Особлива частина [ Текст ] : підручник / [Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.] ; [за ред. М. І. Мель-ника, В. А. Клименка]. – К. : Юридична думка, 2004. – 656 с.
134. Кримінальне право України. Особлива частина [ Текст ] : підручник / [Ю. В. Баулін, В. І. Борісов, С. Б. Гавриш та ін.] ; [за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Та-ція]. – вид. 3-тє, перероб. і доп. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 646 с.
135. Кримінальне право України. Особлива частина [ Текст ] : підручник / [Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.] ; [за ред. М. І. Мель-ника, В. А. Клименко]. – вид. 2-гє, перероб. і доп. – К. : Атіка, 2008. – 712 с.
136. Кримінальне право : Особлива частина [ Текст ] : підручник / [Ю. В. Баулін, В. І. Борісов, В. І. Тютюгін та ін.] ; [за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація]. – 4-те вид., переробл. і допов. – Х. : Право, 2010 – 608 с.
137. Кримінологія: Загальна та особлива частина [ Текст ] : підручник / [М. І. Да-ньшин, В. В. Голіна, М. Ю. Валуйська та ін.] ; [за заг. ред. В. В. Голіни]. – вид. 2-ге, перероб і доп. – Х. : Право, 2009 – 288 с.
138. Кримінальна справа 1-53/2004 р. // Архів Розівського районного суду Запорі-зької області.
139. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений [ Текст ] / В. Н. Кудрявцев. – М. : Госюриздат, 1972. – 352 с.
140. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления [ Текст ] / В. Н. Кудряв-цев. – М. : Гос. изд-во Юр. лит-ры. – 1960. – 244 с.
141. Кузьмін С. Іноземець як спеціальний суб’єкт злочинів проти правосуддя за кримінальним правом України [ Текст ] / С. Кузьмін // Вісник прокуратури – 2009. – № 4. – С. 59 – 63.
142. Кулешов Ю. И. Проблемы применения уголовно-правовой нормы об ответ-ственности за принуждение к даче показаний как одного из средств обеспе-чения законности в деятельности ОВД [ Текст ] / Ю. И. Кулешов // Прав. средства обеспеч. соц. законности в деятельности ОВД. – Минск, 1989. – С. 81 – 88.
143. Кульберг Ю. И. Преступления против правосудия [ Текст ] / Ю. И. Куль-берг. – М. : Госюриздат, 1962. – 62 с.
144. Кульчицький В. С. Історія держави і права України [ Текст ] / В. С. Кульчи-цький, М. І. Настюк, Б. Й. Тищик. – Львів : СВІТ, 1996. – 296 с.
145. Куринов П. А. Научные основы квалификации преступлений [ Текст ] / П. А. Куринов. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1976. – 182 с.
146. Курс советского уголовного права : часть Общая [ Текст ]. – Л.: ЛГУ, 1968. – Т. 1. – 646 с.
147. Курс уголовного права : Общая часть [ Текст ] : учебник для вузов / под ред. Н.