КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ КОМП’ЮТЕРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Краткое описание

ПЛАН

Вступ 4
Розділ 1 Суспільна небезпека злочинів у сфері
комп’ютерної інформації 4
Розділ 2 Кримінально-правовий аналіз складів злочинів
у сфері комп’ютерної інформації 37
2.1. Об’єкт злочинів 37
2.2. Предмет злочинів: проблеми кримінально-правової
доктрини 60
2.3. Об’єктивна сторона злочинів 84
2.4. Суб’єктивні ознаки злочинів 127
2.5. Аналіз кримінально-правових санкцій 150
Розділ 3 Основні напрями вдосконалення вітчизняного кримінального законодавства у сфері комп’ютерної інформації 166
3.1. Аналіз зарубіжного та міжнародно-правового досвіду 166
3.2. Проблеми криміналізації та декриміналізації діянь
у сфері комп’ютерної інформації 180
Висновки 193
Список використаних джерел 199
Додатки 229

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Науково-технічний прогрес зумовив розвиток та стрімке поширення комп’ютерних і телекомунікаційних технологій в усіх сферах суспільного життя. Виникнення якісно нових відносин, що пов’язані з комп’ютерною інформацією, супроводжується появою та розповсюдженням нового виду посягань, які порушують ці відносини. Зазначені посягання отримали назву “computer crimes” (“комп’ютерні злочини”), яка, незважаючи на явно побутовий характер, була буквально перенесена спочатку на шпальти вітчизняних періодичних видань, а звідти – до наукової літератури.
Базуючись на аналізі сутності та ознак цих посягань, для позначення останніх ми використовуємо термінологічний зворот “злочини у сфері комп’ютерної інформації” і відносимо до них злочини, передбачені ст. 361 – 363 КК, а також ч. 3 ст. 190 КК (шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки) та ст. 200 КК (використання підроблених електронних засобів доступу до банківських рахунків).
Попри той факт, що перші норми про кримінальну відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації з’явилися у вітчизняному законодавстві близько десяти років тому, у кримінально-правовій доктрині існує значна кількість проблем, пов’язаних з аналізованими посяганнями. Ці проблеми вирізняються надзвичайною дискусійністю і потребують якнайшвидшого вирішення. Зокрема, потребує глибокого вивчення характер і ступінь суспільної небезпеки “комп’ютерних” злочинів, об’єктивні і суб’єктивні ознаки останніх. Існує необхідність узгодження та вдосконалення термінологічного апарата, який має використовуватися при формулюванні відповідних кримінально-правових норм; відсутні дослідження санкцій, передбачених за вчинення злочинів у сфері комп’ютерної інформації; належним чином не проаналізований зарубіжний та міжнародно-правовий досвід протидії зазначеним посяганням, не визначені ті надбання, які доцільно було б врахувати у нашому законодавстві. Загалом вітчизняна кримінально-правова наука заборгувала перед практикою: дотепер невідомо, чи існують певні діяння у сфері комп’ютерної інформації, ступінь суспільної небезпеки яких вимагає встановлення кримінальної відповідальності за їх вчинення, і чи є такі норми, які доцільно було б виключити з кримінального закону. Отже, залишаються невирішеними проблеми криміналізації і декриміналізації аналізованих діянь.
Нагальна необхідність здійснення глибоких комплексних досліджень проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації задля створення належної правової бази, яка б забезпечила ефективну протидію цим посяганням, й обумовила вибір теми дисертаційного дослідження.
Потрібно зазначити, що наукові розвідки, присвячені цій проблематиці, вже започатковані такими авторами, як П.П. Андрушко, Ю.М. Батурін, О.І. Бойцов, О.Г. Волеводз, Б.В. Волженкін, В.Д. Гавловський, М.В. Гуцалюк, А.М. Жодзішський, В.О. Копилов, Ю.І. Ляпунов, В.Ю. Максимов, М.І. Панов, О.І. Панфілова, А.М. Попов, А.М. Ришелюк, В.С. Цимбалюк та іншими. Дисертант широко використовував отримані ними результати, а також спирався на загальнотеоретичні положення кримінального права, які розроблялися такими вченими, як М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Я.М. Брайнін, Ф.Г. Бурчак, В.О. Глушков, Ю.В. Голік, В.К. Грищук, П.С. Дагель, Н.Д. Дурманов, І.Е. Звечаровський, І.І. Карпець, І.Я. Козаченко, В.С. Комісаров, О.І. Коробеєв, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, Л.М. Кривоченко, Л.Л. Кругліков, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, І.П. Лановенко, Т.О. Леснієвські-Костарєва, О.М. Литвак, Н.О. Лопашенко, О.І. Лукашов, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, П.П. Михайленко, Р.І. Міхеєв, А.А. Музика, В.О. Навроцький, А.В. Наумов, Б.С. Нікіфоров, М.І. Панов, А.О. Пінаєв, А.А. Піонтковський, Е.П. Побігайло, О.І. Рарог, О.Я. Свєтлов, В.В. Скибицький, В.В. Сташис, М.С. Таганцев, С.А. Тарарухін, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, А.Н. Трайнін, З.А. Тростюк, Б.С. Утєвський, Є.В. Фесенко, Е.А. Фролов, М.І. Хавронюк, В.М. Хомич, В.А. Якушин, С.С. Яценко та інші.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Актуальні проблеми кримінологічної безпеки України” на 2000 – 2003 роки .
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування характеру та ступеня суспільної небезпеки злочинів у сфері комп’ютерної інформації, створення доктринальної моделі системи норм про кримінальну відповідальність за аналізовані злочини.
Відповідно до поставленої мети у дисертації вирішуються такі основні завдання: визначення чинників, які зумовлюють необхідність криміналізації суспільно небезпечних діянь у сфері комп’ютерної інформації; з’ясування сутності та змісту ознак складів цих злочинів; аналіз кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак відповідних суспільно небезпечних діянь; дослідження видів та розмірів санкцій, передбачених за вчинення злочинів у сфері комп’ютерної інформації; порівняльно-правовий аналіз кримінального законодавства окремих зарубіжних країн у частині, що стосується злочинів у сфері комп’ютерної інформації, а також міжнародно-правових документів з цих питань; вироблення теоретичного визначення цього виду посягань; визначення основних напрямів удосконалення чинного кримінального законодавства щодо протидії злочинам у сфері комп’ютерної інформації; створення проекту Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації”.
Об’єктом дослідження є проблеми кримінальної відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації.
Предмет дослідження – норми про кримінальну відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації, насамперед ст. 361 – 363 КК; ознаки складів цих злочинів, а також основні теоретичні правила кваліфікації останніх.
Методи дослідження, які використовувалися у процесі здійснення дисертаційного дослідження: історико-правовий, що застосовувався при аналізі генезису “комп’ютерних” злочинів; формально-логічний метод (надав можливість проаналізувати положення кримінально-правової доктрини, зокрема, щодо злочинів у сфері комп’ютерної інформації); метод системно-структурного аналізу (за його допомогою досліджено ознаки складів цих посягань, а також санкції, які передбачені за їх вчинення); метод формально-догматичного аналізу (з його використанням здійснено тлумачення відповідних кримінально-правових норм та окремих термінів і термінологічних зворотів); порівняльно-правовий метод (використовувався при аналізі кримінально-правових норм законодавства окремих зарубіжних країн, які передбачають відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації, а також відповідних положень окремих міжнародно-правових документів).
У процесі дослідження статистичних даних МВС України про “комп’ютерні” злочини і опублікованої судової та слідчої практики, що в сукупності становлять емпіричну базу дисертації, здобувач також використовував статистичний метод і формальнологічні процедури.
Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації. Базуючись на результатах здійсненного дослідження, дисертантом сформульовані нові наукові положення, висновки та рекомендації, а саме:
1. Виявлені і систематизовані фактори, що визначають суспільну небезпеку злочинів у сфері комп’ютерної інформації. Характер цієї небезпеки зумовлений важливістю об’єкта відповідних посягань та великим розміром шкоди, що її потенційно містить кожний з аналізованих злочинів, а ступінь – передусім цінністю комп’ютерної інформації, впливаючи на яку винний завдає шкоди об’єкту, та психічним ставленням суб’єкта до наслідків свого діяння і мотивами злочинця.
2. Детальніше, ніж у раніше запропонованих у науковій літературі підходах, розкриті ті властивості злочинів у сфері комп’ютерної інформації, які зумовлюють їх міжнародний характер, зокрема, можливість прояву різних ознак останніх у суспільному житті декількох держав одночасно.
3. Оригінально в порівнянні з існуючими у науці кримінального права концепціями визначений об’єкт цих злочинів – суспільні відносини з приводу здійснення їх суб’єктом правомірної інформаційної діяльності щодо предмета – комп’ютерної інформації.
4. Наведені додаткові аргументи на користь позиції щодо необхідності разом із речами матеріального світу визнавати предметом злочину й інші матеріальні утворення, зокрема, комп’ютерну інформацію. На підставі цього обґрунтовується висновок про те, що предмет є обов’язковою ознакою всіх складів аналізованих злочинів, яка поряд з деякими іншими дає можливість відмежовувати ці посягання від суміжних. Аргументована доцільність визнати предметом цих посягань виключно комп’ютерну інформацію – відомості про оточуючий світ та процеси, що в ньому відбуваються, які представлені у формі даних, зафіксованих в електронному вигляді.
5. Комплексно охарактеризовані ознаки об’єктивної сторони складів злочинів у сфері комп’ютерної інформації. Обґрунтована позиція про необхідність визнавати знаряддя вчинення цих злочинів (ними завжди виступає комп’ютерна інформація) обов’язковою об’єктивною ознакою їхніх складів. Враховуючи, що різна комп’ютерна інформація виступає і предметом аналізованих злочинів, і знаряддям їх вчинення, проводиться розмежування зазначених ознак складів цих посягань.
6. Обґрунтовані положення про доцільність декриміналізації необережних суспільно небезпечних діянь аналізованого виду, оскільки вони повністю охоплюються складами злочинів, що передбачені іншими кримінально-правовими заборонами (зокрема, ст. 367 КК). Зроблений висновок про безпідставність існування в кримінальному законі норм про відповідальність за порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем (ст. 363 КК).
7. Уперше запропонована кримінально-правова дефініція аналізованого виду посягань. Злочинами у сфері комп’ютерної інформації мають визнаватися лише умисні суспільно небезпечні дії, що посягають на суспільні відносини щодо здійснення інформаційної діяльності стосовно комп’ютерної інформації, предметом і знаряддям вчинення яких є така інформація.
8. Виявлені значні вади санкцій, передбачених за злочини у сфері комп’ютерної інформації (зокрема, види та розміри покарань, які ними встановлені, є недостатньо суворими, вони не узгоджені з реальним характером і ступенем суспільної небезпеки відповідних посягань; межі цих покарань визначені не зовсім виважено). З метою усунення очевидних недоліків уперше пропонується нова система санкцій за аналізовані посягання.
9. Здійснений порівняльно-правовий аналіз кримінально-правових норм законодавства ФРН, Франції, Іспанії, Великої Британії та США, які передбачають відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації, а також відповідних положень Модельного Кримінального кодексу для держав-учасниць СНД, низки рекомендацій Ради Європи з цих питань та Конвенції про кіберзлочинність, прийнятої 23 листопада 2001 р. у м. Будапешті. На цій підставі обґрунтований висновок щодо необхідності якнайшвидшої її ратифікації українським парламентом та імплементації положень цього міжнародно-правового документа у вітчизняне законодавство.
10. З урахуванням результатів аналізу зарубіжного і міжнародно-правового досвіду протидії злочинам у сфері комп’ютерної інформації визначено основні шляхи подальшого вдосконалення відповідних положень чинного кримінального законодавства України. Зокрема, пропонується по-іншому сформулювати назву розділу XVI Особливої частини КК України, назви та диспозиції ст. 361 – 363 КК, внести зміни до ч. 3 ст. 190, ст. 200 та ст. 301 КК, а також доповнити кримінальний закон чотирма новими статтями, які б передбачали відповідальність за посягання аналізованого виду.
11. За результатами дослідження розроблена доктринальна модель системи норм про кримінальну відповідальність за аналізовані злочини. Для її втілення підготовлений законопроект “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації”, який направлений до Верховної Ради України.
Практичне значення одержаних результатів. Одержані в процесі дослідження висновки та конкретні пропозиції щодо змін і доповнень чинного кримінального законодавства, можуть бути використані: при вдосконаленні Кримінального кодексу України в частині, що передбачає відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації, а також за деякі інші посягання; для подальшого дослідження сутності та ознак злочинів у сфері комп’ютерної інформації; у правозастосовній діяльності; при викладанні Загальної та Особливої частин “Кримінального права України”.
Особистий внесок здобувача у двох опублікованих у співавторстві статтях становлять результати його власних наукових розробок проблем, пов’язаних із характером і ступенем суспільної небезпеки злочинів у сфері комп’ютерної інформації, об’єктивними і суб’єктивними ознаками їх складів, а також обґрунтування того, що розв’язання зазначених проблем належить до пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі кримінального права і кримінології.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися, зокрема, на науково-практичній конференції “Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності” (27 – 28 жовтня 2000 р., м. Дніпропетровськ), науково-практичній конференції “Теорія і практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (25 квітня 2002 р., м. Київ), науковому семінарі переможців конкурсу № 5 в рамках Програми малих грантів Харківського центру вивчення організованої злочинності при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (20 грудня 2001 р., м. Харків).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднені у семи статтях (дві – у наукових журналах і п’ять – у збірниках наукових праць) та двох тезах виступу на конференціях. П’ять статей опубліковані у наукових фахових виданнях України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження комплексу проблем, пов’язаних із суспільною небезпекою злочинів, передбачених ст. 361 – 363 КК України, а також ч. 3 ст. 190, ст. 200 КК України, сутністю їх об’єктивних та суб’єктивних ознак, видами і межами санкцій, встановлених за вчинення цих посягань, та особливостями кваліфікації останніх, ми дійшли низки висновків, які потребують певного узагальнення. Найголовнішим видається те, що нами виявлена разюча невідповідність сутності визначених у законі ознак складів аналізованих посягань з тими ознаками, що існують в реальній дійсності. Науку кримінального права мають цікавити насамперед дійсні, а не вигадані ознаки суспільно небезпечних діянь у сфері комп’ютерної інформації. Тому, поряд із закріпленими у законі ознаками цих злочинів, торкнемося основних властивостей тих діянь, які, на нашу думку, мають бути криміналізовані.
1. Злочинність у сфері комп’ютерної інформації, яка є відносно новим соціальним явищем для нашої країни, набула значного розповсюдження і має тенденції до стрімкого зростання. В Україні зареєстровано непоодинокі випадки вчинення відповідних посягань, які в основному спричиняють значну шкоду, чи потенційно можуть її спричинити.
2. Наявні статистичні дані щодо злочинності у сфері комп’ютерної інформації не відбивають реального стану справ. Зазначене пояснюється високим рівнем латентності цих посягань, який визначається кількома факторами: 1) потерпілі не повідомляють правоохоронні органи про те, що вони стали жертвами, через небажання розголосу або через зневіру у можливість розкрити ці злочини; 2) наслідки злочинів відносять на рахунок збоїв у роботі комп’ютерних систем, телекомунікаційних мереж, програмного забезпечення; 3) розглядають наслідки окремих “комп’ютерних” злочинів як шкоду, заподіяну іншими видами суспільно небезпечних діянь.
3. Вивчення юридичної літератури свідчить про те, що в нашій країні відсутні серйозні наукові розробки проблем кримінальної відповідальності за вчинення суспільно небезпечних діянь у сфері комп’ютерної інформації та кримінологічних проблем запобігання цим злочинам. Положення переважної більшості публікацій, присвячених зазначеним питанням, характеризується недостатнім рівнем обґрунтованості з позицій кримінально-правової доктрини.
4. Злочинам у сфері комп’ютерної інформації притаманна значна суспільна небезпека. Її характер обумовлюється надзвичайною важливістю об’єкта посягань та значним розміром шкоди, яку може заподіяти кожен із цих злочинів. Тому злочини у сфері комп’ютерної інформації за характером суспільної небезпеки можуть бути поставлені в один ряд зі злочинами проти громадської безпеки та проти власності. Ступінь суспільної небезпеки злочинів у сфері комп’ютерної інформації визначається насамперед цінністю інформації, впливаючи на яку винний завдає шкоди об’єкту, розміром цієї шкоди, психічним ставленням суб’єкта, в першу чергу, до наслідків свого діяння, а також мотивами злочинця.
5. Злочини у сфері комп’ютерної інформації є такими, що носять міжнародний характер, оскільки різні ознаки їх складів можуть одночасно проявлятися у суспільному житті декількох держав, за їх вчинення настає кримінальна відповідальність за національним законодавством більшості країн світу, вже існує міжнародно-правовий документ щодо протидії аналізованим посяганням (Конвенція про кіберзлочинність 2001 р.); вони не посягають на мир, суверенітет держав, існування націй.
6. Родовим об’єктом аналізованих злочинів є суспільні відносини у сфері комп’ютерної інформації. Їх основний зміст полягає у здійсненні суб’єктом відносин правомірної інформаційної діяльності щодо предмета цих відносин – тобто створення, збирання, оброблення, накопичення, зберігання, пошуку, розповсюдження, використання, споживання, введення, копіювання, зчитування, знищення, реєстрації комп’ютерної інформації тощо – і обов’язків інших учасників відносин цьому не перешкоджати.
Основним безпосереднім об’єктом цих посягань необхідно вважати окремо взяті суспільні відносини у сфері комп’ютерної інформації, що виникли та існують з приводу здійснення певною особою (особами) інформаційної діяльності щодо комп’ютерної інформації, і яким завдано шкоди даним конкретним злочином або які поставлені ним під загрозу заподіяння шкоди. Додатковим безпосереднім об’єктом злочинів у сфері комп’ютерної інформації є відносини власності щодо комп’ютерної інформації. Факультативним безпосереднім об’єктом аналізованих посягань можуть виступати ті суспільні відносини, у сфері яких здійснюється інформаційна діяльність щодо комп’ютерної інформації (наприклад, при знищенні комп’ютерної інформації оперативно-розшукового призначення, факультативним безпосереднім об’єктом виступають відносини у сфері правоохоронної діяльності).
7. Вважаємо за необхідне дещо розширити традиційне вчення про предмет злочину з тим, щоб його поняття охоплювало не тільки речі матеріального світу, а й інші об’єктивні утворення.
Предмет є обов’язковою та надзвичайно важливою ознакою злочинів у сфері комп’ютерної інформації. Зі змісту відповідних кримінально-правових норм випливає, що предметом цих злочинів є комп’ютерна інформація (в тому числі програмні засоби її захисту, а також комп’ютерний вірус), і певне устаткування (носії комп’ютерної інформації, технічні засоби її захисту). Проте зазначене устаткування неможливо знищити, пошкодити (перекрутити) та викрасти самим лише впливом на комп’ютерну інформацію. До того ж недоторканність цієї техніки вже охороняється нормами про відповідальність за злочини проти власності. Отже, предметом злочинів у сфері комп’ютерної інформації доцільно визнавати лише комп’ютерну інформацію – відомості про оточуючий світ та процеси, що в ньому відбуваються, які представлені у формі даних, зафіксованих в електронному вигляді.
8. У результаті аналізу об’єктивних ознак складів злочинів у сфері комп’ютерної інформації виявлено значні недоліки понятійного апарату кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за ці посягання. Зазначені недоліки зумовлені насамперед суперечливістю термінів і термінологічних зворотів, а також невідповідністю останніх тій термінології, що використовується у сфері технічних знань, звідки вони запозичені.
9. Лише один злочин у сфері комп’ютерної інформації може вчинятися і шляхом активних дій, і шляхом бездіяльності (ст. 363 КК України). Всі інші посягання скоюються виключно в активні формі.
В текстах чинних кримінально-правових норм про відповідальність за аналізовані посягання не повною мірою враховані особливості механізму вчинення злочинів у сфері комп’ютерної інформації, які, на нашу думку, і обумовлюють необхідність виділення цих посягань в окремий групу. Вони характеризуються тим, що і предметом злочинів і знаряддям їх вчинення виступає різна комп’ютерна інформація.
Отже, обов’язковою ознакою всіх складів аналізованих посягань повинні бути визнані знаряддя їх вчинення. Ними виступає виключно комп’ютерна інформація, частіше за все у вигляді комп’ютерних програм. З їх використанням здійснюється активний вплив на іншу комп’ютерну
інформацію – предмет злочину. Посягання, лише предметом або лише знаряддям яких виступає комп’ютерна інформація мають оцінюватися з урахуванням положень, передбачених іншими статтями Особливої частини Кримінального кодексу України.
10. Суб’єктом злочинів у сфері комп’ютерної інформації досить часто виявляється особа, яка відповідно до службових обов’язків повинна забезпечувати функціонування комп’ютерної системи або телекомунікаційної мережі, тобто адміністратор таких систем чи мереж. Ця обставина повинна знайти своє відображення у змісті особливо кваліфікуючих ознак відповідних суспільно небезпечних діянь.
11. Лише одне з аналізованих посягань може вчинятися як умисно, так і через необережність (ст. 363 КК України) Суб’єктивна сторона інших злочинів у сфері комп’ютерної інформації характеризується виключно умисною формою вини (прямий умисел).
На нашу думку, необережні посягання, які певним чином пов’язані із комп’ютерними системами і телекомунікаційними мережами (наприклад, порушення адміністратором цих систем або мереж правил їх експлуатації або недбалість при створенні комп’ютерних програм) не доцільно відносити до категорії злочинів у сфері комп’ютерної інформації. Існування спеціальних норм про кримінальну відповідальність за вчинення зазначених посягань ми вважаємо недостатньо обґрунтованим. І оскільки їх ознаки повністю охоплюються іншими кримінально-правовими заборонами (зокрема, ст. 367 КК України “Службова недбалість”), пропонуємо виключити ст. 363 з Кримінального кодексу України.
12. Санкції, передбачені ст. 361 – 363, ч. 3 ст. 190 та ст. 200 КК України, є неузгодженими та непропорційними. Встановлені ними види покарань за замістом суперечать один одному, а їхній розмір визначений невиважено. Законодавчо закріплений ступінь тяжкості різних видів відповідних злочинів не відповідає реальному співвідношенню характеру та ступеню їхньої суспільної небезпеки.
13. Порівняльно-правовий аналіз кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки, Франції, Іспанії, Федеративної Республіки Німеччини, Великої Британії про злочини у сфері комп’ютерної інформації свідчить, що зазначені держави обирали різні підходи щодо криміналізації відповідних посягань. Для нашої країни є найбільш прийнятним створення нових спеціальних норм лише в тому випадку, коли певне суспільно небезпечне діяння не може охоплюватися вже існуючим складом, або розширення меж таких складів призведе до порушення внутрішньої системи певних кримінально-правових норм.
14. Вивчення окремих міжнародних документів підтверджує попередній висновок про необхідність якнайшвидше ратифікувати Конвенцію про кіберзлочинність від 23 листопада 2001 р. і одночасно наблизити, гармонізувати чинне кримінальне законодавство України з положеннями цього міжнародного нормативно-правового акта. Необхідно також опублікувати у засобах масової інформації офіційний переклад цього документа, що сприятиме належному його опрацюванню вітчизняними вченими-юристами і практиками.
15. Дослідження зарубіжного законодавства, міжнародних документів, а також матеріалів вітчизняної слідчої та судової практики підтверджує те, що у дійсності існує значно більша кількість суспільно небезпечних діянь у сфері комп’ютерної інформації, ніж тепер криміналізовано в Україні. З метою забезпечення належної кримінально-правової охорони суспільних відносин у сфері комп’ютерної інформації ми пропонуємо нову теоретичну модель системи норм про кримінальну відповідальність за посягання на зазначені суспільні відносини.
16. Втілення цієї системи у кримінальне законодавство передбачає криміналізацію таких суспільно небезпечних дій у сфері комп’ютерної інформації: 1) незаконне втручання у процес обробки комп’ютерної інформації; 2) комп’ютерний саботаж; 3) незаконна зміна, пошкодження чи знищення комп’ютерної інформації; 4) незаконний доступу до комп’ютерної інформації; 5) незаконне заволодіння комп’ютерною інформацією; 6) незаконні дії зі шкідливими комп’ютерними програмами; 7) незаконне розповсюдження даних, які призначені для отримання доступу до комп’ютерної інформації. Таким чином, ми пропонуємо встановити кримінальну відповідальність за сім посягань у сфері комп’ютерної інформації. Окрім цього, видається за доцільне внести редакційні зміни до тексту ще трьох кримінально-правових норм (ч. 3 ст. 190, ст. 200, ч. 2, 3 ст. 301 КК України).
17. На підставі дослідження властивостей суспільно небезпечних дій, які необхідно криміналізувати, ми пропонуємо таке їх теоретичне визначення – це умисні суспільно небезпечні дії, що посягають на відносини щодо здійснення інформаційної діяльності стосовно комп’ютерної інформації, предметом і знаряддям вчинення яких є така інформація.
18. Наші пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства, акумульовані у проекті Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації”, підготовленого нами з урахуванням положень Конвенції про кіберзлочинність від 23 листопада 2001 р.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ляпунов Ю., Максимов В. Ответственность за компьютерные преступления // Законность. – 1997. – № 1. – С.8 – 15.
2. Зубко М. Шпигун-хакер дістав космічний код // Голос України. –
2001. – 5 травня.
3. Проект Концепції стратегії реалізації державної політики щодо боротьби з кіберзлочинністю в Україні / http://mndc.naiau.kiev.ua.
4. Гавловский В.Д., Цимбалюк В.С. Кіберзлочинність як чинник державної інформаційної політики України // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). Науково-практичний журнал. – К., 2002. – № 5. – С.106 – 112.
5. Архів Чернігівського обласного суду: Справа № 11-335/2000, ухвала від 20 квітня 2000 р.
6. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М. – Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – 311 с.
7. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. – Х.: Издательство при Харьковском государственном университете издательского объединения “Вища школа”, 1983. – 128 с.
8. Криволапов Г.Г. Критерии разграничения преступления и проступка // Труды Московской высшей школы милиции МВД СССР. – 1978. – Вып. 3. – С. 126 – 130.
9. Ляпунов Ю.И. Общественная опасность как универсальная категория советского уголовного права. Учебное пособие. – М.: ВЮЗШ, 1989. – 117 с.
10. Ковалев М.И. Понятие преступления в советском уголовном праве. – Свердловск, 1977. – 79 с.
11. Фефелов П.А. Механизм уголовно-правовой охраны: Основные методологические проблемы. – М.: Наука, 1992. – 229 с.
12. Лютов К. Содержание понятия “общественная опасность” // Вопросы уголовного права стран народной демократии. Сборник статей. Под ред. и с предисловием проф. А.А. Пионтковского и к.ю.н. М.А. Гельфера. – М.: Издательство иностранной литературы, 1963. – 438 с.
13. Марцев А.И. Общественная вредность и общественная опасность. // Известия вузов. “Правоведение”. – 2001. – № 4. – С. 148 – 155.
14. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – М. Юрид. лит., 1974. – 231 с.
15. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1975. – 181 с.
16. Кригер Г. Общие начала назначения наказания // Сов. юстиция. – 1980. – № 1. – С. 16 – 18.
17. Кузнецова Н.Ф. Совершенствование норм о преступлении // Проблемы совершенствования уголовного закона. – М.: Институт государства и права АН СССР. – 1984. – С. 27 – 40.
18. Брайнин Я.М. Принципы применения наказания по уголовному
праву. // Научные записки Киевского государственного ун-та. Юридический сборник– К., 1953. – Т. 12. – Вип. 1. – № 6. – С. 15 – 43.
19. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. – 232 с.
20. Мальцев В.В. Определение характера и степени общественной опасности преступления // Актуальные проблемы борьбы с преступностью. – Свердловск. – 1989. – С. 13 – 18.
21. Залежная Е. Хит-парад экзотических убийств // Мегаполис-
Экспресс. – 2001. – 8 жовтня.
22. Recommendation № (89) 9; Council of Europe (eds.) Computer-Related Crime. – Strasbourg, 1990. – 115 р.
23. Орлов С.А. Суспільна небезпека злочинних діянь у сфері комп’ютерної безпеки // Актуальні проблеми держави і права. – Одеса: Юридична література. – 2001. – Вип. 11. – С. 544 – 555.
24. Фисенко И.В. Борьба с международными преступлениями в международном уголовном праве. – Минск: “Тесей”. – 2000. – 336 с.
25. Карпец И.И. Международная преступность. – М.: Наука, 1988. –
110 с.
26. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Знання, 2000. – 771 с.
27. Курс уголовного права. Особенна часть: В 5 т. Учебник для вузов / Под ред. Г.И. Борзенкова и В.С. Комиссарова. – М.: ИКД “Зерцало-М”, 2002. –Т. 5. – 512 с.
28. Петрова Г.О. Норма и правоотношение – средства уголовно-правового регулирования: Монография. – Н. Новгород: Изд-во ННГУ, 1999. – 192 с.
29. Волеводз А.Г. Противодействие компьютерным преступлениям: правовые основы международного сотрудничества. – М.: ООО Изд-во “Юрлитинформ”, 2002. – 496 с.
30. Кузнецова Н.Ф. Главные тенденции развития российского уголовного права. // Уголовное право в XXI веке: Материалы Международной научной конференции на юридическом факультете МГУ им. В.М. Ломоносова 31 мая – 1 июня 2001 г. – М.: “ЛексЭст”, 2002. – С. 4 – 9.
31. Комиссаров В.С. К вопросу о понятии транснациональных преступлений // Современные проблемы борьбы с транснациональною преступностью: Материалы Международной научно-практической конференции (г. Сочи 9 – 12 октября 2000 г). – Краснодар: Изд-во Кубанского гос. ун-та. – 2000. – С. 10 – 16.
32. Пшеничний І.В. Організована транснаціональна злочинність і роль правоохоронних органів у протидії їй: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2000. – 16 с.
33. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С. Понятие, основные признаки и стратегия борьбы с транснациональной преступностью // Современные проблемы борьбы с транснациональною преступностью: Материалы Международной научно-практической конференции (г. Сочи 9 – 12 октября 2000 г). – Краснодар: Изд-во Кубанского гос. ун-та. – 2000. – С. 222 – 225.
34. Конституція України // Відомості Верховної Ради Уркїани. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
35. Про міжнародні договори: Закон України від 22 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 45.
36. Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 1, 4, 6, 7, 9, 10 та 11 до Конвенції // Голос України. – 2001. – № 3. – 10 січня.
37. Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції: Закон України від 17 липня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
38. Коняхин В.П. Теоретические основы построения Общей части российского уголовного права. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 348 с.
39. Международное уголовное право. для студ. вузов обуч. по спец. “Юриспруденция” / Под общей ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Наука, 1999. – 264 с.
40. Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні: Указ Президента України від 31 липня 2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2000. – 8 серпня.
41. Вест Л. Их разыскивали все // Метро. – 2000. – 17 – 23 березня.
42. Азаров Д.С. Про міжнародний характер злочинів у сфері комп’ютерної інформації // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – К.: “МП Леся”. –2001. – С. 25 – 31.
43. Музика А.А., Азаров Д.С. Деякі приоритетні напрямки наукових досліджень у галузі кримінального права та кримінології // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. – № 1 (4). –
С. 71 – 77.
44. Даценко К. Тридцать стран мира подписали конвенцию о киберпреступности // Юридическая практика. – 2001. – 5 грудня.
45. Про концепцію (основи державної політики) національної безпеки України: Постанова Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 10. – Ст. 85.
46. Вертузаєв М.С. Запобігання комп’ютерним злочинам та їх розслідування // Право України. – 1998. – № 1. – С. 101 – 108.
47. Комп’ютерна злочинність. Навчальний посібник / Біленчук П.Д., Бут В.В., Гавловський В.Д., Гуцалюк М.В., Колпак Р.Л., Кравчук В.В., Романюк Б.В., Цимбалюк В.С. – Київ: Атіка, 2002. – 240 с.
48. Пионтковсий А.А. Курс советского уголовного права. Часть Общая. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1961. – 666 с.
49. Смирнов В.Г. Функции советского уголовного права. (Предмет, задачи и способы уголовно-правового регулирования. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1965. – 188 с.
50. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть Общая: Лекции. В 2-х т. – М.: Наука, 1994. – Т. 1. – 538 с.
51. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства. – Х.: “Основа” , 1994. – 640 с.
52. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999. – 464 с.
53. Курс уголовного права: В 5 т. Учебник для вузов / Под ред. Кузнецовой Н.Ф., Тяжковой И.М. – М.: ИКД “Зерцало-М”, 2002. – Т.1: Учение о преступлении. – 624 с.
54. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. 2-е изд. Перераб. и доп. – М.: Изд-во БЕК, 1999. – 590 с.
55. Кримінальне право України. Загал. частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін. / За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 506 с.
56. Фесенко Є.В. Цінності як об’єкт злочину // Право України. – 1999. –
№ 6. – С. 75 – 78.
57. Уголовное право. Общая часть / Отв. ред. И.Я. Козаченко,
З.А. Незнамова. – М.: Издательская группа ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – 516 с.
58. Коржанский М.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Акад. МВД СССР, 1980. – 248 с.
59. Про захист інформації в автоматизованих системах: Закон України від 5 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 31. – Ст. 286.
60. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм: Закон України від 23 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 24. – Ст. 183.
61. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 5-6. – Ст. 30.
62. Про об’єкти підвищеної небезпеки: Закон України від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 15. – Ст. 73.
63. Краткий философский словарь / Под ред. М. Розенталя, П. Юдина. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1955. – 568 с.
64. Философия, политология, экономика. Словарь. – Ярославль: Академия развития, 1997. – 208 с.
65. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 229 с.
66. Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления. // Сборник ученых трудов Свердловского юридического института. – 1969. – Вып. 10. – С. 184 – 225.
67. Уголовное право: Часть Общая. Часть Особенная / Под общ. ред.
Л.Д. Гаухмана, Л.М. Колодкина, С.В. Максимова. – М.: Юриспруденция,
1999. – 784 с.
68. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
69. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: В 2 т. / Під загальною редакцією М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2001. – Т. 2: Особлива частина – 942 с.
70. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: Атіка, Академія Ельга, 2001. – 656 с.
71. Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму верховного суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.
72. Карчевский Н.В. Компьютерная информация как предмет криминально-правовой охраны // Правові основи захисту комп’ютерної інформації від протиправних посягань: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції (22 грудня 2000 р). – Донецьк: Донецький ін-т внутрішніх справ, 2001. – С. 54 – 67.
73. Сташис В.В. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25 – 26 жовт. 2001 р. – К. – Х.: Юрінком Інтер. – 2002. – С. 5 – 10.
74. Борисов В.І. Загальна характеристика Особливої частини нового Кримінального кодексу України // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків]
25 – 26 жовт. 2001 р. – К. – Х.: Юрінком Інтер. – 2002. – С. 99 – 104.
75. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
76. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 33. – Ст. 345.
77. Про затвердження Положення про технічний захист інформації в Україні: Постанова Кабінету Міністрів України від 9 вересня 1994 р. № 632 // Збірник постанов Уряду України. – 1994. – № 12. – Ст. 302.
78. Про деякі питання захисту інформації, охорона якої забезпечується державою: Постанова Кабінету міністрів від 13 березня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 11. – 29 березня. – Ст. 515.
79. Про Положення про технічний захист інформації в Україні: Указ Президента України від 27 вересня 1999 р. // Офіційний Вісник України. – 1999. – № 39. – 15 жовтня.
80. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х.: Вища школа, 1988. – 196 с.
81. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
82. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. – М.: Юрид. лит., 1977. – 168 с.
83. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений: (Объект и квалификация преступлений). – Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. – 127 с.
84. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін./ За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
85. Дроздов А.В. Человек и общественные отношения. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1966. – 124 с.
86. Копылов В.А. Информационное право: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 1997. – 472 с.
87. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
88. Уголовное право УССР. Общая часть / Под ред. Сташиса В.В., Якупова А.Ш.. – К.: “Вища школа”, 1984. – 516 с.
89. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. – 361 с.
90. Михайлов М.П. Уголовная ответственность за кражу личного имущества и разбой. М.: Госюриздат, 1958. – 156 с.
91. Курс советского уголовного права: В 6 т. / А.А. Пионтковский и др. – М.: Наука, 1970. – Т. 2. Преступление. – 516 с.
92. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству. – М.: Юридическая литература, 1963. – 286 с.
93. Курс Советского уголовного права: В 5 т. – Л.: Изд-во Ленингр ун-та., 1968. – Т. 1. – 645 с.
94. Про Положення про порядок здійснення криптографічного захисту інформації в Україні: Указ Президента України від 22 травня 1998 р. // Офіційний Вісник України. – 1998. – № 21. – 11червня.
95. Голубєв В.О., Юрченко О.М. Злочини у сфері комп’ютерної інформації: способи скоєння та засоби захисту / Під ред. О.П. Снігерьова, М.С. Вертузаєва. – Запоріжжя: ВЦ “Павел”, 1998. – 140 с.
96. Ожегов С.И. Швецова Н.Ю. Толоковый словарь русского языка: 80000 слов и фразеологических выражений / Росийская академия наук. Институт русского языка им. В.В. Виноградова. – М.: Азбуковник, 1999. –
944 с.
97. Про авторське право і суміжні права: Закон України в редакції від 11 липня 2001 р. // Голос України. – 2001. – 16 серпня.
98. Коваленко М.М. Комп’ютерні віруси і захист інформації: Навч. посібник. – К.: Наукова думка, 1999. – 269 с.
99. Стефанчук Р.О. Комп’ютерний вірус // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.”. – 2001. – Т. 3. – С. 198.
100. Горшенков Г.Н., Горшенков А.Г., Горшенков Г.Г. Криминологический контроль как метод обеспечения информационной безопасности личности // Реагирование на преступность: концепции, закон, практика. – М., Российская криминологическая ассоциация, 2002. – С. 25 – 30.
101. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відп. ред.: В.Ф. Бойко та ін. – К.: А.С.К., 2000. – 1120 с.
102. Кримінальне право України. Особл. частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, С.Я. Лихова та ін. / За ред. П.С. Матишевського, С.С. Яценка, П.П. Андрушка – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.
103. Кузнєцов В.В. Комп’ютерна інформація як предмет крадіжки // Право України. – 1999. – № 7. – С. 85 – 89.
104. Панфилова Е.И., Попов А.Н. Компъютерные преступления: Серия “Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процессе” / Науч. редактор проф. Б.В. Волженкин. – СПб.: Санкт-Петербургский юридический институт Генеральной прокуратуры Российской Федерации, 1998. – 48 с.
105. Уголовное право России. Особенная часть: Учебник / Под. ред. А.И. Рагора. – М.: Юристъ, 1996. – 512 с.
106. Новое Уголовное право России. Особенная часть. Учебное пособие / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой. – М.: Зерцало, 1996. – 392 с.
107. Ленин В.И. Материализм и эмпириокритицизм. Критические заметки об одной реакционной философии / Сочинения. 4-е изд. – М.: ОГИЗ Государственное издательство политической литературы, 1947. – Т. 14. – 368 с.
108. Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю (аналіз складів злочинів): Дис… канд. Юрид. наук: 12.00.08. – Х., 2002. – 204 с.
109. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. – М.: “Центр ЮрИнфоР”, 2001. – 316 с.
110. Лащук Є.В Предмет як факультативна ознака об’єкта злочину // Вісник Запорізького державного університету (юридичні науки). Збірник наукових праць. – Запоріжжя: ЗДУ. – 2001. – № 2. – С. 253 – 258.
111. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Госюриздат, 1958. – 218 с.
112. Мальцев В.В. Проблема уголовно-правовой оценки общественно опасных последствий. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1989. – 160 с.
113. Мальцев В.В. Категория “общественно опасное поведение” в уголовном праве. – Волгоград: Волгогр. юрид. ин-т, 1995. – 184 с.
114. Михлин А.С. Последствия преступления. – М.: Юрид. лит., 1969. –
104 с.
115. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Х.: Выща школа, 1982. – 160 с.
116. Панов Н.И. Уголовно-правовое значение способа совершения преступления: Учеб. пособие. – Х.: Харьк. юрид. ин-т, 1984. – 111 с.
117. Панов Н.И. Квалификация преступлений, совершаемых путем обмана: Учебное пособие. – Х.: Харьк. юрид. ин-т, 1980. – 88 с.
118. Тер-Акопов А.А. Бездействие как форма преступного поведения. – М.: Юрид. лит., 1980. – 151 с.
119. Тер-Акопов А.А. Ответственность за нарушение специальных правил поведения. – М.: Юрид. лит., 1995. – 173 с.
120. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов н/Д: Изд-во Рост. ун-та, 1977. – 215 с.
121. Церетели Т.В. Причинная связь в уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1963. – 382 с.
122. Тарарухин С.А. Преступное поведение: социал. и психол. черты. – М.: Юрид. лит., 1974. – 221 с.
123. Ярмиш Н.М. Дія як ознака об’єктивної сторони злочину (проблеми психологічної характеристики). – Х.: “Основа”, 1999. – 84 с.
124. Малинин В.Б. Причинная связь в уголовном праве. – СПб.: “Юридический центр Пресс”, 2000. – 316 с.
125. Багіров С.Р. Причинний зв’язок у кримінальному праві: огляд стану проблеми // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень Київського інституту внутрішніх справ. – К.: КІВС, “МП Леся”. – 2002. –
С. 166 – 171.
126. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 166 с.
127. Про платіжні системи та переказ грошей в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 29. – Ст. 137.
128. Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. – К.: Юринком, 1996. – 240 с.
129. Пинаев А.А. Основные вопросы квалификации хищений (учебное пособие). – Х.: Харьковский юридический институт, 1974. – 36 с.
130. Ліпкан В. Щодо поняття тероризму // Право України. – 2000. – № 7. – С. 66 – 69.
131. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Х.: Право, 2000. – 128 с.
132. Тростюк З.А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Київський національний університет ім. Т. Шевченко. – К., 2000. – 16 с.
133. Навроцький В.О. Принцип заборони аналогії і його дія при застосуванні кримінального кодексу України 2001 року // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25 – 26 жовт. 2001 р. – К. – Х.: Юрінком Інтер, 2002. –
С. 49 – 51.
134. Навроцький В.О. Проблеми кваліфікації злочинів: Конспект лекцій. – Львів: ЛДУ, 1993. – 82 с.
135. Гуров В.И. Понятие “орудие” и “средство” совершения преступлений в уголовном и уголовно-процессуальном праве // Вопросы совершенствования уголовно-правового регулирования. – Свердловск. – 1988. – С. 71 – 75.
136. Сахаров В.И. Средства и орудия совершения преступления и их уголовно-правовое значение: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Московская высшая школа милиции МВД СССР. – М., 1991. – 21 с.
137. Севрюкова І.Ф. Майно // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.”. – 2001. – Т. 3. –
С. 551.
138. Волженкин Б.В. Мошенничество: Серия “Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процессе”. – СПб.: СпбЮИ, 1998. – 35с.
139. Бойцов А.И. Преступления против собственности. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 775 с.
140. Романов С.Ю. Обман як спосіб злочинної діяльності: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Університет внутрішніх справ. – Х., 1998. – 16 с.
141. Гладышев Ю.А. Обман как способ совершения преступлений в сфере торговли: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / МВД РФ, Нижегородская высшая школа. – Нижний Новгород, 1993. – 20 с.
142. Сабитов Р.А. Обман как средство совершения преступления: Учеб. пособие / МВД СССР, Омская высшая школа милиции. – Омск, 1980. – 79 с.
143. Архів Дарницького районного суду м. Києва: Справа № 1-503, вирок від 16 січня 2001 р.
144. Таций В.Я. Ответственность за хозяйственные преступления. Объект и система. – Х.: Выща школа, 1984. – 231 с.
145. Кримінальне право України: Особлива частина. Підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, І.О. Зінченко та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер, Х.: Право, 2002. – 496 с.
146. Андрушко П.П. Законодавча техніка Кримінального кодексу України 2001 року та її вплив на тлумачення його норм // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25 – 26 жовт. 2001 р. – К. – Х.: Юрінком Інтер. – 2002. – С. 24 – 30.
147. Ліпкан В. Актуальні проблеми розроблення кримінально-правової норми про відповідальність за тероризм // Право України. – 2000. – № 3. –
С. 77 – 80.
148. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – 173 с.
149. Павлов В.Г. Субъект преступления. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2001. – 318 с.
150. Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. – К.: Логос, 1998. – 322 с.
151. Михеев Р.И. Уголовное право и психиатрия. – Владивосток, 1988. – 182 с.
152. Орловська Н.А. Осудність та її види (порівняльний аналіз законодавства України та інших держав): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Одеська національна юридична академія – Одеса, 2001. – 20 с.
153. Устименко В.В. Специальный субъект преступления. – Х.: Высша школа, Изд-во при Харьковском государственном университете, 1989. – 104 с.
154. Стрєльцов Є.Л. Спеціальний суб’єкт злочину у новому Кримінальному кодексі України // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25 – 26 жовт. 2001 р. – К. – Х.: Юрінком Інтер. – 2002. – С. 59 – 61.
155. Біленчук П.Д., Зубань М.А. Комп’ютерні злочини: соціально-правові і кримінолого-криміналістичні аспекти. – К.:Українська академія внутрішніх справ, 1994. – 72 с.
156. Викторов Б.А. Цель и мотив в тяжких преступлениях. – М.: Государственное изд-во юридической литературы, 1963. – 83 с.
157. Тарарухин С.А. Установление мотива и квалификация преступления. – К.: Вища школа, 1977. – 151 с.
158. Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину. Монографія. – К.: Атіка, 2002. – 144 с.
159. Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Книга первая “О преступлении”. – Х.: Харьков юридический, 2002. – 196 с.
160. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін. / Відп. ред.
Я.Ю. Кондратьєв; Наук. ред. В.А. Клименко та М.І. Мельник. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
161. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юр. вузів. і фак. – К.: А.С.К., 2001– 352 с.
162. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1950. – 319 с.
163. Куликов А.В. Двойная форма вины: понятие, виды, конструкция составов, квалификация: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Свердловский юридический ин-т им. Р.А. Руденко. – Свердловск, 1990. – 17 с.
164. Осипов В. О преступлениях с двумя формами вины // Законность. – 2001. – № 5. – С. 8.
165. Музика А.А. Змішана форма вини // Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 1999. – Т. 2. – С. 627 – 628.
166. Пинаев А.А. Особенности составов преступлений с двойной и смешанной формами вины. Учебное пособие. – Х.: Харьковский юридический институт, 1984. – 51 с.
167. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
168. Лунев В.В. Субъективное вменение. – М.: Спарк, 2000. – 70 с.
169. Коржанський. М.Й., Мисливий В.А. Кваліфікація автотранспортних злочинів. – К.: Юрінком, 1996. – 78 с.
170. Панов М.І. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та