КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОВЖИВАННЯ ВІЙСЬКОВОЮ СЛУЖБОВОЮ ОСОБОЮ ВЛАДОЮ АБО СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ

Краткое описание

ЗМІСТ

ЗМІСТ……………………………………………………………………….. 2
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ…………………………………......................... 3
ВСТУП……………………………………………………………............…. 4

РОЗДІЛ 1. ОБُЄКТИВНІ ОЗНАКИ ЗЛОВЖИВАННЯ
ВІЙСЬКОВОЮ СЛУЖБОВОЮ ОСОБОЮ ВЛАДОЮ АБО
СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ ……………………………………….. 16

1.1. Об'єкт зловживання військовою службовою особою
владою або службовим становищем...…………………………………...... 16
1.2. Об'єктивна сторона зловживання військовою службовою
особою владою або службовим становищем...………………………........ 52
Висновки до розділу 1………………………………………………….. 96

РОЗДІЛ 2. СУБُЄКТИВНІ ОЗНАКИ ЗЛОВЖИВАННЯ
ВІЙСЬКОВОЮ СЛУЖБОВОЮ ОСОБОЮ ВЛАДОЮ АБО
СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ ………………………………………. 99
2.1. Суб'єктивна сторона зловживання військовою службовою
особою владою або службовим становищем...………………………….. 99
2.2. Суб'єкт зловживання військовою службовою особою
владою або службовим становищем...…………………………………....... 112
2.3. Деякі питання кримінологічної характеристики
особистості суб’єкта злочину, передбаченого статтею 423
Кримінального кодексу України…………………………………………… 154
Висновки до розділу 2………………………………………………….. 162

ВИСНОВКИ………………………………………………………………... 165
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………..................... 176
ДОДАТКИ....................................................................................................... 202

ВСТУП

Актуальність теми. Здійснення військово - правової реформи в Україні ставить перед вітчизняною юридичною наукою величезну кількість питань, вирішення яких неможливо без проведення серйозних теоретичних дослід-жень. У виконанні завдань, які поставлені перед Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, важливу роль відіграють службові особи зазначених військових формувань, які утворюють апарат військового управління та наділені великими повноваженнями з питань командної, ор-ганізаційно - розпорядчої, а також адміністративно - господарської діяль-ності.
Наділяючи військових службових осіб певними правами та владою, закон разом з тим вимагає, щоб ці права і влада використовувалися виключно в інтересах служби.
Згідно зі статтею 19 Конституції України [1], посадові особи (у тому числі й військові службові особи. – М.Т.) зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Разом з тим, за останні роки кількість вчинених військовими службови-ми особами зловживань владою або службовим становищем істотно зросла.
Державна статистика свідчить про те, що рівень судимості за військові службові злочини (у тому числі й за зловживання владою або службовим становищем. ¬– М.Т.) залишається небезпечно високим, а у відносних показ-никах зростає. Так, у 1998 році за ці злочини було засуджено 290 осіб (13,6 % від загальної кількості), в 1999 році – 354 (18,2%), а в 2000 році – 287 (майже 20 %). Крім того, серед засуджених за вказані злочини з кожним роком збільшується питома вага офіцерів і прапорщиків (у 1996 році цей показник становив 36%, у 1997 році – 47%, в 1998 – 52%, у 1999 – 54,5%, а у 2000 році – 55%) [2, с.21-24]. У 2005 році питома вага офіцерів і прапорщиків, засуджених за злочини, передбачені статтями 423–426 КК України склала 68 % від загальної кількості засуджених за військові службові злочини вій-ськовослужбовців. Спостерігається також збільшення «показника участі офіцерів у злочинних діях, що вчинені у Збройних Силах. У 1994 році він складав 7%, у 2004 році – 24% [3]».
Зловживаючи владою або службовим становищем, військові службові особи не лише завдають шкоди військовій безпеці держави, але й порушують права та законні інтереси підлеглих військовослужбовців, чим підривають авторитет і довіру до органів військового управління.
11 липня 1995 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб [4, ст.216]», яким внесла зміни у ст. 254 Кримінального Кодексу України [5, с.665], виділивши зловживання військо-вою службовою особою владою або службовим становищем в окремий склад злочину. 5 квітня 2001 року Верховною Радою України прийнято новий Кримінальний кодекс України, у якому відповідальність за вчинення зло-вживання військовою службовою особою владою або службовим станови-щем також передбачена окремою статтею (423 КК).
В юридичній літературі питання кримінальної відповідальності за службові злочини, у тому числі за військові службові злочини досліджу-валися такими вченими, як П.П. Андрушко, Х.М. Ахметшин, З.О. Ашитов, О.Ф. Бантишев, Б.В. Волженкін, А.В.Галахова, А.А. Дудоров, С.І. Дячук, Б.В. Здравомислов, В.І. Касинюк, В.Ф. Кириченко, М.Й. Коржанський, Б.В. Леонов, В.А. Ломако, В.Д. Меньшагін, М.І. Панов, В.І. Рибачук, А.Б. Са-харов, О.Я. Свєтлов, Г.Р. Смолицький, В.І. Соловйов, К.І. Солнцев, А.А. Ст-рижевська, А.М. Трайнін, Б.С. Утєвський, М.І. Хавронюк, С.О. Харитонов, Г.І. Чангулі, В.М. Чхіквадзе, Є.В. Прокопович. Останнім у 1965 році була захищена кандидатська дисертація на тему: «Боротьба зі службовими зловживаннями у Збройних Силах СРСР». При цьому, на жаль, не можна сказати про те, що питанням кримінальної відповідальності за військові службові злочини, у тому числі за зловживання владою або службовим становищем в Україні приділялося достатньо уваги. Зазначені питання лише частково було висвітлено в коментарях, навчальних посібниках, монографіях і наукових статтях П.П. Андрушком, В.О. Бугаєвим, С.І. Дячуком, В.О. Нав- роцьким, В.І. Касинюком, М.І. Пановим, А.А. Стрижевською, В.А. Климен-ком, С.О. Харитоновым, Г.І. Чангулі, М.І. Хавронюком. За останні декілька років було опубліковано лише два посібники [6;7], і три монографії [8;9;10], спеціально присвячені військовим злочинам, захищено шість кандидатських дисертацій (М.І. Хавронюк, 1998 рік; С.І Дячук, 2000 рік; В.В. Бондарєв, 2001 рік; В.О. Бугаєв, 2002 рік; Б.В.Леонов, 2004 рік; М.М. Сенько, 2005 рік), у яких розроблялися теоретичні проблеми кримінальної відповідальності за військові, у тому числі за військові службові злочини. Однак, склад зло-вживання військовою службовою особою владою або службовим стано-вищем в Україні дотепер спеціально досліджено не було.
Разом з тим, протягом кількох останніх років було прийнято ряд нових нормативних актів, які регулюють порядок проходження та несення війсь-кової служби, а також змінено і доповнено діючі. Зокрема, прийнято нове Положення про проходження служби відповідними категоріями військово-службовців [11, ст.2039], Закони України: «Про правовий режим майна у Збройних Силах України [12, ст.193]», «Про господарську діяльність у Збро-йних Силах України [13, ст.300]», «Про розвідувальні органи України [14, ст.94]», «Про Службу зовнішньої розвідки України [15, ст.3244]», «Про Вій-ськову службу правопорядку у Збройних Силах України [16, ст.76]», «Про Державну прикордонну службу України [17, ст.116]», внесено зміни до Законів України «Про прокуратуру [18, ст.32]», «Про Службу безпеки Укра-їни [19, c.236]», «Про оборону України [20, ст.8]», «Про оперативно - розшу-кову діяльність [21, ст.187]», «Про військовий обов'язок і військову службу [22, ст.1261]», «Про державну спеціальну службу транспорту [23, ст.519]», Положення про Національне космічне агентство України [24, с.10]. Зазначені нормативні акти на наш час потребують найсерйознішого осмислення, у тому числі в контексті статті, що розглядається.
Також створено нові військові формування: Державна прикордонна служба України, Військова служба правопорядку у Збройних Силах України, які одержали статус правоохоронного органу, а також Служба зовнішньої розвідки України. У підпорядкування центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту передано залізничні війська Міністерства оборони Укра-їни [23, ст.519; 25, ст.173]. У зв'язку з цим виникає необхідність більш глибо-кого вивчення питання суб'єкта злочину, що досліджується.
Після прийняття в 2001 році нового Кримінального Кодексу України змінилася редакція статті 423 КК, яка передбачає відповідальність за зловжи-вання військовою службовою особою владою або службовим становищем. Відповідно до ст. 423 КК, зловживанням військовою службовою особою владою або службовим становищем визнається незаконне використання цією особою транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна, а також незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, а також інше зловживання владою або службовим становищем, вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, або в інтересах третіх осіб, якщо таке діяння заподіяло істотну шкоду. Частиною другою ст. 423 КК передбачена кримінальна відповідальність за ті ж самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, а частиною третьою - за діян-ня, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці. У якості покарання за ч.1 ст. 423 КК встановлено: штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службове обмеження на строк до двох років, або поз-бавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 – позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, а за ч. 3 – позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років.
Викладене обумовило актуальність обраної теми дисертації.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права Національної Юридичної Академії України імені Ярослава Мудрого. Дисертація виконана відповідно до цільової комплексної програми «Проблеми ефективності кримінального, кримінально-виконавчого законодавства та системи запобігання злочин-ності» (номер державної реєстрації 0106U002292). Робота пов'язана з комп-лексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затверд-женою Указом Президента України від 25 грудня 2000 року N 1376/2000 (підпункт 2 пункту 5, пункти 19, 21, 23) [26, ст.2258], Законом України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю [27, ст.247]» (пункти 4,5,6), Указом Президента України від 6 лютого 2003 року «Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організо-ваною злочинністю і корупцією [28, ст.228]» (№ 84/2003 (пункти 3,12)), Концепцією Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 роки, затвердженою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 року № 116-р [29, ст.636]. Тема дослідження затверджена на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярос-лава Мудрого від 23 березня 2001 року (протокол № 8).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексне дослід-ження концепції кримінальної відповідальності за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем, теоретичне обґрун-тування ряду пропозицій, спрямованих на забезпечення правильного (одна-кового та ефективного) застосування кримінального закону, на вдоскона-лення деяких його норм.
Об'єктом дослідження є кримінальна відповідальність за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем у її нау-ковому та практичному аспектах.
Предметом дослідження підстави кримінальної відповідальності за зловживання військовою службовою особою владою або службовим стано-вищем, а також особистість злочинця.
Відповідно до зазначеної мети автор прагнув вирішити такі завдання:
1.Здійснити юридичний аналіз складу зловживання військовою службо-вою особою владою або службовим становищем;
2. Визначити поняття та ознаки злочину, передбаченого ст. 423 КК;
3. На підставі отриманих результатів дослідження сформулювати пропо-зиції стосовно вдосконалення кримінального законодавства щодо правиль-ного застосування ст. 423 КК України;
4. Відпрацювати науково - практичні рекомендації і пропозиції, спрямо-вані на підвищення ефективності діяльності органів військової юстиції у боротьбі зі злочинами у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.
Методи дослідження. В ході роботи над дисертацією застосовувалися наступні наукові методи:
- порівняльно-правовий: під час аналізу норм КК 1927, 1960 року та норм чинного Кримінального кодексу України щодо відповідальності за зло-вживання військовою службовою особою владою або службовим станови-щем, а також при порівнянні ст. 423 КК із ч. 3 ст. 364 КК;
- системного аналізу: в ході аналізу місця досліджуваного злочину в сис-темі кримінально-правових норм;
- історично-правовий: під час розгляду історії розвитку кримінального законодавства щодо змісту поняття «військова службова особа» та встанов-лення кримінальної відповідальності за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем;
- догматичний: за допомогою правил формальної логіки та правопису у дослідженні визначається зміст юридичних термінів, які використовуються законодавцем при встановленні кримінальної відповідальності за зловжи-вання владою або службовим становищем.
Під час проведення дослідження автор спирався на аналіз норм Кон-ституції України, кримінального, кримінально - процесуального, цивільного, господарського, адміністративного законодавства України, законодавства України про працю, законодавства інших країн, нормативних актів у сфері забезпечення національної безпеки України, міжнародних нормативно-правових актів, Постанов Пленуму Верховного Суду України, матеріали Військової судової колегії, Господарської палати Верховного Суду України, довідкової літератури.
Висновки дисертації ґрунтуються на вивченні практики військових про-куратур і військових судів за період з 1996 по 2006 роки. Вивчено 110 кримі-нальних справ, порушених органами військової прокуратури за статтею 423 КК, а також 89 кримінальних справ, порушених зазначеними органами за ст. 254 КК (в редакції Закону 1995 року) і розглянутих військовими судами у різних регіонах України.
Наукова новизна дисертації полягає насамперед, у спробі вперше, починаючи з 1965 року дослідити на дисертаційному рівні проблему кри-мінальної відповідальності за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем. За результатами проведеного систем-ного дослідження на основі теоретичних висновків автором вироблені пропо-зиції щодо вдосконалення системи злочинів проти військової служби та вне-сення відповідних змін у кримінальне законодавство.
На захист винесені наступні основні положення, які базуються на висновках, зроблених здобувачем в ході дисертаційного дослідження:
1. Запропоновано нове визначення родового об'єкта розглянутого злочи-ну як суспільних відносин, які виникають у зв'язку з регулюванням порядку проходження або (та) несення військової служби із забезпечення військової безпеки держави. При цьому вперше обґрунтовується необхідність запропо-нованої автором нової редакції поняття військового злочину, у якій словоспо-лучення «проходження військової служби» знаходиться перед словосполу-ченням «несення військової служби».
2. Вперше в Україні детально проаналізовано поняття «проходження військової служби», «несення військової служби», внаслідок чого обґрунто-вано позицію стосовно того, що «порядок проходження військової служби» є більш широким поняттям стосовно поняття «порядок несення військової служби», при цьому останній є складовою частиною порядку проходження військової служби та охоплює собою більш вузьке коло суспільних відносин, які виникають у зв'язку з регулюванням діяльності, пов'язаної з реалізацією військовослужбовцями спеціальних прав та обов'язків щодо виконання зав-дань бойового чергування, внутрішньої, прикордонної, вартової (вахтової), а також патрульної служб на певний період часу.
3. По - новому дано визначення безпосереднього об'єкта злочину, перед-баченого ст. 423 КК, як спрямованої на забезпечення військової безпеки держави діяльності службових осіб апарату військового управління, яка пов’язана з використанням ними прав і виконанням обов’язків з підтримки на належному рівні порядку проходження або (та) несення військової служби у відповідних сферах функціонування Збройних Сил України та інших військо-вих формувань.
4. Вперше запропонована класифікація органів військового управління всіх військових формувань за двома ознаками: «за горизонталлю» (сукуп-ність апаратів управління відповідної ланки всіх без винятку військових формувань, у яких передбачена військова служба) і «за вертикаллю» (сукупність структурних одиниць, які разом складають апарат управління конкретного військового формування і функціонують з дотриманням відно-син підпорядкованості, а також у межах встановленого для кожної з них ступеня компетенції у виконанні поставлених завдань. При цьому вперше обгрунтовується висновок про те, що для застосування ст. 423 КК не має значення, у якому за ступенем підпорядкування структурному підрозділі апарату військового управління проходить службу суб'єкт злочину.
5. Вперше дано визначення поняття «інше зловживання владою або службовим становищем», а також зроблено висновок про те, що дії винних осіб підлягають кваліфікації у відповідності із зазначеною формою у тих випадках, коли присутні інші, окрім наведених законодавцем в статті 423 КК, форми зловживання владою або службовим становищем.
6. Дістало обґрунтування положення про те, що злочином, передбаче-ним ст. 423 КК, може бути спричинено шкоду не лише державним інтересам, але й охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих грома-дян, громадським інтересам або інтересам юридичних осіб. При цьому зроб-лено висновок стосовно того, що заподіяна шкода може мати нематеріаль-ний характер.
7. Автор уточнює поняття «військовий дисциплінарний проступок», визначивши його співвідношення з поняттям «дисциплінарний проступок»; при цьому зроблено висновок про те, що критерієм відмежування злочину, що досліджується від військового дисциплінарного проступку, є характер та ступінь тяжкості наслідків, що заподіяні охоронюваним законом суспільним відносинам посяганням даного виду.
8. В роботі у найдетальніший спосіб розкриваються ознаки суб'єкта зло-чину, описаного у статті 423 КК. При цьому дістало подальшого розвитку поняття «військова службова особа», «військовий начальник». Також обґрун-товується судження про те, що незважаючи на відсутність прямої вказівки законодавця, суб'єктом зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем можуть виступати представники влади.
9. Обґрунтовано висновок про те, що суб'єктами злочину, передбаченого статтею 423 КК, можуть виступати військові службові особи, засуджені до таких видів покарання як штраф, службове обмеження та які, внаслідок специфіки зазначених видів покарання, продовжують проходити військову службу.
10. По - новому розкриваються поняття «правоохоронний орган», «пра-цівник правоохоронного органу». Наведено додаткові аргументи на користь того, що розвідувальні органи Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби України, а також Служба зовнішньої розвідки України не є правоохоронними органами.
11. Наведено додаткові аргументи на користь розмежування злочинів, передбачених ст. 423 КК та ч. 3 статті 364 КК за безпосереднім об'єктом та за суб'єктом злочину.
12. Вперше на підставі порівняльного аналізу статей 364 і 423 КК зроб-лено висновок про те, що у разі вчинення військовою службовою особою військового формування зі статусом правоохоронного органу зловживання владою або службовим становищем, дії такої особи мають бути кваліфіковані за ст. 423 КК, яка у цьому випадку є спеціальним складом стосовно ч. 3 ст. 364 КК.
13. Вперше зроблено спробу аргументації необхідності внесення змін до статті 423 КК, а також у примітку 1 до цієї статті:
- в частині вказівки на те, яким саме охоронюваним кримінальним зако-ном суспільним відносинам може бути заподіяна шкода злочином, що роз-глядається;
- в частині віднесення представників влади - військовослужбовців до числа військових службових осіб.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослід-ження, на думку автора, має як теоретичне, так і прикладне значення:
а) у науково - дослідницькій діяльності: дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблемних питань кримінальної відпові-дальності за зловживання військовою службовою особою владою або служ-бовим становищем, проведеним на підставі нового Кримінального кодексу України 2001 року (ст. 423). Тому сформульовані в дисертації положення можуть стати основою для подальшого наукового опрацювання цієї теми, а також бути використані в теоретичних дослідженнях кримінальної відпо-відальності за військові службові злочини;
б) у правотворчості: теоретичні висновки дисертаційного дослідження було використано під час підготовки проекту Закону України «Про внесення змін у військові статути Збройних Сил України у зв'язку із прийняттям деяких законодавчих актів у сфері оборони». Крім того, матеріали дисертації можуть бути використані для внесення змін у Кримінальний кодекс Украї-ни, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Військові статути Збройних Сил України та інші нормативні акти, які встановлюють відпові-дальність військових службових осіб за різні види правопорушень. Ви-кладені в роботі пропозиції можуть бути враховані також під час підготовки Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у спра-вах про зловживання владою або службовим становищем»;
в) у правозастосовній діяльності: рекомендації дослідження будуть ко-рисні для співробітників правоохоронних органів та суддів під час вирішення питань кваліфікації злочину, що розглядається, відмежування його від суміж-них складів злочинів;
г) у навчальному процесі: зроблені у ході дослідження висновки мо-жуть бути використані під час викладання курсу Загальної та Особливої частини кримінального права, в ході підготовки науково - практичних пра-цівників, а також методичних рекомендацій.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, які містяться у дисертації, обговорювалися на науково - практичних конференціях: «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених» (м. Харків, Національний університет внут-рішніх справ, 2007 рік) і «Напрямки удосконалення системи роботи з особо-вим складом Збройних Сил України (м. Київ, Національна академія оборони України, 2007 рік).
Робота пройшла обговорення і рецензування на кафедрі кримінального права №1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2007 рік). Крім того, окремі положення дисертації автором використано під час лекційного викладання питань кримінальної відповідальності військо-вослужбовців за військові службові злочини в Інституті підвищення квалі-фікації прокурорсько-слідчих працівників при Академії прокуратури України для груп слухачів військових прокуратур, а також у Військовому інституті при Київському Національному Університеті ім. Тараса Шевченка для груп слухачів факультету підготовки помічників військових суддів.
Публікації. Наукові результати дисертації знайшли своє відображення у десяти наукових працях, а саме у восьми наукових статтях, з яких сім у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для юридичних наук, а також у двох наукових доповідях на науково - практичних конференціях.
Структура роботи обумовлена метою, предметом і завданнями дослід-ження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, що містять п’ять підрозділів, висновків (до кожного розділу і загальних висновків), списку використаних джерел (266 найменувань) і восьми додатків. Загальний обсяг дисертації – 210 сторінок, із них основного тексту – 175 сторінок, список використаних джерел – 26 сторінок, додатки – 9 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведені дослідження за темою «Кримінальна відповідальність за зло-вживання військовою службовою особою владою або службовим станови-щем», які ґрунтуються на сучасних досягненнях вітчизняної та іноземної правової науки, практиці застосування органами військової юстиції законо-давства про кримінальну відповідальність за військові злочини, дозволили автору цього дисертаційного дослідження вирішити наступні наукові зав-дання: а) здійснити юридичний аналіз складу зловживання військовою служ-бовою особою владою або службовим становищем; б) визначити поняття та ознаки злочину, передбаченого ст. 423 КК; в) сформулювати пропозиції сто-совно вдосконалення кримінального законодавства щодо правильного засто-сування ст. 423 КК України; г) відпрацювати рекомендації і пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності діяльності органів військової юсти-ції у боротьбі зі злочинами у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.
Сформульовані в дисертації положення можуть бути використані у нау-ково - дослідницькій діяльності, у навчальному процесі та правотворчості, бути корисними для працівників правоохоронних органів та суддів під час вирішення питань кваліфікації злочину, передбаченого ст. 423 КК України.
З урахуванням викладеного, зроблені такі висновки, пропозиції і реко-мендації.
1. Проведення кримінально – правового та кримінологічного досліджен-ня за темою: «Кримінальна відповідальність за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем» на даний час є акту-альним, оскільки вченими – криміналістами в Україні склад зазначеного злочину дотепер спеціально досліджено не було, а жодної Постанови Плену-му Верховного Суду України про судову практику у справах про зловжи-вання владою або службовим становищем з моменту проголошення незалеж-ності України, також не прийнято. Разом з тим, за останні роки спостеріга-ється збільшення кількості зловживань владою або службовим становищем, що вчинені військовими службовими особами Збройних Сил України та інших військових формувань.
2. Родовим об'єктом злочину, що розглядається, виступають суспільні відносини, які виникають у зв'язку з регулюванням порядку проходження або (та) несення військової служби із забезпечення військової безпеки держави.
Порядок проходження військової служби охоплює собою ті суспільні відносини, які виникають у зв'язку з регулюванням процесу життєдіяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, пов'язаного з вико-нанням завдань, покладених на ці військові формування.
Порядок несення військової служби є складовою частиною порядку про-ходження військової служби і охоплює собою більш вузьке коло суспільних відносин, які виникають у зв'язку з регулюванням діяльності, пов'язаної з реалізацією військовослужбовцями спеціальних прав та обов'язків щодо виконання завдань бойового чергування, внутрішньої, прикордонної, варто-вої (вахтової) та патрульної служб на певний період часу. Вказівка законо-давця при описанні родового об'єкта розглянутої групи злочинів на «поря-док несення військової служби» дає можливість виділити злочини, пов'язані з виконанням спеціальних завдань, які становлять підвищену небезпечність, оскільки посягають на основи військової служби. Це порушення статутних правил вартової служби або патрулювання (ст. 418 КК), порушення статут-них правил несення прикордонної служби (ст. 419 КК), порушення статутних правил несення бойового чергування (ст. 420 КК), порушення статутних пра-вил внутрішньої служби (ст. 421 КК).
3. Головним завданням проходження або (та) несення військової служби є забезпечення військової безпеки держави. Військова безпека є складовою частиною національної безпеки держави і визначається як стан захищеності країни від зовнішніх та внутрішніх загроз, обов’язок щодо протидії яким покладений на військові формування України. До суб'єктів військової без-пеки слід віднести Воєнну організацію та правоохоронні органи країни, у яких передбачена військова служба. Головним фактором забезпечення вій-ськової безпеки держави є бойова готовність сил забезпечення безпеки. Тому будь - який злочин проти військової служби шкодить військовій безпеці дер-жави.
4. Викладений у дисертації підхід до об'єкта злочину дозволяє запро-понувати нову редакцію поняття військового злочину. Так, назву розділу XІX Кримінального кодексу України пропонується викласти у такій редакції:
«Злочини проти встановленого порядку проходження або несення вій-ськової служби (військові злочини)», а частину 1 статті 401 у такій редакції:
«Військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом зло-чини проти встановленого законодавством порядку проходження або несення військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військово-зобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів».
Ця позиція автора пов'язана з тим, що поняття «проходження військо-вої служби» є більш загальним стосовно поняття «несення військової служ-би» і охоплює його.
5.Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст.423 КК, виступають суспільні відносини, які виникають у зв'язку з реалізацією службовими особами апарату військового управління своїх прав і виконанням обов'язків із забезпечення військової безпеки держави. Тобто безпосереднім об’єктом цього злочину є спрямована на забезпечення військової безпеки держави діяльність службових осіб апарату військового управління, яка пов'язана з використанням ними прав і виконанням обов'язків з підтримання на належ-ному рівні порядку проходження або (та) несення військової служби у відповідних сферах функціонування Збройних Сил України та інших війсь-кових формувань. Зазначена позиція автора відрізняється від існуючих точок зору з приводу визначення безпосереднього об’єкта зазначеного злочину (нормальна діяльність апарату військового управління; порядок реалізації службовими особами апарату військового управління своїх прав та вико-нання покладених на них обов’язків, встановлений порядок здійснення ко-мандирами (начальниками) своїх функцій тощо).
6. Апарат військового управління є складовою частиною державного апарату і функціонує для виконання завдань, пов'язаних з проходженням або (та) несенням військової служби.
При цьому органи військового управління можуть бути класифіковані за двома ознаками: «за горизонталлю» (сукупність апаратів управління відповідної ланки всіх без винятку військових формувань, у яких перед-бачена військова служба) і «за вертикаллю» (сукупність структурних оди-ниць, які разом складають апарат управління конкретного військового фор-мування, функціонують з додержанням відносин підпорядкованості, а також у межах встановленого для кожної з них ступеня компетенції у виконанні поставлених завдань). Для застосування ст. 423 КК не має значення, у якому за ступенем підпорядкування структурному підрозділі апарату військового управління проходить службу суб'єкт злочину. Зазначене судження вислов-люється в юридичній літературі вперше.
7. Як свідчить судова практика, предметом злочину, що досліджується, може виступати майно громадських організацій, які діяли у складі Збройних Сил колишнього СРСР, оскільки на це прямо вказується у Постанові Вер-ховної Ради України N 3943-XІІ від 4 лютого 1994 року «Про майно загаль-носоюзних громадських організацій колишнього СРСР» і постанові Кабіне-ту Міністрів України від 13 січня 1995 р. № 18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР».
8. Злочин, передбачений ст.423 КК може бути вчинено в таких формах:
- незаконне використання транспортних засобів, споруд, іншого війсь-кового майна;
- незаконне використання підлеглого для особистих послуг, а також для послуг іншим особам;
- інше зловживання владою або службовим становищем. При цьому дії винних осіб підлягають кваліфікації у відповідності до зазначеної форми у тих випадках, коли присутні інші, окрім наведених законодавцем у статті 423 КК, форми зловживання владою або службовим становищем.
Незаконним використанням транспортних засобів, споруд, іншого вій-ськового майна слід визнавати використання всупереч діючим нормативним актам військовими службовими особами корисних властивостей цього майна або передачу його в користування іншим особам (у тому числі на підставі договірних зобов'язань військової частини, установи, організації). Зловживання владою або службовим становищем у перелічених формах чиниться військовими службовими особами не заради виконання завдань, пов'язаних з проходженням або несенням військової служби із забезпечення військової безпеки держави, а в особистих інтересах чи в інтересах третіх осіб. При цьому в судовій і слідчій практиці мають місце випадки виконання об'єктивної сторони досліджуваного злочину у формі незаконного вико-ристання транспортних засобів і незаконного використання підлеглого для особистих послуг одночасно.
Незаконність використання підлеглого може виявлятися у вчиненні ним на вимогу військового начальника дій, які:
а) не передбачені його безпосередніми службовими обовُязками, тимча-совими обов'язками або загальними обов'язками військовослужбовця;
б) не пов'язані з виконанням завдань, зумовлених проходженням або (та) несенням військової служби.
При цьому незаконність використання підлеглого може полягати не лише у використанні його фізичної праці (кваліфікованої чи некваліфікова-ної), але й у наданні інших послуг, вчинення яких військовослужбовцем начальникові не передбачено законодавством про проходження або несення військової служби. До таких, зокрема, слід віднести послуги інтелектуаль-ного характеру, що полягають у створенні в інтересах начальника продуктів інтелектуальної власності, передбачених законами України «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на промислові зразки», а також главами 35 - 46 Цивільного кодексу України.
9. Проведеним дослідженням встановлено, що на відміну від ст. 364 КК диспозиція статті 423 КК не містить вказівки на те, яким саме охоронюва-ним законом суспільним відносинам злочином може бути заподіяно істотну шкоду або тяжкі наслідки. На мою думку, військовим службовим зловжи-ванням може бути спричинено шкоду охоронюваним законом правам, сво-бодам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інте-ресам, а також інтересам юридичних осіб.
Розмір істотної шкоди і тяжких наслідків у статтях 364 та 423 КК (якщо вони полягають в заподіянні матеріальних збитків) істотно відрізняються за сумою. На відміну від статті 364 КК, у чинному Кримінальному кодексі України санкцією статті 423 взагалі не передбачена можливість призначення будь-яких додаткових покарань за вчинення даного злочину. Викладене повною мірою стосується також всієї групи військових службових злочинів.
Крім того, за скоєння службового зловживання законодавцем встанов-лені більш суворі санкції у порівнянні з відповідною частиною статті 423 КК. Так, за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК передбачена кримі-нальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, у той час як військове службове зловживання, яке спричинило тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. За скоєння зловживання владою або службовим становищем, яке навіть не заподіяло тяжкі наслідки, працівнику правоохоронного органу судом може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років. Призначення покарання у виді позбавлення волі на цей же строк військовій службовій особі (яка проходить службу у військовому формуванні зі статусом правоохоронного органу) законом передбачено лише в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці (ч.3 ст. 423 КК. – М.Т.).
Говорячи про те, що у Кримінальному кодексі України не може бути сконструйований спеціальний склад службового зловживання, який би істот-но відрізнявся від даного у статті 364 КК поняття зловживання, без ураху-вання його принципових ознак, вважаю, що перерахована група питань має потребу у подальшому вивченні.
10. Військовий дисциплінарний проступок (правопорушення) можливо визначити як суспільно небезпечне винне діяння (дію або бездіяльність), яке полягає у порушенні військовослужбовцем або військовозобов'язаним (у тому числі й резервістом. – М.Т.) під час проходження навчальних (чи пере-вірних) або спеціальних зборів норм чинного законодавства, не містить скла-ду злочину і за яке законом передбачене настання юридичної відповідаль-ності певного виду.
Критерієм відмежування злочину, передбаченого статтею 423 КК від військового дисциплінарного проступку є характер і ступінь тяжкості наслід-ків, заподіяних посяганням даного виду суспільним відносинам, що охоро-няються законом.
За вчинення військового дисциплінарного проступку військовослуж-бовці несуть юридичну відповідальність відповідно до Дисциплінарного ста-туту Збройних Сил України, а в окремих випадках - на підставі інших нор-мативних актів.
11. При зловживанні військовою службовою особою владою або службо-вим становищем вина може бути як умисною, так і мати змішану форму. При цьому стосовно діяння може мати місце лише прямий умисел, оскільки в законі визначений мотив (корисливі мотиви, інші особисті інтереси або інтереси третіх осіб), котрий виступає у якості обов’язкової ознаки складу даного злочину. Ставлення винного до наслідків може виражатися як у формі умислу, так і необережності.
12. Військова безпека держави обумовлює коло осіб, які її забезпечують і можуть бути віднесені до суб'єктів злочину, передбаченого статтею 423 КК. Це військовослужбовці, а також військовозобов'язані (у тому числі й резер-вісти. – М.Т.) під час проходження зборів, які є військовими службовими особами. Під військовими службовими особами розуміються військові на-чальники, а також інші військовослужбовці, які постійно чи тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих або адміністративно - господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за
спеціальним дорученням повноважного командування. Суб’єктами злочину, передбаченого ст. 423 КК можуть бути лише громадяни України.
13. Незважаючи на відсутність прямої вказівки законодавця, суб'єктом зловживання військовою службовою особою владою або службовим стано-вищем у певних випадках може виступати представник влади – військово-службовець.
Виконавцем (співвиконавцем) зловживання владою або службовим становищем може бути лише військова службова особа, а співучасником може виступати військовослужбовець, цивільна особа, у тому числі службова особа, не виключаючи й працівника правоохоронного органу. При цьому співучасники досліджуваного злочину, які не є військовими службовими особами, можуть виступати лише в ролі організаторів, підбурювачів, посіб-ників.
14. Розмежування злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364 КК і ст. 423 КК, здійснюється як за безпосереднім об'єктом, так і за суб'єктом зазначених злочинів. На відміну від ч. 3 ст. 364 КК, злочин, передбачений ст. 423 КК, посягає на суспільні відносини, які регулюють діяльність службових осіб апарату управління не всіх правоохоронних органів, а лише тих, у яких пе-редбачена військова служба. Військова службова особа правоохоронного органу, в якому передбачена військова служба, має всі ознаки суб'єкта зло-чину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК (працівник правоохоронного органу, службова особа). Разом з тим, співробітники військової прокуратури, Дер-
жавної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Управління державної охорони України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України є військовослужбовцями, військовими службовими особами, тобто спеціальними суб'єктами стосовно співробітників правоохоронних органів - не військовослужбовців. При вчиненні військовою службовою осо-бою військового формування зі статусом правоохоронного органу незакон-ного використання транспортних засобів, споруд, іншого військового майна, підлеглого для особистих послуг або для послуг іншим особам, а також іншого зловживання владою або службовим становищем, дії такої особи необхідно кваліфікувати за статтею 423 КК, яка стосовно частини 3 статті 364 КК є спеціальною нормою.
15. В залежності від ступеня соціальної захищеності та інших умов проходження військової служби, можливо виокремити такі категорії вій-ськових службових осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 423 КК України, у формі незаконного використання транспортних засобів, споруд, іншого військового майна, незаконного використання підлеглих для осо-бистих послуг чи послуг іншим особам, а також іншого зловживання владою або службовим становищем:
- військові службові особи, в яких установка на скоєння зловживання
владою або службовим становищем склалася з урахуванням несприятливих
соціально - економічних умов проходження військової служби;
- військові службові особи, вчинення якими злочину, передбаченого ст. 423 КК, не пов’язано з недостатніми заходами держави щодо їхнього соці-ального захисту.
- при призначенні кримінального покарання суд може в порядку ст.ст. 65, 66 КК разом з іншими обставинами враховувати також й соціально - економічні умови життя військовослужбовця, його сім’ї, інші умови проходження військової служби.
16. Специфічний характер суспільної небезпечності військових службо- вих злочинів, зумовлений багатьма факторами, у тому числі особливостями об'єкта і суб'єкта посягання, на мою думку, може бути врахований зако- нодавцем шляхом внесення таких змін до Кримінального кодексу України:
по - перше, доцільно було б внести зміни в диспозицію статті 423 КК, зазначивши, яким саме охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам розглянутим злочином може бути заподіяно шкоду;
по - друге, внести зміни в примітку 1 до статті 423 КК, включивши до складу військових службових осіб представників влади - військовослужбов-ців.
З урахуванням викладеного, пропонується наступна редакція статті 423 КК та додатків до неї (підкреслено рискою запропоновані мною зміни. – М.Т.):
Стаття 423. Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем
1. Незаконне використання військовою службовою особою транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна, а також незаконне викорис-тання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, а також інше зловживання владою або службовим становищем, вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, або в інтересах третіх осіб, якщо таке діяння заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, -
карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті ж самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
3. Діяння, передбачені частинами першої або другої цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.
Примітка 1. Під військовими службовими особами розуміються війсь-кові начальники, представники влади - військовослужбовці, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих або адміністративно - господарсь-ких обов’язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням пов-

новажного командування.
Примітка 2. У статтях 423-426 цього Кодексу істотною шкодою, якщо вона полягає в завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в
двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тяжкими наслідками за тієї самої умови вважається шкода, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Голос України. – 1996. – № 138 (1388). 27 липня.
2. Практика застосування судами законодавства про військові службові злочини // Вісн. Верхов. Суду України. – 2002. – № 2(30). – С. 21-24.
3. Про стан військової дисципліни у Збройних Силах України у 2004 році, виконання директиви Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України від 28 жовтня 2002 року № 1-1/1384 «Про додаткові заходи щодо поліпшення дисципліни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях» // Матеріали колегії Міністерства оборони України від 25.01.2005р. / Архів Адміністративного департаменту Міністерства оборони України за 2005 р.
4. Закон України N 283/95 «Про внесення змін і доповнень до деяких законо-давчих актів України щодо відповідальності посадових осіб» // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – N 29. – ст. 216.
5. Уголовный кодекс Украинской ССР: Научно – практ. коммент. / Н.Ф. Ан –тонов, М.И. Бажанов, Я.М. Брайнин и др.; Отв. ред. В.И. Зайчук. – К.: Политиздат Украины, 1978. – 684 с.
6. Військові злочини: коментар законодавства / М.І. Хавронюк, С.І. Дячук, М.І. Мельник; Відп. ред.: М.Д. Дрига, В.І. Кравченко. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 272 с.
7. Панов М.І., Касинюк В.І., Харитонов С.О. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини). – Харків: «Харків юридичний», 2006. – 172 с.
8. Дячук С.І. Виконання наказу чи розпорядження у кримінальному праві / (основні поняття, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства). – К.: Атіка, 2001. – 176 с.
9. Бондарєв В.В. Насильство серед військовослужбовців (поняття, характе-ристика, причини та попередження). – К.: Київ. нац. торг.- економ. ун-т, 2002, – 272 с.
10. Карпенко М.І. Кримінальна відповідальність за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (кримінально-правове та кримінологічне дослідження) / За заг. ред. Матвійчука В.К.: Монографія. – К.: КНТ, 2006. – 232 с.
11. Про Положення про проходження військової служби відповідними кате-горіями військовослужбовців.: Указ Президента України від 7 лист. 2001 р. N 1053 // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 46. – ст. 2039 (зі змінами та допов-неннями).
12. Закон України N 1075– XIV від 22 травня 2003 року «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» // Відомості Верховної Ради Укра-їни (ВВР). – 1999. – N 48. – ст.407 (в редакції Закону України N 3046-III від 07 лютого 2002року // ВВР. – N 29. – ст. 193).
13. Закон України N 1076-XIV від 21 вересня 1999 року «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» // Відомості Верховної Ради Украї-ни (ВВР). – 1999. – № 48. – ст. 408 (в редакції Закону України N 860-IV від 22.05.2003 року // ВВР. – N 37. – ст. 300).
14. Закон України N 2331-III від 22 березня 2001 року «Про розвідувальні органи України» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2001. – N 19.– ст. 94.
15. Закон України N 3160-IV від 01 грудня 2005 року «Про Службу зовніш-ньої розвідки України» / Офіц. вісн. України. – 2005. – № 52. – ст. 3244.
16. Закон України N 3099-III від 07 березня 2002 року «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003.– N 27.– ст.208 (в редакції Закону України N 1420-IV від 03 лютого 2005 року // ВВР. – 2005. – № 3. – ст. 76).
17. Закон України N 661-IV від 03 квітня 2003 року «Про Державну при-кордонну службу України» // Відомості Верховної Ради України (ВВР).– 2003.– N 27.– ст. 208 (В редакції Закону України N 3200-IV від 15 грудня 2005 року // ВВР. – 2006. – N 14. – ст. 116).
18. Закон України N 1789-XII від 5 листопада 1991 року «Про проку-ратуру» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1991. – N 53. – ст.793 (в редакції Закону України N 2267-IV від 17 грудня 2004 року // ВВР. – 2005. – № 2. – ст. 32).
19. Закон України N 2229-XII від 25 березня 1992 року «Про службу безпеки України» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – N 27. – ст. 382 (в редакції Закону України N 3111-III від 07.березня 2002 року // ВВР. – 2002. – N 33. – ст. 236).
20. Закон України N 1932-XII від 6 грудня 1991 року «Про оборону Украї-ни» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – N 9. – ст.106 (в редакції Закону України N 1003-IV від 19 червня 2003 року // ВВР.– 2004.– N 2. – ст. 8).
21. Закон України N 2135-XII від 18 лютого 1992 року «Про оперативно -розшукову діяльність» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – N 22. – ст. 303 (в редакції Закону України N 2322-IV від 12 січня 2005 року // ВВР. – 2005. – N 10. – ст. 187).
22. Закон України N 2232-XII від 25 березня 1992 року «Про військовий обов’язок і військову службу» // Офіц. Вісн. України. – 2006. – № 17. – ст. 1261.
23. Закон України N 1449-IV від 05 лютого 2004 року «Про державну спеці-альну службу транспорту» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2004. – N 19. – ст. 269 (В редакції Закону України N 3428-V від 09 лютого 2006 року // ВВР. – 2006. – № 26. – ст. 215).
24. Про Положення про Національне космічне агентство України: Указ Президента України від 22 лип. 1997р. № 665/97 // Урядовий кур’єр. – 1997.– 5 травня (№142). – С. 10.
25. Про передачу Залізничних військ Збройних Сил України у підпо-рядкування Міністерству транспорту України: Указ Президента України від 27 січ. 2003 р. № 46 // Офіц. Вісн. України. – 2003. – № 5. – ст. 173.
26. Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки: Указ президента України від 25 груд. 2000 р. № 1376 // Офіц. Вісн. України. – 2000. – № 52. – ст. 2258.
27. Закон України N 3341-XII від 30 червня 1993 року «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» // Відомості Верхов-ної Ради України (ВВР). – 1993. – N 35. – ст. 358 (в редакції Закону України N 762-IV від 15 травня 2003 року) // ВВР. – 2003. – N 30. – ст. 247 (із зміна-ми, внесеними згідно з Рішенням Конституційного Суду України N 9 -рп / 2004 від 07.04.2004).
28. Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з органі-зованою злочинністю і корупцією: Указ Президента України від 6 лют. 2003 р. № 84 // Офіц. Вісн. України. – 2003. – № 6. – ст. 228.
29. Про Концепцію комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 роки: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 берез. 2006 р. № 116-р // Офіц. Вісн. України. – 2006. – № 10. – ст. 636.
30. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти. / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. профессорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ –Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416 с.
31. Курс советского уголовного права: В 6 т. / АН СССР, Ин-т государства и права. Ред. кол.: А.А. Пионтковский и др. – М.: Наука, 1970. – Т.6.: Часть особенная – 559 с.
32. Курс советсткого уголовного права: Часть особенная. / Ленингр. гос. ун-т им. А.А. Жданова. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. – Т.1. – 646 с.
33. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном пра-ве. – Харьков: Выща шк., 1988. – 196 с.
34. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.
35. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. Спеці-альний випуск (за станом законодавства та Постановами Пленуму Верхов-ного Суду України на 25 травня 1994 року). – К.: Юрінком. – ред. Бюлетеня законодавства і юридичної практики України, 1994. – 799 с.
36. Чхиквадзе В.М. Советское военно-уголовное право: Учебн. пособ. – М.: Юриздат, 1948. – 452 с.
37. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий (ответст-венные редакторы Яценко С.С., Шакун В.И.). – К.: Правові джерела, 1998. – 1088 с.
38. Курс советского уголовного права: В 5 т. / Ленингр. гос. ун-т им. А.А. Жданова. – Л.: Изд – во ЛГУ, 1981. – Т.5.: Часть особенная. – 654 с.
39. Прокопович Е.В. Борьба с должностными злоупотреблениями в Воору-женных Силах СССР (уголовно-правовое и криминологическое иссле-дование): Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1965. – 336 с.
40. Советское уголовное право: Воинские преступления / Под редакцией А.Г. Горного. – М.: Военный институт, 1978. – 427 с.
41. Хавронюк М.И. Кримінальна відповідальність за перевищення вій-ськовою посадовою особою влади чи посадових повноважень: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 1998. – 225 с.
42. Бугаєв В.А. Військові злочини і покарання: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Одесск. нац. юр. академ. – Одеса., 2002. – 21 с.
43. Закон об уголовной ответственности за воинские преступления: Ком-ментарий / Под ред. А.Г. Горного. – М.: Юрид. лит., 1969. – 192 с.
44. Ахметшин Х.М. Воинские преступления в новом Уголовном кодексе Российской Федерации // Бюллетень УВС и ВК ВС РФ, 1996. – № 4 (164). – С. 3-10.
45. Ашитов З.О. Вопросы дальнейшего укрепления социалистической закон-ности: Соотношение воинских и общеуголовных преступлений. – Алма-Ата.: Казахстан, 1976. – 182 с.
46. Сызранцев В.Г. Воинские преступления: Комментарий к главе 33 УК РФ. – СПб.: Изд-во «Юрид. Центр Пресс», 2002. – 304 с.
47. Військові статути Збройних Сил України.: Воєнне видавництво України «Варта», 1999. – 516 с.
48. Про затвердження Положення про порядок охорони суверенних прав України у її виключній морській (економічній ) зоні: Постанова Каб. Мініст-рів України від 12 черв. 1996 р. № 642 // Зібрання Постанов України. – 1996.– № 13. – ст. 366.
49. Командиру о военно-уголовном законодательстве / А.Г. Горный, Х.М. Ахметшин, Ф.С. Бражник и др. – М.: Воениздат, 1983. – 176 с.
50. Архів апеляційного суду Сумської області. 2003 рік. Справа № 5 – 2410 к.
51. Туркот М.С. Об’єкт зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004.– № 3.– С. 65-70.
52. Юридична енциклопедія: В 6 т. – К.: Вид-во «Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана», 2002. – Т.4. – 720 с.
53. Закон України N 2262-XII від 09 квітня 1992 року «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – N 29. – ст. 399 (в редакції Закону України N 2505-IV від 25 березня 2005 року) // ВВР. – 2005. – N 18-19. – ст. 267).
54. Закон України N 328-V від 03 листопада 2006 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2006. – N 51. – ст. 519.
55. Уголовный кодекс Российской Федерации / Вводится в действие с 1 янв. 1997г. – М.: НОРМА. Издат. группа ИНФРА, 1996. – 205 с.
56. Закон України № 1934-XII від 06 грудня 1991 року «Про Збройні Сили України» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – N 9. – ст. 108 (в редакції Закону України N 1740-IV від 03 червня 2004 року) // ВВР. – 2004. – N 33-34. – ст. 405.
57. Про Державну програму перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року: Указ Президента України від 19 груд. 1993 р. № 1467 // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 52. – ст. 2759.
58. Закон України N 3475-IV від 23 лютого 2006року «Про Державну служ-бу спеціального зв'язку та захисту інформації України» // Відомості Вер-ховної Ради України (ВВР). – 2006. – N 30. – ст. 258.
59. Закон України N 2235-XII від 26 березня 1992 року «Про Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – N 29. – ст.397 (із змінами, внесеними згідно із Законом України N 2377-IV від 2 січня 2005 року // ВВР. – 2005. – N 11. – ст. 198).
60. Закон України N 160/98-ВР від 04 березня 1998 року «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1998. – N 35. – ст. 236 (із змінами, внесе-ними згідно із Законом України N 662-IV від 03 квітня 2003 року // ВВР. – 2003. – N 27. – ст. 209).
61. Закон України N 3781-XII від 23 грудня 1993 року «Про державний за-хист працівників суду і правоохоронних органів» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1994. – N 11. – ст. 50 (в редакції Закону України N 3200-IV від 15 грудня 2005 року // ВВР. – 2006. – N 14. – ст. 116).
62. Про затвердження Положення про військові комісаріати: Постанова Каб. Міністрів України від 26 верес. 2001 року № 1235 // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 39. – ст. 1763.
63. Закон України N 613-XIV від 23 квітня 1999 року «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» // Відомості Верховної Ради України (ВВР).– 1999. – N 22-23. – ст. 202.
64. Закон України N 1006-XIV від 16 липня 1999 року «Про схвалення Указу Президента України «Про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Косово, Союзна Республіка Югославія» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – N 41. – ст. 376.
65. Закон України N 1355-IV від 9 грудня 2003 року «Про схвалення рішен-ня Президента України щодо направлення миротворчого контингенту для участі України в Місії Організації Об'єднаних Націй у Ліберії» // Відомості Верховної Ради України (ВВР) // 2004. – N3. – ст. 22.
66. Закон України N 1634-III від 6 квітня 2000 року «Про ратифікацію Угоди між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної війсь-кової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних опера-ціях під егідою міжнародних організацій» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2000. – N 25. – ст. 202.
67. Закон України N 975-IV від 19.06.2003року «Про демократичний цивіль-ний контроль над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. – N 46. – ст. 366.
68. Концепція (основи державної політики національної безпеки Украї-ни) // Урядовий кур’єр. – 1997. – № 21-22. – С. 11-12.
69. Шамрай В.О. Військові формування та військова служба (організаційно -правові і управлінські аспекти). – К.: Вид-во КВІЦ, 1998. – 226 с.
70. Зателепин О.К. Объект преступлений против военной службы. Дисс. ... канд. юрид. наук: 20.02.03. – М., 2003. – 207 с.
71. Серебрянников В.А, Хлопьев А.В. Социальная безопасность России. – М.: Юристъ, 1996. – 350 с.
72. Закон України N 964-IV від 19.06.2003 року «Про основи національної безпеки України» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. – N 39. – ст. 351.
73. Про затвердження Положення про воєнну оборону об’єктів Збройних Сил України та інструкції з організації несення служби воєнізованою охороною на об’єктах Збройних Сил України: Наказ Міністра оборони України від 20.04. 2001 р. № 125 // Офіційний вісник України, 2001. – № 19. – ст. 821.
74. Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю: Указ Президента України від 21 липня 1994 року N 396 // Уряд. Кур’єр. – 1994. – 23 лип. (№14). – С.1 (зі змінами та доповненнями).
75. Золотарев В.А. Военная безопасность Отечества (историко-правовое ис-следование). – 2-е изд. – М.: Воен. ун-т, 1998. – 516 с.
76. Старов Б.Ф. Обеспечение боевой готовности Вооруженных Сил Российской Федерации средствами прокурорского надзора. Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 20.02.04 / М., 1993. – 22 с.
77. Командиру о военно-уголовном законодательстве / А.Г. Горный, Х.М. Ах-метшин, Ф.С. Бражник и др. – 2-е изд., доп. и дораб. – М.: Воениздат, 1985. – 208 с.
78. Кримінальна відповідальність за посадові злочини / В.А. Клименко, М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. Коментар до Закону України «Про боротьбу з корупцією» / М.І. Мельник, Г.О. Омельченко, М.І. Хавронюк. – К.: «Бліц-Інформ», 1996. – 512 с.
79. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Ба-улін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Та-ція. – Вид. третє, переробл. та доповн. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. – 1184 с.
80. Закон України N 3018-III «Про судоустрій України» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2002. – N 27-28. – ст.180 (в редакції Зако-ну України N 1625-IV від 18 березня 2004 року // ВВР. – 2004. – N 25. – ст. 354).
81. Законодавство України з питань військової сфери: Збірник законів та інших нормативно-правових актів. К.: «Азимут – Україна». – 2003. – 1008с.
82. Архів військового місцевого суду Ужгородського гарнізону. 2003 рік. Справа № 1-8 /03.
83. Цивільний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Вид-во «Право», 2003 р. – 383 с.
84. Закон України N 697-12 від 07.02. 1991року «Про власність» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1991. – N 20. – ст.249 (в редакції Закону України N 75/95-ВР від 28.02.1995 року) // ВВР. – 1995. – N 13. – ст. 85.
85. Архів господарського суду м. Києва. 2003 рік. Справа № 18/375.
86. Закон України N 1479-III від 22 лютого 2000 року «Про порядок допуску і умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2000. – N 17. – ст.122.
87. Закон України N 547-XIV від 24 березня 1999 року «Про ратифікацію Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території Ук-раїни, Угоди між Україною і Р