КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ МАЛОЛІТНІХ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВCТУП С. 4

РОЗДІЛ 1
МІСЦЕ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ МАЛОЛІТНІХ У СТРУКТУРІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ

1.1. Світовий та вітчизняний історичний досвід провадження у справах про суспільно небезпечні діяння малолітніх С. 13
1.2. Сучасна концепція моделі ювенальної юстиції С. 30
1.3. Підстави виокремлення в структурі кримінального процесу
провадження у справах про суспільно небезпечні діяння малолітніх С. 42
Висновки до розділу С. 57

РОЗДІЛ 2
ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧНЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ДОДАТКОВИХ ГАРАНТІЙ ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ОХОРОНЮВАНИХ ЗАКОНОМ ІНТЕРЕСІВ МАЛОЛІТНІХ, ЯКІ ВЧИНИЛИ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ

2.1. Основні та додаткові гарантії захисту прав та охоронюваних законом інтересів малолітніх учасників кримінального провадження С. 62
2.2. Предмет доказування у справах про
суспільно небезпечні діяння малолітніх С. 71
2.3. Особливості застосування до малолітніх, які вчинили суспільно
небезпечне діяння, заходів кримінально-процесуального примусу С. 82
2.4. Участь захисника в кримінальному провадженні у справах
про суспільно небезпечні діяння малолітніх С. 94
2.5. Участь законного представника в кримінальному провадженні
у справах про суспільно небезпечні діяння малолітніх С. 108
2.6. Участь спеціалістів в кримінальному провадженні
у справах про суспільно небезпечні діяння малолітніх С. 120
Висновки до розділу С. 129

РОЗДІЛ 3
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ МАЛОЛІТНІХ НА ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ТА ПІД ЧАС ПРОВАДЖЕННЯ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

3.1. Підслідність та підсудність кримінальних справ
про суспільно небезпечні діяння малолітніх С. 136
3.2. Основні положення порушення кримінальних справ
та проведення досудового слідства у справах про
суспільно небезпечні діяння малолітніх С. 142
3.3. Процесуальні особливості проведення слідчих дій за участю
малолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння С. 163
3.4. Провадження у справах про суспільно небезпечні діяння
малолітніх у суді першої інстанції С. 180
Висновки до розділу С. 204

ВИСНОВКИ С. 212
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ С. 223

ВСТУП

Актуальність теми. Підвищення ефективності боротьби зі злочинністю в Україні взагалі, й осіб, які на момент вчинення суспільно небезпечного діяння досягли одинадцятирічного віку, але не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, (надалі – малолітніх), особливо, пов’язане з необхідністю об’єктивного, обґрунтованого та заснованого на законі провадження у кримінальних справах цієї категорії осіб. Особливо актуальним це питання постає в умовах необхідності побудови в Україні ефективної системи ювенальної юстиції, яка буде взмозі забезпечити всебічний захист прав та охоронюваних законом інтересів малолітніх осіб, що уявляється неможливим без урахування їхніх психофізичних особливостей. Створення такої системи буде визначати переорієнтацію в боротьбі із суспільно небезпечними діяннями малолітніх головним чином на заходи щодо попередження скоєння ними таких дій відповідно до міжнародних норм, правил та стандартів, які наполягають на необхідності застосування виховного впливу до малолітніх з метою забезпечення дотримання ними загально визначених правил поведінки. Такий напрямок української кримінально-правової політики був визначений не тільки пропозиціями фахівців правової науки, але й Концепцією Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006 – 2016 роки», затвердженою розпорядженням КМУ України від 22.04.2006 р. № 226-р. Неодмінною умовою виконання вимог цієї Концепції є пошук оптимальних процесуальних форм досудового та судового провадження у справах малолітніх осіб, якому, на жаль, в кримінально-процесуальній науці приділяється недостатньо уваги, що стримує створення та функціонування правової бази такої нової гілки судової системи як ювенальна юстиція.
Тому назріла необхідність з урахуванням норм міжнародно-правових актів [Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінських правил») від 29 листопада 1985 р.; Конвенції ООН про права дитини, прийнятої 20 листопада 1989 р.; Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 8 вересня 1995 р. та ін.], сучасної слідчої та судової практики, основних положень педагогічної та психологічної наук розглянути сучасний стан кримінального провадження у справах осіб, які на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, та запропонувати шляхи підвищення його оптимізації з метою як формування процесуальної складової ефективної системи дитячого правосуддя, так і реформування чинного законодавства.
В основу цього дослідження покладено праці психологів та представників педагогічної науки: М.І. Буянова, Л.С. Вигодського, Ю.В. Рожко, Л.М. Зюбіна, М.А. Алємаскіна, Є.І. Рогова, М.І. Єнакієва, Е.А. Черних, кримінологів та представників кримінально-процесуальної науки: Є.В. Болдирєва, С.М. Благодир, Г.Б. Віттенберг, Н.І. Гуковської, Г.М. Миньковського, А.І. Долгової, В.С. Орлова, Н.К. Семерньової, В.В. Устинової, Я.Н. Шевченка, Т.С. Барило, А.Є. Якубова, Н.Є. Борисової, О.Х. Галімова, П.М. Давидова, Д.Я. Мирського, В.Г. Дрьомова, В.Я. Єремакова, О.С. Ландо, С.Д. Ігнатова, Ю.П. Аленіна, П.П. Іщенка, О.В. Капліної, М.О. Карпенка, А.М. Ларіна, Е.Б. Мельникової, О.О. Левендаренко, Б.Є. Лук’янчикова, В.Д. Берназа, С.В. Матвєєва, В.Н. Махова, Б.В. Романюка, К.Є. Ігошева, Ю.В. Меркулової, Т.П. Вісковатової та інших фахівців цього напрямку. Однак їхні наукові праці присвячені дослідженню стану та існуючих прогалин провадження у справах неповнолітніх, стосовно ж провадження у справах малолітніх осіб – розглядалися лише окремі його аспекти, що, наприклад, було здійснено в дисертаційному дослідженні, захищеному вже у 2007 р. С.М. Зеленським на тему «Процесуальний порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності», та яке було орієнтоване виключно на розгляд сучасного стану та пошук напрямків вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, залишаючи поза увагою значення психофізичних та інших особливостей малолітніх осіб (у тому числі неповноту їх процесуальної дієздатності), що є не тільки підґрунтям визначення їх специфіки як суб’єктів кримінального процесу, а й підставою надання їм законом додаткових гарантій захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, реалізація яких є першочерговим завданням у рамках створення в Україні системи ювенальної юстиції. Саме на подолання цих прогалин у правовій науці спрямоване це дослідження. У ньому використовувалися не тільки праці вчених-юристів, а й вчених інших галузей наукового пізнання, що дало змогу: визначити осіб, які на момент вчинення суспільно небезпечного діяння досягли одинадцяти років, але не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, як самостійних учасників кримінального судочинства; розробити окремі рекомендації щодо надання їм додаткових, порівняно з іншими учасниками кримінального процесу, гарантій захисту їх прав та законних інтересів; врахувати такі особливості під час провадження процесуальних дій за їх участю, що дозволять, з одного боку, мінімізувати негативний вплив кримінального судочинства на їх психічний стан, а з іншого – досягти вирішення завдань, які стоять перед зазначеним судочинством, обґрунтування необхідності створення в Україні особливої гілки правосуддя – спеціалізованої ювенальної юстиції та особливої групи процесуальних норм, за допомогою яких має здійснюватися провадження у справах про суспільно небезпечні діяння малолітніх.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є частиною науково-дослідницької теми Одеської національної юридичної академії «Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави» (державний реєстраційних номер 0101U001195), а також науково-дослідницької роботи кафедри кримінального процесу Одеської національної юридичної академії на 2001 – 2005 рр. «Проблеми ефективності кримінально-процесуального законодавства у сфері боротьби зі злочинністю і охорони прав особистості в умовах формування правової держави» на 2001 – 2005 рр. (продовжена до 2010 р.)
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз сучасного стану законодавства та практики його застосування щодо кримінального провадження у справах осіб, які на момент вчинення суспільно небезпечного діяння досягли одинадцяти років, але не досягли віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності, та визначення підстав та шляхів створення в країні ювенальної юстиції.
У зв’язку з цим, перед дослідженням поставлено такі завдання:
розкрити зміст та структуру кримінального процесу України та знайти у ній місце кримінально-процесуального провадження у справах малолітніх;
на підставі дослідження історії становлення та розвитку законодавства, аналізу наукових поглядів визначити та охарактеризувати критерії виділення провадження у справах малолітніх в особливу гілку проваджень у структурі кримінального процесу;
визначити поняття малолітньої особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, як учасника кримінального провадження;
надати характеристику засобам забезпечення реалізації у кримінальному процесі України додаткових гарантій захисту прав та охоронюваних законом інтересів малолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння, у тому числі під час застосування до них заходів процесуального примусу, провадження слідчих дій за їх участю, залучення захисника та законого представника малолітнього до участі у справі, визначення кола обставин, що підлягають включенню до предмета доказування у справах малолітніх;
на підставі дослідження законодавчої бази та узагальнення практики її застосування визначити позитивні та негативні риси досудового слідства та судового розгляду справ малолітніх;
запропонувати шляхи створення в Україні сучасної та ефективної системи ювенальної юстиції.
Головна мета роботи полягає у комплексному теоретичному дослідженні провадження у справах малолітніх, застосування до них примусових заходів виховного характеру, у формуванні пропозицій щодо його вдосконалення та узгодження з міжнародно-правовими стандартами та визначенні можливості втілення ідеї про створення ювенальної юстиції в Україні.
Об’єктом дослідження є процесуаль¬ні правовідносини, які виникають у провадженні у справах про суспільно небезпечні діяння, що вчинені неповнолітніми у віці від одинадцяти років до досягнення віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності, та застосування до таких осіб примусових заходів виховного характеру.
Предмет дослідження становлять норми вітчизняного та зарубіжного законодавства, що регулюють провадження у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми у віці від одинадцяти років до досягнення віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності, практика провадження у досудових та судових стадіях кримінального процесу за цією категорією справ, досвід функціонування ювенальної юстиції та визначення її ефективності.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження в дисертації складає комплекс сучасних методів дослідження. Загальнонауковий діалектичний метод пізнання дозволив проаналізувати сучасний стан малолітньої особи у кримінальному провадженні. Системно-структурний метод пізнання знадобився для визначення цього провадження в структурі сучасного кримінального процесу. Історико-правовий метод використовувався при дослідженні історії розвитку законодавства, яке регламентувало відповідальність малолітніх осіб за скоєні ними суспільно небезпечні діяння, та процедури його застосування. Формально-логічний метод допоміг сформулювати визначення юридичних понять, що застосовуються в кримінальному провадженні у справах малолітніх. Порівняльно-правовий метод використовувався при дослідженні та порівняльному аналізі кримінально-процесуального законодавства України та положень міжнародно-правових актів з метою використання позитивного досвіду зарубіжних країн та узгодження законодавства України з міжнародно-правовими стандартами.
При формуванні пропозицій щодо норм з окремих питань цього виду провадження використовувався метод моделювання.
Теоретичну основу дослідження склали праці вчених-теоретиків і практиків дореволюційного, радянського періодів, а також праці сучасних вітчизняних та зарубіжних вчених, які досліджували питання кримінально-процесуального провадження у справах неповнолітніх, у тому числі малолітніх.
Нормативну основу дисертації склали Конституція і чинне кримінально-процесуальне законодавство України, нормативно-правові акти з історії СРСР та незалежної України, міжнародно-правові акти та акти зарубіжних країн, що регламентують процедуру застосування примусових заходів до малолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація за сутністю, змістом, характером та якістю обґрунтування висновків є першим комплексним монографічним дослідженням специфіки кримінального провадження у справах осіб, які на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність в ракурсі побудови в Україні сучасної системи ювенальної юстиції щодо неповнолітніх та малолітніх, в якому сформульовані нові наукові положення, висновки і пропозиції, що виносяться на захист, зокрема:
уперше:
визначено поняття кримінально-процесуального провадження у справах малолітніх та критерії його виокремлення у кримінальному процесі як особливого напрямку провадження;
розкрито зміст цих критеріїв та їх співвідношення;
визначено поняття малолітньої особи як учасника кримінального провадження;
визначено систему гарантій захисту прав та охоронюваних законом інтересів малолітніх учасників кримінального провадження;
розглянуто коло засобів, що надають додаткові гарантії забезпечення прав та інтересів малолітніх в кримінальному процесі;
зроблено висновок щодо виокремлення процесуальних норм, які забезпечують реалізацію завдань ювенальної юстиції, у самостійну групу процесуальних норм, сутність та специфіка яких об’єктивно обумовлює появу в юридичному процесі нової самостійної гілки – ювенального процесу.
удосконалено:
поняття та загальна характеристика кримінально-процесуального провадження в Україні;
зміст норм, що регулюють процесуальний статус осіб, покликаних забезпечити реалізацію малолітніми додаткових гарантій захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів у кримінально-процесуальному провадженні;
визначення предмета доказування у справах малолітніх, як спеціального, що включає коло специфічних обставин, які підлягають встановленню у справах неповнолітніх та, разом із цим, виключають необхідність встановлення деяких обставин, що підлягають встановленню у всіх кримінальних справах (встановлення винуватості та обставин, що обтяжують або пом’якшують покарання).
набули подальшого розвитку:
узагальнення досвіду створення та функціонування ювенальної юстиції, на підставі чого визначено авторське бачення щодо створення її в Україні;
розгляд питання щодо визначення обсягу кримінально-процесуальної правоздатності та дієздатності малолітніх учасників кримінального провадження, з огляду на що запропоновано визначення самостійного правового статусу малолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння;
система особливих рис, що характеризують провадження досудового слідства та провадження в суді першої інстанції у справах про суспільно небезпечні діяння, що вчинені малолітніми:
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні положення, узагальнення, висновки та пропозиції мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для науки кримінального процесу, правотворчої діяльності та практики діяльності органів дізнання, досудового слідства та суду і можуть бути використані у:
науково-дослідній сфері – в аспекті реалізації Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006 – 2016 роки» можуть бути підставами для подальшого дослідження проблем створення ювенальної юстиції в Україні;
сфері правотворчості – при реформуванні законодавства, що регулює провадження у справах малолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння, зокрема при підготовці змін та доповнень до чинного Кримінально-процесуального кодексу України, при підготовці проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України та створенні законодавчої бази щодо функціонування ювенальної юстиції в Україні;
правозастосовчій діяльності – для підвищиння ефективності провадження у справах малолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння, зокрема провадження слідчих та судових дій;
навчальному процесі – при підготовці підручників та навчальних посібників з дисципліни «Кримінальний процес», спецдисципліни «Ювенальна юстиція», а також під час викладання зазначених дисциплін в Одеській національній юридичній академії;
правовиховній сфері – при підвищенні рівня правової та професійної культури посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, суду та населення.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації було повідомлено на засіданнях кафедри кримінального процесу Одеської національної юридичної академії. Результати дослідження доповідались і обговорювалися на міжнародних та міжвузівських конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів» (м. Одеса, 19 – 20 жовтня 2000 р.); 4-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів ОНЮА (м. Одеса, 27 – 28 вересня 2001р.); науково-практичній конференції «Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи» (м. Одеса, 25 травня 2001р.); 6-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (м. Одеса, 23 – 24 квітня 2003 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Треті Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 23 – 24 листопада 2007), Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми, тенденції і перспективи розвитку права в Україні» (м. Одеса, 7 – 8 грудня 2007 р.).
Публікації. Основні положення, теоретичні висновки і практичні рекомендації, що містяться в дисертаційному досліджені, знайшли своє відображення в шести наукових статтях, чотири з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, що входять до переліку наукових видань, затверджених ВАК України та змісті коментаря до глави 36 «Науково-практичного коментаря до Кримінально-процесуального кодексу України» за загальною редакцією В.Т. Маляренка, Ю.П. Аленіна.
Структура дисертації обумовлена метою, завданням та логікою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають тринадцять підрозділів, висновків, списку використаних нормативних матеріалів та інших джерел (270 найменувань). Загальний обсяг роботи складає 245 сторінок, обсяг використаних джерел – 22 сторінки, додатки – 7 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
З урахуванням викладеного і на підставі одержаних у процесі дослідження результатів були сформульовані такі положення:
1. Існуюча тенденція зростання кількості суспільно небезпечних діянь, що визначені КК України як злочини, вчинених особами, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність за ці діяння, та які в педагогічній, психологічній, юридичній та інших науках здобули назву «малолітніх», потребує пошуку нових прийомів, засобів та заходів впливу на них з метою попередження їх подальшої девіантної поведінки. З метою попередження подальшої деліквентної поведінки цієї категорії осіб до них застосовується особливий вид заходів примусового впливу – передбачені КК України примусові заходи виховного характеру.
2. Законодавство та правова наука дають підстави вважати найдоцільнішим застосування терміна „малолітні” стосовно осіб, які кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством визначені як особи, що вчинили суспільно-небезпечні діяння, після досягнення одинадцятирічного віку, але не підлягають кримінальній відповідальності внаслідок недосягнення певного віку.
3. Дослідження історичного досвіду та сучасного стану провадження у справах про суспільно небезпечні діяння малолітніх в України і зарубіжних країнах дає підстави до відокремлення як основних трьох принципово різних шляхів щодо вирішення питання підвищення ефективності провадження у справах малолітніх: вдосконалення існуючого порядку провадження; передання компетенції здійснення такого провадження органам, альтернативним держаним; створення спеціалізованої системи ювенальної юстиції.
В сучасній вітчизняній ювеналістиці можливо виділити три принципово різних підходи до вирішення питання щодо того, яким має бути таке провадження: вдосконалення існуючого порядку провадження, передання компетенції здійснення такого провадження органам альтернативним держаним, створення спеціалізованої системи ювенальної юстиції. Дослідження означених підходів дало підстави наданню переваги організації діяльності ювенальної юстиції в Україні у вигляді спеціалізованної системи дитячого правосуддя, як сукупності правових механізмів, медико-соціальних, психолого-педагогічних і реабілітаційних, а також інших процедур і програм, призначених для забезпечення на основі діючої в державі законодавчої бази найбільш повного дотримання прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх у всіх сферах правовідносин, що реалізується системою державних і недержавних органів, установ і організацій, та, поряд з використанням правових процедур, дозволяє застосовувати під час провадження у справах про суспільно небезпечні діяння малолітніх і програми відновного правосуддя. Підкреслюється, що модернізація чинної системи ювенальної юстиції шляхом проведення спеціалізації суддів чинної судової системи за допомогою проведення їх післядипломної підготовки за спеціальними вимогами є допустимою лише як тимчасова міра, викликана потребами часу в умовах, коли створення спеціалізованої системи ювенальної юстиції вимагатиме тривалого часу та значних матеріальних витрат.
4. Зазначається, що застосування до малолітніх будь-яких заходів примусу (процесуального чи матеріально-правового) повинно бути обґрунтованим та заснованим на законі, не тільки мінімізувати негативний вплив офіційної процедури провадження на психіку малолітнього, а й забезпечувати встановлення об’єктивної істини у справі, всебічний захист прав та охоронюваних законом інтересів малолітніх учасників такого провадження, що, уявляється, постає можливим лише в умовах наявності оптимальних та ефективних процесуальних форм провадження у справах малолітніх.
5. Визначення кримінально-процесуальної форми провадження у справах про суспільно небезпечні діяння малолітніх як єдиної на сьогодні можливої та певною мірою розробленої, спрямованої на захист прав та охоронюваних законом інтересів малолініх осіб надає підстави до її дослідження з метою використання багаторічного досвіду її напрацювань, дослідження питання про особливості кримінально-процесуального провадження у справах про суспільно небезпечні діяння малолітніх, причин відокремлення такого провадження в структурі кримінального процесу України, за результатами якого робиляться такі висновки:
а) сьогодні в структурі кримінального процесу виник та розвивається окремий вид провадження – провадження у справах малолітніх, специфіка якого обумовлена по-перше, завданнями такого провадження – виключно перевиховання малолітніх, що виключає їх відповідальність та покарання; по-друге, специфікою предмета доказування по справах малолітніх, по-третє, тим, що воно закінчується не винесенням вироку стосовно кримінальної відповідальності малолітнього учасника кримінального процесу, а прийняттям рішень щодо застосування до нього примусово-виховних заходів; по-четверте, особливістю статусу малолітнього суб’єкта кримінального провадження (законодавець визначає його, починаючи зі стадії порушення кримінальної справи і до розгляду її у судовому засіданні); по-п’яте, наданням при цьому додаткових гарантій захисту прав та охоронюваних законом інтересів малолітнього у цьому провадженні; по-шосте, особливостями прав та обов’язків більшості учасників такого провадження: захисника, законного представника тощо; по-сьоме, процесуальними особливостями провадження по справах малолітніх на досудових стадіях провадження та під час провадження у суді першої інстанції;
б) підґрунтям відокремлення цієї гілки кримінального провадження є три підстави: по-перше, – психофізичні особливості малолітніх осіб; по-друге, особливий характер впливу на цих осіб в результаті цього провадження; по трете – особливості спрямованості такого провадження покликані метою застосування примусових заходів виховного характеру – примусове перевиховання, що виключає елементи покарання;
в) порядку провадження у справах малолітніх притаманні всі ознаки особливого провадження: інший матеріально-правовий предмет (встановлення наявності чи відсутності підстав для прийняття рішення про застосування примусових заходів виховного характеру), аніж іншим видам провадження та самостійні завдання, що полягають у встановленні наявності суспільно небезпечного діяння, вчинення цього діяння певною особою, забезпечення правильного застосування закону для того, щоб у кожному випадку, за наявності для цього підстав, примусові заходи виховного характеру були застосовані і не було допущено жодного випадку необґрунтованого застосування примусових заходів виховного характеру. У таких справах суб’єкт злочину відсутній через недосягнення особою, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності. Характеризуючи провадження у справах малолітніх за ступенем складності процесуальних форм, необхідно зазначити, що цьому виду провадження, з одного боку, притаманні більш складні процесуальні форми порівняно зі звичайним порядком провадження, що полягають у наданні додаткових процесуальних гарантій малолітнім, які вчинили суспільно небезпечні діяння, а, з іншого боку, необхідно відмітити притаманні даному виду провадження риси спрощеного (скороченого) провадження, які полягають в особливостях провадження досудового слідства та провадження в суді першої інстанції;
г) зазначається, що психофізичні та інші особливості малолітньої особи, що вчинила суспільно небезпечні діяння, неможливість самостійно використовувати ті засоби захисту прав та законних інтересів, які передбачені в кримінальному процесі, потребують у ході провадження додаткових гарантій захисту її прав, свобод та охоронюваних законом інтересів. За результатами дослідження такі гарнтії були розподілені на декілька груп:
Перша група спрямована на компенсацію пов’язаної з віком неповноти процесуальної дієздатності малолітньої особи, тобто його здатності реалізовувати надані їй законом права для свого захисту, розуміти зміст вчиняємих за її участю або стосовно неї процесуальних дій, виконувати покладені на неї обов’язки. До цієї групи необхідно віднести можливість участі законного представника малолітнього у ході провадження у справі про вчинене ним суспільно небезпечне діяння; обов’язкову участь захисника малолітнього у справі.
Друга група додаткових гарантій обумовлена прагненням законодавця максимально зменшити негативний вплив на малолітнього процедури кримінального судочинства. Це правила про виділення справи малолітнього в окреме провадження; про застосування до нього особливих видів процесуального примусу; про обов’язкову участь окремих спеціалістів під час провадження слідчих дій за їх участю; про видалення малолітнього із залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно впливати на нього.
Третя група обставин регулює особливості закриття кримінальних справ про суспільно небезпечні діяння малолітніх із застосування до них заходів впливу, передбачених Кримінальним кодексом України, як таких, що будуть адекватними та максимально ефективними – примусових заходів виховного характеру.
На думку автора, необхідним є розширення цієї групи гарантій за рахунок так званих відновлюваних процедур, що є інструментами багатьох із спеціалізованих систем ювенальної юстиції і спрямована на відновлення положення, що існувало до порушення права.
До числа додаткових гарантій малолітніх учасників кримінального провадження автор також відносить особливості предмета доказування за цією категорією справ, який він визначає як спеціальний предмет доказування, оскільки поряд із включенням до нього кола специфічних обставин, що підлягають встановленню у справах неповнолітніх, що уявляється доцільним, він не включає деяких обставин, що підлягають встановленню в усіх інших кримінальних справах (встановлення події злочину, обставин, що впливають на ступінь його тяжкості, пом’якшують або обтяжують покарання). Доцільним постає також доповнення предмета доказування у цих справах обставинами, які уточнюють соціально обумовлені та психологічні властивості особистості малолітнього;
д) за результатами дослідження гарантованості реалізації наданих законом додаткових гарантій захисту прав та охоронюваних законом інтересів малолітніх учасників кримінального судочинства вказується на недостатність її рівня, що, насамперед, полягає в недостатній правовій регламентації широкого кола питань, пов’язаних з визначенням (невизначеністю) кола прав та обов’язків як малолітніх учасників кримінального судочинства, так і їх захисників, законних представників, численними пробілами регламентації самого процесу провадження у справах про суспільно небезпечні діяння малолітніх, що викликає необхідність майже повсякчасного застосування аналогії із загальними правилами провадження та особливими правилами провадження у справах про злочини неповнолітніх, які не придатні до врахування специфіки малолітніх учасників кримінального судочинства. Тому на підставі дослідження висунуті пропозиції щодо внесення низки змін до чинного кримінально-процесуального законодавства:
- встановлення самостійного процесуального статусу малолітньої особи з покладанням на неї запропонованих прав та обов’язків, які виникатимуть з моменту її затримання за підозрою у вчиненні суспільно небезпечного діяння, поміщення у приймальник-розподільник, або перед залученням до провадження слідчих дій (коли у слідчого є достатньо даних вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинене саме цією особою), про що слідчий буде зобов’язаний виносити постанову про визнання малолітньої особи запідозреною у вчиненні суспільно небезпечного діяння;
- закріплення в КПК самостійної процесуальної форми порядку затримання малолітніх осіб та застосування до них всіх інших заходів процесуального примусу, підстав та процедур їх оскарження;
- визначення в кримінально-процесуальному законодавстві порядку та підстав застосування до малолітніх поміщення до приймальника-розподільника, кола осіб, яким надається право оскарження застосування такого засобу примусу, до числа яких пропонується віднести самого малолітнього, його захисника, законного представника та інших близьких родичів;
- визначення повноважень суду на відмову суду у застосуванні до малолітнього поміщення до приймальника-розподільника, забезпечення можливості ознайомлення ним з необхідними для вирішення питання по застосуванню цього заходу процесуального примусу матеріалами кримінальної справи; можливості допиту малолітнього суддею під час вирішення питання про направлення до приймальника-розподільника, та можливості судді, за необхідності, брати пояснення в особи, в провадженні якої перебуває справа, вислуховувати думку прокурора, захисника;
- закріплення можливості застосування поміщення до приймальника-розподільника у ході досудового слідства малолітніх у віці від 11 до 14 років;
- застосування до малолітніх таких заходів процесуального примусу, як передача під нагляд батьків або осіб, що їх замінюють або адміністрації дитячої установи;
- надання захисникові малолітноього процесуальних прав аналогічних процесуальним правам захисника неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та засудженого;
- встановлення в якості моменту, з якого участь у справі захисника малолітньої особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, є обов’язковою, моменту набуття малолітньою особою процесуального статусу особи, запідозреної у вчиненні суспільно небезпечного діяння. Право на побачення із захисником повинно бути надано малолітній особі до провадження цієї дії та без обмеження тривалості такого побачення;
- можливості малолітнього за наявності вмотивованих підстав для відмови від захисника, запрошеного його законними представниками, або від призначеного захисника;
- закріплення окремої процесуальної норми, що регламентує права та обов’язки законного представника малолітньої особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також моменту виникнення права його вступу у справу – набуття малолітньою особою, яку він представляє, статусу особи, запідозреної у вчиненні суспільно небезпечного діяння;
- визнання обов’язковою участі законного представника малолітнього під час провадження всіх слідчих та судових дій за участю малолітнього, за винятком випадків: коли присутнє негативне ставлення малолітнього до його законного представника та заперечення малолітнім участі законного представника в провадженні певних процесуальних дій, або у справі взагалі; якщо законний представник брав участь у вчиненні малолітнім суспільно небезпечного діяння, або іншим чином втягнув малолітнього в протиправну діяльність або якщо є інші підстави вважати, що участь законного представника може негативно впливати за інтереси малолітнього. У таких випадках пропонується винесення особою, яка здійснює кримінальне переслідування або судом мотивованої постанови про обмеження участі законного представника від участі у провадженні окремої процесуальної дії або усунути його від участі у справі взагалі із залученням в обох випадках до участі у слідчій дії або у справі взагалі іншого законного представника малолітньої особи;
- встановлення особливого порядоку допиту законого представника малолітнього, що полягатиме у додатковому роз’ясненні його права на відмову від дачі свідчень або пояснень проти себе особисто та проти членів своєї родини або близьких родичів, тобто й проти малолітньої особи, яку він представляє та встановлення можливості участі під час провадження цієї слідчої дії захисника малолітнього, який би роз’яснював останньому, які саме свідчення є такими, що можуть постати проти інтересів малолітнього;
- залучення до провадження слідчих дій за участю малолітніх передусім спеціалістів у галузі підліткової та юнацької психології, і лише за відсутністю – педагога;
- визнання обов’язковою участі спеціалістів (спеціаліста у галузі підліткової та юнацької психології, а в необхідних випадках – лікаря) під час провадження слідчих дій за участю малолітнього та можливою під час роз’яснення малолітньому його процесуальних прав і обов’язків (як за ініціативою особи, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа, так і за клопотанням малолітнього або його законного представника, захисника) та під час роз’яснення захисником окремих процесуальних моментів малолітньому підзахисному;
- обмеження тривалості слідчих дій за участю малолітніх однією годиною, а в разі неможливості, встановлення щогодинних перерв під час провадження певної слідчої дії;
- введення до кримінально-процесуального провадження у справах малолітніх стадії попереднього розгляду справи суддею;
- встановлення можливості суду повертати за необхідності справу малолітнього для проведення додаткового розслідування;
- встановлення обмеженого доступу до матеріалів справ про суспільно небезпечні діяння малолітніх колом осіб, які безпосередньо займаються їх розслідуванням, або мають відповідні повноваження;
- встановлення можливості розголошення даних досудового слідства у цій категорії справ лише у виключних випадках та з дозволу прокурора або з дозволу слідчого, погодженого прокурором та за умови одночасного надання аналогічних дозволів самим малолітнім і його законним представником;
- покладення повноважень по провадженню досудового слідства у справах про суспільно небезпечні діяння малолітніх на органи внутрішніх справ, а саме – на спеціалізований підрозділ органів внутрішніх справ – кримінальну міліцію у справах неповнолітніх із створенням у його складі слідчого апарату, співробітники якого мають набути знання не тільки у галузі права, а й у галузях педагогіки та юнацької психології;
- включення до повноважень прокурора під час нагляду за забезпеченням прав та законних інтересів малолітніх осіб у ході провадження досудового слідства обов’язкового попереднього допиту малолітнього прокурором у разі надання погодження на його поміщення до приймальника-розподільника; обов’язкового особистого вивчання прокурором матеріалів кримінальної справи по закінченню досудового слідства; перевірку наявності встановлення всіх обставин, що входять до предмета доказування у справах малолітніх, а також додержання органами дізнання або досудового слідства всіх інших вимог КПК України;
- передання компетенції по закриттю кримінальної справи про суспільно небезпечне діяння малолітньої особи із застосуванням примусових заходів виховного характеру до виключної компетенції суду, а процесуальною формою закінчення досудового слідства у цій категорії справ винесення слідчим постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру, ака підлягає наступному погодженню прокурором;
- встановлення в якості обов’язкової стадії попереднього розгляду справи суддею, завданнями якої має стати з’ясування питань підсудності справи суду, на розгляд якого вона надійшла; наявності чи відсутності підстав для скасування поміщення малолітнього до приймальника-розподільника, наявності порушень під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог кримінально-процесуального законодавства, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду; питання наявності підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, або порушення провадження про застосування до інших осіб примусових заходів виховного характеру; питання про наявність підстав для кваліфікації дій малолітнього за статтею Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за інший злочин, відповідальність за який може наступати з більш раннього віку, аніж той, в якому знаходиться малолітній; прийняття рішень про: зупинення провадження в справі за наявності відповідних підстав, направлення її за підсудністю, закриття справи, за наявності підстав, що виключають застосування до малолітнього примусових заходів виховного характеру; повернення справи на додаткове розслідування;
- встановлення обов’язкового закритого порядку судового розгляду справ про суспільно небезпечні діяння малолітніх;
- визнання під час провадження в суді першої інстанції малолітньої особи як такої, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів виховного характеру з наділенням правами та обов’язками, аналогічними за переліком правам та обов’язкам малолітньої особи, запідозреної у вчиненні суспільно небезпечного діяння, а також аналогічного порядку їх роз’яснення;
- надання суду повноважень щодо повернення справи малолітньої особи на додаткове розслідування, у разі, коли неправильність або неповнота досудового слідства не може бути усуненою в судовому засіданні та закриття її без застосування примусових заходів виховного характеру у разі, якщо відсутності необхідністі у їх застосуванні;
- доповненя переліку підстав закриття кримінальної справи про суспільно небезпечне діяння малолітньої особи без застосування примусових заходів виховного характеру, недосягненням нею за своїм «психологічним віком» рівня розвитку, який відповідає одинадцяти рокам, що не пов’язане з хворобливим розладом психіки тощо.
5. Необхідність інтеграції українського законодавства взагалі, і кримінально-процесуального законодавства, зокрема, до міжнародних норм, правил, стандартів потребує не тільки покращання окремих кримінально-процесуальних норм, що регламентують провадження у справах малолітніх, але й кардинальної зміни правової суттєвості цих норм шляхом виключення їх із сфери існуючого кримінально-процесуального законодавства України та створення особливої групи матеріальних та процесуальних норм, за допомогою яких могла би бути створена нова галузь правосуддя – ювенальна юстиція. При цьому вона повинна спиратися не тільки на створення окремої гілки судів у справах неповнолітніх та малолітніх, але й її діяльність повинна регламентуватись особливою групою процесуальних норм, які, як можна стверджувати за результатами проведенних досліджень виходять за рамки КПК України, у з’язку з чим можна стверджувати про можливість та необхідність виникнення у сучасній структурі юридичного процесу особливої гілки юридичного процесу – ювенального процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Галимов О. Х. Малолетние лица в уголовном судопроизводстве. – СПб.: Питер, 2001. – 224 с.
2. Каролина. Уголовно-судебное уложение Карла V / Сост. С. Я. Булатов. Алма–Ата, 1967. – 152 с.
3. Decision-Makers and Decision-Making in the English Criminal Law, 1750-1800. Peter King. The Historical Journal, Vol. 27, No. 1 (Mar., 1984), pp. 25-58. This article consists of 34 page(s).
4. Veillard-Cybulska H.: La protection judiciaire de la jeunesse dans le monde. Ses débuts. Bruxelles 1966. "Państwo i Prawo" 1967 nr 4/5 s. 783.
5. Істороя держави і права України: У 2 ч. – Ч. 1: Підруч. для юрид. вищ. навч. закл. і фак-тів. / Ред. А.Й. Рогожин – К.:Наук. думка, 1992. 368 с.
6. Свод законов Российской империи: Продолжение. СПб.: [Гос. типография] 1912 г.
7. Таганцев Н.С.Русское уголовное право: Лекции. Часть общая. – В.2т. – Т. 1. – М.; Наука, 1994 – 380 с.
8. Таганцев Н.С.Русское уголовное право: Лекции. Часть общая. В.2 т. – Т. 2. – М.: Наука, 1994 – 393 с.
9. О малолетних и несовершеннолетних преступниках: Закон Российской империи от 2 июля 1897 г. // Энциклопедический слов. Гранат. – 7-е изд. – СПб., 1913. – 793 с.
10. Кривоносов А.Н. Исторический опыт борьбы с беспризорностью // Государство и права. – 2003. – №7. – С. 92-98.
11. Juvenile Justice: A Century of Change (National Report Series Bulletin). 1999. 20 pp. Minorities in the Juvenile Justice System (National Report Series Bulletin). December 1999. 16 pp.
12. Люблинский П.И. Новая теория уголовного процесса // Ж. М. Ю. – 1916. – № 1. – С. 104-145.
13. Круглова И.В. «Несовершеннолетние»как основная правовая база ювенальной юстиции // Аспирант и соискатель. – 2003. – № 2. – С.144-147.
14. Таганцев Н. С. Уложеніе о наказаніяхъ уголовнихъ и исправительнихъ 1866 года Съ допол. по 1–е декабря 1879 г. Сост. Н.С. Таганцевимъ: 3-е изд.:, перераб. и доп. С.П.Б. Тип. М.М. Стасюлевича, 1880. – 765 с.
15. Беляева Л. Особые суды по делам несовершеннолетних в России // Социалистическая законность. – 1990. – №11 С. 71-74.
16. Петроградский Мировой суд за пятьдесят лет 1866 – 1916. Т. 1 Петроград: Тип. М.М. Стасюлевича, 1916. - 840 с.
17. Устав уголовного судопроизводства. Свод законов Российской империи: Продолжение. СПб.: [Гос. типография] 1912 г.
18. Харсеева О.В. Организация деятельности суда по делам несовершеннолетних в России в конце XIX – начале XX веков // Оснавы государства и права. – 2005. – № 2. – С. 93-96.
19. Мельникова Э.Б. Ювенальная юстиция: Проблеми уголовного права, уголовного процесса и кримыналогии: Учебное пособие. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Дело, 2001. – 272 с.
20. Чарыхов Х.М. Отношение дейсвующего уголовно-процессуального законодательства к малолетним и несовершеннолетним в России // Дети-преступники: Сб. ст. / Под ред. М.Н. Гернета. – М., 1912. – С. 68-69.
21. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР 1917 – 1925гг./ Под ред. И.Т. Голякова. – М.: Госюриздат, 1953. – 463 с.
22. Стоглав // Российское законодательство Х – ХХ веков. – М.: Юридическая лит., 1985. – Т. 2. – 512 с.
23. Левендаренко Олег Олександрович. Особливості процесу доказування у справах про злочини неповнолітніх: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Донецький ін-т внутрішніх справ при Донецькому націон. ун-ті. – Донецьк, 2003. – 229 арк. – Бібліогр.: арк.: 197-215.
24. Про затвердження положення про комісії у справах нповнолітніх Української РСР: Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 30 грудня 1961 року // Відомості Віеховної Ради УРСР. – 1962. – № 3. – С. 51
25. Положення про комісії у справах неповнолітніх УРССР, затв Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 30 грудня 1961 року «Про затвердження положення про комісії у справах нповнолітніх Української РСР»// Відомості Верховної Ради УРСР. – 1962. – № 3. – С. 51.
26. Мотовиловкер Е.Я., Мотовиловкер Я.О. О гарантиях интересов личности и правосудия // Советское государство и право. № 6 – С. 56-58.
27. Дугенец А.С. Комиссии по делам несовершеннолетних и защите их прав. Некоторые проблемы деятельности // Закон и право. – 2004. – № 11. – С. 22-23.
28. Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо нповнолітніх (Пекінські правила) // Правове положення неповнолітніх в Україні: Збірник законодавчий актів і нормативних актів / Уклад. В.Л. Кройтор, В.Ю. Євко. – Харків: Еспада, 2002. – 576 с.
29. Конвенция о правах ребенка от 20 ноября 1989 г. // Сборник международных стандартов и норм ООН в области правосудия в отношении несовершеннолетних. – М.: ЮНИСЕФ, 1998. – С. 23-50.
30. Європейська конвенція про здійснення прав дітей // Збірка договорів Ради Європи: Українська версія. – К.: Парлам. вид-во, 2000. – 654 с.
31. Палюх Л.М. Інститут застосування примусових заходів виховного характеру у світлі міжнародно-правових актів та основних тенданцій ювенальної юстиції // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична: Збірник / Головний редактор В.Л. Ординський. – Львів: Львів. юрид. ін. МВС України. – Вип. 3. – 2005. – С. 72-82.
32. Пудовочкин Ю.Е. Ответственность несовершеннолетних в уголовном праве: проблемы теории//Известия вузов. Серия: Правоведение. – 2002. – № 6. – С. 150-162.
33. Крестовская Н. Теоретическая модель ювенальной юстиции // Закон и жизнь. № 10. – 2004. – С. 39-43.
34. Ермаков В.Я. Юстиция должна защищать права и законные интересы несовершеннолетних // Российская юстиция. – № 10/2000. – С. 22-23.
35. Омельяненко Г. Адаптація кримінально-процесуального занодавства України про судочинство у справах неповнолітніх до Мінімальнихстандартів // Право України . – 2002. – № 6. – С. 79-83.
36. Про практику застосування судами України законодавства в справах про злочини неповнолітніх: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. №5 // Вісник Верховного Суду України. – 2004 – № 5.
37. Шемчук Р.Р. Ювенальная юстиция – основа защиты прав несовершеннолетних // Основы гос. и права. – 2005. – № 2. – С. 89-91.
38. Чумарова Е.Ю. Предложение о внесении изменений в законодательство об административной ответственности несовершеннолетних // Актуальные проблемы борьбы с преступностью в Сибирском регионе: Сб. матер. междунар. науч.-практ. конф. (7-8 февраля 2002 г.). – Ч. 2. – Красноярск: Сибирский юридический институт МВД России, 2002 – С. 33-34.
39. Мир, пригодный для жизни детей. Декларация и план действий: Приняты резолюцией S-27/2 специальной сессии Генеральной Ассамблеи ООН 10 мая 2002г.//http://www.antax.ru/doc/articles/deklaratcij_plan.htm
40. Борисова Н.Е. Конституционно-правовой статус ребенка – основа формирования ювенального права.// Закон и право. 2003. – № 6. – С. 8-12.
41. Ювенальна юстиція: Навч. посіб./ кол. авторов: Гусєв А.І., Костова Ю.Б., та ін; За заг. ред Крестовської Н.М. – Одеса: ОЮІ ХНУВС, 2006. – 243 с.
42. Брейтуэйд Д. Преступление, стыд и воссоединение / Пер. с англ. – М.: МОО Центр «Судебно-правовая реформа», 2002. – 310 с.
43. Бейзмор Г., Умбрайт М. Переосмысление функции наказания в суде для несовершеннолетних: карательный и восстановительный подход к поростковой преступности// Правосудие по делам несовершеннолетних. Мировая мозайка и перспективы в России: В 2 кн./ Под. М.Г. Флямера. – М.: МОО Центр «Судебно-правовая реформа»; 2000. Вып. 2. – С. 8-34.
44. Віденська декларація «Про злочинність та правосуддя: відповіді ХХ століття», ухвалена Х Конгрессом ООН з попередження злочинності та поводження із правопорушниками (квітень 2000р., Відень) – Юридичний вісник України, 17 августа 2000 г., №33.
45. Габерле Й.А. «Ускоренное производство в польском уголовном процессе»)// Гарантии прав личности в социалистическом уголовном праве и процессе: (Сб. ст.)/ Ярос. гос. ун-т; Под общ. ред. Я.О. Мотовиловкера. – Ярославль: Ярослав. ун-т, 1977. – Вып. 4 – С. 114-119.
46. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.
47. Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ/ Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27-28. –180 с.
48. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 року №361/2006// Урядовий кур’єр. – 2006. – № 95 (3260).
49. Проект концепції створення та ровитку системи ювенальної юстиції в Україні, ухваленої Резолюцією Всеукраїнської науково-практичної конференції «Створення та розвиток системи ювенальної юстиції в Україні» // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – №5 (57) – С. 5-8.
50. Воронова Е.Л. Создание службы пробации для несовершеннолетних в России // Вопросы ювенальной юстиции. – 2006. – № 2. – С. 40-46.
51. Ювенальна юстиція в Україні: коментар та аналіз діючого законодавства Конвенція про права дитини (з постатейними матеріалами). Словник-довідник з ювенальної юстиції: Наук.-практ. посіб./ За заг. ред. члена-кореспондента Академії правових наук, доктора юридичних наук, проф. В.С. Зеленецького та кандидата юридичних наук, доц. Н.В. Сібільової. – Серія «Юридичний Радник». – Х.: Страйд, 2006. – 784 с.
52. Вопросы Ювенальной Юстиции. Альманах. 2002, №3. Российский благотворительный фонд «Нет алкоголизму и наркомании» (НАН). М., 2002. – 100 с.
53. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. «Кримінальний процес України»: Підручник, рек. МОН України, К.: Юрінком Інтер. – 2006. – 704 с.
54. Кучинська О.П., Кучинська О.А. Кримінальний процес України: Навч. посіб. К.: Прецедент, 2005. – 202 с.
55. Кримінальний процес України/ За ред. проф. Ю.М. Грошового та доц. В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 495 с.
56. Уголовный процесс. Учебник для студентов юридических вузов и факультетов. Под. ред. К.Ф. Гуценко. М.: Зеркало, 1997. – 576 с.
57. Уголовно-процессуальное право РФ. – 3-е изд. / Под. ред. П.А. Лупинской. – М.: ЮРИСТЪ, 2001. – 695 с.
58. Енаева Л.К. Уголовный процесс. – М.: ФОРУМ-ИНФРА-М, 2005. – 303 с.
59. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П.. Кримінальний процес України. – 2-е вид. Київ: Либідь, 1999. – 535 с.
60. Савицкий В.М., Ларин А.М. Уголовный процесс. Словарь-справочник, под ред. проф. В.М. Савицкого. – М., 1999. – 271 с.
61. Строгович М.С. Курс советского уголовногио процесса. – Т.1. – Москва, 1968. – 302 с.
62. Сорокин В. Д. Проблемы административного процесса. – М.: Юр. лит., 1968. – 144 с.
63. Кузьменко О. Структура юридичного процесу. Проблемны питання // Вісник прокуратури. – 2003. – № 9(27). – с. 90-91.
64. Теория юридического процесса. Под общей ред. проф. В. М. Горшенева, Харьков, Изд. при Харьков. гос. ун-те издат. объед. «Вища школа», 1985.
65. Кримінально-процесуальний кодекс України; Офіц. вид. – К.: Концерн Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – 275 с.
66. Дети, лишенные свободы / Панкратов Р.И., Тарло Е.Г., Ермаков В.Д. – М.: Юрлитинформ, 2003. – 256 с.
67. Игошев К.Е. О некоторых чертах личности преступника молодежного возвраста и возможностях их использования при разработке типологий // Типология личности преступника и индивидуальное предупреждение преступлений: Сб. – М., 1979. – С. – 80.
68. Буянов М.И. Беседы о детской психиатрии. – М.: Просвещение, 1986. – 208 с.
69. Рожко Ю.В. Становлення людини. Матеріали конференції: Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи. – Одеса, 2001. – С. 57-59.
70. Психологический словарь // Ростов-н/Д: Феникс. – 2003. – 640 с.
71. Таганцев Н.С. Исследования об ответственности малолетних преступников по русскому праву и Проект законоположений об этом вопросе: – СПб: Тип. А.М. Котомина –1872. – 159 с.
72. Гражданские законы: Свод законов // классика росийского права // Проект компании «Консультант плюс» при поддержке изд. «Статут» и юридической научной библиотеки изд-ва. «Спартак». – http://civil.consultant.ru/code/
73. Бочаров Ю.Н. Правовые суды по делам маолетних в России // Дети-преступники / Под ред. М.Н. Гернета. – М., 1912. – С. 525-542.
74. Мишина Е.В. Суді по делам несовершеннолетних в дореволюционной России // Российский судья. – 2001. – №6. – С. 45-48.
75. Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх: Постанова Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 5.
76. Конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р.: Сб. действующих договоров... Вып. XVI. – М., 1957. – С. 204 - 280.
77. Міжнародний пакт про громадські та політичні права Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2005, 00, № 1.
78. Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей від 30 вересня 1990 р. "Права ребенка: Основные международные документы" – М.: Дом, 1992.
79. Сімейного Кодексу України від 10.01.2002 р. № 2947-ІІІ // Урядовий кур'єр – 2002. – № 44.
80. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11 (28.03.2003). – 461с.
81. Про міліцію: Закон України 565-XII // Відомості Верховної Ради УРСР, 1991.– № 4. – С. 20.
82. Про затвердження Положення про застосування спеціальних засобів і зброї службовими особами митних органів: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 червня 1993 р. № 426.
83. Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації// Право України*/ Конст.Суд Украіни; Верховний суд України; Мін-во юстиції України та ін. – 2001. – № 12. – С. 32-35.
84. Капліна О.В., Трофименко В.М. Проблемы соотношения уголовно-процессуальных гарантий правосудия и прав личности // Актуальные проблемы государства и права. – Вып. 3 – Одесса, 1996. – С. 53-57.
85. Мацьків Г. Кримінально-процесуальні строки як гарнтія прав і законих інтересів учасників процесу // Підприємство, господарство і право*/ Спілка юристів України, Ін-т держави і права НАН України. – 2005. – № 10. – С. 147- 150.
86. Ахпанов А. Н. Проблемы уголовно-процессуального принуждения в стадии предварительного расследования. — Алматы, 1997. – С. 10-14.
87. Курякин Е.А. К вопросу о гарантиях, обеспечивающих защиту прав личности в состязательном уголовном процессе // Уголовное судопроизводство. – 2005. – № 1. – С. 33-36.
88. Гурджи Ю. Гарантии прав личности в уголовном процессе: постановка и исследование проблемы в Украине // Юриличекий вестник. – 2003. – № 1. – С. 67-70.
89. Молдован В.В., Кацавець Р.С. Кримінальний процес України. Практикум: навч. посіб. – Київ: Алерта. – 2006. – 297 с.
90. Качалов В.И, Качалова О.В. Уголовный процесс. Курс лекций: Учеб. пособ. – Москава, ОМЕГА-Л., 2004. – 408 с.
91. Погорілко В.Ф., Головченко В.В., Сірий М.І. Права та свободи людини і громадянина в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 52 с.
92. Строгович М.С. Природа советского уголовного процесса и принцип состязательности. – М, 1939. – С. 83.
93. Ларин А.М. Расследовани