КРИМІНАЛЬНО - ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПРИМИРЕННЯ МІЖ ОСОБОЮ, ЯКА ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН, ТА ПОТЕРПІЛИМ (ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ТА ФРН)

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………..
ВСТУП…………………………………………………………………... ..………4
.……….5
РОЗДІЛ 1. ІНСТИТУТ ПРИМИРЕННЯ МІЖ ОСОБОЮ, ЯКА ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН, ТА ПОТЕРПІЛИМ У КРИМІ-НАЛЬНОМУ ПРАВІ ТА ЙОГО РОЛЬ ЯК ЗАСОБУ ВИКОНАННЯ ПРЕВЕНТИВНИХ ЗАВДАНЬ ЦІЄЇ ГАЛУЗІ ПРАВА (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ)

1.1. Інститут примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим у кримінальному праві України та порівняльний аналіз відповідних положень кримінального права ФРН………………….…

.……...12
1.1.1. Юридична природа та місце інституту примирення
у системі кримінального права …………………………..
1.1.2. Характеристика положень статті 46 КК України………..
1.1.3. Теоретичні розробки щодо інституту примирення………
1.1.4. Примирення у кримінальному праві ФРН..………………
.……...12
.……...20
.……...23
.……...29
1.2. Поняття «примирення між особою, яка вчинила злочин,
та потерпілим»…………………………………………………………...
.……...43
1.2.1. Підстави розгляду питання про поняття «примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим»…….…
1.2.2. Сутність поняття «примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим»…………………………………….
.……...43

.……...54
1.3. Інститут примирення між особою, яка вчинила злочин,
та потерпілим як засіб виконання превентивних завдань кримінального права…………………………………………………….

.……...65
1.3.1. Завдання кримінального права та функціональне призначення примирення………………………………...
1.3.2. Загальна превенція та примирення………………………..
1.3.3. Спеціальна превенція та примирення…………………….
.……...65
.……...71
.……...82
РОЗДІЛ 2. ЗМІСТОВНО-ЮРИДИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ ПРИМИРЕННЯ МІЖ ОСОБОЮ, ЯКА ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН, ТА ПОТЕРПІЛИМ І ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО РОЗВИТКУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

2.1. Особливості інституту примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим як специфічної юридичної конструкції
у кримінальному праві………………………………………………….

.……...90
2.1.1. Суб’єктний склад примирення…………………………….
2.1.2. Вольовий та часовий аспекти примирення……………….
2.1.3. Відшкодування шкоди, заподіяної злочином, та інші дії на користь потерпілого як умови юридичної дійсності примирення………………………………………………… .……...91
……..103

……..127
2.2. Перспективи розвитку інституту примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим у кримінальному праві України…….
.…….150
2.2.1. Юридична особа як суб’єкт примирення…………………
2.2.2. Сфера застосування норми про примирення……………..
2.2.3. Правові наслідки примирення між особою, яка
вчинила злочин, та потерпілим…………………………… .…….150
.…….161

.…….175
ВИСНОВКИ……………………………………………………………..
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………. .…….189
.…….199

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

КК РФ - Кримінальний кодекс Російської Федерації від 13 червня 1996 р., що вступив в силу 1 січня 1997 р. (з наступними змінами)
КК України - Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р., що вступив в силу 1 вересня 2001 р. (з наступними змінами)
КК України 1960 р. - Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (з наступними змінами)
КК ФРН - Кримінальний кодекс Федеративної Республіки Німеччина від 15 травня 1871 р. в редакції від 13 листопада 1998 р. (з наступними змінами)
КПК України - Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (з наступними змінами)
КПК ФРН - Кримінально-процесуальний кодекс Федеративної Республіки Німеччина від 1 лютого 1877 р. в редакції від 7 квітня 1987 р. (з наступними змінами)
Проект КПК України - проект Кримінально-процесуального кодексу України
ЦК України 2001 р. - Цивільний кодекс України від 29 листопада 2001 р., який введений в дію 1 січня 2003 р. (крім положень, для яких встановлений інший термін введення в дію) відповідно до ст. 1 Закону України «Про введення в дію Цивільного кодексу України» від 29 листопада 2001 р.
ЦК України - Цивільний кодекс України від 18 липня 1963 р. (з наступними змінами)
ЦПК України - Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р. (з наступними змінами)

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Обрання Україною курсу на становлення громадянського суспільства в умовах демократичного режиму засвідчило прийняття у 1996 р. нової Конституції України. В умовах поступової демократизації, прагнення до свободи та гуманізму змінюється і сфера права, зокрема така його галузь, як кримінальне. Найважливішою подією у цьому аспекті було прийняття 5 квітня 2001 року нового Кримінального Кодексу України.
Курс на становлення громадянського суспільства, зокрема, потребує звуження публічно-правового регулювання та послаблення втручання держави у сферу особистих прав громадян: межа правового регулювання визначається ступенем свободи суспільства, коли його кожний член має достатньо можливостей для захисту своїх прав. При цьому принцип гуманізму, з огляду на Загальну декларацію прав людини 1948 р. та ст. 3 Конституції України, має визначальне значення у розвитку та функціонуванні права в країні.
У кримінальному праві України принцип гуманізму нормативно не врегульований. Лише окремі його аспекти відображені у ч. 3 ст. 50 КК України, де вказано, що покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Також відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України принцип гуманізму проявляється у тому, що держава, засуджуючи винного та застосовуючи до нього покарання, прагне виправити особу, яка вчинила злочин, повернути її до суспільства, колективу, сім’ї, суспільно корисної діяльності та справляти попереджувальний вплив на інших осіб. Гуманізм кримінального права виявляється також у запереченні жорстоких, болісних та таких, що принижують особу, покарань, в існуванні інституту звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.
Запропоноване дисертаційне дослідження є спробою розширити межі застосування принципу гуманізму в кримінальному праві, зважаючи на один із чинників цього процесу - норму про примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим, сформульовану в дослідженні . Так, беручи за основу сутність і зміст ст. 46 КК України перспективним видається розширення кола кримінально караних діянь, щодо яких за визначених умов до осіб, які вчинили злочини, застосовуватиметься звільнення від кримінальної відповідальності або покарання чи пом’якшення останнього. Вдосконалення змісту цієї статті призведе до прояву державою гуманізму не тільки стосовно особи злочинця, а й потерпілого: через надання останньому права особисто захищати свої інтереси, порушені злочином, досягати миру (порозуміння) з особою, яка вчинила злочин, та акцептувати відшкодування шкоди та інші корисні дії з боку цієї особи.
Оскільки інститут примирення - новела вітчизняного кримінального законодавства, ця проблема висвітлена в юридичній літературі недостатньо. Вітчизняними та зарубіжними вченими приділялась увага лише концептуальним питанням, пов’язаним із примиренням, зокрема у працях: С.С. Алєксєєва, С.А. Альперта, Л.В. Багрій-Шахматова, Ю.В. Бауліна, Ю.Д. Блувштейна, Я.М. Брайніна, І.І. Карпеця, В.Н. Кудрявцева, П.С. Матишевського, М.М. Михеєнка, В.О. Навроцького, П.М. Рабіновича, В.В. Скибицького, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, О.Я. Цвєтіновича, М.Д. Шаргородського, С.С. Яценка, Г. Авенаріуса, Д. Дьоллінга, К. Роксіна, Д. Рьосснера, Р. Циппеліуса. Дослідження окремих аспектів проблем примирення містяться у наукових працях Х.Д. Алікперова, М.І. Бажанова, Н.А. Бєляєва, Л.В. Брусніцина, І.М. Гальперіна, М.І. Гошовського, О.М. Джужи, Л.О. Доліненко, С.І. Катькала, С.Г. Келіної, Л.Л. Круглікова, О.П. Кучинської, В.З. Лукашевича, В.А. Ломака, О.Р. Михайленка, І.С. Ноя, С.В. Полубінської, С.Н. Сабаніна, О.Я. Тупіци, Г.О. Усатого, Є.В. Фесенка, О.І. Чучаєва, Б. Банненберг, У. Браунса, Л. Фрюауфа, Г.Й. Хірша, К. Хорна, Г. Кайзера, Ф. Лооса, К. Сессара та багатьох інших. Однак комплексного теоретичного дослідження кримінально-правових аспектів примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим в Україні не проводилося.
Зазначені обставини зумовили актуальність обраної теми дисертації та визначили необхідність її детального дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження випливає з Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки, підготовленої Інститутом законодавства Верховної Ради України. Дисертаційне дослідження пов’язане з плановою темою науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М Корецького «Актуальні проблеми кримінологічної безпеки в Україні» (державна реєстрація № РК0101U001007).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є вирішення кримінально-правових проблем примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим, внесення конкретних пропозицій щодо перспектив розвитку вказаного інституту і формулювання на цій основі пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства і правозастосовчої практики.
Виходячи з обумовленої мети були поставлені такі завдання:
- проаналізувати розвиток ідеї про юридичне значення примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим в теорії кримінального права;
- з’ясувати юридичну природу та місце інституту примирення в системі кримінального права;
- визначити зміст поняття «примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим»;
- з’ясувати функціональне призначення примирення в контексті завдань кримінального права;
- означити суб’єктний склад примирення;
- охарактеризувати вольовий та часовий аспекти примирення;
- визначити поняття та умови юридичної дійсності примирення;
- з’ясувати, щодо яких злочинних діянь можливе застосування норми про примирення;
- визначити правові наслідки примирення;
- викласти конкретні пропозиції щодо перспектив розвитку інституту примирення у кримінальному праві України;
- сформулювати рекомендації стосовно практичного застосування норми про примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим.
Об’єктом дослідження є кримінально-правове регулювання відносин, що виникають у зв’язку з примиренням між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим. Аналізуються сфера та форми реалізації принципу гуманізму в кримінальному праві, у тому числі й норми, що передбачають альтернативні покаранню заходи впливу на осіб, які вчинили злочини.
Предметом дослідження є кримінально-правові аспекти примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим як однієї з форм реалізації вказаного принципу. Зокрема, складовими предмета дослідження є норми, що містяться у законодавстві України, ФРН та Росії, а також теорія і практика їх застосування.
Методи дослідження. У ході дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнавальної діяльності, які надали змогу проаналізувати визначену дисертантом проблему в різних аспектах, а також науково обгрунтувати положення, які виносяться на захист. За допомогою системно-аналітичного методу у роботі досліджені положення чинного КК України, його проектів, що мали місце, та проектів відповідних законодавчих актів (зокрема, Кримінально-процесуального та Цивільного кодексів України), оскільки питання про примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим розглядається у системі чинного законодавства (de lege lata) та законопроектів для визначення ролі та місця нових і оновлених старих інститутів права на перспективу (de lege ferenda). Порівняльно-правовий метод надав можливість глибше пізнати вітчизняне законодавство і право, а також визначитись у напрямах їх вдосконалення у контексті кримінально-правових аспектів примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим. За допомогою анкетного методу було виявлено ставлення співробітників суду та прокуратури до проблем, що досліджуються дисертантом. Метод інтерв’ювання дозволив визначити позитивні та негативні сторони реалізації на практиці норми про примирення у ФРН.
Наукова новизна одержаних результатів. Дана робота є першим комплексним дослідженням проблем інституту примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим, що поєднує як вітчизняні, так і зарубіжні регламентації окремих аспектів примирення, і висвітлює зарубіжну судову практику. У дослідженні вперше використовуються, а відтак і залучаються в науковий обіг підходи та досвід, які містяться у фундаментальних працях відомих німецьких фахівців у галузі кримінального права. У роботі вперше визначені кримінально-правові аспекти та функціональне призначення примирення, встановлені та досліджені умови юридичної дійсності примирення, його правові наслідки.
Внаслідок проведеного дослідження на захист виносяться наступні висновки та положення:
- встановлено, що примирення є самостійним інститутом кримінального права та може бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та обставиною, яка впливає на пом’якшення покарання;
- вперше запропоновано визнати умовами юридичної дійсності примирення: а) відшкодування потерпілому (матеріальної, моральної або фізичної) шкоди, заподіяної злочином; б) вчинення інших дій на користь потерпілого; також сформульовано поняття згаданих умов;
- обгрунтовано, що відшкодування будь-якої шкоди, заподіяної потерпілому від злочину, є для примирення юридично значущим незалежно від того, чи є ця шкода конструктивною ознакою об’єктивної сторони складу злочину (наслідком злочину);
- запропоновано враховувати для застосування правових наслідків примирення фактор дійсності примирення, а саме сплату в державний бюджет суми у розмірі до 20 % збитків, що відшкодовуються;
- встановлено, що примирення, вчинене за умови відшкодування особою, яка вчинила злочин, шкоди потерпілому, відповідає вимогам позитивної загальної превенції та позитивної спеціальної превенції;
- обгрунтовано положення, що примирення визнається підставою застосування певних правових наслідків, якщо воно добровільно досягнуте у будь-який час з моменту закінчення вчинення злочину до видалення суду до нарадчої кімнати для винесення вироку;
- встановлені підстави для визнання суб’єктами примирення осіб, які вчинили злочини, потерпілих, яким безпосередньо злочинним діянням заподіяно шкоду, у тому числі юридичних осіб;
- запропоновано застосовувати примирення до усіх видів злочинів, тобто розширити сферу застосування норми про примирення;
- обгрунтовано, що залежно від ступеня тяжкості злочину та вчинення його особою вперше чи повторно, суд може застосовувати такі кримінально-правові наслідки примирення: а) звільнення від кримінальної відповідальності; б) звільнення від покарання; в) пом’якшення покарання.
Практичне значення одержаних результатів. Практична значущість одержаних результатів полягає у розробці нового для кримінального права поняття «примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим», визначенні умов юридичної дійсності примирення та механізмів реалізації норми про примирення.
Висновки та пропозиції дослідження можуть бути використані для вдосконалення кримінального законодавства України, при підготовці роз’яснень щодо застосування КК України в постановах Пленуму Верховного Суду України, при реалізації нормативних положень у судовій практиці, а також у науковій та навчально-педагогічній діяльності.
Особистий внесок здобувача. У статті, написаній у співавторстві, дисертантом досліджено проблемні положення кримінального законодавства Російської Федерації стосовно умов звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок примирення винного з потерпілим.
Апробація результатів дисертації. Положення та висновки дисертації були представлені на науково-практичних конференціях «Державно-правова реформа в Україні» (листопад 1997 р., м. Київ), «Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом» (жовтень 1998 р., м. Київ), «Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні» (травень 2000 р., м. Київ).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження, а також матеріали по темі дисертації викладені у семи наукових статтях, шість з яких опубліковані у збірниках та журналах, що входять до переліку наукових фахових видань, та у трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Мета та завдання дослідження визначили структуру дисертації, яка складається з переліку умовних скорочень, вступу, двох розділів, які мають підрозділи та пункти, висновків та списку використаних джерел.
Загальний обсяг роботи – 219 сторінок, з яких список використаних джерел становить 21 сторінку (248 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз кримінально-правових аспектів примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим на основі нормативних положень українського та німецького законодавства, теоретичних розробок вчених радянського та пострадянського періоду, німецьких науковців, а також практики застосування примирення та судової практики у Німеччині та Російській Федерації дозволяє зробити наступні висновки.
1. Примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим, основною умовою юридичної дійсності якого визнається відшкодування потерпілому шкоди, заподіяної злочином, є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання чи для пом’якшення останнього.
2. Основна мета, яка досягається введенням норми про примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим, - застосування нетрадиційних (альтернативних) методів боротьби зі злочинністю. Успішний результат зумовлюється тим, що примирення, вчинене за умови відшкодування шкоди, задовольняє вимоги позитивної загальної превенції та позитивної спеціальної превенції. Цілями введення норми про примирення визнаються також: звернення більшої уваги на захист матеріальних та моральних інтересів потерпілого, які були порушені злочином; застосування пом’якшених правових наслідків стосовно особи, яка вчинила злочин, але примирилася з потерпілим; вирішення конфлікту між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим тощо.
Примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим є самостійним інститутом кримінального права та водночас елементом таких інститутів згаданої галузі права, як: а) звільнення від кримінальної відповідальності; б) звільнення від покарання; в) пом’якшення покарання.
Неоднорідність правових наслідків примирення дозволяє зробити висновок про багатогранність кримінально-правового значення примирення. Функціональне призначення примирення та місце цієї норми у системі кримінального права свідчать про еклектичність інституту примирення.
3. У кримінальному законі доцільно використовувати поняття «примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим». Примиренням є досягнутий мир (порозуміння) між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим, тобто факт відновленого безконфліктного стану між цими особами. Поняття «примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим» є найбільш вдалим у порівнянні з іншими («відшкодування шкоди», «кримінально-правовий компроміс», «відновлення правового миру», «врегулювання конфлікту»), оскільки у ньому віддзеркалюються такі змістовні аспекти: а) очевидний кримінально-правовий зміст поняття; б) згадані обидва суб’єкти примирення; в) зазначено, що приводом для примирення є факт вчинення злочину; г) примирення сприймається як позитивне вирішення злочинного конфлікту між особами.
Умовами юридичної дійсності примирення (умовами, за яких примирення визнається підставою для застосування пом’якшених правових наслідків вчинення злочину) є:
а) відшкодування потерпілому (матеріальної, моральної або фізичної) шкоди, заподіяної злочином;
б) вчинення інших дій на користь потерпілого.
Для застосування правових наслідків примирення пропонується враховувати фактор дійсності примирення, а саме сплату в державний бюджет суми у розмірі до 20 % збитків, що відшкодовуються.
4. Загальна та спеціальна превенції нормативно визнаються цілями покарання, однак одночасно є завданнями кримінального права. Кожна з них розглядається у двох аспектах: позитивному і негативному.
Позитивною загальною превенцією є дотримання вимог кримінального закону іншими по відношенню до особи, яка вчинила злочин, особами у зв’язку з їх довірою до нього, а негативною - залякування осіб, схильних до вчинення злочину, та громадськості.
Закріплення норми про примирення у кримінальному законі впливає на інших щодо злочинця осіб так, що вони, з одного боку, усвідомлюють захищеність своїх прав і законних інтересів, зокрема у разі вчинення проти них злочину, а з іншого - принаймні умисно не порушують закон внаслідок довіри до нього. Це означає, що примирення, вчинене за умови відшкодування потерпілому шкоди, задовольняє вимоги позитивної загальної превенції.
Примирення не задовольняє мету негативної загальної превенції, оскільки як позитивний акт не може бути способом залякування, який є характерним для даного виду загальної превенції.
Позитивною спеціальною превенцією є усвідомлення особою протиправного, суспільно негативного характеру своєї поведінки, а також характеру заподіяної потерпілому шкоди, що має наслідком свідоме уникнення провокаційних щодо вчинення нового злочину ситуацій і як результат - невчинення нових злочинів. Негативною спеціальною превенцією є застосування покарання у вигляді позбавлення волі стосовно особи, яка вчинила злочин, що об’єктивно позбавляє цю особу можливості вчинити новий злочин.
Особа, яка вчинила злочин, але примирилася з потерпілим за умови відшкодування йому шкоди, підтверджує тим самим усвідомлення нею не тільки протиправного, а й суспільно негативного характеру своєї поведінки, а також характеру заподіяної нею шкоди. Це означає, що примирення, вчинене за умови відшкодування шкоди, задовольняє вимоги позитивної спеціальної превенції.
Негативна спеціальна превенція стосовно примирення не сприймається як дієва категорія, що виключає можливість задоволення зазначеного виду спеціальної превенції через примирення.
Той факт, що через примирення досягається мета як позитивної загальної превенції, так і позитивної спеціальної превенції може бути підставою для висновку про належність примирення до кримінального права.
5. Добровільність є вихідною необхідною ознакою примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим і полягає у принципово усвідомленій здатності особи, яка вчинила злочин, та потерпілого самостійно прийняти рішення та вчинити дії, метою яких є відновлення безконфліктного стану, зокрема задоволення матеріальних та моральних інтересів потерпілого та реальне створення умов для застосування судом пом’якшених правових наслідків вчинення злочину.
Приймати рішення про примирення та вчиняти дії, що задовольняють умови його юридичної дійсності, особи можуть під стороннім впливом, який виключає фізичний чи психічний примус та виражається у нормативному передбаченні пом’якшених наслідків і пов’язаних з ним порадах, проханнях, пропозиціях тощо потерпілого та третіх осіб, зокрема співробітників правоохоронних органів або установ, які сприяють примиренню.
Зазначати ознаку добровільності примирення у відповідній нормі немає потреби. Вибір на користь примирення є однозначно можливим вибором на користь позитивного акту («примиритися»), на відміну від обрання негативного («не примирюватися»). Положення про добровільність примирення є презумптивним.
6. Примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим може бути досягнуте у будь-який час з моменту закінчення вчинення злочину до видалення суду до нарадчої кімнати для винесення вироку. У цей період належним чином гарантується захист прав і законних інтересів потерпілого та особи, яка вчинила злочин. Висновок про часовий аспект примирення пов’язаний також із можливим моментом прийняття рішення про правовий наслідок примирення. Так, ухвалення рішення про звільнення від кримінальної відповідальності до видалення суду до нарадчої кімнати для винесення обвинувального вироку. Вирішення питання про звільнення від покарання або його пом’якшення можливе саме на стадії винесення вироку.
Зазначати у кримінально-правовій нормі, в яких часових межах повинно відбуватись примирення, не потрібно. Не маючи визначених часових нормативів, застосовувач норми про примирення зробить висновок про максимальний часовий проміжок для примирення, який обмежується моментом закінчення вчинення злочину (виконанням усіх ознак об’єктивної сторони складу злочину) та видаленням суду до нарадчої кімнати для винесення вироку.
7. Відшкодування шкоди визнається основною умовою юридичної дійсності примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим. У цьому контексті відшкодування шкоди є відновленням порушеного матеріального, морального або фізичного стану потерпілого, що вчинюється особою, яка вчинила злочин, особисто шляхом відшкодування коштів, розмір яких погоджений між зазначеними особами, як правило, у межах, встановлених цивільним правом.
Відшкодування будь-якої шкоди, заподіяної потерпілому від злочину, визнається для примирення юридично значущим незалежно від того, чи є ця шкода конструктивною ознакою об’єктивної сторони складу злочину (наслідком злочину).
У межах застосування норми про примирення необхідно оперувати термінами «матеріальна шкода», «моральна шкода» та «фізична шкода».
Матеріальна шкода, заподіяна злочином потерпілому, є порушенням матеріального стану особи, що виявляється у зменшенні або знищенні її майнових благ та може бути визначена у грошовому еквіваленті.
Моральна шкода, заподіяна злочином потерпілому, полягає у душевних чи фізичних стражданнях, яких особа зазнала у зв’язку з протиправною злочинною поведінкою щодо неї. При примиренні право на відшкодування моральної шкоди не обмежується суб’єктно.
Фізична шкода, заподіяна злочином потерпілому, - це сукупність змін, що об’єктивно сталися внаслідок злочину в стані людини як фізичної (біологічної) істоти.
Суб’єктом відшкодування шкоди при примиренні визнається особа, яка вчинила злочин, окрім випадків, коли злочин вчинює неповнолітній, і дії по відшкодуванню потерпілому шкоди частково здійснюють його батьки або опікуни. Поняття суб’єкта-відшкодовувача заподіяної моральної шкоди у рамках примирювального процесу згідно з кримінальною нормою вужче, ніж у цивільному і кримінально-процесуальному праві, де можливо притягти громадян та юридичних осіб як відповідачів за заподіяну моральну шкоду.
Такий підхід відповідає принципу індивідуалізації заходів примусу, який реалізується на стадії призначення покарання, але змістовно збігається з метою негативного впливу на особу, яка вчинила злочин, що досягається через відшкодування шкоди. Такі процедури, як цесія та перевід боргу, в кримінальному та кримінально-процесуальному праві у розрізі примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим виключаються.
При примиренні характер і розмір шкоди, що відшкодовується, визначатимуться особою, яка вчинила злочин, та визнаватимуться потерпілим (за часовою послідовністю прийняття рішень).
8. Іншими діями на користь потерпілого – другою умовою юридичної дійсности примирення - можуть бути публічне або приватне вибачення, принесення подарунків, вчинення спільних з потерпілим корисних дій тощо. Цей перелік, на нашу думку, варто залишити відкритим, оскільки категорія “інші дії на користь потерпілого” є приватною і може бути використана особою, яка вчинила злочин, на власний розсуд. Основна умова вчинення цих дій – користь для потерпілого. При цьому потерпілий повинен визнати ці дії такими, що його задовольнили.
9. Суб’єктами примирення визнаються особа, яка вчинила злочин, та потерпілий.
Визначення «особа, яка вчинила злочин» є нейтральним стосовно фактичного статусу цієї особи - злочинець, винна у вчиненні злочину особа - та стосовно обгрунтованого у законодавстві положення про те, що саме такою визнати її може лише суд, - тобто до вироку суду вона є особою, яка вчинила діяння, що містить ознаки складу злочину. Термін «особа, яка вчинила злочин» задовольняє як самого злочинця (не називаючи його таким), так і потерпілого, суспільство та державу, правові блага яких були порушені вчиненням злочину (не виправдовуючи заздалегідь винну особу).
Загальними ознаками особи, яка вчинила злочин і зазначеної у нормі про примирення, є ознаки суб’єкта злочину. Право на примирення з потерпілим має особа, котра потенційно може бути визнана винною у вчиненні цього злочину: яка досягла віку кримінальної відповідальності та є осудною.
У нормі про примирення не треба обмежувати коло суб’єктів - осіб, які вчинили злочини. Така позиція базується на конституційних принципах вільності і рівності усіх людей у своїй гідності та правах, а також рівності конституційних прав і свобод громадян та рівності останніх перед законом.
Оскільки важливе місце при примиренні належить індивідуальному фактору, дії особи, яка вчинила злочин, на користь потерпілого вчинюються нею особисто або ініціатива їх вчинення належить цій особі.
У нормі про примирення необхідно вказати, що потерпілою визнається особа, безпосередньо якій злочином заподіяно (моральну, фізичну або майнову) шкоду. Вказівка «безпосередньо» вилучить із кола потерпілих осіб, які, хоч і визнані такими у процесуальному порядку, але фактично жертвою злочину не були.
10. Суб’єктами примирення з боку потерпілих доцільно визнати також юридичних осіб. У нормі про примирення як виняток треба прирівняти юридичних осіб до потерпілих, які за основним змістом цієї норми матимуть право на примирення. Юридична особа за своєю цивільно-правовою природою може мати певне коло прав та обов’язків, має можливість вчинювати юридично значущі дії, якими обумовлюється її дієздатність. При цьому юридична особа діє від свого імені через особу, яка за законом або установчими документами виступає від її імені. У кримінально-процесуальному законодавстві України передбачено, що заявити цивільний позов про відшкодування заподіяної злочином шкоди у кримінальній справі можуть і юридичні особи, тому є сенс передбачити це у нормі про примирення у частині (і тільки) відшкодування шкоди.
11. Сферою застосування норми про примирення є коло тих складів злочинів, передбачених у Особливій частині Кримінального кодексу, щодо яких є можливим застосування норми про примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим.
Нормативно обмежувати сферу застосування норми про примирення не є необхідним. Використовувати можливість вирішення злочинного конфлікту через примирення, вчинене за умови відшкодування шкоди та інших дій, для застосування правових наслідків примирення треба в усіх випадках. Захист матеріальних та моральних інтересів необхідно забезпечувати усім потерпілим від злочинів, тобто і у разі вчинення проти них тяжких злочинів.
Для запобігання зловживанням необхідно дати суду змогу на підставі нормативних положень, а також за власною оцінкою ступеня суспільної небезпечності злочину, особи, яка його вчинила, та ситуації вчинення злочину ухвалити рішення про використання відповідного правового наслідку примирення.
12. До особи, яка вчинила злочин, але досягла з потерпілим миру (порозуміння) за умов юридичної дійсності примирення, пропонується альтернативно застосовувати такі правові наслідки: 1) звільнення від кримінальної відповідальності; 2) звільнення від покарання; 3) пом’якшення покарання. При обранні правового наслідку примирення важливим для суду є оптимальне поєднання нормативних принципів та принципів індивідуалізації обрання правових наслідків щодо суб’єктів злочинів. Віктимна поведінка потерпілого має вагоме значення як один із факторів, що впливає на обрання правового наслідку примирення.
13. Означені вище шляхи вдосконалення інституту примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим можуть бути перспективними з точки зору їх нормативного закріплення та застосування у юридичній практиці як рекомендацій Пленуму Верховного Суду України.
14. Зважаючи на викладені вище висновки дослідження, пропонуємо внести наступні зміни та доповнення до чинного КК України.
1) Статтю 46 розділу IX «Звільнення від кримінальної відповідальності» КК України викласти у новій редакції:
«Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим
1. Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо досягнуто примирення (відновлення безконфліктного стану) між нею та потерпілим, безпосередньо якому злочином заподіяно шкоду, за умови відшкодування такої шкоди, а також вчинення на користь потерпілого інших дій.
2. У випадку досягнення примирення між особою, яка вчинила злочин, та представником юридичної особи шляхом прийняття останнім шкоди, що відшкодовується, суд застосовує до особи, яка вчинила злочин, вказаний у частині 1 цієї статті правовий наслідок.
3. Правовий наслідок примирення застосовується судом, якщо особа, яка вчинила злочин, сплатила в державний бюджет суму у розмірі до 20 % збитків, що відшкодовуються».

2) Статтю 66 КК України доповнити частиною 2 (частини 2, 3 відповідно вважати частинами 3, 4) такого змісту:
«2. При призначенні покарання особі, яка вчинила злочин середньої тяжкості повторно, тяжкий або особливо тяжкий злочин, суд визнає як обставину, яка пом’якшує покарання, досягнення між цією особою та потерпілим примирення за дотриманням умов, зазначених у статті 46 цього Кодексу».

3) Розділ XII «Звільнення від покарання та його відбування» КК України доповнити статтею такого змісту:
«Стаття... Звільнення від покарання на підставі примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим
1. Особа, яка вчинила злочин невеликої тяжкості повторно або злочин середньої тяжкості вперше, звільняється від покарання, якщо досягнуто примирення (відновлення безконфліктного стану) між нею та потерпілим, безпосередньо якому злочином заподіяно шкоду, за умови відшкодування такої шкоди, а також вчинення на користь потерпілого інших дій.
2. У випадку досягнення примирення між особою, яка вчинила злочин, та представником юридичної особи шляхом прийняття останнім шкоди, що відшкодовується, суд застосовує до особи, яка вчинила злочин, вказаний у частині 1 цієї статті правовий наслідок.
3. Правовий наслідок примирення застосовується судом, якщо особа, яка вчинила злочин, сплатила в державний бюджет суму у розмірі до 20 % збитків, що відшкодовуються».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 359 с.
2. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 224 с.
3. Аликперов Х.Д. Преступность и компромисс. – Баку: Элм, 1992. – 193 с.
4. Аликперов Х.Д. Проблемы дальнейшего совершенствования уголовно-правовых норм, допускающих компромисс в борьбе с преступностью. – Баку: ЭЛМ, 1992. – 193 с.
5. Альперт С.А. Производство по делам, возбуждённым по жалобе потерпевшего. – Х.: Харьковский юрид. институт, 1976. – 46 с.
6. Багрий-Шахматов Л.В. Об уголовной политике в Украине // Правова система України: теорія і практика. Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького АН України. – 1993. – С. 363-365.
7. Багрий-Шахматов Л.В. Система уголовно-правовых мер в Украине, их классификация и конституционные основы применения // Проблеми права на зламі тисячоліть. Матеріали міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Видавництво ІМА-прес. – 2001. – С. 179-184.
8. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – Киев: Вища школа, 1980. – 216 с.
8. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності // Кримінальне право України: Загальна частина.– Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. – С. 282-295.
9. Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях. – Л.: Изд. ЛГУ, 1963. - 186 с.
10. Блувштейн Ю.Д. Уголовное право и социальная справедливость. – Минск: Издательство «Университетское», 1987. – 63 с.
11. Брайнін Я.М. Основні питання загального вчення про склад злочину. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1964. – 189 с.
12. Брусницын Л.В. Потерпевший: уголовно-процессуальные аспекты // Государство и право. – 1995. – № 9. – С. 68-73.
13. Васильев А.М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: Юрид. лит., 1976. – 264 с.
14. Верещак В.М. Судовий компроміс у кримінальному судочинстві // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 1. – С. 42-44.
15. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди: нормативні акти, роз’яснення, коментарі: Станом на 1 січня 2001 р. / Уклад.: С.Е. Демсьький, В.С. Перепічай, В.А.. Скоробагатько, М.І. Федишин. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 624 с.
16. Власенко Н.А. Основы законодательной техники: Практическое руководство. – Иркутск: «Норма плюс», 1995. – 56 с.
17. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. – М.: Юрид. лит., 1983. – 208 с.
18. Гацелюк В.А. Принцип равенства граждан в сфере уголовного права: вариант толкования // Проблеми права на зламі тисячоліть. Матеріали міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Видавництво ІМА-прес. – 2001. – С. 193-196.
19. Герасименко А.А., Попова Н.Г. Проблемы гуманизма в современной философии. – М.: Общество «Знание», 1990. – 48 с.
20. Горелик И.И. Наказание и его назначение. – Минск: Беларусь, 1978. – 96 с.
21. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 192 с.
22. Гражданское право. Учебник. Часть І / Егоров Н.Д., Елисеев И.В., Иванов А.А., Кротов М.В., Медведев Д.А. – М.: Проспект, 1997. – 600 с.
23. Грищук О.В. Втілення міжнародно-правового принципу гуманізації покарання у законодавство України // Зб. наук. пр. Інституту законодавства Верховної Ради України. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 1998. – С. 248 - 259.
24. Грищук О.В. Теоретичні аспекти проблеми систематизації кримінального законодавства (порівняльно-правовий аналіз кримінального законодавства ФРН) // Зб. наук. пр. Інституту законодавства Верховної Ради України. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 1999. – С. 203-211.
25. Грищук О.В. Юридичні наслідки примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим // Державно-правова реформа в Україні. Матеріали науково-практичної конференції. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 1997. – С. 285-288.
26. Гузела М.В. Відшкодування заподіяної злочином шкоди за ініціативою суду в кримінальному судочинстві України: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Львів. держ. ун-т ім. Івана Франка. – Львів, 1999. – 18 с.
27. Гурджі Ю.О. Проблеми правового становища жертви злочину в кримінальному судочинстві // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 4 (14). – С. 42-45.
28. Гурджі Ю.О. Проблеми формування і реалізації кримінально-процесуальної активності потерпілого на досудових стадіях: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2000. – 18 с.
29. Джужа О. Віктимологія на захисті прав і законних інтересів жертви злочину // Право України. – 2002. – № 2. – С. 133-138.
30. Долиненко Л.А. Смягчающие ответственность обстоятельства по действующему уголовному законодательству и в судебной практике. – Иркутск: ИГУ, 1980. – 81 с.
31. Домбровський І.П. Розгляд судами справ за позовами до засобів масової інформації про захист честі, гідності й ділової репутації та компенсацію моральної шкоди // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 2 (8). – С. 44-48.
32. Дрьомін В. Соціальні та правові підстави застосування в Україні покарань, альтернативних позбавленню волі // Право України. – 2000. – № 6. – С. 27-31.
33. Европейская конвенция по возмещению ущерба жертвам насильственных преступлений // Сборник документов Совета Европы в области защиты прав человека и борьбы с преступностью. – М.: СПАРК. – 1998. – С. 81-85.
34. Иванов С.А. Трудовое право переходного периода: проблемы использования зарубежного опыта // Государство и право. – 1995. – № 3. – С. 30-34.
35. Івасюк І.Г. Юридична природа інституту звільнення від кримінальної відповідальності // Науковий вісник Чернівецького університету. – 1999. – Вип. 45. Правознавство. – С. 185-193.
36. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. – К.: Кобза, 1995. – 470 с.
37. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1973. – 228 с.
38. Карпец И.И. Уголовное право и этика. – М.: Юрид. лит., 1985. – 256 с.
39. Катькало С.И., Лукашевич В.З. Судопроизводство по делам частного обвинения. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1972. – 208 с.
40. Келина С. Г. Освобождение от уголовной ответственности как правовое последствие совершения преступления // Уголовное право: новые идеи. – М.: Наука. – 1994. – С. 68 - 81.
41. Келина С.Г. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. – М.: Наука, 1974. – 232 с.
42. Кідіна Н. Законодавство країн Європи про кримінальну відповідальність неповнолітніх // Право України. – 2000. – № 2. – С. 97-100.
43. Кирюшкин М.В. Механизм функционирования уголовного наказания // Правоведение. – 2001. – № 1 (234). – С. 144-157.
44. Клименко Я. Відшкодування моральної шкоди у кримінальному процесі // Право України. – 2000. – № 6. – С. 65-68.
45. Коментар до Конституції України / Авер’янов А.Б., Бойко В.Ф., Борденюк В.І., Ворсінов Г.Т., Гринчишин В.А. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 1998. – 410 с.
46. Комментарии к Уголовному кодексу РФ / Под ред. Марогуловой И.Л. – М.: Спарк, 1996. – 286 с.
47. Компанія також може потерпіти // Закон і бізнес. – 2000. – 15-21 квітня. – № 16. – С. 15.
48. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
49. Короткий політологічний словник / За ред. С.Г. Рябова, З.І. Тимошенко. – К.: РОВО «Укрвузполіграф», 1991. – 96 с.
50. Кримінальне право України: Загальна частина / Андрусів Г.В., Андрушко П.П., Бенківський В.О., Кобзаренко П.В., Лихова С.Я. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
51. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисов В.І., Гавриш С.Б., Кривоченко Л.М. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. –416 с.
52. Кримінальний процес України: Підручник / Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. – К.: Либідь, 1992. – 431 с.
53. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под ред. В.Н. Бурлакова, В.П. Сальникова, С.В. Степашина. – СПб: Санкт-Петербургский университет МВД России, 1999. – 608 с.
54. Криминология. Учебник для юридических вузов / Алексеев А.И., Аргунова Ю.Н., Ванюшкин С.В., Демидов Ю.Н., Долгова А.И. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 784 с.
55. Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие ответственность обстоятельства в уголовном праве (вопросы теории). – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. – 164 с.
56. Кругликов Л.Л. Уголовно-правовые средства обеспечения справедливости наказания: Учебное пособие. – Ярославль: Яросл. гос. ун-т, 1986. – 71 с.
57. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования: Учеб. пособие. – М.: Издательская группа «ФОРУМ-ИНФРА-М», 1998. – 216 с.
58. Кузнецова Н., Вельцель Л. Уголовное право ФРГ. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 213 с.
59. Кучинська О.П. Реалізація прав потерпілого в кримінальному процесі України: Автореф. дис… канд. юрид. наук. 12.00.09 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1996. – 23 с.
60. Лейкина Н.С. Причины конкретного преступления и личность преступника в аспекте индивидуализации наказания // Преступность и её предупреждение. – Л.: Издательство Ленинградского университета. – 1971. – С. 127-139.
61. Лобанова Л., Лянго Л. Роль прокурора при прекращении уголовного дела в связи с примирением с потерпевшим // Законность. – 2001. – № 4. – С. 15-17.
62. Ломако В.А. О понятии и признаках наказания // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України. – 1996. – Вип. 31. – С. 111-116.
63. Ломако В.А. Применение условного осуждения. – Х.: Вища школа, Изд-во при Харьк. ун-те, 1976. – 126 с.
64. Маляренко В.Т. Про соціальну зумовленість і справедливість покарання // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 3 (31). – С. 36-43.
65. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
66. Матюшенко Р. Закриття кримінальної справи у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим // Право України. – 2002. – № 4. – С. 94 – 96.
67. Мельник П., Лановенко І. Психологічні механізми девіантної поведінки // Право України. – 2000. – № 4. – С. 90-92.
68. Михайленко А.Р. Проблемы обеспечения законности на предварительном следствии в советском уголовном процессе. Теория и практика: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. 12.00.09 / Киевский ун-т им. Тараса Шевченко. – К., 1989.
69. Михлин А.С. Международная конференция по проблемам роста числа осужденных к лишению свободы // Государство и право. – 1995. – № 9. – С. 140-145.
70. Навроцький В.О. Забезпечення якості кримінального закону // Правова система України: теорія і практика. Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького АН України. – 1993. – С. 421-423.
71. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999. – 464 с.
72. Навроцький В.О. Угода між обвинуваченням і захистом у світлі деяких загальних питань теорії правозастосування // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України. – 2000. – Вип. 43. – С. 160-165.
73. Назарчук О. Проблеми відшкодування моральної шкоди у судовій практиці // Економіка. Фінанси. Право. – К.: Право. – 1998. – Вип. 1. - 61 с.
74. Нанейшвили Г.А. Действительность права и опыт обоснования нормативных фактов. – Тбилиси: Издательство Тбилисского университета, 1987. – 104 с.
75. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Александров Ю.В., Андрушко П.П., Антипов В.І., Клименко В.А., Матишевський П.С. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.
76. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Андрушко П.П., Арсенюк Т.М., Бантишев О.Ф., Бахуринська О.О., Боголюбська Л.Б. – К.: Форум, 2001. – 386 с.
77. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / Бойко А.М., Брич Л.П., Грищук В.К., Дудоров О.О., Мельник М.І. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
78. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. – № 4 - 5.
79. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. – М.: БЕК, 1996. – 550 с.
80. Научно-практическая конференция в Иркутске // Государство и право. – 1995. – № 10. – С. 90-97.
81. Немецко-русский (основной) словарь / Лейн К., Мальцева Д.Г, Зуев А.Н., Минина Н.М., Добровольский Д.О. – М.: Рус. яз., 1992. – 1040 с.
82. Нескороджена Л.Л. Мирова угода та угода про визнання вини: можливість їх застосування в кримінальному процесі України // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 1 (23). – С. 58-60.
83. Нечитайленко А.А. Основы теории права: Учебное пособие. – Харьков: Фирма «Консум», 1998. – 176 с.
84. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах / Уклад. Яременко В., Сліпушко О. – Київ: Аконіт, 2001. – Т. 1. - 910 с.
84. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах / Уклад. Яременко В., Сліпушко О. – Київ: Аконіт, 2001. – Т. 4. - 941 с.
85. Новое уголовное право России: Учебное пособие / Под ред. Кузнецовой Н.Ф. – М.: Зерцало ТЕИС, 1996. – 168 с.
86. Ной И.С. Сущность и функции уголовного наказания в советском государстве. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1973. – 192 с.
87. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Рус. яз., 1990. – 921 с.
88. Перепадя О.В. Деякі кримінально-правові аспекти захисту прав особи, яка вчинила злочин, та потерпілого // Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні: Матеріали науково-практичної конференції. – К.: Інститут адвокатури України. – 2000. – С. 383-388.
89. Перепадя О.В. Примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим як засіб виконання превентивних завдань кримінального права // Право України. – 2000. – № 10. – С.101-104.
90. Полубинская С.В. Цели уголовного наказания. – М.: Наука, 1990. – 142 с.
91. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах та загальних питань 1963-2000 рр. – Харків: «Одіссей», 2001. – С. 246-252.
92. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 січня 1974 р. № 2 «Про судову практику в кримінальних справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, та практику передачі таких справ і матеріалів на розгляд товариських судів» // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 6. – С. 182-186.
93. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 19 січня 2001 р. № 1 «Про стан правосуддя в 2000 р. та заходи щодо його вдосконалення з метою реалізації положень Конституції України» // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 1 (23). – С. 8.
94. Правоохранительные органы Российской Федерации: Учебник / Под ред. В.П. Божьева. 3-е изд., испр. и доп. – М.: Спарк, 1999. – 414 с.
95. Проект Кримінального кодексу України, внесений на розгляд Верховної Ради України Комісією з питань правопорядку та боротьби із злочинністю // Іменем Закону. – 1994. – 28 жовтня.
96. Проект Цивільного кодексу від 25.08.1996 р. // Українське право. – 1996. – Число 2 (спецвипуск). – С. 31-469.
97. Пролеев С.В. Кризис гуманизма // Гуманізм. Людина. Культура. – Дрогобич. – 1992. – С. 27-32.
98. Психология. Словарь / Под общ. ред. Петровского А.В., Ярошевского М.Г. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с.
99. Рабінович П.М. Моральна шкода та право на її компенсацію: загальнотеоретичний підхід // Право України. – 2002. – № 4. – С. 100-103.
100. Рабінович П.М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних положень). – Х.: Право, 1997. – 63 с.
101. Ретюнских И.С. Условное осуждение к лишению свободы с обязательным привлечением осужденного к труду. – В.: Издательство Воронежского университета, 1977. – 107 с.
102. Ривман Д.В. Некоторые вопросы изучения личности и поведения потерпевшего от преступления // Преступность и её предупреждение. – Л.: Издательство Ленинградского университета. – 1971. – С. 71-94.
103. Рогатюк І. Обвинувачення та принцип презумпції невинуватості при провадженні досудового слідства // Право України. – 2001. – № 10. – С. 44-45.
104. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/95 від 29 лютого 1996 р. (з наступними змінами) «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди» // Збірник роз’яснень Вищого арбітражного суду України. – К.: Юрінком Інтер. – 1998. – С. 129-133.
105. Російсько-український-англійсько-німецький юридичний словник. – К.: Либідь, 1995. – 237 с.
106. Русско-немецкий словарь (основной) / Под ред. К. Лейна. – М.: Рус. яз., 1989. – 736 с.
107. Сабанин С.Н., Тупица А.Я. Понятие и виды освобождения от уголовной ответственности или наказания. – Свердловск: СЮИ, 1987. – 56 с.
108. Скибицький В.В. Новий Кримінальний кодекс України: основні риси, проблеми // Правова держава: ювіл. щоріч. наук. праць. – К.: Видавничий дім Інюре. – 1999. – Вип. 10. – С. 325-336.
109. Скибицкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания. – К.: Наукова думка, 1987. – 183 с.
110. Советский энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1989. – 1632 с.
111. Советское уголовное право. Общая часть // Под ред. Кригера Г.А. – М.: Изд-во МГУ, 1998. – 367 с.
112. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: В 3-х т. – М.: Наука, 1968. – Т. 1. – 265 с.
113. Тацій В., Сташис В. Новий Кримінальний кодекс України // Право України. – 2001. – № 7. – С. 3-9.
114. Тацій В., Тодика Ю. Проблеми становлення сучасного конституціоналізму в Україні // Право України. – 2001. – № 6. – С. 3-7.
115. Титов Н.И., Асатрян Г.З. Воспитательное воздействие уголовного наказания. – Ереван: Айастан, 1973. – 103 с.
116. Туркота С. Виникнення та розвиток правового компромісу: історичні передумови // Право України. – 2002. – № 5. – С. 46-51.
117. Турляков В.А. Вина жертвы преступления // Актуальні проблеми держави та права: Збірник наукових праць. – Одеса. – 1999. – Вип. 6. – Ч. ІІ. – С. 8-14.
118. Уголовное наказание (монографическое исследование) / Лановенко И.П., Заросинский Ю.Л., Костенко А.Н., Скибицкий В.В., Филонов В.П. – Киев-Донецк: Институт государства и права Украины, Донецкий институт внутренних дел МВД Украины, 1997. – 312 с.
119. Уголовное право Украины: Общая часть. Учебник / Александров Ю.В., Антипов В.И., Володько Н.В., Дудоров А.А., Клименко В.А. – К.: Атика, 2002. – 448 с.
119. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. – К.: Правові джерела, 1998. – 1088 с.
120. Усатий Г.О. Компроміс і кримінально-правова політика України // Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі: Аналіт. Розробки, пропозиції, наук. та практ. працівників. – К., 1999. – Т. 12. – С. 519-531.
121. Усатий Г.О. Концепція компромісу у кримінально-правовій політиці України // Національний університет «Києво-Могилянська академія». Наукові записки. – К., 1999. – Т. 9: Спец. вип., ч. 2. – С. 239-240.
122. Усатий Г.О. Кримінально-правовий компроміс. - К.: Атіка, 2001. - 128 с.
123. Усатий Г.О. Структура та юридична природа кримінально-правового компромісу // Запорізький юрид. ін-т. Вісник. – 1999. – № 3 (5). – С. 148-155.
124. Фесенко Є.В. Незаконне заволодіння транспортним засобом буде невигідним // Економіка. Фінанси. Право. – 1997. – № 7. – С. 13-18.
125