КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАХОДИ В УКРАЇНІ: КУЛЬТУРО-АНТРОПОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

КОЗАЧЕНКО Олександр Васильович

УДК 343.222:340.134(477)

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАХОДИ В УКРАЇНІ: КУЛЬТУРО-АНТРОПОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант –
ТУЛЯКОВ В’ячеслав Олексійович
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Національної академії
правових наук України

Одеса – 2012

ЗМІСТ
ВСТУП 4
Розділ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ЗАХОДІВ 18
1.1. Теоретичне підґрунтя наукового аналізу системи кримінально-правових заходів 18
1.2. Методологія культуро-антропологічної концепції пізнання правових реальностей 46
Висновки до розділу 78
Розділ 2. НАЦІОНАЛЬНІ ТРАДИЦІЇ НОРМАТИВНОГО ВИЗНАЧЕННЯ І ПРАКТИКИ ЗАСТОСУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ЗАХОДІВ 82
2.1. Визначальні властивості кримінально-правового впливу в давньоруському суспільстві 83
2.2. Кримінально-правові заходи у правовому полі середньовічного та постсередньоавічного суспільства в Україні 98
2.2.1. Польсько-литовський період розвитку інституту кримінально-правових заходів 99
2.2.2. Генезис кримінально-правового впливу в період входження українських земель до складу російської держави 123
2.2.3. Тенденції розвитку українського кримінального законодавства радянської доби в частині застосування заходів впливу на поведінку правопорушника 129
2.3. Публічно-правові принципи нормативного визначення кримінально-правових заходів 137
Висновки до розділу 160
Розділ 3. ВЛАСТИВОСТІ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ЗАХОДІВ У КУЛЬТУРО-АНТРОПОЛОГІЧНОМУ ВИМІРІ 166
3.1. Культуро-антропологічний підхід до дефініції та системи кримінально-правових заходів 166
3.2. Види кримінально-правових заходів 202
3.2.1. Видові властивості кримінального покарання як особливого елемента системи кримінально-правових заходів 203
3.2.2. Суттєві та змістовні ознаки інших кримінально-правових заходів 214
Висновки до розділу 260
Розділ 4. ХАРАКТЕРИСТИКА ФУНКЦІОНАЛЬНОГО ВПЛИВУ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ЗАХОДІВ У ПРОЦЕСІ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ 265
4.1. Функціональне призначення кримінально-правових заходів: поняття, властивості, класифікація 265
4.2. Функції кримінального покарання. 284
4.3. Функції інших кримінально-правових заходів 313
4.4. Кримінально-правові заходи в системі правозастосування 328
Висновки до розділу 339
ВИСНОВКИ 345
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 363
ДОДАТКИ 404
Додаток 1. 404
Додаток 2. 410
Додаток 3. 411
Додаток 4. 411
Додаток 5. 412
Додаток 6. 428

ВСТУП
Актуальність теми. Сучасний стан розвитку кримінального права визначається пошуком ефективних форм впливу на поведінку особи, яка вчинила як злочинне, так і об’єктивно неправомірне діяння. В умовах сьогодення кримінальне законодавство характеризується певним різноманіттям правових прийомів і способів впливу з метою кари, виправлення, попередження злочинної діяльності. В той же час подальшого дослідження вимагають заходи впливу, орієнтовані на перевиховання, надання медичної допомоги і лікування особи, здійснення реституційно-компенсаційного впливу, підвищення ефективності превентивно-профілактичної діяльності, обумовленості здійснення реабілітаційно-заохочувального впливу. За таких умов існує необхідність комплексного теоретичного дослідження сукупності кримінально-правових заходів в умовах їх генезису, функціонування та практики застосування.
Кримінально-правова наука робить перші кроки у напрямку розбудови теоретично обґрунтованої системи кримінально-правових заходів, яка, з одного боку, здатна забезпечити необхідний і достатній вплив на кримінальні практики в різноманітних формах їх прояву, а з іншого – відповідає принципам функціонування правової та соціальної держави. Початковий характер системного дослідження заходів кримінально-правового впливу підтверджується і практикою їх застосування. Так, протягом останніх п’яти років в Україні частка вироків з призначенням покарання зросла у процентному відношенні з 77,5% до 86,3% від загальної кількості застосовуваних кримінально-правових заходів. В той час як кількість примусових заходів виховного характеру зменшилась з 1% від загальної кількості підсумкових рішень до 0,8%, примусове лікування з 1% зменшилось до 0,005%, а умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК України) зменшилось з 18% до 10,9% при певній стабільності показників застосування примусових заходів медичного характеру на рівні 0,7% від загальної кількості прийнятих підсумкових рішень. Необхідність підвищення ролі реституційно-компенсаційних кримінально-правових заходів визначається даними про заподіяні злочином збитки, які з 884 млн. грн. у 2007 році зросли до 3 652 млн. грн. у 2011 році.
Наведені аргументи переконують у тому, що серед усіх кримінально-правових заходів, передбачених діючим законодавством, зберігається домінування кримінального покарання. Значна кількість кримінально-правових заходів залишається недостатньо витребуваною у випадках можливого і доцільного їх застосування. Крім того, у процесі гуманізації діючого законодавства існує нагальна потреба розширення меж здійснення кримінально-правового впливу за рахунок теоретико-методологічного забезпечення різноманіття заходів як примусового, так і заохочувального характеру, здатних утворити режим необхідного і достатнього впливу на особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Ступінь розробленості проблеми дефініції, генезису та функціонування кримінально-правових заходів визначають праці вітчизняних і зарубіжних науковців, а саме: А. Астемірова, Л.В. Багрій-Шахматова, Б.Т. Базилєва, Ю.В. Бауліна, Л.С. Белогриць-Котляревського, Ч. Беккаріа, М.О. Бєляєва, І.М. Гальперіна, В.О. Глушкова, В.В. Голіни, В.М. Горшеньова, В.К. Грищука, Т.А. Денисової, І.І. Карпеця, С.Г. Келіної, О.М. Костенка, Н.Ф. Кузнецової, Ф. Ліста, В.О. Меркулової, Н.А. Мирошниченко, А.А. Музики, В.О. Навроцького, Е.Я. Немировського, Б.С. Нікіфорова, Й.С. Ноя, В.І. Осадчого, М.І. Панова, А.А. Піонтковського, С.В. Познишева, О.Л. Ременсона, М.Д. Сергієвського, В.Г. Смирнова, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, М.О. Стручкова, К.А. Сича, В.Я. Тація, В.О. Тулякова, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка, М.Д. Шаргородського, Н.М. Ярмиш та багатьох інших, які досліджували кримінально-правові властивості заходів впливу на особу, що вчинила злочинне діяння.
Аналізу кримінально-правових заходів, передбачених сучасним кримінальним законодавством, присвячена певна кількість дисертаційних досліджень як українських, так і російських науковців. Докторські дисертації Т.А. Денисової, Н.Ю. Мельничук (Україна), С.В. Землюкова, Т.В. Непомнящої, В.О. Ніконова, О.Г. Пермінова, К.А. Сича, О.Д. Чернова (Російська Федерація) були присвячені дослідженню актуальних проблем визначення, функціонування і практики застосування кримінального покарання. Філософсько-правовим властивостям кримінального покарання і визначенню їх місця в системі засобів протидії злочинності присвячені кандидатські дисертації українських науковців В.М. Махінчука та О.І. Шинальського. На рівні докторських дисертацій досліджені окремі примусові заходи, передбачені кримінальним законом, в роботах Н.М. Крестовської (Україна) та Б.А. Спасеннікова (Російська Федерація). Помітний внесок у розвиток досліджень примусових заходів на рівні кандидатських дисертацій зробили українські науковці І.В. Жук, М.М. Книга, І.І. Митрофанов, О.В. Юношев, О.О. Ямкова та російські фахівці Е.Л. Біктімеров, Н.В. Жарко, Д.В. Карелін, О.С. Носков. Але, за винятком Е.Л. Біктімерова, дослідники не ставили за мету проведення системного аналізу кримінально-правових заходів, а зосередилися на окремих їх видах.
Формування нової концептуальної моделі системи кримінально-правових заходів вимагає розширення методологічних засад кримінально-правових досліджень, що віддзеркалюють об’єктивні закономірності сучасного наукового пошуку. Відомо, що позитивізм як підґрунтя наукових досліджень поступається місцем гуманітарній методології. Значного поширення отримують культуро-антропологічні підходи до дослідження правових реалій, відповідно до яких антропологічний вимір дає можливість пояснити феномен правових встановлень, а культурологічний вимір дозволяє звернутися до особистості та діяльності людини як учасника суспільних процесів. Саме це обумовлює актуальність дослідження.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно плану наукових досліджень Одеської національної юридичної академії на 2006-2010 роки на тему «Традиції та новації в сучасній українській державності та правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970) та плану наукових досліджень Національного університету «Одеська юридична академія» на 2011-2015 роки у відповідності до теми: «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права» (державний реєстраційний номер 011U0006H).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в аналізі культуро-антропологічної концепції кримінально-правових заходів як цілісного інституту кримінального права.
Досягнення поставленої мети здійснювалося шляхом вирішення таких основних завдань:
з’ясувати доцільність і необхідність використання культуро-антропологічної методології в процесі дослідження системи кримінально-правових заходів, її генезису та функціонування;
дослідити кримінально-правові заходи як цілісну систему прийомів і способів впливу держави на кримінальні практики в різних формах їх прояву;
врахувати європейський досвід формування системи заходів здійснення кримінально-правового впливу, необхідного і достатнього в конкретних умовах вчинення злочину або об’єктивно неправомірного діяння;
аргументувати дослідження феномена права на засадах абсолютизації його взаємозв’язку з культурою;
надати характеристику сучасного українського кримінального права, виведену з позиції застосування культуро-антропологічного виміру;
переосмислити інструментальне призначення кримінального законодавства у зв’язку з необхідністю вирішення нових завдань, які постають перед сучасним кримінальним правом;
систематизувати концептуальні ідеї відносно суттєвих та змістовних характеристик системи кримінально-правових заходів;
обґрунтувати необхідність введення в кримінальне законодавство поняття «кримінально-правові заходи» та встановити співвідношення з такими кримінально-правовими реаліями як «кримінальна відповідальність», «кримінальне покарання»;
на підставі застосування культуро-антропологічної концепції встановити суттєві та змістовні характеристики окремих видів кримінально-правових заходів;
дослідити історичні витоки кримінально-правового регулювання відносин, що виникають у процесі застосування кримінально-правових заходів, визначити основні етапи формування кримінального права на українських землях та суттєві властивості, які визначають особливості українського пеналізаційного процесу;
встановити культуро-антропологічні властивості функцій кримінально-правових заходів в контексті дослідження їх співвідношення з такими поняттями як функції права, функції юридичної відповідальності, функції кримінального права;
надати характеристику суттєвих ознак, об’єктивних і суб’єктивних властивостей окремих видів функцій, які реалізуються в процесі застосування кримінально-правових заходів як цілісної системи прийомів і способів здійснення кримінально-правового впливу;
уточнити публічно-правові засади нормативного визначення і застосування системи кримінально-правових заходів;
запропонувати алгоритм застосування системи кримінально-правових заходів в діяльності суду з метою забезпечення необхідного і достатнього кримінально-правового впливу;
розробити і обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення кримінального законодавства та практики його застосування в частині пошуку адекватних і справедливих форм кримінально-правового впливу на поведінку особи, яка вчинила злочинне або об’єктивно неправомірне діяння.
Об’єктом дослідження є історична та сучасна правова реальність, що виникає в процесі застосування кримінально-правових заходів на індивідуальному та соціально-культурному рівнях.
Предметом дослідження виступають кримінально-правові заходи в їх генезисі, функціонуванні та практиці застосування.
Методи дослідження. Методи дослідження обрані дисертантом з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об’єкта і предмета. Методологічне підґрунтя дисертації склала культуро-антропологічна концепція, яка забезпечила поєднання антропологічного виміру правової реальності, що дає можливість з використанням біосоціальної природи людини пояснити феномен здійснення кримінально-правового впливу, та культурологічного виміру, який дозволяє визначити закономірності інституалізації системи кримінально-правових заходів. Метод філософсько-правового теоретизування забезпечив визначення етапів категорійного осмислення характеру здійснення кримінально-правового впливу в філософії права, релігійних та етико-ідеологічних системах (підрозділи 1.1, 1.2). Застосування історичного методу та методу типологізації дозволило проаналізувати генезис системи кримінально-правових заходів на українських землях, дослідити основні етапи інституалізації заходів кримінально-правового впливу (підрозділи 2.1, 2.2). Догматичний метод у поєднанні з міждисциплінарним аналізом забезпечив дослідження публічно-правових принципів визначення та розбудови системи кримінально-правових заходів (підрозділ 2.3). Метод системно-функціонального аналізу дозволив проаналізувати сукупність кримінально-правових заходів як певну багатоколійну систему прийомів і способів впливу та визначити основні напрямки його здійснення з метою досягнення соціально-позитивного результату (підрозділи 3.1, 3.2, 4.1, 4.2, 4.3). Метод компаративного (порівняльного) аналізу дозволив визначити основні тенденції формування системи кримінально-правових заходів в європейських країнах (підрозділ 3.1). Метод моделювання застосований в процесі розробки проекту розділу Загальної частини Кримінального кодексу України та алгоритму застосування системи кримінально-правових заходів (підрозділи 3.2, 4.4). За допомогою конкретно-соціологічного методу проведені анкетування та інтерв’ювання, проаналізовано матеріали кримінальних справ, а також статистичні дані судових та правоохоронних органів (підрозділи 2.1, 2.2, 3.2, 3.3, 4.2, 4.3, 4.4).
Теоретичною основою дослідження стали концептуальні положення, що містяться у працях як вітчизняних, так і зарубіжних науковців, а саме: С.С. Алексєєва, Ю.П. Алєніна, В.А. Бачиніна, Г.Дж. Бермана, Л.Р. Білої-Тіунової, М.В. Буроменського, Г.К. Варданянца, М. Віллє, М.Ф. Владимирського-Буданова, М.-Ф. Вольтера, Г. Гегеля, Р. Давіда, Є.В. Додіна, В.М. Дрьоміна, Е. Дюркгейма, В.Ю. Квашиса, С.В. Ківалова, Б.О. Кістяківського, В.С. Ковальського, О.М. Костенка, А. Кребера, Н.М. Крестовської, А.Ф. Крижанівського, В.М. Кудрявцева, О.В. Малька, В.Т. Маляренка, А.І. Марцева, М.Г. Матузова, В.Ф. Мешери, В.С. Нерсесянца, Ю.М. Оборотова, М.П. Орзіха, Р. Осборна, П.М. Рабіновича, В.М. Репецького, О.Ф. Скакун, Г.С. Сковороди, С.Ю. Суменкова, В.В. Тищенка, Є.О. Харитонова, М. Херсковіца, М.В. Цвіка, П.Д. Юркевича, Ю.А. Юшкової, Д.І. Яворницького та багатьох інших.
Нормативну та емпіричну основу дослідження становлять пам’ятки права, які застосовувалося на українських землях (Руська Правда, Статути Великого князівства Литовського, Руського та Жомойтського, уставні земські грамоти Литовсько-Руської держави, Універсали українських Гетьманів, кодифікації українського права XVIII сторіччя, інкорпоративні збірники правових положень щодо застосування кримінально-правового впливу, законодавчі акти Російської імперії, законодавство Української Народної Республіки та Директорії, радянське законодавство); чинне законодавство України; інтерпретаційні акти Конституційного Суду України та Верховного Суду України; правозастосовні акти судових органів України; матеріали судової статистики, результати експертного опитування 183 фахівців в галузі права; дані судової статистики; дані контент-аналізу матеріалів засобів масової інформації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній кримінально-правовій науці для визначення змісту, особливостей генезису, функціонування та практики застосування кримінально-правових заходів обґрунтовується можливість використання культуро-антропологічної концепції. У роботі пропонується та доводиться доцільність застосування низки нових понять і положень, які мають вагоме значення для нормативного визначення і практики застосування системи кримінально-правових заходів, встановлення їх функціональних характеристик та підвищення ефективності впливу з метою протидії злочинним проявам, а саме:
уперше:
досліджено внесок української наукової думки у формування засад культуро-антропологічної методології в контексті розширення можливостей щодо її використання в процесі аналізу суттєвих та змістовних характеристик здійснення кримінально-правового впливу;
визначено кримінально-правові заходи як систему прийомів і способів примусового та заохочувального впливу держави на кримінальні практики, правомірну поведінку, детерміновану культурним середовищем, яка склалась в конкретно-історичних умовах;
простежено вітчизняну традицію нормативного визначення і практики застосування системи кримінально-правових заходів в умовах виділення трьох історичних періодів розвитку українського кримінального права;
визначено культуро-антропологічну концепцію застосування кримінально-правових заходів, відповідно до якої, враховується баланс інтересів людини, суспільства і держави у процесі правореалізації шляхом забезпечення поширення гуманістичних засад кримінального права, відновлення та захисту прав і законних інтересів потерпілої сторони методами кримінально-правового впливу;
відзначається, що кримінальний закон, відповідно до культуро-антропологічної концепції, не обмежується виключно нормативним закріпленням кримінальної відповідальності, а враховує багатоколійність системи заходів здійснення кримінально-правового впливу як в примусовому, так і заохочувально-реабілітаційному порядку;
проаналізовано публічно-правові засади нормативного визначення і практики застосування системи кримінально-правових заходів;
встановлено, що систему кримінально-правових заходів утворюють примусові заходи: з ознаками кари (кримінальне покарання з судимістю) та без ознак кари – інші кримінально-правові заходи (примусові заходи медичного і виховного характеру, примусове лікування, спеціальні, реституційно-компенсаційні, превентивно-профілактичні кримінально-правові заходи); заходи без ознак примусу – реабілітаційно-заохочувальні. Охарактеризовано суттєві та змістовні (об’єктивні та суб’єктивні) властивості кримінально-правових заходів;
аргументується необхідність розширення критеріїв визначення ефективності функціонування кримінально-правових заходів за рахунок врахування легітимності застосовуваних прийомів і способів здійснення кримінально-правового впливу з урахуванням балансу інтересів людини, суспільства і держави;
доводиться, що багатоколійність системи кримінально-правових заходів забезпечує багатовекторність функціонального впливу, де поряд з функціями кари, виправлення, превенції та профілактики, здійснюються виховна, лікувальна, реституційно-компенсаційна та реабілітаційно-заохочувальна функції;
запропонований алгоритм застосування системи кримінально-правових заходів з метою забезпечення необхідного і достатнього впливу на осіб, які вчинили як злочинне, так і об’єктивно неправомірне діяння, ефективного і швидкого усунення заподіяної шкоди, відшкодування завданого збитку та відновлення порушених діянням прав, врахування інтересів інших громадян, суспільства і держави;
удосконалено:
наукові погляди на кримінальне право як систему соціальних норм, орієнтовану на захист цінностей соціального, духовного і матеріального характеру, реалізація якої супроводжується застосуванням системи кримінально-правових заходів з метою відновлення того соціального стану, який був порушений вчиненням злочину або об’єктивно неправомірного діяння і який відображає впорядкованість соціального буття відповідно до потреб суспільного розвитку;
концепцію багатоколійності застосування кримінально-правових заходів в умовах вчинення як злочинного, так і об’єктивно неправомірного діяння;
характеристику змісту кари, виправлення, превенції як цілей застосування кримінального покарання;
наукові погляди на періодизацію розвитку кримінального права;
наукові уявлення про структуру та систему функцій права, кримінального права та кримінальної відповідальності;
конституційні принципи застосування системи кримінально-правових заходів;
набули подальшого розвитку:
уявлення, що право, в його культуро-антропологічному значенні, представляє собою елемент культури, система якого утворена спорідненням соціальних воль, орієнтованих на захист соціальних надбань, що мають одночасно правову і культурологічну цінність і обумовлюють застосування правових заходів впливу на поведінку особи, що відповідають моральним здобуткам цивілізаційного розвитку і забезпечують формування правопорядку, в якому людський вимір має фундаментальне значення;
критерії визначення ефективності кримінального покарання та інших кримінально-правових заходів;
ідеї необхідності розширення нормативного визначення системи кримінально-правових заходів.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертація має теоретико-прикладний характер, висновки та пропозиції автора становлять науковий та практичний інтерес. Подана концепція системного аналізу кримінально-правових заходів на засадах культуро-антропологічної методології розширює уявлення про механізм здійснення кримінально-правового впливу.
Основні положення, висновки та рекомендації дослідження можуть бути використані у:
науково-дослідній сфері – при наступному вирішенні теоретичних проблем пошуку ефективних засобів кримінального-правового впливу на поведінку правопорушника і нових форм захисту прав та інтересів потерпілого від вчинення кримінально караного діяння;
правотворчій сфері – для удосконалення чинного законодавства, орієнтованого на застосування кримінально-правових заходів;
правозастосовній діяльності – для підвищення ефективності діяльності судових та правоохоронних органів;
навчальному процесі – при розробці загальнодержавних стандартів підготовки юристів, складанні навчальних програм фахової підготовки спеціалістів у галузі права, при підготовці та викладанні навчальних дисциплін з кримінального права, кримінального процесу, кримінології, кримінально-виконавчого права, історії держави та права України, історії вчень про державу і право.
Результати дисертаційного дослідження були використані: при викладанні спеціального курсу «Соціально-правові проблеми кримінальної відповідальності» та навчальних дисциплін «Кримінальне право» та «Кримінальний процес», написанні навчально-практичних посібників «Кримінальна відповідальність неповнолітніх», «Кримінально-правова боротьба з розповсюдженням наркоманії», «Кримінальний процес України», «Феномен транснаціональної злочинності».
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданні кафедри кримінального права НУ «ОЮА» та на:
тридцяти двох міжнародних конференціях та семінарах, зокрема: «Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності» (2001 р., Донецьк), «Треті осінні юридичні читання» (2004 р., Хмельницький), «Право XXI століття: становлення та перспективи розвитку» (2006 р., Миколаїв), «Право, держава, духовність: шляхи розвитку та взаємодії» (2006 р., Одеса), «Сучасний правопорядок: національний, інтегративний та міжнародний виміри» (13-14 червня 2008 р., Одеса), «Трансформація юридичної відповідальності на сучасному етапі розвитку суспільства» (2008 р., Донецьк), «Кримінологія в Україні та протидія злочинності: сучасний стан та перспективи розвитку» (23 жовтня 2008 р., Одеса), «Питання удосконалення методології сучасної юриспруденції (пам’яті професора Сурілова О.В.)» (2008 р., Одеса), V, VI та VII «Прибузькі юридичні читання» (27-28 листопада 2009 р., 26-27 листопада 2010 р., 25-26 листопада 2011 р., Миколаїв), «Державна політика удосконалення адміністративно-правового реформування в Україні в умовах глобалізації: теоретико-методологічний аспект» (2009 р., Херсон), «Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави» (30 вересня – 1 жовтня 2010 р., Черкаси), «Механізм кримінально-правового впливу український та зарубіжний досвід» (2010 р., Одеса), «Християнські мотиви парадигми сучасного кримінального права: роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральності особистості» (21 травня 2010 р., Донецьк), «Правовое обеспечение инновационного развития экономики Республики Беларусь» (2010 р., Мінськ,) «Новітні дослідження держави і права – 2011» (2011 р., Миколаїв); «Bekämpfung der Drogenkriminalität. Zusammenarbeit von Polizei und Justiz. Ukrainisch-deutsche Konferenz» (2011 р., Донецьк), «Совершенствование уголовного законодательства в современных условиях» (23-24 травня 2011 р., Санкт-Петербург), «Актуальные проблемы совершенствования законодательства и правоприменения» (2012 р., Уфа);
двадцяти одній всеукраїнських та міжвузівських конференціях, семінарах, зокрема: «Корупція в економіці: регіональні та галузеві тенденції, проблеми протидії» (5 червня 2003 р., Одеса), «Тіньова економіка в інфраструктурі організованої злочинності» (23 вересня 2004 р., Одеса), «Ефективність правових заходів у протидії організованим формам злочинності» (20 січня 2005 р., Одеса) «Правові аспекти боротьби з організованою злочинністю на сучасному етапі розбудови державності» (15 червня 2005 р., Миколаїв), «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (2006 р., Одеса), «Актуальні проблеми філософії права (аксіологічний аспект)» (12-13 жовтня 2007, Одеса), «Проблеми реформування судової влади в Україні» (27 квітня 2007 р., Сімферополь), «Перспективи розвитку юридичної науки очима молоді» (2008 р., Миколаїв);
звітних конференціях професорсько-викладацького складу Національного університету «Одеська юридична академія», Відокремленого структурного підрозділу «Миколаївський комплекс Національного університету «Одеська юридична академія».
Результати дисертації пройшли апробацію, а саме:
у процесі участі в роботі Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної Ради з правової освіти населення (2002-2003 рр.);
у процесі роботи як дослідника Одеського центру з проблем вивчення організованої злочинності і корупції у міжнародному проекті «Центри з вивчення транснаціональної злочинності та корупції (http://www.inter.criminology.org.ua) в Україні, Росії, Грузії та США» (2003-2005 рр.);
під час обговорення на Методологічній раді ОНЮА доповіді: «Новітні підходи до визначення парадигми юридичних наук кримінального спрямування» (2010 р.);
під час участі в роботі науково-методичної ради прокуратури Миколаївської області та підготовці методичних рекомендацій «Особливості участі прокурорів та проблемні питання, які виникають у розгляді судами кримінальних справ, закритих за нереабілітуючими підставами», «Організація діяльності прокурора щодо представництва у суді по справах, ініційованих за позовами інших осіб», «Питання підготовки та проведення прокурорських перевірок за додержанням законності при виконанні підрозділами ДВС кримінального покарання у виді конфіскації майна», «Про застосування представницьких повноважень до відшкодування збитків, заподіяних державі злочинами, корупційними діями та правопорушеннями» (наказ №74 від 26.09.2011 р.);
в процесі обговорення на засіданні Південного регіонального наукового центру Національної академії правових наук України доповіді: «Кримінально-правові заходи в Україні: культуро-антропологічна концепція» (2012 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладені в: монографії «Кримінально-правові заходи: культуро-антропологічний вимір» (2011), 30 статтях у фахових виданнях з юридичних наук, 49 інших публікаціях, 12 навчальних посібниках, 1 з яких має гриф МОН України.
Структура дисертації зумовлюється метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, що містять одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 430 сторінок, з яких основного тексту дисертації – 362 сторінки, списку використаних джерел – 41 сторінка (складається з 411 найменувань), додатків – 27 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Культуро-антропологічний фокус дослідження кримінально-правових заходів в їх системному вигляді дав змогу зробити низку висновків як науково-теоретичного, так і прикладного характеру, серед яких найбільш вагомими слід визнати наступні:
1. Право слід розглядати як певну підсистему в системі культури суспільства, в якій знаходять втілення і вираження соціокультурні потреби людей в необхідній унормованості соціального буття. Культурологічне підґрунтя права забезпечує його соціально значущу цілеспрямованість, формує певні стереотипи поведінки, які отримують соціальне схвалення на підставі визнання їх відповідності зразкам культурологічного розвитку. Культурологічний вимір права, враховуючи доведену обумовленість права надбаннями культури, що склались у соціальному середовищі, є продовженням дослідження антропологічного виміру права, який зосереджується на інструментальних властивостях останнього, де людина відіграє центральну роль в побудові соціальної структури і соціальних зв’язків, в процесі регулювання і охорони найважливіших з яких і проявляється прикладне значення права.
2. Культуро-антропологічна концепція зумовлює визначення кримінального права як узгодженої на культурологічних засадах системи соціальних норм, орієнтованої на захист цінностей соціального, матеріального і духовного характеру, які виступають здобутками людської культури, реалізація яких супроводжується застосуванням заходів кримінально-правового впливу, спрямованих на відновлення стану соціальної справедливості. Досягнення поставленої мети забезпечується не тільки застосуванням заходів впливу на правопорушника, але й відновленням порушених прав потерпілої сторони та врахуванням балансу інтересів особи, суспільства і держави.
3. Визначено, що кримінальний закон представляє собою соціокультурний конструкт, орієнтований на регулювання групової та індивідуальної кримінальної активності шляхом здійснення комплексного впливу на всіх учасників кримінальних правовідносин. Відповідно, кримінальний закон, як єдине джерело кримінального права, за своїм змістом є значно багатограннішим ніж «закон про злочин і про кримінальну відповідальність за його вчинення». Кримінальний закон в його культуро-антропологічному вимірі – це нормативно-правовий акт, в якому, крім злочину, визначаються властивості об’єктивно неправомірних діянь, а в майбутньому – кримінальних проступків. Значно різноманітніший кримінальний закон і в формах здійснення кримінально-правового впливу, які не обмежуються виключно кримінальною відповідальністю і характеризуються застосуванням інших заходів, як примусового, так і реабілітаційно-заохочувального характеру.
4. Перспективи розвитку кримінального права пов’язані з поширенням культуро-антропологічної концепції, яка, в контексті застосування кримінально-правових заходів, вимагає зосередження на правах і свободах всіх учасників суспільних відносини, не залежно від їх кримінально-правового статусу – правопорушника, потерпілої особи або третіх осіб, – та мають особистий інтерес в умовах здійснення кримінально-правового впливу.
5. Культуро-антропологічна методологія забезпечила підґрунтя для визначення кримінально-правових заходів як системи прийомів і способів примусового та реабілітаційно-заохочувального впливу держави на кримінальні практики, правомірну поведінку, детерміновані культурним середовищем, яке склалось в конкретно-історичних умовах.
6. Кримінально-правові заходи утворюють багатоколійну систему заходів кримінально-правового впливу, до якої можуть бути включені: система покарання і судимість, система інших (позбавлених ознак кари) як примусових: примусові заходи медичного характеру, примусові заходи виховного характеру, примусове лікування; спеціальні кримінально-правові заходи, реституційно-компенсаційні кримінально-правові заходи; превентивний та профілактичний нагляд, так і позбавлених ознак державного примусу: заходи реабілітаційно-заохочувального впливу.
7. Формування сучасної системи кримінально-правових заходів в Україні повинно здійснюватися на умовах забезпечення балансу між публічними і приватними засадами регулювання кримінально-правового спору з метою застосування такого впливу, який є необхідною і достатньою реакцією з боку держави, що спрямована на відновлення соціальної справедливості і характеризується гуманним ставленням до особи, яка вчинила злочин або допустила об’єктивно неправомірну поведінку, враховує зацікавленість потерпілої сторони в усуненні заподіяної шкоди, відшкодуванні завданих збитків і відновленні порушених прав, враховує інтереси інших осіб, суспільства, держави.
8. Дослідження генезису інституту кримінально-правових заходів на українських землях здійснено на підставі виділення трьох основних етапів суспільного розвитку: давньоруське, середньовічне та постсередньовічне суспільство, кожний з яких характеризується формуванням особливих властивостей як кримінального права в цілому, так і кримінально-правового впливу зокрема.
Репрезентативною ознакою кримінального права давньоруського періоду слід вважати особливе ставлення до злочину як до «неправди», причому неправда у кримінальному сенсі не відрізняється від аналогічної категорії у цивільному значенні, а кримінальна відповідальність будується на принципах таліону, який виступив мірилом соціальної справедливості під час пошуку правових форм відповідей на вчинений злочин. Треба зазначити, що принцип таліону в період розвитку давньоруського суспільства набуває універсального характеру, оскільки будучи породженим у соціальному середовищі, він отримав поширення і універсалізм саме завдяки цивільному праву, однак швидко був адаптований до кримінально-правових відносин.
Період розвитку середньовічного суспільства характеризується посиленням етатистського змісту права, який у кримінальному праві супроводжується не тільки визнанням за злочином порушення правових встановлень держави, але й відповідальності, яку тепер несе особа не перед іншим суб’єктом, а перед державою. Таким чином, держава починає приймати на себе обов’язок пошуку адекватної відповіді на вчинений злочин без можливості самостійного вирішення правового спору між суб’єктами кримінально-правових відносин.
Вважаємо, що кримінальне право часу формування давньоруського і середньовічного суспільства на українських землях характеризувалося формуванням засад відновлювальної юстиції, відповідно до якої інтереси потерпілої особи розглядаються на рівні з інтересами держави по відновленню соціальної справедливості, порушеної вчиненим злочином. Таким чином, поряд з покаранням застосовуються інші кримінально-правові заходи, і публічні засади юридичної відповідальності не виключають приватного способу регулювання кримінально-правового спору. Кримінальне право вказаних історичних етапів характеризується широким переліком можливостей щодо звільнення особи від покарання у разі відсутності в діяннях рецидиву чи вчиненні декількох злочинів, які не відзначаються значною небезпекою як для держави, так і для потерпілих. А широке використання як базового покарання штрафу дає можливість говорити про гуманістичне спрямування розвитку кримінального права, наскільки можна вважати таким право в епоху середньовіччя.
9. Враховуючи той загальновизнаний факт, що Конституція України встановлює засади застосування кримінально-правового впливу, і на основі проведеного аналізу окремих положень, якими регулюється реалізація кримінально-правових заходів, зроблено висновок, що в Конституції України культуро-антропологічний вимір права проявляється в концентрованому вигляді, оскільки Основний закон держави представляє собою систему загальнообов’язкових норм, які відображають національно-культурні особливості розвитку українського народу. Культурологічний зміст Основного закону держави визначається не тільки очевидною соціально-культурною обумовленістю формування засад соціального розвитку і державного будівництва, які повинні здійснюватися в умовах збереження і реалізації здобутків українського суспільства, що отримали перевірку часом і підтвердили свою життєвість, але й необхідністю використання тільки тих засобів правового впливу, які не суперечать принципам соціального розвитку, та склалися в умовах розбудови автентичної національної культури.
10. Культуро-антропологічний підхід до аналізу кримінального покарання поряд з нормативно-доктринальним підходом до визначення кримінального покарання, який орієнтує на дослідження змістовних характеристик покарання в їх статичному стані та поглядом на кримінальне покарання в його соціологічному значенні, який дає можливість акцентувати увагу на динамічному процесі впливу на осередки соціальної структури, акцентує увагу на відповідності покарання цивілізаційному розвитку суспільства з визнанням людини як єдиної міри оцінки ефективності кримінального покарання.
11. Поєднання нормативного-доктринального, соціологічного і культуро-антропологічного вимірів інших кримінально-правових заходів стало передумовою для висновку, що примусові заходи медичного характеру являють собою примусовий вплив на особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною КК України, у стані неосудності, обмеженої осудності та особу, яка вчинила злочин у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання, який здійснюється у формі надання психіатричної допомоги амбулаторно або поміщення особи до психіатричної установи виключно за рішенням суду, винесеного на дискреційних засадах, що є актом гуманного відношення до особи з відмовою від застосування кримінального покарання і лікування особи за рахунок держави.
12. Примусові заходи виховного характеру, в культуро-антропологічному вимірі, представляють собою застосовувані на альтернативних засадах примусові прийоми і способи впливу, що призначаються судом особі, яка не досягла повноліття, з метою здійснення юридичного перевиховання особи і попередження можливості вчинення злочинного діяння в майбутньому. Застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння у віці від одинадцяти років до досягнення віку кримінальної відповідальності, не повинно мати кримінально-правового характеру і відповідні заходи підлягають виключенню з системи заходів кримінально-правового впливу.
13. Примусове лікування є особливим видом додаткового кримінально-правового заходу примусового характеру, який застосовується судом на дискреційних засадах до особи, що вчинила злочин або об’єктивно неправомірне діяння і має хворобу, яка становить небезпеку для інших осіб, шляхом надання медичної допомоги, необхідної і достатньої в конкретних умовах, що є актом гуманного ставлення як до особи, яка вчинила злочин, так і до інших осіб, захист інтересів яких є завданням кримінального закону.
14. Спеціальними кримінально-правовими заходами слід визнавати таку сукупність прийомів і способів здійснення кримінально-правового впливу, яка застосовується судом як разом, так і окремо від покарання, до особи, що вчинила злочин або об’єктивно неправомірне діяння з метою попередження можливості вчинення діяння в майбутньому. До спеціальних кримінально-правових заходів можуть бути віднесенні: спеціальна конфіскація: 1) грошей, цінностей та майна, які були здобуті злочинним шляхом в процесі вчинення злочинів або об’єктивно неправомірних діянь або їх грошовий еквівалент; 2) предметів, які використовувалися як знаряддя, обладнання та інші засоби вчинення злочину або об’єктивно неправомірних діянь; позбавлення спеціального права з використанням якого або із зловживанням яким був вчинений злочин або об’єктивно неправомірне діяння.
15. Під реституційно-компенсаційними кримінально-правовими заходами слід розуміти примусові заходи індивідуального характеру, які застосовуються в судовому порядку з метою усунення заподіяної шкоди, відшкодування завданих збитків або відновлення порушених прав, тобто подолання тих суспільно небезпечних наслідків, які утворилися в результаті вчинення злочинного або об’єктивно неправомірного діяння.
16. Кримінально-правові заходи з превентивно-профілактичним змістом представляють собою різновид соціально-профілактичної примусової діяльності, яка має індивідуальний характер і здійснюється відносно осіб, що відбули покарання до зняття або погашення судимості, з метою попередження вчинення вказаними особами злочинів.
17. Реабілітаційно-заохочувальні заходи представляють собою систему прийомів і способів впливу на поведінку особи, яка вчинила злочин, з метою спонукання особи до соціально-позитивної поведінки шляхом пом’якшення або відмови від застосування примусового кримінально-правового впливу, за виключенням заходів, які мають реституційно-компенсаційний характер.
18. На підставі визначених ознак функцій кримінально-правових заходів, зроблено висновок, що під ними слід розуміти основні напрямки правового впливу на суспільні відносини, що виникають у процесі вчинення злочину або об’єктивно неправомірного діяння з метою покарання, виправлення, превенції та профілактики, перевиховання, надання медичної допомоги і лікування осіб, усунення заподіяної шкоди, відшкодування завданих збитків та відновлення порушених прав (реституційна функція), реабілітації та заохочення, створюючи тим самим особливий правовий режим протидії злочинним проявам, який характеризується збалансуванням публічних і приватних засад здійснення кримінально-правового впливу.
19. Інструментальні властивості кримінально-правових заходів вказують на існування трьох рівнів функціонування заходів кримінально-правового впливу. Інституційний рівень пов’язаний з утворенням нормативно-правових засад функціонування кримінально-правових заходів шляхом визначення окремих видів кримінально-правових заходів, які підлягають застосуванню за тих або інших фактичних та формальних підстав; переліком кримінально-правових заходів; нормативним закріпленням умов та підстав звільнення від застосування кримінально-правових заходів; визначенням порядку, умов та підстав застосування кримінально-правових заходів на засадах альтернативи та інші положення. Диференційний рівень функціонування кримінально-правових заходів визначається змістом діяльності законодавця, яка полягає у нормативному закріпленні на загальному для всіх випадках рівні правил застосування кримінально-правових заходів, які враховують суспільну небезпеку діяння, ознаки суб’єкта злочину, а також видові властивості кримінально-правових заходів, визначені законом і застосування яких визнається справедливим. Рівень індивідуалізації кримінально-правових заходів представляє собою процес трансформування кримінально-правової санкції, в якій передбачається покарання, і кримінально-правових заходів, положення про які закріплені в диспозиціях статей Загальної частини КК України, в конкретні види та міру кримінально-правового впливу в залежності від особливостей вчиненого суспільно небезпечного діяння та властивостей особи, яка його вчинила.
20. Функція кари, яка притаманна кримінальному покаранню і судимості, у своєму культуро-антропологічному значенні, є певним напрямком правового впливу, який супроводжується позбавленням або обмеженням юридичних благ винної особи за виключенням життя і здоров’я особи, особистої гідності, громадянства, здійснюваного в умовах примусового, публічно-правового регулювання.
21. Функція виправлення уособлює основний напрямок правового впливу кримінально-правових заходів, який полягає в юридичному виправленні особи, шляхом впливу на її свідомість з метою формування позитивного відношення до загальносоціальних і культурних цінностей, які отримали закріплення в кримінальному праві.
22. Превентивно-профілактична функція кримінально-правових заходів, в культуро-антропологічному вимірі, представляє собою основний напрямок як примусового, так і заохочувально-реабілітаційного впливу, мета здійснення яких полягає у перешкоджанні вчиненню злочинів.
23. На підставі проведеного аналізу характеристик реституційно-компенсаційної функції визначено, що під нею слід розуміти основний напрямок застосування кримінально-правових заходів, який характеризується матеріальним та інтелектуально-вольовим впливом з метою відновлення соціального стану, що існував до моменту вчинення злочину і характеризувався відсутністю шкоди або загрози її заподіяння соціальним та культурним цінностям та належною поведінкою особи, яка має фізичні, психологічні та психічні можливості діяти у відповідності до кримінально-правових заборон.
24. Визначено, що лікувальна функція інших кримінально-правових заходів представляє собою основний напрямок впливу в процесі застосування примусових заходів медичного характеру і примусового лікування, який орієнтований на надання медичної допомоги і лікування особи, в якої наявні симптоми хворобливого стану з метою відведення загрози небезпеки від соціальних зв’язків і можливості поширення хвороби серед інших осіб.
25. Встановлено, що кримінально-правовим заходам притаманна виховна функція, яка представляє собою основний напрямок регулятивного впливу, направленого на формування нових стереотипів поведінки особи у відповідності з соціальними цінностями, які знаходяться під охороною кримінального закону, з метою формування правової культури індивідуального рівня, яка здатна утримати особу від вчинення злочинних діянь.
26. Пропонується конституційний принцип індивідуалізації застосування кримінально-правових заходів трансформувати в певний алгоритм діяльності суду в процесі розгляду питання про необхідність застосування кримінально-правових заходів, який включає наступні етапи вирішення питань: по-перше, слід розглядати можливість і необхідність застосування інших основних примусових кримінально-правових заходів впливу, а в разі визнання недоцільності або неефективності застосування – розглянути можливість призначення додаткових кримінально-правових заходів, за винятком профілактично-превентивних заходів, і тільки у випадку неможливості забезпечення необхідного і достатнього впливу вирішується питання про застосування основного покарання; по-друге, при визнанні необхідності застосування покарання суд вирішує питання про застосування додаткових інших кримінально-правових заходів, а у разі визнання недостатності кримінально-правового впливу, вирішує питання про застосування додаткових кримінальних покарань.
27. Представляється доцільним доповнення Загальної частини КК України розділом ІХ-І «Кримінально-правові заходи» з наступними правовими положеннями (нумерація статей у розділі надається без урахування попередніх положень Кримінального кодексу України):
Стаття 1. Поняття і мета застосування кримінально-правових заходів
Кримінально-правові заходи примусового та заохочувально-реабілітаційного впливу на особу, яка вчинила злочин або допустила об’єктивно неправомірну поведінку, застосовуються з метою забезпечення соціальної справедливості.
Стаття 2. Система та мета застосування кримінально-правових заходів
1. Систему кримінально-правових заходів утворюють:
1) покарання і судимість;
2) інші кримінально-правові заходи:
а) примусові заходи медичного характеру;
б) примусові заходи виховного характеру;
в) примусове лікування;
г) спеціальні кримінально-правові заходи;
д) реституційно-компенсаційні кримінально-правові заходи;
ж) превентивний та профілактичний нагляд;
з) реабілітаційно-заохочувальні кримінально-правові заходи.
Стаття 3. Спеціальні кримінально-правові заходи
1. Спеціальна конфіскація застосовується в судовому порядку при необхідності примусового вилучення:
1) грошей, цінностей та майна, які були здобуті злочинним шляхом в процесі вчинення окремих видів злочинів або об’єктивно неправомірних діянь або їх грошовий еквівалент;
2) предметів, які використовувалися в якості знарядь, обладнання та інших засобів вчинення злочину або об’єктивно неправомірних діянь.
2. Спеціальна конфіскація застосовується як разом з покаранням або іншими основними кримінально-правовими заходами, так і окремо від них.
3. Одночасно з прийняттям рішення про здійснення спеціальної конфіскації суд вирішує долю конфіскованих грошей, цінностей, майна, предметів:
1) гроші, цінності та майно, які здобуті злочинним шляхом передаються в доход держави;
2) знаряддя і засоби вчинення злочину, які належать особі, що вчинила злочин або об’єктивно неправомірне діяння, передаються в доход держави або знищуються;
3) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним державним установам або знищуються.
4. У випадку вчинення злочину або об’єктивно неправомірного діяння з використанням спеціального права, особа в судовому порядку може бути тимчасово обмежена у використанні спеціального права на строк до трьох років.
5. Обмеження у використанні спеціального права застосовується як разом з покаранням або іншими кримінально-правовими заходами, так і окремо від них.
Стаття 4. Реституційно-компенсаційні заходи
1. Рішення суду про усунення заподіяної матеріальної, фізичної або моральної шкоди або відшкодування завданих збитків приймається не залежно від заявленого позову і визнання особи цивільним позивачем на користь тієї особи, якій заподіяна шкода або завдані збитки протиправними діяннями. У разі заявлення цивільного позову усувається заподіяна шкода або відшкодовуються завдані збитки на підставі заявлених позовних вимог.
2. Усунення заподіяної шкоди або відшкодування завданих збитків об’єктивно неправомірною поведінкою здійснюється особами, які відповідальні за діяння неосудної особи (опікуни), а у разі їх відсутності або неспроможності усунути заподіяну шкоду або відшкодувати завдані збитки – державою. Питання про усунення заподіяної шкоди або відшкодування завданих збитків особами, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, вирішується одночасно з припиненням застосування примусових заходів медичного характеру і вирішення питання про застосування відносно таких осіб кримінального покарання. Усунення заподіяної шкоди або відшкодування завданих збитків обмежено осудними особами вирішується судом при призначенні покарання.
3. У випадку загибелі потерпілої від злочину особи, а члени сім’ї або близькі родичі не заявили позов про усунення заподіяної шкоди або про відшкодування завданих збитків, суд приймає рішення про обов’язковий внесок належних грошових коштів у державні фонди на благодійні цілі.
Стаття 5. Превентивний нагляд
1. Превентивний нагляд застосовується судом з метою запобігання вчиненню злочинів окремими повнолітніми особами, звільненими з місць позбавлення волі і контролю за їх поведінкою, який здійснюється органами внутрішніх справ.
2. Превентивний нагляд встановлюється за особами:
1) засудженими до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі
злочини або засудженими два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства;
2) засудженими до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засудженими два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення;
3) засудженими до позбавлення волі за один із злочинів,
пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
3. Превентивний нагляд призначається з урахуванням даних, які характеризують особу, на строк від одного до двох років і не може перевищувати строків, передбачених законом для зняття або погашення судимості. У разі необхідності суд може продовжити строк здійснення профілактичного нагляду кожні шість місяців, але не більше строку, передбаченого для зняття або погашення судимості.
4. На осіб, до яких застосований превентивний нагляд, за рішенням суду можуть бути покладені наступні обмеження:
1) заборона покидати будинок у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу;
2) заборона перебувати у визначених місцях;
3) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі населеного пункту, в якому особа зареєстрована;
4) реєстрація в органах внутрішніх справ від одного до чотирьох разів на місяць.
5. Превентивний нагляд припиняється постановою судді у наступних випадках:
1) у разі погашення або зняття судимості з особи, до якої застосовується превентивний нагляд;
2) достроково, якщо особа сумлінно виконувала всі вимоги превентивного нагляду і не вчинила нового злочину або адміністративних правопорушень;
3) у випадку збігу строку, на який призначався превентивний нагляд, якщо він не був продовжений у встановленому порядку;
4) у випадку засудження особи, до якої застосований превентивний нагляд, до позбавлення волі і направлення такої особи для відбуття покарання;
5) у випадку смерті особи, відносно якої застосований превентивний нагляд.
Стаття 6. Профілактичний нагляд
1. Протягом строку судимості за вчинення тяжкого або особливо тяжкого умисного злочину за особою органами внутрішніх справ здійснюється профілактичний нагляд.
2. Особа, яка знаходиться під профілактичним наглядом, зобов’язана повідомляти про зміну місця проживання, з’являтися за викликом органів внутрішніх справ, давати пояснення відносно власної поведінки.
3. Здійснення профілактичного нагляду припиняється зняттям або погашенням судимості.
Стаття 7. Реабілітаційно-заохочувальні заходи
1. Кримінально-правові заходи реабілітаційно-заохочувального характеру реалізуються в процесі засудження і:
1) звільнення від відбування покарання з випробуванням;
2) звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку;
3) умовно-достроковим звільненням від відбування покарання;
4) заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням;
5) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;
6) звільнення від відбування покарання за хворобою;
7) звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування;
8) в процесі зняття судимості або її погашення.
Стаття 8 . Основні та додаткові кримінально-правові заходи
1. Основними кримінально-правовими заходами є примусові заходи медичного та виховного характеру, основні покарання і судимість,
2. Додатковими кримінально-правовими заходами є примусове лікування, спеціальні кримінально-правові заходи, реституційно-компенсаційні заходи, превентивний нагляд, профілактичний нагляд, реабілітаційно-компенсаційні заходи, додаткові покарання.
3. Вчинення одного злочину або об’єктивно неправомірного діяння тягне за собою застосування одного основного кримінально-правового заходу. До основного заходу, з метою забезпечення необхідності і достатності кримінально-правового впливу, може бути приєднаний один або декілька додаткових кримінально-правових заходів, за правилами, передбаченими ст. 9 КК України (номер статті відповідає нумерації запропонованого доповнення кримінального закону).
Стаття 9. Загальні засади застосування кримінально-правових заходів
1. Суд застосовує кримінально-правові заходи, враховуючи:
1) відповідні положення Загальної частини Кримінального кодексу України;
2) обставини, які визначають характер та впливають на ступінь тяжкості вчиненого злочину або об’єктивно неправомірного діяння;
3) дані, які характеризують винну особу або особу, яка допустила об’єктивно неправомірну поведінку;
4) санкцію статті Особливої частини Кримінального кодексу України, за якою кваліфіковане вчинення діяння.
2. Особі, яка вчинила злочинне або об’єктивно неправомірне діяння, призначаються один або декілька кримінально-правових заходів, необхідних і достатніх для здійснення кримінально-правового впливу, захисту прав потерпілих від вчинення діяння осіб, з урахуванням прав і законних інтересів інших осіб.
3. При обранні основного виду кримінально-правового заходу суд першочергово розглядає можливість (примусові заходи виховного) або необхідність (примусові заходи медичного характеру) інших основних кримінально-правових заходів. У випадку недостатності, недоцільності або відсутності необхідності застосування інших основних кримінально-правових заходів суд розглядає питання про приєднання до основних заходів додаткових, за виключенням превентивно-профілактичних та реабілітаційно-заохочувальних заходів.
4. Визнання недоцільності, неможливості або неефективності застосування інших кримінально-правових заходів забезпечує обґрунтованість застосування основних кримінальних покарань за правилами, передбаченими для даного виду кримінально-правових заходів.
5. До основних кримінальних покарань можуть бути приєднані додаткові примусові та заохочувально-реабілітаційні кримінально-правові заходи, а у випадку їх неефективності – додаткові покарання.
28. Потребують уточнення окремі положення кримінального закону:
Замінити всі положення, які містять згадку про закон про кримінальну відповідальність, з використанням іншої назви джерела кримінального права – кримінальний закон, що повністю відповідає висновкам відносно доцільності застосування категорії кримінально-правові заходи.
Уявляється доцільним доповнити цілі покарання перевихованням особи, яке супроводжується формуванням загальних настанов на усвідомлено-позитивне ставлення до кримінально-правових приписів, без яких виправлення або превенція не будуть ефективними.
З кола кримінально-правових заходів слід виключити такі примусові заходи виховного характеру, які застосовуються до малолітніх осіб віком від 11 років до досягнення віку кримінальної відповідальності, з подальшим вирішенням питання про можливість застосування відповідного інституту в адміністративному порядку.
Уточнити підстави застосування примусового лікування, визначивши, що примусове лікування застосовується, якщо особа має хворобу, що становить небезпеку для інших осіб, а не тільки небезпеку для їхнього здоров’я.
Виключити з ч. 2 ст. 105 КК України такий вид примусового заходу виховного характеру як покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків (п. 4) з урахуванням пропозиції про нормативне закріплення в Загальній частині КК України примусових заходів реституційно-компенсаційного характеру.
З метою стимулювання винного до дій з відновлення порушених прав потерпілого представляється доцільним ч. 2 ст. 17 КК України викласти у наступній редакції «Особа, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, звільняється від кримінальної відповідальності за умови, що нею вчинені всі можливі дії з попередження настання суспільно небезпечних наслідків».
В ст. 91 КК України в якості умови для дострокового зняття судимості передбачити додаткову умову – усунення заподіяної шкоди або відшкодування завданих збитків.
Доповнити Загальну частину КК України статтею наступного змісту: «Потерпіла особа від злочину. Потерпілою від злочину визнається фізична особа, якій заподіяна моральна, фізична або матеріальна шкода, та юридична особа, якій заподіяна матеріальна шкода або шкода діловій репутації, визнана такою у встановленому законом порядку. Відновлення порушених прав потерпілої особи, усунення заподіяної шкоди або відшкодування завданих збитків здійснюється в примусовому порядку шляхом застосування компенсаційно-рестутитуційних заходів не залежно від волі або бажання потерпілої особи».
З метою подолання колізії і конкуренції між положенням Загальної та Особливої частини КК України, доцільно виключити з санкцій статей Особливої частини КК України положення про можливість або необхідність застосування спеціальних кримінально-правових заходів (спеціальна конфіскація, позбавлення права на керування транспортними засобами), які можуть застосовуватися судом у разі визнання необхідності і доцільності застосування таких заходів не залежно від кваліфікації злочинного діяння.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2. Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 47. — Ст. 349.
3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 25—25. — Ст. 131.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1961. — № 2. — Ст. 16 (із змінами і доповненнями).
5. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 21—22. — Ст. 135.
6. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40—44. — Ст. 356.
7. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 року // Відомості Верховної ради України. — 1993. — № 9.
8. Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі : Закон України від 1 грудня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 52.
9. Про акціонерні товариства: Закон України від 17 вересня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. — 2008. — № 54.
10. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22 квітня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 23.
11. Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим: Закон України від 10 лютого 1998 року // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 29.
12. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 6 квітня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 30—31.
13. Про вибори Президента України: Закон України від 5 березня 1999 року, в редакції закону 2010 року // Відомості Верховної Ради України. — 2010. — № 13.
14. Про вищу раду юстиції: Закон України від 15 січня 1998 року // Відомості Верховної ради України. — 1998. — № 25.
15. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 року в редакції закону 1999 року // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 42—43.
16. Про військовий обов’язок і військову службу: Закон України від 25 березня 1992 року в редакції закону від 04.04.2006 року // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 38.
17. Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності : Закон України від 15 квітня 2008 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2008. — № 24. — Ст. 236.
18. Про громадянство України : Закон України від 18.01.2001 року // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 13.
19. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів : Закон України від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 50.
20. Про державну службу : Закон України від 16.12.1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 52.
21. Про державну таємницю : Закон України від 21 січня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 16.
22. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві : Закон України від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 51.
23. Про застосування амністії в Україні : Закон України від 1 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 48.
24. Про захист суспільної моралі : Закон України від 20 листопада 2003 року // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 14.
25. Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними: Закон України від 15 лютого 1995 року // Відо