КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ОСОБИ, ЯКА ПІДОЗРЮЄТЬСЯ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ

Краткое описание

ВСТУП
Розділ 1. ПОНЯТТЯ ОСОБИ, ЯКА ПІДОЗРЮЄТЬСЯ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ І ЇЇ ПРАВОВИЙ СТАТУС У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
1.1. Поняття особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, її права, законні інтереси та обов’язки
1.2. Поняття та загальна характеристика кримінально-процесуальних гарантій, що забезпечують реалізацію прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1
Розділ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ОСОБИ, ЯКА ПІДОЗРЮЄТЬСЯ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ, В СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ І ОСОБЛИВОМУ ПРОВАДЖЕННІ
2.1. Місце стадії порушення кримінальної справи у системі гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину
2.2. Гарантії реалізації прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, у ході проведення перевірки інформації про злочин
2.3. Процесуальний статус особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, при протокольному провадженні та правові гарантії її прав і законних інтересів
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2
Розділ 3. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ОСОБИ, ЯКА ПІДОЗРЮЄТЬСЯ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ, У СТАДІЇ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
3.1. Гарантії прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, при затриманні її по підозрінню у вчиненні злочину
3.2. Гарантії прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, при застосуванні до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми. Конституція України проголошує, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, яка здійснює свою діяльність через відповідні органи і установи, підприємства, організації, а також через уповноважених нею посадових осіб. Саме на цих суб’єктів і покладається відповідальність за певну ділянку діяльності перед громадянином і, взагалі, людиною.
Для забезпечення прав людини в державі створені правоохоронні органи. Їх діяльність являє собою досить широкий спектр дій і рішень, регламентованих різними галузями права.
В основу поділу сфер впливу тієї чи іншої галузі права покладено характер суспільних відносин, що потребують регулювання. У зв’язку із заявою (повідомленням) про злочин чи виявленням ознак злочину безпосередньо уповноваженими державними органами чи посадовими особами виникають кримінально-процесуальні правовідносини.
Важливе місце в названих правовідносинах відведено регулюванню прав і обов’язків суб’єктів кримінального процесу на різних його етапах, які в теорії дістали назву стадій. Проте, є недостатнім передбачити нормою права ті чи інші права та обов’язки певних суб’єктів кримінального процесу. Права кожного суб’єкта, як і його законні інтереси, які є нерозривними з правами, оскільки доповнюють їх, повинні бути забезпечені державою, що випливає із цитованої ст. 3 Конституції України. Забезпечення прав і законних інтересів відбувається крізь призму системи кримінально-процесуальних гарантій.
Як свідчить практика, значною мірою потребує уваги з боку законодавця, а також теоретичного обґрунтування такий суб’єкт кримінального процесу, як підозрюваний. Адже зазначені в ст. 431 КПК України підстави визнання особи підозрюваним не влаштовують не лише практиків (а, власне, саме практичний бік проблеми є визначальним при виборі пріоритетних напрямів наукового дослідження), але й науковців.
Більше того, якщо місце підозрюваного як суб’єкта кримінального процесу в законі визначено (не дивлячись на те, що підстави його появи викликають певні дискусії), врегульовано в законі його процесуальне становище, то залишаються не врегульованими питання щодо місця, ролі і процесуального становища особи, яка не є підозрюваним у процесуальному розумінні, але стосовно якої виникло підозріння. Саме така особа і є найменш захищеною в кримінальному процесі. Будучи втягнутою у сферу кримінально-процесуальних правовідносин, названа особа фактично не наділена правами, не завжди має конкретне найменування, що створює значну кількість проблем.
Беручи до уваги, що в основу визначення кола осіб, які залучаються до сфери кримінально-процесуальних правовідносин, але є найменш захищеними, покладено підозріння як елемент кримінального переслідування, можливо стверджувати, що до їх числа слід включити запідозреного, так званого правопорушника і, власне, підозрюваного. Кожен з них виступає як особа, яка підозрюється у вчиненні злочину.
Кримінально-процесуальним гарантіям прав і законних інтересів суб’єктів кримінального процесу приділяється значна увага з боку науковців, адже жоден суб’єкт кримінального процесу не може повноцінно існувати у сфері кримінально-процесуальних правовідносин без забезпечення його прав і пов’язаних з ними законних інтересів.
Проблеми кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів суб’єктів кримінального процесу висвітлювалися в роботах багатьох науковців. Їм присвячені праці таких вітчизняних учених, як: Ю.П. Аленін, С.А. Альперт, О.В. Баулін, В.П. Бахін, В.М. Батюк, Т.В. Варфоломеєва, В.І. Галаган, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, А.В. Іщенко, Н.С. Карпов, М.В. Костицький, М.М. Короткий, В.С. Кузьмічов, Є.Д. Лук’янчиков, В.К. Лисиченко, Л.М. Лобойко, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко,
В.В. Молдован, В.Т. Нор, Д.П. Письменний, К.В. Скибицький, С.В. Слінько, З.Д. Смітієнко, С.М. Стахівський, В.М. Тертишник, М.Є. Шумило, П.В. Шумський та інших, а також науковців колишнього СРСР і країн – членів СНД таких, як Р.С. Абдрахманов, А.Н. Ахпанов, В.І. Басков, В.П. Бож’єв, М.А. Білий, С.П. Бекешко, І.С. Галкін, І.М. Гуткін, З.Д. Єнікєєв, Л.М. Карнєєва, М.Ч. Когамов, В.Г. Кочетков, Є.Ф.Куцова, О.М. Ларін, І.Л. Лисагор, Є.А. Матвієнко, В.Т. Очередін, Л.В. Павлухін, І.Л. Петрухін, М.С. Строгович, В.Т. Томін, Л.В. Франк, О.О. Чувильов, Р.Х. Якупов та інших.
Проте їх роботи присвячувались або окремим аспектам кримінально-процесуальних гарантій, або дії кримінально-процесуальних гарантій при здійсненні окремих видів процесуальної діяльності, або кримінально-процесуальним гарантіям прав того чи іншого суб’єкта кримінального процесу.
Таким чином, не висвітленими залишаються питання, що стосуються гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. Потребують законодавчого врегулювання умови, засоби і способи забезпечення прав і законних інтересів особи з моменту надходження заяв і повідомлень про злочини, тобто з моменту виникнення кримінально-процесуальних правовідносин.
Підлягають подальшому врегулюванню питання гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, при затриманні її по підозрінню у вчиненні злочину і застосуванні щодо неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред’явлення обвинувачення.
Названі питання потребують подальших наукових розробок, що і обумовило вибір теми дисертаційного дослідження і визначає її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України „Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 року, Указу Президента України від 18 лютого 2000 р. „Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”; підготовлено у відповідності з тематикою пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2004–2009 роки, яка затверджена наказом МВС України від 5 липня 2004 року № 755 „Про затвердження пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004–2009 років”; включено до планів науково-дослідних робіт Київського національного університету внутрішніх справ та кафедри кримінального процесу.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є розробити й обґрунтувати системи умов, способів і засобів, що становлять зміст кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, та внести пропозиції по удосконаленню кримінально-процесуального законодавства України в цій частині.
Для досягнення поставленої мети дисертантом були сформовані такі завдання:
- визначити поняття „особа, яка підозрюється у вчиненні злочину”;
- з’ясувати сутність кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину;
- виявити особливості правового становища особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, на досудових стадіях кримінального процесу;
- дати загальну характеристику діяльності органів дізнання, слідчих, прокурорів і суддів з питань забезпечення прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину;
- виявити основні проблеми законодавчого врегулювання та практики забезпечення прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, на досудових стадіях кримінального процесу та запропонувати шляхи їх розв’язання;
- внести пропозиції до чинного КПК та проекту нового КПК України щодо вдосконалення кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері кримінального судочинства, які регулюють забезпечення реалізації прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.
Предметом дослідження є система кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.
Методи дослідження. Відповідно до завдань дослідження, з урахуванням об’єкта і предмета дослідження, для досягнення поставленої в роботі мети застосовувалася сукупність дослідницьких методів. Методологічну основу дослідження складає загальнодіалектичний метод наукового пізнання, згідно з яким досліджувалися реально існуючі правові явища в їх зв’язку з практичною діяльністю правоохоронних органів. Серед спеціальних методів дослідження в даній роботі застосовувалися: метод системного аналізу, завдяки якому вдалося проаналізувати положення Конституції України, кримінально-процесуального законодавства України та окремих іноземних держав, закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативні акти, наукові праці вітчизняних учених та вчених зарубіжних країн; порівняльно-правовий – для аналізу та порівняння кримінально-процесуального законодавства України та зарубіжних країн; формально-логічний – для визначення понятійного апарату з проблемних питань дослідження, а також для визначення та обгрунтування пропозицій по удосконаленню чинного законодавства; соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання, опитування) використовувалися для вивчення та узагальнення практики застосування кримінально-процесуального законодавства органами дізнання та досудового слідства; статистичний – для узагальнення даних, отриманих у результаті вивчення кримінальних справ, проведення анкетувань, опитувань, інтерв’ювань за темою дослідження.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані в результаті вивчення 278 кримінальних справ, що перебували в провадженні органів дізнання та слідства системи МВС України в м. Києві, Київській, Хмельницькій, Донецькій, Закарпатській областей, а також судів цих регіонів за період з 1999 по 2006 роки; матеріали анкетування працівників органів дізнання і слідчих органів (всього опитано 498 працівників правоохоронних органів); аналітичні та статистичні матеріали Верховного Суду України, статистичні дані МВС України. Використовувався також особистий п’ятнадцятирічний практичний досвід дисертанта, набутий за час роботи в слідчих підрозділах системи МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів, насамперед, полягає в тому, що дане дослідження є першим в українській науці кримінального процесу монографічним дослідженням, в якому розглядається питання кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, на досудових стадіях кримінального процесу, яке проведене в умовах реалізації Концепції судово-правової реформи в Україні та розробки нового Кримінально-процесуального кодексу України. Автор уперше порушив і детально дослідив проблему процесуального становища особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. Підтримуючи позицію тих науковців, які вважають, що кримінально-процесуальні відносини виникають з моменту, коли уповноваженим державним органом чи посадовим особам стало відомо про вчинений або такий, що готується, злочин, автор довів необхідність чіткого врегулювання в законі як найменування, так і процесуального становища особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, до офіційного визнання її підозрюваним чи обвинуваченим. Крім того, підготовлено пропозиції щодо удосконалення кримінально-процесуального законодавства з метою поліпшення діючої і створення додаткової системи гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, на стадії порушення кримінальної справи і стадії досудового розслідування.
До основних положень і висновків, в яких конкретизовано наукову новизну дисертаційного дослідження, слід віднести такі:
уперше:
- визначено, що теоретичне поняття „особа, яка підозрюється у вчиненні злочину”, є широким і включає: три самостійні поняття – запідозреного, правопорушника і підозрюваного. Дане поняття за своїм змістом не співпадає з вимогами ст. 431 КПК України;
- обґрунтовано, що з метою підсилення гарантій отримання доказової інформації на початковому етапі провадження за заявами чи повідомленнями про злочин доцільно відмовитися від поняття „стадія порушення кримінальної справи”;
- доведено, що передбачений ч. 2 ст. 149 КПК України тимчасовий запобіжний захід – затримання підозрюваного – вступає в протиріччя з вимогами ст. 106 КПК України;
удосконалено:
- теоретичне поняття „підозрюваний” у кримінальному процесі;
- положення щодо закріплення в КПК України обов’язку прокурора допитати особу перед дачею згоди на взяття її під варту;
- пропозицію щодо недоцільності визнання затримання особи по підозрінню у вчиненні злочину слідчою дією і запобіжним заходом у кримінальному процесі;
набуло подальшого розвитку:
- положення, згідно якого порушення кримінальної справи не може вважатися підставою для визнання особи підозрюваним;
- положення щодо обчислення строків кримінально-процесуального затримання особи по підозрінню у вчиненні злочину з моменту її фактичного затримання;
- положення щодо відмови від застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо особи, відносно якої не винесено постанови про притягнення її як обвинуваченого;
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й аргументовані в дисертаційному дослідженні теоретичні положення, висновки і пропозиції є певним внеском у розвиток науки кримінального процесу.
Результати дисертаційного дослідження використовувались і можуть бути використані в подальшому:
- у науково-дослідницькій роботі – для подальшого вивчення проблем кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, на стадії порушення кримінальної справи і досудового розслідування;
- у законотворчій роботі – для подальшого удосконалення кримінально-процесуального законодавства, внесення змін і доповнень до чинного КПК України, при розробці проекту КПК України, при формуванні окремих положень постанов Пленуму Верховного Суду України (акт впровадження Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 27 грудня 2005 року № 06-19/15-1945);
- у навчальному процесі – при підготовці підручників і навчальних посібників з кримінально-процесуального права, при підготовці лекцій, а також при підготовці до семінарських і практичних занять з курсу „Кримінальний процес України” в Київському національному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 27 грудня 2005 року);
- у практичній діяльності органів слідства і дізнання при розгляді заяв і повідомлень про злочини, проведенні перевірки заяв і повідомлень в стадії порушення кримінальної справи, при здійсненні затримання осіб по підозрінню у вчиненні злочину і вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (акт впровадження ГСУ МВС України від 8 грудня 2005 року №13/6-647).
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ України, представлене і обговорене на засіданні кафедри, схвалене нею і рекомендоване до захисту. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях, зокрема: „Майбутнє правної системи України” (Міжнародна науково-практична конференція молодих юристів. 15-16 березня 1996 року, м. Київ); „Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів” (Міжнародна науково-практична конференція. 19-20 жовтня 2000 року, м. Одеса). Окремі положення дисертаційного дослідження були предметом обговорення на Міжнародному семінарі, присвяченому питанням боротьби з тортурами (березень 2003 року, м. Київ).
Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано шість наукових статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та тези доповідей на двох науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою дослідження і поставленими завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить – 255 сторінок, із яких основний текст – 209 сторінок, список використаних джерел, що включає 274 найменування, викладено на 27 сторінках, додатки – на 19 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках викладені узагальнені положення з основних проблемних питань теми дисертаційного дослідження:
1. Дисертант прийшов до висновку, що теоретичне поняття „особа, яка підозрюється у вчиненні злочину” є широким і включає в себе запідозреного, правопорушника і підозрюваного. Дане поняття за своїм змістом не співпадає з вимогами ст.431 КПК України.
2. Появу в кримінальному процесі вищеназваних осіб (запідозреного, правопорушника і підозрюваного) слід пов’язувати з виникненням кримінально-процесуальних правовідносин. Іншими словами, появу їх слід пов’язувати з моментом, коли правоохоронним органам стало відомо про вчинений, чи той, що готується, злочин, а появу підозрюваного, крім того – лише після порушення кримінальної справи при наявності умов, передбачених в ст. 431 КПК України.
3. Порушення кримінальної справи не може вважатись підставою для визнання особи підозрюваним, оскільки підстави для порушення кримінальної справи і підстави для визнання особи підозрюваним не співпадають. Визнання особи підозрюваним за аналогією з визнанням потерпілим, цивільним позивачем і цивільним відповідачем потребує винесення окремої постанови.
4. Нами сформульовано і запропоновано власне поняття „підозрюваний.” Підозрюваним визнається особа, відносно якої є докази про причетність її до вчинення злочину, але які є недостатніми для пред’явлення обвинувачення, а з метою всебічного, повного й об’єктивного розслідування по справі виникає потреба допитати особу, призначити експертизу щодо дій особи чи затримати її.
5. На наш погляд, про визнання особи підозрюваним обов’язково виноситься мотивована постанова. З цього моменту особа буде визнана суб’єктом процесу. Ця постанова послужить підставою для затримання особи по підозрінню у вчиненні злочину, або для застосування щодо неї запобіжного заходу. Таким чином, підозрюваний виникає не в результаті затримання чи застосування запобіжного заходу, а при наявності мотивованої постанови, де йому роз’яснюються права підозрюваного.
6. З метою підсилення гарантій отримання доказової інформації на першому етапі розслідування по кримінальній справі, доцільно відмовитися від поняття „стадія порушення кримінальної справи”, а процесуальні дії, що проводяться на першому етапі з моменту виникнення кримінально-процесуальних правовідносин і до прийняття рішення про порушення кримінальної справи, повинні проводитися за правилами Кримінально-процесуального кодексу з наділенням їх тими само властивостями, що передбачені в законі для дій, які проводяться після прийняття рішення про порушення кримінальної справи. Таким чином, підсилиться якість і обсяг доказової інформації, на підставі якої будуть прийняті об’єктивні рішення по справі.
7.Врегульована законом протокольна форма досудової підготовки матеріалів передбачає певний перелік способів збирання доказів, але забороняє, за окремими виключеннями, проведення слідчих дій, у зв’язку з чим послаблюються гарантії достовірності отриманих даних про обставини справи, а в цілому гарантії прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. В ході протокольного провадження не може з’явитися підозрюваний. Наведені аргументи дають підстави стверджувати про недоцільність існування в такому вигляді протокольної форми досудової підготовки матеріалів.
8. Перераховані в ч. 1 ст. 106 КПК України обставини не є підставами для затримання особи по підозрінню у вчиненні злочину, а є обставинами, при доказаності яких у справі і з’являться підстави для затримання.
9. З метою забезпечення прав і законних інтересів особи, затриманої по підозрінню у вчиненні злочину, строки затримання необхідно обчислювати не з моменту доставлення такої особи, а з моменту її фактичного затримання (наприклад, на місці вчинення злочину). І саме тоді уповноважені державні органи і посадові особи зобов’язані роз’яснити затриманій особі її права.
10. З метою гарантій прав і законних інтересів особи, яка затримана по підозрінню у вчиненні злочину обґрунтовуємо, що в такій ролі особа може перебувати лише в межах 72 годин без права продовження строку затримання. Ми критично ставимось до вимог ст.1652 КПК України, де йдеться про продовження суддею затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого – до п’ятнадцяти діб, шляхом обрання запобіжного заходу. Оскільки, таким чином послаблюються гарантії прав і законних інтересів затриманої особи.
11. Нами обґрунтовано, що передбачений законом (ст.1652 КПК) новий запобіжний захід вступає в протиріччя з вимогами Конституції України і підлягає реформуванню. Адже суддя, який, згідно Закону, вправі обирати запобіжний захід у вигляді взяття під варту, не повинен продовжувати затримання, яке, згідно ст.106 КПК України, не може тривати більше ніж 72 години. У ч.3 ст.29 Конституції України записано, що затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Тобто, продовження затримання або затримання суддею не може бути здійснене. Але, якщо для пред’явлення обвинувачення затриманій особі 72 годин недостатньо, то згідно вже існуючого положення в законі (ч.4 ст.148 КПК) до підозрюваного може бути обрано будь-який запобіжний захід, не пізніше десяти днів з моменту застосування якого підозрюваному має бути пред’явлене обвинувачення. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлено, запобіжний захід скасовується.
12. Обґрунтовано, що затримання особи по підозрінню у вчиненні злочину не може визнаватись слідчою дією і не може виступати в ролі запобіжного заходу, оскільки, як відомо, слідчі дії у кримінальному процесі є основним способом збирання і перевірки доказів в ході провадження досудового розслідування. А при здійсненні кримінально-процесуального затримання докази не збираються. Адже, затримання особи по підозрінню у вчиненні злочину здійснюється з метою з’ясувати причетність особи до вчинення злочину і вирішити питання про застосування щодо неї запобіжного заходу.
13. З метою підвищення рівня гарантій прав і законних інтересів особи, затриманої по підозрінню у вчиненні злочину, необхідно в законодавчому порядку зобов’язати прокурорів перед дачею згоди на взяття під варту такої особи, допитати її.
14. Необхідно відмовитися від застосування запобіжного заходу взяття під варту відносно особи, щодо якої не винесено постанови про притягнення її як обвинуваченого, оскільки таким чином послаблюються гарантії прав і законних інтересів особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. Адже при відсутності підстав для притягнення особи як обвинуваченого не можуть виникнути підстави для взяття під варту. Іншими словами, підстави для притягнення особи як обвинуваченого завжди повинні виникати раніше ніж підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
15. В законі відсутні підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту стосовно підозрюваного. Необхідно, щоб підстави передбачали і вказівку про правову оцінку дій підозрюваного, а не лише застосовувати положення про поведінку особи за аналогією з підставами обрання запобіжного заходу до обвинуваченого.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абдрахманов Р. Проблемы уголовно-процессуального задержания // Законность. – 2003. – №3. – С. 21-22.
2. Абдрахманов Р.С. Правовая природа протокольной формы производства в советском уголовном процессе // Совершенствование уголовно-процессуальной деятельности ОВД: Труды академии МВД СССР. – Москва, 1984. – С. 125 – 132.
3. Абдрахманов Р.С. Правовое положение подозреваемого в советском уголовном процессе // Демократизм предварительного расследования: Сборник научных трудов / Минская высшая школа. – Минск, 1990. – С. 43 – 50.
4. Абдрахманов Р.С., Коржов М.В. О демократизации правового положения подозреваемого в советском уголовном процессе // Укрепление законности предварительного расследования в условиях перестройки: Сборник научных трудов / Высшая следственная школа. – Волгоград, 1990. – С. 58 – 65.
5. Аленін Ю.П. Теоретичні та практичні основи розкриття і розслідування осередків злочинів: Автореф. дис. ... доктора юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 1997. – 48 с.
6. Альперт С.А. Личность в социалистическом правовом государстве: «Круглый стол журнала «Советское государство и право» // Советское государство и право. – 1989. – № 11. – С. 26 – 42.
7. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2005 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – №6 (70). – С. 33 – 47.
8. Асриев Б. Протокольная форма досудебной подготовки материалов // Законность. –1985. – № 12. – С. 46 – 48.
9. Ахпанов А.Н. Меры процессуального принуждения: социальная ценность, теория и практика применения: Учеб. пособ. / Под ред. С.П. Щербы. – Караганда: Карагандин. ВШ МВД СССР, 1989. – 93 с.
10. Бажанов С. Оправдана ли так называемая доследственная проверка? // Законность. – 1995. – №1. – С. 51-54.
11. Балашов А. Действительно ли возбуждение уголовного дела – первоначальная стадия уголовного процесса? // Социалистическая законность. – 1989. – №8. – С. 53-54.
12. Балашов А. Прокурорский надзор за законностью задержания подозреваемых и ареста обвиняемых // Социалистическая законность. – 1983.
№ 8 . – С. 32-33.
13. Бараннік Р. Застосування ч.1 ст.63 Конституції України суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності: проблемні питання // Право України. – 2005. – №4. – С. 32 – 34.
14. Басков В. Дальнейшее совершенствование протокольной формы досудебной подготовки материалов // Советская юстиция. – 1987. – №24. –
С.20 –23.
15. Басков В.И. Протокольная форма уголовного судопроизводства // Советское государство и право. – 1985. – № 10. – С. 63 – 70.
16. Батюк В.Н. Задержание и заключение под стражу в стадии предварительного расследования. Учебное пособие: К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1990. – 92 с.
17. Батюк В.Н. Применение следователем мер процессуального принуждения, связанных с лишением свободы: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Киев, 1986. – 24 с.
18. Баулін О.В., Карпов Н.С. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії: Монографія / Під заг. ред. З.Д.Смітієнко. – К.: Національна академія внутрішніх справ, 2001. – 232 с.
19. Бахин В.П., Карпов Н.С. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью (данные исследований за 1980-2002г.). – Киев, 2002. – 458с.
20. Бахін В.П., Садченко О.О., Кузьмічов В.С. Потреби слідчої практики: Навч. посіб. - К.: Українська академія внутрішніх справ, 1993. – 56 с.
21. Бекешко С.П., Матвиенко Е.А. Подозреваемый в советском уголовном процессе. – Минск: Вышейш. школа, 1969. – 128 с.
22. Белый Н.А. Процессуальное положение подозреваемого в уголовном процессе (по законодательству Украины и Молдовы): Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Киев, 1995. – 20 с.
23. Быков В. Подозреваемый как участник уголовного судопроизводства со стороны защиты // Российская юстиция. – 2003. – №3. – С.43-44.
24. Биленчук П.Д., Сервецкий И.В. Разрешение милицией (полицией) заявлений и сообщений о преступлениях: история, мировой опыт, современное состояние: Учебное пособие. – Киев, 1992. – 59 с.
25. Білий М. Про поняття „підозрюваний” у кримінальному процесі // Радянське право. – 1991. – №5. – С. 38.
26. Бірюкова Аліна. Проблемні аспекти здійснення захисту та надання правової допомоги адвокатами // Юридична Україна. – 2005. – №1. –
С. 49– 54.
27. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные отношения. – М.: Юридическая литература, 1975. – 176 с.
28. Бозров Владимир. Лабиринты первой процессуальной стадии // Уголовное право. – 2005. – №2. – С. 72 – 74.
29. Бородин С.В., Елесин В.И., Шавшин М.Н. Рассмотрение и разрешение органами внутренних дел заявлений и сообщений о преступлениях / Всесоюзный научно-исследовательский институт МВД СРСР. – М., 1971. – 52 с.
30. Бородич А.А. О понятии мотива задержания // Проблемы борьбы с преступностью. – Омская ВШМ МВД СССР. – Омск. – 1978. – С.135 –141.
31. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве / Институт адвокатуры при Киевском университете им. Тараса Шевченко. – Киев, 1998. – 204 с.
32. Виступ Голови Верховного Суду України В.Т.Маляренка на міжнародній науково-практичній конференції „Еволюція кримінального судочинства на пострадянському просторі” // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – №7 (71). – С. 7-8.
33. Володина Л.М. Гарантии прав личности при прекращении уголовных дел по нереабилитирующим основаниям // Актуальные вопросы борьбы с преступностью. – Томск, 1984. – С. 187 – 193.
34. Выдря М.М. Уголовно-процессуальные гарантии в суде. – Уч. пособие / Кубанский госуд. универститет. – Краснодар, 1980. – 95 с.
35. Гаврилов А.К. Классификация сообщений о преступлениях и процессуальные последствия их рассмотрения следователем и органом дознания // Труды Высшей следственной школы МВД СРСР / Научно-исследовательский и редакционно-издательский отдел. – Волгоград, 1970. – Вып. третий. – С.54 –62.
36. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія. – К: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – 300 с.
37. Галкин И.С., Кочетков В.Г. Процессуальное положение подозреваемого. – М.: Юридическая литература, 1968. – 64 с.
38. Гевко В.В. Проблеми правового становища деяких суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності у стадії попереднього розслідування // Науковий вісник УВС. – К., 1998. – №1. – С. 213-216.
39. Головченко В.В., Ковальський В.С. Юридична термінологія: Довідник. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 224 с.
40. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и европейская социальная хартия: право и практика. – М.: Изд-во МНИМП, 1998. – 600 с.
41. Гончаренко В. Деякі зауваження у зв’язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України // Вісник Академії правових наук України. – Харків: Право, 2003. – Вип. 2 (33) – 3(34). – С. 698 – 710.
42. Гончаренко Сергій. Професійні права адвоката і гарантії адвокатської діяльності у контексті прецендентного права Європейського суду з прав людини // Адвокат. – 2005. – №7. – С. 31 – 41.
43. Гончарук С.Т. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – Київ, 2000. – 240 с.
44. Григорьев В.Н. Задержание подозреваемого органами внутренних дел. – Ташкент: Ташкент. ВШ МВД СССР, 1989. – 121 с.
45. Грінченко В.Д. Словарь української мови: Репринтне видання. – Київ: Лексикон, 1996. – Том ІІІ: О – П. – 508 с.
46. Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі: Науково-практичний посібник. – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. – 273 с.
47. Грянко В.В., Дубинский А.Я., Кузьминов А.С. Дознание в органах внутренних дел Украинской ССР: Практическое пособие. – К.: РИО МВД УССР, 1980. – 179 с.
48. Гуляев А.П., Данилюк С.А., Забарин С.Н. Задержание лиц, подозреваемых в совершении преступления: Учебное пособие. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1988. – 44 с.
49. Гуткин И.М. Актуальные вопросы уголовно-процессуального задержания: Учеб. пособ. – М.: Изд-во Академии МВД СССР, 1980. – 89 с.
50. Давлетов А., Войт В. Институт подозрения нуждается в совершенствовании // Законность. – 1996. - №7. – С. 23-26.
51. Давыдов П.М., Якимов П.П. Применение мер процессуального принуждения по Основам уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик / Под ред. И.И. Семерикова. – Свердловск: Изд-во Свердловского юридического института, 1961. – 118 с.
52. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. – Репринтное издание. – М.: Русский язык, 2000. – Т.1: А - З. – 699 с.
53. Даль Владимир. Толковый словарь живого великорусского языка. Том ІІІ. Государственное издательство иностранных и национальных словарей. – Москва, 1956. – 556 с.
54. Демидов И.Ф. Протокольная форма досудебной подготовки материалов // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: – Юрид. лит., 1987. – Вып. 45. – С. 92 – 102.
55. Денисюк А.М. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів, здійснювана працівниками органів внутрішніх справ: Лекція. – Київ: Вид-во Української академії внутрішніх справ, 1993. – 20 с.
56. Дергай Б.И., Кухарев А.П. О регламентации правового положения лица, подозреваемого в совершении преступления // Демократизм предварительного расследования: Сборник научных трудов / Минская высшая школа. – Минск, 1990. – С. 51 – 54.
57. Дознание в органах внутренних дел: Учебное пособие. – М.: МВШ МВД СССР, 1986. – 147 с.
58. Дроздов Г. Дифференциация формы досудебного производства // Социалистическая законность. – 1990. – № 4. – С. 51-52.
59. Дроздов Г.В. – И.Л. Петрухин. Неприкосновенность личности и принуждение в уголовном процессе // Советское государство и право. – 1991. – №1. – С.154-155.
60. Дроздов Г.В. Пределы допустимости применения предварительного заключения под стражу в досудебном производстве по уголовному делу // Советское государство и право. – 1990. – №4. – С. 58 – 65.
61. Дубинский А.Я. Дознание как вид предварительного расследования // Милиция как орган дознания: Учебное пособие. – Киев: КВШ МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинського, 1989. – 88 с.
62. Дубинский А.Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел: Учеб. пособ. – КВШ МВД СССР. – Киев: НИ и РИО КВШ МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1987. – 84 с.
63. Дубинский А.Я. Соотношение задач административного и уголовного производства // Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности при расследовании преступлений органами внутренних дел: Межвузовский сборник научных трудов. – Киев: НИ и РИО КВШ МВД СССР им. Ф.Э.Дзержинского, 1988. – С. 5 – 17.
64. Еникеев З.Д. Критерии законности арестов // Социалистическая законность. – 1987. – №3. – С. 43-44.
65. Еникеев З.Д. Мотивировка избрания меры пресечения // Социалистическая законность. –1982. – №11. – С. 43-44.
66. Еникеев З.Д. Проблемы обеспечения законности арестов // 27 съезд КПСС и укрепление законности и правопорядка. – М., 1987. – С. 214 – 216.
67. Ефимичев С.П. Протокольная форма досудебной подготовки материалов // Формы досудебного производства и их совершенствование. – Волгоград, 1989. – С. 83 – 95.
68. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В.Копейчиков, С.Л.Лисенков та інші; За ред. В.В. Копейчикова. – стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 320 с.
69. Закон України „Про адвокатуру”: Прийн. 19 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №9. – Ст. 62.
70. Закон України „Про внесення змін і доповнень до окремих статей Кримінально-процесуального кодексу України з питань права на захист підозрюваного, обвинуваченого і підсудного: Прийн. 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. ¬ 1994. ¬ №11. ¬ ст.49.
71. Закон України „Про внесення до деяких законодавчих актів України змін і доповнень щодо удосконалення попереднього розслідування”: Прийн. 30 червня 1993 року // Відомості ВР України. – 1993. – №34. – Ст. 355.
72. Закон України „Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України „ Про боротьбу з корупцією”:Прийн.5 жовтня 1995 року // Відомості ВР України.¬ 1995. ¬ № 34. ¬ ст.268.
73. Закон України „Про внесення доповнень і змін до деяких законодавчих актів України”: Прийн. 15 грудня 1992 року // Відомості ВР України. – 1993. – №6. – Ст. 35.
74. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканість, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист)”: Прийн. 12 січня 2005 року // Офіційний вісник України. – 2005. – №6. – Ст. 340.
75. Закон України „Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України”: Прийн. 12 липня 2001 року // Голос України. – 2001. – 28 серпня.
76. Закон України „Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України”: Прийн. 21 червня 2001 року // Голос України. – 2001. – №116. – 5 липня.
77. Закон України „Про міліцію”: Прийн. 20 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №4. – Ст. 20.
78. Закон України „Про оперативно- розшукову діяльність”: Прийн. 18 лютого 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №22. – ст. 303.
79. Закон України „Про попереднє ув’язнення”: Прийн. 30 червня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №35. – Ст. 360.
80. Закон України „Про статус суддів”: Прийн. 15 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №8. – Ст. 56.
81. Зейкан Ярослав. Права особи і затримання // Адвокат. – 2005. – № 8. – С. 40-46.
82. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі: Наук.-практ. посіб. – К.: Вища шк., 2002. – 271 с.
83. Зеленецький В.С. Возбуждение уголовного дела. – Харьков: Изд-во „КримАрт”, 1998. – 340 с.
84. Зеленецький В.С. Структура дослідчого кримінального процесу // Вісник Академії Правових наук України. – Х., 1996. – №7. – С. 126 – 133.
85. Зеленецький В.С., Лобойко Л.М. Правова регламентація дослідчого кримінального процесу в проекті Кримінально-процесуального кодексу України // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – Дніпропетровськ, 2000. – №2. – С. 275 – 296.
86. Зинатуллин З.З. Вероятное и достоверное в процессуальных решениях следователя // Проблемы доказывания по уголовным делам: Межвуз. сб. науч. труд. – Красноярск: Изд-во Красноярского универститета, 1988. – С.10 –17.
87.Ільченко Сергій. Права та свободи особи у кримінальному судочинстві: міжнародні критерії законних обмежень // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – №5. – С.16 – 19.
88. Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються: Затв. наказом МВС України від 14 квітня 2004 року
№ 400. – К., 2004. – 44 с.
89. Інструкція про порядок прийому, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах і установах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоди: Затверджено наказом МВС України від 26 листопада 1991 року №500 // Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За ред. Шибіко В.П. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С. 520 – 530.
90. Іщенко А.В. Методологічні проблеми криміналістичних наукових досліджень: Монографія / За редакцією І.П. Красюка. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. – 359 с.
91. Карнеева Л. Нужна стадия возбуждения уголовного дела // Социалистическая законность. – 1990. – №5. – С. 49-50.
92. Карпов Н.С. Злочинна діяльність: Монографія. – К.: Вид – во Семенко Сергія, 2004. – 310 с.
93. Клочков Володимир. Прокурорський нагляд за законністю та обгрунтованістю обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою // Міліція України. – 2005. – №4. – С.30.
94. Клочков Володимир. Сутність і завдання прокурорського нагляду за законністю та обгрунтованістю взяття під варту // Міліція України. – 2004. – №6. – С.29.
95. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.
96. Коваль Є. Про гарантування конституційного права громадян на захист // Право України. – 2002. – №5. – С. 134-135.
97. Ковтун Н. Исключать ли упрощенную форму судопроизводства? // Социалистическая законность. – 1990. – № 7. – С. 51.
98. Когамов М.Ч. Предварительное расследование уголовных дел в Республике Казахстан: состояние, организация, перспективы. – Алматы: ТОО «Аян Эдет», 1998. – 176 с.
99. Козловський С. Проблемні питання затримання та взяття під варту особи в ході реалізації норм Конституції України // Право України. – 2000. – №4. – С. 57 – 59.
100. Колоколов Н. Протокольная форма – новый вид предварительного расследования // Российская юстиция. – 1998. – № 2. – С. 21.
101. Колосов Л., Чуркин А. Практика применения протокольной формы досудебной подготовки материалов // Советская юстиция. – 1988. – №12.–
С. 20-22.
102. Коляда П.В. Проблеми досудового слідства у кримінальному процесі. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 208 с.
103. Комарова Н.А., Цыганенко С.С. О практике применения протокольной формы досудебной подготовки материалов // Вестник Ленинградского универститета. – Ленинград, 1987. – Серия 6, вып. 2. – С. 82-87.
104. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу РСФСР. – М.: Вердикт, 1996. – 727 с.
105. Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року // Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / Відп. ред. В.П. Шибіко. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С.214.
106. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
107. Короткий Н.Н. Процессуальные гарантии неприкосновенности личности подозреваемого и обвиняемого в стадии предварительного расследования: Научно-практическое пособие / Всесоюзный научно-исследовательский институт МВД СССР. – М., 1981. – 96 с.
108. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. – К.: Выща шк., 1990. – 259 с.
109. Крашенинников В.В., Лукашевич В.З. Подозреваемый по новому УПК РФ // Известие вузов. Правоведение. – 2002. – №5. – С. 197 – 209.
110. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах. – К.: Юрінком Інтер, 1999. –720 с.
111. Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За ред. Шибіко В.П. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 840 с.
112. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. –
208 с.
113. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За загальною редакцією В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка. – К.: Форум, 2003. – 940 с.
114. Кримінально-процесуальний кодекс України: Проект, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України у співдружності з Українською Правничою Фундацією. – Київ, 1996. – 210 с.
115. Кримінально-процесуальний кодекс України: Проект, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України. – Київ, 1999. –
170 с.
116. Кримінально-процесуальний кодекс України: Проект, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України.– Київ, 2000. – 178 с.
117. Кримінально-процесуальний кодекс України: Проект (реєстраційний номер 0952). – Київ, 2006. – 307 с.
118. Кудин Ф.М. Об основаниях задержания и его производстве до возбуждения уголовного дела: Сборник ученых трудов. Проблемы уголовного-процессуального права / Свердловский юридический институт. – Свердловск, Вып. 15, Р. первый. – 1971. – С. 36 – 43.
119. Кузьмичев В.С. Теория и практика следственной деятельности: Монографія. – Киев.: НВТ „Правник”,1997. – 246 с.
120. Куцова Э.Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1973. – 200 с.
121. Куцова Э.Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе / Изд-во Московского универститета. – М., 1972. – 115 с.
122. Ларин А. На подозрение - 24 часа // Советская юстиция. – 1991. – №19. – С. 1.
123. Ларин А.М., Мельникова Э.Б., Савицкий В.М. Уголовный процесс России: Лекции – очерки / Под. ред. проф. В.М. Савицкого. – М.: Изд-во «БЕК», 1997. – 324 с.
124. Леоненко М.І. Принцип національної мови у кримінальному судочинстві України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12. 00. 09 /
НАВСУ. – К., 2001. – 20 с.
125. Летучих В.И. Обжалование в стадиях возбуждения и расследования уголовных дел в советском уголовном процессе: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Свердловск, 1972. –17 с.
126. Лисагор И.Л. О необходимости расширить условия признания лица подозреваемым // Развитие гражданского, уголовного и процессуального законодательства в Советских республиках Прибалтики (1940 - 1975). Уголовно-правовые науки: Тезисы докладов республиканской научной конференции (23-25 апреля 1975 г.) / Латвийский государственный универститет. – Рига, 1975. – С . 89 – 90.
127. Лисагор И.Л. Расширить условия признания лица подозреваемым // Ученые записки ВНИИСЗ. – М., 1970. – Вып. 22. – С. 104 – 117.
128. Лисиченко В.К., Когутич І.І. Негативні обставини та їх значення в розслідуванні злочинів: Монографія. – К.: ДІЯ, 2002. – 182 с.
129. Лук’янчиков Є.Д., Лук’янчиков Б.Є. Удосконалення процесуальних засобів збирання криміналістичної інформації // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – Дніпропетровськ, 2000. – №2. – С. 171 – 179.
130. Ляхов Ю. Виновато ли следствие // Социалистическая законность. – 1988. – №4. – С. 56.
131. Маланчук П. Юридичний механізм реалізації права на захист у кримінальному процесі: проблеми і практика // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – №9. – С. 87 – 94.
132. Маланчук Петро. Деякі питання проблеми реалізації конституційного принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист у кримінальному процесі України // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №6. – С.100 – 103.
133. Малько А.В. Законные интересы и укрепление социалистической законности // Проблемы социалистической законности: Респ. междув. научный сборник. – Харьков: Изд-во при Харьк. гос. унив. изд. объедин. «Выща школа», 1988. – Вып. 22. – С. 66 – 71.
134. Малько А. Теоретические подходы к ускорению судопроизводства // Советская юстиция. – 1989. – № 23. – С. 22-23.
135. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. –Київ: Юрінком Інтер, 1999. – 320 с.
136. Маляренко В.Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: Теорія, історія і практика: Монографія. – К.: Концерн „Видавничий Дім ”Ін Юре”, 2004. – 544 с.
137. Маляренко В.Т. Щодо строків кримінального процесу // Право України. – 2000. – № 1. – С.16 – 23.
138. Матвиенко А.Е. О необходимости совершенствования протокольной формы досудебной подготовки материалов // Формы досудебного производства и их совершенствование. – Волгоград, 1989. – С. 106 – 113.
139. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Изд-во Саратовского универститета, 1987. – 296 с.
140. Меликян М. Надзор за регистрацией преступлений // Законность. – 1997. – №9. – С. 50 – 52.
141. Мельник С., Захожий Л. Вопросы, возникающие при применении протокольной формы досудебной подготовки материалов // Советская юстиция. – 1987. – № 1. – С. 26 – 28.
142. Милиция как орган дознания: Учеб. пособ. – Киев: КВШ МВД СССР им. Ф.Э.Дзержинского, 1989. – 88 с.
143. Минимальные стандартные правила обращения с заключенными. Приняты на первом Конгрессе ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями от 30 августа 1955 г. в Женеве // Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / Відп. ред. В.П. Шибіко – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С. 618-619.
144. Минимальные стандартные правила Организации Объединенных наций, касающиеся отправления правосудия в отношении несовершеннолетних („Пекинские правила.”): // Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / Відп. ред. В.П. Шибіко – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С. 793 – 814.
145. Миронов А. Рассмотрение уголовных дел с протокольной формой досудебной подготовки материалов // Советская юстиция. –1988. – №22. –
С. 10-11.
146. Михайленко А.Р. О законности признания лица подозреваемым в уголовном процессе // Проблемы правоведения: Республиканский межведомственный научный сборник. – Выпуск 39 / Издательство при Киевском государственном университете издательского объединения «Выща школа», 1979. – С. 107 – 115.
147. Михайленко А.Р. О сущности и значении стадии советского уголовного процесса // Вопросы уголовного процесса: Межвузовский сборник научных трудов. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1977. – Вып. первый. – С.114 – 120.
148. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан: Научно-практическое издание. – К.: Юринком Интер, 1999. – 448 с.
149. Михайленко О.Р. Оригінальне дослідження щодо порушення кримінальної справи // Право України. – 1999. – №2. – С.126-127.
150. Михайлова Т., Якубович Н. Применение протокольной формы в уголовном судопроизводстве // Социалистическая законность. – 1987. – № 7. – С. 51 – 53.
151. Михеенко М.М. Особенности процесса доказывания в отдельных стадиях уголовного судопроизводства // Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности при расследовании преступлений органами внутренних дел: Межвузовский сборник научных трудов. – Киев: НИ и РИО КВШ МВД СССР им. Ф.Э.Дзержинского, 1988. – С. 17 – 25.
152. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 240 с.
153. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.П. Кримінально-процесуальне право: Навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1997. – 352 с.
154. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
155. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Кримінально -процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / Відп. ред. В.П.Шибіко. К.:Юрінком Інтер,2000. С.614.
156. Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально- процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
157. Молдован Валеріан. Порівняльний кримінальний процес: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1996. – 256 с.
158. Муравин А.Б. Уголовный процесс: Учебное пособие. – Х.: ООО «Одиссей», 2000. – 400 с.
159. Муратова Н.Г. Процессуальные акты органов предварительного расследования. Вопросы теории и практики / Изд-во Казанского университета, 1989. – 119 с.
160. Назаренко Р.І. Характеристика кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження: Автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12. 00. 09 / НАВСУ. – К., 2001. – 19 с.
161. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України / Відп. редактори В.Ф.Бойко, В.Г.Гончаренко. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 624 с.
162. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: Юрінком, 1995. – 640 с.
163. Нащекин Е. Свидетель или подозреваемый? // Законность. – 1996. –№2. – С. 47-48.
164. Никандров В.И. Основания возбуждения и отказа в возбуждении уголовного дела // Проблемы борьбы с преступностью: Сборник научных трудов. – Омск, 1978. – С. 88 – 94.
165. Никоненко М. Деякі питання презумпції невинуватості і права особи на захист в кримінальному процесі // Право України. – 1999. – № 4. – С. 39-40.
166. Никоненко М.Я. Деякі аспекти застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до особи, яка підозрюється у скоєнні злочину // Вісник Запорізького юридичного інституту. – Запоріжжя, 2006.– № 2.– С. 198 – 206.
167. Никоненко М.Я. Новий погляд на кримінально-процесуальне затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 21. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. 487 – 495.
168. Никоненко М.Я. Поняття, види і зміст кримінально-процесуальних гарантій // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 2001. – № 1. – С. 59 – 68.
169. Никоненко М.Я. Проблемні питання застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред’явлення особі обвинувачення // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2006. – № 2 (18). – С. 265 – 269.
170. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. – К.: Выща шк. Головное изд-во, 1989. – 275 с.
171. О введении в действие Инструкции о порядке приема, регистрации, учета и разрешения в органах внутренних дел заявлений и сообщений о преступлении: Приказ МВД СССР от 21 марта 1983 года №50. – М., 1983. – 32 с.
172. Об утверждении примерной инстукции: Приказ МВД СРСР от 11 ноября 1990 года № 415. – М., 1990. ¬ 48 с.
173. Образцов В.А. Выявление и изобличение преступника. – М.: Юристъ, 1997. – 336 с.
174. Овчинников Ю. Стадия возбуждения уголовного дела нуждается в совершенствовании // Законность. – 2002. – №11. – С.29-30.
175. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка: 80000 слов и фразеологических выражений / Российская академия наук. Институт русского языка им. В.В.Виноградова. – 4-е изд., дополненное. – М.: Азбуковник, 1999. – 944 с.
176. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под редакцией доктора филологических наук, профессора Н.Ю. Шведовой. – Издание десятое, стереотипное. – М.: Изд-во «Советская энциклопедия»,1973. – 846 с.
177. Орлов Ю. Возможно ли производство судебной экспертизы в стадии возбуждения уголовного дела? // Законность. – 2003. – №9. – С. 20-21.
178. Основы уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – №1. – Ст. 15.
179. Очередин В.П. Сроки досудебной подготовки материалов в протокольной форме // Формы досудебного производства и их совершенствование. – Волгоград, 1989. – С. 101 – 106.
180. Павлухин Л.В. Расследование в форме дознания: Уч. пособ. – Томск: Изд-во Томского университета, 1979. – 69 с.
181. Панюков А. Процессуальная деятельность без возбуждения уголовного дела // Российская юстиция. – 2003. – №5. – С. 51-53.
182. Пека Ю. Вопросы задержания подозреваемого // Развитие гражданского, уголовного и процессуального законодательства в Советских республиках Прибалтики (1940-1975). Уголовно-процессуальные науки: Тезисы докладов республиканской научной конференции (23-25 апреля 1975 г.) / Латвийский государственный универститет. – Рига, 1975. – С. 96-97.
183. Петелин Б.Я. Организация приема и разрешение заявлений и с