КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПРИМУС ПРИ ПРОВАДЖЕННІ СЛІДЧИХ ДІЙ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Янченко Інна Миколаївна

УДК 343.132

КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПРИМУС
ПРИ ПРОВАДЖЕННІ СЛІДЧИХ ДІЙ

12.00.09. – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Кожевніков Геннадій Костянтинович
кандидат юридичних наук, доцент

Харків – 2010

ЗМІСТ
ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПРИМУС У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ 13
1.1 Поняття кримінально-процесуального примусу і мета його застосування 13
1.2 Морально-правові критерії застосування заходів
кримінально-процесуального примусу 25
1.3 Класифікація заходів кримінально-процесуального примусу, процесуальні особливості їх застосування 29
Висновки до розділу 1 44

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ ЯК ЗАХОДІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ 46
2.1 Поняття, сутність і основні ознаки слідчих дій 46
2.2 Визначення поняття і переліку слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу 53
Висновки до розділу 2 65

РОЗДІЛ 3. СЛІДЧІ ДІЇ ЯК ЗАХОДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ, ЩО ПРОВАДЯТЬСЯ З МЕТОЮ ОДЕРЖАННЯ ДОКАЗІВ ІЗ ЖИТЛА АБО ІНШОГО ВОЛОДІННЯ ОСОБИ 68
3.1 Процесуальне визначення понять «обшук», «виїмка», «огляд», «накладення арешту на майно» з точки зору примусовості їх провадження 68
3.2 Визначення понять «житло» та «інше володіння особи» в кримінально-процесуальному законодавстві. Гарантії недоторканності житла та особистого і сімейного життя 79
3.3 Обшук, виїмка і огляд у приміщенні, накладення арешту на майно 91
Висновки до розділу 3 113
РОЗДІЛ 4. СЛІДЧІ ДІЇ ЯК ЗАХОДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ, ЩО ПРОВАДЯТЬСЯ З МЕТОЮ ОДЕРЖАННЯ ДОКАЗІВ БЕЗПОСЕРЕДНЬО ВІД ОСОБИ 116
4.1 Освідування 116
4.2 Одержання зразків для експертного дослідження 142
4.3 Особистий обшук, виїмка у особи предметів і документів 152
4.4 Судово-медична і судово-психіатрична експертизи 160
Висновки до розділу 4 182

ВИСНОВКИ 185

ДОДАТКИ 193

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 215

ВСТУП

Актуальність теми. Ефективне вирішення завдань кримінального судочинства взагалі й досудового слідства зокрема забезпечується різноманітними засобами, важливе місце серед яких займає кримінально-процесуальний примус. Оскільки заходи кримінально-процесуального примусу обмежують конституційні права і свободи громадян, ніби всупереч головному завданню кримінального судочинства щодо неухильного дотримання прав особи в ході діяльності органів, уповноважених розслідувати кримінальні злочини відповідно до вимог Конституції України, то необхідні переконливі процесуальні гарантії для забезпечення законності та обґрунтованості під час їх застосування. Завданням дізнавача, слідчого, прокурора є організація розслідування щодо встановлення істини в кожній кримінальній справі таким чином, щоб при цьому не страждали права, свободи і законні інтереси громадян – суб’єктів кримінального судочинства. У зв’язку з цим актуальними для дослідження питаннями є розробка, по-перше, кримінально-процесуальної процедури застосування заходів кримінально-процесуального примусу під час провадження певних слідчих дій, передбачених законом і, по-друге, розробка рекомендацій щодо процесуальних, етичних засад їх провадження з метою найбільш ефективного забезпечення прав людини в кримінальному судочинстві. Із цього випливають наступні питання у сфері застосування заходів кримінально-процесуального примусу: які саме слідчі дії слід вважати заходами кримінально-процесуального примусу; яким чином повинен застосовувати їх слідчий, щоб не вийти за межі встановлених кримінально-процесуальним законом обмежень прав людини; яким чином повинен діяти слідчий, щоб під час провадження певної слідчої дії не принижувати честь і гідність її учасників.
Саме під час провадження таких слідчих дій, як обшук, виїмка, одержання зразків для експертного дослідження та подібних до них, можуть бути суттєво порушені конституційні права особи на особисту недоторканність, невтручання в особисте життя. Ось чому наука кримінально-процесуального права приділяє значну увагу проблемам кримінально-процесуального примусу, зокрема під час провадження певних слідчих дій. Завдяки дослідженням таких видатних науковців, як Ю. П. Аленін, Л. В. Бажанов, О. В. Баулін, В. І. Галаган, В. І. Громов, А. Я. Дубинський, З. Д. Єнікеєв, З. З. Зінатуллін, В. С. Зеленецький, О. В. Капліна, Н. С. Карпов, З. Ф. Коврига, П. В. Коляда, В. М. Корнуков, Ф. М. Кудін, Ю. Д. Лівшиць, В. Т. Маляренко, О. Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, І. Л. Петрухін, Д. П. Письменний, М. А. Погорецький, В. М. Савицький, М. В. Смирнов, С. М. Стахівський, М. С. Строгович, В. М. Тертишник, В. Т. Томін, Л. Д. Удалова, В. С. Чистякова, С. А. Шейфер, В. Ю. Шепітько, В. П. Шибіко, О. Г. Шило, П. С. Елькінд та інших, достатньою мірою вже вирішено питання щодо сутності і значення заходів кримінально-процесуального примусу в кримінальних справах, однак проблематика провадження примусових слідчих дій є дискусійною і актуальною й до сьогодні. На особливу увагу заслуговують дослідження щодо процесуальної сутності окремих слідчих дій з елементами примусу таких відомих вчених, як Р. С. Бєлкін, Л. В. Винницький, Ю. М. Грошевий, А. Є. Жалинський, В. О. Комаха, Ю. Л. Метелиця, В. Б. Первомайський, М. І. Порубов, М. В. Салтевський, І. Д. Спіріна, М. В. Терзієв, М. А. Чельцов. Питанням провадження примусових слідчих дій, зокрема провадженню обшуку і виїмки, у кримінально-процесуальному законодавстві західних держав присвячено роботи У. Бернама, Л. В. Головка, К. Ф. Гуценка, В. В. Молдавана, М. О. Пєшкова.
Однак, незважаючи на значну кількість наукових публікацій, і досі вчені не дійшли єдиної думки щодо визначення поняття кримінально-процесуального примусу та його заходів, визначення вичерпного переліку і поняття слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу та їхньої класифікації, процесуальних особливостей їх провадження та низки інших питань, які мають суттєве значення для ефективного розслідування кримінальної справи.
Актуальність зазначених вище питань обумовлюється також продовженням роботи як науковців, так і практиків над підготовкою нового Кримінально-процесуального кодексу України, в проектах якого врегулювання питань нашого дисертаційного дослідження потребує подальшого вдосконалення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з розробленим кафедрою кримінального процесу Харківського національного університету внутрішніх справ планом проведення актуальних наукових досліджень. Тема дисертаційного дослідження відповідає Пріоритетним напрямам дисертаційних досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006–2010 роки, затвердженим Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз проблемних питань, пов’язаних із визначенням переліку і процесуальних особливостей провадження слідчих дій з ознаками кримінально-процесуального примусу, пов’язаних із обмеженням гарантованих Конституцією прав громадян, та розробка науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства.
Для досягнення зазначеної мети дослідження було поставлено такі завдання:
– сформулювати існуючі в науці поняття «кримінально-процесуальний примус», «заходи кримінально-процесуального примусу», «слідчі дії»;
– розробити класифікацію заходів кримінально-процесуального примусу, з’ясувати їх ознаки та завдання, а також умови та підстави до застосування;
– надати вичерпний перелік слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу на досудовому слідстві, надати їх визначення та класифікацію;
– сформулювати визначення тих слідчих дій, які за запропонованою класифікацією автора відносяться до заходів кримінально-процесуального примусу;
– удосконалити визначення понять «житло», «інше володіння» особи, які необхідно використовувати у кримінально-процесуальному законодавстві;
– розробити класифікацію дій слідчого з одержання зразків для експертного дослідження;
– запропонувати та обґрунтувати умови, за яких обвинувачений може бути поміщений до відповідного медичного закладу для проведення у стаціонарі судово-медичної і судово-психіатричної експертиз;
– виявити прогалини і суперечності в питаннях правового регулювання провадження певних слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу;
– сформулювати науково-практичні рекомендації, спрямовані на подальше удосконалення кримінально-процесуального законодавства в частині процесуальних особливостей провадження окремих слідчих дій з ознаками кримінально-процесуального примусу.
Об’єктом дисертаційного дослідження є діяльність органів досудового слідства із забезпечення процедури застосування заходів кримінально-процесуального примусу на стадії досудового провадження у кримінальних справах.
Предметом дослідження є кримінально-процесуальний примус при провадженні слідчих дій.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використовувалися загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також низка спеціальних наукових методів. Так, історико-правовий метод застосовувався для вивчення генезису слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу, розвитку законодавства і становлення наукової думки. Формально-логічний метод було використано при розробці визначення та удосконалення понять «кримінально-процесуальний примус», «заходи кримінально-процесуального примусу», «умови застосування заходів кримінально-процесуального примусу», «підстави до застосування заходів кримінально-процесуального примусу», «слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу» тощо. Шляхом застосування структурного методу було визначено зміст певних конституційних прав особи. За допомогою порівняльно-правового методу здійснено порівняльний аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства України з відповідними положеннями проекту КПК та кримінально-процесуальним законодавством певних зарубіжних країн. Статистичний метод використовувався під час узагальнення та аналізу даних судової практики і даних Міністерства охорони здоров’я України. Метод моделювання і прогнозування було застосовано під час розробки науково-теоретичних моделей змін до чинного кримінально-процесуального законодавства України та проекту КПК України з метою його удосконалення, зокрема на етапі провадження слідчих дій з ознаками кримінально-процесуального примусу. Для отримання емпіричних даних застосовувався соціологічний метод дослідження: опитування слідчих за розробленою анкетою. Такий підхід дав можливість з урахуванням потреб практики обґрунтувати висновки і пропозиції щодо удосконалення норм кримінально-процесуального законодавства, що регулюють процедуру провадження слідчих дій, які є заходами кримінально-процесуального примусу, а також щодо необхідності регламентації в Кримінально-процесуальному кодексі України нових положень відносно процесуальних особливостей провадження таких слідчих дій.
Зазначені методи дослідження використовувалися в роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту та об’єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.
Інформаційну та нормативно-правову базу дисертаційного дослідження складають: Конституція; міжнародно-правові акти, чинне кримінальне, кримінально-процесуальне, цивільне, житлове законодавство України, роз’яснення постанов Пленуму Верховного Суду України; відомчі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ, Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоров’я України.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження є наукові роботи з філософії, загальної теорії держави і права, криміналістики, судової медицини, юридичної психології, прокурорського нагляду, кримінально-процесуального права.
Емпіричне підґрунтя дисертації становлять результати узагальненої практики Верховного Суду України, статистичні дані МВС та МОЗ України, результати узагальнення близько 200 кримінальних справ, по яких слідчі дії провадились із застосуванням заходів кримінально-процесуального примусу, результати анкетування слідчих ОВС України (опитано 230 слідчих) щодо їх думки до запропонованих дисертанткою пропозицій з доповнення і внесення змін до чинного кримінально-процесуального законодавства про порядок застосування заходів кримінально-процесуального примусу при провадженні слідчих дій, а також особистий досвід здобувача під час праці у слідчому підрозділі.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній літературі з кримінального процесу та криміналістики монографічним дослідженням теоретичних і практичних проблем застосування заходів кримінально-процесуального примусу під час провадження слідчих дій. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень, висновків та рекомендацій, які мають певний ступінь наукової новизни та виносяться на захист:
вперше:
– сформульовано авторське поняття слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу – це слідчі дії, провадження яких здійснюється шляхом застосування правомочним суб’єктом (слідчим, дізнавачем, начальником слідчого відділу, прокурором) до осіб – учасників кримінального процесу примусу в межах, необхідних для належного розслідування кримінальної справи з метою забезпечення діяльності щодо збирання та дослідження засобів кримінально-процесуального доказування, з’ясування інших обставин, які мають значення для справи, а також забезпечення відшкодування шкоди, спричиненої злочином;
– запропоновано класифікацію та вичерпний перелік слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу, виходячи із вимог загального кримінально-процесуального принципу недоторканності особи, що включає в себе як недоторканність самої особи, так і недоторканність її житла чи іншого володіння: а) слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу, що провадяться з метою одержання доказів безпосередньо від особи; б) слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу, що провадяться з метою одержання доказів із житла або іншого володіння особи;
– виходячи з визначення процесуальних особливостей провадження судово-медичної і судово-психіатричної стаціонарних експертиз, запропоновано та обґрунтовано умови, за яких обвинувачений може бути поміщений до відповідного медичного закладу для проведення таких експертиз у стаціонарі примусово;
удосконалено:
– поняття заходів кримінально-процесуального примусу – це заходи, пов’язані з обмеженням особистої недоторканності особи, що застосовуються посадовою особою у сфері кримінального судочинства до суб’єкта кримінально-процесуальних відносин незалежно від його волі й бажання, за наявності достатніх підстав і умов, регламентованих кримінально-процесуальним законом;
– визначення умов застосування заходів кримінально-процесуального примусу – це сукупність обставин, закріплених у нормах кримінально-процесуального законодавства, які за наявності достатніх підстав уможливлюють застосування під час кримінального провадження у справі посадовою особою (особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя) до суб’єкта кримінально-процесуальних відносин того чи іншого правомірного заходу кримінально-процесуального примусу;
– визначення підстав до застосування заходів кримінально-процесуального примусу – це сукупність фактичних даних (доказів), на яких ґрунтується застосування посадовою особою (особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя) під час кримінального провадження у справі до суб’єкта кримінально-процесуальних відносин певного правомірного заходу кримінально-процесуального примусу;
– зміст матеріально-правових та кримінально-процесуальних підстав застосування заходів кримінально-процесуального примусу, а саме: а) до матеріально-правових підстав слід відносити наявність об’єкта розслідування, судового розгляду, а не учасника процесу, як це пропонує більшість науковців, тому що свідок не є таким, але до нього можливе застосування примусу (наприклад, привід); б) до кримінально-процесуальних підстав слід відносити наявність достатніх даних, які вказують на порушення суб’єктом процесуальних обов’язків, що вимагає застосування до нього заходів кримінально-процесуального примусу;
набули подальшого розвитку:
– визначення та класифікація дій слідчого, пов’язаних з одержанням зразків для експертного дослідження шляхом поділу на групи за об’єктами, в яких проводилося їх одержання: 1 група – одержання експертних зразків шляхом їх відібрання від живої людини; 2 група – одержання експертних зразків шляхом їх виїмки за місцем знаходження;
– визначення поняття «накладення арешту на майно», при чому обґрунтовано, що така дія є спеціальною слідчою дією і заходом кримінально-процесуального примусу;
– сформульовано авторські пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного Кримінально-процесуального кодексу України (ст.ст. 32, 126, 183, 190, 199, 205, 310, нова ст. 1971) та його проекту № 1233 від 13 грудня 2007 (ст.ст. 6, 142, 261, 263, 270, 278, введення нового розділу 5) стосовно удосконалення процесуальних особливостей провадження окремих слідчих дій з ознаками кримінально-процесуального примусу.
Наукове і практичне значення отриманих результатів дисертації.
Сформульовані в дисертації наукові положення, пропозиції та висновки можуть бути використані:
– у науково-дослідній роботі – для подальшої розробки теоретичних та практичних проблем застосування заходів кримінально-процесуального примусу під час провадження слідчих дій;
– у правотворчості – щодо подальшого вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства, зокрема положень, які визначають порядок застосування заходів кримінально-процесуального примусу під час провадження слідчих дій;
– у правозастосовній діяльності – використання одержаних результатів дозволить поліпшити провадження певних слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу;
– у навчальному процесі – для підготовки підручників і навчальних посібників, методичних матеріалів з дисциплін «Кримінальний процес», «Досудове слідство в органах внутрішніх справ», а також у навчальному процесі юридичних вищих навчальних закладів України при вивченні зазначених дисциплін.
Результати дисертаційного дослідження впроваджені в практичну діяльність слідчих слідчого управління ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, слідчого управління ГУМВС України в Сумській області, слідчого управління ГУМВС України в Полтавській області, слідчого управління ГУМВС України в Харківській області, а також використовуються у навчальному процесі Одеського державного університету внутрішніх справ під час читання лекцій, проведення семінарських та практичних занять при вивченні дисциплін «Кримінальний процес» і «Досудове слідство в органах внутрішніх справ».
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, семи тезах науково-практичних конференцій і семінарів, з яких три міжнародні.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У ході проведеного дисертаційного дослідження отримано наукові і практичні результати, що сприятимуть вирішенню проблемних питань, пов’язаних із застосуванням кримінально-процесуального примусу під час провадження певних слідчих дій. Проведене дослідження дозволяє зробити низку теоретичних висновків, які відображають результати, що свідчать про досягнення мети дослідження та виконання всіх завдань, поставлених у вступі до роботи.
1. Кримінально-процесуальний примус – це засіб впливу у сфері кримінального судочинства посадових осіб (особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя) на суб’єктів кримінально-процесуальних відносин, пов’язаний з правовими обмеженнями особистого, майнового або організаційного характеру, шляхом застосування до них, за наявності встановлених законом достатніх підстав, процесуально-правових засобів запобігання діям, що становлять загрозу інтересам правосуддя, з метою забезпечення умов ефективного вирішення завдань кримінального судочинства.
2. Заходи кримінально-процесуального примусу – це заходи, пов’язані з обмеженням особистої недоторканності особи, які застосовуються у сфері кримінального судочинства посадовою особою (особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя) до суб’єкта кримінально-процесуальних відносин незалежно від його волі й бажання, за наявності достатніх підстав і умов, регламентованих кримінально-процесуальним законом.
3. Підстави до застосування заходів кримінально-процесуального примусу – це сукупність фактичних даних (доказів), на яких ґрунтується застосування посадовою особою (особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя) під час кримінального провадження у справі до суб’єкта кримінально-процесуальних відносин певного правомірного заходу кримінально-процесуального примусу.
4. Умови застосування заходів кримінально-процесуального примусу – це сукупність обставин, закріплених у нормах кримінально-процесуального законодавства, які за наявності достатніх підстав уможливлюють застосування під час кримінального провадження посадовою особою (особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя) до суб’єкта кримінально-процесуальних відносин того чи іншого правомірного заходу кримінально-процесуального примусу.
5. Слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу – це слідчі дії, провадження яких здійснюється шляхом застосування правомочним суб’єктом (слідчим, дізнавачем, начальником слідчого відділу, прокурором) до осіб – учасників кримінального процесу – примусу незалежно від їхньої волі й бажання в межах, необхідних для належного розслідування кримінальної справи, з метою забезпечення діяльності щодо збирання та дослідження засобів кримінально-процесуального доказування, з’ясування інших обставин, які мають значення для справи, а також забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної злочином.
6. Жоден з існуючих на сьогодні переліків слідчих дій, які є заходами кримінально-процесуального примусу, не є абсолютно вичерпним, з одного боку, а з другого – може містити зайві слідчі дії. Запропоновано такий вичерпний перелік та класифікацію слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу:
А. Слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу, що провадяться з метою одержання доказів безпосередньо від особи: а) особистий обшук; б) виїмка в особи; в) освідування; г) одержання (відібрання або вилучення) певних зразків для експертного дослідження; д) проведення судово-медичної або судово-психіатричної експертиз із поміщенням особи у відповідний медичний заклад;
Б. Слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу, що провадяться з метою одержання доказів із житла або іншого володіння особи: а) обшук приміщення; б) виїмка у приміщенні; в) огляд приміщення; г) накладення арешту на майно.
7. Обшук – це слідча дія, що є заходом кримінально-процесуального примусу, сутність якої полягає в дослідженні і обстеженні окремих осіб (незалежно від їхньої волі й бажання), займаних ними приміщень (житла або іншого володіння), ділянок місцевості з метою виявлення прихованих знарядь злочину, речей і цінностей, здобутих злочинним шляхом, розшукуваних осіб (також трупів чи тварин), інших предметів і документів, які мають значення для встановлення істини у кримінальній справі, а також забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна. У разі потреби обшук може бути проведений із застосуванням необхідних, передбачених законом, примусових заходів.
8. Виїмка – це слідча дія, яка є заходом кримінально-процесуального примусу і спрямована на вилучення в окремих осіб (незалежно від їхньої волі й бажання), із займаних ними приміщень (житла або іншого володіння) конкретних об’єктів (предметів, документів і цінностей), місце знаходження яких достовірно відоме, що мають значення для встановлення істини у кримінальній справі. У разі потреби виїмка може бути проведена із застосуванням необхідних передбачених законом примусових заходів.
9. Огляд – це слідча дія, яка є заходом кримінально-процесуального примусу і сутність якої полягає у виявленні, візуальному спостереженні і дослідженні слідів злочину та інших матеріальних джерел доказової інформації, оцінюванні та фіксації властивостей та ознак матеріальних об’єктів з метою отримання доказів і з’ясування обстановки вчинення злочину та інших обставин, які мають значення для встановлення істини у кримінальній справі. У разі потреби огляд може бути проведений із застосуванням необхідних примусових заходів, передбачених законом.
10. Накладення арешту на майно – це спеціальна слідча дія, яка є заходом кримінально-процесуального примусу і провадиться з метою забезпечення цивільного позову в кримінальній справі або можливої конфіскації майна, а також з метою фіксації в протоколі грошей, цінностей та інших речей, здобутих злочинним шляхом, у нижчеперелічених осіб незалежно від їхньої волі й бажання: в обвинуваченого, підозрюваного або осіб, які несуть кримінальну відповідальність відповідно до закону за їхні дії (батьки, опікуни, піклувальники та ін.), чи інших осіб, у яких знаходиться майно, набуте злочинним шляхом. Ця дія полягає у складанні протоколу про накладення арешту на майно, до якого додається опис майна (вкладів, цінностей, іншого майна), на які накладається арешт. Стосовно ж віднесення цієї слідчої дії до переліку заходів кримінально-процесуального примусу сумніву не виникає: таку слідчу дію буде проведено на підставі рішення слідчого незалежно від небажання підозрюваного або обвинуваченого. У разі потреби накладення арешту на майно може бути проведене із застосуванням необхідних передбачених законом примусових заходів.
11. У кримінально-процесуальному законодавстві під поняттям «житло» необхідно розуміти будь-яке житлове приміщення (у тому числі приміщення, які є його складовою), незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується особою для постійного або тимчасового проживання, а також інше приміщення або забудова, яка не належить до житлового фонду, але за своїм цільовим призначенням може бути використана для тимчасового проживання або перебування; а в окремих випадках (тривалого перебування) – купе і каюти, які займає особа у потязі або на кораблі.
12. У кримінально-процесуальному законодавстві під поняттям «інше володіння особи» необхідно розуміти об’єкт матеріального світу або природного середовища, незалежно від форми власності, який не є житлом (за своїм цільовим призначенням не придатний для постійного або тимчасового проживання), але може бути використаний для зберігання (постійного чи тимчасового) знарядь злочину, речей і цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також інших предметів і документів, які мають значення для встановлення істини у справі чи забезпечення цивільного позову. До іншого володіння слід відносити: земельну ділянку; гараж; будівлі господарського призначення, які за своїм цільовим призначенням не придатні для проживання (постійного чи тимчасового – сарай, літня кухня, комора, баня та інші надвірні будівлі; офісні приміщення); будь-який транспортний засіб (на який є відповідна державна реєстрація).
13. Освідування – це слідча дія, яка є заходом кримінально-процесуального примусу і провадиться у встановленій законом процесуальній формі слідчим (особою, що проводить дізнання) або прокурором, у необхідних випадках із залученням спеціаліста (у тому числі медика), з метою встановлення та засвідчення наявності на тілі особи незалежно від її волі й бажання (підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка) слідів злочину, особливих прикмет, інших ознак і властивостей, які мають доказове значення у справі.
14. Одержання (відібрання або вилучення) зразків для експертного дослідження – це слідча дія, яка є заходом кримінально-процесуального примусу і полягає в отриманні у встановленій законом процесуальній формі слідчим або органом дізнання об’єктів, необхідних для проведення експертного дослідження з речовими доказами з метою їх ідентифікації і встановлення родової (групової) належності, а також встановлення інших обставин справи шляхом: а) їх відібрання (в разі необхідності за участю медичного працівника або спеціаліста) від особи (підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка) незалежно від її волі й бажання; або б) їх вилучення незалежно від волі і бажання у особи або в будь-яких місцях.
15. Дії слідчого з одержання зразків для експертного дослідження необхідно класифікувати таким чином: 1 група – одержання експертних зразків шляхом їх відібрання від живої людини; 2 група – одержання експертних зразків шляхом їх виїмки за місцем знаходження.
16. Особистий обшук – це слідча дія, яка є заходом кримінально-процесуального примусу і полягає в обстеженні особи незалежно від її волі й бажання в установленій законом процесуальній формі (її тіла, одягу, взуття, супутніх предметів) та провадиться з метою виявлення, дослідження і вилучення приховуваних знарядь злочину, доказів, речей і цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також інших предметів і документів, що мають значення для встановлення істини у справі.
17. Виїмка в особи предметів і документів – це слідча дія, яка є заходом кримінально-процесуального примусу і спрямована на вилучення безпосередньо в особи незалежно від її волі й бажання (з її тіла, одягу, взуття, супутніх речей) конкретних об’єктів (предметів, документів і цінностей), місцезнаходження яких достовірно відоме, що мають значення для встановлення істини у кримінальній справі.
18. Судово-медична експертиза особи – це слідча дія, яка полягає у провадженні експертом (особою, що володіє необхідними спеціальними знаннями у сфері медицини) з особою, що підлягає дослідженню за дорученням органів дізнання, досудового слідства і суду в установленій законом процесуальній формі науково-практичного дослідження для вирішення конкретних питань медичного характеру, які виникають у процесі розслідування злочину і мають доказове значення для встановлення істини у справі.
19. Судово-психіатрична експертиза особи – це слідча дія, яка полягає у провадженні експертом (особою, що володіє необхідними спеціальними знаннями у сфері психіатрії) з особою, що підлягає дослідженню за дорученням органів дізнання, досудового слідства і суду в установленій законом процесуальній формі, науково-практичного дослідження у випадках, коли виникає сумнів щодо її психічної повноцінності, для вирішення конкретних питань психіатричного характеру, які виникають у процесі розслідування злочину і мають доказове значення для встановлення істини у справі.
20. Направлення на стаціонарну судово-медичну або судово-психіатричну експертизи можливе не тільки для обвинуваченого, але й для потерпілого та свідка. Проте застосувати до них примусове поміщення до стаціонару відповідного медичного закладу не можна. Стаціонарні судово-медична та судово-психіатрична експертизи обвинуваченого є заходами кримінально-процесуального примусу і полягають у проведенні цих експертиз (у разі необхідності тривалого спостереження за обвинуваченим або його дослідження) у стаціонарі відповідного медичного закладу незалежно від волі й бажання обвинуваченого.
21. Обвинувачений може бути поміщений до відповідного медичного закладу для проведення медичного спостереження або дослідження (стаціонарної судово-медичної експертизи):
А. Добровільно – коли обвинувачений не заперечує проти поміщення його у відповідний медичний заклад.
Б. Примусово – а) якщо до обвинуваченого раніше було обрано запобіжний захід – підписка про невиїзд, однак обвинувачений не хоче добровільно бути поміщеним до медичного закладу, така процедура проводиться примусово з поміщенням його до стаціонару медичного закладу загального типу із забезпеченням обвинуваченому відповідної охорони; б) якщо до обвинуваченого раніше було обрано запобіжний захід – взяття під варту, і цей запобіжний захід не може бути замінений, обвинуваченого поміщують до стаціонару слідчого ізолятора, і для медичного спостереження за ним або дослідження приходить відповідний лікар. У випадку, якщо для медичного дослідження необхідна спеціальна медична апаратура, проводиться тимчасове перевезення обвинуваченого до відповідного медичного закладу загального типу під конвоєм.
22. Обвинувачений може бути поміщений до відповідного медичного закладу для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи примусово:
А. Якщо до особи було обрано запобіжний захід – взяття під варту, і цей запобіжний захід не може бути замінений, особа повинна бути поміщена до відповідного медичного закладу закритого типу. Строк знаходження особи у стаціонарі психіатричного закладу під час проведення експертизи враховується у строк тримання особи під вартою.
Б. У випадку, якщо до особи було обрано запобіжний захід – підписка про невиїзд, але особа відмовляється бути поміщеною до стаціонару добровільно, слідчий сам (а у випадку чинення опору – із конвоєм) доставляє обвинуваченого до стаціонару психіатричного закладу, де передає відповідну постанову та матеріали кримінальної справи для проведення експертизи.
23. Враховуючи те, що кримінально-процесуальний закон не розкриває змісту примусу при провадженні обшуку та виїмки, а стосовно провадження освідування, одержання зразків для експертного дослідження, накладення арешту на майно, огляду про примус взагалі не згадує, запропоновано та обґрунтовано внести відповідні зміни до чинного КПК України.
24. Розроблено пропозиції і рекомендації щодо внесення змін і доповнень до статей 32, 49, 126, 183, 190, 199, 205, 310 чинного Кримінально-процесуального кодексу України (див. додаток А), а також до проекту Кримінально-процесуального кодексу України (див. додаток Б).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдумаджидов Г. А. Проблемы совершенствования предварительного расследования / Г. А. Абдумаджидов [отв. ред. И. Ф. Крылов] – Ташкент: Фан, 1975. – 148 с.
2. Абдумаджидов Г. А. Усиление гарантий прав и законных интересов граждан при производстве следственных действий / Г. А. Абдумаджидов // Актуальные проблемы совершенствования производства следственных действий : сб. науч. тр. – Ташкент, 1982. – С. 37–55.
3. Абдумаджидов Г. А. Расследование преступлений (Процессуально-правовое исследование) / Г. А. Абдумаджидов. – Ташкент : Узбекистан, 1986. – 190 с.
4. Алексеева Л. Б. Принуждение и ответственность в механизме уголовно-процессуального регулирования / Л. Б. Алексеева // Вопросы борьбы с преступностью. – 1979. – Вып. 30. – С. 76–80.
5. Аленин Ю. П. Процессуальные особенности производства следственных действий / Ю. П. Аленин. – О. : Центрально-Украинское изд-во, 2002. – 264 с.
6. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 1 півріччі 2008 року (за даними судової статистики), підготовлений управлінням вивчення та узагальнення судової практики Верховного суду України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/8751F9D3F3F52C90C2257 524004AEF84?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=8751F9D3F3F52C90C2257524004AEF84&Count=500& .
7. Антонов И. А. Нравственно-правовые критерии уголовно-процессуальной деятельности следователей / И. А. Антонов. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. – 236 с.
8. Аристотель. Политика. Метафизика. Аналитика / Аристотель [пер. с древнегреч.]. – М. : Эксмо ; С.Пб. : Мидгард, 2008. – 960 с.
9. Арсентьев В. Д. Тактика производства следственного осмотра и следственного эксперимента / В. Д. Арсентьев, В. П. Колмаков. – Х. : Юрид. ин-т, 1956. – 48 с.
10. Бажанов Л. В. Предварительное следствие / Л. В. Бажанов // Советский уголовный процесс : учебник / под общ. ред. М. И. Бажанова и Ю. М. Грошевого. – К. : Вища школа, 1978. – 471 с.
11. Бандурка С. А. Расследование преступлений (уголовно-процессуальные проблемы) : монография / С. А. Бандурка. – Х. : Основа, 2000. – 230 с.
12. Баулин О. В. Правовые санкции, принуждение и ответственность как гарантии процессуальной самостоятельности дознавателя / Баулин О. В., Карпов Н. С.// Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС ім.10-річчя незалежності України. – 2004. – № 3. – С.212–219.
13. Безлепкин Б. Т. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации : (постатейный) / Б. Т. Безлепкин. – М. : КНОРУС, 2002. – 822 с.
14. Белкин Р. С. Собирание, исследование и оценка доказательств / Р. С. Белкин. – М.: Наука, 1966. – 294 с.
15. Белкин Р.С. Криминалистика и доказывание / Р. С. Белкин, А. И. Винберг. – М. : Юрид. лит., 1969. – 215 с.
16. Белозеров Ю. Н. Производство следственных действий : учеб. пособ. / Ю. Н. Белозеров, В. В. Рябоконь. – М. : МССШМ МВД СССР, 1990. – 66 с.
17. Бернам Уильям. Правовая система США / У. Бернам. – Вып. 3. – М. : Новая юстиция, 2007. – 1216 с.
18. Біленчук П. Д. Основи криміналістичної тактики / П. Д. Біленчук, А. П. Гель. – Винниця, 2001. – 112 с.
19. Большая советская энциклопедия [выпущенная изд-вом «Советская энциклопедия» в 1969–1978 гг., изд. 3-е] [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://slovari.yandex.ru/dict/bse.
20. Большой энциклопедический словарь: философия, социология, религия, эзотеризм, политэкономия / гл. науч. ред. и сост. С. Ю. Солодовников. – Мн. : МФЦП, 2002. – 1008 с.
21. Борець Т. Забезпечення конституційних прав і свобод при проведенні обшуку у житлі чи іншому володінні особи / Т. Борець // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 9. – С. 141–144.
22. Быховский И. Е. Процессуальные и тактические вопросы системы следственных действий : автореф. дисс. … д-ра юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза» / И. Е. Быховский. – М., 1976.– 32 с.
23. Быховский И. Е. Выемка (В помощь следователю, прокурору) / И. Е. Быховский // Социалистическая законность. – 1982. – № 1. – С. 54–56.
24. Вандышев В. В. Уголовный процесс : курс лекций / В. В. Вандышев. – С.Пб. : Юрид. центр Пресс, 2004. – 997 с.
25. Василенко Д. Л. Захист прав і свобод громадян при освідуванні / Д. Л. Василенко // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 6. – С. 51–56.
26. Васильев В. В. Практическое руководство следователя / В. В. Васильев, У. А. Усманов. – М. : ПРИОР, 1999. – 224 с.
27. Васильев В. Л. Юридическая психология / В. Л. Васильев. – С.Пб.: Питер, 2001. – 640 с. : ил. – (Сер. «Учебник нового века»).
28. Винницкий Л. В. О процессуальной сущности освидетельствования / Л. В. Винницкий // Актуальные проблемы совершенствования производства следственных действий. – Ташкент, 1982. – С. 25.
29. Винницкий Л. В. Теория и практика освидетельствования на предварительном следствии (по материалам Казахской ССР) : учеб. пособ. / Л. В. Винницкий. – Караганда, 1982. – 100 с.
30. Висновок Головного науково-експертного управління на Проект КПК України №1233 від 13 грудня 2007 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/ zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=31115.
31. Висновок Верховного Суду України на проект Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України» (щодо підвищення ефективності і законності кримінального процесу) (реєстр. № 3226 від 25 вересня 2008 року) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/ clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/e86f124f3213a231c225750e 004b740e?OpenDocument.
32. Висновок Верховного Суду України на проект Закону України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» (щодо приведення окремих положень КПК у відповідність із Конституцією України та Кримінальним кодексом України) (реєстр. № 3104 від 2 вересня 2008 року) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/ clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/12ca6f6bf84a6bcfc22574ef005268b3?OpenDocument.
33. Висновок Верховного Суду України на проект Закону України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» (щодо усунення штучних перешкод у діяльності правоохоронних органів) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/ vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/c8788b8260ad58b3c225740b00326779?OpenDocument.
34. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранные произведения; пер. с нем. / Макс Вебер / сост., общ. ред. и послесл. [с. 736–739] Ю. Н. Давыдова ; предисл. П. П. Гайденко [с. 5–41]; коммент. А. Ф. Филиппова. – М.: Прогресс, 1990. – 804 с.
35. Великий тлумачний словник сучасної української мови. 170 000 слів / уклад. і гол. ред. В. Г. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. – 1428 с.
36. Великий тлумачний словник сучасної української мови. 250 000 слів (з дод. і допов. / уклад. і гол. ред. В. Г. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.
37. Ветрова Г. Н. Уголовно-процессуальная ответственность / Г. Н. Ветрова. – М. : Наука, 1987. – 113 с.
38. Врублевський О. С. Примусове провадження слідчих дій – інститут кримінально-процесуального права / О. С. Врублевський // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2001. – № 4. – С. 65–70.
39. Врублевський О. С. Диференціація повноважень суду та прокуратури при розгляді клопотань про провадження слідчих дій у житлі чи іншому володінні особи / О. С. Врублевський // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 5. – С. 88–90.
40. Всеобщая декларация прав человека // Социология власти. – 2005. – № 6. – С. 174–179.
41. Гасанов К. К. Основные права человека: Вопросы неотчуждаемости / К. К. Гасанов ; Московский ун-т МВД России ; Фонд содействия правоохранительным органам «Закон и право». – М. : ЮНИТИ-ДАНА; Закон и право, 2003. – 64 с. – (Приложение к журналу «Вестник Московского университета МВД РФ»).
42. Головко Л. В. Дознание и предварительное следствие в уголовном процессе Франции / Л. В. Головко. – М. : Спартак, 1995. – 130 с.
43. Гражданский кодекс Украины : комментарий / под ред. Е. О. Харитонова, О. М. Калитенко. – Х., 2004. – Т. 1. – С. 588–589.
44. Громов В. И. Дознание и предварительное следствие : Методика расследования преступлений : Осмотр места преступления : сб. науч. тр. / В. И. Громов. – М. : ЛексЭст, 2003. – 544 с. – (Антология криминалистики). Перепечатано с изданий: Дознание и предварительное следствие. Юридическое издательство НКЮ РСФСР. – М., 1926; Методика расследования преступлений. Издательство НКВД РСФСР. – М., 1929; Осмотр места преступления. Издательство НКВД. – М., 1931.
45. Громов Н. А. Уголовный процесс России : учеб. пособ. / Н. А. Громов. – М. : Юристъ, 1998. – 552 с.
46. Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики / Г. Гросс. – Новое изд., перепеч. с изд. 1908 г. – М. : ЛексЭст, 2002. – 1088 с.
47. Грязін В. І. Підготовка та призначення судових експертиз : посібник / В. І. Грязін, В. К. Гіжевський, О. І. Рощін. – К. : Школа, 2004. – 560 с.
48. Гуценко К. Ф. Уголовный процесс западных государств / К. Ф. Гуценко, Л. В. Головко, Б. А. Филимонов. – изд. 2-е, доп. и испр. – М. : Зерцало-М, 2002. – 528 с.
49. Давлетшин А. Х. Уголовно-процессуальное принуждение и воспитательное воздействие при допросе свидетеля / А. Х. Давлетшин // Уголовно-процессуальное принуждение и ответственность, их место в решении задач предварительного расследования : сб. науч. тр. / Министерство внутренних дел СССР ; Высш. следств. школа. – Волгоград : ВСШ МВД СССР, 1987. – С. 50–56.
50. Даев В. Г. Взаимосвязь уголовного права и процесса / В. Г. Даев. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1982. – 112 с.
51. Денисюк А. Н. Некоторые вопросы принудительного освидетельствования / А. Н. Денисюк // Эффективность применения мер уголовно-процессуального принуждения органами предварительного расследования в системе МВД СССР : учеб. пособ. / отв. ред. А. Я. Дубинский. – К. : НИиРИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф. Э. Дзержинского, 1985. – С. 24–32.
52. Денисюк С. Ф. Обыск в системе следственных действий (Тактико-криминалистический анализ) : науч.-практ. Пособ. / С. Ф. Денисюк, В. Ю. Шепитько. – Х. : Консум, 1999. – 160 с.
53. Долженко Н. И. Процессуальный порядок получения образцов для сравнительного исследования / Н. И. Долженко // Вестник криминалистики. – 2005. – № 3. – С. 52–55.
54. Дубинский А. Я. Меры пресечения в советском уголовном процессе : учеб. пособ. / А. Я. Дубинский, А. М. Сербулов. – К. : НИиРИО КВШ МВД СРСР им. Ф. Э. Дзержинского, 1980. – 52 с.
55. Дубинский А.Я. Понятие эффективности применения мер процессуального принуждения / А. Я. Дубинский // Эффективность применения мер уголовно-процессуального принуждения органами предварительного расследования в системе МВД СССР : учеб. пособ. / отв. ред. А. Я. Дубинский. – К. : НИиРИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф. Э. Дзержинского, 1985. – С. 6–16.
56. Европейская конвенция о защите прав человека и основних свобод. – К. : Українська правнича фундація, Рада Європи, 1997. – 38 с.
57. Експертизи у судовій практиці / за заг. ред. В. Г. Гончаренка. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 388 с.
58. Еникеев М. И. Юридическая психология : учеб. для вузов / М. И. Еникеев. – М. : Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999.– 517 с.
59. Ефимичев С. П. Освидетельствование в практике следственных органов / С. П. Ефимичев, З. З. Зинатуллин // Проблемы предварительного следствия. – Волгоград, 1979. – Вып. 9. – С. 26–29.
60. Ефимичев С. П. Следственный осмотр : учеб. пособ. / С. П. Ефимичев, Н. И. Кулагин, А. Е. Ямпольский ; МВД СССР ; Высш. следств. школа. –Волгоград, 1983. – 36с.
61. Ефимичев С.П. Уголовно-процессуальное принуждение и место мер пресечения в решении задач предварительного расследования / С. П. Ефимичев // Уголовно-процессуальное принуждение и ответственность, их место в решении задач предварительного расследования : сб. науч. тр. / Мин-во внутренних дел СССР ; Высш. следств. Школа. – Волгоград : ВСШ МВД СССР, 1987 – С. 22–35.
62. Ефимичев П. С. Обыск / П. С. Ефимичев // Российский следователь. – 2007. – № 4. – С. 6–8.
63. Жалинский А. Э. Освидетельствование на предварительном следствии : автореф. дисс. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 : «Уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза» / А. Э. Жалинский. – М., 1964. – 20 с.
64. Жалинский А. Э. Освидетельствование в советском уголовном процессе / А. Э. Жалинский. – Львов, 1964. – 75 с.
65. Жбанков В. А. Получение образцов для сравнительного исследования : учеб. пособ. / В. А. Жбанков. – М. : УМЦ при ГУК МВД РФ, 1992. – 51 с.
66. Жеребкін В. Є. Логіка : підруч. для юрид. вузів і фак. – Х. : Основа, 1995. – 256 с.
67. Житловий Кодекс України : закон Української РСР від 30 червня 1983 року № 5464-X // ВВР Української РСР. – 1983. – Додаток до № 28. – Ст. 573.
68. Жогин Н. В. Предварительное следствие в советском уголовном процессе / Н. В. Жогин, Ф. Н. Фаткуллин. – М. : Юрид. лит., 1965. – 367 с.
69. Зауваження та пропозиції Судової палати у кримінальних справах та правового управління Верховного Суду України до проекту Кримінально-процесуального кодексу України (реєстр. № 1233 від 13 грудня 2007 року) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/ vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/9ad0ffb8f0f6f05ec225740a00514500? ОpenDocument.
70. Зеленецкий В. С. Прокурорский надзор за исполнением закона о всестороннем, полном и объективном исследовании обстоятельств уголовного дела в стадии предварительного расследования / В. С. Зеленецкий. – Х.: ИПК Генеральной прокуратуры Украины, 1990. – 92 с.
71. Зинатуллин З. З. Уголовно-процессуальное принуждение и его эффективность (Вопросы теории и практики) / З. З. Зинатуллин. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1981. – 136 с.
72. Исаев М. А. Толковый словарь древнерусских юридических терминов. От договоров с Византией до уставных грамот Московского государства / М. А. Исаев. – М. : Спарк, 2001. – 119 с.
73. История политических и правовых учений : учеб. для вузов. – Изд. 2-е, стереотип. / под общ. ред. чл.-кор. РАН, д-ра юрид. наук, проф. В. С. Нерсесянца. – М. : Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 2000. – 736 с.
74. Ільченко С. Визначення підстав для проведення обшуку / С. Ільченко // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 4. – С. 144–147.
75. Інструкція про порядок організації охорони приміщень і територій відділень судово-психіатричної експертизи та режиму тримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на судово-психіатричну експертизу : затв. спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров’я України від 4 листопада 1996 р. № 751/338.
76. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз: затв. наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. №53/5 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 46. – Ст. 1715.
77. Інструкція про проведення судово-медичної експертизи: затв. наказом Міністерства охорони здоров’я від 17 січня 1995 р. № 6 // Судові експертизи в Україні : зб. нормат. актів : станом на 15 червня 2002 р. – К., 2002. – С. 190–196.
78. Інструкція з організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими структурними підрозділами органів внутрішніх справ України у розкритті та розслідуванні злочинів : затв. наказом МВС України від 31.03.2008 р. № 160 (Додаток 5).
79. Каминская В. И. Охрана прав и законных интересов граждан в уголовно-процессуальном праве / В. И. Каминская // Советское государство и право. –№ 10. – 1968. – С. 32–34.
80. Клюкова М. Е. Приостановление предварительного следствия в связи с психическим или иным тяжким заболеванием обвиняемого / М. Е. Клюкова, В. П. Малков // Правоведение. – 1991. – Т. 1. – С. 64–68.
81. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України : навч. посіб. / Є. Г. Коваленко. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.
82. Коврига З. Ф. Уголовно-процессуальное принуждение / З. Ф. Коврига. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1975. – 175 с.
83. Колмаков В. П. Тактика производства следственного осмотра и следственного эксперимента / В. П. Колмаков. – Х. : Юрид. ин-т, 1956. – 48 с.
84. Коляда П. В. Проблеми досудового слідства у кримінальному процесі / П. В. Коляда. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 208 с.
85. Комаров В. К. Психологические и этические аспекты тактики освидетельствования несовершеннолетних / В. К. Комаров // Вопросы правовой технологии и судебной экспертизы : межвуз. сб. науч. трудов. – Свердловск : УрГУ. – 1979. – С. 77–80.
86. Конституція України : Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. із змін. внесен. Законом № 2222-IV від 8 груд. 2004 р. [ВВР, 2005, № 2, ст. 44]. – К. : Парлам. вид-во, 2006. – 160 с.
87. Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення) : зб. нормат. актів / автори-упоряд. С. В. Лінецький, М. І. Мельник, А. М. Ришелюк. – К. : Атіка, 2000. – 896 с.
88. Корнуков В. М. Меры процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве / В. М. Корнуков. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1978. – 137 с.
89. Криминалистика : учеб. для вузов / Т. В. Аверьянова, Р. С. Белкин, Ю. Г. Корухов, Е. Р. Россинская ; под ред. засл. деятеля науки РФ, проф. Р. С. Белкина. – М. : НОРМА, 2000. – 990 с.
90. Кримінальний кодекс України : закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ [у редакції вiд 16.02.2010 р.] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=234114&p=121490544360 6898
91. Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон України від 28 грудня 1960 р. [у редакції вiд 01.04.2010 р.] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1001-05
92. Криминалистика : [учеб. для сред. юрид. учеб. завед.] ; под ред. Р. С. Белкина. – М. : Юрид. лит., 1974. – 672 с.
93. Кудин Ф. М. Принуждение в уголовном судопроизводстве / Ф. М. Кудин. – Красноярск : Изд-во Красноярск. ун-та, 1985. – 135 с.
94. Кудин Ф. М. Подозрение как условие применения мер процессуального принуждения / Ф. М. Кудин // Уголовно-процессуальное принуждение и ответственность, их место в решении задач предварительного расследования : сб. науч. трудов / Мин-во внутр. дел СССР ; Высшая следственная школа. – Волгоград : ВСШ МВД СССР, 1987. – С. 39–45.
95. Ланге М. Древнее русское уголовное судопроизводство (ХIV – первая половина XVII в.) / М. Ланге. – С.Пб., 1884. – 215 с.
96. Леви А. А. Обыск : справочник следователя / А. А. Леви, А. И. Михайлов. – М. : Юрид. лит., 1983. – 97 с.
97. Лившиц Ю. Д. Меры процессуального принуждения в советском уголовном процессе / Ю. Д. Лившиц. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1958. – 17 с.
98. Лившиц Ю. Д. Меры пресечения в советском уголовном процессе / Ю. Д. Лившиц. – М. : Юрид. лит., 1964. – 138 с.
99. Лифшиц Е. М. Тактика следственных действий / Е. М. Лифшиц, Р. С. Белкин. – М. : Новый юрист, 1997. – 176 с.
100. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право : курс лекцій / Л. М. Лобойко. – 2-е вид., змін. і доп. – К. : Істина, 2008. – 488 с.
101. Локк Джон. О государственном правлении / Джон Локк // Социология власти. – 2005. – № 6. – С.149–173.
102. Лук'янчиков Є. А. Сукупність доказів як умова прийняття процесуальних рішень / Є. А. Лук'янчиков, Д. П. Письменний // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2004. – № 2. – С. 233–237.
103. Лупинская П. А. Законность и обоснованность решений в уголовном судопроизводстве / П. А. Лупинская. – М. : ВЮЗИ, 1972. – 79 с.
104. Любичев С. Г. Этические основы следственной тактики / С. Г. Любичев. – М. : Юрид. лит., 1980. – 95 с.
105. Макаренко Є. І. Експертизи на досудовому слідстві : навч. посіб. / Є. І. Макаренко, О. В. Негодченко, В. М. Тертишник. – Дніпропетровськ, 2001. – 204 с.
106. Макаренко Є. І. Огляд місця події : навч. посіб. / Є. І. Макаренко, О. В. Негодченко, В. М. Тертишник. – Дніпропетровськ : Дніпр. юрид. ін-т МВС, 2001. – 162 с.
107. Маляренко В. Т. Конституційні засади кримінального судочинства / В. Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 318 с.
108. Маляренко В. Т. Про недоторканність житла та іншого володіння особи як засади кримінального судочинства / В. Т. Маляренко // Кримінальний процес України: стан та перспективи розвитку : навч. посіб. – К., 2004. – С. 79–82.
109. Маринів В. В. Принцип особистої недоторканості в кримінальному процесі України : автореф. дис. на здобуття ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза » / В. В. Маринів. – Х., 1999. – 19 с.
110. Маркс Н. А. Криминалистическая характеристика преступления и функции освидетельствования // Межвузовский сборник научных трудов. – Вып. 69 : Криминалистические характеристики в методике расследования преступлений. – Свердловск : УрГУ, 1978. – С. 116–126.
111. Махов В. Н. Уголовный процесс США (досудебные стадии) : учеб. пособ. / В. Н. Махов, М. А. Пешков. – М. : ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1998 . – 208 с.
112. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийнятий 16 грудня 1966 р. Генеральною асамблеєю ООН [Док. ООН А/RES/2200 А (XXI)] (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР №2148-VIII від 19.10.1973 р.) [Електронний ресурс]. – CD-издательство Правовая информационная система «Инфодиск» Законодательство Украины, 2006. – 1 электрон. опт. диск (CD-диск): Систем. требования: ПК не ниже Р-233, ОЗУ-32 Мб с лицензионными ОС Windows 95OSR2/98/NT SP6/2000/XP.
113. Метелица Ю. Л. Судебно-психиатрическая экспертиза потерпевших / Ю. Л. Метелица. – М. : Юрид. лит., 1990. – 208 с.
114. Михайленко А. Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан / А. Р. Михайленко. – К.: Юринком Интер, 1999. – 448 с.
115. Михайленко О. Р. Нагляд прокуратури за додержанням законності при застосуванні заходів, пов’язаних з обмеженнями особистої волі громадян / О. Р. Михайленко // злочини проти особистої волі людини: Міжнародний наук.-практ. семінар/ Харків, 19-20 вересня 2000р./ Зб.матеріалів. – Х. ПФ «Книжкове видавництво «Листвиця Марії», 2000. – С. 73 –76.
116. Михайленко А. Р. Прокуратура України: підручник / О. Р. Михайленко. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 296 с.
117. Михеєнко М. М. Кримінальний процес України / М. М. Михеєнко. – К. : Либідь, 1992. – 427 с.
118. Михеєнко М. М. Кримінальний процес України : підручник / М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Шибіко. – 2-е вид., перероб і доп.– К. : Либідь, 1999. – 536 с.
119. Міл Джон Стюарт. Про свободу. Роздуми про представницьке врядування. Поневолення жінок / пер. з англ. Є. Мірошніченко. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. – 463 с.
120. Молдован В. В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США : навч. посіб. / В. В. Молдован, А. В. Молдован. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
121. Молдован А. В. Кримінальний процес: Україна, Франція, Англія, США : навч. посіб. / А. В. Молдован. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 352 с.
122. Москалева Т. Н. Этика уголовно-процессуального доказывания (Стадия предварительного расследования) / Т. Н. Москалева. – М. : Спарк, 1996.– 124 с.
123. Назаров В. Обмеження прав громадян у кримінальному процесі / В. Назаров // Вісник Академії прокуратури України. – 2006. – № 3. – С. 76–80.
124. Назаров В. В. Право на свободу й особ