КРИМІНОЛОГІЯ ВЕРБАЛЬНОЇ АГРЕСІЇ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………...3
Розділ 1 ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВЕРБАЛЬНОЇ АГРЕСІЇ
1.1. Поняття та загальна характеристика кримінальної вербальної агресії...........14
1.2. Види кримінальної вербальної агресії...............................................................36
Розділ 2 КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНОЇ ВЕРБАЛЬНОЇ АГРЕСІЇ
2.1. Кримінологічна класифікація злочинів, які є проявами кримінальної вербальної агресії........................................................................................................41
2.2. Незлочинна вербальна агресія як фонове явище для кримінальної вербальної агресії............................................................................................................................47
2.3. Кримінальна вербальна агресія та її криміногенні фактори............................57
2.4. Особистість вербального агресивного злочинця..............................................81
2.5. Мотивація кримінальної вербальної агресії....................................................107
2.6. Кримінальна відповідальність за злочини, які є проявами кримінальної вербальної агресії......................................................................................................118
Розділ 3 ПОПЕРЕДЖЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВЕРБАЛЬНОЇ АГРЕСІЇ
3.1. Проблема нейтралізації підвищеної агресивності..........................................131
3.2. Усунення та нейтралізація умов, сприяючих кримінальній вербальній агресії (профілактика)...........................................................................................................149
3.3. Запобігання та припинення кримінальної вербальної агресії....................... 163
ВИСНОВКИ...............................................................................................................176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................183
ДОДАТКИ..................................................................................................................200

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Політичні, економічні та соціальні зміни в Україні, перехід до громадянського суспільства та будівництва правової держави характеризується двома тенденціями: з одного боку – це демократизація та лібералізація усіх сфер суспільного життя та проведення відповідних правових реформ, а з другого – загострення соціальних протиріч та широке розповсюдження міжособистісних та міжгрупових конфліктів. Вони проявляються в різноманітних формах агресивної поведінки, в тому числі й злочинної. Це може бути як фізична агресія (вбивство, нанесення шкоди здоров’ю людини), так і вербальна (злочинні погрози, знущання, образа та наклеп). На відміну від фізичної, вербальна агресія залишається поки що поза увагою вчених-кримінологів. Не вивчені чинники такої поведінки, механізм вчинення цих злочинів. До цього часу не розроблено комплексу заходів їх попередження. Вербальні агресивні злочини тісно пов’язані зі злочинами проти життя та здоров’я особи. Згідно зі статистичними даними, наприклад, кожному другому насильницькому злочину, що вчиняється на побутовому ґрунті, неодноразово передували погрози вбивством або нанесенням тяжкої шкоди, але винні не притягувались до кримінальної відповідальності, що могло б запобігти більш небезпечним злочинам.
З огляду на це є актуальним вивчення кримінальної вербальної агресії та злочинів, що є її проявами, не лише в теоретичному аспекті, але й для встановлення їх чинників, розробки заходів спеціально-кримінологічного попередження з метою захисту людини і суспільства від таких злочинів і попередження більш небезпечних (вбивство, нанесення тілесних ушкоджень тощо).
Різною мірою ця проблема була предметом наукового інтересу українських та зарубіжних кримінологів та криміналістів, таких як: А.І. Алексеєв, Ю.М. Антонян, М.І. Бажанов, О.М. Бандурка, Н.А. Беляєв, С.В. Бородін, В.Д. Бринцев, В.В. Голіна, П.С. Дагель, І.М. Даньшин, О.М. Джужа; А.І. Долгова, В.П. Ємельянов, М.І. Єникеєв, С.Н. Єникополов, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, С.М. Іншаков, О.М. Костенко, А.І. Коробеєв, Л.Н. Кривоченко, В.І. Кудрявцев, В.М. Куц, Р.С. Левертова, О.М. Литвак, В.В. Лунєєв, П.С. Матишевський, А.В. Наумов, М.І. Панов, Е.Ф. Побєгайло, І.В. Самощенко, В.Н. Сафонов, А.Б. Сахаров, О.Д. Сітковська, А.А. Тер-Акопов, А.І. Тузов, В.Н. Туляков, В.П. Філонов та інші. Вона також розглядалась в роботах відомих криміналістів кінця ХІХ – початку ХХ ст. Л.С. Белогриць-Котляревського, Я.Г. Северського, Н.С. Таганцева.
Проблемі агресивної поведінки, в тому числі і злочинної, присвячені роботи фізіологів, психологів, психіатрів та соціологів: Б.А. Базими, Л.М. Балабанової, П.Б. Ганнушкіна, Н.І. Жинкіна, Д.А. Кікнадзе, І.А. Кудрявцева, А.Н. Леонтьєва, І.П. Павлова, А.Р. Ратинова, Н.А. Ратинової, С.А. Рубінштейна, Т.Г. Румянцевої, А.М. Семенюк, І.М. Сеченова, В.А. Соболєва, та інших.
Але водночас із цим слід зазначити, що саме кримінальна вербальна агресія, її детермінанти досліджені далеко не повністю. І це свідчить про актуальність і необхідність виконання дослідження з метою встановлення останніх та розробки рекомендацій для спеціально-кримінологічного попередження таких злочинів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами темами. Тема затверджена кафедрою кримінального права та кримінології Національного Університету внутрішніх справ МВС України, Вченою Радою цього ж навчального закладу. Робота виконана у відповідності з планом науково-дослідної діяльності кафедри на 1999-2002рр. Дослідження здійснене згідно з основними напрямками, визначеними Указом Президента України №143 від 18 лютого 2002 р. “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” (п.1); Наказом МВС України №356 від 11 травня 2001р.”Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 років” (п.7) та грунтується на основних положеннях “Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю в Україні на 2001-2005рр.”, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000р.
Метою дослідження є визначення поняття “кримінальна вербальна агресія”, розробка класифікацій кримінальної вербальної агресії за різними підставами, встановлення чинників і основних умов, які породжують кримінальну вербальну агресію, а також розробка рекомендацій щодо їх раннього виявлення та усунення.
Для цього автору було необхідно вирішити наступні завдання:
1) на основі сучасних психологічних, соціологічних, кримінологічних досліджень визначити поняття кримінальної вербальної агресії та її види, встановити основні чинники та умови вербальної агресивної поведінки, яка визнається злочином;
2) визначити типові криміногенні фактори вербальної агресивної злочинності;
3) розробити кримінологічну класифікацію злочинів, які є проявами кримінальної вербальної агресії за різними підставами;
4) встановити нові особливості психологічного портрету особистості вербального агресивного злочинця та мотивації таких злочинів;
5) скласти кримінологічну характеристику та рекомендації щодо попередження найбільш актуальних вербальних агресивних злочинів;
6) обґрунтувати доцільність внесення змін до кримінального законодавства про відповідальність за вчинення таких злочинів;
7) розробити рекомендації щодо впровадження у життя системи заходів попередження кримінальної вербальної агресії та закордонного досвіду розгляду справ про такі злочини в альтернативних судових органах, впровадження в судову систему України інституту мирових суддів.
Об’єктом дослідження є кримінальна вербальна агресія як особливий, один з найнебезпечніших видів деструктивної поведінки.
Предметом дослідження є вербальні агресивні злочини, які передбачені чинним кримінальним законодавством України, їх причини та умови, особистість вербального агресивного злочинця, особливості мотивації таких злочинів, кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за них, а також суб’єкти та заходи попередження вербальних агресивних злочинів.
Методологія дисертаційного дослідження базується на психологічних засадах вивчення агресивної поведінки, сформульованих в працях З. Фрейда, Е. Фромма, К. Лоренца, К. Юнга та інших, ідеї провідної ролі особистості у виборі вчинку, яка випливає із філософських концепцій Ж.П. Сартра, Е. Берна, В. Франка, Е.А. Позднякова, теорії мовних актів американського філософа Дж. Остіна. Широко використовуються методи логіко-семантичний, системно-структурного аналізу, соціологічні та психологічні методи дослідження, юридичний аналіз правових норм і практики їх застосування, методи класифікації, групування, порівняльно-концептуальний метод.
За допомогою логіко-семантичного методу розроблено поняття кримінальної вербальної агресії, визначено її сутність і особливості (підрозділ 1.1).
Системно-структурний метод дозволяє розглядати кримінальну вербальну агресію як сукупність злочинів, що вчиняються за допомогою слова, яка, в свою чергу, має певні зв’язки з агресивною злочинністю взагалі, а також з агресивними незлочинними вчинками (погрози, знущання тощо), які є фоновими явищами для останньої (підрозділ 2.2, 2.3).
Такі соціологічні методи, як анкетування та опитування дозволили визначити основні якості злочинців, що скоїли вербальні агресивні злочини, причини й умови таких злочинів (підрозділ 2.4). Для цього за спеціально розробленим опитувальним листом вивчались матеріали 160 кримінальних та особових справ засуджених за вербальні агресивні та агресивно-корисливі злочини, проводилось анкетування 153 осіб, що відбувають покарання за скоєння цих злочинів. Проводилось анкетування контрольної групи з метою встановлення громадської думки щодо причин та умов вербальної агресивної злочинності та суспільної небезпеки таких злочинів – 150 осіб. Це сприяло формуванню широкої емпіричної бази дослідження, яка забезпечує репрезентативність його висновків.
Тестування як психологічний метод дозволив дослідити, які прояви агресивності найбільш притаманні вербальним агресивним злочинцям (підрозділ 2.4). Для цього за спеціально розробленим тестом проводилось тестування осіб, що скоїли вербальні агресивні злочини – 150 осіб.
Юридичним аналізом кримінально-правових норм, що передбачають кримінальну відповідальність за вербальні агресивні злочини, встановлено, що деякі з цих норм потребують певних змін, що, в свою чергу, дозволить більш ефективно їх застосовувати (підрозділ 2.6).
Метод класифікації та групування застосовано для визначення видів кримінальної вербальної агресії за різними підставами (підрозділи 1.2, 2.1).
Порівняльно-концептуальний метод дає можливість використовувати все розмаїття заходів загально-соціального та спеціально-кримінологічного попередження вербальних агресивних злочинів і фонових явищ, які з ними пов’язані (розділ 3).
Проводився контент-аналіз преси за період з 1994 по 2003рр.
Наукова новизна дослідження визначається насамперед об’єктом дослідження. У дисертації дістали подальший розвиток кримінологічні дослідження агресивної поведінки людини, яка визначена чинним Кримінальним Кодексом України як злочинна, а саме агресивних злочинів, які вчиняються за допомогою слова (різноманітні погрози, неправдиві свідчення в суді, неправдиві повідомлення про загрозу безпеці громадян тощо).
Найбільш важливими з нових теоретичних положень, висновків та практичних пропозицій, які сформульовані в дисертаційному дослідженні, є:
1. Вперше сформульовано поняття кримінальної вербальної агресії, під якою розуміється цілеспрямована, деструктивна поведінка, яка виражається в особливому виді інформаційних діянь – вербальних (словесних), що мотивовані ворожістю до людей, суспільства і наносять шкоду життю, здоров’ю, честі, гідності і правам людини, викликають у неї психічний дискомфорт (стан напруги, тривоги, страху та інші негативні емоції), за які діючим законодавством передбачена кримінальна відповідальність.
Подальший розвиток отримало вивчення причин та умов кримінальної вербальної агресії. Безпосередньою (спеціальною) причиною кримінальної вербальної агресії є недоліки людської особистості (психічна неврівноваженість, психопатії, акцентуації особистості, підвищений рівень агресивності, бездуховність тощо).
2. Вперше запропоновано класифікацію кримінальної вербальної агресії за різними підставами. Вона може бути: активною – прямою (погроза вбивством або знищенням майна); активною – непрямою (неправдиве повідомлення про вчинення злочину, яке отримується правоохоронними органами); пасивна – пряма (відмова в спілкуванні); пасивна – непряма (відмова свідка дати свідчення в суді або на досудовому слідстві).
Залежно від мети, яку переслідує злочинець, кримінальну вербальну агресію можна розділити на ворожу (метою якої є нанесення шкоди потерпілому) і інструментальну (мета якої інша, ніж нанесення шкоди. Наприклад, бажання самоствердитись).
Залежно від того, чи мала місце провокація з боку потерпілого, кримінальну вербальну агресію можна розділити на реактивну та проактивну (спровоковану потерпілим чи іншими особами).
3. Подальшого розвитку отримало вивчення нових фонових для агресивної злочинності явищ, до яких відносяться недоліки сімейного виховання, особливо його агресивні стилі, негативне близьке оточення, широке розповсюдження в суспільстві агресії в міжособистісних стосунках. До цих умов слід віднести і такі фонові явища, (незлочинні погрози, адміністративні та цивільно-правові вчинки), інтенсивний розвиток яких може перерости в вербальні агресивні злочини.
4. Дістало подальший розвиток визначення критеріїв кримінологічної класифікації вербальних агресивних злочинів. Хоча ці злочини і знаходяться в різних розділах Особливої частини КК України, їх об’єднують деструктивні, руйнівні тенденції суб’єкта, дії якого мотивовані ворожістю та ненавистю до людей, суспільства і ставлять за мету нанесення їм шкоди. Тому до таких злочинів можна віднести будь-який умисний злочин.
Ці злочини можна розділити на наступні види:
- насильницькі злочини проти життя, здоров’я, честі та гідності, прав людини: погроза вбивством, доведення до самогубства тощо;
- насильницько-корисливі злочини: розбій грабіж, вимагання, які вчиняються з погрозою застосування насильства чи шантажем;
- агресивні посягання на державу, громадську безпеку, громадський порядок та порядок управління: хуліганство, завідомо неправдиві повідомлення про небезпеку громадянам та об’єктам власності тощо;
- незаконні агресивні вербальні дії представників влади, що вчиняються за допомогою психічного насильства: перевищення влади, примушування давати показання тощо.
5. Дослідженням встановлено, що немає якостей, які притаманні лише особистості вербального агресивного злочинця. Можна лише говорити про підвищену частоту таких якостей як підвищений рівень агресивності, тривожність, конфліктність, акцентуації особистості, які характерні для таких осіб, порівняльно з особами, які не скоїли вербальні агресивні злочини.
6. Набуло подальшого розвитку дослідження мотивації агресивних злочинів, яка може бути ворожою (злочинець при вчиненні злочину має мету нанести шкоду потерпілому) та інструментальною (мета злочинця інша – наприклад, самоствердження особи). Дії злочинців часто бувають полімотивними (при вчиненні злочину особа керується кількома мотивами) і не завжди можуть бути ними усвідомлені.
7. Обґрунтовано необхідність змін деяких кримінально-правових норм, які передбачають кримінальну відповідальність за вчинення вербальних агресивних злочинів. А саме:
а) у ст. 259 КК України, що передбачає настання кримінальної відповідальності за завідомо неправдиві повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності з 16 років, на думку дисертанта, вік кримінальної відповідальності за скоєння цього злочину слід знизити до 14 років. Це відповідає усім умовам введення пониженого віку кримінальної відповідальності, а також сучасній ситуації, що характеризується широким розповсюдженням у світі тероризму та злочинів з ним пов’язаних.
б) ст.ст.129 та 195 КК України передбачають кримінальну відповідальність за погрозу вбивством та знищенням майна при наявності реальних підстав побоюватися таких погроз. На думку дисертанта, найбільш важливим для встановлення реальності погроз є інтенсивність психічної травми, її систематичність, що в першу чергу, зумовлює суспільну небезпеку такої інформаційної (вербальної) дії. Справи про ці злочини повинні бути віднесені до справ приватного звинувачення, що дозволить потерпілому активно відстоювати свої права та інтереси. Крім того, такі погрози часто носять невизначений характер і тому слід встановити кримінальну відповідальність не лише за погрозу вбивством, а і за погрозу нанесення тяжких тілесних ушкоджень.
в) у новому аспекті досліджено вербальну агресію як спосіб вчинення вбивства та інших злочинів проти життя особи. Так, психічна травма, яка наноситься вербальними агресивними діями, сама по собі може викликати смерть особи, яка страждає захворюванням серця та судинної системи. Заподіяння такій особі психічної травми особою, якій було відомо про хворобливий стан, при наявності мети позбавлення життя, повинно визнаватись вбивством.
Підмова до самогубства особи, яка не усвідомлює цього акту, а також створення обстановки, з якої у потерпілого немає виходу, з метою скоєння ним самогубства повинно також розглядатись як вбивство. Суб’єктивна сторона доведення до самогубства (ст.120 ККУ) характеризується як умислом, так і необережністю. Але, на наш погляд, у випадках вчинення цього з прямим визначеним умислом має місце не доведення до самогубства, а навмисне вбивство, яке характеризується особливим способом його вчинення.
г) ґрунтуючись на теорії криміналізації, дисертант аргументовано доводить, що у законодавця не було належних підстав для декриміналізації таких вербальних агресивних суспільно-небезпечних діянь, як образа та наклеп. Вони відповідали і відповідають зараз усім підставам криміналізації. Склалася дивна ситуація, коли розділ ІІІ Особливої частини КК України називається “Злочини проти волі, честі та гідності”, але жодного злочину, основним безпосереднім об’єктом якого є честь та гідність у собі не містить.
8. Удосконалено, а деякі сформульовано вперше напрямки спеціально-кримінологічного попередження кримінальної вербальної агресії:
- своєчасна діагностика психічних аномалій та акцентуацій осіб з девіантною поведінкою, яка характеризується агресивними вчинками;
- організація ефективної допомоги особам, які проявляють підвищену агресивність та їх примусове лікування у процесі відбування покарання;
- психологічний захист населення від психопатичних епідемій.
9. Аргументовано висновок, що важлива роль у попередженні кримінальної вербальної агресії належить органам внутрішніх справ, різним їх підрозділам та службам. Своєчасне втручання в сімейні та інші побутові конфлікти, вирішення їх з урахуванням інтересів сторін, притягнення до різних видів відповідальності за незлочинні прояви агресивної поведінки дозволить запобігти більш небезпечним злочинам проти особи.
10. Пропонується ширше використовувати альтернативні кримінальному покаранню види відповідальності за агресивні вербальні злочини: примусове лікування за рахунок злочинця, відшкодування шкоди потерпілому від злочину, примусові соціальні “тренувальні” курси для осіб з підвищеною агресивністю тощо, використовуючи при цьому закордонний досвід. Умовою звільнення від кримінальної відповідальності за деякі вербальні агресивні злочини (наприклад, погрози) разом з відшкодуванням шкоди потерпілому слід визнавати і добровільне проходження психолого – психіатричного лікування злочинця за власний рахунок.
11. Запропоновано ввести в судову систему України інститут мирових суддів, які поряд з виконанням інших своїх обов’язків будуть розглядати кримінальні справи про злочини, які є проявами кримінальної вербальної агресії.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в наступному:
а) у галузі науково-дослідницької діяльності – матеріали дисертації можуть сприяти вивченню причин і умов агресивної злочинності та розробки заходів щодо спеціально-кримінологічного попередження;
б) у правотворенні – пропозиції по вдосконаленню кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вербальні агресивні злочини, можуть бути використані для внесення змін до відповідних статей КК України
в) у правоохоронній діяльності – сформульовані пропозиції та рекомендації щодо попередження вербальних агресивних злочинів можуть бути використані безпосередньо працівниками правоохоронних органів в своїй роботі;
г) в навчальному процесі – положення й висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з кримінології, в науково-дослідній роботі викладачів, ад’юнктів, курсантів та слухачів.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювались на науково-практичних конференціях ад’юнктів та магістрантів, які відбулись у квітні 2000, 2001 та травні 2002 р. в Національному університеті внутрішніх справ (м. Харків) та першій обласній конференції молодих науковців “Тобі, Харківщино, пошук молодих”, яка проводилась 19-20 березня 2002 р. в Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого (м. Харків). Матеріали дисертації використовуються при викладанні курсу кримінології в Національному університеті внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення та рекомендації дисертаційного дослідження викладені у п’яти наукових статтях автора, які опубліковані у фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями роботи. Вона складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури в кількості 226 джерел на 17 сторінках, додатків на 3 сторінках. Загальний обсяг роботи становить 202 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В дисертації обґрунтовуються наступні висновки та рекомендації:
1) Кримінальна вербальна агресія – це цілеспрямована, деструктивна поведінка, яка виражається в особливому виді інформаційних діянь – вербальних (словесних), що мотивовані ворожістю до людей, суспільства і наносять шкоду життю та здоров’ю, честі та гідності, правам людини або викликають у неї психічний дискомфорт (стан напруги, тривоги, страху та інші негативні емоції), за які діючим законодавством передбачена кримінальна відповідальність.
Вона має велику різноманітність проявів, які в залежності від різних підстав можна розподілити на наступні види:
- залежно від спрямованості – пряма та непряма;
- залежно від засобів, за допомогою яких скоюються агресивні вербальні дії – активна та пасивна;
- залежно від мети вербальних агресивних дій – ворожа та інструментальна;
- залежно від суб’єктного складу осіб, які скоюють вербальні агресивні дії – індивідуальна та групова;
- залежно від того чи мала місце з боку потерпілого чи інших осіб провокація вербальної агресивної поведінки – реактивна та проактивна;
2) “Кримінальна вербальна агресія” являється більш ширшим поняттям, ніж поняття “психічне насильство” і охоплює усі вербальні агресивні дії, які спрямовані не тільки на фізичних осіб (які мають психіку), а і стосовно юридичних осіб, які не мають психіки. Психічне насильство являється лише одним із проявів кримінальної вербальної агресії, яке застосовується до об’єктів які мають психіку (фактично лише фізичних осіб).
3) Незлочинна вербальна агресія має тісний зв’язок з кримінальною вербальною агресією. Вона має з нею одну природу та являється “фоновим” явищем для неї. Сімейні ті інші побутові конфлікти, взаємні незлочинні погрози та образи обумовлюють в майбутньому у людей, які часто ведуть себе агресивно можливість вчинення ними агресивних злочинів. Правоохоронним органам слід оперативно реагувати на тривалі конфлікти, систематичні погрози, притягати винних до адміністративної та інших видів відповідальності, що в свою чергу дозволить попередити вербальні та інші агресивні злочини (вбивства, нанесення тяжкої шкоди).
4) Кримінальна вербальна агресія та злочини, які є її проявами обумовлюються тим ж факторами, що і агресивна злочинність взагалі. Безпосередньою (спеціальною) причиною кримінальної вербальної агресії є недоліки людської особистості (психічні хвороби, психопатії, акцентуації особистості, такі якості, як підвищений рівень агресивності, тривожності тощо).
Характеризуючи особистість вербального агресора слід зазначити, що взагалі немає якихось значних особливостей, які характеризують особистість вербального злочинця порівняно з законослухняними громадянами. Злочинці, які скоїли вербальні агресивні злочини за своїми психологічними якостями мало чим відрізняються від інших людей і тому не слід шукати в них надзвичайно негативних особистісних якостей.
Суб’єктивні причини агресивної поведінки завжди вступають у взаємодію з об’єктивними умовами: конкретною життєвою ситуацією, віктимною поведінкою потерпілого тощо і тільки разом з ними обумовлюють скоєння вербального агресивного злочину.
5) Мотивацію цих злочинів характеризує її ворожий або інструментальний характер. Перша має своєю основною метою нанесення шкоди потерпілому, бажання скривдити його. Другу характеризує бажання досягти іншої мети, ніж бажання безпосередньо нанести шкоду потерпілому, наприклад, корислива мета. Дуже часто зустрічається негативістська мотивація агресивних вербальних дій – актуальна потреба людини таким чином виділитись з інших, ствердитись в своїх очах та очах інших людей. Більшість вербальних агресивних злочинів являються полімотивними – обумовлюються зразу кількома мотивами. Всі ці особливості мотивації цих та і інших злочинів повинні ураховуватись при встановленні мотивів злочину. Слід ураховувати і те, що мотивація і мотивіровка (пояснення злочинцем причин скоєння злочину) не являються тотожними. Мотив злочину може не лежати на поверхні і для його встановлення слід встановити багато обставин об’єктивного та суб’єктивного характеру. Встановлення істинного мотиву (мотивів) злочину дозволить диференціювати кримінальне покарання.
6) Кримінально-правові норми, які передбачають кримінальну відповідальність за деякі вербальні агресивні злочини потребують змін та доповнень:
а) кримінальна відповідальність за статтею 259 КК України – “Завідомо неправдиві повідомлення про небезпеку громадянам та об’єктів власності” повинна наступати не з 16 років, а з 14 років. Зниження віку кримінальної відповідальності за цей злочин відповідає усім умовам зниження віку кримінальної відповідальності.
б) диспозиції статей 129 та 195 Кримінального Кодексу України передбачають кримінальну відповідальність за погрозу вбивством та знищенням майна при наявності реальних підстав побоюватись такої погрози. На думку дисертанта, найбільш важливим для встановлення реальності погроз є інтенсивність психічної травми, її повторність та систематичність, що і обумовлює суспільну небезпеку такого виду інформаційних дій.
Досить часто погрози вбивством носять невизначений характер і тому слід ввести кримінальну відповідальність не тільки за погрозу вбивством, а і за погрозу нанесенням тяжких тілесних ушкоджень.
Ці злочини слід відмежовувати від виявлення умислу та готування до скоєння вбивства чи знищення майна. Погроза вбивством та знищенням майна являються певним видом суспільно-небезпечних дій – інформаційних, які впливають безпосередньо на психіку потерпілого та примушують його відчувати страх, тривогу за своє життя та власність. Виявлення умислу – це лише намір скоїти злочин, який не має необхідної для злочину суспільної небезпеки. Готування до вбивства та знищення майна на відміну від погроз супроводжується не тільки інформаційними діями, а і фізичними – підшукування чи пристосування засобів чи знарядь вчинення злочину, підшукування співучасників.
в) в деяких випадках вербальна агресія є способом скоєння вбивства. Так психічна травма сама по собі може викликати смерть особи, яка страждала захворюванням серця та судинної системи. Заподіяння такій особі психічної травми особою, якій було відомо про хворобливий стан при наявності мети позбавлення життя та прямого визначеного умислу повинно визнаватись вбивством.
г) підмова до самогубства особи, яка не усвідомлює цього акту, а також створення обстановки, з якої у потерпілого не має виходу з метою вчинення ним самогубства повинно також розглядатись як вбивство. Суб’єктивна сторона доведення до самогубства (ст. 120 КК України) характеризується як умислом так і необережністю. Але на погляд автора, якщо в такому злочині мав місце прямий визначений умисел, то мову слід вести не про доведення до самогубства, а про навмисне вбивство, яке характеризується особливим способом його вчинення.
д) на погляд автора, для декриміналізації таких суспільно-небезпечних діянь як образа та наклеп у законодавця не було жодних підстав. Вони відповідали і зараз відповідають всім умовам криміналізації. Розділ III Особливої частини Кримінального Кодексу України, який називається “Злочини проти волі, честі та гідності” не має жодного злочину, основним безпосереднім об’єктом якого були б честь та гідність особи.
6) Основними напрямками загально-соціального попередження кримінальної вербальної агресії як і кримінальної агресії взагалі є своєчасна діагностика психічних аномалій та акцентуацій у осіб з девіантною поведінкою; організація ефективної допомоги особам, які проявляють підвищену агресивність та їх примусове лікування в процесі відбування покарання; психологічний захист населення від психопатичних епідемій. Для реалізації цих напрямків попередження повинні бути створені центри, консультації, кабінети психологічної допомоги, в яких за допомогою психотерапії, сімейної терапії, групової психотерапії проводилось консультування та лікування таких осіб. Для раннього виявлення агресивних осіб повинні використовуватись новітні інформаційні технології у вигляді розробки тестів, тренінгів для навчання соціальним навичкам не агресивної поведінки в складних життєвих ситуаціях. Важливе місце в цій роботі повинен зайняти медикаментозний метод з використанням медичних препаратів, які знижують рівень агресивності особи. Повинні використовуватись і нетрадиційні засоби попередження агресивної злочинності, які з успіхом застосовувались в інших країнах (наприклад, групова медитація).
Захистити населення від психопатичних епідемій країна може і повинна шляхом постійного контролю за засобами масової інформації, які пропагандують культ жорстокості та насильства. За такі дії засоби масової інформації повинні лишатися без ліцензії на право транслювання чи видання. Держава, її відповідні установи та організації повинні зрозуміти, що психологічна безпека її громадян має не менш важливе значення ніж безпека фізична.
7) Важлива роль в спеціально-кримінологічному попередженню кримінальної вербальної агресії та злочинів, які є її проявами належить органам внутрішніх справ, їх структурним підрозділам. Значну роль в цьому належить службі дільничних інспекторів міліції. Дільничний безпосередньо взаємодіє з громадянами. Постійна робота по вирішенню побутових та сімейних конфліктів, своєчасне реагування на факти постійних погроз, образ, знущань, притягання винних до адміністративної та кримінальної відповідальності не дозволить перерости їм в небезпечні злочини проти особи, її життя та здоров’я.
Значну роль в попередженні вербальних агресивних злочинів виконує слідчий. В рамках розслідування кримінальних справ слідчий може встановити факти погроз, знущань тощо і винести мотивовану постанову на адресу відповідних організацій та установ, недоліки в роботі яких стали умовами таких дій з вимогою їх виключення в майбутньому. Можна також вирішити питання про порушення кримінальних та адміністративних справ відносно осіб, які скоїли такі вчинки.
Кримінальна вербальна агресія досить часто може бути спрямована проти членів сім‘ї і часто стосовно дітей. Тому належну роль в попередженні таких дій в цьому повинна відігравати кримінальна міліція у справах неповнолітніх. Це можуть бути дії по роз’єднанню сім’ї, вилучення дітей з сімей, де відносно них скоювались агресивні дії, притягання винних до цивільної, адміністративної та кримінальної відповідальності. Цій роботі сприятиме Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” від 15.11.2001 року, який наділяє працівників правоохоронних органів додатковими повноваженнями по попередженню різних видів насильства в сім’ї.
8) На думку дисертанта слід створити в органах внутрішніх справ службу профілактики, яка була ліквідована у 1991році і яка безпосередньо займалась питаннями попередження злочинності, в тому числі і кримінальної вербальної агресії. Це обумовлюється наступними причинами:
- сучасною криміногенною ситуацією;
- відсутністю коштів для ефективної боротьби зі злочинністю;
- наявністю підготовлених кадрів (випускники соціально-психологічного факультету НУВС та інших навчальних закладів системи МВС).
9) Для більш ефективного проведення попереджувальних заходів слід організувати добровільні народні дружини, але вже на якісно новому рівні з використанням власного та закордонного досвіду діяльності таких організацій. Взаємодія ОВС з суспільством дозволить оперативно реагувати на злочини та ефективно їх розслідувати та попереджувати.
10) Слід ширше використовувати альтернативні кримінальному покаранню види стягнень за вчинення деяких вербальних агресивних злочинів, використовуючи при цьому закордонний досвід. Це може бути примусове проходження лікування за рахунок винної особи, яка має підвищений рівень агресивності та скоїла вербальний агресивний злочин, спеціальних “тренувальних” курсів соціальних навичок спілкування та взаємодії з іншими громадянами тощо.
11) Було б доречно справи про такі злочини, як погрози вбивством або знищенням майна визнати справами приватного звинувачення.
12) В нашій державі назріла необхідність введення в судову систему України інституту мирових суддів. Процедура розглядання справ а таких судах буде значно простішою та скорішою. Окрім цього, він розгрузив би районні суди від нескладних кримінальних (особливо приватного обвинувачення) та адміністративних справ і дозволив їм більш ефективніше займатися більш складними справами. Для цього слід внести відповідні зміни до Закону України “Про судоустрій в Україні” та розробити механізм впровадження мирового суду в судову систему України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Евангелие от Иоанна 1:1
2. Павлов И. П. 20-летний опыт обьективного изучения высшей нервной деятельности (поведения ) животных. Условные рефлексы. – Л.: Биомедгиз, 1938. – 771 с.
3. Бачинин В. А. Философия, мир, человек, социум. – Х.: ХИВД, 1994. – 86 с.
4. Матвеев В. С. Загадки и резервы психики. – Свердловск. Изд-во Уральского Университета, 1994. – 238 с.
5. Словник іншомовних слів / укладачі Морозов С.М.; Шкарапута Л.М. – К.: Наукова думка, 2000. – 680 с.
6. Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” від 15.11.2001.// Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №10. – С. 210-215.
7. Бандурка А.М., Зелинский А.Ф. Вандализм. – Х.: Университет внутренних дел, 1996. – 199 с.
8. Кримінальне право. Особлива частина / За ред. Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я. – Х.: Юрінком-Інтер, 2001. – 496 с.
9. Изард К. Эмоции человека. – М.: Изд-во Московского Университета, 1980. – 440 с.
10. Дельгадо Х. Мозг и сознание. – М.: Мир, 1971. – 264 с.
11. Хекгаузен Х. Мотивация и деятельность. Соч. в 2-х т. Т. 1. – М.: Педагогика, 1986. – 391 с.
12. Ратинов А.Р. Насилие, агрессия, жестокость. М.: Изд-во Московского Университета, 1990. – 253 с.
13. Кудрявцев И.А., Ратинова Н.А. Криминальная агрессия. М.: Изд-во Московского Университета, 2000. – 192 с.
14. Достоевский Ф. М. Идиот. – М.: Художественная Литература, 1976. –582 с.
15. Фрейд З. Я и Оно // Фрейд З. Психология бессознательного. – М.: Наука, 1989. – 502 с.
16. Фрейд З. Разделение психологической личности. Введение в психоанализ. Лекции. – М.: Наука, 1989. – 455 с.
17. Юнг К. Проблемы души нашего времени. – М.: Прогресс, 1993. – 331 с.
18. Лоренц К. Агрессия. – М.: Изд-во Московского Университета, 1994. – 175 с.
19. Адлер А. Индивидуальная психология / Хрестоматия по истории зарубежной психологии. – М.: Наука, 1986. – 286 с.
20. Бэрон Р., Ричадсон Д. Агрессия. – Спб.: Питер, 1999. – 351 с.
21. Фокс В. Введение в криминологию. – М.: Прогресс, 1980. – 312 с.
22. Антонян Ю.М., Еникеев М.И., Эминов В.Е. Психология преступника и расследования преступлений. – М.: Юрист, 1996. – 336 с.
23. Агрессия и насилие (обзор) // Актуальные проблемы буржуазной криминологии. М. – 1983. – Вып.3. – С. 29-42.
24. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. – М.: Республика, 1994. – 447 с.
25. Сеченов И.М. Избранные философские и психологические произведения. – М.: Госполитиздат, 1947. – 645 с.
26. Медынский Г.М. Избранные произведения в 2-х т. Т.2. – М.: Художественная Литература, 1973. – 624 с.
27. Креч Д., Кратчфилд Р., Ливсон Н. Несправедливость, агрессия, справедливость (сокращ. текст главы из книги “Елементы психики” // Вопросы психологии. – 1992. – №1/2. – С. 84-97.
28. Семенюк Л. М. Психологические особенности агрессивного поведения подростков и условия его коррекции. – М.: Флинта, 1998. – 93 с.
29. Новое в зарубежной лингвистике (сб.ст. ). Вып. 17. Теория речевых актов – М.: Прогресс, 1975. – 422 с.
30. Жинкин Н.И. Механизмы речи. – М.: Изд-во Академии педагогических наук, 1958. – 370 с.
31. Ковалев А.Г. Курс лекций по социальной психологии. – М.: Высшая школа, 1972. – 176 с.
32. Кудрявцев В.И. Причинность в криминологии. – М.: Юридическая литература, 1968. – 175с.
33. Общая психология / Петровский А.В., Ярошевский М.Г. – М.: Просвещение, 1976. – 479 с.
34. Панов Н. И. Преступление: методы, аспекты исследования и отражения в уголовном законе// Проблемы законности. Вып. 30. – Х.: 1975. – С. 125-134.
35. Пионтковский А. А. Учение о преступлении. – М.: Госюриздат, 1961. –320 с.
36. Северский Я.Г. Особенная часть русского уголовного права. – СПб.: Издание книжного магазина А.Ф. Цинзерминга, 1892. – 164 с.
37. Белогриц-Котляревский Л.С. Очерки русского уголовного. Часть общая и особенная. Лекции. Киев-Харьков. – Южно-русское издательство Ф.А. Йогансон, 1898. – 671 с.
38. Левертова Л.С. Соотношение обнаружения умысла и угрозы // Проблемы борьбы с преступностью. – Иркутск. – 1970. Вып.1. – С. 30-36.
39. Матышевский П.С. Ответственность за преступления против социалистической собственности. – К.: Вища школа, 1983. – 175 с.
40. Самощенко И.В. Ответственность за угрозу по уголовному праву Украины (Понятие, виды, спорные проблемы): Дис... канд. Юрид. наук: 12.00.09. – Х., 1997. – 222 с.
41. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Х.: Вища школа, 1982. – 161 с.
42. Туляков В. Н. Кримінологічні аспекти агресивної злочинності. // Радянське право. – 1989. – №12. – С. 10-15.
43. Гуггенбюль-Крейг А. Благо Сатаны. Парадоксы психологии. – СПб.: Норма, 1997. – 254 с.
44. Базыма Б.А. Психология агрессивного поведения. // Влада і насильство. Збірник наукових статей. – Х., 1997. – С. 132-138.
45. Ващенко И. В., Жадан П.А., Шевченко Л.А. Психолого-криминологические аспекты агрессивности женщин-преступниц. // Серийные убийства и их предупреждение: юридические и психологические аспекты. – Ростов-на-Дону., 1998. – С. 99-107.
46. Коробеев А.И. Уголовная наказуемость общественно-опасных деяний (основания установления, характер и реализация в деятельности органов внутренних дел): Учебное пособие. – Хабаровск: Изд-во Хабаровской высшей школы МВД СССР, 1986. – 79 с.
47. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Л.: Изд-во Ленинградского Университета, 1986. – 176 с.
48. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. М.: БЕК, 1997. – 560 с.
49. Дагель П.С. Условия установления уголовной наказуемости Правоведение. – 1975. – №4. – С. 68-71.
50. Филимонов В.Д. Криминологические основы уголовного права. Томск: Изд-во Томского Университета, 1981. – 213 с.
51. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. М.: Изд-во Академии МВД СССР, 1980. – 248 с.
52. Еникополов С.Н. Некоторые результаты исследования агрессии. // Личность преступника как объект психологического исследования. – М., 1979. –С. 105-112.
53. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. – К.: Юринком Интер, 1999. – 237 с.
54. Психология. Словарь под общ. ред. Петровского А.В. и Ярошевского М.Г. – М.: Изд-во политической литературы, 1990. – 491 с.
55. Зелинский А. Ф. Криминология. Курс лекций. – Х.: Прапор, 1996. – 260 с.
56. Литвак О.М. Про кримінальну агресію та її види // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. – №2. – С. 3-9.
57. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. Х.: Вища школа, 1983. – 128 с.
58. Классификация преступлений и ее значение для деятельности органов внутренних дел. / Под ред. Н.И. Загородникова. М.: Московская Высшая школа милиции МВД СССР, 1983. – 84 с.
59. Туляков В.А. Борьба с агрессивными отклонениями – эффективное средство профилактики насильственной преступности. // Проблемы правоведения. Межвузовский сборник. Вып.48. – К., 1987. – С. 94-98.
60. Хохряков Г.Ф. Криминология. – М.: Юристъ, 1999. – 512 с.
61. Антонян Ю.М. Преступление как предмет криминологического изучения. // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 34. – 1981. – С. 39-45.
62. Даньшин И.М. Введение в криминологическую науку. – Х.: Право, 1998. – 142 с.
63. Лермонтов М. Ю. Стихотворения, поэмы. Маскарад. Герой нашего времени. – М.: Художественная литература, 1985. – 679 с.
64. Комсомольская правда – 1996. – 6 июня.
65. Криминология / учебник для вузов под ред. Долговой. М.: Инфра М – Норма, 1997. – 779 с.
66. Кораблева Н.С. Власть и её язык в структуре человеческой субъективности. // Влада та насильство. – Х., 1998. – С. 40-44.
67. Гусейнов Г. Ч. Ложь как состояние сознания. // Вопросы философии. –1989. – №11. – С. 68-72.
68. Маслов В. Взгляд изнутри. // Комсомольская правда. – 2001г. – 4 марта.
69. Трахтенберг В. Ф. Блатная музыка (“жаргон тюрьмы”). Словарь. – СПб.: Типография А.Г. Розена, 1908. – 116 с.
70. Леонтьев А.А. , Шахнарович А.М. , Батов В.И. Речь в криминалистике и судебной психологии. – М.: Наука, 1977. – 62 с.
71. Мережковский Д. Грядущий Хам. // Большая Россия. Избранное. – Л.: Изд-во Ленинградского Университета, 1991. – 267 с.
72. Макаров Б.П. Наше будущее // Комсомольская правда. – 1996. – 3 апреля.
73. Достоевский Ф. М. Возвращение человека. – М.: Советская Россия, 1989. – 559 с.
74. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии М.: Наука, 1991. – 572 с.
75. Иванов Н.Г. Нравственность, безнравственность, преступность.// Государство и право. – 1994 – №1. – С. 21-27.
76. Антонян Ю. М. , Пахомов В.Д. Организованная преступность и борьба с ней. // Советское государство и право. – 1987. – №7. – С. 21-27.
77. Голоднюк М. Н. Проблемы социального и биологического в женской преступности // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1982. – Вып. 37. – С. 20 – 26.
78. Креч Д., Кратчфилд Р., Ливсон Н. Несправедливость, агрессия, справедливость. Сокращенный текст главы из книги Элементы психики // Вопросы психологии – 1992. – №1/2. – С. 84-97.
79. Волошина Л.А. Генезис агрессивно-насильственных преступлений // Насилие, агрессия, жестокость. Криминально-психологическое исследование. М., 1990. – С. 15-40.
80. Устинова В. В. Особенности формирования личности несовершеннолетних насильственных преступников // Насилие, агрессия, жестокость. Криминально-психологическое исследование. – М., 1990. – С. 46-56.
81. Соловьев С. Искусство – это прекрасное радостное дело. // Искусство кино. – 1994. – №7. – С. 10-14.
82. Тарасов К. А. В поисках выхода из ловушки экранного насилия. //Вестник Московского Университета. Сер.18. Социология и политология – 1999. ¬№4 – С. 125-137.
83. Голина В.В. Специально-криминологическое предупреждение преступлений (теория и практика): Дис... д-ра Юрид. наук: 12.00.08. – Х., 1994 – 569 с.
84. Иншаков С.М. Зарубежная криминология. – М.: Инфра М-Норма, 1997. – 383 с.
85. Тер-Акопов А. А. О правовых аспектах психологической активности и психологической безопасности человека // Государство и право. – 1993. – №4. – С. 88-93
86. Закалюк А.П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. – М.: Юридическая литература, 1986. – 191 с.
87. Мороз В.Ф. Делінквентність дітей до чотирнадцятирічного віку (кримінологічні проблеми ). – Дис... канд. Юрид. наук. – Х. – 1999. – 197 с.
88. Проблеми розвитку демократії та забезпечення рівних прав для жінок та чоловіків в Україні трансформаційного періоду. – К. – 1997. – 168 с.
89. Остроумов С.С. Некоторые вопросы методики проведения работы по изучению и предупреждению правонарушений среди несовершеннолетних. // Изучение и предупреждение правонарушений среди несовершеннолетних. – М. –1970. – С. 17-24.
90. Лановенко И.П. Пьянство и преступность. История проблемы. – К.: Наукова думка, 1989. – 528 с.
91. Толстой Л. Н. Полное собрание сочинений. Т. 2 – М.: Художественная литература, 1936. – 530 с.
92. Алексеев А.И. Криминология. Курс лекций. – М.: Щит-М, 1998. – 339 с.
93. Сахаров А. Б. Криминология и профилактика преступлений. – М.: Университет Дружбы народов, 1967. – 530 с.
94. Архів Фрунзенського районного суду М. Харкова – кримінальна справа 1 – 444/99.
95. Румянцева Т.Г. Агрессия: проблемы и поиски в западной философии и науке. – Минск: Университетское. – 1991. – 161 с.
96. Кони А.Ф. Избранное. – М.: Юридическая литература, 1973. – 496 с.
97. Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми. – К.: МВСУ. – 1998. – 97 с.
98. Криминология. Учебник для юрид. вузов под ред. В.И. Бурлакова и В.П. Сальникова. – СПб.: Лань, 1998. – 607 с.
99. Реан А.А. Агрессия и агрессивность личности. // Психологический журнал. Т.17. – 1996. – № 5. – С. 3-17.
100. Шнайдер Г.Й. Криминология – М.: Универс, 1994. – 502 с.
101. Архів Фрунзенського районного суду м. Харкова – кримінальна справа №1 – 32/99.
102. Аристотель. Большая этика. // Аристотель. Сочинения в 4 томах. Т.4 – М.: Мысль, 1983. – 832 с.
103. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990. – 366 с.
104. Спиркин А.Г. Сознание и самосознание. – М.: Политиздат, 1972. – 303 с.
105. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение. Норма и патология. – М.: Наука, 1982. – 287 с.
106. Сахаров А.Б. Об антиобщественных чертах личности преступника. // Советское государство и право – 1970. – №4. – С. 9-12.
107. Криминология / под ред. Кудрявцева В.Н., Эминова В.Е. – М.: Юристъ, 1994. – 511 с.
108. Витте С.Ю. Избранные воспоминания. – М.: Мысль, 1991. – 718 с.
109. Ашаффенбург Г. Преступление и борьба с ним. Уголовная психология для врачей и социологов – Одесса: Типография Т. Неймана, 1906. – 167 с.
110. Блувштейн Ю.Д. О содержании понятия личность преступника. // Теоретические проблемы учения о личности преступника. – М. – 1979. – С. 49-56.
111. Яковлев Я.М. Теория криминологии и социальная практика. М.: Изд-во Московского Университета, 1985. – 265 с.
112. Ратинов А.Р. Личность преступника: психологические аспекты // Новая Конституция и актуальные вопросы борьбы с преступностью. – Тбилиси – 1979. – С. 160-168.
113. Долгова А.И. Социально-психологическая характеристика личности преступника. – М.: Знание, 1975. – 236 с.
114. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000. –705 с.
115. Психология личности в трудах отечественных психологов. Хрестоматия по психологии. – СПб.: Питер, 2000. – 583 с.
116. Ситковская О.Д. Психология уголовной ответственности. – М.: Норма, 1998. – 272 с.
117. Механизм преступного поведения. / Под. Ред. В.Н. Кудрявцева. М.: Наука, 1981. – 296 с.
118. Соболев В.А., Ярмыш А.Н. Социальная агрессивность: опыт социологического исследования // Серийные убийства и их предупреждение: юридические и психологические аспекты. Материалы международной научно- практической конференции. Ч. 1. – Ростов-на – Дону – 1998. – С. 20-25.
119. Балабанова Л.М. Судебная патопсихология (вопросы определения нормы и отклонений). – Донецк: Сталкер, 1998. – 430 с.
120. Маркс К. Дебаты по поводу закона о краже леса. // Маркс К., Энгельс Ф. Полное собрание сочинений. Т. 1 – М.: Политиздат, 1973. – 576 с.
121. Голоднюк М. Н. Проблемы социального и биологического в женской преступности // Вопросы борьбы с преступностью – М., 1982. – Вып. 37. – С. 20-26.
122. Бессер-Зигмунд К. Магические слова. – СПб.: Питер, 1996. – 224 с.
123. Леонгард К. Акцентуированные личности – К.: Вища школа, 1989. –375 с.
124. Королев В. В. Психические аномалии как объект криминологического исследования // Советское государство и право. – 1985. – №5 . – С. 74-78.
125. Антонян Ю.М., Гульдан В. В. Криминальная патопсихология. – М.: Наука, 1991. – 243 с.
126. Ганнушкин П.Б. Особенности эмоционально-волевой сферы при психопатиях // Психология эмоций: Тексты. / Под ред.В.К.Вилюнаса – М.: Издательство МГУ, 1984. – 287 с.
127. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. – Л.: Медицина, 1983. – 255 с.
128. Флоренская Т.А. О некоторых совмещающих характеристиках личности в различных психологических направлениях // Материалы IV Всесоюзного съезда общества психологов – Томск. – 1971. – С. 72-81.
129. Архів Орджоникідзевського суду м. Харкова – кримінальна справа №1 – 332/98.
130. Архів Фрунзенського суду м. Харкова. – кримінальна справа № 1 – 728/98.
131. Истоки агрессии мужчин лежат в генах. // Сегодня – 2001. – 2 октября.
132. Резник Г.М. Личность преступника: правовое и криминологическое содержание // Личность преступника и уголовная ответственность. – Саратов. –1981. – С. 29-44.
133. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. – Х.: Изд-во при Харьковском Госуниверситете, 1986. – 166 с.
134. Даньшин И.Н. Преступность: Понятие и общая характеристика, причины и условия. – К.: УМК ВО, 1988. – 87 с.
135. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.: Наука, 1984. – 444 с.
136. Кикнадзе Д.А. Потребности, поведение, воспитание. – М.: Мысль, 1968. – 148 с.
137. Криминальная мотивация. / Под ред. В.Н. Кудрявцева. М.: Наука, 1986. – 286 с.
138. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975. – 304 с.
139. Зейгарник Б.В., Братусь Б.С. Очерки по психологии аномальной личности. – М.: Изд-во Московского Университета, 1980. – 169 с.
140. Асеев В.Г. Структурные характеристики мотивационной системы личности // Психологические проблемы социально регуляции поведения / Под ред. Шороховой Е.В., Бобневой М.И. М., 1976. – С. 172-192.
141. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1946. –705 с.
142. Литвак О.М. Злочинність, її причини та профілактика. – К.: Україна 1997. – 167 с.
143. Ситковская О.Д. Мотивация агрессивного поведения несовершеннолетних преступников // Насилие, агрессия, жестокость. Криминально-психологическое исследование. М., 1990. – С. 88-98.
144.Теплов Б.М. Психология. – М.: Учпедгиз, 1951. – 264 с.
145. Гогель С. Суд присяжных и экспертиза в России. – Ковна: Государственная типография, 1894. – 140 с.
146. Ратинов А.Р. Психология личности преступника: ценностно-нормативный подход. – В кн. Личность преступника как объект психологического исследования. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1979. – 108 с.
147. Тарарухин С.А. Установление мотива и квалификация преступлений. – К.: Вища школа, 1977. – 151 с.
148. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии. В 2-х частях. Ч. 1. – М.: Юридическая литература, 1996. – 510 с.
149. Антонян Ю.М., Гульдан В.В., Самовичев Е.Г. Криминальная мотивация. – М.: Наука, 1986. – 302 с.
150. Волков Б.С. Проблема воли и уголовной ответственности. Казань: Изд-во Казанского Университета, 1965. – 136 с.
151. Фестингер П. Введение в теорию диссонанса // Современная зарубежная социальная психология: Тексты. / Под ред. Бандуры А. – М. – 1984. –С. 97-110.
152. Гульдан В.В. Значение особенностей противоправного поведения при решении вопроса о вменяемости при психопатиях. // Проблемы вменяемости в судебной психиатрии. / Под ред. Г.В. Морозова. – М. – 1983. – С. 55-64.
153. Якобсон И.М. Психологические проблемы мотивации поведения человека. – М.: Просвещение, 1969. – 317 с.
154. Даньшин И.Н. Основные вопросы уголовно-правовой охраны общественного порядка: Дис... д-ра Юрид. наук: 12.00.08. – 1975. – 391 с.
155. Бахин В.П., Михайлов М.А. Особенности расследования криминальных взрывов. – Симферополь: Изд-во Таврического экологического института, 1999. – 48 с.
156. Преступники угрожают // Факты. – 2000. – 19 сентября.
157. Архів Дзержинського суду м. Харкова. – кримінальна справа № 1 –685/98.
158. “Телефонні терористи”- хто вони? // Голос України № 100 (2337) – 2000. – 6 червня.
159. Наука в боротьбі зі злочинністю // Юридичний вісник України. – 1999. – 14-20 жовтня.
160. По обе стороны закона. Криминальная психология. – Х.: Прапор, 1999. – 684 с.
161. Милиции больше не нужны отпечатки пальцев, чтобы ловить жуликов. // Киевские ведомости. – 1998. – 24 ноября.
162. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования (уголовно-правовое исследование). – М.: NOTA BENE, 2000. – 320 с.
163. Петрунёв В. И. Ответственность за угрозу // Советская юстиция. 1970. – №19. – С. 20-25.
164. Предупреждение семейно-бытовых правонарушений. // Под ред. Ф.А. Лопушанского. – М.: Наука, 1989. – 234 с.
165. Читлов Д.С. Охрана здоровья граждан от тяжких насильственных посягательств. – Саратов: Изд-во Саратовского Университета,1974. – 183 с.
166. Побегайло Э.Ф. Умышленные убийства и борьба с ними. – Воронеж: Изд-во Воронежского Университета, 1965. – 342 с.
167. Филонов В.П. Состояние, причины преступности в Украине и её предупреждение. – Донецк: Донеччина, 1999. – 638 с.
168. Зубкова В.И. Совершенствование уголовно-правовой нормы ответственности за угрозу. // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 1987. – №1. – С. 38-44.
169. Бородин С.В. Преступления против жизни. – М.: Юрист, 1999. – 356 с.
170. Загородников Н.И. Преступления против жизни по советскому уголовного праву. – М.: Госюриздат, 1961. – 278 с.
171. Лунеев В.В. Преступное поведение: мотивация, прогнозирование, профилактика. – М.: Наука, 1980 – 340 с.
172. Шаров Ю.В. Вопросы психологии духовных потребностей // В книге Проблемы формирования духовных потребностей личности. Научные труды./ Под ред. Ю.В. Шарова. Вып.47. Новосибирск. – 1970. – С. 80-91.
173. Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю (кримінологічний аспект). Автореф. дис. д-ра Юрид. Наук. – Х., 2002. – 39 с.
174. Алимов С.Б. Ситуация совершения преступления и её криминологическое значение (по материалам дел о хулиганстве). Автореф. дис. канд. юр. наук. М., 1971. – 32 с.
175. Антонян Ю.М., Голумб Ц.А. Предупреждение преступного поведения лиц с психическими аномалиями / Под ред. Ю.М. Антоняна. – М.: Наука, 1984. –167 с.
176. О перспективах переориентации функций систем уголовного правосудия и здравоохранения в предотвращении насильственной преступности в США // Борьба с преступностью за рубежом. – М. – 1995. – №5. – С. 25-31.
177. Чечель И.Г. Профилактика преступлений несовершеннолетних, поставленных на учет в инспекции по делам несовершеннолетних // Правовые вопросы борьбы с преступностью. – Томск. – 1984. – С. 160-164.
178. Емельянов В.П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями / Под ред. И.С. Ноя. – Саратов: Изд-во Саратовского Университета, 1980. – 52 с.
179. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992. // Відомості Верховної Ради України № 4 від 26.01.1993. – С. 64.
180. Закон України “ Про психіатричну допомогу” від 22.02.2000. № 1989/ІІІ // Відомості Верховної Ради України № 19 від 12.05.2000. – С. 299.
181. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001 – 2005р.р. // Офіційний вісник України. – 2000. – №52. – С. 102-123.
182. Вассерман Л.И., Дюк В.А., Иовлев Б.В., Червинская К.Р. Психологическая диагностика и новые информационные технологии. – СПб.: ООО “САП”, 1997. – 203 с.
183. Мягков И.Ф. Психотерапия. Руководство для студентов мед. Институтов и врачей. – М.: Всесоюз. науч. мед. Общество невропатологов и психиатров, 1967. – 135 с.
184. Шестаков Д.А. Семейная психотерапия в предупреждении преступлений. К вопросу о групповом уровне криминологической профилактики // Вестник Ленинградского Университета. Серия 6. История КПСС, научный коммунизм, философия, право. – 1989. – Вып. 1. – С. 56-62.
185. Кривощёкова Н.В. Криминологическая характеристика личности преступников, впервые совершивших насильственные преступления в зрелом возрасте: Дис... канд. Юрид. наук: 12.00.08. – М., 1992. – 227 с.
186. Криминология. Общая часть. / Под ред. Орехова В.В. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского Университета, 1992. – 211 с.
187. Комаров В.І.Держава на захисті прав жінок // Міліція України. – 2000. – №8. – С. 8-10.
188. Землянська О.В., Ковалевська Ю.В. Методи і техніки групової корекції девіантної поведінки. Навчальний посібник для практичних психологів правоохоронних органів – Х.: УніВс МВСУ, 1997. – 36 с.
189. Никонов А. Химически точные чувства. Почти фантастические перспективы одного секретного эксперимента./ Известия – 1996. – 22 марта.
190. Нетрадиционные формы борьбы с преступностью // Борьба с преступностью за рубежом. М., 1993. – № 9 – С. 45-56.
191. Аристотель. Большая этика // Аристотель. Сочинения в 4-х томах. Т.4. – М.: Мысль, 1983. – 832 с.
192. Тузов А.І. Від конфлікту до злочину // Радянське право. – 1993. – №2. – С. 37-41.
193. Лемешевская Е. Посмотрели мультик и решили... полетать. // Сегодня – 2001. – 1 марта.
194. Борьба с насильственными преступлениями в США // Борьба с преступностью за рубежом. – М., 1995. – № 5. – С. 5-12.
195. Anderson J.A. The theoretical lineage of critical viewing // Journal of Communication. – 1980. – №3. – p .65-66.
196. Паковский Ю.Ф., Корниенко И.А. Духовное состояние общества и религиозная ориентация молодежи // Материалы международной научно-практической конференции “Девиантное поведение несовершеннолетних и молодежи. Возможности влияния” – Х., 1994. – С. 212-214.
197. Тер-Акопов А.А. О правовых аспектах психической активности и психологической безопасности человека. // Государство и право. – 1993. – №4. –С. 88-93.
198. Миньковский Г.М., Тузов А.П. Профилактика преступлений среди несовершеннолетних. – К.: Политиздат, 1987. – 215 с.
199. Даньшин І.М. Рання профілактика правопорушень // Радянське право. – 1976. – № 3 . – С. 73-77.
200. Сахаров А.Б. О личности преступника и причинах преступности в СССР. – М.: Госюриздат, 1961. – 279 с.
201. Ферри Э. Уголовная социология. В 2-х частях. Ч. 1. – СПб.: Просвъщеніе, 1908. – 243 с.
202. Гвоздецький В.А. Мораль і злочинність у соціально-філософському вимірі. // Дніпро. – 1996. – №11/12 – С. 117-119.
203. Гарбуз Б.И. Некоторые вопросы взаимодействия полиции и общества в предупреждении преступности в буржуазных странах (обзор зарубежных источников). // Труды Московской высшей школы милиции МВД СССР. – М., 1978. – Вып. 2. – С. 135-141.
204. Указ Президента України від 16.06.1999р. “Про додаткові заходи по покращанню діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань по охороні громадського порядку // Офіційний вісник України. – 1999. – №24. – С. 69.
205. Поліцейське ходіння в народ.// Богомольця, 10. – 2001. – №12. – 23 березня.
206. Фаттах А. Виктимология: что это такое и каково ее будущее? // Международное криминологическое обозрение. Т.21. – №2-3. – Париж. 1967. –С. 18-22.
207. Франк Л.В. Потерпевшие от преступлений и проблемы советской виктимологии. – Душанбе: Ирфон, 1977. – 237 с.
208. Лозбяков В.П., Овчинский С.С. Административно-правовые меры предупреждения преступности. – М.: Юридическая литература, 1978. – 150 с.
209. Воронин Ю.А. Система борьбы с преступностью в США. – Свердловск: Изд-во Уральского Университ