Каталог / КУЛЬТУРОЛОГИЯ / Теория и история культуры
скачать файл:
- Название:
- КУЛЬТУРА ТА ЦИВІЛІЗАЦІЯ: СТАНОВЛЕННЯ ПРОБЛЕМАТИКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ (кінець ХІХ - початок ХХ століть)
- Альтернативное название:
- КУЛЬТУРА И ЦИВИЛИЗАЦИЯ: Становление ПРОБЛЕМАТИКИ В УКРАИНСКОМ философской мысли (Конец XIX - начало ХХ веков)
- ВУЗ:
- ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ
- Краткое описание:
- ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ
На правах рукопису
АЛЕКСАНДРОВА Марина Вячеславівна
УДК 130.2(091)(477)18/193”+008
КУЛЬТУРА ТА ЦИВІЛІЗАЦІЯ:
СТАНОВЛЕННЯ ПРОБЛЕМАТИКИ
В УКРАЇНСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ
(кінець ХІХ - початок ХХ століть)
Спеціальність 17.00.01 - теорія та історія культури
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Науковий керівник
Шейко Василь Миколайович
доктор історичних наук, професор
Харків 2003
ЗМІСТ
ВCТУП.. 3
РОЗДІЛ 1. 10
Огляд літератури за темою та методологічна основа дослідження. 10
1.1. Джерельна база та історіографія. 10
1.2. Основні методи та принципи дослідження. 32
Висновки. 36
РОЗДІЛ 2. 39
Трансформація понять культура” та цивілізація” та їх значення в сучасному науковому дискурсі 39
2.1. Історична трансформація понять культура” та цивілізація”. 39
2.2. Співвідношення понять культура” та цивілізація”. 63
Висновки. 73
РОЗДІЛ 3. 76
Генеза поглядів на культуру та цивілізацію в українській філософській думці кін. ХVІІІ кін. ХІХ ст. 76
3.1. Ідейний контекст доби. 76
3.2. Г.С. Сковорода як засновник традиції критики цивілізації в українській філософській думці 82
3.3. Особливості розвитку філософської думки України кін. ХVІІІ кін. ХІХ ст. 90
3.4. Критика цивілізації в філософських побудовах М.В.Гоголя, П.Д.Юркевича та П.О.Куліша. 94
Висновки. 107
РОЗДІЛ 4. 111
Становлення проблематики культури та цивілізації в українській філософській думці кін. ХІХ поч. ХХ ст. (на прикладі концепцій М.П.Драгоманова, І.Я.Франка та В.І.Вернадського) 111
4.1. Соціокультурна ситуація в Україні кін. ХІХ поч. ХХ ст. 111
4.2. Концепція прогресу” М.П. Драгоманова. 116
4.3. Концепція духовного прогресу” І.Я. Франка. 128
4.4. Концепція Ноосфери” В.І. Вернадського як новий етап осмислення проблематики культури та цивілізації 148
Висновки. 166
ВИСНОВКИ.. 170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 176
ВCТУП
Актуальність теми зумовлена необхідністю усвідомлення українським суспільством своєї історичної перспективи. Кардинальні зміни в суспільному розвитку, що привели до переоцінки світоглядних цінностей та установок, сприяли оновленню й наукових орієнтирів; утверджується діалогічне, плюралістичне розуміння історико-філософського процесу. Пошук ціннісних орієнтирів повинен базуватися на накопиченому людством досвіді, на вченнях, що дають відповіді на важливі філософські питання і пропонують своєрідні концептуальні рішення в осмисленні ціннісних характеристик буття й соціуму.
Нині, на переломі тисячоліть, коли цивілізація набуває все більш бурхливого розвитку, а оптимістичні сподівання, що виникли на початку процесу її осмислення, не виправдовуються, коли протистояння природи й цивілізації збільшується, увесь спектр питань, пов’язаних із цими проблемами, надзвичайно актуалізується. Переростання екологічної кризи в кризу культурноантропологічну, що пов’язана з сучасним станом культури, яка організує природне та цивілізаційне, яке по суті є штучним, потребує пошуку усунення конфлікту між техносом та природою, глобалізмом і антиглобалізмом, культурою та цивілізацією тощо. Розгляд генези та еволюції цих проблем набуває актуальності у зв’язку з їх теперішнім станом. Входження новітньої держави України до цивілізаційної спільноти та актуалізація її філософського доробку, який починає посідати гідне місце в європейській філософській думці, ставлять за необхідне звернення до філософських побудов українських мислителів в аспекті поглядів на культуру та цивілізацію.
Саме в цьому аспекті викликає інтерес творчість в галузі проблематики культури та цивілізації видатних діячів української культури, таких як М.П.Драгоманов, І.Я.Франко, В.І.Вернадський, які репрезентують три етапи розвитку української соціально-філософської думки кін. ХІХ поч. ХХ ст. (покоління громадівців, покоління Молодої України” та покоління нової української інтелігенції), та генеза поглядів на культуру та цивілізацію в Україні кін. ХVІІІ кін. ХІХ ст., яка в даній роботі представлена філософською творчістю таких видатних мислителів, як Г.С.Сковорода, М.В.Гоголь, П.Д.Юркевич та П.О.Куліш, бо в філософській творчості саме цих мислителів чітко простежується становлення цивілізаційної та культурної проблематики від неартикульованих уявлень до сталої теорії. Визначення поглядів цих мислителів на цивілізацію та культуру дозволяє виявити ідейну цілісність творчого доробку кожного з мислителів, дає можливість пояснити в плані змісту специфіку їх творчості та, шляхом порівняння їх концепцій, виявити спільне і протилежне в ставленні мислителів до культури та до цивілізації, а також в філософській направленості їх діяльності; порівняння поглядів на культуру та цивілізацію мислителів кін. ХVІІІ кін. ХІХ ст. та кін. ХІХ поч. ХХ ст. дає можливість більш повного розуміння розвою філософської думки на Україні.
Важливе значення для становлення і розвитку української державності має те, що проведене дослідження дає змогу показати належний стан української філософської думки, яка, також, зростала і в літературній, і в науковій творчості на світовому рівні.
Аналіз ступеня наукової розробки теми дає підстави для висновку, що дослідження проблематики культури та цивілізації в українській філософській думці кін. ХІХ поч. ХХ ст. не представлене окремими науковими працями, окрім деяких згадок у тому чи іншому контексті. Незважаючи на велику кількість загальних праць з історії української філософської думки, погляди українських мислителів на культуру та цивілізацію не можна вважати достатньо вивченими, що й визначає, великою мірою, актуальність даного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконувалося в межах затверджених вченою радою Харківської державної академії культури тем: Генеза та розвиток культурології”, Історія української художньої культури”. Робота пов’язана з дослідженнями проблем історії культури та цивілізації, які здійснює відділ історії культури українського народу Інституту історії України НАН України (Культура як чинник державотворення”, державний реєстраційний номер 0198U000945).
Мета і задачі дослідження визначення еволюції в українській філософській думці розуміння і, відповідно, ставлення провідних мислителів кін. ХVІІІ поч. ХХ ст. до явищ, які в сучасному науковому дискурсі описуються поняттями культура та цивілізація, що необхідно для повнішого розуміння співвідношення в плані змісту та напряму розвитку європейської та української (як її складової) філософської традиції.
Досягнення зазначеної мети забезпечується вирішенням низки окремих задач, а саме:
· визначити базові для даної роботи поняття, якими є цивілізація” та культура”, дослідити їх історичну трансформацію в суспільній і науковій думці та розглянути їх функціонування в сучасному науковому дискурсі;
· проаналізувати соціокультурну динаміку на теренах України з кін. ХVІІІ до поч. ХХ ст.;
· простежити генезу поглядів на культуру та цивілізацію в Україні кін. ХVІІІ кін. ХІХ ст., яка представлена філософською творчістю таких видатних мислителів, як Г.С.Сковорода, М.В.Гоголь, П.Д.Юркевич та П.О.Куліш;
· виявити та проаналізувати уявлення про культуру та цивілізацію в українській філософській думці кін. ХІХ поч. ХХ ст. на прикладі соціально-філософських концепцій таких видатних українських мислителів, як М.П.Драгоманов, І.Я.Франко та В.І.Вернадський.
Об’єкт дослідження даної роботи становить сукупність праць вищезазначених українських мислителів, що зробили, кожен на свій період, найбільш вагомий внесок у розвиток української суспільнофілософської думки.
Предмет дослідження складають погляди зазначених мислителів, які можуть бути потрактовані як уявлення про сутність явищ, що зараз означаються термінами культура” та цивілізація”.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є системний підхід, згідно з яким виділяється ряд рівнів дослідження: 1) історична генеза понять цивілізація” та культура” та їх сучасне функціонування в науковому дискурсі; 2) еволюція поглядів на цивілізацію та культуру в українській філософській думці кін. ХVІІІ кін. ХІХ ст.; 3) уявлення про культуру та цивілізацію в українській філософській думці кін. ХІХ поч. ХХ ст. Системно-структурний підхід сприяє кореляції усіх використаних у дослідженні методологічних принципів. До кожного з рівнів дослідження застосовується діахронний та синхронний зрізи методологічних орієнтирів.
Базовим методом розкриття теми дисертації є культурологічний підхід до вивчення історії філософії, настанови якого дають можливість оптимального виявлення її специфіки. Методологічні принципи цього підходу сформульовані в працях М.Поповича, В.Горського, С.Кримського, В.Табачковcького та ін.
При визначенні базових для роботи понять культура” та цивілізація” використовувався інформаціологічний” підхід, згідно з яким, для дослідника кожне окреме явище і їх сукупність, що описуються будь якими поняттями, в даному випадку, поняттями цивілізація” та культура”, є носіями інформації (інформантами), вилучення, інтерпретація та розуміння якої і є, власне, змістом і метою процесу дослідження.
При роботі з джерельною базою дослідження керівні методи спираються в загальнонауковому плані на уявлення про принципи й механізми розуміння та пояснення змісту в процесі дослідження та аналізу тексту: використовуються принципи єдності історичного і логічного, об’єктивності, визнання самоцінності філософської індивідуальності, визнання невичерпаності автентичного смислу тексту. Спільним вимогам цих принципів відповідає герменевтичний метод, що обумовлює вивчення та розуміння першоджерела, виходячи з нього самого, не підміняючи його зміст культурно-історичними впливами або соціальноекономічними причинами.
Загальна історикофілософська методологія, що включає в себе принципи аналізу, синтезу, історизму, об’єктивності та ін., теж використовувалась у даному дослідженні. Широко використовувався метод компаративного аналізу. Детальніше методологічна база дослідження описується у другому підрозділі першого розділу роботи.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором аспекту дослідження. Предметом спеціального аналізу в історико-філософській та культурологічній літературі досі не були погляди на культуру та цивілізацію в українській філософській думці кін. ХVІІІ поч. ХХ ст.
Результати культурфілософського дослідження даної теми виражені у наступних положеннях:
1. відстежена генеза поглядів на культуру та цивілізацію в філософській думці України кін. ХVІІІ кін. ХІХ ст., та доведено, що в ній наявна лінія, яку умовно можна назвати традицією критики цивілізації”. Її репрезентують таки мислителі, як Г.С.Сковорода, М.В.Гоголь, П.Д.Юркевич, П.О.Куліш;
2. з філософського доробку видатних українських мислителів кін. ХІХ поч. ХХ ст., таких як М.П.Драгоманов, І.Я.Франко та В.І.Вернадський, вилучено і проаналізовано погляди на культуру та цивілізацію;
3. як результат аналізу поглядів на культуру та цивілізацію М.П.Драгоманова, І.Я.Франка та В.І.Вернадського виявлені специфічні зв’язки в філософсько-соціальних побудовах зазначених мислителів та з’ясовано, що хоча ці побудови різняться за тематикою (оскільки сфери їх діяльності здебільшого не збігаються), але суттєво схожі за філософською спрямованістю, а саме:
в філософській діяльності М.П.Драгоманова, І.Я.Франка та В.І.Вернадського ставиться проблема переосмислення існування людини та існуючої парадигми поглядів на світ;
філософсько-соціальні побудови зазначених мислителів мають подібність, яка обумовлена спільністю мети їх філософського пошуку. Цей пошук має спрямованість, що співпадає зі спрямованістю цивілізаційною.
4. Визначено, що українська філософська думка з кін. ХVІІІ ст. пропонує унікальну традицію критики цивілізації”, започатковану в філософських побудовах Г.С.Сковороди, в яких запропонована продуктивна (в культурному сенсі) парадигма поглядів на людину і світ, яку можна умовно назвати культуротворчою”. Подальший шлях української філософської думки, який репрезентовано соціально-філософськими течіями кін. ХІХ поч. ХХ ст. громадівців, Молодої України” та нової української інтелігенції, можна характеризувати як послідовне віддалення від цієї парадигми і пошуку іншої, яку можна умовно назвати цивілізаційною”.
Теоретичне й практичне значення одержаних результатів. Дослідження зосереджене на питаннях, недостатньо розроблених у вітчизняній історико-філософській літературі. Теоретичні положення й висновки роботи можуть сприяти вивченню духовної культури українського народу.
З огляду на практичну значущість досягнутих результатів їх можна залучити до викладання нормативних курсів, спецкурсів, факультативів з історії культури, історії української філософії, літератури. Висновки дисертації сприяють розумінню специфіки трансформації нинішнього українського суспільства.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені автором у доповідях та повідомленнях на міжнародній науково-теоретичній конференції Духовна культура в інформаційному суспільстві” (Харків, 2002), міжнародній науково-практичній конференції Сталий розвиток міст” (Харків, 2002), конференції молодих науковців Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття” (Харків, 2002), на пленарному засіданні конференції молодих учених Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття” (Харків, 2003).
Публікації. Основні положення та результати дослідження відображені у 6-ти статтях, 5 з яких у фахових виданнях наукових збірок та 3-х тезах у збірках матеріалів наукових конференцій.
- Список литературы:
- Висновки
Підбиваючи підсумки по розділу, можна зробити наступні висновки. М.П.Драгоманов, І.Я.Франко, В.І.Вернадський належали до плеяди українських мислителів ліберально-демократичного напрямку. Ці мислителі, відповідно, репрезентують три покоління соціально-філософських течій кін. ХІХ поч. ХХ ст. покоління громадівців, покоління Молодої України” та покоління нової української інтелігенції. Вони були видатними представниками різних поколінь і вирішували відповідно ті питання, які висував перед ними час. Певним чином відбилася в їх творчості й географія” діяльності: всі вони вихідці з України, але М.П.Драгоманов більшість свого життя прожив у Швейцарії, І.Я.Франко жив в австрійській Україні, В.І.Вернадський здебільшого жив на території Російської імперії.
Узагальнюючи погляди на культуру та цивілізацію в творчості М.П.Драгоманова, доцільним буде привести думку його учня Б.О.Кістяківського: Його політичні погляди спиралися на міцну основу широких наукових узагальнень, які були результатом його величезної ерудиції у галузі загальної історії. У центрі його світогляду було не політичне життя суспільства, а щастя народних мас, можливе, як він твердо був у цьому переконаний, лише на високому рівні культури. Вищім благом культури він вважав повний розвиток індивідуальності як кожної окремої особи, так і цілих народів. Охоплюючи поняття культури в її найбільш повному значенні, він мислив її як довершену організацію усіх боків життя економічного, соціального і духовного, до того ж як організацію всього народу, а не самих його верхів. Ця остання риса у розумінні культури диктувалася широким демократизмом” [125, 9].
Драгоманов розумів історію цивілізації як всесвітній процес, де окремі народи доповнюють один одного, не втрачаючи своїх особливостей. Поступ в Драгоманова позбавлений національних ознак, але має суто соціальні ознаки. Еволюційно-прогресивний шлях народу, що здійснюється силою наукової, політичної і моральної свідомості, повинен привести цей народ до цивілізації, але головним критерієм цієї цивілізованості, на думку Драгоманова, виступає розширення свободи особистості, можливості кожної окремої особи атому” суспільства, здійснити свої можливості самовиявлення. В розширенні свободи особистості він вбачав головний сенс історичного і культурного розвитку взагалі.
І.Я.Франко, віддаючи шану своєму вчителеві, вже ставився критично до політико-культурницьких побудувань М.П.Драгоманова.
Сфера проблем, яких торкається в своїй творчості І.Я.Франко, дуже широка: від теоретичних проблем меж в культурі, направленості поступу та цілей прогресу, до конкретного їх вирішення пошуку шляху України, шляху до ідеалу, до самостійності, до самоідентифікації народу.
Піднімаючи важливі філософські питання в своїх теоретичних статтях: відчуження між людьми, виникнення між ними ворожості, підкорення людей речам, Франко доходить висновку, що прогрес досі йшов блудними дорогами”, а головною метою його було багатство. Повинно вибрати нову дорогу, головною підвалиною якої повинна стати любов. Розум, який оголошено головним рушієм прогресу ще за часів епохи Просвіщення, Франко взагалі не вважає рушієм поступу.
Найвищими тонами його поем Мойсеї” та Похорон” суть: ідеал і терпіння. Ідеал то мета, терпіння шлях до нього. Розуміючи ідеал, як мету та головний рушій суспільного поступу, мислитель робить досить радикальні висновки, яки ми зустрічаємо і в його теоретичних статтях. Ідеалом у сфері суспільного життя для нього є ідеал повного, нічим не обмеженого і не зв’язаного життя і розвою нації. Тому і вибір його ідеалу самостійної України, для нього означає не можу інакше”, а не співвідношення мети і засобів, як у М.П.Драгоманова.
Можемо констатувати, що в своїй діяльності і як громадський діяч і як письменник та публіцист, і, взагалі, як мислитель Франко робить спробу знайти гармонійне співіснування цивілізаційних прагнень (прагнень прогресу), та етичних засад в культурі, тобто любові, як рушійної сили прогресу та віри в ідеал, як мети поступу. Таким чином, Франко досягає більшого ступеня узагальнення, піднімаючи проблему поступу, майбутнього народу на філософський рівень.
Ще вищого рівня узагальнення в українській філософській думці було досягнено на наступному етапі її розвитку, де визначною постаттю є В.І.Вернадський. В своїй науковій творчості він об’єднав неорганічну, органічну, духовну і розумову царини життя. Його теорія ноосфери, сфери людського розуму, яка базується на етичній, моральній свідомості окремою людини і людства взагалі, є однією з видатніших та евристичних теорій ХХ ст., та новою парадигмою в еволюційній теорії.
За Вернадським, нова форма енергії, яка пов’язана з життєдіяльністю людських спільнот і яку можна назвати енергією людської культури або культурною біогеохімічною енергією, і створює ноосферу. Так, ідеї концепції Вернадського відкривають перспективу органічного зв’язку біологічної еволюції та історії людства. Сучасний стан цієї проблеми як в природознавстві, так і суспільних науках висуває необхідність визначення людини в єдності її життєдіяльності, без протиставлення біологічного соціальному, без конфронтації душі та тіла, інакше кажучи, визначення її як цілісності. Таким чином, природознавство, яке представлене цілісною теорією природознавчої концепції В.І.Вернадського виходить на проблему соціогуманітарного знання та переосмислення останнього, задля чого в людині як суб’єкті культури необхідно формування рефлексії нового типу.
Філософсько-соціальні побудови М.П.Драгоманова, І.Я.Франка та В.І.Вернадського мають спільність, яка обумовлена визначенням схожої мети їх філософського пошуку. Цей пошук має спрямованість, що співпадає з спрямованістю цивілізаційною. Найкраще підтверджують цю направленість думки самих мислителів:
Так, М.П.Драгоманов, у статті Чудацькі думки про українську національну справу” закликав: Треба шукати всесвітньої правди, котра б була спільна всім національностям” [248, 430], та мріяв про те, що: Звісно, добре б було, якби всі люди на світі могли розуміти один одного. Може, колись яким способом до того дійде” [248, 432].
Показовим в цьому контексті є наведення визначення мети науки І.Я.Франком, яке він подає у статті Наука і її взаємини з працюючими класами”: Її мета, незважаючи на деякі тимчасові перешкоди, завжди одна з’єднати в собі й ощасливити всіх людей” [248, 437], та його заклик: Прискорюйте, прискорюйте ж появу на світ ідеалу любові, братерства і щастя всіх людей!” [248, 440].
В.І.Вернадський, в свою чергу, у роботі Кілька слів про ноосферу”, розглядає проблему в тому ж ракурсі: Постає питання про перебудову біосфери в інтересах вільно мислячого людства як цілісності” [248, 465].
Так, шляхом перебудови”, силами вільно мислячого людства як цілісності”, за допомогою науки та можливості всіх людей розуміти один одного”, повинно настати щастя всіх людей” та винайдено всесвітню правду”. Таким чином, ми бачимо, що ті глобальні проблеми та цілі, які ставлять перед собою та перед людством М.П.Драгоманов, І.Я.Франко та В.І.Вернадський мають своєю остаточною метою створення нової Вавілонської вежі”. Науково-раціоналістичний підхід, який використовують в своїй діяльності мислителі, обумовлює ці шлях і мету тому, що базується на тезисі, що тріумф науки дає їй право управляти культурою взагалі.
Можна констатувати, що українська думка кін. ХІХ поч. ХХ ст. інтенсивно розвивалася, даючи оригінальні та евристичні ідеї, розглядаючи дуже широку сферу, як конкретних, так і загально-філософських проблем, важливими з яких, є проблеми культури та цивілізації.
ВИСНОВКИ
В процесі даного дослідження, виходячи з запропонованого в роботі розуміння понять цивілізація” та культура”, було відстежено та проаналізовано процес становлення культурно-цивілізаційної проблематики в українській філософській думці кін. ХІХ поч. ХХ ст. Специфіка цього процесу визначється в порівнянні з попереднім етапом розробки цієї проблематики кін. ХVІІІ кін. ХІХ ст. Підбиваючи підсумки, можна зробити наступні висновки.
1) В історії філософської думки України кін. ХVІІІ кін. ХІХ ст. можна простежити лінію, яку умовно можна назвати традицією критики цивілізації”. Її репрезентують такі мислителі, як Г.С.Сковорода, М.В.Гоголь, П.Д.Юркевич, П.О.Куліш. Включені до цієї традиції філософські побудови варіюють основні положення, вперше сформульовані Сковородою, який створює філософську концепцію, що своїми головними засадами повністю суперечить цивілізаційній системі цінностей. Базовими підходами цієї концепції є: екзистенційний характер філософствування; кордоцентрична” філософія; звернення до Євангельської тематики та Євангельського підходу до розуміння місця людини в світі; пошук трансцендентних пояснень проблем буття; надання переваги чуттєвому, інтуїтивному пізнанню в порівнянні з науковим; заклик до морального самовдосконалення; антиурбаністські мотиви; критика прогресу (як покладання теперішнього на вівтар світлого майбутнього”). Таким чином, можна казати про протиставлення в творчості названих мислителів цивілізаційній парадигмі світосприйняття як вторинній та непродуктивній (духовно і творчо), парадигму культури як духовного виміру людського існування.
2) На наступному етапі розвитку української філософської думки періоду кін. ХІХ поч. ХХ ст. спостерігаємо процес становлення поглядів українських мислителів на культуру та цивілізацію від уявлень до сталої наукової теорії. Найкраще цей процес простежується на прикладі соціально-філософських концепцій таких видатних українських мислителів, як М.П.Драгоманов, І.Я.Франко та В.І.Вернадський.
3) Визначення поглядів на культуру та цивілізацію М.П.Драгоманова, І.Я.Франка та В.І.Вернадського має істотне значення для розуміння їх філософського доробку, соціальної та наукової діяльності.
Здебільшого зазначена проблематика розглядається М.П.Драгомановим в контексті проблеми прогресу, який мислитель розуміє як розширення свободи особистості, що говорить про прихильність” мислителя до культури, як до можливості окремої особи здійснити повною мірою свої можливості самовиявлення.
Сфера проблем, яких торкається в зазначеному ракурсі І.Я.Франко дуже широка: від теоретичних проблем меж в культурі, направленості поступу та цілей прогресу до конкретного їх вирішення пошуку шляху України, шляху до ідеалу, самостійності, самоідентифікації народу. І.Я.Франко робить спробу знайти гармонійне співіснування цивілізаційних прагнень (прагнень прогресу), та етичних засад в культурі, тобто любові як рушійної сили прогресу та віри в ідеал як мети поступу.
В.І.Вернадський розглядає зазначену проблематику в контексті постановки теорії ноосфери”. Займаючись природознавством, В.І.Вернадський виходить на сферу соціогуманітарного знання та проблему переосмислення останнього в контексті вирішення проблеми гармонійного існування людини в межах культури в умовах цивілізації.
4) Філософсько-соціальні побудови М.П.Драгоманова, І.Я.Франка та В.І.Вернадського хоча і різняться за проблематикою (оскільки сфери їх діяльності здебільшого не збігаються), але суттєво схожі за філософською спрямованістю, яку умовно можна назвати цивілізаційною”. В творчості зазначених мислителів яскраво відбилося поєднання етико-антропологічного спрямування філософських побудов з науково-раціоналістичним спрямуванням діяльності.
Основні філософськозначущі проблеми, які піднімаються мислителями це: для М.П.Драгоманова людина, громада і людськість”, для І.Я.Франка герой, особистість і народ, нація”, для В.І.Вернадського особистість і людство”. В свою чергу, наукова та громадська діяльність мислителів базується на пріоритеті науково-раціоналістичного підходу до розвя’зання одвічних питань людського існування.
5) У філософській діяльності М.П.Драгоманова, І.Я.Франка та В.І.Вернадського ставиться проблема переосмислення існування людини та існуючої парадигми погляду на світ, що висуває необхідність визначення людини в єдності її життєдіяльності, без протиставлення природного соціальному, без конфронтації душі та тіла, інакше кажучи, визначення її як цілісності, задля чого в людині як суб’єкті культури необхідно формування рефлексії нового типу. Для цього кожний з мислителів пропонує свої шляхи.
М.П.Драгоманов проповідує ідею вільного розвитку індивідуальності, атому” суспільства та людськості” взагалі, вічного руху, в якому людина може покластися лише на себе, на свій розум і волю, що і є основною цінністю суспільної культури. Успіх соціального поступу Драгоманов ставив у залежність від того, чи перебуває думка про людськість над думкою про націю і віру.
І.Я.Франко висуває проект перетворення маси” та плебейства” на народ, якому шлях до щасливого майбуття прокладе герой індивідуальність, вічний революціонер”, вільний в громаді, але не від громади.
В.І.Вернадський передбачає появу людини нового типу, мислячої та свободної, яка буде скеровуватися настановами особистої етики”, та ставить акцент на тому, що все вирішує людська особистість, а не колектив, еlite країни, а не демос”.
6) Українська філософська думка кін. ХVІІІ кін. ХІХ ст. пропонує парадигму погляду на світ, яку умовно можна назвати культуротворчою”. Ця парадигма побудована в руслі головних тенденцій, які впродовж віків визначали провідне спрямування філософського пошуку української духовної культури та своїм підґрунтям має: єдність людини і природи; цілісність людини, як єдності внутрішнього і зовнішнього в ній; подолання відчуження людини через з’єднання її духу з Творцем.
Подальший шлях української філософської думки кін. ХІХ поч. ХХ ст., можна характеризувати як послідовне віддалення від культуротворчої” парадигми і, натомість, пошуку іншої, що базується на науково-раціональному пізнанні. В своєму підґрунті ця парадигма має: перетворення існуючих відносин між людиною та світом відповідно до наукової раціональності та індивідуальної етики; віру в силу людства, можливість розв’язувати глобальні проблеми, що виникають на шляху його прогресивного розвитку. Цю парадигму можна умовно назвати цивілізаційною”.
7) Виходячи з вищенаведеного, можна стверджувати, що українська філософська думка в аспекті поглядів на культуру та цивілізацію розвивається паралельно європейській і з тією ж спрямованістю, починаючи від критичного ставлення до цивілізаційних прагнень, проголошення цінності морального вдосконалення та цілісності людини як єдності внутрішнього і зовнішнього. Однак, критичне ставлення до цивілізації в українській філософській думці ґрунтується на християнському уявленні про самовдосконалення як єдину для всіх і кожного головну мету, досягнення якої забезпечує встановлення продуктивних в духовному плані стосунків людини з оточуючим світом. Західна філософська думка пропонує атеїстичний по суті та прагматичний за призначенням критичний підхід до цивілізації з огляду на власне цивілізаційну систему цінностей, який має на меті щонайповніше втілення прогресистського ідеалу. Така розбіжність оцінюється як вияв суттєвих специфічних рис, притаманних західній, раціоналістичній, та східній, орієнтованій на мудрість, культурним традиціям. Західний підхід до вирішення проблем співіснування людини зі світом, який базується на загальній раціоналізації життя та переважанні ідеї прогресу як противаги релігійно-санкціонованій діяльності, пропонує цивілізаційну” парадигму поглядів, якій уподібнюється та яку поступово переймає й українська соціально-філософська думка, втрачаючи кордоцентризм як ключове поняття філософського дискурсу. Таким чином, європейська філософська думка та українська (як її складова) поступово відходять від культуротворчої” парадигми, висуваючи модель існування людини для перетворення світу, тобто цивілізаційну” парадигму.
Як результат розвитку такої моделі в її західному варіанті маємо проблеми глобалізації (тотальної стандартизації суспільств та неоліберальної глобалістики Заходу), проблеми культурно-антропологічної кризи, яка є продовженням та поглибленням кризи екологічної, та конфлікт між традиційними культурами і цивілізаційною моделлю Макрохристиянського світу” [191, 11].
На даному етапі українське суспільство черговий раз знаходиться в стані вибору моделі подальшого розвитку, який зумовлений різноспрямованістю цивілізаційно-ціннісних орієнтацій, обумовлених порубіжним становищем України між Європою та Азією, тобто між моделями традиційних культур і західною цивілізацією, а також існуванням в українській духовній культурі потужної екзистенційної традиції, яка довгий час визначала спрямування філософського пошуку в противагу розповсюдженому з кін. ХІХ ст. раціоналістично-прогресистському погляду на світ і людину. Крім того, ситуація обумовлена і післярадянським минулим українського суспільства з його антиперсоналістичною ідеологією соціалізму (яка, доречі, має західне походження).
Цей вибір відбувається як на рівні державно-національному, соціально-економічному і релігійному, так і культурно-ідеологічному. Саме рівень культури може стати підгрунтям та створити соціальну базу трансформаційних процесів українського суспільства, завдяки зміні парадигми поглядів на світ та людину в ньому. Українське суспільство в цій трансформації не може спиратися ні на радянське минуле (яке продемонструвало свою нежиттєздатність), ні на західні моделі, оскільки, по-перше, українське суспільство має специфічний історичний досвід недержавного існування, по-друге, західні форми світогляду (як і економічні, і політичні) наповнюються на вітчизняному грунті зовсім іншим змістом, бо традиційні форми соціальних взаємодій залишаються актуальними. Повернення до традиційного, християнсько-екзистенційного характеру українського філософствування, в якому проголошується цінність людини як мікрокосму, що відтворює в собі вищі цінності буття, видається продуктивним, оскільки саме така людина сприймає світ гармонійно і може хоча б почасти уникати деструктивних впливів західної цивілізації.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверинцев С.С. Морфология культуры” Освальда Шпенглера // Новые идеи в философии. Ежегодник Философского общества СССР. М.: Наука, 1991. С.183 204.
2. Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. пр. К.: Київ. держ. лінгв. ун-т., 1999. 327 с.
3. Айзенштадт С.Н. Цивилизационные измерения социальных измерений. Структура и история // Цивилизации. М.: МАЛП, 1997. Вып. 4. С. 20 - 33.
4. Алексеенко И.Р., Кейсевич Л.В. Последняя цивилизация. К.: Наукова думка, 1997. 411 с.
5. Алексієвець М.О. Екологічний рух в Україні (Історичний аспект): Автореф. дис. ... канд. філос. наук / Львівський державний університет ім. І.Франка. Львів, 1999. 19 с.
6. Алексеев Ю.М., Кульчицький С.В., Слюсаренко А.Г. Україна на зламі епох: (Державотворчий процес 1985 1999 р.). К.: Вид. Дім Альтернативи”, 2000. 294 с.
7. Андрусяк Т.Г. Шлях до свободи. Львів: Світ, 1998. 189 с.
8. Андрущенко В.П., Михальченко М.М. Сучасна соціальна філософія. К.:Генеза, 1996. 612 с.
9. Антология исследований культури. Санкт-Петербург: Университетская книга, 1997. Т.1: Интепретация культуры. 730 с.
10. Арістова А.В. Проблеми філософії релігії у творчості П.Д.Юркевича: Автореф. дис. ... канд. філос. наук / Ін-т філософії АН України. К., 1993. 19 с.
11. Арнольдов А.И. Цивилизация грядущего столетия: Культурологические. размышления. М.: Логос, 1997. 186 с.
12. Атанасов П. Роль М.П. Драгоманова у зміцненні українсько-болгарських зв’язків // Український історичний журнал. 1965. № 9. С. 26 39.
13. Атанасов П. Іван Франко і Болгарія // Вітчизна. 1956. № 9. С. 153 160.
14. Багалій Д.І. Український мандрований філософ Григорій Сковорода. К.: Орій, 1992. 472 с.
15. Бажинов С. Невідома стаття М.Драгоманова про І.Франка // Слово і час. 1991. С. 13 - 17.
16. Баландин Р. Вернадский: Жизнь, мысль, бессмертие. М.: Издательство Знание”, 1979. 175 с.
17. Барякін В. В.І.Вернадський про Ноосферу. Напрямки сучасного дослідження // Философская и социологическая мысль. 1995. № 1-2. С. 28 43.
18. Басс І.І., Каспрук А.А. Іван Франко: Життєвий і творчий шлях. К.: Наукова думка, 1983. 455 с.
19. Батищев Г.С. Культура вне жизни и жизнь вне культуры // Культура и судьбы мира. Универсализм регионального. М.: Акад. слав. культуры, 1997. С. 152 156.
20. Баткин Л.М. О некоторых условиях культурологического подхода // Античная культура и современная наука. М.: Наука, 1985. С. 276 298.
21. Бенвенист Э. Цивилизация. К истории слова // Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. С. 386 396.
22. Бердяев Н.А. Человек и машина: (Проблемы философии и метафизики техники) // Вопр. Философии. 1989. № 2. С. 147 162.
23. Библер В.С. Цивилизация и культура: философские размышления в канун ХХІ в. // Вестн. Рос. гос. гуманит. ун-та: Сб. ст. М.: 1998. Вып. 2. С. 9 49.
24. Библер В.С. Культура. Диалог культур // Вопросы философии. 1989. № 6. С. 28 41.
25. Бичко А.К., Бичко І.В. Феномен української інтелігенції: спроба екзистенціального дослідження. Дрогобич: Б.в., 1997. 115 с.
26. Брагінец А.С. Роль Івана Франка у розвитку визвольної суспільно-політичної і філософської думки на Україні // Іван Франко: статті і матеріали. Львів, 1958. Зб. б. С. 248 305.
27. Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм ХV ХVІІІ ст.: В 2 т. К.: Основи, 1995. Т.1: Структури повсякденності: можливе і неможливе: 542 с.
28. Брокгаузъ Ф.А., Ефронъ И.А. Энциклопедическій словарь / Под ред. Арсеньева К.К., Петрушевского Ф.Ф. Спб., 1896. Т.17. 486 с.
29. Бромлей Н.Я. К вопросу о соотношении понятий цивилизация” и формация” // Цивилизации. Вып. 1. М: Наука, 1992. С. 225 228.
30. Будагов Р.А. Природа и культура в истории общества (природа, натура, культура, цивилизация) // Будагов Р.А. История слов в истории общества. М.:Просвещение, 1971. С. 108 133.
31. Быстрицкий Е. Культура как мир национального бытия // Филос. и социол. мысль, 1995, № 12. С. 244 246.
32. Великовський С.И. Культура как пологание смысла // Одиссей. М.: Наука, 1989. С. 17 21.
33. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. М.: Наука, 1989. 262 с.
34. Вернадский В.И. Дневники: 1917 1921. М.: Наука, 1994. 271 с.
35. Вернадский В.И. Дневники: Март 1921 Август 1925. М.: Наука, 1998. 213с.
36. Вернадский В.И. Живое вещество. М.: Наука, 1986. 465 с.
37. Вернадский В.И. Избранные труды по истории науки. М.: Наука, 1981, 276с.
38. В.И. Вернадский и современная наука: Тез. докл. междунар. симопз. посвящ. 125-летию со дня рождения В.И. Вернадского. Л.: Наука. Ленигр. отд-ние, 1988. 111 с.
39. Вернадский В.И. Научная мысль как планитарное явление. М.: Наука, 1991. 271 с.
40. Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере // Антология философской мысли: Русский космизм. М.: Педагогика-Пресс, 1993. 468 с.
41. Вернадский В.И. О науке. Дубна: Изд. центр Феникс”, 1997. Т.1. 575 с.
42. Вернадский В.И. Основою жизни испытание истины // Новий мир, 1988, №3. С. 82 107.
43. Вернадский В.И. Публицистические статьи. М.: Наука, 1995. 312 с.
44. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. М., Наука, 1988. 520 с.
45. Вернадский В.И. Украинский вопрос и русское общество // Дружба народов. 1990. № 3. C. 247 267.
46. Вільченко Ю. Освальд Шпенглер: портрет в ідеях // Філософська думка. 1998. № 4 6. С. 247 264.
47. Вико Дж. Основания новой науки. Об общей природе наций. М.; К.: REFL-book, 1994. 618 с.
48. Возняк М.С. Велетень думки і праці. Шлях життя і боротьби Івана Франка. К.: Держлітвидавництво УРСР, 1958. 403 с.
49. Возняк М.С. З життя і творчості І.Франка. К.: Академія наук УРСР, 1955. 304 с.
50. Возняк М.С. Викриття реакції суті християнської моралі в Легенді про святого Маріна” Ів.Франка // Іван Франко: статті і матеріали. Львів, 1958. Зб. 3. С.25 30
51. Вoзняк М.С. Кирило-Мефодіївське братство. Львів, Фонд Учітеся, брати мої”, 1921. 238 с.
52. Возняк М.С. Світогляд І.Франка в контексті вітчизняної та світової філософської думки // Іван Франко і національне та духовне відродження України: Збірник статей. Івано-Франківськ: Плай, 1997. С. 68 74.
53. Вольтер. Философские сочинения. М.: Высшая школа, 1988. 326 с.
54. Гвардини Р. Конец нового времени // Вопросы философии. 1990. № 4. С.127 163.
55. Гегель Г.В.Ф. Лекции по философии истории. СПб.: Наука, 2000. 479 с.
56. Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества. М.: Наука, 1977. 704с.
57. Гермайзе О. М.П. Драгоманов в українській історіографії // Філософська і соціологічна думка. 1991. № 4. С. 12 18.
58. Гернего Л.В. Наука культура цивилизация // Гуманитар. вектор. 1997. № 1. С. 43 48.
59. Гоголь в воспоминаниях современников / Под. ред. С. Машинского. М.:Госполитиздат, 1952. 719 с.
60. Гоголь: Воспоминания, Письма, дневники / Сост. В.В. Гиппиус. М.: Аграф, 1999. 459 с.
61. Гоголь Н.В. Собр. соч.: В 8 т. М Л.: Акад. Наук СССР, 1952. Т.8. 815 с.
62. Гоголь і українська література ХІХ ст. Збірник статей. К.: Художня література, 1954. 167 с.
63. Гоголь: Материалы и исследования: Сб. Науч. изд., посвящ. творчеству М.Гоголя. М.: Наследие, 1995 225 с.
64. Голубенко П. Україна у світлі культурних взаємин. К.: Вид-во худ-ої літ-ри Дніпро”, 1993. 448 с.
65. Голянич М. Ідея людиновимірності суспільного розвитку у філософських працях І.Франка // Іван Франко і національне та духовне відродження України: Збірник статей. Івано-Франківськ: Плай, 1997. С. 74 77.
66. Горський В.С. Історія української філософії. К.: Наукова думка, 1997. 285с.
67. Горський В. Україна в історикофілософському вимірі // Філос. і соціол. думка, 1993. № 2. С. 10 31.
68. Григорій Сковорода і проблеми національної філософії. Харків: Центр Освітніх Ініціатив. 1996. 159 с.
69. Гринченко Б.Д. П.А. Кулиш: Биогр.очерк. (Репр. Воспроизседение изд. 1899 г.). Чернигов: ЧОУНБ, 2001. 45 с.
70. Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть? К.: Знання, 1991. 240 с.
71. Губман Б.Л. Смысл истории. Очерки современных западных концепций. М.: Наука, 1991. 192 с.
72. Гумилев Л.Н. Этнос, история, культура // Декоратив. искусство. 1989. №4. С. 32 - 33.
73. Гуревич А.Я. Теория формации и реальность истории // Вопр. философии. 1990. № 11. С. 31 43.
74. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. СПб.; М.: Тип. Вольф, 1882. 704 с.
75. Данилевський М.Я. Россия и Европа. Взгляд на культурные и политические отношения славянского мира к ГерманскоРоманскому. М.: Наука, 1991. 573 с.
76. Дашкевич Я. Учений, політик, публіцист // Слово і час. 1991. № 10. С.36.
77. Дей О. Іван Франко: Життя і діяльність. К.: Дніпро, 1981. 355 с.
78.
- Стоимость доставки:
- 150.00 грн