Курбацька Лариса Миколаївна. Формування та використання трудового потенціалу в сільському господарстві регіону

Краткое описание

Курбацька Лариса Миколаївна. Формування та використання трудового потенціалу в сільському господарстві регіону : дис... канд. екон. наук: 08.07.02 / Дніпропетровський держ. аграрний ун-т. - Д., 2006

Курбацька Л.М. Формування та використання трудового потенціалу в сільському господарстві регіону. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 економіка сільського господарства і АПК. Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, 2006.
Дисертація присвячена дослідженню теоретико-методологічних засад формування та розвитку трудового потенціалу сільського господарства регіону, а також напрямів підвищення ефективності його використання в умовах ринкових перетворень на селі. Визначено сутність трудового потенціалу як основної складової виробничих ресурсів та виділено особливості його відтворення в аграрному секторі економіки. Наведено методику оцінки формування та використання трудового потенціалу в сільському господарстві. Проаналізовано сучасний рівень і ефективність використання праці в аграрному виробництві регіону. Обґрунтовано організаційно-економічні аспекти трудозабезпечення виробничих процесів у сільському господарстві. Запропоновано моделі ефективного використання трудових ресурсів в галузях аграрного виробництва. На засадах оцінки впливу соціальної сфери на розвиток трудового потенціалу села, розроблено й запропоновано до впровадження структуру та методичні підходи розробки плану соціального розвитку сільської територіальної одиниці. Обґрунтовано модель раціональної зайнятості сільського населення в аграрному секторі економіки.

Трудовий потенціал не можна зводити лише до громадян працездатного віку”. Трудові можливості мають пенсіонери, підлітки і навіть інваліди. Він поєднує економічно-активне, працездатне населення робочу силу та залишкову спроможність людей до праці, з точки зору їх фізичних і розумових можливостей брати участь у суспільному виробництві. Характеризується не лише з кількісної (за носіями здатності до праці) чи якісної (стан фізичного розвитку і здоров’я, рівень освіти і кваліфікації тощо) сторін. Це діалектична єдність, що визначає сутність поняття.
Ринок робочої сили більш містка категорія в порівнянні з ринком праці, оскільки вміщує не лише працюючих найманих робітників, але й той трудовий потенціал, який знаходиться в пошуку можливого робочого місця.
Формування (виробництво), розподіл і перерозподіл, обмін і використання (споживання) робочої сили як основної складової трудового потенціалу в сільському господарстві залежить від природних, економічних та соціальних чинників. Останні характеризують зміни умов відтворення робочої сили, забезпечують співвідношення її попиту і пропозиції на ринку праці, відображають відповідність між розвитком засобів виробництва і робочої сили та розкривають величину її витрат у виробництві сільськогосподарської продукції і послуг.
Державне втручання в процеси ефективного функціонування трудового потенціалу є об’єктивною необхідністю, оскільки ринкова економіка стимулює кращих працівників і не забезпечує мінімальний прожитковий мінімум знедоленим, слабким, хворим, пенсіонерам та іншим соціально незахищеним верствам населення.
Кількість працюючих у сільському господарстві має стійку тенденцію до зменшення, а тривалість робочого дня законодавчо регулюється, відповідно маса праці в цій галузі закономірно скорочується.
Питома вага трудового потенціалу в регіоні майже вдвічі менша середнього рівня по Україні та характеризується дуже високим рівнем демографічної старості (до 26,5 % за шкалою Россета). Частка сільських пенсіонерів перевищує по віковій структурі молодь до 20 років, що вказує на скорочення населення села в цілому і працездатного зокрема.
В сільських домогосподарствах грошові надходження менше рівня міських на 22,1 %, а приріст вартості спожитої продукції, отриманої в особистих господарствах, на 19,4 в. п. вище. Сільські жителі вимушені виробляти та харчуватися продукцією власного виробництва, оскільки їх доходи не дозволяють купувати продукти в достатній кількості. Питома вага продуктів харчування селян регіону складає 60,5 % від величини сукупних витрат, а рівень споживання продовольства сільського населення набагато нижчий, ніж міського.

Середньооблікова кількість найманих працівників підприємств сільського господарства (без малих і фермерських) в регіоні з 1999 по 2004 р. знизилась більше чим у 2,3 рази (із 125,7 до 54 тис. чол.) у зв’язку з реструктуризацією колгоспів і деконцетрацією виробництва, зміною спеціалізації переважно на рослинницький напрям та зменшенням поголів’я великої рогатої худоби в 2,1, а свиней в 1,6 рази. Це різко погіршило можливість працевлаштування на роботу в селах та стимулювало до збільшення кількості зайнятих в особистих селянських господарствах.
Частка безробітних у сільській місцевості продовжує зростати, хоча й залишається дещо нижчою середнього рівня по області. При цьому питома вага економічно неактивного сільського населення (38,4 %) перевищує усереднене значення по регіону на 2,8 в. п., що свідчить про наявність значного трудового потенціалу в сільській місцевості. З позиції вікової структури відбувається незначне зростання зайнятості молоді від 15 до 29 років, зменшується зайнятість найбільш досвідчених працівників сільського господарства віком від 30 до 49 років.
Рівень середньомісячної заробітної плати сільського працівника найнижчий серед інших галузей держави і склав у 2003 році лише 52,1 % від середнього рівня та 41,7 % від рівня промисловості і залишається нижче прожиткового мінімуму працездатної особи на 24,9 %. Спостерігається феномен бідності сільського зайнятого населення, що не відповідає засадам формування вартості робочої сили і системи оплати праці.
В процесі дослідження встановлено, що продуктивність праці є формуючим фактором підвищення ефективності господарювання в сільськогосподарських підприємствах, оскільки виконується логічна закономірність: збільшення валової продукції в розрахунку на середньорічного працівника та людино-годину призводить до росту окупності витрат, розміру оплати праці, кількості продукції, отриманої на одиницю площі та підвищення рівня рентабельності.
Продуктивність праці, як основний економічний показник ефективності використання трудових ресурсів залежить від ряду факторів. Так, збільшення відповідно на одну тисячу гривень фондоозброєності підвищує результативну ознаку на 33 грн., оплати праці середньорічного працівника на 3115 грн., валової продукції в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь на 42 грн. З рештою показників, продуктивність праці має обернений зв’язок.
При прогнозуванні кількості зайнятого населення в сільському господарстві регіону необхідно використовувати кореляційно-регресійну модель, факторними ознаками якої є коефіцієнт природного приросту сільського населення, рівень міграції, фондозабезпеченість, валова продукції в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь та середньорічного працівника, питома вага продукції тваринництва в загальному обсязі виробництва (в порівняних цінах).
Оптимізація трудозабезпечення та використання робочої сили в рослинництві для адміністративного району за запропонованою методикою та реалізованою на ЕОМ економіко-математичною задачею дозволяє, виходячи з критерію найбільш економічно вигідного співвідношення структури трудозатрат та доходу від реалізації продукції, визначити раціональний виробничий напрямок рослинництва, встановити кваліфікацію і кількість механізаторів, що залучаються до роботи та їх завантаження разом з підсобними працівниками в залежності від агротехнічних термінів виконання робіт.
В основу мотивації до праці в сільському господарстві слід покласти принцип еквівалентності заробітної плати і вартості праці. При цьому необхідно забезпечувати ув’язку розміру оплати праці з якістю продукції та кінцевими економічними показниками. Розроблені моделі та їх реалізація в середовищі Microsoft Excel щодо встановлення надбавки за продукцію, одержану понад мінімальні обов’язкові (базові) обсяги, вказують на доцільність запропонованого підходу та позитивні наслідки як з позиції підприємства, так і працівника.
Проблеми соціального розвитку села і відтворення трудового потенціалу можна розв’язати лише шляхом посилення участі і відповідальності держави перед територіальними громадами. Органи місцевого самоврядування повинні мати розроблений та погоджений на регіональному рівні план соціального розвитку сільської територіальної одиниці. Його складовими є: зміни соціальної та кваліфікаційно-професійної структури трудового потенціалу; підготовка і перепідготовка кадрів та підвищення їх кваліфікації; покращення умов праці та охорона здоров’я працюючих; підвищення життєвого рівня населення і розвиток інфраструктури села; удосконалення соціальних відносин та соціального захисту працівників.