Кузьменко Оксана Михайлівна. Управління інноваційними процесами на підприємстві

Краткое описание

Кузьменко Оксана Михайлівна. Управління інноваційними процесами на підприємстві: дис... канд. екон. наук: 08.06.01 / Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М.Туган- Барановського. - Донецьк, 2005

Кузьменко О.М. Управління інноваційними процесами на підприємстві. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01.- Економіка, організація і управління підприємствами. Донецький державний університет економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського, Донецьк, 2005.
Дисертація присвячена теоретичним, методичним і прикладним питанням удосконалення інноваційних процесів на підприємстві. Обґрунтовано, що інноваційна політика підприємства являє собою сукупність необхідних техніко-технологічних, соціально-економічних, фінансових, маркетингових, юридичних, кадрових та інформаційних заходів щодо реалізації нової бізнес-ідеї. Виділено типи інноваційної політики: випереджальна (F), запізнююча (L) і синхронна (S). Базисом формування кожного з типів інноваційної політики є модель формування інноваційного процесу. Встановлено, що найбільш ефективною є синхронна інноваційна політика, побудована на основі принципів технологічного детермінізму й запитів потенційного ринку. Обґрунтовано необхідність проведення аналізу інноваційного потенціалу та інноваційної активності підприємства як одного з етапів інноваційного процесу для вибору найбільш прийнятного типу інноваційної стратегії підприємства з метою зниження фінансового ризику. Виходячи з необхідності раціонального використання фінансових ресурсів, запропонована методика оцінки пріоритетності інноваційних проектів для їх наступного включення в інноваційний процес. Доведено, що удосконалення інноваційного процесу передбачає підвищення якості загальної стратегії розвитку підприємства, інноваційного потенціалу підприємства, організаційної структури, застосування нових принципів формування інноваційного портфелю підприємства, постійного здійснення моніторингу інноваційного процесу.

У дисертації представлені теоретичні дослідження та практичні розробки по удосконаленню управління інноваційними процесами на підприємстві:

Підвищення ефективності діяльності вітчизняних підприємств в умовах конкуренції, яка підсилюється на більшості ринків, поліпшення якості життя, досягнення соціально-економічних параметрів, властиве розвиненим державам світу, базується на удосконаленні управління інноваційними процесами на промисловому підприємстві, у тому числі процесів розробки та впровадження інноваційної стратегії та інноваційної політики.
Інноваційний процес визначається як процес перетворення наукових знань в нововведення, найбільш ефективна організація інноваційної діяльності відповідає нелінійній, інтегрованій моделі інноваційного процесу.
Інноваційна стратегія підприємства являє собою формування довгострокових цілей і завдань підприємства, узгодження послідовності етапів інноваційної діяльності та перерозподілу інноваційних ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей. Заснована на моделі інноваційної стратегії розвитку, інноваційна політика підприємства являє собою сукупність необхідних техніко-технологічних, соціально-економічних, фінансових, маркетингових, юридичних, кадрових і інформаційних заходів щодо реалізації нової бізнес-ідеї. Залежно від місця й ролі інноваційної політики підприємства в ринковому та виробничому циклах виділяються її типи: випереджальна (F), запізнююча (L) і синхронна (S). Базисом формування кожного з типів інноваційної політики є модель формування інноваційного процесу. Найбільш ефективною є синхронна інноваційна політика, побудована на підставі інтегральної моделі інноваційного процесу.
Проведені дослідження показали, що розробка інноваційної стратегії на рівні держави (регіону) повинна здійснюватися в кілька етапів з урахуванням особливостей секторів економіки (зрілі, нові й новітні галузі) і необхідності ресурсного та інституціонального забезпечення альтернативних варіантів інноваційної програми, особливостей життєвого циклу інновацій і фаз інноваційного процесу.
Регулювання інноваційного розвитку є невід'ємною прерогативою держави, визначна роль якої полягає в створенні необхідних соціально-економічних, нормативно-правових і організаційно-управлінських умов активізації інноваційної діяльності. Форми впливу держави на інноваційні процеси різні й залежать від зовнішніх і внутрішніх факторів, національної стратегії розвитку та специфіки державного управління. Державна політика створює ринкові стимули для виникнення та поглиблення інноваційної спрямованості національних підприємств.
Державна інноваційна політика в Україні спрямована на забезпечення економічного росту за рахунок активізації інноваційної діяльності. Статистичні дані інноваційного розвитку України носять неоднозначний характер, про що свідчать значні коливання та різна спрямованість показників. Наприклад, обсяги наукових і науково-технічних робіт складали у 1999 р. - 1578, 2 млн. грн.; 2002 р. - 2496, 7 млн. грн. Кількість підприємств, які впроваджували інновації у 1999 р. - 1376; 2002 р. - 1506.Частка інноваційно активних підприємств у 1999 р. складала 19,5% від загальної кількості, у 2003 р. - 13,2%. Інноваційна активність вітчизняних підприємств недостатня, а діяльність в сфері інновацій не є системною, інтенсивною й спрямованою, але свідчить про невеликі позитивні зрушення.
При оцінці інноваційного потенціалу підприємства доцільно встановити фінансову здатність підприємства підтримувати інноваційну сферу. Інноваційний потенціал підприємства це функція від трикомпонентного показника фінансової стійкості, що демонструє наявність власних оборотних коштів; наявність власних оборотних коштів і довгострокових позикових джерел; загальну величину за основними джерелами коштів підприємства для формування результатів і витрат. Доцільно вибирати інноваційну стратегію підприємства залежно від типу інноваційного потенціалу: високий інноваційний потенціал - стратегія лідера в освоєнні базисних інновацій; середній - стратегія послідовника або лідера в освоєнні базисних або псевдоінновацій; низький - стратегія послідовника в освоєнні псевдоінновацій.
Серед підприємств Донецької області, представлених у вибірці, жодне не має високого потенціалу для фінансування інноваційного розвитку. Середній інноваційний потенціал мають ЗАТ«Хіміко-металургійна фабрика ММК ім.Ілліча», ВАТ «ДМЗ» і ВАТ «Силур». АТ «Норд», ВАТ «Кифадо» і ВАТ «Донецький завод «Продмаш» мають низький потенціал фінансування інноваційного розвитку. Найбільш активним в сфері інноваційної діяльності серед представлених підприємств є ВАТ «ДМЗ».
Дослідження інноваційного процесу на підприємствах різних країн світу показало, що у США інноваційний процес заснований на венчурному підприємництві, які тісно пов'язані з іншими сегментами НІС і виступають як форма інтеграції промислового й науково-дослідного секторів і ефективний інвестиційний механізм. Держава підтримує розвиток венчурного бізнесу. Модель організації інноваційної діяльності в Японії заснована на тісній кооперації наукового і виробничого секторів, національних особливостях організації бізнесу. Основними суб'єктами інноваційного процесу залишаються великі компанії, які поширюють інновації по зв'язках з контракторами. Необхідною умовою цієї моделі є належний розвиток комунікацій між учасниками. Наднаціональне регулювання в рамках європейської інтеграції вплинуло на формування моделі інноваційного процесу країн Західної Європи, основною особливістю якої є міжнаціональна міжфірмова кооперація та відносно велике державне втручання. Основними суб'єктами інноваційної діяльності є багатогалузеві компанії, що спрощує розосередження інновацій.
Метод евклідової відстані є найбільш адекватним для визначення пріоритетності фінансування як продуктових, так і технологічних інноваційних проектів в умовах високого ступеня невизначеності й ризиків. Елементи відстаней визначаються за допомогою експертних оцінок за наступними критеріями якості інноваційного проекту: комплексність проекту; ступінь відповідності міжнародним вимогам екологічної безпеки, взаємозамінності, патентної чистоти, правового захисту; ступінь використання світових досягнень і гармонізація; кількість використаних наукових підходів; кількість використаних сучасних методів; масштабність і перспективність використання проекту; ступінь виконання вимог стандартів по оформленню документів, чіткість, доступність, однозначність понять і визначень. Чим вище експертні оцінки за даними критеріями якості, тим більше пріоритетним буде проект для наступного інвестування.
Найбільш ефективною для підприємства є синхронна інноваційна політика, перевагами якої є: скорочення тривалості інноваційного процесу; об'єднання з початку всіх функцій по впровадженню інновацій в одному підрозділі; оперативне реагування на зміни, які відбуваються усередині й за межами підприємства; активне співробітництво між всіма учасниками інноваційного процесу; скорочення витрат на розробку інноваційних проектів.
Удосконалення управління інноваційними процесами на підприємстві передбачає розвиток наступних складових: загальної стратегії розвитку підприємства, інноваційного потенціалу підприємства, інноваційної стратегії, інноваційної організаційної структури, інноваційного портфелю підприємства, процесів оцінки й відбору проектів, вибору типу організації інноваційного процесу, моніторингу інноваційного процесу.
Комплексний моніторинг інноваційного процесу вирішує наступні завдання: визначення інноваційної активності підприємства; виявлення напрямків удосконалення інноваційної діяльності та демонстрація інноваційного прогресу. Система показників моніторингу інноваційного процесу включає: тривалість циклу інноваційних змін; рівень виживання інноваційних продуктів; частка ефективного виживання інноваційних продуктів; частка інноваційних продуктів у загальному обсязі реалізованої продукції; структура інноваційного процесу; структура інноваційного портфелю; ефективність інвестицій у НДДКР; структура витрат на НДДКР; інноваційний дохід на одного працівника; ефективність інновацій.