Лавейкін Михайло Іванович. Проблеми сталого землекористування в Україні

Краткое описание

Лавейкін Михайло Іванович. Проблеми сталого землекористування в Україні: Дис... д-ра екон. наук: 08.08.01 / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України. - К., 2002. - 438арк. - Бібліогр.: арк. 406-431

Лавейкін М.І. Проблеми сталого землекористування в Україні. -Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.08.01 - економіка природокористування і охорони навколишнього середовища. - Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ, 2002.
Дисертаційна робота присвячена теоретико-методологічним та практичним проблемам розробки нової парадигми - сталого землекористування в Україні.
Основний зміст дисертаційної роботи відображає різні сторони і етапи комплексного дослідження екологічної, соціальної та економічної складових землекористування, визначення коротко- і довгострокових завдань реалізації земельних відносин, розробка рекомендацій щодо сталого землекористування в Україні.
У роботі обґрунтовано передумови сталого землекористування в Україні. Для цього узагальнено теоретико-методологічні засади розвитку земельних відносин, проведено оцінку земельно-ресурсного потенціалу України, визначено соціально-економічні проблеми землекористування в умовах реформування земельних відносин. На цій основі розроблено методологічні положення сталого землекористування (понятійний апарат, принципи, підходи, цілі), визначено нові шляхи та пріоритетні заходи щодо раціонального використання, охорони і відтворення продуктивного потенціалу земель в Україні.

У дисертації теоретично і методологічно обґрунтовано нову парадигму землекористування за умов формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, а також організаційно-економічні основи територіальної організації використання і охорони земельних ресурсів у контексті сталого розвитку. Виходячи з цього, зроблено наступні висновки.

Радикальна лібералізація економіки, реформування земельних відносин в Україні у напрямі запровадження різних форм господарювання на базі приватної власності, формування багатоукладної економіки ринкового типу загострюють питання забезпечення раціонального використання й охорони земель.
Протягом останніх років в Україні спостерігається погіршення екологічного стану землекористування разом з соціально-економічними показниками розвитку держави. Посилюються процеси деградації ґрунтів внаслідок ерозії, хімічного і радіоактивного забруднення, засолення, осолонцювання тощо. Зростає бідність та соціальна напруга в суспільстві. Знижується економічна ефективність використання основного багатства нації - земельних ресурсів.
Через відсутність фінансування в країні значно скорочені обсяги землевпорядних і науково-дослідних робіт, у недостатньому обсязі проводяться заходи з земельного кадастру, моніторингу земель, належним чином не здійснюється державний контроль за їх використанням і охороною.
Земельна реформа 90-х років в Україні переважно орієнтована на побудову моделі земельної економіки, політики і землекористування, характерної для економічно розвинених країн світу. Сьогодні вона не базується на реальній соціально-економічній та екологічній ситуації, що склалася в державі.
Причини кризи землекористування в Україні обумовлені дією як суб'єктивних, так і об'єктивних чинників. Трансформація соціально-економічної системи, яка відбувається протягом останніх десяти років, порушила економічні та земельні відносини, при цьому створення нової інфраструктури землекористування не враховує зміни, які відбуваються. Одним з головних чинників загострення ситуації є невідповідність характеру господарської діяльності екологічним принципам розвитку навколишнього середовища.
Більша частина земельного фонду України знаходиться в зоні підвищеного екологічного ризику. Якщо припустити, що в найближчі чверть століття земельна політика не зміниться, то в майбутньому земельно-ресурсний потенціал буде виснажений, а деградація ґрунтів набуде незворотного характеру.
Теоретичні та практичні результати дослідження доводять необхідність розробки нової парадигми розвитку земельних відносин - сталого землекористування як органічної складової сталого розвитку економіки. На наш погляд, система сталого землекористування - це така система відносин суспільного виробництва, при якій досягається оптимальне співвідношення між економічним зростанням, раціоналізацією землекористування, задоволенням матеріальних і духовних потреб населення. За своїм змістом - ця концепція вільна від ідеології та догм. Мета її полягає у гармонізації процесу еволюційного розвитку природи і суспільства (при активній участі населення), створення оптимальних умов для ефективного землекористування, недопущення подальшої деградації земель, забезпечення здорової життєдіяльності на землі нинішніх і наступних поколінь.
У дисертаційному дослідженні розроблено і обґрунтовано: понятійно-категоріальний апарат, принципи, концептуальні положення та пріоритетні напрями формування сталого землекористування.
Для досягнення сталого землекористування важливим є додержання таких принципів: раціоналізація землеволодіння та землекористування; охорона земель; своєчасна ліквідація та попередження негативного впливу деградованих земель на здоров'я і добробут населення, навколишнє середовище; забезпечення соціально-економічних інтересів землекористування та їх гармонізації з екологічною складовою, збереження землі як природного ресурсу, основи життєдіяльності українського народу.
У роботі обґрунтована необхідність здійснення планування сталого землекористування, яке передбачає збалансування екологічних, економічних і соціальних цілей розвитку регіону з урахуванням властивостей земельних ресурсів, їх цінності та особливостей використання на певній території. Планування доцільно здійснювати на відповідних рівнях державного управління з визначенням стадій реалізації.
Основними пріоритетними напрямами землекористування в Україні, які активно сприятимуть вирішенню соціально-економічних проблем, є створення умов для забезпечення ефективного використання землі в інтересах розвитку суспільства, становлення ефективної ринкової економіки на основі добросовісної конкуренції; в розв'язанні екологічних проблем головним є організація дієздатної охорони земель і забезпечення розширеного відтворення земельних ресурсів як базису сталого розвитку України.
У дисертації запропонована модель сталого землекористування, яка передбачає поєднання економіки, соціальної сфери і екології землекористування шляхом ефективної реалізації економічних інтересів землевласників та землекористувачів, поліпшення соціальних умов їх існування з вирішенням проблеми деградації земель.
З метою забезпечення сталого землекористування державна політика в сфері земельних відносин повинна передбачати реформування відносин власності на землю; організацію ефективного управління земельними ресурсами; удосконалення системи реєстрації, грошової оцінки й оподатковування землі; екологізацію та оптимізацію землекористування.
Суспільне землекористування повинно здійснюватися на основі екологічного, історичного, наукового, сценічного збереження навколишнього середовища, охорони природних територій в їх природному стані, забезпечення самодостатності біорізноманіття, що сприятиме поліпшенню умов проживання і відпочинку людини.