Лексичні засоби формування імпліцитності у драматургійному тексті (на матеріалі української драми початку ХХ століття)

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

УДК 811.161.2’371

Іванишин Наталія Ярославівна

Лексичні засоби формування імпліцитності у драматургійному тексті (на матеріалі української драми початку ХХ століття)
10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор Голянич Марія Іванівна

м. Івано Франківськ
2006

ЗМІСТ
Вступ......................................................................................3
Розділ 1. Специфіка лінгвістичного осмислення поняття імпліцитність”.....................................................................................9
1.1. Основні параметри поняття імпліцитність”...................................9
1.2. Ознаки імпліцитності як мовної категорії.....................................20
Розділ 2. Імпліцитність у драматургійному тексті..........43
2.1. Риси драми як типу тексту.................................................................43
2.2. Специфіка актуалізації імпліцитності у драмі.................................59
Розділ 3. Особливості формування імпліцитності у драмі елементами лексико-семантичного рівня мови..................83
3.1.Конотативно марковані лексичні одиниці актуалізатори імпліцитної інформації у драматургійному тексті .................................84
3.2.Оказіоналізми носії імпліцитних значень у тексті драми...........................................................................................................97
3.3.Комунікативно-прагматичне навантаження займенника у формуванні імпліцитності в драматургійному тексті...........................114
3.4.Вигуки й частки як конденсатори імпліцитних значень у тексті драми......................................................................................................133
3.5.Внутрішня форма слова засіб формування імпліцитності в драматургійному тексті........................................................................149
Висновки....................................................................................161
Література................................................................................................168
Джерельна база........................................................................................186

ВСТУП
На сучасному етапі розвитку українського мовознавства особливої актуальності набуває функціонально-прагматичний аспект дослідження мовних явищ і пов’язана з ним проблема імпліцитності.
Українські вчені розглядають імпліцитність насамперед крізь призму комунікації (БацевичФ., КагановськаО.), дериватології (НевідомськаЛ.), граматики (ГороденськаК., ГуйванюкН., СтариковаО.).
У контексті вивчення глибинних пластів художнього тексту категорію імпліцитності досліджують ЄрмоленкоС., МацькоЛ., МойсієнкоА., СкорбачТ., СологубН., СютаГ. (асоціативно-образний потенціал поетичного тексту), БаришІ., ЖайворонокВ., КононенкоВ., СкабМ. (національно-культурний компонент значення слова і експресивізація мовної картини світу), ГоляничМ., ЛяшенкоН., СелігейП., СніткоО., СтефуракР. (внутрішня форма слова й особливості актуалізації його прихованих значень), КурилякЛ., Островський О., Пархоменко О. (кореферентність і проблеми текстотворення), КосмедаТ., СоловійУ. (аксіосемантика і художній текст), Вуколова В., Кравченко Н., Матчук А. (підтекст як джерело вияву імпліцитності).
У зарубіжному мовознавстві розгляд проблеми імпліцитності базується на кількох домінантах:
граматичній (Бондарко О., Бюлер К., КолосоваТ., КолядкоЛ., Мартем’яновЮ., СоколовО., ШендельсЄ.);
стилістичній (АрнольдІ., ГальперінІ., ДолинінК.);
прагматико-лінгвістичній (КожевниковаК., КухаренкоВ., НікітінМ., ФедосюкМ., ХамзінаГ.);
когнітивній (ДементьєвВ., ЛузінаЛ., НефьодоваЛ., СухихС., ФрасенБ., ХандамоваЄ., ДюкроО.);
прикладній (ПироговаЮ., БорисоваО.).
Неоднакові, часом поляризовані підходи до визначення імпліцитності проектують різноаспектну її інтерпретацію. Імпліцитність розуміється як:
· прихованість, невираженість” (АхмановаО., ЄрмоленкоС.);
· економний спосіб відображення позалінгвального змісту” (МединськаВ.);
· нетиповий спосіб вираження категорій змістового плану” (БацевичФ., ДолинінК., ФедосюкМ.);
· явище, що виникає в результаті пропуску окремих компонентів чи ланок у структурі висловлювання” (КолосоваТ., ВардульІ.);
· інформація, яка не входить безпосередньо у значення компонентів тексту, зафіксованих у словнику, але водночас вичленовується і сприймається слухачем” (БорисоваО., Мартем’яновЮ.);
· домислювання безпосередньо не вираженого змісту” (БагдасарянВ., НікітінМ.).
У сучасному мовознавстві імпліцитність розглядається, в основному, на матеріалі текстів поезії та прози, меншою мірою драми, тому проблема Імпліцитність і драматургійний текст” (далі ДТ) все ще потребує ґрунтовного висвітлення. На думку представників різних наукових напрямків (АгеєвоїВ., Будагова Р., Винокур Т., ЛартомаП., Лагутіна В., МізецькоїВ., МостовоїН., Ожигової О., ПавличкоС., ПоляковаМ., Ставицької Л., Уколової Л., Халізєва В., Хороба С. та ін.), характерними для драми є: своєрідна система пропусків вербальних одиниць, недописаність” елементів, здатних конструювати внутрішній художній світ героїв; сконденсованість сюжету (на відміну від епосу він дає лише відправні точки сприйняття прихованого змісту, а звідси — ширші межі трактування образів); семантичні лакуни, які заповнюються у процесі сприйняття тексту реципієнтом (важлива роль при їх декодуванні відводиться мовним засобам, зокрема лексичним, спрямованим на вираження прихованих значень).
Дослідження функціонального навантаження лексичних засобів, що формують імпліцитні значення, центральне завдання, розв’язання якого дозволить глибше дослідити драматургійний текст: виявити чинники, що динамізують його, є причиною виникнення драматичного конфлікту, сприяють формуванню в ньому образності, оцінності.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю різноаспектного вивчення категорії імпліцитності у драматургійному тексті. Аналіз лексичних засобів із погляду представлення ними імпліцитності у ДТ, на нашу думку, дасть можливість:
· виявити структурно-семантичну багатоплановість лексичних засобів вираження імпліцитності в модерній драмі початку ХХ століття;
· розкрити їх образотворчий і текстотвірний потенціал.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація відповідає науковим дослідженням кафедри української мови Прикарпатського національного університету іменіВасиля Стефаника і виконана в руслі загальнотеоретичних досліджень із питань функціонування української мови в рамках реалізації державної наукової програми Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності”. Тема дисертації затверджена фаховою координаційною радою Українська мова” Інституту української мови НАН України 19 грудня 2003р., протокол № 18.
Метою дисертаційної роботи є виявлення особливостей формування імпліцитних значень лексичними засобами та розкриття їх функцій у драматургійних текстах початку ХХ століття.
Досягнення поставленої мети передбачало розв’язання таких завдань:
1) розглянути теоретичні питання, пов’язані з розкриттям поняття імпліцитність”;
2) виділити основні ознаки імпліцитності як мовної категорії;
3) проаналізувати імпліцитно-значеннєвотвірні риси драми як типу тексту;
4) з’ясувати особливості реалізації імпліцитності у драматургійних текстах початку ХХстоліття;
5) виявити функції лексичних засобів формування імпліцитних значень у драматургійному тексті.
Об’єкт дослідження тексти української драми початку ХХ століття, у яких імпліцитність є домінантою смислотворення.
Предмет аналізу лексичні засоби формування імпліцитності у драматургійних текстах початку ХХ століття.
Матеріалом дисертаційного дослідження обрано драматургійні тексти початку ХХ століття (картотека нараховує приблизно 4000 одиниць), які відбивають перехід до модерної художньої свідомості. Етнографічно-побутовий театр у цей період поступається місцем соціально-філософському, психологічному. Українська драма виходить на європейський рівень, розглядається як складова загальноєвропейського драматургійно-сценічного контексту.
Саме тому для текстів В.Винниченка, І.Дніпровського, Мирослава Ірчана, І.Кочерги, М.Куліша, Я.Мамонтова, Олександра Олеся, Лесі Українки, І.Франка, Г.Хоткевича, С.Черкасенката ін. характерні символізм, представлення імпліцитно кодованих образів персонажів, поглиблений психологізм, перехід на інтелектуальні регістри риси, здатні формувати латентний план змісту драми.
Методи дослідження
У дисертаційній роботі як основний використано описовий метод, який дозволив розкрити функції лексичних засобів формування імпліцитності у драматургійних текстах початку ХХ століття. Дистрибутивний метод, сприяючи встановленню мовного оточення лексичної одиниці в процесі актуалізації, допоміг виявити полізначущість її прихованих значень. Застосування трансформаційного методу детерміновано необхідністю розгляду лексеми у різних структурно-семантичних модифікаціях з тим, щоб визначити її значеннєвотвірну спроможність.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше на широкому фактичному матеріалі розкрито роль лексичних засобів у формуванні імпліцитності, встановлено їх функціональне навантаження у тексті драми; виявлено особливості актуалізації імпліцитності в українських драматургійних текстах початку ХХ століття.
Теоретичне значення наукової роботи полягає у поглибленні знань про лінгвальну природу категорії імпліцитності, взаємозв’язки між імпліцитністю та експліцитністю у розкритті смислотвірного потенціалу одиниць лексичного рівня мови, глибинну семантичну організацію драматургійного тексту.
Дисертаційні висновки розвивають окремі теоретичні положення лексикології, комунікативної лінгвістики, текстознавства, стилістики.
Практична цінність дисертації.
Висновки, отримані в результаті дисертаційного дослідження, і сам фактичний матеріал можуть бути використані при розробці спецкурсів і спецсемінарів із лексикології, у науководослідницькій роботі аспірантів та здобувачів, при написанні посібників із семасіології, стилістики, лінгвістичного аналізу тексту. Порушена в науковій роботі проблематика знайде застосування при викладанні української мови та літератури у школах і вищих навчальних закладах.
Апробація роботи. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в 2004-2005 рр. Основні теоретичні положення, практичні результати дисертаційного дослідження були викладені на міжнародних, всеукраїнських наукових конференціях: Ціннісні виміри буття людини” (Івано-Франківськ, 2001), Семантика мови і тексту” (ІваноФранківськ, 2003), Українська література: духовність, ментальність” (Кривий Ріг, 2004), на звітних наукових конференціях викладачів та співробітників Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2002-2005 рр.).
Публікації. Основні аспекти досліджуваної проблематики висвітлено у 7 публікаціях, з них 5 у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України (усі статті одноосібні).

Структура дисертації: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури, що містить 203 позиції, та переліку джерел (15позицій). Обсяг дисертації 187 сторінок, з них основного тексту 167 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Драматургійний текст як складна комунікативна система акумулює різні типи взаємозв’язків між експліцитно та імпліцитно вираженими значеннями, що не перебувають у відношеннях опозиції, а взаємодоповнюються, взаємозумовлюються й однаковою мірою важливі у його структурно-смисловій організації. Оскільки обсяг інформації, закодований експліцитними засобами, значно вужчий, ніж імпліцитними, останні, розширюючи інформаційний простір тексту, визначають нові напрями його інтерпретації.
1. Імпліцитність інтерпарадигмальна категорія, пов’язана з різними науками (лінгвістикою, психологією, логікою, філософією), що зумовлює складність її дослідження.
Латентність у мовознавстві вчені інтерпретують багатопланово, наголошуючи на тих чи інших її аспектах, головними з яких є:
граматичний імпліцитність досліджується у зв’язку з вивченням морфології та синтаксису;
мовно-різнорівневий імпліцитність проектується на всі рівні лінгвосистеми;
текстово-дискурсивний імпліцитність розглядається як структурно-смисловий конектор текстових сегментів;
комунікативний вивчає репрезентацію латентних значень у перспективі інтеракцій між комунікантами;
логіко-лінгвістичний кваліфікує імпліцитність як особливий спосіб вираження думки засобами мови.
У дисертаційному дослідженні підкреслюється, що при аналізі художнього тексту як дискурсу актуальним є вивчення імпліцитності крізь призму усіх мовних рівнів, оскільки це створює можливості для його різнобічної інтерпретації. Акцент у роботі на лексичному детермінований тим, що слово як універсальна одиниця мови здатне маніфестуватись у кожній її підсистемі, реалізуючи свій імпліцитний потенціал.
2. Імпліцитність як мовна категорія має об’єктивні критерії виділення: необлігаторність (необов’язкова експлікація комунікантами у процесі кодування/декодування повідомлення); вторинність (вивідність із експліцитного значення лінгвоодиниць); особливий спосіб вираження (оприявлюється на тлі експліцитного значення лінгвоодиниці, оформлюючись” у рамках певного лексичного, морфологічного чи синтаксичного засобу); наявність основних джерел виявлення (підтексту, пресупозицій, імплікацій, імплікатур дискурсу); здатність виступати у тексті засобом зв’язку.
Специфіка розгортання латентного смислотворення в драматургійному тексті зумовлена його композиційною, семантичною та комунікативно-прагматичною організацією.
3. Імпліцитність реалізується у різних типах художнього тексту. Драма як один із них характеризується потужним потенціалом імпліцитного смислотворення, у яке включені одиниці різних мовних рівнів, насамперед лексико-семантичного.
У роботі узагальнено думки вчених стосовно ознак драми і стверджується, що основними рисами її є:
- сценічністьдвовекторність спрямування інформації (до адресата-читача та адресата-глядача). Сценічність детермінує появу мовленнєвих конструкцій, що виражають значення згідно з вимогами драми, проектуючи формування імпліцитного смислу;
- специфіка актуалізації діалогу. Структурно-семантична організація реплік діалогу великою мірою визначає значеннєвий обсяг драматургійного тексту. Домінування в ньому простих речень (навіть складна думка виражається їх ланцюжком), наявність еліптичних, обірваних синтаксичних конструкцій проектує відповідне смислове наповнення тексту, створюючи ґрунт для реалізації імпліцитності;
- перехід авторської характеристики персонажів на маргінальну позицію. У драматургійному тексті домінантним є персонаж, а не автор, і насамперед він рухає” дію, розгортаючи конфлікт, сприяючи імпліцитному смислотворенню;
- інтерференція різнотипних антропоцентричних начал (автора і персонажів) на рівні художнього цілого автор усе ж виявляє свою креативно-конструктивну сутність, як правило, за допомогою ремарки, беручи участь у характеристиці дійових осіб і рефлектуючись у мовленні персонажів;
- наявність центрального конфлікту сприяє конденсації і ретрансляції прихованих значень у драмі;
- специфічна структурно-семантична організація драматургійного тексту, якому, крім заголовка, діалогів/полілогів, тематичних блоків тощо, притаманні ремарки, сцени, акти те, що в сукупності зумовлює цілісність, завершеність драми, націлює вектор рецепції тексту у прогнозованому автором (читачем) ракурсі.
4. Драмаспецифічний рід художньої літератури, який суттєво відрізняється від інших (епосу та лірики) насамперед особливостями структурно-семантичної організації мовного матеріалу: своєрідною системою пропусків вербальних одиниць, недописаністю” елементів, здатних конструювати художній світ героїв; сконденсованістю сюжету (на відміну від епосу він дає лише відправні точки сприйняття прихованого змісту, а звідси — ширші межі трактування образів); семантичними лакунами, які заповнюються у процесі сприйняття тексту реципієнтом (важлива роль при їх декодуванні відводиться мовним засобам, зокрема лексичним, спрямованим на вираження прихованих значень).
Основними чинниками, за допомогою яких репрезентується імпліцитність у драмі вказаного періоду, є:
полісемантичність реплік персонажів, перевага непрямого інформування у комунікативних інтеракціях;
здатність мовних одиниць (насамперед лексичних) об’єднуватися у домінантні ланцюги, компоненти яких інтерферуються, утворюючи асоціативно-образні поля;
націленість окремих сем слова на імпліцитне смислотворення й характеристику образів; значущість художньої деталі, текстуально зближених асоціативних ланцюжків у розгортанні імпліцитного змісту;
поглиблення значеннєвотвірної ролі ремарки структурно-семантичного елемента драматургійного тексту;
тематична багатоплановість драми, вихід її на інтелектуальний рівень, що маніфестується введенням у художній текстовий простір інтертекстуальних елементів, слів-символів тощо, здатних розширювати його імпліцитні значеннєві площини.
Як свідчать результати дослідження, імпліцитність у драмі початку ХХ століття є домінантою смислотворення, важливим рушієм комунікативної, аксіологічної, прагматичної прогресії тексту. У драматургійних текстах цього періоду орієнтація на латентність зумовлена переходом до модерної художньої свідомості, психологізмом, символізмом, акцентом на особистість та її почуття.
Імпліцитність є визначальною рисою, конструктивним, текстотвірним чинником драматургійного тексту початку ХХ століття.
5. У дисертаційному дослідженні акцентовано на засобах лексико-семантичного рівня мови, що найбільшою мірою сприяють формуванню імпліцитності в тексті (на конотативно маркованих лексемах, оказіоналізмах, займенниках, вигуках, частках та внутрішній формі слова). Це дозволило по-новому розкрити малодосліджені аспекти комунікативно-прагматичної та семантико-композиційної організації драматургійного тексту.
Спостереження над функціональним навантаженням конотативно маркованих лексем дало підстави стверджувати, що в драмі вони виконують імплікаційно-конекторну (встановлюють зв’язки між імплікаціями) та функцію розширення асоціативно-образного поля лексеми.
Представляючи додаткову, приховану інформацію, названі одиниці у драматургійному тексті надають образам нових емоційно-оцінних характеристик, які можуть ставати ключовими, сутнісними чи, навпаки, нівелюватися залежно від контексту. Конотативно марковані елементи забезпечують семантичну компресію висловлювання, служать засобом оновлення, конкретизації образів, сприяючи виявленню особливостей реалізації категорії імпліцитності в драмі.
Актуалізуючись у контексті, авторські новотвори здатні задавати у драмі відлік імпліцитного смислотворення. Оказіоналізми у драматургійному тексті виконують такі функції: рецептивно-фокусну (націлюють сприйняття реципієнта у комунікативно значущому ракурсі); експресивну (задають мовленню адресанта додаткових емоційних параметрів), делімітаційно-образну (сприяють кваліфікації і виділенню певного образу з-поміж інших).
Займенники, як і повнозначні лексеми, можуть виступати семантичними домінантами тексту, здатними акумулювати приховані смисли, виявляти у конкретній ситуації спілкування додаткові відтінки значення, сприяючи розгортанню образів та мікрообразів, поляризувати чи зближувати тематичні лінії.
Конденсуючи імпліцитні значення, займенники у драматургійному тексті виконують інтенсифікаційно-сюжетну (динамізують сюжет) функцію, антиномійну (виявляють у тексті образи-протиставлення) та функцію розгортання діалогу (структурно і семантично детермінують обмін репліками між персонажами).
Результати дослідження показали, що вигуки й частки важливі засоби імпліцитного смислотворення. Як комунікативно значущі одиниці, у драмі вони реалізують змінно-тематичну (вигуки є маркерами зміни тематичної лінії) та акційно-спрямувальну (частки скеровують драматичну дію у певному комунікативно значущому ракурсі) функції.
У драматургійному тексті частка найчастіше підсилює, актуалізує імпліцитну інформацію, введену іншими мовними засобами; надаючи висловлюванню додаткових експресивних характеристик, моделюючи образи дійових осіб, маркує їх за оцінною шкалою, підтверджуючи або заперечуючи семантичні дані, експліковані у передтексті.
Вигук, актуалізуючись у драмі, сприяє розкриттю ілокутивної спрямованості реплікових ходів, імпліцитних характеристик і самохарактеристик дійових осіб, прихованої оцінки персонажів та відповідних мовленнєвих ситуацій. Уведений у тканину тексту, вигук увиразнює мовні партії героїв, ідентифікує образи дійових осіб на аксіологічній шкалі, сигналізує про інтенції відправника повідомлення.
Внутрішня форма слова один із важливих засобів формування імпліцитності у драмі, ключ до розуміння тексту в цілому. Акумулюючи, крім експліцитного, прихований компонент значення, що безпосередньо не входить до значення мовної одиниці, внутрішня форма слова виконує у драматургійному тексті конфліктно-зорієнтовану (спроектовує конфлікт у певному ракурсі) та креативно-дискурсивну (творить дискурс) функції; виступає засобом характеристики дійових осіб, є базою для створення імплікацій; як важливе джерело формування латентного плану змісту сприяє виявленню в тексті драматизму та конфліктності.
Функціональне навантаження лексичних засобів, спрямованих на імпліцитне смислотворення, виявляється у їх співдії. В українських драматургійних текстах початку ХХ століття вони зорієнтовані насамперед на образо- і текстотворення.
Отже, імпліцитність це універсальна категорія мови і мовлення, значення якої виявляється через взаємозв’язок із відповідними експліцитними одиницями; комплексна величина, онтологічними ознаками якої є необлігаторність вияву, вивідність, здатність виступати у художньому тексті структурно-смисловим конектором; інтерпарадигмальний феномен, що інтегрує в одній семантичній площині логіко-філософські, психологічні, лінгвістичні чинники.

ЛІТЕРАТУРА
1. Амиров А. Т. Имплицитное отрицание в современном английском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1981. 32с.
2. Арнольд И. В. Импликация как прием построения текста и предмет филологического изучения // Вопросы языкознания. 1982. №4. С. 83-91.
3. Арутюнова Н. Д. Понятие пресуппозиции в лингвистике // Известия АН СССР. Сер лит. и яз. 1973. Т.32. № 1. С.325331.
4. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 607 с.
5. Бабенко Л. Г. и др. Лингвистический анализ художественного текста: Учебн. для вузов. Екатеринбург: Изд-во Уральского ун-та, 2000. 534с.
6. Багдасарян В. Х. Проблема имплицитного (логико-методологический анализ). Ереван: Изд-во АН АрмССР, 1983. 138с.
7. Бакланова А. Г. Лингвостилистическая характеристика драмы как типа текста: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1983. 24с.
8. Бариш І. Етнолінгвістичні аспекти наукової комунікації // Мовознавство. 2000. №1. С.21-31.
9. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. К.: Видавничий центр Академія”, 2004. 344с.
10. Бацевич Ф. С. Співвідношення типів смислової імпліцитності в мові (на матеріалі російської мови) // Мовознавство. 1993. №1. С.54-59.
11. Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник.К.: Либідь, 1993.336с.
12. Безяева М. Г. Коммуникативный блок как одна из единиц изучения диалога// Вестник Московского университета.—Сер. 9. Филология.—2000.№5.—С.27-59.
13. Беркнер С. С. О функциональной специфике драматургического текста// Коммуникативная и поэтическая функции художественного текста: Сб. статей. Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1998. 168с.
14. Біблія. Новий Заповіт. Рим: Видавництво Українського Католицького Університету ім. св. Климента папи, 1989. 640с.
15. Бойко Н. І. Типи лексичної експресивності в українській літературній мові // Мовознавство. 2002. № 2-3. С. 10-21.
16. Болотнова Н. С. Ассоциативное поле текста и слова // Коммуникативно-прагматические аспекты слова в художественном тексте: Науч. труды каф. совр. русс. яз. и стилистики Томского гос. ун-та. Томск: Изд. ЦНТИ, 2000. С. 9-23.
17. Бондарко А. В. Лингвистика текста в системе функциональной грамматики // Текст. Структура и семантика. Т. 1. М., 2001. С. 4-13. // www. Philology. ru.
18. Борисова Е. Г. Перлокутивная лингвистика и ее преподавание студентам-филологам //Вестн. Московск. ун-та. Филология. 1999. № 1.—С.125.
19. Борисова Е. Г. Отражение коммуникативной организации высказывания в лексическом значении //Вопросы языкознания.—1990.№2.—С.113-120.
20. Брагіна Н. Г. Имплицитная информация и стереотипы дискурса // Имплицитность в языке и речи / Отв. ред. Е. Г. Борисова, Ю.С. Мартемьянов.-М.: Языки русской культуры, 1999. С. 43-58.
21. Брутян Л. С. Анализ языковых выражений импликаций: Автореферат дис. доктора филол. наук. Ереван, 1992. 47с.
22. Будагов Р. А. О сценической речи // Писатели о языке и язык писателей. М.: Изд-во МГУ, 1984. 280с.
23. БудаговР. А. Художественное произведение и его язык // НДВШ Филологические науки. 1985. № 4. С. 3-16.
24. Варина В. Г. Лексическая семантика и внутренняя форма языковой единицы // Принципы и методы семантических исследований. М.: Наука, 1976. С.233-244.
25. Винокур Т. Г. О языке современной драматургии // Языковые процессы современной русской художественной литературы. Проза. М.: Наука, 1977. С. 130-197.
26. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 255с.
27. Вокальчук Г. М. Михайль Семенко: «Я хочу кожний день все слів нових» // Українська мова. 2002. № 2. С. 92-100.
28. Володин А. П., Храковский В. С. Опыт анализа семантико-синтаксических свойств усилительной частицы же (ж) в императивных конструкциях // Семантика служебных слов. Межвузовский сборник научных трудов. Пермь: Изд-во Пермского ун-та, 1982. С. 23-33.
29. Вуколова В. О. Експресиви як сигнали підтекстової інформації Автореферат дис. ... канд. філол. наук. К., 2004. 19с.
30. Гак В. Г. Семантическая структура слова. Психолингвистический аспект. М.: Наука, 1971. 202с.
31. ГальперинИ. Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 140 с.
32. Герман В. В. Індивідуально-авторські неологізми (оказіоналізми) в сучасній поезії (60-90-ті роки): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1999. 21с.
33. Гойхман О. Я., Надеина Т. М. Основы речевой коммуникации. М.: Инфра, 1997. 274с.
34. Голянич М. І. Внутрішня форма слова і художній текст. Монографія.—Івано-Франківськ: Плай, 1997.—180с.
35. Голянич М.І. Внутрішня форма ключового слова в текстах засобів масової інформації // Вісник Прикарп. ун-ту. Філологія. Вип. 5. Івано-Франківськ: Плай, 1999. С. 120-127.
36. Горошко Е. И. Интегративная модель свободного ассоциативного эксперимента. Харьков; М.: Изд. группа «РА-каравелла», 2001. 320с.
37. Горюнова М. М. Лінгвопоетика як аналіз художнього тексту // Нові підходи до вивчення й викладання філології у вищій школі: Монографія / за ред. А. М. Науменка. Мелітополь: Мелітопольський державний пед. інститут, 1996. 210с.
38. Горюнова М. М. Лінгвостилістичні особливості німецькомовної драматургії ХХ століття: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1996. 24с.
39. Грайс Г. П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. XVI. С.217-237.
40. Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. Чернівці: Рута, 1999. 336с.
41. Гуйванюк Н. В., Агафонова А. М. Антропоцентричний підхід до вивчення мовних явищ. Чернівці: Рута, 2004. 80с.
42. Дегтярь И. Г. О функции окказионализмов в художественном тексте // Коммуникативная и поэтическая функции художественного текста: Сб. статей. Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1990. С. 108-112.
43. Дементьев В.В. Непрямая коммуникация и его жанры. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 2000. 248с.
44. Добрушина Н. Р. Семантика междометий в реактивных репликах // Вестник Московского университета.—Сер. 9. Филология.—1998.№2.—С.136-144.
45. Долинин К. А. Имплицитное содержание высказывания // Вопросы языкознания. 1983. № 6. С. 37-47.
46. Долинин К. А. Интерпретация текста. М.: Просвещение, 1985. 288с.
47. Донец С. М. Импликативный аспект речевого образа (на материале английской и американской художественной прозы ХІХ-ХХ вв.). Автореф. дис. ... канд. филол. наук. М., 1990. 25с.
48. Дорофеева С. М. Информативные возможности образных средств в тексте художественного произведения // Стилистические аспекты устной и письменной коммуникации: Сб. науч. тр. Вып. 286. М:Институт иностр. яз. им. Мориса Тореза, 1987. С.144-152.
49. Дорофеева С. М. Специфика реализации импликации в тексте художественного произведения // Лингвистические средства текстообразования: Межвуз. сб. Барнаул: Изд-во Алтайского ун-та, 1985. С. 42-51.
50. Дорофеєва О. М. Оказіональне слово в сучасній російськомовній газетно-журнальній комунікації: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 2003. 20с.
51. Етимологічний словник української мови: В 7-ми т.—К.: Наук. думка, 1989.—Т.3.—С.378.
52. Єрмоленко С. Я. Фольклор і літературна мова . К.: Либідь, 1987. 184с.
53. ЄрмоленкоС.Я., БибикС.П., ТодорО.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів/ За ред. С.Я.Єрмоленко.К.: Либідь, 2001.224с.
54. Жайворонок В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень// Мовознавство. 2001. №5. С. 48-63.
55. Жданов Ю. Н. О понятии «информационная недостаточность текста» // Теоретическая и прикладная лингвистика. Вып. 1. Проблемы философии языка и сопоставительной лингвистики. Воронеж: Изд-во ВГТУ, 1999. С. 117-129 // www. Philology. ru.
56. Жовтобрюх М. А. Займенник у системі частин мови // Мовознавство. 1994. № 6. С. 18-21.
57. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Морфологія. Монографія. Донецьк: ДонДУ, 1996. 437с.
58. Звегинцев В.А. Семасиология.- М.: Изд-во МГУ, 1957.
59. Земская Е. А. Словообразование как деятельность. М., 1992. 375с.
60. Зоненашвили Д.С. Диалог в драме и диалог в прозе: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04. М., 1980. 20 с.
61. Зорькина О. С. О психолингвистическом подходе к изучению текста // Язык и культура. Новосибирск, 2003. С.205-210. // www. Philology. ru.
62. Имплицитность в языке и речи / Отв. ред. Е. Г. Борисова, Ю. С. Мартемьянов.-М.: Языки русской культуры, 1999. 200с.
63. Кагановська О. М. Проблема імпліцитно-експліцитних зв’язків у світлі теорії мовної комунікації // Вісник Харківського держ. ун-ту. № 435. Серія романо-германська філологія. С. 39-46.
64. Каменская О.Л. Текст и коммуникация. М.: Высшая школа, 1990. 152с.
65. Камчатнов А. М. Підтекст: термин и понятие // Филологические науки. 1988. № 3. С.40-44.
66. Караванський С. Оказіоналізми, або слова-унікуми // Українська мова та література. 2001. № 16. С. 11.
67. Карцевский С. Введение в изучение междометий // Вопросы языкознания.1984.№ 6.С. 127-137.
68. Касім Ю. Ф. Про деякі специфічні прийоми утворення оказіоналізмів в українській радянській гумористиці // Українське мовознавство: Міжвуз. наук. зб., 1973. Вип. 1. С. 88-93.
69. Кияк Т.Р. О "внутренней форме" лексической единицы // Вопросы языкознания, 1987. №3. С.58 68.
70. Климкова Л. А. Ассоциативное значение слов в художественном тексте// Филологические науки. 1991. № 1. С.45-54.
71. Клюев Е.В. Речевая коммуникация. Рипом класик, 2002. 320с.
72. Кобозева И. М. Лингвистическая семантика: Учебник. М.: Эдиториал УРСС, 2000. 352с.
73. Кобозева И. М. Лингво-прагматический аспект анализа языка СМИ // Язык СМИ как объект междисциплинарного исследования/ Отв. ред. д.ф. н. Володина М. Н.: Учебное пособие. М.: Изд-во МГУ, 2003 // www.ae-lib.nimrod.ru
74. Ковальов В. П. Словотвір художніх неологізмів // Укр. мова і літ. в школі. 1983. № 6. С. 25-28.
75. Ковбасенко Ю. И. Семантическая трансформация и текстообразующие функции лексических единиц. Автореф. дис. ... канд. филол. наук. К,1988. 23с.
76. Кожевникова К. Спонтанная устная речь в эпической прозе (на материале современной русской художественной литературы) // Acta Universitatis Carolinae. Philologica. Praha, 1970. №32. 166 с.
77.&nb