ЛЕКСИЧНИЙ ТА СИНТАКСИЧНИЙ ПОВТОР В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ ТВОРЧОСТІ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ КАЗОК)

Краткое описание

Ніжинський державний педагогічний університет
імені Миколи Гоголя

На правах рукопису

ЖУК ТЕТЯНА ВАСИЛІВНА

УДК 808.3

ЛЕКСИЧНИЙ ТА СИНТАКСИЧНИЙ ПОВТОР В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ ТВОРЧОСТІ
(НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ КАЗОК)

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Плющ Марія Яківна,
доктор філологічних наук, професор

Ніжин 2004

Зміст
ВСТУП........................................................................................... 4
РОЗДІЛ І. Структурні типи лексичних повторів і їх роль в
українській народній казці
1.1. Специфічні особливості казкового тексту............................... 11
1.2. Структурні типи лексичного повтору..................................... 18
1.3. Ланцюговий лексичний повтор................................................ 31
1.4. Тотожний лексичний повтор дієслів та слів інших частин
мови.......................................................................................... 40
1.5. Повтор дієслівних префіксальних лексем ............................... 58
1.6. Синонімічний повтор як засіб семантичного зв’язку
тексту........................................................................................ 65
1.7. Антонімічний повтор в українській народній казці................ 76
Висновки до І розділу............................................................................. 83
РОЗДІЛ ІІ. Структурні типи синтаксичних повторів і їх
функції в українській народній казці
2.1. Контактний синтаксичний повтор в українській народній
казці............................................................................................ 86
2.2. Дистантний синтаксичний повтор в українській народній
казці........................................................................................... 96
2.3. Синтаксичний повтор як експресивний засіб
казки-оповіді ............................................................................ 106
2.4. Семантичні функції синтаксичного повтору........................... 115
2.5. Повтор як засіб вираження квантитативних характеристик
(інтенсивності, міри вияву ознаки).......................................... 123
2.6. Повтор компонента з апелятивною функцією
(звертання)................................................................................ 141
2.7. Повтор у фразеологізованих реченнях................................... 147
2.8. Звуковий повтор у казковому тексті....................................... 159
Висновки до ІІ розділу .......................................................................... 164
Загальні висновки ......................................................................... 167
Список використаної літератури................................................. 173
Список використаних джерел ..................................................... 198 Список умовних скорочень ....................................................................... 201

ВСТУП
За останні десятиліття у мовознавстві помітно зріс науковий інтерес до мовностилістичних ознак української народної творчості, зокрема до культурної конотації фольклорного слова, розвитку його семантики, як і інших одиниць мовної структури фольклорних текстів, що являють собою блискучі зразки мовної форми художнього вираження думок і почувань. Спостерігається посилення уваги дослідників до функціонально-семантичного аналізу тексту і текстових структур на нових засадах.
У сучасному мовознавстві обстоюється погляд на фольклор як окремий різновид художнього стилю або ширше як окремий художній стиль літературної мови [Кодухов, 1974, 5], що виявляє специфічні ознаки.
Насамперед він є своєрідним каталізатором уніфікуючих, спільних тенденцій, що творять літературну мову на ґрунті загальнонародного мовлення [Єрмоленко, 1987, 3]. Усна народна творчість дає надзвичайно багатий матеріал для осмислення специфіки народного світосприйняття у найрізноманітніших його аспектах, для вивчення закономірностей розвитку й функціонування мовних одиниць у фольклорних текстах. А оскільки в усній народній творчості поєднуються загальномовні, загальнофольклорні і специфічно жанрові тенденції, то це зумовлює певні труднощі у визначенні стилістичної природи мови фольклору. Це стосується й мови українських народних казок, оскільки казка має тільки їй притаманну смислову організацію текстових структур, тісно пов’язану з діяльністю мовця й слухача, спрямовану на відображення реалій життя у своєрідній розповідній манері.
За визначенням О.І.Никифорова, казки це усні оповідання, які побутують у народі з метою розважання, але мають змістом надзвичайні в побутовому розумінні події (фантастичні, художні чи життєві) і відрізняються спеціальною композиційно-стилістичною будовою” [Никифоров, 1965, 344].
Казка як термін, рівнозначний поняттям баснь”, байка”, уперше тлумачиться в праці Лаврентія Зизанія Лексикон славеннорусский і імен толькованіє” (1627). Приблизно в цей же час у грамоті Всеукраїнського воєводи Рафа Всеволодського задокументований російський термін сказка.
І.Рудченко, який займався вивченням українських народних казок, уперше порушив проблему їх класифікації. Власний внесок в українське казкознавство зробив П.Лінтур. Йому належать спостереження індивідуальної творчої манери оповідного стилю майстрів, за якими він записував казки. Для науки є важливими його внески про ідейно-художні особливості закарпатських казок, історичні закономірності їх розвитку.
У працях Івана Франка виявилося глибоке розуміння казки як відображення реального буття народу, його психології, моральних та етичних принципів. У Передмові” до збірника казок О.Роздольського, а також у дослідженні Пісні та казки про Правду і Неправду” (1906) він глибоко проаналізував соціально-історичний ґрунт казкового епосу, розкрив його художню специфіку.
У 1924 році Р.Волков здійснив спробу розглянути стиль, художні засоби й мотиви східнослов’янської чарівної казки, зокрема української. Велику увагу вивченню мови українських народних казок приділяли такі російські вчені, як Н.М.Герасимова в статті Формулы в российской волшебной сказке” (1978), В.Я.Пропп у книзі Морфология сказки” (1969) та Н.Рошияну в праці Традиционные формулы сказки” (1974).
Займалися питанням вивчення мови українських народних казок й українські лінгвісти (В.Я.Закревська, В.І.Хоменко Л.Ф.Дунаєвська та інші).
Значний внесок у дослідження мови українських народних казок зробила О.Ю.Бріцина. Зокрема, в праці Неповторність мови народної казки” вона подала детальний огляд казкової оповіді, її фразеології, синтаксису, тропіки, морфології традиційних формул.
Українське казкознавство було започатковане письменниками, які добре усвідомлювали непересічну вартість усього казкового слова, звернення до нього. І якщо пісні записувалися й публікувалися у збірниках, періодичних виданнях ще в кінці ХVП століття, а в іноземних джерелах на початку ХVІ століття, то казки значно пізніше, і вони привертали увагу дослідників культури, у першу чергу, як основа для творів, а тоді вже як незалежний” фольклорний матеріал.
У казковій оповіді особлива організація текстових структур створює ефект проговорення, який забезпечує їх комунікативну спрямованість.
Своєрідність казки як жанру виявляється на рівні її мовного оформлення використання лексичних одиниць, словотворчих засобів, синтаксичних конструкцій та розмаїття прийомів вираження експресії, що спонукає до активного вивчення їх функціональної багатоманітності.
Художній рівень казок залежить від рівня майстерності записувача, бо фольклорний твір, на відміну від авторського, завжди позначений імпровізацією.
Текст формується за певними закономірностями, на організацію якого впливають як внутрішні чинники, тобто психічні особливості думки суб’єкта, так і зовнішні чинники, які відтворюються в ньому.
Жанрово-стилістичне багатство усної народної творчості досліджують фольклористи, літературознавці, лінгвісти. Зокрема, в лінгвістичних дослідженнях українського фольклору (О.О.Потебня, В.С.Ващенко, Р.Г.Во-лощук, С.Я.Єрмоленко, М.Ф.Алефіренко, А.М.Поповський, Л.Г.Скрипник, О.Б.Ткаченко, К.Ф.Шульжук, С.В.Шевчук та ін.) об’єктом аналізу переважно стають народнопісенні тексти, їх мовна структура. Проте фольклорний компонент в українських народних казках з боку вивчення лексичної і синтаксичної своєрідності тексту досі залишається недостатньо дослідженим. У небагатьох розвідках українських мовознавців на матеріалі українських народних казок розглядалися питання про синтаксичні конструкції односкладних, неповних, ускладнених простих речень. Зокрема, у дисертації С.В.Шевчук об’єктом дослідження були складнопідрядні речення часу в синтаксичному й стилістичному аспектах.
До жанру української народної казки у своїй кандидатській дисертації звернулася й О.Ф.Леонтьєва, яка досліджувала смислові конотації дієслів мовлення, та Т.І.Вавринюк, об’єктом дослідження якої стали конструкції з прямою мовою. Мовну картину світу в українській народній казці досліджувала С.І.Лавриненко.
Проблема казкового мовного ладу на лексичному й граматичному рівнях ще далека до глибокого наукового осмислення, як це зроблено, наприклад, В.І.Борковським у праці Синтаксис сказок. Русско-белорусские паралелли” [М., 1981], у дослідженнях російських мовознавців (Н.М.Ведерникова, А.Ж.Греймас, Т.І.Добжинська, Б.Р.Огібенін та ін.) проблема використання художніх засобів образності в народних казках, до яких належить і лексичний та синтаксичний повтор.
Недостатньо вивченим, зокрема, залишається питання про використання у казковому тексті художніх прийомів лексичного і синтаксичного повтору.
В українському мовознавстві художній прийом повтору на матеріалі художніх творів розглядали М.Ф.Алефіренко, Ж.О.Гетьман, Т.В.Зайцева, А.П.Коваль, А.К.Мойсієнко, О.Є.Пивоваров, М.Я.Плющ, С.Я.Скляр, О.О.Тараненко, О.Г.Фоменко та ін. Проте явище повтору з погляду реалізації структурно-функціональних і стилістичних особливостей народної казки дотепер не було об’єктом спеціального монографічного дослідження. Саме це і зумовило вибір теми дисертації.
Актуальність теми визначається об’єктивною суспільною потребою культурологічного підходу до вивчення національної мови в Україні, а також необхідністю створення теоретичних засад етнолінгвістики, культорології мови, зокрема важливим аспектом є з’ясування особливостей текстотворення своєрідного фольклорного жанру казки. До цієї проблеми належать і питання про такі специфічні засоби зв’язку тексту, як лексичний і синтаксичний повтор.
Зв’язок дисертації з науковимим програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження тісно пов’язане з темою Граматичні й семантичні аспекти функціонування лексики та фразеології української мови”, над якою працює кафедра української мови Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя. У вужчому плані ця тема ґрунтується на сучасних підходах до вивчення лексичної і граматичної семантики слів і синтаксичних побудов з погляду їхньої ролі у текстотворенні.
Мета дисертаційного дослідження полягає у з’ясуванні функцій лексичного і синтаксичного повтору як структурно-семантичного засобу організації тексту української народної казки.
Завдання дослідження:
1) з’ясувати поняття повтору на лексичному і синтаксичному рівнях як засобу вираження внутрішньотекстових змістових зв’язків;
2) виявити логічний зміст, семантичну і граматичну зумовленість використання лексичного повтору в структурі казкового тексту;
3) дати характеристику логіко-смислових параметрів синтаксичного повтору в українській народній казці;
4) визначити функції лексичного і синтаксичного повтору в організації текстів українських народних казок;
5) з’ясувати стилістичні особливості повтору в референційно-інформаційному змісті висловлювання казкового жанру.
Об’єктом дослідження є лексичний і синтаксичний повтор, тобто повторення одиниць різних мовних рівнів, що функціонують як структурно-семантичні засоби організації текту в казковій оповіді.
Предметом дослідження є функціонування повтору у межах простого та складного речень, а також ширших синтаксичних одиниць надфразної єдності та тексту казки. Дослідженню підлягають лише ті лінгвальні одиниці, повтор яких свідчить про існування чи виникнення внутрішньотекстових змістових зв’язків, що актуалізуються в єдності з іншими засобами в казковому тексті.
Матеріалом дослідження послужила вибірка з неадаптованих текстів українських народних казок конструкцій з контактним та дистантним повтором (близько 4000 фіксацій).
Джерелами дослідження стали академічні видання казок з науково апробованими текстами: Українські народні казки, легенди, анекдоти”. К.: Держвидав худ. літ., 1957. 544 с.; Героїчно-фантастичні казки” /Упорядн., передм., прим. І.Березовського. Ілюстр. художн. В.Лопати. К.: Дніпро, 1984. 366 с.; Соціально-побутові казки” /Упор., передм., прим. О.Бріциної. Ілюстр. художн. А.Василенка. К.: Дніпро, 1987. 282 с.; Золота книга казок. Українські народні казки”: Для ст. шк. віку /Упорядн., передм., приміт. Л.Ф.Дунаєвської; Ілюстр. І.А.Вишенського; Художн. оформлен. В.П.Вересюка. К.: Веселка, 1990. 431 с., а також інші збірки. Добір текстів для дослідження був здійснений таким чином, щоб українська народна казка була представлена в різноманітності жанрових типів і методів збирання.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в українському мовознавстві на матеріалі українських народних казок здійснено системне дослідження структурних особливостей лексичного й синтаксичного повтору; з’ясовано логіко-смислові параметри, текстотвірні функції та семантичну і граматичну зумовленість використання засобу повтору; охарактеризовано його стилістичні особливості в загальному змісті казки-оповіді.
Методи і прийоми дослідження. У роботі як основний використано дескриптивний метод, що передбачає лінгвістичний опис мовних одиниць, відбір і систематизацію відповідного матеріалу, а також прийоми функціонально-семантичного і контекстуального аналізу.
Теоретичне значення роботи. Висновки й узагальнення виконаного дослідження збагачують теорію функціональної граматики і стилістики тексту положеннями про своєрідність побудови казки, про текстотвірну функцію лексичного й синтаксичного повтору.
Результати дослідження допоможуть осмислити механізм сприйняття індивідом навколишнього світу через казку як універсальну систему знань і духовного самовираження українського народу, що передаються з покоління в покоління.
Практичне значення роботи. Матеріали дослідження можуть бути використані у практиці викладання курсів з функціональної граматики, української народної творчості, у створенні спецкурсів з проблем стилістики та лінгвістичного аналізу тексту, у підготовці студентами філологічних спеціальностей курсових, магістерських і дипломних робіт.
Особистий внесок дисертанта в дослідження порушеної проблеми полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві системно охарактеризовано граматичну природу і функції лексичного і синтаксичного повтору в українській народній казці.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися на Міжнародній науковій конференції Мова у слов’янському культурному просторі” в Уманському державному педагогічному університеті ім. П.Тичини (Умань, 23-25 травня 2002 р.), на V Міжнародній науково-практичній конференції АВІА 2003” (23-25 квітня 2003 р., Національний авіаційний університет) та науково-методичних конференціях у Ніжинському державному педагогічному університеті імені Миколи Гоголя (Ніжин, 1999-2003).
Основні положення дисертаційного дослідження викладено в 6-ти публікаціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку використаних джерел та списку умовних скорочень.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ Висновки

Дослідження потенційних можливостей повтору різнорівневих лінгвальних одиниць як засобу створення семантичної зв’язності української народної казки дає можливість зробити такі висновки:
1. Мова казки, як особливий функціональний різновид розповідного художнього стилю, досить виразно відбиває процес уніфікації традицій усного загальнонародного мовлення на шляху становлення літературної норми. Зв’язність як функція семантичної категорії властива будь-якому тексту. Зокрема і в українській народній казці семантична зв’язність є базовою, основною. Реалізуючись усіма можливими засобами для створення системи внутрішньотекстових зв’язків, казковий текст виявляє певні домінанти, з-по-між яких важливу роль виконує і лексичний та синтаксичний повтор. Універсальність повтору в тексті полягає в тому, що для його реалізації використовуються одиниці різних мовних рівнів: лексичного, морфологічного, синтаксичного, фонетичного. Той чи інший елемент висловлювання, повторюючись разом із поширювачами, збагачується новим змістом, завдяки чому висловлення отримує більшу логічну вагомість. Попри замкненість композиції казки, її сюжет може доповнюватися новими епізодами, окремі епізоди можуть вилучатися; можливе контамінування декількох сюжетів. Цьому жанрові властива міграція з казки в казку позасюжетних елементів, усталених штампів, лексичних, фразеологічних і синтаксичних одиниць. Ступінь насиченості тексту казки художніми засобами великою мірою залежить від майстерності казкаря-оповідача, але ґрунтується вона на загальнонародних прийомах оповіді. Писемна функція казкової розповіді це лише застигла мить її життя і не є чимось незмінним. Справжньої своєї багатогранності казка набуває в усному мовленні. Побутуючи в усній формі, казкова розповідь зберігає синтаксичні конструкції загальнорозмовного характеру й діалектні риси, хоча тяжіє до літературно-нормованих художніх текстів.

2. Аналіз конструкцій з лексичним повтором виявив його поліфункціональність. У тексті української народної казки лексичний повтор багатофункціональний і виконує:
функцію організації структури зв’язку частин тексту;
емоційно-експресивну функцію;
стилістичну як структурно-смислова фігура (троп);
семантичну функцію підсилення, привертання уваги до чого-небудь або до кого- небудь, виділення характерних ознак, дій тощо;
граматичну функцію вираження інтенсивності дії, повторюваності, багатократності тощо.
Лексичний повтор як засіб організації тексту української народної казки об’єднує її з іншими жанрами народної творчості, у яких ця функція виражається більшою мірою як анафора, епіфора, багатосполучниковість тощо. У казці, крім композиційної ролі, повтор виконує також номінативно-експресивну роль підсилення й увиразнення, виділення певних компонентів або й усього висловлення в цілому, що споріднює казку з уснорозмовним мовленням. Повтор як граматичний засіб репрезентує категорійну семантику аспектуальності, темпоральності, інтенсивності, зумовлену семантикою дієслівного слова та модальні значення, що виражаються також частками, вигуками. Лексичний повтор, виконуючи роль логічного виділення, посилення експресії висловлювання, є характерною ознакою казкового дискурсу, що вирізняє його з-поміж інших жанрів уснорозмовного і художнього стилів.
3. Конструкції з лексичним повтором повнозначних частин мови виявляють стилістичну гнучкість і варіативність. Частота повтору слів різних частин мови залежить від їх категорійної семантики та ролі в структурно-семантичній організації висловлювання. Найбільшою частотністю характеризується дієслівний та іменниковий повтори. Аналіз конструкцій з лексичним повтором виявив неоднорідність ступеня його експресивності залежно від позиції, яку займає мовна одиниця. У рамках дистантного повтору можливість елімінації залежить від ступеня віддаленості повторюваних одиниць та уведення його у функції підхоплення, обрамлення тощо. Загалом в українській народній казці переважає двократний повтор, хоч велика кількість повторюваних одиниць виражена й трикратним повтором. Повтор лексем реалізує своє мовне значення і через словорчі засоби, значну роль відіграє також повтор інтер’єктивів, як самостійно виражених, так і в складі синтаксичного повтору. Лексичний повтор в українських народних казках не може розглядатися як дублювання елементів текстової структури. Відношення між компонентами лексичного повтору виникають як результат взаємодії тотожних і видозмінених, постійних і змінних компонентів їх семантичної структури, актуалізованих контекстним оточенням. Ці відношення визначають особливості синонімічного, тотожного та антонімічного лексичного повтору.
4. Кожний конкретний повтор у тексті казки є закономірним явищем, зумовленим комунікативно-прагматичним характером оповіді, естетичною функцією, настановою на художнє відтвореннядійсності. Жанрово-стильові особливості української народної казки найбільш виразно виявляються в синтаксисі, адже відбір синтаксичних засобів підпорядкований цілям і завданням комунікації, а зв’язність тексту є основною, базовою й реалізується за допомогою як лексичного, так і синтаксичного повтору. Синтаксичний повтор виявляється у різнорідних конструкціях словосполучень, речень або їх частин і навіть надфразних єдностей. У межах простого речення синтаксичний повтор функціонує переважно як контактний повтор предикатної або об’єктної синтаксем, що служить засобом виділення рематичного компонента у висловленні. Способом нанизування синтаксичного повтору в цілісній текстовій єдності (ампліфікації) досягається особлива ритміка казкової оповіді. Досить часто на фазі повтору синтаксеми або цілої фрази фіксується незавершеність думки як засобу стилістичної фігури замовчування. У казковій оповіді наявний як ланцюговий суміжний синтаксичний повтор конструкцій, так і дистантний. Повторюються прості речення, компоненти складнопідрядного речення (головні чи підрядні частини), а також складносурядні й безсполучникові складні речення. За допомогою концентрованого дистантного повтору (речення, його частин) виражається семантика безперервності, розподілу зображуваних подій за фазами, що є засобом текстової зв’язності. Якщо контактний повтор властивий структурі нескладної синтаксичної одиниці (словоформа, член речення, словосполучення) і загалом забезпечує інформативне просування оповіді, виражаючи одночасно експресивні смисли, то дистантний повтор компонент надфразної єдності виступає як синтагматична фігура з функцією додаткового упорядкування тексту й виявляє своєрідний стилістичний потенціал відповідно до авторського осмислення зображуваних ситуацій. Своєрідність дистантного повтору в організації тексту полягає в тому, що, накладаючись на складне переплетіння мовних форм, він об’єднує тематично окремі його відрізки, розташовані одні від одних на значній відстані, семантично і граматично пов’язуючи їх в один текстовий фрагмент. Такий синтаксичний повтор створює стилістичний ефект кільця-спіралі з провідним лейтмотивом. У казці одним з основних варіантів такого кільця є точний або варійований повтор того самого рядка. Завдяки синтаксичній гнучкості видозмінюється і повтор як засіб експресивно-змістової акцентуації, що вводиться в діалогічний контекст з метою індивідуалізації персонажа. Діалогічна сфера реципієнта, на відміну від суб’єктивної сфери мовця, відображає реакцію на висловлене. Відповідно інтер’єктивний повтор у діалозі виконує насамперед функцію сигналізатора діалогічності, на яку нашаровується функція ситуативно зумовлених комунікем з різними емоційно-експресивними відтінками.
5. Важливу роль у казковому тексті виконує повтор компонента з апелятивною функцією звертання. Специфічною властивістю звертань є їх комунікативна поліфункціональність, що зумовлюється конкретною комунікативною ситуацією. У результаті акту звертання комунікативний намір мовця може викликати позитивну або негативну зворотну реакцію в репліці адресата. Звертання стимулює адресата до участі у мовленнєвій взаємодії, особливо за умови його повтору. Звертання-повтор реалізує особистісне ставлення мовця до адресата. Найбільш типовий у казкових діалогах-репліках повтор звертань імен людей та імен” тварин, уведених із позитивним прагматичним потенціалом. Меншою мірою експлікується позиція незгоди, невдоволення з боку адресата.
6. Конструкції з повтором маніфестують особливості експресивного синтаксису, які реалізуються у тісній взаємодії з іншими засобами, зокрема лексичного і звукового повтору. Звуковий повтор може реалізуватися як експресивний або апелятивний засіб. Експресивний характеризує самого мовця (самовираження Я” суб’єкта), апелятивний засіб викликає у слухача (Ти” адресата) ті або інші емоції. Звукова стилістика тексту визначає сприйняття мовлення відповідно до ритму й гармонії української казки, з властивою їй паузацією та загальним інтонаційним оформленням. На дослідженому матеріалі звукового повтору простежується певна закономірність в зоні взаємодії його з лексичним і синтаксичним повтором. Якщо мовленнєві відрізки вигукового характеру з експресивною функцією репрезентують емоції, залежно від ситуації, в якій змальовується герой казки, то так звані нечленовані речення (вигуки й кваліфіковані як фразеологізовані речення) відображають традиційні форми функціонування в усній народній творчості. До казкового повтору належить і та особливість, що саме на ньому може обриватися фраза в потоці мовлення. Цей тип паузи специфічний: вона не просто слухова (не фізіологічна або дихальна), а логічна, яка спрямовує адресата до осмислення почутого, до роздуму. На письмі така пауза позначається трьома крапками. Повтор суміжний, дистантний та особливо кільцевий набирає смислової значущості як засіб семантичного зв’язку початку й кінця, передаючи лінійну форму оповіді у сприйнятті адресатом і по вертикалі. Функціональний аналіз конструкцій із синтаксичним повтором виявив, що цей засіб виконує ряд структурно-інформаційних і семантико-стилістичних функцій у казковому тексті. Ступінь насиченості тексту казки художніми засобами великою мірою залежить від майстерності казкаря-оповідача, але ґрунтується вона на загальнонародних прийомах оповіді. Писемна функція казкової розповіді це лише застигла мить її життя і не є чимось незмінним. Справжньої своєї багатогранності казка набуває в усному мовленні. Побутуючи в усній формі, казкова розповідь зберігає синтаксичні конструкції загальнорозмовного характеру й діалектні риси, хоча тяжіє до літературно-розмовних художніх текстів. Функції синтаксичного повтору доповнює інтонація, оскільки вона виражає і структурну кількість висловлення (речення), і комунікативний тип казки, що поєднує ознаки розмовного стилю фольклору з книжним стилем художньої літератури. В українських казках дійсність реалізується в традиціях українського народу, його звичаїв і культури. Вербальні компоненти мови, що виступають основними носіями смислів, у казці органічно доповнюються художньо-образними засобами і структурно-семантичними фігурами, до яких залучаються прийоми лексико-синтаксичного і синтаксичного повтору (анафора, епіфора, симплока, рондо). Саме ці тропи, як фігури мовлення, що за своєю когнітивною природою семіотично ірраціональні, забезпечують у казковому тексті реальну інтерпретацію адресатом (реципієнтом) духовних цінностей народу.

Список використаної літератури

1. Авилова Н.И. Вид и семантика глагольного слова. М.: Наука, 1976. 129 с.
2. Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова. Фразеологія. 2-е видання. Х.: Вища школа, 1988. 137 с.
3. Агамджанова В.И. Актуализирующий контекст лексического значения в свете теории функционально-семантического поля (категории) //Вопросы английских контекстов. Л., 1990. Вып. 3. С. 3-13.
4. Адмони В.Г. Грамматика и текст //Вопросы языкознания. Изд-во Наука”. 1985. № 1. С. 63-68.
5. Адмони В.Г.Основы теории граматики. М. Л., 1964. 105 с.
6. Адмони В.Г. Синтагматическое напряжение в стихе и прозе //Инва-риантные синтаксические значения и структура предложения. М.: Просвещение, 1969. С. 24-25.
7. Акимова Г.Н. Новые явления в синтаксическом строе современного русского языка. Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1982. 128 с.
8. Аксаков К.С. О русских глаголах. М.: Наука, 1955. 116 с.
9. Аладьина А.А. Лексический повтор с синтаксическим распространением в современном русском языке.: Автореф. дис. канд.филол.наук. Л., 1985. 22 с.
10. Алефіренко М.Ф. Відфраземне словотворення // Мовознавство. 1986. № 6. С. 3-13.
11. Алефіренко М.Ф. Проблеми фразеологічного рівня мови //Мовознавство. 1984. № 5. С. 42-43.
12. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. Х.: Вища школа, 1987.
13. Андреев Н.Д. Статистико-комбинаторные методы в теоретическом и прикладном языковедении. Ленинград: Наука, 1967. 211 с.
14. Анисимова Е.Е. Паралингвистика и текст (к проблеме креолизованных текстов //Вопросы языкознания. 1992. № 1. С. 71-78.
15. Анисимова П.А. О способах глагольного действия// Русский язык в школе. 1974. № 2. С. 11-17.
16. Античные теории языка и стиля. М. Л.: Соцэкгиз, 1936.
17. Апресян Ю.Д. Избранные труды. Т. 1. М.: Наука, 1995. 307 с.
18. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 366 с.
19. Апресян Ю.Д. Синтаксис и семантика в синтаксическом описании //Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие. М., 1969. С. 301-306.
20. Апресян Ю.Д. Экстримальное исследование семантики русского глагола. М.: Наука, 1967. 228 с.
21. Аристотель. Об истолковании: Категории //Соч.: В 4-х Т. М.: Мысль, 1978. Т. 2. 688 с.
22. Арнаудов М. Психология литературного творчества. М.: Прог-ресс, 1970. 654с.
23. Арнольд И.В., Андреева Г.В. Лексическое варьирование в контексте контраста //Значение и его варьирование в тексте: Сб. научн. тр. Волгоград: ВГПИ, 1987. С. 3-11.
24. Арнольд И.В. Интерпретация художественного текста в языковом вузе: Сборник научных трудов. Л.: Наука, 1981. 422 с.
25. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка: Стилистика декодирования. М.: Просвещение, 1990. 300 с.
26. Арнольд И.В. Текст как объект комплексного анализа в вузе. Сб. стат. Ленингр. гос.пед.ин-т им. А.И.Герцена /Ред. кол. И.В.Арнольд (отв. ред. Тарасова В.К.) Л: ЛГПИ, 1984. 160 с.
27. Арутюнова Н.Д. К проблеме связности прозаического текста //Памяти Виктора Владимировича Виноградова. М.: МГУ, 1971. С. 22-30.
28. Арутюнова Н.Д. К проблеме функциональных типов лексического значения //Аспекты семантических исследований. М.: Просвещение, 1980. 422 с.
29. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383 с.
30. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. 986 с.
31. Архангельский В.Л. Устойчивые фразы в современном русском языке: Основы теории устойчивых фраз и проблемы общей фразеологии. Ростов-на-Дону: Изд-во РГУ, 1964. 315 с.
32. Астафьева И.М. Виды синтаксических повторов, их природа и стилистическое использование (на мат. англ. языка). Автореф. дис канд. филол. наук. М., 1964. 20 с.
33. Афанасьева Р.П. Семантико-грамматические классы русского глагола. Автореф. дис. канд. филол. наук. Воронеж, 1978. 23 с.
34. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Наука, 1967. 215 с.
35. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1969. С. 607.
36. Ахматова Р.М., Немер В.И. Повтор как средство скрепления реплик и решения различных авторских задач в драматургии М.Горького. //Научная межвузовская республикакнская конференция, посвященная 100-летию со дня рождения М.Горького. Тезисы докладов. К., 1968. 323 с.
37. Бабкин А.М. Лексико-грамматическая разработка русской фразеологии. М. Л.: Наука, 1964. 124 с.
38. Бабкин А.М. Русская фразеология, ее развитие, источники и лексикографическая разработка. Л., Изд-во ЛГУ, 1968. 368 с.
39. Балашов Л.В. Строение лексико-семантической группы глаголов существования (О живом): К вопросу о влиянии социальных факторов на ее структуру // Язык и общество. Саратов, 1982. С. 58-64.
40. Балашов Э.В. Глаголы молчания: Миниатюры. М.: Наука, 1984. 88с.
41. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд-во иностр. лит., 1961. 394 с.
42. Балясная Л.Ю. Роль лексического повтора в организации предложения и текста (на материале кубинской публицистики). Автореф. дис канд. филол. наук - К., 1990. 23 с.
43. Баранник Д.Х. Особливості використання фразеологізмів в усному монологічному мовленні. К.: Дніпро, 1969. 352 с.
44. Баранник Д.Х. Усний монолог (Загальні особливості мовної структури). Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1969. 143 с.
45. Баталова Т.М. Некоторые семантические аспекты связности текста //Гальперин И.Р. Лексические и стилистические проблемы функционирования слова и словосочетания . Сб. научн. трудов. М.: Наука, 1977. С. 13-28.
46. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. Підручник. К.: Вид. центр Академія”, 2004. 342 с.
47. Бацевич Ф.С. Функціональна типологія прихованих семантичних категорій дієслів дії //Мовознавство, 1990. № 5. С. 24-29.
48. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. К.: Либідь, 1993. 335 с.
49. Белунова Н.И. Бессоюзные сложные и соположенные самостоятельные предложения с лексико-синтаксическим повтором в текстовом аспекте. Автореф. дис канд филол. наук. Л., 1987. 16 с.
50. Белунова Н.И. Интегрирующая функция лексико-синтаксических повторов в текстах публицистического стиля //Текстовые реализации и тексто-образующие функции синтаксических единиц: Межвуз. сб. научн. тр. Л., 1988. С. 70-86.
51. Белявская Е.Г. Актуализация лексического значения: формирование коммуникативных вариантов слова в тексте// Коммуникативные единицы языка. Вып. 252. М., 1985. С. 80-95.
52. Бережан С.Г. Взаимосвязь между лексическим и грамматическим значением в составе слова (на основе словарного толкования глаголов) // Исследование по семантике. Уфа, 1983. С. 31-30.
53. Білодід І.К. Роль усної літературної мови в мовній практиці соціалістичного суспільства //Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення. К.: Наук. думка, 1955. 324 с.
54. Билодид И.К. Синтаксис текста /Под. ред. Золотовой. М.: Просвещение, 1979. 367 с.
55. Білоноженко В.М., Гнатюк І.С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. К.: Наук. думка, 1989. 338 с.
56. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1977. 204 с.
57. Богданов В.В. Текст и текстовое общение: Учебное пособие. Л.: Изд-во СПб, 1993. 68 с.
58. Бондар О.І. Часова структура української народної казки //Мова і стиль українського форльклору. К.: Наук. думка, 1996. 168 с.
59. Бондарко А.В. Буланин А.П. Русский глагол. М.: Просвещение, 1967. 239 с.
60. Бондарко А.В. Вид и время русского глагола. Л.: Наука, 1971. 175 с.
61. Бондарко А.В. Семантико-синтаксические глаголы действия. М.: Просвещение, 1973. 72 с.
62. Бондарко А.В. Теория функциональной грамматики. Введение. Аспектуальность. Временная локализованность. Таксис. Л., 1987. 418 с.
63. Бондарко А.В. Функциональная грамматика. Л.: Наука, 1984. 133 с.
64. Борковский В.И. Синтаксис сказок. М.: Просвещение, 1981.
65. Брагина А.А. Синонимы в литературном языке. М.: Наука, 1986. 125 с.
66. Брик О.М. Звуковые повторы (анализ звуковой структуры стиха). Поэтика. Сборник по теории поэтического языка. Пг., 1919. 582 с.
67. Бріцина О.Ю. Українська народна соціально-побутова казка (специфіка та функціонування). К.: Наук. думка, 1989. 152 с.
68. Булаховський Л.А. Вибрані твори в 5-ти томах / Ред. кол.: І.К.Білодід та ін. К.: Наук. думка, 1977. Т. 2.
69. Буслаев Ф.И. О преподавании отечественного языка. Изд. 2-е. М.: Наука, 1967. 472 с.
70. Вавринюк Т.І. Конструкції з прямою мовою в структурі української народної казки. Автореф. дис канд. філол. наук Дніпропетровськ, 1997. 16 с.
71. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка. М.: Высшая шк., 1991. 432 с.
72. Валгина Н.С. Эффективность письменного сообщения и знаки препинания //Филологические науки, 1981. № 4. С. 42-47.
73. Вандриес Ж. Язык. (Лингвистическое введение в историю). М.: Гос. соц. эконом. изд-во, 1937. 410 с.
74. Ванников Ю.В. Явление парцеляции в современном русском языке. Автор. дис. канд. филол. наук. М., 1965. 39 с.
75. Василенко В.А. Функціонування синонімів і антонімів у поезіях Ігоря Муратова. Автореф. дис... ...канд. філол. наук. Харків. 2000. 17 с.
76. Васильев Л.М. Семантика русского глагола: /Учебн. Пособие для факультета повышения квалификации/ - М.: Высшая шк., 1981. 184 с.
77. Васильев Л.М. Семантические классы глаголов чувства, мысли, речи // Очерки о семантике русского глагола. Уфа: Изд-во Башкирского университета, 1981. 182 с.
78. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика. М.: Наука, 1990. 163 с.
79. Васильев Л.М. Типы семантических полей по их структуре и способам репрезентации //Слово в системе и тексте. Новосибирск, 1988. С. 38-46.
80. Ведерникова Н.М. Русская народная сказка. М.: Наука, 1975. 135 с.
81. Верхаген А. Контекст, значение и интерпретация в практическом подходе к лингвистике //Дискурсивный анализ и его оценка: Функциональные подходы. М.: Высш. шк. 1997. 485 с.
82. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Наука, 1989. 326с.
83. Виноградов А.А. К вопросу о дифференциации явлений парцеляции //Вопросы языкознания, 1981. № 3. С. 98-109.
84. Виноградов А.А. Структура и функции присоединительных конструкций в современном русском литературном языке. Автореф. дис... канд. филол. наук. М., 1984. 16 с.
85. Виноградов В.В. Насущные задачи советского литературоведения. М.: Просвещение, 1951. С. 515.
86. Виноградов В.В. Об основных типах фразеологических единиц в русском языке /Избр. труды: Лексикология и лексикография. М., 1977. С.140-161.
87. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова //Вопросы языкознания. 1953. № 5. С. 3-29.
88. Виноградов В.В. Проблемы русской стилистики. М: Высш. школа, 1981. 319 с.
89. Виноградов В.В. Русский язык.: Грамматические учения о слове: Учебное пособие. М.: Высшая шк., 1972. 614 с.
90. Висоцький А.В. Лексико-семантичні варіанти прикметників на позначення температурних ознак і властивостей /Проблеми граматики і лексикології української мови. Збірник наукових праць. НПУ ім. М.П.Драгоманова. /Відп. ред. М.Я.Плющ. К.: НПУ, 2001. С. 44-52.
91. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.
92. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
93. Владова Е.В. Однокоренные разноструктурные синонимы как средство связи между компонентами //Лингвистика текста и обучения иностранным языкам. К.: Высшая шк., 1978. С. 102-109.
94. Владова О.В., Харитонова І.Я. Роль латентної граматики” у вираженні зв’язку між реченнями з кореневими повторами (на мат. нім. мови) //Мовознавство. 1977. № 2. С. 58-62.
95. Волков Р. Сказка. Разыскания по сюжетосложению народной сказки. Одесса: Держлітвидав, 1924. 355 с.
96. Выготский Л.С. Мышление и речь //Собрание сочинений. Т. 1-2. М.: Высш. школа, 1982. 724 с.
97. Гавранек Б. О функциональном расслоении литературного языка //Пражский лингвистический кружок. Сб. статей. М.: Прогресс, 1967. С.432-443.
98. Гайсина Р.М. Лексико-семантическое поле глаголов отношения в современном русском языке. Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1981. 195с.
99. Гайсина Р.М. Синтаксическая характеристика глаголов отношения //Синтаксис и интонация. Уфа: Изд-во Башкирского ун-та, 1976. С. 27-34.
100. Гак Г.В. Высказывание и ситуация // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1973. с. 349-372.
101. Гак Г.В. К эволюции способов речевой номинации //Вопросы языкознания. 1985. № 14. с. 28-42.
102. Гак В.Г. О семантической организации повествовательного текста //Лингвистика текста. Научн. тр. МГПИ им. М.Тореза. Вып. 103. М., 1976. С. 5-9.
103. Гак В.Г. Повторная номинация на уровне предложения. /Синтак-сис текста /Под ред Г.А.Золотовой. М.: Наука, 1979. С. 91-102.
104. Гак В.Г. Фразеологические единицы в свете асимметрии языкового знака //Вопросы фразеологии, УП. /Труды Самарканского ГУ, Нов.сер.вып. 277. Самарканд, 1976. С. 5-12.
105. Галкина-Федорук Е.М. Об экспрессивности и эмоциональности в языке //Сб. статей по языкознанию. М.: Изд-во Московского ун-та, 1958. С. 103-124.
106. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования М.: Наука, 1981. 139 с.
107. Герасимова И.М. Формулы в русской волшебной сказке (К проблемам стереотипности и вариативности традиционной культуры) //Сов. этнография. 1978. № 5. С. 18-28.
108. Говердовский В.И. Диалектика коннотации и денотации: Взаимодействие эмоционального и рационального в лексике //Вопросы языкознания. 1985. № 2.
109. Говердовский В.И. Опыт функционально-типологического описания коннотации. Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1977. 18 с.
110. Голосова Т.М. Категориальная доминанта времени (на мат. укр. и рус. языков). К.: Просвіта, 1997. 144 с.
111. Голянич М.И. Словообразовательное поле корней со значением говорения в современном украинском языке. Автореф. дис канд. филол. наук. К., 1979. 22 с.
112. Грамматика современного русского языка. М.: Наука, 1970. 767 с.
113. Грамматика русского языка: В 2-х т. М.: Изд-во АН СССР, 1951-1954. Т. 1 720с.; Т. 2, ч. 1 703 с.; Т. 2, ч. 2 444 с.
114. Греймас А.Ж. Русская народная сказка. Функциональный анализ. М.: Наука, 1965. 298 с.
115. Грищенко А.П. Прикметник. Дієслово /Сучасна українська літературна мова. К.: Вища шк. Вид. 2-е, 1997. 493 с.
116. Гуменюк І.М. Інтер’єктиви-сигналізатори діалогічності модусу висловлення //Вісник Прикарпатського університету. Серія: Філологія. Випуск УШ. Івано-Франківськ: Плай”, 2003. С. 163 167.
117. Даль В.И. Напутное слово //Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. М.: ГИС, 1956. Т. 1 А 3. С. ХХ1U.
118. Дикарева С.С. Анафорический эллипсис в аспекте семантико-синтаксического анализа текста. Автореф. дис канд.филол. наук К., 1982. 17 с.
119. Добжинская Т. Метафора в сказке /Теория метафоры. М.: Просвещение, 1990. 173 с.
120. Долгова О.В. Синтаксис как наука о постороении речи. М.: Высшая шк., 1980. 191 с.
121. Долинин К.А. Интерпретация текста. М.: Просвещение, 1985. 287 с.
122. Долинин К.А. Стилистика французского языка. Учебн. пос. Л.: Просвещение, 1978. 343 с.
123. Домашнев А.И. Интерпретация художественного текста. М.: Просвещение, 1983. 208 с.
124. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення. Просте речення: еквіваленти речення. К.: Наук. думка, 1973. 288 с.
125. Дунаєвська Л.Ф. Українські народні казки. К.: Вища шк., 1987.127 с.
126. Еремина В.И. Повтор как основа построения лирической песни. /Исследования по поэтике и стилистике. Л.: Наука, 1972. С. 37-65.
127. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова / АН УРСР Ін-т мовозн-ва ім. О.О.Потебні. К.: Наук. думка, 1987. 245 с.
128. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982. 210 с.
129. Жайворонок В.В. Етнолінгвістика в колі суміжних наук //Мовознавство. К., 2004. № 5 6. С. 23-35.
130. Жайворонок В.В. Мова і духовний розвиток народу. // Мово-знавство. 1991. № 3. С. 22-30.
131. Жайворонок В.В. Символіка імені в контексті етнокультури //Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. Філологія, педагогіка, психологія. К., 2001. Вип. 5. С. 106-115.
132. Жайворонок В.В. Складноприєднувальні конструкції в усному мовленні. // Українська мова та література в школі, 1969. № 2. С. 13-17.
133. Жайворонок В.В. Сложноприсоединительные конструкции в украинской устной и письменной литературной речи. Автореф. дис канд. филол. наук К., 1970. 25 с.
134. Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень //Мовознавство. К., 2001. № 5. С. 48-64.
135. Ефимов А.И. Стилистика художественной речи. М.: Изд-во Московского ун-та, 1957. 448 с.
136. Загнітко А.П. Морфологічні категорії в системі предикатності і предикативності речення. К.: НМК ВО 1990. 68 с.
137. Зайцева Т.В. Стилістичне і граматичне значення пропуску та повторення присудків у поезіях Т.Шевченка //Мовознавство. 1947. № 4-5. С. 34-45.
138. Звегинцев В. А. Семасиология. М.: Просвещение, 1967. 168 с.
139. Звегинцев В.А. Теоретическая и прикладная лингвистика. М.: Просвещение, 1968. 248 с.
140. Зимняя И.А. Функциональная психологическая схема формирования мысли посредством языка //Исследования речевого мышления в психолингвистике. М.: Просвещение, 1985. 384 с.
141. Змиевская Н.А. Лингвистические особенности дистантного повтора и его роль в организации текста (на материале английской и американской прозы). Автореф. дис канд. филол. наук М., 1978. 24 с.
142. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1982. 340 с.
143. Золотова Г.А., Онищенко Н.К., Сидорова М.Ю. Коммуникативная грамматика русского языка /Под ред. Г.А.Золотовой. М: Изд-во Моск. ун-та, Ин-т рус. яз. РАИ, 1998. 528 с.
144. Золотова Г.А. Очерк функционально