ЛЕКСИКО-ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ ОБРАЗНОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ БАЛАДІ

Краткое описание

Уманський державний педагогічний університет
імені Павла Тичини

На правах рукопису

МОЛОДИЧУК Ольга Андріївна

УДК 811. 161. 2’ 373: 82 144 (477)

ЛЕКСИКО-ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ ОБРАЗНОСТІ
В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ БАЛАДІ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Жайворонок Віталій Вікторович, доктор філологічних наук, професор

Умань 2004

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................3
РОЗДІЛ І. МОВА УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ БАЛАД ЯК ОБ’ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ.............................................................8
1.1. Актуальні проблеми дослідження фольклорного тексту.............8
1.2. Образність як ключова ознака фольклорного мовлення............20
1.3. Баладний жанр як фольклорний різновид художнього стилю мови............................................................................................................34
Висновки до розділу І........................................................................50
РОЗДІЛ ІІ. КОНСТАНТИ ДУХОВНОЇ ЕТНОКУЛЬТУРИ В УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ БАЛАДАХ................................................53
2.1. Концепт особа / родина...............................................................56
2.2. Концепт кохання / зрада..............................................................69
2.3. Концепт життя/смерть.............................................................79
2.4. Концепт гріх / розплата (покарання)...................................................87
Висновки до розділу ІІ.......................................................................95
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОСТОРОВО-ЧАСОВА СИСТЕМА ЛІНГВАЛЬНИХ ОЗНАК ЯК ДОМІНАНТА СЮЖЕТУ БАЛАДНОЇ РОЗПОВІДІ..............99
3.1. Засоби просторової локалізації дії в українських народних баладах.......................................................................................................99
3.2. Мовні засоби вираження темпоральних ознак в українських народних баладах.....................................................................................136
Висновки до розділу ІІІ....................................................................166
Загальні висновки........................................................................................170
Список умовних скорочень........................................................................177
Список використаної літератури...............................................................177

ВСТУП

Лінгвостилістика як наука про мовностилістичні особливості художнього твору сформувалася порівняно недавно. Теоретичні основи і практичні принципи лінгвостилістичного аналізу тексту викладено у працях працях І.К. Білодіда, Л.А. Булаховського, В.В Виноградова, Г.О.Винокура, С.Я. Єрмоленко, Г.П. Їжакевич, О.М.Пєшковського, М.М. Пилинського, Л.О. Ставицької, Л.В. Щерби та інших мовознавців. Зокрема, О.М. Пєшковський пропонував у лінгвістичному аналізі художнього тексту враховувати всі рівні мовної системи: фонетичний, граматичний, лексичний і стилістичний. Л.В. Щерба відзначав, що лінгвістичний аналіз твору має показати ті лінгвістичні засоби, за допомогою яких виражається його зміст. Підкреслюючи комплексний характер лінгвістичного аналізу мови художнього твору, І.К. Білодід писав, що основою лінгвостилістичних досліджень є структура мови в усіх її підсистемах, її прояви в художньому творі, у творах різних стилів, що передбачає аналіз стилістичних можливостей фонетики, граматики, словотвору, ідіоматики, мовної символіки, образності та ін. У полі зору стиліста-лінгвіста перебувають також питання мовної естетики письменника.
Загалом, лінгвістичний аналіз художнього тексту передбачає вивчення мовностилістичних особливостей художнього твору в органічному зв’язку з художнім задумом письменника, що і є основним, вихідним принципом таких студій.
Однією із галузей лінгвостилістики є лінгвофольклористика, започаткування якої можна віднести до ХІХ століття, коли О.О. Потебня одним із перших звернув увагу на мову фольклору як окремого об’єкта для дослідження і свої висновки будував не лише на власне лінгвістичних засадах, а й залучав до цього дані фольклористики та етнопсихолінгвістики. Цінні зауваження щодо специфіки фольклору і уснопоетичного мовлення висловили П.Т. Богатирьов, Ф.І. Буслаєв, О.М. Веселовський, А.П. Євгеньєва, С.Я. Єрмоленко, Б.М. Кірдан, Н.С. Колесник, М.І. Лотман, Г.І. Мальцев, І.А. Осовецький, З.М. Петенєва, А.Т. Хроленко та інші дослідники. Відзначалося, що фольклор зберігає кращі зразки вікових мовно-художніх надбань і словесно-виражальних засобів, тому він має надзвичайно важливе значення для розвитку літературної мови, для піднесення культури народу. У творах усної народної творчості сконцентровано багатство й різноманітні засоби художньої мови, що стали традиційними „Мова сучасної художньої літератури в своїх кращих зразках, виявляючи активізацію фольклорних, народнопісенних традицій, використовує останні для вираження нового змісту, для створення нових естетичних цінностей...”[Єрмоленко, 1987, с. 3].
Розвиток філологічної науки вніс певні корективи у проблематику та методику дослідження мови фольклору, завдяки чому закріпилися продуктивні ідеї комплексного вивчення зразків народної творчості. Лінгвісти зацікавилися проблемами літературознавства, психології, етнографії, філософії, що позначилося на розвитку лінгвофольклористики як синтезованого напрямку мовознавства, пов’язаного з вивченням усної народної творчості як з погляду внутрішньої мовної структури (отже, частково як окремого функціонального стилю літературної мови), так і в плані зв’язку мови фольклору з етнологією, етнолінгвістикою, етнокультурою, тим самим зі специфікою відображення у вербалізованих формах світогляду і світосприймання народу.
Неповторні, притаманні певному народу особливості, які вказують на його національну специфіку, на своєрідність його національного характеру, по-різному розкриваються в тих чи інших фольклорних жанрах, серед яких значне місце посідає пісня, зокрема баладна. Упродовж століть у народних баладах нагромадилися своєрідні художньо-словесні форми передачі народного життя й відтворення предметного світу. Психологічна глибина та емоційна напруженість, притаманні баладному жанру, спричинили становлення стійких стильових ознак, що увиразнюються тими чи іншими лексико-фразеологічними засобами образності, дослідження яких уже давно на часі. Цим і визначаємо актуальність теми пропонованої дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Тема дисертації пов’язана з колективною науковою темою Лексика у синхронії та діахронії” кафедри української мови Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.
Мета роботи з’ясувати лінгвостилістичні особливості функціонування лексико-фразеологічних засобів образності в українських народних баладах.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
з’ясувати комплекс теоретичних питань, пов’язаних із лінгвостилістичним вивченням українських балад;
охарактеризувати загальні та специфічні мовні ознаки цього фольклорного жанру;
дослідити закономірності функціонування лексико-фразеологічних засобів образності у баладному тексті;
визначити сутнісні для балади концептуальні характеристики людини й довкілля;
розкрити знаково-символічну природу художніх образів балад у морально-етичному, просторовому і часовому аспектах.
Об’єктом дослідження є українські народні балади, а предметом лексико-фразеологічні засоби образності в них.
Матеріалом для дослідження слугують тексти балад, опубліковані у збірниках „Балади” (К.: Дніпро, 1987. 317 с.), „Балади: кохання та дошлюбні взаємини” (К.: Наукова думка, 1987. 472 с.), „Балади: родинно-побутові стосунки” (К.: Наукова думка, 1988. 523 с.), „Баладні пісні” за редакцією Г. А. Нудьги (К.: Музична Україна, 1969. 271 с.), „Народні балади Закарпаття” (Львів: Видавництво Львівського університету, 1966. 283 с.), „Українські балади” (К.: Український центр духовної культури, 1993. 64 с.) та ін.
Методи дослідження. Характер об’єкта дисертаційної роботи зумовив необхідність використання комплексної методики дослідження, що передбачає застосування описового та контекстуально-інтерпретаційного методів, використання методики аналізу, що включає емпіричні спостереження, зіставлення, узагальнення, а також прийомів функціонально-семантичного поля та концептуального аналізу з особливим акцентом на когнітивно-лінгвістичному висвітлені досліджуваного матеріалу.
Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається тим, що вперше у вітчизняному мовознавстві здійснено комплексний лінгвостилістичний аналіз лексико-фразеологічних засобів образності в українських народних баладах. З огляду на специфіку баладного сюжету (це переважно драматично-лірична оповідь про родинні або ж суто інтимні стосунки) вперше виявлено сутнісні для балади концептуальні характеристики людини і довкілля за шкалою етнокультурних опозицій різного порядку. Мовностильові засоби досліджуваного жанру розглянуто вперше на тлі просторово-часових параметрів баладної оповіді.
Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що його результати доповнять здобутки вітчизняної лінгвофольклористики, зокрема щодо виявлення загальних та специфічних особливостей функціонування різнорівневих мовних одиниць, передусім лексико-фразеологічних засобів образності, у жанрі народної балади.
Практична цінність дисертації визначається можливістю використання висновків та узагальнень наукового дослідження при підготовці лекційних курсів, спецкурсів і спецсемінарів із лексикології, лінгвофольклористики, стилістики, культури мови, психолінгвістики, етнолінгвістики для студентів філологічних спеціальностей вищої школи.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження викладено на щорічних загальноуніверситетський звітно-наукових конференціях викладачів Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (19982003), на міжвузівській науково-практичній конференції Лінгвогеографія Черкащини” (Умань, 2000), Всеукраїнській науковій конференції Історія і сучасні проблеми функціональних стилів української літературної мови” (Чернівці, 2001), Міжнародній науковій конференції Мова у слов’янському культурному просторі”(Умань, 2002), Всеукраїнській науковій конференції Сучасні тенденції розвитку слов’янських мов (присвяченій пам’яті проф. М.М. Пилинського)” (Київ, 2002).
Публікації. Основні положення і результати дослідження відображено у 6 публікаціях, з них 5 статей надруковано у фахових збірниках наукових праць, рекомендованих ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку літератури (300 позицій). Повний обсяг дисертації 202 с.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Фольклор як особливий вид словесного мистецтва відрізняється від авторської літератури соціальною природою (як витвір народних мас), ідейною сутністю (як засіб вираження прагнень народу, його психології, розуміння і оцінки життя) та художньою своєрідністю (наявністю особливих жанрів і виражальних засобів, а також функціональної різноманітності). Такий погляд на фольклор характерний для лінгвофольклористики, яка забезпечує комплексний аналіз мовних особливостей усіх жанрів народнопоетичної творчості, звертаючи особливу увагу на фольклорне слово з його узагальненістю, різноплановістю, багатозначністю та іншими факторами художнього порядку.
2. Диференційні особливості мови будь-якого окремо взятого народнопоетичного твору зумовлені передусім його жанровими та ідейно-тематичними особливостями. Фольклорна образність, породжена міфічною свідомістю народу, виростає до вершин символіки, набуваючи рис національної. Система поетичних засобів більшості фольклорних жанрів, а особливо народних балад, в основному зорієнтована на вияв почуттів і настроїв людини в її особистому та родинному житті. Мовні засоби образності підказуються насамперед специфікою сюжетних колізій, традиційних для балад.
3. За жанровими ознаками балада кваліфікується як ліро-епічна пісня, в якій нерозривно поєднуються драматизм подій, епічна об’єктивність та глибокий ліризм. В основу сюжетів кладуться повторювані в житті ситуації та вчинки, а художнє відтворення конкретної етнографічної атмосфери здійснюється традиційними епічними засобами народнопісенної поетики, серед яких визначальна роль відводиться константам духовної етнокультури та просторово-часовим ознакам розповіді.
4. Однією з визначальних ознак балад є наявність побутових конфліктів, які лежать в основі її сюжету, причому часто вони пов’язуються з незвичайними ситуаціями. Баладний твір відзначається умілим розвитком інтриги, психологічною правдивістю емоцій. Особливо це стосується відтворення поведінки героїв, коли розкривається глибина почуттів людини, враженої нещастям. При передачі людських почуттів перевага надається їхньому екстремальному вияву пристрастям. Протиставлення персонажів і сюжетних ситуацій та епізодів як один із основних стилістичних засобів допомагає реалізувати мету балади. Насамперед це проявляється у боротьбі добра і зла, життя і смерті. Образний зміст виділених нами концептуальних полів особа / родина, кохання / зрада, життя / смерть, гріх / розплата залежить від спільних семантичних компонентів, які простежуються практично в усіх баладних текстах. Асоціативна реалізація культурних констант можлива завдяки сполучуваності слів у межах певної синтагми.
5. Особливо широко в баладах представлені лексеми на позначення спорідненості, що дозволяє показати життя персонажів твору на тлі родинних конфліктів. Основна драматична конфронтація простежується у концептуальних мікрополях свекруха (чужий рід) / невістка, мати / син (дочка), чоловік / дружина, брат / сестра, мачуха / нерідні діти, при цьому домінантною стилістичною фігурою є антитеза. Складниками концепту кохання є журба та радість, які в основному реалізуються через символічні обставини стан природи, співзвучний з почуттями героїв. Продуктивним у баладному жанрі є і мотив зради, представлений відповідними лексемами та словосполученнями. Бажанням повернути кохання продиктоване звернення до потойбічних сил (чародійництво), яке простежується у багатьох баладних текстах. Протиставлення життя і смерті пов’язується у баладах асоціативно-образними синтагмами; широко представлена евфемістична лексика і фразеологія з аналогічним значенням; особлива роль відводиться описам обрядів поховання. Концепт гріх / покарання у баладах є одним з визначальних, оскільки більшість конфліктів має трагедійне завершення, що передбачає суворе покарання за негідний учинок. Мовними засобами вираження цього концепту є різноманітні лексеми та фраземи з відповідною семантикою, серед яких особливе місце займає ЛСГ „місце відбуття покарання”. Акцентування уваги на суворому покаранні за гріх є своєрідним попередженням читачам (слухачам). Взагалі у баладних піснях трагічний випадок з героєм або героїнею ніби застерігає слухачів (читачів) від учинків, які народ засуджує, неслухняності дівчини, що не зважає на перестороги матері, зневаги до порад старших, молодої легковажності і нерозсудливості, легкого” життя. Особливо багато прикладів засудження одного з найбільших зол зневаги до батьків. Залишення їх та своєї родини часто карається смертю героя твору.
6. Мистецтво зображення трагедії у баладах проявляється у своєрідності форми розповіді (епічність і драматизм), в тематиці, сюжетах і мотивах, особливій композиції, різкій антитетичності, чіткій системі образів і різнорідності засобів їхнього створення, глибині психологічного зображення, особливих поетичних формулах, багатстві виражальних засобів, трагічній емоційній тональності, в умілому використанні різнопланових художніх засобів (відсутність уповільнювальної деталізації, система повторів, розгорнена метонімічність, наявність лейтмотивів, панівна роль діалогу). Ці та інші моностилістичні і стильові настанови та ознаки формують мовознавчу сутність балади як окремого, специфічного жанру українського народно-поетичного мовлення.
7. Своє ставлення до моральних принципів народ розкриває в баладі різноманітними засобами: тут і різний спосіб зображення тих героїв, які діють у сфері прояву добра чи зла як його носії або жертви характеристика „зсередини”, і показ на відстані, і драматизація подій, що йде через конфліктні ситуації побутового чи громадського характеру, і звернення до сил природи та участь її у вирішенні долі дійових осіб.
8. Просторова локалізація дії увиразнюється за допомогою різнопланових мовних засобів, як традиційних для української літературної мови в цілому, так і специфічних для народнопоетичного, зокрема і баладного, мовлення. Однією із визначальних характеристик українських народних балад є чітке протиставлення чужого і рідного краю, оформлене в контексті відповідними лексичними і фразеологічними засобами. Найпродуктивнішими лексемами, які в баладному жанрі локалізують дію, є апелятиви поле, ліс, море, гора (з відповідним варіантами). Активно використовуються також усталені словесні формули на означення просторових понять, до складу яких входять як вищеназвані слова, так і синонімічні конструкції. Часто локалізують дію і атрибутивно-субстантивні словосполучення, домінантою яких є колоратив зелений. Практично всі локативи (на апелятивному рівні) у баладному мовленні мають символічну конотацію.
9. Відносно висока продуктивність топонімів у текстах українських народних балад зумовлена потребою локалізувати місце дії. Цю функцію реалізують передусім хороніми та ойконіми, зрідка інші види топонімів. Багато топонімів характеризується багатофункціональним стилістичним призначенням, уживаючись із нейтральним, позитивним та різко негативним значенням. Найширшим спектром стилістичних функцій відзначаються гідроніми, зокрема Дунай (як онім і як апелятив). Для окремих топонімів характерне і символічне значення, однак воно простежується не досить чітко.
10. Темпоральні відношення, поряд із локативними, є одними з визначальних для баладної розповіді. До основних метричних ознак темпоральності належать дискретність (здатність часового потоку бути поділеним на окремі відрізки), нескінченність, можливість для спостерігача за точку відліку вибрати будь-яку подію, одномірність часу. Основними топологічними характеристиками визначаються незворотність і впорядкованість часу, сталість і мінливість подій у часі, безперервність часового потоку, наявність трьох часових сфер (минулого, теперішнього і майбутнього), ритмічність, темп, щільність часу тощо.
11. Просторово-часова система будь-якого художнього твору, зокрема і баладного, має розглядатися передусім як тло сюжетної розповіді, що дозволяє не лише співвідносити окремі одиниці сюжету і цілісні сюжетні утворення між собою, а й визначати зв’язки з елементами, які перебувають поза досліджуваним контекстом і взагалі поза системою літературної творчості (звичайно, в такому разі до аналізу можуть залучатися реальні (датовані) історичні події і конкретні місця їхньої локалізації). Тому для аналізу часових особливостей українських балад найбільше значення має соціальний час, який як форма суспільного буття відбиває різну тривалість людської діяльності в рамках окремих суспільно-економічних формацій.
12.Якщо розповідь ведеться про події, що відбуваються зараз, певною продуктивністю відзначаються відповідні адвербіальні лексичні засоби. Функції засобів, які вказують на минулий час, у баладах виконують переважно сполучні засоби з відповідною семантикою. Про майбутній час у баладах згадується переважно як про момент, якого досягти героям твору неможливо. Своєрідними формулами втілення цієї неможливості виступають складні синтаксичні конструкції порівняльного або причинно-наслідкового характеру, де з огляду на усталені фольклорні традиції вказується, що дія може відбутися лише за певних вказаних умов.
13. Серед лексичних засобів баладного датування особливою продуктивністю відзначається хронологізація за частинами доби. Оскільки у творах цього типу в основному розповідається про трагічні події, то закономірним є значне переважання у них часових лексем, пов’язаних з лексемами вечір і ніч. Переважна більшість названих лексем традиційно має узвичаєну символіку. Як найпридатніший час для здійснення вчинків, не сумісних з нормами народної моралі, ці темпоролексеми переважно супроводжуються і відповідними колоративами чорний, темний тощо. Однією з характерних особливостей використання у фольклорі чорного кольору є його нерозривний зв’язок з білим (світлим) тоном. Ця дихотомія фіксується у баладах і як поєднання звичайних колоративів, і як засіб часової характеристики, і (найчастіше) як портретний або пейзажний елемент.
14. Різноплановістю функціонування в баладах вирізняються космоніми Сонце та Місяць. Незважаючи на загальну трагічну налаштованість баладної оповіді, сонце у значенні темпоролексеми практично не має негативної конотації, вживаючись у традиційних фольклорних висловах формульного характеру і як пейзажний елемент, і як засіб контекстуальної інтимізації. Ураховуючи перебіг подій, про які розповідається в українських народних баладах, закономірною видавалася б продуктивність уживання лексеми місяць, однак вона фіксується епізодично, хоч і з часовою семантикою, а інколи і з мінорним забарвленням. Уживання цих лексем частково зменшує напруженість сюжету, порівняно, наприклад, із функціонуванням темпоролексем вечір, ніч.
15. Ще одним виявом епічності є послідовна деталізація подій. Завдяки цьому відбувається не лише збагачення нараційного елемента твору, а й посилюється драматизм баладних картин, який у цьому жанрі великою мірою ґрунтується на антитетичному групуванні персонажів і є своєрідним рушієм сюжету. Повтор і деталізація часових та інших понять сприяють уведенню в текст українських народних балад фразеологізмів. Активно функціонуючи у мові художніх творів практично всіх жанрів, фраземи надають розповіді більшої виразності, яскравості, образності і роблять її дохідливішою та переконливішою. Перевага надається фраземам, які дають оцінку негативних моральних якостей людини. Найчастіше семантичними центрами усталених пісенних зворотів виступають слова на позначення емоцій, переживань людини. Зокрема, багатством форм і різноплановістю стилістичних відтінків відзначаються фразеологічні вирази, які характеризують складні психологічні переживання людини: розпач, тугу, горе, нещастя, біду.

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Б. Балади / Упоряд. і приміт. О.І. Дея, А.Ю. Ясенчук. К.: Дніпро, 1987. 317 с.
Б.: к. Балади: кохання та дошлюбні взаємини / Упоряд. О.І. Дей, А.Ю. Ясенчук. К.: Наукова думка, 1987. 472 с.
Б. п. Нудьга Г. А. Баладні пісні. К.: Музична Україна, 1969. 271 с.
Б.: р. Балади. Родинно-побутові стосунки / Упоряд. О.І. Дей. К.: Наукова думка, 1988. 523 с.
З гір З гір Карпатських: Українські народні пісні-балади / Упоряд., підготовка текстів С.В. Мишанича. Ужгород: Карпати, 1981. 462 с.
Н. б. З. Народні балади Закарпаття / Запис та впорядк. текстів, вступної статті Народні пісні і балади Закарпаття” і примітки П.В. Лінтура. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1966. 283 с.
У. б. Українські балади / Упоряд. М.К. Дмитренко. К.: Укр. центр духовної культури, 1993. 64 с.
ФСУМ Фразеологічний словник української мови: У 2 кн. / Укл. В.М. Білоноженко, В.О. Винник, І.С. Гнатюк та ін. К.: Наукова думка, 1999. 980 с.

Список використаної літератури
Адамян 1978 Адамян А. Вопросы эстетики и теории искусства. М.: Искусство, 1978. 301 с.
Ажнюк 1991 Ажнюк Б. М. Мовні явища як етнокультурна цілісність // О.О. Потебня і проблеми сучасної філології: Зб. наук. праць. АН України. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. К.: Наукова думка, 1991. С. 2643.
Акимова 1966 Акимова Т. М. О поэтической природе народной лирической песни. Саратов: Изд. Сарат. ун-та, 1966. С. 99102.
Акимова 1971 Акимова Т. М. Изображение психологического состояния в народной лирической песне // Современные проблемы фольклора: Сб. статей / Под ред. В. В. Гура. Вологда: Вологодский гос. пед. ин-т, 1971. С. 103120.
Андреев 1936 Андреев Н. Г. Песни-баллады в русском фольклоре // Русская баллада. М.: Русский писатель, 1936. С. 2942.
Аникин 1971 Аникин В. П. Балладные песни // Русское народное поэтическое творчество. М.: Просвещение, 1971. С. 190 204.
Античные 1996 Античные теории языка и стиля: Антологія текстов / Под общей ред. О.М. Фрейденберг. СПб: Алетейя, 1996. 368 с.
Аркушин 1981 Аркушин Г. Л. Улюблена народом ріка // Культура слова. 1981. Вип. 21. С. 6872.
Артеменко 1978 Артеменко Е. Б. Устойчивые ряды слов в составе синтаксических структур стихотворного фольклора // Специфика фольклорной лексики и фразеологии. Курск: Курский гос. пед. ин-т, 1978. С. 69 81.
Артеменко 1986 Артеменко Е. Б. Структурные и содержательные разновидности поэтического параллелизма в русской народной лирической песне // Язык и стиль произведений фольклора и литературы. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1986. С. 3139.
Артеменко 1988 Артеменко Е. Б. Принципы народно-песенного текстообразования. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1988. 174 с.
Арутюнова 1998 Арутюнова Н.Д. Язик и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. 896 с.
Астафьева 1975 Астафьева Л. А. Эстетические функции символики в народных лирических песнях // Проблемы фольклора. М.: Наука, 1975. С. 163169.
Астафьева-Скалберг 1970 Астафьева-Скалберг Л. А. Роль символики в композиции русской народной любовной песни // Вестник Моск. ун-та. Філологія. 1970. № 6. С. 1829.
Афанасьев 1988 Афанасьев О. М. Живая вода и вещее слово. М.: Советская Россия, 1988. 508 с.
Бабич 1992 Бабич Н. Д. Етичні норми засобами фразеології // Культура слова. Вип. 43. 1992. С. 6872.
Бабич 1996 Бабич Н. Сила Божа” в народній фразеології // Культура слова. Вип. 4849. 1996. С. 129141.
Байбурин 1990 Байбурин А. К. Ритуал своё” и чужое” // Фольклор и этнография. Проблемы реконструкции фактов традиционной культуры. Л.: Наука, 1990. С. 317.
Баландин 1975 Баландин А. И. Мифологическая теория и проблемы поэтики // Проблемы фольклора. М.: Наука, 1975. С. 121 143.
Балли 1961 Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд-во иностранной литературы, 1961. 394 с.
Баранникова 1967 Баранникова Л. И. Русские народные говоры в советский период. Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1967. 206 с.
Бахтин 1979 Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424 с.
Белехова 2000 Белехова Л. И. Прототипическая модель жизнь” в американской поэзии // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського державного лінгвістичного університету. К., 2000. Вип. 2. С. 132139.
Белинский 1948 Белинский В. Г. Разделение поэзии на роды и виды // Белинский В. Г. Собрание сочинений: В 3 т. М.: ОГИЗ, 1948. Т. 2. 930 с.
Бенвенист 1974 Бенвенист Э. Общая лингвистика / Под ред. Ю.С. Степанова. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
Білодід 1959 Білодід І. К. Мова творів Олександра Довженка. К.: Вид-во АН УРСР, 1959. 95 с.
Білодід 1964 Білодід І. К., Ващенко В. С. Фольклорний компонент основи художньо-естетичних засобів мови // Про культуру мови. К.: Наукова думка, 1964. С. 176188.
Білоноженко 1977 Білоноженко В. М. Щастя-доля // Культура слова. Вип. 12. 1977. С. 7680.
Блинова 1983 Блинова О. И. Образность как категория лексикологии // Экспрессивность лексики и фразеологии: Сб. науч. тр. Новосибирск: Изд-во Новосиб. ун-та, 1983. С. 3 11.
Блинова 1984 Блинова О. И. Семантическая структура слова: Сб. науч. тр. Кемерово: КГУ, 1984. 148 с.
Богатырев 1962 Богатырев П. Г. О языке славянских народных песен в его отношении к диалектной речи // Вопросы языкознания. 1962. № 3. С. 99112.
Богатырев 1971 Богатырев П. Г. Вопросы теории народного искусства. М.: Искусство, 1971. 544 с.
Богатырев 1973 Богатырев П. Г. Язык фольклора // Вопросы языкознания. 1973. № 5. С. 106116.
Богословская 1966 Богословская О. И. Традиционность в языке былины как стилистический прием // Исследования по стилистике. Пермь: Перм. гос. пед. ун-т им. А.М. Горького, 1966. С. 115 151.
Бондар 1996 Бондар О. І. Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові. Одеса: Астропринт, 1996. 192 с.
Булаховський 1946 Булаховський Л.А. Сербські епічні пісні. Вступ ст. та словничок-пояснення Л.Булаховського. К.: Худ. літ-ра, 1946. 127с.
Булашев 1993 Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. К.: Довіра, 1993. 414 с.
Бурмистрович 1980 Бурмистрович Ю. Я. Стилистический аспект в изучении образности слова и фразеологизма // Актуальные проблемы лексикологии и словообразования. Вып. ІХ. Новосибирск: Новосиб. гос. ун-т, 1980. С. 8795.
Бурячок 1954 Бурячок А.А. Назви спорідненості і свояцтва в українській мові: Дис... канд. філол. наук. К., 1954. 182 с.
Буслаев 1861а Буслаев Ф. И. Исторические очерки русской народной словесности и искусства. Т. І. СПГ: Изд-во Д. Е. Кожанчикова., 1861. 643 с.
Буслаев 1861б Буслаев Ф. И. Русская поэзия и искусство. СПГ: Изд-во Д. Е. Кожанчикова., 1861. Т. 3. 643 с.
Буслаев 1944 Буслаев Ф. И. О преподавании отечественного языка. Л.: Учпедгиз, 1944. 248 с.
Вакуров 1986 Вакуров В. Н. Кто винцо любит, тот сам себя губит // Русская речь. 1986. № 3. С. 119122.
Вежбицкая 1999 Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков. М.: Языки русской культуры, 1999. ІХІІ. 780 с.
Веселовский 1979 Веселовский А. Н. Миф и символ // Русский фольклор. 1979. Т. 19. С. 179199.
Веселовский 1940 Веселовский А. Н. Историческая поэтика. Л.: Художественная лит-ра, 1940. 648 с.
Виноградов 1944 Виноградов В. В. Величие и мощь русского языка. М.: Правда, 1944. Вып. 1. 31 с.
Виноградов 1963 Виноградов В. В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 255 с.
Виноградов 1967 Виноградов В. В. Проблемы литературных языков и закономерностей их образования и развития. М.: Наука, 1967. 134 с.
Виноградов 1977 Виноградов В. В. Лексикология и лексикография: Избранные труды. М.: Наука, 1977. 312 с.
Винокур 1991 Винокур Г.О. О языке художественной литературы. М.: Высшая школа, 1991. 449 с.
Винокур 1959 Винокур Г.О. Понятие поэтического языка // Избр. работы по рус. языку. М.: Учпедгиз, 1959. С. 388 397.
Вовк 1995 Вовк Хведір. Студії з української етнографії та антропології. К.: Мистецтво, 1995. 336 с.
Гайдай 1972а Гайдай М. М. Етичні та естетичні принципи у слов’янській народній баладі. К.: Наукова думка, 1972. 19 с.
Гайдай 1972б Гайдай М. М. Народна етика у фольклорі східних і західних слов’ян (Проблема добра і зла). К.: Наукова думка, 1972. 199 с.
Гайдай 1983 Гайдай М. Розвиток стильових особливостей і мистецтво зображення людини в слов’янській народній баладі // ІХ Міжнародний з’їзд славістів. Історія, культура, фольклор та етнографія слов’янських народів: Доповіді. К.: Наукова думка, 1983. С. 236251.
Гак 1998 Гак В. Г. Языковые преобразования. М.: Языки русской культуры, 1998. 786 с.
Гальперин 1981 Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 138 с.
Гердер 1959 Гердер И.Г. Избранные сочинения. М. Л.: Гослитиздат, 1959. 392 с.
Гильфердинг 1967 Гильфердинг А.Ф. Онежские былины, записанные А.Ф. Гильфердингом летом 1871 г. / Сост., вступ. ст. и коммент. А.И. Баландина. Архангельск: Сев.-Зап. кн. изд-во, 1967. 336 с.
Гиндин 1981 Гиндин С. И. Что такое текст и лингвистика текста // Аспекты изучения текста: Сб. науч. тр. УДН им. Патриса Лумумбы. М.: УДН, 1981. С. 2532.
Гнатюк 1966 Гнатюк В. М. Вибрані статті про народну творчість. К.: Наукова думка, 1966. 247 с.
Голоюх 1996 Голоюх Л. В. Порівняння як структурний компонент художнього тексту: Автореф. дис.... канд. філол. наук. К., 1996. 20 с.
Горбань 1996 Горбань В. В. Емоційно-експресивне поле українських народних пісень // Мова та стиль українського фольклору. К.: ІЗМН, 1996. С. 3340.
Горшков 1976 Горшков А. И. Вопросы лингвистического анализа текста // Русская речь. № 2. 1976. С. 9097.
Грибова 1981 Грибова Л. О. Кольори-антоніми білий-чорний” // Українська мова і література в школі. 1981. № 3. С. 1516.
Григорьев 1966 Григорьев В. П. О задачах лингвистической поэтики // Изв. АН СССР. Сер. л-ры и языка. 1966. Т. 25. Вып. 6. С. 489499.
Григорьев 1979 Григорьев В. П. Поэтика слова. М.: Наука,1979. 338 с.
Григорьева 1978 Григорьева А. Д. К вопросу об анализе языка поэтического текста // Вопросы языкознания. 1978. № 3. С. 6274.
Гримич 1990 Гримич М. В. Соотношение мифологического и исторического в украинской народной балладе: Автореф. дисс... канд. филол. наук. Минск, 1990. 18 с.
Грица 1979 Грица С. Й. Мелос української народної епіки. К.: Наукова думка, 1979. 247 с.
Гуревич 1969 Гуревич А. Я. Время как проблема истории культуры // Вопросы философии. 1969. № 3. С. 105116.
Гусев 1967 Гусев В. Е. Эстетика фольклора. Л.: Наука, 1967. 319 с.
Гусев 1977 Гусев В. Е. Современность и фольклор: Статьи и материалы. М.: Музыка, 1977. 348 с.
Гусев 1978 Гусев В. Е. О понятии «фольклорная стилистика» // Поэтика искусства слова: Сб. статей. Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1978. С. 38.
Дадье 1966 Дадье Б. Люди между двумя языками // Иностранная литература. 1966. № 4. С. 245 256.
Данильченко 1996 Данильченко О. В., Книш О. В. До питання про емотивну прагматику українських народних пісень // Мова та стиль українського фольклору. К.: ІЗМН, 1996. С. 4651.
Данилюк 1983 Данилюк Н. О. Розвиток семантики народнопісенного слова в сучасній українській поезії // Українська мова і література в школі. 1983. № 8. С. 3642.
Дах 2001 Дах М. І. Літературне життя народної балади Ой не ходи, Грицю...”: проблема олітературення сюжету і жанру: Автореф. дис... канд. філол. наук. Львів, 2001. 19 с.
Дей 1983 Дей О.І. Народно-пісенні жанри. К.: Музична Україна, 1983. 112 с.
Дей 1978 Дей О.І. Поетика української народної пісні. К.: Наукова думка, 1978. 251 с.
Дей 1986 Дей О. І. Українська народна балада. К.: Наукова думка, 1986. 263 с.
Дей 1987 Дей О. І. У світі народної балади // Балади. К.: Дніпро, 1987. С. 520.
Десницкая 1970 Десницкая А. В. Наддиалектные формы устной речи и их роль в истории языка. Л.: Наука, 1970. 99 с.
Дима 1973 Дима Г. М. Народнопоетична символіка і її використання у сучасній творчості письменників // Українська мова і література в школі. 1973. № 5. С. 2029.
Дмитренко 1983 Дмитренко Н. К. Язык фольклора в концепции А.А. Потебни // Язык жанров русского фольклора. Петрозаводск: Петрозаводский гос. ун-т, 1983. С. 157164.
Доброва 2000 Доброва С. И. Тематическая группа животный мир” в фольклорной картине мира // Лингвофольклористика. Вып. 45. Курск: Курский гос. пед. ун-т, 2000. С. 1322.
Добролюбов 1963 Добролюбов Н. А. Стихотворения Ивана Никитина // Добролюбов Н. А. Собрание сочинений: В 9 т. М.Л.: Гослитиздат, 1963. Т. 6. 574 с.
Долгих 1973 Долгих Н. Г. Теория семантического поля на современном этапе развития семасиологии.// Филологические науки. 1973. № 1. С. 8998.
Доленко 1963 Доленко М. Т. Стилістична функція складних слів // Українська мова і література в школі. 1963. № 3. С. 34-39.
Дяченко 1997 Дяченко Л. М. Фольклорна символіка як засіб відображення національного світобачення // Мовознавство. 1997. № 23. С. 6771.
Евгеньева 1940 Евгеньева А. П. О языке былин // Русский язык в школе. 1940. № 1. С. 2732; № 4. С. 4650.
Евгеньева 1963 Евгеньева А. П. Очерки по языку русской устной поэзии в записях ХVІІХХ вв. М.Л.: Изд-во АН СССР, 1963. 348 с.
Енциклопедія 2000 Українська мова: Енциклопедія. К.: Вид-во Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 2000. 750 с.
Еремина 1971 Еремина В. И. Образное сравнение в народной лирике // Поэтика и стилистика русской литературы: Сб. науч. трудов памяти академика В. В. Виноградова. Л.: Наука, 1971. С. 1018.
Еремина 1972 Еремина В. И. Повтор как основа построения лирической песни // Исследования по поэтике и стилистике. Л.: Наука, 1972. С. 3765.
Еремина 1978 Еремина В. И. Миф и народная песня // Миф фольклор литература. Л.: Наука, 1978. С. 315.
Еремина 1991 Еремина В. И. Ритуал и фольклор. Л.: Наука, 1991. 207 с.
Єременко 2002 Єременко О. Р. Українська балада ХІХ століття (історія жанру): Автореф. дис... канд. філол. наук. К., 2002. 17 с.
Єрмоленко 1976 Єрмоленко С. Я. Естетична природа слова в народній пісні // Українська мова і література в школі. 1976. № 7. С. 3445.
Єрмоленко 2000 Єрмоленко С. Я. Лінгвофольклористика // Українська мова: Енциклопедія. К.: Вид-во Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 2000. С. 292.
Єрмоленко 1983 Єрмоленко С. Я. Народнопісенний паралелізм і слова-символи // Українська мова і література в школі. 1983. № 11. С. 4148.
Єрмоленко 1982 Єрмоленко С. Я. Скарбниця народного слова // Мовознавство. 1982. № 6. С. 5869.
Єрмоленко 1976 Єрмоленко С. Я. Слово в народній пісні // Культура слова. 1976. № 10. С. 5669.
Єрмоленко 2001 Єрмоленко С. Я. та ін. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. К.: Либідь, 2001. 224 с.
Єрмоленко 1987 Єрмоленко С. Я. Фольклор і літературна мова. К.: Наукова думка, 1987. 245 с.
Ефимов 1957 Ефимов А.И. Стилистика художественной речи. М.: Учпедгиз, 1957. 232 с.
Жайворонок 1999 Жайворонок В. В. Лексична підсистема мови і значення мовних одиниць // Мовознавство. 1999. № 6. С. 3246.
Жайворонок 2001 Жайворонок В. В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень // Мовознавство 2001. № 5 С. 4863.
Жайворонок 2002 Жайворонок В. В. Українські обрядові мовні формули на етнокультурному тлі // Слово. Фраза. Текст. М.: Азбуковник, 2002. С. 182195.
Жилко 1955 Жилко Ф. Т. Питання аналізу мови художніх творів // Вивчення мови художніх творів: Збірник статей. К.: Радянська школа, 1955. С. 320.
Звегинцев 1964 Звегинцев В. А. История языкознания ХIХХХ веков в очерках и извлечениях. Ч. 1. М.: Просвещение, 1964. 466 с.
Земцовский 1963 Земцовский Ю. Баллада о дочке пташке: (К вопросу о взаимосвязях в славянской народной песенности) // Русский фольклор. 1963. Вып. 8. С. 144159.
Іванова 2003 Іванова І.Б. Універсальний культурний концепт життя” в українській фразеології // Система і структура східнослов’янських мов: Сучасні тенденції розвитку слов’янських мов: Збірник наукових праць. К.: Т-во „Знання” України, 2003. С. 163-166.
Іванова 1989 Іванова Т. В. Стилістична символіка дороги” в романі Ліни Костенко Маруся Чурай” // Українське мовознавство. Вип. 16. 1989. С. 3540.
Іларіон 1992 Іларіон, митрополит. Віщунство й повір’я // Українські чари. К.: Либідь, 1992. С. 1440.
Їжакевич 1972 Їжакевич Г.П. Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. К.: Наукова думка, 1972. 194 с.
Калиниченко 1978 Калиниченко М. В. Своеобразие трагического в народных украинских балладах // Эстетические категории в литературном и искусствоведческом анализе. Днепропетровск: Днепропетровский гос. ун-т, 1978. С. 212213.
Караулов 1976 Караулов Ю.Н. Общая русская идеография. М.: Наука, 1976. 355 с.
Кардащук 1998 Кардащук О. В. Семантичне поле простору: статус, структура, внутрішні зв’язки (на матеріалі прикметників української мови): Автореф. дис... канд. філол. н