Літвін Наталія Миколаївна. Антикризове управління підприємствами в країнах з перехідною економікою

Краткое описание

Літвін Наталія Миколаївна. Антикризове управління підприємствами в країнах з перехідною економікою: дис... канд. екон. наук: 08.02.03 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2004

Літвін Н.М. Антикризове управління підприємствами в країнах з перехідною економікою. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 організація управління, планування і регулювання економікою Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.
У дисертації, на прикладі Словенії, Чехії, Польщі, Росії, Білорусі та України досліджено теоретичні і практичні аспекти антикризового управління підприємствами країн Центральної та Східної Європи та СНД. Проаналізовано сучасні концепції антикризового управління підприємствами, показані особливості антикризового управління підприємствами в країнах з перехідною економікою. Представлено класифікацію кризових явищ та ситуацій. Визначено принципи та елементи механізму антикризового управління підприємства в транзитивних країнах.
В роботі, виявлено переваги та недоліки методик оцінки схильності підприємств до банкрутства та можливості їх використання на підприємствах країн з перехідною економікою. Вказано, що найбільш прийнятним є використання кількісних методик оцінки неплатоспроможності підприємств, які враховують коефіцієнт менеджменту. Виявлено, що основним інструментом антикризового управління підприємствами в перехідних економіках є санація та реструктуризація підприємств.
Наведено економетричну модель оптимального антикризового управління підприємствами і проаналізовано можливості її використання в Україні. Представлено аналіз факторів неплатоспроможності підприємств в Україні. Визначено вплив державного антикризового регулювання на становлення системи антикризового управління в Україні.

Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють зробити наступні висновки та рекомендації, які характеризуються науковою новизною і мають теоретико-методологічне та науково-практичне значення:
1. Проблеми, пов’язані зі з’ясуванням сутності антикризового управління, зумовлені значною мірою складністю і неоднозначністю цього поняття, наявністю та взаємопереплетенням багатьох видів кризових явищ. Перехідна криза характеризується принципово новим типом кризового механізму, коли спад виробництва спричиняється зміною цільової функції виробників, незалежно від напрямів руху кривих попиту та пропозиції. Саме наявність елементу нетрадиційної економічної поведінки надає кризі того своєрідного характеру, який дозволяє визначати перехідну кризу як специфічну.
2. Кризові явища і ситуації можуть бути класифіковані за такими ознаками: приналежність до країни функціонування суб'єкта управління, рівень виникнення, сфера походження, причини виникнення, ступінь системності, можливість прогнозування, ступінь реалізації, адекватність часу ухвалення рішення з антикризового управління, вплив на діяльність суб'єкта управління. Розгортання кризи автор пропонує розглядати у наступній послідовності (у залежності від прихованих можливостей підприємства): потенційна криза - прихована криза - реальна криза. Гостроту криз можна і потрібно істотно знизити, якщо враховувати їхні особливості і вчасно розпізнавати наближення. А це, природно, досягається за допомогою управління.
3. Антикризове управління істотно відрізняється від традиційного управління підприємствами, має свою специфіку, що пов'язана з суттєвими змінами в умовах діяльності підприємства, а також з непередбачуваністю ситуації та новими управлінськими проблемами. Задачу виходу з кризи та підвищення фінансово-економічної стійкості підприємств не можна розглядати як стислий у часі одноразовий діловий прийом. Це динамічний процес. Розвиток виробничо-господарських об'єктів може бути здійснений за різними схемами та варіантами, тому вибір принципової організаційної схеми розвитку, орієнтація на який, спрощує і дозволяє більш ефективно вести розробку реального варіанта, є одним з етапів вирішення проблеми. На основі характеристик загальної моделі й аналізу шляхів розвитку конкретних об’єднань, автор вважає за доцільне, виділити три принципові схеми організаційно-економічних перетворень: перша схема варіант адаптивного розвитку; друга варіант поетапного організаційно-економічного розвитку; третя варіант кардинальної реорганізації.
4. Аналіз методичних підходів до оцінки рівня неплатоспроможності підприємств, що традиційно використовуються, дозволив сформулювати їх переваги і недоліки. Практика використання цих методів за даними підприємств країн з перехідною економікою і аналіз експертних висновків у даному контексті показали, що найбільш поширеними є «кількісні» методи оцінки. Це пов'язано насамперед з тим, що «якісні» методи передбачають використання вербальних оцінок, які важко піддаються формалізації.
5. Проблема оцінки рівня кризи за якоюсь спеціальною методикою не є якісною. Цю задачу успішно вирішує поглиблений фінансово-економічний аналіз, доповнений оцінкою зовнішнього середовища і діагностикою системи управління підприємством. Звідси один з головних напрямків моделювання - це розробка фінансово-економічної стратегії на перспективу.
Кожне підприємство має свою специфіку, що повинна бути врахована не стільки в моделях, скільки в реальній системі прийнятих заходів і в завданнях оцінки повноти і вірогідності вхідної інформації. На даному етапі дослідження можна сформувати вербальну модель антикризового управління та представити її графічну інтерпретацію.
6. Для транзитивних країн найбільш поширеними інструментами антикризового управління є використання процедури санації та реструктуризації підприємств. Але подальший розвиток антикризового управління на підприємстві повинен базуватися на вмінні правильно застосовувати досягнення сучасного менеджменту. Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на удосконалення організаційної структури підприємства, організаційно-правових форм бізнесу, поліпшення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих відносин між членами трудового колективу. Роль держави полягає у встановленні правил, які включають створення системи судочинства, органів регулювання, інститутів для ефективного функціонування ринків.