Марієвський Віктор Федорович. Епідеміологічна характеристика внутрішньолікарняних гепатитів В і С та стратегія їх профілактики в сучасних умовах

Краткое описание

Марієвський Віктор Федорович. Епідеміологічна характеристика внутрішньолікарняних гепатитів В і С та стратегія їх профілактики в сучасних умовах : дис... д-ра мед. наук: 14.02.02 / АМН України; Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського. - К., 2006.

Марієвській В.Ф Епідеміологічна характеристика внутрішньолікарняних гепатитів В і С та стратегія їх профілактики в сучасних умовах. Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня доктора медичних наук за фахом 14.02.02.- епідеміологія. - Інститут епідеміології і інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України, Київ, 2006.
Дисертація присвячена вивченню закономірностей розвитку епідемічного процесу (ЕП) гепатитів В та С, дійсного рівня їх розповсюдженості в лікувально-профілактичних закладах (ЛПЗ) різного профілю, удосконаленню системи епідеміологічного нагляду (ЕН) і профілактики внутрішньолікарняних гепатитів.
Багатофакторний епідеміологічний аналіз захворюваності дозволив визначити особливості розповсюдження, тенденції, етапи розвитку і рушійні сили ЕП гепатиту В в Україні. Представлена характеристика сучасного етапу розвитку ЕП гепатиту В.
Вперше в Україні проведено комплексне вивчення епідеміологічних особливостей розповсюдження внутрішньолікарняних гепатитів В та С. Встановлена висока інфікованість вірусами гепатитів В та С пацієнтів і персоналу ЛПЗ. Частота визначення HBsAg у пацієнтів та медичних працівників складала, відповідно, 4,0 і 5,4%,анти-НВс - 24,2 і 26,8 %, анти-ВГС 6,9 і 3.6 %. Виявлена залежність показників частоти виявлення маркерів інфікування вірусами гепатитів В та С від профілю лікувальних закладів. Надано порівняльну оцінку епідеміологічної значущості різних чинників і шляхів передачі збудників, які сприяють внутрішньолікарняному розповсюдженню гепатитів В та С; виявлені групи підвищеного ризику зараження пацієнтів і професійного інфікування медичних працівників. Показана роль хворих на безжовтяничні, субклінічні форми гострих і хронічних гепатитів В та С у формуванні прихованого компоненту епідемічного процесу.
Розроблена інформаційна підсистема ЕН за внутрішньолікарняними гепатитами В та С і її структура. Науково обгрунтована стратегія профілактики внутрішньолікарняних гепатитів В та С.

У дисертації наведено узагальнення та нові рішення наукової проблеми, які полягають у встановленні закономірностей розвитку ЕП ВЛ ГВ та ГС, визначення дійсного рівня їх розповсюдження у ЛПЗ різного профілю, розробки та вдосконалення системи ЕН й стратегії профілактики цих інфекцій.
1. Вперше в Україні на основі епідеміологічного аналізу динаміки багаторічної захворюваності на ГВ встановлено два періоди розвитку ЕП: І 1970-1989 рр., який відзначався постійним зростанням рівня захворюваності (з 6,8 до 31,5 на 100 тис. населення), і коли провідним був штучний парентеральний шлях передачі ВГВ при проведенні медичних втручань; ІІ 1990-2004 рр., коли намітилась тенденція до зниження захворюваності на ГВ, що реєструється (у 2003р. її рівень складав 14,5 на 100 тис. населення), та зростання активності статевого та штучного парентерального шляхів передачі збудника інфекції при введенні наркотичних речовин.
2. Особливостями ЕП ГВ у сучасних умовах є широке розповсюдження; зміна домінуючих шляхів передачі збудника; наявність груп високого ризику інфікування; залучення до ЕП молодих осіб віком від 15 до 29 років (більш за 70 %); виражена територіальна нерівномірність розповсюдження; тенденція до зниження захворюваності, що реєструється, та збільшення кількості безжовтяничних, субклінічних форм ГГВ, ХГВ та хронічного вірусоносійства, які формують прихований компонент ЕП.
3. Встановлено широке розповсюдження маркерів інфікування вірусом ГВ серед пацієнтів ЛПЗ різного профілю (28,1 %). Високий ризик інфікування пацієнтів відзначався у відділеннях гемодіалізу показник виявлення HВsAg 10,0 %, анти-НВс 60,0 %; гематології та переливання крові відповідно 7,5 та 32,5 %; у ШВД 6,5 та 30,9 %; у гастроентерологічних 6,0 та 25,7 % та пульмонологічних 5,3 та 27,5 % стаціонарах.
4. Захворюваність медичних працівників клінічно вираженими формами ГГВ (1995 2002 рр.) була в 1,4-1,6 разів вища, ніж у решти дорослого населення (м. Київ). При серологічному ж обстеженні персоналу ЛПЗ різного профілю HВsAg виявлено у 5,4 %, анти НВс - у 26,8 %, сума маркерів у 32,2 %.
5. До ЛПЗ підвищеного ризику інфікування ВГВ медичних працівників відносяться відділення гемодіалізу частота виявлення HВsAg 15,9 %, анти-НВс 52,3 %; гематології та переливання крові - відповідно 6,8 та 33,5 %; стоматологічні 6,4 та 33,0 %; хірургічні 7,2 та 29,7 % відділення; клініко-діагностичні та біохімічні лабораторії відповідно 5,9 та 29,7 %.
6. Доведена можливість розповсюдження ВЛ ГС. Серед пацієнтів медичних закладів антитіла до ВГС виявлено у 6,9 % випадків у 5,3 рази частіше, ніж в індикаторній групі. Найбільш високі показники виявлення анти-ВГС, що є відображенням активності ЕП, зареєстровані при обстеженні пацієнтів у відділеннях гемодіалізу (27,5 %), ШВД (16,3 %), відділень гематології та переливання крові (8,8 %), гастроентерологічних (8,0 %) та пульмонологічних (7,1 %) стаціонарах.
7. Встановлено широке розповсюдження ГС серед медичних працівників. Показник виявлення анти-ВГС при обстеженні персоналу ЛПЗ складав 3,6 %, що у 2,9 разів вище, ніж у групі порівняння. До стаціонарів високого ризику інфікування медичних працівників відносять відділення гемодіалізу частота виявлення специфічних антитіл - 8,9 %, гематології та переливання крові 6,1 %, стаціонари хірургічного профілю 5,3 %.
8. ЕП ВЛ ГВ та ГС характеризується невідповідністю між високими показниками виявлення специфічних маркерів інфікування та відносно невеликою кількістю клінічно маніфестних форм інфекції; провідною роллю прихованого компоненту, активність якого визначається переважанням недіагностованих субклінічних, безжовтяничних форм інфекційного процесу; нерівномірністю розповсюдження цих інфекцій серед пацієнтів та медичного персоналу лікувальних закладів різного профілю; наявністю груп та стаціонарів підвищеного ризику інфікування.
9. Доведено необхідність поглибленого клініко-лабораторного обстеження та проведення диспансеризації пацієнтів ЛПЗ та медичного персоналу при виявленні у них маркерів інфікування ВГВ та ВГС навіть за відсутності клінічних проявів.
10. Основними факторами, які сприяють інфікуванню пацієнтів ЛПЗ та розповсюдженню ВЛ ГВ та ГС, є інтенсивні та/ чи тривалі курси ін’єкційної терапії, хірургічні, стоматологічні втручання, гемотрансфузії, довготривале перебування на стаціонарному лікуванні. Встановлено прямий корелятивний зв’язок між частотою виявлення серологічних маркерів цих інфекцій у пацієнтів та активністю парентеральних втручань.
11. Ризик інфікування ВГВ та ВГС медичного персоналу ЛПЗ пов’язаний з професійними контактами з кров’ю та її препаратами, біологічними рідинами хворих, які є невиявленими джерелами збудників інфекції, у процесі проведення лікувально-діагностичних процедур. Показник виявлення слідів крові у змивах з рук медичних працівників у відділеннях хірургічного профілю складав 27,3 %, клініко-діагностичних лабораторіях 18,8 %, відділеннях терапевтичного профілю 5,6 %.
12. Розроблено інформаційну підсистему ЕН за ВЛ ГВ та ГС, яка дозволяє оцінити епідеміологічну ситуацію, визначити параметри ЕП, його рушійні сили, оцінити ефективність профілактичних та протиепідемічних заходів, є основною ланкою цілісної системи ЕН.
13. Науково обґрунтовані та визначені основні шляхи підвищення ефективності боротьби з ВЛ ГВ та ГС, що включають впровадження сучасної стратегії специфічної лабораторної діагностики; заходи з попередження посттрансфузійних та посттрансплантаційних гепатитів, переривання механізмів штучного парентерального інфікування при проведенні лікувально-діагностичних та профілактичних маніпуляцій; впровадження програм універсальних заходів профілактики заражень медичних працівників. Найбільш ефективною та соціально виправданою стратегією боротьби з ВЛ ГВ є вакцинопрофілактика.