МЕТАФОРИЧНІ СТРУКТУРИ У ТВОРЧОСТІ ПОЕТІВ ПРАЗЬКОЇ ШКОЛИ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Волинський державний університет ім. Лесі Українки

На правах рукопису

Дмитришин Леся Ярославівна

УДК 811.161.2’42:821.161.2-1.02 Празька школа

МЕТАФОРИЧНІ СТРУКТУРИ У ТВОРЧОСТІ
ПОЕТІВ ПРАЗЬКОЇ ШКОЛИ
Спеціальність 10.02.01. українська мова”

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Бублейник Людмила Василівна,
доктор філологічних наук, професор

Луцьк 2006

ЗМІСТ
Вступ 4
Розділ 1. Стилетворча функція метафори в поетичній мові 13
1.1. Метафора як об’єкт лінгвістичного дослідження 13
1.1.1. Сутність метафори 13
1.1.2. Типологія метафор 17
1.1.3. Основні концепції поетичної метафори 21
1.1.4. Взаємозв’язок метафори і міфу 29
1.2. Ключові метафори як репрезентанти ідіолекту / ідіостилю поетів
Празької школи 33
Розділ 2. Семантика ключових словесних образів 47
2.1. Лексико-асоціативне поле словесного образу вогню 47
2.1.1. Регулярне метафоричне перенесення вогонь суспільне явище 48
2.1.2. Регулярне метафоричне перенесення вогонь внутрішній стан
людини 57
2.2. Лексико-асоціативне поле словесного образу срібла (на матеріалі поезій О.Стефановича) 68
2.3. Функціонування астральної лексики 79
2.3.1. Лексико-асоціативне поле словесного образу сонця 79
2.3.2. Лексико-асоціативне поле словесного образу місяця 98 2.3.3. Лексико-асоціативне поле словесного образу зорі / зір 101
2.4. Лексико-асоціативне поле словесного образу осені 109
2.5. Лексико-асоціативне поле словесних образів зброї, металу, каменю 127
Розділ 3. Структурно-функціональні особливості метафор 139
3.1. Двочленні метафоричні конструкції 140
3.1.1. Іменникові двочленні метафоричні конструкції 140
3.1.2. Прикметникові двочленні метафоричні конструкції 151
3.1.3. Дієслівні двочленні метафоричні конструкції 157
3.2. Тричленні метафоричні конструкції 164
3.3. Метафоричні ланцюжки 169
3.4. Ускладнені метафоричні конструкції 173
Висновки 184 Список використаних джерел 191
Список літературних джерел 218
Словник ключових метафор 219

ВСТУП

Творчість Євгена Маланюка, О.Ольжича, Оксани Лятуринської, Олени Теліги, Олекси Стефановича талановитих поетів Празької школи, які жили і творили в еміграції довгий час була закритою для українського читача через ідеологічні перестороги. У радянському суспільстві ці поети згадувалися не інакше як вороги народу, а їхня творчість міжвоєнного двадцятиліття була штучно вилучена з літературного процесу. А між тим саме в їхньому середовищі, за слушним спостереженням В.Моренця, доформовується і визріває [] націокультурний міф, без якого у ХХ ст. не мислить себе жодний повноцінний народ світу []. Відтак еволюційна лінія вітчизняної поезії як національно самототожної духовної субстанції значиться від модерністів початку століття до перекірливого шістдесятництва [] саме творчістю пражан”* [193: 305]. Поезію представників Празької школи активно досліджували й високо оцінили лише літературні критики української діаспори такі визначні вчені, як Ю.Бойко, Б.Бойчук, В.Державин, Ю.Лавріненко, М.Неврлий, Б.Рубчак, Я.Славутич, Ю.Шерех (Ю.Шевельов) [36-43, 86, 87, 155, 156, 201-203, 249, 250, 299-302]. Тільки після здобуття незалежності до них долучилися науковці материкової” України: творчості пражан” присвятили дисертаційні дослідження Н.П.Анісімова, О.Г.Астаф’єв, О.В.Климентова, Ю.І.Ковалів, О.В.Кривчикова, М.П.Крупач, Т.П.Левчук, Н.О.Лисенко, О.Ф.Прохоренко, Л.В.Чернявська [4, 17, 131, 135, 149, 150, 166, 167, 227, 295]. Інтенсивно і плідно аналізували творчість Празької школи також М.Ільницький, Л.Куценко, О.Нахлік, Т.Салига, Л.Череватенко та ін [19, 20, 119-122, 152-154, 191, 192, 195-200, 239, 240, 291, 292].
Актуальність нашого дисертаційного дослідження зумовлена тим, що виникла потреба глибше дослідити особливості стилю поетичної мови українських митців Празької школи, специфіку характерних для них мовних форм. У цьому напрямі вже є певні напрацювання. Об’єктом дослідження сучасних мовознавців стала мовотворчість Є.Маланюка та О.Ольжича, принагідно О.Теліги. Але лінгвостилістичний аналіз мовного стилю О.Лятуринської та О.Стефановича досі ще не проводився.
Здебільшого мовні портрети двох найяскравіших представників Празької школи науковці відтворюють у своїх розвідках комплексно: виявляють стильові домінанти їхньої поетичної мови на смисловому (провідні мотиви, наскрізні образи), синтаксичному і ритмічному рівнях. Одним із перших визначив характерні для ідіостилю О.Ольжича способи організації і семантичні перетворення мовних одиниць А.П.Загнітко. Дослідник виділив основні мотиви (сміливість, готовність до тортур за свої переконання) і образи (конкретно-чуттєві віра, крицеві долоні, недовіри-очі, Залізна Держава та ін.), які передають емоційну напругу в розумових формулах і згустках, що нагадують відшліфоване скло” [111: 61]; розглянув синтаксичні конструкції, що створюють ефект рубаності, максимальної конденсації, акумуляції в одній мовній формі кількох смислів” [111: 63]. А.П.Загнітко зауважив також вагому роль у ліриці поета метонімічних утворень, їхню взаємодію з метафорами, проілюструвавши свої спостереження образом сховалось равликом місто. Завдання подальшого дослідження полягають у залученні до розгляду всього значного корпусу подібних тропеїчних структур, які непоодинокі в творчості О.Ольжича, тому потребують детального аналізу [Див: третій розділ дисертації].
Виважену інтерпретацію мови художніх творів Є.Маланюка та О.Ольжича запропонували Л.О.Ставицька та С.Я.Єрмоленко. У статті Образ України в поезії Євгена Маланюка” [260] Л.О.Ставицька з’ясувала парадигму стійких етнопсихологічних та індивідуально-авторських асоціацій, пов’язаних з образом рідного краю, його історією, а це степ, вітер і хрест, цвинтар, могила як символи мук українського народу. Вона дослідила також характерні для Маланюкової творчості символи войовничості, твердості духу, рис і якостей характеру, необхідних для втілення національної ідеї, ними виступають вода, вогонь, залізо; органічні складові образу України номінації рослин, квітів та золота колірна гама. Авторка окреслила й емоційно-оцінне ставлення Є.Маланюка до Батьківщини і земляків це гнівне засудження тих психологічних рис українця, які заважали йому здобути перемогу в боротьбі за утвердження державності; схарактеризовано типове для поета полюсне позитивне і негативне метафоричне ототожнення земля жінка.
Згодом, реконструюючи в монографії Естетика слова в українській поезії 10-30-х рр. ХХ ст.” [261] цілісну картину еволюції української віршованої мови, Л.О.Ставицька значну увагу надала, окрім творчості Є.Маланюка, також доробку О.Ольжича, О.Теліги. Серед виділених вченим узагальнювальних образних паралелей української поезії вказаного періоду в пражан” простежуються такі: модифікації епітетів, метафор та порівнянь із символічними одиницями храм, пустеля, тюрма; слово-образ попіл ’минуле, пережите’; світ ‘водний простір’; життя ‘подорож’; світ ‘книга’, в якій ‘літери’ зорі; назви напоїв з екзистенціально-часовою семантикою, а також: вино ‘мудрість, спогад, бадьорість’, отрута ‘ненависть, туга’, мед ‘радощі, надія’, полиновий мед ‘самота’; душа, серце ‘водний простір, вмістилище води’, ‘вітер; птах’, ‘назви пори доби, року’; концепти, які пов’язуються зі значенням дії ’розпинатися’ дух, душа, серце, дні, біль та ін.
Л.О.Ставицька правомірно вписала творчість пражан” у контекст загальноукраїнської поезії, вказавши на органічну спільність між поетичним і мовним моделюванням світу українськими митцями на еміграції у Чехословаччині, та на Батьківщині, тоді підрадянській. Дослідження зазначеного аспекту, а також детальне з’ясування особливостей стилю поетів першої третини ХХ ст. впливають на подальший розвиток української стилістики поетичної мови.
С.Я.Єрмоленко у своїх Нарисах з української словесності” ставила собі інше завдання: визначити в окремих статтях найяскравіші стильові домінанти поетичної мови Є.Маланюка та О.Ольжича [104, 105]. У результаті аналізу ліричних текстів Є.Маланюка, дослідниця дійшла такого висновку: самобутність стилю поета полягає в підпорядкованому спогадам синтаксисі; лаконічних поетичних визначеннях; зануреності поетичної уяви в часи скіфів, варягів, княжої доби, представленні минулого без хронологічної послідовності, тісному переплетенні минулого з сучасним; створенні словесних образів на основі літературно-писемних, народно-пісенних асоціацій: Дніпро балада хвиль, Київ степова Александрія; асоціативному зв’язку поетових творів з віршами П.Тичини; ставлення до слова як до матеріального явища. Серед улюблених у поета образи вітру і створені на основі слів з християнської релігійної лексичної системи: біблія літа, євангелія піль та ін. Автор нарису відносить їх до мовно-естетичних знаків української культури.
Як найбільш характерні риси ідіостилю О.Ольжича С.Я.Єрмоленко відзначила суспільно-громадянську орієнтованість; вольову модальність синтаксису, структури якого передають насамперед заклик до героїчного; насиченість поезії публіцистично-оцінними характеристиками. Вона виділила ключові слова неугнутість (волі), граніт, камінь, криця, сталь, лезо, меч, шаблі та ін.; проаналізувала образні засоби метафоричного осмислення часу: Доба жорстока, як вовчиця; Крізь сірий мармур часу проступає Твоєї цери ніжна рожевінь та ін. Дослідниця виявила приналежність багатьох мовних знаків до лексики далеких часів, але також і до культури його сучасників.
Лінгвістичному аналізу віршів О.Ольжича та Є.Маланюка присвятила низку статей Л.В.Бублейник. Авторка розглянула спосіб образного втілення О.Ольжичем наскрізних у його творчості мотивів твердості каменю та металу, зброї, людської душі й руки, змагань та боротьби, проаналізувала поетичну інтерпретацію митцем ідеї самозречення, з’ясувала засоби створення образу світу й людини в ньому [44]. Л.В.Бублейник дослідила багатоплановість і різноманітність смислових ускладнень, національне забарвлення ключового в поезіях Є.Маланюка словесного образу вітру [47]; простежила функціонування у Маланюкових художніх текстах ономастичної лексики [48, 49].
В огляді праць, присвячених творчості пражан”, варто згадати і статтю О.Семенець [244], де міфологема Є.Маланюка гори осмислюється у зв’язку з умовами її втілення у творі певного жанру під умовами маємо на увазі організацію словесного матеріалу на фонетичному, семантичному, синтаксичному і ритмічному рівнях.
Ю.Дмитренко першою з дослідників приділила увагу народнопоетичній символіці поезій О.Теліги [89].
Загальновизнаною є думка вчених, що найбільш яскравим показником ідіостилю письменника є метафора. У контексті слов’янської поезії (української, хорватської та польської) метафору пражан” як репрезентанта способу мислення, поетичної картини світу” митців досліджувала О.В.П’ятецька [230]. На тлі метафорики українських поетів Лесі Українки, М.Вороного, О.Олеся, П.Тичини, М.Рильського, М.Драй-Хмари, М.Зерова, Ю.Клена, Є.Плужника, Б.Лепкого авторка аналізує антропоморфну метафору Є.Маланюка й О.Ольжича. Л.В.Бублейник визначила і теоретично обґрунтувала структурно-семантичні особливості речовинних” метафор у поезіях Є.Маланюка зі збірок Стилет і стилос”, Гербарій” [46].
О.М.Тищенко у своєму дослідженні [276, 277] проаналізувала метафоричні конструкції в мові Є.Маланюка з огляду на їхнє формально-граматичне вираження і лексико-семантичну структуру. Для вивчення останніх дослідниця використала методику виділення наскрізних базових та інтродуктивних образів метафори. У першій групі виділено власні імена відомих осіб та географічних об’єктів, антропоморфізми, кольороназви, назви пір року та місяців, частин доби, номінативи об’єктів біосфери, лексику концептуальної сфери соціальних та психічних явищ, а також реалій навколишнього світу. За спостереженням дослідниці, до основних інтродуктивних образів, які виявляють актуальні для поета проблеми, належать Батьківщина, смерть, безсмертя, доля, вічність, поет-воїн, поет-мученик, поет-учений, категорії часу, риси портрету. Але глибинні асоціації, покладені в основу поетових метафоричних структур, механізм й умови смислових прирощень слова в складі метафор вона не брала до уваги.
Ю.М.Юріна коротко окреслила асоціативне підґрунтя, а також граматичні різновиди метафоричних структур О.Теліги [308].
А теоретичне осмислення метафоричних текстів О.Лятуринської та О.Стефановича в лінгвістиці взагалі ще не здійснено. Досі в стилістиці не проводився зіставний комплексний аналіз смислових ускладнень і формальних особливостей однойменних або однотипних метафоричних образів пражан”. В.П.Григор’єв доцільність розгляду творчості, а в нашому випадку метафористики окремого митця у контексті певного літературного напряму, певної школи сформулював так: Правильно визначити й оцінити відмінності поетів дослідник може тільки в тому випадку, коли одночасно встановлені і осмислені також схожості між ними. Поети не просто співіснують, але свідомо чи несвідомо орієнтуються один на одного” [223: 48]. Не був предметом спеціального лінгвістичного дослідження ідіолект Празької поетичної школи як сформованого високомистецького напрямку в українській літературі ХХ ст.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах планової наукової теми кафедри слов’янської філології Слов’янський мовно-літературний простір: аспекти зіставлення”, затвердженої Вченою радою Волинського державного університету імені Лесі Українки та Науковою координаційною радою НАН України Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні (протокол № 3 від 26.06.2003 р.).
Мета дисертації полягає у визначенні типових та індивідуальних особливостей семантичної і структурної організації метафор у творчості представників Празької поетичної школи.
Із загальним напрямком аналізу дисертації пов’язані конкретні завдання:
встановити зв’язок між ідейними засадами школи та системою ключових образів;
розглянути лексико-асоціативне поле ключових словесних образів у творчості поетів-пражан”;
схарактеризувати на основі типових метафоричних структур спільні їх трансформації та проаналізувати способи індивідуальних ускладнень ключових словесних образів у мовотворчості представників Празької школи;
установити співвідношення традиційного і новаторського у структурі й семантиці наскрізних метафоричних образів у поезії „пражан”;
дослідити структурну організацію і функціонування метафор у віршовій мові поетів Празької школи;
скласти картотеку ключових метафор пражан”.
Об’єктом дослідження є поетична мова О.Лятуринської, Є.Маланюка, О.Ольжича, О.Стефановича, О.Теліги. Предмет дослідження функціональна семантика та структура метафоричних конструкцій у поетичній мові представників Празької школи.
Методи дослідження. За допомогою методу кількісного аналізу в поезії пражан” виявлено найчастотніші ключові метафоричні образи. Для встановлення спільних і відмінних рис у метафоричному осмисленні поетами Празької школи, як і їхніми попередниками, ключових словесних образів застосовувався метод зіставно-типологічного аналізу. У вивченні взаємодії предметно-логічної і конотативної інформації і у встановленні контекстуально-ситуативних семантичних прирощень слів у метафоричних конструкціях використовувалися компонентний і контекстний (його ще називають контекстологічний [297: 2]) методи. Метод концептуального аналізу був спрямований на з’ясування семантики наскрізних словесних образів з узагальнено символічним значенням, а також на відтворення мовної особистості автора.
Наукова новизна дисертації. Уперше здійснено дослідження метафор О.Лятуринської, Є.Маланюка, О.Ольжича, О.Стефановича, О.Теліги в структурно-стилістичному аспекті; простежено в зіставному плані властивості метафоричних структур Є.Маланюка та інших поетів Празької школи; з’ясовано найбільш визначальні для ідіолекту пражан” структурно-функціональні типи метафори; досліджено смислові прирощення найбільш уживаних у поезії пражан” словесних образів вогню, срібла, сонця, зірок, осені, каменю, металу, зброї. Уперше схарактеризовано мову поетів Празької школи як літературного угруповання, чий доробок відзначався єдністю ідейно-змістових засад та мовних уподобань, утворивши певний єдиний ідіолект, сприяв виробленню художньої системи української поезії ХХ ст. Отже, дисертація певним чином заповнює прогалину в сучасній стилістиці художньої мови.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в подальшому теоретичному опрацюванні принципів аналізу метафоричних структур у поетичній мові, у розкритті способів індивідуальних трансформацій цих структур у творчості представників літературного угруповання. Проведене дослідження є певним внеском у теорію поетичної мови, теорію метафори та в методику вивчення складових поетичного тексту.
Практичне значення дисертації полягає в можливості використання її результатів у лексикографічній практиці, викладанні загального курсу сучасної української літературної мови, стилістики української мови та практикуму Лінгвістичний аналіз художнього тексту”, спецкурсів, у написанні курсових, бакалаврських, дипломних і магістерських робіт тощо.
Матеріалом для дослідження слугували близько двох тисяч метафоричних структур. Вони одержані шляхом суцільної вибірки внаслідок аналізу віршів поетів Празької школи, опублікованих у найбільш повних виданнях їхніх творів: Оксана Лятуринська Зібрані твори” [І], Євген Маланюк Поезії” [ІІ], О.Ольжич Цитаделя духа” [ІІІ], Олекса Стефанович Зібрані твори” [ІV], Олена Теліга Збірник” [V].
Апробація дослідження. Основні положення дисертації були обговорені на засіданнях наукового семінару кафедри слов’янської філології, на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу та студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки (2000-2002); на міжвузівській науковій конференції Спадщина Оксани Лятуринської у контексті української літератури ХХ століття” (Тернопільський державний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка, 25 травня 2002 р.); на Всеукраїнських наукових конференціях: Граматичні одиниці і категорії української мови” (Волинський державний університет імені Лесі Українки, 10-13 травня 2000 р.), Ретроспективи і перспективи української ономастики” (Кіровоградський державний педагогічний університет ім. Володимира Винниченка, 3-4 жовтня 2001 р.); на Міжнародних наукових конференціях, у тому числі конференції, присвяченій 130-річчю від дня народження Лесі Українки (Волинський державний університет імені Лесі Українки, 27-28 вересня 2001 р.) і в конференції Мова і культура” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 22-28 червня 2002 р., 19-23 червня 2006 р.). Матеріали дослідження знайшли відображення в дев’яти публікаціях у наукових фахових виданнях.
Поставлена мета й завдання визначили структуру роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (315 позицій), списку літературних джерел та словника ключових метафор (67 с.). Загальний обсяг дисертації 285 с., з них основного тексту 190 с.

* Окрім В.Моренця представників Празької школи іменують пражанами” також О.В.Климентова, Ю.І.Ковалів, О.В.Кривчикова, М.Неврлий, Т.Салига та ін. [131, 135. 148, 202]. Ми теж користуємося скороченою назвою.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Поезія представників Празької школи самобутнє явище в історії української літературної мови і на осі вертикальній часовій, і на осі горизонтальній серед творчих пошуків їхніх сучасників. У їхній метафористиці визначено типові особливості, що об’єднують ідіостилі пражан” в ідіолект, який є не результатом взаємовпливів, а зумовлений суспільною ситуацією, спільністю історичної долі поетів, їхніх світоглядних позицій та поетичних уподобань. Аналіз метафор з ключовими образами зброї, заліза, каменю, вогню, сонця, місяця та зір виявив такі риси ідіолекту Празької школи, як мовне конструювання образу борця, вольового і готового до самопожертви, й амбівалентність картини світу поетів, яка особливо виразна в метафоричному осмисленні астральних тіл.
Метафори ґрунтуються на творчому переосмисленні, мистецькому індивідуальному ускладненні і семантичній трансформації спадщини народнопісенної і класичної української поезії ХІХ-ХХ ст. Так, продовжуючи розвивати значення метафори Лесі Українки досвітні огні дороговказ до мети (звільнення), поети-пражани” разом з тим актуалізують в архетипному образі вогню його символічні конотації очищення, переродження, страждання, таким чином метафорично втілюючи національну ідею. Складники лексико-асоціативного поля образу вогню ‘жорстокі змагання’, ‘терпіння’, ‘страждання’ і ‘смерть героя’.
Ольжичевий індивідуально-авторський метафоричний вислів люди на сталь перекуті в огні об’єднує в собі два мотиви: жертовність, переродження та ідеал нової людини з твердими волею, вірою, поглядом, тілом і навіть почуттями.
Такий ідеал поети Празької школи відтворюють за посередництвом не лише метафоричного образу металу, але й каменю, зброї. Ця особливість ідіолекту оригінальна риса школи в українській літературі. Лексико-асоціативне поле образів зброї і металу метафоричних фокусів у характеристиці особливостей зовнішності чи внутрішнього світу людини має у центрі такі асоціативні ознаки, як ‘гострота’, ‘здатність вражати, завдавати болю’, або навпаки ‘захищати від фізичної чи душевної кривди’; на периферії поля перебувають асоціації за кольором, формою. Центральними метафоричними смислами лексико-асоціативного поля архетипних символів-стилістем металу і каменю є позначення людських властивостей ‘твердість’, ‘міцність’, ‘неугнутість’, ‘незламність’, ‘нездоланність’, ‘непереможність’, ‘фізична відчутність’, ‘справжність’, ‘надійність’, периферійними ‘важкість’, ‘виваженість’, ‘величність’ і низка реалізованих тільки в поезії Є.Маланюка значень (‘застиглість’, ‘нерухомість’, ‘гнітючість’, ‘жорстокість’, ‘бездушність’).
Майже всі зазначені властивості зброї, металу, каменю в поетичній картині світу представників Празької школи оцінюються високо і метафорично прикладаються до людських почуттів кохання, пристрасті.
Ідеалізований поетами Празької школи образ воїна, борця виразно проступає в персоніфікаціях сонця в уподібненні його витязеві (О.Лятуринська), довбишеві, який кличе до бою (О.Ольжич), звитяжцеві скитійської мли, мстителеві (Є.Маланюк), в уречевленнях О.Лятуринської та Є.Маланюка (сонце і його проміння зброя: лук, стріли, мечі, граната). Є.Маланюк і осінь сприймає крізь призму національної історії кривавих змагань, слави і поразок, про це свідчать метафоричні ототожнення жовтень гетьман, червоне листя восени кровопролиття.
Образи крові, пожежі, слова з концептуальної сфери ‘хижак’, ‘потвора’ забарвлюють метафоричні інтерпретації осені, (заходу) сонця, місяця, зір конотаціями загрози, катастрофізму.
Сонце в персоніфікаціях і в метафоричних уречевленнях його в золото, мед, напій (хмільний) виступає, як і в міфологічних уявленнях, життєподателем, виразником радості й гармонії зі світом, складовим елементом ідилічної картини раю-України. Так само, як у фольклорі, метафорично осмислюються місяць і зорі як символ загадковості, краси, кохання.
Наступність літературного процесу виявляється і в образі осені: метафори О.Лятуринської та О.Стефановича зажурена осінь дівчина чи господиня властиві неоромантичній поезії. Актуалізуються в метафорах асоціативні комплекси, коріння яких у міфології, давньоукраїнській і християнській (в Є.Маланюка листопад вовк, вовкулака, в О.Лятуринської осінь черниця, в О.Стефановича осінь священнослужитель).
Метафори з ключовим словом осінь залежно від того, який саме період зазнає образного переосмислення (час пишного буяння різнокольорового листя чи падолисту, вітрів і холодних дощів), змінюють емотивне забарвлення із замилування, легкого смутку на відчуття глибокого трагізму, жаху і відрази.
У дисертації розглянуто і риси, що характеризують індивідуальне мовлення поетів. Так, аналіз стилю Є.Маланюка виявляє, що всі названі ключові образи в його метафоричних контекстах супроводжуються суперечливими конотаціями:
образ вогню втілює біблійний символічний смисл ‘Божа кара’, перетерпівши яку людина звільняється від скверни і піднімається на якісно вищий рівень духовного розвитку, отже вогонь це страждання, але водночас і звільнення від старого, гнітючого; позначаючи внутрішній світ людини, архетипний образ вогню актуалізує смисли, пов’язані з нищівною функцією цього явища, тому навіть позитивне почуття любові характеризується як мука;
образ сонця ґрунтується на стійкому в народнопоетичній і біблійній творчості символічному співзначенні ‘божественне’, отримуючи метафоричні смисли ‘частка раю’, ‘справедлива Божа кара’ (поет розвиває в цьому випадку шевченківську метафору сонця), забарвлені позитивними конотаціями; образ сонця зіставляється також і з земним світом найстрашнішою потворою і супроводжується різко негативними конотаціями;
образи місяця, зір також наділяються полярними оцінними конотаціями, оскільки метафорично характеризуються за допомогою базових компонентів із концептуальних сфер ‘високе божественне’ ‘низьке тваринне’: зорі літери, якими пише Бог, дороговказ до мети, поезія, муза (поет розвиває споріднені модуси метафори в Лесі Українки, Б.-І.Антонича, М.Рильського), але водночас зорі вовчі очі, пазурі (індивідуальне потрактування);
образ осені теж осмислюється суперечливо: згідно з романтичною концепцією за допомогою індивідуально-авторських і традиційних базових компонентів, які мають позитивне конотативне навантаження: гетьман, золото, розкішне вбрання; у модерністському ключі метонімічного перенесення відносин у людському суспільстві на природу за допомогою метафоричних слів з концептуальної сфери ‘боєвище’, утворюючи такі образні парадигми дощ списи, стріли (перегук з давньоукраїнськими міфологічними уявленнями, зафіксованих у народнопісенних, а також літописних текстах Київської Русі); червона рослинність восени кровопролиття; листопад (пора опадання листя) смертельна січа;
на відміну від інших пражан”, у поезії яких метафоричний образ каменю характеризується лише позитивно, в метафорах Є.Маланюка він розвиває позитивні і негативні оцінні смисли.
Індивідуальність стилістики О.Стефановича реалізує антиномії у метафоричному осмисленні образів сонця та місяця. Згідно з давньоукраїнською язичницькою міфологією, а також біблійними переказами, ці інтродуктивні компоненти в метафоричних структурах отримують такі суперечливі додаткові смисли: ‘елемент гармонійно створеного світу’, але водночас і ‘провісник апокаліпсису’. Метафоричні структури О.Стефановича, в яких космоніми сонце, місяць семантично сполучаються зі словами з концептуальних сфер ‘кров’, ‘пожежа’ (‘вогонь’), збагачують ґрунт української поезії індивідуальними образами (як у реалізації метафори західнє сонце відтята голова дня).
Усі інші наскрізні в творчості О.Стефановича образи втілюють лише позитивну концептуальну інформацію: базовий у метафоричній структурі компонент жар, характеризуючи психічний стан людини, втілює конотативне значення ‘гаряча любов’, а створений на міфологічному язичницькому підґрунті образ срібла має спільний для всієї множини конотативних значень смисл ‘гармонійність’. Позитивну експресію образу осені в поезії О.Стефановича репрезентовано лірико-романтичними паралелями осінь господиня, осінь священнослужитель, а також відтворюваною ситуацією кохання.
У поезії О.Ольжича позитивними, а водночас і негативними конотаціями наділений лише образ сонця, пражанкам” О.Лятуринській та О.Телізі антиномічність образу взагалі невластива. Своєрідність ідіостилів О. Ольжича, О.Лятуринської, О.Теліги в порівнянні з Маланюковим та Стефановичевим полягає в тому, що концептами буття” в них виступають лише два-три ключові образи. О.Ольжич найактивніше розробляв у своїй поетиці метафори з концептуальної сфери ‘зброя, метал, камінь’, переносячи їхні риси стійкість, твердість, міцність, незламність, гостроту, холод, різкість на ідеальний образ героя-борця. Зіставлення органів живої людини, її фізичних і душевних проявів зі зброєю, металом, каменем характерні й для творчості О.Лятуринської та О.Теліги. Та окрім цих метафор, в ідіостилі О.Лятуринської, для якого визначальним є оригінальне відтворення боговідчуття предків, ключовими образами виступають сонце, місяць, осінь (із концептуальної сфери ‘природа’). У циклі поезій мисткиня розвиває індивідуальну метафору сонце дитя, хлопчина, витязь, ґрунтовану на реліктах давніх міфів про сонце, яке народжується, розвивається, помирає; згідно з праукраїнськими міфами, сонце імпліковано чи експліковано постає в образах Сварога, Дажбога, Перуна, Купала. В одухотворенні ж осінньої природи авторка спирається не на актуалізацію міфу, а на модифікацію тропоморфної і фразеологічної семантики, сформованої в українській мові за часів сповідування її носіями не лише язичництва, але й християнської релігії (осінь черниця).
В О.Теліги ключовим образом її поезії виступає вогонь. Розвиваючи метафору Лесі Українки вогонь повстання, вона забарвлює її трагічно: вогонь несе загибель героїні; а за допомогою метафори вогонь почуття поетеса виражає правдиву любов, яка здолає будь-які перешкоди.
Аналіз формально-синтаксичної структури метафор пражан” виявив поширеність у їхній поезії двочленних і тричленних конструкцій, метафоричних ланцюжків і ускладнених конструкцій. Серед граматичних видів двочленних метафоричних конструкцій найпродуктивніші іменникові. Двочленні, тричленні метафоричні конструкції і метафоричні ланцюжки в ідіолекті Празької школи рідко функціонують у чистому вигляді, окремо, здебільшого вони поєднуються між собою, утворюючи складні синтаксичні структури, а саме поширені метафори, які розгортаються або в межах словосполучення / речення (локальні), або в рамках строфи чи всього вірша (глобальні, сюжетні).
Неповторність ідіостилю кожного з поетів Празької школи виявляється і в граматичному вираженні образних ототожнень несумісних явищ і об’єктів. Так, інтелектуалізм та динамізм, які характеризують художню модель образного осягання світу Є.Маланюком та О.Ольжичем, підкреслюється домінуванням у поезії генітивних та дієслівних метафор. Міфологізм мислення О.Лятуринської та О.Стефановича дає про себе знати в метафоричних апелятивах (абстрактні і конкретні явища виступають співрозмовниками автора), а в поезіях О.Лятуринської ще й у метафорах-прикладках народнопоетичної традиції. У віршах О.Теліги спостерігається частотне вживання метафоричних епітетів у порівнянні з метафорами інших граматичних форм, що свідчить про акцентування насамперед на прикметній ознаці предмета чи явища.
Особливості світовідчуття кожного з поетів школи відтворюються і за посередництвом певних різновидів метафори. Так, якщо персоніфікації властиві ідіостилям усіх пражан”, то метафори метонімічного типу виявляють стильову активність лише у ліриці Є.Маланюка та О.Ольжича. У мовотворчості поетів-пражан” важлива не лише авторська суб’єктивність, а й реальність: зовнішній світ одухотворюється, а внутрішній описується з участю лексем предметного значення.
Метафорика митців Празької школи збагатила українську поезію новими естетико-світоглядними домінантами; комплексом нових конотативних співзначень до типових універсальних образів; своєрідним використанням парадигм ‘явища природи’, ‘людина’, ‘тварина’; оригінальними прийомами побудови образного висловлювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С.С. Символ // Литературный энциклопедический словарь / Под общ.ред. В.М.Кожевникова и П.А.Николаева. М.: Сов. энциклопедия, 1987. С. 378-379.
2. Аврахов Г. Поезія Досвітні огні”: правда реального тексту і профанічні інтерпретації від постмодерну // Леся Українка і родина Косачів в контексті української та світової культури: Наук. зб. Луцьк: Надстир’я, 2001. С. 4-8.
3. Алексеев К.И. Метафора как объект исследования в философии и психологии // Вопросы психологии. 1996. № 2. С. 73-85.
4. Анісімова Н.П. Лірика Оксани Лятуринської як явище естетики чину і міфотворення: Автореферат дис канд. філол. наук. К., 1999. 21 с.
5. Антонич Б.-І. Поезія по цей бік барикад // Дзвін. 1990. Ч.5. С. 114-116.
6. Антонич Б.-І. Вибране / Передмова М.Москаленка. К.: Київська правда, 2003. 376 с.
7. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. М.: Мысль, 1983. Т.4. 830 с.
8. Арнольд И.В. Интерпретация художественного текста: типы выдвижения и проблема экспресивности // Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность. Сб.статей / Науч. редактор П.Е.Бухаркин. С-Пб.: Изд-во С-Пб.ун-та, 1999. С. 202-211.
9. Арнольд И.В. Тематические слова художественного текста (Элементы стилистики декодирования) // Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность. Сб.статей / Науч. редактор П.Е.Бухаркин. С-Пб.: Изд-во С-Пб. ун-та, 1999. С. 211-222.
10. Арнольд И.В. Лексико-семантическое поле в языке и тематическая сетка текста // Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность. Сб. статей / Науч. редактор П.Е.Бухаркин. С-Пб.: Изд-во С-Пб.ун-та, 1999. С. 250-259.
11. Арутюнова Н.Д. Ненормативные явления и язык // Язык и логическая теория. Сборник науч. трудов. М.: Центральный советский философский (методологический) семинар при Президиуме АН СССР, 1987. С. 140-152.
12. Арутюнова Н.Д. Метафора // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. М.: Сов. энциклопедия, 1990. С. 296-297.
13. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры / Под ред. Н.Д.Арутюновой. М.: Прогресс, 1990. С. 5-32.
14. Арутюнова Н.Д. Гибридизация тождества и подобия: метафора // Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. С. 279-280.
15. Арутюнова Н.Д. Языковая метафора (Синтаксис и лексика) // АрутюноваН.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. С. 346-370.
16. Арутюнова Н.Д. Метафора в языке чувств // Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. С. 385-402.
17. Астаф’єв О.Г. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем: Автореферат дис доктора філол. наук. К., 1999. 40 с.
18. Баган О. Консервативна модернізація: художні паралелі у творчості Юзефа Лободовського і українських поетів-неоромантків в еміґрації // Наукові записки. Т.17. Філологія. К.: Національний університет Києво-Могилянська академія”, 1999. С. 83-87.
19. Бажанський М. Олег Ольжич на творчому шляху // Календар-альманах Нового шляху”. 1977. Торонто, Онтаріо. С. 56-66.
20. Бажанський М. Творчість Оксани Лятуринської і її середовище // Самостійна Україна. 1986. Ч.1. С. 26-33.
21. Бакина М.А. Общеязыковая фразеология как выразительное средство современной поэзии // Некрасова Е.А., Бакина М.А. Языковые процессы в современной русской поэзии. М.: Наука, 1982. С. 189-302.
22. Балушок В. Елементи давньослов’янських ініціацій в українському весіллі // Народна творчість та етнографія. 1994. № 1. С. 31-36.
23. Балушок В. Древнесловянские союзы и обряды инициации // Этнографическое обозрение. 1996. № 3. С. 92-98.
24. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вступ.ст. Г.К.Косикова. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
25. Басилая Н.А. Семасиологический анализ бинарных метафорических словосочетаний. Тбилиси: Изд-во Тбилисского ун-та, 1971. 78 с.
26. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. 445 с.
27. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов: Свит, 1997. 392 с.
28. Башук А.И. Метафорическое осмысление концептов эмоциональной сферы в драматургии Н.Гумилева // Мова і культура. Вип.2. Т.ІІІ. К.: Вид.дім Д.Бураго, 2000. С. 15-26.
29. Белый А. Магия слов // Белый А. Символизм как миропонимание. М.: Республика, 1994. С. 131-142.
30. Бессарабова Н.Д. Метафора как языковое явление // Значение и смысл слова: Художественная речь, публицистика / Под ред. Д.Э.Розенталя. М.: Изд-во МГУ, 1987. С. 156-173.
31. Бессонова О.М. Референция, метафора и критерий метафоричности // Логико-семантический анализ структур знания: Основания и применение: Сб. науч. трудов. Новосибирск: Наука, 1989. С. 31-63
32. Бикертон Д. Введение в лингвистическую теорию метафоры // Теория метафоры / Под ред. Н.Д.Арутюновой. М.:Прогресс, 1990. С. 284-306.
33. Білоноженко В.М., Гнатюк І.С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. К.: Наук. думка, , 1989. 153 с.
34. Блок А. Лирика. Ростов на / Д.: Феникс, 1998. 606 с.
35. Блэк М. Метафора // Теория метафоры / Под ред. Н.Д.Арутюновой. М.:Прогресс, 1990. С. 153-172.
36. Бойко Ю. Поезія Оксани Лятуринської // Бойко Ю. Вибране. Т. 1. Мюнхен, 1971. С. 247-260.
37. Бойко Ю. Олег Ольжич як поет // Календар-альманах Нового шляху”. 1994. С. 64-76.
38. Бойчук Б. Два штрихи // Сучасність. 1980. С. 61-66.
39. Бойчук Б., Рубчак Б. Євген Маланюк // Координати: Антологія сучасної української поезії на заході. Т.1. Мюнхен: Сучасність, 1969. С. 33-40.
40. Бойчук Б., Рубчак Б. Олекса Стефанович // Координати: Антологія сучасної української поезії на заході. Т.1. Мюнхен: Сучасність, 1969. С. 62-69.
41. Бойчук Б., Рубчак Б. Оксана Лятуринська // Координати: Антологія сучасної української поезії на заході. Т.1. Мюнхен: Сучасність, 1969. С. 131-136.
42. Бойчук Б., Рубчак Б. Олена Теліга // Координати: Антологія сучасної української поезії на заході. Т.1. Мюнхен: Сучасність, 1969. С. 145-150.
43. Бойчук Б., Рубчак Б. Олег Ольжич // Координати: Антологія сучасної української поезії на заході. Т.1. Мюнхен: Сучасність, 1969. С. 159-166.
44. Бублейник Л.В. Засоби створення словесної образності в поезіях О.Ольжича // Філологічні студії ВДУ, 1998. Вип.3. С. 65-71.
45. Бублейник Л.В. Лексико-семантичне поле лететь / летать у мові поезій О.Пушкіна // Проблеми славістики. Луцьк, 1999. № 1. С. 42-47.
46. Бублейник Л.В. Структурно-семантичні особливості речовинних” метафор у поезіях Є.Маланюка 20-х рр. (збірки Стилет і стилос”, Гербарій”) // Бублейник Л.В. Особливості художнього мовлення. Луцьк.: Вежа, 2000. С. 125-134.
47. Бублейник Л.В. Образ вітру в ліриці Є.Маланюка // Бублейник Л.В. Особливості художнього мовлення. Луцьк.: Вежа, 2000. С. 135-145.
48. Бублейник Л.В. Власні імена в художньому тексті: ономастична лексика у Є.Маланюка // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. Харків: ХДПУ, 2001. С. 161-164.
49. Бублейник Л.В. Ієрархічна організація компонентів тексту: власні імена в художньому мовленні // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. 2001. № 9. С. 51-56.
50. Будянський В.І. Є.Маланюк про Т.Г.Шевченка // Євген Маланюк. Життя й творчість. Навчально-методичний посібник. Суми: Слобожанщина, 1988. С.41-44.
51. Варич Н.І. Структура метафори в поезії Б.-І. Антонича: Дис... канд. філол. наук. Харків, 1998 154 с.
52. Варро. Поет глибини // Ольжич О. Цитаделя духа. Братислава: Словацьке педагогічне видавництво, 1991. С. 210-211.
53. Вико Джамбаттиста. Основания новой науки: Пер. с итал. М. К.: REFL-book” Иса”, 1994. 656 с.
54. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М.: Гослитиздат, 1959. 655 с.
55. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд. Академии наук СССР, 1963. 255 с.
56. Виноградов В.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове). М.: Высш. шк., 1972. 614 с.
57. Виноградов В.В. О литературной циклизации (По поводу Невского проспекта” Гоголя и Исповеди опифага” Де Квинси) // Виноградов В.В. Поэтика русской литературы. Избранные труды. М.: Наука, 1976. С. 45-62.
58. Винокур Г.О. Понятие поэтического языка // Винокур Г.О. О языке художественной литературы: Учеб. пособие для филол. спец. вузов / Сост. Т.Г.Винокур; Предисл. В.П.Григорьева. М.:Высш. шк., 1991. С. 25-32.
59. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
60. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи (Природа художественной номинации). К.: Наук. думка, 1986. 142 с.
61. Водяницька Ю.П. Метафора та лінгвокогнітивні характеристики в аспекті адресованості художнього тексту // Вісник Київ. держ. лінгвіст. ун-ту. Дослідження молодих вчених . Серія Філологія”. Вип.1. Проблеми семантики слова та тексту / Відп. ред. О.П.Воробйова. К.: КДЛУ, 1997. С. 54-64.
62. Водяницкая Ю.П. Выдвижение метафорических тропов как способ реализации адресованности художественного текста // Мова і культура. Вип.2, т.ІІІ. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2000. С. 65-70.
63. Возняк Т. Гріх існування // Сучасність. 1992. № 12. С. 57-65.
64. Войчишин Ю. Ярий крик і біль тужавий”: Поетична особистість Євгена Маланюка. К.: Либідь, 1993. 160 с.
65. Вольф Е.М. Метафора и оценка // Метафора в языке и тексте. М.: Наука, 1988. С. 52-65.
66. Воркачев С.Г. Концепт счастья: понятийный и образный компоненты // Известия Академии наук. Т. 60:Серия литературы и языка. № 6. 2001. С. 47-58.
67. Воронцова К.П. Лексико-семантические средства отражения картины мира (исследование пространственно-временных отношений) // Контекстная семантика и стилистика: Сб. науч. тр. Вып.251 / Московский пед. ин-т иностранных языков им.Мориса Тореза. С. 16-38.
68. Гажева И. О принципах построения функционального метафорического тезауруса // Вісник Львів.ун-ту. Сер.філол. 2000. Вип.28. С.111-116.
69. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое // Метафора в языке и тексте. М.: Наука, 1988. С. 11-26.
70. Гальперин И.Р. О принципах семантического анализа стилистически маркированных отрезков текста // Принципы и методы стилистических исследований. М.: Наука, 1976. С. 267-290.
71. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 140 с.
72. Гегель Г.В.Ф. Лекции по эстетике. В 2-х тт. Т.1. С-Пб.: Наука, 1999. 622 с.
73. Гиндин С.И. Программа поэтики нового века (о теоритических поисках Брюсова в 1890-е годы) // Серебряный век в России: Избранные страницы. М.: Радикс, 1993 С. 87-117.
74. Годес О.В. Образ как специфическая категория языка // Вісник Дніпропетровського університету: Мовознавство. Вип. 9. 2003. С. 48-53.
75. Голянич М.І. Внутрішня форма слова в художньому тексті. Дис... д-ра філол. наук. Івано-Франківськ, 1998. 422 с.
76. Гонта І.А. Композити-метафори та їх кореляція простими метафорами // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Дослідження молодих вчених. Серія Філологія”. Вип.2. Актуальні проблеми вивчення мови, мовлення і перекладу / Відп. ред. І.В.Корунець. К.: КДЛУ, 1997. С. 16-21.
77. Граванс В.Я. Метафара ў паэзіі Максіма Танка // Улюбены ў роднае слова: Науковае выданне з нагоды 80-годзя з дня народжэння прафесара Федара Міхайлавіча Янкоўскага. Мінск, 2000. С. 68-72.
78. Григорьев В.П. Поэтика слова (На материале русской советской поэзии). М.: Наука, 1979. 344 с.
79. Григорьев В.П. Грамматика идиостиля. В. Хлебников. М.: Наука, 1983. 225 с.
80. Григорьев В.П. Идиолект // Литературный энциклопедический словарь / Под общ.ред. В.М.Кожевникова и П.А.Николаева. М.: Сов. Энциклопедия, 1987. С. 114.
81. Григорьев В.П. Идиостиль // Литературный энциклопедический словарь / Под общ.ред. В.М.Кожевникова и П.А.Николаева. М.: Сов. Энциклопедия, 1987. С. 115.
82. Гудков Л.Д. Метафора // Культурология ХХ век. Энцыклопедия в 2-х тт. С-Пб.: Университетская книга, 1998. С. 35-36.
83. Давидюк В.Ф. Українська міфологічна легенда. Львів: Світ, 1992.176с.
84. Дейч О. Дорогою дружби. Статті. Портрети. Нариси. К.: Дніпро, 1977. 310 с.
85. Дем’янчук Г. Олекса Стефанович. Літературний портрет. Рівне: Волинські обереги, 1999. 23 с.
86. Державин В. Шлях до клясицизму // Теліга О. Збірник. К.: Вид-во ім.О.Теліги, 1992. С. 421-426.
87. Державин В. Олег Ольжич поет національного героїзму // Українське слово: Хрестоматія української літератури та української критики ХХ ст. У 3-х кн. Кн.2 К.: Рось, 1994. С. 534-542.
88. Дизенко Н.Д. Категория количества в поэтическом языке ХХ века // Поэтика и стилистика: 1989 1990. М.: Наука, 1991. С. 134-145.
89. Дмитренко Ю. Народнопоетична символіка поезій Олени Теліги // Дмитренко Ю. Студії з філології. К.: Ред. часопису Народознавство”, 2000. С. 35-69.
90. Дмитришин Л.Я. Лексема срібло в поетиці О.Стефановича // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. 2000. № 6. С. 179-185.
91. Дмитришин Л.Я. Особливості метафоричних структур у поезіях О.Ольжича // Філологічні студії. Луцьк. 2000. № 3. С. 82-87.
92. Дмитришин Л.Я. Функціонально-семантичні типи песоніфікаційних структур у поезіях Є.Маланюка // Проблеми славістики. Луцьк. 2000. № 2. С. 15-20.
93. Дмитришин Л.Я. Інтенсіональне поле словесного образу вогню: традиції Лесі Українки в творчості поетів Празької школи // Філологічні студії. Луцьк. 2001. № 1. С. 56-63.
94. Дмитришин Л.Я. Міфологічні імена у творчості поетів Празької школи // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.В.Винниченка, 2001. Вип. 37. С. 157-161.
95. Дмитришин Л.Я. Типи розгорнутих метафор у творчості поетів Празької школи // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. 2001. № 9. С. 56-61.
96. Дмитришин Л.Я. Персоніфікація осені у творчості поетів Празької школи // Мова і культура. Т.4. Ч. 1. К.: Вид. Дім Дмитра Бураго, 2002. С. 127-135.
97. Дмитришин Л.Я. Празька поетична школа: система метафор у відтворенні концептів душевних переживань // Філологічні студії. Луцьк. 2002. № 1. С. 160-165.
98. Дмитришин Л.Я. Функціонування образу зорі / зір у творчості Лесі Українки та Є.Маланюка // Леся Українка і сучасність (До 130-річчя від дня народження Лесі Українки). Збірник наук. праць. Луцьк: Волин.обл. друкарня, 2003. С. 327-333.
99. Донцов Д. Поетка вогненних меж // Теліга О. Збірник. К.: Вид-во ім. О.Теліги, 1992. С. 431-439.
100. Єщенко Т.А. Метафора в українській поезії 90-х років ХХ ст.: Дис... канд. філол. наук. Запоріжжя, 2001. 200 с.
101. Ермилова Е.В. Метафоризация мира в поэзии ХХ века // Контекст 1976. Литературно-критические исследования. М.: Наука, 1977. С.160-177.
102. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982. 210 с.
103. Єрмоленко С.Я. Народнопісенне слово у поезії Тараса Шевченка // Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. С. 131-144.
104. Єрмоленко С.Я. Біль слова Євгена Маланюка // Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. С. 203-210.
105. Єрмоленко С.Я. Мовотворчість Олега Ольжича сторінка історії української мови // Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. С. 211-219.
106. Єрмоленко С.Я. Стиль індивідуальний // Українська мова. Енциклопедія. К.: Українська енциклопедія, 2000. С. 603-604.
107. Есенин С.А. Стихотворения; Поэмы / Сост. и вступит. статья А.Козловского. М.: Худож. лит., 1985. 479 с.
108. Ефимов А.И. Стилистика художественной речи. Изд. 2-е, доп. и перераб. М.: Моск. ун-т, 1961. 519 с.
109. Жирмунский В.М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. &nd